ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

ЗДОБУТКИ ІВАНА ФРАНКА ЯК КАЗКАРЯ ТА ПРОЗАЇКА

ПЛАН
1. Іван Франко – теоретик і критик дитячої літератури. Збірка казок
«Коли ще звірі говорили».
Видатний український письменник, революціонер-демократ Іван Франко своє
життя присвятив боротьбі за щастя трудового народу. Ні нужда ні хвороба,
які не полишали письменника до останніх хвилин його життя ,ні тюрми, ні
ворожість галицької інтеграції до його революційної діяльності не могли
завернути Франка з раз обраного шляху. «Лиш боротись –значить жити»
такий був девіз його життя.
Складовою частиною суспільно-політичної програми Франка було
виховання підростаючого покоління .У статті «Чого хоче Галицька робітнича
громада?» він чітко визначає свої вимоги щодо освіти і виховання дітей і
молоді як борців за щастя народу. І. Франко вважав, що передусім необхідно
перебудувати всю шкільну систему ,надати громадського характеру
навчанню і вихованню, відокремити школу від церкви, створити умови для
всебічного розвитку здібностей дитини. Освіта мусить стати доступною
всьому народові.
І. Франко теоретично обгрунтував значення казки, народної і літерної, в
розвитку і вихованні дитини. Найбільш цікавий матеріал цього питання дає
його післямова до збірки «Коли ще звірі говорили»-«Байки про байку ».Тут
зображено народну казку та її вплив на все життя людини. Критик виходив з
того ,що діти ще в ранньому віці люблять тварин і звірів, тому казки
тваринного епосу найбільш цікаві та доступні їм, особливо тоді, коли «звірі в
байці ще починають говорити, думати і поводитися ,як люди».
Як теоретик і критик дитячої літератури він робив основний наголос на
тому, щоб книга була для дітей змістовною, зрозумілою, щоб вона хвилювала
і виховувала людські якості. Ще він вважав, що книга обов’язково повинна
бути цікавою, відповідати віковим особливостям дітей- значить вихователь
мусить зважувати їхні читацькі можливості. Якщо чудова книжка не
залишила сліду в дитячій душі –змарновано час, розтрачено фізичні та
духовні сили. Щоб читання приносило користь, дитина мусить : по-перше,
добре розуміти те, про що розповідає твір; по-друге, уміти порівнювати
прочитане з власним досвідом; по-третє, робити самостійні висновки і, по-
четверте, запам’ятовувати прочитане. Ці вимоги не втратили своєї
актуальності й сьогодні . Не втратили свого значення й науково-теоретичні та
літературно-критичні виступи Франка з багатьох важливих проблем дитячої
літератури.
Збірка казок Івана Франка під назвою «Коли ще звірі говорили» перший раз
вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки
Франко додає передмову, в якій писав: «Оці байки, що зібрані в тій книжечці,
то старе народне добро… Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6
до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу
до явищ природи.»

В своїй збірці «Коли ще звірі говорили» Іван Франко вдало використовує

художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне
змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності
ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці
характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або
розмови персонажів.
2. Суспільна модель українського життя в казці «Фарбований Лис».
В народних казках кожен звiр наділяється рисами поведінки, що відповідали людському
характеру, певному типові людини. І. Франко повністю використав ці особливості
фольклору. Але він ще посилив їх, долучивши нові специфічні риси характерів
представників звірячого царства, яскравіше індивідуалізувавши образи твору.

Життєвої правдивості, типовості образи поеми досягають завдяки наданню їм

національного колориту та вiдгукові в них злоби дня, живоï дiйсності. З соціально
побутових картин, поданих у творі, з портретних характеристик, де особливо виразно
виступають вирази облич, пози і жести, з неповторних у мовному й інтонаційному
відношенні монологів, діалогів, блискучих реплік, з своєрідного пейзажу тощо.
вимальовується, як живе, звіряче царство, де першу роль грає найхитріший хапуга хижак
Лис Микита.

Образи поеми виступають з особливою сатиричною силою, коли письменник викриває

суспiльнi вади представникiв влади.

Іноді автор ніби на мить скидає завісу художньоï алегорії, і тоді прицільний вогонь сатири
стас ще влучнішим, а слово набирає більш виразної соціальної загостреності:

Що за ряд! Яка держава!

Дурням в ній гонори й слава, Бідний, слабший хижих лап

3. Модель галицької дійсності у сатиричній поемі-казці «Лис Микита».

Під пером 1. Франка цi рiзнорідні сюжетні елементи поеднались настільки вдало. що
слід говорити про «Лиса Микиту як про оригінальний твір. При цьому треба мати на
увазі, що Лис Микита» не лише твiр про тваринний світ і призначений не тільки
для дітей, а глибока сатирико-гумористична поема про життя і суспільні відноси
Галичині кінця XIX - початку XX століття. На основі тваринного епосу. фабули про
пригоди хитрого Лиса 1. Франко створив цілу галерею алегоричних образів, яким
відповідали реальні прототипи представники найрізноманітніших прошарків
Галицького суспільства кінця століття. В образах Лена, Ведмедя, Вовка, Лиса,
Борсука, Осла та їх автор розкрив звірячу суть австрійського цісаря та царедворців,
міністрів та поміщиків. Сюжет поеми в'яжеться навколо обраду найспритнішого та
найхитрішого представника експлуататорського світу Лиса. Неймовірні крутійства
та зради. підступна брехня, шахрайства і вбивства, що їх постійно здійснював
хитрий Лис, не лише не викликають покарання з боку верховного правителя, а,
навпаки йдуть злочинцеві на користь.
4. Дитячі оповідання І. Франка автобіографічного характеру.
Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив
низку творів, позначених рисами автобіографізму. Серед них були "Малий Мирон",
"Грицева шкільна наука", "У кузні"
"У І. Франка є ціла низка оповідань про дітей, в яких показано поступове
виховання селянської дитини на різних "щаблях" віку і під впливом різних обставин
життя. У передмові до збірки "Малий Мирон і інші оповідання" автор писав: "Вони
показують у загальних нарисах хід виховання сільського хлопчика перед 40-30
роками, починаючи від перших поблисків власного думання, а кінчаючи
найвисшими ступенями середньої школи". Франко засуджує дорослих, батьків, які
не розуміють поривань дитини, не вміють пояснити те, що її хвилює, не вчать її
мислити, а навпаки, затуркують, насміхаючись над ним, бо він думає "не так, як
люди…" - зазначає Л.Маляренко.
Відомо, що велике значення для становлення таланту молодих письменників мають
їх автобіографічні твори. Для Франка найбільш "особистим" є оповідання "У кузні",
тобто і найбільш інтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.

В ньому автор змальовує картини його раннього дитинства - майбутнього

письменника, осяяного добротою батька, людини чесної, розумної, порядної,
справжнього майстра своєї справи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні,
там він знайомиться з персонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками,
там вбирає в своє серце свого народу. Оповідання Франка "У кузні"- про силу
впливу дитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її виховання
родинного вогнища.
Сам Франко, говорить про це оповідання наступне: "На дні моїх споминів, десь там
у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного
огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі". Франко дуже
яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства на власному прикладі.
Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньому в дитинстві, і далі
абзац закінчується словами "Се вогонь у кузні мого батька" [2; а].

Батько посіяв у душі свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов
до праці й трудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. Так
наприклад, це видно у таких рядках оповідання "Йшлося до коваля, як у гості, як до
сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не
знаю, ти мене не знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, "що людьом, той мені",
а нема готових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно".
За Миколою Легким: "У оповіданні "Грицева шкільна наука" (1883) Франко
осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор
змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою
виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність"[3; 1].

Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило
попасти до початкової школи, то їх учителі гнали "йти свині пасти", як це було й з
Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи
вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.

У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи
вчитися. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до
школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав.
Так Гриць ніколи "не міг спізнати букви, котре ш котре т. Букви мішалися перед
очима".
 5. Художні твори письменника про школу та дітей.

Іван Франко звертався до проблеми школи не лише в художніх творах а й у

публіцистичних статтях: «Русини в Галичині й просвіта», «середні школи в Галичині у
1875-1883рр.», «Наші народні школи і їх потреби». В останній статті Франко досить
виразно зобразив стан тогочасного навчання: «діти сидять по кілька годин в такій задусі, в
такім смороді, о не то вчитися, але й дихати не можна». Іван Якович обстоював
необхідність створення шкільних підручників високого наукового рівня які пройняті
українським національним духом.

Яскрава тема школи та її впливу на формування особистості виявляється в таких

оповіданнях: «Отець-гуморист», «Красне писання».

У цих оповідання зображено н людське ставлення вчителів до учнів. Цим самим автор
стверджує, що такі відносини не приведуть ні до чого доброго, бо жорстокість породжує
жорстокість. Звернемося перш за все до образу вчителя в даних оповіданнях. Це людина
тиран, яка здебільшого не має не те що відповідної освіти, а й задатки та здібностей до
виховання та навчання. Досить колоритно зображується зовнішність учителів. Вони
вирізняються з натовпу своїми нелюдськими очима та непривабливою зовнішністю. Що
до образу дітей, то можна виділити один узагальнений тип – учні 2-3-х класів. Хоча й
серед них автор здебільшого виділяє кілька головних героїв, які піддаються жорстоким
покаранням. Цей загальний збірний образ дітей характеризується ще не сформованим
внутрішнім світом, тобто це ті діти які перебувають на шляху становлення своїх
морально-ціннісних та духовних життєвих орієнтирів. Діти що навчалися у школах,
змальованих Франком, були бідними. Їхні батьки не мали коштів та особливого
соціального становища. Тому вчителі-тирани не боялися бити та знущатися з учнів.
Наприклад, в оповіданні «Красне писання» пан Валько, побивши одного з хлопчиків
спочатку злякався, але коли довідався про його походження то заспокоївся. Ще одним
атрибутом оповідань про школу є тростинка, що супроводжує «навчання». Епізоди з цим
предметом, який потрапив до рук учителя, займають чи не основну частину оповіді. Діти,
бачачи тростинку, уже знають, що покарання не уникнути. Хоча, як ми бачимо часто
катування є невиправданими та безпідставними. Іван Франко намагається змалювати те,
що болить не лише йому, а й усьому Українському суспільству кінця ХІХ ст. Іван Якович
стверджував, що освіта та школа має важливе значення в житті країни, бо ця система
формує свідомість майбутнього покоління, на якому буде базуватися матеріальне та
духовне благополуччя рідної держави. Саме тому реформацію суспільного життя слід
починати зі школи.

Звернемо увагу на декілька оповідань Івана Франка у яких яскраво репрезентовано освіту
та виховання тогочасної школи.

В оповіданні «Красне писання» Франко зобразив нормальну школу отців василіан у

Дрогобичі. Усі предмети викладали ченці, лише красно писання у 2-гому класі, де
навчалося 85 учнів,вів колишній економ пан Валько. Спостерігаємо типовий франківський
портрет учителя: середній зріст, руді короткі вуса, широке лице, великі вуха та малі
жаб’ячі очі, які блимали злобно та неприязно. Цей портрет уже налаштовує читачів на
тупість, обмеженість та жорстокість людини. Що може дати дітям такий учитель? Тут
наявний збірний образ дітей, які з появою Валька дрижали, як у пропасниці.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ТА ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

1. Підготувати і вміти розповідати казку (на вибір студента).

2. Готуючись до відповіді на перше питання плану практичного заняття,
скористайтесь таблицею «Казка народна і літературна».
3. Чи можна оповідання Івана Франка про школу вважати автобіографічними?

Казка народна і літературна

Народна
 Автор – колективний (народ).
 Виконавці казок – оповідачі-
казкарі.
 Існує в усній формі.
 Має тенденцію нескінченної
змінності (варіативності) в інтересах
сильнішого враження.
 Образ героя гранично
типізований (герой – тип, схема;
персонаж характеризується за його
функцією (роллю) в казці; богатир,
нечиста сила, захисник, помічник,
добродій, опікун, визволитель).
 Набір сюжетів обмежений.
 Час і місце виникнення для
більшості губиться в сивій давній,
визначати неможливо.
 Оповідач-казкар – творець і
майстер-виконавець, який володіє
умінням розповідати і доповнювати
почуте від когось іншого.
Літературна
 Творець – конкретна особа,
авторство особисте.
 Має писемну форму.
 Текст канонічний (не можуть
бути внесені довільні зміни).
 Образ героя максимально
індивідуалізований.
 Число варіантів будь-яких
мотивів сюжетів нічим не обмежене.
 Час і місце створення казки
відомі або визначаються досить точно за
ознаками, прикметами часу в тексті.
 Письменник – автор, творець,
який відображає життя в художніх
образах за допомогою своєї уяви,
властивими лише йому засобами і на
відповідному матеріалі.

ХУДОЖНІ ТЕКСТИ
«Коли ще звірі говорили», «Фарбований Лис», «Лис Микита», «Коваль Бассім»,
«Абу-Касимові капці», «Ріпка», «Киця», «Лисиця та Журавель» «Грицева шкільна наука»,
«Оловець», «Під оборогом», «Малий Мирон» І. Франка.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бондаренко Ю. Алегорія тиранії в казці «Фарбований Лис». Дивослово.
2004. № 6. С. 22–31.
2. Гуменний М., Гуменна В. До проблеми авторської особистості в дитячих
оповіданнях І. Франка. Українська мова і література в школі. 2000. № 3. С. 62–64.
3. Дитяча література і сучасність. Літературна Україна. 1988. 28 січня (до
питання про авторську казку).
4. Сабат Г. Казки-«вандрівки» Івана Франка. Слово і час. 2008. № 8. С. 55–51.
5. Тихолоз Н. Казкотворчість І. Франка (генеалогічний аспект). Львів :
Поліграфія, 2005.
6. Франко І. Байка про байку. Українська дитяча література: Хрестоматія. Ч. 1.
Київ, 1992. С. 9 (законспектувати).
 7. Швець А. Модель дитячого світу у прозі І. Франка. Дивослово. 2005. № 9. С.
53–55.
8. Швець А. Образно-поетичний світ оповідання Івана Франка «Під оборогом».
Українська мова і література в школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2006. № 1. С. 150–
153.