МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

«КИЇВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ МОРСЬКОГО І РІЧКОВОГО ФЛОТУ
ТА ТРАНСПОРТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ТРАНСПОРТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ»

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з цивільного права
на тему: «Опіка та піклування в цивільному праві порівняльна
характеристика»

Студентки ІІІ – курсу групи ПЗ-319

Спеціальність «081 Право»
Безклейної Каріни Олександрівни
Керівник: Кириченко О.М.

Київ-2022
 Зміст
ВСТУП………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОПІКИ Й ПІКЛУВАННЯ………….5
1.1. Поняття та сутність опіки та піклування………………………………5
1.2. Права та обов'язки опікунів та піклувальників……………………….12
РОЗДІЛ II Особливості ОПІКИ Й ПІКЛУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ
ПРАВІ……………………………………………………………….………14
2.1. Встановлення опіки й піклування…………………………………….14
2.2. Припинення опіки та піклування………………………………………21
2.3. Патронат над дітьми…………………………………………………….25
РОЗДІЛ III. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ОСІБ,
НАД ЯКИМИ УСТАНОВЛЕНА ОПІКА ЧИ ПІКЛУВАННЯ………..30
3.1. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно
опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми…………………....30
3.2. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання,
виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та
заходів захисту дітей…………………………………………………...……32
3.3. Європейська конвенція про здійснення прав дітей…………………...36
РОЗДІЛ IV ПРАКТИЧНИЙ………………………………………………42
ЗАДАЧА I……………………………………………………………………42
ЗАДАЧА II…………………………………………………………………...43
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...46
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..48
ДОДАТКИ………………………………………………………………….
 «ВСТУП»
Актуальність теми: Опіка та піклування – це система заходів,
спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів
неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом
здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої
обов'язки. В окремих випадках такі відносини можуть складатися між
громадянами різних держав. Тоді виникають опіка та піклування,
ускладнені іноземним елементом. Неоднакові умови, порядок, наслідки
встановлення опіки та піклування, підстави, порядок і наслідки їх
припинення у різних правових системах викликають колізії, які
врегульовуються нормами міжнародних нормативно-правових актів,
міжнародних договорів, зокрема, про правову допомогу, та внутрішнім
законодавством України. Цим і викликана складність даного правового
інституту.

Однак, на сучасному етапі дуже часто опіка та піклування сприймаються

лише як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, що має другорядне значення порівняно з
усиновленням. Саме тому інститути опіки та піклування з іноземним
елементом є майже не розробленими в національному законодавстві
України. Їх регулюванню присвячені лише окремі норми закону «Про
цивільне приватне право», які, як правило, використовують колізійні
прив'язки до національного законодавства підопічного. В українському
законодавстві дані правовідносини врегульовані Сімейним кодексом
України та Цивільним кодексом України.
3
Мета дослідження: систематизація та узагальнення накопиченого
теоретичного матеріалу та вироблення на його основі ефективних
правових засобів подолання недоліків та прогалин в сфері опіки та
піклування в цивільному праві і усунення суперечностей між колізійними
нормами національного та цивільного права.

Завдання: розглянути поняття опіки й піклування; дослідити правові

вимоги до опікуна та права дитини; вивчити права та обов'язки опікунів
та піклувальників; опрацювати відносини опіки й піклування з
«іноземним елементом»; дослідити колізійні прив'язки стосовно
міжнародної опіки і піклування; провести аналіз міжнародно-правового
захисту осіб, над якими установлена опіка чи піклування.

Предмет дослідження: суспільно-правові відносини щодо встановлення,

припинення чи відновлення опіки та піклування в міжнародному праві.

Об'єкт дослідження: нормативно-правові акти щодо регулювання

відносин опіки й піклування – як внутрішньодержавні, так і міжнародні,
зокрема, конвенції, що захищають права осіб, над якими встановлена
опіка чи піклування.

4
 РОЗДІЛ I. Загальні засади опіки й піклування

1.1. Поняття та сутність опіки та піклування

У юридичній науці питання опіки розглядаються з врахуванням
міжнародного та національного законодавчо-нормативного забезпечення.
Так, дослідник Васильович М.К. https://www.wiki.uk-ua.nina.az
стверджує, що в сімейному праві опіка та піклування розглядається, як
процедура передачі дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим
особам за встановленими вимогами. Цієї думки притримуються і юристи-
науковці Федоров М.С.,Кирило І.К., А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусова, С.
С. Бичкової, H. Л. Бондаренко-Зелінської, М. А. Вікута, В. І. Дрішпюка,
Л. М. Зілковської, I. С. Канзафарової В. С. Ковальської, В. В. Комарова,
С. О.Короєда, Д. Д. Луспеника, Р. М. Мінченко, П. Ф. Немеша, Р. О.
Стефанчука, B. І. Тертишнікова, Г. Я. Тріпульського, С. А. Чванкіна, Ю.
С. Червоного, C. Я. Фурси, М. Й. Штефана та ін.
http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/2355/Яніцька , які
стверджують, що поняття позбавлення батьківського піклування потребу
свого уточнення на законодавчому рівні.

Притримуються цих висновків і дослідники-пошуковці Л.А.Кондрат’єва

https://ru.wikipedia.org/wiki/Кондратьева,_Людмила_Андреевна ,
М.В.Логвінова https://uk.wikipedia.org/wiki/Логвінова_Марія ,
Г.Я.Тріпульський .

За діючим нормативно-правовим законодавством, позбавлення

батьківського піклування означає, що батьки дитини померли, невідомі,
визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.
5
За висновками дослідників (Федорова М.С., Кирила І.К.та ін.)опіка і
піклування можуть встановлюватися і за життя батьків неповнолітніх
дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або
прийнято рішення про відібрання дитини, оскільки перебування з
батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановленому
порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі,
розумово відсталі тощо); понад шість місяців не проживають разом з
дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та
утриманні; не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи, або
підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів
внутрішніх справ; відмовилися від дитини у встановленому законом
порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце
проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у
тривалому відрядженні.

Між тим, встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка

позбавлена батьківського піклування, не є обов'язковим. У випадках,
передбачених законом, інші особи, насамперед, близькі родичі, можуть

без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами,

звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів такої дитини

або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу,
сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім'ю таку дитину.

Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами органів

виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах.

6
Органи опіки та піклування зобов'язані:

1)вирішувати питання про встановлення і припинення опіки та

піклування;

2)здійснювати нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

3)забезпечувати тимчасове влаштування неповнолітніх та

непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування;

4)розглядати спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

5)вживати заходів щодо захисту особистих та майнових прав

неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;

6)брати участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом

особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають
під опікою та піклуванням;

7)здійснювати іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів

неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребують захисту.

Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені

батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені

батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність
яких обмежена. Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною
особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою
особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде
встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.
7
Опіка та піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм
підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Встановлюється, що всі установи та особи, яким стало відомо про
існування осіб, котрі підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно
повідомити про це органи опіки й піклування.

Останні протягом місячного строку з моменту, коли вони дізналися про

необхідність встановлення опіки і піклування, мають винести відповідне
рішення.

Опікунами, піклувальниками призначають лише повнолітніх дієздатних

осіб за їхньою письмовою заявою і з урахуванням бажання самого
підопічного. Вони призначаються переважно з осіб, які перебувають у
сімейних, родинних відносинах з підопічним, та з урахуванням особистих
стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи
піклувальника. При цьому фізичній особі може бути призначено одного
або кількох опікунів чи піклувальників.

Не можуть бути опікунами, піклувальниками особи, позбавлені

батьківських прав, а також особи, поведінка та яких суперечать інтересам
осіб, що підлягають опіці чи піклуванню.

Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають

договори від імені та в інтересах підопічних, діючи як їхні законні
представники.

Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок

зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають
згоду на вчинення цими особами правочинів відповідно до закону.
8
Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу
при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також
охороняють від зловживання інших осіб.

Без дозволу органів опіки та піклування опікун не має права укладати

договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній
реєстрації, відмовитися від належних підопічному майнових прав,
здійснювати розділ або обмін житлової площі, видавати письмові
зобов'язання та вчиняти інші правочини, які ущемляють інтереси
підопічного.

Коли підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує

постійного управління, опікун може з Дозволу органу опіки та піклування
сам управляти цим майном чи передати його за договором в управління
іншій особі. Якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є
майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим Майном
встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням
майна.

Піклувальник не може дати згоди на укладання договорів між підопічним

та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами,
крім передавання майна підопічному у власність за договором дарування
чи у безоплатне користування на підставі договору позички.

Обов'язки щодо опіки та піклування можуть виконуватися оплатно,

розмір та порядок цієї оплати встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

9
Органи опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням
підопічних, інших осіб можуть звільнити опікуна і піклувальника.

Цивільний кодекс України передбачає також можливість обрання

дієздатною особою собі помічника, коли за станом здоров'я вона не може
самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.

Таким помічником може бути лише дієздатна фізична особа. За заявою

особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом
опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати,

поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує
допомоги. Він також має право вчиняти дрібні побутові правочини в
інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому
повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади,
місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з
обслуговуванням населення. Але в суді помічник може представляти
особу лише на підставі окремої довіреності.

Послуги помічника є платними, якщо інше не визначено за домовленістю

сторін. Помічник може у будь-який час бути відкликаний особою, яка
потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника
припиняються.

Рішення органу опіки та піклування і дії опікуна можуть бути оскаржені

до суду заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного.

Сімейний Кодекс України розрізняє такі поняття як «припинення опіки

(піклування)» і «звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов'язків».
10
Якщо підставою припинення опіки (піклування), як правило, є певний
юридичний факт, який не залежить від волі підопічного або опікуна
(піклувальника) – подія, внаслідок чого відпадає необхідність у
подальшому здійсненні опіки (піклування), то звільнення відбувається на
прохання або самого опікуна (піклувальника), або підопічного, або за
заявою органу опіки та піклування у судовому порядку.

Відповідно до ст. 250 Сімейного кодексу опіка або піклування над

дитиною припиняються у випадках, передбачених Цивільним кодексом
України. Припинення опіки і піклування без узгодження з опікунами і
піклування без узгодження з опікунами і піклувальниками тягне
звільнення їх від виконання своїх обов'язків. Між тим, це не єдина
підстава такого звільнення.

Відповідно до ст. 251 Сімейного кодексу України особа може бути

звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках,
передбачених Цивільним кодексом, а також тоді, коли між опікуном,
піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають
здійсненню ними опіки, піклування. Звільнення від цих обов'язків
здійснюють або органи опіки та піклування, або суд. Опіка, піклування
над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним
кодексом України.

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника

дитини у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також
тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки,
які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.
11
 1.2. Права та обов'язки опікунів та піклувальників
Правами та обов’язками у відносинах опіки і піклування закон наділяє і
опікунів та піклувальників. Так,опікун, піклувальник зобов'язаний
виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний,
духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної
середньої освіти.

Опікун, піклувальник має право самостійно визначити способи виховання

дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та
піклування.

Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-

якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з

її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке
спілкування суперечить інтересам дитини.

Цивільні права та обов'язки опікуна, піклувальника встановлюються

Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 67 Цивільного кодексу України опікун зобов'язаний

дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов,
забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання

та розвиток.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають
його без законної підстави.
12
Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та

інтересів підопічного.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про

створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання
та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена,

зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових
умов.

Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до

статей 32 та 37 цього Кодексу.

Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав

та інтересів підопічного.

Підстави для виникнення права на оплату послуг опікуна та

піклувальника, її розмір і порядок виплати встановлюються Кабінетои
Міністрів України.

13
 РОЗДІЛ II Особливості опіки і піклування в цивільному праві
2.1. Встановлення опіки і піклування
Сьогодні у Цивільному кодексі України опіка та піклування
встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових
прав та іїггересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх
осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права
й виконувати обов’язки.

Опіка встановлюється над:

 малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування;

 фізичними особами, які визнані недієздатними;
 майном малолітніх осіб, позбавлених батьківського піклування;
 майном фізичних осіб, визнаних недієздатними;
 майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми;
 майном фізичних осіб, місце перебування яких невідоме.

Піклування встановлюється над:

 неповнолітніми особами, позбавленими батьківського ігіклування;

 фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Встановлення опіїси та піїслування відбувається:

 судом;
 органом опіїси та піклування.

Суд встановлює опіку над:

- фізичною особою в разі визнання її недієздатною і призначає опіку-

на за поданням органу опіїси та піклування;
14
 малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що
вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за
поданням органу опіїси та піклування.

Суд встановлює піклування над:

- фізичною особою в разі обмеження її цивільної дієздатності і при-

значає піклувальника за поданням органу опіїси та піклування;

 неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено,

що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклу-
вальника за поданням органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою і

піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, зазначених

вище.

Місце встановлення опіки або піклування - за місцем проживання

фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем
проживання опікуна чи піклувальника.

Опікуна чи піклувальника призначає орган опіки та піклування. Опікуном

або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною
дієздатністю. Вона призначається переважно з осіб, які перебувають у
сімейних, родинних відносинах із підопічним, беручи до уваги особисті
стосунки між шши, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи
піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох
опі- дурів чи піклувальників.

15
 Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

 позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

- поведінка й інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка

потребує опіки чи піклування.

До встановлення опіки або піклування та призначення опікуна чи пі-

клувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює
відповідний орган опіки й піклування. Цими органами є органи місцевого
самоврядування. Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування
покладається у виконкомах районних (міських) рад на відповідні їхні
відділи:

 народної освіти - щодо осіб, які не досягай 18 років;

• охорони здоров’я - щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи об-

межено дієздатними;

• соціального забезпечення - щодо дієздатних осіб, які потребують

піклування за станом здоров’я.

Опікун має певні права та обов’язки щодо свого підопічного:

- зобов’язаний дбати про створення підопічному необхідних побуто-

вих умов, забезпечення його доглядом і лікуванням;

- зобов’язаний дбати про виховання, навчання й розвиток малолітньої

особи;

- зобов’язаний дбати про збереження та використання майна підопіч-

ного в його інтересах;

16
 Опікун самостійно здійснює виграти, необхідні для задоволення потреб
підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку
з пратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших
соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до
законів України, до- дів від майна підопічного тощо (ч. З сг. 72 ЦК
України);

- зобов’язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та ін-

тересів підопічного,

 має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його
без законної підстави;
 вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Певні права та обов’язки має і піклувальник:

 піклувальник неповнолітньої особи зобов’язаний дбати про створення

для неї необхідних побутових умов, дбати про її виховання, навчання та
розвиток;
 піклувальник фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена,
повинен дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов;
 зобов’язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів
підопічного.

17
 Водночас закон обмежує опікуна в можливості вчиняти низку правочн-
нів від імені підопічного. Зокрема, опікун не може здійснювати дарування
від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою.

Крім того, опікун (піклувальник), його дружина, чоловік і близькі родичі

(батьки, діти, браги, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів,
крім:

 передання майна підопічному у власність за договором дарування;

 передання майна підопічному в безоплатне користування за договором
позички.

Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснювати лише з

дозволу органу опіки та піклування. Без такої згоди він не може:

 відмовитися від майнових прав підопічного;

 видавати письмові зобов’язання від імені підопічного;
 укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або)
державній реєстрації, й договори щодо поділу чи обміну житлового
будинку та квартири;
 укладати договори щодо іншого цінного майна

Піклувальник має право дати згоду на вчинення підопічним таких пра-

вочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Звільненняопікунатапіклувальникавід виконання їхніхобов’язкії

здійснюється в такому порядку:

18
 суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника або орган опік та
піклування за заявою особи звільняє її від повноважень оггікук або
піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опію та
піклування протягом одного місяця.
Особа виконує повноважень опікуна або піклувальника до винесення
рішення про звільнення від цих повноважень чи до закінчення
місячного строку від дня по- дання заяви, якщо вона не була розглянута
протягом цього строку;

- суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклува»

ня може звільнити піклувальника від його повноважень за заяв- особи,
над якою встановлено піклування;

- за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу»

повноважень опікуна або піклувальника в разі невиконання нею загальні
положення, особи їх обов’язків, порушення прав підопічного, а також у
разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони
здоров’я або закладу соціального захисту.

Опіка припиняється в разі:

 передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

- досягнення підопічним 14 років (особа, яка здійснювала обов’язки

опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього);

- поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана

недієздатною (ст. 76 ЦК України).

19
 Піклування припиняється в разі:

-досягнення фізичною особою повноліття;

 реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

 надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
 поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздат-
ність якої була обмежена (ст. 77 ЦК України).

Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно

здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі
помічника (ст. 78 ЦК України). Помічником може бути дієздатна фізична
особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім’я її помічника
реєструється органом опіки та піклування, що підтверджу ється
відповідним документом. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не
визначено за домовленістю сторін.

Помічник має такі повноваження:

 має право одержувати пенсії, аліменти, заробітну плаїу, поштову

кореспонденцію, що належать фізичній особі, котра потребує допомоги;

• вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує

допомоги, відповідно до наданих йому повноважень;

 представляти особу в органах державної влади, органах влади Авто-

номної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й орга-
нізаціях, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення;

• представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої дові-

реності.
20
 2.2. Припинення опіки та піклування
Сімейний кодекс України розрізняє припинення опіки (піклування) над
дитиною (ст. 250) і звільнення опікуна (піклувальника) дитини від таких
обов'язків. Згідно зі ст. 250 СК опіка (піклування) над дитиною
припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту
цієї статті, слід вважати, що припинення опіки та піклування не
відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує
певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є
міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами
адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що
прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх
обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і
піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не
автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна
стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках,
встановлених цивільним та адміністративним законодавством України.
Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала
необхідність у її продовженні.
Підставами для припинення опіки є:
- досягнення малолітнім чотирнадцяти років, за винятком випадків, коли
він буде в установленому порядку визнаний недієздатним внаслідок
психічного захворювання;
- повернення малолітнього на виховання батькам;
- смерть підопічного;
- смерть опікуна.
21
За наявності однієї з цих підстав опіка припиняється автоматично.
Автоматично опіка припиняється у разі смерті підопічного або по
досягненні дитиною чотирнадцятирічного віку. При цьому необхідно
враховувати те, що й після смерті дитини опікун повинен дбати про
збереження її майна до прийняття його спадкоємцями чи вжиття
відповідним органом заходів щодо охорони цього майна.
Виходячи зі змісту п. 5. 4 Правил, слід вважати, що по досягненні
дитиною 14-річного віку раніше призначений над нею опікун
автоматично стає піклувальником і зобов'язаний виконувати обов'язки,
пов'язані з цим, без спеціального рішення органу опіки і піклування.

При встановленні інших обставин, які є підставою для припинення опіки,

потрібно, щоб про зняття опіки було прийняте спеціальне рішення органу
опіки і піклування.
Піклування над неповнолітніми дітьми припиняється:
- по досягненні підопічним вісімнадцяти років;
- при реєстрації неповнолітнім шлюбу;
- унаслідок смерті особи, що перебувала під піклуванням;
- унаслідок смерті піклувальника.
В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично.
Зазначені підстави припинення піклування засновані на засадах цивільно-
правової дієздатності особи. За загальним правилом дієздатність особи в
повному обсязі виникає з досягнення нею повноліття (вісімнадцяти
років). Винятком із цього правила є умови виникнення дієздатності,
пов'язані з реєстрацією шлюбу.
22
Відповідно до ст. 22 СК мінімальний шлюбний вік, встановлений для
жінки, – 17 років, а за рішенням суду право на шлюб може бути надане
особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це
відповідає її інтересам. У разі реєстрації шлюбу до досягнення 18-ти
років особа набуває дієздатності у повному обсязі з часу одруження. З
цього часу знімається і раніше встановлене піклування над такою особою.

Дієздатність особи припиняється з настанням її смерті, що також є

підставою припинення піклування. Якщо припинення опіки (піклування)
пов'язане з настанням певного юридичного факту, часто не заснованого
на волевиявленні особи, то звільнення опікуна (піклувальника) від його
обов'язків має безпосередній зв'язок з певною поведінкою опікуна
(піклувальника) щодо підопічного.
У тих випадках, коли опікуну чи піклувальнику внаслідок збігу обставин
стало важко виконувати обов'язки по опіці і піклуванню, він вправі
просити орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного про
звільнення його від цих обов'язків або ж органи опіки і піклування з
власної ініціативи можуть звільнити опікуна чи піклувальника від
виконання цих обов'язків.

Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників

на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це –
хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення
нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника,
погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.
23
У разі, коли підопічні діти передані на виховання своїм батькам
(наприклад, раніше позбавлених батьківських прав) або усиновлені в
установленому законом порядку, орган опіки та піклування незалежно від
волі опікуна чи піклувальника зобов'язаний вирішити питання про його
звільнення від обов'язків по опіці чи піклуванню цих дітей.

При розгляді заяви опікуна (піклувальника) про звільнення від виконання

своїх обов'язків орган опіки і піклування за місцем проживання
підопічного повинен упевнитись, що таке прохання зумовлене поважною
причиною.

Орган опіки та піклування з власної ініціативи, за клопотанням

підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з
обґрунтованими заявами будь-яких осіб може звільнити опікуна чи
піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо
встановить, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму
призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків (п. 5. 2
Правил). Прикладом того, що опікун (піклувальник) не відповідає своєму
призначенню слід вважати негідне його поводження в сім'ї, зловживання
спиртними напоями, наркотичними засобами, ведення аморального
способу життя. За наявності подібних легковажних проявів у поведінці
опікуна (піклувальника) він повинен бути звільнений від виконання
функцій по опіці і піклуванню незалежно від його прихильності до
підопічної особи.
24
Опікун (піклувальник) може вести і пристойний спосіб життя, але при
цьому несумлінно ставитись до виконання своїх обов'язків по опіці і
піклуванню. І за цих умов він повинен бути звільнений від виконання
таких обов'язків.

Не виключені випадки навмисного використання опікуном чи

піклувальником наданих йому прав у своїх корисливих цілях
(заволодіння житловою площею підопічного, належним йому майном)
або залишення підопічного напризволяще без необхідних засобів до
існування. При встановленні подібних правопорушень опікун чи
піклувальник повинен бути не тільки звільнений від виконання своїх
обов'язків, але й притягнутий до відповідальності згідно з чинним
законодавством (п. 5. 3 Правил). Якщо в період розгляду справи про
звільнення опікуна (піклувальника) від обов'язків стане відомо про
зловживання ним своїми правами, залишення підопічних дітей
напризволяще, матеріали про це повинні негайно передаватись
прокуророві для вирішення питання про притягнення винного до
відповідальності в порядку, передбаченому процесуальним
законодавством.

2.3. Патронат над дітьми

Патронатом у сімейному праві називається передача за договором
дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського
піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя)
до досягнення дитиною повноліття.

25
У сімейному законодавстві України поняття «патронат» з'явилось у
зв'язку з прийняття СК України. Глава 20 цього Кодексу так і називається
«Патронат над дітьми». Вона містить 5 статей (ст. ст. 252-256).

Специфіка патронату в сімейному праві як правового інституту

виявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про
патронат, а не на підставі адміністративно-правового акта – рішення
органу опіки чи піклування. Цей договір укладається між органом опіки і
піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання
(патронатним вихователем).

Аналізуючи зміст ст. ст. 252-256 СК, можна дати наступне визначення
договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми
орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших
причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням
згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний
вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї,
захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних
на те повноважень.

За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з

цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові
терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо.

26
Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і
на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права,
тому що:

по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням

та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;

по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова

відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових
санкцій;

по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом

прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки
якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи
адміністративного законодавства.

Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням

договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повинен
переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя
буде досягнуто основної мети договору – одержання дитиною належного
виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав,
охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір,
потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї
патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї.

27
Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя
майбутнього патронатного вихователя, довідками лікувальної установи
про відсутність у сім'ї майбутнього патронатного вихователя
захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка
потребує патронатного виховання (п. 3. 3 Правил).

Обов'язком органу опіки і піклування є своєчасна плата за виховання

дитини. Розмір такої плати встановлюється за домовленістю сторін при
укладанні договору про патронат (ст. 254 СК). Спеціального
законодавчого акта, який би регулював порядок встановлення розміру
такої плати поки що немає, хоча було б доцільним встановити певні
параметри, в межах яких орган опіки і піклування міг би домовитись з
майбутнім патронатним вихователем щодо плати за виховання дитини.

Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язками патронатного

вихователя є:
1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірці
виконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил
забезпечення житлом громадян (особи різної статі старше 9 років не
повинні проживати в одній кімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні
бути забезпечені принаймні не гірше, ніж вони були б забезпечені в
дитячих будинках чи інших державних закладах подібного типу;
2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовного
розвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України «Про
охорону дитинства»;
28
3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун або піклувальник
без спеціальних на те повноважень.
Для того, щоб реалізувати ці обов'язки і водночас права, патронатний
вихователь повинен мати встановленого зразка посвідчення, подібне до
того, яке має опікун.

Договір про патронат може бути припинений:

- у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла
чотирнадцяти років;
- у разі невиконання вихователем своїх обов'язків;
- якщо між вихователем і дитиною склалися стосунки, які
перешкоджають виконанню обов'язків за договором;
- з інших, передбачених законодавством, підстав. Розірвання договору
про патронатне утримання дитини може відбутись як за згодою сторін,
так і за рішенням суду.

29
 РОЗДІЛ III. Міжнародно-правовий захист прав осіб, над якими
установлена опіка чи піклування
3.1. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень
стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми

На міжнародному рівні існує система правових норм щодо захисту прав

осіб, над якими встановлена опіка над дітьми. Одним із таких документів
є Європейська конвенція про визнання та виконання рішень, яка була
розроблена в рамках Ради Європи, ратифікована Законом України від 6
березня 2008 р. № 135-V, і дозволяє вирішувати питання, пов'язані з
піклуванням про дитину. Конвенція набула чинності для України 1
листопада 2008 р.

У Конвенції термін «опіка» вживається для визначення права особи

піклуватися про дитину, зокрема обирати їй місце проживання, або
стосується права доступу до дитини. До того ж Крнвенція застосовується
як до фізичних, так й юридичних осіб, установ і організацій. Слід також
зауважити, що Конвенція не застосовується до рішень, метою яких є
визначення лише законного представництва або забезпечення
представництва інтересів дітей у майнових питаннях. Водночас, такі
рішення можуть прийматися до визнання і виконання, у тому разі, коли
вони безпосередньо стосуються опіки.
 30

Таким чином, Конвенція дає змогу вжити заходів, які забезпечують

широке визнання та виконання рішень стосовно опіки над дитиною,
гарантувати права доступу батьків до дитини, що є нормальним
наслідком права на опіку, забезпечувати належне у вирішенні проблем,
що виникають у випадках, коли дітей неправомірно переміщують через
державний кордон, а також запровадити механізми для поновлення опіки
над дітьми у випадках її свавільного припинення, що сприятиме
посиленню захисту дітей, та встановленню правового співробітництва
між компетентними органами Договірних Держав.

Рішення щодо опіки приймають суд, проте у деяких державах, як

наприклад, у Даніхї, Норвегії та Швейцарії, це право також надано
адміністративним органам.

Отже, будь – яка особа, яка отримала на території Договірної Держави

рішення щодо опіки над дитиною, і яка бажає, щоб це рішення було
визнане або виконане в іншій Договірній Державі, може подати із цією
метою заяву до центрального органу в будь – якій Договірній Державі. В
Україні таким Центральним органом є Міністерство юстицій.

Рішення стосовно опіки, ухвалене в одній Договірній Державі, визнається

та, якщо воно підлягає виконанню у Державі походження, приймається до
виконання в будб – якій іншій Договірній Державі.

31
Визначає Конвенція й підстави для відмови у визнанні та виконанні
рішень стосовно опіки. Зокрема у визнанні та виконанні може бути
відмовлено, коли відповідача не було повідомлено про справу, справа не
належить до компетенції відповідного суду (органу) та рішення є
несумісним з іншим рішенням компетентного суду (органу). Тобто
зазначені підстави мають процесуальний характер. До підстав відмови по
суті можна віднести посилання на те, що рішення суперечить публічному
порядку та інтересів дитини.

Таким чином, застосування положень Конвенції при визнанні і виконанні

рішень стосовно опіки над дітьми і використання передбачених нею
механізмів дає змогу Договірним Державам максимально перешкоджати
неправомірному переміщенню дітей через державні кордони та
поновлювати порушені права опіки.
Конвенція також є правовою підставою для визнання і виконання
іноземних рішень, щодо питань здійснення батьківських прав.

3.2. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання,

виконання та співробітництво, щодо батьківської відповідальності
та заходів захисту дітей.
В єдності з попередньою Конвенцією набуває свого значення і Конвенція
про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та
співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту
дітей є сприяння застосуванню зазначених вище Конвенцій. Верховна
Рада України прийняла Закон України про приєднання до цієї Конвенції
14 вересня 2006 року Конвенція набула чинності для України 1 лютого
2008 року.
 32

Конвенція дозволяє визначити:

-обсяг повноважень державних органів стосовно вжиття заходів захисту

дитини, які є необхідними у конкретному випадку;

-вибір права, яке застосовують держави при вирішенні питань, пов'язаних

із захистом особи або майна дитини;

-порядок виконання заходів, які було вжито іншою державою з метою

захисту особи або майна дитини;

-зобов'язання кожної з Договірних держав призначити Центральний

орган, функції та обов'язки таких Центральних органів, а також дії держав
з метою виконання положень Конвенції.

Конвенція охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності,

опіки, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права
на спілкування, піклування та аналогічних інститутів, влаштування
дитини в прийомну сім'ю або в установи опіки і піклування, нагляду з
боку державного органу за дитиною, яка перебуває під опікою, а також
вжиття заходів з метою захисту особи або майна дитини.

Водночас Конвенція не застосовується до: встановлення або оспорювання

відносин між батьками і дитиною; усиновлення; імені та прізвища
дитини; набуття повної дієздатності; зобов'язань щодо утримання;
довірчої власності чи спадкування; соціального забезпечення; державних
заходів загального характеру з питань освіти чи здоров'я; заходів, ужитих
внаслідок кримінальними правопорушень, учинених дітьми; рішень про
право притулку та про імміграцію.
 33

За загальним правилом, визначеним у Конвенції, компетентними

органами вживати заходів для захисту дитини чи її майна є судові або
адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця
проживання дитини. Вони зберігають свою юрисдикцію і у тих випадках,
коли відбулося неправомірне переміщення або утримання дитини, доти,
доки дитина не набуде постійного місця проживання в іншій Державі.

Як виняток, компетентний орган може звернутися з проханням до іншого

компетентного органу вжити заходів захисту, якщо вважає, що це
сприятиме кращому захисту найвищих інтересів дитини. Таким
компетентним органом може бути компетентний орган тієї держави:
громадянином якої є дитина; в якій знаходиться майно дитини; до органів
якої подано заяву про розірвання шлюбу, окреме проживання або про
визнання шлюбу недійсним; або з якою дитина має істотний зв'язок. І
навпаки, зазначені органи також можуть ініціювати заходи захисту, якщо
вони вважають їх необхідними.

У будь-якому невідкладному випадку органи будь-якої Договірної

Держави, на території якої перебуває дитина або майно, яке належить
дитині, мають право вжити будь-яких необхідних заходів захисту, які
мають тимчасовий характер.

34
Таким чином, якщо основним критерієм для визначення компетентного
органу, є звичайне місце проживання дитини, то під час вжиття заходів
захисту дитини компетентні органи застосовують своє власне
законодавство. Однак, якщо це вимагається для захисту особи чи майна
дитини, вони можуть як виняток застосувати або врахувати право іншої
Держави, з якою дитина має історичний зв'язок.

Набуття, припинення та здійснення батьківської відповідальності

визначається правом держави звичайного місця проживання дитини.

Заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в усіх інших

Договірних Державах.

У визнанні, однак, може бути відмовлено якщо: захід було вжито

органом, який не мав на те повноважень; думка дитини не була заслухана;
визнання суперечить публічному порядку; захід є несумісним із заходом,
ужитим пізніше в Недоговірній Державі звичайного місця проживання
дитини.

Будь-які запити повинні надсилатися через Міністерство юстиції України,

яке визначено Центральним органом України для виконання обов’язків,
що покладаються згідно з Конвенцією та сприяє співпраці між
компетентними органами своїх держав для досягнення цілей Конвенції.

35
Таким чином, Конвенція дає можливість оперативного прийняття
рішення, взаємного визнання таких рішень та сприяє співробітництву
компетентних органів. Це має забезпечити ефективне вирішення на
міждержавному рівні питань, пов’язаних із забезпеченням та захистом
прав дитини на повноцінне життя, всебічне виховання і гармонійний
розвиток, а також захист майна, що належить дитині.

При вирішенні усіх питань, невід’ємним є право дитини бути вислуханою

батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що
стосуються її особисто, а також питань з сім’ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Сімейного кодексу України дитина, яка може

висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками,
іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому
числі при вирішенні спору про позбавлення та поновлення батьківських
прав, а також спору щодо управління її майном.

3.3. Європейська конвенція про здійснення прав дітей

Однією із основних характеристик сучасного суспільного життя є глибокі
інтеграційні процеси, охоплюють різні сфери, зокрема і правові системи
держав. Посилення міграційних процесів, глобалізація породжують
виникнення правовідносин, що виходять за межі правової системи однієї
держави, але потребують правового регулювання. Кордони внутрішньої
юрисдикції держав вже не є незмінними, держави вирішують
міжнародно-правові питання, які традиційно вважалися такими, що
стосуються лише внутрішньодержавних відносин.

36
У сучасних умовах, коли шлюби як офіційні, так і «цивільні» між
громадянами різних держав стали звичним явищем, інтереси дітей
народжених у таких шлюбах мають також захищатися на міждержавному
рівні.

Одним з основних компонентів державної політики України у сфері

захисту дитинства є вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема
імплементація норм міжнародного права. Результатом цієї діяльності є те,
що на сьогодні Україна є учасницею цілого ряду міжнародних документів
у сфері забезпечення прав дитини.

Свідченням наміру нашої держави забезпечувати захист прав дитини є,

серед іншого, постійна робота зацікавлених органів влади з підготовки
пропозицій про приєднання України до міжнародних договорів у сфері
сімейного права.

Слід зазначити, по-перше, що Конвенція ООН про права дитини, яка є

основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту
прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 р. і набула
чинності 27 вересня 1991 р.

По-друге, важливе значення має ратифікація низки міжнародних

договорів у сфері сімейного права, розроблених у рамках Ради Європи і
Гаазької конференції з міжнародного приватного права, що дають змогу
вирішувати практичні питання, які стосуються здійснення прав дітей,
регулюють відносини батьків і дітей як матеріальні, так і особисті. Деякі з
цих договорів були підписані Україною ще в 2002-2003 роках.
37
Підтримка прав дітей, забезпечення надання їм процесуальних прав та
полегшення застосування ними цих прав шляхом забезпечення того, щоб
діти особисто або через інших осіб чи органи були поінформовані та
допущені до участі у розгляді судом справ, що їх стосуються, є
предметом Європейської конвенції про здійснення прав дітей.

Європейську конвенцію про здійснення прав дітей ратифіковано Законом

України від 3 серпня 2006 р. № 69-V. Конвенція набула чинності для
України 1 квітня 2007 р.

Відповідно до положень Конвенції визначаються процесуальні заходи,

що мають вживатися державами для сприяння здійсненню прав дітей при
розгляді судом сімейних справ, зокрема тих, що пов’язані зі здійсненням
батьками своєї відповідальності, визначення місця проживання дитини і
доступу, - з метою найкращого врахування думки та інтересів дитини.

З урахуванням норм Сімейного кодексу Україна визначила коло справ, на

яких поширюється дія Конвенції, а саме справи, що стосуються:
усиновлення дитин; встановлення опіки, піклування над дитиною;
визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання
батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та
дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а
також питань її сім’ї ( у тому числі її виховання, поновлення батьківських
прав, управління її майном).

38
Враховуючи те, що чинне законодавство України передбачає різноманітні
випадки, коли дитині надається можливість бути поінформованою та
висловити свою думку, і така думка береться до уваги з урахуванням
ступеня її зрілості, Європейська конвенція про здійснення прав дітей
повинна сприяти подальшому розвитку умов для захисту прав та
врахування найвищих інтересів дитини при вирішенні судами сімейних
прав, що стосуються дитини.

Конвенція наголошує на необхідності підтримки прав дітей, надання їм

процесуальних прав та полегшення застосування ними цих прав при
розгляді справи, що їх стосується, зокрема, право бути поінформованими
та висловлювати свою думку під час розгляду справи.

Дитині надається право самостійно клопотати про призначення їй

представника, в тих випадках, коли законні представники не можуть (не
мають право) представляти інтереси дитини.

Серед інших можливих процесуальних прав Конвенція передбачає

надання дитині права клопотати про одержання допомоги від відповідної
обраної ним особи у висловленні своєї думки та про призначення
окремого представника, у відповідних випадках – адвоката; призначити
свого представника; здійснювати деякі або всі права сторони у процесі.

39
Процесуальні права здійснюються з урахуванням віку дитини та її рівня
розвитку, що має бути достатнім для розуміння, і визначаються згідно з
національним законодавством.

Крім того, положення Конвенції деталізують роль і розширюють

можливості суду при розгляді справ у випадках, коли потрібно захистити
права дитини. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед
прийняттям рішення суд має визначити, чи має він достатньо інформації
для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і у разі потреби
одержати додаткову інформацію. Також, суд має пересвідчитися в тому,
що дитина отримала всю відповідну інформацію, у деяких випадках
проконсультувати її безпосередньо або через відповідні служби у справах
дітей, якщо це явно не суперечить інтересам дитини, надати можливість
дитині висловити свою думку, і головне приділити належну увагу цій
думці.

При розгляді справ, що стосуються дитини, суд має повноваження

самостійно вживати заходів у встановлених внутрішнім законодавством
випадках, коли добробуту дитини загрожує серйозна небезпека,
самостійно визначити доцільність призначення дитині представника.

40
Також Конвенція вирішує питання, пов’язані з участю представників у
справах щодо дітей. Представник, якщо його дії не суперечать найвищим
інтересам дитини, всіляко сприяє дитині: надає відповідну інформацію,
роз’яснення, а також з’ясовує думку дитини, щоб довести її до відома
суду.

Держави-учасниці також можуть поширити застосування положень

Конвенції на інші категорії справ, які стосуються дітей, а також на інші
категорії справ, які стосуються дітей, а також на ті випадки, коли
визначені Конвенцією справи розглядаються не судами, а іншими
компетентними державними органами.

Слід враховувати, що важливим є не лише дотримання особистих прав

дитини, але й виконання батьками своїх обов’язків щодо матеріального
утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні
неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що необхідні
для її життя та виховання. Законодавче закріплення цих обов’язків
спрямоване для забезпечення захисту життя та здоров’я дитини адже
самостійно дитина, як правило, нездатна забезпечити собі принаймні
мінімальний рівень проживання.

41
 РОЗДІЛ IV Практичний
ЗАДАЧА I
7 вересня 2002 року гр.-н Н. пішов вранці до магазину за хлібом і не

повернувся. 1 лютого 2003 року його дружина звернулася до суду з вимогою

визнати її чоловіка безвісно відсутнім. При цьому вона вказала в заяві причину, по

якій вона вимагає такого рішення суду, а саме вона бажає розлучитися зі своїм

чоловіком щоб мати можливість одружитися з іншим.

1. Чи задовольнить суд вимоги дружини гр.-на Н.?

2. За яких підстав суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою?

Відповідь: Так, згідно відповідних статтей Цивільного Кодексу суд задовольнить

вимоги дружини завдяки опікуну безвісно відсутньої особи. З місцем проживання
тісно пов´язані такі інститути цивільного права як визнання фізичної особи безвісно
відсутньою та оголошення її померлою.

Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена тривалою відсутністю

фізичної особи, закон передбачає створення особливого юридичного статусу для
такої особи - визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої

відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вдалося встановити
місце її перебування.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана безвісно

відсутньою за таких умов:

1) якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

42

2) якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або переважно проживає,
немає відомостей про її місцеперебування. День одержання останніх відомостей
може бути підтверджено пред´явленням останнього листа відсутньої особи, або
іншим способом.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутню

особу, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за
тим, в якому були одержані останні відомості про неї, а в разі неможливості вста-
новити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

3) вжитими заходами щодо розшуку відсутньої особи встановити місце її

перебування неможливо;

4) визнання причин, через які заявник просить визнати фізичну особу безвісно
відсутньою юридично поважними.

ЗАДАЧА II
Савчук з дружиною і двома дітьми, 4 і 7 років, жив у будинку державного

фонду у м. Києві, займаючи окрему двокімнатну квартиру площею 34 кв. м. Після

того як народилася ще одна дитина, Савчук звернувся в муніципальний житвідділ з

проханням поставити його на облік для поліпшення житлових умов. Саме прохання

він обґрунтував збільшенням складу сім’ї, а також тим, що він є кадровим

працівником заводу залізобетонних конструкцій, де постійно працює 16 років.

Крім того, його сім’я має дохід нижчий офіційно встановленого прожиткового

мінімуму.

43

Чи є у Савчука підстави для взяття його на облік для поліпшення житлових умов?

Якими нормативними актами потрібно керуватися у даному випадку?

Відповідь: Так, згідно ситуації, у Савчука є підстави для взяття його на облік
для поліпшення житлових умов. Опираючись на Статтю 34 Підстави для
визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов.

Необхідні документи:

акт обстеження житлових умов (видає організація, яка обслуговує будинок);

копія поверхового плану квартири, на приватну квартиру – копія технічного

паспорта (в разі необхідності);

довідка з місця проживання про склад сім’ї та реєстрації;

довідка з місця проживання про склад сім’ї та реєстрації (для будинків, які
обслуговують житлово-експлуатаційні організації не комунальної форми власності);

довідки з місця роботи (для пенсіонерів – копія пенсійного посвідчення);

заява про взяття на квартирний облік, яка підписується членами сім'ї, що разом
проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають
разом стати на облік;

копії документів, що підтверджують право громадянина та членів його сім'ї на

надання пільг під час зарахування на квартирний облік відповідно до вимог чинного
законодавства;

копії паспортів членів родини, які зараховуються на квартирний облік (1, 2 та всі
сторінки з відмітками про реєстрацію та приватизацію);

копії реєстраційних номерів облікової картки платника податків;

44

копії свідоцтв про народження неповнолітніх дітей;

копія свідоцтва про укладання чи розірвання шлюбу;

правоустановчий документ на займану житлову площу (завірена копія ордера на

займане приміщення, копія свідоцтва про право власності, копія договору купівлі -
продажу, копія договору дарування, договір міни, договір піднайму жилого
приміщення, договір найму жилого приміщення тощо).

45

«ВИСНОВКИ»
Для подолання колізій при встановленні, визнанні та скасуванні опіки та
піклування, ускладнених іноземним елементом, застосовуються норми
дво- та багатосторонніх договорів про правову допомогу, які мають
пріоритет порівняно з національним законодавством. В міждержавних та
міжнародних договорах, укладених нашою державою, окремі колізійні
питання вирішуються інакше, ніж у Сімейному кодексі України. Однак,
не можна забувати, що відповідно до Сімейного кодексу сімейне
законодавство іноземних держав застосовується, якщо воно не
суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин,
встановленим в статті 7 цього кодексу. Тому тут також виникають
суперечності.

Що стосується самої процедури встановлення, визнання та скасування

опіки та піклування з іноземним елементом, то вона є майже не
розробленою. Найбільша увага приділена саме встановленню таких видів
опіки та піклування, які з поміж інших нормативно-правових актів
регулюються ще й консульськими конвенціями. Недосконале правове
регулювання визнання та скасування опіки та піклування, обтяжених
іноземним елементом, може призвести до невиконання опікунами та
піклувальниками своїх обов’язків і, як наслідок, до порушення прав та
законних інтересів підопічних.

46

З огляду на всі вищезгадані проблеми та на значущість самих інститутів

опіки та піклування з іноземним елементом вважаємо за необхідне:

1)дати легальне визначення поняттям «опіки та піклування з іноземним

елементом».
2)чітко визначити на законодавчому рівні порядок встановлення,
визнання та скасування опіки та піклування, ускладнених іноземним
елементом, визначивши його окремі етапи, їх строки, права та обов’язки
уповноважених органів;

3)створити орган контролю за дотриманням прав та свобод підопічних-

громадян України, над якими встановлено опіку або піклування з
іноземним елементом;

4)встановити сувору відповідальність за порушення нормативно-

правових актів, що регулюють дані правовідносини.

Для виконання цих завдань та подолання прогалин і колізій при

правовому регулюванні опіки та піклування з іноземним елементом слід
розробити типовий договір про правову допомогу в цій сфері,
продовжувати практику укладання дво- та багатосторонніх договорів з
іноземними державами, прийняти та ратифікувати міжнародні конвенції з
даного питання, учасницею яких Україна ще не є.

Доцільно також уявляється розробка окремого закону, що регулював би

сімейні відносини з іноземним елементом, в тому числі й відносини, що
виникають з приводу опіки та піклування, ускладнених іноземним
елементом.

47
«СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ»
А. Нормативно-правові акти:

Загальна декларація прав дитини

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання,
виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності

Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки

над дітьми та про поновлення опіки над дітьми

Європейська конвенція про здійснення прав дітей

Конституція України

Закон України «Про охорону дитинства»

Закон «Про цивільне приватне право»

Б. Літературні джерела:

Сімейний кодекс України;

Цивільний кодекс України

Навчальний посібник Цивільне право України у двох частинах професор

Кройтора В. А., доцент Кухарєва О. Є., доцент Ткалича М.О

В. Інтернет ресурси:
https://www.wiki.uk-ua.nina.az
http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/2355/Яніцька
https://ru.wikipedia.org/wiki/Кондратьева,_Людмила_Андреевна

https://uk.wikipedia.org/wiki/Логвінова_Марія

48

http://mego.info/матеріал

http://studcon.org/ponyattya-i-znachennya-opiky-ta-pikluvannya-v-cyvilnomu-pravi
https://konstruktiv-news.com/grigorij-tripulskij

https://pidru4niki.com/templates/agrid/images/logo.png
 49
«ДОДАТКИ»