Г.Г. Харута, С.С. Волков, І.М.

Плахотнюк,
С.А. Власенко, М.В. Вельбівець, Б.П. Івасенко,
В.В. Лотоцький, О.А. Бабань, Ю.М. Ордін,
Д.В. Подвалюк, І.М. Бабак

АКУШЕРСТВО, ГІНЕКОЛОГІЯ
ТА ШТУЧНЕ ОСІМЕНІННЯ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ТВАРИН

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Рекомендовано Міністерством аграрної політики та
продовольства України як навчальний посібник для студентів
аграрних вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації зі
спеціальності 5.11010101 “Ветеринарна медицина”

Київ
"Аграрна освіта"
2013
УДК 619:618(07) Гриф надано Міністерством аграрної політики та
продовольства України (лист № 18-1-28/1966 від
29.11.2011)

Р е ц е н з е н т и :

Стефаник Н.П., доктор ветеринарних наук, професор Львівського

національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій
ім. С.З. Гжицького;
Овчарук Н.П., Овчарук В.М., викладачі ВП НУБіП України
“Немішаївський агротехнічний коледж”

Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння сільськогос‐

подарських тварин: навчальний посібник / Г.Г. Харута, С.С. Волков,
І.М. Плахотнюк, С.А. Власенко, М.В. Вельбівець, Б.П. Івасенко та ін. – К.:
Аграрна освіта, 2013. – 445 c.

ISBN 978‐966‐2007‐41‐1

Розкрито методичні і фізіологічні особливості статевих органів

свійських тварин, технологію штучного осімінення та трансплантації
ембріонів, діагностику та видові відмінності перебігу вагітності, родів і
післяродового періоду, методи надання акушерської допомоги при
ускладненнях родів; діагностик, лікування та профілактику захворювань
молочної залози, гінекологічних захворювані хвороб новонароджених
тварин.

ISBN 978‐966‐2007‐41‐1 © Харута Г.Г., Волков С.С.,

Плахотнюк І.М. та ін., 2013 р.
 ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................... 9

РОЗДІЛ 1. Морфологія і фізіологія статевих органів

(Вельбівець М.В.) .............................................................................. 12
1.1. Статеві органи самок ............................................................... 12
1.2. Кровоносна, лімфатична і нервова системи статевих
органів самок .................................................................................... 20
1.3. Морфогенез, оогенез, лютеогенез і овуляція ..................... 21
1.4. Статева і фізіологічна зрілість ............................................... 25
1.5. Статевий цикл та його видові особливості ........................ 27
1.6. Статеві органи самців .............................................................. 32
1.7. Сперміогенез ............................................................................. 40
1.8. Статеві рефлекси ...................................................................... 42
1.9. Порушення статевих рефлексів і способи їх
профілактики .................................................................................... 43
1.10. Статевий акт і його видові особливості ............................. 46
1.11. Нейрогуморальна регуляція статевої функції у самок і
самців .................................................................................................. 47
1.12. Особливості будови і функції статевих органів птахів.... 50

РОЗДІЛ 2. Організація і технологія штучного осіме‐

ніння. Трансплантація ембріонів (Бабань О.А.) ................. 53
2.1. Значення штучного осіменіння ............................................. 53
2.2. Організація роботи племінних центрів, племпідпри‐
ємств і пунктів (лабораторій) з штучного осіменіння ............ 54
2.3. Ветеринарно‐санітарні вимоги до племінних центрів,
племпідприємств і пунктів (лабораторій) зі штучного
осіменіння ......................................................................................... 56
2.4. Завдання об’єктів штучного осіменіння ............................. 61
2.5. Вплив на показники відтворення плідників, умов
утримання і годівлі ......................................................................... 62

3
2.6. Режим статевого навантаження на плідників .................... 63
2.7. Методи отримання сперми від плідників .......................... 65
2.8. Будова штучної вагіни і її підготовка до використання .. 67
2.9. Техніка отримання сперми ..................................................... 70
2.10. Фізіологія і біохімія сперми ................................................. 72
2.11. Фактори впливу на якість сперми ...................................... 75
2.12. Оцінка якості сперми ............................................................ 77
2.13. Розрідження сперми .............................................................. 85
2.14. Середовища для розрідження сперми плідників
різних видів ....................................................................................... 86
2.15. Санітарно‐гігієнічні правила, методика і техніка
виготовлення розріджувачів та розрідження сперми ............. 89
2.16. Способи зберігання сперми ................................................. 93
2.17. Транспортування сперми ..................................................... 100
2.18. Визначення статевої охоти і оптимального часу
осіменіння самок ............................................................................ 100
2.19. Підготовка сперми до введення .......................................... 108
2.20. Способи штучного осіменіння ............................................ 110
2.21. Методи підвищення заплідненості .................................... 121
2.22. Природне осіменіння ............................................................ 123
2.23. Переміщення сперміїв у геніталіях .................................... 126
2.24. Депонування і селекція сперміїв ......................................... 128
2.25. Права і обов’язки техніків штучного осіменіння ............. 129
2.26. Облік і звітність у пунктах (лабораторіях) штучного
осіменіння ......................................................................................... 131
2.27. Трансплантація ембріонів (Ордін Ю.М.) .......................... 132

РОЗДІЛ 3. Запліднення, фізіологія і діагностика

вагітності (Подвалюк Д.В.) ........................................................... 148
3.1. Поняття про вагітність ............................................................ 148
3.2. Стадії запліднення та вагітності ............................................ 149
3.3. Розвиток зиготи, ембріона, плода і плодових оболонок.. 150
3.4. Зміни в організмі вагітної самки ........................................... 155
3.5. Тривалість вагітності ................................................................ 163

4
3.6. Плодючість тварин ................................................................... 165
3.7. Методи діагностики вагітності .............................................. 166
3.8. Діагностика вагітності у різних видів тварин ..................... 168
3.9. Вплив умов утримання і годівлі на перебіг вагітності ..... 173

РОЗДІЛ 4. Патологія вагітності (Ордін Ю.М.) ...................... 175

4.1. Позаматкова вагітність ............................................................ 176
4.2. Несправжня вагітність ............................................................. 178
4.3. Аборт (ембріональна смертність) ......................................... 181
4.4. Виворіт піхви ............................................................................. 187
4.5. Водянка плодових оболонок .................................................. 191
4.6. Передчасні перейми і потуги ................................................ 191
4.7. Еклампсія ................................................................................... 193
4.8. Залежування перед родами ................................................... 195
4.9. Кровотеча з матки .................................................................... 196
4.10. Скручування матки ................................................................ 197
4.11. Набряк вагітних ...................................................................... 199

РОЗДІЛ 5. Організація і фізіологія родів (Бабак І.М.) ...... 202

5.1. Організація родів ...................................................................... 202
5.2. Об’єкт родів і родові шляхи ................................................... 208
5.3. Анатомічні особливості будови таза свійських тварин ... 212
5.4. Механізми початку родів ........................................................ 215
5.5. Поняття про родовий акт; стадії родів ................................ 217
5.6. Видові особливості перебігу родів ....................................... 220
5.7. Взаємовідношення плода і родових шляхів ...................... 224
5.8. Правила прийому новонароджених ................................... 226
5.9. Особливості утримання і годівлі новонароджених та
породіль ............................................................................................. 227

РОЗДІЛ 6. Патологія родів і допомога за їх ускладнення

(Ордін Ю.М.) ..................................................................................... 232
6.1. Причини патологічних родів ................................................ 232
6.2. Акушерське дослідження та постановка діагнозу ............ 234

5
6.3. Основні правила подання рододопомоги .......................... 240
6.4. Акушерський інструментарій ............................................... 241
6.5. Слабкі перейми і потуги ........................................................ 247
6.6. Бурхливі перейми і потуги .................................................... 248
6.7. Сухість і набряк родових шляхів .......................................... 249
6.8. Звуження каналу шийки матки ............................................ 250
6.9. Неповне розкриття шийки матки ........................................ 250
6.10. Спазм шийки матки ............................................................... 251
6.11. Вузькість вульви і піхви .......................................................... 251
6.12. Вузькість таза ............................................................................ 252
6.13. Крупнопліддя .......................................................................... 252
6.14. Аномалії і виродливості плода ............................................ 253
6.15. Неправильні передлежання і членорозміщення ............ 254
6.16. Неправильні позиції .............................................................. 265
6.17. Неправильні положення плода ........................................... 268
6.18. Рододопомога за двієнь ......................................................... 270
6.19. Фетотомія .................................................................................. 271
6.20. Кесарів розтин ......................................................................... 273
6.21. Затримання посліду ............................................................... 274

РОЗДІЛ 7. Післяродовий період (Лотоцький В.В.) ............. 282

7.1. Фізіологія післяродового періоду ......................................... 282
7.2. Організація утримання і годівлі тварин у післяродово‐
вому періоді ...................................................................................... 283
7.3. Причини захворювання самок у післяродовому періоді. 285
7.4. Субінволюція матки ................................................................ 286
7.5. Сапремія ..................................................................................... 288
7.6. Виворіт матки ............................................................................ 289
7.7. Травми тканин статевого апарату ........................................ 291
7.8. Післяродовий вульвіт, вестибуліт і вагініт ......................... 293
7.9. Післяродовий метрит .............................................................. 295
7.10. Післяродовий сепсис .............................................................. 298
7.11. Післяродовий невроз ............................................................. 300
7.12. Післяродова еклампсія ........................................................... 301

6
7.13. Післяродовий парез ............................................................... 302
7.14. Залежування після родів ....................................................... 304
7.15. Профілактика хвороб післяродового періоду ................. 305

РОЗДІЛ 8. Фізіологія і хвороби новонароджених

(Івасенко Б.П.) ................................................................................... 306
8.1. Морфологічні особливості новонароджених тварин........ 306
8.2. Асфіксія новонароджених....................................................... 310
8.3. Запор новонароджених ........................................................... 310

РОЗДІЛ 9. Фізіологія і хвороби молочної залози

(Плахотнюк І.М.) .............................................................................. 313
9.1. Особливості будови і фізіологія молочної залози ............ 313
9.2. Методи клінічного дослідження молочної залози ........... 326
9.3. Агалактія і гіпогалактія ........................................................... 331
9.4. Тугодійність ............................................................................... 334
9.5. Лакторея ..................................................................................... 340
9.6. Молочні камені ......................................................................... 341
9.7. Мастит ......................................................................................... 342
9.8. Дерматит вим’я ......................................................................... 360
9.9. Забиття вим’я ............................................................................ 364
9.10. Рани вим’я ................................................................................. 365
9.11. Запалення соска молочної залози (теліт) .......................... 367
9.12. Папіломи (бородавки) дійок ................................................ 368
9.13. Тріщини шкіри дійок ............................................................. 370
9.14. Нориця молочної залози ....................................................... 371
9.15. Форми і аномалії вим’я, сосків та дійкового каналу ........ 373
9.16. Догляд за вим’ям...................................................................... 374

РОЗДІЛ 10. Гінекологія сільськогосподарських тварин

(Власенко С.А.) ................................................................................. 377
10.1. Поняття про неплідність і яловість..................................... 377
10.2. Класифікація неплідності самок ......................................... 378
10.3. Методи гінекологічного дослідження самок .................... 382

7
10.4. Хвороби вульви і піхви .......................................................... 386
10.5. Ураження матки...................................................................... 388
10.6. Ураження яєчників ................................................................. 395
10.7. Коїтальні інфекції ................................................................... 400
10.8. Гінекологічна диспансеризація (Лотоцький В.В.) ........... 402
10.9. Методика визначення збитків від неплідності корів ...... 407

РОЗДІЛ 11. Андрологія (Волков С.С.) ....................................... 411

11.1. Уроджені хвороби органів парування................................ 411
11.2. Набуті хвороби органів парування ..................................... 412
11.3. Хвороби шкіри мошонки...................................................... 420
11.4. Набуті захворювання статевих органів бугаїв .................. 423
11.5. Уроджені та спадково обумовлені аномалії статевих
органів ................................................................................................. 426
Додатки .............................................................................................. 428
Література ........................................................................................ 441

8
 ВСТУП

Головна мета відтворення тварин полягає у отриманні від

кожної самки максимальної кількості приплоду та повне його
збереження. Але часто досягнення цієї мети стримується або
унеможливлюється різними порушеннями репродуктивної
функції тварин, що проявляються неплідністю, малоплідністю,
абортами, мертвородами та низькою життєздатністю приплоду.
У більшості випадків вони зумовлені організаційно‐господар‐
ськими і біолого‐технологічними недоліками (порушеннями в
годівлі, утриманні та експлуатації тварин, порушеннями правил
осіменіння самок, незадовільними умовами вирощування
молодняку), а також відсутністю належного ветеринарного
контролю відтворення.
Безпосередньою причиною зниження чи повної втрати
здатності до відтворення можуть бути патологічні процеси, що
виникають під час вагітності, родів і післяродового періоду
(акушерська патологія), або хвороби статевих органів, що про‐
являються поза вказаними періодами (гінекологічна патологія).
Для профілактики і усунення патології відтворення тварин
та збереження молодняку необхідний постійний контроль всієї
системи відтворення.
Ветеринарне акушерство відноситься до числа найдавні‐
ших наук і походить від французського слова „accousher“, що
означає „допомагати при родах“. Справа в тому, що спочатку
роль акушера полягала лише в поданні допомоги під час родів.
З накопиченням знань функції акушера значно розширювалися.
Як відомо, за часів палеоліту і потім неоліту існування
людини залежало від вміння полювати на диких тварин. Це
змушувало розвивати мисливські знання, які, зокрема, включали
спостереження за паруванням, родами, особливостями ново‐
народжених. Пізніше ці знання людина використала під час
розведення приручених тварин.

9
 До появи письменності накопичений досвід з техніки
рододопомоги передавався у вигляді наскельних зображень або
малюнків на стінах печер.
Найбільш стародавнє письменне джерело, що описує
хвороби тварин, знайдено у Єгипті при розкопках; воно
відноситься до 1900 р. до нашої ери.
Грецький мислитель і вчений Аристотель близько 2000
років тому написав книгу “Історія тварин”, де вперше наведено
узагальнені відомості про утримання, годівлю тварин, розмі‐
щення плодів, післяродовий період. Він описав плідні оболонки,
їх роль у забезпеченні живлення плода, деякі акушерські проце‐
дури (лапаротомія у свині), допомогу новонародженим. Проте
він припускав, що ембріон розвивається з менструальної крові.
У 1672 р. Грааф описав яєчникові фолікули, а Хамм і
Лівенгук під мікроскопом спостерігали спермій людини. Вольф
створив теорію преформізму, згідно з якою розвиток організму
відбувається з яйця, а сім’яна рідина лише стимулює цей
процес. Інші вважали: все, що необхідно для розвитку зародка,
поміщене в спермії; останній отримує імпульс до росту після
проникнення в яйце.
Перші в світі ветеринарні школи було створено в 1762 р. в
Ліоні та Альфорі (Франція) Клодом Буржелем, якого вважають
фундатором ветеринарної освіти в усьому світі. Невдовзі подібні
школи було відкрито в Турині, Геттингені, Відні та інших містах
Західної Європи.
У ХІХ столітті розрізнені наукові повідомлення і
практичний досвід було узагальнено в низці підручників з
акушерства. Серд них підручник Гармса, що виданий в
Німеччині в 1867 р., Сен‐Сіра і Віоле, що вийшов у Франції в 1875
р., Флемінга – Англія, 1878 р. У 1849 р. в Санкт‐Петербурзі було
видано книгу Г. Прозорова „Ветеринарная родовспомагательная
наука с отделением о болезнях животных“.
З відкриттям ветеринарних інститутів (Варшава, 1840 р.;
Харків, 1851 р.; Казань, 1875 р. та Львів, 1881 р.) почала

10
розвиватися вітчизняна акушерська наука. Це супроводжувалося
створенням кафедр ветеринарного акушерства у ветеринарних і
зооветеринарних інститутах, ростом науково‐педагогічних
кадрів, бурхливим розвитком дисципліни. Особливо великого
прогресу досягнуто за останні 40–50 років. Можна без
перебільшення констатувати, що за цей проміжок часу сума
знань з дисципліни зросла у декілька разів. Створено наукові
школи ветеринарних акушерів, які отримали широке визнання
як у нашій країні, так і за її межами.
Тому наразі акушерство, гінекологія та штучне осіменіння
сільськогосподарських тварин є однією з дисциплін, яка
розкриває питання фізіології та патології статевої системи самок
і самців, осіменіння, запліднення, перебігу вагітності, родів і
післяродового періоду, розвитку новонароджених, фізіологію і
патологію молочної залози, гінекологію, андрологію сучасні
методи біотехнології відтворення сільськогосподарських тварин.

11
Розділ 1

МОРФОЛОГІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ
СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

1.1. СТАТЕВІ ОРГАНИ САМОК

Статеві органи самок у зв’язку з морфогенезом поділяють

на зовнішні (qenitalia externa) і внутрішні (qenitalia іnterna). До
зовнішніх органів належать статеві губи, клітор і переддвер’я
піхви, а до внутрішніх – піхва, матка, яйцепроводи і яєчники
(рис. 1). Межею між зовнішніми і внутрішніми статевими
органами є сечостатева складка, розміщена між піхвою і
переддвер’ям.
Статеві губи (labia vulvae, vulva) утворюють статеву щілину
(rima vulvae). Зовні статеві губи покриті ніжною шкірою і рідким
волоссям. У шкірі є потові і сальні залози. Шкіра вульви
переходить у слизову оболонку переддвер’я піхви. У товщі
губ розміщується шар поперечносмугастих м’язів, який
утворює стискувач вульви (m. constrictor vulvae). У всіх самок,
крім кобил, верхній кут статевої щілини (соmissura labiorum
superior) заокруглений, а нижній (соmissura labiorum inferior) –
загострений.
Вульва утворює вхід у статеві шляхи і закриває
переддвер’я піхви, зменшуючи його забруднення, а під час родів
служить виходом із родових шляхів.

12
 Рис. 1. Будова статевого апарату самок:
а – корови; б – кобили; в – свиноматки; г – вівці; 1 – яєчник;
2 – яйцепровід; 3 – роги матки; 4 – тіло матки; 5 – шийка матки;
6 – піхва; 7 – отвір сечовидільного каналу; 8 – переддвер’я піхви;
9 – клітор; 10 – статеві губи; 11 – широка маткова зв’язка

13
 Клітор (clitoris) розміщений у нижньому куті статевої
щілини на межі між вульвою і переддвер’ям піхви. За будовою
він подібний до статевого члена самця. Має корінь, тіло
і головку. В основі клітора закладені два печеристих тіла
артеріального походження. Верхівка клітора загострена, а
складка слизової оболонки навколо нього нагадує препуцій і
називається вуздечкою клітора. Тіло клітора оточує фіброзна
оболонка, головка покрита слизовою оболонкою, яка має багато
термо‐, баро‐ і хеморецепторів. Клітор під час стадії збудження
статевого циклу збільшується і виступає у канал піхви. За
подразнення його головки, у період статевого акту, посилюється
статеве збудження, скорочення м’язів матки і прискорюється час
овуляції та зменшується час статевої охоти.
Промежина (perineum) – проміжок між вульвою і анусом.
Переддвер’я піхви (vestibulum vaqinae) розміщене між
статевими губами і сечовим клапаном. Слизова оболонка
переддвер’я покрита плоским багатошаровим епітелієм та
оточена сполучною тканиною (адвентицією).
На вентральній стінці передньої частини переддвер’я
піхви відкривається отвір сечовипускного каналу. На бокових
стінках середньої частини цього органа розміщуються
бартолінієві (великі перед дверні) залози (gl. vestibulares major), а
у нижній частині – вестибулярні (малі переддверні) залози
(gl. vestibulares minores). По обидва боки від зовнішнього отвору
сечовидільного каналу, поблизу сечостатевої складки знахо‐
дяться отвори гартнерових ходів (ductus gartneri), які є залишком
вольфових каналів. У кобил і сук у бокових стінках переддвер’я
піхви під слизовою оболонкою розміщуються печеристі тіла.
Переддвер’я піхви утворює родовий канал, попереджує
забруднення внутрішніх статевих органів, а секрети бартолі‐
нієвих та вестибулярних залоз зволожують і очищають статеві
шляхи та сприяють статевому акту. У період статевого збуджен‐
ня бартолінієві залози виробляють і виділяють феромони, що

14
мають специфічний запах, завдяки якому самці відшукують
самок.

Піхва (vagina, colpos) – це трубчастий орган, який у передній

частині переходить у шийку матки, а задній край у ділянці
сечостатевої складки межує з переддвер’ям піхви. Її стінка
складається із слизової, м’язової і серозної оболонок.

Слизова оболонка піхви утворюється плоским багато‐

шаровим епітелієм у каудальному і середньому відділах та
кубічним і циліндричним – у краніальній частині; вона зібрана у
численні крупні поздовжні та дрібні циркулярні складки.
Гладенькі м’язи піхви складаються з двох тонких шарів –
циркулярного і поздовжнього. Передня частина піхви самок
жуйних і кобил, оточуючи шийку матки, утворює кишені.
Верхню і бокові кишені називають склепінням піхви (fornix
vaginae).
У свиноматок піхва конусоподібна, звужується у краніаль‐
ному напрямі і без чітких меж переходить у шийку матки.
Піхва – це парувальний орган самок. Разом із шийкою
матки, перед‐двер’ям і вульвою на час родів вона утворює
родовий канал.
Матка (uterus, hystera, metra) складається з шийки, тіла і
двох рогів.
Шийка матки (cervix uteri) – це товстостінний трубчастий
орган, що має зовнішній і внутрішній отвори (війстя). Зовнішній
отвір відкривається у піхву, а внутрішній переходить у тіло
матки.
Стінка шийки матки складається з трьох шарів: слизового,
що утворюється кубічним епітелієм, м’язового (внутрішні
волокна якого розміщені циркулярно, зовнішні – поздовжньо, а
між ними – судинний шар) і серозного, який утворюється
очеревиною.
Шийка матки в корів має довжину 6–12 см, діаметр –
2,5–6 см, у просвіт піхви вона виступає у вигляді розетки.

15
Її слизова оболонка утворює 3–4 великі циркулярні складки і
численні дрібні, розміщені уздовж.
У кобил шийка матки має довжину 4–9 см, діаметр –
3–5 см; на слизовій оболонці добре виражені складки уздовж
органа. Каудальна частина шийки матки виступає в піхву на 2 см
у вигляді втулки з радіальними складками.
У свиноматок довжина шийки матки складає 8–20 см, вона
без чітких меж і зливається з піхвою і маткою. Слизова оболонка
має валикоподібні виступи, розміщені в шаховому порядку, що
сприяє щільному закриттю каналу шийки матки і надає йому
гвинтоподібної форми.
Шийка матки в овець і кіз має довжину 4–8 см. На її
слизовій оболонці утворюються 5–7 циркулярних складок,
остання виступає в піхву.
Тіло матки (corpus uteri) розпочинається від шийки і
закінчується біля біфуркації (місце розділення на два роги). Тіло
матки в корів, овець, кіз і свиней слаборозвинуте і має довжину
2–4 см, а у кобил – добре розвинуте (15–17 см).
Роги матки (cornua uteri) є продовженням тіла матки;
звужуючись, вони закінчуються верхівками і переходять у
яйцепроводи.
У корів роги матки мають довжину 16–30 см. Вони звивисті
й спрямовані вперед і вниз. Під час скорочення нагадують роги
барана. На слизовій оболонці рогів матки утворюються близько
80–120 карункулів (coruncule uteri) – бородавчастих утворень, які
розміщені чотирма рядами уздовж кожного рогу. Крипти
карункулів під час вагітності виконують функцію материнської
частини плаценти. В овець і кіз довжина рогів матки сягає
10–20 см, а карункули розміщуються хаотично. У кобил довжина
рогів складає 18–30, у свиноматок – 100–200 см; крипти розміщу‐
ються на слизовій оболонці дифузно.
Матка кобил дворога, у самок жуйних – дворога, близька
до двороздільної, у свиноматок – двороздільна.

16
 Тіло і роги матки мають три оболонки. Слизова оболонка
(endometrium) утворена одношаровим циліндричним епітелієм,
м’язова (myometrium) складається з добре розвиненого
циркулярного і незначно розвиненого поздовжнього шару,
серозна (perimetrium) є продовженням широких маткових
зв’язок. М’язи шийки, тіла і рогів матки гладенькі.
Матка є місцем плодоносіння.
Яйцепроводи (salpinx, tubae uterinae, tubae Fallopii) – це
парний трубчастий орган, що має
звивистий вигляд. Біля яєчника він
утворює розширення (лійку). Краї
лійки не рівні (бахромка). Частина
бахромки приростає до яєчника і
називається яєчниковою бахром‐
кою. Середня частина яйцепроводу
називається ампула. Протилежний
кінець яйцепроводу має звуження
(істмус) і відкривається у верхівку
рога матки (рис. 2.).
Стінка яйцепроводу має
слизову, м’язову і серозну оболон‐
ки. Слизова оболонка представлена
Рис. 2. Яйцепровід корови
циліндричним миготливим епіте‐
лієм і зібрана у поздовжні складки. М’язи яйцепроводів
гладенькі, мають два шари. Зовнішній шар складається з косо
розміщених волокон, а внутрішній – із кільцевих. Серозна
оболонка – вісцеральний листок очеревини. Довжина
яйцепроводів корів, кобил і свиноматок складає 20–30,
вівцематок і кіз – 10–18 см, а діаметр – близько 4 мм.
Бахромка яйцепроводу в самок жуйних має нерівні,
посічені краї, у свиноматок – каймисті (фімбрії), а у кобил –
складки поблизу та навколо овуляційної ямки.

17
 Яйцепроводи мають багатофункціональне значення: вони
транспортують спермії і яйцеклітини, забезпечують овуляцію,
запліднення, розвиток зиготи та ембріона протягом кількох днів.

Яєчники (ovarium, oophoron) – це парний орган, який

забезпечує відтворну та гормональну функції. Довжина яєчників у
корів становить 2,5–5 см, кобил – 5–8, овець і кіз – 1–2, у свиней –
2–6 см. Форма яєчників залежить від розвитку фолікулів і жовтих
тіл.
У самок жуйних гонади мають видовжено овальну,
неправильного овалу, ракеткоподібну форми; у кобил –
бобоподібна або грушоподібна, у свиней – гроноподібна.
Величина, форма й маса яєчників усіх тварин змінюються
залежно від функціонального стану, дня статевого циклу та в
разі хвороб.
Зовні яєчники самок сільськогосподарських тварин вкриті
одношаровим кубічним зачатковим епітелієм, під яким
розміщується білкова оболонка із сполучної тканини, а у кобил
зовнішній шар представлений серозною оболонкою; зачатковий
епітелій на яєчнику кобил є лише в овуляційній ямці. На розрізі
яєчника видно дві частини (зони): судинну, або мозкову, і
фолікулярну (кіркову). Судинна зона утворює центральну
частину яєчника і складається із сполучнотканинної основи,
тяжів епітеліальних клітин, великої кількості кровоносних і
лімфатичних судин та нервових волокон.
Кіркова зона розміщена на периферії і включає сполучно‐
тканинну основу, фолікули на різних стадіях розвитку та жовті
тіла: вагітності, статевого циклу, ,,білуваті”, персистентні,
атретичні. У кобил фолікулярна зона розміщена в центрі
яєчника, а судинна – на периферії від неї. На яєчнику кобили є
заглиблення – овуляційна ямка.
Місце входження в яєчник кровоносних судин і нервів
називають воротами яєчника.

Жовте тіло (corpus luteum) – це тимчасова ендокринна

залоза яєчника, яка утворюється на місці граафового міхурця.

18
 Після овуляції на місці граафового міхурця утворюється
ямка, яка заповнюється кров’ю зі швидко ростучими
фолікулярними і текальними клітинами жовтого кольору, що
перетворюються в клітини жовтого тіла і мають пігмент –
лютеїн. Згорнута кров розсмоктується. Утворене жовте тіло
щільніше за фолікул і тканини яєчника, може мати різні
розміри, форму і розміщення.
У здорових самок розрізняють жовті тіла статевого циклу і
вагітності.
У разі порушення системи регулювання статевої функції і
фолікуло‐ та лютеогенезу утворюються ,,білуваті” і персистентні.
Жовте тіло статевого циклу розвивається до 3–4‐го дня
після овуляції, а починаючи з 5‐го дня, воно активно продукує
прогестерон. Максимальних розмірів і функції жовте тіло корів
досягає між 5–8‐м днями. На 15–17‐й день статевого циклу під
впливом простагландинів маткового походження жовте тіло
швидко регресує і повністю розсмоктується до наступної стадії
збудження статевого циклу. Якщо ж запліднення відбулося і на
9–11‐й день ембріон вилупився з оболонки, то він виділяє
фактор ранньої вагітності, який гальмує виділення маткою
простагландину, і лізис жовтого тіла не настає. Таким чином,
відбувається трансформація жовтого тіла статевого циклу в
жовте тіло вагітності, яке функціонує в яєчнику протягом
вагітності і розсмоктується перед або на початку родів. За
розладів функції ендометрію, або внаслідок ураження
гіпоталамуса, гіпофіза, надниркових залоз тощо жовте тіло
розсмоктується лише частково і під час прояву статевої охоти
залишається його частина, так звана залишкове, (,,білувате”
жовте тіло), діаметром 0,3–0,5 см і щільної консистенції. У разі
значних розладів функції ендометрію або регулювальної
системи відтворної функції жовте тіло не розсмоктується зовсім
(стає персистентним), що діагностується після попереднього
статевого циклу або родів дворазовим (з інтервалом 14 днів)
ректальним дослідженням.

19
 Яєчники виконують відтворну та ендокринну функції.
Відтворна функція яєчників полягає у виділенні повноцінних
яйцеклітин, а ендокринна – у секреції статевих стероїдних гор‐
монів (прогестерону, естрону, естріолу, естрадіолу) і релаксину.

1.2. КРОВОНОСНА, ЛІМФАТИЧНА І НЕРВОВА

СИСТЕМИ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ САМОК

Кровозабезпечення статевих органів відбувається через

парні артерії – внутрішні сім’яні, середні і задні маткові. Венозна
система представлена трьома парними однойменними венами.
Внутрішня сім’яна артерія (a. spermatica interna) має дві
гілки: артерію яєчника (a. ovaricus), що забезпечує кров’ю яєчник
та яйцепровід, і передню маткову артерію (а. uterina cranialis), яка
йде до верхівки рога й дає анастомози в середню маткову
артерію.
Середня маткова артерія (a. uterina media) розпочинається
від пупкової (a. umbilicalis) на рівні другого крижового хребця, а
потім проходить у широкій матковій зв’язці в малу кривизну
рога, де розгалужується в артеріальну і капілярну сітки.
Задня маткова артерія (a. uterina caudalis) розпочинається
від сечостатевої артерії (a. urogenitalis) під четвертим – п’ятим
крижовими хребцями і йде по бокових стінках піхви, віддає
окремі гілки до шийки й тіла матки.
Лімфатична система у статевих органах самок добре
розвинена. У слизовій оболонці розсіяні лімфатичні щілини та
капіляри. У м’язовому шарі та серозному покриві є лімфатичні
судини. Лімфатичні щілини і судини утворюють між собою
анастомози та інтраорганні сплетіння. Великі лімфатичні судини
впадають у поперекові і тазові лімфатичні вузли.
Статеві органи іннервуються симпатичними і парасимпа‐
тичними нервами. Волокна симпатичної нервової системи
відходять від сім’яного і тазового сплетінь (plexus spermaticus et
plexsus hypogastricus). Окремі гілки відгалужуються від крижового

20
сплетіння (plexus sacralis), а волокна парасимпатичної системи –
від тазового нерва. Симпатичні і парасимпатичні нерви в окре‐
мих ділянках статевого апарату утворюють нервові сплетіння.

1.3. МОРФОГЕНЕЗ, ООГЕНЕЗ, ЛЮТЕОГЕНЕЗ І

ОВУЛЯЦІЯ

Морфогенез. Статеві органи самок і самців закладаються

у ранньому ембріональному періоді.
Статеві залози (гонади) закладаються у вигляді овальних
зачатків біля передньої частини первинних нирок. У гонадах
закладаються гоноцити (попередники сперміїв і яйцеклітин), які
мають більші розміри від оточуючих клітин і велике ядро.
Каудально від статевих гонад у ембріона проходить одночасно
закладка Вольфових і Мюллерових каналів. Подальший
розвиток статевих органів залежить від напрямку диференціації
статевих залоз. Що є поштовхом і безпосередньою причиною
розвитку статевих залоз: сім’яника або яєчника поки що
залишається не до кінця з’ясовано.
Якщо із гонад формуються сім’яники, то розвиток
одержують Вольфові канали – з них формуються статеві органи
самців: придаток сім’яника, сперміопроводи, уретра, придаткові
статеві залози. Від Мюллерових каналів у самців залишається
рудимент – чоловіча матка.
Сім’яники опускаються в нижню частину черевної
порожнини і через пахвинні канали виходять у мошонку.
Статевий член – утворюється із статевого горбика.
Якщо із гонад розвиваються яєчники, то первинні
гоноцити розташовуються у фолікулярній зоні дифузно у
вигляді оогоній. Одночасно розвиваються Мюллерові канали, з
них утворюються статеві органи самок: бахромка, лійка,
яйцепроводи, матка і піхва. Вольфові канали при цьому
редукуються і залишаються під слизовою оболонкою
вентральної частини піхви самок у вигляді гартнерових ходів.

21
 Із статевих складок формуються статеві губи і переддвер’я
піхви, а із статевого горбика – клітор.

Овогенез (оогенез) – процес розвитку яйцеклітини від

моноцита до повного дозрівання. У ньому розрізняють три стадії:
розмноження, росту і дозрівання.

Стадія розмноження оогоній проходить в ембріональному

і частково фетальному періодах внутрішньоутробового розвитку.
На стадії статевої диференціації, коли із статевих гонад ембріона
формуються яєчники, мігрують гоноцити, що дають початок
оогоніям. Оогонії певний час активно розмножуються шляхом
мітозу – ділення, після якого в дочірніх клітинах залишається
однакове (рівне) число хромосом.
Після припинення розмноження оогоній настає стадія
росту. Оогонія росте, збільшується в декілька разів і називається
ооцитом І‐го порядку. У ньому проходить подвоєння хромосом.
Стадія дозрівання розпочинається з поділу ооцита
першого порядку шляхом мейозу – ділення із зменшенням
числа хромосом у два рази. При цьому від овоцита І порядку
відокремлюються направляюче (полярне) тільце і він
перетворюється у ооцит другого порядку з половинним
набором хромосом. Друге полярне тільце може виділятися
після овуляції на початку запліднення у яйцепроводі.
Дозріла яйцеклітина належить до найбільших клітин
організму. Її діаметр у корови становить 135–140 мкм, вівці – 120,
кози – 140, свині – 120–140, кобили – 135 мкм. Об’єм яйцеклітини
у 10–20 тис. разів більше об’єму спермія.

Фолікулогенез – процес утворення і розвитку фолікулів у

яєчниках самок.

Ріст ооцита супроводжується ростом і дозріванням

фолікула. Розрізняють примордіальні, первинні (везикулярні) і
третинні (граафові) фолікули.

22
 Дозрівання фолікулів у самок починається з настанням
статевої зрілості і зумовлюється дією фолікулостимулювального
гормону гіпофізу.
Примордіальний фолікул – ооцит діаметром 30 мкм,
оточений 2–4 фолікулярними клітинами.
Первинний фолікул – ооцит оточений одним–двома
шарами фолікулярних клітин.
Вторинний фолікул – овоцит оточений декількома
шарами (до 18–20) фолікулярних клітин, між якими виникає
порожнина (везикула), заповнена фолікулярною рідиною,
сформована прозора оболонка. Діаметр везикулярного фолікула
у корови досягає від 300 мкм до 5 мм.
Вторинний фолікул далі збільшується в об’ємі за рахунок
збільшення кількості фолікулярної рідини, що секретується
фолікулярними клітинами, які оточують ооцит і перетворю‐
ється у третинний (граафовий) фолікул. Зверху такий фолікул
вкритий сполучнотканинною оболонкою (theca follculi), що
складається з щільнішого зовнішнього фіброзного шару (theca
externa) і пухкішого внутрішнього шару (theca interna) та
розміщених під ним у декілька шарів фолікулярних клітин‐
гранульози.
Оточений 8–20 шарами фолікулярних клітин ооцит
відтісняється до стінки фолікула і стає яйценосним горбиком
(кумулюсом). Діаметр ооцита становить 100–120 мкм.
У міру свого росту фолікул наближається до поверхні
яєчника і виступає над нею, стінка його потоншується – це
кінцева фаза фолікулогенезу.
Граафів фолікул досягає у кобил розміру 4–6 см у діаметрі,
у корів – 1–2,8, у свиней – 0,8–1,2, у овець і кіз – 0,5–0,7 см.
Дозрівання фолікула може завершитися овуляцією,
атрезією чи лютеїнізацією.
Лютеогенез – утворення жовтого тіла. Після овуляції на
місці зрілого фолікула виникає заглиблення. Фолікул спадається,
його стінки утворюють складки. З розірваних капілярів судинної
оболонки витікає кров, що заповнює порожнину фолікула і

23
зсідається. Згусток крові забезпечує тампонаду і попереджує
подальшу кровотечу. З пошкодженої стінки фолікула у тромб
проростають сполучнотканинні тяжі (трабекули), які ділять
кров’яний згусток на дольки, що заповнюються лютеоцитами, які
виробляють прогестерон.
У цитоплазмі клітин жовтого тіла нагромаджуються
каротин та ксантофіл, що надають цьому утворенню яскраво‐
рожевого, а з часом жовтого забарвлення.
Формування жовтого тіла триває близько 5 днів.
Сформоване жовте тіло виступає над поверхнею яєчника, має
кулясту чи грибоподібну форму, щільну консистенцію. Його
діаметр у корів може досягати 2,5–3 см, у кобил – 2,5–5, у овець,
кіз, свиней – 0,5–1,2 см. Формування і функціонування жовтого
тіла забезпечують гормони гіпофіза: лютеїнізуючий (ЛГ),
лютеотропний (ЛТП) та пролактин, який забезпечує чутливість
фолікулярних клітин до ЛГ.

Овуляція – розрив зрілого фолікула (граафового міхурця) і

вихід яйцеклітини у потоці фолікулярної рідини на бахромку в лійку
яйцепровода.

Механізм овуляції досить складний. Підвищення кількості

ЛГ призводить до синтезу в фолікулі простагландинів, які
сприяють лізису (розрихленню) його стінки (теки). Одночасно
ФСГ стимулює ріст фолікула, яйцеклітини і секрецію
фолікулярних клітин. У результаті накопичення фолікулярної
рідини підвищується тиск у фолікулі. У черевній порожнині
навпаки, тиск знижується до мінус 250 мм водяного стовпа, що
пов’язано з відмовленням від корму, зниженням апетиту і
запустінням травного тракту. При відношенні ЛГ:ФСГ, рівному
1:10, складаються умови коли в фолікулі високий тиск, а за його
межами – низький. Стінка фолікула під дією простагландинів,
ферменту колагенази та зростаючого внутрішньофолікулярного
тиску стає тонкою і сильно натягнутою, на ній з’являється ви‐

24
п’ячування (стигма), через яке просвічується рідина. Подальша
дія перекислених факторів веде до розриву фолікула – овуляції.
За одну–дві години до овуляції під дією протеолітичних
ферментів і простагландинів яйценосний горбик (кумулює)
відокремлюється від стінки фолікула і вільно плаває у фоліку‐
лярній рідині – це забезпечує вільний вихід яйцеклітини за
овуляції.
Середня кількість зрілих фолікулів у яєчниках самок перед
овуляцією у кобил, корів – 1 (рідко 2), у овець, кіз – 1–3
(романівської породи овець – 2–6), у свиней – 12–24.

1.4. СТАТЕВА І ФІЗІОЛОГІЧНА ЗРІЛІСТЬ

Статева зрілість – стадія розвитку тварин, за якої настає

здатність у самок до прояву статевих циклів і рефлексів, а у
самців – статевих рефлексів і виділення сперми.

Статеве дозрівання тварин супроводжується складними

змінами у їх ендокринній системі, обміні речовин,
функціонуванні інших систем та органів. Разом із загальним
ростом і розвитком тварин відбувається розвиток їх залоз
внутрішньої секреції, зокрема гіпофіза, яєчників, сім’яників. Під
впливом гіпофізарних гонадотропних гормонів відбуваються
відповідні зміни у яєчниках самок або у сім’яниках самців,
активізується їх відтворна та секреторна функція. Гонадальні
статеві гормони стимулюють ріст і розвиток геніталій. З настан‐
ням статевого дозрівання гонади тварин (яєчники та сім’яники)
починають виконувати подвійну функцію – виробляти зрілі,
біологічно повноцінні статеві клітини та у фізіологічно достатній
кількості – статеві гормони, які обумовлюють розвиток
вторинних статевих ознак і прояв статевих рефлексів. З на‐
станням статевої зрілості сперміогенез у самців і оогенез у самок
триває протягом всього репродуктивного періоду.
На строки статевої зрілості впливають вид, порода, стать,
годівля, утримання, клімат, наявність невросексуальних подраз‐
ників (різностатеве спілкування).

25
 За повноцінної годівлі статеве дозрівання настає раніше, а
за неповноцінної – з запізненням.
У кліматичних умовах північних широт статеве дозрівання
тварин настає пізніше, ніж у південних і середніх.
Домашні тварини досягають статевої зрілості швидше, ніж
дикі.
У диких тварин у природних умовах існування строки
настання статевої зрілості чітко виражені і максимально
наближені до строків фізіологічної зрілості.
Чим коротше життя у того чи іншого виду тварин, тим
раніше настає статеве дозрівання.
Настання статевого дозрівання у тварин ще не дає підстави
робити висновок про готовність її до відтворення нащадків.

Фізіологічна зрілість – стадія фізіологічного розвитку, за

якої настає здатність самок і самців відтворювати потомство.

Вона настає разом з завершенням формування організму,

набуттям екстер’єру та 70–75 % маси тіла, властивих дорослим
тваринам даної породи.
Для відтворення потомства необхідно використовувати
тварин, які досягли фізіологічної зрілості.
Таблиця 1
Вік настання статевої і фізіологічної зрілості тварин
(у місяцях)
Вид і стать тварин Статева зрілість Фізіологічна зрілість
ВРХ: телиця 6–12 13–18
бугай 8–10 16–18
Коні: кобила 12–18 36
жеребець 12–15 36–48
ДРХ: вівця, коза 5–8 12–15
баран, цап 5–8 12–20
Свині: свиноматка 5–8 10–12
кнур 5–6 10–12

26
 1.5. СТАТЕВИЙ ЦИКЛ ТА ЙОГО ВИДОВІ
ОСОБЛИВОСТІ

Статевий цикл – це складний рефлекторний,

нейрогуморальний процес, який характеризується комплексом
фізіологічних і морфологічних змін у статевих органах і організмі
самки від однієї стадії збудження до наступної.

У 1898 р. англійський біолог У. Хіпп запропонував

морфофізіологічні зміни, які відбуваються у статевому апараті
дозрілої самки поділяти на стадії (фази):
• проеструс (передтічка);
• еструс (тічка, вираженої статевої активності);
• метеструм (передтічка);
• діеструм (між тічка, стадія спокою).
У диких тварин та тварин із вираженою сезонною
циклічністю є ще одна стадія – анеструм – тривалий період
відсутності статевої активності.
У статевому циклі за А.П. Студенцовим (1953 р.) роз‐
різняють три стадії: збудження, гальмування та зрівноваження.
Стадія збудження характеризується проявом чотирьох
феноменів: тічка, загальне збудження, статева охота і овуляція,
що виникають у наведеній послідовності.
Тічка – процес виділення слизу із статевих органів як
наслідок морфологічних змін статевого апарату самки.
Характеризується процесами проліферації. Настає оновлення і
розростання залоз слизової оболонки яйцепроводів, рогів, тіла і
шийки матки. Замість 3–4 шарів епітелію слизова оболонка
піхви і переддвер’я покривається 18–20 шарами, одночасно
злущуються епітеліальні клітини.
Спостерігається сильна гіперемія статевих органів, набу‐
хання слизової оболонки і підсилення функції переддверних
залоз. Шийка матки відкривається, через неї у піхву виділяється

27
слиз, який потім витікає із вульви у вигляді тяжів (,,поводків”).
Матка збільшується, тургор і скорочення її зростають.
Статеве збудження (загальна реакція) – це зміни у
поведінці самки, які настають пізніше початку тічки і
проявляються занепокоєнням, різкою реакцією на зовнішні
подразники, зменшенням апетиту або відказом від корму,
зниженням надою, змінами якості молока. У цей період самки
подають голос, стрибають на інших самок та дозволяють їм
стрибати на себе, проте садку самця не допускають.
Статева охота – позитивна реакція самки на самця, що
виникає внаслідок внутрішніх неврогуморальних подразнень
гіпоталамо‐гіпофізарної системи. Самка наближається до самця,
приймає позу для статевого акту, проявляє „рефлекс
нерухомості”, часто здійснює сечовипускання, яке у кобил
завершується „миготіння петлі”, допускає садку і статевий акт.
У цей період статеві органи самки оптимально
підготовлені до статевого акту і запліднення.
Стадія гальмування розпочинається після стадії
збудження і характеризується згасанням її ознак. Зменшується
гіперемія і набряк статевого апарату. Шийка матки
закривається, слиз не виділяється, переддверні залози не
функціонують. Інтенсивно функціонують маткові залози.
Змінюється загальний стан самок, покращується апетит, зростає
продуктивність, поліпшується якість молока. Статева охота
змінюється “відбоєм” (негативною реакцією самки на самця). У
яєчниках проходить розвиток жовтого тіла, зростає кількість
прогестерону. Ця стадія триває у всіх сільськогосподарських
тварин близько 3–4 діб.
Стадія зрівноваження – настає після стадії гальмування і
триває до настання нової стадії збудження. Загальний стан самки
зрівноважений, негативне ставлення до самця. Жовте тіло
виробляє гормон прогестерону, який проявляє домінуючий
вплив на статеві органи і організм самки. Розпочинається ріст
фолікулів, і у корів до 10 дня після завершення стадії збудження

28
закінчується ріст першої хвилі фолікулів і проходить їх атрезія
(зворотний розвиток). Перша хвиля розвитку фолікулів
дозволяє накопичитися естрогенам, а з початку другої хвилі
росту фолікулів з 10–11 дня до 13–14 дня статевого циклу
розпочинається лізис жовтого тіла. Воно зменшується у об’ємі і
знижується поступово кількість прогестерону, до 17–18 дня
жовте тіло розсмоктується. Підвищується кількість ФСГ у
гіпофізі, на цьому фоні проходить фолікулогенез, дозрівають
фолікули (графові міхурці), збільшується секреція естрогенів, які
забезпечують проявлення наступної стадії збудження статевого
циклу.
Статевий цикл за перебігом може бути повноцінним і
неповноцінним.
Повноцінний – коли протягом стадії збудження
проявляються всі феномени.
Неповноцінний – протягом стадії збудження випадають
один або декілька феноменів:
• анестральний – відсутність тічки;
• ареактивний – відсутність загальної реакції;
• алібідний – відсутність статевої охоти;
• ановуляторний – відсутність овуляції.
За випадіння декількох ознак неповноцінний статевий
цикл може бути анестрально‐ареактивним, алібідно‐ановулятор‐
ним та ін.
За синхронністю феноменів стадії збудження статевий
цикл може бути:
• синхронний – прояв феноменів у послідовності: тічка,
загальне збудження, статева охота, овуляція;
• асинхронний – порушення послідовності прояву
феноменів.
За ритмом статеві цикли можуть бути:
• ритмічними – стадії збудження настають через час,
характерний для виду тварин;

29
 • аритмічними – тривалість інтервалів між стадіями
збудження більша або менша порівняно з нормою.
За проявом стадії збудження протягом року розрізняють
тварин:
поліциклічні (велика рогата худоба, свині) – статеві цикли
повторюються постійно протягом календарного року;
поліциклічні з вираженим статевим сезоном (кобили, вівці,
кози) – проявляється декілька статевих циклів один за другим, а
після цього настає тривала стадія зрівноваження;
моноциклічні (суки) – протягом року проявляється одна–
дві стадії збудження.
Статевий сезон – це пора року, під час якої у тварин з
сезонністю статевої циклічності ритмічно проявляються стадії
збудження статевого циклу і відбувається парування.
Сезонність зумовлюють такі фактори: сонячне світло,
тривалість дня, корм, температура, вологість повітря – вони є
сигналами і регуляторами, які установлюють початок і кінець
статевого сезону.
Видові особливості статевого циклу. Статевий цикл
корови триває 18–22 доби (в середньому 21). Після отелення
стадія збудження проявляється через 17–25 діб. Стадія
збудження триває 3–5 діб, гальмування – 3–4, зрівноваження
12–13 діб.
Тічка характеризується почервонінням та набуханням
слизової оболонки переддвер’я і піхви. Канал шийки матки
привідкритий. Із вульви витікає слиз, спочатку його мало, він
каламутний, потім він стає прозорим, рідким, його кількість
збільшується, звисають шнури. Під кінець тічки кількість слизу
зменшується, він стає мутним і каламутним.
Через 24–36 годин на тлі ознак тічки проявляються ознаки
статевого збудження. Корова неспокійна, мукає, стрибає на
інших корів і допускає їх стрибки на себе, у неї зменшується
апетит і надій, змінюється якість молока.

30
 З настанням статевої охоти у корови проявляється
позитивна реакція на бугая, вона приймає позу для статевого
акту і допускає садку. Тривалість статевої охоти у корів
10–15 годин, у старих тварин вона буває довшою. Овуляція у
корів настає через 10–15 годин після закінчення охоти, більш
часто у вечірній і нічний час.
Статевий цикл кобили триває 20–22 доби. Перша стадія
збудження після родів настає на 5–12 добу. Тривалість стадії
збудження 2–12 діб, стадії гальмування – 2–3, зрівноваження –
4–9 діб.
Тічка характеризується гіперемією слизових піхви та її
переддвер’я, набряком вульви, з якої виділяється тічковий слиз –
спочатку в’язкий, каламутний, а тоді рідкий, прозорий, у кінці
тічки – каламутний. Канал шийки матки розкривається на
2,5–3,5 см. Тривалість тічки і загального збудження 5–12 діб.
Загальне збудження у кобил характеризується неспокій‐
ною поведінкою, підвищеною реакцією на подразники, частим
сечовипусканням і „миготінням” петлі. У підсисних лошат
можуть спостерігатися проноси.
Статева охота триває від 2 до 12 діб, її виявляють за
позитивною реакцією кобили на жеребця.
Овуляція у кобили настає за 24–36 годин до закінчення
статевої охоти.
Статевий цикл вівці триває 16–17 діб. Перша стадія
збудження може проявитися на 15–30 добу після окоту, проте,
як правило, повноцінно вона проявляється в період статевого
сезону (серпень–грудень). Стадія збудження і загальна реакція не
виражені, тічка і статева охота тривають 1,5–2 доби. Виявляють
овець в охоті лише за допомогою баранів‐пробників. Овуляція у
овець настає через 30 годин після початку статевої охоти і триває
6–16 год.
Статевий цикл кози триває 18–21 діб. Стадія збудження
після окоту може проявитися на 15–30 добу, але фактично
проявляється у статевий сезон (серпень–грудень). Стадія

31
збудження триває 3–5 діб. За загального збудження коза
неспокійна, часто мекає, махає хвостом. Статеві губи набухають.
Статева охота триває 24–70 год. Овуляція настає через 30 год
після початку статевої охоти і триває 6–16 год.
Статевий цикл свині триває 19–21 добу. Перша стадія
збудження настає на 10–20 добу після опоросу, як правило,
статева циклічність у свиней відновлюється після відлучення
поросят. Стадія збудження триває по 2–3 доби, зрівноваження –
11–13 діб.
Під час тічки відмічають набряк вульви, почервоніння
слизової оболонки переддвер’я.
Статеве збудження проявляється занепокоєнням свині,
відмовою від корму, вона подає голос, стрибає на інших самок,
намагається вибратися із станка.
Статева охота триває 1–2 доби і проявляється позитивною
реакцією свині на кнура – вона стоїть нерухомо і дозволяє
зробити на себе садку.
Овуляція настає через 24 години після початку статевої
охоти і триває 24–48 год.

1.6. СТАТЕВІ ОРГАНИ САМЦІВ

Статевий апарат самців складається з мошонки,

сім’яників, придатків сім’яників, сперміопроводів, сечостатевого
каналу, придаткових статевих залоз (передміхурової,
міхурцеподібних, цибулинних, уретральних), статевого члена і
препуція (рис. 3).
Мошонка (scrotum) складається з двох шарів – шкіри і
м’язово‐еластичної оболонки (tunica dartoidea). Шкіра мошонки,
вкрита рідкими волосинками, має потові і сальні залози.
Мошонка розділена на дві половини перегородкою (septum
scroti), яка є продовженням м’язово‐еластичної оболонки. Вона
виконує функцію терморегулятора, що підтримує температуру

32
сім’яників на сталому рівні (на 3–4 °С нижче температури тіла)
для забезпечення нормального сперміогенезу.

Рис. 3. Будова статевого апарату самців:

а – бугая; б – жеребця; в – кнура; г – барана;
1 – сім’яники; 2 – придаток сім’яника; 3 – шкіра мошонки;
4 – сперміопроводи; 5 – ампули; 6 – сечовий міхур; 7 – міхурцеподібні
залози; 8 – передміхурова залоза; 9 – сечостатевий канал; 10 – цибулинні
залози; 11 – S‐подібний згин; 12 – статевий член; 13 – ретрактор;
14 – препуцій

33
 У холодну погоду м’язи мошонки і підіймач сім’яника
скорочуються, сім’яники підтягуються ближче до тіла тварини;
одночасно звужуються кровоносні судини, внаслідок чого
зменшується віддача тепла.
Мошонка разом з загальнопіхвовою оболонкою формує
сім’яниковий мішок (saccus testicularis).
Під час спеки м’язи, навпаки, розслаблюються, мошонка з
сім’яниками звисає й збільшується тепловіддача та забезпе‐
чується сталість температури сім’яника. Сприяє цьому і значне
виділення секретів потових залоз.
Сім’яники (testis, didymis, orchis) – це парні складно‐
трубчасті статеві залози яйцеподібної форми. Сім’яник
дорослого бугая‐плідника має довжину 12–15 см, масу – близько
300–400 г; барана і цапа – 9–11 і 200–250; жеребця – 10–12 і
200–250; кнура – 11–12 см і 200–250 г відповідно (рис. 4).

Рис. 4. Зовнішній вигляд сім’яника

Кожний сім’яник вкриває спеціальна піхвова оболонка,

під якою знаходиться білкова оболонка, яка, вростаючи в
паренхіму сім’яника, ділить його на окремі часточки (камери,
дольки), у кожній з яких є по 3–5 звивистих сім’яних канальців,

34
що переходять у прямі, і на одному з полюсів сім’яника
формують сплетіння – сітку сім’яника (rete testis) (рис. 3).
У сполучній тканині навколо звивистих канальців є
секреторні клітини Лейдига.
На сім’янику розрізняють два кінці – головчастий і
хвостатий, два краї – придатковий та вільний і дві поверхні –
латеральну й медіальну.
На головчастому кінці сім’яника знаходиться головка при‐
датка сім’яника. У головчастий кінець сім’яника входять судини
та нерви, які беруть участь у створенні сім’яного канатика. На
протилежному хвостатому кінці лежить хвіст придатка, з якого
виходить сперміопровід. До придаткового краю прикріплюється
брижа сім’яника і прилягає тіло придатка. Край сім’яника,
протилежний придатковому, називається вільним.
Сім’яники виконують дві функції – відтворну і
гормональну. Відтворна функція полягає у забезпеченні
сперміогенезу – утворенні й розвитку сперміїв. У шарі
сертолієвого симпласту (у стінці звивистих канальців)
розміщуються сперматогонії. Після їх ділення утворюються
сперматоцити першого порядку, а після повторного ділення –
сперматоцити другого порядку. У подальшому утворюються
сперматиди, які перетворюються у спермії. Процес дозрівання
сперміїв триває 45–60 днів, залежно від виду плідника.
Гормональна функція сім’яників полягає в секреції
статевих стероїдних гормонів – тестостерону, андростерону і
незначної кількості естрогенів. Андрогени продукуються
клітинами Лейдига, інтерстиціальними клітинами, а також
клітинами звивистих канальців. Ці гормони забезпечують
сперміогенез, регулюють розвиток статевого апарату та
вторинних статевих ознак, підвищують обмін речовин в
організмі самців, посилюють активність статевих центрів і
зумовлюють прояв статевих рефлексів.
Придаток сім’яника (epididimis) щільно прилягає до
сім’яника. Він складається з головки, тіла і хвоста. Головка

35
придатка утворена сім’явиносними канальцями, які потім
з’єднуються в один вузький звивистий канал, що проходить
всередині тіла і хвоста придатка. Хвостовий відділ каналу
розширений і служить місцем накопичення, дозрівання та
зберігання сперміїв. Тут спермії можуть зберігати здатність до
запліднення протягом 1–1,5 міс. Довжина каналу придатка
сім’яника досягає 80 м. Сім’яник і придаток з’єднані
спеціальною зв’язкою. Тривалому переживанню сперміїв
сприяє слабокисла реакція середовища (рН=6,5) в каналі
придатка, завдяки чому спермії знаходяться в анабіозі, а також
температура в мошонці, яка на 3–4° нижча за температуру тіла.
Просування сперміїв каналом придатка сім’яника здійснюється
за допомогою скорочень м’язів його стінок.
Сперміопроводи (ductus deferens) відходять від хвостів обох
придатків, проходять через пахвинні кільця в черевну
порожнину. Поруч із сперміопроводом проходять нерви і
кровоносні судини, а також пучки м’язових волокон. Усі разом
вони утворюють сім’яний канатик, укритий серозною
оболонкою.
Сперміопровід – це довга, тонка (до 4 мм у діаметрі)
трубка, стінка якої утворена трьома шарами – слизовим,
м’язовим і серозним. Обидва сперміопроводи недалеко від
шийки сечового міхура впадають у сечостатевий канал. У
барана, бугая, цапа сперміопроводи над сечовим міхуром
утворюють розширення (ампули), у стінках яких є залози, що
виділяють рідкий секрет. Під час статевого збудження, перед
садкою, ампули заповнюються сперміями, завдяки чому сперма
у цих самців‐плідників висококонцентрована і виділяється
швидко, одним імпульсом, за один коїтальний поштовх.
Сечостатевий канал (уретра – uretra masculini) виконує
дві функції: ним виводиться із сечового міхура сеча, а під час
садки – сперма. Від шийки сечового міхура канал іде спочатку
всередині тазової порожнини каудально до сідничної вирізки,
утворюючи тазову частину сечостатевого каналу, а потім

36
повертає вниз та вперед і далі проходить по жолобку на нижній
поверхні статевого члена (статевочленна частина або удова).
Стінка сечостатевого каналу складається із слизової оболонки,
оточеної кавернозним тілом, яке під час статевого збудження
наповнюються артеріальною кров’ю, і просвіт каналу
розширюється, що сприяє проходженню сперми. Зовнішня
оболонка утворена сечостатевим і цибулиннопечеристим
м’язами, скорочення яких сприяє проштовхуванню сперми або
сечі. Придаткові статеві залози – це міхурцеподібні,
передміхурова, цибулинні (куперові), уретральні.
Міхурцеподібні (glandulae vesiculares) – це парні залози,
розміщені над шийкою сечового міхура. У бугая, барана, цапа
вони бугристі, у кнура і жеребця – гладенькі, мішкоподібної
форми, відкриваються одним або двома протоками в
уретральний канал. Секрет міхурцеподібних залоз містить
білки, ліпіди, фруктозу, лимонну кислоту та інші речовини.
Передміхурова залоза (gl. prostata) розташована біля
шийки сечового міхура на початковій ділянці уретри і частково в
її стінці. Вона відкривається в сечостатевий канал численними
протоками. Секрет передміхурової залози переводить спермії зі
стану анабіозу в активний стан.
Цибулинні (куперові – ql. bulbouretralis) – це парні залози,
розміщені біля перегину сечостатевого каналу.
Вони добре розвинені у кнура (їх маса – 150–200 г). Їх
секрет густий, клейкий, який виділяється наприкінці еякуляції і
під час контакту із зовнішнім середовищем (у кнура) стає
желеподібним та закупорює шийку матки свині, що
перешкоджає витіканню сперми.
Уретральні (gl. urethrales) – це численні залози, розміщені
у слизовій оболонці вздовж усього сечостатевого каналу. Секрет
уретральних залоз виділяється першим і промиває сечостатевий
канал від залишків сечі перед проходженням сперми.

37
 Секрети всіх придаткових залоз виконують такі функції:
1) промивають сечостатевий канал перед проходженням
сперми;
2) активують обмін речовин і рух сперміїв;
3) збільшують об’єм сперми;
4) розріджують сперму, завдяки чому полегшується її
проходження в уретрі;
5) утворюють живильне середовище для сперміїв;
6) спричинюють скорочення м’язів матки;
7) закупорюють канал шийки матки у свиноматок.
Придаткові статеві залози сильно розвинені у кнура,
добре – у жеребця, слабко – у бугая, барана і цапа.
Статевий член (penis) – це орган парування; він має
корінь, тіло і головку (рис. 5 ).

Рис. 5. Видові особливості головки статевого члена:

а – бугая; б – барана; в – кнура; г – жеребця

Корінь двома ніжками м’язів закріплений на сідничних

буграх. Біля кореня статевого члена є сіднично‐печеристий м’яз,
який перетискає ніжки і тим самим перешкоджає відпливу
венозної крові під час ерекції. На дорсальній поверхні статевого
члена знаходиться жолоб, у якому розташовані кровоносні і
лімфатичні судини та нерви. У вентральній його частині
проходить сечостатевий канал. Поздовж тіла статевого члена

38
проходять три печеристих тіла: два з них утворюють основу
статевого члена, а третє охоплює уретру. Усі печеристі тіла
заповнюються артеріальною кров’ю. На кінці статевого члена
жеребця є четверте печеристе тіло, яке утворює головку.
Передня частина статевого члена покрита вісцеральним листком
препуція, під яким знаходиться товста сполучнотканинна
білкова оболонка, що покриває весь член. Від неї всередину
відходить поздовжня перегородка, яка поділяє тіло на ліву і
праву половини.
У бугая, барана, цапа статевий член позаду мошонки
утворює S‐подібний згин; у кнура згин розміщений попереду від
неї. Під час ерекції статевий член збільшується в довжину за
рахунок розправлення цього згину. Після садки статевий член
втягується назад у препуцій ретрактором (m. Retractor penis).
Загальна довжина статевого члена під час ерекції в бугая сягає
100–150 см, у барана і цапа – 40–50 см, у жеребця 80–100 см; у
кнура 50–80 см.
Форма і діаметр головки статевого члена мають видові
особливості, зумовлені типом природного осіменіння.
У бугая головка статевого члена конічна, з косою зв’язкою,
завдяки якій у період еякуляції статевий член змінює
конфігурацію і сперма обов’язково потрапляє на устя шийки
матки.
У барана і цапа аналогічну функцію виконує виріст
уретри, що виступає на 1,5–2 см за межі головки.
У кнура головка має штопороподібну форму, що
відповідає формі каналу шийки матки свині.
У жеребця в головці розміщене добре розвинене
печеристе тіло. Масивна головка (13–16 см у діаметрі) під час
ерекції має грибоподібну форму і сприяє проштовхуванню
сперми в матку кобили.
Препуцій (рreputium) – це шкіряний мішок, у якому
знаходиться вільна частина статевого члена. Складається
препуцій з двох листків парієтального (пристінного) і

39
вісцерального, що покриває передню частину статевого члена. У
стінці препуція закладені залози, які виробляють секрет –
смегму (smegma). Препуцій у жеребця складчастий у верхній
частині, а у кнура має сліпий мішок (дивертикул).
Кровозабезпечення та іннервація статевих органів
самців. Мошонка забезпечується кров’ю від зовнішньої сім’яної
(a. spermatica externa) і зовнішньої соромітної артерій (a. puderda
externa); іннервується гілками однойменних нервів, а також
гілками здухвинно‐підчеревного (n. iliohypogastricus) і здухвинно‐
пахвинного нервів (n. ilioinguinalis).
Сім’яники забезпечуються кров’ю внутрішніми сім’яними
артеріями (a. spermaticus internae), іннервуються гілками, що
відходять від сім’яного сплетіння (plexus spermaticus).
Статевий член живиться від внутрішньої соромітної (a.
pudenda interna) і зовнішньої сім’яної артерій (a. spermatica externa),
а в жеребців – ще й від внутрішньої здухвинної артерії (a. iliaca
interna). Іннервується статевий член дорсальним нервом пеніса
(n. dorsalis penis), що є продовженням соромітного нерва
(n. pudendus), і зовнішнім сім’яним нервом (n. spermaticus externus).

1.7. СПЕРМІОГЕНЕЗ

Сперміогенез – процес утворення, розвитку і дозрівання у

самця статевих клітин – сперміїв. Він розпочинається в
ембріональний період, з часу статевої диференціації, коли
гоноцити у складі зародків гонад дають початок сперматогоніям.
Проте повноцінне утворення сперміїв розпочинається у самців
після досягнення ними статевої зрілості.
Сперміогенез проходить у 4‐и стадії: розмноження, росту,
дозрівання і формування.
Стадія розмноження проходить у сперматогенному
епітелії звивистих канальців сім’яників (Сиртолієв симпласт) і
відбувається шляхом мітозу – поділу на клітини з однаковим
набором хромосом. Одна сперміогонія дає до 10 і більше

40
поколінь дочірніх клітин, рівноцінних за об’ємом, морфологією
та хромосомним набором. Коефіцієнт розмноження спермо‐
гоній у бугая та барана дорівнює від 8 до 16.
Після завершення поділу спермогоній настає стадія росту.
Сперміогонія збільшується у 4‐и рази і перетворюється у
сперматоцит 1‐ого порядку.
Стадія дозрівання характеризується тим, що сперміоцит
1‐ого порядку ділиться шляхом мейозу на два сперматоцити
2‐ого порядку, кожен з яких, у свою чергу, ділиться на дві
сперматиди (сперміди) з гаплоїдним набором хромосом. З
кожного сперматоциту 1‐ого порядку утворюється чотири
сперматиди, з яких формуються спермії.
Стадія формування відбувається у верхівках прото‐
плазматичних відростків клітин Сертолі, що виступають у
просвіт канальця і характеризуються складними морфологіч‐
ними змінами сперматид. Ядро сперматиди переходить у
верхню її частину і вона приймає овальну форму. Розташовані
біля переднього полюса ядра тільця Гольджі стають плоскими і
утворюють над ним ковпачок. Між полюсом і ковпачком вини‐
кає вакуоля з розміщеною в ній ідіосомою, яка переміщується
до переднього полюса ядра і утворює акросому. Спорожніла
ідіосома разом з апаратом Гольджі пересувається до
протилежного полюса ядра і утворюють дві центросоми.
Сформовані спермії поступають у просвіт звивистих канальців і
переміщаються по них у прямі канальці, сітку сім’яника,
спермовиносні канальці і нарешті у канал придатка сім’яника.
Дозрівання сперміїв продовжується під час їх пересування
по системі канальців сім’яника і його придатка. У придатку
сім’яника спермії вкриваються ліпопротеїдним секретом і
набувають негативного електричного заряду, що попереджує їх
зіткнення та аглютинацію.
Сперміогенез (від гоноцита до зрілого спермія) триває
40–60 діб.

41
 Спермії у хвості придатка сім’яника зберігають здатність
до запліднення 1–1,5 міс.

1.8. СТАТЕВІ РЕФЛЕКСИ

Статеве дозрівання самців і самок супроводжується

формуванням безумовних (природжених) і умовних (набутих)
статевих рефлексів. Розрізняють п’ять безумовних статевих
рефлексів: локомоторний (зближення, статевий потяг),
обіймальний, ерекції, парувальний, еякуляції.
Локомоторний рефлекс (статевий потяг) проявляється у
взаємному прагненні самців і самок зблизитися, обнюхати,
облизати, доторкнутися одне до одного. При цьому вони
подають голос, відчувають специфічні запахи, сприймають вигляд.
Зорові, нюхові, слухові, дотикові відчуття збуджують
нервову систему самки і самця, що обумовлює прояв статевих
рефлексів.
Рефлекс ерекції у самців проявляється сильним наповнен‐
ням кров’ю печеристих тіл статевого члена, внаслідок чого він
збільшується за розміром, набуває пружності і виводиться з
препуція. У бугая, барана, цапа і кнура випрамляється згин
статевого члена.
У самок рефлекс ерекції проявляється активною гіпере‐
мією статевих органів. Печеристі тіла клітора та переддвер’я
піхви наповнюються кров’ю.
Обіймальний рефлекс – самець стрибає на самку і
обхоплює її грудними кінцівками.
У самок цей рефлекс проявляється тим, що вони не чинять
опір, дозволяють самцю стрибати на себе і не тікають,
приймають типову позу для статевого акту (вигнута спина,
спущений таз, відведений хвіст).
Парувальний рефлекс полягає в тому, що самець вводить
статевий член у статеві шляхи самки і здійснює низку
парувальних рухів, що забезпечують подразнення рецепторів.

42
 У самок також спостерігається комплекс парувальних
ритмічних рухів м’язів тулубу і скорочення м’язів вульви, піхви
та матки за сильного статевого збудження.
Рефлекс еякуляції у самця проявляється виділенням
сперми внаслідок скорочення м’язів придатка, сперміопроводів,
уретри і придаткових статевих залоз. Еякуляція триває у самців
жуйних 2–4 с, у жеребця 10–30 с, у кнура 5–10 хв.
У самок рефлекс еякуляції полягає у виділенні секретів
залоз геніталій і перебігає у дві фази. Спочатку виділяють
секрети вестибулярних залоз, а тоді (під час оргазму) наступає
сильне скорочення м’язів матки внаслідок чого через шийку в
піхву виштовхується тічковий слиз.
Оргазм – відчуття статевої насолоди. Є наслідком
подразнення інтерорецепторів, закладених у слизовій оболонці
сечостатевого каналу самців і у шийці матки самок, які
збуджують, у свою чергу, еякуляторний центр, розміщений в
поперековій частині спинного мозку.

1.9. ПОРУШЕННЯ СТАТЕВИХ РЕФЛЕКСІВ

І СПОСОБИ ЇХ ПРОФІЛАКТИКИ

У практиці роботи племпідприємств є випадки ослаблен‐

ня, гальмування і збочення статевих рефлексів у самців внаслідок
неправильних годівлі, утримання та використання плідників,
порушення правил підготовки штучної вагіни і техніки
отримання сперми, стресів, захворювань статевої системи тощо.
Гальмування статевих рефлексів може бути постійним
(безумовним) або тимчасовим (умовним).
До постійного гальмування належить зовнішнє замежне,
внутрішнє охоронне (сонно‐гальмівний стан); до тимчасового:
згасальне, диференціальне, гальмування запізнілого рефлексу.
Зовнішнє гальмування (явище негативної індукції, орієн‐
товний рефлекс) розвивається у плідників у незнайомій для них
обстановці, за появи в манежі сторонніх осіб, нових запахів,

43
зміни освітлення, місця взяття сперми, шумі, криках. Ці подраз‐
ники викликають орієнтовну реакцію – плідник оглядається,
прислуховується, статевий потяг у нього тимчасово пригнічу‐
ється, садку він робить мляво чи зовсім від неї відмовляється.
Таке гальмування спостерігається у плідників слабкого
темпераменту, рідко – в урівноважених. Зовнішньому гальму‐
ванню підлягає рефлекс статевого потягу та ерекції. Для
профілактики зовнішнього гальмування статевих рефлексів
необхідно не допускати виникнення сторонніх подразників при
одержанні сперми.
Замежне гальмування. У дуже збудливих плідників, які
тривалий час не використовувалися, статевий потяг буває
настільки сильним, що замість підвищення інтенсивності
наступних статевих рефлексів, вони гальмуються. Такий плідник
робить енергійну садку, але ерекція статевого члена виявляється
недостатньою або її не буває. Те ж саме стосується еякуляції.
Для профілактики цього виду гальмування плідників
стримують при перших спробах зробити садку. Через 5–10 хв
після першої садки у бугаїв беруть другий еякулят. У перерві
між садками плідника водять.
Внутрішнє охоронне гальмування (сонно‐гальмівний
стан). За тривалого одержання сперми в одноманітних
обставинах (одному й тому ж місці на одну і ту ж тварину) у
плідника може настати пригнічення нервової системи. Він стає
млявим, статевий потяг у нього згасає, у манеж він йде неохоче,
довго обнюхує тварину, на яку одержують сперму, так і не
зробивши садки, стоїть у напівсонному стані. Цей вид гальму‐
вання виникає внаслідок своєрідної „втоми” деяких ділянок
головного мозку під впливом одноманітних подразників.
Найчастіше сонно‐гальмівний стан спостерігається у бугаїв
рухливого темпераменту.
Профілактика сонно‐гальмівного стану полягає у
правильному режимі використання плідників. Сперму беруть не
частіше, ніж один раз на три дні; час від часу змінюють

44
підставних тварин; застосовують холості проводки через кожні
2–3 взяття сперми (підводять бугая до місця одержання сперми,
дають можливість йому обнюхати тварину, але не допускають
садку). Якщо такі заходи не ефективні, то пробують отримати
сперму від плідника на підставну тварину, яка рухається.
Згасальне гальмування розвивається за відсутності під‐
кріплення умовного рефлексу безумовними. У плідників, що
утримуються в одному приміщенні із самками, їх вигляд та
запах спочатку збуджує статеві рефлекси, але якщо їм не
дозволяти статевого акту, тобто не давати підкріплення
статевого рефлексу, то самець скоро перестає збуджуватися
виглядом і запахом самки.
Для запобігання згасального гальмування плідників
утримують ізольовано від самок, систематично змінюють тварин
на яких отримують сперму.
Під диференціальним гальмуванням розуміють відмову
плідника від садок за певних умов, з якими у нього пов’язані
невдалі спроби здійснити садку. Наприклад, якщо при одер‐
жанні сперми були допущені болючі для плідника прийоми –
необережне, грубе торкання до статевого члена, низька або
висока температура в штучній вагіні, груба або незмазана гума
приладу і т.п. – все це пов’язується у плідника з присутністю
техніка. Достатньо буває техніку відійти або змінити одяг, як
плідник зразу ж збуджується і нормально дає сперму на штучну
вагіну. Для профілактики такого виду гальмування необхідно
суворо дотримуватися правил підготовки штучних вагін і
одержання на них сперми. Не можна ставити в станок для взяття
сперми тварин з широким крупом, оскільки різке введення
статевого члена на бік (у штучну вагіну) буде спричиняти біль у
плідника.
Гальмування запізнілого рефлексу виникає у випадку,
коли плідника приводять у манеж задовго до взяття сперми або,
привівши його, затримують садку через будь‐які неполадки.
Спочатку в нього під впливом умовних подразників настає

45
статеве збудження, але оскільки садка запізнюється, то це
збудження поступово згасає і плідник мляво робить садку або
відмовляється від неї. У таких випадках плідника виводять з
манежу, роблять 10–15‐хвилинну проводку, після чого заводять у
манеж і негайно беруть сперму.
За нерегулярного використання плідників, відсутності
моціону в бугаїв і жеребців часто спостерігається збочення
статевих рефлексів у вигляді онанізму.
Профілактика цього збочення базується на правильному
режимі використання плідників і догляду за ними. Щоб
запобігти онанізму, бугаям вранці зразу ж після вставання дають
концентрований корм у годівниці, підв’язують голову догори. Як
тільки бугай починає онанувати, черговий доглядач робить
різкий окрик. На племпідприємствах для попередження
онанізму використовують спеціальний електроприлад.

1.10. СТАТЕВИЙ АКТ І ЙОГО ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Статевий акт – складний рефлекторний процес, що

полягає у прояві вроджених статевих рефлексів і виведенні
сперми із статевого апарату самця у статеві органи самки.

Статевий акт складається з комплексу безумовних

рефлексів: статевого потягу, ерекції, обіймального, парувального
і еяколяції, на які нашаровуються умовні, що можуть їх
підсилювати або гальмувати.
Видові особливості статевого акту. У бугая, барана і цапа
статевий акт короткочасний – 2–10 с, еякуляція синхронна,
сперма потрапляє у піхву на шийку матки.
Зразу ж за ерекцією плідник робить садку і після введення
статевого члена в геніталії самки робить один парувальний
поштовх, що свідчить про еякуляцію, яка проходить миттєво.
Спермії перед садкою плідника переміщуються в ампули

46
сперміопроводів, де знаходяться до парувального рефлексу і
еякуляції.
Сперма із ампул виштовхується за сильного скорочення
м’язів ампул і уретри.
У жеребця статевий акт триває 1–3 хв. За наближення
жеребця до кобили в охоті у нього настає ерекція статевого
члена і зразу ж проявляються обіймальний і парувальний
рефлекси. Через 5–10 с після введення статевого члена у піхву
настає еякуляція, яка супроводжується ритмічними скорочен‐
нями м’язів промежини і хвоста. Сперма потрапляє у матку.
Після закінчення екуляції парувальні рухи припиняються і
самець опускається з самки.
У кнура статевий акт триває 7–15 хв. Після садки самець
виводить пеніс з препуційного мішка і вводить його в геніталії
самки, а потім проявляється парувальний рефлекс та настає
еякуляція, яка триває 7–8 хв і протікає у три фази: перша фаза
(30 с) виділяється 5–20 мл секрету уретральних залоз; друга фаза
(6–7 хв) виділяється 70–220 мл сперми (спермії + секрети
міхурцеподібних залоз і простати); третя фаза (30–60 с)
виділяється секрет цибулинних (куперових) залоз.

1.11. НЕЙРОГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ

СТАТЕВОЇ ФУНКЦІЇ У САМОК І САМЦІВ
Нейрогуморальна регуляція статевої функції у самок.
Виходячи із сучасного вивчення про статевий цикл, різноманітні
фактори зовнішнього середовища (температура, інсоляція, воло‐
гість, мікроклімат, самець) діють на рецептивні поля через
зорові, нюхові, слухові, дотикові органи відчуття, створюють
імпульси. Окрім цього, рецептори органів харчотравлення та
інших органів подразнюються кормами багатими естрогенами і
вітамінами.
Імпульси від усіх рецепторів по центробіжних нервових
волокнах передаються в кору головного мозку і концентруються

47
у гіпоталамусі нейросекреторними клітинами виробляється
гуморальний релізинг‐фактор (ГРФ)‐ліберин, під дією якого у
передній долі гіпофізу виробляється фолікулостимулюючий
гормон (ФСГ). Надходячи у кров’яне русло і тканини яєчника,
він стимулює розвиток фолікулів (фолікулогенез).
Дозріваючі фолікули виробляють естрогени (естрон,
естріол, естрадіол), наростаючі дози яких потрапляють у кров,
матку і молочну залозу та приводять до прояву в самки стадії
збудження статевого циклу.
Під впливом естрогенів у матці проходить проліферація
тканин, збільшується у 3–5 разів кількість шарів слизової
оболонки, підвищується секреція тічкового слизу, зростає
скоротлива здатність м’язів матки і яйцепроводів. Підсилюється
кровозабезпечення статевих органів, проявляється їх гіперемія,
набряк вульви і слизової оболонки переддвер’я піхви. У самки
проявляється стадія збудження статевого циклу.
Естрогени у великих концентраціях сприяють виробленню
статинів у гіпоталамусі, які гальмують вироблення задньою
долею гіпофізу ФСГ та стимулюють продукцію лютеїнізуючого
гормону (ЛГ). Внаслідок дії ЛГ на субстанції фолікула в його
порожнині збільшується уміст простагландинів та інших біоло‐
гічно активних речовин сприяючих овуляції. У подальшому під
дією ЛГ та лютеотропного гормону гіпофізу (ЛТГ) проходить
утворення, розвиток і функціонування жовтого тіла.
Жовте тіло розпочинає виробляти і виділяти гормон
прогестерон, який кров’ю розноситься по організму самки і
викликає зміни у матці: знижує скоротливу активність,
зумовлює секрецію маткових залоз, готує ендометрій до
імплантації, підтримує процеси вагітності, сприяє росту і
розвитку плода, гальмує дозрівання фолікулів у яєчниках.
Прогестерон і естрогени забезпечують формування
паренхіми і строми молочної залози, готують її до лактації.
Якщо через 3–4 доби після овуляції не формується зигота,
яка буде подразнювати інтерорецептори яйцепроводів і матки,

48
то у гіпофізі зменшується виділення ЛГ і збільшується виділення
ФСГ, що призводить до нового росту та розвитку фолікулів та
ооцитів. Ендометрій невагітної самки до 14–15 дня статевого
циклу виділяє простагландини Ф‐2 альфа, які діють лютео‐
літично (викликають розсмоктування жовтого тіла), що веде до
зниження кількості прогестерону, а це, в свою чергу, веде до
зниження продукції гіпоталамусом статинів і збільшення
ліберинів, що завершується наступною стадією збудження
статевого циклу.
Якщо ж наступило запліднення, то жовте тіло функціонує
під дією ЛГ та ЛТГ протягом вагітності, а кількість ФСГ, що
виділяється, не забезпечує розвиток фолікулів до овуляції, тому
проходить їх атрезія і статева циклічність відсутня.
Нейрогуморальна регуляція статевої функції самців.
З настанням статевого дозрівання самців імпульси, що надходять
у кору головного мозку від зовнішнього середовища (через
органи слуху, зору, нюху), особливо сильні в присутності самок,
передаються по центробіжних нервах у кору головного мозку,
сумуються тут з імпульсами від внутрішніх органів і
передаються в гіпоталамус, де виробляються гонадотропні
рилізинг‐гормони (ГРГ), які надходять у гіпофіз, стимулюють
вироблення фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів
(ФСГ і ЛГ). Поступаючи у кров, в сім’яниках: ФСГ у клітинах
Сертолі активізує сперміогенез, а ЛГ у клітинах Лейдига –
виробництво статевого гормону тестостерону. Тестостерон
сприяє розвитку статевих органів і вторинних статевих ознак,
регулює розвиток і функцію придаткових статевих залоз,
викликає прояв безумовних статевих рефлексів (локомоторного,
обіймального, ерекції, парувального та еякуляції).

49
 1.12. ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ФУНКЦІЇ
СТАТЕВИХ ОРГАНІВ ПТАХІВ

Птахи – яйцекладні тварини, запліднення в яких

відбувається всередині організму, а розвиток ембріона – у
зовнішньому середовищі.
Статеві органи самок птахів. У самок птахів розвинений
тільки лівий яєчник і лівий яйцепровід, розміри яких значно
змінюються залежно від фізіологічного стану і несучості самки.
Так у курей в період яйцекладки яйцепровід має довжину
65–70 см, його маса становить 75–80 г, а маса яєчника – до 40 г.
У період паузи в яйцекладці (під час линьки) яйцепровід змен‐
шується до 17–20 см, його маса – до 4 г, а маса яєчника – до 3 г.
Яєчник курки‐несучки – це гроно фолікулів різної
величини і зрілості, поверхня його нерівномірно горбиста. На
ранній стадії розвитку яйцеклітини оточені фолікулярними
клітинами. Розвиваючись, яйцеклітини перетворюються на
великі кулі – яйцеві жовтки, діаметром 35–40 мм, що мають
жовте забарвлення.
Яйцепровід складається з п’яти ділянок: широкої лійки
(довжиною 4–7 см), довгої (30–40 см) білкової частини, де форму‐
ється білок яйця, вузького перешийку завдовжки 58 см, пташи‐
ної матки (10–15 см), де закінчується відкладання білка і утворю‐
ється шкаралупа, і піхви (до 10 см), яка відкривається у клоаку.
Ознакою овуляції у птахів є збільшення рідини в ділянці
яєчника та яйцепроводу, а також активна перистальтика його
лійки. Овуляція триває 1–2 хв. Яйцеклітина виходить з фолікула,
а лійка яйцепроводу широкими краями охоплює і поглинає її
поки верхні краї лійки не зімкнуться. Слизова оболонка
яйцепроводу вкрита війчастим епітелієм.
Процес поглинання і пересування яйця по верхній частині
яйцепроводу до білкової частини триває близько 20 хв. Тут і
відбувається запліднення, після чого яйцеклітина потрапляє в
білкову частину яйцепроводу, де протягом 3–3,5 год вкривається

50
тонким шаром білка. Потім яйце за 1–1,5 год проходить
перешийок і потрапляє в розширену м’язову матку, слизова
якої має багато залоз. У матці яйце перебуває близько 20 год, і
тут закінчується його формування. Після завершення накопи‐
чення білка яйце покривається тонкою волокнистою підшкара‐
лупною оболонкою (яка на тупому кінці яйця розшаровується,
утворюючи повітряну камеру) і шкаралупою.
Відкладання яєць відбувається через піхву, довжина якої від‐
повідає довжині яйця. Під час знесення яйця піхва і клоака вивер‐
таються назовні, яйце виходить через верхній край піхви майже не
торкаючись клоаки завдяки скороченню м’язів матки і піхви.
Статеві органи самців птахів. У птахів сім’яники розвива‐
ються і знаходяться в порожнині тіла спереду від передньої
частини нирки. Вони висять на короткій брижі, мають яйцеподібну
або бобоподібну форму. Лівий сім’яник більший за правий. У
період статевої активізації сім’яники збільшуються. На
медіальному краї сім’яника є невеликий придаток сім’яника. Тут
виходять спермовиносні канальці, які впадають у невеликий канал
придатка сім’яника. Канал придатка переходить у сперміопровід,
тонкий, звивистий, який іде уздовж хребта поряд з сечоводами і
відкривається у сосочку, розміщеному в середньому відділі клоаки.
Додаткових статевих залоз у самців птахів немає.
Статевого члена у півнів та індиків немає. У качурів, гусаків,
страусів, самців цесарок є статевий член із фіброзної тканини,
що утворює кавернозне тіло. Поверхня пеніса вкрита слизовою
оболонкою, що утворює спіралеподібну складку у вигляді жоло‐
ба, який під час ерекції перетворюється на канал. Пеніс утворю‐
ється із складки вентральної частини заднього відділу клоаки.

51
 V Контрольні питання
1. Які особливості будови статевих органів самок сільсько‐
господарських тварин?
2. Які особливості будови статевих органів самців сільсько‐
господарських тварин?
3. Які особливості будови статевих органів птахів?
4. Які є види жовтого тіла?
5. Дайте визначення поняттям: морфогенез, овогенез, фолі‐
кулогенез, лютеогенез та овуляція. У чому їх суть?
6. Що таке сперміогенез? Його стадії.
7. Назвіть стадії статевого циклу і дайте їх характеристику?
8. Як здійснюється регуляція статевої функції у самок і
самців?
9. Які функції виконують яєчники і сім’яники?
10. Що розуміють під статевою і фізіологічною зрілістю та
у якому віці вона настає у самок і самців сільськогосподарських
тварин?
11. Які статеві рефлекси проявляються у самок і самців?
12. Які є порушення статевих рефлексів і заходи їх профі‐
лактики?
13. Статевий акт і його видові особливості.
14. Які кровоносні судини і нерви забезпечують живлення і
функціонування статевих органів самок сільськогосподарських
тварин?
15. Які є придаткові залози у самців і значення їх секретів?

52
Розділ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ
ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ.
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ЕМБРІОНІВ

2.1. ЗНАЧЕННЯ ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ

Штучне осіменіння тварин має велике значення:

крупномасштабна селекція (спермою одного плідника можна
осіменити 20 – 40 тис. самок); профілактика коїтальних інфекцій
та створення генетичного банку сперми.
Застосування штучного осіменіння значно прискорює
виведення нових і поліпшення племінних та продуктивних
якостей існуючих порід тварин. Завдяки штучному осіменінню
можливо не лише оптимізувати племінне використання
плідників, але й прискорити їх оцінку за якістю нащадків. Якщо
за природного парування від одного бугая плідника можна було
отримати в рік 100–120 телят, то за штучного осіменіння –
декілька тисяч.
Завдяки штучному осіменінню відкрилися нові
перспективи для гібридизації тварин та племінної роботи в
результаті застосування способів тривалого зберігання сперми за
межами організму.
Велике значення штучне осіменіння має в боротьбі з
неплідністю та профілактикою заразних захворювань, що

53
передаються статевим шляхом (коїтальних інфекцій). Оскільки,
застосовується лише якісна сперма клінічно здорових плідників
та здійснюється контроль за станом статевих органів самок
перед осіменінням, в результаті ризик їх виникнення зводиться
до мінімуму.
Штучне осіменіння широко застосовується в зоопарках
для одержання приплоду від диких тварин та схрещування
(наприклад, звичайних лисиць з чорно‐бурими).
Використання штучного осіменіння дало можливість ство‐
рити банки сперми з довготривалим її зберіганням та
використанням.

2.2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПЛЕМІННИХ ЦЕНТРІВ,

ПЛЕМПІДПРИЄМСТВ І ПУНКТІВ (ЛАБОРАТОРІЙ)
ЗІ ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ

З метою організації роботи на племпідприємствах

повинні бути відповідні приміщення, обладнання, цінні у
генетичному відношенні плідники та кваліфікований персонал.
Робота кожного племпідприємства чи племцентру склада‐
ється з таких основних процесів: отримання сперми від
плідників; оцінка якості сперми, її розрідження, фасування та
заморожування; запис даних до журналів обліку кількості садок
та одержаного еякуляту від кожного плідника окремо;
підготовка сперми до транспортування у відповідних термосах;
відправка сперми на пункти штучного осіменіння (один раз на
2–3 дні, а у весняно‐літні місяці – через один два дні); заповнення
накладних на відправлення сперми та запис у журнал чи
картотеку всіх осімінених спермою плідників племпідпри‐
ємства, корів згідно з дублікатами ордерів, які повертають з
пунктів штучного осіменіння.
Організація роботи племпідприємств залежить від
багатьох умов. Розпорядок роботи складають кожного року,
причому окремо на літню і зимову пору. Так, отримання сперми

54
від плідників влітку розпочинають з 6‐ї, а взимку – з 7‐ї години,
оскільки в цей час плідники краще проявляють статеву
активність. Транспортування сперми на пункти штучного осіме‐
ніння проводять у літню пору року з 7‐ї, а в зимову – з 9‐ї години.
У багатьох племпідприємствах практикують отримання,
оцінку і розрідження сперми плідників одного дня, а тран‐
спортування – наступного.
З метою транспортування сперми кожне племпідприєм‐
ство застосовує спеціальний обладнаний транспорт. Маршрути
доставки сперми до пунктів складаються таким чином, щоб
максимально скоротити холостий пробіг автотранспорту, а
довжина одного маршруту не повинна перевищувати 300 км.
Одним із важливих моментів організації роботи слід
вважати щоденний догляд за плідниками, їх годівлю, надання
моціону, підтримання належного санітарного стану приміщень і
території та опалення приміщень в холодну пору року.

Організація пунктів штучного осіменіння

Дозвіл на відкриття пункту штучного осіменіння або

лабораторії відтворення тварин видає районне управління
агропромислового розвитку на основі акту і висновку
спеціальної комісії.
У склад комісії входять представники агропромислового
розвитку району, племпідприємства, спеціалісти господарства
(зоотехнік, ветеринарний лікар та технік штучного осіменіння).
Комісія для видачі дозволу перевіряє:
• ветеринарно‐санітарне благополуччя господарства;
• придатність пункту або лабораторії для проведення
роботи з відтворення тварин;
• кваліфікацію техніка штучного осіменіння;
• наявність договору з племпідприємством на завезення
сперми та рідкого азоту, графіку постачання сперми і рідкого
азоту та плану селекційно‐племінної роботи.

55
 Дозвіл на створення пункту (лабораторії) штучного
осіменіння тварин у приватному секторі надає районне
управління агропромислового розвитку на підставі висновку
комісії, до складу якої входять представники агропромислового
розвитку району, державної служби ветеринарної медицини та
племпідприємства.
Комісія вивчає ветеринарно‐санітарний і епізоотичний
стан населеного пункту, кваліфікацію техніка штучного
осіменіння, придатність пункту (лабораторії) до роботи та їх
оснащення.
Контроль за дотриманням технології зберігання, викори‐
станням сперми плідників та обліку штучного осіменіння
покладається на племпідприємство, що обслуговує лабораторію
відтворення тварин цього населеного пункту.
Районне управління агропромислового розвитку на
підставі акту комісії видає дозвіл на відкриття пункту штучного
осіменіння тварин та відповідний паспорт.

2.3. ВЕТЕРИНАРНО‐САНІТАРНІ ВИМОГИ ДО

ПЛЕМІННИХ ЦЕНТРІВ, ПЛЕМПІДПРИЄМСТВ І
ПУНКТІВ (ЛАБОРАТОРІЙ) ЗІ ШТУЧНОГО
ОСІМЕНІННЯ

Основні ветеринарно‐санітарні вимоги

до племпідприємств

Приміщення племпідприємств будують за типовими

проектами з цегли або іншого нетеплопровідного матеріалу.
Територія племпідприємства поділяється на три зони:
А – суворо ізольовану (приміщення і вигули для плідників,
лабораторний корпус), Б – умовно ізольовану (приміщення і
майданчики для видачі сперми) і В – умовно відкриту
(адміністративні приміщення, карантинний двір для плідників).

56
 У лабораторному корпусі (а також і в манежі для взяття
сперми) впродовж року необхідно підтримувати однакову
температуру близько 20 ºС з допустимими коливаннями від 18
до 25 °С. Тому племпідприємства слід будувати з матеріалів, які
погано проводять тепло. Кращим матеріалом для стін є цегла,
для даху – шифер або черепиця.
У лабораторно‐технологічному корпусі розміщують
манеж для взяття сперми від плідників, лабораторію, мийну
кімнату та приміщення для зберігання сперми.
Манеж для взяття сперми повинен мати спільні стіни з
мийною кімнатою, боксом для підготовки штучних вагін і
лабораторією. Площа манежу для бугаїв має бути не менша за
70 м2, для жеребців – 50 м2, для баранів і кнурів – 20 м2.
Підлогу манежу роблять з бетону (з насічками) або
асфальту (з шорсткою поверхнею), щоб плідники не травму‐
валися.
Стіни на висоту 1,5 м облицьовують кахелем, а решту –
фарбують масляними фарбами.
У манежі має бути достатнє природне та штучне освіт‐
лення, центральне опалення, водопровідний кран із шлангом
для миття підлоги та стін.
Біля однієї зі стін споруджують огорожу (з металевих труб
на відстані одна від одної 0,4 м) для захисту персоналу на
випадок прояву агресії плідником. Огорожу необхідно спо‐
руджувати з того боку, з якого стоїть технік під час отримання
сперми.
Двері, через які заводять плідників у манеж для отриман‐
ня сперми, повинні бути достатньо широкими, високими та не
мати порогів.
У приміщенні перед манежем облаштовують душову для
санітарної обробки плідників.
За кожним плідником закріплюють окремі предмети
догляду та штучні вагіни.

57
 У манежах встановлюють станки або чучела для взяття
сперми та обов’язково – бактерицидні лампи, які вмикають на 30
хв перед кожним отримання сперми у плідників.
Поряд з манежем обладнують стерильний бокс для
остаточної підготовки штучних вагін. Стерильні штучні вагіни
зберігають у шафі‐термостаті за температури 40 – 42 ºС.
Щоденно після закінчення роботи підлогу миють 2 %‐им
розчином каустичної соди. Поверхню столів, стільців, шаф
обробляють 0,02 %‐им розчином фурациліну (1:5000).
У лабораторії проводять оцінку, розрідження і фасування
сперми.
Стіни лабораторії облицьовують плиткою або фарбують
масляними фарбами.
Лабораторія повинна бути забезпечена електроенергією та
централізованим водопостачанням.
На лабораторних столах розміщують прилади та
інструменти, що застосовуються для оцінки якості сперми, її
розрідження та фасування.
У стіні, що з’єднує лабораторію з манежем для отримання
сперми, споруджують вікно для передавання спермоприймачів
зі спермою.
Дезінфекцію у лабораторії проводять перед початком та в
кінці робочого дня шляхом ультрафіолетового опромінення
впродовж 30 хв. Підлогу миють 2 %‐им розчином каустичної
соди.
У мийній кімнаті миють посуд та інструменти, а в
стерилізаційній – їх знезаражують.
Підлогу в цих кімнатах вистеляють метлаською плиткою.
Стіни облицьовують плиткою або фарбують масляними
фарбами.
Крім водопровідного крану з умивальником, у мийній
кімнаті має бути ванна для миття штучних вагін.
Штучні вагіни після використання розміщують у ванни з
розчином фурациліну 1:5000.

58
 У стерилізаційній встановлюють автоклав і сушильні
шафи для стерилізації скляного посуду.
Дослідження сперми після отримання, розрідження і
зберігання у спермобанку проводять згідно з ДСТУ щодо
свіжоотриманої і глибокозамороженої сперми.

Основні ветеринарно‐санітарні вимоги до пунктів

(лабораторій) зі штучного осіменіння

Приміщення пунктів штучного осіменіння тварин будують

за типовими проектами з цегли або іншого нетеплопровідного
матеріалу.
Пункт складається з лабораторії площею 10–12 м2, манежу
для взяття сперми і штучного осіменіння самок – 35–40 м2 (якщо
пункт штучного осіменіння працює на привозній спермі, площу
манежу зменшують до 25 м2) та мийної кімнати.
Приміщення мають бути світлі, сухі і відповідати
ветеринарно‐санітарним вимогам.
За штучного осіменіння самок сільськогосподарських
тварин дотримуються чинних ветеринарно‐санітарних вимог.
Приміщення пункту штучного осіменіння, обладнання і
територію біля нього утримують у чистоті. У тамбурі
облаштовують дезкилимки, які заповнюють 2 %‐им розчином
каустичної соди. Щоденно після закінчення роботи підлогу в
лабораторії миють 2 %‐им розчином каустичної соди. Поверхню
столів, стільців, шаф обробляють 0,02 %‐им розчином
фурациліну (1:5000).
У вікнах пункту штучного осіменіння облаштовують
кватирки з сітками.
У лабораторії пункту штучного осіменіння забороняється
облаштовувати вікна фіранками, тримати тварин, речі, прилади,
реактиви, які не використовуються за штучного осіменіння.
Технік працює в спецодязі. Одяг не рідше одного разу на
тиждень перуть, кип’ятять і прасують, а чоботи і фартух миють і

59
знезаражують 2%‐им розчином хлораміну або 0,02%‐им
розчином фурациліну.
Технік повинен дотримуватися правил особистої гігієни,
своєчасно обрізати нігті та мити руки теплою водою з милом
перед і після кожного осіменіння, витирати їх чистим рушником
і знезаражувати 70° спиртом. Пошкодження шкіри на руках
дезінфікують спиртом, а при гнійних запаленнях 5 %‐им
спиртовим розчином йоду.
Запасні інструменти та матеріали для осіменіння тварин
за межі пункту штучного осіменіння не виносяться. Забороня‐
ється використовувати одні і ті ж самі інструменти для штучного
осіменіння у благополучних і неблагополучних щодо інфекцій‐
них хвороб господарствах.
Нові інструменти та посуд миють водопровідною водою, а
потім у теплих розчинах вуглекислої чи двовуглекислої соди
(20–30 г на 1 л води). Після цього інструменти 3–4‐и рази
прополіскують водопровідною та теплою дистильованою водою,
висушують і стерилізують. Інструменти стерилізують кип’ятін‐
ням, автоклавуванням та сухим жаром. Допускається дезінфек‐
ція хімічними речовинами, ультрафіолетовим опроміненням та
фламбуванням.
Для стерилізації скляних інструментів та посуду їх
розбирають на частини, обгортають марлею, зв’язують і кладуть
у стерилізатор, заповнений на 2/3 об’єму дистильованою водою.
Стерилізатор закривають кришкою і кип’ятять впродовж
20–30 хвилин. Після охолодження знімають кришку, стерильним
пінцетом дістають посуд та інструменти, струшують з них воду.
Шприци‐катетери складають і поршнем видаляють залишки
води. Скляний посуд закривають стерильним папером.
Режим стерилізації металевих інструментів аналогічний.
Стерилізацію металевих та скляних інструментів і посуду
проводять у сушильній шафі за температури +180° С впродовж
1‐єї год.

60
 Полімерні інструменти кладуть на стіл і стерилізують за
допомогою бактерицидних ламп, розміщених на відстані 20 см
від столу, впродовж 40 хв.
У польових умовах дезінфекція металевих інструментів
проводиться фламбуванням їх поверхні над полум’ям спиртівки
або протиранням спиртовим тампоном.
Стерилізацію приладів, що не підлягають кип’ятінню, та
інструментів багаторазового використання проводять шляхом
протирання їх поверхні ватним тампоном, змоченим 96°‐им
спиртом.
Посудину Дюара дезінфікують на пункті штучного
осіменіння один раз на рік. Залишки рідкого азоту з посудини
зливають. Посудину двічі промивають 10 л води температурою
+70 °С. Після промивання заливають 96° спирт ректифікат і
протирають стінки посудини марлевим тампоном. Кількість
спирту залежить від марки посудини. Перед заправкою посу‐
дину промивають 3–4 л рідкого азоту, після чого заправляють.

2.4. ЗАВДАННЯ ОБ’ЄКТІВ ШТУЧНОГО

ОСІМЕНІННЯ

Основними об’єктами штучного осіменіння є племінні

центри, племпідприємства і пункти (лабораторії) з штучного
осіменіння.
Основними завданнями об’єктів штучного осіменіння є
вдосконалення продуктивних і породних якостей тварин за
рахунок використання сперми кращих плідників перевірених за
якістю нащадків.
Племпідприємства складають плани селекційно‐племін‐
ної роботи і штучного осіменіння тварин, проводять оцінку
плідників за якістю нащадків, бонітування тварин, проводять
інтенсивну племінну роботу, організовують виведення нових
високопродуктивних ліній та удосконалюють технології
вирощування та підготовки ремонтного молодняку.

61
 У завдання племпідприємств входить контроль за робо‐
тою пунктів (лабораторій) штучного осіменіння та підготовку
висококваліфікованих техніків, а одним із найважливіших
завдань є боротьба з неплідністю та яловістю тварин.

2.5. ВПЛИВ НА ПОКАЗНИКИ ВІДТВОРЕННЯ

ПЛІДНИКІВ, УМОВ УТРИМАННЯ І ГОДІВЛІ

Нормована повноцінна годівля плідників у поєднанні з

умовами утримання забезпечує їх довготривале використання.
Плідники повинні знаходитися в стані заводської вгодо‐
ваності. Недостатня або надмірна годівля плідників, призводить
до виснаження або ожиріння, внаслідок чого знижується їх
статева активність.
Причинами виділення плідником сперми низької якості,
можуть бути: незадовільна годівля і умови утримання, ста‐
теве виснаження внаслідок великого парувального наванта‐
ження, онанізм, захворювання або травми кінцівок і статевих
органів.
Режим годівлі, утримання і використання плідників
впливає на кількість та якість сперми. Найменші порушення
в режимі призводять до зниження якості сперми, змен‐
шення об’єму еякуляту, або до неможливості використання
плідника.
Нестача в раціоні плідників вітаміну А викликає розлад
сперміогнеензу, а за нестачі вітаміну Е та фосфору виникають
дегенеративні процеси в сперміях, епітелії сім’яних канальців,
знижується статева активність, а також можуть виникати різні
патології придаткових статевих залоз.
Надмірна кількість зелених кормів часто буває причиною
зниження статевої активності.
Важливою умовою отримання якісної сперми від плідни‐
ків є повноцінна і нормована годівля, забезпечення кормами, що

62
містять білки, вітаміни (особливо А і Е), вуглеводи, макро‐ та
мікроелементи.
Не менш важливим є утримання плідників – періодичне їх
чищення, купання та надання активного моціону.

2.6. РЕЖИМ СТАТЕВОГО НАВАНТАЖЕННЯ

НА ПЛІДНИКІВ
За штучного осіменіння використовують лише сперму
дорослих плідників, оскільки молоді дають менший об’єм
еякуляту з гіршою його якістю. Від режиму використання
плідників залежить термін його експлуатації.
Бугаїв плідників починають використовувати для одержання
сперми з 12‐місячного віку. У молодих бугаїв (віком до
18 місяців) отримують один еякулят у п’ять днів, або 2 – у
7–10 днів, тоді як у дорослих бугаїв сперму отримують два рази у
7 днів, триплетом з інтервалом між садками 5–7 хв, але не більше 15
хв. Режим використання бугаїв‐плідників залежить від умов
утримання, годівлі, віку, вгодованості та якості сперми (табл. 2).

Таблиця 2
Режим статевого використання плідників
Вид плідника Вік Режим використання
10–18 міс. 1–2 садки за тиждень
Бугаї
дорослі 2 триплети за тиждень
8–10 міс. 10–16 садок за сезон
Барани 18 міс. 4 садки за тиждень
з 3 років 4 садки в день
8–10 міс. 2 садки за 10 днів
Кнури 18 міс. 1 садка в 2 дні, через місяць
8–10 днів відпочинку
Жеребці з 3–4‐х років 3–6 садок за тиждень

Баранів плідників починають привчати до отримання

сперми на штучну вагіну за 2‐а місяці до початку парувального

63
сезону. З цією метою використовують лише клінічно здорових
плідників. Спочатку підготовчого періоду отримують від
плідника 2–3‐и еякуляти в 10 днів, а в останній тиждень – один
еякулят у день. Якщо серед баранів є плідники із загальмо‐
ваними статевими рефлексами, їх виділяють в окрему групу та
забезпечують щоденний контакт з 2–3‐ома вівцематками в охоті
з наступним отриманням сперми. Одночасно таким баранам
покращують умови годівлі та утримання.
Статеве навантаження на одного дорослого барана‐
плідника складає 4‐и садки на добу (табл. 2). Перші два еякуляти
отримують вранці (дуплетною садкою), а третій та четвертий – у
другій половині дня.
Дорослих баранів плідників можна використовувати 9–10
місяців на рік з навантаженням 2–3‐и дуплетних садки в
тиждень.
У парувальний сезон у жеребців отримують сперму один –
два рази в день (табл. 2). Через один тиждень жеребцям надають
відпочинок впродовж 6–7 днів. Вперше допущений до відтво‐
рення жеребець використовується не більше двох років в одному
господарстві – для оцінки за якістю нащадків.
Режим статевого використання кнурів головним чином
залежить від віку (табл. 3).
Таблиця 3

Режим статевого використання кнурів залежно від віку

Використання Кількість садок на місяць

кнурів 10–12 міс. 12–18 міс. 18–24 міс. 24 і > міс.
Помірне до 4 до 6 до 8 до 10
Інтенсивне – 7–12 9–16 11–20

Нині немає єдиної думки стосовно режиму використання

кнурів‐плідників. Так, багато дослідників розділяють статеве
навантаження на дорослих кнурів‐плідників таким чином:
екстенсивне навантаження – одна садка в тиждень, помірне –

64
одна садка в три дні та інтенсивне – одна садка в два дні.
Німецька компанія Minitube пропонує отримувати сперму в
кнурів віком 12–16 місяців 3‐и рази у два тижні.

2.7. МЕТОДИ ОТРИМАННЯ СПЕРМИ ВІД ПЛІДНИКІВ

Методи отримання сперми у самців розділяють на

хірургічні, піхвові та уретральні.
Хірургічні методи базуються на одержанні сперміїв із
придатків сім’яників після смерті, кастрації самця, або вимуше‐
ному забої.
Піхвові методи полягають в одержанні еякуляту із піхви
самки після статевого акту з плідником за допомогою губки,
спеціальної ложки або піхвового дзеркала.
Уретральні методи полягають в одержанні еякуляту
шляхом мастурбації, спермозбирача, масажу ампул спермо‐
проводів, фістули, накладеної на уретру, електроеякуляції та
штучної вагіни.
Метод мастурбації полягає в механічному подразненні
головки статевого члена рукою або спеціальним вібратором
через шкіру препуція, що зумовлює ерекцію та еякуляцію.
Виділення сперми прискорюється, якщо поблизу самця
знаходиться самка в статевій охоті. Широко використовують у
собаківництві та хутровому звірівництві.
Метод спермозбирача. Спермозбирач має форму трубки,
один кінець якої закритий, а інший – вільний, розтягнутий на
міцному широкому кільці. Спермозбирач можна використо‐
вувати як штучну вагіну або ж вводити його в піхву самки перед
статевим актом. Також розроблений спермозбирач із тонкої
гуми, який одягають як презерватив на статевий член жеребця
перед садкою. Але обидва способи не набули широкого
використання через недостатню фіксацію на статевому члені і
часті розриви спермозбирача.

65
 Метод масажу ампулоподібних розширень сперміопро‐
водів та міхурцеподібної залози використовують для одержання
сперми в бугаїв із хворими кінцівками, неповноцінними або
збоченими статевими рефлексами. Під час статевого збудження
самця, коли спермії з каналу придатків сім’яників
переміщуються в ампули сперміопроводів, впродовж 2–3
хвилин трансректально проводять масаж ампул та міхурце‐
подібної залози. Оскільки еякуляція не завжди супроводжується
ерекцією статевого члена, то для запобігання забрудненню
сперми перед її одержанням проводять дезінфекцію препуція.
Сперму збирають у чисту склянку, підставлену до отвору
препуція. Отримана таким способом сперма містить значну
кількість секрету міхурцеподібної залози і має порушене
співвідношення окремих компонентів плазми. Крім того, за
грубого і невмілого масажу можливі травми прямої кишки,
сперміопроводів і міхурцеподібної залози.
Фістульний метод. Вперше фістульний метод для
отримання сперми застосовували на бугаях та жеребцях. Фістулу
накладають у ділянці промежини на 10–12 см нижче ануса після
уретротомії. Сперма виділяється через фістулу під час статевого
акту. Цей метод використовують лише для наукових досліджень,
оскільки для умов виробництва уретротомія є операцією, яка
часто ускладнюється дерматитом, некрозами тканин промежи‐
ни і утворенням уретростоми. Крім того, оперованого жеребця
неможливо використовувати в подальшому для природного
осіменіння, а при отриманні сперми з використанням самки в
статевій охоті не виключається перенесення статевим шляхом
інфекційних хвороб.
Метод електроеякуляції застосовують для одержання
сперми від баранів, бугаїв та самців птахів. Основою цього
методу є періодичні подразнення центру еякуляції спинного
мозку та м’язів сперміопроводів і статевих залоз постійним
електричним струмом. Для періодичної стимуляції розроблені
спеціальні прилади – електроеякулятори, які працюють на

66
постійному струмі малої сили (1,5–2 мА) і низької напруги
(4–8 В).
Зонд вводять у пряму кишку, яку попередньо звільняють
від калових мас, і розміщують над ампулами спермопроводів.
Виконуючи періодично електричну стимуляцію тривалістю 3–5 с,
викликають еякуляцію. Сперму збирають як і під час масажу
ампул спермопроводів. Як правило, отримують її у великому
об’ємі, але з малою концентрацією сперміїв.
Для отримання сперми від кнурів здебільшого використо‐
вують мануальний метод. Після вистрибування кнура на фантом і
прояву рефлексу ерекції, однією рукою (в стерильній вініловій
рукавичці) обхоплюють головку статевого члена і обережно
відводять її вбік або вниз, утримуючи у стиснутому кулаці.
У другій руці технік утримує чашку‐термос з вмонтованим
марлевим фільтром та спермоприймач (пластиковий або
поліетиленовий). Після закінчення рефлексу еякуляції технік
відпускає статевий член кнура.
Найвдалішим методом отримання сперми від самців
сільськогосподарських тварин є метод штучної вагіни. Цей метод
є найпростішим і найкраще відповідає фізіології забезпечення
еякуляції та технології отримання сперми, а тому знайшов
широке розповсюдження в усьому світі.

2.8. БУДОВА ШТУЧНОЇ ВАГІНИ І ЇЇ ПІДГОТОВКА

ДО ВИКОРИСТАННЯ

Штучна вагіна – це прилад, що імітує піхву самки

певного виду тварин з відтворенням фізіологічних подразнень
рецепторів головки статевого члена самця, характерних для
коїтусу.
Вперше штучна вагіна була запропонована в 1913 році
Дж. Амантеа для одержання сперми від пса.
Штучна вагіна складається з тубуса або циліндра,
виготовленого з пружної гуми (для бугаїв, кнурів), ебоніту (для

67
баранів), алюмінію (для жеребців), тонкостінної гумової трубки,
гумових кілець, краника чи пробки (виготовлених з ебоніту або
металу), спермоприймача (скляного, гумового, пластикового,
поліетиленового) та гумового тримача для спермоприймача
(застосовується лише для бугаїв).
Для одержання сперми від кнурів використовують дві
конструкції штучної вагіни – А.В. Квасницького та вкорочену для
бугаїв. У сучасних технологіях використовується остання.
У країнах Європи та США використовуються власні оригі‐
нальні моделі штучної вагіни для бугаїв. Так, данська вагіна має
вкорочений до 40 см тубус, який сполучається за допомогою
гумової лійки з подовженим скляним спермоприймачем. Лійка
має отвори для виходу повітря в момент парувального
поштовху. Корнельська модель, навпаки, більш довга (70 см),
оскільки в неї додатково вставляється тонка еластична трубка зі
скляним спермоприймачем (пробіркою), який не виходить за
межі корпусу.
Підготовка штучної вагіни до використання. Спочатку
вагіну збирають. Тонкостінну гумову трубку вставляють у
середину тубусу, завертають її кінці на зовнішню поверхню
циліндра та фіксують гумовими кільцями. При цьому не
допускають ексцентричності каналу вагіни, а також утворення
складок і тугого положення гумової трубки. Отвір патрубка
закривають ебонітовим краном або пробкою.
Миття штучної вагіни. Вагіну миють у вертикальному
положенні 2–3 %‐им розчином двовуглекислої соди, зануривши
один кінець у воду. Для миття каналу циліндра використовують
корнцанг із марлевою серветкою. Після цього штучну вагіну
ополіскують гарячою чистою водою.
Висушування та дезінфекція штучної вагіни. За допомо‐
гою корнцанга стерильним рушником або марлевою серветкою
протирають внутрішню поверхню вагіни, а потім – увесь прилад.
Перед використанням штучні вагіни знезаражують
автоклавуванням при температурі 105° С (0,3–0,5 Атм) протягом

68
15–20 хв або кип’ятінням у дистильованій воді упродовж 20 хв.
Перед стерилізацією автоклавуванням на обидва кінці прилада
надягають ковпаки з цупкого білого паперу і закріплюють їх
гумовими кільцями.
Перед отриманням еякуляту штучну вагіну повторно
дезінфікують 70° спиртом‐ректифікатом за допомогою ватних
тампонів.
Після використання штучну вагіну занурюють у розчин
фурациліну (1:5000), після чого миють та стерилізують.
Заповнення штучної вагіни водою. Воду використовують
для обігрівання штучної вагіни і підтримання в ній сталої
температури в межах + 40 + 42° С. Тому в тубус заливають воду
з температурою від 50° до 70°С, залежно від температурних
умов довкілля. Воду заливають у штучну вагіну через патрубок
за допомогою лійки в таких об’ємах: для бугая – 300 мл, для
барана – 150–180 мл, для кнура – 300–400 мл, для жеребця –
1500–2000 мл. Нагрітий прилад можна зберігати до використан‐
ня в термостаті при температурі + 42 +43° С.
Змащують внутрішню поверхню штучної вагіни стерильним
білим вазеліном, який наносять тонким шаром за допомогою
скляної або пластмасової палички. У виробничих умовах,
здебільшого для змащування, використовують середовища для
розрідження сперми.
Нагнітання повітря в штучну вагіну. Тиск у штучній
вагіні має бути оптимальним для достатнього подразнення
рецепторів головки статевого члена самця і стимуляції повно‐
цінної еякуляції. У більшості випадків тиск створюють нагнітан‐
ням повітря за допомогою компресора або куль Річардсона.
Подачу повітря проводять до стикання стінок камери.
Оптимальний тиск у вагіні для барана складає 35–65 мм рт. ст.,
для бугая – 40–50, для кнура – 15–20 мм рт. ст.
Перед отриманням сперми обов’язково вимірюють
температуру штучної вагіни.

69
 2.9. ТЕХНІКА ОТРИМАННЯ СПЕРМИ

Сперму беруть у манежі племпідприємства чи пункту

штучного осіменіння.
У бугаїв сперму отримують на опудало або підставну
тварину (бугая, вола, корову), від баранів – на вівцю, від кнурів –
на опудало, від жеребців – на кобилу в охоті або опудало. Якщо
використовують підставних тварин, їх коротко прив’язують,
кобилам одягають парувальну шлею (рис. 6).

Рис. 6. Отримання сперми у бугая на підставну корову

Безпосередньо перед отриманням сперми мошонку та

препуцій обмивають теплим антисептичним розчином, насухо
витирають стерильною серветкою чи м’яким папером, а для
стимуляції прояву статевих рефлексів у плідників допускають
контакт з самкою в охоті, або проводять на вигульному
майданчику один за одним. Додатково під час отримання
сперми у бугаїв та баранів за грудними кінцівками підвішують
спеціальний фартух. Підготовлену штучну вагіну беруть у праву

70
руку, стають правіше і ззаду від підставної тварини (опудала),
уважно стежачи за плідником. Після зістрибування плідника
технік утримує вагіну під кутом 35–45° до горизонтальної лінії
спермоприймачем вгору, а лівою рукою через шкіру препуція
статевий член спрямовує в отвір штучної вагіни. Після
парувального поштовху і еякуляції штучну вагіну опускають
спермоприймачем донизу. Потім спермоприймач від’єднують
та через віконце передають у лабораторію.
Особливістю техніки отримання сперми від баранів і цапів
є те, що сперму беруть стаючи біля підставної тварини на коліно
або облаштовують спеціальний станок чи яму.
У жеребця парувальні рухи і еякуляція продовжуються
кілька хвилин, а після закінчення еякуляції штучну вагіну
поступово опускають донизу спермоприймачем, випускають зі
неї повітря та знімають зі статевого члена.
Для отримання сперми у кнурів вагіну закріплюють у
спеціальному фіксаторі опудала. Допомога техніка при садці, як
правило, не потрібна; технік лише стежить, щоб не знизився
тиск у штучній вагіні. У деяких випадках доводиться обережно
спрямовувати член кнура в отвір штучної вагіни.
Крім цього, широко застосовують мануальний метод
отримання сперми у кнурів (рис. 7).

Рис. 7. Отримання сперми у кнура мануальним методом

71
 Для отримання сперми у півнів використовують метод
масажу та електроеякуляції. Масаж живота та поперекової
частини спини роблять одночасно двома руками. Після підняття
хвоста у півня технік стискує пальцями клоаку та отримує
сперму в спермоприймач.
Для отримання сперми методом електроеякуляції один
електрод у вигляді добре відшліфованого наконечника вводять у
клоаку, а другий (голчастий) – в епідерміс шкіри в ділянці
поздовжньої кістки.

2.10. ФІЗІОЛОГІЯ І БІОХІМІЯ СПЕРМИ

Сперма – продукт сім’яників та придаткових статевих

залоз, що виділяється під час еякуляції і складається зі
сперміїв і плазми.

Співвідношення між об’ємом сперміїв і рідкою частиною

сперми (плазмою) у різних видів самців різне, що, в першу
чергу, залежить від розвитку придаткових статевих залоз. Так,
бугай і баран виділяють невеликий об’єм еякуляту, де спермії
займають 30 %, з незначним вмістом секрету придаткових
статевих залоз. Тоді як кнур і жеребець виділяють великий об’єм
еякуляту з незначним вмістом сперміїв (2–7 %), у зв’язку з чим
сперма у цих видів самців менш концентрована порівняно з
бугаєм і бараном.
Існує певний взаємозв’язок між об’ємом еякуляту і
концентрацією сперми – чим більший об’єм еякуляту, тим
менша концентрація сперми і навпаки.
Спермій – статева клітина самців. Складається з головки,
шийки, тіла і довгого хвостика. Кожна структура спермія
виконує певну функцію: головка відповідає за спадкову
інформацію, шийка – за активацію руху, тіло – за метаболічні
процеси і хвостик – за рухливість.
Певної закономірності стосовно розмірів спермія і самців
немає. Так, у бугаїв і баранів розміри сперміїв становлять

72
70–80 мкм, у жеребців – 50–60 мкм, у кнурів – 50–55 мкм і у
кролів – 50 мкм.
Головка спермія має форму овальної пластинки, опуклої з
одного боку і увігнутої з другого. Основну частину головки
займає ядро, що оточене шаром протоплазми.
Ззовні головка спермія вкрита тонкою ліпопротеїдною
оболонкою, що також вкриває шийку, тіло і хвостик. У передній
частині головки спермія, під ліпопротеїдною оболонкою,
знаходиться акросома – цитоплазматична ділянка, що виробляє
фермент гіалуронідазу, а її внутрішні мембрани – акрозин, що
мають велике значення під час запліднення.
У задній частині головки спермія є заглиблення у вигляді
бокалоподібної капсули, в якій розміщені проксимальна
(передня) і дистальна центросоми, що є кінетичним центром
активності спермія.
Головка спермія з’єднана з короткою і тонкою шийкою,
що є найбільш ламкою частиною.
Від дистальної центросоми відходить осьова нитка, що
проходить вздовж усього тіла і хвоста спермія. Осьова нитка
складається з центральних волокон, оточених двома шарами
фібрил – зовнішній (товстіший, проходить лише у шийці та тілі
спермія) і внутрішній (тонший, проходить до кінця хвостика).
У тілі спермія волокна оточує подвійна спіральна нитка (з
15 обертами) і закінчується центросомним кільцем з великою
кількістю мітохондрій, що є енергетичним апаратом сперміїв.
У ділянці хвостика зовнішні та внутрішні фібрили майже
однакової товщини. Спіральна нитка в цьому місці потрійна і не
містить мітохондрій.
Зрілі спермії на своїй поверхні мають негативний
електричний заряд, що запобігає склеюванню їх між собою
(однойменні заряди відштовхуються).
Хімічний склад сперміїв. Спермії містять 75,4 % води і
24,6 % сухої речовини (білки, ліпіди, мінеральні речовини).

73
 Головка спермія містить 9 % білків (нуклео‐ та
глікопротеїди). Нуклеопротеїд (сполука нуклеїнової кислоти з
простим білком) зосереджений переважним чином у ядрі, а
ліпопротеїд – у акросомі. Серед амінокислот у сперміях
міститься аргінінова, лізинова, цистинова, лейцинова та
глютамінова амінокислоти.
Тіло і хвостова частина спермія містять 73 % простих білків
і 23 % – ліпідів.
Оболонка спермія містить 17–19 % азоту та багата на
аргінін, гістидин та цистин.
Також у сперміях містяться мікроелементи (цинк, мідь,
марганець, залізо, алюміній, олово, бор), що входять до складу
ферментів. Частина ферментів міститься як у самих сперміях,
так і у плазмі сперми.
Плазма сперми. Внаслідок змішування секретів придат‐
кових статевих залоз утворюється плазма сперми з певним
хімічним складом. Склад плазми сперми залежить від розвитку
придаткових статевих залоз у самців. Придаткові статеві залози
сильно розвинені у кнура, добре – у жеребця, слабко – у бугая,
барана і цапа.
У кнурів 50–70 % плазми сперми складає секрет перед‐
міхурової залози, 26 % – міхурцеподібних, 20 % – цибулинних і
2 % – придатка сім’яника.
У жеребців плазма сперми містить 80 % секрету цибулин‐
них залоз, 25 % – міхурцеподібних і дуже мало секрету
передміхурової залози.
У бугая 40 % плазми сперми складає секрет міхурце‐
подібних залоз, 5–6 % передміхурової залози, 30 % – цибулинних
і 5–10 % – придатка сім’яника.
У барана 50–60 % плазми сперми складає секрет придатка
сім’яника та 10–20 % секрет міхурцеподібної та передміхурової
залоз.
Рух сперміїв. Органоїдами руху сперміїв є тіло і хвостик.
Тіло спермія під час руху є опорою для хвостика, який

74
здійснюючи часті удари і обертання навколо своєї осі, штовхає
спермія вперед. При цьому спермій рухається гвинтоподібно.
Спермії мають здатність швидко рухатися. Швидкість руху
сперміїв залежить від температури навколишнього середовища.
Так за температури +38–40 °С спермії бугая рухаються зі
швидкістю 5,6 мм за одну хвилину, барана – 4,6 мм, кнура – 2,8 м
і жеребця – 5,2 мм.
Важливою особливістю сперміїв є реотаксис – рух проти
потоку рідини. Однак до реотаксису здатні лише ті спермії, які
доторкуються до слизової оболонки статевих органів самок.
На рухливість сперміїв також впливає їх електричний
заряд. При втраті електричних зарядів спермії починають
склеюватися між собою головками (зірчаста аглютинація), а
також хвостиками (масова коагуляція).
З метою підтримання життєдіяльності і можливості
рухатися сперміям необхідно мати певний запас енергії.
Джерелами енергії для руху сперміїв є три біохімічні процеси:
дихання, фруктоліз і розпад АТФ.

2.11. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЯКІСТЬ СПЕРМИ

З метою забезпечення нормальної життєдіяльності

сперми, необхідно, щоб середовище, з яким контактує сперма,
було ізотонічним – осмотичний тиск у середовищі дорівнював
осмотичному тискові в середині сперміїв.
Відомо, що осмотичний тиск прямопропорційний
кількості частинок (молекул або іонів), розчинених речовин в
одиниці об’єму розчину.
Коли сперма зберігається поза організмом, внаслідок
накопичення продуктів обміну речовин, змінюється її осмотич‐
ний тиск, що, в свою чергу, впливає на виживаність сперміїв.
У розчинах з пониженим осмотичним тиском (гіпотоніч‐
них) спермії швидко набрякають і гинуть внаслідок високого
внутрішньоклітинного тиску, тоді як у середовищах з високим

75
осмотичним тиском (гіпертонічних) спермії зморщуються і
гинуть внаслідок зневоднення.
Під час розрідження сперми і проведення штучного
осіменіння самок необхідно використовувати лише ізотонічні
розчини та запобігати контактові сперми з водою.
Виживаність сперміїв за межами організму в значній мірі
залежить від співвідношення в ній солей (електролітів) та
органічних сполук (неелектролітів), що потрапляють до складу
сперми з секретами придаткових статевих залоз.
Наявність у плазмі сперми великої кількості солей сприяє
нейтралізації негативних електричних зарядів сперміїв, внаслі‐
док чого виникає їх аглютинація (склеювання). Аглютинація
посилюється в кислому середовищі внаслідок накопичення
великої кількості іонів водню. Розчинені в плазмі сперми солі та
органічні речовини змінюють осмотичний тиск, що може
негативно впливати на сперміїв.
Реакція середовища. У процесі зберігання сперми бугая і
барана реакція середовища (рН) змінюється в кислу сторону,
внаслідок накопичення молочної кислоти, тоді як кнура і
жеребця рН змінюється в лужну сторону, внаслідок вивітрю‐
вання вуглекислоти в процесі дихання і накопичення аміаку.
У кислому середовищі рухливість сперміїв знижується, а в
лужному навпаки підвищується. Однак виживаність сперміїв
залежить не лише від зміни рН середовища, а також і від кислот,
які накопичуються в процесі зберігання сперми та здатності їх
проникати через оболонку сперміїв.
Виживаність сперміїв та тривалість їх зберігання за
межами організму, в першу чергу, залежить від температури.
Зниження температури сперми за межами організму до +2–0 °С
гальмує обмінні процеси та викликає анабіоз, внаслідок чого
виживаність сперміїв збільшується. У стані глибокого анабіозу за
температури – 196 °С спермії можуть зберігатися десятки років.
Саме за низьких температур можливе тривале зберігання
сперми. Однак за швидкого охолодження сперми необхідно

76
пам’ятати про можливість виникнення холодового удару (темпе‐
ратурного шоку сперміїв), внаслідок якого виникає їх загибель.
Підвищення температури сперми за межами організму
(до +25–38 °С) прискорює обмінні процеси в сперміях, у
результаті чого швидше використовуються поживні речовини та
накопичуються продукти обміну (молочна кислота, аміак). Тому
одержана сперма не повинна піддаватися різкій зміні
температури.
Дія світла. Шкідливий вплив на спермії зумовлює
ультрафіолетове, інфрачервоне та яскраве електричне світло.
Прямі сонячні промені вбивають спермії за 20–40 хв, або
викликають їх пошкодження за короткотривалої дії.
Спермії різних видів самців надзвичайно чутливі до дії
різних хімічних речовин. Навіть найменші концентрації або запах
хімічних речовин негативно впливають на якість та виживаність
спермії.
Токсичними для сперміїв також можуть бути латекс,
окремі види гуми та вазелін.
Негативний вплив на сперму здійснюють мікроорганізми
та грибки. Ступінь мікробного забруднення сперми залежить від
стану плідника, санітарно‐гігієнічних умов під час отримання
сперми, її розрідження та зберігання, підготовки плідників і
матеріалів до тримання сперми.

2.12. ОЦІНКА ЯКОСТІ СПЕРМИ

На племпідприємствах обов’язково проводять органолеп‐

тичну оцінку еякуляту (визначають об’єм, колір, запах та кон‐
систенцію) і лабораторну оцінку (мікроскопічне дослідження),
визначають густоту сперми, рухливість і концентрацію сперміїв
у ній.
Додаткові методи включають визначення процента живих
і мертвих сперміїв, кількості патологічних форм, виживаності

77
сперміїв, їх метаболічної активності, резистентності сперміїв до
несприятливих умов.
На пунктах штучного осіменіння обов’язково визначають
рухливість сперміїв, а за необхідності – концентрацію сперміїв та
їх виживаність за температури 38±0,5 °С.
Візуальна оцінка еякуляту
Об’єм еякуляту вимірюють для визначення необхідного
ступеня розрідження сперми та оцінки спермопродукції
плідника. Для його визначення у бугаїв і баранів використо‐
вують градуйовані спермоприймачі, пробірки, піпетки, а для
жеребця і кнура – мензурки. Під час застосування одноразових
поліетиленових спермоприймачів об’єм еякуляту можна
визначити методом зважування (з розрахунку, що 1 мл сперми
відповідає 1 г).
Нормальний об’єм еякуляту в барана становить 1–2 мл
(максимальний – 3,5 мл), у бугая – 4–5 мл (15 мл), у жеребця
50–100 (600 мл), у кнура – 200–400 мл (1000 мл).
Колір сперми визначають у проникаючих променях світла
за достатнього освітлення. У бугая і барана сперма має білий
колір із жовтуватим відтінком, у кнура і жеребця – молочно‐
білий із сіруватим відтінком. Наявність в еякуляті крові, гною,
сечі зумовлює появу відповідно червоного, зеленого і жовтого
забарвлень. Під час запалення міхурцеподібної залози у спермі
з’являються білі пластівці.
Запах сперми залежить від санітарно‐гігієнічної підготовки
статевих органів самця перед отриманням сперми, а також
може зумовлюватися наявністю домішок в еякуляті, частіше
через запалення геніталій. У нормі сперма не має запаху. У
спермі барана допускається запах жиропоту; у спермі бугая –
запах парного молока, у спермі жеребця, кнура – запах,
властивий даному виду тварин.
Консистенція сперми. Визначається візуально. У нормі
сперма бугая має вершкоподібну консистенцію, у барана –
сметаноподібну, у кнура і жеребця – водянисту. Еякулят

78
жеребця може містити домішки слизу секрету міхурцеподібної
залози, а сперма кнура має глейкий секрет куперових залоз у
вигляді дрібних зерен. Консистенція змінюється при зменшенні
кількості сперміїв та запаленні геніталій.
Оцінка сперми за густотою та рухливістю сперміїв.
Густоту і рухливість сперміїв визначають за допомогою моно‐
або бінокулярного світлового мікроскопа (поміщеного у спе‐
ціальний термостат із температурою 40–42 °С) при збільшенні в
120–600 разів. Оцінку проводять методом роздавленої краплі –
на чисте підігріте предметне скло наносять краплю сперми, на‐
кривають її покривним склом та досліджують під мікроскопом.
Залежно від концентрації сперміїв, сперма може бути
густа (Г), середня (С) та рідка (Р).
Густою є сперма, якщо в полі зору між сперміями немає
проміжків, або вони менші за головку спермія, середньою – коли
проміжки між сперміями виражені, але розміри їх менші від
довжини спермія та рідка сперма характеризується проміжка‐
ми, що перевищують довжину спермія.
До використання допускають нативну сперму баранів і
бугаїв лише густу, а кнурів і жеребців – густу і середню.
Рухливість сперміїв визначають одночасно з густотою
візуальним чи інструментальним методами. За характером руху
сперміїв у спермі їх можна розділити на чотири групи: спермії з
прямолінійно‐поступальним (ППР) (лінійне переміщення в
напрямку власної поздовжньої осі), спермії з манежним (рух по
колу), коливальним (рух лише хвостової частини спермія без
переміщення самої клітини) та нерухомі спермії. За допомогою
сучасних комп’ютерних систем спермії з ППР диференціюють
на декілька груп. Запліднювальна здатність сперми залежить від
кількості сперміїв з ППР у спермодозі.
Для визначення рухливості сперміїв на чисте та тепле
(+38+40°С) предметне скло підігрітою скляною паличкою або
пастерівською піпеткою наносять краплю сперми, до якої дода‐
ють дво‐, чотирикратну кількість 3 %‐го натрію лимоннокислого.

79
Суміш ретельно перемішують, накривають покривним склом і
проглядають під мікроскопом весь препарат. Підрахунок
сперміїв ведуть не менш як у трьох полях зору мікроскопа з
найвищою рухливістю сперміїв. Встановлюють кількість
сперміїв з ППР і окремо з іншими видами руху та не рухливих.
Рухливість сперміїв визначають як процент сперміїв, які
рухаються прямолінійно‐поступально до загальної кількості
сперміїв (оцінюють за десятибальною шкалою). Кожний бал
дорівнює 10 % сперміїв з ППР. Таким чином, якщо 100 %
сперміїв мають прямолінійно‐поступальний рух, то сперму
оцінюють у 10 балів, при 90 % – у 9, при 80 % – у 8 і т.д.
Визначення концентрації сперми. Концентрація сперми –
це кількість сперміїв у 1 мл сперми. Визначають її за допомогою
фотоелектроколориметра, спектрофотометра або іншого подіб‐
ного приладу; порівняння оптичної щільності розбавленої спер‐
ми зі спеціально відкаліброваними стандартами; визначення
об’єму або ваги сперміїв у пробірці після центрифугування та ін.
Найпростішим і найдоступнішим методом є безпосеред‐
ній підрахунок сперміїв у лічильній камері з сіткою Горяєва. Для
цього попередньо сперму барана і бугая набирають в еритро‐
цитарний меланжер відповідно до мітки 0,5 і 1 (розбавлення
сперми бугая в 100 разів, сперми барана – в 200 разів), а сперму
жеребця і кнура – у лейкоцитарний до мітки 0,5 (розбавлення в
10 і 20 разів відповідно). Потім у змішувач набирають 3 %‐ий
розчин натрію хлориду – до поділок 101 або 11 відповідно.
Великим і вказівним пальцями затискують кінці меланжера і
струшують протягом 2–3 хв. Перед внесенням сперми в лічильну
камеру з капіляра змішувача видаляють чотири краплі, а після
цього добре притирають покривне скло до пластинки камери і
вносять збоку на сітку невелику краплю сперми з меланжера.
Підраховують кількість сперміїв при збільшенні мікро‐
скопа в 200–400 раз у п’яти великих (80 малих) квадратах по
діагоналі. Рахують лише головки сперміїв, які розміщені всере‐
дині малих квадратів та на їхніх лівих і верхніх лініях (рис.8).

80
 а б
Рис. 8. Схема підрахунку сперміїв у лічильній камері
з сіткою Горяєва:
а – камера з сіткою Горяєва; б – схема підрахунку сперміїв
у великому квадраті

Концентрацію сперміїв вираховують за формулою:

hЧd Ч4000 Ч1000

C= ,
80
де С – концентрація сперміїв (млрд) у 1 мл сперми;
h – кількість сперміїв, підрахованих у 80 малих квадратах;
d – ступінь розрідження.
Числа у формулі є постійними величинами: 4000 – це
число переведення на кубічний міліметр (мм3); 1000 – число
переведення на мл; 80 – кількість малих квадратів.
Нині для визначення концентрації сперміїв використо‐
вують портативні фотометрии, принцип яких полягає в аналізі
проникності сперми світловими променями.
Визначення процента живих і мертвих сперміїв. Для такої
оцінки використовують 5 %‐ий розчин еозину, який забарвлює
лише мертві спермії та спермії з коливальним рухом. Для
забарвлення мертвих сперміїв у спермі жеребця застосовують

81
фарбу конго‐рот (на 100 мл 7 %‐ого розчину глюкози – 1 г
фарби).
Досліджують сперму з концентрацією сперміїв 0,2–
0,4 млрд/мл, за більшої концентрації еякулят розріджують
3 %‐им розчином цитрату натрію.
Для визначення проценту живих і мертвих сперміїв на
край знежиреного предметного скла піпеткою або скляною
паличкою наносять невелику краплю сперми та 2–3 краплі
розчину еозину, який готують на 3 %‐ому розчині цитрату
натрію. Краплі швидко перемішують і з суміші роблять тонкий
мазок на предметному склі, який швидко підсушують.
Дослідження проводять під мікроскопом за збільшення в 600–
900 разів. У декількох полях зору підраховують 500 сперміїв.
Окремо ведуть облік тих, що були на час забарвлення живими і
мертвими. Живими вважають тих, що не мають забарвленої
цитоплазми головки, а мертвими – із забарвленою. Процент
мертвих сперміїв визначають за формулою:

М Ч100
П = ,
500

де П – процент мертвих сперміїв;

М – кількість підрахованих мертвих сперміїв;
100 – стала для переведення в проценти;
500 – кількість сперміїв, які підрахували.
Визначення вмісту патологічних форм сперміїв. Спермії
кожного виду тварин мають свою характерну форму і розміри.
Наявність в еякуляті значної кількості клітин патологічних форм
(гігантських і карликових розмірів, з деформованими головками
і хвостами, із двома головками і хвостами тощо) знижує
заплідненість самок. Тому на племпідприємствах необхідно
періодично (один–два рази на рік) визначати вміст сперміїв з
патологічними формами і при збільшенні їх кількості
проводити андрологічне дослідження самця‐плідника для
виявлення причин цієї патології.

82
 Сперму барана розбавляють 0,9 % розчином натрію
хлориду у 20–30 разів, бугая – у 10–15, сперму жеребця і кнура –
у 2–3 рази. На предметне скло наносять краплю сперми і
роблять тонкий мазок, який висушують, фіксують 96%‐им
спиртом впродовж 1–2 хв і забарвлюють 1–2 % розчином
фуксину, еозину або метиленового синього. Для цього на мазок
кладуть смужку фільтрувального паперу і наливають на неї
барвник – на 3–5 хв. Потім мазок змивають дистильованою
водою і висушують.
Мікроскопію мазка проводять при збільшенні в 600–1350
разів і підраховують у кількох полях зору не менше 200
нормальних і патологічних сперміїв. Нормальні і патологічні
форми сперміїв підраховують окремо.
Процент вмісту сперміїв із патологічною формою
визначають за формулою:

n Ч100
Х = ,
200
де n – кількість патологічних форм сперміїв.
Для осіменіння дозволяють використовувати сперму
барана, якщо в ній міститься не більше 14 % патологічних
форм, сперму бугая – не більше 18 %, кнура – не більше 20 % і
жеребця – не більше 25 %.
На світовому ринку представлені автоматичні аналізатори
якості сперми, які дають можливість автоматичного визначення
концентрації сперміїв, кількості сперміїв з ППР, кількості
патологічних форм сперміїв, швидкість та форми руху сперміїв.
Визначення інтенсивності дихання сперміїв базується на
використанні сперміями кисню метиленового синього, який
додають у сперму, внаслідок чого відбувається знебарвлення
розчину. Метиленовий синій є вираженим акцептором водню.
Під час приєднання двох іонів водню цей барвник втрачає свій
темно‐синій колір і перетворюється в лейкометиленовий синій
білого кольору. Реакція повинна проходити без доступу кисню,

83
оскільки останній швидко окиснює лейкометиленовий синій у
метиленовий.
За методикою М.П. Шергіна, на чисте сухе предметне скло
підігріте до +30–37 °С, очною піпеткою наносять краплю
середнього об’єму отриманої сперми бугая або барана і додають
до неї таку ж краплю 0,01 % розчину метиленового синього,
підігрітого до +30 °С. Скляною трубочкою із внутрішнім
діаметром 0,8–1 мм швидко змішують обидві краплі і набирають
у неї суміш так, щоб утворився стовпчик довжиною 2 см без
міхурців повітря. Трубку кладуть на білий папір за температури
+20–22 °С і спостерігають, через який час стовпчик суміші
блакитного кольору знебарвиться. На кінцях трубки, де сперма
контактує з повітрям, знебарвлення не проходить. Отримані
результати звіряють із даними таблиці і визначають якість
сперми (табл. 4).
Таблиця 4
Оцінка якості сперми за часом знебарвлення
метиленового синього (хв)

Якість сперми Бугай Баран

Добра 5–10 3–7
Середня 11–30 8–12
Низька (не дозволяється для осіменіння) більше 30 більше 12

Визначення виживаності сперміїв. Для визначення цього

показника використовують метод абсолютної виживаності та
експрес‐метод.
Для визначення виживаності сперміїв бугая експрес‐методом
сперму розморожують у біотермостаті за температури
+38±0,5 °С. Фіксують час розморожування й одночасно визна‐
чають початкову рухливість сперміїв. Через п’ять годин оцінку
повторюють. Якщо рухливість сперми становитиме 0,5 бала
(5 % сперміїв рухатимуться прямолінійно‐поступально) і більше,
то така сперма придатна для використання.

84
 Для визначення виживаності сперміїв кнурів сперму
інкубують у термостаті за температури +17 – 18 °С та визначають
рухливість сперміїв через кожні 24 год. Допускається до
використання сперма з рухливістю не менше 6 балів.
За терморезистентною пробою (прискорений метод визна‐
чення виживання сперміїв) сперму кнурів витримують у
термостаті за температури +38 °С впродовж 3 год. Показник
рухливості сперміїв через цей проміжок часу має становити не
менше 6‐и балів.
Сперма бугая і барана доброї якості при розрідженні її у
16–32 рази повинна мати абсолютний показник виживання
сперміїв не нижче 1400, кнура – не нижче 900, жеребця – не
нижче 400.

2.13. РОЗРІДЖЕННЯ СПЕРМИ

Сперму розріджують для збільшення об’єму, кількості

спермодоз та осіменіння більшої кількості самок, а також, щоб
підтримати запліднювальну здатність сперміїв впродовж усього
строку зберігання.
Середовища, які застосовуються для розрідження сперми
кнурів, повинні забезпечувати відповідну виживаність сперміїв
за межами організму.
Під час використання нерозрідженої сперми одним
еякулятом можна штучно осіменити 20–25 корів (по 0,2–0,5 мл
на самку), 10–15 овець (об’єм дози – 0,05–0,1 мл), 3–4 кобили
(по 20–25 мл), 3–5 свиноматки. Після розрідження еякуляту
бугая можна осіменити до 500 корів і телиць; еякуляту барана –
20–30 вівцематок; еякуляту кнура – 8–12 свиноматок; еякуляту
жеребця – 10–15 кобил.
Розріджену сперму, залежно від типу синтетичного
середовища і методу зберігання, можна використовувати від
кількох днів до десятків років.

85
 Середовище для розрідження сперми плідників повинно
бути ізотонічним – осмотичний тиск сперми і середовища
повинен бути однаковим.
Плазма сперми, яка складається переважно із секрету
придаткових залоз, полегшує еякуляцію, активує спермії,
сприяє їх переміщенню в статевих шляхах самки. Однак під час
зберігання сперміїв поза організмом активація завдає шкоди
через невиправдані витрати енергетичних ресурсів сперміями.
Крім того, під час зберігання в спермі бугая і барана накопи‐
чується молочна кислота, яка згубно діє на статеві клітини.

2.14. СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ РОЗРІДЖЕННЯ СПЕРМИ

ПЛІДНИКІВ РІЗНИХ ВИДІВ

Середовище для розрідження сперми має відповідати

таким вимогам:
• збільшувати об’єм еякуляту (дистильована, бідистильо‐
вана або спеціально підготована вода);
• гальмувати обмінні процеси в сперміях з метою подов‐
ження строку їх зберігання (застосування двооксиду вуглецю,
органічних кислот, хелатону);
• забезпечувати спермії речовинами для метаболічних
процесів (цукриноелектроліти, глюкоза, лактоза, глікокол,
гліцин, мед);
• створювати оптимальні умови для виживаності сперміїв
(буферні розчини і мінеральні речовини, лимоннокислий
натрій, солі з багатовалентними аніонами, фосфатний буфер,
трис‐буфер, N‐трисметил‐2‐аміноетан сульфанілова кислота;
• підвищувати стійкість сперміїв до швидкого охолоджен‐
ня або заморожування (жовток курячого яйця, який містить 7 %
лецитину, ліпопротеїди, гліцерин);
• попереджувати розвиток мікроорганізмів (стрептоцид
білий розчинний, пеніцилін, стрептоміцин або комплексний
препарат “Спермосан‐3”);

86
 • підвищувати заплідненість самок (гіалуронідаза, проста‐
гландин F2α, рилізинг‐гормон, ЛГ).
Середовища для розрідження сперми повинні мати певні
фізико‐хімічні властивості і таку концентрацію компонентів, за
якої підтримуються необхідний осмотичний тиск і певний
рівень кислотності. Підвищена кислотність або лужність
призводять до загибелі статевих клітин, тому до складу
синтетичного середовища можуть входити лише слабкі кислоти
і незначна кількість лугів. Середовища також не повинні містити
солей багатовалентних металів (свинцю, олова), а також різних
отруйних і ароматичних речовин, які згубно діють на спермії.
Рецепт глюкозо‐цитратно‐жовткового середовища подано
у табл. 5.
Таблиця 5
Склад глюкозо‐цитратно‐жовткового середовища для
розбавлення сперми самців сільськогосподарських тварин

Для сперми
Компонент розріджувача
барана бугая кнура жеребця
Вода дистильована, мл 100 100 500 100
Глюкоза медична, г 0,8 3 5,0 7
Натрію цитрат тризаміщений, г 2,8 1,4 0,5 –
Жовток курячого яйця, мл 20 10–12 30–40 0,8
Стрептоцид білий, г 0,2 0,12 0,2 0,12
Пеніцилін, тис.од. 50–75 75–100 500 200
Стрептоміцин, тис.од. 50–75 75–100 500 25

Окрім вказаного середовища, широко застосовують інші

розріджувачі, склад яких залежить від умов зберігання сперми
та виду самця (табл. 6).

87
 Таблиця 6
Середовища для короткотривалого зберігання сперми
Сперма
Компонент середовища жереб‐
бугая барана кнура
ця
Скорочена назва син‐
тетичного середовища ГЦЖ ГЦЖ ГФЖ ЛХЦЖ ГХЦ ГХЦС
Вода дистильована, мл 100 100 100 100 1000 1000
Глюкоза, г 3 0,8 3,2 – 60 40
Лактоза, г ‐ ‐ ‐ 11 ‐ ‐
Натрію цитрат тризамі‐
щений, г 1,4 2,8 ‐ 0,089 3,56 3,8
Гідрокарбонат
натрію, г ‐ ‐ 0,008 1,2 0,5
Натрій фосфатнокислий:
‐ ‐ ‐ ‐ ‐
12‐водний, г ‐ 2,08 ‐ ‐ ‐ ‐
безводний, г ‐ 0,82 ‐ ‐ ‐ ‐
Калій фосфатнокислий
однозаміще‐
ний безводний, г ‐ ‐ ‐ ‐ ‐ ‐
Сульфат амонію, г ‐ ‐ ‐ ‐ ‐ 1,8
Трилон Б, г ‐ ‐ ‐ 0,1 3,7 2,6
Жовток курячого
яйця, мл 20 15–20 15–20 1,6 ‐ ‐
Спермосан 3, тис. од 75 –90 25 25 25–30 250–300 250–300
Температура зберігання
розбавленої сперми, °С
2–4 2–4 2–4 2–4 16–20 16–20
Максимальний термін
зберігання, год 72 24 24 48 72 72

Окрім вищезазначених, на ринку представлені комерційні

синтетичні середовища без вмісту тваринних білків. Антимік‐
робні речовини в них представлені лінкоміцином, спектино‐
міцином, гентаміцином та тирозином (табл. 7).

88
 Таблиця 7
Сучасні середовища для розрідження сперми
самців сільськогосподарських тварин

Середовища для розрідження сперми

бугая барана кнура жеребця
Andromed, OviPro BTS, BTS 2A, BTS TOP, Andromed‐E
Andromed CSS, Andromed Gold, Premium, EguiPro
Triladyl, Biladyl, Triladyl Stardiluent, INRA
PremixOxyfree, Biladyl SafeCellPlus, Medium, Egcellsire
Bioxcell, Bioxcell PRIMXcell, SUS, Gold EgcelIfreeze
CSS Spectall Life, BIOSOLWENS
PLUS, Androhip,
Androstar MaxiGen,
Magapor,

2.15. САНІТАРНО‐ГІГІЄНІЧНІ ПРАВИЛА, МЕТОДИКА

І ТЕХНІКА ВИГОТОВЛЕННЯ РОЗРІДЖУВАЧІВ
ТА РОЗРІДЖЕННЯ СПЕРМИ

За розрідження сперми необхідно дотримуватись таких

санітарно‐гігієнічних правил:
• використовувати чистий стерильний посуд;
• готувати синтетичне середовище перед розрідженням
не більш ніж за 3 години до його використання, а сперму
розріджувати впродовж 10 хв після отримання еякуляту (якщо
не вдається провести розрідження сперми за 3 години з часу
приготування середовища, його не використовують, а готують
інше);
• посудини зі спермою та приготовані середовища
необхідно закривати кришками або марлевими серветками;
• температура середовища повинна відповідати темпера‐
турі сперми, яку розріджують (низька, порівняно зі спермою,

89
температура розріджувача викликає холодовий удар, а висока –
викликає загибель сперміїв);
• допускається відхилення в температурі сперми і
середовища ± 1 ºС;
• для синтетичного середовища слід використовувати
лише дистильовану, бідистильовану або спеціально підготовану
воду;
• середовище необхідно доливати порціями, тонкою
цівкою до сперми та ретельно змішувати коливальними рухами
(якщо доливати сперму до розріджувача, то спермії
потрапляють в умови великого розрідження внаслідок чого
можуть загинути);
• усі компоненти середовища мають бути хімічно чистими
та точно відважені.
Для приготування розріджувача в стерильну хімічну колбу
наливають необхідну кількість дистильованої (бідистильованої)
води і добавляють точне наважування компонентів послідовно,
відповідно до рецепту, окрім жовтка, антибіотиків і гліцерину.
Розмішують середовище похитуванням посуду до повного
розчинення стрептоциду. Потім середовище кип’ятять 5–7 хви‐
лин у водяній бані і після охолодження до 30–35 °С вносять у
нього жовток курячого яйця, антибіотики і гліцерин.
Курячі яйця перед отриманням жовтка ретельно миють
водою за допомогою щітки, протирають тампоном змоченим
96°‐им спиртом ректифікатом, шкаралупу розколюють
стерильним інструментом надвоє, зливають білок у банку, а
жовток в оболонці обережно переносять на стерильний аркуш
фільтрувального паперу. Щоб звільнити жовтковий мішок від
залишків білка, його перекочують на папері. Потім стерильним
скальпелем проколюють оболонку жовтка і зливають його в
стерильну мензурку, а плівка залишається на папері.
Посудину з приготовленим розріджувачем закривають
кришкою і поміщають на водяну баню за температури 30–35 °С

90
для сперми бугая, кнура і жеребця та – 25–30 °С для сперми
барана.
Сучасні синтетичні середовища розріджують у дистильо‐
ваній або бідистильованій воді. Готують середовище у день
отримання сперми (за 25–30 хв до отримання) і використовують
для розрідження сперми не пізніше 3 годин після приготування.
У мірний циліндр наливають необхідний об’єм дистильованої
або бідистильованої води та підігрівають на водяній бані до
температури +30–35 °С впродовж 10–15 хв. Розгерметизовують
пакет з середовищем і висипають його у колбу з дистильованою
або бідистильованою водою обережно помішуючи круговими
рухами або стерильною скляною паличкою. Залишають до
повного розчинення середовища так щоб розчин був прозорим.
Після отримання сперми у плідників проводять її
візуальну та лабораторну оцінку, вимірюють температуру, після
чого розріджують у відповідному співвідношенні. Температура
розріджувача і сперми у момент розрідження повинна бути
однаковою (допускається відхилення в ± 1 °С). Середовище
обережно доливають до сперми невеликими порціями постійно
помішуючи її скляною паличкою. Після розрідження обов’яз‐
ково перевіряють сперму на рухливість.
До розрідження допускається сперма бугая з рухливістю
не менше 8 балів і концентрацією не менше 800 млн сперміїв в
1 мл еякуляту. Таку сперму можна розбавляти в 10–20–50 разів.
Спочатку її розбавляють безпосередньо в спермозбирачі в
пропорції 1:1 – 1:2 і після 5–10‐хвилинної витримки розбавляють
додатково до потрібного об’єму. При цьому синтетичне
середовище підливають по стінці посудини невеликими
порціями з наступним нахилом змішувача в горизонтальне
положення і обертанням його навколо осі після додавання
кожної порції. Після розрідження при використанні всіх
способів зберігання в спермодозі бугая повинно бути не менше
15 млн сперміїв із прямолінійно поступальним рухом, а
рухливість повинна становити 4 і більше балів.

91
 Сперму барана розріджують лише густу, з рухливістю не
менше 9 балів. Розріджують її у 2–4 рази (1:1; 1:3) у
спермоприймачі або стерильному флаконі. Після розрідження
концентрація сперміїв з прямолінійно поступальним рухом
у спермодозі повинна становити не менше 80 млн сперміїв в
1 мл.
Сперму жеребця допускають до розрідження з рухливістю
не менше 6 балів і з концентрацією не менше 150 млн сперміїв в
1 мл сперми. Її можна розбавляти в 3–4 рази (1:2; 1:3), але так,
щоб кількість сперміїв у дозі становила 3 млрд і більше.
Сперму кнура розріджують середовищем за рухливості не
менше 8 балів і концентрації не менше 100 млн сперміїв у 1 см3.
Розрідження еякуляту проводять у 1–5 разів у стерильній колбі
(табл. 8).

Таблиця 8
Ступені розрідження сперми кнурів‐плідників

Рухливість сперміїв, Концентрація сперміїв, млн/мл

бали 100 150 200 250 300
10 1:1 1:2 1:3 1:4 1:5
9 1:0,8 1:1,7 1:2,6 1:3,5 1:4,4
8 1:0,6 1:1,4 1:2,2 1:3 1:3,8
7 1:0,4 1:1,1 1:1,8 1:2,5 1:3,2

Перед осіменінням свиноматок можна провести додаткове

розрідження, але так, щоб в 1 мл сперми було не менше
40–50 млн сперміїв, а в дозі – не менше 3 млрд статевих клітин.
Допускається до використання сперма з рухливістю 6 та більше
балів.

92
 2.16. СПОСОБИ ЗБЕРІГАННЯ СПЕРМИ

Короткочасне зберігання сперми при температурі льоду,

який розстає (+2 +4 °С). Свіжоотриману сперму бугая або барана
розріджують глюкозо‐цитратно‐жовтковим або молочно‐
жовтковим (молоко – 100 мл, жовток курячих яєць – 20 мл)
середовищем, перевіряють на рухливість і фасують в одноразові
стерильні поліетиленові ампули, поліетиленові пробірки
об’ємом 1 мл або у флакони з‐під антибіотиків. Флакони
заповнюють повністю для попередження збовтування сперми
під час транспортування. Поліетиленові ампули запаюють, а
пробірки і флакони закривають стерильними нетоксичними
пробками і закріплюють їх гумовими кільцями. На кожній
ампулі попередньо пишуть номер плідника і дату одержання
сперми. Для попередження температурного шоку та загибелі
сперміїв охолодження сперми проводять поступово. Для цього
заповнені флакони та ампули залишають при кімнатній
температурі (18–20 °С) на 20–30 хв, після чого їх обгортають
шаром вати товщиною 1–2 см і вкладають у поліетиленові
мішечки, які поміщають у термос із льодом, який розстає, або в
холодильник для поступового охолодження до температури
+2 +4°С.
Зберігання сперми при температурі +5 +20 °С. Для
зберігання сперми при такій температурі в синтетичне
середовище, з метою гальмування обмінних процесів у статевих
клітинах, додають компоненти, які зумовлюють їх анабіоз.
Найефективнішим для зберігання сперми бугая є використання
двоокису вуглецю (СО2). При цьому використовують
спеціальний розріджувач: води дистильованої – 1000 мл; натрію
двовуглекислого – 21 г; натрію цитрату – 23,6 г; калію хлористо‐
го – 0,4 г; глюкози – 3,0 г; стрептоциду білого – 3,0 г.

93
 Посудину із вказаним середовищем підігрівають до 96 °С в
гарячій воді до розчинення стрептоциду, потім охолоджують до
20–22 °С і насичують двооксидом вуглецю доти, поки рН
розріджувача досягне рівня 6,35. Для насичення використовують
балонний СО2 або газ, який виділяється в результаті додавання
до мармуру 20%‐ого розчину соляної кислоти. Для очищення
вугільної кислоти від токсичних домішок її пропускають крізь
15%‐ий розчин двовуглекислої соди і 3%‐ий розчин перман‐
ганату калію. Очищеним таким чином двоокисом вуглецю
протягом 10 хвилин насичують середовище для розбавлення
сперми. Після цього в розріджувач добавляють жовток курячого
яйця – 11 мл, 1 млн од. пеніциліну і 1 млн од. стрептоміцину.
Підігрівають розріджувач у теплій воді до температури 30–35°С і
розріджують сперму бугая у співвідношенні 1:10–1:40, залежно
від її концентрації.
Розріджену сперму зразу ж фасують у скляні ампули і
запаюють їх, потім поміщають у термос і зберігають при
температурі +18 +20 °С до 5 діб.
Для розрідження і зберігання сперми кнура при темпе‐
ратурі 16–18°С застосовують сучасні синтетичні середовища
(табл. 9).
Розріджену сперму фасують у скляні колби або поліе‐
тиленові флакони і зберігають у стерильному боксі‐термостаті
або в спеціальних термосах для зберігання і транспортування.
Колби закривають не герметично (пергаментним папером), без
закріплення їх гумовими кільцями. Транспортують сперму в
спеціальних термосах, побутових сумках‐холодильниках,
термосах‐ящиках, у яких для теплоізоляції використовують
паралон. Сперму можна транспортувати лише через 30 хвилин
після розрідження. Допускається короткочасне (1–3 год)
поступове зниження температури до 14–15 °С.

94
 Таблиця 9

Термін зберігання сперми кнурів залежно від середовища

Середовище Термін зберігання сперми, діб

Біоконсан 4–6
BTS 3–4
BTS 2A 3–4
BTS TOP 3–4
BTS Gold 6
Premium 3–4
Stardiluent 10
SafeCellPlus 7
M III (Medium) 3–4
PRIMXcell 3–4
BIOSOLWENS PLUS 7–10
Androhip 7
Androstar 7
MaxiGen 7–10
Magapor 7
SUS 7
Gold Life 6

Для розрідження і короткочасного (протягом 48 год)

зберігання сперми жеребця при температурі +2 +5 °С
використовують середовище ЛХЦЖ, INRA 96. Сперму
розбавляють у співвідношенні 1:3 при температурі 25–30 °С.
Охолоджують розбавлений еякулят поступово.
Довготривале зберігання сперми в глибокозамороженому
стані (кріоконсервація). Довготривале зберігання статевих
клітин можливе лише за умови повного їх анабіозу.
Кріоконсервацію сперми бугаїв проводять у формі відкритих
і облицьованих гранул та пайєт (соломинок).

95
 Для розрідження і заморожування сперми бугая у формі
відкритих гранул застосовують лактозо‐жовткове середовище з
гліцерином. Розріджують сперму після її оцінки так, щоб в
одній гранулі (0,2 мл) після розморожування містилось не
менше 15 млн сперміїв з ППР. Розріджену сперму (температура
+31±1 °С) охолоджують поступово (20–30 хв) до кімнатної
температури (+18 +20), потім до +2 +4 °С впродовж 4–7 годин для
адаптації, стабілізації і еквілібрації (врівноваження осмотично
активних речовин і гліцерину між сперміями і розріджувачем).
Заморожування сперми проводять на охолодженій у парах
рідкого азоту (температура до –160–170 °С) фторопластовій
пластині з лунками. Фасують за допомогою шприца, піпетки
або спеціальної розливальної машини. Після витримування
пластини з розфасованою спермою в парах азоту протягом
1–2 хвилин її занурюють у рідкий азот на 2 хвилини, а потім
піднімають до верхнього рівня посудини й охолодженою лопат‐
кою збирають гранули в пластмасові охолоджені стаканчики
(контейнери), які, у свою чергу, поміщають у марлеві торбинки,
фіксують і занурюють у рідкий азот для тривалого зберігання.
До вільного зовнішнього кінця нитки прикріплюють етикетку з
даними про бугая‐плідника (кличка, інвентарний номер,
порода, дата одержання еякуляту та кількість доз).
Для розбавлення і заморожування сперми в облицьованих
гранулах використовують лактозо‐жовтково‐цитратно‐гліцери‐
нове середовище. Розрідження проводять у спермоприймачі або
спеціальному пакеті. Кожну частину середовища заливають в
окремі пристрої з поліетиленової плівки, які сполучені між
собою еластичними трубками з патрубками циліндра‐дозатора.
Пристрій із середовищем № 1 поміщають у термостат при
температурі 35 °С, другий пристрій із середовищем № 2 – при
18–22 °С. Отриману сперму розбавляють середовищем № 1 у
співвідношенні 1:1 і витримують при кімнатній температурі
протягом 5–10 хвилин. Потім розбавляють її середовищем № 2
до потрібної кількості сперміїв у дозі. Сперму розфасовують у

96
полімерну трубку діаметром 3,8–4 мм з товщиною стінок
120 мкм, вкладають її в автомат ПРЖ і сполучають із муфтою
спермоприймача. Весь розбавлений еякулят вдавлюється в
трубку, після чого її підводять до зварювального вузла автомата,
який розділяє трубку на частини із спермодозами об’ємом 0,25 –
0,33 мл з одночасною герметизацією їх країв і маркуванням доз.
Спермодози з бункера автомата переносять в алюмінієві туби
діаметром 40 мм, закривають паралоновими пробками і
загвинчують в обойму пристрою для еквілібрації і заморожу‐
вання сперми. Цей пристрій поміщають у холодильник і
витримують при температурі +2 +4 °С протягом 4–6 год за
постійного обертання обойми. Охолоджені туби знімають з
апарата, кріплять до них стержні‐тримачі і переносять у
широкогорлу посудину (“Харків‐3”), заповнену рідким азотом.
Для заморожування сперми в соломинках (паєтах) за
французькою технологією використовують середовище
“Лецифос” (477 і 488) та “Кріоцифос” (479 і 480).
Сухі заготовки середовища “Лецифос” розчиняють у
бідистильованій воді, добавляють жовток, після чого розділяють
на дві частини, у кожну з яких (№ 1 і № 2) добавляють гліцерин –
відповідно 3 % і 11 %. Спочатку сперму розбавляють
середовищем № 1 при температурі 32 °С й охолоджують
протягом 45–50 хв до 4 °С у холодильнику або за допомогою
льоду, який розстає. Охолоджену сперму розбавляють
середовищем № 2 при температурі 4 °С у співвідношенні 1:1.
При цьому середовище додають двома рівними порціями з
інтервалом 15 хв, після чого охолодження проводять ще
протягом 3 – 3,5 годин.
Розфасовують сперму в попередньо стерилізовані і
марковані соломинки об’ємом 0,5 або 0,25 мл. Після їх
заповнення спермою вільний кінець запаюють ультразвуком і
розміщують горизонтально на спеціальну охолоджену підставку,
яку переносять у посудину Дюара на металеву сітку.
Температуру встановлюють –120 °С або –140 °С, відповідно для

97
пайєт 0,25 і 0,5 мл; витримують їх протягом 10–12 хвилин, а
потім переносять у рідкий азот для зберігання.
Середовище “Кріоцифос” простіше за складом, аніж
“Лецифос”, не містить молока, що істотно полегшує проведення
оцінки сперми. У її варіант‐479 додають антибактеріальні
препарати: пеніцилін, стрептоміцин, лінкоміцин і спектино‐
міцин, а у варіанті‐480 – тилозин, гентаміцин, лінкоміцин,
спектиноміцин.
Для розбавлення і заморожування сперми за байсогаль‐
ською технологією використовують середовища ЛЦГЖС або
ЛФРМГЖ. Свіжоотриману сперму розбавляють у співвідношенні
1:1 за температури 27±1 °С і залишають при температурі
18–20 °С на 15 хв. При цьому, як правило, використовують 20 %
розрахованого об’єму середовища, а залишки додають після
температурної витримки. Розбавлену сперму розфасовують у
промарковані на машині М6‐МНС і простерилізовані
соломинки, які закупорюють з обох боків скляними кульками за
допомогою автоматичного пристрою М6‐МУ2‐С й охолоджують
протягом 3–4 год при +4 +5 °С. Заморожування проводять у два
етапи: витримуванням при температурі –150–180 °С протягом 7
хвилин та наступним зануренням у рідкий азот. Зберігають
пайєти у спеціальних стаканах.
Компанії IMV та MiniTube пропонують широкий вибір
обладнання для атоматичного, напівавтоматичного фасування,
маркування, охолодження та заморожування сперми.
Для заморожування і зберігання сперму жеребця розбав‐
ляють середовищами ЛХЦЖ із додаванням гліцерину, Eqcellsire,
Eq’cellfreeze qsp.
Розріджують еякулят одномоментно у співвідношенні 1:3.
Заморожують сперму жеребця у формі відкритих гранул або
пайєт об’ємом 0,25 – 0,5 мл.
Технологічний процес заморожування сперми жеребців
не відрізняється від такого у бугаїв.

98
 Заморожування сперми барана практикують рідше, аніж
бугая. Це пов’язано з низькою заплідненістю маток внаслідок
осіменіння кріоконсервованою спермою та особливостями
технології осіменіння у вівчарстві і строками її застосування.

Таблиця 10
Методи зберігання сперми плідників

Вид Умови Термін

Метод зберігання
плідників зберігання зберігання
Короткотривале збері‐ Бугай, баран, Лід, що 2–3 доби
гання за температури +2 жеребець розтає
+4 °С
Короткотривале збері‐ Кнур Клімат‐бокс 3–10 діб
гання за температури +5
+20 °С
Глибоке заморожування Бугай, баран, Рідкий азот місяці,
(кріоконсервація) жеребець, роки
кнур

Для розрідження і заморожування доцільно використо‐

вувати синтетичні середовища ВІКА (з антиоксидантом), ГЖЦК‐
трисбуферну (з декстрином) та ЛЖГТЦГ (з полісахаридом
гуміарабіком).
Методи заморожування сперми кнурів і тривалого її
зберігання розроблені, але практичного застосування в країнах
СНД не мають; у 2008–2009 рр. на декількох племпідприємствах
України установлено сучасне обладнання і розпочалась робота з
апробації і впровадження кріоконсервації сперми кнурів.
На пунктах штучного осіменіння сперму плідників
зберігають у посудинах Дьюара СДС‐50, СДС‐20, “Харків‐34 А”
та ін. У них же і транспортують сперму.

99
 2.17. ТРАНСПОРТУВАННЯ СПЕРМИ

Для транспортування сперми, яка не підлягає заморожу‐

ванню, використовують харчові або спеціальні термоси.
Під час транспортування сперми слід дотримуватися
таких вимог:
• необхідно попереджати струси термосів та слідкувати,
щоб мішечки зі спермою були розміщені між шматочками
льоду;
• запобігати пошкодженню термосів та посудин зі
спермою; підтримувати необхідну температуру у термосах;
• забезпечити швидкість доставки сперми до місця
призначенця.
У зимову пору року за низької температури навколиш‐
нього середовища термоси поміщають у ватні або тканинні
чохли для попередження замерзання сперми.
Сперму, яка зберігається за температури +18 +20 °С, тран‐
спортують у спеціальних термосах (переносних клімат‐боксах).

2.18. ВИЗНАЧЕННЯ СТАТЕВОЇ ОХОТИ І

ОПТИМАЛЬНОГО ЧАСУ ОСІМЕНІННЯ САМОК

Оптимальним часом для введення сперми самкам

сільськогосподарських тварин є феномен стадії збудження –
статева охота. Під час статевої охоти самки проявляють
позитивну реакцію на самців – допускають плигання на себе і
статевий акт.
Під час організації штучного осіменіння вибір статевої
охоти або оптимального часу для введення сперми має
надзвичайно велике значення для забезпечення заплідненості.
Несвоєчасне (раннє або пізнє до часу овуляції) введення сперми,
осіменіння самок поза статевою охотою та вже вагітних є
поширеними помилками під час використання недосконалих

100
методів визначення оптимального часу осіменіння або за низької
кваліфікації техніків штучного осіменіння.
Для визначення статевої охоти застосовують лише метод
самця‐пробника (рефлексологічний), а оптимальний час для
введення сперми виявляють за допомогою клініко‐візуального і
сонографічного методів (за симптомокомплексом тічки,
загального збудження та сонографічних змін у яєчниках і матці)
та за стадією зрілості фолікулів.
Рідше для визначення оптимального часу застосовують
методи: електрометричний (визначення електропровідності
тічкового слизу), метод мікроскопії краплі тічкового слизу,
алергічний, комп’ютерний (за зміною температури шийки
матки), метод педометрії (за зміною частоти кроків), актометрії
(визначення рухливості самок), мисливських і службових собак,
биків‐кастратів та корів (телиць)‐виявниць.
Статеву охоту у корів і телиць визначають рефлексоло‐
гічним методом. Пробників готують зі здорових, статево
активних, фізично міцних бугаїв віком 8 – 10 міс. Під час відбору
пробника звертають увагу на стан статевих органів, копитець,
постанову кінцівок, особливо тазових, оскільки вони слугують
опорою при плиганні на самок.
За одним пробником закріплюють 100–150 самок. Щоб
запобігти гальмуванню статевих рефлексів, пробників утриму‐
ють окремо від самок, а від пробників, з відведеним у бік
статевим членом, один раз на тиждень отримують сперму на
штучну вагіну. Щоденно вранці і ввечері на 1,5–2 год бугаїв‐
пробників випускають у загони, де утримуються неплідні,
отелені (з 4 – 6‐го дня після родів), осімінені (з 10‐го по 30‐й день
після осіменіння) корови. Після виявлення позитивної реакції
самку вилучають із стада. Якщо цього не зробити, пробник може
не реагувати на інших тварин зі статевою охотою.
Оскільки корови під час стадії збудження статевого циклу
активно проявляють локомоторний рефлекс, Д.Д. Логвинов
запропонував застосовувати метод “бугая‐виявника”. З цією

101
метою у куті вигульного майданчика роблять загін для
утримання бугая. Для забезпечення кращого контакту між
тваринами його розміщують неподалік від місць водопою
тварин. Самки в охоті підходять до місця утримання пробника,
чіткіше проявляють статеву активність. За цими ознаками їх
відбирають на осіменіння.
Для підвищення ефективності виявлення тварин в охоті
рефлексологічним методом, особливо в м’ясному скотарстві,
використовують мітчики – металеві контейнери напівсферичної
форми, на верхівці яких розташовується кулька діаметром
близько 2,5 см.
Пристрій фіксують під нижньою щелепою бугая за
допомогою ременів.
Порожнину мітчика заповнюють фарбою, колір якої
залежить від масті тварин. Наявність фарби у мітчику необхідно
контролювати не рідше одного разу на тиждень. Під час
плигання пробника на корову в охоті він натискує на кульку і
відбувається виділення фарби, внаслідок чого на спині корів у
охоті залишаються короткі лінії. Позитивну пробу на охоту
встановлюють у разі виявлення двох і більше міток (одна може
бути випадковою).
Виявлених корів і телиць осіменяють двічі: перший раз
після виявлення статевої охоти та другий – через 10–12 год за її
наявності. У разі застосування пробників, здатних до коїтусу,
прискорюється час овуляції, тому тварин осіменяють однократ‐
но – зразу ж після виявлення позитивної реакції.
До недоліків методу слід віднести велику трудомісткість,
ризик травматизму. Використання пробників, здатних до
статевого акту, не виключає небезпеку поширення заразних
хвороб, які передаються статевим шляхом.
Клініко‐візуальний метод визначення оптимального часу
введення сперми є найпоширенішим, що пояснюється його
простотою. Він ґрунтується на виявленні у тварин клінічних
ознак та змін поведінки, характерних для стадії збудження

102
статевого циклу. Найбільш ймовірним показником того, що
корова знаходиться в охоті, є “рефлекс нерухомості”, коли
тварина допускає плигання на себе інших тварин (рис. 9).

Рис. 9. Прояв коровою “рефлексу нерухомості”

під час плигання на неї інших самок

До додаткових ознак відносять садку в ділянці крупа,

кореня хвоста і сідничних горбів, зміну поведінки, стрибання на
інших самок, підвищення рухливої активності, набряк статевих
губ і почервоніння слизової оболонки переддвер’я піхви,
витікання еластичного, прозорого тічкового слизу зі статевих
органів, зниження продуктивності, погіршення якості молока.
Для визначення оптимального часу введення сперми вико‐
ристовують також биків‐кастратів та корів (телиць)‐виявниць.
Для підвищення ефективності клініко‐візуального методу і
полегшення спостереження за тваринами використовують
методи фарбування кореня хвоста, детектори плигань KaMar,
Маtе‐Маstег, Ноt‐Flash, Heat Watch.

103
 Для цього оператор штучного осіменіння за циклографом,
записами, календарем визначає очікувану дату прояву стадії
збудження статевого циклу твариною і наносить кольорову
мітку на крижі довжиною 20 і шириною 6,3 см. Зникнення
фарби за дво‐, триразового нанесення протягом дня означає, що
корова проявляла “рефлекс нерухомості”.
Детектор сплигувань KaMaR – це пластикова капсула з
тюбиком, заповненим червоною фарбою, оточеною білою,
губчатою речовиною всередині, прикріплений на підкладку з
тканини. Їх приклеюють на крижову ділянку спини корови.
Під час сплигування інших тварин на корову тюбик з
фарбою лопається і губчаста речовина забарвлюється в яскраво‐
червоний колір.
Показники детектора вважаються позитивними, якщо
його пластикова капсула забарвлюється на 50 % і більше.
Установлено, що корови проявляють рефлекс нерухомості
протягом 5,1–13 год. За цей час відбувається від 6 до 50‐ти
плигань. На тривалість прояву рефлексу нерухомості мають
вплив вік, кількість тварин в охоті, температура навколишнього
середовища.
Використання детекторів рухової активності.
Вважається, що пік рухової активності збігається зі стадією
збудження статевого циклу. Для визначення активності тварин в
умовах виробництва використовують механічні та електронні
педометри. Перші працюють за принципом “так–ні”: у разі
збільшення рухової активності вдвічі вмикається червона
лампочка, за зменшення – зелена. Контроль проводять два рази
на добу.
Метод трансректальної пальпації статевих органів (за
ступенем зрілості фолікулів). Під час дослідження яєчників
визначають їх топографію, розмір, форму, поверхню,
консистенцію, чутливість та оцінюють стан граафового міхурця і
передбачають орієнтовний час овуляції.

104
 На початку охоти домінантний фолікул ледь виступає на
поверхні яєчника, промацується у вигляді міхурця розміром
0,5–1 см з пружною гладенькою поверхнею. Зрілий граафів
міхурець чітко виступає на поверхні яєчника у формі пухирця
діаметром 1,5–2 см. За обережного надавлювання на нього
відчувається флуктуація, стінки фолікула м’яко вдавлюються.
Такий стан вказує, що до овуляції залишилося 6–12 год і є
показником оптимального часу для введення сперми. Після
овуляції стінки фолікула спадаються і на його місці утворюється
заглиблення з пухкими краями, матка втрачає ригідність.
Електрометричний метод виявлення оптимального часу
осіменіння корів базується на зміні електропровідності
(‐опірності) секрету, що виділяється з шийки матки та зміні
електричного опору слизової оболонки піхви під час стадії
збудження статевого циклу.
Раніше для цього використовувалися прилади ИИП – 2М,
Естрометр‐2. Однак через погане технологічне виконання
приладів метод не набув широкого практичного використання.
Останнім часом широко застосовується прилад фірми
“Драмінскі” для визначення часу осіменіння корів за змінами
електричного опору слизу, що покриває слизову піхви –
“Електронний визначник тічки у корів”.
Результат вимірювання реєструють через 1,5 –2 секунди
після включення приладу за стійкими показниками на табло.
Після чергового вимірювання зонд потрібно вимити в теплій
воді з додаванням мийних засобів та продезінфікувати.
До сприятливого прогнозу доцільно відносити показники
менше 220 у.о,. а 230 у.о. і більше – відносять до сумнівного
прогнозу заплідненості.
Метод відеоспостереження базується на цілодобовому чи
вибірковому протягом доби спостереженні за поведінкою
тварин за допомогою відеокамер. При цьому можливі два
варіанти спостереження й аналізу: перший – безпосереднє
спостереження за поведінкою тварин чергового оператора і

105
реєстрація номерів корів, що допускають плигання на себе
інших тварин; другий – щоденний ранковий та вечірній
перегляд відеозаписів і відбір тварин для осіменіння.
Метод високоефективний, але вимагає значних матеріаль‐
них витрат на придбання обладнання. Тварин потрібно
нумерувати великими цифрами на крижах або в ділянці спини
чи грудної клітки (краще з обох боків), щоб під час перегляду
плівки можна було їх ідентифікувати.
Лабораторні методи визначення оптимального часу
осіменіння корів базуються на використанні хімічних, фізичних,
цитологічних методів дослідження зразків крові, молока,
цервікального чи вагінального слизу, зіскобів слизової оболонки
переддвер’я піхви для визначення тих чи інших змін, які
вказують на сприятливий для осіменіння час.
Нині широко використовується ультразвукове дослідження
(УЗД), що значно розширює діагностичні можливості. Так,
застосування УЗД дозволяє візуалізувати функціональні утворен‐
ня (розміром 2 мм і більше) в яєчниках корів.
Пряму кишку звільняють від калових мас і методом
пальпації визначають стан та топографію матки і гонад, після
чого вводять зонд і розміщують над яєчниками, спочатку
правим, а потім лівим. Визначають наявність фолікулів та за
допомогою програм каліпера їх розміри.
У кобил статеву охоту визначають за допомогою жеребця‐
пробника, починаючи з 3‐го дня після родів та з 10–15‐го дня
після осіменіння. Для цього кобилу, розковану на задні кінцівки,
заводять у манеж і утримують під вуздечку. Пробника підводять
на поводах до голови кобили. Кобила поза охотою намагається
вкусити пробника, втекти від нього або повернутися задом, щоб
вдарити. Безпечною є проба на виявлення статевої охоти
через дерев’яний бар’єр висотою 1,2–1,3 і довжиною 2,5 м.
З одного боку, кобилу для проби підводять до бар’єра, а з
іншого – перешкоди підводять жеребця. Позитивною реакцією
на жеребця є його покусування, частіше сечовиділення,

106
“миготіння” статевих губ. Після виявлення позитивної реакції
допускають безпосередній контакт тварин для визначення
статевої охоти.
Охоту можна визначати за щоденного контакту під час
перебування пробника протягом 1,5–2 год в табуні (на 10–20)
кобил.
За допомогою трансректальної пальпації яєчників можна
визначити ступінь зрілості фолікулів. Оптимальним часом для
введення сперми є м’яка флуктуація фолікулів.
Об’єктивним методом визначення оптимального часу для
осіменіння кобил є трансректальне ультразвукове дослідження, яке
базується на визначенні змін форми і розмірів передовуля‐
ційних фолікулів.
Введення сперми починають на 2‐й день після початку
статевої охоти і повторюють через кожні 48 год до “відбою” –
прояву негативної реакції кобили на жеребця.
У свиноматок статеву охоту визначають шляхом щоден‐
ного (вранці та ввечері) контакту з пробником. На 50 свиноматок
використовують одного пробника.
У великих свинокомплексах самок для осіменіння
відбирають в окремі станки, між якими проганяють кнура або
використовують механічний фантом, оброблений синтетичними
феромонами.
Розроблені автоматизовані системи виявлення свиноматок
для осіменіння. У приміщенні, де вільно утримуються
свиноматки, розміщують бокс з глухими стінками, в одну з яких
вмонтовують блок визначення локомоторного рефлексу Недап‐
Велос, який зчитує індивідуальні номери свиноматок, що
намагаються контактувати з кнуром, реєструє їх у комп’ютері та
за третьої спроби контакту мітить тварин фарбою.
Самок, які реагують на кнура, відокремлюють і проводять
індивідуальну пробу.
Виявляють ймовірність охоти за зміною поведінки самок,
появою “рефлексу нерухомості”.

107
 Статеву охоту починають визначати зразу ж після
відлучення поросят і з 10‐го дня після осіменіння. Вибір часу
осіменіння залежить від кратності виявлення тварин в охоті.
Якщо спостереження за тваринами проводиться чотири рази,
осіменіння молодих свинок проводять одноразово через 17–18, а
основних – через 21–24 год після виявлення статевої охоти. За
дворазового контролю статевої охоти (з проміжком 10–12 год)
сперму вводять двічі: якщо охота виявлена вранці, свиноматок
осіменяють ввечері і навпаки. Другий раз тварин осіменяють
через 10–12 год після першого введення сперми. Якщо за
тваринами спостерігають один раз на добу, то осіменіння
виконують через 12 та 24 год після встановлення статевої охоти.
У овець і кіз статеву охоту визначають у статевий сезон. У
отару з 50–100 самками щоденно рано і ввечері на 1,5–2 год
випускають 5–6 баранів‐пробників. Пробникам до підгрудка
чіпляють “мітчики” з барвниками. Отару проганяють через
розкол і видаляють мічених самок та осіменяють їх дворазово з
інтервалом 24 год. За відсутності “мітчиків” чабани самі
спостерігають за реакцією самок на пробника і виділяють
тварин з позитивною реакцією.

2.19. ПІДГОТОВКА СПЕРМИ ДО ВВЕДЕННЯ

Розморожування сперми проводять з використанням

приладів: біотермостат ТБ‐010, “Росинка”, “Росинка‐1”, АЗСУ‐3,‐
4 (активатор замороженої сперми універсальний).
Сперму бугаїв, фасовану в формі необлицьованих гранул,
розморожують за температури 38 ± 0,5 °С в ампулах з розчином
натрію цитрату або в стерильних флакончиках з‐під
антибіотиків. У нього наливають 16 мл 2,9 % розчину лимонно‐
кислого натрію та ставлять на 2–3 хв у водяну баню для
підігрівання розчину. Рівень води у водяній бані повинен лише
закривати стовпчик розчину у флаконі. З посудини Дьюара,
охолодженим у рідкому азоті пінцетом, дістають необлицьовану

108
гранулу і опускають у флакон з підігрітим розчином лимонно‐
кислого натрію. Флакончик безперервно погойдують рукою до
повного розморожування гранули, потім флакончик виймають і
ставлять за кімнатної температури на фільтрувальний папір.
Після оцінки рухливості сперму набирають в інструмент для
введення.
Під час розморожування сперми, що зберігається в
облицьованих гранулах, з біотермостата виймають штатив.
Гранулу опускають у воду (38±0,5 °С) і витримують до появи
тонкого стержня льоду (10–12 с). Потім пінцетом виймають
гранулу, струшують воду, почергово протирають стерильними
марлевими серветками та ватним тампоном, змоченим у 96°
спирті, і вводять у зоошприц.
Тривалість розморожування пайєт (соломинок) становить:
об’ємом 0,25 см3 – 20 с; 0,5 см3 – 40 с за температури 35 °С.
Сперму баранів і цапів розморожують в 1 мл 2,9 % натрію
цитрату, підігрітого до температури 45 – 50 ºС за постійного
погойдування.
Заморожену сперму жеребців розморожують у водяній
бані за температури 38 °С. Тривалість розморожування пайєт
становить 10 с, алюмінієвих туб – 50 с.
Використовувати розморожену спермодозу потрібно
лише за кімнатної температури (18–22 °С) впродовж 10–15 хв.
Слід дотримуватися режимів розморожування сперми; не
виймати мішечки з гранулами сперми за межі нижньої третини
горловини посудини Дьюара і поміщати їх зразу ж після взяття
гранули назад.
Розріджену сперму кнурів, жеребців, яка зберігається за
температури льоду, який розстає, або при кімнатній темпера‐
турі, перед введенням необхідно підігріти на водяній бані до
30–35 °С протягом 5–7 хв.

109
 2.20. СПОСОБИ ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ

Штучне осіменіння – біотехнологічний метод розмноження

із застосуванням прийомів отримання, оцінки, розрідження і
зберігання сперми плідників та введення її самкам за допомогою
спеціальних інструментів.

Осіменіння корів проводять ректо‐, мано‐ та візоцерві‐

кальними способами, телиць – ректо‐, візо‐ та епіцервікальними.
Перед введенням сперми обов’язково проводять “вологу”
або “суху” обробку зовнішньої поверхні статевих губ і
промежини. Для “вологої” обробки використовують теплий
розчин фурациліну (1:5000) або фурацилін такої ж концентрації,
виготовлений на ізотонічному розчині NaCl. Зволожену
поверхню статевих губ ретельно витирають ватними тампонами
зверху донизу статевої щілині. За сухої обробки зовнішню
поверхню статевих губ протирають сухими ватними тампонами
(рис.10).

Рис. 10. Обробка зовнішніх статевих губ у корови

Цервікальний з ректальною фіксацією шийки матки

спосіб введення сперми (ректоцервікальний, бімануальний).

110
Сперму вводять за допомогою приладів одноразового викорис‐
тання: п’ятипалої поліетиленової рукавички, полістиролових
катетерів довжиною 450 мм, одноразових шприців з гумовою чи
пластмасовою муфтою, поліетиленових ампул, гумових або
пластмасових балончиків, пайєтовводжувачів та зоошприців з
металевим подовжувачем. Підбір інструментів залежить від
методу і форми зберігання сперми.
У разі використання сперми, що зберігається за температурм
+2 +4 °С або замороженої у формі відкритих гранул, застосовують
одноразові стерильні полімерні катетери довжиною 450 мм,
полістиролову або гумову ампулу чи полімерний шприц з
муфтою та поліетиленову п’ятипалу рукавицю.
Перед осіменінням обробляють зовнішні статеві органи
корови. Потім миють руки і дезінфікують їх спиртовим
тампоном. Знезаражують кут пакета з ампулами, який над‐
різають, і через отвір виштовхують шийку ампули та зрізають її
конус стерильними ножицями. Таким же чином на 2 см
виштовхують кінець катетера із пакета і відразу ж приєднують
до нього підготовлену ампулу. У катетер набирають сперму без
пухирців повітря у стовпчику і розміщують його на підставці,
яка знаходиться у ящику‐термостаті за кімнатної температури.
Отвори пакетів запаюються або затискують скріпками. На
інструмент одягають санітарний чохол, а на руку – полімерну
рукавицю, яку зволожують теплою мильною водою. У другу
руку беруть інструмент зі спермодозою.
Великим і вказівним пальцями руки в рукавиці роз‐
кривають статеву щілину і вводять катетер знизу вверх і вперед
під кутом 30–40° по верхній стінці приблизно до середини піхви
і його довжини, а потім інструмент спрямовують горизонтально
у напрямку до шийки матки. Підтримуючи катетер, руку в
зволоженій рукавиці вводять у пряму кишку і, за необхідності,
звільняють її від калових мас, відхиливши катетер трохи вбік.
Перед введенням катетера в шийку матки досліджують статеві
органи самки. Особливу увагу звертають на ригідність матки і

111
стан яєчників. Після цього рукою фіксують шийку матки,
відшукують її розетку і під контролем пальця катетер вводять у
канал шийки. Канал шийки матки відшукують великим паль‐
цем або мізинцем, залежно від способу фіксації шийки. Під кон‐
тролем пальця катетер вводять у шийку матки на глибину
6–8 см.
Потім стискують ампулу (шприц) і вводять сперму з
одночасним відтягуванням катетера до середини каналу шийки
матки. Не розтискаючи ампулу, катетер обережно виймають із
статевих органів самки, а руку із прямої кишки. Інструмент і
рукавицю після осіменіння знищують.
Під час використання сперми, розфасованої в пайєти,
розморожують спермодозу і пайєту протирають стерильною
серветкою від залишків води, струшуючи так, щоб повітряна
кулька піднялася до верхньої (запаяної) пробки, і відбулося
знезаражування її поверхні. Стержень пайєтовводжувача відтя‐
гують на довжину пайєти, яку заводською пробкою вставляють у
циліндр до упору. Кінець її відрізають перпендикулярно біля
самої пробки (на середині повітряної кульки) і на інструмент
фіксують стерильний одноразовий полімерний чохол. При
цьому слідкують, щоб пластикове фіксаційне кільце було зняте з
конуса шприца, оскільки чохол буде заблокований раніше, ніж
щільно зафіксує пайєту. Впевнившись у надійному з’єднанні
пайєти з конусом чохла, його фіксують до циліндра інструмента
одним із способів, залежно від конструкції фіксаційного при‐
строю; чохли з розрізом – за допомогою фіксаційного кільця;
без розрізу – нагвинчуванням його на різьбу циліндра або за
допомогою спеціального затискача. Готовність приладу до
роботи перевіряють повільним проштовхуванням стержня до
появи крапельки сперми на вершині інструмента.
Для використання пайєт різних об’ємів (міді – 0,5 мл та
міні – 0,25 мл) застосовують універсальний пайєтовводжувач,
циліндр якого виготовлений окремо від фланця із внутрішнім

112
отвором різного діаметра по краях (відповідно для міді‐ та
мініпайєт). Замість фланця інструмент має металеву муфту.
Перед використанням пайєтовводжувач стерилізують,
збирають циліндр з муфтою так, щоб вільним залишався його
край з отвором, який відповідає розміру пайєти (0,25 чи 0,5 мл).
Подальші операції проводять аналогічно, як за звичайного
пайєтовводжувача.
Під час використання сперми, замороженої в облицьованих
гранулах, застосовують циліндр (наконечник) зоошприца
(призначений для мано‐цервікального способу осіменіння), в
який вставляють розморожену і знезаражену гранулу й
приєднують до нього спеціальний подовжувач, що складається з
металевого трубчатого корпусу і дротяного стержня з дисковим
упором. Один кінець корпусу має круглий фланець для фіксації
подовжувача пальцями, а інший – зовнішню різьбу для
з’єднання з одноразовим циліндром. На корпусі є замок для
фіксації одноразового чохла.
Для збирання інструмента в канал зоошприца вкладають
облицьовану гранулу зі спермою, з’єднують зі стерильним
подовжувачем і досилають гранулу до переднього краю
циліндра. З боку вихідного отвору стерильною голкою
проколюють гранулу. У разі використання одноразового
полімерного інструмента довжиною 50 мм (ОСХАР‐2) гранулу
не проколюють, оскільки в його кінцевій частині знаходиться
голка із твердого полімеру, за допомогою якої гранула
розкривається безпосередньо в цервікальному каналі у момент
натискування на дротяний стержень.
На зібраний інструмент одягають тонкостінний полімер‐
ний санітарний чохол. Перед введенням наконечника в канал
шийки матки інструмент розчохлюють, подаючи чохла у бік
штовхача. Після введення сперми проводять масаж клітора
через товщу статевих губ протягом 10–15 с.
Переваги цервікального введення сперми коровам і
телицям з ректальною фіксацією шийки матки полягають у

113
підвищенні заплідненості самок за рахунок підсилення
ригідності матки та прискореного потрапляння сперміїв до
яйцепроводів. Тварин можна осіменяти безпосередньо в місцях
їх утримання, у звичайних для них умовах застосовувати сухий
метод підготовки статевих губ та проводити прогнозування і
корекцію заплідненості.
Маноцервікальний спосіб. За використання сперми, що
зберігається при +2 +4 °С та розмороженої у відкритих гранулах,
застосовують стерильні поліетиленові катетери довжиною
80 мм, ампулу і трипалу рукавицю. Підготовку інструментів до
використання проводять аналогічно, як і за ректоцервікального
введення сперми. Після забору сперми у конусоподібну ампулу і
катетер, оцінюють її рухливість. Потім технік одягає на руку
стерильну рукавицю, зволожує її стерильним 0,9–1 % розчином
натрію хлориду, бере інструмент зі спермою на долоню катете‐
ром до пальців і прикриває кисть руки відгорнутим рукавом
рукавиці. Біля корови рукав рукавиці відгортають у попереднє
положення, а інструмент, затиснутий у руці, яка повертається по
осі з боку в бік, вводять у краніальний відділ піхви до шийки
матки. У передній частині піхви інструмент кладуть на нижню її
стінку, знаходять шийку матки і пальцями проводять масаж
протягом 45 с до появи антиперистальтичних скорочень. Після
цього беруть інструмент зі спермодозою і під контролем
вказівного пальця вводять катетер на глибину 6–8 см. Ампулу
підіймають догори і натискують на неї, одночасно відводячи кін‐
чик катетера до середини цервікального каналу, де й закінчують
введення сперми. Не розтискаючи ампули (щоб запобігти зво‐
ротному засмоктуванню), інструмент виймають з шийки і знову
розміщують на нижній ділянці піхви. Додатково періодичним
стискуванням проводять масаж шийки матки протягом 15 с, а
потім обережно виводять з піхви руку з інструментом.
Проводять масаж клітора через товщу статевих губ. Якщо
сперма розфасована в облицьовані гранули, то застосовують

114
спеціальний інструмент одноразового використання –
зоошприц, який складається з циліндра із фланцем та штовхача.
Інструмент виймають з герметичної упаковки, а висушену
від води і протерту ватним тампоном зі спиртом облицьовану
гранулу вводять у циліндр та дотискують її у передній край за
допомогою штовхача. Знезараженою голкою через вихідний
отвір циліндра проколюють оболонку гранули, після чого
використовують спермодозу.
Для маноцервікального способу використовують також
одноразовий полімерний інструмент довжиною 100 мм
(ОСХАР‐1), у передній частині якого вмонтована голка з твер‐
дого полімеру, що проколює плівку гранули за натискування
штовхача під час введення. Після введення сперми проводять
масаж клітора (рис. 11).

Рис. 11. Схема маноцервікального осіменіння корів

За використання маноцервікального способу введення

сперми обов’язковою умовою є обладнання лабораторії пункту
штучного осіменіння бактерицидною лампою для стерилізації
одноразових інструментів.
За візоцервікального способу осіменіння в піхву коровам і
телицям вводять стерильне тепле, зволожене теплим
стерильним ізотонічним розчином NaCl, піхвове дзеркало з

115
освітлювачем, а потім – сперму в шийку матки за допомогою
скляного шприца‐катетера, пайєтовводжувача або металевого
подовжувача (залежно від форми зберігання сперми). Для корів
використовують піхвове дзеркало більшого, а для телиць
меншого розміру. Піхвове дзеркало зрошують теплим (38–40 °С)
0,9 % розчином натрію хлориду або 2,9 % розчином натрію
цитрату і, взявши шприц‐катетер із спермою, йдуть до тварини,
у якої оброблені зовнішні статеві органи.
Технік пальцем розкриває статеві губи і, тримаючи
розведені ручки піхвового дзеркала вбік, вводить його бранші у
піхву до упору. Потім дзеркало повертають ручками вниз і,
натискуючи на них, розкривають бранші так, щоб було видно
шийку матки. Вводять у неї кінець шприца на глибину 3–4 см,
повертаючи його кінець вгору і вниз. Коли корова заспокоїться,
злегка натискуючи на поршень шприца, повільно вводять
сперму, відтягуючи катетер (рис. 12).

Рис. 12. Схема візоцервікального методу штучного осіменіння

Після введення сперми обережно виймають шприц‐

катетер, а потім піхвове дзеркало, поступово відпускаючи його
ручки (для зближення бранш) і повертаючи їх вбік. Бранші

116
дзеркала слід змикати не повністю, щоб не затискувати слизову
оболонку піхви. Після осіменіння проводять масаж клітора.
У разі використання піхвового дзеркала з поздовжнім
вирізом верхньої бранші, катетер інструмента зі спермодозою
вводять таким же чином, а потім його притискують до верхньої
стінки піхви і, притримуючи шприц другою рукою, обережно
виймають дзеркало з піхви. Як тільки тварина заспокоїться,
обережно вводять сперму в шийку матки і виймають катетер зі
статевих шляхів.
Осіменіння кобил проводять мануально за допомогою
гумового катетера І.І. Іванова, одноразових катетерів та шприців
об’ємом 20 мл або спеціальних скляних ампул.
Перед осіменінням інструменти знезаражують кип’ятін‐
ням або 70° спиртом, потім промивають 0,9 % розчином натрію
хлориду, а безпосередньо перед осіменінням – синтетичним
середовищем для розрідження сперми.
Кобилу фіксують у станку злучною шлейкою. Забинто‐
вують і відводять у бік хвіст. Статеві губи зрошують теплою
водою (ізотонічним розчином) і витирають ватними тампонами.
Технік штучного осіменіння миє руки теплою водою з милом, а
потім протирає їх спиртовими кульками.
Катетер вводять в піхву рукою і спрямовують у канал
шийки матки на глибину 10–12 см. До катетера приєднують
шприц із спермою і повільно витискують сперму в канал
катетера. Потім від’єднують шприц і через 10–15 с обережно
виймають катетер Осіменіння кобил з використанням скляного
катетера Криворучко або ебонітового катетера проводять за
допомогою піхвового дзеркала. Техніка введення не відрізня‐
ється від візоцервікального методу осіменіння корів.
Розроблена методика внутрішньоматкового введення
сперми з використанням спеціального катетера (65 cм) або
ендоскопів. При цьому після проходження шийки матки
катетер просувають у верхівку рога матки, з боку якого в яєчнику
є домінантний фолікул, і вводять сперму.

117
 Осіменіння свиноматок проводять двома способами:
фракційним та нефракційним.
Фракційний спосіб полягає у введенні спочатку нерозбав‐
леної або злегка розбавленої сперми, а потім синтетичного
середовища. Для введення сперми використовують універ‐
сальний зонд О.В. Квасницького (УЗК‐5), який складається з
металевого катетера з гумовим наконечником, двох флаконів
об’ємом 100 мл, ручки і куль Річардсона.
Нефракційний спосіб полягає у введенні розбавленої
сперми. Для нефракційного введення сперми використовують
прилади ПОС‐5, УКП‐1 та скляний прилад з пробкою і
гумовими трубками (спосіб ВІТа).
Нині найпоширенішим є використання нефракційного
способу введення сперми свиноматкам із застосуванням однора‐
зових катетерів.
Осіменіння свиноматок краще проводити в індивідуаль‐
них станках. Перед осіменінням сперму підігрівають на водяній
бані до температури 30–35ºС впродовж 5–7 хв і поміщають у
переносний термос. Уведення холодної сперми зумовлює скоро‐
чення матки, внаслідок чого сперма може виливатися в піхву.
Перед осіменінням протирають зовнішні статеві губи
(вульву) ватним тампоном, зволоженим теплою кип’яченою
водою або розчином фурациліну (1:5000), потім сухим
рушником чи одноразовою серветкою. Для кращої прохідності
катетера на його головку наносять спеціальний змащувальний
гель. Далі великим і вказівним пальцями однієї руки відтягують
вульву вбік чи донизу, а другою – охоплюють нижню третину
катетера і вводять його головкою знизу доверху під кутом 45º в
піхву, а потім горизонтально на глибину 20–40 см (залежно від
довжини піхви).
По верхній стінці піхви катетер направляють вперед до
упору в шийку матки і після цього прокручують вліво на 180º
навколо поздовжньої осі, одночасно штовхаючи катетер вперед
на 8–10 см. Вводити катетер слід обережно, не застосовуючи

118
сили. Якщо катетер вводиться повністю, його відтягують назад
на 10–15 см, з метою запобігання введення сперми в один із рогів
матки.
До вільної частини катетера, що виступає зі статевих
органів свиноматки, приєднують тубу, пакет чи флакончик зі
спермою і ставлять у вертикальне положення для самовільного
введення сперми. Якщо сперма самовільно не вводиться у матку,
катетер відтягують трохи назад і дочекавшись розслаблення
м’язів матки, знову проштовхають вперед. Скорочення і
розслаблення м’язів шийки матки відбувається ритмічно,
приблизно через кожні 40–50 с.
Для зручності та полегшення осіменіння свиноматкам на
ділянку попереку одягають спеціальний фіксуючий пояс, до
якого приєднують упаковки з дозою сперми.
Введення сперми, зазвичай, триває 3–4 хв, а інколи
продовжується до 15 хв. Після введення сперми катетер залиша‐
ють у статевих органах свиноматки до самовільного його виходу.
Нині запропонована техніка пост‐цервікального (глибоко‐
маткового) введення сперми з використанням катетерів з
подовжувачами (рис. 13).

Рис. 13. Катетер для постцервікального введення сперми

За такої конструкції головку катетера вводять у шийку

матки, а подовжувач – далі на глибину 10–15 см.
Найсучаснішою розробкою для штучного осіменіння
свиноматок є французький катетер “Gedis” довжиною 30 см. Він
має жорсткий корпус, зовні обтягнутий тонкою гумою, під яку
наливають дозу сперми. Перед веденням катетера дозу сперми
підігрівають, струшують, відкривають захисний футляр, зламу‐

119
ють червоний наконечник біля його головки та за допомогою
подовжувача вводять у статеві органи свиноматки. Витягують
катетер через 10 хв. Перевагою штучного осіменіння свиноматок
з використанням таких катетерів є зменшення затрат часу на
маніпуляцію, покращення ефективності штучного осіменіння.
Осіменіння овець і кіз проводять цервікально. Викорис‐
товують скляний шприц‐катетер (мікрошприц) з дозувальним
пристроєм, шприц‐напівавтомат та піхвові дзеркала двох розмі‐
рів (для овець і ярок).
Інструменти для введення промивають гарячою водою і
стерилізують кип’ятінням або фламбуванням (піхвові дзеркала),
після чого зрошують ізотонічним розчином. Внутрішню
поверхню шприців обробляють 1 % розчином бікарбонату
натрію або ізотонічним розчином NаСl. Тварин осіменяють в
станку манежу пункту штучного осіменіння.
Сперму перевіряють на рухливість, потім набирають у
шприц і встановлюють потрібну дозу (за використання шприца‐
катетера). Інструмент зі спермою беруть у праву руку, а піхвове
дзеркало – в ліву. Обережно вводять дзеркало в піхву, і
розкривають бранші за горизонтального положення. Канюлю
шприца‐катетера під контролем вводять у канал шийки матки
на глибину 1–2 см і виштовхують необхідну дозу сперми. За
використання шприца‐напівавтомата одним натиском на важіль
виштовхується доза сперми об’ємом 0,05 мл.
Після введення виймають спочатку шприц‐катетер, а
потім піхвове дзеркало (за зімкнутих вертикально розміщених
бранш).
Після осіменіння кожної вівці слід промити інструменти
1 % розчином бікарбонату натрію або ізотонічним розчином
натрію хлориду і знезаразити 70° спиртом. Перед набиранням
сперми промити 5–6 разів 1 % розчином бікарбонату натрію або
ізотонічним розчином натрію хлориду. Піхвове дзеркало миють
гарячою водою, висушують і фламбують.

120
 За неможливості введення дзеркала у піхву застосовують
піхвовий спосіб. При цьому сперму вводять без піхвового
дзеркала за допомогою звичайного шприца‐катетера з
укороченим тупо заокругленим кінцем. Катетер вводять до
упору, потім відтягують трохи назад і виштовхують подвійну
дозу сперми. Після закінчення осіменіння інструменти
промивають гарячою водою, знезаражують і висушують.

2.21. МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЗАПЛІДНЕНОСТІ

Заплідненість – статистичний показник, який визначає

співвідношення кількості вагітних самок до тих, що
осіменялися, виражений у процентах.

а
З= Ч100 ,
б
де З – заплідненість;
а – кількість тільних;
б – кількість осімінених;
100 – константа переводу у відсотки.
Основними прийомами підвищення заплідненості корів є
профілактика порушень обміну речовин, хронічних (прихо‐
ваних) запалень матки, яйцепроводів, яєчників; функціональних
порушень стану матки (атонія, гіпотонія), морфофункціональ‐
них змін у яєчниках (гіпофункція, гіпоплазія, атрофія, склероз),
ускладнень запальних процесів (спайки, індурація матки,
яєчників), новоутворень, маститу цілеспрямованою годівлею,
утриманням, ветеринарними заходами під час сухостою, родів,
післяродового періоду;
До методів підвищення заплідненості відносяться:
організаційно‐господарські; спеціальні (пов’язані зі штучним
осіменінням) та ветеринарні.

121
 Організаційно‐господарські методи
Спрямовані на забезпечення тваринам відповідних умов
годівлі, утримання, інсоляції, активного моціону, дозованого
контакту з самцями у всі фізіологічні періоди репродуктивного
циклу, своєчасного переведення телиць у нетелі (мінімум за 3
міс. до родів) і корів у сухостійний період за 45–60 днів з
організацією родильних відділень, а також з обов’язковим
контролем за перебігом родів та післяродового періоду.
До організаційно‐господарських слід віднести цілеспрямо‐
ваний відбір (вибракування теличок з різностатевих двієн),
дотримання технології вирощування ремонтного молодняку з
проведенням першого штучного осіменіння за досягнення термі‐
нів фізіологічної зрілості та відповідних ростових показників і
маси тіла.
Ветеринарні методи
Ветеринарні заходи з підвищення заплідненості прово‐
дяться як перед осіменінням так і після осіменіння. Так за
1–1,5 год до осіменіння коровам вводять сурфагон або естрофан в
дозі 2,0 мл внутрішньом’язово одноразово; полівітаміни у дозі
10–15 мл внутрішньом’язово одноразово або катозал у дозі 10 мл
внутрішньом’язово одноразово.
З метою підвищення заплідненості корів з атонією або
гіпотонією матки проводять санацію матки через 12 годин після
введення сперми шляхом внутрішньоматкового введення 2–5 мл
протимікробних препаратів, а з метою підвищення приживлю‐
ваності ембріонів та профілактики ембріональної смертності –
на 7– 8 день після осіменіння, застосовують прогестерон у дозі
20–40 мг або сурфагон в дозі 2,0 мл внутрішньом’язово одно‐
разово.
Одним з важливих моментів підвищення заплідненості є
прогнозування заплідненості перед осіменінням клінічним і
сонографічним методами з наступним виключенням з
осіменіння корів з несприятливим прогнозом та корекція
заплідненості у корів з сумнівним прогнозом щодо осіменіння.

122
 2.22. ПРИРОДНЕ ОСІМЕНІННЯ

Природне осіменіння – фізіологічний процес, що

забезпечує зустріч статевих клітин у місці і часі, оптимальних
для запліднення.

Згідно з вченнями В.К Милованова у самок сільськогоспо‐

дарських тварн є два типи природного осіменіння – піхвовий і
матковий.
До піхвового типу належать велика і дрібна рогата худоба та
кролиці. Самки цього типу мають відносно невеликих розмірів
матку, а самці через слабкий розвиток придаткових статевих
залоз виділяють за одну садку невеликий об’єм еякуляту.
Сперма розсіюється по стінках піхви і лише невелика частина
потрапляє на шийку матки.
До маткового типу належать кобили, свиноматки, собаки,
песці та лисиці. Самки цього типу осіменіння мають велику
матку з довгими рогами, а самці на відміну від попередніх
виділяють великий об’єм еякуляту. Сперма потрапляє
безпосередньо в порожнину матки.
Різниця в типі природного осіменіння зумовлює
відмінності і в техніці штучного осіменіння.
Природне осіменіння широко використовується у
скотарстві, вівчарстві, козівництві та у конярстві. Існують такі
види природного осіменіння: вільне, ручне, косячне, варкове,
класне та гаремне, вибір якого залежить від виду тварин.
Природне осіменіння корів краще проводити ручним
способом, закріплюючи за кожним плідником 60–100 маток.
Корів і телиць в охоті фіксують, плідника за допомогою палки‐
водила підводять до самки і дають можливість провести садку.
Другу садку допускають через 5–10 хв. У цей час плідника від‐
водять і водять по колу для відновлення кількості сперміїв у
ампулоподібних розширеннях спермопроводів. За нашими
спостереженнями (Логвинов Д.Д., Харута Г.Г.) повторна садка не

123
підвищує заплідненість, що дає змогу зменшити кратність осі‐
менінь і підвищити навантаження на бугая до 120–200 корів за
рік.
Природне осіменіння кобил. Після виявлення статевої
охоти і визначення 3‐го або 4‐го ступеня розвитку фолікула
проводять парування кобил, яке повторюють через 24 – 48 год до
згасання ознак статевої охоти (відбою) або овуляції. Перед
паруванням кобилі щільно забинтовують хвіст (від ріпиці до
половини довжини), якщо вона підкована – розковують.
Розрізняють три способи парування кобил: ручне, варкове
і косячне.
За ручного парування жеребця підводять до кобили на
довгих поводах. Підготовлений до садки жеребець збуджується і
стрибає на кобилу. Він повинен залишатися на ній до закінчення
еякуляції, яку визначають за рухом хвоста вгору – вниз.
За ручного парування жеребець 3‐річного віку за сезон
парує 15–20 кобил, 4–12‐річного – 35–40, старші 12 років – 25–
30 кобил.
За варкового парування кобил заганяють у загін і
впускають до них жеребця, який знаходить кобилу в стані
статевої охоти і покриває її. Після одного–двох парувань
жеребця виводять із загону.
Навантаження на одного жеребця 4–12‐річного віку
складає 25–35 кобил за парувальний сезон. За ручного і
варкового парування жеребці зазначеного віку щоденно роблять
1 – 2 садки, а молоді (3 роки) і старші 12 років – одну за день або
одну через день, залежно від якості сперми і потенції. Жеребцям
необхідно надавати відпочинок один день на тиждень.
Косячне парування застосовується у табунному конярстві.
Для цього підбирають гурт (косяк) з 20–25 кобил і до них
прикріплюють жеребця на весь парувальний період. Протягом
теплої пори року косяк перебуває на пасовищі.
Використовують комбіноване парування (різними спосо‐
бами).

124
 Незалежно від методу парування, обов’язковими є
реєстрація осіменінь і виявлення статевої охоти у разі
неплідності кобил. Для цього через 10–12 днів після закінчення
охоти спарованих кобил перевіряють рефлексологічно протягом
30–45 днів з інтервалом 2‐і доби. У разі виявлення позитивної
реакції кобили на жеребця визначають ступінь розвитку фолі‐
кула і проводять парування за вищеописаними методиками.
Для осіменіння свиней застосовують ручну злучку, а для
овець, кіз, кролиць – ручну та вільну, розуміючи, що за вільного
злучання втрачається контроль за датами покриття самок,
фізіологічним їх станом, ймовірністю поширення коїтальних
інфекцій, запліднювальною здатністю самця тощо.
Організаційні норми за природного осіменіння подано у
табл. 11.
Таблиця 11
Організація природного осіменіння

Ручне злучання Вільне злучання

річне кількість
кількість інтервали
Тварини наванта‐ перший маток у
коїтусів між види
ження на коїтус групі за
в охоту коїтусами
плідника рік
Після вияв‐
Корови 60–100 2 5–10 хв вільна 30 –50
лення охоти
На 2‐й день
косячна
Кобили 40–50 3–4 48 год охоти 20–25
варкова
ввечері
Охота вран‐
ці‐осімен.
15–20 ввечері;
Свині 2 12 год – –
охота вве‐
чері‐осімен.
вранці
Вівці, Після вияв‐
50–60 2 12–24 год класна 25–30
кози лення охоти

125
 Істотними проблемами, які виникають під час викори‐
стання природного осіменіння є ймовірність розповсюдження
статевим шляхом інфекційних та інвазійних хвороб, інбридинг,
зниження рівня селекційно‐племінної роботи. У зв’язку з
відсутністю обґрунтованого відбору і підготовки самців в умовах
господарств існує ймовірність зниження їх репродуктивного
потенціалу, зокрема якості сперми, що призводить до зниження
заплідненості і виникнення штучно набутої неплідності. Тому
слід звертати увагу господарів на таке:
• відбір плідників за генотипом та їх андрологічна оцінка;
• вибракування тварин з вадами і аномаліями розвитку;
• годівля і утримання плідників згідно з нормативами;
• оцінка їх відтворної функції за проявом статевих
рефлексів, якістю сперми, заплідненістю;
• контроль змивів з препуція, бакзабрудненості сперми,
діагностичні дослідження на інфекційні хвороби.

2.23. ПЕРЕМІЩЕННЯ СПЕРМІЇВ У ГЕНІТАЛІЯХ

Під час стадії збудження статевого циклу в організмі самок

відбувається ціла низка сформованих у процесі еволюції змін,
спрямованих на забезпечення приведення гамет в оптимальне
взаєморозміщення, що забезпечує можливість запліднення.
Охота у самок супроводжується збудливістю м’язів матки, яка
виражається в зростанні її тонусу і ритмічних скороченнях
поздовжніх м’язів стінки матки, що призводить до значного
зменшення довжини рогів і потовщення її тіла та рогів. Сильні
скорочення поздовжніх м’язів супроводжуються одночасним
розслабленням циркулярних м’язів шийки матки і частковим
розкриттям її каналу. Під час природного осіменіння корів
еякулят потрапляє в краніальну частину піхви. Внаслідок
рефлекторного подразнення статевих органів під час коїтусу
відбувається перистальтичне скорочення матки, що призводить

126
до виштовхування слизу з неї у піхву. Зразу після цього
з’являються антиперистальтичні скорочення, які формуються в
результаті дії на м’язи матки гормону задньої частки гіпофіза –
окситоцину та простагландинів плазми сперми. При цьому
піхвова частина шийки матки знаходиться в стані ерекції,
ритмічно скорочується, всмоктуючи сперму в канал шийки
матки. Просування сперміїв від шийки матки до яйцепроводів
відбувається за рахунок антиперистальтичних скорочень м’язів
стінки матки. У разі стресу в кров виділяється адреналін, що
пригнічує дію окситоцину, зменшує інтенсивність скорочення
м’язів матки і затримує транспорт сперміїв.
Г.Г. Харута установив, що швидкому переміщенню сперми
до верхівок рогів матки сприяє виштовхувально‐засмоктуваль‐
ний механізм, який формується внаслідок змін монометричного
тиску в статевих органах, тазовій та черевній порожнинах.
Під час коїтусу, внаслідок зміни положення тіла корови та
напруження черевних стінок зростає внутрішньочеревний тиск,
що призводить до виштовхування слизу з матки в краніальну
частину піхви. Після коїтусу, внаслідок відновлення положення
тіла тварини, в черевній та тазовій порожнинах формується
відносний вакуум, що призводить до засмоктування сперми із
краніальної частини піхви у шийку матки та сприяє її
подальшому транспортуванню.
Під дією сукупності механізмів транспорту спермії мо‐
жуть потрапити в яйцепроводи через 3–5 хв після природного
чи штучного осіменіння корів. Через перешийок в ампулу
яйцепроводів проникають лише повноцінні спермії. Рух спер‐
міїв по яйцепроводах забезпечується головним чином їх анти‐
перистальтичними, сегментарними скороченнями. Доведено,
що біологічно активні речовини, що містяться в фолікулярній
рідині, не викликають з боку сперміїв хемотаксису, але
сприяють активації руху сперміїв, продовжують період їх
активного руху. Швидкість переміщення сперміїв у статевих

127
органах самки залежить від їх функціонального стану. Чим
ближче до моменту овуляції, тим швидше відбувається їх
транспортування. Під час введення сперми на початку охоти
швидкість просування сперміїв менша майже в тричі, ніж при
осіменінні в кінці охоти. Під час введеня сперми після охоти
спермії взагалі не проникають в яйцепроводи.
Під час просування статевими органами самки спермії
зазнають фізичних і біохімічних впливів з боку секретів матки і
яйцепроводів, внаслідок чого зі сперміїв зникає шар стабі‐
лізуючих глікопротеїнів, змінюється макромолекулярна струк‐
тура мембрани сперміїв, що активує їх рух і дає можли‐
вість виділяти з акросомної частини головки протеолітичні
ферменти. Тільки після цього спермії стають здатними до
запліднення.

2.24. ДЕПОНУВАННЯ І СЕЛЕКЦІЯ СПЕРМІЇВ

Сперма депонується у шийці матки, матково‐трубних

сполученнях і звуженнях яйцепроводів.
Більшість науковців вважають, що для капацитації спер‐
міїв бугая потрібно 4–6 годин. У різних ділянках статевого
апарату корів спермії зберігають активність протягом різного
часу. Так, у піхві спермії гинуть протягом 4–6 год, в шийці матки
вони зберігають активність протягом 40–62 год, в середній її
частині – 20–30 год, в яйцепроводах зберігають нормальну
запліднювальну здатність протягом 20–48 год. У ділянці
утеротубальних з’єднань спермії можуть зберігати життєздат‐
ність до 30 год. Але у процесі тривалого перебування сперміїв у
статевих шляхах (після 24 год) відбувається зниження їх
запліднювальної здатності. Процес їх відбору полягає у дії
секрету слизової оболонки на плазматичну мембрану головки
сперміїв, що призводить до аглютинації гамет, мембрана яких
втратила стабільність.

128
 Канал шийки матки секретує слиз з високим вмістом
білків – імуноглобулінів А і G, які реагують на антигени сперміїв
і здатні іммобілізувати й аглютинувати їх.
Порожнина матки виштовхує значну частину сперміїв, а
деякі піддаються лізису слизовою оболонкою.
Яйцепроводи вважаються біологічним тунелем транспорту
сперміїв та яйцеклітини. Через ампули яйцепроводів проходять
тільки живі спермії. Процес їх відбору полягає у дії секрету
слизової оболонки яйцепроводів на плазматичну мембрану
головки спермія і акросому. Життєздатними є тільки ті спермії, які
мають стабільну мембрану. Такий складний відбір сперміїв пови‐
нен компенсуватися значно більшим числом введених сперміїв.

2.25. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ТЕХНІКІВ ШТУЧНОГО

ОСІМЕНІННЯ
На посаді техніка штучного осіменіння тварин можуть
працювати зооветеринарні спеціалісти, а також особи, які
мають середню освіту, досвід роботи у тваринництві, пройшли
підготовку зі штучного осіменіння і відтворення тварин та
щорічну переатестацію у спеціальних навчальних закладах.
Для отримання права допуску до роботи техніки або
спеціалісти подають свідоцтво, видане навчальним закладом,
який має ліцензію на право підготовки і підвищення
кваліфікації фахівців з проведення робіт із штучного осіменіння
сільськогосподарських тварин і відтворення стада.
Технік штучного осіменіння має право:
• давати вказівки працівникам ферми про виявлення корів
в охоті;
• самостійно приймати рішення про час, кратність, спосіб
осіменіння самок та місце введення сперми у матку;
• брати участь у вирішенні питань щодо поліпшення
відтворення стада;

129
 • контролювати результати обліку виходу приплоду, його
збереження та підписувати відповідні документи;
• одержувати додаткову оплату за високі показники праці
та спецодяг.
Технік штучного осіменіння зобов’язаний:
• проходити атестацію та щорічні переатестації з
урахуванням роботи за рік, які проводяться племпідприємством
за участю представників навчальних закладів;
• утримувати в належному санітарному стані пункт
(лабораторію) штучного осіменіння тварин та не менше трьох
разів на місяць проводити дезінфекцію приміщень;
• особисто приймати замовлену сперму і забезпечувати її
відповідне зберігання і використання згідно з планом
селекційно‐племінної роботи, контролювати рівень рідкого
азоту в посудинах Дьюара; бути присутнім під час заправлення
посудини Дьюара рідким азотом;
• досліджувати сперму на рухливість сперміїв при її
отриманні з племпідприємства і перед кожним осіменінням
корови або телиці відповідно до ДСТУ 3535‐97 від 31 березня
1997 р. № 161. В окремих випадках проводити контроль і
визначати виживаність і концентрацію сперми;
• у конфліктних випадках брати участь у комісійних
дослідженнях якості сперми;
• проводити всі операції щодо підготовки інструментів і
приладів до роботи;
• брати участь в оглядах тварин з метою виявлення стадії
збудження статевого циклу та охоти у корів і телиць;
• проводити роботи, пов’язані зі стимуляцією статевої
функції, діагностикою тільності та оприбуткуванням телят;
• осіменяти корів і телиць в оптимальні строки;
• вести облік осімінених тварин, запуску й отелення,
досліджень на вагітність, календар техніка і стенд обліку
відтворення корів;

130
 • складати заявки на придбання сперми, інструментів і
обладнання;
• щомісячно подавати звіт згідно із встановленою формою;
• застосовувати заходи підвищення заплідненості корів і
телиць;
• постійно підвищувати кваліфікацію.
На пункті штучного осіменіння дотримуються розпорядку
дня з урахуванням пори року і конкретних умов господарства.
Технік штучного осіменіння тварин призначається і
звільнюється з посади рішенням керівника господарства за
погодженням з племпідприємством.

2.26. ОБЛІК І ЗВІТНІСТЬ У ПУНКТАХ (ЛАБОРАТОРІЯХ)

ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ

На пункті штучного осіменіння корів і телиць технік веде

облік осіменінь і отелень у журналі штучного осіменіння за
встановленою формою (3‐мол). У ордері, отриманому з
племпідприємства під час завезення сперми, зазначає клички і
дати осіменіння тварин, якість сперми. Крім того, технік
штучного осіменіння оформляє індивідуальні картки на кожну
корову за формою 12, де реєструє дату отелення, осіменіння,
результати осіменіння (дод. А).
Щомісячно представляє звіт про штучне осіменіння
тварин за встановленою формою ЦСУ (дод. Б), а також веде
облік отриманого приплоду і кожного місяця подає звіт у
бухгалтерію господарства та племпідприємство. Технік
штучного осіменіння організовує і бере участь у дослідженні
тварин на вагітність та оформленні актів.
Для своєчасного виявлення охоти у корів і телиць та їх
осіменіння ведеться спеціальний календар техніка штучного
осіменіння (дод. В).
Календар техніка та стенд обліку відтворення корів (дод. Г)
дозволяють повніше орієнтуватися у фізіологічному стані стада.

131
 Для обліку осіменіння, заплідненості і отелення корів на
кожній фермі слід обладнати стенд фізіологічного стану корів.
За ведення стенду відповідає зоотехнік та технік штучного
осіменіння. На стенді вказують прізвище, ім’я та по батькові
доярок і номери корів по групах. Після отелення корови проти
її номера вішають жетон синього кольору, після осіменіння –
зеленого, прийшла в охоту більше двох разів – жовтого, не
прийшла в охоту протягом місяця після отелення і після
ректального дослідження виявлена неплідною – червоного.
Номери тільних корів залишають без жетонів. Також можна
оформити календар вагітності корів у вигляді круглого стенда.
На пункті штучного осіменіння обладнують “Куточок
техніка”, де інформують про план та фактичне осіменіння корів і
телиць, план та фактичне отелення за місяцями календарного
року й вихід телят (дод. Ґ і Д).
Для реєстрації отелень і осіменінь корів, що знаходяться у
приватній власності, технік веде окремий журнал (дод. Е).
На пункті штучного осіменіння свиней технік веде облік
осіменінь і опоросів. У ордері, отриманому з племпідприємства
під час завезення сперми, зазначає клички і дати осіменіння
тварин, якість сперми (дод. Є).

2.27. ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ЕМБРІОНІВ

Трансплантація ембріонів − біотехнологічний метод

відтворення високопродуктивних тварин, шляхом інтенсивного
використання генетичного потенціалу самок.

Значення трансплантації ембріонів. Під транспланта‐

цією ембріонів розуміють вилучення ембріонів із статевих
органів однієї самки і пересадку їх у статеві органи іншої самки.
Вона проводиться у більшості лабораторних тварин, приматів і
сільськогосподарських тварин. Найпоширеніший цей метод у
скотарстві.

132
 Трансплантація ембріонів ефективна лише під час вико‐
ристання генетично цінних високопродуктивних тварин, які
перевірені за якістю нащадків і визнані поліпшувачами.
Використовуючи 20 корів‐рекордисток в якості донорів для
отримання від них ембріонів, протягом 2−3 років можна
створити високопродуктивне молочне стадо в 200−300 корів.
Традиційним способом від такої кількості тварин за 2−3 роки
можна отримати не більш ніж 30 телиць і 30 бичків.
Таким чином, перевагою трансплантації ембріонів є
можливість прискорити селекційний процес за рахунок
одержання від племінних самок в 20 разів більше потомства, ніж
за фізіологічної репродукції. Саме тому є можливість досить
швидко формувати ремонтні групи самок з видатними
показниками, поліпшувати адаптацію народжених від
реципієнтів у різних географічних зонах, зберегти генофонд
локальних, вимираючих і аборигенних видів тварин.
Трансплантація ембріонів − єдиний метод отримання
потомства від цінних у племінному відношенні самок, які не
можуть виношувати плід внаслідок патології матки.
Під час пересаджування ембріонів не існує тканинної
несумісності, що зумовлено імунологічною толерантністю
порожнин яйцепроводів і матки як донорів, так і реципієнтів.
Окрім цього, до початку імплантації (нідації) ембріонів
(безпосереднього контакту прохоріона ембріона та слизової
оболонки матки) проходить тривалий час (7−16 днів залежно від
виду тварин), протягом якого відбувається пристосування
ембріона до нового, материнського організму.
В основі технологічних вирішень трансплантації лежать
загальнобіологічні відомості щодо нервово‐гуморальної
регуляції статевої функції, запліднення, внутрішньоутробного
розвитку зиготи та ембріона, а також фолікулогенезу.
Технологія трансплантації ембріонів. Трансплантацію
ембріонів проводять хірургічним або нехірургічним методами.

133
 Хірургічний метод характеризується тим, що у донора
вимивають ембріони з рогів мати після лапаротомії. Цей метод
одержання ембріонів у донора закінчується хірургічним
введенням ембріонів реципієнту.
Нехірургічний метод полягає в тому, що ембріони у
донорів вимиваються з рогів матки спеціальними інструмен‐
тами, які вводяться в статеві шляхи самки через трохи відкриту
шийку матки. Вводяться ембріони таким же чином, ближче до
верхівок рогів матки.
Хірургічний метод трансплантації ембріонів може вико‐
ристовуватися на лабораторних і сільськогосподарських твари‐
нах, а нехірургічний − лише у великих тварин, де є можливість
мануально, трансректально контролювати положення інстру‐
ментів у статевих органах самок.
Незалежно від методу трансплантації ембріонів, техно‐
логія включає:
• відбір донорів і реципієнтів;
• синхронізацію статевої охоти у донорів і реципієнтів;
• провокування суперовуляції у донорів;
• осіменіння донорів;
• вимивання ембріонів;
• пошук та оцінка ембріонів;
• пересадку і зберігання ембріонів;
• лізис жовтого тіла у донорів;
• контроль результатів трансплантації.
Донорами вважають тих самок, у яких отримують
ембріони. Відбір тварин у донорську групу проводять за
комплексом спеціальних ознак (стандарт породи, родовід,
продуктивність) і повноцінність статевої функції.
Реципієнтами вважають тих самок, яким пересаджують
або підсаджують ембріони. Їх відбирають із фізіологічно зрілих
тварин. Доцільно підбирати реципієнтів серед малопродук‐
тивних, аборигенних самок. Чим більша різниця в продук‐

134
тивності донора і реципієнта, тим більший економічний ефект
трансплантації.
Донорів і реципієнтів відбирають у благополучних за
інфекційними та інвазійними хворобами господарствах після
діагностичних досліджень і карантину.
Синхронізація статевої охоти у донорів і реципієнтів −
приведення організму цих тварин до однакового нервово‐
гуморального стану відносно статевого циклу. Вона буває
природною і штучною.
Природною синхронізація буває в тому випадку, коли
статева охота і осіменіння у донора збігається із спонтанною
охотою у реципієнта. Штучна синхронізація досягається
введенням препаратів простагландину F2α (естрофан, прозольвін,
клатрапростин, суперфан та ін.), які здатні викликати лізис
жовтого тіла яєчників, що зумовлює ріст, розвиток, дозрівання
везикулярних фолікулів, прояв феноменів стадії збудження
статевого циклу або ж − коїтальним провокуванням овуляції у
кролиць і кішок.
Синхронізованим статевий цикл вважається тоді, коли у
донора і реципієнта співпадає день прояву статевої охоти.
Допускається відхилення не більше як ±1 доба. Кращі результати
отримують за абсолютного збігання в часі прояву охоти у донора
і реципієнта.
Спрямований вплив на фізіологічну періодичність функції
яєчників за допомогою гонадотропних гормонів дозволяє
стимулювати ово‐ і фолікулогенез − прискорювати дозрівання
ооцитів до яйцеклітин і викликати численну овуляцію фолікулів
(суперовуляцію).
Осіменіння донорів проводиться штучно або природно.
Під час штучного осіменіння дозу сперми збільшують у кілька
разів. Осіменяють донорів до припинення статевої охоти.
Вимивання ембріонів проводять як хірургічним, так і
нехірургічним методами. Під час використання хірургічного
методу у тварин реєструються післяопераційні ускладнення −

135
спайки, що не дає можливості використовувати донорів більше
трьох разів. Тому в практиці трансплантації частіше
застосовують нехірургічний метод вимивання ембріонів.
Головною перевагою нехірургічного отримання ембріонів є
відсутність ризику порушення відтворної здатності у тварин.
Пошук ембріонів проводиться візуально за допомогою
бінокулярної лупи за 15−20‐кратного збільшення. Після
нехірургічного вимивання промивальну рідину збирають в
ембріоприймачі − скляні циліндри або флакони, які
витримують у термостаті 20 хвилин за +37°С. Протягом цього
часу ембріони осідають на дно. Потім верхню частину рідини
відкачують за допомогою стерильного сифона та шприца з
довгою голкою, залишаючи 60−100 мл. Залишок переносять у
чашки Петрі, дно яких розкреслене на рівні квадрати 1 × 1 см.
Пошук проводять у квадратах, накреслених на дні чашки Петрі.
Якщо в промивальній рідині багато слизу, то її
розбавляють середовищем для вимивання ембріонів і
досліджують слиз, маніпулюючи голкою; за великої кількості
крові додають середовище і центрифугують протягом
3−5 хвилин за 3−5 тис. обертів/хв. У цьому випадку осад гомогені‐
зується. Після дослідження рідини на наявність ембріонів чашки
Петрі кілька разів коливають, щоб виявити ембріони, які
прилипли до стінок.
Виявлені ембріони піпеткою Пастера переносять на
годинникові скельця з поживним середовищем для тимчасового
зберігання (середовище + 20 % фетальної сироватки крові теляти
або сироватки крові вівці чи оленя) і зберігають в термостаті при
+37° С у чашках Петрі, дно яких вкрите зволоженим фільтру‐
вальним папером. За хірургічного методу трансплантації
промивальну рідину зразу ж збирають у чашки Петрі.
Якість ембріонів визначають методами: візуальної морфо‐
логічної оцінки, фарбуванням з використанням люмінесцентних
фарбників, культивуванням за межами організму протягом
24 − 48 год.

136
 Морфологічну якість ембріонів визначають під мікро‐
скопом при 100−160‐кратному збільшенні. Встановлюють стадії
їхнього розвитку (ранні та пізні морули і бластоцисти), а також
оцінюють якість (відмінну, добру, задовільну). Розрізняють
умовно придатні та непридатні до трансплантації ембріони. У
промивальній рідині можуть виявитися і яйцеклітини, що
свідчить про відсутність запліднення.
Морула − це специфічне скупчення бластомерів, які не
завжди однакові за розмірами через асинхронність дроблення.
Цитоплазма бластоцитів гомогенна, вони мають полігональний
зв’язок. Перивітелліновий простір морули вільний від гранул і
включень, а товщина прозорої оболонки має 15 мк (рис. 14).

Рис. 14. Морула відмінної якості

У ранньої бластоцисти добре видно бластопорожнину,

реєструється диференціювання клітин на трофобластичні та
ембріобластичні. Перивітелліновий простір вузький, а прозора
оболонка має товщину 15 мк.
Пізня бластоциста відрізняється від ранньої тим, що вона
має суцільні клітини трофобласта і велику порожнину, яка

137
займає майже всю площу перивітелінового простору. Прозора
оболонка витончена і розтягнута.
Ембріони з частковою дегенерацією характеризуються
несиметричним розміщенням і різними розмірами бластомерів.
У бластомерів може виявитися частковий розпад, порушення
зв’язку, несиметричність або відсутність поділу (рис. 15).

Рис. 15. Дегенерований амбріон, непридатний

до використання

У бластоцист часто реєструється збільшення об’єму

перивітеллінового простору, стискання бластопорожнини,
частковий розпад клітин трофобласта і ембріобласта. Прозора
оболонка має невеликі тріщини. Такі ембріони умовно придатні
до трансплантації.
Дегенеровані ембріони на 3−4 ділення‐дроблення від‐
стають від нормального розвитку. Вони характеризуються
розпадом бластомерів, зміщенням і фрагментацією цито‐
плазми, яка виявляється у перивітелліновому просторі. Прозора
оболонка має значні дефекти: тріщини, розшарування, розриви.
Такі ембріони вибраковують.

138
 Незапліднені яйцеклітини мають форму сфери, прозорий
перевітеліновий простір; гомогенне розміщення цитоплазма‐
тичних тілець.
Оцінка ембріонів з використанням люмінесцентних
фарбників ґрунтується на різному ступені проникнення
фарбників через прозору оболонку живих і мертвих ембріонів.
Оцінка ембріонів методом культивування у поживних
середовищах базується на здатності повноцінних ембріонів в
оптимальних умовах продовжувати розвиток. Вона також
дозволяє зберегти їхню життєздатність до пересаджування
протягом 24−48 годин і дає можливість додатково визначати
непридатність ембріонів до трансплантації.
Розроблено метод довготривалого зберігання ембріонів із
застосуванням глибокого заморожування у рідкому азоті
(кріоконсервування) за температури –196 °С. Перевагою цього
методу є:
• тривале зберігання ембріонів;
• можливість їхнього транспортування;
• використання ембріонів за наявності реципієнта.
Для заморожування беруть лише свіжоотримані ембріони
відмінної та доброї якості.
Пересадка і підсадка ембріонів відрізняються тим, що в
першому випадку одержані ембріони вводять синхронізованому
реципієнту, який не осіменявся одночасно з донором. Якщо ж
реципієнта осіменяли водночас з донором, то йому ембріони
підсаджують. Незалежно від методу трансплантації (хірургіч‐
ного або нехірургічного) пересадка або підсадка ембріонів
проводиться ближче до верхівок рогів матки.
Лізис (розсмоктування, інволюція) жовтих тіл у донорів
проводять внутрішньом’язовим введенням препаратів проста‐
гландину − F2α.
Контроль результатів трансплантації ембріонів проводять
за вагітністю реципієнтів.

139
 Трансплантація ембріонів у великої рогатої худоби. Під
час відбору донорів перевага надається середньовіковим
коровам (після третіх родів) з ритмічними та повноцінними
статевими циклами. У донорів не повинні реєструватися
патології вагітності, родів, післяродового періоду та низька
заплідненість. Остаточний відбір проводять після встановлення
реакції тварин на введення гонадотропних гормонів з метою
викликання суперовуляції. У донорську групу корів переводять
лише тоді, коли після першої гормональної обробки вимили не
менше чотирьох повноцінних ембріонів і утворилось не менше
п’яти жовтих тіл.
За технологією на кожного донора готують 3−5 реци‐
пієнтів − фізіологічно зрілих телиць віком 16−18 міс. з масою
350−380 кг.
Під час синхронізації у “0”‐й день циклу − день спонтанної
повноцінної охоти з метою покращання якості та збільшення
кількості ембріонів донорам вводять вітаміни А і Є, а також
проводять санацію матки. Застосування вітамінів підвищує
чутливість організму корів‐донорів до гонадотропних препа‐
ратів. Санацію матки проводять для зниження активності
мікрофлори, що профілактує ембріональну смертність і
підвищує якість ембріонів.
Для санації матки у її порожнину вводять такі препарати:
5 мл біосану (бактеріальний препарат вагінальної палички
Дезерлейна); 4–5 мл розчину спермосану‐3 або спермосан ППК –
500 – 600 тис. од. (антибіотики розчиняють у 4–5 мл 2,9 %‐ого
розчину цитрату натрію при +38 °С); пеніцилін (700 тис. од),
стрептоміцин (200–300 тис. од), стрептоцид або норсульфазол
натрію 0,3–0,5 г (суміш розчиняють у 10–30 мл стерильного
розчину 1 %‐го розчину кухонної солі); йодоксид (попередньо
розчиняють дистильованою водою в 4 рази) в дозі 10–15 мл,
люголівський розчин в дозі 100 – 150 мл та ін.
Для викликання суперовуляції у корів‐донорів застосо‐
вують гонадотропні препарати: ГСЖК, ФСГ, ФСГ‐супер, граво‐

140
гормон, серогонадотропін, графолон, фолігон, інтергонан,
маретропін, фолітропін, пергонал. Оптимальним терміном
введення гонадотропних гормонів є 10−12‐й дні статевого циклу.
Гормональну обробку донорів проводять за наявності в їхніх
яєчниках добре розвинених жовтих тіл. Простагландин F2α
(естрофан, ремофан, ензапрост, люталіз, еструмат, прозольвін,
клатрапростин, суперфан) на 12 добу вводять з метою
розсмоктування жовтого тіла статевого циклу.
У практиці трансплантації частіше використовують
препарат ФСГ‐п у загальній дозі 50 мг. Його вводять
внутрішньом’язово протягом 4‐х днів, 2 рази на добу – вранці та
ввечері з інтервалом 12 год. ФСГ‐п має коротший період дії
(5 годин), тому препарат вводять кілька разів. Перевагою
препарату ФСГ‐п над іншими є те, що при численних обробках
корів‐донорів кількість овуляцій не зменшується (в середньому
складає 9,8), а кількість нормальних ембріонів може
збільшуватись в середньому від 5,8 до 6,9.
Незалежно від застосованої схеми підготовки донорів, у
ній також визначають і терміни обробки реципієнтів, оскільки
на практиці їх готують паралельно з донорами.
Якщо використовують ембріони, що зберігалися в рідкому
азоті за температури −196° С, то проводять лише стимуляцію
настання стадії збудження статевого циклу у реципієнта. Для
цього використовують один з препаратів простагландину F2α
дворазово, з інтервалом 11 днів у дозі 500 мкг. Дворазове введен‐
ня простагландину F2α проводиться тому, що після другої його
ін’єкції 85 % телиць проявляють статеву охоту через 48 годин і
лише 5 % – через 72 год. 10 % реципієнтів не реагують на препарат.
Під час одноразового використання простагландину F2α
враховують день статевого циклу реципієнта.
Якщо ембріони не зберігаються у глибоко замороженому
стані у посудині Дюара, а планується їх вимивання та пересадка,
то схеми синхронізації реципієнтів передбачають застосування

141
простагландину F2α, що призводить до збігання в часі охоти реци‐
пієнтів і донора, у якого водночас провокують суперовуляцію.
Осіменіння донорів може проводитись як природно, так і
штучно. Використовують плідників, які перевірені за якістю
нащадків та визнані поліпшувачами за селекційними ознаками.
Природне осіменіння проводиться до припинення статевої
охоти відповідно до загальних правил. Під час штучного
осіменіння, яке проводять цервікальним способом з ректальною
фіксацією шийки матки, використовують 2−3 дози сперми за
кожним введенням з активністю не нижче 4‐х балів. У загальній
дозі повинно бути не менше 50 млн активних сперміїв. Повторно
сперму вводять через кожні 10−12 годин, протягом статевої
охоти, тривалість якої подовжена, що зумовлено наявністю
великої кількості граафових міхурців. Кратність введення
сперми може бути від 2‐х до 4‐х.
Вимивання ембріонів здійснюють, як правило, нехірур‐
гічним методом.
Під час нехірургічного методу вимивання використовують
таку послідовність маніпуляцій – корів фіксують у станку,
роблять низьку сакральну анестезію 2 %‐м розчином новокаїну в
дозі 5 мл, а потім трансректально, контролюючи положення
інструментів, вводять стилет з катетером Фолі (рис. 16) і ман‐
дреном, через канал шийки матки у верхівку рога матки.
Мандрен витягують, а в балон катетера за допомогою
шприца накачують 10−15 мл повітря. Завдяки цьому катетер об‐
турує ріг матки і промивальна рідина не витікає поза катетером.
До задньої частини катетера приєднують поліетиленові трубки з
затискувачами та посудину з промивальною рідиною, яку
закріплюють на підставці вище тварини, і порожні посудини
для збирання рідини з ембріонами. Промивальну рідину
вводять у верхівку рога і перекривають затискачем трубку. Після
масажу і піднімання верхівки рога матки рукою, знімають
затискач і випускають рідину з ембріонами в посудину.

142
 Рис. 16. Модифікації катетера Фолі

Для промивання кожного рога матки витрачають 500 мл

середовища, яке вводять порціями по 50−60 мл. Потім з катетера
випускають повітря і витягнувши катетер, один раз промивають
систему, щоб змити ембріони зі стінок. Аналогічно вимивають
ембріони з іншого рога матки.
Після цього на етикетку посудини з промивальною ріди‐
ною наносять інформацію (лівий чи правий ріг, кількість жовтих
тіл у правому чи лівому яєчнику, час закінчення вимивання).
Кількість отриманих ембріонів повинна дорівнювати
кількості жовтих тіл в яєчниках.
Після вимивання ембріонів проводять санацію матки – це
попереджує запальний процес, який може виникнути після
маніпуляцій інструментами.
Ембріони вводять у верхівки рогів матки через канал
шийки або шляхом дорсопіхвого і маткового проколу стінок.
Реципієнту роблять низьку сакральну анестезію 2 %‐ним
розчином новокаїну у дозі 5 мл. Потім трансректально фіксують
матку і підводять до шийки катетер з ембріонами, який
знаходиться в захисному чохлі. Після цього перфорують чохол і

143
проводять катетер через шийку до верхівки рогів матки, куди і
вводять ембріони.
Після пошуку і оцінки ембріонів їх пересаджують чи
підсаджують реципієнтам або ж розміщують на зберігання.
Для розсмоктування жовтих тіл донору вводять препарати
простагландину F2α..
Повторне використання донорів можливе після 2−3‐х
повноцінних статевих циклів.
Діагностику тільності проводять трансректальним мето‐
дом з 60‐го дня після пересадки чи підсадки ембріонів, або з
31–77 днів сонографією.
Ветеринарно‐санітарні правила роботи за трансплан‐
тації ембріонів. Дотримання ветеринарно‐санітарних правил
роботи в умовах центрів і пунктів з трансплантації ембріонів дає
змогу забезпечити профілактику інфекційних хвороб і високий
рівень відтворення. До них застосовуються правила щодо
підприємств закритого типу.
Загальні ветеринарно‐санітарні правила. На території
можуть перебувати лише співробітники і транспорт, який
обслуговує підприємство.
Під час входу на підприємство повинен бути обладнаний
дезкилимок і санпропускник, в якому є кімнати з шафами для
зберігання особистого і спеціального одягу.
Комплектують центри і пункти лише клінічно здоровими
тваринами – донорами і реципієнтами із господарств, благо‐
получних щодо інфекційних хвороб.
Тварини обов’язково проходять 30‐денний карантин, про‐
тягом якого їх досліджують на бруцельоз, туберкульоз,
паратуберкульоз, хламідіоз, лептоспіроз, лейкоз, ІРТ, пустульозний
вульвовагініт, вірусну діарею, тріхомоноз і кампілобактеріоз.
Санітарні заходи повинні проводитись за дотримання
календарного плану (щоденно − ретельне чищення виробничих
приміщень, щомісячно − санітарний день; за потреби – роз‐
чистка і обрізування копит у тварин, взяття проб слизу з піхви

144
для визначення ступеня мікробної контамінації, дезінфекція
приміщень та інвентарю). Ветеринарне обстеження донорів і
реципієнтів проводять щоденно вранці).
Ветеринарно‐санітарні правила роботи в лабораторії
та боксі, де працюють з ембріонами, а також у приміщеннях
для кріоконсервації та зберігання ембріонів. Бокси для роботи з
ембріонами повинні знезаражуватись бактерицидними лампа‐
ми протягом 30 хвилин, з розрахунку 2−3 хвилини на 1 м3
об’єму. Приміщення боксу не рідше одного разу на тиждень
ретельно вимивають і протирають розчином 3 %‐го перекису
водню з миючими засобами “Прогрес” або “Сульфанол”.
У день роботи з ембріонами столи протирають ватно‐
марлевими тампонами, які змочені в 96° етанолі.
Інструменти і посуд ретельно миють за допомогою щіток,
йоршиків порошком для чищення, промивають проточною і
тричі дистильованою водою, висушують і стерилізують.
Стерилізація кип’ятінням проводиться протягом 30‐ти
хвилин після закипання води за закритої кришки стерилізатора.
Стерилізація сухим жаром проводиться в сушильних
шафах. У шафі розміщують сухі чисті скляні інструменти, які
згорнуті у пергаментний папір або алюмінієву фольгу.
Температуру доводять до 140−170° С і витримують 1−2 год, а
потім дають охолонути. Пластмасові та гумові інструменти
сухим жаром не стерилізуються.
Стерилізація в автоклаві (скляний посуд, металічні інстру‐
менти та ін.) проводиться за 1,5 атм. протягом 30 хв. Скляні та
металеві інструменти закривають пергаментним папером.
Халати, рушники, фартухи також стерилізують в автоклаві
або прасують перед використанням.
Стерилізація хімічними речовинами (вироби з пластмаси,
гуми) проводиться з використанням 70° спирту, 5 %‐го розчину
хлораміну протягом 24 годин. Перед застосуванням інструменти
обполіскують дистильованою водою і ФБС 2−3 рази.

145
 Поверхню виробів із пластмаси і гуми можна також
стерилізувати опроміненням лампи БУВ‐30 протягом 20 хвилин,
на відстані 30 см від джерела УФП. Треба мати на увазі, що
ультрафіолетові промені не забезпечують повної стерилізації
внутрішньої поверхні порожнинних предметів.
Ветеринарно‐санітарні вимоги до середовищ і препара‐
тів. Середовища, гормональні та інші препарати, які застосову‐
ються при вимиванні, оцінці, культивуванні, кріоконсервації,
пересадці ембріонів повинні перевірятись на стерильність,
нешкідливість і біологічну активність. Нестерильні середовища,
а також препарати, в яких закінчився термін використання,
бракують.

V Контрольні питання

1. Яке значення штучного осіменіння самок сільськогоспо‐

дарських тварин?
2. Як організовується робота племінних центрів, племпід‐
приємств і пунктів (лабораторій) зі штучного осіменіння?
3. Назвіть завдання об’єктів штучного осіменіння.
4. Які Ви знаєте режими статевого використання плід‐
ників?
5. Методи отримання, оцінка якості, розрідження та
зберігання сперми плідників.
6. Яку будову має штучна вагіна для отримання сперми у
самців сільськогосподарських тварин?
7. Фізіологія і біохімія сперми самців сільськогосподар‐
ських тварин.
8. Назвіть методи оцінки якості сперми.
9. Методи вибору оптимального часу для введення сперми
самкам сільськогосподарських тварин.
10. Підготовка сперми до введення та способи введення
сперми самкам.
11. Особливості організації природного осіменіння самок.

146
 12. Як відбувається переміщення, депонування і селекція
сперміїв у статевих органів самок?
13. Назвіть методи підвищення заплідненості.
14. Які документи обліку і звітності ведуться на пунктах
(лабораторіях) штучного осіменіння?
15. Які права і обов’язки техніків штучного осіменіння?
16. Значення трансплантації ембріонів.
17. Назвіть основні етапи трансплантації ембріонів.
18. Вкажіть правила відбору донорів і реципієнтів.
19. Як проводиться синхронізація статевої охоти у донорів
і реципієнтів?
20. Способи провокування суперовуляції у донорів.
21. Як проводять осіменіння донорів?
22. Способи вимивання ембріонів.
23. Методика пошуку ембріонів.
24. Оцінка якості ембріонів.
25. Способи зберігання ембріонів.
26. Розморожування ембріонів і підготовка їх до пересадки
або підсадки донору.
27. Як проводиться пересадка або підсадка ембріонів?
28. Як виконується трансплантація ембріонів у великої
рогатої худоби?
29. Загальні ветеринарно‐санітарні правила трансплантації
ембріонів.
30. Які основні ветеринарно‐санітарні правила роботи в
лабораторії та боксі, де працюють з ембріонами, а також у
приміщеннях для кріоконсервації та зберігання ембріонів.

147
Розділ 3

ЗАПЛІДНЕННЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І
ДІАГНОСТИКА ВАГІТНОСТІ

3.1. ПОНЯТТЯ ПРО ВАГІТНІСТЬ

Вагітність (graviditas) – стан самки впродовж плодо-

носіння. Вона триває з моменту запліднення до народження
зрілого плода або аборту.

У практиці початком вагітності вважають день останнього

осіменіння.
Вагітність може бути одноплідною та багатоплідною за
розвитку в матці відповідно одного або кількох плодів;
первинною, якщо це відбувається вперше, та повторною, якщо
це повторюється.
За перебігом розрізняють вагітність фізіологічну, патоло‐
гічну, додаткову, несправжню та суперфекундацію.
Фізіологічна вагітність характеризується нормальним
станом організмів плода (‐ів) та матері.
За патологічної вагітності відбуваються порушення
фізіологічних процесів у організмі матері чи плода (‐ів).
Додаткова вагітність (суперфетація) спостерігається,
коли вагітні самки приходять в охоту і відбувається їх додаткове
запліднення. У результаті чого в матці розвиваються плоди

148
різного віку. Як патологія реєструється в кобил, корів, свиней,
овець, кролиць. Нормою вважається для норок, соболів, куниць,
які незважаючи на запліднення приходять повторно в охоту
впродовж статевого сезону кілька разів.
У деяких видів тварин є латентний період вагітності –
діапауза. Коли за певних умов, плоди можуть уповільнювати
або призупиняти розвиток. Наприклад, діапауза в куниць та
соболиць може тривати до 7 місяців.
Несправжня вагітність характеризується змінами
характерними для вагітності за відсутності плода в матці.
Найчастіше реєструють у самок родини собачих.
“Множинне запліднення” або суперфекундація
(superfecundatio) – запліднення кількох яйцеклітин спермою
різних самців впродовж однієї стадії збудження статевого циклу.
Часто реєструють у багатоплідних тварин (собаки, свині, кішки).

3.2. СТАДІЇ ЗАПЛІДНЕННЯ ТА ВАГІТНОСТІ

Запліднення або сингамія (від грец. syngamo – поєднані

шлюбом) біологічний процес злиття гамет з асиміляцією-
дисиміляцією їх ядер та утворенням зиготи, що має подвійну
спадковість і здатна розвиватися в новий організм.

Запліднення відбувається в верхній третині яйцепроводу і

проходить в чотири стадії. Перша стадія полягає в звільненні
прозорої оболонки від клітин вінця, утвореного фолікулярними
клітинами. Основну роль в цьому процесі відіграє фермент з
акросом сперміїв – гіалуронідаза, який має здатність розщеп‐
лювати гіалуронову кислоту та муцин між фолікулярними
клітинами.
Для початку другої стадії запліднення не обов’язкове
повне звільнення яйцеклітини від клітин фолікулярного вінця.
Достатньо, щоб спермії дійшли до прозорої оболонки і

149
пройшли в навколожовтковий простір. У цей період закін‐
чується дозрівання яйцеклітини (відділення другого направ‐
ляючого тільця).
На третій стадії запліднення один спермій проникає через
жовткову оболонку яйцеклітини в її цитоплазму. При цьому,
проникає не весь спермій, а лише його головка з шийкою, а
оболонка стає непроникною для інших сперміїв зональна
реакція. У цитоплазмі яйцеклітини головка спермія швидко
збільшується, за рахунок асиміляції речовин цитоплазми, та
перетворюється на чоловічий пронуклеус.
На четвертій стадії пронуклеуси зближуються, вступають у
тісний контакт, розпочинається процес взаємної асиміляції‐
диссиміляції про нуклеусів у результаті чого утворюється якісно
нова клітина (зигота) з диплоїдним набором хромосом,
характерним даному виду тварин.
У старіючих яйцеклітинах через порушення зональної
реакції в протоплазму проникають два та більше сперміїв. Це
явище називається поліспермією.

3.4. РОЗВИТОК ЗИГОТИ, ЕМБРІОНА, ПЛОДА І

ПЛОДОВИХ ОБОЛОНОК

Розвиток зиготи починається з ряду мітотичних поділів

без зміни загальної величини зародка. Орієнтовно через 24 год
після запліднення утворюються два дочірніх бластомери та
починається ембріональний період розвитку організму. В цьому
періоді розрізняють наступні стадії:
• морула рання (Мо 1) – характеризується чітким контуру‐
ванням бластомерів;
• морула пізня (Мо 2) – контури бластомерів більш
згладжені через збільшення їх кількості та зменшення розмірів;
• бластоциста рання (Бл 1) характеризується утворенням
бластопорожнини;

150
 • бластоциста пізня (Бл 2) має витончену блискучу
оболонку, діаметр її в 1,5 разу більший, ніж у попередніх стадій;
помітна диференціація еластомерів на ембріобласт та
трофобласт.
Стадійність розвитку ембріона великої рогатої худоби
наведено в табл. 12.
Таблиця 12
Стадії розвитку ембріона великої рогатої худоби

Час від запліднення Кількість Стадія розвитку

(діб) бластомерів ембріона
1 2 Мо 1
2 4 Мо 1
3 8 Мо 1
4 16 Мо 1
5 32 Мо 2
6 64 Мо 2
7 128 Бл 1
8 256 Бл 1
9 312 Бл 2
10 624 Бл 2
11 1248 Бл 2

Зародок корів, овець, кіз і свиней потрапляє в матку через

2–4‐и доби, а кобил, сук, кішок – через 5–10 діб після
запліднення. Через деякий час (у корів 10 діб) він звільняється
від блискучої оболонки – відбувається “вилуплювання”
ембріона. Клітини трофобласта виділяють трипсиноподібний
фермент, що має протеолітичну дію, під впливом якого епітелій
ендометрію лізується і перетворюється в молокоподібну масу. У
ссавців різних видів протеолітичні властивості трофобласта
виражені по‐різному. Так, у приматів вони настільки сильні, що
зародок може проникати в товщу слизової оболонки, епітелій
якої у відповідь на подразнення розмножується і покриває

151
ембріон зверху – імплантація. Через менш виражену протеолі‐
тичну активність трипсиноподібного фермента трофобласта у
домашніх тварин їх зародки не проникають у товщу слизової
оболонки, тому викликають менш виражену реакцію ендомет‐
рію, яка проявляється в формі часткового відторгнення епітелію,
гіперемії та секреції маткових залоз – нідація зародка.
Слизова матки виробляє антифермент, нейтралізуючий
трипсиноподібний фермент трофобласта. Для імплантації
зародка необхідне їх певне співвідношення.
Імплантація супроводжується плацентацією – утворенням
плаценти і плідних оболонок. З цього моменту починається
плідний період внутрішньоутробного розвитку організму
тварини, який триває до родів. Термін завершення плацентації
та утворення плідного яйця залежить від виду тварин.
Наприклад, у корів це відбувається на 60‐й день після
запліднення, у кобил – на 45‐й.
Плідне яйце – це плід з плідними оболонками та
рідинами, що містяться в них.
Водна оболонка (від грец. amnion − чаша) розвивається з
внутрішнього листка трофобласта, є внутрішньою оболонкою,
містить амніотичну рідину, безпосередньо оточує плід. У ділянці
пупкового кільця переходить у шкіру плода.
Амніон виконує ряд важливих функцій.
1. Буферна. Пом’якшення та запобігання механічному
впливу на плід з боку внутрішніх органів матері та ззовні – через
черевну стінку, послаблює подразнення матки плодом.
2. Розподіл тиску. Забезпечення нормального пропорцій‐
ного росту плода та його розвитку, підтримує рівномірний
матковий тиск, захищає плаценту та пупковий канатик від
стискання.
3. Живлення. Плід періодично заковтує амніотичну
рідину, яка містить поживні речовини.

152
 4. Гормональна. Амніотична рідина містить простаглан‐
дини, пітуїтринподібні та інші речовини, які стимулюють
скорочення матки в період родів.
5. Гідравлічного клина. Сприяє розкриттю шийки матки,
зволожує родові шляхи.
Сечова оболонка (allantoides, від грец. allas − ковбаса і
ëidos − вигляд, подібний) утворюється з первинної кишки
(сечового міхура) зародка шляхом випинання її стінки через
пупковий отвір.
Функції сечової оболонки:
а) депо первинної сечі;
б) слугує опорою для ростучих до ворсинок хоріона
кровоносних судин;
в) у період родів – подібні амніону;
г) у лошат, поросят – буферна.
Хоріон (chorion, ii, n; від грец. chorion − оболонка, послід) –
судинна оболонка плода, що ззовні покриває плідне яйце і
утворює ворсинки, які вростають у крипти слизової оболонки
матки, утворюючи дитячу частину плаценти, забезпечує зв’язок
організму плода з організмом матері. Походить із зовнішнього
листка трофобласта.
Плацента (placenta від грец. plakus − плачинда, перепічка) −
комплекс тканинних утворень, що розвивається на судинній
оболонці плода і слизовій оболонці матки та забезпечує
внутрішньоутробний розвиток плода.
Функції плаценти.
1. Забезпечення зв’язку організму плода з організмом
матері;
2. Живлення. У плаценті відбуваються складні біохімічні
процеси розщеплення і синтезу білків, жирів та інших речовин.
У кров плода вони потрапляють шляхом біологічного осмосу та
дифузії.

153
 3. Газообміну. Через плаценту кров плода збагачується
киснем і відбувається перехід вуглекислого та інших газів у кров
матері.
4. Бар’єрна. Вибірковість проникності для різних речовин
та деяких збудників захворювань і їх токсинів.
5. Гормональна. Плацента ендокринний орган матері та
плода, що виробляє гормони (гонадотропіни, простагландини,
естрогени та прогестерон) і активізує ензими.
6. Виділення. Плацента звільняє тканини плода від
продуктів обміну речовин.
За анатомічною будовою розрізняють такі типи плацент:
• дифузно‐ворсинчаста або розсіяна – ворсини на хоріоні
розташовані рівномірно по всій його поверхні (у кобил, свиней,
верблюдиць);
• котиледонна або множинна – ворсини на хоріоні згру‐
повані в окремих ділянках його поверхні – плідних плацентах‐
котиледонах (у жуйних). Материнські частини плаценти
представленні карункулами численними заглибленнями –
криптами;
• пояскоподібна або зональна – ворсини на хоріоні
згруповані у вигляді пояска‐зони (у самок м’ясоїдних);
• дископодібна – ворсини розташовані на одному полюсі
хоріона у вигляді диска (у самок приматів та гризунів).
За типом зв’язку розрізняють такі типи плацент:
3 епітеліо‐хоріальна – ворсини хоріона контактують з
епітелієм крипт (у кобил, свиней, верблюдиць);
3 десмо‐хоріальна – ворсини хоріона контактують з
сполучною тканиною крипт (у самок жуйних);
3 ендотеліо‐хоріальна – ворсини хоріона контактують з
стінками капілярів крипт (у самок м’ясоїдних);
3 гемохоріальна – ворсини хоріона омиваються кров’ю
матері в лакунах (порожнинах крипт) (у самок приматів та
гризунів);

154
 3 ахоріальна (безворсинчаста) – характеризується відсут‐
ністю ворсин. Безпосереднього контакту між материнською та
дитячою плацентою немає, їх контакт здійснюється через
ембріотроф (у кенгуру, китів).

3.4. ЗМІНИ В ОРГАНІЗМІ ВАГІТНОЇ САМКИ

З початком вагітності в організмі самок відбуваються

складні фізіологічні процеси, які стосуються змін у системах і
органах материнського організму. Вони мають пристосувально‐
адаптаційний характер та спрямовані на створення оптималь‐
них умов для росту і розвитку плода.
Зміни гормонального балансу самки відбуваються під
впливом специфічних для періоду вагітності органів: жовтого
тіла і плаценти. У першій половині вагітності важливу роль
відіграє гормон жовтого тіла (прогестерон), а у другій – гормони
плаценти (плацентарний лактоген, хоріогонічний гонадотропін,
прогестерон, естрогени, пролактин та кортизон).
Жовте тіло, виділяючи гормон прогестерон, гальмує
дозрівання нових фолікулів і сприяє імплантації зиготи та
заглибленню ворсинок судинної оболонки в крипти слизової
оболонки матки. Цим створюються умови для розвитку зародка.
Після завершення формування плаценти, розвиток плода надалі
залежить від неї, а функція жовтого тіла послаблюється.
Плацентарний лактоген проявляє вплив на розвиток
молочної залози, стероїдогенез у яєчнику та плаценті, а також
на розвиток плода.
Під час вагітності щитоподібна залоза збільшується в
розмірі і підвищується синтез трийодтироніну та тироксину.
Морфологічні зміни спостерігаються під час вагітності і в інших
залозах внутрішньої секреції (надниркових і підшлунковій). Такі
зміни супроводжуються збільшенням секреції глюко‐ та
мінералкортикоїдів.

155
 Перед родами жовте тіло продукує релаксин, який сприяє
розслабленню зв’язок і з’єднань тазу під час родів чим полегшує
виведення плода.
Під час вагітності сенсорні, хемо‐, баро‐, механо‐, осморе‐
цептори матки починають реагувати на імпульси ембріону і
плоду, що веде до зміни діяльності центральної та
вегетативної нервової системи самки. Зміни нервової регуляції
в організмі вагітної тварини пов’язані з встановленням, так
званої, домінанти вагітності. Вона супроводжується утворенням
відповідного джерела збудження в центральній нервовій системі
й виникає після дії прогестерону та еферентних нервових
імпульсів з вагітної матки під час імплантації ембріона.
Збудливість центральної нервової системи під час
вагітності знижена, що забезпечує розслаблення матки та
нормальний перебіг вагітності, а перед родами збільшується для
забезпечення родової діяльності.
У другій половині вагітності самка стає спокійнішою,
швидко втомлюється і потіє. У неї спостерігається обережність у
рухах, покращується апетит, підвищується перетравність кормів
і вгодованість. Хоча перистальтичні рухи шлунково‐кишкового
каналу і секреція соків знижена, що обумовлено топографією
внутрішніх органів через збільшення вагітної матки та дією
прогестерону на гладенькі м’язи.
Зміни серцево‐судинної системи самок необхідні для
забезпечення плода киснем і поживними речовинами та для
видалення продуктів обміну. Вони характеризуються збільшен‐
ням частоти серцебиття, об’єму циркулюючої крові на 20–25 %
за рахунок плазми і еритроцитів та розвитком плацентарного
кола кровообігу. Такі зміни ведуть до підсилення обміну речовин
та збільшення маси вагітної самки. Серце змінюється за рахунок
деякого збільшення маси м’язових елементів. Кількість кальцію в
крові звичайно зменшена, тому що на початку вагітності він
накопичується в органах і в плаценті, а в другій половині йде на
побудову скелета плода. Лужність крові знижується.

156
 В останню чверть вагітності матка дуже тисне на великі
венозні стовбури, які відводять кров від задніх кінцівок і з
черевної порожнини. Посилений приплив крові до судин
тазової порожнини спричиняє розтягнення стінок капілярів,
через що рідка частина крові виходить з них і просочує
навколишні тканини. Це в певній мірі сприяє розм’якшенню
крижово‐сідничних зв’язок, а потім крижі западають.
Розслаблення зв’язок та інших тканин готує родові шляхи до
наступного процесу родів.
Зміни дихальної системи створюють оптимальні умови
для забезпечення організму матері і плода киснем. Дихання
прискорюється (збільшується потреба в кисні) та утруднюється
(вагітна матка тисне на діафрагму за рахунок збільшення вмісту
черевної порожнини, і тому дихання з грудо‐черевного
змінюється на грудний) і збільшується дихальний об’єм легень.
Зустрічаються навіть випадки задишки, які зумовлюються
наявністю в матці надмірної кількості плодів.
Зміни, які відбуваються і в системі виділення, особливо в
другій половині вагітності, пов’язані з тим, що матка,
збільшуючись в об’ємі, посилює тиск на внутрішні органи
черевної порожнини (сечовий міхур, сечопроводи, кишечник),
тому сеча і кал виділяються невеликими порціями. В свою чергу,
внутрішні органи тиснуть на черевну стінку, внаслідок чого
об’єм черева збільшується.
Ниркова фільтрація і кровообіг у першу третину вагітності
збільшуються і поступово до родів знижуються, що сприяє
затримці рідини в організмі самки та веде до появи набряків у
кінці вагітності.
Під час вагітності підсилюється діяльність органів
кровотворення за рахунок збільшення секреції еритропоетину
під впливом лактогену плаценти. Спостерігається збільшення
кількості та об’єму еритроцитів і лейкоцитів. Однак, об’єм
плазми збільшується на 35 %, а кількість еритроцитів – на 25 %,

157
тому, під кінець вагітності, може зменшуватися вміст гемогло‐
біну та гематокритна величина.
Зміни в імунній системі самки під час вагітності пов’язані
з тим, що 50 % генетичної інформації, яку отримує ембріон чи
плід, є чужорідною. Важливим фактором захисту плода є
імунна толерантність організму самки, обумовлена різними
механізмами (гормони і специфічні білки плаценти).
Імунодепресивною дією володіють гормони: хоріогоніч‐
ний гонадотропін, плацентарний лактоген, глюкокортикоїди,
прогестерон. Серед білків, які викликають імунну толерантність
організму самки під час вагітності виділяють: α‐фетопротеїн,
який продукує печінка плода, та α1‐глікопротеїн і трофо‐
бластичний β2‐глікопротеїд, що утворюються у плаценті.
Статевий цикл, роди, післяродовий період супроводжу‐
ються змінами епітелію ендометрію (деструкція, епітелізація,
проліферація та регенерація), скеровані на обмеження
проникнення сперміїв у кров’яне русло та обмеження виходу
макрофагів. Введені в геніталії самки спермії під час осіменіння
мають ліпопротеїдну оболонку, оточені плазмою та секретом
матки, що обмежує контакт антигену з імунокомпетентними
клітинами.
У випадку запліднення відбувається об’єднання генетич‐
ного матеріалу самця і самки, формується нова антигенна
структура – зигота, яка маскує цей антигенний матеріал
прозорою оболонкою.
Після розриву прозорої оболонки зростає імуногенність
ембріона. Роль імунологічного фільтра тепер виконує трофо‐
бласт, що вступає в безпосередній контакт зі слизовою
оболонкою матки. Він виділяє супресорний фактор, що захищає
ембріон від відторгнення. Розміщені на поверхні трофобласта
антигени утворюють комплекси з антитілами, за якими
материнський організм розпізнає сумісність ембріона.
Ембріони також продукують гормони, які сигналізують
про настання вагітності (ранній фактор вагітності) і проявляють

158
вплив на перебіг ембріогенезу. Саме ці гормони пригнічують
синтез у матці простагландинів F2α. Продукований жовтим
тілом прогестерон підсилює імуносупресивну дію ендометрію і
пригнічує продукцію інтерлейкіну.
Імунний захист плода здійснюється змінами в організмі
самки і в плаценті. Тому вирішальну роль у збереженні
вагітності відіграють плодово‐материнські відносини. Плацента і
плодові води виконують тепер роль масивного тканинного
бар’єра між плодом і материнським організмом.
Амніотична та алантоїсна рідини відзначаються антиген‐
ною подібністю з ембріоном, тому вони зв’язують скеровані
проти нього антитіла. З появою плаценти встановлюється
імунна рівновага між ембріоном (плодом) та материнським
організмом.
Під час вагітності зростає продукція Т‐лімфоцитів
(супресорів), що пригнічують синтез В‐клітинами антитіл,
збільшується в крові вміст кортикостероїдів (інгібують синтез
антитіл) і встановлюється рівновага між факторами стиму‐
лювання та пригнічення синтезу антитіл.
З наближенням родів порушується імунологічна рівновага
і замість толерантності розвиваються реакції відторгнення.
Зміни системи згортання крові спрямовані на зниження
активності фібринолітичної активності та підвищенні коагуляції
крові. Вони мають адаптаційний характер і направлені на
зниження крововтрати під час родів.
Зміни обміну речовин забезпечують правильний розвиток
ембріону і плода. У тварини після запліднення змінюється обмін
речовин і з’являється добрий апетит, що сприяє кращій їх
вгодованості. Шерстний покрив стає гладеньким і блискучим,
форми тіла округляються і повніють. У другій половині
вагітності, незважаючи на те, що апетит зберігається, тварина
витрачає резерви пластичних речовин для розвитку плода. Такі
зміни відображаються на стані рогів, копит і шерсті.
Потовщення на рогах (“кільце”) з’являється у вагітних тварин у

159
першій половині вагітності, а поява кільцевих жолобків – у
другій половині вагітності.
Зростають і переважають процеси синтезу і відносно
знижуються окислювальні процеси. Загальний обмін речовин і
енергії, а також мінеральний обмін зростають за рахунок
посилення цих процесів в організмі самок і плодах.
Зміни білкового, вуглеводного і ліпідного обміну характе‐
ризуються накопиченням білків, глікогену та збільшенням
концентрації нейтрального жиру, холістерину і ліпідів. Значна
частина білків витрачається на побудову тканин і органів плодів,
на ріст матки, плаценти та молочних залоз, родовий процес і
лактацію. Запаси вуглеводів у вигляді глікогену відкладаються у
печінці, м’язах, матці, плаценті і плодах.
Важливу роль в організмі вагітних тварин відіграють
вітаміни, які входять до складу більшості ферментативних
систем (ферментів) і без яких нормальний обмін речовин
практично не можливий. Вітаміни надходять до плодів через
фетоплацентарну систему. За нестачі вітамінів в організмі
вагітної самки розвиваються гіповітамінози і навіть авітамінози,
наслідком яких можуть бути токсикози вагітних, аборти та
слабка родова діяльність.
Різко змінюється необхідність вагітної самки в кисні. У
зв’язку з чим поглинання його збільшується на 30 – 35 %. Плід
досить чутливий до нестачі кисню тому вагітних тварин
утримують у добре вентильованих приміщеннях та забезпе‐
чують моціоном на свіжому повітрі.
Вагітність впливає на ріст молочної залози. Особливо це
помітно у молодих тварин (нетелей і кіз), у яких уже в середині
вагітності спостерігається збільшення залозистої тканини вим’я.
У дійних корів і кіз внаслідок здоювання не помічається
збільшення залозистої тканини, під час сухостійного періоду
вим’я протягом тривалого часу відзначається своїм малим
розміром і в’ялістю. Тільки за кілька тижнів чи навіть днів до
родів помічається збільшення залозистої тканини вим’я.

160
 Зміни в статевій системі. На початку вагітності у яєчнику
утворюється одне чи декілька жовтих тіл. У корів жовте
тіло необхідне для збереження вагітності до кінця 6‐го місяця, а
овець — до половини вагітності. Тільки після цих термінів їх
фетоплацентарна система виробляє достатню кількість
прогестерону.
У перші сто діб тільності яєчники у корів знаходяться на
рівні переднього краю таза і в одному з них пальпується жовте
тіло. Пізніше, у зв’язку з збільшенням матки, яєчники стають все
більше важкодостунними.
Розвиток фолікулів не припиняється, однак овуляція, як
правило, не відбувається. Матка поступово збільшується в об’ємі
у 5–20 разів. Ріст матки відбувається за рахунок гіпертрофії
(збільшення) кожного, зокрема м’язового волокна як у довжину
(7–15 раз), так і в товщину (5–6 раз). Сполучна тканина,
закладена між шарами м’язових волокон, розм’якшується, стає
еластичною, через що більш рухомими стають м’язові волокна.
Перед родами в задній частині тулуба самок накопичується до
50 % всієї крові.
Судини матки під час вагітності стають довшими і
розширюються у 4–5 раз, сприяючи цим постачанню до
плаценти материнської крові. Маткові артерії збільшують свій
просвіт. Незважаючи на збільшення м’язових волокон, розм’як‐
шення сполучної тканини і припливу великої кількості крові,
товщина стінок матки поступово зменшується. Це відбувається
за рахунок сильного збільшення її поверхні через розтягнення.
Зв’язки матки, яйцепроводів і яєчників розтягуються тому
яєчники у жуйних зміщуються у черевну порожнину.
Ендоментрій під час вагітності, від великого припливу
крові, трохи набухає, але складки його згладжуються внаслідок
збільшення об’єму матки. Миготливий епітелій слизової обо‐
лонки зазнає жирового переродження, беручи участь в
утворенні маткового молока, яке є поживним середовищем для
зародка. У матковому молоці є білок, жири, невелика кількість

161
солей, лейкоцити та різні епітеліальні клітини, що відокреми‐
лися від слизової оболонки матки, а також ферменти і біоло‐
гічно активні речовини.
На слизовій оболонці матки у кобили і свині збільшу‐
ються заглибини крипт, у які входять ворсинки судинної
оболонки плода. У корів на слизовій оболонці розростаються
карункули, розміщені в кожному розі в чотири ряди. На них
утворюються крипти, куди також входять ворсинки хоріона
плода.
Шийка матки збільшується, а її канал заповнюється
слизовою пробкою. Слизова оболонка піхви бліда, під кінець
вагітності гіперемійована, набрякла, матова внаслідок накопи‐
чення густого слизу.
Маса матки корови без її вмісту наприкінці вагітності
збільшується у 6–9 разів і досягає 8–10 кг, а разом з плодом,
плодовими оболонками і водами – від 50 до 70 кг. Довжина рога
з плодом може складати 1,5–2 м. У корів на п’ятому місяці
тільності із статевої щілини декілька днів виділяються нитки
тягучого, прозорого слизу внаслідок часткового розрідження
слизової пробки.
У кобил вагітна матка, збільшуючись в об’ємі, опускається
по нижній стінці черевної порожнини і доходить у кінці
вагітності майже до діафрагми. Вся матка звичайно зміщується
трохи вліво і трохи випинає ліву черевну стінку. Це зміщення
зумовлюється тиском товстого відділу кишечника. Маса вагітної
матки у кобили близько 4 кг, а у невагітному стані близько 1,0 кг.
У кобил під час вагітності збільшуються яєчники внаслідок
розвитку великих фолікулів та утворення додаткових жовтих тіл.
У корів, овець і кіз вагітна матка опускається в черевну
порожнину і в кінці вагітності розміщується на нижній стінці
живота, доходячи до грудної кістки, і звичайно випинає праву
здухвинну ділянку. У тих випадках, коли є плід і в лівому розі, то
він розміщується під рубцем. У міру росту плода шийка матки і
передній край маткових зв’язок теж просуваються далі вперед.

162
Якщо двійня, то плоди містяться в обох рогах, але бувають
випадки, коли обидва плоди лежать в одному розі. У кінці
вагітності товщина стінок матки доходить у дрібних жуйних до
1 мм.
У свиней матка в останні тижні поросності заповнює
майже всю нижню ділянку живота, доходячи до діафрагми.
Вагітна матка, впираючись у діафрагму, перегинається під
деяким кутом. Ті місця матки, де лежать плоди, мають
петлеподібний вигин. Через це роги матки нагадують кишечник.
Товщина стінки матки в кінці вагітності зменшується до 2 мм.
Маса вагітної матки у свині близько 5 кг, у невагітному стані –
250 г. Черевні стінки свиноматки внаслідок збільшення плодів
розтягуються, об’єм живота збільшується, і він починає звисати
донизу, симетрично випинаючись в боки.
У сук і кішок під час вагітності матка, що містить багато
плодів, має форму широкої трубки. Якщо на початку розвитку
вагітності у матці є ампулоподібні розширення, то в кінці
вагітності вони зливаються. За великої кількості плодів роги
утворюють петлю, яка доходить до діафрагми й печінки. Іноді
буває, що навіть плоди лежать тільки в одному розі. Невагітний
ріг трохи збільшується в об’ємі, і його порожнина містить густу і
в’язку слизову масу. Якщо у матці є тільки один плід то він у
даному розі розміщується звичайно в кінці.
У кролиць, свиней, кіз, собак і кішок плацента ніколи не
секретує прогестерон у достатній для збереження вагітності
кількості і жовте тіло залишається його основним джерелом.
Тому воно необхідне протягом всього періоду вагітності.

3.5. ТРИВАЛІСТЬ ВАГІТНОСТІ

Тривалість вагітності – це період часу, який проходить з

моменту запліднення яйцеклітини до настання родів. Строки
плодоносіння склалися у процесі еволюції під впливом умов
навколишнього середовища і характеру добування корму. У

163
практиці початком вагітності тварин вважають день плідного
осіменіння.
Утробний розвиток запрограмований у геномі клітин і
його тривалість у різних тварин зумовлена їх спадковістю.
Тривалість вагітності також залежить від утримання, догляду,
годівлі, породи, віку та інших факторів. Перша вагітність триває
довше як наступна. Самці виношуються на 1–2 доби довше, ніж
самки. У скороспілих порід, за великих плодів, двійнях і трійнях,
у одноплідних тварин, тривалість вагітності скорочується. У
деякій мірі вона корелює з масою тіла дорослих особин. У
дрібних тварин тривалість вагітності менша, ніж у великих. За
нормальної годівлі самки народжують приплід дещо раніше,
ніж виснажені.
Таблиця 13
Тривалість вагітності у тварин
Тривалість Тривалість
Вид Вид
вагітності, діб вагітності, діб
тварини тварини
середня коливання середня коливання
Корова 285 240–311 Соболиха 265 250–295
Вівця, коза 150 146–160 Ведмедиця 200
Свиня 114 110–140 Тигриця 154
Кобила 340 307–412 Вовчиця 62
Ослиця 380 360–390 Кит 456
Верблюдиця 365 335–395 Куниця 255
Буйволиця 307 300–315 Зайчиха 51 50–52
Слониха 660 Норка 52 36–78
Кролиця 30 28–33 Ондатра 25 23–27
Кішка 58 55–60 Нутрія 132 128–137
Сука 62 58–66 Білка 35
Північний олень 225 195–243 Дельфін 300
Морська свинка 60 59–62 Лосина 225
Біла миша Лисиця
22 20–25 52 49‐57
Білий пацюк Песець

164
 3.6. ПЛОДЮЧІСТЬ ТВАРИН

Плодючість – здатність тварин регулярно приносити

приплід у кількості, властивій кожному виду і породі.

Кількість плодів залежить від виду, породи, індивідуаль‐

них особливостей самки і самця, утримання та годівлі тварин.
Коли у одноплідних тварин є два плоди, таке явище називають
двійнею. Якщо ж самка має плодів більше ніж звичайно, таке
явище має назву багатоплідності.
Багатоплідність самок часто передається спадково, тому
відбір і підбір тварин має важливе значення під час розведення
корів, овець, кіз, свиней, кролів тощо. Визначне значення має
стан геніталій на час запліднення та ембріогенезу. Кількість
плодів залежить також від: кількості яйцеклітин, що виділилися
під час овуляції, якості сперми та запліднювальної здатності
сперміїв. У деяких стадах багатоплідність нащадків вдалося
підвищити шляхом вдалого підбору плідників.
У кобил зазвичай буває один плід і дуже рідко – два (один
випадок на 200 – 500 родів). Двійні у кобил частіше виводяться з
матки ще до завершення вагітності. Дуже рідко двійні, майже
дійшовши зрілого стану, народжуються життєздатними. За
нормального догляду і доброго утримання можна домогтися
нормального розвитку таких лошат.
У корів зазвичай народжується один плід, рідше, два
(один – два випадки на 100 – 200 родів). Іноді у корови виявля‐
ється від 3 до 7 плодів, які часто не досягають зрілості та
виводяться з порожнини матки недоношеними.
Вівця переважно має один плід, але часто буває два. У
романівської породи овець двійні є звичним явищем, а як
виняток у них буває один плід.
Кози, як правило, народжують двох козенят, рідше одне. У
деяких порід плодючість складає 190–210 козенят на 100 окотів (у
ангорських кіз від кожних 100 маток за один окот одержують від

165
200 до 240 козенят). Нерідко бувають випадки багатоплідності
(3–5 плодів) і новонароджені є життєздатними.
Зазвичай свиня народжує 6–12 поросят, часто – від 12 до 18
(іноді до 26) новонароджених. Бувають випадки, коли у свиней
народжується менше 6 і навіть один плід. Зменшення
плодючості свиноматок часто спостерігається за осіменіння їх
під час підсосу.
Суки і кішки визначаються різною плодючістю. У сук
частіше від 6 до 10 плодів, а у кішок – 4–7. Іноді суки народжують
від 17 до 20 цуценят. У сук карликових порід кількість плодів
буває значно менша, ніж у великих порід.
Кролиця народжує від 6 до 9 кроленят, іноді їх буває від
10 до 13 і дуже рідко – від 14 до 19. У деяких випадках кількість
плодів буває меншою – 6 (навіть один).

3.7. МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ВАГІТНОСТІ

Розроблені клінічні та лабораторні методи діагностики

вагітності.
Клінічні методи діагностики вагітності (збір анамнезу,
рефлексологічне дослідження, зовнішнє дослідження (огляд,
пальпація), внутрішнє дослідження (вагінальне, ректальне) та
ультразвукове дослідження (сонографія).
Анамнез дозволяє виявити ймовірні ознаки вагітності.
1. Відсутність статевої циклічності протягом 30 і більше
днів після останнього осіменіння.
2. Покращення апетиту та вгодованості тварини.
3. Підвищені стомлюваність та пітливість.
4. Іноді спостерігається спотворення апетиту.
5. Підвищення частоти дихання і пульсу.
6. Більш спокійна поведінка тварини.
7. Збільшення частоти акту дефекації та сечовиділення.
8. Зниження продуктивності, зміна смаку молока.
9. Набряки кінцівок і нижньої черевної стінки.

166
 Цінними даними у ході збору анамнезу є записи в
журналі осіменінь.
Рефлексологічне дослідження проводять з використанням
самця‐пробника. Базується цей метод на оцінці реакції самки на
самця.
Оглядом можна встановити зміну контурів живота,
збільшення молочної залози та рухи плода.
Пальпація черевної стінки у другій половині вагітності дає
можливість виявити плід.
Вагінальним дослідженням можна виявити сухість та
блідість слизової оболонки геніталій, наявність слизової пробки
в каналі шийки матки, пропальпувати передлежачі частини
плода.
Трансректальний метод дозволяє діагностувати вагітність
та її терміни. Використовується на крупних тваринах.
Метод сонографії (sonos – звук, graphio – відображую)
дозволяє об’єктивно (за візуалізацією ембріональних рідин,
ембріонів та плодів) діагностувати вагітність та її терміни.
Лабораторні методи включають дослідження молока,
сечі, крові, слизу з піхви та шийки матки і базуються на
виявленні у вагітних тварин змін вмісту гормонів, фізико‐
хімічного складу секрету геніталій. Для діагностики вагітності
розроблені методи: кип’ятіння цервікального слизу, питомої
ваги цервікального слизу, крапельний, коагуляційна проба,
гормональні, кристалізація слизу з шийки матки за
електричним потенціалом біологічно‐активних точок та ін.
Частота дослідження і вибір методу діагностики вагітності
залежить від виду тварин та технологічних особливостей ведення
тваринництва (табл. 14).

167
 Таблиця 14
Терміни визначення вагітності

Методи діагностики після осіменіння

Тварини
соно‐ трансректа‐ паль‐
пробника огляд
графія льний пації
Корова 10–30 дн. 31–37 дн. 75–105 дн. 7–8 міс. 6–7 міс.
Кобила 8–30 дн. 11–23 дн. 45 дн. – –
Остання
Свиня 15–30 дн. 24 дн. 30 дн. – четвертина
вагітності
Вівця,
10–30 дн. 25–30 дн. – 60 дн. –
коза

3.8. ДІАГНОСТИКА ВАГІТНОСТІ У РІЗНИХ

ВИДІВ ТВАРИН

Діагностика вагітності у корів і телиць. Основними

методами діагностики вагітності є: рефлексологічний – за
допомогою бугаїв‐пробників, сонографії та трансректальний.
Рефлексологічний метод. Бугаїв‐пробників (одного на 150–
200 корів) щоденно вранці та ввечері випускають на 1,5–2,0 год в
загони, де знаходяться корови. Імовірність діагностики вагітності
складає 95 %.
Метод сонографії за допомогою приладів ультразвукової
дії дозволяє діагностувати вагітність з 31–37‐го днів після
осіменіння (Г.Г. Харута, В.Д. Недвига). Частота сумнівних діагно‐
зів складає 2,5 %. Візуалізація ембріону дозволяє у 100 % ставити
позитивний діагноз на тільність.
Трансректальний метод визначення вагітності застосо‐
вують з 75–105 дня після осіменіння.
Основні ознаки тільності у різні терміни.
Два місяці. Матка атонічна, знаходиться на межі тазової і
черевної порожнин. Ріг‐плодовмістилище, вдвічі більший від

168
вільного, флуктує. Інколи збільшення і флуктуація спостеріга‐
ються лише у верхівці рогу‐плодовмістилища.
Три місяці. Матка знаходиться у черевній порожнині та
частково розміщується у тазовій, стає кулеподібною, близько
15–20 см у діаметрі, міжрогова борозна згладжується. У цей час
необхідно диференціювати вагітну матку від наповненого
сечового міхура. З цією метою рукою захоплюють шийку матки
і переміщують пальці до тіла і рогів. Якщо кулеподібне утворен‐
ня є вагітною маткою, то відчуття зв’язку шийки, тіла і рогів буде
неперервним, а у неплідної матки швидко знаходяться роги і
сечовий міхур як окремі морфологічні утворення.
Чотири місяці. Матку не можна обвести рукою спереду.
Вона нагадує собою тонкостінний міхур, який повністю
знаходиться у черевній порожнині, а її шийка − на межі тазової і
черевної порожнин. При вібрації пальцями відчувається
флуктуація і плід. На верхівках і до середини рогів (за великою
кривизною) матки відчуваються плаценти, величиною з лісовий
горіх або біб. Вібрує стінка середньої маткової артерії з боку
рогу‐плодовмістилища.
П’ять місяців. Матка опущена в черевну порожнину.
Плаценти розміщені по всій її поверхні. Біля шийки матки
плаценти мають розміри голубиного яйця, а біля верхівок – у
1,5–2 рази більші. Пальпується плід. Починає слабко вібрувати
середня маткова артерія з боку вільного рогу‐плодовмістилища.
Шість місяців. Матка опущена до черевної стінки і
практично стає недоступною для пальпації. З тазової у черевну
порожнину звисають шийка матки і піхва, які промацуються як
горбистий тяж. Сильно вібрує середня маткова артерія з боку
рогу‐плодовмістилища і слабко − з протилежного.
Сім місяців. Ознаки як і у шість місяців. Сильно вібрують
середні маткові артерії з обох боків та інколи відчувається
вібрація задньої маткової артерії з боку рогу‐плодовмістилища.
Вісім місяців. Шийка матки розміщена на межі черевної і
тазової порожнин або на вході у останню. Пальпуються
передлежачі частини плода, плацентоми величиною з куряче

169
яйце різних розмірів. Добре відчувається вібрація обох середніх і
задньої маткової артерії з боку вагітного рогу.
Дев’ять місяців. Передлежачі частини плода знаходяться у
тазовій порожнині. З’являються ознаки передвісників родів,
починає виповнюватися молочна залоза, а її секрет стає білого
кольору (за консистенцією нагадує молозиво або молоко).
Методом пальпації вагітність визначається з правого боку
після опускання плода і прилягання його до бокової частини
черевної стінки, що частіше буває з 7‐го місяця вагітності. Для
проведення дослідження дослідник стає з правого боку, ліву руку
кладе на маклок, а долоню правої руки прикладає до правої
черевної стінки по лінії колінного суглоба. Кількома аритмічними
поштовхами дослідник відтісняє черевну стінку всередину і вгору,
але не віднімає руку від поверхні черевної стінки. При цьому
відчуваються поштовхи плода. Пальпацію проводять декілька
разів, зміщуючи руку вгору, вниз, вперед, назад.
Огляд проводять при достатньому освітленні з відстані 3 –5
м з боків і позаду тварини. Звертають увагу на зміну контурів
живота, набряки черевної стінки, кінцівок, молочної залози та
коливання черевної стінки при рухах плода.
Діагностика вагітності у кобил. Об’єктивним раннім
методом діагностики вагітності у кобил є сонографічний, який дає
можливість діагностувати вагітність з 11‐го дня після осіменіння
(Д.В. Подвалюк).
Ректальну діагностику жеребності краще застосовувати з
45‐того дня після осіменіння. Матка нежеребної кобили
рівномірно плоска, а яєчники знаходяться на рівні маклаків.
Півтора місяці жеребності. Яєчники збільшені за рахунок
жовтих тіл і фолікулів. Один яєчник дещо опущений вниз. Роги
матки пружно‐еластичні, збільшені. На межі тіла матки і одного
з рогів виявляється флуктуюче збільшення, розмірами з куряче
яйце.
Два місяці. Яєчник з боку плодовмістилища дещо опуще‐
ний вниз. У місці плодовмістилища пальпується флуктуючий
міхур, розмірами 10×15 см.

170
 Три місяці. Яєчник з боку місця‐плодовмістилища опуска‐
ється до середини висоти тазової порожнини. Міхур у матці
збільшується до 20–25 см і добре флуктує.
Чотири місяці. Яєчники опускаються до дна таза, а матка −
у черевну порожнину. Міхур у матці набуває розмірів до 40 см;
інколи промацується плід. Шийка матки розміщується на межі
тазової і черевної порожнин. Відчувається слабка вібрація
середньої маткової артерії з боку плодовмістилища, а широка
маткова зв’язка з боку рогу плодовмістилища напружена.
П’ять місяців. Матка знаходиться у черевній порожнині.
Плідний міхур великий, добре флуктує. Виразно вібрує середня
маткова артерія з боку плодовмістилища.
Шість місяців. Шийка матки опускається в черевну
порожнину, а матка з плодом − до нижньої частини черевної
стінки, що спричиняє погіршення її обстеження. Починає
вібрувати стінка середньої маткової артерії з протилежного до
плодовмістилища боку.
Сім–вісім місяців. Шийка матки опущена в черевну
порожнину; у вісім місяців промацуються передлежачі частини
плода. Вібрують стінки обох середніх маткових артерій і задньої
маткової артерії з боку плодовмістилища.
Дев’ять місяців. Шийка матки розміщена у тазовій
порожнині; пальпуються передлежачі частини плода. Відчутно
вібрують зазначені маткові артерії.
Десять–одинадцять місяців. Передлежачі частини плода
розміщуються в тазовій порожнині. Всі артерії добре вібрують.
Виповнюється молочна залоза.
Діагностика вагітності у свиней. Об’єктивним раннім
методом діагностики вагітності у свиноматок є сонографічний.
Діагностику проводять з 24 дня після останнього осіменіння.
Рефлексологічний метод застосовують на 15–30‐й дні після
осіменіння. Самця‐пробника пускають до свиноматок щоденно
на 1,5–2 години.
Метод пальпації та ректальне дослідження використо‐
вують рідко.

171
 Оглядом на пізніх строках поросності можна виявити
збільшення черевної порожнини, молочної залози, появу
молозива.
Діагностика вагітності у овець і кіз. Для діагностики
кітності використовують рефлексологічний метод, сонографію
та пальпацію.
Рефлексологічний метод. Самця‐пробника випускають в
отару самок з 10‐го по 30‐й день після осіменіння рано і ввечері
на 2 год. Відсутність статевої охоти є ймовірною ознакою
вагітності.
Метод сонографії за допомогою приладів ультразвукової дії
дозволяє діагностувати вагітність з 25–30 дня після осіменіння
(Г.Г. Харута, О.А. Хіцька).
Метод пальпації через черевну стінку ефективний в другій
половині вагітності.
Дослідження проводять обома руками, плавно стискуючи
черевні стінки. Зверху під хребцями пальпуються нирки у
вигляді щільних рухомих тіл. Під нирками пальпуються вагітна
матка і плоди. А.П. Студенцов при масових дослідженнях
рекомендує підводити під живіт вівці зігнуту в коліні праву ногу,
поступово стискуючи вентральну черевну стінку вгору і вправо.
Одночасно з цим пальпують матку.
Метод огляду. На пізніх строках вагітності можна
спостерігати асиметричність контурів черевної порожнини
(відвисання та вип’ячування правого боку черевної стінки).
Діагностика вагітності у сук та кішок. Вагітність
діагностують пальпацією, ультразвуковим дослідженням,
рентгенографію та рідше лабораторними методами.
Збір анамнезу дозволяє виявити ймовірні ознаки
вагітності: покращання апетиту та вгодованості тварини, більш
спокійна поведінка, у деяких тварин.
Найбільш раннім методом діагностики вагітності є
сонографія, що дає можливість діагностувати вагітність з 25 дня
після осіменіння.

172
 Зміни, які відбуваються у матці під час вагітності, у сук і
кішок подібні.
Метод пальпації використовується з 20‐го дня після осіме‐
ніння. Великих сук досліджують на підлозі, дрібних і кішок – на
столі. Руки кладуть на черевні стінки в ділянці попереку і
пучками пальців обережно зближують черевні стінки. У
невагітних сук знаходять роги матки у вигляді круглих тяжів
пружної консистенції. У вагітних сук та кішок знаходять ампули
в рогах матки або плоди.
Рентгенографія дозволяє діагностувати вагітність з 42–52‐го
дня, коли відбувається мінералізація кістяка та він стає
рентгеноконтрастним.
Лабораторні методи базуються на визначені в крові
релаксину та С‐реактивного протеїну.
Діагностика вагітності у кролиць. Для діагностики
сукрільності використовують рефлексологічний метод, соно‐
графію та пальпацію.
Самця‐пробника використовують з 5–6‐го дня після
осіменіння. Відсутність статевої охоти є ймовірною ознакою
вагітності.
Ультразвукову діагностику вагітності за візуалізацією ем‐
бріональної рідини проводять з 8‐ї доби, а ембріонів – з 11‐ї доби
після осіменіння (Харута Г.Г., Хіцька О.А.).
Метод пальпації плодів через черевну стінку проводять з
14 дня після осіменіння (у другій половині вагітності).

3.9. ВПЛИВ УМОВ УТРИМАННЯ ТА ГОДІВЛІ

НА ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ

Важливою умовою забезпечення нормального перебігу

вагітності у самок тварин та отримання від них життєздатних
плодів є повноцінна і нормована годівля, забезпечення кормами,
що містять білки, вітаміни (особливо А і Е), вуглеводи, макро‐ та
мікроелемент. Адже відомо, що основне значення в розвитку

173
плодів має годівля. Особливо це стосується другої половини
вагітності, коли інтенсивно починають розвиватися плоди.
Нестача поживних речовин та годівля самок за незбалан‐
сованими раціонами може призводити до порушення імпланта‐
ції ембріону, затримки його розвитку та ранньої ембріональної
смертності.
Згодовування самкам неякісних кормів (запліснявілих,
уражених грибками, отруйних) може призводити до виник‐
нення аборту, мертвородів, гіпотрофіків та народження
виродків. Як нестача, так і надлишок поживних речовин у
раціоні самок буде мати негативний вплив на фізіологічний
перебіг вагітності.
Не менш важливим є утримання самок – періодичне їх
чищення, купання та надання активного моціону.
Упродовж всієї вагітності самки повинні знаходитися в
сухому, теплому та світлому приміщенні з достатнім доступом
свіжого повітря та підстилки.

V Контрольні питання
1. Назвіть стадії запліднення.
2. Будова та функції плаценти.
3. Як класифікують вагітність за перебігом?
4. Які зміни відбуваються у організмі самки під час
вагітності?
5. Яка тривалість вагітності у окремих видів тварин?
6. Дайте визначення поняттю “плодючість тварин”, від
чого вона залежить.
7. Методи діагностики вагітності у корів.
8. Методи діагностики вагітності у кобил.
9. Методи діагностики вагітності у овець, кіз, свиноматок.
10. Методи діагностики вагітності у сук, кішок.

174
Розділ 4

ПАТОЛОГІЯ ВАГІТНОСТІ

Хвороби вагітних тварин – це такі патологічні зміни, які

настають в їх організмі за вагітності та ускладнюють її перебіг.

Причинами хвороб вагітних самок є:

1. Порушення годівлі і напування:
• кількісна і якісна недостатність раціонів годівлі вагітних
самок (згодовування кормів багатих фітоестрогенами і естро‐
генпродукуючими грибами);
• недоліки в організації напування.
2. Дія несприятливих чинників навколишнього середо‐
вища:
3 відсутність належної вентиляції (гіпоксія), моціону
(гіподинамія);
3 тісні, вогкі, погано освітлені і техногенно загазовані
приміщення;
3 переохолодження (гіпотермія), перегрівання (гіпертер‐
мія);
3 лікарські препарати, токсини, продукти хімічного
виробництва;
3 збудники вірусних і бактеріальних інфекцій (плацен‐
тити, аборти).

175
 3. Неспроможність механізмів адаптації самки до виниклої
вагітності:
• вроджена або набута недостатність системи нейроендо‐
кринної регуляції пристосувальних реакцій;
• розлади функції серцево‐судинної системи, залоз
внутрішньої секреції;
• токсикоз вагітних, алергічні реакції та імунні конфлікти,
спричинені несумісністю груп крові у системі матері і плода;
• перевантаження нирок вагітної тварини продуктами
обміну плода і враження гломерулярного фільтра циркулю‐
ючими і імунними комплексами;
• гіпофункція жовтого тіла або недостатнє продукування
фетоплацентарною системою прогестерону.
4. Вади розвитку матки, її розтягування при багато‐
плідності і багатоводді.
5. Вади розвитку плода (плодів).
6. Зниження загального тонусу організму, набрякове про‐
сочування тканин тазу, розслаблення зв’язкового апарату матки.
7. Вади розвитку плаценти (плацентит, м’ясний занос,
ворсинчастий і пузирчастий заноси, кісти, дифузна плацента,
коротка або довга пуповина, додаткова плацента).

4.1. ПОЗАМАТКОВА ВАГІТНІСТЬ

Позаматкова вагітність (ектопічна) (graviditas extraute‐

rina) – це розвиток зиготи і ембріона поза порожниною матки
внаслідок порушення міграції яйцеклітини або зиготи у
статевих органах тварини.
Розрізняють позаматкову вагітність яєчникову, трубну і
черевну.
Яєчникова вагітність (graviditas ovarialis) – запліднення
яйцеклітини в яєчнику, без овуляції. Реєструються поодинокі
випадки у корів на 2–2,5 місяці та у кобил на 3‐му тижні

176
вагітності. При цьому ембріони знаходяться у порожнині
кістозно зміненого яєчника.
Трубна вагітність (gr. tubaria) зустрічається внаслідок
порушення перистальтики або прохідності яйцепроводів
найчастіше у жінок і дуже рідко у тварин.
Черевна вагітність (gr. abdominalis) – приживлення
ембріона до будь‐якого серозного покриву внаслідок порушень
міграції яйцеклітини. Трапляється у кролиць, кішок, свиней,
овець і корів.
Позаматкова вагітність буває первинною (наведені варіанти)
і вторинною, яка буває тільки черевною і настає після розриву
матки при фізіологічному перебігу вагітності або при трубній
вагітності. Описані також випадки піхвової вагітності
(gг. vaginalis.). Вона буває тільки вторинною.
Позаматкова вагітність небажана для тварин з відпадаю‐
чою плацентою (гризуни, м’ясоїдні, примати) у яких плід
розвивається на будь‐якому органі черевної порожнини завдяки
глибокому вростанню ворсинок плаценти і забезпеченню
достатньої трофіки.
Клінічні ознаки. Сильна болючість, розрив яйцепроводу
(фолопієвої труби), кровотеча і шоковий стан.
Діагноз. У наш час можливо діагностувати цю патологію
лише за допомогою УЗД. Частіше ж визначають при розтині або
лапаротомії.
Додаткова вагітність (superfetatio) – це запліднення і
розвиток нової вагітності на фоні вагітності, що настала раніше.
Причини. Годівля тварин зеленими кормами із значним
вмістом фіто‐естрогенів (бобові, кукурудза). Вони розріджують
слизову пробку вагітності, викликають нову статеву охоту і за
умов сприятливого співвідношення в організмі ФСГ і ЛГ настає
овуляція і запліднення. Зазвичай вагітність має фізіологічний
перебіг. Спочатку народжуються плоди від першого заплід‐
нення, а через один статевий цикл – від другого. Найчастіше таке
зустрічається у свиней.

177
 Але, навіть якщо статева охота може виявитися у вагітної
самки, необхідно ще, щоб спермії пройшли через густу слизову
пробку цервікального каналу, дійшли до рога матки і досягли
яйцепроводів, а запліднена яйцеклітина змогла приживитися до
стінки матки, точно підготовленої для розвитку бластули.
Швидше за все, це пов’язано все ж із різним часом імплантації
або уповільненим розвитком зигот, запліднених одночасно
(випадкова діапауза).

4.2. НЕСПРАВЖНЯ ВАГІТНІСТЬ

Несправжня вагітність (псевдовагітність або псевдолак‐

тація) (graviditas spигіа) – прояв зовнішніх ознак вагітності
наприкінці її фізіологічного терміну, після статевої охоти, яка
пройшла без осіменіння або з непродуктивним осіменінням.
Частіше буває у диестральних або моноестральних тварин
(собаки, в основному маленькі пуделі і такси; кішки, кози, вівці).
Описані випадки псевдовагітності у свиней, кролиць, щурів,
морських свинок, а також у жінок, які жадають або бояться
народження дитини.
За гіпотезою В.А. Аллена, псевдолактація у сук є первіс‐
ним способом вигодовування інших цуценят даної собачої зграї,
якщо проеструс/еструс виникає у них тільки один раз на рік,
тобто узгоджений за часом.
Причини і симптоми. У м’ясоїдних наприкінці лютеаль‐
ного періоду, між 6 і 12‐м тижнем після еструсу, прогестагенна
активність жовтого тіла починає знижуватися. Внаслідок цього у
тварини розблоковується виділення із гіпофізу пролактину
(ПРЛ) і відзначаються фізичні і поведінкові зміни, які нагадують
підготовку до пологів, збільшується живіт, матка і молочні
залози, починається секреція молока, розвивається набряк
вульви, проявляються материнські інстинкти (підготовка гнізда‐
лігва, небажання залишати житло, гра з м’якими іграшками,
апатичність, а інколи агресивність до власника або до інших

178
собак). Через один – два тижні ці ознаки зникають. Звичайно
секреція молока при несправжній щенності триває недовго, а
молоко за своїм складом нічим не відрізняється від звичайного і
такі суки погоджуються годувати не своїх цуценят. У кішок
молоко з’являється рідко.
Нормальна щінність відрізняється діяльністю плаценти і
виробки нею релаксину – специфічного для вагітності сук
гормону. Інколи несправжня вагітність триває впродовж місяців
і навіть років; гаданою причиною такого стану є порушення
влагодження у системі гіпофіз‐гіпоталамус‐яєчники. На думку
доктора В. А. Аллена, уявлення про те, що несправжня вагітність
у сук має схильність до переходу у піометру, неплідність і
яєчникові дисфункції, є помилковою.
У кіз псевдовагітність, можливо, настає після резорбції
ембріонів. Козу можна роздоювати, після чого вона лактує як і
після нормальних вагітності та родів. Парують козу у наступний
статевий цикл.
З кожною наступною тічкою симптоми несправжньої
вагітності можуть підсилюватися і ускладнюватися піометрою.
Лікування. Зазвичай, псевдолактація припиняється без
лікування через 10–30 днів. Потрібно відібрати іграшки і не
дозволяти відсмоктувати молоко. Лікування слід спрямувати на
припинення лактації. Небажаним наслідком псевдолактації є
мастит. Призначають такі препарати:
1. Заспокійливі (седативні): діазепам, сібазон, седуксен,
реланіум, еленіум всередину або внутрішньом’язово у дозі
0,1–0,5 мг/кг.
2. Простагландини гр. Ф2‐α у невеликих дозах для
розсмоктування жовтих тіл.
3. Антигалактогени (препарати, які пригнічують лакта‐
цію). Це прогестагени, комбінації естрогенів з андрогенами
(дигітол; синестрол і метилтестостерон або тестостерону
пропіонат внутрішньом’язово у дозі 0,5–1 мг/кг протягом
10 діб); комбінація андрогенно‐естрогенних препаратів з диуре‐

179
тиком (сезорал). Слід зазначити, що призначення прогестагенів
небажане тому, що вони можуть обумовити розвиток різних
ускладнень (піометра).
Застосовують засоби місцевої дії, такі як камфорне масло
для втирання у шкіру молочної залози, препарат гексан, що
містить естрадіол і метилтестостерон, а також препарати
стопканілакт і тарідог.
Антигалактогени центральної дії, які пригнічують лак‐
тацію шляхом інгібування синтезу пролактину гіпофізом
бромокриптин (парлодел або бромергон) призначають
всередину два рази на день по 0,2 мг/кг протягом 10 днів.
Оральний прийом бромокриптину викликає у багатьох сук
блювання, тому лікування починають з дуже маленьких доз і
поступово підвищують протягом кількох днів.
Останнім часом для лікування псевдовагітності застосо‐
вують антагоніст препаратів, що містять опій, нолоксон
(нарканті, каберголін), який перешкоджає синтезу пролактину.
Доза препарата – 0,01 мг/кг маси тіла внутрішньовенно 1–2 рази
на день до зникнення симптомів. Психічні відхилення зникають
після перших ін’єкцій, а повна інволюція молочної залози
відбувається за тиждень.
4. Для зменшення виділення молока обмежують спожи‐
вання води, застосовують сечогінні засоби (фуросемід, лазикс)
внутрішньом’язово або всередину в дозі 2 мг/кг 5 разів через
день.
5. Для підсилення функції яєчників застосовують
тканинні препарати.
6. Бажано осіменити самку у наступний статевий цикл. Сук,
які не призначені для репродукції і мають повторні симптоми
несправжньої вагітності рекомендується лікувати оперативними
способами (піддавати оваріоектомії або оваріогістеректомії),
оптимальним часом для яких є період наступного еструсу.

180
 4.3. АБОРТ (ЕМБРІОНАЛЬНА СМЕРТНІСТЬ)

Аборт (abortus, від лат. aborіоr – народжувати перед-

часно) – переривання вагітності з наступним розсмоктуванням
або вигнанням зародка, муміфікацією, мацерацією,
путрифікацією або вигнанням з матки викидня чи недоноска.

Масово аборт проявляється у свиней, овець, іноді у корів.

У корів аборт незаразного походження реєструється у
середньому в 1,5 %, інколи − у 5 % випадків.
Економічні збитки за аборту обумовлюються від:
• недоотримання приплоду і молока;
• витрат на лікування тварин з ускладненнями;
• тривалої неплідності.
За часом настання аборт може бути:
• ранній − переривання вагітності у першій третині;
• пізній.
За характером прояву:
• самовільний (спонтанний);
• індукований (штучний);
• повний;
• неповний (частина плодів доношується і народжу‐
ється);
• клінічний;
• прихований (ембріональна загибель).
Наслідки абортів:
• розсмоктування ембріона;
• вигнання ембріона;
• вигнання викидня;
• муміфікація (висушування);
• мацерація (ферментативне розплавлення тканин);
• путрифікація (гнильне розкладання плода);
• петрифікація (скам’яніння).

181
 Ембріональна смертність – це переривання вагітності
(найчастіше буває) на ембріональній стадії розвитку. Ранні
аборти розповсюджені досить широко, лише недосконалі на
сьогодні методи діагностики не дозволяють їх діагностувати.
Вважають, що низьку заплідненість корів від першого осіменіння
у 15–30 і навіть 40 % випадків можна пояснити ранньою емб‐
ріональною смертністю. У овець цей показник сягає 20 %, у
кобил значно більше (тривалий період плацентації).
Ц. Касіда, досліджуючи корів, що приходили повторно в
охоту після осіменіння, виявляв через декілька днів після
овуляції 66 % запліднених яйцеклітин, а через 34 дні – лише 23 %
живих зародків.
Т. Едей (1969) класифікує приховані аборти у наступній
послідовності:
Пренатальна смертність – загибель ембріонів чи плодів
на будь‐який стадії їх розвитку.
Ембріональна смертність – загибель зигот чи ембріонів з
незавершеною імплантацією з наступною їх дегенерацією та
розсмоктуванням.
Плодова смертність – загибель плодів, що настає між
завершенням імплантації та родами.
Зародок, що гине на ранніх стадіях розвитку звичайно
розсмоктується, без зовнішніх клінічних ознак. Якщо ембріо‐
нальна смертність настає на фоні циклічного (малоактивного)
жовтого тіла, то на 15–16‐й день воно починає розсмоктуватися,
така корова може приходити в чергову охоту в нормальні строки
і смертність залишається непоміченою.
Якщо ж зародок гине після 16–20‐го дня вагітності, то
поява чергового статевого збудження затримується. Таку ембріо‐
нальну смертність можна діагностувати за подовженим
інтервалом між суміжними охотами.
Можна встановити ембріональну смертність і прямими
методами, підраховуючи (при лапаротомії) кількість зигот,

182
зародків чи народжених плодів і порівнюючи їх з кількістю
жовтих тіл в яєчнику.
Найвідомішою причиною ембріональної смертності є
генетична та імуногенетична несумісність плідника та самки в
такому ступені, який допускає запліднення, але розвиток
ембріона переривається на тій чи іншій стадії.
Необхідно мати на увазі, що міжнародна таблиця
летальних генів включає декілька десятків їх. Тут і гени резорбції
плода, муміфікації, різноманітних виродливостей тощо.
Під час запліднення, як відомо, в результаті злиття яйця і
спермія відбувається об’єднання двох генотипів. За несприят‐
ливої комбінації батьківського і материнського генотипів
зародок може виявитися гомозиготним, за будь‐яким летальним
геном і загинути на ранніх стадіях розвитку.
Аналогічна резус‐конфлікту несумісність може спостеріга‐
тися у тварин, проте 5–6‐и шарова їх плацента непроникна для
антитіл матері. Тому вони накопичуються в молозиві, згодову‐
вання якого новонародженим може закінчитися летально.
Причиною ембріональної смертності може бути й
імуногенетична несумісність матері і плода. Під час запліднення
спермій та яйцеклітина вносять у зиготу свої спецефічні
антигени. У зародку, що розвивається, міститься три групи
антигенів:
• видоспецифічні – є на всіх стадіях розвитку ембріона;
• органоспсцифічні – виникають на стадії утворення
даного органа;
• стадіоспецифічні – властиві лише певним стадіям
процесу ембріогенезу (І. І. Соколовська; В. А. Яблонський).
Антигени навколоплідних вод захищають плід від антитіл
матері, тут вони й зв’язуються. Внаслідок цього, між плодом і
матір’ю виникає стан імунологічної толерантності, який
гарантує його існування.

183
 Якщо ж біологічні та імунні протиріччя між ембріоном та
материнським організмом виявляються значними, то нормаль‐
ний перебіг ембріогенезу буде порушено.
Невідповідність віку гамет може розвиватися як наслідок
надто раннього осіменіння, тобто старіння сперміїв до моменту
запліднення та запізнілого осіменіння, тобто старіння
яйцеклітини.
Як відомо, запліднення може бути успішним у великої
рогатої худоби протягом 6–12 годин після овуляції, овець – 4–6,
свиней – 10–12 і кобил – до 24 годин. Чим більше пройшло часу
від овуляції до осіменіння, тим нижчим буде відсоток
заплідненості, тим менше число зародків імплантується, тим
більшим буде процент ембріональної смертності у багато‐
плідних тварин, тим нижчим буде процент нормальних
вагітностей. Таку ембріональну смертність О. В. Квасницький
пояснює біологічною неповноцінністю та нерівноцінністю
яйцеклітин та сперміїв. Старіння яйцеклітин може привести не
тільки до вищезгаданих наслідків, а й до поліспермії –
(проникнення в цитоплазму яйця декількох сперміїв під час
запліднення) та дигинії – (пригнічення виділення другого
полярного тільця, внаслідок чого один чоловічий пронуклеус
зливається з двома жіночими). Подібне явище зустрічається в 70
% кролячих яйцеклітин при заплідненні їх уже через 9 годин
після виходу з фолікулів, у 22 % яйцеклітин свині – при
осіменінні через 36 годин від початку охоти і дуже рідко – у
овець та корів.
Ембріональну смертість спричиняють порушення фізіологіч‐
ного середовища матки в період вилуплювання ембріона:
• нервово‐гуморальних розладів, особливо синтезу про‐
гестерону та лютеїнізуючого гормону;
• обсіменіння матки мікроорганізмами;
• інших, ще нез’ясованих причин.

184
 Розвиток зиготи значно залежить від збалансованості
гормонального фону матері. Для підготовки ендометрію до
прикріплення зародка потрібен перш за все прогестерон.
У багатьох випадках, внаслідок недостатньої активності
жовтого тіла на слизовій оболонці матки, з одного боку,
створюються сприятливі умови для імплантації зародка, а з
другого – в яєчнику починають дозрівати нові фолікули і настає
так званий гормональний аборт.
Зараз вважають, що активність ще повністю не
сформованого жовтого тіла вагітності може знизитись за
надмірного виділення окситоцину, наприклад, у випадку
передчасного роздоювання корів чи тривалого ссання.
У процесі розвитку зародка змінюється і його чутливість
до навколишніх факторів: нешкідливі на одному етапі фактори
можуть бути згубними на іншому. Ці періоди розвитку зародка
називають критичними періодами. Залежно від сили і тривалості
дії цих факторів зародок або гине, або його розвиток
порушується.
Першим критичним періодом є вилуплювання ембріона
або звільнення бластоцисти від прозорої оболонки, яка буває у
корів на 8–14 добу, свиней – 6‐ту добу, овець – 8‐му добу.
Другим критичним періодом є процес імплантації
зародка, що відбувається на 9 – 14 – 24 добу.
Третій критичний період ембріогенезу припадає на час
формування плаценти (плацентація). Порушенню плацентації
можуть сприяти нестача вітамінів (особливо вітаміну А),
генетична несумісність матері і плода, порушення гормональної
рівноваги в організмі матері, проникнення у статеві шляхи
самки патогенних мікробів тощо. Після плацентації зародка в
центральній нервовій системі формується домінанта вагітності,
що забезпечує її нормальний перебіг.
Неповноцінна годівля тварин (нестача в раціоні окремих
елементів живлення, неправильне їх співвідношення або ж

185
надлишок окремих з них, згодовування недоброякісних кормів) є
однією чи не з головних причин ембріональної смертності.
Як вже зазначалося, приховані аборти відбуваються без
характерних клінічних ознак.
Заходи щодо профілактики аборту та утробової інфекції.
Профілактику ембріональної смертності проводять шляхом
внутрішньом’язового введення 15 мл тетравіту або аналогічних
полівітамінів за годину до першого введення сперми коровам
(С.С. Волков).
Коровам за гіпотонії матки та багаторазових, безрезульта‐
тивних осіменіннях застосовують асептизацію порожнини матки
з використанням внутрішньоматкового введення 0,3 %‐го розчину
Люголя в дозі 2–5 мл (або флакон, розведеного у 10 мл
фізрозчину, препарату спермосан‐3) після другого введення
сперми (через 12–24 год) з одночасним, підшкірним введенням
8 – 10 од. окситоцину;
На 7–8‐й дні після осіменіння за низької якості жовтих тіл,
додатково, внутрішньом’язово вводять 20–40 мг прогестерону
або 2 мл (10 мкг) сурфагону. Очікувана заплідненість за умови
дотримання зазначених рекомендацій буде складати 50 % і
більше (Г.Г. Харута, С.А. Власенко).
За вагітності у випадку загрози аборту:
• при живому плоді і закритій шийці матки (тонолітики,
гестагени, вітамін Е);
• при відкритій шийці матки (плодовий міхур вийшов) −
стимулюють родову діяльність;
• якщо аборт скоївся або настала смерть плода −
звільняють матку від плода і його оболонок.
Профілактика аборту, загалом, складається з таких
заходів:
• повноцінна годівля залежно від фізіологічного стану
тварин;
• дотримання правил напування тварин;
• не випасати вагітних по росі, снігу, інею, на бобових;

186
 • не переганяти слизькою дорогою;
• виключити інбридинг при паруванні;
• вибирати оптимальний час для осіменіння;
• дотримуватися правил асептики і антисептики при
осіменінні;
• осіменяти тварин після повної інволюції статевих органів
після родів та повністю вилікуваних;
• кваліфікована діагностика вагітності;
• уникати грубої фіксації і надмірної експлуатації вагітних;
• планувати ветеринарні заходи і обробки, враховуючи
фізіологічний стан тварин.

4.4. ВИВОРІТ ПІХВИ

Виворіт переддвер’я і піхви (inversio vestibulum vaginae et

vaginae) – це вивертання її стінки через статеву щілину назовні
(результат інвагінації верхньої стінки піхви), що часто
спостерігається у корів і рідше у інших тварин. Випинається
звичайно верхня стінка, тому що вона більш рухома. Нижня ж
стінка трохи фіксована в своєму положенні сечівником та
сечовим міхуром, який в свою чергу фіксується зв’язкою,
прикріпленою другим кінцем до нижньої черевної стінки.
Слід відзначити, що у сук і кішок це захворювання буває
не тільки в період вагітності, але й під час тічки.
За ступенем вивороту розрізняють:
• неповне (часткове) вивертання (inversio vaginae partialis),
коли лише частина піхвової стінки вивертається назовні (рис. 17);
• повний виворіт піхви (inversio vaginae totalis), коли вся
піхвова трубка разом з шийкою та тілом матки випинається з
вульви у вигляді кулястого тіла (рис. 18).
Причини. Основною причиною є зниження загального
тонусу організму і як результат – розслаблення фіксуючого
апарата піхви, розриви навколопіхвової клітковини. Сприяє
виникненню захворювання нестача в організмі вітаміну В,

187
внаслідок чого в тканинах статевих органів затримується велика
кількість води та знижується тонус вегетативної нервової
системи. Схильність до захворювання у вагітних тварин виникає
при стійловому утриманні їх на похилій підлозі, за відсутності
активного моціону, неповноцінній годівлі, старечих змінах в
організмі, підвищенні внутрішньочеревного тиску, при
двійнятах тощо.
Окремі автори вважають виворіт піхви спадково
обумовленим, тому в ряді країн не залишають для племінних
цілей нащадків від таких корів.
Симптоми. При частковому вивороті піхви в останній
третині вагітності при лежачому положенні тварини відмічають
невелике червоне випинання з піхви, розміром від курячого
яйця до кулака. При вставанні тварини випнута частина піхви
здебільшого втягується. Пізніше, з наближенням родів, розміри
випнутої частини піхви зростають і вона вже не втягується при
стоянні тварини.

Рис. 16. Частковий виворіт піхви Рис 17. Частковий виворіт піхви
за лежання за стояння

188
 При повному вивороті з піхви виступає велике червоне
кулясте тіло, верхівкою якого є шийка матки. Слизова оболонка
з блискучої яскраво‐рожевої поступово стає синьо‐червоною з
ознакою венозного застою, вона легко забруднюється, висихає,
на ній з’являються рани, тріщини, що призводять до розвитку
гнійно‐запальних процесів та осередків некрозу, інколи повне
випадіння піхви супроводжується вивертанням сечового міхура,
при цьому з вульви виступають два кулястих випинання:
верхнє – піхва, нижнє – сечовий міхур.
У свиней вивернута слизова оболонка має нерівну
поверхню. У важких випадках виступає назовні піхвова частина
шийки матки, яку видно в середині вивернутих тканин у вигляді
вузлика. При повному вивороті піхви може вивертатися і пряма
кишка.
Піхву, що вивернулася назовні, можна спостерігати як під
час лежання, так і під час стояння тварини. Загальний стан
тварини не порушується. Коли ж на слизову оболонку попадає
кал і сеча, у тварини виникає подразнення. У цей час вона
проявляє больову реакцію, вигинаючи спину і підтягуючи
живіт. При надмірних потугах може вивертатися сечовий міхур.
Коли захворювання триває довго, розвивається запалення
вивернутої слизової оболонки піхви. Від довгого перебування
зовні вона підсихає, тріскається, може травмуватися тваринами,
що стоять поруч чи будь‐якими предметами.
Прогноз. Якщо у корів, кіз і овець загальний стан буває
задовільним, то лікування завжди дає ефект. А у тих тварин, що
мало ходять, а більше лежать, у яких виворіт піхви настав
задовго до родів, прогноз обережний, тому що у них можуть
виникнути ускладнення (некроз слизової оболонки, уремія,
запалення очеревини).
У свиней при вивороті тільки піхви прогноз сприятливий.
Якщо незадовго перед родами виворіт піхви ускладнився ще й
виворотом прямої кишки, тоді прогноз обережний.
У сук і кішок прогноз сприятливий.

189
 Лікування складається з таких етапів:
1. Поставити тварину на “місток” з нахилом до голови на 150 .
2. Забинтувати і зафіксувати корінь хвоста.
3. Виконати низьку сакральну анестезію.
4. Обмити випнуті тканини знезаражуючими і в’яжучими
розчинами (калію перманганату 1:500; 0,5%‐им розчином таніну;
2%‐им розчином галуну; 2–3%‐им розчином йодгліцерину).
5. Ослизнити перед вправленням вивернутий орган
(відваром з насіння льону 1:30; простерилізованою олією;
емульсією йодвісмутсульфаніламіду).
6. У випадку локалізації сечового міхура в середині
вивернутої піхви – звільнити його від сечі катетеризацією або
проколом голкою.
7. Вправити піхву у тазову порожнину, розправивши її
стінки.
8. Для профілактики запалення ввести у порожнину піхви
антимікробну емульсію, маткові палочки або піноутворювальні
таблетки.
9. Зафіксувати статеві органи.
10. Для усунення потуг застосувати низьку сакральну
анастезію або ханегіф.
11. При появі ознак родів зняти шви.
12. На початку утворення вивороту призначити внут‐
рішньом’язово прогестерон.
13. Якщо вправлення неможливе – випнуті тканини
видаляють оперативним методом.
Профілактика:
• вилучити з раціону вагітних корми, що містять фіто‐
естрогени та вражені грибами;
• організувати щоденний активний моціон, інсоляцію;
• підлога стійл повинна мати нахил не більше 50.

190
 4.5. ВОДЯНКА ПЛОДОВИХ ОБОЛОНОК

Водянка плодових оболонок – це скупчення великої

кількості навколоплідної рідини в порожнині амніону
(гідроамніон) або алантоісу (гідроалантоїс), а іноді в порожнинах
обох оболонок.
Водянка частіше зустрічається у корів і кобил у другій
половині вагітності, рідше – в інших тварин.
Причини. Це результат розладу функцій водної оболонки і
порушення плацентарного кровообігу, а також захворювань
нирок плода та ін.
Симптоми. Живіт вагітних тварин стає бочкоподібним,
голодні ямки виповнені. Кількість рідини в оболонках плода
може досягати у корів 200 л, а у кобил 100 л і більше. Тварини
рідко лягають, а якщо лягають, то на груди, а не на бік, як за
звично. Дихання і пульс прискорені, апетит відсутній. При
перкусії черевних стінок – звук тупий. Слизові оболонки,
особливо піхви, застійно гіперемійовані. При ректальному
дослідженні пропальпувати плід неможливо.
Прогноз. При водянці плодових оболонок обережний, тому
що часто плід гине, у тварин виникає токсикоз, що може
призвести до загибелі самки.
Лікування. При невеликій водянці вагітність може
закінчитися народженням живого плода. Велика водянка
частіше перериває вагітність, відбувається затримка посліду,
який слід відокремити і лікувати тварину як при гідрометрі. За
затяжного перебігу хвороби, що загрожує життю самки,
роблять штучний аборт або кесарів розтин.

4.6. ПЕРЕДЧАСНІ ПЕРЕЙМИ І ПОТУГИ

Передчасні перейми та потуги (Dolores ad раrtит

іттаtиrеs) – це такі, які з’являються завчасно до очікуваних родів.
Найчастіше вони виникають у кобил в останній третині

191
вагітності при закритій шийці матки і відсутності інших ознак
наближення родів чи аборту.
Причини. Найчастішими причинами є охолодження тіла і
надмірне фізичне напруження тварин. Крім того, передчасні
перейми і потуги можуть зумовити посилені рухи плода від
подразнення його та ударів по черевній стінці матері. Звичайно,
і інші моменти, які ведуть до спорадичного аборту, можуть
викликати передчасні потуги. Якщо подразник продовжує
сильно діяти, то до скорочень матки приєднуються скорочення
черевного преса.
Симптоми. Тварина на початку проявляє помітне
занепокоєння, яке виявляється у жуйних тварин у тому, що вони
стогнуть і мукають. У кобил до появи виразних потуг можна
спостерігати ознаки кольок. Надалі у тварин вигинається спина і
дуже скорочуються черевні м’язи. Якщо ці явища затягуються,
то у тварин прискорюється дихання, частішає пульс, вони
потіють.
Діагноз. Ставлячи діагноз, треба відрізняти передчасні
перейми і потуги від нормальних родів. При передчасних
потугах вим’я порожнє і в’яле, не видно западання крижово‐
тазових зв’язок, статеві губи мало набряклі, Точніше ж це
розпізнати можна вагінальним дослідженням.
Прогноз. Завжди обережний. Потуги можуть незабаром
припинитися. Іноді вони через деякий час знову з’являються і
припиняються. Нерідко можна спостерігати їх посилення, а це
може призвести до таких ускладнень, як аборт, випадання піхви,
сечового міхура або прямої кишки. У кобил, корів, кіз і овець
бувають випадки раптової смерті внаслідок розриву матки.
Лікування повинно спрямовуватися на зняття потуг та
збереження вагітності. Для цього тварину треба насамперед
заспокоїти – їй роблять легку проводку або ж переводять в
ізольоване темне приміщення і ставлять так, щоб задня частина
тіла була вищою від передньої. На поперек та крижі накладають
зігрівальний компрес (нагрітий пісок в мішку, гарячі грілки,

192
припарки з сінної потерті). Коровам можна задавати через рот
алкоголь, а кобилам хлоралгідрат (15 – 20 мл розведений в 0,5 л
води). Добрі наслідки дає епідуральна низька сакральна
анестезія та підшкірне введення атропіну в лікувальних дозах.
Якщо ж вагітність вже перервалася, то слід чим швидше
видалити мертвий плід.

4.7. ЕКЛАМПСІЯ

Еклампсія (есlampsia; від грец. еklampsis – спалах, раптове

виникнення) – токсикоз вагітних, що характеризується появою
нападів і судом у передродовий і післяродовий періоди.
Хворіють усі домашні тварини, але найчастіше собаки
дрібних порід у період годівлі цуценят, рідше свині, корови і
кобили. Захворювання виникає у другій половині вагітності, у
період родів та після родів.
Причини. Гадають, що еклампсія є найсерйознішим
ступенем пізнього токсикозу вагітності і розвивається у
результаті розладу функцій головного мозку при надходженні в
організм матері у період вагітності антигенів плаценти, а після
родів – продуктів розкладання плаценти і лохій.
Симптоми. Приступ еклампсії починається з „безглуздого
виразу” і закочування очей, переляку і занепокоєння. Вони
супроводжуються хиткою задерев’янілою ходою, порушенням
рівноваги, почастішанням пульсу і дихання. Різко зростає
артеріальний тиск. За цими симптомами проявляються судоми
мускулатури тулуба, шиї і особливо жуйних м’язів (тризм) зі
скреготанням зубами і виразною пінистою слинотечею.
Внаслідок скорочень м’язів шиї голова відкидається назад,
з’являються хрипи і задуха. Напад буває швидкоплинним або
триває до 30 хв, після чого тварина лежить у пригніченому
напівкоматозному стані, підхоплюється, озирається по боках,
лякається і врешті‐решт заспокоюється. Приступ може

193
повторитися за кілька годин або навіть діб. Підсилення
зовнішніх подразників (біль, шум, яскраве світло тощо) може
викликати новий напад еклампсії.
Прогноз. Напади еклампсії небезпечні тому, що тварина
може наносити собі значні травми. Ускладненнями еклампсії
бувають жовтяниця, аспіраційна пневмонія, набряк легень,
крововиливи у головний мозок, паралічі, кома і загибель у
результаті недостатності печінки і нирок, а також крововиливів у
життєво важливі органи.
Лікування. Забезпечують спокій, тепле затемнене примі‐
щення і товсту підстилку. Припадки усувають шляхом призна‐
чення кобилі хлоралгідрату у вигляді клізми. Корову часто
здоюють, виконують кровопускання. Свині внутрішньом’язово
ін’єктують 20 мг реланіуму. У кішок показаний ефірний наркоз.
Внутрішньом’язово застосовують 25 %‐ий розчин магнію
сульфату коровам 120 мл, свиням, вівцям і козам – 20–25 мл,
собакам – 5–15 мл. Є дані про ефективну дію аміназину у дозі
2 мл/100 кг маси тварини при його внутрішньовенному введенні
разом з розчином глюкози (діє як седативне, протисудомне і
гіпотензивне). Сукам призначають для повільного внутрішньо‐
венного введення 10 %‐ий розчин кальцію борглюконату у дозі
5–20 мл, після чого у тій же дозі – підшкірно.
У період між припадками всередину задають натрію
гідрокарбонат, препарати брому (коровам і кобилам 20–50 г,
свиням 2–5 г, собакам 0,2–2 г), кальцію, вітаміну Д, тахістін,
паратиреоїдін. Для покращення кровотоку у системі капілярів і
дезінтоксикації застосовують глюкозо новокаїнову суміш (100 мл
20 %‐го розчину глюкози або реополіглюкіну та 10 мл 0,25 %‐го
розчину новокаїну на 100 кг маси тварини).
Якщо еклампсія виникла у тварини у період родів, треба
якомога швидше завершити роди. Після народження плода і
після наркозу захворювання часто проходить.

194
 Профілактика: наприкінці вагітності з раціону сук
виводять кальцієві добавки, котрі можуть шляхом пригнічення
функції паращитоподібних залоз заблокувати виділення
кальцію у період родів та після них, що і призводить до слабкої
родової діяльності та еклампсії.

4.8. ЗАЛЕЖУВАННЯ ПЕРЕД РОДАМИ

Залежування перед родами (Paraplegia ante partum) −

симптомокомплекс ряду розладів функції руху. Реєструють за
кілька днів або тижнів до родів у другій половині зими у корів і
кіз; рідше буває у кобил.
Причини. Порушення обміну речовин, ожиріння,
остеодистрофія. Сприяють недузі недостатня, неповноцінна і
надмірна годівля, відсутність моціону і затиснення нервів при
набряках вагітних, багатоплідна вагітність, водянка плода і
плідних оболонок, хвороби кінцівок.
Симптоми. Похитування і кульгавість при пересуванні,
утруднене вставання, тварина довго лежить і зрештою зовсім не
піднімається на кінцівки.
Прогноз. Чим ближче до родів, тим сприятливіший.
Тривале лежання призводить до розладів травлення, висна‐
ження, атрофії м’язів тазових кінцівок, пролежнів, інтоксикації і
сепсису.
Лікування. Забезпечують повноцінну годівлю і рясну
підстилку. Перевертають і масажують тварину 2–3 рази на день,
піднімають тварину. Призначають полівітаміни, макро‐ і
мікроелементи, антиоксиданти. Корисною є паралюмбальна
анастезія за І.І. Магдою. Внутрішньовенно вливають 150 мл
40 %‐ої глюкози разом зі 100 мл 10 %‐го розчину кальцію
хлористого на 1, 3, 5‐й дні та внутрішньом’язово 50 мл 5%‐го
розчину аскорбінової кислоти і 4 мл 5%‐го розчину вітаміну Е
(токоферолу). В.С. Авдеєнко рекомендує вводити 400 мл

195
поліглюкіну з інтервалом 24 год і внутрішньом’язово – 15 мл
імуностимулятора продігіозану з інтервалом 12 год та один раз
на 6 год внутрішньом’язово деперсолон.

Рис. 19. Спосіб фіксації для підйому тварини

за залежування методом Іонка

Профілактика: збалансовують раціон годівлі. Виключають

з раціону кислі корми, зменшують згодовування концентратів, у
раціон вводять сіно сінаж трав’яне борошно моркву гідропонну
зелень, згодовують соснову або ялинову хвою. У сонячні дні
забезпечують моціон тваринам.

4.9. КРОВОТЕЧА З МАТКИ

Кровотеча з матки (metrorrhagia) зустрічається у кобил,

корів і кіз, внаслідок розриву кровоносних судин слизової
оболонки матки і хоріона.
Причини. Травми під час падіння, стрибках, тяжкій роботі,
дія мікроорганізмів, інвазії, новоутворення. Смерть одного з
плодів за двійневої вагітності у кобили або за муміфікації у
корови; відшарування плаценти.
Симптоми. Витікання крові назовні через шийку матки,
занепокоєння, хитка хода, тремтіння мускулатури, блідість

196
слизових оболонок, спітніння, загальна слабкість. Суки
скавучать, часто лягають, встають. Відзначаються незначні
потуги, результатом яких є періодичне виділення згустків крові.
Діагноз. Витікання крові через шийку матки назовні. Для
диференціації роблять вагіноскопію і встановлюють, звідки
виділяється кров
Прогноз. Сумнівний і несприятливий у кобил і сук.
Лікування. Забезпечують повний спокій, тварину розміщу‐
ють на „місток”, холодний компрес на поперек і крижі.
Внутрішньом’язово вводять міотоніки (окситоцину, пітуітрин).
Внутрішньовенно – спочатку препарати для згортання крові
(вітамін В12, вікасол, 10%‐ий розчин кальцію хлориду, магнофос),
а потім кровозамінні – поліглюкін в дозі 400 мл, фізрозчин –
3–5 л.
Профілактика: забезпечити тварин регулярним моціоном,
повноцінною годівлею, інсоляцією, виключити надмірну
експлуатацію.

4.10. СКРУЧУВАННЯ МАТКИ

Скручування матки (torsio uteri) – матка, або

плодоносний ріг, переміщується навколо своєї повздовжньої осі
вправо або вліво в межах від 900 до повного оберту на 3600. У
кобил і жуйних вузол скручування міститься в ділянці
внутрішньої частини шийки матки, а у багатоплідних тварин в
будь‐якій частині вагітного рогу між плідними яйцями.
Причини. Широка маткова зв’язка не фіксує ріг
плодовмістилища по всій його довжині, падіння вагітних тварин
з перевертанням; сильні поштовхи, рух по нерівній поверхні,
спуск з крутої гори та ін.
Клінічні ознаки. Протягом вагітності відмічаються кольки,
занепокоєння, переступання задніми кінцівками, оглядання на
живіт, припинення жуйки, легка тимпанія. Тварини часто
лягають, встають, б’ють себе по животу кінцівками, виникає

197
копростаз, а у передродовий період короткочасні перейми і
потуги.
Діагноз. Базується на основі вагінального і ректального
дослідження. При вагінальному дослідженні складки слизової
оболонки піхви розташовані гвинтоподібно навколо закритої
шийки матки. При сильному перекручуванні матки доступу до
шийки немає. Ректальним дослідженням встановлюють
наявність спереду шийки матки щільного „вузла” із скручених
тканин матки. Через нееластичну, щільну стінку матки
промацується плід.

Рис. 20. Скручування матки вправо

Прогноз. Сприятливий – при незначному, до 180° скручу‐

ванні. При запізнілому розкручуванні можуть спостерігатися
загибель і емфізема плода, застій крові і шоковий стан
породіллі, розрив матки внаслідок тромбозу її судин і ішемії,
виворіт піхви розлади сечовипускання у результаті
перетискування складками піхви зовнішнього отвору уретри,
затвердіння шийки матки, метрит і перитоніт.
Лікування. При закритій шийці матки і відсутності перейм
і потуг тварину перевертають через спину навколо поздовжньої
осі в сторону скручування за методом Шефера (рис. 21). Якщо

198
шийка матки відкрита, то рукою розкривають плідний міхур,
випускають води, захоплюють передлежачу частину плода і
крутять його в сторону – зворотну скручуванню.

Рис. 21. Розкручування матки за методом Шефера

Профілактика: не допускати скупченість тварин.

Забезпечити повноцінність раціонів вагітних, регулярний
активний моціон, не випасати на кручах, не полохати тварин.

4.11. НАБРЯК ВАГІТНИХ

Набряк вагітних (оеdета grаvіdаrит) тварин – це

скупчення транссудату в шкірі та підшкірній клітковині тазових
кінцівок та нижньої черевної стінки з явищами венозного
застою. Від фізіологічного набряку – одного з передвісників
родів, він відрізняється часом та причиною виникнення.
Причини. Схильність до набряків розвивається у тварин у
зв’язку із збільшенням об’єму циркулюючої крові при зростанні
проникності судин, порушеннях водного та мінерального
обмінів, що призводить до підвищеного вмісту рідини в

199
тканинах. Це особливо характерно для тварин з хворобами
серця, печінки, нирок. Сприяють виникненню захворювання
згодовування великої кількості соковитих кормів, мінеральне
голодування та відсутність моціону.
Симптоми. У ділянці вим’я, зовнішніх статевих органів,
нижньої стінки живота, підгрудка, кінцівок, молочної залози
з’являються не болючі, холодні, обмежені чи розлиті набряки.
При сильних набряках шкіри нижньої стінки живота молочна
залоза опускається до рівня скакальних суглобів. Іноді набряк
може поширитись на статеві губи, промежину, а спереду – на
підгрудок. При натисканні пальцем на набряклу тканину на ній
залишається заглибина.
Прогноз сприятливий. При поліпшенні умов утримання
тварин набряки зникають або ж дальший розвиток їх
припиняється. Набряк також зникає після родів. Проте при
ранніх набряках, особливо у тварин з хворобами серця, нирок
прогноз повинен бути обережним. Перетискання транссудатом
судин обумовлює порушення циркуляції крові і зниження
резистентності тканин. Незначні травми в таких випадках,
банальна мікрофлора, сприяють переходу набряку в запальний
процес, можуть розвиватися флегмона та некрози значних
ділянок шкіри.
Лікування хворих розпочинають з вилучення з раціону
соковитих кормів і солі, надання моціону та виконання масажу
за ходом лімфатичних судин (від вим’я до грудей, кінцівок −
знизу вгору). Із медикаментозних препаратів призначають
хлористий кальцій, вітамін С і сечогінні. Рекомендовано засто‐
сування теоброміну або еуфіліну всередину в середніх дозах, а
також ін’єкції 6%‐го розчину декстрану або 30%‐ої альбумінової
сироватки, а у разі токсичного набряку – димедрол, супрастін.
В.С. Авдеєнко репрезентує методику комплексного
лікування корів за набряку під час вагітності:
1‐й день − внутрішньом’язово дегістин 10 мл у поєднанні з
50 мл 25%‐го розчину сірчанокислої магнезії;

200
 2‐й день − внутрішньовенно унітіол 15 мл і антиоксидант‐
ний комплекс 500 мл (його склад: 400 мл 5%‐го розчину глюкози;
100 мл 10%‐го розчину кальцію хлориду і 5 г аскорбінової
кислоти);
3‐й день – повторно вводять дегістин;
4‐й день − внутрішньом’язово 50 мл 25%‐ої сірчанокислої
магнезії;
5‐й день – антиоксидантний комплекс 500 мл.
Отже, лікування має бути комплексне і спрямоване на
відновлення кислотно‐лужного балансу, водно‐електролітного
обміну та зниження кров’яного тиску.
Профілактика направлена на відновлення циркуляції
крові, усунення гіпоксії та ацидозу тканин шляхом вилучення з
раціону соковитих кормів та балансування мінеральної годівлі, а
також забезпечення регулярної інсоляції і моціону вагітних.

V Контрольні питання
1. Вкажіть на причини аборту.
2. Яку допомогу слід надати тварині у разі позаматкової
і несправжньої вагітностей?
3. Вкажіть на причини вивороту піхви у самок
сільськогосподарських тварин.
4. Яке лікування застосувати за вивороту піхви і його
переддвер’я?
5. Яке лікування застосувати за водянки плодових
оболонок?
6. Вкажіть на причини передчасних перейм і потуг.
7. Яку допомогу слід надати тварині у разі бурхливих
перейм і потуг?
8. Яку допомогу слід надати тварині за еклампсії?
9. Вкажіть ознаки набряку вагітних.
10. Яку допомогу слід надати тварині у разі набряку під
час вагітності?

201
Розділ 5

ОРГАНІЗАЦІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ РОДІВ

5.1. ОРГАНІЗАЦІЯ РОДІВ

Роди – фізіологічний процес, що полягає у виведенні із

організму матері зрілого живого плода (ів) з подальшим
вигнанням плодових оболонок та залишків плодових рідин.
Родовий процес може перебігати без порушень або з
відхиленням від норми.
У першому випадку роди вважаються нормальними, в
другому –патологічними.
У свійських тварин звичайно роди відбуваються природно
без особливих труднощів. Іноді процес родів ускладнюється і
затягується, причому у корів це буває набагато частіше, ніж у
інших видів тварин.
Слід також відмітити, що роди проходять під контролем
центральної нервової системи. Формування родової домінанти
потребує відносного спокою і усунення зовнішніх подразнень.
Для цього необхідно організувати в кожному тваринницькому
господарстві спеціальні родильні відділення.
Родильні відділення повинні бути організовані так, щоб
самка в кінці вагітності, під час родів і в післяродовий період та
новонароджений – в перші години і дні свого життя, мали
належні умови утримання, годівлі і догляду та знаходились під

202
постійним контролем обслуговуючого персоналу і ветеринарних
фахівців. Організація родильного відділення дає можливість
зберегти здоров’я і продуктивність породіллі, здоров’я і життя
новонароджених, своєчасно надати акушерську допомогу за
тяжких і патологічних родів.
Для родильного відділення відводять окреме приміщення,
яке повинно бути сухим, світлим, з достатньою вентиляцією, без
протягів, з просторими боксами чи станками і теплою підлогою.
Тут має бути кімната для ветеринарної аптеки та газової чи
електроплити, яка необхідна для нагрівання води, стерилізації
акушерських інструментів, а також приміщення для фуражу та
інвентарю.

Рис. 22. Корова з новонародженим телям у боксі

родильного відділення

Родильні відділення для корів рекомендується будувати

окремо за типовими проектами поблизу корівників.

203
 На великих молочних фермах родильне відділення ділять
на чотири секції: передродову, родову, післяродову та
профілакторій для новонароджених телят.
У родовій секції обладнують спеціальні бокси розміром
3×3,5 м і висотою 1,8 м із суцільними стінами і вікнами в дверях
для спостереження. У боксі для проведення патологічних родів
стіни облицьовують керамічною плиткою.
Крім того, в цій секції повинна бути аптека з набором
необхідних акушерських інструментів та медикаментів. Перед
входом до кожної секції має бути дезкилимок, просочений
дезінфікуючим розчином.
Поряд з родильним відділенням необхідно мати
вигульний майданчик. Персонал, що обслуговує родильне
відділення повинен бути закріплений тільки за ним і навчений
ветеринарно‐санітарним правилам та технології проведення
нормальних родів.
Персонал повинен працювати в чистих халатах і не
виходити в них за межі відділення. У родильне відділення, крім
обслуговуючого персоналу, ніхто не повинен допускатися.
У родильному відділенні організовують цілодобове
чергування обслуговуючого персоналу, а ветеринарні фахівці
повинні систематично стежити за станом здоров’я тварин
родильного відділення.
Тварин з появою ознак наближення родів, переводять у
передродову секцію родильного відділення за 7–10 днів до родів.
Попередньо їх клінічно обстежують, звертаючи особливу увагу
на стан молочної залози. Потім старанно чистять. Зовнішні
статеві органи, промежину, хвіст і частину крупа обробляють
слабким дезрозчином. Перед переведенням нової тварини у
родильне відділення або з секції в секцію, станок чи денник для
неї повинен бути очищеним, продезінфікованим і застеленим
свіжою підстилкою.
За один–два дні до родів, корів з передродової секції, після
додаткової санітарної обробки, переводять до родової секції, а з

204
появою ознак початку родів їх поміщають у бокси, де і
проходять роди.
У родовій секції тварини знаходяться до завершення
родів – відділення посліду, а при затриманні його – до
закінчення лікування. Послід негайно забирають і зразу ж
досліджують, щоб переконатися чи не залишилося в матці
частини плодових оболонок. Після дослідження послід
знищують, а підстилку замінюють новою. Після переведення
корови в післяродову секцію в боксі роблять механічну очистку,
побілку стін свіжогашеним вапном, а підлогу дезінфікують
дезрозчином та кладуть нову підстилку. Новонароджене теля
треба дати облизати корові, забезпечити йому своєчасне
випоювання молозива, після чого – перевести в четверту секцію
родильного відділення – профілакторій і помістити у заздалегідь
продезінфіковану окрему клітку. У клітку кладуть достатню
кількість підстилки із свіжої соломи. Тут за телятами доглядають
спеціально підготовлені телятниці профілакторію. Це примі‐
щення безпосередньо примикає до родової секції і відгороджене
від неї суцільною стіною та повністю ізольоване від інших
секцій. Новонароджені перебувають у ньому не менше 10 днів.
Оптимальна температура повітря у профілакторії плюс 17 оС.
Можна профілакторій обладнати на відкритому повітрі з
індивідуальними будиночками. З південної сторони родильного
відділення готують рівну площадку, асфальтують, роблять
накриття, щоб захистити від дощу та снігу, східну сторону
закривають суцільною стіною з будь‐якого матеріалу, щоб не
було протягів.
У будиночки в теплу пору року кладуть товстий шар
підстилки з чистої соломи, а в холодну – спочатку шар тирси
товщиною 12–15 см, а потім товстий шар підстилки з соломи та
завішують двері брезентовою тканиною, яка б закривала просвіт
дверей.
Можна використати пластикові індивідуальні будиночки,
які є в продажу (рис. 23).

205
 Рис. 23. Зображення індивідуального будиночка
для утримання телят

У свинарських господарствах роль родильних відділень

виконують окремі спеціально обладнані приміщення, які ще
називають „маточниками“. У цьому приміщенні обладнують
типові індивідуальні станки, куди переводять свиноматку за
місяць до опоросу. Тут же відбуваються роди і свиноматка з
поросятами, перебуває у станку, до їх відлучення (рис. 24).

Рис. 24. Індивідуальні станки родильного відділення для

свиноматок

206
 Приміщення „маточники“ в холодну пору року добре
утеплюють та обігрівають, щоб підтримувати температуру не
нижче 16–18 ºС. У станках, де вже є новонароджені поросята, у
холодну пору року обладнують спеціальні пристрої для локаль‐
ного обігріву поросят із забезпеченням температури у перший
тиждень життя – 28–30 °С, у другий – 24–28 °С, у третій – 22–
24 °С і у четвертий – 20–22 °С.
Родильні відділення для овець (тепляки) у районах з
розрахунковою температурою зовнішнього повітря мінус 20 °С і
нижче проектують у вигляді утеплених приміщень, ізольованих
від інших приміщень вівчарні тимчасовими перегородками.
Тепляки, як правило, розміщують у середині вівчарні. У
вівчарнях місткістю до 500 овець та вівчарнях Г‐подібної форми
допускається розміщення тепляка в торці будівлі. Приміщення
повинно бути світлим, чистим, без протягів і мати площу з
розрахунку 1,5 м2 на вівцематку, оптимальна температура в
тепляку – плюс 15 °С.
Перед окотом тепляк розгороджують переносними щита‐
ми на дві половини: у першій, також розгородженій навпіл,
влаштовують приймальне і родильне відділення площею по
12−13 м2 кожне. Одночасно роблять 30−35 кліток (на 70−80 овець)
для утримання вівцематок з ягнятами до 3‐денного віку. У другій
половині тепляка обладнують по 10−12 кліток для утримання
3−4 маток з ягнятами віком до восьми днів. Клітки роблять
розміром 1–1,2 × 1,2–1,5 м і розміщують так, щоб між ними і
загоном для окоту був прохід завширшки 0,8–1 м. На кожні
100 вівцематок виділяють 10 щитів розміром 2×1 м і 20 розміром
1 × 1,2 м, а при зимовому окоті їх кількість збільшують у 1,5 разу.
Для підстилки використовують солому або інші матеріали, що
не засмічують шерсть. В одному з кутів цього приміщення
обладнують ветеринарно‐акушерський пункт – шафу з
медикаментами та інструментами, стіл, стілець, рукомийник,
вішалка для рушників і халатів та ін.

207
 У конярстві жеребних кобил за 2 міс. до жеребіння цілком
звільняють від усяких робіт (однак моціон зберігається) і
ставлять в окремий, закритий з усіх боків станок (денник) з
високими яслами. Тут кобила перебуває після жеребіння ще
2–3 тижні, поки лоша зміцніє і звикне до своєї матері.
Якщо денника немає, то для кобили в загальній стайні
жердинами відгороджують частину стійла, де б вона могла
вільно рухатися. Жеребних кобил утримують неприв’язаними.
Таким чином, родильні відділення в практиці тварин‐
ництва мають важливе організаційно‐господарське значення,
тому що вони сприяють впорядкуванню обслуговування тварин
в передродовий період і під час родів та створюють сприятливі
умови для нормального перебігу родового акта, надання
акушерської допомоги при тяжких та патологічних родах.
Цими загальними положеннями звичайно не вичерпу‐
ються профілактичні заходи в родильному відділенні. У
кожному випадку необхідно враховувати специфіку господар‐
ства, але при всіх інших умовах загальна чистота, культура
обслуговуючого персоналу і дотримання правил асептики і
антисептики є кращою запорукою успішного завершення родів.

5.2. ОБ’ЄКТ РОДІВ І РОДОВІ ШЛЯХИ

Плід з його оболонками та навколоплідними водами є

об’єктом родів. З усіх процесів, що відбуваються під час родів,
найкритичнішим і відповідальним є виведення плода із
материнського організму. Під час нормальних родів плід
сільськогосподарських тварин має поздовжнє положення,
головне або тазове передлежання, верхню позицію і розправ‐
лене членорозміщення голови і передлежачих кінцівок. Такі
взаємовідношення вважаються правильними; вони забезпечують
нормальний перебіг родового акту, оскільки об’ємні ділянки
плода співпадають з широкими зонами просвіту таза.

208
 У плода домашніх тварин є три об’ємних анатомічних
відділи (анатомічні ділянки), які можуть спричинити
затягування родового процесу: це – голова, плечовий і тазовий
пояси. Найбільша ширина черепа у плода співпадає з лінією,
що з’єднує вершини скулових дуг (кобила, свиня, сука) або
лобних відростків у жуйних. Максимальна ширина плечового
пояса знаходиться між плечовими суглобами, а ширина
тазового пояса – між маклаками.
Найбільша висота в ділянці голови вимірюється відстанню
від тім’яних кісток (у жуйних від лобних) до кута нижньої
щелепи; у ділянці плечового пояса – від холки до грудної кістки,
а в ділянці таза – від крижових хребців до тазового зрощення.
Найбільш непіддатлива ділянка – голова плода, оскільки кісткові
шви його черепа на час родів (за винятком м’ясоїдних)
скостенілі.
Плечовий пояс може зменшуватися в об’ємі за рахунок
пружності грудної клітки – і переміщення осі між плечовими
суглобами.
Тазовий пояс може стискатися за рахунок ще не
скостенілих кісткових швів таза.
Родові шляхи. Таз тварин, як шлях для виведення плода,
має важливе значення в практичному ветеринарному акушер‐
стві. Тому основна увага акушера повинна зосереджуватися на
врахуванні даних щодо просвіту таза в його окремих ділянках і
факторах, обумовлюючих зменшення або збільшення його
порожнини і об’єму.
Таз в цілому має форму каналу (конуса), що звужується до
виходу, утвореного сполученням кісток і зв’язок. Родові шляхи
складаються із кісткової основи (таза) і м’яких тканин, що
утворюють родовий канал. Від будови таза, його діаметра
залежить характер перебігу родів, так як він утворює шлях для
проходження плода.

209
 У тазі розрізняють:
• вхід, що сполучається з черевною порожниною і
обмежений крижовою, клубовими та лобковими кістками;
• вихід, що сполучається з навколишнім середовищем і
утворений хвостовими хребцями, сідничними горбами і
крижово‐сідничними зв’язками;
• порожнину таза – простір між входом і виходом; вона
має склепіння – верхню стінку, бокові стінки і дно.
Склепіння таза утворюють крижова кістка і перші хвостові
хребці. Крижова кістка прилягає своїми суглобовими
поверхнями, що розміщені на її крилах до відповідної поверхні
на клубових кістках і закріплюється в цьому положенні за
допомогою сумкових зв’язок. Бокові стінки таза сформовані
безім’яними кістками і широкими крижово‐сідничними
зв’язками, а дно його – гілками обох лобкових і сідничних кісток.
Кожна безім’яна кістка складається із лобкової, сідничної і
клубової кісток, що розвиваються із самостійних сегментів.
Окостеніння сегментів безім’яних кісток в ділянці
суглобової ямки і дна таза відбувається у крупних тварин на
другому‐третьому, а у дрібних – на першому‐другому році
життя. Тому таз молодих тварин може розширятися під час
родів, а таз плода – зменшуватися в об’ємі.
Значна частина бокових стінок складається із широких
крижово‐сідничних зв’язок, які випинаються в боки при виве‐
денні плода і тим самим сприяють його легкому проходженню
по тазовій порожнині.
Дно таза утворено гілками лобкових і сідничних кісток, що
зрослися по медіанній лінії і створюють плоску, випуклу або
ввігнуту поверхню залежно від виду тварин. Таким чином тазова
порожнина з боків обмежена клубовими кістками та крижово‐
сідничними зв’язками: зверху – крижовою кісткою та першими
хвостовими хребцями; спереду – вона безпосередньо межує з
черевною порожниною і, нарешті, ззаду – з шкірно‐м’язовою
стінкою, так званою діафрагмою таза. Діафрагма таза має у своїй

210
основі м’язи і фасції. У верхній частині через діафрагму прохо‐
дить пряма кишка, а у нижній – піхва. Надмірне ослаблення
м’язів діафрагми є фактором, що сприяє вивороту піхви.
Всі зв’язки, що беруть участь у формуванні родових шляхів
перед початком родів набрякають, розслабляються і стають
податливими до розтягнення. У результаті цього збільшується
просвіт таза, висота входу в таз і виходу з нього та розширюється
простір між клубовими кістками.
Для практичного акушерства важливі такі проміри:
• вісь таза – поздовжня лінія, що проходить через центр
тазової порожнини на однаковій відстані від усіх однойменних
кісткових виступів, тобто вектор проходження плода під час
родів через тазову порожнину. Чим рівніша і коротша вісь таза,
тим легший перебіг родового акту;
• висота входу в таз – лінія, проведена від переднього краю
лобкового зрощення до переднього кінця крижової кістки;
• вертикальний діаметр тазової порожнини – перпенди‐
куляр, проведений від краніального краю лобкового зрощення
до крижової кістки;
• середній поперечний діаметр тазової порожнини – відстань
між серединами сідничних гребенів обох безіменних кісток;
• висота виходу з таза – перпендикуляр, проведений від
заднього кінця тазового зрощення до склепіння таза.
М’які структури родових шляхів представлені родовою
трубкою, що утворена вульвою, присінком, піхвою та шийкою
матки. Шийка матки в період вагітності щільно закрита, а в її
каналі накопичується густий слиз, що виступає в піхву у вигляді
пробки. До початку родів шийка матки поступово укорочується,
м’язи її розслабляються, повільно розкривається повністю і її
межа між зовнішнім і внутрішнім отворами практично зникає.
Завдяки розслабленню зв’язкового апарата під час родів,
просвіт родового таза може збільшитися у висоту і дещо в
ширину. Однак зміни канала таза залежать ще і від положення
породіллі.

211
 Таз і його зв’язковий апарат служить місцем прикріп‐
лення м’язів крупа і задніх кінцівок. До них відносяться:
двоголовий м’яз стегна, середній сідничний м’яз, напівсухо‐
жильний та напівперетинчастий м’яз.
Ці м’язи у тварини, що знаходиться у стоячому положенні,
бувають напруженими і через рухливість крижової кістки
зміщують її каудальний кінець донизу, зменшуючи цим просвіт
тазової порожнини, а, відповідно, і ускладнюють роди.
Якщо ж породілля лежить на животі з підігнутими
кінцівками або на боку, співвідношення зміняються. М’язи
крупа розслабляються і не перешкоджають відхиленню
крижової кістки та збільшенню просвіту виходу з таза. У такому
положенні породіллі черевний прес не обтяжений масою
внутрішніх органів і плода. Тому лежаче положення сприяє
більш легкому перебігу родів.

5.3. АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ

ТАЗА СВІЙСЬКИХ ТВАРИН

Таз кобили доволі об’ємний і має найсприятливішу

будову для родів серед усіх видів самок свійських тварин. Вхід до
таза майже округлий, лише донизу має незначне звуження. Дно
таза майже горизонтальне, лише передній край його трохи
опущений, що збільшує розміри входу в таз. Більша частина
бокових стінок тазової порожнини представлена крижово‐
сідничними зв’язками з товстим шаром м’язів, що забезпечує
еластичність тазової порожнини. Вісь таза майже пряма з
незначним прогинанням догори.
Вихід із таза зверху утворений рухливими хвостовими
хребцями, з боків – крижово‐сідничними зв’язками, а знизу –
сідничними кістками, що мають слабовиражені сідничні гребені
та велику сідничну вирізку. Все це в цілому створює сприятливі
умови для перебігу родів.

212
 Рис. 25. Тазова вісь кобили

Роди у корів проходять набагато важче, ніж у інших

свійських тварин. Важкість цього процесу полягає в особли‐
востях будови таза корови і великими об’ємами головного,
плечового і тазового поясів плода. Вхід в таз корови дуже
сплюснутий з боків, а клубові кістки піднімаються майже під
прямим кутом. Внаслідок цього вертикальний діаметр тазової
порожнини співпадає з 3–4 крижовими хребцями. Сідничні
гребені і горби у корів дуже розвинуті. Перші виступають в
просвіт таза і вгору, складаючи значну частину бокових стінок
тазової порожнини. Крижово‐сідничні зв’язки дуже слабкі. Тому
сідничні горби, що звужують вихід з таза, чинять великий опір
проходженню плода. Ускладнює просування плода також
ламана лінія тазової осі.
При проходженні плода через тазову порожнину,
особливо при наближенні його до піхви, він повинен
перебороти три перешкоди: 1) каудальний кінець крижової
кістки, що опускається вниз, в просвіт таза; 2) підвищення дна
таза після його западини; 3) великі виступи сідничних бугрів, що
утворюють стінки виходу із таза. Остання перешкода є
найважчою і саме через неї часто затримуються роди.

213
Заклинювання плода у цьому місці буває внаслідок недостатньої
підготовки породіллі, в основному нетелей, до родів.

Рис. 26. Тазова вісь корови

Таз вівці, кози. Таз дрібних жуйних тварин має багато

спільного в будові з тазом корови, а відрізняється тим, що
клубові кістки у них розміщені з великим нахилом вперед,
утворюючи з дном таза кут в 35–40 ºС. Нижня поверхня крижо‐
вої кістки рівна, її останні хребці рухомі, як і крижово‐клубове
з’єднання в цілому. Вершина вертикального діаметра тазової
порожнини попадає на четвертий або п’ятий крижовий хре‐
бець, які рухомі. Дно таза рівне і навіть дещо випукле в середній
частині. Вісь таза має форму прямої або вигнутої кривої лінії.
Поміж сідничними буграми міститься велика сіднична вирізка.
Все це компенсує негативні характеристики таза у вигляді
сильно розвинутих сідничних гребенів і сідничних горбів та
забезпечує легкий перебіг родового процесу.
Таз свині. Таз у свині, як і у корови, характеризується
сильно розвинутими сідничними гребенями і горбами. Але ця
несприятлива для родів структура кісткової основи компен‐
сується широким входом у таз і великим нахилом клубових

214
кісток, що зміщує крижову кістку вперед настільки, що вершина
вертикального діаметра тазової порожнини співпадає з тілом
останнього крижового або першого хвостового хребця. Крижова
кістка перед початком родів стає дуже рухомою, тому плоди
виводяться легко і швидко.
Таз у суки і кішки. Найсприятливішим для родового акта
слід рахувати таз хижаків. Верхня частина таза (склепіння)
складається із трьох крижових хребців і першого хвостового.
Внаслідок нахилу клубових кісток вперед верхня стінка тазової
порожнини утворюється хвостовими хребцями, чим допуска‐
ється значне збільшення просвіту таза в висоту. Вихід з таза
набагато ширший за вхід. Голова плода хижака – найбільший
його сегмент.
Однак, головки цуценят і котенят повністю не окостенілі і
можуть зменшуватися в об’ємі при проходженні по родових
шляхах внаслідок зміщення кісток черепа по лінії швів.

5.4. МЕХАНІЗМИ ПОЧАТКУ РОДІВ

Під час родів скорочення м’язів матки забезпечують

підтягування її краніального відділу до шийки і супроводжу‐
ються тиском на плідний міхур, заповнений навколоплідними
водами, з боку яких вона зустрічає опір рівної сили, і плодом.
Навколоплідні води рівномірно розподіляють тиск, що
створюється в порожнині матки, в усі боки. Тому рідина
спрямовується у бік найменшого опору – у шийку матки.
Завдяки цьому створюються умови коли плідний міхур починає
тиснути на шийку матки, розширюючись в її каналі, а м’язи
матки розтягують її зокола. Рівномірний тиск навколоплідних
вод, обмежених плідним міхуром, призводить до поступового
розкриття шийки матки та згладжування її контурів. Якщо за
якихось причин навколоплідних вод мало чи навколоплідні
оболонки розриваються завчасно, процес розкриття шийки
матки порушується. Послабленню опору шийки матки

215
сприяють зміни її м’язів, які на момент родів стають слабшими
через заміщення м’язових волокон розширеними та заново
розвинутими судинами.
Проте, динаміка розкриття шийки матки залежить не
тільки від механічних, але і від інших причин. Згідно з
клінічними дослідженнями, підвищення тонусу м’язів матки
супроводжується в’ялістю шийки матки і навпаки.
Робота м’язів матки, підсилена скороченнями м’язів
черевних стінок, згином хребта, напруженням діафрагми,
створює дуже сильний тиск на плід – 2,3 кг на см2 (близько 640 кг
на всю поверхню плода) і 78 кг на вихід з таза.
Порожнина матки з кожним скороченням зменшується.
Розслаблення м’язів під час паузи не відновлює того об’єму
матки, який передував скороченню тому, що крім скорочень у
м’язах проходять зміщення м’язових шарів (ретракція), що
призводить до потовщення стінки і скорочення порожнини
матки без підвищення тонусу м’язових волокон. Порушення
ретракції, особливо за слабких скорочень м’язів матки та
інтенсивної роботи черевного пресу, сприяє інвагінаціям і навіть
повному вивороту матки. Аналогічні ускладнення спостеріга‐
ються за форсованого, насильницького виведення плода під час
пауз між переймами і потугами.
Після розриву плідних оболонок з хвилею перших
навколоплідних вод проштовхується і плід. Вклинюючись у
просвіт родових шляхів він перекриває їх, як пробка, пере‐
шкоджаючи витіканню рідкого вмісту матки. По мірі підсилення
потуг, з кожним просуванням плода виділяються і навколо‐
плідні води, але частина їх залишається в матці та розподіляє
тиск на плід. Якщо навколоплідні води виділяються передчасно,
роди ускладнюються і для полегшення їх перебігу доводиться
застосовувати вливання ослизнювальних засобів.

216
 5.5. ПОНЯТТЯ ПРО РОДОВИЙ АКТ; СТАДІЇ РОДІВ

Родовий акт – це дуже складний рефлекторний процес, в

якому бере участь увесь організм в цілому, готуючись до цього
задовго до кінця плодоносіння. Початок, тривалість і
завершення родового акту визначаються родовими силами.
Такими силами є скорочення м’язів матки (перейми) і черевних
стінок (потуги), які відбуваються ритмічно і послідовно,
змінюючись так званими періодами пауз, тобто перейми,
потуги і паузи між ними – це складний цілеспрямований і
необхідний пристосувальний механізм, що забезпечує на‐
родження живого плода. Відсутність пауз між переймами
(тетанія матки) призводить до загибелі плода з причин його
кисневого голодування внаслідок перетискання судин хоріону і
обмеження кровозабезпечення плаценти.
За силою і тривалістю скорочень у різні періоди родового
процесу розрізняють:
1) перейми розкриваючі (підготовчі);
2) перейми і потуги вивідні (родові);
3) перейми і потуги послідові.
Розкриваючі перейми забезпечують розкриття каналу
шийки матки, переведення плода з бокової (теляти) або нижньої
(лошати) позиції у верхню та переміщення плода з плодовими
оболонками до виходу з таза.
Перші перейми короткотривалі, вони змінюються
довгими паузами до 20–30 хв. З перебігом родового процесу
перейми посилюються і стають довгими (до 2–5 с), а паузи між
ними коротшають (1–5 хв).
Вивідні (родові) перейми і потуги складаються із
скорочень м’язів матки та черевних стінок. Перейми і потуги в
цей час бувають дуже сильними, довгими (до 5 хв), а паузи –
короткими (до 1–3 с). Разом вони значно тиснуть на плід,
проштовхуючи його по родових шляхах.

217
 Послідові перейми і потуги розпочинаються через деякий
час після виведення плода і забезпечують відокремлення
плодових оболонок (посліду) і вигнання їх, разом із залишками
навколоплідної рідини, з порожнини матки. Послідові перейми
і потуги короткотривалі і чергуються з довгими паузами.
За характером переймів, потуг і з урахуванням змін в
статевих органах виділяють три стадії родів: підготовча або
стадія розкриття шийки матки, родова або стадія виведення
плода і послідова або виведення посліду.
У підготовчу (стадію розкриття шийки матки) проходять
хвилеподібні скорочення м’язів внутрішніх статевих органів,
починаючи від яйцепроводів і закінчуючи шийкою матки. Ці
скорочення чинять тиск на плід і навколоплідні води, в
результаті чого вони зміщуються в бік найменшого опору – до
шийки матки, обумовлюючи розкриття її каналу. У розкритий
канал проникають передлежачі ділянки плодових оболонок з
навколоплідними водами і починають рівномірно тиснути на
стінки каналу. Під впливом цього тиску шийка матки
розкривається так, що її контури згладжуються, зливаючись із
стінкою матки і піхви. Частина плодових оболонок, що
проникли через шийку матки, попадають в піхву і навіть за межі
статевої щілини, виступаючи в вигляді кулеподібного
флуктуючого міхура. У цей час, внаслідок великого тиску,
плодові оболонки розриваються і частина навколоплоплідної
рідини виливається назовні. Розривом плодового міхура
закінчується підготовча стадія. Дуже рідко міхур лишається
цілим (частіше у кобил) і плід виходить назовні в оболонці, його
потрібно негайно розірвати, бо інакше плід загине від асфіксії.
При кожному черговому скороченні м’язів матки, її стінка
потовщується за рахунок так званої м’язової ретракції
(нашарування шарів один на один), коли скорочені м’язи не
повертаються до попереднього стану. Перейми в підготовчу
стадію не тільки сприяють розширенню родових шляхів, а
завдяки їм відбувається і обертання плода і він приймає верхню

218
позицію. Крім того, в переміщенні плода відіграє роль і
обертовий рух навколоплідної рідини, який виникає також під
впливом перейм. Безперечно, що в механізмі зміни позиції і
членорозміщення плода під час перейм і потуг важливе
значення мають його рухи, які виникають під впливом
порушення газообміну між матір’ю і плодом, внаслідок чого
підвищується кількість вуглекислоти в крові плода і
подразнюються його рухові центри.
Родова стадія або стадія виведення плода. Одночасно з
оболонками плода і навколоплідними рідинами в шийку матки,
після її розкриття, проникають і передлежачі частини тіла
плода, які викликаючи подразнення барорецепторів дорсальної
частини шийки матки, що стимулює скорочення м’язів
черевного преса, тобто до перейм приєднуються родові потуги.
Услід за розривом плодових оболонок плід з потоком рідини
просувається в канал таза і подразнює (шляхом тиску)
рецептори родових шляхів чим викликає скорочення черевного
преса. Тиск на плід зростає до максимуму. Плід вклинюється в
родові шляхи в напрямку до вульви. Відбувається так зване
врізання плода.
Наступними скороченнями матки і черевного преса
передлежачі частини тіла плода проштовхуються через щілину
вульви і наступає їх вихід (прорізання плода). Після цього
виведення плода, як правило, закінчується швидко, його
пупковий канатик розривається. У порожнині матки залиша‐
ються лише плодові оболонки із залишками навколоплідної
рідини.
Послідова стадія. Після народження плода породілля на
деякий час заспокоюється, настає пауза, що продовжується
декілька хвилин. Потім перейми знову поновлюються, але уже
при порівняно слабкій участі черевного преса, або навіть без
нього. Перейми продовжуються до вигнання плодових оболонок
(посліду).

219
 Послід виділяється звичайно після народження плода у
кобил через 3–15 хв, у дрібних жуйних тварин – через 2–4 год, у
свиней – через 0,5–1 год і тільки в корів може затримуватися до
6–10 год.

5.6. ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ РОДІВ

Роди у кобили.
Стадія розкриття шийки матки у кобили продовжується
від декількох годин до 1–2 днів, а інколи закінчується упродовж
30–50 хв. Ознаки цієї стадії часто залишаються непоміченими,
оскільки немає змін у поведінці тварини. Інколи вдається помі‐
тити лише незначне занепокоєння, оглядання на живіт, пересту‐
пання ногами, настороженість, яка інколи нагадує лякливість.
Деякі кобили в період розкриття шийки матки дуже потіють.
Стадія виведення плода продовжується 5–15 хв. Після
розкриття шийки матки у піхву випинається частина плодового
міхура. Судинна оболонка інколи розривається під час
проходження через шийку матки передлежачої частини
плодового міхура, а в піхву випинається одна тонка стінка
сечової оболонки, що просвічується. Алантохоріон розривається
частіше всього ще в піхві, рідше – поза вульвою.
Разом з витікаючою сечовою рідиною в просвіт таза
проникає друга оболонка плода – алантоамніон, через яку легко
пальпується голівка і кінцівки (при тазовому передлежанні).
Після відходження перших вод починаються сильні
перейми і потуги. Кобила зазвичай лягає на живіт або на бік,
інколи швидко піднімається, стогне, робить глибокі вдохи,
вигинає дугою спину, дуже підтягує черевні стінки. Виступаюча
частина амніотичної оболонки розривається і лоша швидко
виштовхується із родових шляхів.
У зв’язку з наявністю відособленої навколоплідної
оболонки, що оточує плід з усіх сторін, складаються умови, при
яких плід може виводитися із родових шляхів з нерозірваного

220
амніотичною оболонкою. Таких лошат в народі називають, що
„родилися в сорочці”. Такий плід, що народився в „мішку” і
втратив зв’язок з материнським організмом після розриву
пуповини, як правило гине від асфіксії. Тому, кобилу під час
родів необхідно утримувати не прив’язаною, щоб вона могла
піднятись і зубами розірвати амніотичну оболонку, а обслуго‐
вуючий персонал повинен проводити цілодобове чергування.
Послідова стадія родів. Послідові перейми починаються
зразу ж після народження плода або після 5–7‐хвилинної паузи.
Роди у корови.
Стадія розкриття шийки матки продовжується до
12 годин. Корова веде себе більш спокійно ніж кобила. Інколи
тихо мукає. Під впливом скорочення м’язів матки через
розкриту шийку випинається плодовий міхур, що складається із
судинної і навколоплідної амніотичної оболонки. Лише інколи,
передлежачою частиною плодових оболонок можуть бути
листки аланто‐хоріона.
Плодові оболонки частіше всього розвиваються ще в піхві,
при цьому із родових шляхів виступають вільні кінцівки.
Стадія виведення плода продовжується від 20 хв до 3–
6 годин. При двійнях другий плід народжується через деякий
час після першого.
Під час стадії виведення плода, корова звичайно лежить на
животі або на боку. У неї відмічається сильне загальне
збудження.
Послідова стадія у жуйних значно довша ніж у інших видів
тварин. Тривалість даної стадії у корів при нормальних родах
становить 2–3 години після виведення плода (у більшості корів
затягується до 6–8 год). Якщо в зазначені строки послід не
відділився, роди розглядаються як патологічний процес, що
вимагає термінового проведення лікувальних заходів.
Серед причин, що сприяють відділенню посліду у корів,
важливу роль відводять переймам, що стискують кровоносні
судини. Це понижує тургор тканин матки, зменшує площу

221
ендометрія як і всієї матки за рахунок ретракції м’язів матки без
зменшення площі посліду, що сприяє витисканню ворсин
хоріона із крипт матки.
Тому час відділення посліду залежить в основному від
тонуса і ступеня вираження ретракції матки, а також від
інтенсивності переймів і потуг.
Роди у вівці і кози (окот). Стадія розкриття шийки матки
у овець становить в середньому 4–5 год (інколи від 5 до 30 год). У
кіз – в середньому 6–7 год (від 4 до 8 год). Вона починається з
першими регулярними переймами і закінчується повним
розкриттям каналу шийки матки розривом алантоіса і хоріона
та відходженням навколоплідної рідини. У цей час тварини не
спокійні, оглядаються на живіт, переходять з місця на місце,
лягають і відразу встають, спостерігається часте виділення сечі
малими порціями, хвіст піднятий. Коли вівця лежить,
спостерігаються потуги тривалістю до 10 – 40 с з великими
паузами, а потім тривалість перейм збільшується, а пауз,
навпаки зменшується. З вульви виділяється невелика кількість
густого слизу.
Стадія виведення плодів у овець складає від 5 до 30 хвилин,
а в деяких випадках до 2,5 год, що залежить від кількості плодів.
Виведення плодів у кіз триває від 30 хв до 4 годин. За наявності
двійні, один плід має головне, другий – тазове передлежання.
При багатоплідній вагітності проміжки між народженнями
плодів у овець складають 5–50 хв, у кіз – 30–60 хв.
Послідова стадія. Відділення посліду триває в середньому
1–2 год з коливаннями від 20 хв до 5 год, рідко до 8 год. За багато‐
плідної вагітності посліди виходять з проміжками від 3 до 45 хв.
Роди у свині. Стадія розкриття шийки матки у свині
розтягується на 2–6 годин. Свиноматка часто лягає і встає,
виділяє сечу і кал, готує гніздо. Після розриву першого плідного
міхура наступає друга стадія.
Стадія виведення плодів продовжується в середньому
1–3, 6 год. При слабких переймах роди можуть затягуватися до

222
12 год. Шум і присутність сторонніх осіб в свинарнику турбує
свиноматку, що призводить до сповільнення родового акту.
Плодові води виливаються перед народженням кожного
поросяти. Поросята виводяться в суворій черговості, то із
одного, то із другого рога матки. У процесі родів плоди
рухаються по рогу матки за рахунок переймів і тільки після
врізання їх в таз до переймів приєднуються потуги. Інтервали
між виведенням окремих поросят складають в середньому 3–10 з
коливаннями від 1 до 25 хв. При тазовому передлежанні
тривалість виведення поросяти буває дещо довшою, ніж при
головному передлежанні.
Послідова стадія у свиней не завжди виражена. Звичайно
послід виділяється через 45 хв після народження всіх плодів з
коливаннями від 15 хв до 3 годин. При цьому послід виділяється
двома комплектами: спочатку з одного рогу, потім з іншого. У
кожному комплекті оболонки, що належали окремим плодам
склеєні між собою кінцями.
Роди у суки і кішки. Стадія розкриття шийки матки
триває у сук 3–12 год, у кішок – 4–7 год. Вона характеризується
ознаками занепокоєння, прагненням до усамітнення, підго‐
товкою “гнізда” для родів.
Стадія виведення плодів залежить від їх кількості і може
розтягуватися у собак від 1 до 12–24 год, у кішок – від 1 до
5 годин. Плоди народжуються з інтервалом 10–15 хв, але
наприкінці родів цей інтервал може збільшуватися до 2 год.
Роди у кролиці (окріл). Роди у кролиць, як правило,
проходять без ускладнень і закінчуються впродовж 15–30 хв (від 5
до 60 хв), а інколи можуть затягуватися до 24 год і більше та
перебігати в два етапи: спочатку плоди виводяться з однієї
матки, а через декілька годин або наступного дня – з другої.
Кількість плодів від 1 до 20. Як правило розмір приплоду однієї
кролиці складається із 6–8 кроленят. Кролиця з’їдає посліди,
облизує кроленят, збирає їх в гніздо і накриває пухом. Під час
родів необхідно слідкувати за тим, щоб поїлка була наповнена

223
чистою водою. За відсутності води під час окролу, кролиця може
з’їдати свій приплід.
Роди у нутрії (щеніння). Роди як правило відбуваються
вночі або дуже рідко вдень. Після народження кожного щеняти
самка з’їдає послід. Роди проходять без ускладнень, іноді самка
допомогає сама собі витягуючи плід зубами. Це здебільшого
буває тоді, коли плодів мало – один чи два. У таких випадках
плоди великі, а тому затримуються при виході з тазової
порожнини.
Роди у норок (щеніння). Середня тривалість родів 1,5–
3 години. Випадки патологічних родів у норок бувають рідко.
Про стан новонароджених щенят судять за їх писком.
Нормальний періодичний писк, коли самка виходить з буди‐
ночка до корму, є ознакою того, що щеніння пройшло
нормально. Через 2–3 години після родів щенята майже
перестають пищати.

5.7. ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ПЛОДА І

РОДОВИХ ШЛЯХІВ

Для визначення відношення плода до родових шляхів в

акушерській практиці користуються такими термінами:
положення, передлежання, позиція, членорозміщення.
Положення – відношення поздовжньої осі тіла плода до
поздовжньої осі тіла матері. Нормальним положенням плода
під час родів у всіх тварин вважається поздовжнє, коли їх
поздовжні осі співпадають, тобто є паралельними, або
перетинаються під гострим кутом.
Неправильне положення – поперечне або вертикальне,
коли поздовжня вісь тіла плода перпендикулярна поздовжній
осі тіла матері у горизонтальній чи вертикальній площині. Чітко
поперечних і вертикальних положень, як правило, не буває, а
тому деякі автори називають їх косими.

224
 Передлежання – це відношення окремої анатомічної
ділянки тіла плода до входу в таз. Передлежання служить для
уточнення положення плода. При нормальному поздовжньому
положенні передлежання може бути переднім – головним або
заднім – тазовим.
Неправильними передлежаннями (обов’язково при не‐
правильних положеннях плода) є спинне, черевне, бокове. При
спинному передлежанні, яке реєструється при поперечному
положенні, плід у родові шляхи направляється спиною. При
черевному – усіма чотирма кінцівками, а при боковому – лівими
чи правими грудною і черевною стінками.
Позиція – відношення спини плода до черевних стінок
матері. Правильною позицією плода вважається верхня, коли
спина плода спрямована до спини матері.
Неправильною позицією вважається нижня (вентральна) і
бокова. При нижній позиції спина плода направлена вниз до
вентральної черевної стінки матері. Бокова (права або ліва)
позиція характеризується тим, що плід своєю спиною
спрямований до правої чи лівої черевної стінки матері.
Членорозміщення – це відношення рухомих частин тіла
плода (голови, кінцівок і хвоста) до його тулуба. Членороз‐
міщення вважається правильним, якщо рухомі частини тіла
плода направляються в родові шляхи в витягнутому стані, що
буває при правильному головному чи тазовому передлежанні, а
саме: при передньому передлежанні передні кінцівки
випростані в усіх суглобах і знаходяться в родових шляхах, а
головка плода – на карпальних суглобах.
При задньому передлежанні – випростані тазові кінцівки
(підошовними поверхнями вгору) знаходяться в родових
шляхах, а хвіст – між ними.
Будь‐які відхилення від норми вважаються неправильним
членорозміщенням (скручування шиї, заворот голови вліво,
вправо, вгору, вниз, кінцівки зігнуті в будь‐яких суглобах), що
стає причиною патологічних родів та акушерського втручання.

225
 5.8. ПРАВИЛА ПРИЙОМУ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Роди – фізіологічний процес, тому перебіг їх може

відбуватися без стороннього втручання.
1. Роди повинні проходити у спеціально обладнаних при‐
міщеннях (родильне відділення, денник, окремий станок,
вольєра, тепляк тощо) і обов’язково – під наглядом спеціаліста
або обслуговуючого персоналу.
2. Втручання у перебіг нормального родового процесу
(розрив навколоплідних оболонок, насильне витягування плода)
за відсутності показань забороняється.
3. У разі народження плода із заднім передлежанням не‐
обхідно прискорити його виведення для попередження асфіксії.
4. Після народження плода пуповину, якщо вона не
розірвалася, потрібно розірвати, попередньо перекрутивши її,
або перерізати ножицями після накладання лігатури чи одно‐
разового зажиму, відступивши на 10–15 см від пупкового кільця.
5. Для профілактики розвитку септичних процесів та
стимуляції перших вдихань плода, куксу пуповини занурюють у
5 % спиртовий розчин йоду.
6. Для стимуляції перших дихальних рухів ново‐
народженого слід зробити наступні процедури:
• чистою серветкою чи рушником видалити слиз із
носових ходів і ротової порожнини;
• дати можливість породіллі облизати новонародженого,
що буде стимулювати у нього кровообіг і дихання;
• у разі асфіксії навколоплідними рідинами підняти
новонародженого за задні кінцівки для видалення рідини із
дихальних шляхів, декілька разів струснути, вдути повітря через
марлеву серветку у рот чи вухо новонародженого;
• для видалення слизу з дихальних шляхів та вдування по‐
вітря можна використовувати спеціально розроблені прилади‐
реаніматори;

226
 • розтерти поверхню тіла новонародженого чистою
щільною матерією, або віхтем чистої соломи (сіна).
7. Новонародженому теляті в перші 60–90 хв необхідно
забезпечити ссання або випоювання молозива з вмістом імуно‐
глобулінів не менше 60 г/л. У випадку запалення молочної зало‐
зи у породіллі, то новонародженому випоюють повноцінне мо‐
лозиво іншої самки або згодовують штучне молозиво (рис. 27).

Рис. 27. Визначення рівня імунологлобулінів у молозиві

колостриметром

5.9. ОСОБЛИВОСТІ УТРИМАННЯ І ГОДІВЛІ

НОВОНАРОДЖЕНИХ ТА ПОРОДІЛЬ

Першочерговими заходами з догляду за новонародженим

слід вважати:
• розміщення його на чисту, пропрасовану ряднину або
чисту солому;
• звільнення його дихальних шляхів від слизу;
• розрив пуповини, якщо вона не розірвалася;
• обробка кукси пупкового канатика розчином йоду;

227
 • висушування шкіри плода: облизування матір’ю,
витирання пропрасованою рядниною, рушником або жмутом
м’якої соломи чи сіна;
• напування молозивом.
Через годину максимум 1,5 після народження теля
необхідно напоїти свіжевидоєним молозивом. При першій
годівлі даванку молозива не обмежують, але через малу місткість
шлунка теля випиває близько 0,5–0,8 л молозива, в наступні рази
випоювання порції споживання збільшують. У перші 3–5 днів
теля напувають 5 разів на добу і згодовують йому за добу від 5 до
8 л молозива‐молока залежно від живої ваги теляти при
народженні. У наступні дні переходять на 3–4 разову годівлю з
поступовим збільшенням добової порції молока.
Нині поширеним є пасивний метод випоювання якісного
молозива за допомогою спеціального (ротостравохідного) зонда
з бачком об’ємом 2 л.
Використовують молозиво з умістом імуноглобулінів не
менше 60 г/л від корів 3–5 лактації, у яких не спостерігалося
запалення молочної залози у сухостійний період.
Якісне молозиво повинно мати густу консистенцію,
кремовий колір та не містити різних домішок. Вміст імуно‐
глобулінів визначається колостриметром за температури
20–22 ºС.
Кількість молозива при першому випоюванні повинна
складати 8–10 % від маси тіла новонародженого (не менше
3 літрів). Під час примусового випоювання молозива зондом
категорично забороняється натискувати на стінки бачка або
робити в ньому отвори.
У випадку незадовільної якості молозива у корів, або
низького вмісту імуноглобулінів, використовують молозиво від
інших корів, що зберігалося у банку молозива в замороженому
вигляді за температури –18 ºС. З цією метою молозиво відтаю‐
ють і підігрівають на водяній бані за температури +38 ºС
впродовж 40–60 хв, після чого його випоюють. Після першого

228
пасивного випоювання молозива теляті зондом його переводять
в індивідуальні будиночки.
Утримуючи в індивідуальних будиночках, телятам у перші
три дні випоюють збірне молозиво 3 рази на добу по 2 л. З
четвертого дня життя починають випоювати молоко 2 рази в
об’ємі 4 л на добу та привчають до поїдання стартерного
комбікорму і забезпечують вільний доступ до води (з однією
умовою – за одну годину до і після випоювання молока).
Годівля лошат. Через 1–2 години після народження, коли
лоша обсохне і підведеться саме або за допомогою
обслуговуючого персоналу на ноги, його підпускають до матері і
допомагають знайти сосок вим’я. Якщо мати нормально
ставиться до лошати, то воно надалі саме знаходить вим’я і ссе
часто, приблизно через кожні 1–1,5 год. Якщо кобила не
приймає лоша і не підпускає його до вим’я (що нерідко
спостерігається у племінних кобил), то в таких випадках
необхідно фіксувати кобил і тільки після цього підпускають
лоша до матері для ссання. У перші 1–1,5 місяці лоша живиться
лише молоком матері, а потім поступово починає поїдати
траву, пшеничні висівки, вівсяну дерть та інші корми. Весь цей
час лоша знаходиться біля матері.
Годівля ягнят. Перший раз годують новонароджених
ягнят у родильному відділенні під наглядом і за допомогою
працівників. Через 10–15 хв після народження ягня стає на ніжки
і прямує до вим’я матері. Здебільшого йому потрібно
допомогти відшукати сосок вим’я. Після першої годівлі ягнят з
матерями переводять у спеціальні клітки, де вони звикають
самостійно ссати.
Нерідко вівці не підпускають своїх новонароджених ягнят
до вим’я, відштовхуючи їх лобом. Частіше це зустрічається у
первісток мериносових порід. Причина такого явища в недороз‐
винутості материнської домінанти та запізнення і прояву
материнського інстинкту. У таких випадках вівцематку прив’язу‐
ють боком до стінки клітки і тоді ягня може її ссати.

229
 Через кілька годин, а іноді і через добу, коли мати звикає
до своїх ягнят, її відв’язують. Так само вчиняють і з вівце‐
матками, до яких підсаджують ягнят, які втратили матерів.
Через 5–6 днів ягнят привчають до підгодівлі їх висівками,
вівсянкою тощо.
Годівля поросят. Новонароджених поросят підпускають
до маток для ссання не пізніше як через 1–1,5 год від початку
опоросу, навіть якщо опорос не закінчився, оскільки молозиво у
свиноматок виділяється дуже нетривалий час, приблизно
6–8 год. Тому дуже важливо, щоб кожне порося одержало свою
частку молозива. Для цього бажано всіх поросят підпускати до
матки одночасно і регулювати їх розподіл по сосках. Коли
поросята звикнуть до свого соска, необхідно стежити, щоб
свиноматка при годівлі поросят не лягала завжди на один бік,
тому що поросята, які смокчуть соски нижнього ряду, можуть не
доїдати і відставати в рості.
Якщо свиноматка не проявляє материнського інстинкту і
намагається поїдати поросят, то приплід після годівлі забира‐
ють і знову підпускають під суворим контролем, поки вона
заспокоїться і почне нормально ставитися до своїх поросят.
Нерідко у свиноматок, особливо первісток, у перші години
після опоросу відсутнє молоко, тоді поросята при смоктанні
роздратовуються, посилено штовхають п’ятачком у вим’я і сми‐
кають соски, травмуючи їх своїми різцями. Тому раніше багато
свинарів робили помилкові висновки про шкідливість цих зубів і
намагалися їх видалити за допомогою щипців чи ножиць. Тепер
доведено, що широко розставлені молочні різці – корисне
пристосування, що допомагає поросятам присмоктуватися до
конічних сосків молочної залози свині і видаляти їх не слід.
При народженні великої кількості поросят рекоменду‐
ється залишати під свиноматкою стільки їх, скільки у неї є
функціонуючих сосків, а решту підсаджувати до іншої
свиноматки, що недавно опоросилася. Якщо такої можливості

230
немає, то весь приплід вигодовують під матір’ю, підпускаючи
поросят до смоктання в дві черги.
З 5 дня життя поросят необхідно підгодовувати свіжим
коров’ячим молоком. Починають з 50 мл і поступово збільшу‐
ючи, доводять до 300–400 мл на одну голову на добу до
відлучення. При утриманні поросят у приміщенні необхідно
профілактувати анемію введенням препаратів заліза.
Породіллям всіх видів тварин потрібно давати в перші
3–5 днів після родів корми, які легко засвоюються, в половинній
дозі добового раціону, а потім поступово збільшувати даванку
кормів до повної фізіологічної потреби тварин.
Через 3–5 днів після родів тваринам корисно надавати мо‐
ціон у вигляді прогулянок на свіжому повітрі, а в літній період
випасати протягом 1–2 годин за сприятливих погодних умов.

V Контрольні питання
1. Яка терапія початку родового процесу є основною?
2. Як впливає будова таза на перебіг родового процесу?
3. Які основні клінічні ознаки передвісників родів?
4. Які стадії виділяють під час перебігу родового процесу?
5. Які особливості перебігу родового процесу у корови?
6. Які особливості перебігу родового процесу у кобили?
7.Які особливості перебігу родового процесу у вівці та кози?
8. Які особливості перебігу родового процесу у свині?
9. Які особливості перебігу родового процесу у кролиці?
10. Яке значення для перебігу родів має розміщення плода?
11. Що є об’єктом родів і які ділянки плода мають самий
більший об’єм?
12. Правила надання допомоги при нормальних родах.
13. Які фактори необхідно враховувати при організації
родильних відділень та організації родів?
14. Правила прийому новонароджених.
15. Правила догляду та годівлі породіллі?

231
Розділ 6
ПАТОЛОГІЯ РОДІВ І ДОПОМОГА
ЗА ЇХ УСКЛАДНЕННЯ

6.1. ПРИЧИНИ ПАТОЛОГІЧНИХ РОДІВ

Патологічні роди (partus anormalis) або дистоції – це

аномалії родової діяльності, які характеризуються порушенням,
подовженням або відсутністю однієї з стадій родів.

Факторами, що сприяють виникненню патологічних родів,

можуть бути несприятливі впливи навколишнього середовища,
неповноцінна годівля, відсутність моціону за прив’язного
утримання, що обумовлюють загальну слабкість організму.
Найчастіше патологічні роди виникають за таких причин:
• порушення анатомо‐топографічних відношень між
родовими шляхами і організмом плода;
• невідповідність родових шляхів розмірам плода;
• слабкість родової діяльності;
• наявність механічних перешкод в родовому шляху;
• некваліфіковане втручання у перебіг родового процесу.
За Д.Д. Логвиновим розрізняють чотири головні види
патологічних родів.
1. Порушення динаміки родів (розлади функціонального
порядку).

232
 3 Слабкі перейми і потуги.
3 Бурхливі перейми і потуги.
3 Сухість родових шляхів.
2. Невідповідність об’єму плода до об’єму родових шляхів
3 Вузькість вульви і піхви, новоутворення і кісти
передвер’я піхви і піхви.
3 Звуження і зарощення шийки матки.
3 Спазм шийки матки.
3 Новоутворення шийки матки.
3 Вузькість таза.
3 Крупнопліддя.
3. Порушення взаємовідношень між плодом і родовими
шляхами.
3 Неправильні положення плода:
• поперечне положення з черевним або із спинним
передлежанням;
• вертикальне положення з черевним або із спинним
передлежанням.
3 Неправильні позиції плода:
• нижня з головним або тазовим передлежанням, з
правильним або неправильним членорозміщенням;
• бокова з головним або тазовим передлежанням, з
правильним або неправильним членорозміщенням;
3 Неправильні членорозміщення плода
• при головному передлежанні: заворот голови набік,
вниз, вгору; перекручування шиї, згинання кінцівок у зап’яст‐
ному, ліктьовому, плечовому суглобах; потиличне розміщення
кінцівок;
• при тазовому передлежанні: стегнове, п’яткове, сідничне
передлежання; неправильне розміщення хвоста.
4. Виродливості, що зумовлюють збільшення об’єму плода
3 Поодинокі виродки:
• водянка плода;
• черевна водянка, грудна водянка;

233
 • вивертання плода;
• перосома.
3 Подвійні виродки:
• симетричні: біцефали, стернопаги, іліопати, ішіопаги;
• асиметричні: безформні виродки, пігопаг‐паразит.
Зустрічаються також поєднання аномалій родової діяль‐
ності.
Запропоновані інші класифікації патологічних родів
(напр.J. Derivaux et F. Ectors, розрізняють патологічні роди
материнського і плодового походження, викликані порушенням
передлежання і позиції плода).
Поширеність патології другої стадії родів:
• найчастіше (2–7%) бувають у корів;
• у тварин, які народжують вперше;
• у тварин, які народжують самців (крупнопліддя);
• у тварин, які народжують мертві плоди.

6.2. АКУШЕРСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПОСТАНОВКА

ДІАГНОЗУ

Акушерське дослідження проводять у період вагітності,

родів та в післяродовому періоді. Воно охоплює також новона‐
роджених і діагностику хвороб молочної залози. При цьому
використовують такі методи: анамнез, зовнішній огляд, внут‐
рішнє дослідження (вагінальне, ректальне), а за необхідності – і
сонографію, лабораторні дослідження секрету, крові тощо.
У ході збору анамнезу під час вагітності з’ясовують
інформацію про наступне:
• термін плодоносіння;
• коли виникла патологія;
• характер останніх родів і перебіг післяродового періоду;
• кількість осіменінь і дата останнього;
• від якого плідника використовували сперму для
осіменіння;

234
 • поширеність цієї патології серед самок у теперішній час
і в минулому;
• коли, ким і за якою схемою проводили лікування.
Під час зовнішнього дослідження проводять огляд вульви,
промежини, переддвер’я піхви, крижово‐сідничних зв’язок.
Звертають увагу на цілісність слизових оболонок вульви і
переддвер’я та їх колір, наявність набряків і ран; характер
виділень із статевих органів та пальпують плід, визначають
відповідність розвитку вагітності її термінам.
За внутрішнього дослідження (ректального, вагінального)
визначають стан піхви, матки (шийки, тіла, рогів) і плода у разі
патології вагітності або стан геніталій після аборту чи родів.
Вагінальне дослідження вагітних необхідно проводити з
дотриманням правил асептики, з великою обережністю і тільки
за достатнього обгрунтування його доцільності.
Під час родів акушерське дослідження проводять тільки за
наявності передумов для цього. Передумовами для акушерського
дослідження і надання рододопомоги можуть бути: подовження
терміну стадії виведення плода понад фізіологічно обумовлений
у цього виду самок (у корови − понад 6 год, у кобили − понад
15 хв, у вівці – понад 25 хв, у свині − понад 6 год на увесь приплід,
у суки і кішки − понад 12 год на увесь приплід, у кролиці − понад
30 хв після появи переймів і потуг); раптове послаблення або
припинення переймів та потуг після бурхливих попередніх;
відсутність переймів і потуг після відходження навколоплідних
вод; прорізування тільки голови плода або голови і однієї
кінцівки або тільки однієї кінцівки; роди в самок з викривлен‐
нями таза (вродженими чи набутими) або з розривами шийки
матки під час попередніх родів.
Підготовка до дослідження. Перед акушерським досліджен‐
ням необхідно підготувати місце роботи, додаткові матеріали та
інструменти, породіллю і, відповідно, підготуватися акушеру,
що проводить дослідження.

235
 Місце роботи для рододопомоги коровам − родильне
відділення. Тепляк − це місце родів у овець. Кобилам родо‐
допомога надається у просторих денниках з великою кількістю
підстилки. На великих свинофермах для опоросів будують
спеціальні приміщення − свинарники‐маточники, а на
невеликих − переобладнують у свинарнику звичайні станки.
Інструменти і матеріали. Металеві інструменти стерилі‐
зують шляхом кип’ятіння або фламбування. Акушерські тасьми,
вірьовки занурюють у гарячі дезрозчини (етакридину лактату
1:1000, перманганату калію 1:1000, 1 % хлораміну та ін.). Для
рододопомоги потрібні гаряча вода, мило, рушники, прости‐
радла, повал, підстилка, дезінфекційні засоби, вазелінова або
рослинна олія, вазелін, відвар насіння льону, дошка для надання
допомоги у разі скручування матки, кухоль Есмарха, тазик.
Підготовка породіллі. Підготовку породіллі розпочинають
завчасно: корів переводять у бокси родильного відділення за
появи „западання” крижово‐сідничних зв’язок; свиноматок − за
2–3 дні; вівцематок − за кілька днів (краще за тиждень) і кобил −
за 2 тижні до очікуваних родів.
Перед переведенням у родильне приміщення породіллю
ретельно чистять, обмивають задню частину тулуба, проводять
розчистку і дезінфекцію копит. Підготовку корів здійснюють
перед переміщенням їх у передродову секцію (за 14 – 21 день до
очікуваних родів).
Підготовка акушера. Акушер повинен мати відповідний
одяг: темний халат (у холодну пору року під халат одягається
тепла безрукавка), фартух клейончастий (бажано довгий),
нарукавники, наплічники, гумові обмежувальні кільця, гумові
чоботи. У господарствах, неблагополучних з інфекційних
захворювань, акушер повинен працювати в гумових рукавичках.
Руки акушера мають бути вільними від одягу, нігті
коротко обстрижені. Якщо на руках є рани або садна, їх
необхідно змастити йодом і залити колодієм або клеолом.
Перед проведенням внутрішнього дослідження руку

236
змащують стерильним вазеліновим маслом, вазеліном, відваром
насіння льону чи зеленим милом.
Акушерське дослідження проводять з метою поста‐
новки акушерського діагнозу. Воно базується на даних анам‐
незу, зовнішнього огляду і внутрішнього дослідження.
З анамнезу з’ясовують:
• характер і кількість попередніх родів;
• патології попередніх родів;
• початок і характер перебігу теперішніх родів;
• поширеність подібних випадків у теперішній час і в
минулому;
• коли, ким і за якою схемою надавалася рододопомога.
Під час зовнішнього огляду звертають увагу на стан
тварини, характер переймів і потуг, стан крижово‐сідничних
зв’язок, вульви, промежини, видимих слизових оболонок стате‐
вих губ і переддвер’я піхви, на частини плода, що прорізалися,
стан навколоплідних оболонок, виділення з родових шляхів.
Вагінальне дослідження проводять рукою (у крупних) або
пальцем (у дрібних тварин). Визначають стан родових шляхів,
навколоплідних оболонок, плода (величину, живий чи мертвий),
передлежання, положення, позицію і членорозміщення. Ступінь
розкриття каналу шийки матки визначають пальпацією стінки
родового каналу. У разі повного відкриття шийки, межа між
нею і піхвою не пальпується.
Після дослідження родових шляхів визначають:
1. Живий чи мертвий плід. За ознаки живого плода
вважають наявність реакції руху під час потягування за
передлежачі частини тіла плода або язик; при пальпації ділянок
очей – рухи очей та повік; стискання сфінктером ануса введеного
пальця; пульсацію пупкових артерій.
Наявність налиплої на руку акушера шерсті плода і
неприємний запах рідкого вмісту родових шляхів свідчать про
те, що плід мертвий. При двійнях такий діагноз матиме відносну
цінність.

237
 2. Відповідність розмірів плода і родових шляхів визна‐
чається введенням руки між плодом і родовими шляхами в
період між переймами і потугами. Якщо рука акушера входить
у родові шляхи і переміщується навколо плода, це означає, що
розміри плода відповідають родовим шляхам, а неможливість
введення руки та її переміщення свідчить про великий плід або
вузькість родових шляхів (крупнопліддя чи звуження родових
шляхів).
3. Передлежання плода − це відношення будь‐якої частини
тіла плода до входу в таз. Передлежання буває: правильне −
переднє (головне) і заднє (тазове); неправильне − спинне, бокове,
черевне.
4. Положення плода − це відношення поздовжньої осі тіла
плода до поздовжньої осі тіла матері. Їх поздовжні осі повинні
співпадати: бути паралельними або перетинатися під гострим
кутом. Таке положення вважають правильним − поздовжнім
(з головним або тазовим передлежанням). Неправильні
положення тіла плода – це поперечне і вертикальне, коли
поздовжня вісь тіла плода розміщена перпендикулярно до
поздовжньої осі тіла матері.
5. Позиція плода − це відношення спини плода до спини
або черевних стінок матері. Правильною позицією є верхня,
коли спина плода повернута до хребта матері. Неправильні
позиції − це бокова і нижня, коли спина плода повернута до
бокових стінок або до нижньої стінки черева матері.
6. Членорозміщення плода − це відношення рухливих
частин плода (голова, кінцівки, хвіст) до його тулуба. Воно буває
правильним і неправильним. За переднього передлежання і
правильного членорозміщення голова плода знаходиться на
передніх кінцівках, які випростані в усіх суглобах, а при
задньому − в родовий канал входять задні кінцівки підошвами
вгору і хвіст розміщений між ними. Всі інші випадки свідчать

238
про неправильне членорозміщення (див. Окремі випадки
рододопомоги).
В окремих випадках у великих тварин додатково прово‐
дять ректальне дослідження, наприклад, у разі скручування
матки.
На підставі анамнезу і проведених досліджень ставлять
акушерський діагноз.
Приклад постановки акушерського діагнозу. Роди в корови
почалися в чотири години ранку. Спостерігали бурхливі
перейми і потуги, а на сьому годину ранку перейми і потуги
припинилися. Внутрішнім дослідженням встановлено непра‐
вильне членорозміщення. За переднього передлежання ліва
кінцівка розміщена до входу в родові шляхи плечолопатковим
суглобом. Виходячи з цих даних, ставлять діагноз: вторинна
слабкість переймів і потуг та плечове передлежання лівої
кінцівки.
У післяродовому періоді акушерське дослідження проводять з
метою визначення перебігу інволюції статевих органів і діаг‐
ностики хвороб (субінволюція, ендометрит та ін.). Застосовують
такі методи діагностики: анамнез, огляд, ректальне і вагінальне
дослідження.
З анамнезу з’ясовують:
• дату і перебіг останніх родів;
• перебіг лохіального періоду;
• коли з’явилися перші ознаки захворювання;
• чи проводилося лікування тварини і яким воно було;
• чи проявлялася стадія збудження статевого циклу?
Під час зовнішнього огляду звертають увагу на стан вульви,
промежини, крижово‐сідничних зв’язок, внутрішньої поверхні
хвоста, слизової оболонки статевих губ і переддвер’я піхви, а
також – на характер виділень із статевих органів.
Ректальним дослідженням визначають стан яєчників,
яйцепроводів, рогів, тіла і шийки матки, краніального відділу

239
піхви, маткових артерій, топографію матки, звертаючи увагу на
розміри, можливу флуктуацію, болючість під час пальпації,
порівнюють зі станом органів за нормальної інволюції.
Вагінальне дослідження проводять рукою або за допо‐
могою піхвового дзеркала. Цим методом визначають стан піхви і
шийки матки, звертаючи увагу на колір та цілісність слизових
оболонок, наявність і характер виділень.

6.3. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПОДАННЯ

РОДОДОПОМОГИ

1. Акушерську допомогу необхідно подавати своєчасно,

відразу після проведеного акушерського дослідження та встанов‐
лення діагнозу.
2. Допомога повинна бути спрямована на збереження
життя матері і плода.
3. Під час рододопомоги дотримуватися правил асептики
і антисептики.
4. У разі сухості чи набряків родових шляхів у їх порож‐
нину необхідно ввести велику кількість теплих ослизнювальних
речовин (вазелінове масло, відвар насіння льону чи вівса,
гліцерин тощо).
5. Виправлення неправильних положень (передлежання,
положення позиції і членорозташування) можна проводити
лише між переймами і потугами, після відштовхування плода у
матку, попередньо зафіксувавши правильно розташовані
передлежачі частини тіла плода.
6. Вводити у родові шляхи, використовувати і виводити з
них акушерські інструменти потрібно лише під контролем руки
акушера.
7. Витягувати плід можна лише після встановлення пра‐
вильних положень, позиції та членорозміщення під час перейм і
потуг, силою не більше 3–4 осіб.

240
 8. За крупнопліддя чи вузькості родових шляхів допуска‐
ється, як виняток, метод кантування (почергового потягування за
кінцівки і голову), із застосуванням сили максимум 150–200 кг
(3–4 особи), після попереднього введення у родовий канал
ослизнювальних речовин.
9. У разі черевного і спинного передлежання плода,
намагаються перевести його у тазове передлежання.
10. Під час рододопомоги необхідно слідкувати за
загальним станом породіллі, серцевою діяльністю, диханням.
11. За неможливості витягнути плід через родові шляхи,
приступають до виконання однієї з невідкладних розроджу‐
вальних акушерських операцій (кесарів розтин, фетотомія).
12. Кесарів розтин виконують, якщо плід живий і відсутні
протипоказання до операції, фетотомію – якщо плід мертвий.
13. У разі явно безнадійного стану породіллі і вимушеного
її забою, потрібно своєчасно витягнути плід після розтину
черевної стінки й матки (посмертний кесарів розтин).
14. За сумнівного прогнозу не рекомендується використо‐
вувати пахучі речовини (камфора, іхтіол тощо).
15. Надаючи акушерську допомогу під час родів, лікар
повинен її закінчити сам, не передаючи іншим спеціалістам.

6.4. АКУШЕРСЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ

Ідеальним інструментом для акушерської допомоги є рука

акушера, що має бути довгою, тонкою та сильною. У випадку,
коли названі властивості не забезпечені акушеру необхідно
використовувати акушерський інструментарій.
Усі інструменти, які використовують для надання акушер‐
ської допомоги, умовно можна розділити на три групи:
1) інструменти для витягування плода;
2) допоміжні інструменти;
3) інструменти для фетотомії.

241
 Інструменти для витягування плода. Акушерські мотуз‐
ки, тасьми та ланцюги вважаються головними інструментами
для витягування плода і виправлення неправильних члено‐
розміщень. Акушерська мотузка повинна бути міцною,
гладенькою, м’якою, на обох кінцях з вушками, довжиною
1,5–3 м і товщиною 0,5–0,8 см. Мотузка має бути простерилізо‐
вана, а перед застосуванням її змащують однією із ослизню‐
вальних речовин.
Перш ніж накладати мотузку, з неї формують петлю.
Акушер фіксує петлю на нігтьовій фаланзі середнього пальця
зверху притискає її до нігтя пучками вказівного і безім’яного
пальців, а великий і мізинець вводять всередину сформованої
петлі. Затиснувши пальці у вигляді клину, вводить руку в
родовий канал до тієї частини тіла плода, що підлягає фіксації.
Одягнувши петлю, другою рукою натягує мотузку, і петля
затягується.
На кінцівках плода петлю із мотузки (у вигляді одинарної,
подвійної або кастраційної) необхідно розташовувати вище
путових суглобів. Для зручності натягування на вільних кінцях
мотузки закріплюють спеціальні ручки або палиці (рис. 28).

Рис. 28. Ручки для витягування плода

На голову плода мотузку накладають у вигляді потилич‐

ної, рото‐потиличної петлі або акушерського недоуздка. Петля
на беззубий край нижньої щелепи застосовується на мертвому
плоді для виправлення неправильного положення голови.

242
 Очні гачки (тупі й гострі) використовують для виправ‐
лення неправильного положення голови, коли іншими мето‐
дами цього зробити неможливо. Перед використанням до
кільця гачка прив’язують мотузку або на одну мотузку надівають
два гачки так, щоб їх гострі частини були спрямовані один
напроти одного. Живим плодам гачки вводять тільки у
внутрішні кути очей. Для витягування мертвих плодів, гачки
закріплюють у будь‐яких міцних тканинах. Усі роботи з гачками
виконуються лише під контролем руки акушера (рис. 29).

Рис. 29. Гачок Афанасьєва

Шарнірні гачки Крея‐Шоттлера, Деккера і подвійний

гачок Афанасьєва застосовують для витягування лише мертвих
плодів.
Анальний гачок застосовують для витягування мертвого
плода за тазового передлежання. Гачком, введеним через пряму
кишку, фіксують плід за передній край лобкових кісток і
витягують його (рис. 30).
Реберний гачок застосовують для підтягування мертвого
плода за ребра у родові шляхи і для перелому ребер за
фетотомії.

243
 Рис. 30. Гачок для дрібних тварин

Реберний ніж де Брюена застосовують для руйнування

ребер з метою зменшення об’єму грудей.
Анальний гачок застосовується при рододопомозі у
дрібних тварин – собак, хутрових звірів, овець, кіз, свиней.
У дрібних тварин (овець, кіз, свиней, собак, кішок,
хутрових звірів) для витягування плодів користуються щипцями
Вітта, пінцетами, корнцангами, кульовими, зубчастими і
вікончастими щипцями, щипцями Мюзо. Цими інструментами
обережно захоплюють за передлежачі частини плода і,
упевнившись, що не захоплена стінка родових шляхів, витягують
плід.
Екстрактори Пфлянца, Хавренкова, Варганова і Юмакіна
використовуються для полегшення витягування плодів у корів.
Для рододопомоги у дрібної рогатої худоби, свиней, собак,
кішок і хутрових звірів запропоновано петлеподібний акушер‐
ський фіксатор Миролюбова, який складається із направляючої
трубки і введеного у неї троса, з утвореною на кінці петлею.
Допоміжні інструменти. Петлепровідники Лінгорста і
Цвіка, петлепилопровідник Афанасьєва використовують для
обведення мотузки дротяної пилки навколо будь‐якої частини
плода (рис. 31).

244
 Рис. 31. Петлепровідник Лінгорста та
петлепилкопровідник Афанасьева

Акушерська клюка Гюнтера – це металевий стержень, на

одному кінці якого є напівкругла вилка, на протилежному –
ручка. Вона служить лише для відштовхування плода.
Акушерська клюка Кюна і Афанасьєва на кінцях вилки
має отвори, через які проводять акушерську мотузку і фіксують
клюку на потрібній частині плода. Цим інструментом можна
відштовхувати і витягувати плід, виправляти неправильні
членорозміщення, позиції, положення та передлежання.
Клюка Беккера відрізняється тим, що її робоча частина
має кулькоподібну форму. У шару також є два отвори, у які
вводять акушерські мотузки.
Інструменти для фетотомії. Перстнеподібні ножі
складаються з леза і закріплених на ньому одного або двох
кілець для фіксації ножа на вказівному чи середньому пальцях
руки. Під час введення таких ножів у родові шляхи самки і
витягування їх назад лезо ножа прикривають пальцями руки.
Приховані ножі бувають двох видів: у одного лезо
висувається із ручки вперед (ніж Афанасьєва), у іншого – лезо
виступає поміж металевих пластин ручки в бокову щілину (ніж

245
Малькмуса). Ножі використовують для розсікання м’яких
тканин плода.
Ланцюгові ножі Маша і Лінгорста, ланцюгова пилка
Персена складаються з окремих овальних елементів, у яких один
край гострий, а другий тупий. На кінцях цих елементів є
фіксаційні кільця, до яких прикріплюються акушерські мотузки.
Ланцюгові ножі й пилку використовують для розсікання як
м’яких тканин, так і кісток плода(рис. 32).

Рис. 32. Приховані ножі Малькмуса та Афанасьєва

Фетотом Пфлянца – масивний, важкий інструмент,

ріжучою частиною якого є ланцюгова пилка, з’єднана з простим
ланцюгом. Пилка приводиться в рух провертанням вала із
зубчастими шестернями.
Фетотом Тигезена складається із двох суцільнометалевих
паралельних трубок, з’єднаних між собою хомутами.
Фетотом Авруутіса‐Бєсхлєбнова складається із двох гнуч‐
ких гумових трубок, які закінчуються на одному кінці метале‐
вими втулками, а на другому – металевою головкою.
Фетотом Афанасьєва складається із двох металевих стволів,
які паралельно з’єднані на кінцях хомутом і головкою, а у
середній частині – перехідною муфтою.

246
 Ріжучою частиною перелічених вище фетотомів є дротяна
пилка – звитий у різних напрямках дріт (від 6 до 27 ниток) (рис.
33). Кінець пилки за допомогою мандрена проводять через одну
трубку фетотома, обводять навколо будь‐якої частини плода і
проводять у другу трубку. Потім на кінці пилки закріплюють
ручки або фіксатори і почерговим потягуванням приводять її в
рух.

Рис. 33. Ручки для фіксації дротяної пилки

Шпателі застосовують для відокремлення шкіри від м’язів

за закритих методів фетотомії. Існують прямі, зігнуті і
жолобоподібні шпателі.

6.5. СЛАБКІ ПЕРЕЙМИ І ПОТУГИ

Слабкі перейми і потуги або слабкість родових сил

(Dolores debilis s. hypodynamia uteris) – це короткочасні
малоінтенсивні скорочення матки і черевного пресу з тривалими
паузами між ними.
Причини слабкості родової діяльності встановлюють не
завжди, але основними є:
• первинна слабкість (суки, свині і корови) за гіпокаль‐
ціємії, остеомаляції, залежування вагітних, фетоплацентарної

247
недостатності, крупнопліддя, багатопліддя, переношування
вагітності;
• вторинна слабкість виникає в результаті виснаження
після бурхливих перейм і потуг з причини непрохідності
родових шляхів, перенапруги і втоми роділлі, скручування
матки за спазму шийки матки, розриву матки.
Клінічні ознаки проявляються на фоні добре виражених
передвісників родів, виведення плода затягується. Стадії родів за
первинної слабкості проявляються в’яло, самка непокоїться,
навколоплідні рідини відійшли або нерозірваний плідний міхур
знаходиться у родових шляхах. За вторинної слабкості плодовий
міхур розірваний, навколоплідні води відійшли, у родових
шляхах знаходяться частини тіла плода, роділля лежить
пригнічена. У сук і кішок загальний стан майже не змінюється,
вони їдять, спокійні і навіть грайливі.
Діагноз. На основі вагінального дослідження.
Допомога надається після встановлення причини слабкості
перейм і потуг. Родові шляхи ослизнюють. Застосовують
гормональні препарати для стимуляції родів. Але частіше для
витягування плода, який вклинився у родові шляхи,
застосовують фізичні зусилля. Якщо жоден плід не ввійшов у
тазову порожнину через 2–3 год, виконують кесарів розтин.

6.6. БУРХЛИВІ ПЕРЕЙМИ І ПОТУГИ

Бурхливі перейми і потуги (Hyperkinesis uteri s.

hyperdynamia uteri) – тривалі, сильні скорочення міометрію і
м’язів черева з короткими паузами між ними.
Причини. Сухі роди, крупноплідність, неправильне розмі‐
щення плода, виродки, вузкість родових шляхів, неповне
розкриття шийки матки, а також призначення деяких
медикаментів.

248
 Клінічні ознаки. Тривалі, болісні перейми і потуги, що
супроводжуються стогоном, випинанням стінки піхви, прямої
кишки, дефекацією і сечовипусканням.
Діагноз. На основі клінічних ознак.
Допомога. Вигулювання протягом 15−20 хв, після чого
тварину ставлять на “місток” (щоб плід не тиснув на шийку і
гальмувався окситоциновий рефлекс), шийку і стінки піхви
зрошують теплою (+45 0С) водою. Проводять епідуральну анасте‐
зію, призначають тонолітики (ханегіф). Використовують також
атропін, спазмолітики і анальгетики. Виправляють положення
плода і проводять його тракцію.

6.7. СУХІСТЬ І НАБРЯК РОДОВИХ ШЛЯХІВ

За патологічних родів часто буває передчасний розрив

плодових міхурів у глибині родового каналу з виливанням
плодових вод. У такому випадку родовий канал залишається не
вистеленим плодовими оболонками і не ослизненим, як це
буває за нормальних родів. Акушерські маніпуляції у родовому
каналі подразнюють слизові оболонки, викликаючи застійну
гіперемію, яка переходить у набряк і запалення. Родовий канал
стає сухим і просвіт його звужується, що ускладнює допомогу
породілі.
Допомога. Родовий канал добре змазують вазеліном, олією,
тваринним жиром та ін., а перед тракцєю плода вводять у
глибину родового каналу велику кількість відвару насіння льону.
Акушерські маніпуляції у родовому каналі треба робити
обережно, щоб не подразнити слизові оболонки. За сухості і
набряку родового каналу рекомендується операція – кесарів
розтин.

249
 6.8. ЗВУЖЕННЯ КАНАЛУ ШИЙКИ МАТКИ

Звуження каналу шийки матки (Strictura (stenosis) et

atresia cervicis) − недостатність діаметра шийки матки для
проходження плода.
Причини. Інфантилізм, рубцеві стягування.
Клінічні ознаки. Затяжні роди за наявності перейм і потуг.
Діагноз. Вагінальним дослідженням встановлюють повне
або часткове закриття шийки матки, рубці, сполучнотканинні
розростання.
Допомога. Кесарів розтин, вибракування продуктивних
тварин.

6.9. НЕПОВНЕ РОЗКРИТТЯ ШИЙКИ МАТКИ

Неповне розкриття шийки матки реєструється найчастіше

у корів, овець і кіз.
Причини. Передчасний розрив плодового міхура, слабкі
перейми і потуги, передчасні роди, скручування матки, загибель
плода.
Клінічні ознаки. Виведення плода затримується понад
4 години з моменту перших ознак родів.
Діагноз. При вагінальному дослідженні рука акушера
(пальці руки) не проходить через шийку матки.
Допомога. Зрошення шийки матки теплим фізрозчином
10–15 хв, виконують сакральну або пресакральну блокаду
тазового нервового сплетіння ( за Ісаєвим або Ноздрачовим).
Через 15–20 хв прощупують шийку матки і розкривають її
механічно, а за неможливості розкриття – проводять кесарів
розтин. З консервативних методів лікування застосовують
введення синестролу або його комбіноване введення з
глюконатом кальцію, окситоцином, дексаметазоном.

250
 6.10. СПАЗМ ШИЙКИ МАТКИ

Спазм шийки матки (cervispasmus) – дискоординація

родової діяльності, яка проявляється закриттям шийки матки
при наростанні перейм і потуг.
Причини. Розлади інервації матки.
Клінічні ознаки. Як при неповному розкритті шийки матки.
Діагноз. На основі вагінального дослідження.
Допомога. Тепло на крижі, спокій тварині, масаж шийки
матки, блокада за Ноздрачовим і обколювання шийки матки
розчином атропіну (блокує виділення ацетилхоліну, усуває
спазм), лідази (прискорює всмоктування ліків), і 1%‐им
розчином новокаїну.
Призначають також препарати, котрі покращують
еластичність матки, координують перейми: ерантин, мондаль,
спазмотитрат; спазмолітики і тонолітики: ханегіф, папаверин,
но‐шпа.

6.11. ВУЗКІСТЬ ВУЛЬВИ І ПІХВИ

Вузкість вульви, переддвер’я піхви і піхви (Stenosis vulvae,

vestibule, vaginae) − це недостатність просвіту вульви або піхви для
виведення плода.
Причини можуть бути вродженими: інфантилізм, гіпер‐
трофія сечового клапана і набутими: рубцеві стягування від
травм або гнійно‐некротичного запалення, недостатня підго‐
товка до родів (передчасні роди, передчасні розлади фетопла‐
центарної системи, зниження продукції релаксину яєчниками).
Клінічні ознаки. Із статевої щілини виступають лише
кінцівки плода, еластичність тканин вульви знижена.
Діагноз. При вагінальному дослідженні встановлюють
перешкоду на відстані 10–12 см від статевої щілини, за якою
промацують передлежачі члени плода.

251
 Допомога. Рясно зрошують родові шляхи відваром з льону
або крохмалю, розтягують звужену частину статевих органів
руками одночасно витягують плід. Проводять перінеотомію або
кесарів розтин.

6.12. ВУЗКІСТЬ ТАЗА

Вузкість таза (pelvis justo minor s. pelvis minis parva) −

недостатність поперечних і вертикальних діаметрів тазової
порожнини по відношенню до об’єму нормально розвиненого
плода (реєструється у телиць‐первісток, свиней, собак).
Причини. Вроджені і набуті (інфантилізм, вирощування
ремонтних телиць з телят‐гіпотрофіків, парування тварин, що не
досягли фізіологічної зрілості, а у собак (боксери, бульдоги,
мопси) завжди відносно вузький таз). Перехворювання рахітом,
деформація кісток таза після переломів, периоститів та ін.
Клінічні ознаки. За наявності фізіологічних перейм і потуг
народження плода(ів) не настає.
Діагноз. За мануального дослідження виявляють невідпо‐
відності розмірів таза до величини плода.
Допомога. Якщо плід невеликий − його витягують,
попередньо вливши в родовий канал стерильну вазелінову
оливу. За неможливості розродження − кесарів розтин або
фетотомія.

6.13. КРУПНОПЛІДДЯ

Крупнопліддя (hypertrofya fetus) − невідповідність нор‐

мально розвиненого таза самки до великого розміру плода.
Причини. Міжпорідне схрещування, неправильний підбір
пар, подовження вагітності, розвиток одного плода у багато‐
плідних тварин. Сприяє надмірна годівля вагітних.
Клінічні ознаки. До рівня вульви доходять тільки кінчик
носа і перерозвинені копитця, або лише задні кінцівки.

252
 Діагноз. Легко обґрунтувати за часом перебігу родів,
поведінкою породіллі та за акушерського (вагінального) дослід‐
ження.
Допомога. Кесарів розтин, а за мертвого плода – фетотомія.

6.14. АНОМАЛІЇ І ВИРОДЛИВОСТІ ПЛОДА

Аномалії і виродливості плода обумовлюють зміну

конфігурації плода з одночасним збільшенням діаметра
окремих його ділянок або збільшення загальної маси виродка.
Виродки, які спричиняють патологічні роди, бувають
одиночні і подвійні.

Одинарні виродки Подвійні виродки

• водянка плода; а) симетричні:
• водянка голови плода; ● біцефали;
• водянка грудної і черевної ● стернопаги;
• порожнини плода; ● сакропаги;
• деформація лицевого черепа; ● ішіопаги.
• шистозома; б) асиметричні
• перосома в) безформні
Рододопомога. За виродливості проводять кесарів розтин, в
деяких випадках фетотомію (водянка плода).
Показання до рододопомоги
Показанням для акушерського дослідження і надання
допомоги на другій стадії родів є:
3 інтервал між початком перейм і потуг та народження
плоду в корів понад 6 год, у кобил понад 15 хв., у овець, кіз –
25 хв на один плід і 10 год на всі плоди, у свиней – 6 год на весь
приплід, у собак і кішок – 10–15 хв на плід і 12 год на весь
приплід;

253
 3 явна патологія в передлежанні плоду, коли з родових
шляхів прорізується одна кінцівка або голова, чи дві кінцівки, а
голова відсутня;
3 раптове ослаблення або припинення потуг після
попередніх бурхливих чи нормальних;
3 відсутність перейм і потуг після відходження
навколоплідних вод;
3 роди у самок з деформаціями таза;
3 роди у самок з розривами шийки матки під час
попередніх родів.
За виявлення показників патологічних родів проводять
акушерське дослідження, встановлюють діагноз і відповідно до
основних правил рододопомоги та діагнозу надають допомогу
породіллям.

6.15. НЕПРАВИЛЬНІ ПЕРЕДЛЕЖАННЯ І

ЧЛЕНОРОЗМІЩЕННЯ

У випадку надання акушерської допомоги необхідно

дотримуватися певних правил. Практика ветеринарного
акушерства показує, що патології родів внаслідок неправильних
взаємовідношень плода і родових шляхів матері найчастіше
спостерігають у великої рогатої худоби, тому всі основні
положення щодо допомоги будуть описані стосовно корів, а
акушерську допомогу самкам інших видів, щоб не повторю‐
ватись, буде описано у вигляді доповнень, які здебільшого
відображають їх специфічність, зумовлену видовими анатоміч‐
ними особливостями.
Неправильне положення кінцівок за тазового передле‐
жання плода. Патологія родів за тазового передлежання плода
потребує швидкого родорозрішення для профілактики асфіксії
плода через защемлення пуповини між плодом і кістками таза
матері. Неправильне розміщення тазових кінцівок плода, як і
передніх, викликає порушення динаміки другої стадії родів.

254
 П’яткове передлежання однієї або обох кінцівок.
Найчастіше ускладнення буває за тазового передлежання, коли
відбувається вклинювання плода з кінцівкою, зігнутою у стегно‐
вому, колінному і скакальному суглобах. Одностороннє, а тим
більше двостороннє п’яткове передлежання ускладнює або
виключає можливість проходження плода через таз породіллі.
Діагноз. Спостерігають затримку стадії виведення плода.
За одностороннього п’яткового передлежання з родових шляхів
виходить одна кінцівка з повернутою доверху підошвою копи‐
тець. Пальпацією діагностують характерні обриси скакального
суглоба і крупа плода, що вклинюються у родові шляхи.
Допомога. Фіксують правильно розміщену кінцівку. За
допомогою петлепровідника проводять акушерську петлю в
ділянку скакального суглоба, а потім зміщують її вниз до
путового суглоба. Слід зазначити, що чим сильніше тягнути
тазову кінцівку, тим більше розгинається путовий, вінцевий і
копитний суглоби, а разом з тим виникає небезпека розриву
стінки матки. Тому акушер повинен ввести руку в матку,
взяти копитце в долоню і після того як помічник відштовхне
плід у матку, вивести кінцівку в родові шляхи. За п’ятко
вого розміщення обох кінцівок виправлення їх проводять по
черзі (рис. 34).

Рис. 34. Виправлення тазової кінцівки за п’яткового

передлежання

255
 Згинання кінцівок у кульшовому (тазово‐стегновому)
суглобі (сідничне передлежання). Коли одна кінцівка зігнута,
діагноз встановити неважко. Із родових шляхів виходить одна
тазова кінцівка, а введеною у родові шляхи рукою намацують
хвіст і стегно другої. Якщо обидві кінцівки зігнуті у кульшовому
суглобі, поставити діагноз важче. Орієнтиром під час акушер‐
ського дослідження є хвіст, що підтверджує тазове передле‐
жання плода (рис. 35).

Рис. 35. Виправлення тазової кінцівки за згинання

в кульшовому суглобі

Допомога. За двобічного підгинання кінцівок у кульшових

суглобах невеликого плода обводять акушерські мотузки навко‐
ло обох кінцівок і пробують вивести плід без їх виправлення.
Можна використовувати петлю Зааке. Для цього акушер‐
ську мотузку обводять навколо тулуба плода і затягують її над
крижами.
Проте практика показує, що такі випадки зустрічаються
досить рідко. Витягнути плід можна лише після виправлення
кінцівок. Для цього за допомогою петлепровідника накладають
петлю на кінцівки. Потім її, наскільки можливо, зсовують вниз
до скакального суглоба. Відштовхуючи рукою або клюкою плід у
порожнину матки, переводять кінцівки спочатку у п’яткове

256
передлежання, а потім і зовсім виправляють. За неможливості
виправлення застосовують фетотомію або кесарів розтин.
Неправильне розташування хвоста. Хвіст може защемля‐
тися між крупом плода і кістками таза матері у разі завороту
його на спину, що є суттєвою перешкодою для нормального
перебігу родів. Защемлений хвіст легко вдається виправити за
допомогою руки або акушерської петлі.
Неправильне розташування голови плода. Заворот голови
у бік. Може бути наслідком неправильного надання акушерської
допомоги, коли роблять спроби витягнути плід за кінцівки, які
прорізались із родових шляхів, особливо, коли шийка матки ще
розкрилася недостатньо, за бурхливих перейм і потуг, або рідко
зустрічається за наявності вродженого анкілозу шийних хребців
у плода (рис. 36).

Рис. 36. Схема виправлення голови, завернутої вбік

Діагноз. Про заворот голови плода вбік судять по затримці

стадії виведення плода, коли прорізуються дві передні кінцівки,
але одна з них коротша, саме та, у бік якої завернута голова. Така
патологія може супроводжуватися бурхливими переймами,
після яких виникає вторинна слабкість перейм і потуг.
Мануально підтверджується головне передлежання, пальпується

257
шия. Орієнтуючись за шиєю, акушер проникає у матку, щоб
визначити межі голови плода, які можна обвести рукою. Інколи
голова, за бокового її положення, може бути повернутою
навколо своєї осі, внаслідок чого нижня щелепа розміщується
доверху, а верхня – донизу.
Прогноз залежить від розмірів плода й родових шляхів,
сили перейм і потуг, набряку родового каналу, зволоження
плода та родового каналу.
Допомога. Після фіксації передніх кінцівок плід відштов‐
хують у матку. За незначних розмірів плода інколи вдається
вивести голову плода, зафіксувавши її пальцями за носові ходи
або очні орбіти. Найзручніше виправляти голову плода за
допомогою акушерської петлі чи недоуздка, накладених на
голову плода. Під час натягування мотузки необхідно рукою
підтримувати голову за нижню щелепу, вуха чи очні орбіти; без
такої фіксації заворот голови може ускладнитися перекручу‐
ванням шиї.
Якщо рукою неможливо дотягнутися до очних орбіт чи
носа плода, пробують накласти подвійну акушерську петлю, яка
після виправлення голови перетворюється у надійний акушер‐
ський недоуздок. Для накладання петлі необхідно:
1) обвести подвійну петлю навколо шиї;
2) провести вільні кінці мотузки через петлю, що
утворилася;
3) одну із розташованих на шиї петель опустити через
потиличний гребінь на лицеву ділянку плода;
4) відрегулювати потягуванням місцезнаходження петель
і ступінь їх фіксації; голову виводити у родові шляхи вище‐
описаними прийомами.
За неможливості виправлення голови у плода застосо‐
вують кесарів розтин або фетотомію.
Опускання голови плода вниз. Причини ті самі, що й у разі
завороту її убік.

258
 Діагноз. Мануально знаходять верхню частину шиї,
потилицю і лоб плода. Залежно від ступеня опускання можливі
наступні варіанти: голова плода упирається в дно таза матері
носовими кістками – лобне передлежання голови; за більш
значного перегинання шиї голова упирається у дно таза
потилицею – потиличне передлежання, інколи, особливо у
лошат, голова може прилягати до грудної кістки, а в таз
вклинюється зігнута шия плода – шийне передлежання (рис. 37).

Рис. 37. Опускання голови плода

Допомога. Фіксують кінцівки плода за лобного перед‐

лежання часто достатньо підвести під нижню щелепу плода
руку і вивести нею голову в таз. В інших, більш складних
випадках, допомога складається з комплексу прийомів –
відштовхування плода в порожнину матки та переведення
голови у лобне і нормальне переджежання. Після виправлення
розміщення голови її фіксують та витягують плід.
За неможливості завершити роди консервативним
методом, виконують кесарів розтин або фетотомію.

259
 Закидання голови плода на спину. Зустрічається рідко і є
досить тяжким ускладненням, часто супроводжується глибо‐
кими травмами матки (рис. 38).
Діагноз. Пальпаторно встановлюють переднє передле‐
жання плода, трахеальні кільця, пульсуючі сонні артерії. Під час
просування руки вперед, можна дістати і голову плода,
повернуту лобом та верхніми щелепами до власної спини.

Рис. 38. Закидання голови на спину плода

Допомога. Акушерськими петлями фіксують грудні

кінцівки та відштовхують плід. Переводять голову плода із
спини на бік, перекочуючи її через холку плода. Надалі
рододопомогу надають як у випадку завороту голови набік. У
більшості випадків, особливо за защемлення плода, доцільно
відразу виконувати кесарів розтин або фетотомію.
Скручування шиї плода. Спостерігається, головним чином,
під час вклинювання у таз після невдалого виправлення
завернутої вбік голови плода.
Діагноз. Руку проводять між плодом і родовим каналом,
визначають наявність радіальних складок шкіри шиї, спрямо‐

260
ваних у бік скручування голови. Нижня щелепа плода, як
правило, повернута до боку або спини матері.
Допомога. Фіксують передлежачі частини плода. Від‐
штовхують плід у матку і, захвативши голову за щелепи,
повертають її у бік, протилежний від скручування шиї. Можна
поворот голови здійснювати за допомогою петлі й акушерської
клюки, вводячи вилку останньої в рот плода.
У лошат з довгою і рухомою шиєю завертання голови
проходить досить легко. Голова буває настільки далеко розмі‐
щеною, що захопити її рукою не вдається. Крім того, у лошат
часто відмічається анкілоз суглобів шийних хребців. Зігнута
голова лошати може залишатися на рівні грудної клітки або
опускатися донизу.
Виправлення положення голови у другому випадку
завжди складніше, воно частіше дає ускладнення у вигляді
перекручування шиї. Щоб добратися до завернутої у бік голови
лошати, обводять навкруги його шиї мотузку, потім, підтягують
її та наближають і виправляють біля таза голову плода.
Невеликих лошат можна намагатись (як крайня міра)
витягувати без попереднього виправлення положення голови
плода, в розрахунку на те, що вона, зміщуючись внаслідок довгої
шиї, розташується у зоні голодної ямки плода і буде втиснута
при проходженні через родовий канал кобили.
При опусканні і закиданні голови плода, техніка її
виправлення у лошат значно важча, ніж у телят. Для допомоги,
як правило, доводиться використовувати петлі і гачки за уже
описаною схемою.
У плодів свиней із числа неправильних положень голови
відмічається лише опускання її вниз. Виправляють її положення
пальцями, петлями та гачками, закріпленими у очних орбітах
або у вухах плода.
Заворот голови у дрібних тварин. Щодо ягнят і козенят
діють аналогічно, як і за надання допомоги коровам. Якщо рука
не проходить через родові шляхи, намагаються зафіксувати

261
голову плода гачком за очну орбіту чи за лицеву частину; голову
підтягують у таз і одночасно відштовхують плід за ніжки, які
виступають. У разі неможливості виправлення голови, негайно
виконують кесарів розтин або фетотомію (відрізають голову).
У цуценят заворот голови буває рідко. Виправляють цю
патологію родів комбінованими маніпуляціями з боку піхви і
через черевні стінки матері.
Неправильне членорозміщення однієї чи обох грудних
кінцівок плода нерідко затримує перебіг родів. Це ускладнення,
як правило, можна легко виправити, але у деяких випадках воно
спричиняє тяжкі наслідки.
Неправильне розташування кінцівок виникає за слабкості
скорочень матки або відсутності реакції плода на перебіг родів,
внаслідок чого плід вклинюється у родові шляхи у тому члено‐
розміщенні, в якому він знаходився у матці під час вагітності.
Неправильне розміщення грудних кінцівок у разі
переднього передлежання плода характеризується тим, що одна
або обидві кінцівки зігнуті у плечовому, ліктьовому чи
карпальному суглобах, що збільшує об’єм плечового пояса
плода і перешкоджає його проходженню у родових шляхах.
Згинання кінцівок у зап’ястних суглобах (карпальне
передлежання).
Діагноз. Спостерігають затримку стадії народження плода.
За одностороннього згинання кінцівки із родових шляхів
виступає одна кінцівка зі спрямованою донизу підошвою
копитця. Рукою можна виявити голову і карпальний суглоб
зігнутої кінцівки.
Допомога. Витягування плода без попереднього виправ‐
лення неправильно розташованої кінцівки протипоказане.
Накладають акушерські петлі на голову і правильно розміщену
кінцівку (рис. 39).

262
 Рис. 39. Виправлення лівої кінцівки за карпального
передлежання

Захоплюють рукою копитця та, відштовхуючи плід у

матку, виправляють положення кінцівки. Інколи для
наближення копитець до таза доводиться підтягувати кінцівку
мотузкою, зафіксованою на п’ясті або на передпліччі, біля
карпального суглоба. Кінцівку сильно згинають у всіх суглобах і
поступово витягують у таз. Одночасно акушерською клюкою,
відштовхують плід. Клюку фіксують між кінцівкою і шиєю
плода, у ділянці плечоголовного м’яза. Можна також тягнути
ногу за копитце, відштовхуючи водночас карпальний суглоб і
сам плід у матку. У разі вклинювання у таз мертвого плода
кінцівку відрізають.
Згинання кінцівки у ліктьовому суглобі. Коли кінцівка
плода витягнута неповністю, вона згинається у ліктьовому і
плечовому суглобах. Плечова кістка приймає вертикальне
положення і збільшує об’єм грудей, що створює велику
перешкоду для виведення плода й сприяє нанесенню травм
родовим шляхам під час витягування його без попереднього
виправлення членорозміщення.
Діагноз. Незначне прорізання передлежачих кінцівок: у
теляти копитця знаходяться на рівні його носового дзеркальця, а
в лошати – у міжщелеповому просторі або під головою.

263
 Допомога. На кінцівки і голову накладають акушерські
петлі. Плід відштовхують у матку та тягнуть почергово за
кінцівки. Після виправлення кінцівок витягують плід.
Згинання кінцівок у плечових суглобах (плечове
передлежання). Може бути одно‐ чи двостороннім. Ця патологія
полягає у підгинанні однієї чи обох кінцівок під живіт плода.
Розвивається самостійно або як ускладнення зап’ястного
передлежання кінцівки.
Діагноз. Мануальним дослідженням у родовому каналі
виявляють голову і плечові суглоби плода.
Допомога. Якщо плід ще не вклинився у тазову порожнину,
захоплюють кінцівку за передпліччя і підтягують його до входу в
таз. Потім, за одночасного відштовхування тулуба в матку,
переводять кінцівку в зап’ястне передлежання. Далі виправ‐
ляють її уже за вищеописаними прийомами. Коли рукою не
вдається зігнути зап’ястний та ліктьовий суглоби, кінцівку плода
обводять мотузкою, кінці виводять назовні, а петлю фіксують на
передпліччі. Підтягуванням за мотузку, за одночасного від‐
штовхування рукою ліктьового суглоба, кінцівка може бути
переведена у зап’ястне передлежання.
При односторонньому плечовому передлежанні кінцівки
можна спробувати силою витягнути невеликий плід без виправ‐
лення членорозміщення за правильно передлежачу кінцівку,
голову і мотузку, пропущену між грудною стінкою і зігнутою
кінцівкою (рис. 40).

Рис. 40. Виправлення лівої кінцівки за плечового передлежання

264
 Коли плід мертвий або крупний, який вклинився у тазову
порожнину, слід, не гаячи часу, проводити фетотомію чи кесарів
розтин.
Потиличне розміщення кінцівок. При цьому ускладненні
одна або дві кінцівки плода розміщені над його головою чи
шиєю. За такого розміщення кінцівок збільшується об’єм плода,
його голова защемлюється у тазовій порожнині і, окрім того,
виникають передумови до розриву верхньої стінки піхви, прямої
кишки й промежини кінцівками плода (рис. 41).

Рис. 41. Потиличне розміщення правої кінцівки

Допомога. Кінцівки почергово підтягують вперед, підводять

їх під голову та витягують плід. Якщо плід мертвий і сильно
защемився у тазі, рекомендується ампутація частини кінцівки
або зменшення об’єму голови.

6.16. НЕПРАВИЛЬНІ ПОЗИЦІЇ

Неправильні позиції (нижня і бокова) можуть бути як за

головного, так і тазового передлежання. Роди не відбуваються
через неспівпадання конфігурації таза з плодом. Нерідко вони

265
ускладнюються неправильним розміщенням голови і кінцівок
плода. Неправильні позиції бувають наслідком недостатньої
скоротливої функції матки і черевного преса та смерті плода.
Реєструються вони також у старих тварин з об’ємним черевом,
при водянці плідних оболонок і двійнях.
Нижня і бокова позиції за переднього передлежання
діагностують промацуванням передлежачих грудних кінцівок і
голови плода. Підошви копитець і голова плода нижньою
щелепою повернуті доверху або вбік.
Допомога. Без виправлення позиції можна витягнути лише
маленькі плоди, проте і в такому випадку бувають ускладнення.
Ефективними є прийоми які застосовують для витягування
крупного плода. Корисним буває одночасне витягування плода і
його обертання за віссю, що сприяє співпаданню анатомічних
ділянок плечового або тазового поясів плода з косим чи
вертикальним діаметром таза матері.
Виправлення бокової позиції – порівняно проста операція;
вона полегшується клиноподібною формою плода і косим
положенням входу в таз.
Щоб перевести плід із нижньої позиції у верхню, перш за
все, його необхідно відштовхнути у матку, влити в неї
ослизнювальні розчини, підняти трохи круп і виправити
неправильні членорозміщення. На передлежачі частини (голову
і кінцівки) накладають акушерські петлі і доручають помічнику
підтягувати за них. Одночасно акушер рукою, підведеною під
плід, намагається повернути його навколо поздовжньої осі.
Мотузки натягують лише за командою акушера і сильніше за ту
кінцівку, в бік якої хочуть повернути плід. Часто достатньо лише
підтягнути кінцівки і надати належне положення голові, як у
процесі витягування плід займає нормальну позицію.
Для переведення плода у верхню позицію ефективним є
застосування акушерської клюки разом із тасьмою чи мотузкою,
а також повертання породіллі за фіксованого через піхву плода,
як це робиться під час скручування матки.

266
 Нижня і бокова позиція за тазового передлежання
характеризується тим, що із родових шляхів прорізується одна
або дві кінцівки з підошвами, повернутими донизу або вбік
(рис. 42).

Рис. 42. Нижня позиція плода за тазового передлежання

Діагноз встановлюють після детальної пальпації передле‐

жачих скакальних суглобів та інших частин плода.
Нижню позицію за тазового передлежання виправляють у
тій же послідовності, як і за головного передлежання. Ці
операції виконувати дещо простіше, оскільки задні кінцівки
більше виступають із родових шляхів і їх простіше зафіксувати.
Тому зручніше застосовувати фіксацію кінцівок мотузкою чи
тасьмою і повертання плода навколо його осі за допомогою
клюки або палиці. За неможливості витягування плода
виконують кесарів розтин або фетотомію.
У кобили, завдяки овальній формі таза, слабого розвитку
сідничних горбів і гребенів, плід у разі нижньої і бокової позицій
вдається витягнути без їх виправлення.

267
 6.17. НЕПРАВИЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПЛОДА

Неправильні положення плода зустрічаються рідко, але

вони значно ускладнюють перебіг родів і часто призводять до
загибелі плода та негативних наслідків для матері.
Горизонтальних і вертикальних положень, як правило, не існує, і
коли вісь хребта плода знаходиться під більш чи менш тупим
кутом до осі хребта матері, акушер тільки для орієнтації
визначає поперечне чи вертикальне положення плода.
Поперечне положення плода з черевним передлежанням.
Під час введення руки у родові шляхи намацують передні і задні
кінцівки, спрямовані у родові шляхи й черевну стінку плода.
Копитця усіх кінцівок знаходяться на одному рівні, а
міжкопитцева щілина розміщена горизонтально (рис. 43).

Рис. 43. Схема поперечного положення плода

з черевним передлежанням

Допомога. Зафіксувавши тазові кінцівки акушерськими

петлями, вводять руку у родові шляхи, відштовхують передні
кінцівки і передню частину плода у матку, намагаючись надати
плоду верхню позицію. Помічник акушера у цей час підтягує
плід за кінцівку, яка знаходиться зверху, і спрямовує в родовий
канал.

268
 Поперечне положення зі спинним передлежаням. Під час
введення руки у родові шляхи намацують лише спину плода.
Допомога у таких випадках спрямована на відштовхування
плода і розміщення його тазової частини ближче до входу в
родові шляхи роділлі. Після переведення його у заднє перед‐
лежання надають допомогу як у разі згинання кінцівок у куль‐
шових суглобах. Підтягуючи задню частину плода до таза поро‐
діллі, передню відштовхують у порожнину матки, намагаючись
надати верхню позицію. За неможливості виправити положення
і передлежання, застосовують кесарів розтин або фетотомію.
Вертикальне положення плода з черевним передлежанням
Діагноз. Встановлюється відносно легко. Під час введення
руки в родові шляхи намацують таз, чотири кінцівки і голову
плода. Таке розміщення плода буває у старих самок з
розтягнутими широкими матковими зв’язками коли матка з
плодом дуже опускається у черевну порожнину.
Допомога. Фіксують розміщені ближче до родового каналу
кінцівки (а під час переведення в головне передлежання – й
голову) і, підтягуючи їх за мотузки, відштовхують одночасно
протилежну частину та переводять плід у верхню позицію.
Вертикальне положення плода зі спинним передлежанням
(рис. 44).

Рис. 44. Вертикальне положення плода зі спинним

передлежанням

269
 Діагноз. Під час входу в родові шляхи намацують
розміщені вертикально спину, холку, крижі.
Допомога. Рукою або акушерською клюкою відштовхують у
матку передню частину плода, підтягують до входу в родовий
канал задню, виправляють позицію (за необхідності) та
членорозміщення і витягують плід.
За вертикального або поперечного положення з боковим
передлежанням плід переводять у черевне передлежання і
надають рододопомогу.

6.18. РОДОДОПОМОГА ЗА ДВІЄНЬ

У багатоплідних тварин плоди, як правило, народжуються

почергово з одного і другого рогів. За розвитку двійнят у
одноплідних тварин, під час родів часто виникають ускладнення
стадії виведення плода через те, що обидва плоди одночасно
вклинюються у родові шляхи. Здебільшого один з них має
головне передлежання, а інший – тазове (рис. 45).

Рис. 45. Вклинювання двійнят у родові шляхи

270
 Діагноз визначають мануально. У родових шляхах, ближче
до входу в таз, знаходять голову і 2–4 кінцівки, а інколи лише
4 кінцівки. Діагноз ставлять на основі акушерського дос‐
лідження. Двійнят необхідно диференціювати від черевного
передлежання за поперечного або вертикального положень
шляхом переміщення руки від грудних кінцівок до тазових або
навпаки. Слід звернути увагу нате, що за черевного
передлежання всі кінцівки майже на однаковому рівні і м’якуші
на копитцях розміщені в один бік.
Допомога. На всі кінцівки накладають акушерські петлі, і
щоб їх не переплутати вільні, кінцівки мотузок від кожного
плода тримають окремо. Витягування плодів здійснюють
почергово – спочатку верхнього, відштовхуючи нижній плід у
порожнину матки. Перед відштовхуванням одного плода та
витягування іншого передлежачі частини плода і родові шляхи
густо змащують ослизнювальними речовинами.

6.19. ФЕТОТОМІЯ

Фетотомія (Fеtоtотіа) – це операція з розчленування

плода в порожнині матки і витягування його частинами.

Фетотомія має важливе значення у ветеринарній практиці,

оскільки вона дає можливість зберегти життя роділлі при
важких патологічних родах. Звичайно її проводять, коли плід
мертвий і іншими методами його видобути неможливо. Крім
того, показанням до фетотомії є випадки, коли неможливо
виправити неправильне положення, членорозміщення чи
позицію живого плода. У таких випадках спочатку умертвляють
плід притисканням пуповини. При правильно виконаній
фетотомії післяопераційний період перебігає нормально. Але
це не означає, що післяопераційні ускладнення при цій операції
виключені. Такого не буває.

271
 Основними причинами їх бувають:
3 занадто пізнє проведення операції переважно після
тривалої безрезультативної родової допомоги, що супроводжу‐
ється значними травмами родових шляхів. Перевтома роділлі
при цьому призводить до зниження резистентності родових
шляхів до інфекції; перевтома самого акушера, що призводить
до зниження його нервово‐м’язової реактивності, невпевнених
дій;
3 недотримання правил асептики та антисептики,
застосування в процесі операції нераціональних методичних
підходів та технічних прийомів.
Своєчасне і технічно правильне проведення фетотомії
мертвого плода дає великий шанс на швидкий і сприятливий
перебіг післяопераційного періоду. Метою фетотомії є змен‐
шення об’єму тіла плода і забезпечення вільного виходу його з
геніталій роділлі, або ж повне відокремлення тієї чи іншої части‐
ни тіла плода коли це необхідно для швидкого завершення родів.
Як і при консервативних методах родової допомоги, під
час фетотомії необхідно надійно фіксувати акушерськими
петлями окремі частини плода і вони повинні перебувати у
напруженому стані, адже саме це дає змогу оперативним
методом швидко відокремити окрему частину тіла.
Якщо виникла потреба провести фетотомію, а плід
живий, то спочатку необхідно умертвити його. У таких випадках
при головному передлежанні плода перерізають його яремні
вени та сонні артерії, а при тазовому – розривають пуповину або
перерізають стегнову артерію.
Після прийняття рішення на виконання фетотомії акушер
повинен скласти план операції і обрати метод її виконання та
визначити перелік інструментів, необхідних для роботи. Всі
інструменти стерилізують методом кип’ятіння у 1–2 %‐му
розчині соди, після цього їх необхідно помістити у дезінфіку‐
ючий розчин 1:500 етакридину лактату чи 1:5000 фурациліну.

272
 Всі інструменти, які вводять у матку, повинні бути
захищеними рукою акушера. Досягнувши рукою з інструментом
тієї ділянки тіла, яку планують відрізати, вводять його в тіло
плода і не допускають ковзання інструмента по поверхні тіла.
Проте, готових на всі випадки рецептів виконання
фетотомії немає, у кожному конкретному випадку вирішальним
є вміння та винахідливість акушера. План операції обов’язково
повинен включати протисептичне лікування породілі після
завершення фетотомії.

6.20. КЕСАРІВ РОЗТИН

Кесарів розтин (Section caesarea) – операція з видалення

плода через розріз черевної стінки (лапаротомію) і матки
(гістеротомію).

Показання до операції. Показаннями до кесаревого розтину

є вузькість таза, недостатнє розкриття шийки матки, великий та
виродливий плід, скручування матки, ненормальні положення,
позиції, членорозміщення та передлежання плода, що не
піддаються виправленню, розриви матки.
Протипоказаннями щодо даної операції є травматичний
перикардит, перитоніт, важкий клінічний стан тварини.
Оперують тільки тих тварин, у яких нормальна або незначно
підвищена температура тіла, відсутні відхилення в роботі
серцево‐судинної системи. При важкому передопераційному
стані тварини операція недоцільна.
Чим раніше приступають до операції, тим більше шансів
на її сприятливий успіх для матері та плода. Встановлено, що
найчутливішими до післяопераційних ускладнень є кобила,
коза, вівця і корова. У свиней, котів і собак у більшості випадків
кесарів розтин закінчується сприятливо, хоча прогноз,
безумовно, у значній мірі залежить від оперативної техніки,
вміння хірурга, умов, у яких виконується операція.

273
 6.21. ЗАТРИМАННЯ ПОСЛІДУ

Затримання посліду (retention placentae, r. secundinarum;

від лат. re − назад; teneo − тримаю і secundinae − плацента,
послід) − затримка у матці плідних оболонок після виведення
плода під час фізіологічних родів або аборту.

Про затримання посліду говорять у випадку, коли вигнан‐

ня посліду не закінчилося у корів протягом 6 год, у кобил – 35 хв,
в овець, кіз, свиней сук, кішок і кролиць – 3 год.
Затримання посліду викликає різні ускладнення
післяродового періоду: гостру субінволюцію матки, вагініт,
метрит, мастит, артрит, ацетонемію, сальпінгіт, перитоніт,
функціональні розлади яєчників, які призводять до тривалої
неплідності і зниження молочні продуктивності. Затримання
посліду частіше реєструють у зимово‐весняняну пору року на
фоні зниження загальної резистентності організму.
Причини. Недостатня сила послідових перейм, атонія і
гіпотонія матки, порушення процесів ретракції матки внаслідок
дистрофічних змін її м’язових елементів, плацентит, а також
внаслідок збереження “прогестеронового блоку” міометрію; при
цьому зберігається кровообіг в материнській частині плаценти і
підтримується високий тургор тканин карункулів, що
забезпечує защемлення ворсинок хоріона у криптах.
До затримання посліду більш схильні тварини, які не ко‐
ристувалися моціоном і мали неповноцінну годівлю (надлишок
протеїну, дефіцит вітамінів А, О, Е та ін.; мінеральних речовин,
йоду, селену). Деяку роль відіграє спадковість, оскільки затрим‐
ка посліду часто повторюється у тих самих корів і в їх нащадків.
Затримання посліду частіше буває у старших корів, за народ‐
ження мертвих плодів, двієнь, виродків, гіпо‐ і гіпертрофіків.
Клінічні ознаки. У корів затримання посліду буває повним і
неповним (частковим). Неповне затримання посліду зустріча‐
ється частіше і характеризується тим, що дещо роздута темно‐

274
червона частина посліду, на слизькій поверхні якої помітні
опуклі котиледони, виступає з вульви до рівня скакальних
суглобів. При повному затриманні посліду із статевої щілини
звисає пуповина. Інколи, тільки при натужуванні тварини,
видно кінчик посліду, який обірвався на рівні вульви.

Рис. 46. Неповне затримання посліду

У кобил зрощення хоріона з маткою локалізуються

головним чином у верхівках рогів матки та у ділянці біфуркації
маткових рогів.
У свиней з’являються симптоми септичного метриту:
пригнічення, витікання з вульви, яка стискує послід. Найчастіше
у свиней затримання посліду спостерігається при затяжних або
патологічних пологах.
У сук і кішок затримується частіше один або два посліди в
апікальній ділянці рога матки у самок, які народили багато
плодів і при затяжних пологах. Діагностують затримання
посліду за зеленим витіканням через 12 год після пологів замість
слизового витікання рожевого кольору. Діагностика шляхом
пальпації через черевні стінки не завжди надійна. Інколи
залишки плаценти знаходять при вагінальному дослідженні.

275
 Стан корови у перші два дні після затримання посліду
близький до норми. Періодично вона згорблює спину, піднімає
хвіст і натужується. Це може призводити навіть до вивороту
матки. На 3‐й день загальний стан організму корови погір‐
шується, знижується апетит, розвивається гіпотонія різко
зменшується секреція молока, підвищується температура тіла.
При цьому послід стає темно‐сірим, а із зовнішніх статевих
органів виділяється буро‐червона смердюча рідина. На 5‐6‐й
день стан корови погіршується, вона відмовляється від корму,
припиняється лактація, жуйка і румінація, підвищується
температура тіла до 41°С. Таке ускладнення може обмежитися
місцевим септичним процесом або ж призводити до загального
сепсису.
У кобили – неспокій, стогін, сильні перейми вже через
кілька годин народження плода, після чого – пригнічення,
підвищення температури тіла, почастішання пульсу і дихання.
Розвивається загальна інтоксикація і септицемія з летальним
кінцем протягом 2–3 днів.
У овець, кіз і свиней ускладнення розвиваються вже на 2‐й
день. На 4–5день можлива загибель у результаті розвитку тяжкої
інтоксикації, газової флегмони, сепсису або навіть правцю.
У собак і кішок затримання посліду зразу погіршує
загальний стан породіллі і може ускладнюватися гангренозним
перфоруючим метритом, перитонітом, сепсисом і загибеллю
тварини.
Прогноз. При своєчасному відокремленні посліду сприят‐
ливий для тварини і обережний для відновлення її репродук‐
тивної функції, розвитку серйозних септичних ускладнень –
обережний, інколи несприятливий.
Лікування. Затримка посліду вимагає невідкладного
лікарського втручання. Існують консервативні і оперативні
методи відокремлення посліду. Якщо послід не відокремився у
корови протягом 6 год після народження плода, розпочинають
консервативну терапію. Перше, що потрібно зробити – це

276
призначити препарати, які знімають „прогестероновий блок
міометрію” а потім, на їх фоні, застосувати препарати, які
скорочують міометрій. Використовують внутрішньом’язово
3–5 мл 1 %‐го масляного розчину синестролу або 10 мл дигітолу.
Вказані естрогенні препарати вводять самостійно або у комп‐
лексі з одним з простагландинів групи Ф2 – α, який звільняє
яєчник від залишків жовтого тіла, змінює гормональний фон у
сторону естрогенів, створює умови для дії окситоцину і навіть
підсилює цю дію.
Окситоцин або пітуїтрин вводять через 3 год після
естрогенів і простагландинів у дозі 10 од. на 100 кг маси корови
ввнутрішньом’язово, підшкірно, ввнутрішньочеревно, внутріш‐
ньовенно, внутрішньоаорт. Його можна ін’єкувати самостійно,
але краще у комбінації з внутрішньовенним введенням 200 мл
40 %‐го розчину глюкози, 100 мл 10 %‐го розчину кальцію
хлориду і 50 мл 5 %‐го розчину аскорбінової кислоти, а також
бажано випоїти корові 500 г цукру з водою, 2–3 л молозива
першого надою, розбавленого у 2–3 рази теплою водою. Ін’єкції
окситоцину потрібно повторювати через кожні 2–3 год.
Ефективною є така схема профілактичної терапії затри‐
мання посліду: внутрішньом’язово 2 мл естрофану зразу після
отелення і внутрішньочеревно 20 мл тривітаміну, а через
3 години – 15 мл 10%‐го розчину новокаїну разом з 50 од.
окситоцину. Останній можна повторювати через кожні 2 год.
За М.І. Полянцевим через 12 год – 2 мл 2 %‐го розчину
синестролу підшкірно, через 24 і 36 год 50 од. окситоцину, а
всередину матки – метромакс. Відходження посліду настає через
36–72 год; кількість післяродових ускладнень знижується у
3–5 разів.
Схема лікування корів при затриманні посліду, спричи‐
неного токсикозом вагітних, за В. С. Авдєєнком складається з
внутрішньом’язового введення 50 од. окситоцину, 50 мл 25%‐го
розчину сірчанокислої магнезії, внутрішньовенного введення

277
15 мл унітіолу і в судини пупкового канатика 600 мл 3%‐го
розчину перекису водню (у кожну судину по 150 мл).
При проведенні консервативного лікування два рази на
день потрібно обмивати теплим розчином марганцевокислого
калію звисаючу частину посліду, статеві губи, переддвер’я піхви,
промежину і корінь хвоста.
Внутрішньоаортально або внутрішньочеревинно призна‐
чають розчин новокаїну з окситоцином. Введення препаратів
(іхтіолу) повторюють через 48 год. Послід не піддається гнильно‐
му розкладу і відокремлюється через 7–10 днів у напівмуміфі‐
кованому стані.
Оперативне відокремлення посліду проводять у випадку,
якщо консервативне лікування виявилося неефективним, через
24–48 год після народження плода. Відокремлюють тільки за
умови, що роз’єднання котеледонів з карункулами проходить
легко, без ризику кровотеч або розривів хоріальних оболонок.
Якщо роз’єднання відбувається важко, треба почекати 10–12 год;
проте, при цьому слід пам’ятати, що ручне відокремлення
посліду після 48 год може ускладнюватися зменшенням
діаметра цервікального каналу і інфікуванням порожнини
матки, є небезпечним для лікаря.
Відокремлення посліду проводять у тоненьких, але міцних
поліетиленових рукавичках, гумових чоботах і фартуху після
фіксації корови, туалету її зовнішніх статевих органів, бажано
через 10–15 хв після виконання низької сакральної анестезії або
призначення внутрішньом’язово 10 мл ханегіфу. Лівою рукою
підтягують і скручують на 1–2 оберта частину посліду, що
звисає, а праву руку вводять між стінкою матки і хоріоном і
починають відділяти послід з найближчих карункулів, просу‐
ваючись вглиб спочатку одного, а потім іншого рога матки. При
цьому ніжку карункула захоплюють між вказівним і середнім
пальцями, а м’якушем великого пальця відокремлюють
ворсинки котиледона від крипт карункула. Якщо плацентоми
дуже великі, то можна буквально зчищати як шкірку мандарина

278
котиледон з карункула всіма чотирма пальцями руки,
починаючи від ніжки карункула.
Щоб впевнитися, що відділення посліду повне, треба
розстелити його на підлозі і оглянути. Повністю відділений
послід нагадує внутрішній зліпок рогів матки і не має дефектів
тканин. Цікавою особливістю є те, що при ручному відокрем‐
ленні котиледони будуть на поверхні посліду, а при його
спонтанному відділенні – всередині (це тому, що матка ско‐
рочується від верхівок рогів і першими відокремлюються
котиледони, розміщені в апікальних ділянках матки, при цьому
послід вивертається). Якщо при такому дослідженні встановлено
неповне відділення, потрібно знову дослідити матку.
Після відокремлення посліду корову треба лікувати як за
метриту, із застосуванням окситоцину, глюкози, кальцію
хлориду, вітамінів, новокаїну. При підвищенні температури тіла
у схему лікування вводять антибіотики. Тканинні препарати
призначають наприкінці лікування, після закінчення курсу анти‐
біотикотерапії. На 10, 15 і 20‐й день після отелення проводять
акушерське дослідження і за виявлення захворювань матки –
лікування.
У кобил найкраще відокремлювати послід за одними
даними – не пізніше 2 год, а за іншими – у період між 3 і 6 год
після родів. Консервативні методи (за виключенням 50–60 од.
окситоцину внутрішньом’язово) майже не застосовуються. При
частковій затримці посліду внутрішньоматково вводять гарячий
антисептичний розчин, що покращує скорочення матки і
дозволяє відчувати плаваючу частину плаценти, яка залишилася
у матці. Можна витягувати оболонки шляхом скручування їх,
захопивши частину плаценти у порожнині піхви, або захоплю‐
вати лівою рукою видиму частину посліду, а правою плоско
ковзаючи між хоріоном і слизовою матки з одного боку в інший,
неначе пробиваючи тунель до рога і зокрема повністю
звільнювати ріг від плаценти. У випадку виникнення сильної
кровотечі під час відокремлення посліду проводять загальне

279
лікування з призначенням ін’єкцій адреналіну і кальцію хлориду
і місцеве лікування із використанням антибіотиків (антимікроб‐
них емульсій) всередину матки.
У кіз і овець через 3 год після народження останнього плода
призначають маткові препарати подібно до описаних для корів.
Якщо послід не відокремився, то через 4–6 год його відокрем‐
люють вручну. Спочатку пробують відділення посліду шляхом
скручування і плавного натягування звисаючої частини, не
вводячи руку у родові шляхи. Після такого відокремлення
потрібно перевірити відсутність плодів у матці пальпацією
через черевні стінки, якщо послід таким способом не
відділяється, вводять підготовлену руку (у рукавичці) в матку і
роз’єднують котиледони і карункули. Ця робота нагадує
розстібання кнопок: котиледон здавлюють під основу і
виймають його із заглиблення карункула.
Якщо ручне відокремлення неможливе, призначають
антибіотики внутрішньоматково і внутрішньом’язово.
У свиней призначають внутрішньом’язово 1 мл естрофану
або 1 мл 2 %‐го розчину синестролу, а через 1 год – 30 од.
окситоцину; останній повторюють з 1,5–2 год. Після відділення
посліду у матку вливають олійну суспензію трициліну або
іншого антибактеріального препарату. У разі невідокремлення
посліду проводять загальну антибіотикотерапію.
У м’ясоїдних після затяжних пологів показано ін’єктувати
окситоцин (10–30 од.). При виявленні ознак септичного метриту
(підвищення температури тіла, анорексія, гнійні виділення із
статевих органів) проводять загальну антибіотикотерапію,
застосовують кардіотоніки, виконують гістеректомію.
Профілактика базується на створенні оптимальних умов
годівлі, утримання та експлуатації тварин у період вагітності.
Звертають увагу на своєчасний запуск, попередження розвитку
маститу, організацію моціону, повноцінну годівлю у сухостій‐
ному періоді, правильне ведення пологів з випоюванням
плодових вод, наданням можливості облизування теляти,

280
підшкірним введенням аутомолозива у дозі 20–40 мл або ж його
випоюванням у дозі 1–2 л.
Ефективними є обробки корів у сухостійний період
тканинно‐вітамінними препаратами (завис печінки великої
рогатої худоби 20 мл підшкірно або гумат натрію 0,5%‐ий
10 мл і тривіт чи тетравіт внутрішньочерепно – 20 мл за 60, 50 і
40 днів до отелення). Запропоновані також введення вітаміну А
у дозі 400 тис. од. у поєднанні з АСД‐2 у дозі 20 мл 30, 25 і 20 днів
до пологів (Н. Б. Боженова); селеніту натрію 0,2%‐го розчину
25 мл одноразово на початку сухостійного періоду і триразово
з інтервалом 7–10 днів полівітамінний препарат (Г. Г. Харута);
680 ІО вітаміну Е і 15 мг селеніту натрію за 30 днів до отелення.

V Контрольні питання
1. Причини патологічних родів.
2. Показання до рододопомоги за патологічних родів.
3. Речовини, які застосовують у разі сухості або набряку
родового каналу.
4. Допомога породіллі за слабих перейм і потуг.
5. Допомога породіллі за бурхливих перейм і потуг.
6. Інструменти для витягування плода.
7. Допомога породіллі за звуження каналу шийки матки.
8. Допомога породіллі за перекручування матки.
9. Плечове передлежання кінцівок. Діагноз. Допомога.
10. Симптоми затримання посліду у корови.
11. Методика консервативного відділення посліду.

281
Розділ 7

ПІСЛЯРОДОВИЙ ПЕРІОД

7.1. ФІЗІОЛОГІЯ ПІСЛЯРОДОВОГО ПЕРІОДУ

Післяродовий період (puerperium; від лат. puer − маля і

perere, pario, p.в. рartus − родити) – час від відокремлення
посліду до закінчення інволюції статевих органів та інших систем
самки після родів.

Інволюція (involutio) – це зворотний розвиток статевих і

інших органів породіллі до стану, який передував вагітності. На
тривалість інволюції мають вплив вид тварин, умови догляду та
утримання.

У корів післяродовий період триває до 30 днів. Найсуттє‐

віші зміни відбуваються впродовж перших двох тижнів після
отелення.
Карункули некротизуються, поступово зменшуються і до
14 дня на слизовій оболонці вони залишаються лише їх основа.
Розтягнуті стінки матки скорочуються, канал шийки
поступово звужується. Через 24–36 годин в нього можна ввести
2–3 пальці, а пізніше внутрішній отвір шийки матки
закривається повністю.
Клітинний детрит, матковий слиз складають післяродові
виділення – лохії. У багатоплідних самок до їх складу додаються

282
кров, залишки плідних оболонок і навколоплідних рідин. У
корів лохії реєструють впродовж 14–15 діб. Впродовж перших
двох діб після отелення вони темно‐червоного кольору; з
шостого дня вони стають світло‐коричневими, набувають
слизового характеру; на 10–11 добу – мутні, безколірні, їх об’єм
зменшується.
Відновлення слизової оболонки матки завершується до 30–
40 днів після отелення.
Видові особливості інволюції статевих органів наведено в
табл. 15.

7.2. ОРГАНІЗАЦІЯ УТРИМАННЯ І ГОДІВЛІ ТВАРИН

У ПІСЛЯРОДОВОМУ ПЕРІОДІ

Утримання і годівля тварин у післяродовому періоді

відрізняються залежно від прийнятої в господарстві технології.

Таблиця 15
Видові особливості перебігу післяродового періоду, дні
Вид тварин
Показники
корови кобили свині вівці/кози
1 2 3 4 5
1.Підвищення Т, П, Д 3−4 3−4 3−4 3−4
2.Відновлення конфігу‐
рації черевної стінки 2−3 2−3 2−3 2−3
3.Розсмоктування наб‐
ряків статевих губ і
молочної залози 5−6 5−6 5−6 5−6
4.Перетворення тазу з
4−5/10−15 4−5/10−15 4−5/10−15 4−5/10−15
родового у звичайний
5.Нормалізація розмі‐
рів серця, об’єму крові,
добового діурезу, кіль‐
кості актів сечовиді‐
лення 6−7 6−7 6−7 6−7

283
 1 2 3 4 5
6. Розсмоктування Під час Під час Під час
Під час родів
жовтого тіла вагітності родів родів родів
7. Виділення лохій до 12‐14 2−3 5−7 7−9/12−14
8. Нормальна топо‐
графія матки і 12−14 2−3 5−7 7−9/12−14
закриття шийки
9. Вібрація маткових
до 7−10 до 2−3 до 2−5 до 7−9
артерій
10. Відновлення показ‐
2−3 тижні 2−3 тижні 2−3 тижні 2‐3 тижні
ників обміну речовин
11. Прояв статевого У сезон
на 18−30 на 5−12 до 30
циклу розмноження

На комплексах з безприв’язним утриманням корова

залишається в індивідуальному боксі до закінчення родів –
відділення посліду. Після чого переводиться у післяродову
секцію де утримується впродовж 15–20 днів, залежно від
перебігу інволюції статевих органів.
За прив’язного утримання тварину після отелу переводять
у відповідну секцію родильного відділення, а через 3–5 діб (після
закінчення молозивного періоду) – у виробничу групу.
Бажано, щоб тварини в післяродовий період користува‐
лися моціоном на вигульних майданчиках.
Промислова технологія виробництва молока передбачає,
що за 15 днів до отелення корову поступово переводять на
раціон годівлі післяотельного періоду. Для профілактики
зміщення сичуга та кетозу одразу після отелення тварині
випоюють або заливають через зонд 20–40 л підсоленої води або
спеціальних розчинів; задають пропіленгліколь, гліцерин,
гепаринол.
За традиційної технології, після отелення корові
випоюють навколоплідні води або 10–15 л теплої підсоленої
води (150–200 г солі на відро води). Годують упродовж 3–5 діб
лише високоякісним сіном для профілактики патології

284
молочної залози та обміну речовин. Потім поступово додають
концентровані та соковиті корми, доводячи їх кількість до
передбаченого раціоном рівня на 14 добу після отелення.

7.3. ПРИЧИНИ ЗАХВОРЮВАННЯ САМОК

У ПІСЛЯРОДОВОМУ ПЕРІОДІ

Причини захворювання самок у післяродовому періоді:

• несприятливі фактори довкілля;
• неповноцінна годівля тварин у період вагітності і після
родів;
• порушення зоогігієнічних параметрів мікроклімату і
санітарних норм у приміщеннях;
• патологічні роди (особливо затримання посліду);
• відсутність моціону, контакту з самцем, випасання
тварин;
• тривала попередня лактація, неправильний і несвоє‐
часний запуск корів, короткий період сухостою;
• мастит у сухостійних корів;
• значні фізичні навантаження на вагітних самок;
• інфікування тварин під час штучного осіменіння;
• осіменіння хворих тварин;
• плацентит;
• залежування вагітних;
• яєчниково‐гіпофізарні і надниркові порушення;
• перерозтягування матки при багатоплідній вагітності,
крупноплідді, багатоводді і водянці плоду;
• стреси під час родів;
• порушення правил приймання родів;

285
 7.4. СУБІНВОЛЮЦІЯ МАТКИ

Субінволюція матки (Subinvolutio uteri) − уповільнення її

зворотного розвитку (інволюції) після родів до стану, який
передував вагітності, що проявляється порушенням моторної
функції матки і накопиченням в її порожнині лохій.

Патологія реєструється в самок усіх видів, але найбільш

схильні до неї корови.
За перебігом субінволюція матки є:
• гостра (до 7 діб після родів);
• підгостра (до 14 діб після родів);
• хронічна (до місяця).
Причини. Порушення скоротливої функції матки. До
сприяючих причин відносять багатоплідну вагітність, багатовод‐
дя, крупнопліддя, порушення технології утримання та годівлі
тварин.
Патогенез. Внаслідок порушення скоротливої функції
матки в її порожнині накопичуються та розкладаються лохії, що
призводить до інтоксикації організму та затримання регенера‐
тивних процесів у матці.
Клінічні ознаки. Гостра субінволюція характеризується
чергуванням значного виділення рідких кров’янистих лохій з їх
повною відсутністю. На 5–6‐й день вони стають буруватими або
брудно‐сірими, неприємного запаху з домішками крихт або
пластівців. У корови спостерігаються потуги, корінь хвоста
мокрий, припіднятий, тварина часто приймає позу для
сечовиділення; характерними також є зниження апетиту та
молочної продуктивності. За ректального дослідження матка
розміщена в черевній порожнині, гіпо‐ або атонічна, збільшена,
в’яла. При її пальпації відчувається флуктуація, стінка матки
гладенька, без виразної складчастості.
При вагінальному дослідженні породіллі виявляють
гіперемію та набряк слизової оболонки, канал шийки матки
відкритий.

286
 Діагноз ставлять за клінічними ознаками, даними
ректального та вагінального досліджень. Для уточнення діагнозу
можна використовувати пробу Катеринова. У пробірку з 5 мл
дистильованої води додають 1 мл секрету з шийки матки та
кип’ятять впродовж 1 хв. У хворих тварин рідина стає брудно‐
каламутною, у здорових – прозорою.
Прогноз. При своєчасному лікуванні сприятливий. В інших
випадках процес може переходити в хронічну форму або
ускладнюватися ендометритом та призводити до неплідності.
Лікування комплексне і спрямоване на:
• зняття “прогестеронового блоку” та відновлення скоро‐
тливої здатності матки;
• звільнення порожнини матки від лохій;
• попередження розвитку мікрофлори в матці;
• нормалізацію обміну речовин в організмі та трофіки
матки;
• підвищення захисних сил організму.
Для забезпечення розсмоктування жовтого тіла та
нормалізації прогестерон‐естрадіолового співвідношення засто‐
совують препарати простагландинів F 2α (естрофан, броестро‐
фан, ремофан, біоестровет у дозі 2 мл) та естрогенів (синестрол,
фолікулін у дозі 2–3 мл, дигітол у дозі 5 мл). Для звільнення
матки від лохій впродовж 4–5‐ти днів проводять її масаж та при‐
значають утеротоніки – окситоцин, пітуїтрин у дозі 40–50 од.,
2–2,5 мл 0,5 %‐го розчину прозерину та ін.
Для профілактики розвитку мікрофлори в порожнину
матки вводять 1–2 таблетки утракуру, гінобіотика, метрицик‐
ліну, йодопену та ін.
З метою покращення обміну речовин у тканинах матки,
підсилення регенеративно‐відновних процесів, зменшення про‐
никності капілярів у зоні патологічного процесу, зниження
болючості та активізації захисних реакцій застосовують
новокаїнотерапію.

287
 Для підвищення резистентності організму хворих корів
застосовують:
• автогемотерапію – стабілізовану автокров у дозі 50–
120 мл внутрішньом’язово 3–5 ін’єкцій з інтервалом у 48–72 год;
• тканинні препарати – суспензію печінки, селезінки чи
плаценти корів у дозі 20–30 мл підшкірно з інтервалом у 5 днів
(дві–три ін’єкції);
• 4 %‐ий розчин АСД Ф‐2 в дозі 10–15 мл;
• 7 %‐ий розчин іхтіолу виготовлений на 5 %‐му розчині
глюкози або ізотонічному розчині натрію хлориду, внутрішньо‐
м’язово в дозі 20–30 мл з інтервалом у 48 год (3–6 ін’єкцій);
• полівітаміни: тривіт, тривітамін, тетравіт, ревіт, декавіт у
лікувальній дозі дворазово з інтервалом 5–7 днів.
За необхідності застосовують симптоматичне лікування,
спрямоване на регуляцію функцій серцево‐судинної, сечової та
дихальної систем.

7.5. САПРЕМІЯ

Післяродова сапремія (Sapremia puerperalis) − хвороба, що

розвивається за субінволюції внаслідок інтоксикації організму
речовинами, які утворюються в матці за розкладання лохій і
протікає без прояву запальної реакції у статевих органах самки.

Розвивається на 3–5‐ту добу після родів та характери‐

зується гострим перебігом.
Причини. Інтоксикація організму продуктами розпаду
лохій та бактерійними токсинами.
Патогенез. Через порушення скоротливої функції
міометрію в порожнині матки накопичуються лохії, відбувається
їх розкладання з утворенням токсичних продуктів, всмоктування
яких у кров призводить до інтоксикації організму.

288
 Клінічні ознаки. Загальний стан тварини пригнічений,
відсутність апетиту, гіпо‐ або агалактія, порушення моторики
шлунка та кишечника, втрата маси тіла.
За ректального дослідження матка розміщена в черевній
порожнині, атонічна, збільшена, в’яла. За пальпації відчувається
флуктуація, а після масажу з матки виділяється ексудат з
неприємним запахом.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками та даними
ректального дослідження.
Прогноз сприятливий.
Лікування як за субінволюції.

7.6. ВИВОРІТ МАТКИ

Виворіт матки (Inversio uteri) – вивертання і зміщення

матки через піхву, переддвер’я та вульву назовні.

Також може спостерігатися часткове зміщення матки

вздовж її поздовжньої осі в формі інвагінації.
Причини. Бурхливі перейми та потуги, ослаблення
зв’язкового апарату матки внаслідок багатоплідної вагітності у
одноплідних самок, водянки плодів. Порушення правил надання
рододопомоги – форсоване, насильницьке витягування плода
незалежно від потуг, і посліду.
Сприяючими причинами є неповноцінна годівля,
відсутність моціону та інсоляції, надмірний кут нахилу підлоги в
стійлах назад.
Клінічні ознаки. За інвагінації матки спостерігаються
потуги. Тварина стоїть згорблена з піднятим хвостом; виділення
калу та сечі часті, дрібними порціями. За ректального
дослідження пальпується поперечна складка матки, вона
начебто обрубана. Вагінальним дослідженням встановлюють
випнуту частину матки.

289
 Виворіт характеризується тим, що матка випинається із
вульви слизовою оболонкою назовні. Спочатку вона яскраво‐
червоного кольору, згодом, внаслідок набряку, синіє. Об’єм
органа поступово збільшується, слизова оболонка стає пухкою,
легко травмується та кровоточить.
Діагноз. За вивороту матки встановлюють на основі огляду
тварини, за інвагінації матки – даних ректального та вагіналь‐
ного досліджень.
Прогноз залежить від виду тварин, тривалості хвороби та
характеру ушкоджень матки.
Отже, у корів, кіз найчастіше прогноз сприятливий. У
свиней, сук не завжди вдається вправити матку. Тому свиней
частіше забивають, а у сук та кішок її ампутують.
Лікування. В першу чергу тварину розміщують так, щоб
задня частина тіла була вищою за передню. Якщо тварина
лежить, під круп підкладають мішок з соломою або спеціальний
настил. Для зняття перейм та потуг роблять низьку сакральну
анестезію, потім проводять туалет зовнішніх статевих органів.
За інвагінації матки її обережно вправляють рукою або
вливанням теплих, стерильних розчинів.
За вивороту матки перед вправлянням слизову оболонку
очищають від бруду, залишків посліду, обмивають холодними
розчинами антисептиків, 3 %‐им розчином таніну чи відвару
дубової кори та підкладають під неї чисту клейонку або полотно.
Тріщини слизової оболонки обробляють 5 %‐им розчином йоду,
йодгліцерином. На глибокі рани накладають шви з кетгуту.
Для зменшення об’єму матки її густо посипають цукром,
змащують гліцерином, вводять вздовж її поздовжньої осі в
кількох місцях у м’язи на глибину 0,5–1,0 см окситоцин у дозах:
коровам 25–60 од., козам 15–20 од., собакам 5–10 од.
Безпосередньо перед вправлянням слизову оболонку
змащують теплими антисептичними мазями, лініментами.

290
 Вправити матку можна двома способами:
• забинтувати від верхівки до шийки довгим рушником чи
широким бинтом, і, розбинтовуючи стиснуту матку, вправляти
її у тазову порожнину;
• підняту на клейонці чи полотні матку охопити двома
руками близько до статевої щілини і, стискаючи, поступово
вправляти, потім – наступну частину тощо. Коли матка вже
знаходиться в тазовій порожнині, тильною стороною кулака
натискають на верхівку рога і вивертають матку одночасно
переміщаючи її в черевну порожнину. Не витягуючи руки
розправляють роги матки.
Для запобігання повторному випадінню тварину розмі‐
щують так щоб тазова частина тіла була вище грудної та
виконують низьку сакральну анестезію двічі з інтервалом 2 год.
Окремі автори рекомендують накладати на вульву фіксуючу
петлю або шви.
Для профілактики ендометриту застосовують системну та
місцеву антибіотикотерапію.

7.7. ТРАВМИ ТКАНИН СТАТЕВОГО АПАРАТУ

Травми тканин статевого апарату найчастіше бувають у

первісток тварин, особливо у недостатньо розвинених або за
неправильного підбору самців‐плідників. Розрізняють пошкод‐
ження вульви та піхви, розрив матки та травми тазового пояса.
Пошкодження вульви та піхви трапляються при
порушенні взаємовідносин між розмірами плода та тазу матері,
витягуванні плода при недостатній підготовленості родового
каналу, сухості родових шляхів.
Клінічні ознаки. При зовнішньому огляді і вагінальному
дослідженні можна виявити травми вульви та піхви. При цьому
тварини натужуються, вигинають спину та тримають піднятим
хвіст.
Діагноз встановлюють на основі клінічних ознак.

291
 Прогноз сприятливий, за значних розривів – сумнівний.
Лікування. Рани та садна в родовому каналі піддають
хірургічній обробці, промивають антисептичними розчинами,
змазують йодгліцерином або антибактеріальними емульсіями
(синтоміциновою, Вишневського, маззю „Септогель” та ін).
При кровотечі рани тампонують марлею, змоченою
дубильними речовинами.
Розрив матки (Ruptura uteri) – порушення цілісності стінки
матки. Може бути повним (ruptura uteri completa), коли
порушується цілісність усіх шарів, та неповним (ruptura uteri
completa), якщо пошкоджується 1–2 шари стінки.
Причини. За етіологічним фактором розриви матки
поділяють на самостійні та штучні. Самостійні або спонтанні
розриви виникають внаслідок надмірного тонусу м’язів матки
при неправильних положеннях, членорозміщеннях і позиціях
плода. Інколи розриви можуть виникати при падінні або ударах
тварини під час потуг.
Сприяють розривам дистрофії м’язової оболонки внаслі‐
док запалень.
Причиною штучних розривів є некваліфіковані дії за
надання рододопомоги.
Клінічні ознаки. Неповні розриви, за звичай, клінічно не
діагностуються. Єдиним симптомом є маткова кровотеча, проте
вона може бути при пошкодженнях плаценти, розриві судин.
Патогномонічним симптомом повного розриву вважа‐
ється відсутність перейм і потуг. Проте в окремих випадках вони
зберігаються навіть за значних розривів матки. Крім того в
тварин відмічають ознаки гострої анемії.
Внутрішньою пальпацією вдається встановити місце
розриву.
Діагноз встановлюють на основі клінічних ознак та
результатів пальпації.
Прогноз за неповних розривів сумнівний, а за повних –
несприятливий.

292
 Лікування. Застосовують утеротоніки – окситоцин, піту‐
їтрин. Для посилення згортання крові внутрішньовенно вводять
вікасол, кальцію хлорид, амбен, ацикапрон, етамзілат та ін. На
поперекову ділянку можна прикладати холодні компреси.
За повних розривів виконують лапаротомію та накла‐
дають шви на стінку матки як при кесаревому розтині.
Травми тазового пояса. При витягуванні плода із
застосуванням великої сили нерідко бувають пошкодження
тазового пояса у породіль у вигляді розтягнення зв’язок таза або
вивиху крижово‐клубового зчленування. Цьому сприяє недо‐
розвинення таза при порушенні годівлі ремонтного молодняку
та непідготовленість його до родів внаслідок поганих умов
утримання та годівлі тварин перед родами.
Клінічні ознаки. При розтягненнях і вивихах тазових
зчленувань у тварин після родів тварина неохоче підіймається
(спостерігаються хитка хода, сильна кульгавість, болючість за
пальпації в ділянці сідничної вирізки).
Лікування. Тварині надають спокій, забезпечують значною
кількістю підстилки та повноцінною годівлею. У ділянку крупа
втирають леткий лінімент (скипидар, нашатирний спирт, олію в
рівних частинах).

7.8. ПІСЛЯРОДОВИЙ ВУЛЬВІТ, ВЕСТИБУЛІТ І ВАГІНІТ

Післяродовий вульвіт, вестибуліт і вагініт (vulvitis,

vestibulitis et vaginitis puerperalis) − запалення вульви,
переддвер’я піхви, піхви в післяродовий період.

Причини. Родові травми та їх інфікування.

Патогенез. Внаслідок травмування слизової оболонки
статевих органів відкриваються ворота інфекції. Проникаючи в
них мікроорганізми викликають запальну реакцію. Залежно від
типу запалення розрізняють серозний, катаральний, гнійний,

293
фібринозний, гнильний, дифтеретичний; перебігом – гострий,
підгострий та хронічний вульвіт, вестибуліт, вагініт.
Клінічні ознаки. Тварина неспокійна, вигинає спину,
підіймає хвіст. З статевих органів виділяється ексудат. Часте
сечовипускання супроводжується стогнанням. Зовнішні статеві
органи набряклі. Слизова оболонка гіперемійована з крово‐
виливами, травмами, виразками. За пальпації відмічають
виражену больову реакцію, підвищення місцевої температури.
За некротичного запалення відмічається підвищення
температури тіла до 40–41°С; зростання частоти пульсу, дихання;
апетит відсутній. З вульви виділяється бура кров’яниста рідина з
іхорозним запахом. На слизовій оболонці відмічають нашару‐
вання сіро‐жовтого кольору. Краї виразок припухлі, інколи,
кровоточать.
Діагноз встановлюють за клінічними ознаками.
Прогноз залежить від характеру та тривалості запалення. У
більшості випадків – сприятливий, а за дифтеритичного
запалення – обережний, тому що можуть утворюватися глибокі
рубці, зрощення внаслідок чого тварина стає непридатною до
відтворення.
Лікування. Після туалету зовнішніх статевих органів піхву і
її переддвер’я промивають теплими дезінфікуючими розчинами
(Люголя, 3 %‐им борної кислоти, фурациліну 1:5000, марган‐
цевокислого калію 1:10000). Для зменшення больової реакції
виконують низьку сакральну анестезію, після чого слизову
оболонку змащують комбінованими антибактеріальними емуль‐
сіями, мазями (емульсією синтоміцину або стрептоциду,
лініментом Вишневського, септогелем) або промивають розчи‐
нами ізатизону, іхтіолу.
Виразки, ерозії, рани обробляють розчином йоду або
йодгліцерином.
За необхідності призначають симптоматичну та системну
антибактеріальну терапію.

294
 7.9. ПІСЛЯРОДОВИЙ МЕТРИТ

Післяродовий метрит (metritis puerperalis) – запалення

матки в післяродовий період.

Причини. Основною причиною розвитку післяродового

метриту є асоціації мікроорганізмів. Найчастіше виявляють
Actinomyces pyogenes, Fusobacterium necrophorum, Bacteroides
melaninogenicus і fragillus, клостридії.
Патогенез. Запалення розвивається за участю мікрофлори
яка проникає в матку із зовнішнього середовища через піхву,
шийку матки та залежить від резистентності організму тварини
та вірулентності збудника. Спочатку в запальний процес
втягується лише слизова оболонка або травмовані ділянки
стінки матки. При ослаблені захисних сил організму патоло‐
гічний процес поширюється вглиб тканин і уражає м’язову
оболонку (міометрит), а, проникаючи наскрізь, запалення
поширюється на серозний покрив матки (периметрит). У таких
випадках запальний процес захоплює і маткові зв’язки
(параметрит) і прилеглу частину очеревини (перитоніт).
Клінічні ознаки гострого ендометриту проявляються на
8–12 добу після родів або аборту. Частіше реєструють гнійно‐
катаральний або гнійний ендометрит. За ректального дослід‐
ження матка збільшена в об’ємі розміщена в черевній
порожнині, скорочення слабовиражені або відсутні. Після
масажу через пряму кишку з статевих органів виділяється
слизово‐гнійний або гнійний ексудат рідкої консистенції, брудно
сірого або жовтого кольору, інколи з неприємним гнильним
запахом. Засохлий ексудат у вигляді шкірочок, лусочок вияв‐
ляють на вульві та корені хвоста. Яєчники, як правило, мають
гладеньку поверхню. Інколи в них виявляють жовте тіло.
За вагінального дослідження слизова оболонка піхви і
вагінальної частини шийки матки набрякла, гіперемійована, з

295
крапковим чи смугастими крововиливами, з каналу шийки
матки в піхву виділяється ексудат.
У деяких тварин ендометрит супроводжується підвищен‐
ням температури тіла на 1–1,5 ºС, загальним пригніченням,
погіршенням апетиту та молочної продуктивності.
За інфікування глибоких травм матки анаеробною мікро‐
флорою може виникнути некротичний метрит, який характери‐
зується вираженою інтоксикацією організму, високою темпера‐
турою тіла, втратою апетиту, гіпо‐ та атонією передшлунків,
проносом, виділення з матки мають червоно‐коричневий колір,
неприємний запах з включеннями некротичних мас.
За пальпації через пряму кишку виявляється сильна
болючість і крепітація матки. Часто такий перебіг ендометриту
ускладнюється сепсисом або септикопіємією.
Діагноз встановлюють за клінічними ознаками.
Прогноз залежить від характеру запалення. За гнійного та
гнійно‐катарального – сприятливий; за фібринозного, некротич‐
ного та гангренозного – від сумнівного до несприятливого, в
зв’язку з тим, що можлива втрата відтворної функції.
Лікування має бути комплексним.
Для звільнення матки від ексудату впродовж 4–5‐ти днів
проводять її масаж та призначають утеротоніки – окситоцин,
пітуїтрин у дозі 40–50 од., 2–2,5 мл 0,5 %‐го розчин прозерину
та ін.
У порожнину матки щоденно впродовж 3–5 діб вводять
1–2 таблетки утракуру, гінобіотика, метрицикліну, йодопену та
ін. Найкращі результати дає застосування препаратів після
попереднього визначення чутливості мікроорганізмів до них.
Можна застосовувати 10‐%‐ий розчин іхтіолу – 100–150 мл,
ізатизон – 50–75 мл.
З метою покращення обміну речовин у тканинах матки,
підсилення регенеративно‐відновних процесів, зменшення про‐
никності капілярів у зоні патологічного процесу, зниження

296
болючості та активізації захисних реакцій застосовують
новокаїнотерапію та протизапальні препарати. Новокаїн можна
застосовувати з інтервалом 48 год, тричі внутрішньочеревно
10%‐ий розчин – 10 мл, внутрішньоаортально або внутрішньо‐
венно 0,5–1 %‐ий розчин у дозі 5 мг діючої речовини на 1 кг маси
тіла тварини, виконувати блокади: надплевральну за Мосіним,
паранефральну за Морозом, пресакральну за Ісаєвим, нервів
тазового сплетіння за Фатєєвим або Ноздрачевим, парасак‐
ральну за Завірюхою.
З протизапальних препаратів вводять дексаметазон
внутрішньом’язово коням, коровам 3–5 мл, свиням, вівцям – 2–3
з інтервалом 3–4 доби; дексафорт внутрішньом’язово коням,
коровам 8–10 мл, свиням, вівцям – 1–3 з інтервалом 7 діб.
Для підвищення резистентності організму хворих корів
застосовують:
• автогемотерапію – стабілізовану аутокров у дозі 50–
120 мл внутрішньом’язово 3–5 ін’єкцій з інтервалом у 48–72 год;
• тканинні препарати – суспензію печінки, селезінки чи
плаценти корів у дозі 20‐30 мл підшкірно з інтервалом у 5 днів
(дві‐три ін’єкції);
• 4 %‐ий розчин АСД Ф‐2 в дозі 10–15 мл;
• 7 %‐ий розчин іхтіолу виготовлений на 5 %‐ному розчині
глюкози або ізотонічному розчині натрію хлориду, внутрішньо‐
м’язово в дозі 20‐30 мл з інтервалом у 48 год (3–6 ін’єкцій);
• полівітаміни: тривіт, тривітамін, тетравіт, ревіт, декавіт у
лікувальній дозі дворазово з інтервалом 5–7 днів.
За необхідності застосовують симптоматичне лікування,
спрямоване на регуляцію функцій серцево‐судинної, сечової та
дихальної систем. Коровам внутрішньовенно вводять 40 %‐ий
розчин глюкози у дозі 200–300 мл з аскорбіновою кислотою та
10–15 мл катозалу, кальцію хлориду або глюконату (10 %‐ий
розчин) – 100–200 мл, 40 %‐ий розчин гексаметилентетраміну у
дозі 20–40 мл.

297
 Якщо у тварини підвищена температура тіла призначають
системну антибіотикотерапію. Високий терапевтичний ефект
дає застосування пенстрепу, ексенелю впродовж 3–5 діб у дозах
згідно з настановами.

7.10. ПІСЛЯРОДОВИЙ СЕПСИС

Післяродовий сепсис (Sepsis puerperalis) − це загальний

патологічний стан тварини, що виникає внаслідок всмоктування із
септичного вогнища локалізованого в статевих органах бактерій,
продуктів їх життєдіяльності та розпаду тканин і супроводжується
прогресуючими функціональними та морфологічними змінами у
нервовій системі, паренхіматозних органах і тканинах.

Післяродова септицимія (Septicemia puerperalis) − характе‐

ризується постійним або періодичним надходженням із
септичного вогнища у кров мікробів (бактеріемія) та їх токсинів
(токсинемія).
Післяродова піємія (Pyaemia puerperalis) − супроводжується
утворенням вторинних септичних осередків (метастазів) у різних
органах хворої тварини.
Післяродова септикопіємія (Septicopyemia puerperalis) −
змішана форма сепсису, що характеризується клінічними
ознаками, властивими септицемії і піємії.
Найчастіше спостерігаються у кобил, м’ясоїдних, рідше –
корів, кіз.
Причини. Збудником частіше бувають: гемолітичний
стрептокок, золотистий стафілокок, кишкова, синьо‐гнійна
паличка та ін.
Патогенез. Мікроорганізми розмножуючись у статевих
органах викликають інтоксикацію організму. Ослаблення резис‐
тентності організму сприяє проникненню мікроорганізмів у
кров, розмноженню в ній та рознесенню по всьому організму.

298
За піємії мікроорганізми розмножуючись у різних органах та
тканинах викликають утворення метастатичних абсцесів. Як
наслідок – порушується функція уражених органів та систем,
погіршується загальний стан тварини.
Клінічні ознаки залежать від характеру розвитку інфекції в
організмі. Першим симптомом хвороби є підвищення загальної
температури тіла. Пульс стає слабшим, частим. Разом з пульсом
дихання прискорюється, стає поверхневим. Апетит зникає. У
корів і кіз припиняється жуйка, а у м’ясоїдних часто реєструють
блювання.
Тварини здебільшого лежать, за виключенням кобил, які
навпаки не лягають впродовж всієї хвороби, не реагують на
зовнішні подразники.
За піємії додаються симптоми ураження органів, у яких
локалізуються абсцеси. Часто відмічають запалення скакальних
суглобів та сухожильних піхв.
Діагноз встановлюють за результатами клінічного дослід‐
ження.
Прогноз обережний. За відсутності лікування несприят‐
ливий.
Лікування має бути комплексним. Включати етіотропну,
патогенетичну та симптоматичну терапію.
Обов’язково призначають системні антимікробні речо‐
вини: сульфаніламіди, антибіотики.
Залежно від локалізації первинного вогнища запалення
(матка, піхва, вульва) використовують відповідні схеми та
методики лікування, направленні на його усунення.
Застосовують симптоматичне лікування, спрямоване на ре‐
гуляцію функцій серцево‐судинної, сечової та дихальної систем.

299
 7.11. ПІСЛЯРОДОВИЙ НЕВРОЗ

Післяродовий невроз (післяродове буйство, божевілля,

несправжній сказ) Paranoia puerperalis − гостре захворювання
корів у перші дні після родів з ознаками різкого розладу нервової
системи.

Причини достеменно не встановлені.

Патогенез основним механізмом розвитку захворювання
вважається автоінтоксикація, гіперемія та набряк головного
мозку.
Клінічні ознаки. Тварина збуджена, відмічають агресив‐
ність, нестримний рух вперед, слинотечу. Після збудження
настає знесилення та пригнічення. Захворювання триває від
кількох годин до доби.
Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак. Для
диференціювання від сказу тварину поміщають у тихе, темне
приміщення, – за післяродового буйства симптоми зникають
впродовж доби.
Прогноз сприятливий.
Лікування. Тварину ізолюють у темному, тихому
приміщенні з великою кількістю підстилки для профілактики
травмування. Для заспокоєння тварини застосовують нейро‐
лептики або транквілізатори, наприклад, рометар, ромпун,
ксила, веттранквіл, згідно з настановами. За відсутності
зазначених препаратів можна задавати внутрішньо 1 л 40 %‐го
розчину етилового спирту. Внутрішньовенно вводять розчин
кальцію хлориду, глюконату або бороглюконату (10%‐ий розчин
з розрахунку 0,5–1 мл на 1 кг маси тіла) та 5–40 %‐ий глюкози у
звичайних дозах.

300
 7.12. ПІСЛЯРОДОВА ЕКЛАМПСІЯ

Післяродова еклампсія (Eclampsia puerperalis) − гостре

захворювання із враженням нервової системи, що характери-
зується періодичними припадками, судомами і коматозним
станом.

Хворіють всі домашні тварин, найчастіше суки.

Захворювання здебільшого реєструють впродовж перших двох
тижнів після родів, рідше в останні дні вагітності.
Причини. Припускають, що розвитку еклампсії сприяють
погрішності білково‐мінеральної годівлі самок, зниження рівня
кальцію в крові, токсикози, підвищена чутливість організму
матері до продуктів обміну, що виділяються плодом (плодами) і
плацентою, або до продуктів розпаду лохій і материнської
плаценти.
Клінічні ознаки. Першими ознаками захворювання є
занепокоєння: тварина стає збудженою, лякливою. Через 15–20
хв порушується координація рухів та з’являються періодичні
тоніко‐клонічні судоми м’язів кінцівок, шиї. Під час судом очі в
тварини широко відкриті, чути скреготання зубами, з рота
виділяється піниста слина, температура тіла підвищується на
1–1,5 °С, дихання прискорюється і періодами ніби припиняється
на кілька секунд, пульс слабкий.
Хвороба триває: у корів від 2‐х до 15‐ти днів і довше; у кіз,
овець та сук – від 2‐х до 4‐х; у свиней – від 5‐ти до 10‐ти днів.
Діагноз встановлюють на основі клінічних ознак.
Прогноз обережний, можливі травми та ускладнення.
Лікування. Хвору самку ізолюють у темному, тихому
приміщенні з великою кількістю підстилки для профілактики
травмування під час судом.
Внутрішньовенно вводять розчин кальцію хлориду, глюко‐
нату або бороглюконату (10 %‐ий розчин з розрахунку 0,5–1 мл
на 1 кг маси тіла) та 5–40 %‐ий глюкози у звичайних дозах.

301
Внутрішньом’язово застосовують 25 %‐ий розчин магнезії: коро‐
вам – 120 мл, свиням, вівцям, козам – 20–25, собакам – 2–15 мл.
Поряд із зазначеними препаратами до або після їхнього вве‐
дення доречно застосовувати нейролептики або транквілізатори.

7.13. ПІСЛЯРОДОВИЙ ПАРЕЗ

Післяродовий парез (Coma puerperalis) – гостре захворю-

вання, що характеризується парезом м’язів, паралічем глотки,
язика, кишечника, коматозним станом внаслідок різкого зниження у
крові і тканинах кальцію і глюкози, пригнічення усіх життєвих
функцій організму.

Реєструється у корів, кіз, свиней, кобил. Хворіють

переважно високопродуктивні корови після третього–п’ятого
отелень у перший тиждень після родів.
Протікає у двох формах:
3 легкій (атиповій)
3 важкій (типовій).
Причини. Гальмівний вплив родової домінанти на мозок,
надлишкове протеїнове, енергетичне живлення, надмірний вміст
в раціоні кальцію, гіпо‐кальціємія, глікемія.
Патогенез. Родова домінанта в головному мозку чинить
гальмівний вплив на прояв усіх інших життєвих процесів. Крім
того в крові різко зменшується рівень кальцію, що веде до
нервово‐м’язових розладів – судом, парезу.
Клінічні ознаки. За легкої форми захворювання тварина
пригнічена, температура тіла знижена, відмічають порушення
координації руху, апетит слабкий або відсутній, S‐подібне
викривлення шиї.
Важка форма хвороби характеризується паралічем м’язів
задніх кінцівок, втратою чутливості шкіри, тварина пригнічена,

302
лежить з завернутою на сторону головою, температура тіла
знижується до 35–37 ºС, апетит відсутній.
Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками.
Диференціюють від гіпофосфатемії, кетозу, післяродового
залежування, пасовищної тетанії. Основними диференціаль‐
ними ознаками є гіпотермія, втрата чутливості шкіри.
Прогноз. За своєчасного лікування сприятливий, в інших
випадках – від сумнівного до несприятливого.
Лікування. Добрий терапевтичний ефект дає внутрішньо‐
венне введення 10 %‐го розчину кальцію хлориду та 20 %‐го
розчину глюкози в дозі 0,5 мл/кг маси з 10–15 мл катозалу.
Тварина підіймається через 5–20 хв. Якщо дія лікарських
речовин не проявляється введення препаратів повторюють через
6–8 год.
За відсутності препаратів можна нагнітати повітря в вим’я.
Для цього корову здоюють, дезінфікують дійки та вводять у них
молочні катетери після чого нагнітають повітря до надання їм
пружності та появи тимпанічного звуку при постукуванні
пальцем. Після чого виймають катетери та масажують верхівки
дійок. Якщо після цього вони пропускають повітря, то на 20–30
хв накладають марлеві лігатури; розтирають солом’яним
жмутом кінцівки й круп тварини і накривають теплим
покривалом. Доїти тварину можна через 12–24 год після того, як
вона встане.
Профілактика. За три тижні до отелення вміст кальцію і
фосфору має бути майже однаковим (1:1), а їх абсолютна
кількість становити не більше 70–80 г.
З медикаментозних засобів профілактики добре за‐
рекомендували себе внутрішньом’язове введення за 5–7 днів до
отелення кальфосету в дозі 60–100 мл, 700–800 мкг оксидевіту,
внутрішньовенне – 10 %‐го розчину кальцію глюконату (200–
300 мл).

303
 7.14. ЗАЛЕЖУВАННЯ ПІСЛЯ РОДІВ

Залежування після родів (Paraplegia puerperalis) характери‐

зується нездатністю тварини підійматися після виведення плода.
Спостерігається у корів, овець, кіз, свиней.
Причини. Захворювання поліетіологічне. Основною причи‐
ною вважаться контузія нервів поперекового та крижового
нервових сплетінь, а також розтягування зв’язкового апарату
таза в період виведення плода. Сприяючими факторами є
незбалансована годівля тварин, гіпофосфатемія, гіпокальцемія,
остеодистрофія, відсутність моціону.
Клінічні ознаки. Відмічається слабкість задньої частини
тулуба і кінцівок, тварина не може звестися після родів, функції
органів травлення, дихання та серцево‐судинної систем не
порушені, температура тіла в межах норми.
Діагноз встановлюють за даними анамнезу та клінічного
дослідження. Диференціюють від післяродового парезу за
відсутністю гіпотермії та втрати чутливості шкіри.
Прогноз обережний.
Лікування. Тварину забезпечують значною кількістю під‐
стилки, не рідше 2–3 раз на добу перевертають на інший бік,
щоб не допустити пролежнів, масажують кінцівки та ділянку
крупа.
Внутрішньовенно вводять 10 %‐ий розчин кальцію хлори‐
ду, камагсол, глюкал, бороглюкал, кальцимаг, кальцію боро‐
глюконат, броваглюкін та 5–20 %‐ий глюкози в дозі 0,5–1 мл/кг
маси з 10–15 мл катозалу.
У шкіру кінцівок втирають подразнювальні мазі.
Внутрішньом’язово в ділянці крупа в 2–3 точки з кожної сторони
тіла вводять по 0,5–1 мл 0,5 %‐го спиртового розчину вератрину.

304
 7.15. ПРОФІЛАКТИКА ХВОРОБ ПІСЛЯРОДОВОГО
ПЕРІОДУ

Профілактика хвороб післяродового періоду − це комп‐

лексна система, яка включає організаційно‐господарські та
ветеринарно‐санітарні заходи:
• правильний підбір плідників для запобігання
крупнопліддю та травмуванню статевих органів;
• забезпечення високої резистентності організму тварин,
що досягається повноцінною годівлею, належними умовами
утримання та догляду;
• пасивний і активний моціон для тварин всіх фізіологіч‐
них груп;
• дотримання правил асептики і антисептики за рододо‐
помоги.

V Контрольні питання
1. Що таке інволюція?
2. Які причини захворювання самок у післяродовий
період?
3. Як діагностувати субінволюцію матки в корови?
4. Розробіть схему лікування корови, хворої субінволюцією
матки.
5. Назвіть причини вивороту матки.
6. Як класифікують метрит?
7. Назвіть клінічні ознаки метриту.
8. Назвіть причини та клінічні ознаки залежування після
родів.
9. Методи лікування тварин за еклампсії.
10. Назвіть клінічні ознаки та методи лікування корів при
післяродовому вульвіті, вестибуліті та вагініті.
11. Назвіть причини та клінічні ознаки післяродового
сепсису.
12. Яким чином профілактувати хвороби післяродового
періоду?

305
Розділ 8
ФІЗІОЛОГІЯ І ХВОРОБИ
НОВОНАРОДЖЕНИХ

8.1. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

НОВОНАРОДЖЕНИХ ТВАРИН

Фізіологію і патологію новонароджених, а також догляд за

ними вивчає наука неопатологія.
Новонародженою прийнято вважати тварину з моменту
народження до відпадання у неї кукси пуповини (10–14 діб після
народження). Період новонародженості називають постна‐
тальним (неонатальним), або постфетальним.
У період новонародженості відбувається первинна адапта‐
ція організму до умов навколишнього середовища, які є для
нього новими. Встановлюється легеневе дихання, змінюється
кровообіг, починають виділятися первинні сеча і кал (меконій),
починається секреція травних залоз. Змінюється обмін речовин,
перебудовуються ферментативні процеси, удосконалюється
терморегуляція, змінюється імунітет. Кукса пуповини відсихає і
відпадає, а пупкова рана загоюється. Усі ці процеси
регулюються центральною нервовою системою і тому важливе
значення має ступінь розвитку новонародженого. У зрілих

306
(доношених) новонароджених механізм адаптації є більш
досконалим, ніж у плодів, які мають вади розвитку.
Про зрілість і ступінь розвитку новонародженого плода
продуктивних тварин судять за його фізіологічними
показниками (табл. 16 та 17).
Таблиця 16

Фізіологічна характеристика нормотрофіків

Прояв
Вид Довжина, Маса, Волосяний
Різці рефлексів
тварин см кг покрив
руху ссання
сформо‐ Всі проріза‐
Телята 80–100 25–40 20–60 30–90
ваний лись
Всі про‐
сформо‐
Лошата 100–150 30–60 різались до 60 до 90
ваний
ікла
Ягнята
сформо‐ Різці про‐
Козе‐ 30–50 2–3 20–90 20–90
ваний різались
нята
Після розриву
Поро‐ густа Різці та ікла
15–20 1–1,5 пупкового
сята щетина прорізались
канатика

Таблиця 17
Характеристика гіпотрофіків
Прояв
Вид Довжина, Маса, Волосяний
Різці рефлексів
тварин см кг покрив
руху ссання
1 2 3 4 5 6 7
можуть бути навколо 60 90
алопеції, різців
волосяний червона
Телята до 80 > 25 покрив не‐ кайма, різці або зовсім не
рівномірний хитаються проявляються
менше 6

307
 1 2 3 4 5 6 7
Лошата до 100 > 30 волосяний навколо 60 90
покрив різців
нерівний за червона або зовсім не
довжиною, кайма, різці проявлялись
алопеції хитаються
Ягнята до 30 > 20 нерівно‐ різці мають 90 90
Козе‐ мірний шат, навколо або зовсім не
нята червона проявлялись
кайма
Поро‐ до 15 >1 може бути різці не проявля‐
сята нормальним хитаються лись після
розриву
пупкового
канатика

Що стосується показників розвитку новонароджених

цуценят та кошенят, то вони відрізняються від новонароджених
продуктивних тварин.
Зрілі новонароджені цуценята народжуються масою 0,1–
0,5 кг, довжина тулуба – 10–20 см. Вони сліпі, їх повіки розкри‐
ваються тільки на 12–15‐й день. Тому вважається, що вони
народжуються недоношеними у середньому на два тижні. Після
розкриття повік вони починають повзати. Пуповина відпадає на
2–3‐й день після народження. Вушні раковини новонароджених
цуценят прикриті і розкриваються на 4–5‐й день.
Кошенята народжуються масою 80–140 г із закритими
повіками. Пупкова кукса відпадає на 2–3‐ю добу життя.
Для оцінки клінічного стану новонароджених телят у
перші хвилини життя Г.В. Звєрєва рекомендує використовувати
шкалу Апгара (табл. 18).
Залежно від вираженості кожна із п’яти ознак життє‐
діяльності оцінюється у балах – 0; 1; 2 потім їх сумують і ставлять
сумарну оцінку (до 10):

308
 3 перша група – телята здорові із задовільним станом
(8 – 10 балів);
3 друга група – телята з легкою формою асфіксії при
задовільному загальному стані (6 – 7 балів);
3 третя група – телята з важкою асфіксією при
незадовільному клінічному стані (3 – 5 балів);
3 четверта група – клінічна смерть новонароджених
(0–2 бали).

Таблиця 18
Шкала Апгара

Оцінка (бали)
Показники
0 1 2
1. серцебиття відсутнє менше 100 уд/хв 100–140 уд/хв
2. дихання відсутнє одиничні хороші
дих. рухи дих. рухи
3. колір видимих блідо‐рожеві з
білі або
слизових синюшним рожеві
ціанотичні
оболонок відтінком
4. м’язовий тонус відсутній знижений активні рухи
5. рефлекторна відсутність з’являється рухи голови з
збудженість нормально‐ корнеальний добре вираже‐
го рефлексу рефлекс ним корнеаль‐
ним рефлексом

Хвороби новонароджених. Організм новонародженого

потрапляє в умови зовнішнього середовища, які дуже
відрізняються від, що в утробі матері, а тому повинен
притерпіти ряд змін і пристосуватися до нових умов існування.
Процеси адаптації можуть ускладнюватися порушенням
функцій окремих органів і систем новонародженого, інколи
навіть безповоротними патологічними змінами.
Хвороби та вади розвитку новонароджених можуть
закладатися і формуватися ще в ембріональний період та

309
розвиватися як наслідок погрішностей у годівлі, експлуатації
вагітних самок, невірного підбору батьківських пар, при
патологічних родах і вроджених аномаліях. Тому особливу увагу
слід приділяти профілактиці хвороб новонароджених, яка
повинна бути направлена на усунення перерахованих вище
причин.

8.2. АСФІКСІЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Етіологія: защемлення пуповини, інтоксикація організму

матері.
Патогенез: знижується надходження кисню до тканин
плода.
Клінічні ознаки:
легка (синя) форма: язик набряклий, випадає з ротової
порожнини, слизові синього кольору, серцебиття почащене;
важка (біла) форма: рефлекси зникають, слизові оболонки
білого кольору, частота ударів серця зменшена, відмічають
сильні хрипи, у навколоплідних водах знаходять меконій.
Діагноз ставлять на основі клінічних ознак.
Прогноз: при легкій формі асфіксії сумнівний, при важкій –
несприятливий.
Лікування: лобелін (0,02 г), кофеїн (0,5–1 г), камфорне
масло. Внутрішньовенно 4–5%‐ий розчин натрію гідрокарбонат
4,5 – 6,5 мл і 10 %‐ий розчини глюкози 0,5 на 1 кг маси тіла.

8.3. ЗАПОР НОВОНАРОДЖЕНИХ

Затримка меконію – густого, щільної консистенції первин‐

ного калу.
Клінічні ознаки:
У новонародженого відсутня дефекація, на другу добу
занепокоєння, здуття живота, відмова від їжі. Пальцем,
введеним у пряму кишку, пальпують густий твердий кал.

310
 Прогноз на початку сприятливий, потім досить сумнівний.
Лікування. Кал видаляють пальцем. Теплі мильні або
масляні клізми, дають молозиво, послаблюючі.
Профілактика. Випоювання молозива здорової матері не
пізніше 60–90 хв після народження.
Атрезія ануса і прямої кишки (Atresia ani, atresia ani et
recti)
Атрезія ануса – вроджена виродливість, полягає у
зарощенні ануса шкірою.
Атрезія прямої кишки – товстий відділ кишок сліпо
закінчується у черевній або тазовій порожнині.
Лікування оперативне.
Кровотеча з пуповини (omphalorragia). Частіше кровото‐
чать пупкові вени, рідше – артерії.
Лікування: накладають лігатуру ближче до пупкового
кільця.
Запалення пупка (omphalitis). Запалення стає помітним на
2–3‐й, рідше на 7‐й день життя. Кукса пуповини перетворюється
у мокнучу гниючу масу брудно‐бурого кольору.
Прогноз сумнівний.
Лікування: очистка і дезінфекція пупка. За необхідності
абсцес розтинають. Обколюють 0,25–0,5 % розчином новокаїну.
Призначають курс антибіотиків пролонгованої дії.
Виразка пупка (ulcus umbilici)
Виразкою пупка вважають таке ускладнення, коли після
відторгнення пуповини грануляційна тканина неправильно
росте і звичайна язва перетворюється у фунгуозну, атонічну,
геморагічну, гангренозну.
Лікування – хірургічне втручання.
Фістула урахуса (urachus patens). Зумовлюється збережен‐
ням сечового протоку в постфетальний період.
Лікування. Пуповину перев’язують, дезінфікують.

311
 Хвороби органів кровообігу. Вроджені аномалії –
пороки серця, недорозвиненість овального клапана тощо –
зумовлюють швидку загибель новонароджених. Зазначене слід
враховувати при судовій експертизі.

V Контрольні питання

1. Які питання вивчає наука неонатологія?

2. Що таке новонароджена тварина?
3. Яка довжина тулуба новонароджених телят, лошат,
ягнят, поросят – нормотрофіків?
4. Яка маса тіла новонароджених телят, лошат, ягнят,
поросят – нормотрофіків?
5. За який час після народження настає реалізація рефлек‐
сів руху та ссання у новонароджених телят, лошат, ягнят,
поросят?
6. Які клінічні показники новонароджених телят відобра‐
жає шкала Апгара?
7. Які форми асфіксії новонароджених Ви знаєте?
8. Які клінічні ознаки при затримці мезонію у ново‐
народженого?
9. Як надати допомогу новонародженому при кровотечі із
пупка?
10. Як надати допомогу при запаленні пупка?
11. Що таке виразка пупка?

312
Розділ 9
ФІЗІОЛОГІЯ І ХВОРОБИ
МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

9.1. ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ФІЗІОЛОГІЯ

МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Молочна залоза (glandula lactifera) – трубчасто-

альвеолярна залоза, фізіологічним призначенням якої є секреція
молозива та молока, що необхідні для вигодовування приплоду.

У жуйних і кобил молочна залоза розміщена між стегнами

у пахвинних ділянках та називається вим’я (uber); у всеїдних,
хижаків і гризунів – уздовж білої лінії живота і на вентральній
поверхні грудної клітки у вигляді парних ізольованих горбів
(пакетів), утворюючи множинне вим’я (uberа), а у приматів,
слонів, китів і кажанів – у ділянці грудей та називається грудною
залозою (gl. mamma) або груддю (mastos).
У великої рогатої худоби вим’я складається з чотирьох
часток, вкритих зверху ніжною шкірою з рідкими волосками, які
на задній поверхні (молочне дзеркало) ростуть знизу вгору та в
боки. У молочній залозі корів розрізняють основу (basis uberis),
яка розміщена біля стінки живота, тіло (corpus) та соски (papilla).
Права і ліва половини вим’я відокремлені одна від одної
підвішуючою зв’язкою вим’я (ligamentum suspensorium uberis).

313
Остання є продовженням жовтої фасції живота. Під шкірою
розміщена поверхнева фасція вим’я (ligamentum superficialis), яка
щільно охоплює кожну половину і глибока (власна) фасція
(ligamentum proprius), що окутує кожну частку. Від неї відходять
сполучнотканинні перегородки (трабекули), які ділять
паренхіму вим’я на часточки (lobulae uberis).
Кожна частка вим’я складається з паренхіми (залозиста
тканина) та вивідних проток, між якими розміщені інтерсти‐
ціальна сполучна тканина, судини і нерви.
Залозиста тканина вим’я формується альвеолами (міхур‐
цями овальної чи грушоподібної форми діаметром від 0,1 до
0,8 мм), кожна з яких вистелена секреторними клітинами і
оточена міоепітелієм (рис. 47).

Рис. 47. Зображення альвеоли:

1 – альвеоли; 2 – дрібна молочна протока; 3 – середня молочна протока;
4 – апокриновий тип секрецї; 5 – міоцит; 6 – нервове волокно;
7 – капіляр; 8 – лактоцит

314
 У неактивному стані залозисті клітини мають циліндричну
форму, заповнені секретом, вони стають кубічними, а після
виділення його – плоскими. Відростки міоепітелію утворюють
навколо кожної альвеоли своєрідну сітку, скороченням якої з
альвеол видавлюється молоко у молочні протоки. Ззовні до
міоепітелію прилягає тонка сполучнотканинна склоподібна
облямівка, що переходить у інтерстиціальну тканину.
Від кожної альвеоли відходить дрібна молочна протока.
Декілька дрібних проток впадає у середню молочну протоку
(молочний канал), а вони – у великі молочні протоки (молочні
ходи). Альвеоли, об’єднані молочним каналом, утворюють
часточку, що нагадує гроно винограду. Середні та великі
протоки на своєму протязі мають численні розширення й
звуження, можуть розходитись під різними кутами (від 20 до
90°) і мати округлу, яйцеподібну або зігнуту форму та сягати
розміру 4 см. Дрібні і середні протоки молочної залози
вистелені одношаровим залозистим епітелієм (такий як і у
альвеолах), а великі – двошаровим циліндричним, здатним до
секреції. У дрібних і середніх вивідних протоках знаходяться
міоепітеліальні клітини, а у стінках молочних ходів з’являються
міоцити, які місцями утворюють сфінктери. Молочні ходи
впадають у цистерну (sinus lactifer). На рівні дійки молочна
цистерна циркулярною складкою слизової оболонки розділена
на надсосковий (об’ємом від 80 до 500 мл) та сосковий (об’ємом
біля 50 мл) відділи. Циліндричний епітелій найбільших проток
та цистерни мають складчасту поверхню. Між складками часто
відкриваються додаткові залози, вистелені одношаровим
залозистим епітелієм. Альвеоли, молочні протоки та цистерни
разом утворюють ємнісну систему вим’я (рис. 48).

315
 Рис. 48. Будова молочної залози корови:
1 – альвеоли; 2 –шкіра; 3 – молочні протоки;
4 – молочна цистерна; 5 – сосковий канал

Частка закінчується соском (дійкою) довжиною від 2

до 16 см. Діаметр соска після наповнення – 3,5 см, а після
здоювання – 1,5–2 см. У соску виділяють основу, циліндричну
частину та верхівку. Стінка соска складається з шкіри, сполучної
тканини і слизової оболонки. Шкіра соска відрізняється значною
товщиною епідермісу. Тут немає волосків, потових та сальних
залоз. Сполучна тканина дійки містить в собі пучки гладеньких
м’язів (поздовжніх, циркулярних та радіальних). У ділянці
верхівки дійки вони формують м′язове кільце – сфінктер
довжиною 5–10 мм і діаметром 2,5–3 мм, що щільно стискає
сосковий канал. Оболонка соскового каналу вкрита багатоша‐
ровим плоским епітелієм і має 4–8 радіальних та 3–5 поздовжніх
складок, утворюючи розетку. Зовні розетка каналу завжди
волога і тому адсорбує на собі пил, бруд, мікроби тощо.
Мереживо кровоносних судин вим′я корови добре
розвинене та має велику кількість анастомозів (артеріальних,

316
венозних та артеріально‐венозних) (рис. 49). Інтенсивність
кровопостачання вим’я залежить від його функціонального
стану (крізь вим’я сухостійної корови протікає 0,8–1 л крові за
хвилину, а в період лактації – 4 л і більше).

Рис. 49. Судини вим’я корови:

1 – промежинна вена; 2 – каудальна артерія і вена основи вим’я;
3 – каудальна артерія і вена вим’я; 4 – артерія вим’я; 5 – вена вим’я;
6 – краніальна артерія і вена основи вим’я; 7 – краніальна артерія і вена
вим’я; 8 – підшкірна вена; 9 – артерії і вени цистерни; 10 – артерії соска

Кровопостачання молочної залози у корів здійснюється

зовнішньою соромітною артерією (a. pudenda externa), яка є
відгалуженням надчеревно‐соромітного стовбура глибоких
стегнових артерій та артерією промежини (a. perinealis), що
виходить із внутрішньої соромітної артерії. Після виходу із
пахвового каналу в надвим’яний простір зовнішня соромітна
артерія (артерія вим’я) описує S‐подібну криву та ділиться на
передню і задню артерії основи вим’я, які у паренхімі залози
віддають передню і задню артерії вим’я. Від них відходять гілки,
що постачають кров’ю усі тканини відповідної половини і
утворюють капілярну мережу навколо кожної альвеоли. Біля

317
основи сосків артерії утворюють кільцеві анастомози, що дають
початок сосковим артеріям. Промежинна артерія розгалужу‐
ється в шкірі задньої поверхні вим’я, а частина її гілок проникає
і в паренхіму.
Основною судиною, якою кров тече від вим’я до серця, є
зовнішня соромітна вена (v. рudenda externa). Після виходу з
пахового кільця вона описує S‐подібну криву та розгалужується
на задню і передню вени основи вим’я. Задня вена основи вим’я
веною промежини з’єднана з внутрішньою соромітною веною
(v. рudenda interna), а передня має анастомоз з підшкірною
черевною молочною веною (v. subcutanea abdоminalis). По вені
промежини кров тече від статевих органів до вим’я. Підшкірна
черевна молочна вена, яка проходить під шкірою нижньої
частини черева (паралельно білій лінії), на рівні 8 ребра
проникає крізь отвір черевної стінки (молочний колодязь) у
грудну порожнину і впадає у внутрішню грудну вену. В області
основи соска венозні судини формують венозне кільце.

Рис. 50. Схема лімфатичних судин вим’я корови:

1 – глибокі лімфатичні судини; 2 – лівий надвим’яний вузол;
3 – поверхневі лімфатичні судини; 4 – лімфатичний вузол цистерни

318
 Лімфатична мережа вим’я представлена поверхневими та
глибокими лімфатичними судинами та лімфатичними вузлами.
Поверхнева лімфатична мережа розміщена в шкірі, підшкірній
клітковині та фасціях вим’я у вигляді щілин, капілярів та судин,
що впадають у поверхневі пахові лімфовузли задніх часток
вим’я. Звідси лімфа спрямовується у глибокий паховий
лімфовузол, тоді в лімфатичну цистерну поперекової області,
грудну протоку, передню порожнисту вену (рис. 50).
Іннервація вим’я здійснюється 4 парами спинномозкових
нервів, волокна яких починаються біля 1–4 поперекового та
2–4 крижового хребців: клубово‐підчеревним (n. iliohypogastricus),
пахвинним (n. ilioinguinalis), зовнішнім сім’яним (n. spermaticus
externa) та промежинним (n. perinealis) (рис. 51). У деяких корів
іннервація молочної залози здійснюється додатково заднім
сідничним та гілками поперекового сплетіння. Всі ці нерви у
своєму складі мають соматичні та симпатичні нервові волокна.

Рис. 51. Схема іннервації вим’я корів:

1 – передній паховий нерв; 2 – задній паховий нерв;
3 – клубово‐підчеревний нерв; 4 – зовнішній сім’яний нерв;
5 – перший поперековий хребець; 6 – крижові хребці

319
 У вівці молочна залоза представлена двома округлими
половинами, дійки короткі, конічні, напрямлені в боки, один
сосковий канал. У кози вим’я відвисле, складається з двох поло‐
вин, дійки довгі, конусоподібні та мають один сосковий канал.

Рис. 52. Зовнішній вигляд молочної залози деяких тварин:

1 – корови; 2 – кози; 3 – кобили; 4 – собаки; 5 – свині

У свиней молочна залоза має 8–16 (іноді 20) залозистих

пакетів, симетрично розташованих зліва і справа від білої лінії,
кожен пакет об’єднує 2–3 частки, які мають окремі молочні
цистерни, один сосок, на верхівці якого 2–3 соскових канали.

Рис. 53. Схема будови вим’я:

1 – корови; 2 – кози і вівці; 3 – кобили

Молочна залоза кобил представлена двома половинами,

кожна з яких має дві невидимі зовні частки. У соску дві – три
молочних цистерни і два–три соскових канали. Соски сплюснуті

320
з боків, довжиною 3–5 см. Вим’я малорухоме, за відсутності
лактації майже зливається з шкірою.
Молочна залоза сук складається з 8–10 залозистих пакетів
на грудній і черевній стінці, у кожному пакеті по 6–12 крупних
молочних ходів, які відкриваються самостійно на верхівці соска
6–12 сосковими каналами.
У кішки молочна залоза має вісім залозистих часток,
молочні протоки яких зливаються і відкриваються двома
отворами на верхівці соска. Молочна залоза кролиці складається
з восьми пакетів, на верхівці соска 5–15 соскових каналів.
Основною функцією молочної залози є лактація –
фізіологічні та біохімічні процеси утворення і накопичення
молока в молочній залозі, а також періодичні його виведення та
видалення під час доїння або ссання. Ріст і розвиток молочної
залози (мамогенез), процес молокоутворення (лактопоез) та
рефлекс молоковіддачі тісно пов’язані з функціями статевих
органів і знаходяться під контролем складного регуляторного
механізму, в якому беруть участь нервова система, різні гормони
та медіатори.
Молочна залоза виникає на ранніх стадіях розвитку
ембріона у вигляді повздовжніх потовщень епідермісу
(молочних смужок) на черевній поверхні тулубу. За рахунок
смужок утворюються молочні горбики, кількість яких відповідає
кількості молочних залоз у тварин різних видів. У молодих
тварин молочна залоза складається в основному з жирової
тканини та невеликої кількості проток. З настанням статевої
зрілості кількість проток зростає. У другій половині вагітності
відбувається інтенсивний розвиток молочних ходів, альвеол та
сосків. Основними гормонами, які беруть участь у нейроендо‐
кринній регуляції мамогенезу є естрогени, прогестерон,
гонадотропіни, кортикостероїди (мінерал‐ і глюкокортикоїди),
пролактин, інсулін, лактоген (плацентарний соматотропін),
трийодтиронін та тетрайодтиронін (тироксин).
Перед родами молочна залоза збільшується в об’ємі і
починає продукувати молозиво, яке має, порівняно з молоком, у

321
два – три рази вищу кислотність, більше білків, вітамінів, імунних
тіл, заліза, вітаміну А та Д, проте в ньому менше жиру і цукру.
Через 7–10 днів після родів молозиво перетворюється на молоко.

Рис. 54. Схема повздовжнього розрізу соска 6‐місячної телиці:

1 – сосковий канал; 2 – молочна цистерна; 3 – складки цистерни;
4 – додаткові канальці

Молоко – цінний продукт харчування, що містить близько

120 речовин, які знаходяться у взаємозв’язаному стані в опти‐
мальному співвідношенні. У той же час молоко – це сприятливе
середовище для розвитку мікрофлори. Під час захворювання
тварин склад молока, його якості змінюються. Тому проблеми
якості молока і хвороб молочної залози особливо актуальні.
Лактопоез (синтез молока у цитоплазмі клітин епітелію
альвеол молочної залози) відбувається із складників крові
(попередників). Через вим’я корови з надоєм 15 кг протікає
6 тонн крові на добу, а на утворення 1 літра молока використо‐
вуються компоненти 400 кг крові.
Лактація характеризується апокриновим типом секреції,
за якого відділення секрету супроводжується відторгненням
верхівки або апікальної частини клітини. Під час цього процесу
в епітеліальній клітині з’являється виступ з секретом, який
разом з цитоплазмою відділяється і потрапляє в порожнину

322
альвеоли. Клітина стає плоскою, але зберігає ядро і органели та
продовжує секреторну діяльність.
Таблиця 19
Порівняльний склад молока і молозива корів
Молоко Молозиво
Компоненти за за за за
Шенбергом Ініховим Шенбергом Ініховим
Вода, % 87,60 87,50 73,00 75,42
Суха речовина, % 12,40 12,50 27,00 24,58
Білок, % 3,30 15,08
у т.ч.: – казеїн, % 3,60 2,70
– альбумін, % 0,55 1,50
– глобулін, % 0,05 15,10
Жир, % 3,40 3,80 3,50 5,40
Цукор, % 4,60 4,70 3,00 3,31
Мінеральні солі, % 0,75 0,07 1,20 1,20

Однак на різних етапах лактації зустрічаються також

мерокриновий (характеризується накопиченням у апікальній
частині клітини та просоченням через мембрану в просвіт
альвеоли жирової кульки) та голокриновий (характеризується
перетворенням усієї епітеліальної клітини у секреторну краплю)
типи секреції.
Поряд з утворенням молока відбувається зворотне
всмоктування води та розчинених у ній речовин у кров
(реабсорбція). Процеси утворення молока і реабсорбції в залозі
відбуваються безперервно, але їх інтенсивність та співвідно‐
шення в різні періоди лактації різні. Поступове заповнення
вим’я молоком відбувається протягом 10–14 годин до запов‐
нення секретом молочної залози на 80–90 %. Під впливом
підвищеного внутрішньовим′яного тиску, стиснення капілярів і
подразнення барорецепторів процеси лактопоезу сповільню‐
ються та починається реабсорбція. Своєчасне звільнення залози
від молока запобігає цьому.

323
 Основними гормонами, які забезпечують нейроендо‐
кринну регуляцію лактогенезу і лактопоезу, є пролактин,
кортикостероїди, соматотропін, трийодтиронін та тироксин.
Рефлекс молоковіддачі залежить від частоти та тривалості
подразнення молочної залози і умовно поділяється на дві фази.
Перша фаза (молоковидалення) виникає безпосередньо після
подразнення рецепторів під час підготовки вим’я до доїння та
ссання молочної залози (через 2–6 секунд) і триває 25–30 секунд.
Вона пов’язана передачею аферентних і еферентних імпульсів
нервовими шляхами, що веде до розслаблення соскового
сфінктера й активації рухової активності гладеньких м’язів
проток та цистерни. У першу фазу виводиться молоко, яке
знаходилося у цистерні і великих протоках (цистернальна
порція). Друга фаза (молоковиведення) є продовженням першої
і пов’язана з виділенням окситоцину і вазопресцину гіпофізом у
кров. Окситоцин викликає скорочення міоепітеліальних клітин
альвеол, внаслідок чого виводиться та частина молока, яка
знаходиться в альвеолах і дрібних протоках. Друга фаза виникає
через 25–50 секунд від початку доїння та триває декілька хвилин
(у корів – 5–7 хвилин, у кіз – 4–5 хвилин, у свиней – біля
1 хвилини). Якщо молоковіддача виходить за ці межі
(10 хвилин і більше), то говорять про її сповільнення. За цей час
руйнується окситоцин і виділення молока припиняється. Обидві
фази мають складнорефлекторний характер з включенням
безумовних і умовних рефлексів.
Гальмування рефлексу молоковіддачі реалізується трьома
шляхами та виникає після дії на організм будь‐яких стресових
подразників: порушення стереотипу доїння, недотримання роз‐
порядку дня, биття, переляк тощо. Перший характеризується
затримкою виведення окситоцину, другий – впливом еферент‐
них нервових імпульсів, а третій – активацією симпатоадрена‐
лової системи і в кров з наднирникових залоз потрапляють
катехоламіни (адреналін, норадреналін, дофамін). Дія останніх
під час молоковіддачі пов’язана з обмеженням доступу оксито‐

324
цину до міоепітелію альвеол за рахунок звуження судин
молочної залози.
Розвиток вим’я після родів у корів відбувається протягом
4–6 тижнів, а потім починається інволюція молочної залози.
Тривалість лактації у корів складає 6–11, у кіз – 6–10, у овець –
4–6, у свиней – 2 місяці.
Таблиця 20
Тривалість лактації і молочна продуктивність с.‐г. тварин

Середня мо‐ Максимальна

Вид Тривалість
лочна продук‐ молочна продук‐
тварин лактації, діб
тивність, кг тивність, кг
Корова 300 3000–6000 27000
Кобила 285 1500–2000 3000
Вівця 120–150 80–100 500
Коза 270–300 500–600 1000
Свиня 60–70 20–30 –

З припиненням доїння (ссання) настає інтенсивна інволю‐

ція молочної залози: молочні протоки спадаються, епітеліальні
клітини перероджуються, розпадаються, розсмоктуються;
альвеолярна тканина замінюється жировою. Зберігаються лише
молочні протоки, просвіт яких заповнюється в’язким, клейким
секретом. У тканинах з’являється багато макрофагів, що видаля‐
ють редуковані елементи. Залоза зменшується та ущільнюється.
Завершується сухостійний період підготовкою до нової
лактації – відбувається повна регенерація залозистої частини
залози. Епітелій за 2–3 тижні до родів починає секретувати
компоненти молозива і перед родами ємнісна система залози
заповнюється молозивом.
У вим’ї є певні бар’єри, що забезпечують місцевий захист
залози. Ці бар’єри розміщені в ємнісній системі вим’я та
дійковому каналі ступінчасто. До них відносять такі механічні
фактори, як цистернальна розетка, складки епітелію, сфінктер
дійки. Поряд з цим бар’єрну функцію виконують і біохімічні

325
фактори (ненасичені жирні кислоти молока, протеїн, шар
епітелію) та клітинні фактори (макрофаги, лімфоцити,
плазматичні клітини).
До захисних бар’єрів молочних проток відносять також
циркулярний міоепітелій, антибактерійні фактори молока
(лізоцим, система лактопероксидаза‐тіоціанат‐пероксид водню,
лактоферин, комплемент, імуноглобуліни, фагоцити). Але
головними факторами захисту вим’я є його імунітет, активний
фагоцитоз, бактерицидні і бактеріостатичні властивості молока;
у вим’ї виробляються імуноглобуліни, а в секреті залози є
лейкоцити та макрофаги. Все це разом і формує систему
локального захисту молочної залози.
Незбалансована годівля, порушення зоогігієнічних норм
утримання, догляду та експлуатації тварини ослаблюють
природні механізми захисту молочної залози.

9.2. МЕТОДИ КЛІНІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Під час дослідження молочної залози враховують дані

анамнезу, клінічного і лабораторного дослідження.
Анамнестичні дані збирають під час реєстрації тварин
(порода, вік, індвідуальний номер, масть та ін.). З’ясовують: час і
перебіг останніх родів, статеву циклічність після родів і дати
осіменінь, молочну продуктивність в останню лактацію і в мину‐
лому, стан молочної залози в попередні роки, час захворювання
вим’я, зміни надою і якості молока, стан господарства чи
місцевості щодо незаразних, інфекційних та інвазійних хвороб, а
також особливості годівлі, утримання та доїння тварин.
Клінічні методи дослідження (огляд, пальпація, візуальна
оцінка секрету і сонографія) молочної залози в корів
застосовують під час лактації, сухостійного періоду та родів.
У лактуючих корів дослідження проводять планово − один
раз на місяць перед діагностикою субклінічного маститу та

326
щоденно − після виявлення оператором машинного доїння чи
власником тварини болючості, ущільнення, набряку, збільшення
молочної залози або хоча б однієї із часток, пошкодження
шкіри, виникнення включень (крові, гнійного ексудату, фібрину,
казеїну тощо) чи зміни кольору секрету та інших ознак, що
свідчать про ураження вим’я. У сухостійних корів молочну
залозу досліджують у перші 7–10 діб сухостою з метою
виявлення ознак відсутності гальмування лактації (мимовільного
витікання молока з соскового каналу та збільшення вим’я) чи
маститу. Під час родів молочну залозу обстежують з метою
запобігання випоювання телятам молозива із уражених часток
та щоб попередити використання такого молозива для підшкір‐
ного введення за патогенетичної терапії.
Огляд молочної залози проводять двічі до і після доїння,
стоячи позаду, а потім з боків від корови. Визначають форму
вим’я, симетричність його часток, стан шкіри і сосків, поверхне‐
вих кровоносних і лімфатичних судин та шерстного покриву.
Поверхневою пальпацією визначають еластичність та
рухомість шкіри, наявність набряків, ущільнень тощо. Коротко‐
тривалим одночасним доторкуванням тильною частиною кисті
руки до шкіри молочної залози і тіла тварини визначають
температуру шкіри на окремих ділянках вим’я. Глибокою
пальпацією визначають стан паренхіми і надсоскового та
соскового відділів молочної цистерни. Звертають увагу на
болючість, консистенцію паренхіми та однорідність щільності.
Пальпацію проводять двома руками, пальпуючи окремо кожну
чверть вим’я і сосок. Для визначення стану соска, його цистерни
і соскового каналу сосок захоплюють біля основи вказівним,
середнім і великим пальцями, витягують, прощупуючи його від
основи до верхівки; прокочуванням соска між пальцями
визначають стан тканин. Під час здоювання звертають увагу на
легкість виділення секрету, товщину молочного струменя, його
однорідність.

327
 Під час пальпації сосків і видоювання секрету в корів
можна встановити лакторею, звуження соскового каналу,
наявність ущільнень, які виникають за запалення, індурації,
утворення молочних каменів тощо.
Візуальну оцінку секрету проводять у луночках молочно‐
контрольних пластин або в чашках Петрі для пробного
здоювання. Визначають консистенцію секрету, колір та характер
включень (кров, гнійний ексудат, фібрин, казеїн).
Сонографія дає можливість у реальному часі, за життя
тварини, визначити ступінь ураження молочної залози, точну
локалізацію патологічного процесу та переродження тканин.
Діагностичні показники стану молочної залози в здорових
корів подано в таблиці 21.
У кобил, кіз, овець і свиноматок клінічне дослідження мо‐
лочної залози проводять, використовуючи подану послідовність.
Досліджуючи корів під час сухостою, звертають увагу на
те, що у здорових, правильно запущених тварин шкіра молочної
залози в перші 10−15 діб сухостою зібрана у складки, еластична,
рухома; частки зменшених розмірів, симетричні, шкіра сосків
зморщена, а консистенція паренхіми − в’яла. Об’єм секрету,
який видоюється з однієї частки вим’я корів після запуску,
складає від 0 до 3−5 мл; колір секрету − від білуватого до сіру‐
ватого, однорідний; консистенція подібна до звичайного молока.
Поступово секрет стає клейким, солом’яного (шафранового)
кольору. Кількість такого секрету не має діагностичного
значення. В останні 10−15 діб сухостою молочна залоза
поступово виповнюється, складки шкіри зникають, консистенція
паренхіми стає пружно‐еластичною, секрет набуває кольору і
консистенції молока, об’єм − від 0−5 до 10−15 мл. На початку
родів кількість секрету може різко збільшуватися.
Особливістю запалення молочної залози сухостійних корів
є підгострий або хронічний його перебіг. Тому підвищення
температури тіла, пригнічення тварин, збільшення уражених
часток молочної залози, почервоніння шкіри і підвищення її
температури спостерігаються рідко.

328
 Таблиця 21
Стан молочної залози у здорових корів
Лактуючі Сухостійні за
60–45 44–15 10–15
Показники до після після
діб до діб до діб до
доїння доїння родів
родів родів родів
1. Симетричність
Симетричні
часток
Колір шкіри Б л і д о‐ р о ж е в и й рожевий
Цілісність шкіри Без травматичних пошкоджень
Виповнення без із склад‐ із склад‐ без скла‐

поступове роз‐

складок шкіри
гладжування
часток складок ками ками док
шкіри шкіри шкіри шкіри

2.Консистенція пруж‐ в’яла в’яла пружно‐

стає пружно‐
еластичною
паренхіми і но‐елас‐ поступово елас‐
цистерни тична тична

Болючість Відсутня
Температура Не відрізняється від температури
шкіри тіла
желеподібна,
желеподібно
стає в’язкою,
поступово

поступово
стає нор‐

в’язка,
,

3. Консистенція нор‐
нормальна желепо‐
секрету мальна
р

дібна
білий із жов‐

білий із
туватим від‐

сірува‐ шафра‐
тінком

шафра‐
Колір секрету білий тим новий,
новий
відтін‐ білий
ком

329
 Основні діагностичні показники маститу в сухостійних
корів частіше проявляються ущільненням уражених часток,
болючістю під час пальпації, виникненням включень у вмісті
молочної залози.
Під час родів і лактації діагноз на мастит ставиться на
основі всіх діагностичних показників, але основними є болючість
і виникнення включень у молозиві чи молоці.
Виявлення субклінічної стадії маститу проводять лабора‐
торним дослідженням секрету часток молочної залози лактую‐
чих корів один раз на місяць після виключення клінічної стадії
хвороби. Дослідження проводять біофізичними, біохімічними,
цитологічними, бактеріологічними методами дослідження
секрету.
Широке застосування в практиці ветеринарної медицини
отримали біофізичні методи, які ґрунтуються на вивченні змін
електричного опору або електропровідності молока, та непрямі
(швидкі маститні тести) методи визначення кількості соматич‐
них клітин.
На основі змін електричного опору або електропро‐
відності секрету розроблені прилади: ПЕДМ, АСМ, ЕА, екотест
ЗОЗ, мілтек‐1, маститон, мастит‐тест і “Електронний визначник
маститу у корів“ та доїльні установки.
Для непрямого методу визначення кількості нейтрофіль‐
них лейкоцитів використовують 2%‐ий розчин мастидину,
Delaval, Eimü, Profilac Reagent молочний тест, димастин, мас‐
титдіагност, проби Уатсайда і каліфорнійську, БМТ, кенотест та
ін. Для цього у луночку молочно‐контрольних пластин (МКП‐1
або МКП‐2) надоюють 1±0,5 см3 секрету і додають таку ж
кількість реактиву. Секрет і реактив перемішують скляною або
дерев’яною паличкою протягом 15 с. Оцінюють реакцію за
консистенцією і кольором суміші.
За позитивної реакції для підтвердження діагнозу на
субклінічний мастит використовують пробу відстоювання. З
цією метою наприкінці доїння із кожної чверті вим’я корови у

330
пробірки здоюють по 10 мл секрету й одержані проби ставлять у
холодильник або інше місце з температурою 4–8ºС (щоб молоко
не скисло) на 16−18 год.
На другу добу проби оцінюють, звертаючи увагу на
наявність осаду, характер вершків і колір молока. У молоці
здорових корів осад не утворюється, а колір його білий, іноді із
синюватим відтінком. За субклінічного маститу секрет стає
водянистим, утворюються домішки пластівців, а вершки
набувають слизоподібної, в’язкої консистенції.

9.3. АГАЛАКТІЯ І ГІПОГАЛАКТІЯ

Агалактія (повне призупинення молокоутворення) та

гіпогалактія (зниження рівня молокоутворення) бувають функ‐
ціональними чи патологічними. Функціональні спостерігаються
з наближенням сухостійного періоду, родів, відлученням
сисунів, з віком, а патологічні виникають в зв’язку з морфоло‐
гічними змінами в молочній залозі або на ґрунті функціональ‐
них розладів молокоутворення та молоковиведення.
Агалактія та гіпогалактія може бути (за А.П. Студєн‐
цовим): вродженою, старечою, кліматичною, експлуатаційною,
аліментарною, штучно набутою та симптоматичною.
Вроджені агалактія та гіпогалактія є спадковими і
виникають за відсутності планового добору під час вирощування
тварин, відсутності селекційної роботи, використання бугаїв‐
погіршувачів та імбридингу і проявляються недостатнім розвит‐
ком молочної залози й відсутністю ознак запалення.
Старечі агалактія та гіпогалактія розвиваються на ґрунті
вікових змін у молочній залозі та інших органах і проявляються
поступовим зниженням й припиненням молокоутворення у
зв’язку з атрофією паренхіми. Зміни у такої тварини характери‐
зуються зменшенням і ущільненням молочної залози, утворен‐
ням в ній флуктуючих чи щільних ділянок, зниженням надою,
погіршенням якості молока. Запустівання альвеол, зменшення

331
кількості паренхіми і виникнення гіпогалактії у корів починають
відмічати з 7–9 річного віку. Старечу агалактію виявляють у корів
віком 15–20, у кобил – 17–27, у овець і кіз – 6–8, у свиней – 6–7, сук
і кішок – 8–11 років.
Аліментарні агалактія та гіпогалактія супроводжуються
порушенням обміну речовин і виникають на ґрунті
неповноцінної, недостатньої та надмірної годівлі, згодовуванні
недоброякісних кормів, рослин родини хрестоцвітих й водного
голодування вагітних, молодих та лактуючих тварин.
Штучно набуті агалактія та гіпогалактія є наслідком
стресу, який виникає після порушення правил машинного
доїння, розпорядку дня, недодоюванні, зміні стійла, доярки,
грубому поводженні з тваринами тощо.
Штучно спрямовані агалактія та гіпогалактія виникають
після відлучення від маток сисунів, запуску дійних корів з метою
припинення лактації у намічені строки. Гальмують секрецію
молока камфора, парлодел (бромокриптин), естрогени, маткові
ріжки та їх препарати, атропін, антибіотики, сечогінні.
Кліматичні агалактія та гіпогалактія виникають після
порушення мікроклімату в тваринницьких приміщеннях
(підвищена вологість, недостатність вентиляції й освітлення
тощо), за випасання в спеку або холодну, дощову погоду та ін.
Експлуатаційні агалактія та гіпогалактія є результатом
надмірної експлуатації (подовження лактації й вкорочення
сухостійного періоду), осіменіння телиць, що не досягли
фізіологічної зрілості, неправильної організації роздою і
підготовки нетелів до лактації, порушення правил та технологій
доїння.
Симптоматичні агалактія та гіпогалактія виникають
внаслідок захворювань молочної залози чи інших органів і
характеризуються порушенням функції гіпоталамо‐гіпофізарної
системи.
Гіпогалактію у корів, кобил, кіз, овець визначають на
основі даних анамнезу, огляду молочної залози та стану молока

332
(молозива). Молоко видоюють з кожної частки в окремі
посудини або спеціальним приладом ДАЧ. За гіпогалактії
відмічається зменшення кількості молока з ураженої частки на
10 % і більше порівняно зі здоровою часткою вим’я.
Діагностика гіпогалактії у свиноматок базується на
обстеженні молочної залози, стану поросят, визначенні
молочності свиноматок пробним доїнням. Молочність
визначається шляхом зважування поросят до і після ссання
протягом 6 год. Одержаний результат перемножують на 4. У
нормі маса гнізда після кожної годівлі збільшується на 40–60 г
(за добу 8–10 кг), за гіпогалактії – менше 30 г.
Пробне доїння свиноматок проводять після внутрішньо‐
венного введення 10–12 од. окситоцину. У нормі з кожної
функціонуючої дійки одержують по 10–20 мл молока
(молозива); за гіпогалактії – 5–8 мл, а за агалактії – декілька
крапель секрету.
Лікування усіх видів агалактії та гіпогалактії полягає в
усуненні причини, поліпшенні годівлі, утримання, організації
моціону корів, застосуванні масажу вим’я перед доїнням. Іноді
позитивних результатів досягають після використання молоко‐
гінних засобів: гірких трав (трава і коріння кульбаби, трава
буркуну жовтого, меліси, деревію, листя і коріння цикорію,
кропу, кропиви дводомної, материнки звичайної, суниці лісової,
плодів глоду, кмину, кормових буряків, моркви), пітуїтрину
або окситоцину перед доїнням (підшкірно корові 20–30 ., свині
7,5–10 од. на 100 кг маси, вівці і козі 5 од., собаці 20–10 од., кішці і
кролиці 1–3 од.), синестролу, випоювання молозива.
Профілактика агалактії та гіпогалактії передбачає
комплекс заходів: вибракування маломолочних і старих корів,
організація запуску, родів та післяродового періоду, цілеспря‐
моване вирощування ремонтного молодняку, дотримування
зоогігієнічних вимог під час утримання, годівлі і доїння тварин,
організацію активного моціону, регулярної діагностики
субклінічного й клінічного маститу та своєчасного лікування

333
корів з запаленням і набряком молочної залози, тріщинами
шкіри дійок.
Молочну залозу кобил або свиней, які у попередню
лактацію давали недостатньо молока, за кілька днів до
передбачуваних пологів натирають естрогеновою маззю. Гострі
зуби поросят треба скушувати щипцями.
Лактогенно діє токоферолу ацетат, введений у період
вагітності. Його призначають у період вагітності протягом 30–45
діб і у післяродовому періоді. Стимулюють лактацію ретинол,
ціанкобаламін, аскорбінова і нікотинова кислота та деякі
седативні і кейроплегіки (резерпін, аміназин та ін.).

9.4. ТУГОДІЙНІСТЬ

Тугодійність (важке видоювання) виникає внаслідок

звуження каналу соска. Опосередковано важке видоювання
може бути пов’язане з відсутністю дійкового каналу,
зменшенням просвіту цистерни та гіпертрофією циркулярної
складки, що знаходиться на рівні основи соска.
У нормі діаметр дійкового каналу у корів становить від
2,5 до 4 мм, у тугодійних – не більше 2 мм. Причинами звуження
каналу соска у корів є потовщення складок епітеліальної
оболонки (гіперкератоз), уроджена чи набута гіпертрофія та
переродження м’язів сфінктера. Гіперкератоз виникає після
нашарування зроговілих клітин на складки розетки дійкового
каналу. Сприяє цьому неправильне і грубе доїння та частий
контакт з хімічними речовинами (занурення сосків в йодоформ
тощо).
Молоковіддачу утруднюють, а іноді повністю перекри‐
вають дійковий канал папіломи, афти, що знаходяться на
верхівці, епітеліальній оболонці каналу або біля його входу зі
сторони цистерни, рубцеві розростання, що з’являються після
травм та запальних процесів. Причиною тугодійності також
бувають надриви слизової оболонки соскового відділу цистерни.

334
 Тугодійність може бути обумовлена порушенням форми
та локалізації соскового каналу. Довгий, косий, зігнутий чи
іншої форми канал не може повністю розширюватися під час
доїння, а складки розетки будуть перекривати вхід в канал соска.
Погіршується молоковіддача за зменшеного об’єму
соскової цистерни внаслідок вродженого потовщення стінки,
нашарування на ній фібрину та розростання фіброзної тканини
після хронічних запальних процесів. Часто на стінці соскового
відділу цистерни утворюються папіломи або епітеліальні
розростання, які іноді повністю перекривають просвіт цистерни.
Опосередкованою причиною тугодійності буває гіпертро‐
фія циркулярної складки. У нормі вона має товщину від 2 до
6 мм і складається із сполучної тканини, м’язових волокон та
циркулярної вени, а після запалення розростається і може
повністю закривати просвіт між надсосковим і сосковим
відділами цистерни.
Тугодійність супроводжується гальмуванням молоковід‐
дачі, неповним виведенням молока, травмуванням епітеліальної
оболонки цистерни з подальшим розвитком маститу, гіпо‐ і
агалактії.
Під час доїння корів зі звуженим каналом соска
виділяється тонка цівка молока, а частка і дійка збільшені за
рахунок переповнення секретом. Машинне доїння таких корів
практично неможливе, а за ручного – доводиться затрачати
багато зусиль та часу. У ділянці сфінктера дійки вдається
промацати потовщення чи рубець. Частка вим’я із зарощеним
дійковим каналом поступово запустіває і атрофується.
Вроджену відсутність дійкового каналу діагностують у
первісток за сильним збільшенням частки молочної залози через
накопичення секрету. Верхівка соска на місці каналу не має
отвору або, якщо канал закритий шкірою, остання випинається
у вигляді горошини.
Під час звуження порожнини соскового відділу цистерни
виявляють ущільнення по всій довжині дійки, в неї важко ввести

335
катетер. За місцевого звуження соскового відділу цистерни
(найчастіше буває біля основи дійки) виявляють обмежені
потовщення у вигляді горошини, лісового горіха тощо, молоко
легко видоюється з цистерни, але наповнюється вона дуже
повільно. Якщо запальний процес у цистерні виникає в сухостій‐
ний період, то після отелення може виявитися заросла цистерна.
Зарощення циркулярної складки характеризується збіль‐
шенням ураженої частки вим’я, за рахунок накопичення молока
та відсутністю секрету у сосковому відділі цистерни.
Перегородка, що виникла від зрощення країв складки, легко
виявляється катетеризацією.
Під час лікування корів зі звуженим дійковим каналом
необхідно розслабити тонус сфінктера дійки чи розтягнути
рубець. За незначного звуження каналу після доїння молока
проводять легкий масаж і втирання в області верхівки соска йод‐
вазогену. Для розширення каналу в нього вводять на 20–
30 хвилин молочний катетер, поліхлорвінільну трубку або
полістиролову канюлю, змащені стерильним вазеліном (з
дотриманням правил асептики і антисептики). За необхідності
катетеризацію повторюють через 3–5 діб. Використовують також
спеціальні розширювачі або палички ламінарії (морські
водорості), які попередньо обробляють 96° спиртом (рис. 55).

Рис. 55. Розширювачі соскового каналу

336
 Добрі наслідки дає насильне розширення дійкового
каналу бужами А.А.Осетрова (рис. 56).

Рис. 56. Бужі А.А. Осетрова

Для цього в сосковий канал на 2–3 хвилини вводять

змазані вазеліном, стерильні, металеві, скляні чи пластмасові
бужі, починаючи з найменшого. Останній буж залишають у
каналі на 20–30 хвилин, після чого його виймають і доять корову.
Залишати буж на довше не рекомендується, оскільки це може
викликати параліч сфінктера чи некроз слизової оболонки
дійки. За потреби бужі можна застосовувати повторно через
4–5 діб.
Якщо звуження соскового каналу викликане рубцевими
стягуваннями, то іноді застосовують криваве його розширення.
Для цього дійку обмивають і обсушують, в цистерну вводять
10 мл 10 % розчину новокаїну і верхівку дійки фіксують паль‐
цями лівої руки, правою рукою вводять у дійковий канал на
1–1,5 см тупоголовий двосічний ланцет (сосковий ніж), вийма‐
ють його і вводять вдруге під кутом 90° до попереднього розрізу.
Замість ланцета можна застосовувати ковпачкоподібний
ніж (катетер Гуга). Для цього висікають тканини каналу
катетером так, щоб струмінь молока був у два рази більшим, як з
нормальної дійки. За відсутності або зарощуванні каналу соска
тригранним ножем, голкою чи троакаром роблять прокол

337
верхівки соска у місці майбутнього каналу. Потім катетером Гуга
зрізають нерівні краї стінки.

Рис. 57. Соскові ножі

Після операції у дійку вставляють постійний катетер із

поліетиленової трубочки або шовкову турунду, рясно змащені
синтоміциновою емульсією або маззю Вишневського з дода‐
ванням цитрату натрію. Їх виймають після повного загоєння

338
каналу. Корову доять через кожних 2–3 години впродовж 3–7 діб,
а тоді переходять на звичайний режим доїння. Перед доїнням
сосок на 2–3 хвилини поміщають в теплу воду і знімають
шкірочку.
Якщо лікування не дало бажаного результату, дану частку
запускають.
Для відновлення прохідності соскового відділу цистерни
використовують оперативний спосіб, який полягає у видалені
сполучнотканинних утворень за допомогою ковпачкоподібного
ножа. Перед операцією роблять циркулярну блокаду біля
основи соска. Потім вводять у дійковий канал закритий
ковпачковий ніж, просувають його вище місця зрощення,
розкривають, опускають рухому частину нижче місця зрощення
і, дещо стискаючи дійку пальцями, підводять ріжучу його
частину до трубки. Повертаючи ніж декілька разів вправо і вліво,
вирізають розрослу тканину і відновлюють просвіт дійкового
каналу (рис. 58).

Рис. 58. Видалення сполучнотканинних

утворень ковпачкоподібним ножем

Після операції протягом 5–6 діб цистерну заповнюють

мастисаном А або іншим протимаститним препаратом з

339
додаванням 2–5 % новокаїну. Під час загального звуження
цистерни лікування малоефективне, тому краще запустити цю
частку вим’я.
Оперативне лікування корів із зарощенням наддійкової цир‐
кулярної складки більш проблематичне. Його можна проводити,
використовуючи універсальний убертом М.Г. Миролюбова.

9.5. ЛАКТОРЕЯ

Лакторея (нетримання молока) – мимовільне витікання

молока з вим’я.

Виникає внаслідок атрофії, слабкості чи паралічу

сфінктера дійки після травм, запалень, рубцевих перероджень
чи новоутворень у сосковому каналі. Мимовільне виділення
молока (краплями чи цівками) спостерігають незадовго або під
час підготовки вим’я до доїння.
Для попередження втрат молока верхівку соска після
кожного доїння 10–15 хвилин масажують пучками пальців,
заклеюють марлею, змоченою в колодії чи фуропласті, змазують
сфінктер дійки 1–2 % йодною маззю або занурюють сосок на
одну‐дві секунди у колодій. Крім того, можна одягати на нижню
третину соска гумове кільце, але так, щоб воно попереджало
витікання молока і не викликало порушення кровообігу та
некрозу.
Для зменшення просвіту соскового каналу прошивають
під шкірою дійки навколо нього шовкову лігатуру (шовний
матеріал попередньо зволожують 5 % розчином йоду, а у
дійковий канал вставляють молочний катетер). За 9–10 діб
лігатуру знімають. З цією ж метою застосовують введення у
кількох точках навколо соскового каналу по 0,1 мл дондрену. Це
сприяє виникненню асептичного запалення і утворенню рубця.

340
 Рис. 59. Методи усунення лактореї:
а – масаж сфінктера дійки; б – накладання касетного шва;
в – гумове кільце; г – гумове кільце, надіте на дійку

Дрібним тваринам вводять ефедрин всередину два–три

рази на добу.

9.6. МОЛОЧНІ КАМЕНІ

Молочні камені – утворення каменів у молочних протоках,

що виникає внаслідок відкладання у них солей фосфору чи
звапнення пластівців казеїну.

У процесі лактації вони випадають у порожнину молочної

цистерни й виділяються під час доїння з молоком у вигляді
молочного піску. Іноді камені збільшуються до розмірів горо‐
шини безпосередньо в молочних ходах або у цистерні (прома‐
цуються рухливі щільні утворення, які періодично обумовлюють
важке видоювання). Консистенція каменів коливається від
щільно‐еластичної до дуже щільної.
Молочний пісок і дрібні молочні камені видавлюють через
канал дійки. Більші утворення пом’якшують вливанням у
цистерну 1 % розчину питної соди з наступним розминанням
пальцями і видавлюванням. Тверді молочні камені подрібнюють

341
ковпачкоподібним ножем через 15–20 хвилин після введення
5–10 мл 10 % розчину новокаїну. Великі молочні камені можна
видаляти після розтину молочної цистерни. Після їх видалення
на рану накладають шви, а в дійковому каналі укріплюють
молочний катетер до загоєння операційної рани.

9.7. МАСТИТ

Мастит – запалення молочної залози, яке виникає під

впливом механічних, термічних, хімічних і біологічних факторів
та характеризується патологічними змінами у тканинах і секреті
молочної залози.

За даними різних авторів мастит частіше реєструється у

корів (20–75 %), свиней (до 40 %), кіз і овець (до 20 %). У кобил
мастит виникає у 5 % випадків.
На мастит хворіє від 7 до 80 % корів. Субклінічний мастит
виявляють у 32–90 %, а клінічний – у 4–30 % лактуючих корів.
Серед форм клінічного маститу найчастіше діагностують
серозний, катаральний і гнійно‐катаральний, рідше – фібриноз‐
ний, геморагічний та змішаний. Частота виникнення хвороби
зростає восени, взимку та навесні і знижується влітку.
Як клінічним, так і субклінічним маститом частіше уража‐
ються задні частки вим’я і рідше – передні. Найчастіше
уражується одна частка вим’я і рідше – дві та лише як виняток –
одночасно три або чотири. Відмічена тенденція до збільшення
захворюваності маститом за збільшення добового надою і серед
тварин віком 5–10 років.
Запалення молочної залози супроводжується функціо‐
нальними розладами у вигляді гіпогалактії і агалактії та
погіршенням якості молока і молозива. У середньому молочна
продуктивність знижується до 15 % за субклінічного маститу та
до 40 % – за клінічного.

342
 У зв’язку з масовим поширенням маститів серед корів (до
40% від інших хвороб) значні економічні втрати реєструються у
молочному скотарстві. Крім того, після випоювання молозива
від хворих тварин у новонароджених виникають розлади
функції шлунково‐кишкового тракту та до 5% з них гине. Якість
виробів із молока хворих тварин знижується. Після викорис‐
тання молока, що містить патогенні мікроорганізми або їх
токсини, у людей виникають розлади функції шлунково‐
кишкового тракту, ангіни, токсикоінфекції тощо.
Отже, мастит на субклінічній і клінічній стадіях перебігу
зумовлює прояв негативних економічних, біологічних і
соціальних наслідків.
Причини виникнення маститу досить різноманітні і
умовно поділяються на зовнішні і внутрішні. До екзогенних
причин маститу відносять фізичні (холод, тепло, протяги,
підвищена вологість, травми, порушення технології доїння),
хімічні (дія кислот, лугів, газів, фітоестрогенів, токсинів), біо‐
логічні (мікроорганізми), а ендогенних – алергії, нейродистро‐
фічні процеси, зниження резистентності організму.
Із усього комплексу причин, які викликають мастит,
найбільшої уваги надається мікробному фактору. Бактеріоло‐
гічними дослідженням секрету уражених чвертей виділено біля
90 видів різноманітних мікроорганізмів.
Мастит викликається коковими (стрептококи, стафілоко‐
ки, диплококи) і паличкоподібними формами мікроорганізмів
(кишкова паличка, коринебактерії, клебсієли, ентеробактерії
тощо), мікроскопічними грибами, водоростями (прототеки),
вірусами і рикетсіями. У монокультурі із секрету молочної
залози стафілококи виділяють у 20–97 % хворих корів,
стрептококи – у 30–75 %, кишкову паличку – у 15–53 % і протей –
у 5–8 %. У 14–53 % корів з запаленням вим’я виявляють змішану
мікрофлору.

343
 Субклінічний мастит у корів частіше викликається
стафілококами, а клінічний – стрептококами і грибковою
мікрофлорою. Виділені з секрету вим’я мікроби відносять до
трьох груп: контагіозні (Staphylococcus аureus і Staphylococcus
аgalactiae), умовнопатогенні (Streptococcus uberis, Streptococcus
disagalactiae і Esherichia сoli) та сапрофіти (Staphylococcus
saprofitis).
Можливі три шляхи проникнення у молочну залозу
мікробів: галактогенний (через сосковий канал), гематогенний і
лімфогенний.
Подоланню захисних бар’єрів соскового каналу і
накопиченню мікроорганізмів у молочній цистерні сприяють
такі фактори: велике мікробне обсіменіння сосків вим’я, підлоги,
підстилки; травмування соскового каналу; порушення роботи
доїльних апаратів та неповне закриття соскового каналу після
доїння протягом однієї – двох годин.
Через кров мікроорганізми потрапляють у молочну
залозу за наявності запальних процесів у інших органах,
особливо за сепсису. Лімфогенний шлях проникнення має місце
після поранень шкіри вим’я.
У 12–15 % корів мастит розвивається без участі мікро‐
флори і є результатом механічної, хімічної, термічної травм або
інтоксикації організму за хвороб статевих органів, печінки,
нирок, шлунково‐кишкового каналу і згодовування неякісних та
отруйних кормів.
До виникнення маститу в корів призводять сприяючі
фактори: анатомічні і функціональні аномалії молочної залози,
порушення годівлі і утримання тварин, порушення технології
санітарно‐гігієнічних правил машинного доїння, хвороби шкіри
вим’я, хвороби статевих органів, генетична схильність.
У свиноматок мастит частіше виникає після захворювання
статевого апарату, травм молочних залоз зубами поросят, при

344
захворюваннях шлунково‐кишкового тракту і за неповного
відсмоктування молока поросятами.
У корів, кобил, овець і кіз мастит виникає на фоні
зниження резистентності тканин молочної залози, що зумовлено
дією комплексу несприятливих факторів довкілля. На цьому
фоні підвищується вірулентність мікроорганізмів, які часто
стають основною причиною запалення.
Залежно від фізіологічного стану тварини в момент
захворювання мастит поділяють (за Г.В. Звєрєвою) на: лактацій‐
ний, періоду запуску і сухостою. За перебігом (за М.І. Полян‐
цевим) розрізняють гострий (від 3 до 7 діб), підгострий (від 8 до
15 діб) і хронічний (більше 15 діб), за проявом захворювання –
клінічний і субклінічний (прихований або латентний) мастит, а
за закінченням (ускладненням) – індурація і гангрена вим’я.
Залежно від етіолгічного чинника запалення молочної залози
поділяють на інфекційні (стрептококові, стафілококові, коліба‐
цильозні, піобацильозні, туберкульозні, актиномікозні і некро‐
бацильозні) та неінфекційні (асептичні). За видом збудника
мастит може бути неспецифічним (бактерійний, мікозний, асеп‐
тичний) чи специфічним (ящурний, актиномікозний, туберку‐
льозний, бруцельозний, віспяний, лептоспірозний ).
За клінічними ознаками (А.П. Студенцов) розрізняють:
серозний, катаральний (катар альвеол, катар цистерни і
молочних проток), фібринозний, гнійний (гнійно‐катаральний,
абсцес і флегмона), геморагічний і специфічний (ящур,
туберкульоз і актиномікоз вим’я).
Диференціальна діагностика форм клінічної стадії маститу
в лактуючих корів за А.П. Студєнцовим із внесеними уточнен‐
нями представлена у табл. 22.

345
 Таблиця 22
Диференціальна діагностика форм клінічної стадії
маститу за А.П. Студєнцовим
Загальний
Стан молочної Характеристика
Форма стан
залози секрету
тварини
1 2 3 4
Серозний Пригнічений, Під час огляду уражена На початку за‐
мастит може спосте‐ частка чи половина вим’я хворювання мо‐
рігатися не‐ збільшена, шкіра червону‐ локо має звичай‐
значне погір‐ вата, пальпацією встанов‐ ний вигляд, по‐
шення апети‐ люють збільшення щіль‐ тім стає водянис‐
ту та підви‐ ності, напруженість, бо‐ тим із пластівця‐
щення темпе‐ лючість і підвищення тем‐ ми казеїну, си‐
ратури тіла ператури. Молочна про‐ нюватого кольо‐
дуктивність знижується ру, водянистої
консистенції
Катараль‐ Частки незначно збільше‐ Секрет на почат‐
ний ні. Можливе ущільнення ку доїння − з
мастит нижньої ділянки молоч‐ пластівцями та
а) катар ної залози, підвищення згустками казеї‐
цистерн та – температури шкіри і ну, що мають
молочних болючість. Продуктив‐ жовтуватий ко‐
проток ність знижується лір; потім стає
звичайним на
вигляд
б) катар Уражені частки збільшені, Пластівці та
альвеол під час пальпації відчува‐ згустки казеїну
ються дифузні або локаль‐ виділяються від
ні ущільнення, незначна початку до кінця
–
болючість і підвищення доїння
температури шкіри.
Продуктивність знижу‐
ється

346
 Продовження таблиці 22
1 2 3 4
Фібриноз‐ Значне пригні‐ Уражена частка або поло‐ З ураженої
ний чення тва‐ вина вим’я значно збіль‐ частки виділя‐
мастит рини. Погір‐ шується, спостерігається ється секрет
шення або почервоніння та легкий жовто‐сірого
відсутність набряк шкіри, підвищу‐ кольору із
апетиту. ється температура, спо‐ крихтами і
Підвищення стерігається болючість та пластівцями
температури виражене ущільнення фібрину
тіла. Іноді тканин, часто − крепіта‐
спостеріга‐ ція; збільшуються над‐
ється кульга‐ вим’яні лімфатичні вузли.
вість на кінців‐ Рівень надою різко
ку збоку зменшується.
хворої частки
вим’я
Гнійний Загальний Уражена частка Молоко має
мастит стан тварини збільшена, температура сірувато‐білий
а) гнійно‐ пригнічений. шкіри підвищена, або жовтий
катараль‐ Апетит погір‐ помірно або значно колір із доміш‐
ний шений або виражені болючість і ками пластівців
відсутній, ущільнення тканин, та гною
значно збільшені надвим’яні
підвищується лімфовузли. Процес
температура супроводжується
тіла гіпогалактією
б) абсцеси Пригнічення Помірне або значне збіль‐ Молоко за по‐
молочної загального шення частки молочної одиноких абсце‐
залози стану тварини, залози (за множинних сів не змінюєть‐
погіршення значне). Над поверхнею ся, а за множин‐
апетиту, під‐ абсцесів шкіра почерво‐ них стає водяни‐
вищення тем‐ ніла, набрякла, напруже‐ стим із домішка‐
ператури тіла на. Ущільнення тканин ми слизу та гною
дифузне або локальне, (якщо абсцес
може бути флуктуація. прорвав у ємніс‐
Болючість сильна, місцева ну систему)
температура підвищена.

347
 Продовження таблиці 22
1 2 3 4
Реґіонарні лімфовузли
збільшені. Рівень надою
знижується
в) флегмо‐ Тварина при‐ Уражена частка або вся На початку
на молоч‐ гнічена, апе‐ молочна залоза значно захворювання
ної залози тит погірше‐ збільшена, шкіра напру‐ секрет водянис‐
ний або від‐ жена з розлитою чи сму‐ тий, з часом
сутній. гастою гіперемією. Ткани‐ набуває сірого
Температура ни ущільнені (кам’янисті), кольору з доміш‐
тіла підвище‐ болючі. Місцева темпера‐ ками пластівців
на. Виражена тура підвищена, реґіо‐
кульгавість нарні лімфатичні вузли
збільшені. Супроводжу‐
ється гіпогалактією
Гемо‐ Загальний Уражені частки або вся Секрет
рагічний стан тварини молочна залоза значно водянистий,
мастит пригнічений, збільшується, шкіра наб‐ червонуватий
апетит погір‐ рякла, з червоними або
шений, значно багряними плямами, ін‐
підвищується коли з дифузною гіпере‐
температура мією. Тканини ущільнені,
тіла болючі. Місцева темпера‐
тура підвищена, реґіо‐
нарні лімфатичні вузли
збільшені. Рівень надою
знижується

Перехід клінічної стадії маститу з однієї форми у іншу

залежить від дії етіологічних факторів, стану захисно‐
адаптивних механізмів організму, своєчасності та ефективності
лікування. За серозного маститу клінічні ознаки зникають через
1–3 доби від початку лікування. Можливий хронічний перебіг та
перехід запалення у катаральну форму. Катаральна форма, як
правило, швидко переходить у гнійну та інколи перебігає
хронічно. Особливістю перебігу фібринозної форми маститу є

348
ускладнення гнійним запаленням, що супроводжується сепси‐
сом з метастазами у легенях, нирках, печінці. Функціональні
структури молочної залози заміщуються сполучною тканиною.
Специфічний мастит виникає під час захворювання корів
на ящур, бруцельоз, віспу, лептоспіроз та туберкульоз, після
проникнення в тканини залози через пошкоджену шкіру чи
слизову оболонку актиномікозного грибка (Аctinomіcеs) або
застосування антибіотиків.
Іноді мастит може перебігати без видимих клінічних
ознак, тобто субклінічно, приховано, безсимптомно.
Індурація – ущільнення вим’я внаслідок розростання
сполучної тканини та атрофії паренхіми. Основною ознакою
індурації вим’я є відсутність больової реакції та інших ознак
запалення.
Гангрена вим’я характеризується ускладненням (інфіку‐
вання) маститу та ран вим’я анаеробною інфекцією, що супро‐
воджується високою температурою, інтоксикацією, некрозом та
гнильним розпадом тканин залози.
Найчутливішим до впливу хвороботворних факторів
вим’я буває під час запуску, у останні дні вагітності і на початку
лактації.
Діагностику клінічного маститу здійснюють з урахуванням
анамнезу, загального клінічного дослідження тварини та молоч‐
ної залози методами огляду, пальпації і візуальної оцінки
секрету. Діагностику субклінічного маститу проводять лабора‐
торними дослідженнями секрету молочної залози планово, один
раз на місяць.
Для лікування хворих маститом корів використовують
методи: етіотропної, патогенетичної, симптоматичної і фізіо‐
терапії.
Перед початком лікування звільняють молочну залозу від
секрету шляхом частого здоювання (5–6 разів на добу). Для
легшого і повного видоювання застосовують окситоцин або
пітуїтрин у терапевтичних дозах. У разі закупорювання каналу

349
соска згустками казеїну проводять катетеризацію і розріджують
вміст частки вим’я антисептичними розчинами.
Найбільш ефективним методом лікування корів, хворих на
мастит, є внутрішньом’язове, внутрішньовенне, внутрішньо‐
аортальне або внутрішньоцистернальне використання засобів
етіотропної терапії: антибактеріальні препарати, анатоксини,
фітонциди, пробіотики тощо. Для введення у цистерну молоч‐
ної залози корів розробили препарати, які швидко виводяться з
організму, мають слабокислу реакцію, і речовини, що активують
фагоцитоз, не перевищують 10 см3 та не подразнюють тканини.
Високою терапевтичною ефективністю володіють комп‐
лексні препарати для внутрішньоцистернального введення
(мастицид, бровамаст‐1Д, 2Д, С, декамаст, мастисан‐А, Б, Е,
мастивален, пенерсин, мастикур, діоксидин, діфурол, масти‐
флок, еримаст, септогель, геліомаст, нафпензал ДС, мастієт
форте, мастоміцин, кобактан, мастіжет форте, сінулокс,
ампіклокс, орбенін, мастаерозоль, аеромаст, неостерпін тощо)
згідно з інструкцією. Ефективність використання антибакте‐
ріальних препаратів підвищується після визначення чутливості
до них мікрофлори та поєднання їх з протизапальними
(преднізолоном, гідрокортизоном) і ферментними препаратами
(рибонуклеаза і дезоксирибонуклеаза).
Основними недоліками використання антибіотиків є
тривале виведення їх з організму, виникнення дисбактеріозу,
тератогенної дії на плід та зниження резистентності організму і
тканин молочної залози.
Для підвищення резистентності організму, регулювання
нервових імпульсів, зменшення набряку тканин молочної залози
та відновлення функції уражених часток використовують засоби
патогенетичної, симптоматичної і фізіотерапії.
Із засобів патогенетичної терапії найчастіше використо‐
вують коротку новокаїнову блокаду нервів вим’я, внутрішньо‐
аортальне і внутрішньочеревне введення розчинів новокаїну
за Д.Д. Логвиновим, засоби неспецифічної стимулюючої та

350
рефлексотерапії. Для підвищення терапевтичної ефективності
разом з розчином новокаїну вводять антибіотики.
Симптоматична терапія передбачає внутрішньовенні вве‐
дення глюкози і кальцію хлориду, гемодезу, плазмозамінників,
гама‐глобуліну і внутрішньом’язові – вітамінних препаратів та
застосовується залежно від загального стану тварини, окремих
систем організму і молочної залози.
Із засобів фізіотерапії частіше використовують масаж
молочної залози, натирання шкіри вим’я камфорним спиртом,
розчином іхтіолу, рідше – накладання глини, парафіну і
озокериту, ультрафіолетове та лазерне опромінення, електро‐ і
ультразвукову терапії.
Ефективність терапії маститу залежить від характеру
запального процесу та періоду лактації. Для лікування корів з
субклінічним маститом застосовують неспецифічну стимулю‐
ючу та новокаїнотерапію. Лікування лактуючих тварин, хворих
на гострий (серозний, катаральний чи гнійно‐катаральний) мас‐
тит, передбачає використання засобів етіотропної, новокаїно‐ і
фізіотерапії. Під час лікування корів з хронічним маститом
застосовують неспецифічну стимулюючу, етіоропну і фізіотера‐
пію, а використання новокаїну є малоефективним. Використан‐
ня симптоматичної, етіоропної, патогенетичнї і фізіотерапії
більш доцільне за геморагічного, фібринозного і гнійного
маститу, але за даних форм запалення протипоказаний масаж
вим’я. Для лікування тварин у період запуску і сухостою
ефективним є використання етіотропної (внутрішньоцистер‐
нально вводять протимаститні препарати пролонгованої дії –
орбенін ЕДС, нафпензал ДС, фурадин, дифумаст, йодосан,
мультимаст ДС тощо), загальностимулюючої і новокаїнотерапії,
а також антиоксиданти (підшкірне введення 25 мл 0,2 % розчину
натрію селеніту або інші препарати селену). Після виявлення
абсцесів та флегмон застосовують засоби протисептичної дії та
хірургічне втручання.

351
 Профілактика маститу забезпечує не тільки високу якість
молока, але й здоров’я людей. Вона складається з комплексу
господарських, зоотехнічних, ветеринарних і санітарно‐гігієніч‐
них заходів у різні фізіологічні періоди (запуск, сухостій,
підготовка до родів та роди, лактація і годівля новонароджених).
У корів профілактику маститу розпочинають з організації
запуску та підготовки нетелей до родів. Для цього корів за
60–45 днів до передбачуваних родів запускають, а нетелей за
3 місяці переводять у відділення для сухостійних тварин.
Для підвищення резистентності організму і активізації
регенеративних процесів тканин вим’я сухостійним коровам
призначають комплексне введення вітамінів, тканинних препа‐
ратів, імуномодуляторів та антиоксидантів.
Запуск розпочинають за 10–15 днів до початку сухостою.
Для прискорення гальмування лактації застосовують препарати
камфори. У останній час для високопродуктивних тварин все
більше проводять одномоментний запуск. Після останнього
доїння для профілактики та лікування маститу рекомендують
вводити у цистерну вим’я антибіотики (орбенин ЕДС,
нафпензал ДС, фурадін, діфумаст, йодосан) або внутрішньо‐
венно чи внутрішньом’язово – пеніцілін, біцилін і стрептоміцин,
а також заклеювання фуропластом соскового каналу.
Тваринам надають щоденний активний моціон. Вилуча‐
ють із раціону молокогінні корми, а включають якісне сіно,
трав’яне борошно чи різку, сінаж, мінеральні або білково‐віта‐
мінні добавки тощо. Нетелей за 45–60 діб до родів привчають до
шуму працюючої доїльної апаратури і проводять масаж вим’я.
За 7–10 діб до родів тварин ретельно чистять і розчищають
копитця, а потім переводять до передродової секції родильного
відділення. Після родів стан молочної залози контролюють за
рівнем лактації, показниками набряку чи клінічної стадії
маститу. Для адаптації мікрофлори рубця і зменшення дії
кормового стресу після родів, за 21–15 діб до очікуваного отелу
починають згодовувати 1/3 раціону новотільних корів. У перші

352
3–5 діб після родів годівля не відрізняється від попередньої, а
потім до раціону вводять соковиті та концентровані корми.
Тварин забезпечують активним моціоном і підстилкою в
стійлах та на вигульних майданчиках, підтримують нормальні
параметри мікроклімату приміщень, своєчасно проводять
ремонт та дезінфекцію. Один раз на місяць діагностують
субклінічний мастит, а клінічний – щоденно та один раз на
місяць одночасно з визначенням субклінічної стадії.
Для профілактики маститу необхідно перед кожним
доїнням перевіряти основні вузли доїльної системи: визначати
силу і стабільність вакууму, частоту пульсацій доїльного
апарату, жорсткість і ступінь зносу соскової гуми; підігрівати
доїльні стакани до температури 37–38ºС, не допускати під‐
смоктування повітря у колекторі тощо. Звертають увагу на
дотримання правил підготовки вим’я до доїння і приділяють
увагу своєчасному підключенню і зняттю з сосків доїльних
апаратів. Важливим профілактичним засобом маститу є
дезінфекція стаканів доїльних апаратів розчинами хлору або
дезмолу. Після доїння соски вим’я дезінфікують бактерицид‐
ними розчинами (синтайод, 2% розчин гіпохлориту кальцію, 1 %
розчин хлораміну, дезмол, діпал) за допомогою спеціальних
приладів.
До профілактичних заходів, що знижують перехресне
інфікування корів, відносять: першочергове доїння здорових
корів, ізоляцію тварин з ознаками клінічного маститу,
дезінфекцію рук операторів машинного доїння розчином
хлораміну перед і після доїння кожної хворої корови. Здоювання
вмісту уражених маститом долей проводять у спеціальний
посуд з дезрозчином з наступною утилізацією. Не допускають
здоювання на підлогу.
Запропоновано для профілактики маститу проводити
введення стафілококових анатоксинів, препарату нативних
імуноглобулінів крові, імунної сироватки та використання
електромагнітних хвиль надвисокої частоти. Важливе значення

353
має також селекція щодо виведення тварин з генетично закріп‐
леною стійкістю до маститів і придатністю до машинного
доїння.
У кобил мастит зустрічається рідко. Найчастіше реєстру‐
ють катаральне чи гнійно‐катаральне запалення половини, рід‐
ше всього вим’я або ж частини, пов’язаної з однією цистерною.
Під час лікування хворих тварин проводять часті
здоювання (3–4 рази на добу), для чого можна застосовувати
окситоцин (20–40 ОД) або пітуїтрин (13–25 ОД). Обмежують
водопій і переводять кобилу на сухий корм, призначають
послаблюючі, внутрішньовим’яні та внутрішньом’язові введення
антибіотиків, коротку новокаїнову блокаду нервів за Д.Д. Логви‐
новим (вводять 100 мл 0,5 % розчину новокаїну з пеніциліном чи
стрептоміцином), поряд з цим доцільно застосовувати
симптоматичну терапію – кальцію глюконат, кальцію хлорид,
норсульфазол чи етазол, тривіт або тетравіт. Для кращого
видалення ексудату протягом 10–15 хв масажують вим’я від
основи донизу, а через канал соска за допомогою тонкого
молочного катетера у цистерну вводять 20–30 мл 1–2 % теплого
розчину двовуглекислої соди і ретельно здоюють вміст обох
половин молочної залози. Застосовують надплевральну
новокаїнову блокаду за В.В. Мосіним (одноразово з розрахунку
0,5 мл на 1 кг маси тварини). Високий терапевтичний ефект має
внутрішньоаортальна ін’єкція 0,5% розчину новокаїну за
І.І. Магда та І.І. Вороніним у дозі 100–150 мл.
Для проведення короткої новокаїнової блокади нервів
молочної залози у кобил голку вводять спереду вим’я, відсту‐
пивши на 1–2 см від білої лінії в бік ураженої половини на
глибину 5–8 см.
Лікувальний ефект має внутрішньовенне введення (по 250–
300 мл 1–2 рази на день) суміші лікарських речовин (камфора –
4 г, глюкоза – 60 г, етиловий спирт – 300 мл, уротропін – 10 г,
аскорбінова кислота – 1,5 г, кальцію хлорид – 10 г, 0,9 % розчин
хлориду натрію – 700 мл).

354
 Залежно від характеру запального процесу застосовують
холод, припарки, сухе тепло. У шкіру вим’я втирають камфорне
масло, камфорний спирт, іхтіолову, цинкову чи інші мазі.
Лікування абсцесів, що дозріли, полягає в хірургічному
втручанні. За хронічного перебігу, численних абсцесів чи
ботріомікозу лікування стає малоефективним.
Для профілактики хвороб молочної залози кобил запус‐
кають через 6–8 місяців лактації. Сухостійний період триває
3–4 місяці. Запуск відбувається без застосування особливої
технології. Кобил звільняють від роботи за 15 днів до родів, і
переводять у денники з безприв’язним утриманням. Після
народження лоша залишають з кобилою, а через 20–25 діб її
доять 1–2 рази на добу. З 35–40 доби лактації кобил доять 5–6
разів. Вночі лошат утримують з кобилами, а вдень – нарізно. Для
стимуляції молоковіддачі кобил доять у присутності лошат. У
першій половині лактації кобил доять 7–9 разів з інтервалом у
2–2,5 години. На час підсосу звертають увагу на стан лошат і
поведінку кобил, планову діагностику маститу не проводять.
Мастит у свиней виникає після інфікування залози,
найчастіше лімфогенно – через пошкодження шкіри зубами
поросят, рідше – галактогенно і гематогенно (за ураження
статевих органів виникає метрит‐мастит‐агалактія), найчастіше у
свиноматок виявляють серозне (молочна гарячка свиней),
катаральне чи гнійно‐катаральне запалення окремих пакетів.
Нерідко причиною абсцесів є актиномікоз.
Як правило, хвороба обмежується однією залозистою
долею, рідше половиною вим’я чи ще рідше уражає обидві
половини і перебігає у гнійно‐катаральній формі. За гнійного
запалення в ураженій ділянці виявляють дрібні гнійники або 1 –
2 великих абсцеси.
За гангрени залозистого пакету процес швидко охоплює
всю половину вим’я. Після тривалого перебігу будь‐якої форми
маститу наступає індурація ураженого пакета. Прихований
мастит характеризується гіпо‐ та агалактією.

355
 Під час лікування тварину ізолюють, надають їй спокій,
обмежують водопій, проводять масаж залози з камфорними
препаратами, іхтіоловою та іншими мазями (за гнійного
маститу мазь наносять без втирання). Не допускають поросят до
ссання уражених сосків. Внутрішньо задають монохлорид ртуті
(каломель), гексаметилентетрамін, фенілсаліцилат (салол). Двічі‐
тричі на добу вводять внутрішньом’язово по 400–800 тис. од.
антибіотиків широкого спектру дії. Застосовують коротку
новокаїнову блокаду уражених часток, вводячи над основою
кожного пакету по 30–50 мл 0,25–0,5% розчину новокаїну з
100 000 од. поліміксину та еритроміцину. Ін’єкції повторюють
через 24 години. Втирають у тканини уражених пакетів
камфорне масло, іхтіолову та інші зігріваючі мазі.
Абсцеси розтинають і на рану накладають колодійну
пов’язку. У випадку гангренозного маститу вдаються до
ампутації ураженої частки, щоб не допустити розвитку
септикопіємії.
Особливістю профілактики маститу свиноматок є запобі‐
гання виникнення хвороб шлунково‐кишкового тракту і статевих
органів та неповного відсмоктування молока.
Поросних свиноматок за 4–5 діб до родів переводять в
індивідуальні станки площею 5–7,5 м2. За 15–20 діб до опоросу
скорочують кількість об’ємних кормів, до раціону вводять корми
з високим вмістом клітковини. За тиждень до опоросу добовий
раціон скорочують на 20–30 %, а за 2–3 доби – на 50 %. У день
родів свиноматкам дають лише воду, а через 8–10 год – невелику
кількість бовтанки з пшеничних висівок, вівсяної дерті або
комбікорму. На другий день кількість комбікорму поступово
доводять до 1,2–1,5 кг. У наступні дні раціон поступово
збільшують і доводять до норми на 7–9 добу. За високої
молочності та незначної кількості новонароджених, які секрет
повністю не відсмоктують, зменшують раціон.
Після патологічних родів і запалення статевих органів
тварин своєчасно лікують. Для профілактики травм сосків

356
поросятам у перші дні життя зрізують кінчики ікол. Під час
відлучення поросят від добре лактуючих свиноматок за 4–5 діб
раціон зменшують на 40–50 %. Виключають соковиті, зменшують
норму концентрованих кормів і обмежують випоювання води.
Від молочних свиноматок поросят відлучають протягом 5–6 діб:
у 1‐шу добу поросят підпускають до свиноматки 4 рази; 2‐гу – 3;
3‐тю – 2; 4‐ту − 1 раз.
За значної поширеності маститу свиней в умовах великих
комплексів особливу увагу звертають на умови годівлі,
утримання, параметри мікроклімату, проводять дезінфекцію,
дезінсекцію і дератизацію. Окрім того, можна застосовувати
медикаментозні методи профілактики маститу (за 3–5 діб до
опоросу свиноматкам один раз на добу дають з кормом суміш
біоміцину (1 г) і фуразолідону (0,5 г) або за 1 – 2 доби до опоросу
і у першу добу після нього тваринам вводять антибіотики). У
господарствах, де реєструється мастит диплококової етіології, за
2 місяці до опоросу свиноматок вакцинують диплококовою
вакциною.
Свинок з кратероподібними сосками для відтворення
стада не відбирають. Не рекомендується залишати для відтво‐
рення стада свинок від хворих маток, а також тих, які
перехворіли на хронічний субклінічний мастит та з індурацією
пакетів.
Поросним свиноматкам рекомендується надавати щоден‐
ний активний моціон з випасом та інсоляцією.
У овець і кіз зустрічаються такі ж форми маститів, як і у
корів. Найчастіше мастит зустрічається в перші дні після окоту,
особливо в літню спеку, коли вигорає травостій, раціон стає
бідним. У овець виникає агалактія, а голодні ягнята за інтен‐
сивного ссання травмують вим’я. У всіх випадках захворювань у
секреті залози виявляється патогенна мікрофлора – найчастіше
це стафілококи та стрептококи, рідше кишкова паличка чи
змішана мікрофлора, що накладає свій відбиток на перебіг
захворювання.

357
 Чітко діагностувати якусь форму маститу важко, тому що
вони перебігають гостро і одна форма переходить в іншу.
Під час лікування хворих на мастит вівцематок виділяють
разом з ягнятами з отари в ізолятор. Для звільнення від патоло‐
гічного секрету і зменшення напруженості молочну залозу
обережно здоюють 3–4 рази на добу в окрему посудину з
3–5% розчином карболової кислоти, хлораміну, креоліну та ін.
Для подавлення розвитку патогенної мікрофлори у
молочній залозі застосовують антибіотики і сульфаніламідні
препарати. Хворій вівці внутрішньом’язово вводять розчини
пеніциліну, стрептоміцину, еритроміцину, окситетрацикліну та
інші антибіотики з розрахунку 5000–10000 од. на 1 кг маси
тварини на добу протягом 3–5 днів. Біцилін‐3 вводять у дозі 750
тис. од. на тварину 1 раз на 3–4 дні. Всередину дають
норсульфазол або стрептоцид 2–3 рази на добу по 2–3 г.
В уражену половину вим’я через сосковий канал за допо‐
могою стерильного тонкого молочного катетера і 20‐грамового
шприца вводять антимікробні препарати.
Застосовують коротку новокаїнову блокаду нервів вим’я за
Д.Д.Логвиновим, провідникову анестезію за Б.А.Башкіровим,
надплевральну новокаїнову блокаду за В.В.Мосіним або
внутрішньоаортально вводять 1%‐ий розчин новокаїну.
За важкого стану тваринам внутрішньовенно вводять 40 мл
40%‐го розчину глюкози, 10 мл 10%‐го розчину кальцію хлориду
або глюконату. Для прискорення розсмоктування інфільтратів
на вим’я накладають аплікації нагрітого парафіну, озокериту.
Дозрілі абсцеси розтинають вертикальним розрізом,
порожнину абсцесу промивають 3%‐ним розчином хлораміну
або іншим дезінфікуючим розчином, а рану присипають
порошком стрептоциду. При гангрені некротизовані тканини
видаляють хірургічним шляхом або ампутують уражену
половину вим’я.
Із специфічних маститів у овець зустрічаються стафілоко‐
ковий, пастерельозний та інші.

358
 Профілактика маститу у овець і кіз має особливості за
підсосу та доїння.
За підсосу звертають увагу чи все молоко виссане. Після
захворювання новонароджених і молодняку маток видоюють.
З метою профілактики набряків молочної залози за
декілька днів перед родами та після них з раціону видаляють
молокогінні корми. Хворих тварин з приплодом ізолюють, а
місце їх постійного утримання дезінфікують. За запальних
процесів статевих органів овець і кіз лікують. Після відлучення
приплоду з раціону маток вилучають молокогінні корми та
випасають на бідних рослинністю пасовищах.
Після значного поширення маститу проводять диспансе‐
ризацію, виявляють ймовірні причини його виникнення, а
хворих тварин ізолюють і лікують. Визначають чутливість
мікрофлори до антибіотиків і проводять курс етіотропної
терапії. З профілактичною метою всім маткам господарств,
неблагополучних щодо маститу, внутрішньом’язово вводять
біцилін‐5 у дозі 15000–20000 од. на 1 кг маси. Перший раз
антибіотик вводять у день родів, а потім через кожні 30 діб до
відлучення приплоду.
Мастит у собак, кішок і кролиць. Хвороба буває наслідком
травми сосків з їх інфікуванням. Сприяють виникненню хвороби
затримання молозива після народження мертвого приплоду,
затримання посліду, післяродові септичні процеси, інтоксикації.
Рідше інфекція заноситься в молочну залозу гематогенно і
перебігає у формі гнійного маститу.
У хворих тварин відмічають загальне пригнічення, підви‐
щення температури тіла, зниження апетиту, уражені молочні
пакети бувають набряклі, болючі, з них вдається видавити
невеличку кількість секрету від слизуватого до слизово‐гнійного
з домішками крові. У товщі залози можуть виникати абсцеси,
що проривають назовні. Якщо запалення набуває гангренозного
характеру, то молочна залоза стає холодною і фіолетовою або
чорною. Важкі випадки хвороби закінчуються летально.

359
 Лікування проводять за загальними принципами. Від
хворої тварини відлучають на період лікування малят. Під час
ураження лише одного пакета Д.С. Гришко (1999 р.) рекомендує
наклеювати пластир на сосок і допускати цуценят та котенят
лише після одужання. В тих випадках, коли процес охопив
багато пакетів, доцільно призупинити лактацію шляхом
переведення тварини на 24‐годинну голодну і безводну дієту з
подальшим поетапним відновленням раціону на 1/4, наступної
доби – на 1/2, ще наступного – на 3/4 і нарешті на повний раціон.
Медикаментозне лікування передбачає використання етіо‐
тропної, патогенетичної і симптоматичної терапії. Застосовують
загальну антибіотикотерапію (пеніцилін, стрептоміцин і ін.) по
60–200 тис. од. 4 рази на добу; проводять коротку новокаїнову
блокаду (5–10 мл 0,25–0,5 % розчину новокаїну над основою
пакету з повторенням через 2–3 доби; в тканини молочної залози
легко втирають пеніцилінову, синтоміцинову та інші мазі, за
негнійного процесу зігріваючі мазі (іхтіолова, камфорна, проти‐
маститна) чи пов’язки; за наявності абсцесів їх розтинають,
присипають порожнину сульфаніламідними препаратами і
лікують у подальшому з використанням антимікробних
емульсій та мазей. За глибокого ураження залози, розвитку
гангрени залозу ампутують.

9.8. ДЕРМАТИТ ВИМ’Я

До дерматиту (запалення глибоких шарів шкіри) молочної

залози схильні всі види тварин. Причиною запальних процесів
шкіри можуть бути переохолодження, обвітрювання, втирання
гострих мазей, антисанітарні умови утримання, кормові
інтоксикації та деякі інфекційні хвороби (ящур, віспа,
ринотрахеїт, злоякісна катаральна гарячка та ін.). Найчастіше
шкіра молочної залози уражається опіками, обморожуваннями,
екземою (запалення поверхневих шарів шкіри), кропивницею
(алергічне захворювання шкіри внаслідок контакту з кропивою,

360
медузами, актиніями, гусінню, укуси комах, комарів, ґедзів,
москітів, бджіл, ос, шершнів, після використання антибіотиків
або стороннього білку), кормовими екзантемами (дерматит, що
виникає у корів як алергічна реакція після згодовування
фотосенсибілізуючих кормів – картоплі, бурякової гички, вики,
зеленої маси люцерни, гречки, капусти, ріпаку, конюшини),
фурункульозом (гнійне запалення волосяного мішечка і
пов’язаної з ним сальної залози та оточуючої сполучної клітко‐
вини шкіри молочної залози тварин). Сприяють виникненню
дерматитів забруднення, інфекції, опіки, обмороження та укуси
комах і змій.
Клінічні ознаки дерматитів характеризуються почерво‐
нінням шкіри та болючістю чи свербежем, а за гнійних уражень
з’являються частіше між половинами вим’я, потовщеннями
шкіри. На їх поверхні утворюються тріщини, з яких виділяється
гнійний ексудат. Змішуючись з пилом, він засихає або
перетворюється в марку, брудну, з іхорозним запахом масу, що
склеює волоски. Поряд з виразками шкіри формуються
множинні гнійні ураження розміром від макової зернини до
лісового горіха. Інколи процес охоплює соски і під час доїння
тварина сильно турбується. Якість молока не змінюється, але за
великої площі ураження шкіри в секреті збільшується кількість
лейкоцитів. За гнійного дерматиту можуть збільшуватися
надвим’яні лімфатичні вузли.
Під час лікування усувають причину хвороби: змінюють
раціон, утримують тварин у чистих приміщеннях та забезпе‐
чують спокій. Уражені ділянки ретельно вимивають теплою
водою з милом або розчином соди. Волоски, що злиплися,
вистригають, а шкіру змазують в’яжучими або антисептичними
мазями (борний вазелін, іхтіол‐гліцерин, іхтіолова чи цинкова
мазь тощо).
Мокнучі дерматити присипають ксероформом, окисом
цинку і тальком або іншими присипками. За гнійних дерматитів
вим’я обмивають перекисом водню, розчином калію перман‐

361
ганату, етакридину лактату та використовують антисептичні
мазі. За появи болючості до мазей додають дикаїн (з розрахунку
1–5 %) і обережно доять, а за ураження соска – молоко здоюють
через катетер.
Під час лікування тварин з опіками застосовують
антигістамінні препарати (кортикостероїдні мазі) або емульсію
Вишневського, норсульфазолову чи інші антимікробні мазі. Для
лікування сонячних опіків необхідно усунути причину, забезпе‐
чити спокій тварині, уражені ділянки вим’я змазують борним
вазеліном, вазеліновою олією, сметаною, нафталановою та
іншими мазями.
Перед лікуванням тварин з обмороженням вим’я потрібно
уражені ділянки шкіри обережно очистити від бруду та для
відновлення кровообігу протерти 70° спиртом або призначити
зігріваючі ванни чи УВЧ. Потім змазують вазеліном, свіжим
топленим салом, пташиним жиром, таніном, емульсією
Вишневського, стрептоміциновою, іхтіоловою, ригефеновою,
прополісовою чи іншою протимікробною і протизапальною
маззю. Тріщини та ерозії, що утворилися, змазують йодогліце‐
рином (однакова кількість 5 % розчину йоду і гліцерину) та
присипають сумішшю пеніциліну з стрептоцидом. За наявності
сильного болю застосовують анальгін та димедрол.
За сильного обмороження зберегти цілісність сосків не
вдається. Вони піддаються рубцевим стягуванням і деформації.
Тому протягом 5–7 діб здоюють секрет за допомогою молочного
катетера.
Під час лікування тварин з кропивницею необхідна десен‐
сибілізація організму. З цією метою коровам внутрішньовенно
вводять 200 мл 10 % розчину кальцію хлориду та призначають
димедрол 2–3 рази за добу. Місце ураження обробляють оцтом,
спиртом чи кортикостероїдними мазями.
На початку лікування тварин з кормовими екзантемами
усувають причини (змінюють раціон, забезпечують тварині
спокій і поміщають її в затемнене приміщення чи в тінь). Доїти

362
тварину слід обережно, старанно обмивши уражену частку
водою з милом чи розчином соди і вистригши злиплі волоски.
Змазують висушену шкіру в’яжучими нейтральними, кортико‐
стероїдними, антисептичними мазями чи аерозолями (борний
вазелін, іхтіолова мазь, іхтіол‐гліцерин, цинкова мазь, саліци‐
лова мазь тощо), а мокнучі місця присипають ксероформом,
таніном, тальком, ляпісом. Внутрішньовенно коровам вводять
200 мл 10 % розчину кальцію хлориду. Для профілактики необ‐
хідно влітку виключити з раціону тварин названі корми або щоб
тварини після їх поїдання не знаходились тривалий час на сонці.
Належні наслідки під час лікування тварин з фурункулами
дає згодовування кормових дріжджів, автогемотерапія, лакто‐
терапія, внутрішньовенні вливання кальцію хлориду, внутріш‐
ньом’язові введення антибіотиків та сульфаніламідних препа‐
ратів. Під час лікування старанно обмивають шкіру теплою
водою з милом чи розчинами антисептиків. Вистригають
волоски, видаляють шкірки ексудату, змазують шкіру 0,1–0,2 %
розчином йоду. Голівки фурункулів змазують чистим іхтіолом,
іхтіол‐гліцерином, пеніциліновою маззю, а дозрілі – розтинають
хрестоподібним розрізом і змазують антимікробним лініментом
Вишневського, емульсією стрептоциду, маззю “Септодин‐К”,
кремом ДЕ, кремом “Доктор”. Можна застосувати синю чи
кварцову лампу, сухе тепло, ультразвук.
Якщо у господарстві фурункульоз став масовим, треба
звернути увагу на ветеринарно‐санітарний стан, вітамінну
повноцінність раціонів.
Хворих на віспу корів ізолюють. Уражені ділянки вим’я
змазують 10 % спиртово‐іхтіоловим розчином. Виразки оброб‐
ляють 1–2 %‐м розчином піоктаніну, 5–6 % розчином калію
перманганату чи присипають сумішкою стрептоциду та борної
кислоти, згодом застосовують стрептоцидову, борну, цинкову,
ксероформну емульсію. Вим’я повинно бути сухим і чистим. У
випадку сильної болючості вим’я роблять коротку новокаїнову
блокаду за Д.Д. Логвиновим.

363
 9.9. ЗАБИТТЯ ВИМ’Я

Хвороба характеризується порушенням цілісності й

функції тканин молочної залози (частіше кровоносних судин з
крововиливами у підшкірну клітковину) за збереженої цілісності
шкіри. Вони наносяться рогами, кінцівками чи зубами інших
тварин, палицею, цвяхами, сучками, кущами, пеньками, облом‐
ками підлоги, не відремонтованим доїльним обладнанням,
гноєтранспортером, дротами та іншими гострими або тупими
предметами огорож, загонів і корівників. У деяких корів
(з великим і відвислим вим’ям) можливе самотравмування після
наступання на соски. Переважно вони наносяться тупими
предметами. За легкого забиття з невеликими синцями виникає
асептичне запалення, що швидко розсмоктується. Великі гема‐
томи розсмоктуються частково, а іноді інкапсулюються й
виступають над поверхнею вим’я або промацуються у вигляді
щільних жовен. Можливий перехід процесу в інтерстиціальну
тканину з індурацією залози або, після проникнення мікро‐
флори і некрозу травмованих тканин, розвитком абсцесу,
флегмони чи некрозу всієї частки вим’я.
Уражена частка набрякла і болюча, місцева температура
підвищена, шкіра червоного кольору, в молоці можуть з’явля‐
тися домішки крові.
Необхідно забезпечити тварині спокій, доїти обережно. У
перші дні застосовують холодові компреси (накладають
торбинки з снігом чи льодом, обмазують холодною, краще з
домішками снігу чи льоду, глиною). Можна втирати в ділянки
забиття гепаринову, гепатотромбінову та інші мазі. Якщо
запальний процес не згасає, то з 3–4 доби застосовують теплові
процедури. На 5–6 добу гематоми розрізають оперативним
шляхом і видаляють згустки крові. У порожнину гематоми
вносять сульфаніламідні препарати. Можна застосувати
внутрішньовенні ін’єкції 10 % кальцію хлориду чи кальцію

364
глюконату, а також, для профілактики маститу, внутрішньо‐
цистернально вводять антибіотики.

9.10. РАНИ ВИМ’Я

Рани вим’я – це механічне пошкодження тканин і шкіри

вим’я з порушенням її анатомічної цілісності.

Причини ран вим’я ті ж, що і забиття.

Рани бувають поверхневими (непроникаючі – порушу‐
ється цілісність шкіри і підшкірної клітковини) і глибокими
(проникаючі – з пошкодженням паренхіми), рваними,
колотими, різаними, рубаними, забитими. За локалізацією
рани діляться на рани сосків і рани вим’я.
Характерною ознакою поверхневих ран є зіяння,
кровотеча та біль. У випадку проникаючих до попередніх ознак
додається витікання молока, забарвленого в рожевий колір.
Через добу навколо рани розвивається набряк і запалення.
Роздавлені краї через деякий час набувають бурого (майже
чорного) кольору. Свіжі та непроникаючі рани можуть
загоюватися під струпом, а інфіковані й глибокі ускладнюються
розвитком гнійного маститу (абсцесів, флегмони) і втратою
молочної продуктивності. Повільно загоюються також
проникаючі рани в області цистерни бо просочування молока
між їх краями і подразнення під час доїння гальмує грануляцію і
сприяє виникненню нориць.
Терапію тварин з ранами молочної залози проводять
залежно від стану ранового процесу за загальними правилами
хірургії. На початку лікування проводять релаксацію тварини
шляхом внутрішньом’язового введення рометару, ромпуну чи
ксіли і знеболення молочної залози (блокада зовнішнього
сім’яного нерва за Башкіровим, а в разі необхідності – блокада
промежинного нерва за Магдою). Свіжі (до 18–20 годин)
поверхневі рани обробляють тампоном, змоченим у розчині

365
фурациліну (1:5000), видаляють механічні часточки, присипають
антимікробною присипкою і закривають швами. Під час накла‐
дання швів, для недопущення утворення кишень і деформацій
соска, потрібно вирівняти краї рани чи відпрепарувати шкіру.
Для закриття і кращого загоювання ран дійок фірма
“Альфа Лаваль Агрі” пропонує пов’язку “бандаж” з м’якого
природного латексу, котра розм’якшується від тепла пальців,
легко закриває дефект і міцно фіксується за рахунок того, що
набуває потрібної форми.
За великих та глибоких ран в їх нижній кут вставляють
марлевий дренаж, просочений лініментом Вишневського,
синтоміцину, стрептоциду і потім накладають шви. Під час
закриття проникаючих ран після релаксації, місцевого
знеболення і підготовки операційного поля у сосковий канал на
період операції вводять катетер, а для профілактики кровотечі,
біля основи соска, накладають джгут. Потім вирізають нерівні
краї, ліквідують затоки та кишені, видаляють змертвілі тканини,
зрошують рану розчином фурациліну чи пеніциліну, знімають
джгут, зупиняють кровотечу (лігують судини тонким кетгутом)
та накладають шви (на краї слизової оболонки цистерни
накладають вузлуваті шви із кетгуту, забезпечуючи герметич‐
ність, а під час накладання швів на шкіру, не захвачують слизову
оболонку і забезпечують стік ексудату) (рис. 60).

Рис. 60. Схеми накладання швів:

а – за І.Є. Поваженко та Л.І. Немировським;
б – за І.С. Нагорним; в – за З.Л. Политису; г – за Л.І. Целіщевим

366
 Після накладання швів або з’єднання країв клеєм на рану
накладають клеючу пов’язку чи лейкопластир. Для забезпечення
спокою і попередження спайок на період лікування в сосковий
канал вводять укорочений молочний катетер або стерильну
поліхлорвінілову трубку. Необхідно, щоб її верхній кінець
розміщувався вище пошкодження. Вільний кінець (2 см) за
межами соска розрізають навпіл і кінці підшивають до шкіри.
Через катетер вводять протимаститні засоби або розчини
антибіотиків. Шви знімають на 7–10 добу і видаляють катетер.
Рани верхівки соска, особливо пов’язані з ураженням
сфінктера, загоюються дуже повільно і можуть закінчуватися
звуженням чи зарощенням соскового каналу. В таких випадках
проводять операцію для розширення каналу або ампутують
сосок.

9.11. ЗАПАЛЕННЯ СОСКА МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

(ТЕЛІТ)

Причинами теліту є травми, що виникають від ударів,

після наступання на соски інших тварин або самотравмування
(у корів з відвислим вим’ям під час вставання). Часта
катетеризація, розширення соска пір’їнами та іншими
предметами, зскрібання кірочок з верхівки дійки перед доїнням
ведуть до порушення цілісності слизової оболонки, травмування
та інфікування соска й розвитку його запалення. Теліти часто
ускладнюють перебіг ящуру, віспи та філяріозу.
Травмування може виникати під час грубого ручного чи
машинного (особливо тугодійних корів з короткими сосками
двотактними апаратами) та порушенні режиму доїння (частота
пульсації, високий вакуум, перетримування доїльних стаканів,
“сухе доїння”, жорстка соскова гума тощо). Систематичне
травмування веде до аномалій верхівки дійки (присоскоподібна,
тарілкоподібна, лійкоподібна, загострена), деформації, звужен‐
ня і заростання соскового каналу та цистерни. Больова реакція

367
супроводжується гальмуванням молоковіддачі, маститом та
гіпогалактією.
Під час запалення сосок збільшений в об’ємі, пальпацією
виявляють потовщення його стінки, підвищення місцевої
температури і болючість. За великого набряку поверхня дійки
стає гладенькою, блискучою, темно‐червоного кольору або
синюшною. Канал соска звужується.
За фібринозного теліту на епітеліальній оболонці соско‐
вого відділу цистерни нашаровується фібрин, з якого в
подальшому утворюється перегородка між відділами цистерни.
Належним протизапальним ефектом володіють кортико‐
стероїдні мазі. Застосовують також іхтіолову або новокаїнову
мазь, лінімент Вишневського, емульсію стрептоциду. Під час
теліту до зникнення ознак запалення розширяти звужений
сосковий канал не доцільно. Виявивши травми верхівки соска,
після кожного доїння для відновлення кровообігу проводять
лікувальний масаж і нанесення кремів чи синтоміцинового
лініменту.
Для профілактики перед доїнням звертають увагу на
технічний стан доїльного обладнання і придатність тварин до
машинного доїння. Після закінчення молоковіддачі не можна
стягувати доїльні стакани, не відключивши вакуум. Соски і вим’я
корови після доїння протирають чистим сухим рушником,
змазують антисептичною емульсією або занурюють на 2–3 се‐
кунди в 1 % хлорид йоду, дезмол, хлорамін тощо.

9.12. ПАПІЛОМИ (БОРОДАВКИ) ДІЙОК

Папіломи – доброякісні фіброепітеліальні новоутворення.

Бородавки характеризуються гіперпластичним розростанням
шкіри без проникнення у підшкірний шар. У практиці
диференціальну діагностику папілом і бородавок не проводять.
Причини виникнення бородавок і папілом остаточно не
з’ясовані. Однак припускають, що вони можуть мати вірусну

368
етіологію або є результатом порушення обміну речовин. До
сприяючих факторів відносять: антисанітарні умови утримання
тварин та тривале подразнення шкіри дійок пошкодженнями
підлоги, несправними доїльними апаратами тощо. Частіше
бородавки з’являються у молодих корів і можуть бути
поодинокими та множинними. Останні перешкоджають доїнню
корів (тріскаються, кровоточать, викликають запальну реакцію і
болючість, локалізуючись в ділянці соскового каналу
перешкоджають відтоку молока) та можуть бути причиною
маститу.
На шкірі дійок бородавки (папіломи) виступають у
вигляді не болючих, плоских, з широкою чи тонкою ніжкою
новоутворень, схожих на шип, нитку, просяне зерно, лісовий
горіх чи кольорову капусту. Поверхня їх гладенька, іноді нічим
не відрізняється від поверхні нормальної шкіри. Зустрічаються
також бородавки з загостреною верхівкою, поверхня яких
ороговіває і тріскається.
Лікування тварини проводять у тих випадках, коли
бородавки заважають доїнню. Великі папіломи, що сидять на
ніжці, можна перев’язати, відкрутити, а ніжку припекти
ляпісом, рідким азотом, карболовою чи оцтовою кислотою і
щоденно змазувати, до повного зникнення, саліциловим
колодієм. Довгі бородавки перетягують тонкою лігатурою біля
основи, а периферію відрізають. Бородавки з широкою основою
після місцевої анестезії (під основу папіломи вводять 4–5 мл
1%‐го розчину новокаїну) вилущують скальпелем та ножицями.
Після зупинки кровотечі накладають 1–2 шви або застосовують
електрокаутер.
Можна використовувати внутрішньовенні чи внутрішньо‐
аортальні введення 0,5 % розчину новокаїну (3–5 разів з інтер‐
валом 72 години) або підшкірні ін’єкції тканинних та вітамінних
препаратів (4–6 разів з інтервалом 7 діб). Рекомендовані також
2–3‐разові внутрішньом’язові введення 10 мл 10% суспензії
АСД‐2 на тривіті.

369
 Заслуговує на увагу застосування тканинного препарату з
папілом (вирізані папіломи подрібнюють, висушують за 40 °С
впродовж 3–5 діб, розтирають у ступці, розводять ізотонічним
розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:20, фільтрують
через шар марлі і стерилізують на водяній бані протягом
10 хвилин). Вводять препарат підшкірно у дозі 3–5 мл.
Є повідомлення про позитивні наслідки 5–6‐разового
обмивання дійок теплим відваром медуниці. Ефективним є
змазування після доїння папілом напротязі 5–6 діб мозольною
рідиною (саліцилова кислота – 3 грами, молочна кислота –
2 грами, колодій – 20 грам). Після потрапляння на шкіру рідина
викликає дерматит. Через 3–4 доби сосок миють 2 % розчином
соди, бородавки витягують пінцетом, а ранку обробляють
настойкою йоду.

9.13. ТРІЩИНИ ШКІРИ ДІЙОК

Тріщини шкіри дійок характеризуються руйнуванням

епідермісу та оголенням глибоких шарів. Тріщини можуть бути
одиничні й множинні, поздовжні й поперечні (циркулярні),
поверхневі й глибокі, з та без пошкоджень епідермісу.
Захворювання частіше буває влітку в корів і кіз.
Причинами тріщин є втрата еластичності верхніх шарів
шкіри внаслідок систематичного забруднення, обвітрювання
вологої шкіри під час та після доїння, без витирання обмитого
вим’я, пошкодження під час ссання.
Уражені соски набряклі, болючі і гарячі. Шкіра уражених
дійок суха, на ній є невеличкі тріщини з червоним обідком,
окремі з них вкриті кірочками. Після порушення цілості кірочок
із тріщини витікає кров. Краї тріщин потовщені та тверді. Під
час доїння корови непокояться від болю, б’ють кінцівками, що
перешкоджає повному видоюванню. На початку захворювання
молоко не змінене, однак в подальшому може виникнути
мастит.

370
 На початку лікування необхідно очистити уражені дійки
від забруднення шляхом протирання їх тампонами з антисеп‐
тиком (1:10000 розчин калію марганцевокислого, 1–2 % розчин
стрептоциду або соди), витерти насухо марлевою серветкою і
змастити однією з антимікробних мазей (синтоміциновою,
стрептоцидною, цинковою, пеніциліновою, ригефеновою, про‐
полісу, ромашки тощо) чи будь‐яким з кремів‐емульсій (ДЕ, ДК,
ДЕК, “Доктор” тощо). Рідше застосовують коров’яче масло,
сметану, лінімент Вишневського, борний вазелін або занурення
на 3–5 секунд у борно‐гліцеринову рідину (борна кислота –
3 грами, гліцерин – 9 грам, вода – 50 грам). За значної болючості
соски обробляють борно‐новокаїновою маззю (борна кислота –
4 грами, новокаїн – 2 грами, вазелін – 100 грам) або, за 15–
20 хвилин до доїння, втирають 5 % новокаїнову мазь та доять
тварин вручну.
Профілактика полягає в утриманні вим’я у чистоті, соски
після кожного доїння насухо витирають серветкою або
рушником і змазують вазеліном чи пом’якшуючими мазями, не
допускають частого зволоження, особливо у вітряну погоду.

9.14. НОРИЦЯ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Нориця – патологічний канал, що з’єднує цистерну з

поверхнею тіла. Виникає на ґрунті проникаючих ран, абсцесів,
некрозу тканин після травмування стінки цистерни. Вона
частіше виникає у кіз і корів.
На поверхні ураженої частки (дійки) з’являються отвори
величиною з макове зернятко, крізь які виділяється молоко.
Навколо отвору нориці розростається рубцева тканина.
У сухостійних корів після знеболення вим’я проводять
скарифікацію каналу нориці і припікають 10 % розчином ляпісу
або накладають 1–2 вузлуваті шви із кетгуту. У лактуючих корів,
після знеболення вим’я, роблять пластичну операцію (рис. 61).

371
 Рис. 61. Схема пластичної операції за А.П. Студєнцовим:
а – резекція нориція у вигляді квадрата чи трикутника;
б – накладання швів на епітеліальну оболонку, продовження
розрізів та відпрепаровування шкіри; в – накладання швів на шкіру

Для цього проводять резекцію нориці з навколишньою

рубцевою тканиною у вигляді трикутника або квадрата. Основу
трикутника розміщують у напрямку верхівки соска (в даному
випадку відбувається краще живлення травмованої ділянки).
Слизову оболонку зшивають герметично тонким кетгутом.
Потім краї рани подовжують розрізом приблизно у два рази,
відпрепаровують шкіру, натягують на поверхню рани (поперед‐
ньо рану припудрюють антимікробною присипкою) і накла‐
дають шви. Зверху рану накривають колодійною пов’язкою.
Після операції необхідно забезпечити постійний відтік
молока з цистерни, для чого у дійковий канал, на весь період
загоєння, вводять вкорочений молочний катетер і закріплюють
його 2–3 нитками або ж вставляють поліхлорвінілову трубку
(рис. 62 і 63).

372
Рис. 62. Укорочений молочний Рис. 63. Поліхлорвінілові трубки:
катетер, закріплений а – з підшиванням;
лігатурою і лейкопластирем б – без підшивання

9.15. ФОРМИ І АНОМАЛІЇ ВИМ’Я, СОСКА ТА

ДІЙКОВОГО КАНАЛУ

Найбільш придатне до машинного доїння ванноподібне

(видовжене – його довжина більша за ширину на 15 і більше %)
та чашоподібне (його довжина більша за ширину тільки на
5–15%, частки розвинені рівномірно, соски великі, циліндричної
форми, широко розставлені) вим’я, що щільно прилягає до
черева. Передній край молочної залози корів повинен плавно
переходити в черевну стінку, не утворюючи перехватів. Не
бажана чітко виражена роздільна борозна та кругла форма
вим’я (відрізняється меншою основою, але добре розвинене у
глибину та має іноді зближені соски), оскільки під час доїння
стакани будуть наповзати на частки і ускладнювати
молоковіддачу.
Не придатні для машинного доїння корови з аплазією
(відсутність однієї або кількох часток), гіпоплазією
(недорозвинення однієї або кількох часток), козячим (має
недорозвинені передні частки і відвислі задні з товстими

373
конусоподібними сосками), відвислим (за рахунок розтягнення
чи розриву підвішуючих зв’язок дно вим’я розміщене нижче
скакальних суглобів) вим’ям.
Має значення також величина, форма, напрямок та
розміщення дійок. Найбільш бажаними є дійки циліндричної
чи конічної форми, середньої довжини (6–8 см) і товщини
(діаметр 2–3 см). Серед аномалій сосків розрізняють: політелія
(багатососковість, додаткові дійки), довгі, короткі, товсті, тонкі,
конусо‐, пляшко‐, груше‐, лійко‐ чи олівцеподібні (тонкі й довгі),
роздвоєні, зближені (близько розміщені) та широко розставлені
соски. Додаткові соски можуть розміщуватися попереду, між
(інтеркалярно) і позаду (анальні) нормальних.
Аномалії верхівки соска є результатом травмування їх під
час доїння (жорстка доїльна гума, підвищений вакуум,
перетримування доїльних стаканів тощо). До аномалій форм
верхівки дійки відносять: тарілко‐, лійко‐, кишене‐ і
кратероподібну та загострену. Такі зміни ведуть до ускладнень:
деформациї і звуження соскового каналу, звуження і зарощення
молочної цистерни і маститу.
До аномалій дійкового каналу відносять: неправильно
розміщений, довгий, короткий та відсутній.

9.16. ДОГЛЯД ЗА ВИМ’ЯМ

Заходи щодо догляду за вим’ям у корів передбачає

дотримання правил гігієни під час утримання та доїння тварин.
Додержання гігієнічних норм під час утримання корів
передбачає догляд за ними (забезпечення повноцінної годівлі
доброякісними кормами, регулярне чищення тварин, своєчасне
прибирання гною та влаштування щоденного активного
моціону, забезпечення їх чистою сухою підстилкою тощо),
запобігання протягам, високій вологості у приміщеннях,
травмуванню вим’я й скупченню тварин, проведення своєчас‐

374
ного ремонту стійл та ізоляцію хворих тварин і дезінфекцію їх
стійл.
Дотримання правил гігієни під час доїння. Корів потрібно
доїти завжди в один і той самий час, на час доїння підв’язувати
хвіст до задньої кінцівки або фіксувати спеціальним зажимом,
обов’язково перед доїнням проводити легкий масаж (30–
40 секунд) вим’я.
Перед доїнням оператор машинного доїння зстригає нігті,
одягає одноразові рукавички і обробляє руки дезінфікуючим
розчином. Під час доїння соски повинні бути чистими і сухими
(під час підготовки до доїння використовують мінімальну
кількість води або санітарних засобів, дійки ретельно витирають
рушником або паперовою серветкою одноразового вико‐
ристання). Додатково соски перед доїнням можна занурювати у
спеціальний дезенфікуючий розчин (щоб залишки не
потрапили у молоко, йому дають висохнути). Обов’язково перед
надіванням доїльних стаканів здоюють перші цівки секрету
молочної залози в окрему кружку для виключення клінічної
стадії маститу. Суворо дотримуються правил експлуатації
доїльних машин (апарат повинен бути чистим та без пошкод‐
жень, одягати доїльні стакани потрібно не більше 1 хвилини, а
перед зніманням необхідно вимкнути вакуум колектора, під час
доїння стежити за поведінкою корів та роботою доїльних
апаратів, запобігати наповзанню, спаданню та забрудненню
стаканів доїльних апаратів, запізнілому зняттю їх з вим’я,
несправності вакуумної системи тощо). Частота пульсації
повинна складати 45–60 за хвилину, а тривалість доїння – не
більше 6–7 хвилин. Вакуум в колекторі доїльного апарату за
максимальної молоковіддачі повинен бути 275–300 мм рт.ст. або
37–41 кПа. Не рекомендується проводити додоювання корів, так
як даний захід практично не впливає на кількість і якість молока,
а сприяє травмуванню тканин молочної залози та розвитку
маститу.

375
 Для знищення мікроорганізмів, що залишилися соски,
занурюють у 0,5% розчин однохлорного йоду, дезмолу чи
інший дезінфікуючий розчин або змащують антисептичною
емульсією.

V Контрольні питання

1. Яку будову має молочна залоза корови?

2. Які особливості будови молочної залози самок тварин
інших видів?
3. Яка послідовність клінічного дослідження молочної
залози?
4. Назвіть основні причини виникнення гіпо‐ і агалактії
корів та методи лікування хворих тварин.
5. Що таке тугодійність, яка причина її виникнення та
способи усунення?
6. Назвіть основні причини та методи усунення лактореї.
7. З чого складається економічний збиток від маститу?
8. Які основні причини виникнення маститу у корів та
інших тварин?
9. Назвіть симптоми серозного, катарального, фібриноз‐
ного, геморагічного та гнійного маститу.
10. Охарактеризуйте комплексний метод лікування корів,
хворих на мастит.
11. Особливості перебігу маститу у кобил, свиней, овець та
кіз.
12. У чому полягають заходи профілактики маститу у
тварин?
13. Дерматит вим’я – причини виникнення та лікування
хворих тварин.
14. Особливості лікування корів з забиттям та ранами
молочної залози.
15. Особливості догляду за молочною залозою корів.

376
Розділ 10
ГІНЕКОЛОГІЯ СІЛЬСЬКО‐
ГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

10.1. ПОНЯТТЯ ПРО НЕПЛІДНІСТЬ І ЯЛОВІСТЬ

Ветеринарна гінекологія – галузь клінічної ветеринарної

медицини, яка вивчає патологічні зміни у статевих органах
самки та в усьому її організмі, що призводять до неплідності.

Здорова, фізіологічно зріла самка спроможна регулярно

народжувати потомство. Ця кратність (плодючість) має певні
особливості у різних видів тварин і визначається ритмічністю
статевих циклів, терміном післяродової інволюції, продовже‐
ністю репродуктивного та біологічного життя. Наприклад,
нормальним для відтворення є народження у корови одного
(двох) телят на рік, вівці – 1–2 ягнят, свиноматки – 16–24 поросят
(не менше двох опоросів), кобили – одного лошати. Якщо у
багатоплідних самок кількість потомства за одні роди
зменшується порівняно з нормою, то це явище називають
малоплідністю. Виникає малоплідність за дії спадкових чинників,
внаслідок гінекологічної патології, ембріональної смертності,
старості самки.

377
 У випадку, коли самка або самець втрачають спро‐
можність народжувати потомство, використовують термін
неплідність. Відповідно, неплідною слід вважати корову, яка не
запліднилася протягом 30‐ти днів після родів, а телицю – через
місяць після досягнення фізіологічної зрілості. Неплідна свиня –
це самка, яка не проявила статеву охоту або не завагітніла після
7‐ї доби з моменту відлучення поросят. Щодо самок, у яких
виражена сезонність статевої циклічності (кобили, вівці, кози), то
їх відносять до вагітних чи неплідних по закінченню
парувального періоду.
Часто у господарствах для оцінки стану відтворення
тварин використовують поняття яловість (корови, вівці, кози)
або холостіння (кобили, свині). Слід зазначити, що цей показник
є господарським (економічним) і відображає недоотримання
приплоду в стаді, яке визначають через кількість народжених на
100 маток. Тому, ялова самка – це та, від якої протягом
календарного року не отримали потомство, а ліквідованою
яловість вважається за отримання на 100 маток 100 голів
приплоду.

10.2. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕПЛІДНОСТІ САМОК

Причини, які зумовлюють у самок неплідність, різно‐

манітні. Основними серед них є:
3 неповноцінна годівля, незадовільні умови утримання,
порушення технології експлуатації маточного поголів’я;
3 акушерські та гінекологічні хвороби, а також патології
інших систем й органів, що унеможливлюють запліднення або
нормальний перебіг вагітності і родів;
3 порушення технологій штучного і природного
осіменіння (використання неякісної сперми, введення сперми
поза статевої охоти тощо);
3 неповноцінний ремонт стада.

378
 За класифікацією А.П. Студєнцова розрізняють сім форм
неплідності: вроджена, стареча, аліментарна, симптоматична,
експлуатаційна, кліматична, штучна (надбана та спрямована).
Вроджена неплідність виникає внаслідок внутрішньоутроб‐
ного розвитку аномалій статевих органів. Проявляється у формі
інфантилізму, фримартинізму, гермафродитизму, аплазії
(відсутності) або дуплікації (подвоєння) окремих статевих
органів.
Для інфантилізму характерні недорозвинутість статевих
органів, найчастіше яєчників або матки, анафродизія. Може
виникати внаслідок генетичних аномалій, патологій гіпофіза та
неповноцінних годівлі й умов утримання вагітної самки. За
незначних порушень морфофункціонального стану яєчників та
матки застосовують методи загальностимулювальної,
гормональної терапії, а самок забезпечують повноцінною
годівлею, активним моціоном та дозованим контактом із
самцем‐пробником. У більшості випадків інфантилізму тварин
вибраковують з ремонтного стада.
Фримартинізм виникає, як правило, у телиць, які
народилися у двійні з самцем. Самки мають недорозвинутий
статевий апарат. Зокрема, клітор значно збільшений і виступає
назовні, переддвер’я і піхва короткі, шийка матки часто відсутня.
Яєчники зменшених або нормальних розмірів, але гістологічно
неповноцінні і за своєю структурою схожі на сім’яники. Роги
матки можуть бути відсутніми або зменшеними.
Фримартинки не здатні мати потомство, а тому їх не
використовують для ремонта стада.
Для гермафродитизму притаманна наявність статевих ознак
і самця, і самки. Виникає через порушення набору статевих
хромосом. Розрізняють істинний та несправжній гермафро‐
дитизм. У першому випадку у тварини виявляють і яєчник, і
сім’яник, а в іншому – яєчники та зовнішні статеві органи самця.
Гермафродити завжди неплідні, а тому вибраковуються.

379
 Вроджені аномалії статевих органів зустрічаються і в
свиней, особливо за інбридингу. Найчастіше виникають у
вигляді гермафродитизму, однорогої матки, аплазії яйцепро‐
водів, подвійної піхви.
Стареча неплідність зумовлюється атрофією статевих
органів, насамперед яєчників, по закінченню репродуктивного
періоду життя тварини (клімакс). Це явище фізіологічне і має
вікові показники. Так, корови втрачають відтворну здатність у
15–20 років, свині – 7–8; кобили – 17–25; вівці і кози – 6–8; суки –
10–13; кішки – 8–10; кролиці – після п’яти років.
Стареча неплідність починає проявлятися у вигляді
малоплідності, анафродизії, низької заплідненості. Приплід від
старих самок має слабку життєздатність, а частота народження
мертвих та виродків зростає. Репродуктивне життя тварин
можна продовжити, забезпечуючи їх повноцінною годівлею,
умовами утримання, фізіологічно коректною експлуатацією.
Також можна використовувати гормональну стимуляцію,
введення вітамінів, біологічно активних добавок, тканинних
препаратів, фізіотерапію тощо.
Повноцінна годівля є одним із головних факторів
забезпечення здоров’я та відтворення тварин. За недостатньої
надлишкової та незбалансованої годівлі в організмі самки
розвиваються порушення кислотно‐лужної рівноваги, обмінних
процесів, сольовий дисбаланс, мінеральний та вітамінний
дефіцит, що призводить до зниження імунітету та ендокринних
розладів. В свою чергу, це стає підґрунтям для виникнення
патологій яєчників і матки, і в кінцевому рахунку – аліментарної
неплідності. У розвитку останньої головну роль відіграє недостат‐
ність, надлишок або порушення співвідношення основних
компонентів (протеїн, цукор, жири), вітамінів (A, D, E, B, C),
макро‐ і мікроелементів (кальцій, фосфор, йод, кобальт, залізо,
мідь, марганець, цинк, селен). Важливим питанням також є і
згодовування тваринам доброякісних кормів, адже потрапляння
з кормом патогенних грибів, мікрофлори, токсинів, ядів, тяжких

380
металів, нітритів й нітратів та інших сполук спричинять тяжку
інтоксикацію та порушення репродуктивної функції.
За неповноцінної годівлі у самок виникають анафродизія,
низька заплідненість, висока ембріональна смертність, аборт,
патології родів, метрит, гіпотрофія та гіпофункція яєчників,
лютеїнові кісти, персистенція жовтого тіла, атонія матки,
метрорагії. Тому годівля тварин за збалансованими і
повноцінними раціонами є необхідною та ефективною
складовою у системі профілактики неплідності.
Симптоматична неплідність є найбільш поширеною
формою і виникає внаслідок патологій статевих органів, а також
незаразних хвороб (серця, дихальної системи, печінки, нирок,
шлунково‐кишкового тракту, імунної системи, ендокринних
органів, обміну речовин, кінцівок); інфекційних (бруцельоз,
кампілобактеріоз, лептоспіроз, інфекційний ринотрахеїт,
сальмонельоз та ін.); інвазійних (трихомоноз, злучна хвороба та
ін.) хвороб. Профілактика симптоматичної неплідності потребує
регулярного проведення диспансеризації поголів’я, зокрема
акушерської та гінекологічної, системного моніторингу здоров’я
самок, аналізу причин неплідності і запровадження ефективних
методів запобігання виникненню заразних і незаразних хвороб.
Експлуатаційна неплідність виникає за таких порушень
умов експлуатації, які призводять до виснаження організму
самки. Наприклад, осіменіння та запліднення фізіологічно
незрілих самок, висока молочна продуктивність, подовження
лактаційного періоду, штучне скорочення сервіс‐періоду, інтен‐
сивний роздій після родів, штучна провокація багатоплідності,
подовжений підсос, інтенсивний тренінг або важке фізичне
навантаження кобил, сук мисливських та службових порід.
Розвиток кліматичної неплідності виникає за несприят‐
ливих умов макро‐ і мікроклімату, а також технологічних
порушень утримання тварин. При цьому самки зазнають дії
різноманітних стрес‐факторів: температурних (висока або
низька температура повітря), атмосферних (вологість, атмосфер‐

381
ний тиск, тривалість фотоперіоду, загазованість повітря, пора
року, шумове подразнення, наявність протягів, освітлення тощо);
емоційних (перегруповування тварин, введення нових самок у
стадо, зміна приміщень, грубість та некоректна поведінка
обслуговуючого персоналу тощо); транспортних. Причиною
виникнення гінекологічних хвороб часто стає відсутність або
недостатність моціону (корови, вівці), обмеженість рухливої
активності (суки, свині), переміщення тварин з різних кліматич‐
них зон.
Штучна неплідність виникає у здорових самок внаслідок
порушення технології осіменіння (штучно набута неплідність)
або зумисного припинення відтворення тварин (штучно спрямо‐
вана неплідність). У першому випадку причинами є осіменіння
неякісною спермою, неправильний вибір часу та спосіб введення
сперми тощо. Для виникнення штучно спрямованої неплідності
застосовують роздільне утримання самців і самок, пропуск
осіменіння, кастрацію тварин.
Для профілактики штучно набутої неплідності самок
виявляють та усувають технологічні фактори, що призводять до
зниження якості сперми, андрологічну диспансеризацію плідни‐
ків, забезпечують повноцінну роботу пункта штучного осіме‐
ніння та аналізують роботу і професійний рівень техніка
штучного осіменіння.

10.3. МЕТОДИ ГІНЕКОЛОГІЧНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ САМОК

Гінекологічне дослідження неплідної самки включає в себе

збір анамнестичних даних про відтворну функцію, хвороби, які
вона мала, умови утримання, годівлю, експлуатацію,
продуктивність; проведення загального клінічного обстеження;
вагінального й трансректального дослідження; додаткових (за
необхідності) лабораторних та інструментальних досліджень.

382
 Під час збору анамнезу встановлюють кількість та перебіг
родів, їх ускладнення, стан приплоду, методи лікування, прояв і
характер статевої циклічності, дату останнього осіменіння, якою
спермою і яким способом її вводили, прояв клінічних ознак
(виділення із статевої щілини, їх характер, зміни загального
стану, молочної продуктивності тощо). У більшості випадків ці
дані обмежуються повідомленнями про відсутність статевої
циклічності, багаторазові безрезультатні осіменіння, виділення
ексудату з статевої щілини. Також необхідно з’ясувати, якими
іншими хворобами перехворіла тварина, які засоби використо‐
вувалися для її лікування. Особливу увагу слід звернути на
умови, в яких утримують самку, чи надають їй регулярний
моціон, режим доїння, рівень молочної продуктивності.
Необхідно визначити повноцінність годівлі та якість кормів.
Уточнення окремих анамнестичних даних можна проводити
відповідно до отриманих результатів клінічного та гінекологіч‐
ного обстеження.
Клінічний стан визначають за результатами загального
обстеження та дослідження окремих функціональних систем
(серцево‐судинної, дихальної, травної та ін.). Особливу увагу
звертають на прояв ознак порушення обміну речовин, інтокси‐
кації, мінеральної недостатності, остеомаляції, остеопорозу,
набряки, деформації тазових кісток, стан сіднично‐крижових
зв’язок, гнійно‐некротичні ураження кінцівок.
Обов’язково виконують дослідження молочної залози. За
необхідності проводять лабораторні дослідження крові, сечі,
калу, за якими встановлюють морфологічні, біохімічні, гемато‐
логічні, імунні, гормональні показники.
Для дослідження зовнішніх і внутрішніх статевих органів
використовують клінічні методи: огляд і пальпацію; інструмен‐
тальні: вагіно‐, гістероскопію, рентгенографію, ультразвукове
сканування, гістологічне дослідження біоптатів, бактеріологічне
та біохімічне дослідження ексудату, вагінальних зіскобів, змивів

383
та відбитків. Основними є вагінальне і трансректальне дослід‐
ження.
За проведення вагінального дослідження у корів оглядом
визначають стан шкіри вульви: колір, складчастість (ознаки
набряку), наявність травм, рубців, виразок, виділень з статевої
щілини; пальпацією – консистенцію тканин. Нормою є блідо‐
рожевий з пігментацією колір та виражена складчастість шкіри,
рідкий волосяний покрив, пружно‐еластична консистенція
тканин статевих губ.
Для огляду переддвер’я піхви і клітора гінеколог великим і
вказівним пальцями обох рук розвертає статеві губи у відповідні
сторони та оцінює стан слизової за кольором, зволоженістю,
цілісністю. Уважно обстежує ділянку біля клітора, де містяться
малі вестибулярні залози.
Дослідження піхви проводять за допомогою вагінального
дзеркала, яке повинно бути стерильним, підігрітим до темпе‐
ратури тіла та зволоженим. У здорової корови слизова піхви
блідо‐рожевого кольору, блискуча та покрита прозорим слизом.
Шийка матки закрита, в складках знаходиться невелика кількість
слизу. За необхідності виконують пальпаторне дослідження
стінок піхви для виявлення новоутворень, абсцесів, кіст,
гартнериту та дослідження цервікального каналу (ступінь
розкриття шийки матки).
За допомогою трансректального дослідження пальпатор‐
но визначають морфофункціональний стан внутрішніх статевих
органів. Оцінка шийки матки проводиться за величиною,
консистенцією тканин, болючістю; рогів матки – за топогра‐
фічним розміщенням (розміри), ригідністю, консистенцією,
болючістю; яєчників – за формою, розмірами, консистенцією,
наявністю функціонуючих утворень (фолікули, жовті тіла),
болючістю.
У здорових невагітних корів і телиць матка та яєчники
знаходяться в тазовій порожнині. Матка має симетричні роги,
пружно‐еластичну консистенцію, скорочується під час

384
дослідження. Яєчники округлої або овальної форми, 2–4 см
завдовжки, пружно‐еластичної консистенції та містять
везикулярні фолікули або жовте тіло (залежно від періоду
статевого циклу). Яйцепроводи не пальпуються. В сучасній
ветеринарній гінекології широко використовують ультразвукове
сканування матки та яєчників у корів, яке проводять також
трансректальним методом. Стан статевих органів визначають за
ехогенністю тканин, функціональних та патологічних утворень.
У кобил гінекологічне дослідження проводять за подібною
методикою. Щодо самок інших видів – можливість проведення
трансректальної пальпації істотно обмежена.
В овець і кіз вагінальне дослідження проводять за
допомогою дзеркала. Звертають увагу на стан слизової оболонки
піхви та вагінальної частини шийки матки. Враховують її колір,
зволоженість, наявність ран, висипу, ерозій, ексудату, рубців та
визначають закритий чи привідкритий канал шийки матки. В
окремих випадках, якщо можна пропальпувати через черевну
стінку, пальпують бімануально. Найбільш у цих випадках ефек‐
тивне дослідження яєчників і матки – ультразвукове сканування.
Вагінальне дослідження свиней проводиться за допомогою
спеціального приладу – вагіноскопу. Трансректальна пальпація
проводиться лише у крупних свиноматок. У здорових самок
вдається прощупувати лише шийку матки у вигляді
ущільненого тяжа між прямою кишкою і тазовим з’єднанням та
яєчники. Останні знаходяться на відстані 10–15 см нижче
маклока, мають величину з грецький горіх, неправильну
бугристу форму і пружно‐еластичну консистенцію. Так як вони
знаходяться в бурсі, то відрізнити фолікули від жовтих тіл
неможливо. Трансабдомінальне ультразвукове дослідження
результативне лише за окремої гінекологічної патології (метрит,
новоутворення значних розмірів, кістоз).
У сук, через вузкість піхви, вагінальне дослідження
проводять лише у крупних самок за допомогою дзеркала або
вагіноскопа. Таким чином встановлюють вагініт, травми та інші

385
ураження слизової оболонки. В окремих випадках пальцем
можна дослідити вагінальну частину шийки матки. Основним
методом діагностики гінекологічних хвороб є сонографія.
Останнім часом для обстеження матки почали використовувати
гістероскопію та лапароскопію.
Для гінекологічного дослідження кішок і кролиць можна
використовувати лише трансабдомінальну пальпацію, ультра‐
звукове сканування та діагностичну лапаротомію. Результатом
гінекологічного дослідження повинен бути висновок щодо
причин порушення репродуктивної функції.
До гінекологічних хвороб відносять патології статевих
органів, що зумовлюють неплідність самок.

10.4. ХВОРОБИ ВУЛЬВИ І ПІХВИ

Вульвіт – запалення статевих губ. Як гострий процес,

виникає внаслідок травм (переважно під час коїтуса або
штучного осіменіння), укусів комах, алергічної сенсибілізації
організму, як хронічний – після родових травм, довготривалого
подразнення фекаліями, сечею, брудною підстилкою, непра‐
вильно підігнаною збруєю тощо.
Перебігає в серозній, катаральній та гнійній формах.
Загальний стан тварини задовільний. Статеві губи набряклі,
місцева температура підвищена, проявляється больова реакція.
В окремих випадках вульвіт може ускладнюватися флегмоною,
абсцесом, виразковим дерматитом.
Для лікування застосовують промивання ран антимікроб‐
ними розчинами, мазі або емульсії з бактерицидними,
протизапальними, заживляючими компонентами.
Вестибуліт, вагініт. Запалення слизової переддвер’я та
піхви, як правило, виникають одночасно – вестибуловагініт.
Причинами можуть бути травмування (грубе маніпулювання
піхвовим дзеркалом, інструментами для осіменіння), хімічний
опік за внутрішньовагінального введення лікарських препаратів

386
(антимікробних розчинів з високою концентрацією, препаратів
йоду), інфікування піхви, переважно стрептококами, стафіло‐
коками, патогенними грибами (за вагінального дослідження,
введення нестерильних інструментів, брудної підстилки тощо).
За перебігом розрізняють гострий вестибуловагініт та хроніч‐
ний, а за характером запалення – серозний, катаральний,
гнійний, флегмонозний, фібринозний, некротичний.
За гострого вестибуловагініту спостерігається занепо‐
коєння тварини, вигнута спина, часті сечовиділення та дефе‐
кація. В окремих випадках може підвищуватися температура
тіла, втрачатися апетит та знижуватися молочна продуктивність.
Слизова оболонка переддвер’я та піхви почервоніла, набрякла, з
ділянками крововиливів, ерозій, виразок, висипу, покрита
ексудатом.
За хронічного перебігу слизова оболонка стає потовще‐
ною, з вираженими складками та синюшним відтінком.
Спостерігаються ділянки некрозу та утворення у вигляді
щільних вузлів, рубців.
Для лікування застосовують внутрішньовагінальне введен‐
ня антимікробних розчинів, емульсій та мазей з антибактері‐
альною, протигрибковою, протизапальною, заживляючою дією.
За тяжкого розвитку захворювання доцільно виконувати
системну антибіотикотерапію.
Кісти піхви. Утворюються в бартолінієвих залозах та
гартнерових каналах внаслідок запалення та накопичення
ексудату. За цієї патології на бокових стінках переддвер’я або по
ходу гартнерових каналів виявляються утворення розмірами з
перепелине яйце або шнуроподібне потовщення. Часто за
інфікування кісти утворюються абсцеси.
Для лікування застосовують пункцію кісти з наступною
аспірацією рідини та введенням у порожнину йодовмісних
препаратів або розчинів антибіотиків. Якщо кіста має великі
розміри, то удаються до її екстирпації.

387
 Новоутворення в тканинах статевих губ, переддвер’я й піхви
частіше виникають у сук, ніж у самок інших видів. Зустрічаються
доброякісні пухлини – папілома, ліпома, фіброма, лейоміома та
злоякісні – саркома, карцинома, ліпосаркома. Причини їх
розвитку різні. Диференціальну діагностику проводять за візу‐
альною й ультразвуковою характеристикою пухлин, але висно‐
вок роблять за результатами гістологічного або цитологічного
аналізу.

10.5. УРАЖЕННЯ МАТКИ

Ураження матки є найбільш поширеною гінекологічною

патологією у самок, що призводить до тривалої неплідності,
низької заплідненості, а в наступному репродуктивному циклі –
аборту, фетоплацентарної недостатності, патологій родів і
післяродового періоду, народження мертвого або неповноцін‐
ного приплоду. Найчастіше ураження матки є ускладненнями
патологічних родів або хронічним перебігом післяродового
запалення. Рідше виникають через хвороби яєчників, хронічну
інтоксикацію та інші причини. Слід зауважити, що в багатьох
випадках, статева циклічність у самок збережена, а єдиною
клінічною ознакою є багаторазові безрезультатні осіменіння.
Цервіцит – запалення шийки матки. Процес може
локалізуватися в слизовій або поширюватися в більш глибокі
шари тканин – м’язову та серозну оболонки. Найчастіше є
хронічним продовженням запалення, що виникало через родові
травми, або вторинним вогнищем запалення матки чи піхви.
Гострий цервіцит виникає через травмування або інфікування
під час вагінального дослідження, природного або штучного
осіменіння. Характеризується привідкриттям каналу, в якому
знаходиться ексудат, почервонінням та припухлістю тканин
шийки. Самка проявляє занепокоєння, часто тужиться.
Пальпація шийки викликає виражену больову реакцію.

388
 За хронічного перебігу спостерігається гіпертрофія
складок слизової. Канал привідкритий та містить незначну
кількість ексудату. Через пряму кишку відчувається потовщена
шийка, її тканини неоднорідної консистенції з ділянками
ущільнення. Іноді пальпуються спайки з оточуючими ткани‐
нами, а сама шийка має викривлення або новоутворення. З
лікувальною метою цервікально вводять емульсії, мазі, болюси з
антимікробною, протизапальною дією. Зрошують шийку матки
теплими розчинами з протизапальними антисептичними та
в’яжучими речовинами. Можна використовувати також відвари
лікарських рослин (ромашки, нагідок, звіробою та ін.), ефірні
масла. Ефективним є застосування патогенетичної та рефлексо‐
терапії. У випадку, якщо шийка матки має зарощений канал,
численні спайки, деформацію самку доцільно вибраковувати
через її низьку запліднюваність у подальшому та неспромож‐
ність нормально народжувати.
Індурація шийки матки виникає як ускладнення цервіциту
і характеризується розростанням сполучної тканини, внаслідок
чого орган втрачає скорочувальну функцію. Як правило, такі
самки (найчастіше корови, свині) втрачають можливість
народжувати і вибраковуються.
Хронічний ендометрит – запалення слизової матки.
Перебігає у катаральній, гнійно‐катаральний та гнійній формах.
У більшості випадків має початок як гострий післяродовий
метрит. Іноді виникає внаслідок поширення запального процесу
з піхви, шийки матки або яйцепроводів, потрапляння
мікрофлори зі спермою або лімфогенним та гематогенним
шляхами з інших уражених органів. Зокрема, встановлений
асоційований зв’язок між ендометритом з маститом, гнійно‐
некротичними ураженнями в дистальних відділах кінцівок.
Тривалий перебіг хвороби призводить до хронічної інток‐
сикації, виснаження та схуднення самки, порушення функції
шлунково‐кишкового тракту (атонія передшлунків, тимпанія
рубця, почергові проноси та запори, метеоризм), значного

389
зниження молочної продуктивності. Статеві цикли нерегулярні,
неповноцінні, часто не проявляються. Із статевої щілини виді‐
ляється незначна кількість ексудату, який у вигляді кірочок виси‐
хає в нижньому куті вульви, на корені хвоста, сідничних горбах.
Під час вагінального дослідження виявляють ознаки
вестибуловагініту, привідкриту шийку матки з ексудатом
всередині. Трансректальною пальпацією встановлюють, що роги
матки збільшені та звисають в черевну порожнину. Матка
атонічна, її стінки потовщені, мають однорідну консистенцію з
ущільненнями, флуктуація умісту, порожнина незначна, іноді –
відсутня. Больова реакція, як правило, не проявляється. Після
масажу матки із статевої щілини виділяється ексудат. Часто
поряд з хронічним ендометритом діагностують й патології
яєчників. Так, у хворих корів виявляють гіпофункцію або гіпо‐
трофію яєчників, а у свиней – кісти.
Лікування за хронічного ендометриту обов’язково повинно
бути комплексним. Його основою є етіотропна терапія. Антибіо‐
тики вводять або парентерально, або у складі внутрішньо‐
маткових препаратів (за умови достатньо привідкритого церві‐
кального каналу). Також у порожнину матки можна вводити
препарати йодовмісні, антисептичні з іхтіолом, прополісом,
фуразолідоном, ефірними маслами тощо. Обов’язково призна‐
чають окситоцин, внутрішньом’язово, двічі на добу, естрофан,
пітуітрин, синестрол. Ефективною є новокаїнотерапія у вигляді
блокад. Також тваринам двічі на добу виконують масаж матки,
призначають вітаміни, за можливості – лазеро‐, УВЧ‐, рефлексо‐
терапію. Використовують загальностимулюючі та імуностиму‐
люючі препарати.
Прихований (субклінічний) ендометрит вважають різнови‐
дом хронічного ендометриту. Його особливістю є те, що умовно
патогенна мікрофлора, яка знаходиться в порожнині матки, не
викликає реакції запалення, але через виділення власних
продуктів життєдіяльності змінює біохімічні складові нормаль‐
ного середовища матки. Тому спермії, які потрапляють у матку,

390
гинуть і запліднення яйцеклітини не відбувається. Таким чином,
клінічні ознаки ендометриту відсутні, у самки проявляється
статева циклічність, але вона після осіменіння залишається
неплідною.
Діагностувати прихований ендометрит можна під час
прояву стадії збудження. В окремих випадках, в естральному
слизові візуально виявляють включення сірувато‐білих,
жовтуватих пластівців або прожилки гною. В інших випадках
використовують різні експрес‐методи діагностики.
1. Змішують естральний слиз з активною спермою та
досліджують під мікроскопом. За прихованого ендометриту
відбувається аглютинація сперміїв.
2. Проба на вміст сірковмісних амінокислот (за І.С. Нагор‐
ним, Г.М. Калиновським). В пробірку набирають 4 мл 0,5 %
розчину оцтокислого свинцю і по краплі додають 20 % розчин
їдкого натрію спочатку до появи, а потім – до зникнення білого
осаду. Потім в пробірку вносять 1–2 мл естрального слизу і
суміш нагрівають. Якщо відбулося помутніння, то це вказує на
вміст сірковмісних амінокислот, тобто реакція позитивна.
3. Модифікована проба Уайтсайда (за М.І. Поляневим,
Ю.М. Поповим). До 1–2 мл естрального слизу додають таку ж
кількість 4% розчину їдкого натрія і нагрівають до початку
кипіння. Після охолодження, якщо суміш набуває яскраво‐
жовтого забарвлення, – реакція позитивна.
4. Проба за В.Г. Гавришом. У пробірку з 2 мл сечі додають
1 мл 4% водного розчину азотною кислого срібла й кип’ятять
протягом двох хвилин. Утворення чорного осаду вказує на
позитивну реакцію, а світло‐коричневого – на негативну.
Також для діагностики використовують гістологічне
дослідження біоптату ендометрію, бактеріологічне або цитоло‐
гічне дослідження слизу.
Піометра – ускладнення метриту, яке характеризується
накопиченням гнійного ексудату в порожнині матки за

391
закритого цервікального каналу. Найчастіше виникає у сук і
кішок, рідше – у свиней, корів.
У хворих відмічається загальне пригнічення, відсутність
апетиту та виражена спрага. Іноді проявляється рвота та пронос.
Температура тіла в нормі, іноді – підвищується. Тварини
швидко худнуть, але об’єм черева збільшується відповідно до
кількості накопиченого гною в матці (може сягати 5–6 л).
Виділення із статевої щілини за звичай відсутні, іноді – невелика
кількість гнійного ексудату, який самки активно вилизують.
Основні методи діагностики – трансабдомінальна пальпа‐
ція та ультразвукове сканування матки. Під час дослідження
відмічається напруженість черевної стінки, збільшена матка з
флуктуючим вмістом, виражена больова реакція. На ехограмі
візуалізується матка з витонченою стінкою та ехонегативним
вмістом у порожнині.
У корів піометра розвивається внаслідок закриття шийки
матки. Загальний стан тварини задовільний, виділень із статевої
щілини не спостерігають. За трансректальної пальпації визна‐
чають збільшену матку, подібну до 2–4‐місячної вагітності. Її
поверхня гладенька, добре виражена флуктуація вмісту. Часто
відчувається вібрація маткових артерій. Яєчники зменшених
розмірів, іноді з жовтими тілами. Найточнішим методом дифе‐
ренціальної діагностики піометри є ультразвукове обстеження
матки.
Основним методом лікування сук і кішок за піометри є
оперативний, який полягає в екстирпації матки. Як правило,
видаляють також і яєчники. Консервативне лікування застосо‐
вують рідко лише за умови відкриття цервікального каналу.
Його ефективність незначна, так як у більшості випадків сама
матка зазнає глибоких морфологічних змін та втрачає
репродуктивну функцію.
У корів також тканини матки зазнають деструктивного
переродження, а тому лікування стає малоефективним. У
окремих випадках стимулюють гормональними препаратами

392
розкриття шийки матки та призначають терапевтичні заходи
відповідно до діагнозу ,,гнійний метрит’’.
Метрорагії – виділення крові з матки у корів та телиць під
час статевої охоти або через 1–3 доби після її закінчення.
Поширеність зазначеної патології може досягати 7–10 %.
Причини достатньо не вивчено. Існують думки про етіологічну
роль ендокринних розладів (ановуляції), морфологічної непов‐
ноцінності судинних стінок в ендометрії. Встановлено, що
метрорагія виникає у самок за гіповітамінозу, дефіциту макро‐
і мікроелементів, порушень кальцієво‐фосфорного обміну.
Специфічною клінічною ознакою є лише кров’янисті виділення
із статевої щілини. Інших змін в статевих органах не виявляють.
Заплідненість при цьому досить низька, тому мають місце
багатократні осіменіння.
Більшість дослідників стверджують, що за метрорагії
осіменіння проводити недоцільно, інші рекомендують осіменяти
самок, але 2–3 спермодозами. За значної кровотечі коровам
внутрішньом’язово вводять препарати кальцію. Призначають
курс вітамінотерапії, загальностимулюючі препарати. Обов’яз‐
ково потрібно збалансувати раціон за вмістом і співвідношенням
макро‐ і мікроелементів, вітамінів, хворих тварин забезпечити
регулярним моціоном.
Індурація матки – переродження матки внаслідок розр‐
остання в м’язовому шарі сполучної тканини. Виникає як
ускладнення хронічного метриту. Матка стає зменшеною, стінка
потовщена, поверхня бугриста, консистенція неоднорідна з
щільними ділянками. За індурації матка повністю втрачає свою
функцію, а тому лікування не має ефективності. Хвору тварину
потрібно видаляти із репродуктивного стада. Так чинять і з
самками, у яких діагностували атрофію матки, що характе‐
ризується значним зменшенням органа. Виникає зазначена
патологія як ускладнення хронічного запалення, внаслідок
хронічної інтоксикації та хронічних внутрішніх хвороб, за
недостатньої годівлі, неповноцінних умов утримання. Трансрек‐

393
тально визначають, що матка незначних розмірів, атонічна,
неоднорідної консистенції. У більшості випадків яєчники теж
зазнають атрофії, а тому статева циклічність у таких самок не
проявляється.
Сальпінгіт – запалення яйцепроводів. Причинами запа‐
лення можуть бути запальні процеси в матці чи яєчниках,
черевній або тазовій порожнинах, заочеревинні абсцеси та
флегмони, механічне пошкодження (наприклад, під час родів).
Може бути одно‐ і двобічним. Частіше трапляється
однобічний сальпінгіт. За перебігом розрізняють гострий і
хронічний, а за характером ексудату – катаральний і гнійний.
Ніжна структура слизової оболонки яйцепроводу зумовлює
швидке поширення запального процесу на всі шари його стінки
з накопиченням ексудату в поржнині органу. За хронічного
перебігу сальпінгіту потовщується стінка яйцепроводу, а його
канал звужується або закривається.
Ритм і повноцінність статевих циклів за сальпінгіту не
порушуються, але заплідненість відсутня. В нормі яйцепроводи
у корів за ректального дослідження не прощупуються. За
сальпінгіту вони пальпуються через стінку прямої кишки у
вигляті потовщених шнурів з фруктуючими округлими вузлами,
а за хронічного запалення – у вигляді щільних тяжів завтовшки з
олівець.
Наслідком сальпінгіту є втрата прохідності каналу яйце‐
проводу. Тому за одностороннього запалення прогноз заплідне‐
ності сприятливий або сумнівний. За двобічного сальпінгіту –
несприятливий.
Лікування симптоматичне (антибіотикотерапія) та пато‐
генетичне (новокаїнотерапія). У більшості випадків тварини
залишаються неплідними і підлягають вибракуванню.

394
 10.6. УРАЖЕННЯ ЯЄЧНИКІВ

Ураження яєчників є основною причиною порушення

репродуктивної функції самок. Статеві залози є органами‐
мішенями, а тому функціонально цілком залежать від процесів
у вищих ланках нейроендокринної системи. Умовно оваріальну
патологію розділяють на дисфункції (гіпофункція, персистенція
жовтого тіла) та хвороби, зумовлені морфологічними порушен‐
нями (оофорит, кістоз, атрофія, новоутворення та ін.). Більшість
патологій яєчників клінічно проявляються анафродизією –
відсутністю статевої циклічності.
Гіпофункція яєчників – зниження репродуктивної та
гормональної функції статевих залоз. Виникає через зменшення
виділення фолікуло‐стимуляційного гормону та припинення
повноцінного фолікулогенезу в яєчниках. Сприяючими факто‐
рами для розвитку гіпофункції вважають хронічний стрес,
акушерську патологію, старість, високу продуктивність, не‐
сприятливі умови утримання, скорочення фотоперіоду, сезон та
ін. У корів статеві цикли не проявляються або стають
неповноцінними. Ознаки тічки та загального збудження
невиразні, часто спостерігається ановуляція. Під час трансрек‐
тальної пальпації встановлюють, що яєчники нормальних або
дещо зменшених розмірів, з гладенькою поверхнею, консистен‐
ція еластична, однорідна. Фолікули та жовті тіла не прощу‐
пуються. Матка має знижену ригідність.
Лікування спрямовують на стимуляцію статевої цикліч‐
ності і включають методи, які мають загальностимуляційний
ефект, нормалізують кровообіг та обмінні процеси в тканинах
яєчників, а також безпосередньо стимулюють фолікулогенез
(гормональні препарати). Самок із гіпофункцією яєчників
забезпечують повноцінною годівлею, активним моціоном, за
можливості – дозованим контактом із самцями. Ефективними є
введення вітамінних і тканинних (із печінки, селезінки, яєчників)
препаратів, молозива, автокрові. Рекомендоване щоденне прове‐

395
дення масажу яєчників і матки (двічі на добу, протягом 5–7 діб),
а також застосування методів рефлексо‐, фізіо‐ та лазеротерапії.
Гормональна стимуляція спрямовується на активацію
фолікулогенезу в яєчнику та прояв стадії збудження статевого
циклу. З цією метою проводять введення препаратів з
фолікулостимуляційним гормоном (фолігон, овогон‐тіо), гона‐
дотропіном (СЖК, КЖК, гравогормон) або синтетичним анало‐
гами гіпоталамічного рилізинг‐гормону (сурфагон, фертагіл).
Зазначені препарати можна поєднувати з введеннями нейро‐
тропних (1 % розчин карбохоліну або 0,5 % розчин прозерину по
2–4 мл, тричі через добу). Гормональну стимуляцію застосо‐
вують, переважно, за комбінованими схемами.
Персистенте жовте тіло виникає внаслідок порушення
лютеолізису. Розрізняють персистентне жовте тіло вагітності –
якщо воно не розсмокталося протягом 3–4 тижнів після родів, та
персистентне жовте тіло статевого циклу – якщо його лізис не
відбувся за 2–3 тижні після прояву стадії збудження.
Найчастіше виникає у корів і кобил. До етіологічних
факторів відносять: патології матки, відсутність моціону, неза‐
довільні умови утримання, незбалансовану (висококонцентрат‐
на, згодовування кислих кормів та ін.) годівлю, високу
продуктивність, гестоз, порушення обміну речовин, кетоз,
ацидоз, ендокринні порушення, старість.
Загалом, своєчасне та повноцінне розсмоктування жовтого
тіла забезпечує виділення слизовою оболонкою матки
простагландинів F2‐альфа. Якщо цей синтез порушений
(субінволюція, атонія матки, ендометрит та інші хвороби матки),
то жовте тіло залишається в яєчнику і продовжує продукувати
прогестерон. Останній своєю дією блокує розвиток та дозрі‐
вання фолікулів у яєчниках, а тому спостерігається довготривала
анафродизія. Під час трансректального дослідження в одному з
яєчників виявляють жовте тіло, але підтвердити його
персистентність можна лише за повторного (через 2 тижні)

396
дослідження, якщо жовте тіло не зазнає змін і залишається в
яєчнику. Матка, як правило, атонічна, в’ялої консистенції.
Перед початком лікування потрібно встановити причину
персистенції жовтого тіла. Якщо у корови виявили патології
матки, то потрібно, насамперед, забезпечити їх усунення. Часто,
після нормалізації морфофункціонального стану матки, жовте
тіло у короткі строки спонтанно розсмоктується, а статева
циклічність відновлюється.
Результативність має також і запровадження активного
моціону, випасу, інсоляції, введення в раціон зелених кормів,
вітамінних та інших біологічно активних добавок. Консервативне
лікування включає в себе проведення масажу матки та яєчників,
введення нейротропних, тканинних, вітамінних та гормональних
препаратів. Найкращу ефективність має застосування препа‐
ратів простагландинів F2‐альфа, які вводять двічі, з інтервалом
11–13 діб. Більшість корів, яких лікують таким способом,
проявляють стадію збудження з 5–7 доби після першої ін’єкції.
Кіста яєчника – патологічне утворення, яке має тонку
оболонку та порожнину, заповнену рідиною. Найчастіше
виникає у корів, кобил, свиней, кішок.
Утворенню кіст сприяють висококонцентрований тип
годівлі, поїдання кислих кормів, кормових культур з високим
умістом фітоестрогенів (люцерна, кукурудза, гречка, просо),
дефіцит макро‐ і мікроелементів, недостатня інсоляція, гіподи‐
намія та ін.
Фолікулярна кіста виникає внаслідок порушення ендо‐
кринних механізмів овуляції. За низького рівня естрогенів під
час статевої охоти не відбувається передовуляторний викид
лютеїнізуючого гормону, через що у стінці домінуючого
фолікула не проходять зміни, потрібні для її розриву. В
ановуляторному фолікулі накопичується рідина, що призводить
до збільшення об’єму порожнини та трансформації в кісту. При
цьому рівень естрогенів у крові значно підвищується, що
провокує розвиток німфоманії.

397
 Німфоманія – це порушення репродуктивної функції, що
проявляється скороченням терміну стадій гальмування і
зрівноваження та подовженням і підсиленням прояву тічки,
загального збудження та статевої охоти. Самки занепокоєні,
активні, іноді – агресивні. Спостерігається зниження апетиту,
молочної продуктивності, втрата ваги тіла. Молоко стає на смак
солоним та гірким. За довготривалої німфоманії починають
проявлятися ознаки виснаження, статева циклічність гальму‐
ється, а на наступному етапі, через підвищення рівня андрогенів,
відбувається вірилізація самки – фенотипне перетворення у
самця. У них відмічається збільшення м’язової маси плечового
поясу, з’являється низький тембр голосу, агресивна поведінка.
Матка, яєчники та молочна залоза зазнають атрофії. Таких корів
можна використовувати для виявлення стадії збудження в інших
самок.
Лютеїнові кісти мають менші розміри та товщі стінки, ніж
фолікулярні та часто пальпуються як міхурці розмірами з
лісовий горіх. Кістозна рідина містить прогесторон, що
зумовлює прояв анафродизії у корів. Матка атонічна, в’ялої
консистенції, роги матки опущені в черевну порожнину.
Консервативне лікування базується на використанні СЖК,
КЖК, диригестрану, прогестинів сумісно з методами патогене‐
тичної і загальностимулюючої терапії.
З оперативних методів застосовують роздавлювання кісти
через стінку прямої кишки або проколювання через стінку піхви
(за А.Ю. Тарасевичем) чи ззовні через стінку крупа (за В.Г. Марти‐
новим). Уміст кісти відсмоктують, а потім вводять в її порожнину
розчин Люголя або новокаїну з антибіотиками. За лютеїнових
кіст вводять препарати з простагландином F2‐альфа.
Запалення яєчників є причиною безпліддя корів і кобил у
5–10 % випадків. За характеру ексудату розрізняють серозне,
гнійне, фібринозне і геморагічне запалення.
Оофорит буває обумовленим захворюваннями інших
органів (яйцепроводів, матки, піхви), а також травмами при

398
масажі, роздавлюванні кіст і видаленні жовтого тіла (у корів і
кобил за ректального дослідження).
Запалення буває гострим та хронічним. Прогноз часто
несприятливий.
Гострий оофорит супроводжується пошкодженням
функціональних тканин яєчника, випотіванням ексудату, що
проявляється болючістю і підвищенням температури тіла.
Порушуються статеві цикли. За ректального дослідження (у
корів, кобил) яєчники збільшені, іноді флуктують за рахунок
утворення абсцесів. Фолікули і жовті тіла відсутні.
За хронічного перебігу загальний стан тварин не зміню‐
ється. Яєчники збільшені, тверді, бугристі, неправильної форми;
паренхіма часто атрофована. Фолікулів і жовтих тіл немає.
Тваринам надають спокій, покращують годівлю і умови
утримання. Застосовують антибіотико‐, іхтіоло‐, патогенетичну
терапію, ультразвук, лазер. За хронічних процесів тварин, як
правило, вибраковують.
Атрофія яєчників – значне зменшення розмірів гонад за
рахунок морфологічних порушень. Виникає найчастіше у корів,
кіз, овець внаслідок хронічної інтоксикації, інфекційних та
паразитарних хвороб, ендокринних порушень, старості, хроніч‐
ного стресу. Пальпаторно визначають, що яєчники зменшені в
розмірах, консистенція їх неоднорідна та ущільнена. Фолікули та
жовті тіла в яєчниках відсутні. За атрофії одного яєчника статева
функція може зберігатися, а при двосторонній патології –
неплідність довготривала і в більшості випадків закінчується
повною втратою репродуктивної здатності. Клінічно атрофія
яєчників проявляється анафродизією. Матка, зазвичай, також
зазнає атрофії.
Застосування гормональної стимуляції за атрофії яєчників
не проводять. Доцільно застосовувати методи фізіотерапії та
загальностимулюючої терапії. За незворотніх морфологічних
порушень в яєчниках самок вибраковують з репродуктивного
стада.

399
 10.7. КОЇТАЛЬНІ ІНФЕКЦІЇ

Інфекційний фолікулярний вестибуліт характеризується

катарально‐вузликовим ураженням слизової оболонки
переддвер’я піхви. Чутливою є велика рогата худоба. Збудник
Micoplasma bovigenitalium, допоміжну роль виконують герпес‐
віруси. Зараження відбувається контактним шляхом (за
статевого акту), а також через сперму.
Через 2–3 дні після зараження проявляються ознаки
гострого запалення: статеві губи сильно припухають внаслідок
набряку, слизова оболонка переддвер’я піхви набрякла, яскраво‐
червоного кольору, з численними крапковими крововиливами,
покрита катаральним ексудатом. Запалені тканини болючі за
пальпації.
За гострої фази запалення спостерігається занепокоєння,
погіршення апетиту, зниження надою. Через 10–14 діб
інтенсивність запалення знижується, а на бокових стінках
переддвер’я піхви і навколо клітора з’являються гранульоми
(вузлики) завбільшки з просяне зерно. За потрапляння збудника
у порожнину матки (зі спермою, інструментами, контактним
шляхом) виникає катар ендометрію з викидом простагландинів
F2α, які лізують жовте тіло, що призводить до прихованого
аборту. Тому в неблагополучних стадах спостерігається висока
частота перегулів та подовжених статевих циклів.
Кампілобактеріоз – інфекційна хвороба, яка проявляється
переважно абортами у першій половині вагітності. Збудник
Campylobacter veneralis. Поширюєтья контактним шляхом (за
статевого акту) і через сперму. Чутливі велика рогата худоба і
вівці. Зараження овець відбувається через корм і воду.
У гострій фазі запалення вульва набрякла, слизова
переддвер’я піхви яскраво‐червона, покрита катаральним
ексудатом. На верхньобокових стінках переддвер’я піхви
спостерігаються яскраво‐червоні вузлики розміром з просяне
зерно. Після аборту чи нормальних родів порушується ритм

400
статевих циклів, а їх тривалість складає 25–35 днів. Заплідненість
різко знижується (потрібно в середньому п’ять осіменінь на одну
тільність). Для підтвердження діагнозу в лабораторію відправ‐
ляють абортовані плоди, навколоплідні оболонки, статевий слиз.
Від бугаїв – сперму та секрети придаткових статевих залоз.
Трихомоноз – інвазійна хвороба великої рогатої худоби.
Трансмісія збудника відбувається статевим шляхом, включаючи
і штучне осіменіння. Бугаї можуть заражати один одного через
предмети догляду, за отримання сперми на підставну тварину.
У інвазованих корів і телиць заплідненість не знижується,
але на 2–7‐му місяці (частіше на 4‐му) місяці відбувається аборт.
У частини корів після аборту розвивається піометра через лізис
тканин загиблого плода. Після зараження запальний процес
поширюється не тільки на переддвер’я, а і на піхву. Підгострий і
хронічний перебіг хвороби характеризується утворенням
вузликів розміром від просяного зерна до горошини на слизовій
цих органів. При введенні руки в піхву виникає відчуття
„тертушки“.
Діагноз базується на клінічних даних, мікроскопії ексудату
зі статевих органів самки чи препуція самця. За необхідності
абортований плід, ексудат чи статевий слиз, сперму і змиви з
препуція відправляють до ветлабораторії для дослідження
культуральним методом.
Інфекційний ринотрахеїт (пустульозний вульвовагініт) –
контагіозна хвороба великої рогатої худоби, що перебігає у
респіраторній або генітальній формах. Збудник – герпес‐вірус.
Респіраторна форма проявляється у вигляді масової
бронхопневмонії у телят 2–4‐місячного віку з високим відсотком
загибелі. Генітальна форма характеризується абортами в другій
половині вагітності, низькою заплідненістю, тривалою
неплідністю. За огляду переддвер’я піхви виявляють набряк і
гіперемію слизової оболонки, наявність пухирчастого висипу на
бокових стінках.

401
 Джерела збудника – бугаї, інфікована сперма, навколишнє
середовище. В якості матеріалу для виділення вірусу використо‐
вують секрет зі статевих шляхів, який збирають стерильними
тампонами на ранній стадії хвороби. Від абортованих плодів
відбирають шматочки легень, печінки, селезінки, плаценти.
Стерильні флакони з зібраним матеріалом розміщують у
термосі з льодом та відправляють до лабораторії. Одночасно від
хворих тварин відбирають проби крові для серологічного
дослідження.

10.8. ГІНЕКОЛОГІЧНА ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ

Диспансеризація – система планових діагностичних,

лікувальних і профілактичних заходів, направлених на
створення здорових високопродуктивних стад тварин.
Акушерська диспансеризація – комплексна система
діагностичних, лікувальних і профілактичних заходів, яка
забезпечує нормальний перебіг вагітності, родів і післяродового
періоду та функцію молочної залози. Вона виконується в три
етапи: перший – під час запуску корів та переведення їх у
сухостійну групу, другий – у родильному відділенні та третій –
на 2‐3‐й, 5‐7‐й, 13‐14‐й дні та в кінці післяродового періоду.
Гінекологічна диспансеризація – комплекс діагностич‐
них, лікувальних і профілактичних заходів, спрямованих на
виявлення причин (форм) неплідності самок та відновлення їх
відтворної функції.
Гінекологічній диспансеризації підлягають всі корови, у
яких не проявилася стадія збудження, або які не запліднилися
протягом 30 днів після отелення, а також телиці через 30 днів
після досягнення ними фізіологічної зрілості організму, але не
пізніше 18‐місячного віку.
Акушерська диспансеризація у корів у перші дні після
отелення запобігає не лише розвитку акушерських захворювань
(субінволюція матки, післяродовий ендометрит та ін.), а й

402
хронічного ендометриту, хвороб та функціональних розладів
яєчників, що потім стають причиною неплідності. Гінекологічна
диспансеризація і своєчасне лікування гінекологічно хворих
тварин забезпечують підвищення заплідненості, профілактику
анафродизії і деякою мірою – абортів, мертвонароджуваності,
гіпотрофії новонароджених та інших хвороб, що розвиваються у
вагітних самок.
Отже, наслідки акушерської і гінекологічної диспансери‐
зації взаємопов’язані і сприяють профілактиці захворювань в
різні фізіологічні періоди.
Традиційно акушерську і гінекологічну диспансеризації
проводять навесні − перед виводом тварин у літні табори, та
восени – при переведенні тварин на прив’язне утримання. При
погіршенні показників відтворення стада, окрім сезонної, може
проводитись вимушена диспансеризація.
В умовах промислового виробництва молока всі етапи
диспансеризації виконуються постійно впродовж року згідно з
технологічними картами.
Дані акушерської і гінекологічної диспансеризацій оформ‐
ляються документально у вигляді акта, в якому вказується:
загальна кількість корів, зокрема тільних, сумнівнотільних у
післяродовому періоді (30 днів); після осіменіння до 2−3‐х
місяців (зокрема після 1‐го, 2‐го, 3‐го і більше осіменінь);
неплідних (зокрема − гіпофункція яєчників, персистентне жовте
тіло, гіпотонія і атонія матки). Одержано телят на 100 корів.
Всього телиць, зокрема − парувального віку, тільних та
сумнівнотільних після осіменіння до 2−3‐х місяців.
Введено нетелів на 100 корів.
Абортів − всього, зокрема від корів і нетелів, а також
мертвонароджених.
Окремим розділом в акті зазначаються основні причини
акушерських і гінекологічних хвороб і неплідності. У вигляді
таблиці подаються дані діагностичної частини диспансеризації.
У наступному розділі дається аналіз ефективності методів

403
лікування тварин. Наприкінці визначаються розміри неплідності
та економічні збитки через неплідність.
Диспансеризація включає в себе три етапи: діагностичний,
лікувальний та профілактичний.
Гінекологічна диспансеризація корів проводиться в цеху
виробництва молока. Періодичність гінекологічної диспансери‐
зації обумовлюється її складовими частинами. Метою
діагностичної частини диспансеризації є визначення основних
причин захворювань, що призводять до неплідності корів і
телиць стада. Діагностика включає гінекологічне обстеження
неплідних корів і телиць (анамнез, зовнішній огляд, а також
ректальне та вагінальне дослідження) і проводиться щомісячно
перед складанням звіту, а вивчення факторів зовнішнього
середовища (годівля, утримання, моціон, інсоляція) та організа‐
ція відтворення стада (підготовка самок до осіменіння, техно‐
логія осіменіння, вирощування і підготовка ремонтного молод‐
няку) − щоквартально.
При зборі анамнезу, крім питань, що зазначені вище,
вивчають: рівень молочної продуктивності, перебіг родів та
післяродового періоду, тривалість неплідності, характер статевої
циклічності, дати осіменінь, зокрема останнього, дата виник‐
нення захворювання та ефективність лікування.
При проведенні диспансеризації телиць визначають їх
походження, умови вирощування, час статевого дозрівання,
періодичність і перебіг статевих циклів.
Проводячи зовнішній огляд, визначають стан вульви,
крижово‐сідничних зв’язок, внутрішньої поверхні хвоста та
промежини, стан слизової оболонки статевих губ та переддвер’я
піхви. Спеціальна частина включає вагінальне та ректальне
дослідження. При вагінальному дослідженні встановлюють стан
піхви та шийки матки, а при ректальному − топографію,
розміри, форму і консистенцію, ригідність, болючість, наявність
флуктуації матки, а також форму, розміри, консистенцію

404
яєчників, наявність у них фізіологічних (фолікули, жовті тіла) та
патологічних (кісти, новоутворення) утворень.
Однією із складових частин диспансеризації є проведення
лабораторного дослідження крові 10−15 % корів на початку
сухостійного періоду, через 10 −20 днів після родів та у неплідних
тварин.
При аналізі організації осіменіння, визначенні його
ефективності та для з’ясування причин низької заплідненості
клінічно здорових тварин вивчають технологію осіменіння, а
саме: зберігання, відтаювання, оцінку якості сперми, способи її
введення та визначення оптимального часу для осіменіння.
Поряд з цим аналізують санітарний стан пункту штучного
осіменіння (лабораторії по відтворенню стада), підготовку
інструментів, матеріалів та обладнання.
Основні показники відтворення стада великої рогатої
худоби контролюють щомісячно, за квартал і календарний рік, а
його результати подають у вигляді інформації про стан
відтворення.
У інформації доцільно висвітлювати такі питання:
кількість корів у стаді, з них − тільних, після отелення до 1‐го
місяця, після осіменіння до 2‐х місяців (зокрема після першого,
другого, третього і більше); неплідних і форми неплідності;
кількість корів, які визначаються як господарський брак.
В інформації мають бути дані за наростаючим підсумком
про розтелення корів і нетелів, поголів’я телят, що народилися
від корів і нетелів, з них живих та мертвих, а також кількість
абортів і падіж тварин.
Показники відтворення стада контролюють за норматив‐
ними даними, згідно з якими: корів до 30 днів після родів
повинно бути 8−9 %, після осіменіння до 2‐х міс. − 18 %, тільних –
55−60 %, зокрема сухостійних – 16–18 %.
Стан відтворення корів (стада) визначають також за
відсотком відношення кількості тварин, що розтелилися
протягом року, до наявного поголів’я на 1 січня поточного року.

405
Нормальним вважається стан відтворення, коли цей показник
становить не менше 85%, тривалість міжотельного інтервалу –
365 днів, а час від отелення до запліднення − 80 днів. При таких
показниках одержують 100 телят на 100 корів, а неплідність на
корову не перевищує 50 днів.
На основі виявлених причин акушерських і гінекологічних
хвороб та неплідності корів і телиць складається план заходів з їх
усунення і профілактики.
Диспансеризація сухостійних корів і нетелів спрямову‐
ється на забезпечення нормального перебігу вагітності, родів і
післяродового періоду.
Диспансеризація в родильному відділенні включає:
обстеження санітарно‐гігієнічного стану родильного відділення;
щоденний клінічний огляд корів; акушерське дослідження при
патологічних родах і при патології післяродового періоду;
лікування хворих тварин та проведення заходів профілактики
акушерської патології, яка виникає під час родів і в
післяродовий період.
У родильному відділенні щоденно клінічно оглядають
корів. Після закінчення молозивного періоду їх перевіряють на
субклінічний мастит пробою з 2% розчином мастидину, зокрема
тих, які в період запуску реагували позитивно.
Особливу увагу звертають на корів, у яких були
ускладнення родового акту і тяжкі патологічні роди, затримання
посліду. При виявленні відхилень від норми (чергування
періодів виділення великої кількості лохій і повної відсутності їх,
виділення рідких лохій з домішками пластівців, неприємного
запаху) проводять акушерське дослідження і за необхідності
проводять лікування.
У цех виробництва молока корів переводять через 10−15
днів після отелення і утримують до запуску. З 18‐го дня щоденно
виявляють статеву охоту і при її наявності осіменяють корів.
Щомісячно проводять гінекологічне дослідження корів, які
не проявили статевого збудження протягом 30−45 днів після

406
родів. Раз у три місяці досліджують 10−15 проб крові, сечі та
молока, які одержані від корів з анафродизією для визначення
стану обміну речовин.
За необхідності проводять ортопедичну диспансеризацію,
аналізують раціони та умови утримання, вивчають причини
абортів.
Враховуючи дані диспансеризації, складаються заходи з
профілактики і усунення неплідності корів і телиць (назва
заходу, термін виконання, відповідальні особи та відмітка щодо
виконання).
Методи визначення ефективності лікування. Ефектив‐
ність лікування тварин за післяродових акушерських та
гінекологічних хвороб визначають з урахуванням терміну від
початку лікування до одужання, прояву стадії збудження ста‐
тевого циклу та заплідненості. Також використовують клінічні та
статистичні методи. При цьому враховують тривалість
неплідності та збитки від неї, ветеринарні витрати на лікування,
визначають економічний ефект на одну гривню витрат.

10.9. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ

ВІД НЕПЛІДНОСТІ КОРІВ

За Г.В. Звєрєвою, розміри неплідності визначаються

шляхом відрахування числа продуктивно використаних корово‐
днів від загальної кількості їх у стаді.
Методика визначення розмірів неплідності у стаді корів за
Г.В. Звєрєвою передбачає наступні дії:
• розрахунок числа корово‐днів у стаді шляхом множення
середньої кількості корів на число днів року;
• розрахунок числа продуктивно використаних корово‐
днів шляхом множення кількості корів, що телилися, на
величину міжотельного інтервалу − 315 днів (285 днів вагітності +
30 днів післяродового періоду);

407
 • розміри неплідності у днях визначаються шляхом
віднімання числа продуктивно використаних корово‐днів від
кількості корово‐днів у стаді;
• кількість недоодержаних телят визначається шляхом
ділення кількості днів неплідності на величину міжотельного
періоду (315 днів).
Приклад: На 1.01.2011 року в господарстві нараховується
850 корів. Із них протягом 2010 року отелилось 790 корів.
Число корово‐днів у стаді становило: 850×365=310250.
Число продуктивних корово‐днів: 790×315=248850.
Розміри неплідності (днів): 310250−248850=61400.
Кількість недоодержаних телят становить: 61400:315=195
голів.
Неплідність корів призводить до недоодержання телят,
молока і м’яса. При визначенні економічних збитків через
неплідність корів, враховують всі три показники та витрати на
лікування неплідних корів.
Г.В. Звєрєва, В.І. Попович і А.І. Сергієнко (1976) запропо‐
нували таку формулу для визначення економічних збитків від
неплідності корів:

Еп = Ст+См+Чп+Зл+Чм,

де Еп − загальна сума економічних втрат при неплідності

корів;
Ст − вартість недоодержаного приплоду;
См − вартість недоодержаного молока;
Чп − втрати чистого доходу від річного приросту
недоодержаних телят;
Зл − витрати на лікування неплідних корів;
Чм – втрати чистого доходу від підвищення собівартості
молока в зв’язку з неплідністю корів.
За даними В.С. Шипилова, від неплідної корови при
середньому надої 4000 кг молока в рік, щоденно недоодержуємо
3 кг молока.

408
 У нашому господарстві середньорічний надій на корову
становить 3600 кг. Отже, щоденне недоодержання молока від
неплідної корови становить 2,7кг.
4000 кг – 3 кг; 3600 кг – х;
3600 Ч3
х= = 2,7кг .
4000
Помноживши валову кількість втраченого молока на
ринкову ціну 1 ц, одержимо загальну цифру економічних
збитків у гривнах.
Приклад: Всього днів неплідності за рік, як було вказано
вище, 61400. Помноживши 61400 днів на 2,7 кг, одержимо
загальну кількість недоодержаного молока внаслідок неплід‐
ності: 61400×2,7=1657,8 ц.
Отже, кількість втраченого молока у стаді становитиме
1657,8 ц.
Втрати чистого доходу від приросту недоодержаних телят
(в грн) визначаються за формулою:

Ж1 − Ж0
Чдх = ЧКт,
2
де Чдх − чистий доход від реалізації яловичини;
Ж1 − можлива жива маса теляти на кінець року, кг;
Ж0 − можлива жива маса теляти на початок року, кг;
Кт − кількість недоодержаних телят.
На кожному недоодержаному теляті господарство втрачає
в середньому 1 ц приросту, але цей показник має значні
коливання залежно від добових приростів маси тіла.
Втрати (грн) на лікування неплідних корів визначаються за
формулою:
Зл = Зк × Кк,

де Зл − загальні втрати на лікування неплідних корів;

Зк − середні втрати на лікування неплідної корови;
Кк − кількість неплідних корів.

409
 Кількість неплідних корів визначається шляхом ділення
загальної кількості днів неплідності на 365.
Втрати чистого доходу від підвищення собівартості молока
при неплідності корів визначають за формулою:

Чм = Зц × У × Кк,

де Зц − підвищення витрат на виробництво центнеру

молока з врахуванням кількості днів неплідності, грн;
У − середньорічний надій на корову, ц;
Кк − кількість неплідних корів у групах.

V Контрольні питання
1. Суть та завдання ветеринарної гінекології.
2. Назвіть відмінності між поняттями “неплідність” та
“яловість”.
3. Класифікація неплідності за А.П. Студєнцовим.
4. Мета та завдання гінекологічної диспансеризації.
5. Назвіть методи гінекологічного дослідження.
6 Причини та симптоми запалення вульви, переддвер’я та
піхви у самок різних видів тварин.
7. Назвіть хвороби матки, їх причини, діагностичні ознаки
та лікування.
8. Які причини виникнення цервіциту?
9. Сальпінгіт.
10. Які хвороби яєчників зумовлюють неплідність?
11. Що таке анафродизія та за яких гінекологічних хвороб
вона може проявлятися.
12. Які фактори зумовлюють персистенцію жовтого тіла в
яєчниках?
13. Які методи стимуляції відтворної функції застосовують
за гіпофункції яєчників?
14. Оофорит: причини виникнення та діагностичні ознаки.
15. Наслідки сальпінгіту.

410
Розділ 11

АНДРОЛОГІЯ

Ветеринарна андрологія – наука про патологію

статевої системи самців.

11.1. УРОДЖЕНІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ

Гіпоплазія статевого члена. Недорозвинутість статевого

члена молодих бугаїв, що проявляється під час статевого
збудження і характеризується слабким проявом ерекції та
малими розмірами пеніса. Бугаї підлягають вибракуванню.
Гіпоспадія. Розщеплення пеніса (вентральна щілина) у
його нижній частині внаслідок незрощення губ уретри в ділянці
розщепленої мошонки або на різних рівнях промежини. Часто
гіпоспадія супроводжується гіпоплазією (недорозвинутістю)
печеристих тіл статевого члена. Такі тварини підлягають
бракуванню.
Кровотеча з верхівки статевого члена спостерігається у
молодих бугаїв за ерекції, як уроджена аномалія пеніса. Під час
клінічного дослідження на верхівці статевого члена виявляють

411
невелику норицю статевого члена у вигляді синювато‐червоного
горбика з валикоподібними краями і заглибленням у центрі.
Кров, потрапляючи в еякулят, згубно діє на спермії.
Дана аномалія може бути ознакою більш глибоких
вроджених порушень статевої функції бугаїв, тому таких тварин
слід бракувати.
Дисфункція ретракторних м’язів статевого члена –
особливий вид парувальної імпотенції бугаїв, за якої спостері‐
гається спазм ретракторних мязів статевого члена під час садки
на корову чи отримання сперми на штучну вагіну, внаслідок
чого статевий член не виходить з препуційного мішка. Хвороба є
спадковою, тому хворих бугаїв вибраковують.
Спіралеподібне викривлення статевого члена під час
ерекції – проявляється у штопороподібному обертанні кінцевої
частини статевого члена навколо своєї осі проти годинникової
стрілки: спочатку справа наліво згори донизу, а тоді зліва
направо знизу вгору і вперед. Хвороба може успадковуватися,
тому носіїв вибраковують.
Персистуюча вуздечка як збереження вродженої
(нерозірваної) зв’язки статевого члена і препуціального мішка,
що проявляється наявністю складки слизової оболонки
препуція, яка виступає над швом статевого члена (вільна або
розірвана вуздечка) і може спричиняти викривлення статевого
члена, гальмування або спотворення статевих рефлексів.
Лікування – хірургічне. Вуздечку розсікають ножицями або
термокаутером.

11.2. НАБУТІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ПАРУВАННЯ

Механічні пошкодження та запалення. За локалізацією

механічні пошкодження органів парування поділяють на
екстрапрепуційні – коли пошкодження завдано з боку шкірно‐
фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційні – коли
пошкодження завдано зсередини препуціального мішка і

412
ретропрепуційні – коли пошкоджується статевий член і навко‐
лишні тканини препуційного мішка. Названі пошкодження
бувають відкритими і закритими.
Екстрапрепуційними пошкодженнями є забої, рани (поверх‐
неві, глибокі та проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті.
Інтрапрепуційними пошкодженнями вважають рани стате‐
вого члена та листків препуційного мішка (забиті, рвані та
різані).
До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви білко‐
вої оболонки статевого члена з крововиливами та утворенням
гематоми; лікування – оперативне, але воно не завжди ефектив‐
не; вивороти препуційного мішка – вихід його парієтального
листка назовні з можливими пошкодженнями, тріщинами,
запаленнями; при лікуванні намагаються зняти запальні явища,
застосовуючи антисептичні та в’яжучі засоби, а згодом – тепло й
масажі крайньої плоті; випадання препуційного мішка (коли
препуційний мішок, що випав, не може повернутися у вихідне
положення); лікування оперативне – відшивання, резекція чи
ампутація випалої частини препуція; запалення препуційного
мішка – акропостит та баланопостит, фімоз, парафімоз.
Для кращого розуміння захворювань препуція треба знати
його будову. У бугая препуцій утворює вузьку піхву довжиною
25–30 см, діаметром 3–5 см; у барана – відповідно 10–18 і 1,5–4 см.
Початкова частина препуція відвисає від черевної стінки у бугая
на 5–6 см, у барана – на 2–4 см. На її вільному кінці є отвір
зірчастої форми у бугая, V‐подібної у барана, за яким розміщене
переддвер’я, а далі – передня порожнина препуція. Зовні на
шкірі препуція є ніжні, тоненькі волоски, внутрішня поверхня
порожнини покрита плоским багатошаровим епітелієм, позбав‐
леним волосяного покриву за виключенням звислої частини
крайньої плоті. Приблизно на глибині 3–4 см в порожнині
препуція на слизовій оболонці є циркулярні складки, які
формують так звану шийку, що відокремлює кінцеву частину
статевого члена, за якою знаходиться фундальна частина.

413
 Під час ерекції слизова оболонка препуція (за винятком
початкової частини) вивертається назовні, щільно облягаючи
статевий член.
До хвороб препуція відносять такі запальні процеси –
акропостит (acroposthitis) – ураження тканин в ділянці вільно
звислої частини препуція; постит (posthitis) – запалення
слизової оболонки в ділянці її поздовжніх та циркулярних
складок; баланопостит (balanoposthitis) – одночасне ураження
слизової оболонки фундальної частини препуція та головки
пеніса; дифузний постит (posthitis diffusa) – запалення усіх
шарів препуція.
Aкропостит у бугаїв зазвичай має екзематозно‐ виразкову
форму. Кінцева частина препуція при цьому набрякає, стає
болючою, на ній з’являються ділянки некрозу, після від‐
торгнення та інфікування яких розвивається гнійне запалення.
На поверхні виразок з’являється густий, тягучий гній, що за
висихання утворює товсту кірку.
У баранів і валахів екзематозно‐виразкова форма акропости‐
ту виникає в березні‐квітні у вигляді болючого припухання
кінцевої частини препуція. Її шкіра стає синюшною, тварина
часто б’є тазовою кінцівкою по череву. На шкірі препуція
утворюються папули, заповнені серозною рідиною. Припухання
збільшується, кінцева частина препуція звисає на 5–6 см від
стінки черева, на її шкірі виникають невеликі виразки, вкриті
струпом.
Фолікулярно‐виразкова форма акропоститу у баранів і
валахів розвивається на слизовій оболонці препуція. Внаслідок
закупорки порожнин та проток сальних залоз і розвитку
гнійного фолікуліту в порожнині препуція з’являються гній‐
ники, на вершині яких стирчить волос. Гнійники лопаютьсяі на
їх місці утворюються виразки, покриті гноєм. Захворівання
виникає в спекотну погоду, коли є багато мух, які відкладають
личинки навколо гнійних фолікулів. Проникаючи у тканини
препуція на глибину 7–8 см, личинки ускладнюють перебіг

414
хвороби. При цьому виникає гострий запальний набряк з
підвертанням шкіри отвору препуція всередину і подразненням
парієтального листка препуційного мішка, що викликає зву‐
ження отвору препуція та фімоз. Запущені випадки зумовлю‐
ють розвиток виразкового акропоститу. Лікування спрямовують
на забезпечення спокою для ураженого органа, зняття запалення
і запобігання ускладненням.
Постит (posthitis) – запалення слизової оболонки
препуція від звислої частини до циркулярних складок (шийки
препуція), яке може мати гострий та хронічний перебіг,
серозно‐фібринозну та гнійну форми і проявляється витіканням
тягучого прозорого ексудату, що склеює волоски навколо
препуціального отвору, гіперемією та набуханням слизової
оболонки – за серозного поститу, десквамацією епітелію і
виділеннями з плівками фібрину, що відкладаються на слизовій
оболонці та важко знімаються за серозно‐фібринозної форми, а
також витіканням гнійного ексудату і сильною болісністю
препуція – за гнійного поститу.
Запаленню сприяють анатомічні особливості будови
препуція самців. У бугая, наприклад, порожнина препуція
надто довга, вузька, статевий член під час сечовиділення іноді не
виводиться з препуція. Тому навіть незначні подразнення
слизової оболонки препуція призводять до її запалення, тим
більше, що тут постійно є різноманітна мікрофлора. Особливо
велика кількість її накопичується у дивертикулі слизової обо‐
лонки препуція у кнура. У баранів‐плідників виникненню
баланопоститу певною мірою сприяє сезонний характер пару‐
вання і накопичення в зв’язку з цим у препуціях великої
кількості сперми і з нею – мікрофлори в період статевого
спокою.
Баланопостит (balanoposthitis) – запалення внутрішнього
листка фундальної частини слизової препуція та головки
статевого члена, що виникає внаслідок травматичних, хімічних
та термічних пошкоджень і може ускладнюватися розвитком

415
гнійної мікрофлори. За етіологією буває банальним (звичайним)
і специфічним; за перебігом – гострим і хронічним; за клінічним
проявом – серозно‐фібринозним, гнійно‐фібринозним, пусту‐
льозним, фолікулярним, ерозійним, виразковим, гангренозним
та фіброзним.
Клінічний прояв характеризується появою тістуватого,
малоболючого припухання у задній частині препуція, при
натисканні на яку виділяється мутнувата в’язка рідина. Головка
статевого члена набрякла, почервоніла, слизова оболонка
препуція гіперемійована, в ділянці фундальної частини на ній
відкладаються плівки фібрину, які важко знімаються і часто
стають причиною так званого адгезивного (злипчастого)
запалення. Статевий член не виводиться назовні, при статевому
збудженні у тварини виникають біль і пригнічення. У важких
випадках сечовиділення стає крапельним або повністю
припиняється, що може призвести до смерті від уремії.
За гнійного баланопоститу до зазначених ознак додаються
склеювання волосся біля отвору препуція гнійним ексудатом,
який постійно виділяється. Під час пальпації порожнини
препуція відчуваються потріскування. При огляді порожнини
препуція на набряклій гіперемійованій головці статевого члена
виявляються ерозії, вкриті гноєм.
За виразкового баланопоститу на місцях ерозій виникають
виразки, вкриті гноєм з іхорозним запахом. Підвищується
температура тіла, хвора тварина більше лежить, не приймає
корму, сечовиділення утруднене. У хронічних випадках
розвивається слоновість препуція.
За гангренозного баланопоститу спочатку уражається
головка пеніса, після чого виникає вологий некроз стінки
препуція. Тварина гине від сепсису.
Особливої уваги вимагає баланопостит псевдомонозного
(на грунті розмноження синьогнійної палички) та мікоплаз‐
мового характеру – інфекційного захворювання, що виклика‐
ється Mycoplasma bovigenitalium. Псевдомоноз перебігає на тлі

416
гострих або хронічних запальних процесів у стінці препуція чи в
головці пеніса. При легкому натисканні на нього з уретри
виділяється 2 – 3 краплі гнійного ексудату.
При мікоплазмовому баланопоститі з порожнини препуція
виділяється невелика кількість мутного ексудату, який склеює
волоски препуція. При виведенні статевого члена на його
головці та слизовій оболонці препуція видно велику кількість
білих плівок. Придатки сім’яників збільшені, щільні, неболючі.
Ректальним дослідженням виявляють набряк уретри та
міхурцеподібної залози. За гострого перебігу запалення бугаї
відмовляються від садки, за хронічного – спостерігається
олігоспермія.
Лікування. Перші 3–5 днів вводити препарати в порожнину
препуція не доцільно. Краще робити аплікації на шкіру
препуція з іхтіолової мазі чи календули. Якщо виділення з
препуція не припиняються, його порожнину промивають
відварами ромашки або календули. Також застосовують
внутрішньовенне введення 1% розчину новокаїну – 60–80 мл (при
серозному баланопоститі). Для ретельної обробки статевого
члена і слизової препуційного мішка антисептичними засобами
виконують внутрішньотазову провідникову анестезію.
При адгезивному баланопоститі застосовують хірургічне
лікування.
При гнійному баланопоститі ефективне комплексне ліку‐
вання, яке включає антибіотикотерапію, посилення діурезу,
патогенетичну терапію та ретельну обробку статевого члена і
слизової препуційного мішка антисептичними і протизапаль‐
ними засобами.
У разі гангренозного баланопоститу вдаються до ампутації
статевого члена.
При псевдомонозному баланопоститі ззовні препуцій
протирають 3% розчином хлораміну, а у його порожнину
щоденно вводять 3% водний розчин водню пероксиду та 3%
розчином хлораміну, які чергують через день. Після введення

417
одного з названих розчинів та нагнітання повітря (80–100 см3) для
розпрямлення складок препуція гумовим кільцем перетинають
кінець препуція і проводять його масаж протягом 3–5 хв згори
донизу. Через 30–40 хв так само вводять у порожнину препуція
300–400 мл водно‐олійної суспензії поліміксину‐М‐сульфату на
вітамінізованому риб’ячому жирі чи нейтральному вазеліно‐
вому маслі і так само масажують. Через 7–10 хв після цього
знімають гумове кільце з кінця препуція, і його вміст витікає
самопливом. Курс лікування – 5 днів.
За мікоплазмозу статевих органів внутрішньом’язово і
місцево, в порожнину препуція, застосовують антибіотики
тетрациклінового ряду протягом шести днів. Через два тижні
курс лікування повторюють.
Дифузний постит – запальний процес у тканині
препуція без запалення слизової оболонки, що перебігає у
серозній або флегмонозній формі. За серозної форми препуцій
припухлий, болючий, іноді гарячий. Головка пеніса при цьому
максимально втягнута назад, а при флегмонозній формі
спочатку виникає розширений набряк нижньої черевної стінки,
після розсмоктування якого через 5–7 днів у стінці препуція
залишається щільне, гаряче, болюче припухання, де накопи‐
чується гнійний ексудат. У разі формування абсцесів, вони
проривають назовні або в порожнину препуція, утворюючи
нориці, що довго гояться.
При лікуванні застосовують протизапальні мазі на шкіру
препуція, а його порожнину промивають відваром ромашки чи
слабким розчином калію перманганату. Також застосовують
антибіотико‐, фізіо‐ та патогенетичну терапії.
Фімоз – структура препуція (phimosis), тобто немож‐
ливість виведення статевого члена з препуційного мішка. Може
бути уродженим (за гіпоплазії статевого члена і крайньої плоті) і
набутим (як наслідок патологічних процесів – набряку, травм,
рубцевого стягування препуційного отвору, запальних процесів,

418
вивороту слизової препуція, новоутворень, розривів статевого
члена, виразкового акропоститу).
Набряк препуція супроводжується накопиченням сперми,
яка іноді відкладається в складках слизової у вигляді пластинок,
пластівців чи бурої тістуватої маси. У баранів влітку в ній
розвиваються личинки мух.
Лікування хірургічне.
Парафімоз – защемлення статевого члена в препуційному
мішку і неможливість його зворотного входження у препуційну
порожнину внаслідок механічних перешкод (набряк статевого
члена, вивертання слизової препуція, новоутворень, перешну‐
ровування статевого члена довгими волосками крайньої плоті), а
також паралічу статевого члена та його ретракторних м’язів.
Найчастіше ця патологія трапляється у жеребців.
Ознаки: статевий член постійно звисає донизу, розмір його
защемленої частини збільшується, вона дифузно набрякає,
набуває темно‐червоного кольору з синюшним відтінком, на ній
розвиваються запальні процеси, виразки, вогнища некрозу.
Якщо парафімоз виник внаслідок паралічу статевого
члена, то на ньому немає помітних пошкоджень, але і
вправлення його не дає бажаних результатів, він відразу випадає
назад.
Лікування спрямовують на усунення основної причини.
Після внутрішньотазової провідникової анестезії застосовують
холодні примочки з помірним бинтуванням, надають статевому
членові горизонтального положення з допомогою суспензорних
пов’язок. Статевий член обробляють мазями для зменшення
набряку і запалення, виразки змащують розчином діамантового
зеленого, патологічні грануляції припікають ляпісом чи міді
сульфатом. Надто звужений отвір препуція за необхідності
розширюють оперативно.
При паралітичному парафімозі застосовують фізіо‐ та
новокаїнотерапію. Якщо бажаного ефекту не досягають – стате‐

419
вий член ампутують. Бугаїв за паралітичного парафімозу вибра‐
ковують.
У собак за парафімозу шерсть навколо отвору препуція
вистригають, статевий член густо змащують антисептичною
маззю і вправляють на місце. Іноді отвір препуція розширюють
оперативно.
Каверніт – запалення печеристого тіла у бугаїв і баранів,
що супроводжується сильною болючістю, незначним потовщен‐
ням тіла пеніса у місці пошкодження або на всьому протязі аж
до ніжок статевого члена. Якщо процес переходить у гнійну
форму, то білкова оболонка статевого члена розплавляється і
гній проникає у навколишні тканини, викликаючи розширену
флегмону, сепсис і врешті загибель.
Лікування – антибіотикотерапія, ампутація пеніса та
уретростомія.

11.3. ХВОРОБИ ШКІРИ МОШОНКИ

Шкіра мошонки бере участь у терморегуляції сперміо‐

генезу; різні хвороби, опіки, обморожування, екземи порушують
цю функцію. Названі хвороби проявляються по‐різному, тому й
лікування за них не однакове.
Екзематозний дерматит локалізується у середній та
нижній третинах мошонки, проявляється стійким хронічним
запаленням шкіри без чітких меж ураження та схильністю до
рецидивів. Спочатку спостерігається сильне занепокоєння
тварини, набряк стінки мошонки, згодом – поява невеличких
пухирців, що з часом лопають і зливаються один з одним.
Лікування. Мошонку миють з милом, видаляють струпи,
проводять кюретаж і змащують ранові поверхні мильним
спиртом.
Обморожування шкіри мошонки супроводжується її
анемією, вона стає твердою, не болючою, сім’яник підтягується і
лише на 3 – 4 день опускається в мошонку. Мошонка набрякає,

420
інколи набряк переходить на черевну стінку і стегна та
поступово спадає, а поверхневі шари мошонки протягом 2 – 3
місяців злущуються або відторгаються.
Лікування. Слід пам’ятати, що обморожування тканин –
зворотний процес. Тому чим швидше буде відновлено кровообіг
у пошкоджених тканинах, тим швидше настане одужання.
Тварин з обморожуванням мошонки треба помістити в тепле
приміщення, мошонку окутати 3–4 шарами матерії (тільки не
вати!), просоченої гарячою водою (40–450С). Для просочування
тканини можна використати гарячий чай. Потім всю мошонку
обкутують відрізком овчини чи ватника і закріплюють тонкою
мотузкою. Через добу пов’язку знімають і втирають суміш ма‐
сел – камфорного і блекоти, взятих в рівних частинах. У випадку
появи на шкірі мошонки синюшних плям, де буде проходити
відторгнення шкіри, їх змащують 5% або 10% розчином калію
перманганату, 10% маззю АСД Ф‐3, що запобігає розвиткові
вологої гангрени і гострого набряку. На початку лікування
тваринам застосовують внутрішньовенне введення 0,5%
новокаїну (бугаям – 100–120 мл; баранам – 40–50 мл). Далі –
симптоматичне лікування.
Абсцеси мошонки. Абсцеси в стінці органа можуть
виникати внаслідок колотих ран, подряпин, укусів комах, кліщів.
Проникнення мікрофлори через травматичні ушкодження
призводить до гострого гнійного запалення з утворенням
абсцесів різних розмірів та локалізації.
Лікування хірургічне. За абсцесів необхідно: зняти больову
реакцію і набряк, обмежити патологічний процес, прискорити
дозрівання абсцесу, своєчасно видалити гній з порожнини,
забезпечити розвиток грануляційної тканини та епітелізації
рани у стислі строки.
Видаляють волоски в ділянці шийки мошонки і проводять
циркулярну анестезію 0,5% розчином новокаїну, наносять на
шкіру 10% іхтіолову мазь або прикладають шар вати,
просочений 10%‐м спирт‐іхтіоловим розчином та накладають

421
легку пов’язку. Зрілі поверхневі абсцеси розтинають, проводять
кюретаж та дренують з лініментом Вишневського. У бугаїв
дренаж змінюють через 3–4 дні, а у баранів – щодня.
Флегмона мошонки – розлите гостре гнійне запалення
стінки мошонки частіше трапляється у баранів і рідше – у бугаїв.
За флегмони швидко розвивається набряк тканин мошонки,
вона відвисає та перешкоджає самцю пересуватися, він більше
лежить. Підвищується загальна і місцева температура, зникає
апетит. На 4–5‐й день починає випадати вовна на череві і
стегнах, різко збільшується кількість гною між шарами стінки
мошонки, утворюються нориці, через які виділяється гнійний
ексудат з неприємним запахом.
Лікування хірургічне. Виконують тотальну ампутацію
мошонки. Операцію проводять під наркозом і місцевим
знеболенням. Роблять циркулярний розріз шкіри та глибокої
фасції в ділянці мошонки на 2–3 см нижче рудиментарних
сосків, розтинають загальну піхвову оболонку, звільняють її від
ексудату, каструють тварину. Перед розсіканням перегородки
мошонки додатково проводять інфільтраційну анестезію по
місцю розрізу, відсікають перегородку, видаляють лімфатичний
вузол, що лежить збоку від пахового кільця. Рану шкіри
закривають швом, який має бути поздовжнім відносно білої
лінії живота.
Вагіноліт – запалення загальної піхвової оболонки, що
виникає як післякастраційне ускладнення і як самостійне
захворювання. Описане у баранів.
Клінічні ознаки: поверхневі шари мошонки рухомі,
збираються в складку, набряк відсутній. Сім’яник і його
придаток не промацуються. Пальпується розростання фіброзної
тканини в загальній піхвовій оболонці, яке у вигляді панцира
опускається від підшкірного пахового кільця на всій
протяжності мошонки. Вагіноліт спостерігається у одній або
обох половинах мошонки.

422
 Причини виникнення хвороби і лікування поки що
невідомі.
Гематоцеле – накопичення крові у порожнині загальної
піхвової оболонки мошонки. Причинами крововиливів можуть
бути рани чи забиття стінки мошонки, сім’яного канатика,
сім’яника чи його придатка. Це супроводжується рівномірним
або однобічним збільшенням мошонки, флуктуацією. З часом
кров зсідається, що зумовлює крепітацію за промацування
мошонки. Кров розсмоктується повільно, можливе утворення
фіброзних спайок у місцях відкладання фібрину.
Лікування. В гострих випадках на мошонку накладають 5 –
6 шарів марлі та прибинтовують її бинтом. Після цього пов’язку
густо просочують настоянкою календули чи арніки. На другий
день уводять в ділянці колінної складки тканинний препарат:
бугаям – в дозі 10 мл, баранам – 3 – 4 мл.
Гідроцеле – водянка порожнини загальної піхвової обо‐
лонки мошонки. Розвивається як наслідок порушень кровообігу
сім’яника чи як симптом асциту проявляється збільшенням,
заокругленням, відвисанням мошонки та її флуктуацією.
Мошонкова та піхвова грижа, одно‐ або двостороння, –
проникнення у порожнину загальної піхвової оболонки через
паховий канал кишок або сальника і здавлювання ними
сім’яника та його судин, внаслідок чого виникає сильний біль
під час садки. З часом розвивається атрофія сім’яника.
Лікування оперативне.

11.4. НАБУТІ ЗАХВОРЮВАННЯ СТАТЕВИХ

ОРГАНІВ БУГАЇВ

Периорхіт, орхіт, епідидиміт – запалення оболонок

сім’яника, сім’яника, придатка сім’яника, яке може бути одно‐
або двостороннім, гострим або хронічним, асептичним або
гнійним. Виникає на ґрунті травм або бактеріальної чи вірусної

423
інфекції (при бруцельозі, туберкульозі, вірусному пустульоз‐
ному баланопоститі та епідидиміті).
При гострому орхіті та периорхіті виявляють значне
збільшення сім’яника, набряки, підвищення місцевої температу‐
ри і сильну болючість. Об’єм еякуляту спочатку збільшується,
дещо підвищується його рН, спостерігається аглютинація
сперміїв.
Бруцельозний орхіт характеризується накопиченням
великої кількості рідкого ексудату в порожнині мошонки, тоді як
гнійний і туберкульозний орхіт супроводжуються формуванням
тут одного або кількох абсцесів, які можуть проривати у піхвову
порожнину з розвитком гнійного фунікуліту і перитоніту. У
тварин спостерігається пригнічення, підвищується температура
тіла, гальмуються статеві рефлекси, знижуються показники
якості сперми, у ній спостерігається аглютинація сперміїв,
з’являються їх патологічні форми, лейкоцити.
Оскільки орхіт, периорхіт та епідидиміт можуть бути
симптомами інфекційних хвороб, при постановці діагнозу
обов’язково треба проводити відповідні дослідження на ці
хвороби.
Лікування ефективне лише на початкових стадіях орхіту,
периорхіту та епідидиміту. При асептичному запаленні
застосовують сухий холод, новокаїно‐ та антибіотикотерапію. На
3–4‐ту добу призначають тепло, втирання мазей, тканинну
терапію.
Дегенерація, атрофія та фіброз сім’яників виникають на
ґрунті місцевих патологічних процесів (варикозне розширення
та тромбоз судин сім’яного канатика; накопичення в порожнині
загальної піхвової оболонки транссудату, ексудату, крові; набряк,
дерматит та екзема мошонки), порушень зоогігієнічних норм
утримання, годівлі та використання плідників, при тривалому
застосуванні препаратів йоду, миш’яку, нітрофуранів та
антибіотиків. Перебігає хвороба хронічно в субклінічній формі
та характеризується дегенеративними змінами зародкового

424
епітелію сім’яних канальців всього сім’яника чи окремої його
частки, що викликає спочатку гальмування, потім – розлади
сперміогенезу. При цьому в спермі поряд з олігоспермією
виявляють велику кількість юних та мертвих сперміїв
(азооспермія та некроспермія), а також окремі круглі
одноядерні чи багатоядерні клітини (тератоспермія). Якщо
одночасно розвивається і атрофія сім’яника, то сперміогенез
припиняється. Поступово паренхіма сім’яника заміщується
фіброзною тканиною, у якій можуть відкладатися солі кальцію.
Процес поширюється і на клітини Лейдига, що супроводжу‐
ється зменшенням або припиненням виробництва тестостерону.
Сім’яники зменшуються, ущільнюються, статеві рефлекси
згасають, зникають вторинні статеві ознаки.
Лікування на початкових стадіях зводиться до усунення
причин та створення для тварин нормальних умов утримання і
годівлі. Бугаїв забезпечують вітамінами А, D2 та Е, вводячи
щодня внутрішньом’язово концентрати названих вітамінів або
комплексні препарати. Доцільно також робити внутрішньо
аортальні введення 0,5%‐го розчину новокаїну з інтервалом 48
годин.
У випадках припинення сперміогенезу бугаїв вибрако‐
вують.
Фунікуліт – запалення сім’яного канатика (як перехід
запального процесу із сім’яника, придатка чи інших органів), що
супроводжується глибокими змінами в сім’янику, його судинній
системі з порушенням прохідності сперміопроводів та
аспермією.
Кісти сім’яників – уроджені чи набуті, одно‐ або
багатокамерні, що виникають внаслідок заростання сім’яних
канальців, сперміовиносних проток або каналу придатка
розміром від мікроскопічних до порожнин діаметром 1 – 5 см.
Кісти зумовлюють імпотенцію та аспермію, тому за двосто‐
ронніх кістозних уражень самців вибраковують.

425
 Запалення міхурцеподібних передміхурової та
куперових залоз спричинюється бактеріальною та вірусною
інфекцією (бруцельоз, туберкульоз, інфекційний ринотрахеїт –
інфекційний вагініт) і перебігає в гострій та хронічній формах,
зазвичай буває двостороннім. З усіх придаткових залоз міхурце‐
подібна вражається найчастіше. Катарально‐гнійне запалення
міхурцеподібних залоз (везикуліт) характеризується збільшен‐
ням об’єму еякуляту, водянистою консистенцією сперми,
наявністю в ній великої кількості слизу, підвищенням рН до 8–
8,5, олігоспермією та олігокінеспермією, аглютинацією сперміїв,
наявністю лейкоцитів та бактеріоспермією. Міхурцеподібна
залоза при ректальному дослідженні щільна, збільшена,
малоболюча і сильно бугриста. Окремі часточки збільшені і
дуже щільні внаслідок розростання фіброзної тканини. Гнійний
везикуліт характеризується підвищенням загальної темпера‐
тури. Тварини приймають позу для сечовипускання, стогнуть,
сеча виділяється дрібними порціями з домішками гною. У садку
йдуть важко, в еякуляті піоспермія і велика кількість слизу.
Паралельно можуть реєструватися запалення ампул (ампуліт),
передміхурової залози (простатит) і луковичних залоз (бульбо‐
уретральний аденіт).
Лікування ефективне лише на початку захворювання.
Переваги надають внутрішньоаортальним введенням новокаїну з
антибіотиками, до яких чутлива виділена мікрофлора.

11.5. УРОДЖЕНІ ТА СПАДКОВО ОБУМОВЛЕНІ

АНОМАЛІЇ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Гермафродитизм – уроджена аномалія, за якої у одного

особня одночасно розвиваються елементи мюллерових та
вольфових проток, що може виявитися у справжній
двостатевості, коли у статевих залозах є як тестикулярна, так і
яєчникова тканини, чи у несправжній, коли у тварини є і

426
сім’яники і зовнішні статеві органи самки (статеві губи,
переддвер’я піхви, клітор). Таких тварин вибраковують.
Крипторхізм – уроджена аномалія, що проявляється
затриманням опускання сім’яників у мошонку. Може бути одно‐
і двобічним. Якщо сім’яники залишаються у черевній порожни‐
ні, говорять про черевний крипторхізм. Якщо вони затримуються
в паховому каналі – це паховий крипторхізм. У крипторхів
температура в сім’яниках така, як температура тіла самої
тварини, що призводить до порушень сперміогенезу. Тому
крипторхів вибраковують.

V Контрольні питання
1. Що таке екстрапрепуційні, інтрапрепуційні та ретро‐
препуційні ушкодження органів парування самців?
2. Які патології відносять до уроджених хвороб органів
парування самців?
3. Що таке акропостит, постит і баланопостит?
4. Що таке фімоз і парафімоз?
5. Які форми акропоститу зустрічаються у баранів і
валахів?
6. Які форми баланопоститу зустрічаються у бугаїв і
баранів?
7. Хвороби мошонки та її органів незапального характеру.
8. Хвороби мошонки та її органів запального характеру.
9. Запалення придаткових статевих залоз.
10. Що таке гермафродитизм та крипторхізм ?

427
 Додаток А
Індивідуальна картка корови
Група _______________________
Корова № ___________________ Кличка______________________
Рік народження _____________ Останнє отелення ______ 2009 р.
Особливості отелення _____Осіменіння за планом ______ 2010 р.

Дата Що зроблено для профілактики неплідності

осіменіння (дата дослідження, діагноз, лікування і т. д.)
Р‐
‐Р‐
Дата запуску –
очікуваного отелення –

Додаток Б
Інформація про стан відтворення стада
у______________________________________
(назва господарства)

за ______________ _____ рік

(місяць)

1. Всього корів –
із них: тільних –
сумнівно тільних –
після отелення до 1 міс. –
після осіменіння –
у т. ч.: після 1‐го –
2‐го –
3‐го і більше –
Неплідних (усього) –
у т. ч.: не приходять в охоту більше 30 дн. після отелення –
хворих –
господарський та інший брак –

428
2. Всього телиць –
у т. ч: парувального віку –
із них: тільних –
Після осіменіння –
у т. ч: 1‐го –
2‐го –
3‐го і більше –
Неплідних –
у т. ч: не приходять в охоту –
хворих –
не досягли фізіологічної зрілості –
господарський брак –
3. Отелилося:
корів: з початку року –
за останній місяць –
нетелей: з початку року –
за останній місяць –
4. Мертвонароджених:
від корів: з початку року –
за останній місяць –
від нетелей: з початку року –
за останній місяць –
5. Одержано живих телят усього –
у т. ч.: від корів –
від нетелів –
6. Абортувало:
корів: з початку року –
за останній місяць –
нетелей: з початку року –
за останній місяць –
7. Вибуло корів з початку року –
у т. ч.: тільних –
Технік штучного осіменіння ____________________
(підпис)

429
 Додаток В

КАЛЕНДАР ТЕХНІКА

430
 Додаток Г
Стенд обліку відтворення корів

Після осі‐ Індивіду‐

Числа Після Місяці
меніння на альні карт‐ Примітка
місяця отелення року
контролі ки корів
1 2 3 4 5 6
1 I
2 II
3 III
4 IV
5 V
Для
6 VI
діагностики
7 VII
вагітності
8 VIII
9 IX
10 X
11 XI
12 XII
13 I
14 II
15 III
16 IV
17 V Тільні – місяць
18 VI запуску (дата в
19 VII індивідуальній
20 VIII картці)
21 IX
22 X
23 XI
24 XII

431
 1 2 3 4 5 6
25 I
26 II
27 III
28 IV Місяць
29 V передбачув
30 VI аного оте‐
31 VII лення
Не прий‐ VIII (дата в інди‐
шли в охоту відуальній
IX
більше картці)
X
30 днів XI
Вибракувані XII

Додаток Ґ
План та фактичне осіменіння корів і телиць
в __________________ на ___ рік

Корови Телиці
Місяці ± до поперед‐ ± до поперед‐
план факт план факт
нього року нього року
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Всього

432
 Додаток Д
План і фактичне одержання приплоду від корів і телиць
в ________________ на ___ рік

Корови Телиці
± до поперед‐ ± до поперед‐
Місяці план факт план факт
нього року нього року
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Всього

Примітка. Прогнози очікуваного приплоду складають за резуль‐

татами обстеження корів і нетелей станом на 1 січня поточного року та
на наступні 6 міс.; на 1 квітня – третій квартал; на 1 липня – на рік.

433
 Додаток Е
Реєстрація осіменіння корів приватного сектору

Дата
Тва‐ Ветер.
оте‐
До‐ рина, Дата осі‐ захо‐
№ П.І.Б. лення
машня дата меніння і ди і
з/п господаря і стать
адреса оте‐ номер бугая при‐
при‐
лення мітки
плоду
11 с. Під‐ Хоменко Берізка 20.01. 7586952
ворки П.П. 01.01. 2001р.
2001 р.

Додаток Є
ОРДЕР № _____
на відправлення сперми кнура
“___” _____________ 200 __ р.

Куди і кому відправлена сперма: область _____________________

район ___________________ село (господарство) _______________
Сперма кнура _________, № ___________, порода ______________
Кількість ППС у дозі _____, рухливість сперміїв _______________
Виживаність сперміїв за температури +38 ºС впродовж
3 год __________
Кількість спермодоз _________________________________________
Зав. лабораторії _____________________________________________
підпис одержувача

434
 Зворотний бік ордера
ОБЛІК
осімінених свиноматок та свинок завезеною спермою

Дата Дата
Кличка Кіль‐ Дата Витра‐
остан‐ пер‐
№ і кість останьо‐ чено При‐
нього шого
з/п № сви‐ осіме‐ го осіме‐ сперми мітка
опо‐ осіме‐
номатки нінь ніння (доз, мл)
росу ніння

435
 Додаток Ж
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства аграрної
політики України
17.12.2002 № 396
Форма № 8‐св

СТАНКОВА КАРТКА ПІДСИСНОЇ СВИНОМАТКИ

Свиноматка ____________ ____

кличка, ідентифікаційний номер, порода

Кнур ___ ____

кличка, ідентифікаційний номер, порода

Передбачувана дата опоросу _____Фактична дата опоросу ___

Порядковий номер опоросу __________________
Гніздо № ________________________________
На 5‐10‐й день після І опоросу: жива маса _____ кг, довжина
тулуба _____ см.
Хто обслуговує_______________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)

Народилося поросят, голів:

усього ,
у т.ч.: живих , з них кнурців ______, свинок ______;
мертвонароджених ;
муміфікованих ________;
виродків .
Відсаджено від свиноматки _____ голів.
Підсаджено до свиноматки № ___________ ______ голів.
Відлучено ____________ ______ голів.
(дата)

Зоотехнік‐селекціонер _____________________________

Оператор _________________________________________
Додаток З

436
 ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства аграрної
політики України
17.12.2002 № 396
Форма № 3‐св

Картка обліку продуктивності кнура

Кличка кнура___________ Ідентифікаційний номер ____________

Марка і номер ДКПТ ________________________________________
Господарство __________________________________________
Порода_______________________________ тип, лінія _____________

Продуктивність кнура за відтворювальною здатністю

запліднених свиноматок

Народилося Середня
Кличка та Порядко‐ поросят, гол. маса гнізда
Дата Дата
№ ідентифіка‐ вий при відлу‐
пару‐ опо‐
з/п ційний номер номер у т.ч. ченні у віці
вання росу усього
свиноматки опоросу живих 45 або 60
днів, кг
1 2 3 4 5 6 7 8

Зоотехнік‐селекціонер ____________ __________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

437
 Додаток И

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства аграрної
політики України
17.12.2002 № 396
Форма №16‐св

КАРТКА
обліку продуктивності кнура
за кількістю та якістю спермопродукції

Кличка ___________, ідентифікаційний номер______________

Порода ____________________, тип, лінія ___________________
Власник _________________________________________________
(господарство, район, область)

Прямо‐
Концентра‐
Дата Об’єм лінійно‐ Наявність
№ ція
взяття еякуляту, поступальна дефектів
з/п сперміїв,
сперми мл рухливість сперми
млрд/мл
сперміїв, %
1 2 3 4 5 6

Усього
У середньому

Зоотехнік _______________________

Лаборант _______________________

438
 Додаток І
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства аграрної
Код політики України
17.12.2002 р. № 396

Господарство
Район Форма № 4‐св
Область
439

ЖУРНАЛ ОБЛІКУ ПАРУВАННЯ (ОСІМЕНІННЯ)

МАТОЧНОГО ПОГОЛІВ’Я СВИНЕЙ
за ____ рік

Технік штучного осіменіння

(прізвище, ім’я, по батькові)

 Дата Дата
Закріплений кнур‐плідник
Дата парування опоросу
Поряд‐
Дата очіку‐ яким ідентифікацій‐ очі‐ фак‐
Кличка Ідентифі‐ ковий основний*: ідент.
№ відлучен‐ ва‐ спаро‐ ний номер кува‐ тич‐ Номер
свино‐ каційний номер кличка, номер мета
з/п ня поро‐ ного вано кнура ного ного гнізда
матки номер опо‐ закріп‐
сят пару‐ що (кличка,
росу лення
вання заміщує: ідент. ідент. І ІІ ІІІ IV
номер
кличка №)
440

* Запис ведеться у вигляді дробу: у чисельнику – основний кнур‐плідник, у знаменнику – що заміщує

 ЛІТЕРАТУРА

Андрієвський В.Я. Ветеринарне акушерство, гінекологія і

штучне осіменіння / В.Я. Андрієвський, В.І. Смирнов. – К.: Вища
школа, 1978. – 336 с.
Ветеринарне акушерство, гінекологія та біотехнологія
відтворення тварин з основами андрології / [Яблонський В.А.,
Хомин С.П., Калиновський Г.М. та ін.]; за редакцією В.А.
Яблонського та С.П. Хомина. – Вінниця: Нова книга, 2006. – 592 с.
Гришко Д.С. Лекції з ветеринарного акушерства / Гриш‐
ко Д.С. – Харків: Прапор, 2003. – 400 с.
Довідник по штучному осіменінню сільськогосподарських
тварин / [Смирнов І.В., Вінничук Д.Т., Денисенко М.Т., Шара‐
па Г.С.]. – К.: Урожай, 1980. – 317 с.
Довідник з репродуктивної біотехнології великої рогатої
худоби / [Буркат В.П., Влізло В.В., Кравців Р.Й. та ін.]; за
редакцією С.Г. Шаловила. – Львів, 2004. – 150 с.
Довідник лікаря ветеринарної медицини / [Вербицький П.І.,
Достоєвський П.П., Бусол В.О. та ін.]; за редакцією П.І. Вербицького
і П.П. Достоєвського. – К.: Урожай, 2004. – 1280 с.
Звєрєва Г.В. Профілактика неплідності корів і телиць /
Звєрєва Г.В., Сергієнко О.І., Чухрій Б.М. – К.: Урожай, 1981. – 104 с.
Звєрєва Г.В. Довідник техніка по штучному осіменінню
тварин / Г.В. Звєрєва, Б.М. Чухрій. – К.: Урожай, 1987.– 260 с.
Інструкція із штучного осіменіння корів і телиць / Відпов.
за вип. Ю.В. Мельник. – К.: ПП. ”Альфа‐принт“, 2001. – 40 с.
Інструкція із штучного осіменіння овець і кіз / Відпов. за
вип. Ю.В. Мельник. – К.: Аграрна наука, 2003. – 40 с.
Інструкція із штучного осіменіння свиней / Відпов. за вип.
Ю.В. Мельник. – К.: Аграрна наука, 2003. – 56 с.
Мастит сільськогосподарських тварин: метод. рекоменд. /
[Харута Г.Г., Касянчук В.В., Хоменко В.І. та ін.]. − К., 1997. − 28 с.
Методичні вказівки до модулів лабораторно‐практичних
занять із курсу “Акушерство, гінекологія і біотехнологія

441
відтворення сільськогосподарських тварин” / [Харута Г.Г.,
Вельбівець М.В., Подвалюк Д.В.та ін.]. – Біла Церква, 2002. – 235 с.
Методичні вказівки до проведення лабораторно‐прак‐
тичних занять з трансплантації ембріонів у корів / [Яблонський
В.А., Любецький В.Й., Лакатош В.М., Слепченко В.М.]. – К.:
Видавничий центр НАУ, 2004. – 40 с.
Методи дослідження статевих органів і молочної залози у
великої рогатої худоби / [Харута Г.Г., Подвалюк Д.В., Краєвський
А.Й. та ін.]. − Біла Церква, 1998.− 30 с.
Методичні рекомендації щодо застосування сонографії у
репродуктології сільськогосподарських тварин / [Харута Г.Г.,
Подвалюк Д.В., Хіцька О.А. та ін.]. – Біла Церква, 2000. – 28 с.
Новак В.П. Цитологія, гістологія, ембріологія / Новак В.П.,
Пилипенко М.Ю., Бичков Ю.П. – К.: ВІРА‐Р, 2001. – 296 с.
Патогенетична терапія при запальних процесах у тварин /
[Панько І.С., Власенко В.М., Левченко В.І. та ін.]. – К.: Урожай,
1994. – 251 с.
Харута Г.Г. Андрологічна диспансеризація бугаїв‐плідни‐
ків з основами корекції відтворної функції та сонографії /
Г.Г. Харута, С.С. Волков. − Біла Церква, 2005. − 18 с.
Харута Г.Г. Методичні вказівки до лабораторно‐практич‐
них занять з трансплантації ембріонів сільськогосподарських
тварин / Харута Г.Г. − Біла Церква, 1992. − 23 с.
Харута Г.Г. Методичні рекомендації з вибору оптималь‐
ного часу осіменіння та прогнозування заплідненості високо‐
продуктивних корів / Г.Г. Харута, В.В. Лотоцький. – Біла Церква,
2004. – 34 с.
Харута Г.Г. Прогнозування відтворної функції корів /
Харута Г.Г. – Біла Церква, 1999. – 94 с.
Штучне осіменіння корів і телиць: рекомендації / [Харута Г.Г.,
Волков С.С., Краєвський А.Й. та ін.]. – Біла Церква, 1999. – 47 с.
Яблонський В.А. Біотехнологія відтворення тварин /
Яблонський В.А. – К.: Арістей, 2004. – 194 с.

442
 Яблонський В.А. Практичне акушерство, гінекологія та
штучне осіменіння сільськогосподарських тварин / Яблон‐
ський В.А. – К.: Урожай, 1995.– 286 с.
Акушерство, гинекология и искусственное осеменение
сельскохозяйственных животных / [Михайлов Н.Н., Паршутин
Г.В., Козло Н.Е. и др.]; под редакцией Н.Н. Михайлова. – М.:
Агропромиздат, 1990. – 527 с.
Анатомия домашних животных / [Хрусталёва И.В., Михай‐
лова Н.В., Шнейберг Я.И. и др.]; под редакцией В.Н. Сайтаниди. –
М.: Колос, 2002. – 704 с.
Валюшкин К.Д. Акушерство, гинекология и биотехника
размножения животных: учебник / К.Д. Валюшкин, Г.Ф. Медве‐
дев. – Мн.: Урожай, 1997. – 718 с.
Ветеринарное акушерство и гинекология / [ А.П. Студенцов,
В.С. Шипилов, Л.Г. Субботина, О.Н. Преображенский ]; под ред.
В.С. Шипилова. – [6‐е изд.]. – М.: Агропромиздат, 1986. – 480 с.
Воронин И.И. Болезни быков‐производителей / Воро‐
нин И.И. – К.: Урожай, 1979. –120 с.
Гончаров В.П. Акушерство, гинекология и биотехнология
размножения животных / В.П. Гончаров, Д.А. Черепахин. – М.:
Колос, 2004. – 328 с.
Грачёв И.И. Физиология лактации сельскохозяйственных
животных / И.И. Грачёв, Галанцев В.П. – М.: Колос, 1974. – 279 с.
Заянчковский И.Ф. Практикум по искусственному осеме‐
нению сельскохозяйственных животных / И.Ф. Заянчков‐
ский, И.В. Смирнов. – М.: Колос, 1975.– 490 с.
Эрнст Л.К. Трансплантация эмбрионов сельскохозяйствен‐
ных животных / Л.К. Эрнст, Н.И. Сергеев. − М.: Агропромиздат,
1989. − 410 с.
Ермаченков Н.Н. Акушерство и гинекология сельскохозяй‐
ственных животных / Ермаченков Н.Н. – Ленинград: Колос, 1976. –
272 с.

443
 Квасницкий А.В. Трансплантация эмбрионов и генети‐
ческая инженерия в животноводстве / Квасницкий А.В.,
Мартыненко Н.А., Близнюченко А. А. − К.: Урожай, 1988. − 264 с.
Косенко М.В. Диспансеризация в системе профилактики
бесплодия и контроля воспроизводительной функции крупного
рогатого скота / Косенко М.В. – К.: Урожай, 1989. − 248 с.
Логвинов Д.Д. Ветеринарное акушерство и гинекология /
Логвинов Д.Д. – К.: Урожай, 1964. – 436 с.
Логвинов Д.Д. Физиология и патология вымени у коров /
Д.Д. Логвинов, Т.А. Чумакова. – К.: Урожай, 1971. – 268 с.
Мадисон В.В. Трансплантация эмбрионов в практике
разведения молочного скота / В.В. Мадисон, В.Л. Мадисон. − М.:
Агропромиздат, 1989. − 128 с.
Полянцев Н.И. Ветеринарное акушерство и биотехника
репродукции животных / Н.И. Полянцев, В.В. Подберёзный. –
Ростов‐на‐Дону: Феникс, 2001. – 480 с.
Практикум по акушерству, гинекологии и искусственному
осеменению с.‐х. животных / [Шипилов В.С., Зверева Г.В., Родин
И.И., Никитин В.Я.]. – М.: Агропромиздат, 1988. – 335 с.
Регуляция половой функции у коров и телок / [Харута Г.Г.,
Шарандак В.И., Авраменко Н.В. и др.]. – Белая Церковь, 1992. – 62 с.
Сергиенко А.И. Профилактика бесплодия крупного рога‐
того скота / Сергиенко А.И. – М.: Колос, 1984.− 188 с.
Сергеев Н.И. Методические рекомендации по трансплан‐
тации эмбрионов у овец / Сергеев Н.И., Мазенкин С.А.,
Ефремова М.Н. − Дубровицы, 1988. − 44 с.
Смирнов І.В. Штучне осіменіння сільськогосподарських
тварин / Смирнов І.В. – К.: Вища школа, 1982. – 218 с.
Справочник по ветеринарному акушерству / [Зверева Г.В.,
Олеськив В.Н., Хомин С.П. и др.]; под.ред. Г.В.Зверевой. – К.:
Урожай, 1985.– 280 с.
Хантер Р.Х.Ф. Физиология и технология воспроизводства
домашних животных / Хантер Р.Х.Ф. − М.: Колос, 1984. − 320 с.

444
 Навчальне видання

Григорій Григорович Харута

Сергій Семенович Волков
Ігор Миколайович Плахотнюк,
Світлана Анатоліївна Власенко
Микола Васильович Вельбівець
Борис Петрович Івасенко
Валерій Володимирович Лотоцький
Олександр Анатолійович Бабань
Іван Михайлович Бабак
Юрій Миколайович Ордін
Дмитро Васильович Подвалюк

АКУШЕРСТВО, ГІНЕКОЛОГІЯ ТА ШТУЧНЕ

ОСІМЕНІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

Навчальний посібник

Українською мовою

Редактори: С. Світельська, Н. Цибенко, Н. Салмай

Комп’ютерна верстка О. Давиденко
Дизайнер М. Цендревич

Підписано до друку 21.02.2013 р.

Умов. друк. арк. 18,5
Наклад 800 прим. Зам. № 14

Видавництво “Аграрна освіта”

Технікумівська, 1, смт Немішаєве
Бородянського Київської
тел. 04577-41-2-69

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єкта видавничої справи ДК № 1310

445