ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 9

ТЕМА: ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ РОСЛИН ПО ВІДНОШЕННЮ

ДО СВІТЛОВОГО РЕЖИМУ

Мета: порівняти рослини різних екологічних груп, звернути увагу на

морфологічні пристосування.
Матеріали та обладнання: гербарні зразки і живі рослини, лупа.

Теоретична частина
Світлолюбні рослини, або геліофіти, ростуть на постійно освітлених
місцях, звичайно під прямими сонячними променями.
Ознаки світлолюбних рослин:
1) Листки за розмірами дрібні, або дуже часто розчленовані чи сильно
розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення.
3) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм
на 1 см2 листкової поверхні.
4) Листки часто фотометричні, тобто, орієнтовані особливим чином по
відношенню до сонця, наприклад, у середині дня – перпендикулярно або під
кутом до прямих сонячних променів; спостерігаються добові фототаксиси
(добові рухи) для захисту від надмірного освітлення прямими променями.
5) Велика кількість продихів на одиницю площі листка – 300-1000 шт.
на 1мм2; продихи дуже дрібні, переважно знизу, якщо є на верхній стороні
листка, то часто занурені по відношенню до поверхні епідерми листка, у
ямках або прикриті волосками.
6) Епідерма з дрібних клітин, часто багатошарова. Зовнішня стінка
клітин епідерми має потовщення – кутикулу, тому листки товстіші. Клітини
епідерми та мезофілу листка дрібніші, порівняно з тіньовими листками.
7) Мезофіл листка добре диференційований на стовбчастий та
губчастий види фотосинтезуючої тканини. Стовбчаста, або палісадна
хлорофілоносна тканина добре розвинена, вона дво- або багатошарова, іноді
двостороння (з обох сторін листка), майже не містить міжклітинних
проміжків (міжклітинників); у губчастій тканині багато дрібних
хлоропластів.
8) Механічні тканини добре розвинені, значно краще, ніж у листках
сціофітів.
9) Фотоактивна поверхня, тобто, площа поверхні листка, здатна до
фотосинтезу, краще розвинена. Хлоропласти дрібні, численні, розташовані
вздовж поздовжніх стінок клітин основної тканини листка. Грани у
хлоропластах добре розвинені.
10) Склад пігментів: хлорофілу на суху масу менше, ніж у сціофітів,
проте, пігментів I-ї фотосинтетичної системи і хлорофілу П700 більше. У
листках міститься переважно хлорофіл a; хлорофілу b мало, відношення
хлорофілу а до хлорофілу b – 5:1.
 11) Компенсаційна точка фотосинтезу1 розташована в області вищих
значень освітленості, а саме 800–2000 люкс. Інтенсивність фотосинтезу
максимальна при повному сонячному освітленні, світлове насичення2
досягається саме при такому освітленні. У світлолюбних рослин з С4-шляхом
фотосинтезу (геліофіти субтропіків, тропіків з родин Злакові, Осокові, Аїзові,
Портулакові, Амарантові, Лободові, Гвоздичні, Молочайні) світлове
насичення фотосинтезу не досягається навіть при дуже сильному освітленні.
Ці групи геліофітів здатні до вторинної фіксації і реутилізації СО2, який
звільняється під час фотодихання. Деякі з таких геліофітів можуть
фотосинтезувати навіть у сильну спеку і із закритими продихами.

Тінелюбні рослини називають інакше сціофітами. Вони ростуть в

умовах постійної, часом дуже сильної тіні.
Ознаки тінелюбних рослин, а також листків тіньової формації у
факультативно світлолюбних рослин:
1) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
2) Листки розташовані горизонтально, для кращого вловлювання
світла. У розташуванні листків помітна листкова мозаїка, для вловлювання
розсіяних променів.
3) Листки частіше темно-зеленого забарвлення.
4) Площа жилок удвічі менша, ніж у листків геліофітів; мережа жилок
довжиною 200-300 мм на 1 см2 листкової поверхні.
5) Кількість продихів на одиницю площі менша – 15-80 на 1 мм2,
порівняно з листками геліофітів; продихи великі, лежать на поверхні, іноді
навіть випуклі над епідермою.
6) Клітини епідерми більші, а їхні зовнішні стінки – тонші, кутикула
менше виражена або відсутня; епідерма одношарова, у її клітинах часто
трапляються хлоропласти.
7) Клітини мезофілу, тобто, основної тканини листка, великі або більші
за розмірами, порівняно з клітинами листків сціофітів. Мезофіл слабо
диференційований на стовбчасту та губчасту тканини. Стовбчаста, або
палісадна хлорофілоносна тканина – одношарова, з великими міжклітинними
проміжками (міжклітинниками), іноді має нетипову будову і складається не з
циліндричних, а з трапецієвидних або конусовидних клітин; у губчастій
тканині клітини великі, їх небагато.
8) Хлоропласти великі, але їхня кількість у клітинах невелика.
Хлоропласти містять багато хлорофілу.
9) Склад пігментів: порівняно з геліофітами, менше хлорофілу П7003;
відношення хлорофілу а до хлорофілу b – 3:2, тобто хлорофілу b значно
більше, порівняно з листками геліофітів.
10) Світлова компенсаційна точка у тінелюбних рослин знаходиться в
області 250–300 люкс.
 11) Інтенсивність фотосинтезу швидко досягає максимуму, найвища
інтенсивність – при помірному освітленні. Далі, зі збільшенням освіленості,
ІФ перестає зростати, а на яскравому прямому освітленні – навіть падає.
12) Транспірація та дихання проходять менш інтенсивно, порівняно з
геліофітами.
13) Механічні тканини розвинені слабо, листки м’які і швидко в’януть.
14) Осмотичний тиск у клітинах нижчий, ніж у світлолюбних рослин.

Хід роботи
1. Уважно розглянути видані зразки та види рослин.
2. Описати морфологічні особливості цих рослин. Вказати:
 Ознаки геліофільності у будові та процесах життєдіяльності
 Ознаки тіневитривалості у будові та процесах життєдіяльності
 Ознаки сціофітності у будові та процесах життєдіяльності
3. Зробіть висновок щодо приналежності видів до певної екологічної
групи за світловим режимом
Види

Сціофіт Сціофіт
Геліофіт Геліофіт

Геліофіт Геліофіт

Геліофіт Геліофіт
Тіньовитривалі Тіньовитривалі

Тіньовитривалі Тіньовитривалі
 Тіньовитривалі Тіньовитривалі

Геліофіт Геліофіт

Анемона дібровна (сціофіт):

1) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
2) Листки розташовані горизонтально, для кращого вловлювання
світла. У розташуванні листків помітна листкова мозаїка, для вловлювання
розсіяних променів.
3) Листки частіше темно-зеленого забарвлення.
4) Ростуть на постійно затінених ділянках
5) Не переносять прямих сонячних променів.
Орляк звичайний (сціофіт):
 1) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
2) Листки розташовані горизонтально, для кращого вловлювання
світла. У розташуванні листків помітна листкова мозаїка, для вловлювання
розсіяних променів.
3) Листки частіше темно-зеленого забарвлення.
4) Ростуть на постійно затінених ділянках
5) Не переносять прямих сонячних променів.
Береза поникла (геліофіт):
1) Листки за розмірами дрібні, або дуже часто розчленовані чи сильно
розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм
на 1 см2 листкової поверхні.
3) Ростуть на відкритих, добре освітлених місцях, не переносять
тривалого затемнення.
Робінія звичайна (геліофіт):
1) Листки за розмірами дрібні, або дуже часто розчленовані чи сильно
розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення
3) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм
на 1 см2 листкової поверхні.
4) Ростуть на відкритих, добре освітлених місцях, не переносять
тривалого затемнення.
Латаття біле (геліофіт):
1) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення.
Блискучі, глянсуваті листки латаття зверху покриті восковим
нальотом і не змочуються водою.
2) Велика кількість продихів на одиницю площі листка – 300-1000 шт.
на 1мм2; продихи дуже дрібні, переважно знизу, якщо є на верхній
стороні листка, то часто занурені по відношенню до поверхні
епідерми листка, у ямках або прикриті волосками.
3) Квітка розкривається після сходу сонця і ближче до вечора
закривається і ховається під воду до ранку.
Конюшина лучна (геліофіт):
1) Листки за розмірами дрібні, або дуже часто розчленовані чи сильно
розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення.
3) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм
на 1 см2 листкової поверхні.
4) Листки часто фотометричні, тобто, орієнтовані особливим чином по
відношенню до сонця, наприклад, у середині дня – перпендикулярно або під
кутом до прямих сонячних променів; спостерігаються добові фототаксиси
(добові рухи) для захисту від надмірного освітлення прямими променями.
Модрина Європейська (геліофіт):
1) Голчасте листя за розмірами дрібне, або дуже часто розчленовані чи
сильно розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення.
3) Ростуть на відкритих, добре освітлених місцях, не переносять
тривалого затемнення.
Сосна звичайна (геліофіт):
1) Голчасте листя за розмірами дрібне, або дуже часто розчленовані чи
сильно розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті. Оскільки це світлолюбне дерево, нижні його гілки відмирають,
очищаючи стовбур.
2) Часто трапляється восковий наліт або густе опушення.
3) Ростуть на відкритих, дбре освітлених місцях, не пеереносять
тривалого затемнення.
Конвалія травнева (тіньовитривала):
1) Листя має темні відтінки зеленого кольору.
2) Іноді виразно видно жилки.
3) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
4) Площа жилок удвічі менша, ніж у листків геліофітів; мережа жилок
довжиною 200-300 мм на 1 см2 листкової поверхні.
Граб звичайний (тіньовитривалий):
1) Молоді пагони з шовковистим опушенням, пізніше голі, блискучі, бурі,
з білими сочевичками.
2) Листя має темно – зелений колір, а восени стає жовтим або
пурпуровим.
3) Молоді листки мають численні випуклі жилки, які надають їм
гофровану поверхню.
4) Має ознаки геліофітів і сціофітів.
5) Гілки розташовані мутовчато і горизонтально.
Копитняк європейський (тіньовитривалий):
1) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
2) Листки великі, частіше темно-зеленого забарвлення.
3) Листки короткоопушені.
4) Площа жилок удвічі менша, ніж у листків геліофітів; мережа жилок
довжиною 200-300 мм на 1 см2 листкової поверхні.
Яглиця звичайна (тіньовитривала):
1) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
 2) Листки розташовані горизонтально, для кращого вловлювання
світла. У розташуванні листків помітна листкова мозаїка, для вловлювання
розсіяних променів.
3) Листки частіше темно-зеленого забарвлення.
4) Стебло голе або злегка опушене. Опушення на листі є тільки знизу.
Веснівка дволиста (тіньовитривала):
1) Листя має темні відтінки зеленого кольору.
2) Іноді виразно видно жилки.
3) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
4) Площа жилок удвічі менша, ніж у листків геліофітів; мережа жилок
довжиною 200-300 мм на 1 см2 листкової поверхні.
5) Листки розташовані горизонтально, для кращого вловлювання світла.
У розташуванні листків помітна листкова мозаїка, для вловлювання
розсіяних променів.
Купина лікарська (тіньовитривала):
1) Листя має темні відтінки зеленого кольору.
2) Іноді виразно видно жилки.
3) Листкові пластинки за розмірами великі, тонкі і м’які, часто не
розчленовані, швидко в’януть.
4) Площа жилок удвічі менша, ніж у листків геліофітів; мережа жилок
довжиною 200-300 мм на 1 см2 листкової поверхні.
Соняшник однорічний (геліофіт):
1) Листя має темні відтінки зеленого кольору.
2) Листкові пластинки за розмірами великі.
3) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм на
1 см2 листкової поверхні.
4) Листки часто фотометричні, тобто, орієнтовані особливим чином по
відношенню до сонця, наприклад, у середині дня – перпендикулярно
або під кутом до прямих сонячних променів; спостерігаються добові
фототаксиси (добові рухи) для захисту від надмірного освітлення
прямими променями.
5) Стебло покрите жорсткими волосками. Листя запушене короткими
жорсткими волосками.
Люцерна посівна (геліофіт):
1) Листки за розмірами дрібні, або дуже часто розчленовані чи сильно
розсічені; листкові пластинки жорсткіші, цупкіші або товстіші, іноді
м’ясисті.
2) Листя часто опушені з нижнього боку. Стебла голі або опушені.
3) Густа сітка жилок, в середньому їх загальна довжина понад 1000 мм
на 1 см2 листкової поверхні.
Висновок:
Отже, за впливом освітленості, рослини поділяються на: геліофіти
(світлолюбні), тіньовитривалі, сціофіти (тіньолюбні). Легко визначити, яка
рослина по відношенню до світла за певними ознаками.
Світлолюбні рослини (Геліофіти):
Ростуть на відкритих, добре освітлених місцях, не переносять тривалого
затемнення.
Мають високу інтенсивніть фотосинтезу.
Мають товсті листки із великою кількістю продихів.
Потужна механічна тканина листків, можуть змінювати положення листків.
Можуть мати різні волоски на поверхні листя, що захищають листок від
перегріву.
Тіньолюбні рослини (Сціофіти):
Не переносять прямих сонячних променів.
Листя велике ніжне темно-зеленого кольору.
Характерна листкова мозаїка (особливе розташування листя, при якому
листки максимально не затуляють один одного)Ростуть на постійно
затінених ділянках.
Тіньовитривалі рослини (Геліосциофіти/Сціогеліофіти):
Найвищій рівень фотосинтезу під час дії розсіяного світла.
Листя має темні відтінки зеленого кольору.
Часто проявляються риси, властиві і світло- і тіньолюбним рослинам.
Можуть посилювати фізіологічні процеси свого тіла під тимчасовою дією
світла (Наприклад: ясен під дією світла швидко відкриває продихи і повільно
їх закриває)