У складі Британської імперії Індія являла собою

цілісну територію, якою правив віце-король.

Населення її було багатоетнічним і до того ж
різних віросповідувань. Найбільшими
релігійними групами були індуїсти та
мусульмани. Не було і адміністративної єдності.
Півострів Індостан був поділений на провінції,
округи, князівства. Усе це заважало згуртуванню
населення.
Лідери двох основних общин -
індуїстський Національний конгрес
і Мусульманська ліга спочатку
разом виступали проти
колоніальної залежності, завдяки
чому Індія дістала статус
домініону.
Тим часом з'ясувалося, що
Мусульманська ліга прагне не
тільки незалежності, а й
утворення окремої
мусульманської держави, у якій
би мусульмани мали надійніші
гарантії свого розвитку. У цьому
вони знайшли підтримку з боку
метрополії.
Між двома релігійними групами та їх лідерами не було
взаєморозуміння. Коли Мусульманська ліга погодилася взяти участь
у Тимчасовому уряді, ідею якого висунули англійці, то на це не пішов
Національний конгрес. І навпаки, коли за ініціативою Національного
конгресу були скликані Установчі збори, то Мусульманська ліга
бойкотувала вибори до них.
Між індуїстами і мусульманами час від часу
спалахували сутички, припинити які, на думку
політиків в Англії і в самій Індії, можна було лише
територіально роз'єднавши ворогуючі сторони.
У серпні 1947 р. Індія була поділена на
дві держави - Індійський Союз і
Пакистан. Індійський Союз охоплював
більшу частину півострова.
До Пакистану
відійшли
провінції на
захід і схід від
Індії, які тим
самим
опинилися
територіально
роз'єднаними.
Утворення двох держав не
припинило трагедії Індостану.
Розпочався обмін населенням між
двома державами. Переселення
супроводжувалося масовими
вбивствами як з одного, так і з
іншого боку. У взаємній різанині
загинуло близько 100 тис. осіб.
Серед них і лідер індійського
національно-визвольного руху
Махатма Ганді.