Світлана Петренко

АПЧХИ ТА ПРИЗ ЗА ТРИСТА ТИСЯЧ МРІЙ

Н а календарі був «1 день до здійснення мрій», а в

кімнаті чарівничка Різдвяника було похмуро й
тихо. Хмарка під стелею не посміхалася й від
того сонячні зайці були сірими та ховалися у кутку за вже
прочитаними листами мрій.

Сьогодні листи не підспівували різдвяні пісеньки, не

вигукували дитячі імена. Різдвяник дивився у віконце та
втирав рукавом свого чарівного носика. Ніс вже три дні не
лоскотало, тож «пчих збувань» ну ніяк не виходив.
Позіхнувши, малюк підтягнув картаті шкарпетки та
потягнувся за чашкою теплого, найсолодшого у світі какао.
Різдвяник завжди був найвеселішим в країні чародіїв.
Він починав готуватися до наступного сходу Зірки
заздалегідь – перший отримував на пошті величезні зелені
мішки з мріями й ніколи не запізнювався. Його червоний
капелюшок з дзвіночком був випрасуваним, а величезні
окуляри вінчали кирпатого носика. Цього року, виконавши
332 999 мрії навіть трохи раніше ніж треба, уявляючи, як
Великий Бажан вручатиме йому солодку гігантську цукерку,
він відкрив того самого листа… Лист був сумним,
зворушливим та безнадійним.
Кожна дитина має рости в сім`ї. Проте так не завжди
трапляється. У дівчинки Асі з сонячно-золотавим волоссям
і великими зеленими оченятами нікого не було. Все, про
що вона мріяла – мамині обійми.
Різдвяник відставив недопите какао, натягнув кожушок
та пішов шукати погоду. Навколо кипіла передріздвяна
метушня. Намагаючись встигнути
зібрати пакунки, чарівники й чарівниці
наспівували імена дітей, чиї
подарунки лежали у їхніх мішках.
Мелодія дзвіночків вже склалася у
різдвяну колядку. Було чутно, як
Бажан намугикував її в сиву бороду,
спостерігаючи за рухом годинникової
стрілки, яка прискорювалася й майже
мчала до свята.
Чарівничок, похнюпившись, човгав
по засніженому бульвару й думав, що
ніяка сила не дає йому добре чхнути
й зробити дівчинку щасливою. Раптом на нього налетів
скуйовджений чарівничок Щастик. У Щастика був вже
третій ступінь чародійства – він вгадував бажання
дорослих, а це ой як складно. Люди часто плутаються у
своїх «хочу», тож розв`язати всі вузлики, чого прагне їх
серце насправді, загадка не однієї чашки запашного какао.
«Дзинь», – лоби стукнулися з такою силою, що обидва
ойкнули й сіли в кучугури, що зручно височіли по обидва
боки дороги. Щастик потер чималу ґулю, яка набрякала під
капелюшком, й пильно поглянув на друга.
– Я відчуваю солоне у твоїх очах, – примружився він. –
Що трапилося?
– Тут така справа… – зізнаватися у власній
безпорадності не хотілося, як і ділитися гігантською
цукеркою. Приз за виконання мрій був ну ДУУУже смачним.
– Та кажи вже, – Щастик поправив окуляри.
– Ася, – зітхнув Різдвяник і простягнув листа.
Він розповів, як радісно дістав останній лист зі свого
мішка і вже уявив, що буде першим, хто впорається з
мріями в цьому році. Та коли він читав цього листа, відчув
себе найбільшим бездарою у всьому магічному всесвіті.
Щастик слухав дуже уважно й навіть потер свого носика,
перевіривши, чи лоскотно в ньому.
– Тобі треба до Бажана! – вигукнув Щастик. Він ухопив
товариша й хутко потягнув його вулицею.
Вони щосили бігли по засніженому місту, обганяючи
метушливих чарівничків й навіть не встигали з усіма
привітатися. А коли вони дісталися Великої Вежі – двері
відчинилися.
Великий чарівник Бажан подивився на закляклих друзів і
відвернувся до годинника, де стрілки пришвидшували свій
біг. Бажан простягнув руку. Лист сам перелетів в його
долоню.
– Оххх, – тільки й вимовив Бажан. А потім дістав
срібного дзвоника і голосно задзеленчав.
За хвилину вежа почала
наповнюватися різними чарівниками
та чарівницями. Вони передавали
листа один одному, охали-ахали,
шепотіли та чухали свої носики.
– Не сумуй, маленький чарівничок,
ти дорослішаєш. Час відкрити
Кімнату нездійснення! – сказав
Великий Бажан.
Чарівнички закружляли,
загомоніли й побігли. 300 сходинок донизу, за два кути
ліворуч, три праворуч. І ось вони перед величезними
дверима зі ста замками. Бажан дмухнув – замки
відчинилися. В кімнаті було безліч мішків.
– Що це? – зойкнув Різдвяник.
– Це нездійсненні мрії. На жаль, існують такі, що
виконати одразу неможливо. Це дуже сумно. Але магія має
рівновагу. Ми такі листи ховаємо тут – до Часу дива.
– Ви хочете покласти лист Асі в один з цих мішків? –
хлюпнув носом чарівничок.
– Тільки в крайньому разі, – суворо відповів Бажан.
Всі кинулися розкривати мішки та перебирати сотні й
тисячі листів, прикладаючи їх до носа. Наближався час
сходу Зірки. Бажан все частіше позирав на годинника й
супив брови. Йому дуже не хотілося залишати лист Асі в
одному з мішків. Раптом з темного кутка почулося голосне
АПЧХИ. Щастик біг до Різдвяника, тримаючи потертий лист
в руці. Вихопив листа Асі, простягнув обидва папірці під ніс
чарівничку. Лоскотало так сильно, що від дзвінкого чхання
з Різдвяника злетіли окуляри.
Бажан тихо усміхнувся в бороду. Отже, сьогодні
збудуться цілих дві «нездійсненні мрії». Зірка зійшла. Всі
весело засміялися й висипали назовні.
Саме коли стався подвійний
пчих – зустрілися Ася та чудова
жінка Олеся, яка все життя мріяла
про донечку, але дітей в неї не
було. Десятиліття поспіль вона
зустрічала свято сама. Але цього
року Різдво нарешті принесло
щастя.
Тієї ночі Різдвяник сидів на
чарівній сніговій хмарці поруч з
друзями та дивився, як перед сном
мама обіймає свою сонячно-
золотаву донечку з великими зеленими оченятами.
Чарівничок зрозумів: коли гуртом робити добру справу, то
мрія обов’язково здійсниться. Навіть якщо треба зачекати.
А ділитися гігантською цукеркою навіть приємніше ніж їсти
її самому.