1. Повноваження Конституційного Суду України.

Самообмеження юрисдикції
Конституційного Суду України та доктрина політичного питання.

До повноважень КСУ належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів
України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів
Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) офіційне тлумачення Конституції України;
3) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних
депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції
України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що
вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
4) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних
депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність)
питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною
ініціативою;
5) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання
конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента
України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції
України;
6) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності
законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей
157 і 158 Конституції України;
7) надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною
Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
8) вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням
Президента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України;
9) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів
України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що
застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить
Конституції України.
Самообмеження КСУ у здійсненні функції охорони КУ передбачає, що обов’язковість
рішень КСУ зокрема у справах щодо офіційного тлумачення, стосується й самого органу
конституційної юрисдикції. Рішення і висновки КСУ “є остаточними й не підлягають
оскарженню”, “рівною мірою є обов’язковими до виконання”, невиконання рішень та
недодержання висновків КСУ тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. У цьому
випадку КСУ, по суті, уповноважений діяти за принципом внутрішнього
прецеденту(“вирішую так, як було вирішено раніше”). Очевидно, що орган конституційної
юрисдикції “зв’язує” себе власними рішеннями і може відмовитись від них лише за
результатами зміни норм, які вони тлумачили.
КСУ, як і будь-який орган державної влади, не застрахований він помилкових (повністю чи
принаймні в частині) рішень. У випадку прийняття таких хибних рішень (давання висновків),
виникає парадоксальна ситуація. Суд виявляється змушеним слідувати своїм власним
хибним рішенням (висновкам), і водночас, він має стояти на сторожі принципу верховенства
КУ.

Доктрина політичного питання. При тлумаченні та конкретизації норм права у процесі

судочинства є велика небезпека перетворення судових органів у законодавців, які
здійснюють політичну функцію, тобто займаються судовою правотворчістю. Величезний
вплив конституційних судів на політичний процес можна пояснити змістом їх повноважень:
вони можуть проголосити нечинними правові акти, що прийняті органами вищої державної
влади.
Зміст доктрини «політичного питання» полягає у тому, що суди не можуть вирішувати
справи, в яких порушуються політичні питання, оскільки вони повинні вирішуватися
політичними гілками влади (законодавчою та виконавчою). Наявність цієї доктрини
підкреслює наявність самообмеження суддів, які при здійсненні правосуддя не втручаються
у політичну сферу, оскільки вони не обираються народом та не несуть відповідальності за
свою діяльність перед виборцями.
Застосовуючи зазначену доктрину, суди дотримуються конституційного принципу поділу
влади, надаючи законодавчій та виконавчій гілкам певну свободу дій. Як тільки суд доходить
висновку, що питання має політичний характер, це означає, що воно повинно бути вирішено
іншими гілками влади. Як правило, політичним вважається питання, якщо воно є політично
доцільним, або ж відсутні певні нормативні стандарти його розгляду.
В Україні доктрина «політичного питання» застосовується для запобігання політизації КСУ.
І. Сліденко зазначив: «У випадках, коли відбувається політизація органу конституційного
контролю, це призводить до нараження на небезпеку тих суспільних відносин, що
регулюються таким органом. Доктрина «політичного питання» існує лише для ухилення
органом конституційного контролю від політично незручних слухань»
Не варто забувати про той факт, що встановлення конституційності правових актів органів
публічної влади є предметом компетенції Конституційного Суду України. Тому на суддів
покладається певний тягар, адже є можливість того, що відбудеться політизація судового
процесу. Також ця ситуація призведе до виникнення недовіри громадськості до діяльності
суду, що може призвести до дискусій стосовно обмеження повноважень конституційних
судів [8, с. 260]. Звернемося до рішення КСУ у справі стосовно державних свят від 5 березня
1998 р. № 15-у/98. Суд зазначив, що під час встановлення таких свят законодавець керується
політичними мотивами (питання стосувалися зміцнення громадської безпеки, забезпечення
багатоманітності, як політичної, так і ідеологічної). КСУ дійшов висновку, що оцінка
відповідності цих міркувань сучасному реальному стану суспільного життя в Україні – це
питання політичне, а не юридичне. Водночас вирішення політичних питань суперечить
призначенню Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції,
оскільки будь-яка політична діяльність є несумісною з діяльністю як суддів судів загальної
юрисдикції, так і суддів Конституційного Суду України [9]. С. Різник піддав критиці таке
обґрунтування Конституційного Суду України. Він зазначив, що на суд не покладався
обов’язок оцінювати політичні міркування законодавця. Так, згідно з положеннями
Конституції України КСУ повинен оцінювати нормативні акти на предмет відповідності їх
Конституції України. Зрозуміло, що нормативний акт приймається на основі певних
політичних міркувань, проте він залишається об’єктом конституційного контролю. Тому
суб’єкт права на звернення до Конституційного Суду України має право порушити питання
про відповідність конкретних норм того чи іншого акта Конституції України та отримати
рішення КСУ про наявність чи відсутність суперечностей цього акта з Основним Законом
України [3]. Презумпція конституційності нормативних актів означає, що якщо КСУ не
відкриває провадження у справі, то норма автоматично залишається «конституційною», що є
вигідним для однієї зі сторін конфлікту
2. Суб’єкти та форми звернення до Конституційного Суду України. Учасники
конституційного провадження.

Формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення,

конституційна скарга.
Конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо:
1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним;
2) офіційного тлумачення Конституції України.

Суб’єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п’ять

народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційним зверненням є подане до Суду письмове клопотання про надання висновку

щодо:
1) відповідності Конституції України чинного міжнародного договору України або
міжнародного договору, що вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його
обов’язковість;
2) відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для
винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення
Президента України з поста в порядку імпічменту;
4) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей
157 і 158 Конституції України;
5) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або
законів України;
6) відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим Конституції України та законам України.

Суб’єктами права на конституційне звернення є:

Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, щонайменше сорок
п’ять народних депутатів

Конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на

відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих
положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на
конституційну скаргу.

Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в

остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення)
суперечить Конституції України. До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать
юридичні особи публічного права.

Розгляд справ у Конституційному Суді України здійснюється за участю певних суб’єктів.

Вони мають різний правовий статус, неоднакову мету участі у конституційному
провадженні. За роллю в процесі і характером зацікавленості учасники конституційного
провадження поділяються на такі види:

- Конституційний Суд України;

- сторони (їх представники);
- особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи (експерти,
свідки, перекладачі тощо).
Коло учасників конкретного конституційного провадження визначається характером
розглядуваної Конституційним Судом справи.

Конституційний Суд України є специфічним учасником конституційного провадження.

Він є головним і обов’язковим його суб’єктом. Саме Конституційний Суд України наділений
повноваженнями щодо вирішення усіх питань, які виникають при розгляді справи, саме він
уповноважений приймати підсумкові рішення в справах конституційного провадження.
Відповідні питання Конституційний Суд України вирішує у різних організаційно-правових
формах: пленарних засіданнях, засіданнях, колегіях. Окремі повноваження в
конституційному провадженні здійснюють Голова Конституційного Суду і його заступники,
Секретаріат Конституційного Суду, суддя-доповідач.

Сторонами в конституційному провадженні є:

- суб’єкти права на конституційне подання, конституційне звернення, які звернулися до
Конституційного Суду України;
- органи або посадові особи, якими були прийняті чи підписані правові акти,
конституційність яких оспорюється.

Сторони конституційного провадження відіграють ключову роль у ньому. Без них не може
розпочатися саме провадження, адже Конституційний Суд України не наділений правом з
власної ініціативи відкривати провадження в справах.

Сторони конституційного провадження мають рівні процесуальні права і обов’язки. Вони

мають право знайомитись з матеріалами справи, давати усні та письмові пояснення,
викладати свої думки з питань, що розглядаються; задавати з дозволу головуючого
запитання іншим учасникам конституційного провадження, заявляти клопотання, а також
користуватись іншими правами, передбаченими Законом України “Про Конституційний Суд
України” та Регламентом. Учасники конституційного провадження можуть подавати
письмові пояснення, які приєднуються до матеріалів справи, знайомитись з поясненнями
інших учасників провадження.

Представництво інтересів сторін у конституційному провадженні здійснюють

представники сторін. Вони не є відособленими учасниками провадження, оскільки
покликані представляти не свої інтереси, а інтереси сторін.
Представництво сторін може бути: а) за законом; б) за дорученням. Представниками за
законом можуть бути: 1) керівник органу, що звернувся до Конституційного Суду України;
2) керівник органу, що прийняв акт, конституційність якого оспорюється органи; 3) законні
представники фізичних осіб – суб’єктів конституційного звернення; 4) керівники юридичних
осіб – суб’єктів конституційного звернення.
Представниками за дорученням можуть бути: 1) народні депутати з числа тих, що
звернулися до Конституційного Суду України – за їх дорученням; 2) представники органу,
що звернувся до Конституційного Суду України, або що прийняв акт, конституційність якого
оспорюється (наприклад, Постійний представник Президента у Конституційному Суді
України, Постійний представник Верховної Ради у Конституційному Суді України,
Постійний представник Кабінету Міністрів у Конституційному Суді України); 3) адвокати чи
інші особи, які відповідно до законодавства уповноважені сторонами на представництво їх
інтересів у Конституційному Суді України.

Особи, залучені Конституційним Судом України до участі у розгляді справи, є

допоміжними учасниками конституційного провадження, участь яких у процесі повинна
сприяти об’єктивному і повному розгляду справи. Такими особами є експерти, свідки,
перекладачі тощо. Вони залучаються до розгляду справи за ініціативою Суду, судді-
доповідача або сторін з метою надання допомоги Суду у встановленні обставин справи.

4. Конституційна скарга: поняття, критерії прийнятності, особливості розгляду

5. Поняття та правова природа актів Конституційного Суду України. Види, порядок
прийняття та виконання актів Конституційного Суду України. Особливості юридичної
сили рішень Конституційного Суду України з конституційних скарг.

Здійснюючи надані Конституцією та Законом України від 13 липня 2017 р. № 213б «Про
Конституційний Суд України» компетенційні та самоорганізаційні повноваження, орган
конституційної юрисдикції приймає процесуальні та непроцесуальні акти.

До непроцесуальних актів Суду, які не пов’язані із конституційним провадженням, належать

постанови з приводу організаційних, фінансових, кадрових та інших питань внутрішньої
діяльності. Непроцесуальні акти Суду є правовою формою здійснення ним своїх
самоорганізаційних повноважень.

Процесуальні акти Суду, до яких належать рішення, висновки, ухвали та забезпечувальні

накази, являють собою акти органу конституційної юрисдикції, пов’язані із конституційним
провадженням у відповідних справах конституційної юрисдикції. Процесуальні акти є,
відповідно, правовою формою здійснення Судом своїх компетенційних повноважень. Так,
для вирішення питань, пов’язаних із відкриттям, відмовою у відкритті, закриттям
провадження у справі, іншими процесуальними діями, клопотаннями, процедурою розгляду
справ конституційної юрисдикції, відповідні органи Суду постановляють ухвали. У
виняткових випадках, з метою запобігання незворотним наслідкам, що можуть настати у
зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, Велика палата може при розгляді
конституційної скарги з власної ініціативи вжити заходів щодо забезпечення конституційної
скарги, видавши забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. Забезпечувальний
наказ втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття
конституційного провадження у справі.

Акти з питань, не пов’язаних із конституційним провадженням, Суд ухвалює у формі

постанови.

Рішення Суду ухвалюються Великою палатою або Сенатом за результатами розгляду по

суті справ конституційної юрисдикції. При цьому Сенат ухвалює рішення виключно за
результатами розгляду справ за конституційними скаргами, тоді як Велика палата — за
результатами розгляду справ щодо конституційності законів України та інших правових
актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України,
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення
Конституції України, а також за результатами розгляду справ за конституційними скаргами у
разі відмови Сенату в розгляді справи за конституційною скаргою на розсуд Великої палати.

Висновки Суду надаються виключно Великою палатою за результатами розгляду по суті

всіх інших справ конституційної юрисдикції. Суд ухвалює рішення та надає висновки на
закритій частині пленарного засідання Сенату, Великої палати поіменним голосуванням
суддів Суду, які розглядали справу. Рішення у справі за конституційною скаргою є
ухваленим, якщо за це проголосували щонайменше дві третини суддів Суду, які розглядали
справу в Сенаті. Рішення є ухваленим Великою палатою, а його висновок — наданим, якщо
за це проголосували щонайменше десять суддів Суду. Рішення і висновки Суду підписують
окремо судді Суду, які голосували на їх підтримку і які голосували проти. При цьому судді
Суду не мають права утримуватися від голосування або підписання. Суддя Суду, який
підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у
справі або про закриття конституційного провадження, може викласти окрему думку в
письмовій формі, що додається до відповідного акта Суду та без зволікання оприлюднюється
на офіційному веб-сайті Суду. Окрема думка може бути висловлена суддею Суду не тільки у
разі, якщо він голосував проти того чи іншого акта, а і якщо він голосував «за», але
залишився у меншості при голосуванні з будь-якого іншого питання чи мотивування
прийнятої позиції.

Рішення та висновки Суду, що мають відповідати вимогам, визначеним статтями 89 та 90

Закону України від 13 липня 2017 р. № 2136 «Про Конституційний Суд України», є
остаточними і не можуть бути оскаржені. У рішенні, висновку Суд може встановити порядок
і строки їх виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль
за виконанням рішення, додержанням висновку. Суд також може вимагати від відповідних
органів письмове підтвердження виконання рішення, додержання висновку. За невиконання
рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. У
науковому та експертному середовищі тривалий час дискутується питання щодо правової
природи та юридичної сили рішень та висновків Суду. Як правило, у цьому зв’язку
стверджують, що рішення і висновки органу конституційної юрисдикції є актами
застосування конституційних норм до нормативно-правових актів (їх окремих норм) або
законопроектів, що засвідчують у такий спосіб відповідність останніх нормам Конституції
України. Обов’язковість рішень та висновків Суду, за такого підходу, має таку саму природу,
що й обов’язковість усіх інших правових актів ненормативного характеру. З іншого боку,
багатьма вітчизняними науковцями за рішеннями та висновками органу конституційної
юрисдикції визнається не лише правозастосовне, але й правотворче значення, що є однією з
важливих ознак їх нормативності. Нормативність рішень та висновків Суду у такому разі
обґрунтовують також тією обставиною, що окрім, власно, визнання неконституційними
положень законів чи інших правових актів, або, наприклад, встановлення невідповідності
вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до
Основного Закону України, вони водночас визначають напрямки правової політики держави.
Для вирішення питань, пов’язаних із відкриттям, відмовою у відкритті, закриттям
провадження у справі, іншими процесуальними діями, клопотаннями, процедурою розгляду
справ, Суд постановляє відповідні ухвали.
При розгляді конституційної скарги Велика палата, у виняткових випадках, з власної
ініціативи може вжити заходів щодо забезпечення конституційної скарги, видавши
забезпечувальний наказ, який є виконавчим документом. Підставою для забезпечення
конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у
зв’язку з виконанням остаточного судового рішення. Забезпечувальний наказ втрачає
чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття конституційного
провадження у справі.
3. Стадії конституційного провадження:
3.1. звернення до Конституційного Суду у формі конституційного подання,
конституційного звернення та конституційної скарги;

Конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо:

1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним;
2) офіційного тлумачення Конституції України.

Суб’єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п’ять

народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Конституційне звернення — це одна із форм звернення до Конституційного Суду України,
що є письмовим клопотанням про надання Конституційним Судом України висновку щодо
певного кола питань. Розгляд конституційного подання здійснюється Конституційним Судом
України в порядку конституційного провадження.
Ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням,
конституційним зверненням постановляє Колегія або Велика палата — у разі незгоди з
ухвалою Колегії про відмову у відкритті конституційного провадження у справі.
Строк конституційного провадження з розгляду конституційного подання не повинен
перевищувати шість місяців. У випадках розгляду звернення про надання висновку щодо
відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і
158 Конституції України та у випадках, у яких Сенат, Велика палата визнали конституційне
провадження невідкладним.
За результатами розгляду конституційного звернення Конституційний суд України у складі
Великої палати ухвалює Висновок Суду.
Конституційна скарга – це подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на
відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих
положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на
конституційну скаргу. Тобто, це форма звернення особи до органу конституційної
юрисдикції з метою захисту конституційних прав і свобод, результатом якого є вирішення
питання щодо відповідності Конституції держави певного законодавчого положення та
відновлення стану, що існував до порушення права.
Скарга подається виключно щодо відповідності Конституції України закону України (його
окремих положень). Будь-які інші нормативні акти, рішення судів системи судоустрою
України не можуть бути оскаржені, так само, як дії чи бездіяльність органів державної влади,
інших посадових осіб. Конституційний Суд України не уповноважений розглядати скарги на
дії та рішення органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб,
давати оцінку цим діям та рішенням.
Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в
остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення)
суперечить Конституції України. До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать
юридичні особи публічного права.

3.2. вирішення питання про відкриття конституційного провадження;

Відкриття провадження у справі у Конституційному Суді України за конституційним

поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією суддів Конституційного
Суду України або Конституційним Судом України на його засіданні.
Ухвала про відкриття конституційного провадження або про відмову у відкритті
конституційного провадження приймається не пізніше одного місяця з дня надходження
конституційного подання чи конституційного звернення до Конституційного Суду України.
Колегія більшістю голосів від її складу постановляє ухвалу про відкриття конституційного
провадження у справі або про відмову у відкритті конституційного провадження у справі.
Діє у складі трьох суддів Конституційного Суду.
4. Якщо Колегія постановила ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за
конституційним поданням або за конституційним зверненням, Суддя-доповідач у строки,
передбачені статтею 35 цього Закону, звертається до головуючого Великої палати з
поданням про включення справи до порядку денного Суду для розгляду питань, пов'язаних із
конституційним провадженням. Якщо Колегія постановила ухвалу про відмову у відкритті
конституційного провадження у справі за конституційним поданням або за конституційним
зверненням, Суддя-доповідач у строки, передбачені статтею 35 цього Закону, звертається до
головуючого Великої палати з поданням про включення справи до порядку денного Суду для
вирішення питання щодо відкриття конституційного провадження у справі.

5. Якщо Колегія постановила ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за

конституційною скаргою, Суддя-доповідач у строки, передбачені статтею 35 цього Закону,
звертається до головуючого Сенату з поданням про включення справи до порядку денного
Суду для розгляду питань, пов'язаних із конституційним провадженням.

3.3. розгляд справ Конституційним Судом;

Справи конституційне провадження Суд розглядає в порядку письмового або усного

провадження. Основною формою розгляду справ у Суді є письмове провадження.
Форму провадження визначає Сенат, Велика палата. У справі, яку Суд розглядає в
порядку письмового провадження, окремі питання можуть розглядатися в
порядку усного провадження.

Розгляд справ, конституційне провадження щодо яких відкрито, здійснюється на

пленарних засіданнях сенатів, Великої палати.
Порядок проведення засідань, пленарних засідань встановлюється Законом
та Регламентом.

На засіданнях та пленарних засіданнях Великої палати, Сенату головує Голова Суду

чи заступник Голови Суду, а у разі їх відсутності – старший за віком Суддя.
Учасниками конституційного провадження є суб’єкт права на конституційне
подання, конституційне звернення, конституційну скаргу (уповноважена особа, що
діє від його імені) та орган або посадова особа, які ухвалили акт, що є предметом
розгляду в Суді (далі – учасник конституційного провадження), а також залучені
Судом до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти,
спеціалісти, перекладачі та інші особи, участь яких необхідна для забезпечення
об’єктивного і повного розгляду справи (далі - залучений учасник конституційного
провадження).
Про залучення органів та посадових осіб, свідків, експертів, спеціалістів,
перекладачів та інших осіб до участі у засіданні Колегії, засіданні або пленарному
засіданні Сенату чи Великої палати відповідно Колегія, Сенат, Велика палата
постановляє ухвалу.
Колегія, Сенат, Велика палата може перенести розгляд справи, якщо учасник
конституційного провадження з поважної причини не прибув на відповідне
засідання.
Конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга подаються
до Суду державною мовою.
Провадження у Суді ведеться державною мовою.

Обчислення строків конституційного провадження ведеться з дня постановлення

ухвали про відкриття конституційного провадження у справі, а у разі відмови Сенату
від розгляду справи на розсуд Великої палати – з дня постановлення відповідної
ухвали Сенату.

Строк конституційного провадження не повинен перевищувати шість місяців, якщо

інше не встановлено цим Законом.
Строк конституційного провадження не може перевищувати один календарний
місяць для справ:
1) про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення
змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
2) за зверненням Президента України щодо конституційності актів Кабінету
Міністрів України відповідно до пункту 15 частини першої статті 106
Конституції України;
3) щодо яких Сенат, Велика палата визнали конституційне провадження
невідкладним (ст. 75 Закону).

3.4. ухвалення рішення, надання висновку, постановлення ухвали та їх офіційне

оприлюднення на офіційному веб-сайті Суд

1. Ухвалення рішення. Рішення Конституційного Суду України (КС) ухвалюється

колегіально на закритому засіданні більшістю голосів суддів, які беруть участь у засіданні.
Рішення КС є остаточним, не підлягає апеляції та оскарженню.
Офіційне оприлюднення:
Рішення КС оприлюднюються на офіційному веб-сайті КС протягом п'яти днів з дня їх
прийняття. Рішення КС публікуються в "Офіційному віснику України".
2. Надання висновку. Висновок КС ухвалюється колегіально на закритому засіданні
більшістю голосів суддів, які беруть участь у засіданні. Висновок КС не є обов'язковим для
виконання, але має обов'язкову правову силу.
Офіційне оприлюднення:
Висновок КС оприлюднюються на офіційному веб-сайті КС протягом п'яти днів з дня їх
прийняття. Висновок КС публікуються в "Офіційному віснику України".
3. Постановлення ухвали. Ухвала КС ухвалюється колегіально на закритому засіданні
більшістю голосів суддів, які беруть участь у засіданні. Ухвала КС не є остаточним
рішенням, але може мати юридичні наслідки.
Офіційне оприлюднення:
Ухвала КС оприлюднюються на офіційному веб-сайті КС протягом п'яти днів з дня їх
прийняття. Ухвала КС не публікуються в "Офіційному віснику України".