В судово-медичній практиці часто доводиться спостерігати дію хімічних

чинників, які спричиняють розлади здоров’я, а нерідко призводять і до смерті

внаслідок прий мання отруй них речовин. Вивченням саме цих питань і
зай мається судова токсикологія.
Наркотичні речовини (від грец. narkotikos — той , що п'янить) — група
психоактивних речовин, що впливають на психічні функції, здатні регулювати
психічну діяльність, мають специфічну (стимулюючу, заспокій ливу,
галюциногенну та ін.) дію на центральну нервову систему. системи, що, зокрема,
є причиною їх немедичного споживання.
Отруєння наркотиками – це стан, що виникає і розвивається у відповідь на
 прий ом речовин галюциногенного типу (ЛСД, мескалін, лізергін, гашиш),
 опіатів (морфін, героїн, кодеїн),
 прий ом ней ролептиків (фенотіазин,
 препарати бутирофенального походження),
 транквілізаторів (сибазон, оксилидин),
 психостимулятор метамфеамін),
 антидепресантів (амітриптилін, флуоксетин).
В судово-медичному відношенні отрута — це речовина, яка після введення в
організм в мінімальних дозах, діючи хімічним або фізикохімічним шляхом,
зумовлює за певних умов розлад здоров’я або смерть. Під отруєнням розуміють
реакцію організму (розлад здоров’я або смерть), що настає внаслідок введення
отрути.
Най важливішими умовами дії отрут є:
1. доза;
2. розчинність;
3. форма введення (фізичний стан);
4. концентрація;
5. характер супутніх речовин;
6. тривалість зберігання;
7. способи введення;
8. індивідуальні особливості організму тощо.
Дія отрут залежить також від індивідуальних особливостей організму. Так,
наприклад, діти дуже чутливі до препаратів опію і ознаки отруєння виявляються
у них навіть у випадках, коли мати прий має препарати опію з лікувальною метою
і годує немовля своїм молоком.
Загальні критерії гострої інтоксикації.
o Відомості про вживання однієї або кількох психоактивних речовин у дозах,
достатніх для виникнення сп’яніння.
o Наявність симптомів, характерних для цієї речовини, які супроводжуються
вираженими розладами свідомості, когнітивних функцій , сприй няття,
емоцій ного стану або поведінки.
o Наявні симптоми не можна пояснити соматичною патологією або іншим
психічним розладом.
o У разі підозри на отруєння потрібно провести судово-токсикологічне та інші
лабораторні дослідження для точного встановлення й ого характеру. Судово-
токсикологічний аналіз внутрішніх органів трупа часто має вирішальне
значення для діагностики отруєння, проте якщо судовотоксикологічне
дослідження не виявило отрути, це не означає, що в цьому випадку не було
отруєння, тому що деякі отрути, потрапляючи в організм, можуть за певних
умов змінюватись і перетворюватись у ней тральні сполуки. Поряд з цим під
час лабораторного дослідження може бути виявлена речовина, яка потрапила
до організму як лікарський засіб або в зв’язку з професією даної особи і не
могла бути причиною смерті.
Орієнтовний перелік питань, що підлягають вирішенню експерта при
підозрі на отруєння:
1) смерть настала внаслідок отруєння чи з інших причин;
2) якою отрутою викликане отруєння;
3) якою дозою і концентрацією отрути викликане отруєння;
4) яким шляхом і в якому вигляді отрута потрапила в організм;
5) які були клінічні симптоми отруєння;
6) через який час після отруєння настала смерть;
7) чи страждав померлий якими-небудь захворюваннями і чи сприяли вони
отруєнню.
Судово-медична експертиза отруєнь складається з наступних основних
етапів:
а) ознай омлення судово-медичного експерта з матеріалами, зібраними в процесі
розслідування події, які мають значення для судово-медичного встановлення
отруєння;
б) участь судового медика в різних слідчих діях, перш за все в огляді місця події з
вилученням речових доказів і у допитах потерпілих, свідків та медичних
працівників;
в) вивчення та оцінка клінічної картини отруєння за матеріалами карти
стаціонарного хворого (історії хвороби), інших медичних документів і свідчень
очевидців;
г) судово-медичне дослідження трупа (при смертельних отруєннях) або судово-
медичний огляд потерпілого (при несмертельних отруєннях);
д) додаткові лабораторні дослідження і насамперед судово-токсикологічне
дослідження тканин і рідин трупа, блювотних мас, промивних вод шлунка та
залишків отруй ної речовини. Кожен з названих складових елементів діагностики
має особливе значення.
Ознаки отруєння
Зовнішнє дослідження.
При огляді одягу слід акцентувати увагу на можливу наявність специфічних
ушкоджень від дії їдких отрут (часто у вигляді дефектів або плям на передній
поверхні одягу і в ділянці рукавів), забруднень блювотними масами, залишків
отрути, упаковок, рецептів, інструкцій , описів застосування і дії отруй них і
високотоксичних речовин і лікарських засобів, передсмертних листів.
Виявлені залишки отрути слід зібрати, спакувати в скляний посуд, що щільно
закривається, і направити на судово-токсикологічне дослідження.
Ознаками, що найбільш часто зустрічаються й орієнтують на можливе
отруєння, є:
• колір шкірних покривів і слизових оболонок:
1) жовтяничність – при отруєнні оцтовою кислотою, строчками, метанолом,
препаратами миш’яку, фосфору, солями важких металів та ін.;
2) рожевий – при отруєнні чадним газом;
3) сірий відтінок – при отруєнні нітритами, нітратами й т.д.
• різко виражене м’язове заклякання (при отруєнні стрихніном, цикутою,
аконітином, кислотами, атропіном, пілокарпіном та ін.) або, навпаки, й ого
відсутність або слабка вираженість (при отруєнні блідою поганкою,
гемолітичними отрутами, наркотичними засобами, хлоралгідратом, адреналіном,
інсуліном, сполуками фосфору та ін.);
• колір трупних плям – червоний (отруєння оксидом вуглецю, ціанідами,
сірководнем, метанолом, бензином та ін.) або сіро-коричневий (отруєння
бертолетовою сіллю, нітритом, нітросполуками, аніліном і й ого похідними);
• міоз (отруєння опієм, морфіном, пілокарпіном, нікотином, мускарином та ін.)
або мідріаз (отруєння атропіном, беладоною, дурманом, блекотою, аконітином та
ін.);
• хімічні опіки, подразнення або запалення шкіри обличчя, шиї, верхніх кінцівок,
промежини, слизової оболонки рота, піхви, прямої кишки (при отруєн387 ні
шкірно-резорбтивними отрутами – кислотами та їдкими лугами, сполуками
свинцю, ртуті, вісмуту та ін.);
• наявність пігулок, порошкоподібних і кристалічних речовин, частинок
рослинного походження в ротовій порожнині, піхві, прямій кишці;
• явища гінгівіту, стоматиту, що супроводжуються наявністю сіруватої або
жовтуватої кай ми на яснах (отруєння солями важких металів);
• сліди ін’єкцій, особливо у нетипових місцях у наркоманів – передня поверхня
живота, стегон, міжпальцеві проміжки кистей і стоп у поєднанні з множинними
дрібними рубчиками.
Внутрішнє дослідження.
Після розтину черевної і грудної порожнин і опису органів in situ необхідно
оглянути й розкрити серцеву сумку і серце, набрати з й ого порожнин кров для
судово-токсикологічного і за необхідності спектрального дослідження. Потім,
при підозрі на пероральне потрапляння отрути в організм, після зовнішнього
огляду на можливу наявність перфорації накласти лігатури на шлунок біля входу
і виходу й у декількох місцях тонкої і товстої кишок, вилучити їх і розітнути.
Вміст шлунку, тонкої і товстої кишки збирають у різний посуд для подальшого
судово-токсикологічного дослідження.
Особливу увагу слід звернути на кількість, запах, характер вмісту, стан слизової
оболонки органів. Якщо зовнішнім дослідженням встановлено, що отрута була
введена в організм через піхву, матку або пряму кишку, то слід відразу (до
розтину серця) провести дослідження цих органів.
Ознаками, що найбільш часто зустрічаються при внутрішньому дослідженні
й орієнтують на можливе отруєння, є:
1) специфічний запах (при отруєнні оцтовою кислотою, формаліном,
нашатирним спиртом, ефіром, фенолом і й ого похідними тощо) або
характерний (часником – при отруєнні сполуками миш’яку; гірким мигдалем –
ціанідами, нітробензолом; прілими яблуками – тетраетилсвинцем; сушеними
грибами – дихлоретаном тощо);
2) червоний (при отруєнні оксидом вуглецю, ціанідами, сірководнем тощо) або
буро-коричневий (при отруєнні нітритом, перхлоратом калію, аніліном і й ого
похідними тощо) колір крові, м’яких тканин і внутрішніх органів;
3) гемолізований стан крові (при отруєнні оцтовою кислотою, гідридом
миш’яку, лізолом, строчками, зміїною отрутою тощо);
4) хімічний опік слизової оболонки за ходом шлунково-кишкового тракту у
вигляді її набухання і розпушення (при отруєнні сполуками ртуті, свинцю, міді
тощо), коліквацій ний , часто з перфораціями стінки органу (при отруєнні
їдкими лугами), або коагуляцій ний некроз (при отруєнні кислотами), жовте
або червоне забарвлення некротизованих тканин (відповідно при отруєннях
азотною кислотою, гідроксидом амонію, перманганатом калію та ін.);
5) наявність пігулок, кристалів, частин рослин у вмісті шлунку (при отруєнні
лікарськими засобами, отруй ними рослинами, сполуками миш’яку та ін.);
6) різко виражений набряк і набухання стінки тонкої кишки, що поєднуються з
виразкою групових і солітарних лімфатичних фолікулів, наявністю
фібринозного випоту в черевній порожнині (при отруєнні сполуками миш’яку
та ін.);
7) явища виразково-некротичного коліту (при отруєнні солями важких
металів);
8) різке збільшення маси (до 400–600 г) і розмірів, набухання тканини нирок
(при отруєнні етилгліколем, чотирихлористим вуглецем, препаратами ртуті,
гемолітичними отрутами);
9) переповнення сечового міхура в поєднанні з набряком ложа жовчного
міхура і знебарвленим вмістом дванадцятипалої кишки (при отруєнні
етанолом);
10) вохряно-жовте, жовто-червоне, мускатне забарвлення печінки (при
отруєнні етилгліколем, дихлоретаном, чотирихлористим вуглецем,
хлороформом, сполуками фосфору, миш’яку тощо);
11) різке повнокров’я головного мозку (при отруєнні етилгліколем), рожево-
жовтий (колір «гортензії») відтінок білої речовини мозку (при отруєнні
бензином), симетричні крововиливи або осередки розм’якшення в речовині
головного мозку (при отруєнні метанолом, оксидом вуглецю тощо).
Діагностика отруєнь
Скринінговий тест на 1, 5 або 10 наркотичних речовин — якісний
імунохроматографічний тест для одночасного визначення таких наркотичних
речовин: амфетамін (AMP), кокаїн (SOS), метамфетамін (METH), морфін (MOR),
марихуана (THC), барбітурати (BAR), бензодіазепіни (BZD), фенциклідин (PCP),
метадон (MTD), екстазі (HTS) та їх метаболіти в сечі.
Використання такого тесту для скринінгової діагностики наркоманії за
допомогою одного дослідження дає можливість провести обстеження анонімно
та просто, оскільки не вимагає додаткового обладнання. Результат через 4
хвилини.
Використовуючи скринінгові тести, слід враховувати:
 Дані, отримані під час цього тестування, дають лише попередній якісний та
аналітичний результат. Щоб отримати підтверджуючий аналітичний
результат, слід використовувати більш детальний альтернативний
хімічний метод.
 Прилад призначений виключно для дослідження сечі людини.
 Такі речовини, як окислювачі, якщо додати до зразка сечі, можуть
призвести до неправильних результатів аналізу. У разі підозри необхідно
взяти свіжий зразок і повторити тест на новому приладі.
 Зразки, схильні до можливого бактеріального зараження, не
використовуються. Таке забруднення може спричинити неправильний
результат тесту.
Опіоїди
o Опіоїди є основною причиною смертності від передозування серед
наркозалежних. Впливаючи на центральну нервову систему, пригнічують її
функції. Най частіша причина при смерті при передозуванні опіоїдами –
зупинка дихання через пригнічення дихального центру в головному мозку.
o Клінічні прояви: звуження зіниць (міоз), блідість шкірних покривів,
артеріальна гіпотензія, брадикардія. Емоцій ний стан від ей форії до
нормального, психомоторне заспокоєння або рухливість.
o При передозуванні опіоїдів визначається класична тріада: кома, міоз та
пригнічення дихання, а також виражена артеріальна гіпотензія, гіпотермія та
брадикардія. З'являється ціаноз шкіри.
Опій
Опій — це бура маса, яку отримують з недозрілих зрілих голівок малоазіатського
маку. В опії міститься близько 20 алкалоїдів, у яких най більше морфіну (10-20%).
Інші алкалоїди (папаверин, наркотин, кодеїн тощо) містяться в значно меншій
кількості. Смертельна доза опію — 2-5 г, настою опію — 2-30 г.
Опій забезпечує анальгетичний ефект та зменшує активність центральної
нервової системи, тому отруєння опієм може викликати сонливість, зниження
частоти дихання, нудоту.
Отруєння сухим опієм має місце надзвичай но рідко.
Морфін
Є опіатним анальгетиком, використовується для лікування болю. Морфін —
білий кристалічний порошок, дуже гіркий на смак, важко розчиняється у воді.
Морфін взаємодіє з опіатними рецепторами у мозку, знижуючи відчуття болю та
призводячи до відчуття ей форії.
У судово-медичній практиці трапляються випадки отруєння морфіном, в
основному й ого хлористоводневою сіллю, яку широко застосовують у медицині
як знеболювальний засіб.
Картина отруєння опієм і морфіном подібна. Смертельна доза морфіну — 0,1-0,2
г. Опій вводять через шлунок, морфін — через шлунок і шляхом ін’єкції
(підшкірно або внутрішньовенно). Особи, що страждають на наркоманію, можуть
прий мати дуже великі дози морфіну до 2-4 г.
При систематичному тривалому прий манні морфіну порушується соматичне
здоров’я і психіка, внаслідок чого людина з часом цілком деградує. При отруєнні
спочатку спостерігається ей форія, яка швидко переходить в пригнічений стан,
починається блювання, потім настає сон, який може закінчитися смертю, що має
асфіксичний характер. При дослідженні трупа часто констатують звуження
зіниць, загальноасфіксичні ознаки смерті.
Отруєння опієм і морфіном най частіше — нещасний випадок, іноді —
самогубство, і дуже рідко — вбивство.
Морфін тривалий час (до року, навіть більше) зберігається в трупі. Тому
судовотоксикологічне дослідження внутрішніх органів трупа може дати
позитивні результати і при цих термінах захоронення. Встановлено, що волосся
накопичує деякі речовини — наркотичні засоби та їх метаболіти, метали, нікотин
тощо. Тому воно може бути використане для виявлення наркотиків.
Кокаїн
Отримують із листя південноамериканської рослини Еruthroxulon соса, у
медицині застосовують кокаїну гідрохлорид для місцевого знеболювання,
най частіше при очних хворобах та в отоларингології.
Кокаїну гідрохлорид — це білий порошок, добре розчинний у воді. Смертельна
доза й ого при введенні в шлунок 1-1,5 г, підшкірно — 0,2-0,3 г. Проте в шлунок
він потрапляє рідко. Най частіше й ого вводять підшкірно або в ніс, насипаючи на
ватку. Звичай но це роблять особи, які страждають на кокаїнову наркоманію, які
поступово збільшують дозу.
Кокаїн є стимулятором центральної нервової системи, що викликає ей форію та
підвищення енергії. Кокаїн збільшує вивільнення ней ромедіаторів, таких як
дофамін, що призводить до підвищеного настрою та енергії.
У клінічній картині розрізняють дві стадії- збудження і паралічу: спочатку
людина збуджується, безпричинно сміється, марить, потім обличчя її різко
блідне, починається блювання, слабшає діяльність серця, втрачається свідомість,
розладнаються дихання. Смерть, як правило, настає від паралічу дихального
центру. Під час розтину трупа виявляються лише загальноасфіксичні ознаки
смерті. Кокаїн в організмі швидко руй нується, проте можуть бути виявлені
продукти й ого розпаду (екгоніну).
Героїн:
Героїн є опіоїдним наркотиком, що швидко проникає в мозок та викликає
ей форію. Героїн перетворюється на морфін в організмі, викликаючи опіатний
вплив на рецептори, тому отруєння героїном може призвести до проблем з
диханням, судом та іншими серй озними ускладненнями.
Отруєння героїном може призвести до деградації ней ронів у мозку та інших
тканинах.
При отруєнні невідомою наркотичною речовиною застосовують такі загальні
принципи невідкладної терапії:
 запобігання подальшого всмоктування токсичних речовин і прискорення їх
виведення з організму;
 знешкодження отрути в організмі за допомогою антидотів;
  проведення заходів щодо відновлення основних життєво важливих
функцій , порушених у процесі інтоксикації;
 лікування хворих з отруєнням повинно проводитися в умовах
спеціалізованого стаціонару або відділення інтенсивної терапії.
Перша допомога:
 Провокація блювоти.
 Повторне промивання шлунка через товстий зонд невеликими порціями
прохолодної води. Об’єм рідини, що використовується для промивання
шлунка, залежить від віку: новонароджений — 15–20 мл, 1 міс. — 40-50 мл;
2-3 місяці — 200-250 мл; 3-4 місяці — 60-90 мл; 4-5 місяців — 300-350 мл; 5-
6 місяців — 100-110 мл; 7-8 місяців — 110-120 мл; 9–12 місяців — 120–150
мл; 1-2 роки — 150-200 мл; 2-3 роки — 200-250 мл; 4-5 років — 300-350 мл;
6-7 років — 350-400 мл; 8-11 років — 400-450 мл; 9-15 років — 450-500 мл;
для підлітків і дорослих — 500–700 мл.
 Активоване вугілля в дозі:
 для промивання шлунка — 1 г/кг;
 для ентеросорбції в токсикогенній стадії отруєння:
 діти до 1 року: 1 г/кг кожні 4–6 годин;
 діти 1–12 років: по 25 г кожні 4–6 годин;
 діти 1–12 років: по 25 г кожні 4–6 годин;
 Проведення очисної клізми (об’єм рідини залежить від віку хворого): 1–2
міс. — 30-40 мл; 2-4 місяці — 60 мл; 6–9 місяців — 100–120 мл; 9-12 місяців
— 200 мл; 1-2 роки — 200-300 мл; 2-5 років — 300 мл; 6-9 років — 400-500
мл; 10-14 років — 500-1000 мл; для підлітків і дорослих — 1–3 л;
 Утеплення.
Алгоритм терапії гострого отруєння наркотичними речовинами:
 Методи активної детоксикації. Виведення наркотичної речовини
здій снюється шляхом повторного промивання шлунка. Навіть при
парентеральному введенні препарату деяка й ого частина (завдяки
фармакокінетичним властивостям) досягає шлунка, тому ця процедура є
обов’язковою.
 Антидотна терапія.
 гостре отруєння опіоїдами: внутрішньовенне введення налоксону хлориду
починають з дози 1 мл (0,4 мг). Через 2–3 хв. повинна з'явитися реакція на
терапію: розширення зіниць, відновлення дихання. Якщо протягом 2-3 хв.
реакції немає, щогодини вводять по 1 мл налоксону хлориду (до 5 разів) до
повернення свідомості;
 гостре отруєння канабіноїдами: специфічної антидотної терапії немає;
внутрішньовенно ввести 20 мл 40% глюкози з 2 мл 10% вітаміну С (з
урахуванням гіпоглікемії, яка виникає в стані інтоксикації похідними
коноплі).
  Дезінтоксикацій на терапія та дегідратація: кристалоїдні плазмозамінники
400 мл в/в крапельно; натрію гідрокарбонат 200 мл 4,2% pH в/в крапельно;
 Форсований діурез з олужненням крові:
 водне навантаження (плазмозамінники 400 мл в/в крапельно);
 15 % розчин маніту 200 (400) мл в/в. крапельно або 30 мл 30% розчину
сечовини в/в. з подальшим введенням фуросеміду 4 мл на 10–20 мл 0,9 %
розчину NaCl в/в. струмінь з ознаками набряку головного мозку;
 замісна інфузія електролітів (50 мл 4 % pH калію хлориду на 100 мл 0,9 %
pH NaCl в/в крапельно зі швидкістю 20–30 крапель/хв; 10 мл 10 % pH NaCl
в/в струминно).
 Інгаляція кисню, штучна вентиляція легень.
 Медикаментозна симптоматична терапія:
 брадикардія — атропіну сульфат 0,5 мл 0,1% pH в/в повільно, при
необхідності повторне введення через 3–5 хв;
 психомоторне збудження: антипсихотики — хлорпромазину гідрохлорид 2
мл 2,5 % розчину в/в в 20 мл 5 % розчину глюкози;
 десенсибілізуючі засоби із седативними властивостями: димедрол 2 мл 1%
pH в/в в 100 мл 0,9% pH NaCl;
 покращення біохімічних процесів у тканинах і паренхіматозних органах:
піридоксину гідрохлорид 10 мл 5 % розчину в/в струминно; тіаміну
гідрохлорид 2 мл 5 % розчину в/в струминно; нікотинова кислота 1,0 мл
1% розчину в/в повільно; Нікетамід 2 мл 0,25% в/в повільно; вітамін В 1 3
мл 5% розчину на 20 мл 0,9% розчину NaCl в/в.
 Дезінтоксикацій на гемосорбція в обсязі 1–2 ОЦК, перитонеальний діаліз.
Наркотичні гриби:
Серед отрут рослинного походження особливе місце посідають отруй ні гриби.
Най частіше трапляються отруєння сморжами, блідою поганкою і мухомором.
Сморжі за виглядом нагадують неотруй ні гриби зморжки. І ті, й інші,
з’являються в квітні-травні. Тому сморжі плутають із зморжками, внаслідок чого
й настає отруєння. Сморжі — сумчасті гриби із зморщеною шапкою бурого
кольору і куцою ніжкою. В них міститься гельвелова кислота, що є сильною
гемолітичною отрутою і спричиняє токсичний гепатит. У випадках отруєння
сморжами, як правило, через 1-2 год після їх вживання (іноді пізніше) виникає
блювання, різкий біль у животі, втрачається свідомість, спостерігаються
марення, судоми, жовтяничне забарвлення шкіри. Смерть настає на другу-третю
добу.
При судово-медичному дослідженні трупа особливих морфологічних змін не
виявляють. Судово-токсикологічне дослідження не дозволяє встановити
отруєння сморжами. Виявлені в шлунку і кишках частинки грибів слід
відправити на ботанічну експертизу для встановлення їх виду і роду.
Бліда поганка — пластинчастий гриб. Шапка й ого, пластинки під шапкою і
тоненька ніжка білуватого кольору, іноді з слабим буруватим відтінком. У блідій
поганці міститься най сильніші отруй ні токсини — аманітотоксин (деструктивної
дії), який зумовлює ознаки острого гастриту за типом азіатської холери, і
аманітогемолізін (гемолітичної дії). Проте аманітогемолізин легко руй нується
при нагріванні до 70°С і під дією шлункового соку, в той час як аманітотоксин
стій кий щодо дії цих чинників.
Через 5-6 год. після вживання блідих поганок виникає біль у животі, блювання,
розвивається коматозний стан. Смерть, як правило, настає на другу-третю добу,
іноді через два тижні. Внаслідок дегенеративного переродження скелетних
м’язів трупного заклякання не спостерігається. Під час розтину трупа під
серозними оболонками і в слизовій оболонці травного каналу, а також у
тканинах мозку, легенях і нирках виявляють численні дрібні крововиливи. У
паренхіматозних органах — жирове переродження. Кров рідка, гемолізована.
Судово-токсикологічне дослідження не дозволяє виявити аманітотоксин. Діагноз
отруєння встановлюють на підставі ботанічного дослідження частинок грибів,
виявлених у блювотних масах та вмісті шлунка і кишок. Слід враховувати, що в
процесі росту в грибах накопичуються деякі хімічні елементи незалежно від
місця, де вони ростуть. Так, у мухоморах накопичується ванадій , у сморжах —
свинець, блідій поганці — срібло.
Мухомор — це пластинчастий гриб з яскраво-червоною з білястими плямами
шапкою, яка сидить на білій ніжці, що має білий обідок і складчасте стовщення у
нижній її частині. Отруєння мухомором спостерігається рідко, тому що отруй ні
властивості цього гриба широко відомі. Основною причиною отруєння
мухомором є мускарин. Симптоми отруєння виникають через кілька годин після
вживання грибів. Спостерігається блювання, біль у животі, пронос із домішкою
крові у калі. Внаслідок ураження центральної нервової системи з’являються
галюцинації, марення, судоми. Під час розтину трупа не виявляють будь-яких
характерних морфологічних змін. Діагноз отруєння мухомором можна
встановити тільки після ботанічного дослідження й ого часточок, виявлених у
блювотних масах, вмісті шлунка і кишок. Іноді трапляються отруєння деякими
отруй ними рослинами — болиголовом плямистим, цикутою, аконітином тощо