"Лупайте сю скалу”.

Багато неорганічних і меншою мірою органічних сполук здатні

злежуватися, тобто з часом втрачати сипучість. Поясніть,чому для одних сполук це
явище більш характерне ніж для інших. Чи існує звязок між природою речовини та її
здатністю злежуватися? Як хімічним шляхом запобігти злежуванню? Як при цьому
уникнути забруднення речовин та негативного впливу на їх застосування?

Злежування - це наслідок самоорганізації речовини. Під дією механічних навантажень

у кристалічних твердихтілах відбуваються процеси, основними з яких є зміна форми,
пластична деформація, що супроводжується зменшенняи ентропії, тобто
самоорганізація.

Органічні речовини також можуть злежуватися. В основі цього процесу лежать сили
міжмолекулярної взаємодії, залежність сили цих взаємодій від відстані та
спрямованості молекул. Залежно від відстаней між донорними і акцепторними
фрагментами, міжмолекулярні взаємодії можуть визначати загальну стійкість кристала,
бути рушійною силою формування кристалічної упаковки і навіть набувати характеру
ковалентних зв'язків [27]. Водневі зв'язки можна розглядати як ключові взаємодії, що
впливають на формування кристалічної структури. Водневий зв'язок характеризується
високою міцністю (енергією взаємодії) (до 28 ккал/моль) і виразною спрямованістю.
Дж. Джеффрі [28] досліджував різні види водневих зв'язків і систематизував їх.
Відповідно до енергій взаємодії, всі водневі зв'язки було розділено на 3 категорії -
сильні, середні і слабкі.
У випадку систем з досить сильними водневими зв'язками можна припустити, що саме
вони є домінуючими взаємодіями, які визначають кристалічну структуру. Виходячи з
цього, М. Еттер запропонувала набір правил [2], що дозволяють прогнозувати
структуру органічних сполук з водневими зв'язками. Він включає 3 основних і кілька
додаткових правил за умови наявності в молекулі певних функціональних груп.
Основні правила Еттер:
1. Всі ефективні донори і акцептори протонів повинні приймати участь у водневому
зв'язуванні.
2. Внутрішньомолекулярні водневі зв'язки, що утворюють шестичленні цикли, мають
перевагу перед міжмолекулярними водневими зв'язками.
3. Найбільш активні донори і акцептори протонів, які не беруть участі в утворенні
внутрішньомолекулярних водневих зв'язків, утворюють міжмолекулярні водневі
зв'язки один з одним.
До ефективних донорів протонів (правило 1) можна віднести протони карбонових
кислот, амідів, сечовин, анілінів, імідів, фенолів і т.д. Менш кислі протони, такі як С-Н
ацетилену, альдегіди або активовані ароматичні і аліфатичні сполуки, можуть бути
залучені до утворення водневого зв'язку за умови, що є додаткові акцептори протонів,
доступні після того, як всі більш 34 кислі протони знайшли акцептор. Сильні
акцептори протонів зазвичай представляють собою кислотні та амідні карбонільні
групи, сульфоксиди, фосфоріли, нітроксиди. Друге правило було виведено в результаті
досліджень, які показали, що внутрішньомолекулярний водневий зв'язок складніше
зруйнувати, ніж утворений аналогічними донорами і акцепторами протона
міжмолекулярний водневий зв'язок. П'яти- і семічленні цикли, утворені
внутрішньомолекулярними водневими зв'язками, зустрічаються досить часто, однак
однозначно не встановлено, яким чином ці зв'язки конкурують з утворенням водневих
зв'язків, що зв’язують шестичленні цикли. Правило 3 можна проілюструвати на
прикладі вивчення продуктів спільної кристалізації 2-амінопіримідина і карбонових
кислот [2]. У цьому сокристалі (Рис.1.2) найбільш активні донори протонів (кислотні
ОН-групи) попарно зв'язуються з найбільш активними акцепторами протонів (атоми
Нітрогена циклу).
Всі кристалічні структури органічних сполук можна формально представити у вигляді
сітки, в вузлах якої знаходиться молекула, а міжмолекулярні взаємодії забезпечують
зв'язок між сусідніми вузлами [30]. Тому передбачення самоорганізації молекул в
одно-, дво-, тривимірні сітки має велике значення в інженерії кристалів. Для такого
передбачення можна 37 використовувати як класичні водневі зв'язку типу O-H..O, N-
H…O, так і більш слабкі C-H…O, C-H…N, I…I, O…I, N…Cl або навіть С…Н и С…С
взаємодії [12].

Речовини проти злежування: вуглекислі солі кальцію, магнієві солі жирних кислот,
двоокис кремнію аморфний, ізомальт, алюмосилікат,маніт, фороціанід калію.

Використані джерела
1. Засімчук Е.Є., Засімчук В. І. , Турчак Т. В. Самоорганізація кристалів при пластичній
деформації 2013
2. Бібик В. В., Гричановська Т. М., Однодворець Л. В., Шумакова Н. І. Фізика твердого
тіла: навч. посіб. / Суми: Вид-во СумДУ, 2010, 200 с.
3. Дьяконенко В.В. «Будова органічних кристалів на основі аналізу енергій взаємодій
між молекулами». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
http://chemistry.univer.kharkov.ua/files/dis_Dyakonenko.pdf