ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА

КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.

1.1 Поняття кримінального права

1.2 Предмет та метод кримінального права

1.3 Система та завдання кримінального права

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ЯК НАУКА

2.1 Наука кримінального права

2.2 Співвідношення кримінального права з іншими галузями права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 ВСТУП

Актуальність дослідження. Кримінальне право та суміжні галузі

права є ключовими складовими сучасної правової системи, які спрямовані на
забезпечення правопорядку, захисту прав та свобод громадян, а також
забезпечення функціонування суспільства в цілому. Актуальність
дослідження в цій області полягає в розумінні та вдосконаленні правових
механізмів, спрямованих на протидію злочинності, забезпечення
справедливості та розвитку правової доктрини.

Перш за все, кримінальне право вивчається з точки зору законодавства,

яке визначає злочини та відповідальність за них. Але для повного розуміння
цієї галузі права необхідно досліджувати суміжні області, такі як
кримінально-процесуальне право, кримінологія, кримінальна соціологія та
кримінальна психологія. Це допомагає розкрити природу злочинності,
механізми виявлення та розслідування злочинів, а також причини та умови,
що сприяють вчиненню злочинів.

Дослідження кримінального права та суміжних галузей має велике

значення для розвитку правової системи, зокрема шляхом аналізу та
вдосконалення законодавства. Зміни в суспільстві, технологічний прогрес та
зростання нових видів злочинності вимагають постійного адаптування
правових норм до нових реалій. Дослідження в цій області допомагає
виявити прогалини у законодавстві та запропонувати відповідні зміни для
більш ефективного захисту прав та інтересів громадян.

Крім того, розуміння кримінального права та його суміжних галузей є

важливим для підготовки фахівців у сфері права. Юридична освіта повинна
включати глибоке розуміння механізмів кримінальної відповідальності,
процесу розслідування та судочинства, а також аспекти кримінальної
психології та кримінальної соціології. Це дозволить майбутнім юристам
краще розуміти сутність правопорядку та відповідати на виклики, що
ставляться перед правовою системою.
 Кримінальне право - це одна із основних галузей права. Тому
теоретичне осмислення фундаментальних проблем, пов'язаних з його
розумінням, соціальним призначенням, сферою регулювання та критеріями,
на основі яких ця галузь відокремлюється в українській правовій системі як
самостійна, – все це є одним з найбільш складних та актуальних завдань, що
стоять перед кримінально-правовою наукою. У цьому слід враховувати як
теоретико-методологічну, а й практичну значимість проблеми, її складність,
суперечливість, потреби адаптації до сучасних реалій.

Сказане відноситься до всього спектру проблематики праворозуміння в

цілому та кримінального права зокрема, у тому числі до подальшої розробки
самого поняття кримінального права, визначення його сутнісних рис та
змісту, одноманітності понятійного апарату, іншими словами, до положень,
вихідних для вирішення ключових методологічних проблем.

Тим часом до теперішнього часу в правовій літературі склалася досить

строката картина різноманітних суджень та поглядів на поняття, сутність,
зміст та інші ключові ознаки кримінального права; об'єктивно це
пояснюється складністю та багатосторонністю самого феномену права та
особливостями прояву кримінального права в його суттєво різних іпостасях,
а в суб'єктивному плані – політичними та ідеологічними причинами, а також
різними світоглядними судженнями дослідників.

Узагальнюючи, дослідження кримінального права та суміжних галузей

права є невід'ємною складовою розвитку правової науки та практики. Воно
сприяє розумінню сутності злочинності, вдосконаленню законодавства,
підготовці кваліфікованих юридичних фахівців та забезпеченню ефективного
функціонування правової системи. Тому актуальність дослідження в цій
області залишається високою і вимагає постійної уваги з боку науковців,
практиків та освітян.
 Мета дослідження полягає у глибокому аналізі та розумінні механізмів
функціонування кримінального права разом з його суміжними галузями
дослідження кримінального права як науки.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:

- дослідити поняття кримінального права;

- проаналізувати предмет та метод кримінального права;

- охарактеризувати систему та завдання кримінального права;

- розглянути науку кримінального права;

- дослідити співвідношення кримінального права з іншими галузями

права.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері сучасного

функціонування українського кримінального права.

Предметом дослідження є українське кримінальне право.

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та

спеціально-юридичні методи наукового пізнання. Загальнометодологічна
основа дослідження представлена діалектичним методом, який дозволив
розглянути норми кримінального права у їх розвитку як динамічні явища
правової реальності.

У роботі використовувалися загальнологічні методи пізнання: аналіз та

синтез, порівняння та узагальнення; дедукція та індукція; метод міркування
від абстрактного до конкретного.

У ході дослідження застосовувалися і спеціально-юридичні методи,

такі як формально-юридичний; метод міжгалузевих юридичних досліджень.
Використання різних методів дослідження у їхньому комплексі дозволило
досягти поставленої мети дослідження.
 РОЗДІЛ 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗАВДАННЯ, СИСТЕМА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.

1.1 Поняття кримінального права

В сучасному світі, де правові норми відіграють ключову роль у

забезпеченні порядку та справедливості, розуміння поняття кримінального
права є надзвичайно важливим для кожного члена суспільства. Кримінальне
право не лише є галуззю права, але й важливою галуззю законодавства,
предметом вивчення у науці та навчальною дисципліною. Це знаряддя
юридичної системи, яке визначає відносини між особами та державою в
контексті злочинів і покарань. Розглянемо різні аспекти поняття
кримінального права, його роль у правовій системі та важливість у
суспільстві. (Рис.1.1)

Рис.1.1.Поняття «кримінальне право»

Кримінальне право є однією з основних галузей права, яка регулює

поведінку людей у суспільстві та встановлює відповідальність за порушення
законів. Воно визначає, які дії вважаються злочинними, а також передбачає
відповідні санкції за їх вчинення. Кримінальне право регулює відносини між
особами та державою в контексті злочинної діяльності, забезпечуючи безпеку
та порядок у суспільстві.

У багатьох країнах кримінальне право представлене в законодавстві у

вигляді кримінального кодексу або іншого нормативного акта, який містить
перелік злочинів та відповідні санкції. Законодавство кримінального права
встановлює правила процесуального порядку розгляду кримінальних справ,
права та обов'язки підозрюваних, обвинувачених та потерпілих. Ця галузь
законодавства є основою для правосуддя та забезпечує реалізацію правосуддя
в суспільстві [1].

У юридичній науці кримінальне право є об'єктом вивчення та

дослідження. Вчені та юристи аналізують теорії кримінального права,
розробляють методи інтерпретації законодавства, досліджують ефективність
правових механізмів протидії злочинності. Ця галузь юридичної науки сприяє
удосконаленню кримінального законодавства та впровадженню нових
підходів до боротьби зі злочинністю.

Кримінальне право також є важливою навчальною дисципліною у

вищих навчальних закладах, де студенти вивчають основні принципи та
положення кримінального права, а також процедури кримінального
судочинства. Це навчання допомагає майбутнім правникам розуміти правові
норми та процеси, пов'язані з вирішенням кримінальних справ.

Кримінальне право є невід'ємною складовою юридичної системи, яка

регулює відносини між особами та державою у випадках злочинів та їх
наслідків. Ця галузь права відіграє важливу роль у забезпеченні
правопорядку, безпеки та справедливості у суспільстві. Розуміння різних
аспектів кримінального права як галузі права, галузі законодавства, галузі
юридичної науки та навчальної дисципліни є важливим для будь-якої
людини, що цікавиться правовою сферою та справедливістю [2].
 Розглядаючи серйозність проблеми розуміння права, важливо
зазначити, що кримінальне право не повинно бути вважатися аналогом
кримінального закону.

Оскільки кримінальне право розглядає не права людини, а скоріше її

обов'язки (а саме відповідальність за порушення цих обов'язків, за незаконну
поведінку), термін "кримінальне право" є уявним поняттям, що охоплює
існування комплексу явищ - таких як кримінальне законодавство та
міжнародні угоди з питань його узгодження, його тлумачення
(інтерпретацію), включаючи доктринальний підхід та практику його
застосування [3].

Тому цей термін будемо використовувати приблизно, з урахуванням

сучасних уявлень науковців, викладачів та студентів. Інші погляди на
взаємозв'язок кримінального права і кримінального закону також можуть
бути вищезгаданими. Наприклад, В.О. Навроцький виокремлює такі аспекти
цього відношення. (Рис.1.2)

Рис.1.2.Співвідношення понять «кримінальне право» і «кримінальне

законодавство»

Той же автор зауважує, що принцип верховенства права передусім

адресований законодавцю, тому будь-які суперечності між правом і законом
повинні вирішуватись у процесі законодавчої діяльності, а не при
застосуванні закону. Правозастосувач не має права підміняти себе
законодавцем; натомість, головним у правозастосуванні є дотримання
принципу законності.

Отже, кримінальне право в Україні є самостійною галуззю права, що

складається з системи правових норм, законів, спрямованих на захист
найважливіших цінностей суспільства шляхом визнання певних дій як
злочинів і встановлення відповідних покарань для осіб, які вчинили ці дії.

1.2 Предмет та метод кримінального права

Дослідження предмету кримінального права є важливим у сучасному

світі, де злочинність є серйозною загрозою для суспільства та його членів.

Кримінальне право визначає правила, за якими суспільство реагує на

злочинну діяльність та забезпечує правопорядок. Предмет кримінального
права включає в себе різні аспекти, такі як визначення злочинів,
встановлення відповідальності за їх вчинення та засудження винних осіб.

Однією з основних причин актуальності предмета кримінального права

є постійна зміна суспільних умов та технологій, що призводить до
виникнення нових видів злочинності. Сучасне кримінальне право повинно
враховувати ці зміни та адаптуватися до нових викликів, щоб ефективно
боротися зі злочинністю.

Також, актуальність предмета кримінального права полягає у його

важливій ролі у забезпеченні прав людини та захисті суспільних цінностей.
Кримінальне право визначає межі поведінки, що є припустимими у
суспільстві, та встановлює відповідальність за її порушення, що є ключовим
для збереження порядку та безпеки [4].

Додатково, актуальність предмета кримінального права виявляється у

його впливі на розвиток правової системи та суспільства в цілому.
Кримінальне право відображає суспільні цінності та норми, а його постійне
удосконалення відбувається відповідно до змін у суспільстві та потребах
правопорядку.

Отже, предмет кримінального права залишається актуальним та

невід'ємним елементом правової системи, оскільки він визначає підходи до
вирішення кримінальних справ та забезпечення правопорядку у сучасному
світі.

У кримінально-правовій доктрині відзначається, що предметом

кримінального права є визначені відносини, що виникають внаслідок таких
явищ, як злочин, покарання, альтернативні покаранню заходи, а також
обставини, які виключають кримінальну відповідальність. Ми сприймаємо
підхід, за якого кримінально-правові відносини розділяються на
загальнорегулятивні, охоронні та конкретнорегулятивні. Загальнорегулятивні
виникають у зв'язку з криміналізацією та пеналізацією дій, що є
небезпечними для суспільства, і виникають при наявності двох основних
умов - набуття чинності кримінальним законом та досягнення особою
певного віку. Охоронні відносини виникають після вчинення злочину та
"розриву" загальнорегулятивних відносин. Конкретнорегулятивні
випливають з дій, які не є злочинами, але зовнішньо схожі на них, а також з
поведінки особи після кримінального провадження [5].

Додамо лише, що охоронні кримінально-правові відносини слід

асоціювати не лише з вчиненням злочину, а також з небезпечними для
суспільства діями осіб, які не були засуджені, або осіб, що ще не досягли віку
кримінальної відповідальності. Не підтримуємо позицію, висловлену в
літературі (О.В. Наден), згідно з якою норми, що регулюють відповідні
суспільні відносини, не є кримінально-правовими.

Реалізацію охоронних кримінально-правових відносин, що пов'язана з

вчиненням суспільно небезпечних дій особами, які не були засуджені, або
особами, які ще не досягли віку, коли можлива кримінальна відповідальність,
не слід пов'язувати з кримінальною відповідальністю - ці аспекти
відображаються у інших процесуальних документах (рішення суду про
застосування примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які не
були засуджені, та рішення суду про застосування примусових заходів
виховного характеру стосовно осіб, які ще не досягли віку, коли можлива
кримінальна відповідальність).

У юридичній літературі часто висловлюється пропозиція закріпити в

законодавстві положення, що кримінально-правовим реагуванням є
застосування передбачених Кримінальним кодексом заходів кримінально-
правового характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні дії у стані
неосудності або не досягли віку, коли можлива кримінальна відповідальність.
Обмежувати кримінально-правові відносини лише відносинами між
державою та особами, які вчинили злочини, на нашу думку, не можна. Цей
підхід не враховує відносин, в яких взяли участь неосудні особи або особи,
які не досягли віку, коли настає кримінальна відповідальність. Крім того, він
не узгоджується із завданням кримінального закону щодо загальної превенції,
яка охоплює осіб, які ще не вчиняли злочинів.

Зазвичай охоронні кримінально-правові відносини виникають після

вчинення злочину як юридичного факту. Це підтверджується, зокрема, тим,
що строки давності починають бігти з дня вчинення злочину, як передбачено
статтею 49 Кримінального кодексу. Вказані відносини виникають між
особою, яка вчинила злочин і має понести за це кримінальну
відповідальність, та державою через уповноважені органи, які мають
покласти на винного у злочині цю відповідальність [6].

У випадках, коли застосовуються певні норми щодо звільнення від

кримінальної відповідальності, такі як примирення між винуватим і
потерпілим або дійове каяття, визначення змісту правовідношення та його
подальшого розвитку залежить від згоди потерпілого. Учасником
кримінально-правових відносин має вважатися не лише винуватий, а й
потерпілий. Також важливими юридичними фактами, що впливають на
розвиток охоронних кримінально-правових відносин, є обставини, які
обтяжують або пом'якшують кримінальну відповідальність, передбачені
нормами Кримінального кодексу. Ці відносини тривають, доки особа
вважається судимою.

Також важливо визнати юридичні факти, що припиняють охоронні

кримінально-правові відносини, такі як смерть винуватого, захворювання на
психічну хворобу, що позбавляє особу можливості контролювати свої дії,
декриміналізація діяння або звільнення особи від кримінальної
відповідальності. У випадку останнього може мати місце остаточне або
тимчасове припинення охоронних кримінально-правових відносин.
Наприклад, умовно звільнена особа може бути знову притягнута до
кримінальної відповідальності за порушення громадського порядку або
ухилення від виховних заходів, якщо вона не виправдала довіру або не
виконувала умови звільнення.

Актуальність теми методу кримінального права сьогодні надзвичайно

висока в контексті постійних змін в суспільстві та правовій сфері. Метод
кримінального права, як засіб систематизації та регулювання кримінальних
відносин, постійно вдосконалюється та адаптується до нових викликів і
потреб [7].

Сучасні реалії вимагають від кримінального права ефективних методів

боротьби зі злочинністю та забезпечення правопорядку. Зростання
технологій, глобалізація, економічні та соціальні зміни створюють нові види
злочинів та викликають необхідність розробки відповідних методів їх
запобігання та протидії.

Одним з актуальних напрямків в методології кримінального права є

розвиток кримінально-політичної концепції, яка орієнтується на вивчення
причин і умов злочинності, врахування соціальних та економічних чинників,
що впливають на кримінальну ситуацію.
 Також важливим є розвиток кримінально-правової техніки, в тому числі
впровадження сучасних методів доказування, вдосконалення кримінально-
процесуальних процедур та засобів протидії кримінальній діяльності.

Поряд з цим, у зв'язку зі зростанням зацікавленості в гарантіях прав

людини, методи кримінального права відроджуються в контексті захисту прав
та свобод громадян від неправомірного втручання держави та забезпечення
справедливості у кримінальному процесі.

Отже, метод кримінального права залишається актуальною темою через

постійні зміни в суспільстві та правовій системі, які вимагають постійного
вдосконалення та адаптації правових інструментів до нових викликів та
завдань.

Відповідно до розподілу права на публічне й приватне, можна виділити

два основних методи правового регулювання – публічно-правовий
(імперативний) і приватноправовий (диспозитивний).

Учасники кримінально-правових відносин, на відміну від цивільно-

правових, не є рівними й перебувають у субординаційній залежності.

Використання імперативного методу у кримінальному праві

проявляється у такому:

-Норми кримінального права виходять з централізованого джерела, тобто

вони виникають від публічної влади, а не від угод між окремими особами.

-Кримінально-правові норми мають наказовий, авторитарний характер для

їхніх адресатів і, як правило, не допускають угод про інші способи
врегулювання відносин.

-Наслідки порушення кримінально-правових правил визначаються самим

фактом злочину, а не вимогою зацікавленої сторони, яка позбавлена
можливості діяти на власний розсуд [8].
 Однак у кримінальному праві також притаманний диспозитивний
метод. Проявами диспозитивності у цьому випадку є те, що Кримінальний
кодекс передбачає норми, які надають особі право діяти певним чином
(наприклад, використовувати необхідну оборону, діяти у крайніх обставинах,
виконувати позитивні посткримінальні дії, за якими передбачена
кримінально-правова похвала). Також передбачаються варіанти реагування на
вчинений злочин з боку суду, які можуть включати звільнення від
кримінальної відповідальності і від покарання або його зменшення

1.3 Система та завдання кримінального права

Система кримінального права відображає складну мережу

встановлених норм, процедур і відповідальності, спрямованих на
забезпечення громадського порядку та захисту прав і свобод індивіда в
суспільстві. Заснована на принципах справедливості, пропорційності та
правової доктрини, система кримінального права має за мету запобігання
злочинності, виявлення порушників та накладення на них відповідної
відповідальності.

Одним з основних елементів системи кримінального права є

Кримінальний кодекс, який визначає злочини, їхні кваліфікації та покарання.
Крім того, система включає процесуальне законодавство, яке визначає
порядок ведення кримінального провадження, встановлення вини та
забезпечення прав підозрюваних і обвинувачених осіб [9].

Поділ Кримінального кодексу на Загальну та Особливу частини є

переважно формальним і використовується для зменшення обсягу тексту
кримінального закону та спрощення його структури.

Виділення Загальної частини як структурного елемента кримінального

законодавства є великим досягненням у сфері законодавчої техніки. Це
дозволило законодавцеві виражати багато концепцій за допомогою обмеженої
кількості положень, відділити загальні, керівні та принципові аспекти
кримінального права і зробити кодифікований кримінальний закон зручним у
користуванні за формою і доступним за змістом.

Кримінальне право є єдиною системою, яка відображає взаємозв'язок і

взаємозалежність всіх його норм, включаючи як загальні, так і спеціальні
положення. В.О. Навроцький вказує на те, що норми загальної частини
кримінального законодавства не можуть бути застосовані без посилання на
конкретні види злочинів, визначених у спеціальній частині. Навпаки, норми
спеціальної частини не можуть бути застосовані без зв'язку з загальними
положеннями кримінального права.

Загальна частина Кримінального кодексу включає в себе широкий

спектр законодавчо визначених понять та інститутів, які становлять основу
для більшості положень спеціальної частини КК. Вона встановлює, що
кримінальна відповідальність настає лише у випадках вчинення особою
суспільно небезпечних дій, які містять склад злочину. Загальна частина також
визначає окремі принципи кримінального права, регламентує питання,
пов'язані з часом і місцем дії кримінального закону, встановлює основні
принципи кримінальної відповідальності та процедури застосування
покарань [10].

Ця частина КК також надає визначення таких понять як "злочин" і

"малозначне діяння", класифікує злочини та встановлює особливості
кримінальної відповідальності за готування та замах на злочин. Крім того,
вона регламентує інститути покарання, встановлює правила застосування
примусових заходів медичного характеру та примусового лікування
неповнолітніх тощо.

Таким чином, загальна частина Кримінального кодексу є

фундаментальним елементом системи кримінального права, який встановлює
основні принципи, терміни.
 У світлі постійних змін у суспільстві і технологіях система
кримінального права постійно еволюціонує, адаптуючись до нових викликів і
завдань. Вона відображає не лише норми і стандарти, а й цінності та ідеали
суспільства, в якому вона функціонує. Важливою є постійна увага до її
розвитку і підтримки, щоб вона могла ефективно захищати права та інтереси
громадян і забезпечувати гармонію та порядок у суспільстві.

Отже, Загальна та Особлива частини Кримінального кодексу України є

складовими частинами єдиної системи норм кримінального законодавства.

В.О. Навроцький дослідив співвідношення Загальної та Особливої

частин кримінального права та виявив ряд спільних і відмінних ознак між
ними. Він вказує на те, що обидві частини мають спільні завдання – боротьбу
зі злочинністю та виражають волю одного законодавця. Крім того, вони
відображають одну і ту ж кримінальну політику держави.

Обидві частини КК ґрунтуються на тих самих принципах, таких як

персональна відповідальність, індивідуалізація покарання та економія
репресій. Їх норми взаємопов’язані і відображають одну і ту ж кримінальну
політику. Зміна вмісту норм Загальної частини призводить до відповідних
змін в нормах Особливої частини, що свідчить про їхню взаємозалежність
[11].

Беручи до уваги взаємозв'язок між Загальною та Особливою частинами

Кримінального кодексу, а також той факт, що в Загальній частині містяться
основоположні норми, які є загальними для всіх норм Особливої частини КК,
припускаємо, що норми Особливої частини мають бути узгоджені з
положеннями Загальної частини.

У світлі постійних змін у суспільстві і технологіях система

кримінального права постійно еволюціонує, адаптуючись до нових викликів і
завдань. Вона відображає не лише норми і стандарти, а й цінності та ідеали
суспільства, в якому вона функціонує. Важливою є постійна увага до її
розвитку і підтримки, щоб вона могла ефективно захищати права та інтереси
громадян і забезпечувати гармонію та порядок у суспільстві.

Завдання кримінального права в сучасному світі залишається досить

актуальною темою, оскільки воно визначає основні цілі та спрямованість
системи правосуддя в суспільстві. Основна мета кримінального права полягає
в забезпеченні гармонії, безпеки та справедливості у суспільстві шляхом
встановлення правил, обмежень і відповідальності за порушення закону.

Перш за все, кримінальне право спрямоване на запобігання злочинам та

захист громадян від злочинної діяльності. Шляхом визначення злочинів і
накладення покарань на їх винних, воно створює певний рівень страху перед
порушенням закону, що має стримувальний ефект на потенційних злочинців і
сприяє зниженню рівня злочинності.

Друге завдання кримінального права полягає в забезпеченні правосуддя

та відновленні порушеного правопорядку. Воно має забезпечувати
справедливе розглядання кожного випадку, знаходячи баланс між захистом
прав обвинувачуваного та інтересами суспільства. Це включає право на
справедливий судовий процес, визнання вини та відповідальності тільки на
підставі доказів і відповідно до закону [12].

Третє завдання кримінального права полягає в реабілітації засуджених

та їх інтеграції у суспільство після відбуття покарання. Це означає, що
кримінальне право також має враховувати можливість покаяння,
перевиховання та повернення засуджених до нормального життя, сприяючи
їхньому соціальному і психологічному відновленню.

Нарешті, кримінальне право має також роль у захисті прав людини та

громадянина, забезпечуючи їм право на свободу, безпеку та справедливе
обурення. Воно визначає межі, за якими можуть діяти державні органи у
кримінальному переслідуванні, щоб запобігти зловживанням влади та
порушенням особистих прав громадян.
 У частині 1 статті 1 Кримінального кодексу звертається увага на те, що
основним завданням КК є забезпечення правової охорони певних об'єктів, які
перераховані у цьому положенні. Крім того, наголошується на важливості
запобігання злочинам.

У теорії кримінального права склалося кілька підходів щодо розуміння

завдань цієї галузі права. Перший з них, традиційний, вказує на захист
існуючого стану речей у суспільстві та визначає охоронну функцію
кримінального права.

Цей підхід порівнює кримінальне право зі сторожем, який має

захищати сховище від нападу та не втручається у його внутрішню діяльність.
Водночас, кримінальне право також виступає як засіб регулювання суспільної
поведінки, встановлюючи обов'язкові межі дій людини.

Крім того, кримінальне право має запобіжну функцію, яка включає в

себе приватну та загальну превенцію. Приватна превенція передбачає
утримання осіб, які вчинили злочини, від подальших порушень через вплив
кримінально-правових заходів. Загальна превенція полягає у запобіганні
злочинам з боку інших членів суспільства через вплив кримінально-правових
заборон. Кримінологічні дослідження також підтверджують, що певний
відсоток населення утримується від вчинення злочинів через страх перед
кримінальною відповідальністю [13].

Отже, завдання кримінального права є дуже важливими для

забезпечення стабільності, справедливості та безпеки у суспільстві. Їхнє
виконання вимагає постійного оновлення законів та вдосконалення правової
системи з метою адаптації до змінних викликів та потреб сучасного світу.
 РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ЯК НАУКА

2.1 Наука кримінального права

Наука кримінального права відіграє ключову роль у сучасному

суспільстві, і це пояснюється кількома важливими аспектами.

Спочатку варто зазначити, що кримінальне право відображає моральні,

етичні та соціальні цінності суспільства. Воно визначає, що вважається
злочином та які покарання передбачені за його вчинення. Наука
кримінального права вивчає ці аспекти, допомагаючи суспільству розуміти,
які дії є неприпустимими та як правильно реагувати на злочини.

Далі, кримінальне право впливає на захист прав і свобод людини. Воно

встановлює процедури та гарантії для осіб, які стикаються з кримінальними
обвинуваченнями, та забезпечує їхнє справедливе та рівноправне ставлення
перед законом. Наукові дослідження у цій області сприяють вдосконаленню
процесуальних механізмів та підвищенню рівня правосуддя.

Крім того, наука кримінального права розвивається разом із

суспільством і адаптується до нових викликів і технологій. З появою
кіберзлочинності, тероризму та інших сучасних загроз виникає потреба у
нових методах боротьби з злочинністю. Дослідження у цій області
допомагають розробляти ефективні стратегії протидії новим формам
злочинності та захисту суспільства [14].

Останнім часом часто звучать висловлення про відсутність в Україні

справжньої науки, яка могла би конкурувати з іншими науковими школами
розвинених країн світу. Ця проблема також стосується юридичної науки
загалом, зокрема кримінально-правової сфери [23].

Проте критикувати завжди простіше, ніж запропонувати шляхи

подолання тих недоліків, які призвели до такого стану речей. Фактично,
юридична наука в сучасній Україні вже давно підтримується істинними
ентузіастами своєї справи. Проте відсутність фінансування та наукових
замовлень від держави звела на недооцінку результати наукових досліджень
юридичних установ самими науковцями. Однак це зовсім не свідчить про
занепад кримінально-правової науки, яка продовжує працювати над своїм
подальшим розвитком.

Коло проблем, над якими працюють криміналісти, є досить обширним і

свідчить про зацікавленість наукової спільноти в розвитку кримінально-
правової науки. Ці проблеми є своєрідною межею між відомим і невідомим,
вони виникають у випадку, коли наявних знань недостатньо, а нові ще не
набули статусу доктринальних. Наукова діяльність у галузі кримінального
права спрямована на подолання труднощів при вивченні нових явищ у цій
галузі, роз'ясненні раніше невідомого або виявленні неповноти відомостей
про відоме. Ці труднощі відображаються у ситуаціях, коли наукові знання про
певну кримінально-правову матерію виявляються недостатніми для її опису
та роз'яснення [15].

Отже, основним завданням вченого є виявлення прогалин і конфліктів у

наявних теоретичних розвідках кримінального права, а також максимальне
використання усіх наявних та перевірених знань для встановлення істини в
юридичній науці.

Наука кримінального права відіграє важливу роль у формуванні

правової системи суспільства, захисті прав та свобод громадян, а також в
боротьбі зі злочинністю. Її актуальність і значущість неоспоримі в сучасному
світі.

2.2 Співвідношення кримінального права з іншими галузями права

Співвідношення кримінального права з іншими галузями права є

складною та важливою проблемою, яка має велике значення для правової
системи кожної країни. Кримінальне право взаємодіє з різними галузями
права, такими як цивільне право, адміністративне право, конституційне право
та інші, і це взаємодія має вплив на права та обов’язки громадян,
функціонування судової системи та реалізацію правосуддя.

Сучасна система кримінального права переплетена мережею

взаємозв’язків з іншими галузями права через те, що вона охороняє від
злочинних посягань відносини, які регулюються та захищаються іншими
правовими галузями. Очевидно, що немає такої галузі права, яка б не мала
певного перетину з кримінальним правом.

Співвідношення між кримінальним правом та конституційним правом є

ключовим аспектом правової системи будь-якої країни. Обидва ці напрямки
права мають вирішальне значення для забезпечення правосуддя, захисту прав
та свобод громадян, а також збереження правопорядку. Важливо розглянути
це співвідношення з кількох точок зору.

По-перше, конституційне право визначає основні принципи та цінності

суспільства, які повинні бути захищені та дотримані у всіх сферах життя,
включаючи кримінальне право. Конституційні принципи, такі як презумпція
невинуватості, право на справедливий судовий процес та заборона катувань,
повинні бути враховані при створенні кримінального законодавства та
застосуванні його положень [16].

По-друге, конституційне право визначає компетенцію та повноваження

державних органів, включаючи правоохоронні органи та судову систему.
Відповідно до цього, кримінальне право має бути розвинуте в межах
конституційних норм та повинне дотримуватися принципу розділу влади та
правової держави [22].

По-третє, конституційні принципи визначають права та свободи

громадян, які повинні бути захищені від будь-яких порушень, включаючи
кримінальні обвинувачення та покарання. Кримінальне право повинно
забезпечувати захист прав людини та громадянина, визначені конституцією.
 Нарешті, конституційне право може впливати на кримінальне право
через механізми конституційного контролю, такі як конституційні суди. Ці
органи мають право перевіряти відповідність кримінального законодавства
конституційним нормам та вживати заходів у разі виявлення порушень.

Конституційне право має первинне і ключове значення для

кримінального права, і його зв’язок з ним відрізняється від інших
міжгалузевих зв’язків. Цей зв’язок має ієрархічний характер.

Кримінальне право тісно пов’язане з міжнародним правом, і між ними

існує ієрархічна взаємодія, схожа на ту, яка спостерігається між
кримінальним та конституційним правом. Українська Конституція визначає
пріоритетність міжнародного права, зазначаючи, що чинні міжнародні
договори, які були ратифіковані Верховною Радою, стають частиною
національного законодавства.

У Кримінальному кодексі зазначено, що законодавство про кримінальну

відповідальність ґрунтується на загальновизнаних принципах та нормах
міжнародного права. Це означає, що закони про кримінальну відповідальність
повинні відповідати положенням міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою [17].

Дуже часто міжнародні норми переносяться в кримінальне

законодавство шляхом включення тексту міжнародних приписів
безпосередньо в кримінально-правові норми або шляхом створення нових
кримінально-правових норм на їх основі. Це забезпечує імплементацію
міжнародних норм у внутрішнє законодавство. Крім того, при підписанні та
ратифікації міжнародних угод, пов’язаних з кримінальним правом, зазвичай
вносяться відповідні зміни до Кримінального кодексу.

Україна, приєднуючись до різних міжнародних угод, приймає на себе

зобов'язання щодо визначених у них правил, включаючи ті, що стосуються
міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Багато з цих
злочинів існують за визначенням у міжнародних конвенціях та статутах
міжнародних трибуналів, і вони включають у себе злочини проти миру,
військові злочини та злочини проти людяності.

Таким чином, по-перше, міжнародне право встановлює загальні

стандарти та принципи, які повинні бути враховані в кримінальному
законодавстві кожної країни. Наприклад, конвенції Організації Об'єднаних
Націй про боротьбу зі злочинністю, торгівлю людьми та наркотиками
встановлюють стандарти, які країни зобов'язані впроваджувати у своєму
внутрішньому законодавстві.

По-друге, міжнародне право надає механізми співпраці та взаємодії між

країнами в сфері кримінального правосуддя. Угоди про екстрадицію, взаємну
правову допомогу та спільні розслідування дозволяють країнам спільно
боротися зі злочинністю та притягати до відповідальності осіб, які вчинили
злочин за межами їх території.

По-третє, міжнародне право встановлює міжнародні кримінальні

трибунали та суди, які відповідають за розгляд злочинів проти людства,
воєнних злочинів та геноциду. Ці органи мають важливе значення для
забезпечення справедливості та покарання винних в серйозних порушеннях
міжнародного права.

Нарешті, кримінальне право кожної країни повинно враховувати

зобов'язання, які випливають із міжнародних договорів та конвенцій. Це
означає, що кримінальне законодавство повинно бути узгодженим з
міжнародними стандартами та вимогами [21].

Взаємозв'язок між кримінальним правом (матеріальним) і

кримінальним процесуальним правом є надзвичайно тісним. Кримінально-
процесуальні норми встановлюють порядок та процедуру застосування
матеріальних юридичних норм, вказуючи, як саме слід реалізовувати
кримінальні правові стандарти.
 Вчинення злочину викликає виникнення кримінально-процесуальних
правовідносин. Юридичним фактом в цьому випадку є внесення даних до
Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового
розслідування.

Кримінально-процесуальні відносини є похідними від кримінально-

правових, проте також можна стверджувати, що вони сприяють розвитку
матеріальних (кримінально-правових) відносин.

Наявність або відсутність захисних кримінально-правових відносин

може бути встановлена лише в рамках кримінально-процесуальних відносин.
Проте засудження невинної особи, хоча воно саме по собі є порушенням
закону (або навіть злочином), не може породити захисні кримінально-правові
відносини з участю такої особи [18].

Кримінальне право визначає злочини, встановлює покарання за їх

вчинення та встановлює правові принципи, які регулюють поведінку осіб у
суспільстві. З іншого боку, кримінально-процесуальне право визначає
процедури та правила, за якими ведеться кримінальне переслідування,
розглядається справа в суді та виконуються вироки. Основна мета
кримінально-процесуального права полягає в забезпеченні справедливого та
ефективного правосуддя.

Співвідношення цих двох галузей права полягає у тісній взаємодії між

ними. Кримінальне право надає основу для кримінального переслідування та
визначає кримінальну відповідальність за вчинені злочини. Кримінально-
процесуальне право, з свого боку, забезпечує процедурні гарантії для
обвинуваченого, встановлює порядок проведення кримінального слідства та
судового розгляду справи [19].

Наприклад, кримінальне право визначає, що вбивство є злочином і

передбачає певне покарання для винних осіб. Кримінально-процесуальне
право встановлює, які кроки потрібно виконати в ході кримінального
розслідування, які докази можуть бути використані на суді, та забезпечує
право на справедливий та публічний судовий процес для обвинуваченого.

Співвідношення між кримінальним правом та кримінально-виконавчим

правом є ключовим аспектом правової системи кожної країни. Ці дві галузі
права взаємодіють для забезпечення ефективного виконання кримінальних
вироків та реабілітації засуджених. Розглянемо це співвідношення більш
детально.

Кримінально-виконавче право, регулюючи порядок виконання покарань

за вчинення злочинів, має за мету забезпечити виконання норм матеріального
кримінального права, які стосуються самого покарання. Відповідно до
частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу, це правове положення
визначає порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань.

Взаємозв'язок між кримінальним та кримінально-виконавчим правом

проявляється у таких аспектах:

-Кримінальне право встановлює мету покарання, підстави і правила його

призначення, тоді як кримінально-виконавче право регулює порядок і умови
відбування покарання.

-Кримінальне право вирішує питання, що виникають до постановлення

вироку суду, тоді як кримінально-виконавче право займається питаннями, що
виникають після набрання вироком законної сили і стосуються засудженого
та органу, що забезпечує виконання покарання [20].

Проте кримінальна відповідальність не завжди призводить до

призначення та відбування покарання, тому реалізація цих правовідносин не
завжди пов'язана з кримінально-виконавчими процедурами. Кримінальна
відповідальність може бути реалізована через постанову суду, яким
вирішується питання про призначення конкретного покарання і, за потреби,
про (умовне або безумовне) звільнення особи від відбування призначеного
покарання.
 Отже, співвідношення між кримінальним правом та кримінально-
виконавчим правом є важливим для забезпечення ефективного та
справедливого виконання кримінальних вироків, а також для забезпечення
реабілітації та ресоціалізації засуджених осіб. Ці дві галузі права
взаємодіють, щоб забезпечити правопорядок та захист прав громадян, а також
для підтримки безпеки та благополуччя суспільства.

Співвідношення кримінального права з адміністративним правом

відображається у їх спільній меті - забезпеченні правопорядку та захисті прав
та інтересів громадян, а також у їхній взаємодії та доповненні одна одної для
досягнення цих цілей.

Кримінальне право визначає правила, які регулюють серйозні

порушення закону, відомі як злочини. Воно встановлює, які дії вважаються
злочинними, та передбачає покарання для осіб, які вчинили такі дії. Метою
кримінального права є захист суспільства від серйозних злочинів,
забезпечення справедливості та відновлення порушеного правопорядку.

З іншого боку, адміністративне право регулює менш серйозні

порушення правил та норм, відомі як адміністративні правопорушення. Це
можуть бути такі порушення, як порушення дорожнього руху, порушення
правил будівництва або порушення фінансових норм. Адміністративне право
передбачає заходи, спрямовані на запобігання таким порушенням, а також на
накладення штрафів чи інших обмежень.

Співвідношення між цими двома галузями права полягає в їх взаємодії

та доповненні одна одної. Кримінальне право визначає межі поведінки, яка є
неприпустимою в суспільстві, тоді як адміністративне право регулює менш
серйозні порушення, які не потребують кримінальної відповідальності. Ці дві
галузі права спільно сприяють забезпеченню правопорядку та захисту прав та
інтересів громадян.
 Наприклад, кримінальне право визначає крадіжку як злочин, тоді як
адміністративне право може передбачати штраф за порушення правил
торгівлі. Це дозволяє системі права ефективно реагувати на широкий спектр
порушень, забезпечуючи відповідну відповідь на кожен випадок залежно від
його серйозності та обставин.
 ВИСНОВКИ

У результаті дослідження ми прийшли до наступних висновків.

Кримінальне право є окремою галуззю права України, яка включає в

себе систему юридичних норм, спрямованих на захист найбільш цінних
цінностей суспільства шляхом визнання певних дій як злочинів та
накладення відповідних покарань на осіб, які вчинили такі дії.

Згідно з панівною у кримінально-правовій науці точкою зору,

предметом кримінального права є визначені відносини, що виникають у
зв’язку з наступними явищами:

-злочин;

-покарання;

-альтернативні заходи покарання, включаючи виняток від кримінальної

відповідальності;

*обставини, які виключають кримінальну характеристику дії.

Ми вважаємо за доцільне класифікувати кримінально-правові

відносини наступним чином:

-загальнорегулятивні;

-захисні;

-специфічнорегулятивні.

Основним методом регулювання в кримінальному праві є імперативний

метод, що полягає у використанні владних принципів. Цей метод виявляється
в таких аспектах:

-Норми кримінального права мають централізоване джерело, тобто вони

походять від публічної влади, а не від угод між окремими особами.
-Кримінально-правові норми наказового характеру для їхніх адресатів, що
виявляється у відсутності можливості домовлятися про альтернативні шляхи
врегулювання відносин.

-Порушення кримінально-правових правил має наслідки, які визначаються

самим фактом злочину, а не вимогою зацікавленої сторони, яка б була
позбавлена можливості впливати на власні рішення.

У частині 1 статті 1 Кримінального кодексу зазначається, що основним

завданням Кодексу є забезпечення захисту певних об’єктів та запобігання
злочинам. У цій нормі також вказується на значення запобігання вчиненню
злочинів.

У теорії кримінального права існують щонайменше три основні позиції

стосовно того, як розуміти завдання кримінального права.

Сучасна система кримінального права має велику кількість зв'язків з

іншими галузями права, що визначається потребою в захисті від злочинних
дій відносин, які регулюються і захищаються іншими сферами права. Це
свідчить про те, що кримінальне право перетинається з усіма іншими
галузями права у різних аспектах.

Кримінальне право не існує в ізоляції, а співвідноситься з різними

секторами правової системи, що має значний вплив на його розвиток та
застосування.

Перш за все, варто відзначити важливість взаємодії кримінального

права з конституційним правом. Конституційні норми визначають основні
принципи та цінності, на яких ґрунтується кримінальне право, забезпечуючи
захист прав і свобод громадян у кримінальних процесах.

Далі, важливе співвідношення кримінального права з кримінально-

процесуальним правом. Ці дві галузі взаємопов'язані у формуванні та
реалізації кримінально-правових норм, адже кримінально-процесуальне
законодавство визначає процедури, які використовуються для виявлення,
розслідування та судового розгляду злочинів.

Крім того, важлива взаємодія кримінального права з кримінально-

виконавчим правом, яка визначає процес виконання покарань, застосованих у
рамках кримінального права, і забезпечує реабілітацію засуджених осіб.

Не менш важливе є співвідношення кримінального права з

адміністративним. Адміністративне право визначає порядок застосування
адміністративних санкцій.

У цілому, розуміння та врахування співвідношення кримінального

права з іншими галузями права є важливою складовою розвитку правової
системи, яка сприяє забезпеченню правосуддя та захисту прав і свобод
громадян.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Хавронюк М. Дещо про сутність кримінального права (інакший

погляд). Юридичний вісник України. 2013. № 12.

2. Навроцький В. Кримінальне право і кримінальне законодавство:

співвідношення понять. Право України. 2011. № 9. С. 22–23.

3.Пітер Лейленд. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство

(Англійський підхід). К.: Основи, 1996. С. 9.

4. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина:

Курс лекцій. К.: Знання, 2000. С. 20–21

5. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової

кваліфікації : дис. на здобуття наук. ступ. д-ра юрид. наук за спец. : 12.00.08
«Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» /
Навроцький В’ячеслав Олександрович. – Х. : Національна юридична
академія України імені Ярослава Мудрого, 2000. – 495 с.

6. Фріс П.Л. Криінально-правова політика України : дис. на здобуття

наук. ступ. д-ра юрид. наук : спец. : 12.00.08 «кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право» / Фріс Павло Львович. –
Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 440 с.; Фріс
П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні,
історичні та правові проблеми / П.Л. Фріс. – К. : Атіка, 2005. – 332 с.; Фріс
П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України : монографія /
П.Л. Фріс. – К. : Атіка, 2005. – 124 с.

7.Кримінальне право: Загальна частина: Підручн. / За ред. А.С.

Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: Істина,
2011. – С. 7–109.

8. Панов М.І. Лекція професора М. Панова: «Вступ до курсу

«Кримінальне право України». Право України. 2011. № 9. С. 321–342.
 9. Яремко Г.З. Бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини
Кримінального кодексу України: Монографія / За ред. В.О. Навроцького. –
Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – 432 с.

10.Яценко С.С. Основні питання Загальної частини кримінального

права іноземних держав: Навч. посібн. – К.: Дакор, 2013. – 168 с.

11.Антипов В.І. Кримінальний кодекс України та норми міжнародного

права. Кримінально-правове регулювання та забезпечення його ефективності:
матеріали міжнар. наук-практ. конф., м. Харків, 18-19 жовт. 2018 р. Харків,
2018. С. 166-170.

12.Балобанова Д.О. Загальні тенденції розвитку сучасного

кримінального права. Юридичний вісник. № 4. Одеса, 2016. С. 136-142.

13. Баулін Ю.В. Кримінальний кодекс України: сучасний стан та

перспективи. Проблеми науки кримінального права та їх вирішення у
законотворчій та правозастосовній діяльності: матеріали міжнар. наук.-практ.
конф., м. Харків, 8-9 жовтня 2015 р. Харків, 2015. С. 7-11.

14. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина : навч.

посіб. Київ: Видавничий дім „Ін Юре”, 2006. 567 с.

15. Гуторова Н.О. Охоронна функція кримінального права. Наука

кримінального права в системі міждисциплінарних зв’язків: матеріали
міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 9-10 жовтня 2014 р. Харків, 2014. С. 31-
35

16.Гуторова Н.О. Регулювання кримінально-правових відносин:

поняття, мета, способи та їх ефективність. Кримінально-правове регулювання
та забезпечення його ефективності: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м.
Харків, 18-19 жовтня 2018 р. Харків, 2018. С. 106-110.

17.Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право: навч. посіб. / за

заг. ред. М.І. Хавронюка. Київ : Ваіте, 2014. 944 с.
 18. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / за ред.
В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна, В.І. Борисова. 6-те вид., перероб. і допов. Харків :
Право, 2020. 584 с.

19. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / відп. ред.

Кондратьєв Я.Ю. Київ: Правові джерела, 2002. 432 с.

20. Кримінальне право України : бібліографія. 1991–2005 / укладачі:

М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. Київ: Алерта, КНТ, Центр
учбової літератури, 2008. 536 с.

21. Кримінальний кодекс України: закон України від 05 квітня 2001 р.

№2341- ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2341-14 (дата звернення
24.06.2022 р.).

22. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина :

підруч. Київ: А.С.К., 2001. 352 с.

23.Музика А.А. Компенсаційна функція кримінального права.

Соціальна функція кримінального права: проблеми наукового забезпечення,
законотворення та правозастосування: матеріали міжнар. наук.-практ. конф.,
м. Харків, 12-13 жовтня 2016 р. Харків, 2016. С. 104-109.

24.Панов М.І. Принципи кримінального права і їх реалізація у

кримінальному правотворенні. Проблеми науки кримінального права та їх
вирішення у законотворчій та правозастосовній діяльності: матеріали міжнар.
наук.-практ. конф., м. Харків, 8-9 жовтня 2015 р. Харків, 2015. С. 11-18.