Остап Вишня.

Гуморески
на літературні теми.
«Моя автобіографія»,
«Письменники»
 «Моя автобіографія» (1927)
У 1950-х рр., готуючи твір до видання, Остап Вишня
вимушено зробив у ньому значні виправлення, пов’язані із
замовчуванням багатьох історичних фактів. Зокрема, було
вилучено таке зізнання письменника: «Як я ставлюся до
теперішніх літературних організацій? Ставлюся. Ставлюся я
до ВАПЛІТЕ, до Плугу, до ВУСПП, до Молодняка, до Марсу, до
Неокласиків, до Бумерангу (чи як він там зветься…). До всіх
ставлюся. …Із теперішніх письменників більше від усіх я
люблю Хвильового й Досвітнього. Якби ви знали, які це
прекрасні письменники! Як з ними хороше на полюванні!».
 «Моя автобіографія» (1927)
І хоча далі йде жартівливий пасаж про любов до цих
авторів, бо вони, на відміну від інших майстрів слова, не лише
не говорять про літературу (на полюванні), а ще й уміють
стріляти, Остапу Вишні довелося видалити, як й інші
фрагменти тексту, котрі не вписувалися в тогочасні ідеологічні
межі. Насправді ця гумореска про народження — у
буквальному й переносному значеннях цього слова —
письменника, людини творчої.
 «Моя автобіографія» (1927)
Оскільки автор пише біографію, то у творі є чимало
вказівок на реальні події із життя П.Губенка: дата і місце
народження, скупі згадки про пращурів, батьків, навчання в
Івана Максимовича, у Зіньківській міській двокласній, а згодом
у Київській військово-фельдшерській школах та в
університеті. Та важливішою є інша сюжетна лінія:
становлення письменника — від народження до перших
літературних здобутків, про яке мовиться з притаманними
стилю Остапа Вишні ліризмом та гумором.
 «Моя автобіографія» (1927)
До речі, про стиль, тобто індивідуальні особливості
творчості автора. Письменник іронічно обіграв і саме поняття
стилю, і шлях до його постання, використовуючи таку
художню деталь, як лінійка, — неодмінний атрибут навчання і
виховання в минулому: «Де тепер вона, та лінійка, що
виробляла мені стиль літературний? Вона перша пройшлася
по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи
писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана
Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку
зазирати?»
 «Моя автобіографія» (1927)
Автор свідомий, що «…письменники так, спроста, не
бувають». Тому іронізуючи над численними історико-
літературознавчими дослідженнями, присвяченими вивченню
життя і творчості митців слова, гуморист (звісно ж,
гумористично) стверджує, що письменник — це не проста
людина, яка жила та й померла, а чоловік особливий, тому
варто з’ясувати, «...що впливало на його світогляд, що його
оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у
матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те,
що колись доведеться писати свою автобіографію».
 «Моя автобіографія» (1927)
Для розвитку письменницького таланту Остап Вишня
радить розвивати свої здібності. По-перше, уміння розводити
руками калюжу — значить, писатиме. Такий вердикт батька.
По-друге, спілкування з природою (колупання ямок на городі
— у картоплі, коноплі, бур’янах). По-третє, падіння з коня
(«Тижнів зо три після того хворів. І отоді я зрозумів, що я на
щось потрібний, коли в такий слушний момент не вбився.
Неясна ворухнулася в мене тоді думка: мабуть, я для
літератури потрібний»). І, нарешті, книги. Загальновідомо, що
жодна біографія митця не обходиться без згадки про коло його
літературних зацікавлень.
 «Моя автобіографія» (1927)
Остап Вишня цей момент обігрує надзвичайно дотепно,
адже важливість книг у його письменницькому становленні
вимірює м’якістю палітурки — не так боляче ними била мати.
У цьому епізоді є й гірка нота. Тогочасна освіта передбачала
знання закону Божого, тому напам’ять вивчали великі уривки
незрозумілих текстів. До того ж багатодітна мати Павла (а за
двадцять чотири роки її спільного життя з чоловіком у них
народилося «усього тільки сімнадцятеро дітей») не
схвалювала такого захоплення — у великій родині потрібні
були робочі руки, тому читати зранку до вечора, як це робив
Павло, не випадало.
 «Моя автобіографія» (1927)
Проте фінальна репліка у цьому епізоді оптимістична
(«А решта книг читалася нічого собі»), як і репліка-підсумок
(«Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. Сиджу та
й пишу собі…»).
 «Моя автобіографія» (1927)
Цікаво, що в гуморесці є й серйозні твердження.
Скажімо, про «нецікаве життя» після фельдшерської школи,
адже праця була не до душі. Водночас у творі простежується і
данина часові — міркування про становлення класової
свідомості майбутнього письменника. Правда, пише про це
автор із гумором: «З одного боку — цілував барині ручку (явна
контрреволюція), а з другого — клумби квіткові їй толочив. А
раз заліз на веранду і понабурював у хатні квіти (явні
революційні вчинки). ...Між соціалізмом і королем вертівся, як
мокра миша».
 «Моя автобіографія» (1927)
Так само іронізує із себе письменник, коли згадує про
національно-визвольні змагання: «Будував Україну. Бігав з
Центральної ради в університет, а з університету в
Центральну раду. Тоді до св.Софії, а з св.Софії до
«Просвіти»… Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті
бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на
національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де
співають, — там і я! Де говорять, — там і я! Де засідають, —
там і я! Державний муж, одне слово».
 «Моя автобіографія» (1927)
За цими гумористичними міркуваннями приховане
справжнє обличчя патріота, чітка громадянська позиція
молодої людини, захопленої виром національно-визвольних
змагань.
 «Письменники» (1923)
Тема літератури й літературної праці простежується і в
гуморесці «Письменники». Починається вона банальним
твердженням про слово письменник, яке походить від дієслова
писати. Отож це людина, яка завжди пише. Далі автор
гумористично аналізує перші проби пера, коли видавці, з
пересторогою ставлячись до молодих авторів, вимагають, аби
вони приносили «не таке, а отаке». Тоді й сам початківець,
враховуючи досвід розмови з ним, навіть про метрів літератури
може так само «узагальнено» судити: «У Тичини, знаєте, є
щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке
щось, знаєте… Не таке, а отаке».
 «Письменники» (1923)
Отже, процес народження «письменника
кваліфікованого» має такі ланки: треба писати без «нікотрого
впину», пропонувати свої твори численним редакціям, на
сторінках часописів «жарить» про зміст і форму, як і про
старших колег із мистецького цеху.
 «Письменники» (1923)
Також автор іронічно зауважує, що як тільки таким
чином «письменник получився», то «із зростом чуприни
зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша
ідеологія, та чи інша платформа…». Хоча зрозуміло, що
платформа переважно радянська, світогляд — революційний,
ідеологія — пролетарська або пролетарсько-селянська. Попри
таку уніфікацію, письменників можна розрізняти за зовнішнім
виглядом (за штаньми — добрими чи дірявими, зачіскою),
довжиною рядка (прозаїки, поети, футуристи), незрозумілістю
твору (символісти, неокласики, імажиністи, реалісти,
гумористи).
 «Письменники» (1923)
По суті, Остап Вишня іронічно анатомує тогочасне
літературне життя. Вістря його сатири спрямоване проти
невігласів, які у 1920-х рр. приходили в літературу з агітками й
плакатами замість вартісних мистецьких творів. Це засвідчує
також просторічна лексика, використана автором («нікотрого»,
«жарить», «получаються», «здебільша»).
 «Письменники» (1923)
Водночас автор стверджує, що головне для письменника
— талант, тільки велика загадка, де він є. Отже, йдеться про те,
що «це штука дуже тендітна». Від такого серйозного
регістру оповіді Остап Вишня переходить до гумористичного.
Він переконаний, що найважливіше для письменника —
гонорар, який «декотрі теоретики вважають за головний
чинник у психології творчості».
 «Письменники» (1923)
Наскрізний художній засіб, який використав Остап
Вишня у цій гуморесці, — гра слів. Скажімо, верлібр, або
ліверна ковбаса. Футуристи — це письменники майбутні.
Імажиністи — від слів «і ми мажемо». Реалісти —
письменники, що «скінчили реальну школу й не склали конкурсу
до політехніки».
Не міг не згадати письменник і гумористів,
охарактеризувавши їх так: вони — нещасний народ, «бо,
навіть коли зуби болять, мусять писати щось " веселе " ».
 Виконайте тестові завдання:
1. На думку літературного героя твору Остапа Вишні
«Письменники», слово письменники походить від:
А дієслова писати
Б дієприкметника написаний
В іменника письмо
Г прикметника письменний
2. «Письменники» Остапа Вишні за жанром:
А гумореска В фейлетон
Б усмішка Г оповідання
 Виконайте тестові завдання:
3. Яку «систему» навчання й виховання
використовував Іван Максимович («Моя автобіографія»):
А викликав батьків до школи
Б бив лінійкою по руках
В частував березовою кашею
Г ставив у куток
4. У «Моїй автобіографії» Остап Вишня порушив усі
названі проблеми, окрім:
А поваги до вчителів В пошани до старших
Б формування митця Г екології
навколишнього світу
 Виконайте тестові завдання:
5. Головною темою «Моєї автобіографії» є розповідь
про:
А формування світогляду письменника
Б літературні уподобання гумориста
В громадянську активність автора
Г політичну ситуацію в радянській Україні
Правильні відповіді:

1.А
2.Б
3.Б
4.Г
5.А