1.

Чому, на вашу думку, політичні сили тогочасного суспільства

порізному відреагували на оприлюднення Універсалу?

Українські націоналісти: Більшість українських націоналістичних сил підтримували

Універсал як крок до створення незалежної української держави. Вони вважали це
визначальним кроком у боротьбі за національну автономію.

Більшовики: Більшовики реагували негативно на Універсал, бо вони були проти

розпаду Російської імперії і бачили Україну як частину своєї революційної бази.

Більшість соціалістичних партій: Деякі соціалістичні партії підтримували Універсал,

оскільки він обіцяв соціальну справедливість та політичну свободу. Інші, на відміну,
бачили в Універсалі загрозу для суспільної стабільності або своїх політичних
інтересів.

Ліві та праві консервативні сили: Деякі консервативні групи в Україні, які прагнули
зберегти статус-кво або повернення до колишніх порядків, можливо, відкидали
Універсал як засіб націоналістичних сил.

Міжнародна спільнота: Різні країни та міжнародні організації мали свої власні

інтереси та погляди на Україну. Деякі могли підтримати Універсал як прояв
національного самовизначення, тоді як інші можливо сприймали його як загрозу для
стабільності регіону.

Різні політичні сили мали свої власні мотиви та погляди, що призвели до різних
реакцій на Універсал України.

2. Проаналізуйте відносини між Центральною Радою і Тимчасовим

урядом з питань автономії України, формування українських військових
частин, українізації. Обміняйтеся думками із цього приводу. Зробіть
висновки.

Автономія України: Центральна Рада була головним органом, що представляв

український народ і боровся за його права на автономію та самовизначення в межах
Російської імперії. Тимчасовий уряд, як виконавчий орган, повинен був реалізувати ці
цілі, однак іноді виникали конфлікти між ним і Центральною Радою щодо шляхів
досягнення автономії та обсягів її реалізації.

Формування військових частин: Відносини між Центральною Радою і Тимчасовим

урядом впливали на процес формування українських військових частин. Центральна
Рада спрямовувала зусилля на створення власної національної армії для захисту
українських інтересів, в той час як Тимчасовий уряд мав завдання забезпечити
фінансування та матеріально-технічну базу для цієї армії.
Українізація: Центральна Рада проголошувала політику українізації, спрямовану на
зміцнення української мови, культури та освіти. Тимчасовий уряд повинен був
підтримати цю політику та створити відповідні умови для реалізації. Проте іноді
виникали розбіжності у відносинах між цими двома органами щодо темпів та обсягів
українізації.

Висновки:
Відносини між Центральною Радою і Тимчасовим урядом були напруженими та
неоднозначними, але обидва органи спільно працювали над досягненням спільних
цілей, таких як автономія України, формування українських військових частин та
українізація. Ці взаємодії відображали складність процесу формування національної
державності та реалізації національних інтересів в умовах перехідного періоду після
революції.

3. У якому питанні виявилися перші серйозні розбіжності між

Тимчасовим урядом і Центральною Радою? Поясніть чому.

Перші серйозні розбіжності між Тимчасовим урядом і Центральною Радою виникли в

питанні формування українських військових частин під час першої світової війни.

Центральна Рада вважала необхідним формувати власну національну армію для

захисту українських територій та інтересів. Вона вбачала це як ключовий крок у
створенні української державності і забезпеченні національної безпеки. Однак
Тимчасовий уряд, який фактично мав контролювати дії в армійській сфері, мав свої
власні погляди щодо цього питання. Деякі його члени, зокрема ті, які були
прихильниками більшовизму, переконували, що потрібно об'єднати всі сили в
боротьбі проти загальної війни, і не відділяти українські війська від
загальноросійських.

Ця розбіжність поглядів викликала конфлікт між Центральною Радою і Тимчасовим

урядом щодо стратегії формування військових сил та їх ролі в контексті загальної
військової кампанії. Це свідчить про складність політичної ситуації в Україні в той
період та різноманітність поглядів на шлях до утвердження національної ідентичності
та державності.

4. Поміркуйте, чи можна стверджувати, що І Універсал був «актом

конституційного значення, який утверджував право українського
народу на створення власної держави». Відповідь обґрунтуйте.

Так, можна стверджувати, що 1 Універсал, оголошений Центральною Радою 22 січня

1918 року, був актом конституційного значення, який утверджував право українського
народу на створення власної держави. Ось деякі аргументи:
Декларація незалежності: Універсал містив декларацію незалежності Української
Народної Республіки від Російської імперії. Це був перший формальний крок у
визнанні України як окремої держави.

Легітимізація влади: Універсал закріплював правомірність Центральної Ради як

представника українського народу та надавав їй повноваження вести дії від імені
народу.

Визначення політичного курсу: Універсал встановлював принципи політичної

діяльності та спрямовував їх на створення національної держави.

Соціальні та культурні права: Універсал гарантував права національних меншин та

закріплював принципи культурної та мовної автономії, що визначало роль держави у
забезпеченні рівності та свободи всіх її громадян.

Прийняття конституційного акту: Універсал фактично мав характер конституційного

акту, оскільки він встановлював основні принципи політичної системи та правові
структури майбутньої держави.

5. Чи була Центральна Рада повноцінним крайовим органом влади в

Україні? Поясніть свою думку.

Центральна Рада була одним із ключових органів влади в Україні під час свого
існування, але не завжди повноцінним крайовим органом влади.

Ось декілька аспектів, які варто врахувати:

Легітимність та представництво: Центральна Рада була обраним представницьким

органом, який отримав підтримку від широких верств українського суспільства.
Таким чином, вона мала певну легітимність для виступу в ролі крайового органу
влади.

Повноваження: У перші місяці свого існування Центральна Рада отримала велику

автономію в управлінні українськими територіями. Однак з часом ця автономія
зменшувалася, зокрема через конфлікти з більшовиками, та пізніше через прийняття
Центральною Радою 3-го універсалу, що розвіяв утопічні надії на незалежність в
межах Російської Федерації.

Взаємодія з іншими органами влади: Центральна Рада не була єдиним органом

влади в Україні. Існували інші політичні сили, такі як губернські земські збори, міські
ради та інші, які також претендували на вплив на суспільно-політичні процеси.

Отже, хоча Центральна Рада мала значний вплив на події в Україні під час свого
існування, важко сказати, що вона була повноцінним крайовим органом влади. Вона
більше виконувала роль представницького органу українського народу та
координатора політичної діяльності в умовах складної політичної ситуації.
6. Чому робітничий клас України в основному не підтримував
Центральну Раду?

Робітничий клас України не відчував сильної підтримки до Центральної Ради з ряду

причин:

Класові інтереси: Багато робітників в Україні в цей час були схильні до ідеології
соціалізму або більшовизму, які пропагували ідею класової боротьби та перевороту.
Центральна Рада, зокрема після підписання Брест-Литовського миру і вибуху
конфлікту з більшовиками, представляла для багатьох робітників буржуазну чи
буржуазно-націоналістичну владу, яка не відповідала їхнім інтересам.

Соціально-економічні умови: Багато робітників стикалися з тяжкими соціально-

економічними умовами, включаючи низькі заробітні плати, погані умови праці та
недостатній доступ до соціальних послуг. Центральна Рада, з їхнього боку, не завжди
успішно вирішувала ці проблеми.

Ідеологічна альтернатива: Ідеологія більшовизму, яка пропагувала соціалізм та ідеї

революції, мала значний вплив серед робітничого класу. Багато робітників віддавали
перевагу більшовикам через їхні обіцянки поліпшення умов праці та життя.

Політичні конфлікти: Конфлікти між Центральною Радою та більшовиками, а також

іншими радянськими силами, викликали поділ серед робітничого класу. Багато
робітників перейшли на бік більшовиків через їхню активну боротьбу проти уряду
Центральної Ради.

Отже, комбінація соціально-економічних умов, ідеологічних впливів та політичних

конфліктів призвела до того, що робітничий клас України в основному не
підтримував Центральну Раду і віддавав перевагу іншим політичним силам, зокрема
більшовикам.

7. Про що свідчив зміст ІІ Універсалу?

Другий Універсал, оголошений Центральною Радою 10 червня 1917 року, був

важливим документом, який визначав політичну та правову позицію українського
народу в контексті складної політичної ситуації в Російській імперії під час Першої
світової війни та революційних подій 1917 року. Зміст другого Універсалу можна
узагальнити наступним чином:

Визнання автономії України: Універсал визнавав автономію України як складової

частини Російської імперії і закликав до створення автономної української
державності.
Гарантії національної свободи: Універсал закликав забезпечити повну свободу для
української мови, культури, освіти та релігії.

Створення Української Центральної Ради: Другий Універсал передбачав створення

Української Центральної Ради як вищого представницького органу українського
народу для захисту його інтересів та вираження волі.

Соціально-економічні вимоги: Універсал містив також вимоги щодо соціально-

економічних питань, таких як земельна реформа, працівничі права та інші.

Політичні реформи: Документ визнавав необхідність політичних реформ у Російській

імперії та закликав до створення демократичної федеративної республіки.

У цілому, другий Універсал відображав бажання українського народу за визнанням

його прав на національну і культурну автономію та вирішенням соціально-
економічних проблем. Він також відіграв важливу роль у формуванні політичного
ландшафту України та підготовці до подальших подій революції та утворення
незалежної держави.

7. Чи можливо було примирити Українську Центральну Раду і

Тимчасовий уряд? Відповідь аргументуйте.

Так, в принципі було можливе примирення між Українською Центральною Радою і

Тимчасовим урядом, але це вимагало б вирішення низки складних питань та
компромісів з обох сторін. Ось деякі аргументи, що підтримують цю позицію:

Загальні інтереси: Обидві сторони мали загальний інтерес у забезпеченні

стабільності та розвитку України. При належних обставинах, цей загальний інтерес
міг би виявитися сильнішим за політичні розбіжності.

Потреба в єднанні проти загроз ззовні: Зовнішні загрози, такі як війна, революційні
події та втручання іноземних держав, могли б стимулювати обидві сторони до
співпраці та примирення для забезпечення обороноздатності та захисту
національних інтересів.

Політичний тиск: Іноземні держави та міжнародні актори також могли б здійснювати

політичний тиск на обидві сторони з метою досягнення мирного врегулювання
конфлікту та зміцнення стабільності в регіоні.

Гнучкість та компроміс: Здатність обидвох сторін до гнучкості та компромісу в

розв'язанні спірних питань могла б виявитися ключовим фактором у досягненні
примирення.

Отже, хоча багато факторів ускладнювали б процес примирення, він все ж був
можливим за певних умов, які включали б готовність обох сторін до компромісів та
спільних зусиль у вирішенні проблем.
8. Про що свідчив факт створення Генерального секретаріату?

Факт створення Генерального секретаріату в Українській Народній Республіці

свідчив про спробу уряду забезпечити більш централізоване управління та
координацію діяльності на державному рівні. Ось декілька ключових аспектів, які
підтверджують це:

Політична нестабільність: В умовах політичної нестабільності та військових загроз,

які були характерні для України після революції 1917 року та в період Першої світової
війни, було необхідно забезпечити ефективне управління державними справами.

Потреба у централізованій владі: Український уряд відчував потребу у

централізованій владі для координації дій у сферах економіки, оборони,
законодавства та інших сферах.

Збереження державної цілісності: Створення Генерального секретаріату може бути

розглянуте як спроба збереження державної цілісності та утримання управління у
руках уряду в умовах загроз від внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Прагнення до ефективного управління: Уряд прагнув до ефективного управління

країною в умовах внутрішніх та зовнішніх викликів, що включали революційні та
військові події.

9. Чому українські політики М. Грушевський і С. Петлюра мали різні

погляди на участь українців у світовій війні?

Михайло Грушевський:

● Грушевський схильний був до ідеї нейтралітету України в Першій

світовій війні. Він вважав, що Україна має утримуватися від участі в
конфлікті між імперіями, оскільки війна могла загрожувати
національній інтегріції та розвитку української державності.

● Головною метою для Грушевського було встановлення політичної та

економічної стабільності в Україні та розвиток національної
самосвідомості народу. Він вважав, що участь війни могла б відволікти
увагу від цих пріоритетів.

Симон Петлюра:

● Навпаки, Петлюра вважав, що українці повинні взяти активну участь у

війні, боронячи свої території та інтереси. Він вбачав у війні можливість
 здобуття міжнародного визнання для Української Народної Республіки
та підтримки союзницьких держав у боротьбі за незалежність.

● Петлюра також бачив у війні можливість для формування національної

армії та зміцнення української державності. Він вважав, що лише
активна участь військових сил УНР може забезпечити безпеку та
стабільність для молодої держави.

Отже, Грушевський та Петлюра виступали із різними підходами до участі

України у Першій світовій війні, відображаючи свої різні погляди на шляхи
досягнення національної незалежності та забезпечення безпеки для
українського народу.