Гіперпролактинемія

Пролактин - гормон, що синтезується лактотропоцитами передньої частки

гіпофіза.
Секреція пролактину регулюється гіпоталамусом шляхом інгібувального
фактора. Основним інгібітором є дофамін, другим (слабшим) - гамма-
аміномасляна кислота (ГАМК).
Деякі речовини стимулюють секрецію пролактину:
 попередники серотоніну
 тиротропний -рилізинг гормон
 вазоактивний інтеетинапьний пептид
 і ангіотензин.
 Ендогенні опіоїди підвищують секрецію пролактину шляхом гальмування
синтезу й секреції дофаміну.
Основна функція пролактину як у жінок, так і в чоловіків - регуляція
репродуктивної системи.
НОРМИ ПРОЛАКТИНУ В ОРГАНІЗМІ
Для визначення рівня пролактину проводять лабораторний аналіз крові. Норми
й ого концентрації у жінок, чоловіків та дітей розрізняються.
Норми пролактину:
 у жінок старше 18 років - 102-496 мкМО/мл;
 у чоловіків старше 18 років - 86-324 мкМО/мл;
 у дівчаток 13-18 років - 63-390 мкМО/мл;
 у хлопчиків 13-18 років - 34-352 мкМО/мл;
 у дівчаток 1-13 років - 21-273 мкМО/мл;
 у хлопчиків 1-13 років - 16-245 мкМО/мл;
 у дівчаток до 1 року - 4-633 мкМО\мл;
 у хлопчиків до 1 року - 6-612 мкМО/мл.

Гіперпролактинемія - симптомокомплекс, що виникає на тлі стій кого

підвищення рівня пролактину в передній долі гіпофізу та й ого рівня в крові, що
проявляється порушенням репродуктивної функції. Гіперпролактинемія — одна
з частих причин вторинної аменореї, яка складає 24—26% серед всіх порушень
менструального циклу та безпліддя.

Класифікація гіперпролактинемії за етіологією:

фізіологічна - фізичні навантаження, сон, гіпоглікемія, стрес, вагітність,
лактація;
патологічна – в результаті змін в гіпоталамо-гіпофізарній системі (первинна та
вторинна);

Анатомічні причини:
- пухлини гіпофізу (макро- і мікропролактиноми);
- пошкодження ніжки гіпофізу внаслідок травми або хірургічного
втручання, черепно-мозкові травми, вплив радіації.
- синдром «порожнього» турецького сідла, кіста гіпофіза,кіста кишені
Ратке;
Функціональні причини:
- стреси;
- ней роінфекції (менінгіт, енцефаліт);
- гранульоматозні й інфільтративні процеси (саркоїдоз, гістіоцитоз,
туберкульоз тощо)
- різні ендокринні захворювання (гіпотиреоз, хвороба Кушинга,
акромегалія).
- інші захворювання - первинний гіпотироз, недостатність надниркових
залоз, синдром полікістозних яєчників, пухлини, що продукують
естрогени, уроджена дисфункція кіркової речовини надниркових залоз,
хронічна ниркова недостатність, цироз печінки, оперізувальний лишай .
ятрогенна - після прий ому лікарських препаратів:
- естрогени, комбіновані оральні контрацептиви(КОК);
- препарати, які впливають на секрецію та обмін дофаміну: фенотіазини,
галоперидол, метоклопрамід, сульпірид, пімозид;
- препарати, які виснажують запаси дофаміну в ЦНС: резерпін, а -метіл-
дофа, інгібітори моноаміноксидаз, опіоїди;
- стимулятори серотонінергічної системи: амфетаміни, галюциногени.

Первинна гіперпролактинемія у разі: запальних процесів в ділянці гіпоталамуса

чи гіпофіза, травми ніжки гіпофіза, «пустого» турецького сідла, пролактиномах,
акромегалії, хвороби Іценка-Кушинга, гормонально неактивних пухлинах
гіпофіза (краніофарінгіомах, менінгіомах). Відносно рідко буває первинною й
зазвичай розвивається у віці 20 -40 років.
Вторинна гіперпролактинемія у разі: гіпертиреозу, хронічного психогенного
стресу, ниркової недостатності, подразненні сосків молочних залоз, частих
вишкрібань порожнини матки, гіперандрогенії.
Патогенез: Синтез пролактину відбувається в гіпофізі клітинами-лактотрофами
під контролем дофаміну. В основі патогенезу гіперпролактинемії лежить
порушення тонічного дофамінергічного інгібувального контролю секреції
пролактину гіпоталамусом. Безперервна стимуляція секреції пролактину
призводить спочатку до гіперплазії пролактофорів, а потім - і до формування
мікро- і макроаденом (пролактином) гіпофіза.

Класифікація гіперпролактинемічних станів

І. Гіперпролактинемічний гігюгонадизм:
1. Пролактиноми:
 макроаденоми;
 мікроаденоми.
2. Ідіопатнчна гіперпролактинемія.
II. Гіперпролактинемія в поєднанні з іншими захворюваннями гіпоталамо-
гіпофізарної системи:
1. Гормонально-активні аденоми гіпофіза.
2. Гормонально-неактивні пухлини гіпоталамо-гіпофізарної ділянки.
3. Синдром «порожнього» турецького сідла.
4. Системні захворювання із залученням ней роендокринної системи.
5. Захворювання судин.
6. Променеві, хірургічні та інші травмівні впливи.
7. Лімфоцитний гіпофізит.
III. Симптоматична гіперпролактинемія:
1. Ураження периферичних ендокринних залоз.
2. Вживання деяких лікарських препаратів.
 3. Нервово-рефлекторна гіперпролактинемія.
4. Ниркова, печінкова недостатність.
5. Спадкові захворювання.
6. Психогенна гіперпролактинемія.
IV. Позагіпофізна продукція пролактину.
V. Безсимптомна гіперпролактинемія.
VI. Змішані форми.

Клінічна картина: Най частішими симптомами захворювання є порушення

менструального циклу й репродуктивної функції, галакторея. Менструальний
цикл може порушуватися за типом оліго- або аменореї, ановуляції, недостатності
жовтого тіла.
Порушення менструального циклу зумовлене змінами у всіх ланках гіпоталамо-
гіпофізарно-яєчникової системи. У яєчниках зменшується число гранульозних
клітин і порушується зв’язування з ними ФСГ, у результаті чого знижується
утворення в них естрадіолу, порушується утворення жовтого тіла й зменшується
секреція прогестерону. У гіпоталамусі пригнічується імпульсна секреція
гонадоліберину, що й призводить до ановуляції.
При епізодичній ановуляції або недостатності лютеїнової фази менструальний
цикл може бути регулярним, при ановуляції без ініціації домінантного фолікула
розвивається стій ка аменорея.
Оліго- або аменорея спостерігається в 80 % хворих, галакторея - в 78 %.
Розрізняють три ступені галактореї:
I. виділення крапель молока при натисканні на грудне кружальце;
II. поява цівки молока при натисканні на грудне кружальце;
III. мимовільне рясне виділення молока.
Можуть бути виявлені й інші зміни грудних залоз:
 макромастія
 масталгія
 інволютивні зміни
 доброякісні утворення грудних залоз.
Рідше трапляються такі симптоми, як
o підвищена стомлюваність
o порушення сну
o зниження пам’яті
o головний біль
o біль у ділянці серця
o ожиріння різного ступеня вираженості
o гіпотензія
o брадикардія
o пастозність шкіри
o закрепи
o зниження лібідо
o зменшення мінеральної щільності кісткової тканини
o депресивний стан
 o себорея волосистої частини голови
o вугровий висип
o «брудні» лікті й шия внаслідок гіперкератозу й гшерпігментації.
o При великих пухлинах може розвинутися неврологічна симптоматика.

Розрізняють такі форми гіперпролактинемії, галактореї й порушення

менструальної функції:
 галакто-, оліго- або аменорея в поєднанні з пухлиною гіпофіза;
 галакто-, оліго- або аменорея без аденоми гіпофіза (функціональна форма);
 післяпологова галакто- або аменорея, синдром Кіарі-Фроммеля;
 галакто- або олігоменорея, ознаки первинного гіпотирозу.

Діагностика:
1) Збір анамнезу: прогресуюче ожиріння з розподілом підшкірної жирової
клітковини за жіночим типом у поєднанні з гіпоплазією статевих органів і
початком процесу в дитячому віці.
2) Основним методом діагностики гіперпролактинемії є визначення рівня
пролактину в сироватці крові.
Гіперпролактинемія може бути:
o прихованою й проявлятися багаторазовим збільшенням рівня пролактину в
крові у відповідь на вживання рецепторного антагоніста дофаміну
метоклопроміду;
o епізодичною, коли підвищення рівня пролактину в крові вище 700 МО/л
виявляється тільки в нічний час або у другій половині менструального циклу;
o стій кою, від 700-800 МО/л до 40 000-50 000 МО/л.
При виявленні гіперпролактинемії необхідно виключити вагітність.
Уміст пролактину в крові понад 2000 МО/л з великою й мовірністю свідчить
про наявність пролактиноми гіпофіза.
3) Уміст ФСГ і ЛГ у крові знижений або в межах нижньої межі норми.
4) Уміст естрадіолу й прогестерону в крові відповідає типу оваріальної
недостатності (недостатності лютеїнової фази або ановуляції).
5) визначення рівня ТТГ, який стимулює утворення пролактину (Оскільки
гіперпролактинемія може бути проявом первинного гіпотирозу).
6) Обов'язковою є проба з бромокриптином для виявлення функціонального
або органічного характеру гіперпролактинемії.
7) За відсутності зниження рівня пролактину необхідна КТ або МРТ черепа. КТ
і/або МРТ гіпоталамо-гіпофізарної ділянки надає можливість виявити
наявність, локалізацію й розмір пухлини гіпофіза.
8) Для розмежування функціональної й пухлинної гілерпролактинемії також
використовують пробу з тироліберином.
9) УЗД органів малого таза дає змогу діагностувати тип гормональної
недостатності (ановуляція або недостатність лютеїнової фази).
10) При дослідженні стану очного дна й полів зору визначається зміна судин
очного дна й /або бітемпоральне звуження полів зору на білий , червоний , синій
і зелений кольори, що вказує на супраселярний ріст пухлини гіпофіза, що
стискає зорове перехрестя.
З метою диференцій ної діагностики функціональної гіперпролактинемії і
пролактиноми гіпофізу використовують різні функціональні проби: з церукалом,
з парлоделом, з гиреоліберином. Результати цих проб трактуються наступним
чином: чим вище базальний рівень пролактину і нижче реакція на
фармокологічні проби, тим більш й мовірна наявність пролактиноми гіпофізу.
Диференціально-діагностичні критерії гіперпролактинемії

Діагностична ознака Функціональна Пролактинома гіпофіза

гіперпролактинемія
Тривалість аменореї До 3 років Понад 3 роки
Галакторея Може не бути Завжди є
Дані рентгенографії Без патології Ознаки аденоми (зміни
турецького сідла)
Дані КТ, МРТ Без патології Ознаки мікро/макро
аденоми
Дані офтальмологічного Без патології Зміна полів зору
дослідження
Рівень пролактину в <2000 МО/л >2000 МО/л
крові
Проба з бромкриптином Позитивна Негативна

Лікування залежить від причини захворювання. Схему лікування підбирають

індивідуально (після початку терапії щомісяця визначають рівень пролактину в
сироватці крові, дозу лікарських речовин підвищують до нормалізації цього
показника). Терапію продовжують у середньому 6 міс. після стій кого зниження
рівня пролактину. Уважається, що цей термін достатній для відновлення
менструального циклу й генеративної функції

1) При макроаденомі гіпофізу проводиться ней рохірургічне або променеве

лікування в умовах спеціалізованого стаціонару.
2) Хворим з функціональною гіперпролактинемією, порушеннями менструальної
і репродуктивної функцій призначають інгібітори синтезу пролактину
Препарати, що знижують секрецію пролактину, можна розділити на три групи:
 ерголінові - похідні алкалоїдів ріжків короткої (бромокриптин) і
тривалої (каберголін(достинекс)) дії;
 неерголінові - похідні трициклічних бензогуанолінів (норпролак);
 препарати соматостатину.
Парлодел призначають в дозі 2,5—7,5 мг на день залежно від рівня пролактину в
крові і показників функціональної діагностики. Відновлення овуляторних циклів
при лікуванні хворих парлоделом, як правило, спостерігається через 1—2 місяці
безперервної терапії, настання вагітності — через 1—З місяці (у 70—80%
хворих). Ефективність лікування залежить від тривалості аменореї. При
недостатній ефективності парлодела протягом 3—4 місяців додатково
призначають стимуляцію овуляції кломіфеном (по 50—100 мг на день з 5-го по 9-
й день менструального циклу).
3) При первинному гіпотиреозі лікування проводиться тиреоїдними
препаратами під наглядом ендокринолога

Синдром Кіарі-Фроммеля (синдромом персистуючої лактореї-

аменореї) – ней роендокринний синдром, що характеризується галактореєю,
аменореєю та атрофічними змінами в статевих органах, зумовлений
гіперпролактинемією після пологів.
Патогенез. Надмірний синтез пролактину пригнічує гонадотропну функцію
гіпофіза. В яєчниках не відбувається фолікуло- та стероїдогенез, що
проявляється відсутністю менструації після припинення годування на тлі
лактації. Рідко цей синдром розвивається після пізніх самовільних або штучних
викиднів.
Клініка: галакторея, аменорея, атрофія жіночих статевих органів, крім
молочних залоз. У третини жінок ожиріння з рівномірним (за жіночим типом)
характером розподілу жирової тканини.
Діагностика:
1. Збір анамнезу: відсутність менструації на фоні лактації.
2. Гормони крові (підвищена концентрація пролактина, зниження рівня
гонадотропинів (ЛГ і ФСГ) та естрадіола).
3. Гестагенова та естрагонова проби позитивні (виключення маткової форми
аменореї).
4. УЗД органів малого тазу: яєчники мультіфолікулярні, нормальних розмірів,
розміри матки зменшені, ендометрій тонкий .
5. КТ та МРТ головного мозку (для виключення пухлини гіпофіза).
Цей синдром слід диференціювати з синдромом Ашермана, що є наслідком
грубих вишкрібань після пологів з приводу кровотеч. У таких пацієнток
виділення у вигляді молозива, а не стій ка лакторея, вміст пролактина в нормі або
незначне підвищення при нормальній концентрації гонадотропінів і естрадіола
відповідно до фази менструального циклу. Гормональні проби негативні, що
підтверджує маткову форму вторинної аменореї.
Лікування: агоністи дофаміна – парлодел або й ого аналогів до відновлення
овуляторного менструального циклу та нормального рівня пролактина в крові.
Синдром Форбса-Олбрайта (синдром Арагонса-Дель Кастільйо) –
ней роендокринний синдром, що характеризується галактореєю та аменореєю
при пухлинах гіпофіза.
Клініка: аменорея і галакторея, що не пов'язана з пологами на відміну від
синдрому Кіарі-Фроммеля. Часто поєднується з церебральним ожирінням,
гігантизмом, в основному за рахунок кінцівок, гірсутизмом за чоловічим типом,
дратівливістю, безсонням, болями в животі. Часто виявляються атрофічні
процеси в матці. Цей стан може бути спровокований тривалим прий омом ліків з
групи фенотиазину і антидепресантів та тривалим використанням
внутрішньоматкових контрацептивів.
Лікування хірургічним шляхом або променевою терапією.
Синдром Ван-Віка-Росса-Хеннесі - гіперпролактинемічний гіпогонадизм
при первинному гіпотиреозі. Розвивається у разі зниження рівня
трий одтироніну та тироксину та збільшення продукції тиреотропного гормону
та пролактину, що проявляється гіпотиреозом та гіперпролактинемією.
Клініка: олігоопсоменорея або аменорея, галакторея, вторинний полікістоз
яєчників.
Лікування: Тиреоїдні гормони: тиреоідин, трий одтиронін.
Агоністи дофаміну: неселективні (бромокриптин) та селективні (хінаголід,
каберголін).
Синдром Пехкранца-Бабінського-Фреліха (адипозо-генітальна
дистрофія) - ней роендокринний синдром, який характеризується прогресуючим
ожирінням з переважним відкладенням жиру на плечовому поясі, молочних
залозах, животі, сідницях, стегнах.
Патогенез. Виникає до статевого дозрівання, в результаті ураження
паравентральних і вентрамедіальних ядер гіпоталамуса пухлиною або запальним
процесом; після ней рогенних інфекцій .
Клініка: ожиріння (підвищене накопичення підшкірної жирової
клітковини на стегнах, животі, сідницях, грудних залозах). Обличчя округле, маса
тіла вище норми на 15–30 кг. Шкіра ніжна, м'яка, «мармурова». Інтелект не
порушений . На лобку і в пахвових западинах волосся рідке або відсутнє. Статеві
органи гіпопластичні, малі статеві губи недорозвинені, піхва вузька, матка
зменшена в розмірах. Іноді виникають симптоми стиснення зорових нервів до
атрофії – головний біль, підвищення внутрішньочерепного тиску.
Лікування:
1. Формування жіночого фенотипу з 12–14 років за допомогою монотерапії
низькодозованими природніми естрагенами (естрадіолу валерат, прогінова),
естрадіол (дивігель).
2. Індукція менструації: двофазні препарати ЗГТ
3. Підтримка репродуктивної функції: агоністи Гн-РГ.
4. Стимуляція овуляції: гонадотропіни.
5. При дисгенезії гонад і рості <140см - ЗГТ за допомогою рекомбінантного
гормону росту.