Есе на тему «Барокові мотиви у літературній творчості Григорія Сковороди»

Підготувала студентка II-го курсу

Групи ІНП-25

Марчук Христини
 “Світ ловив мене, та не спіймав”

Григорій Сковорода

В Україні бароко набуло значного розвитку в XVII-XVIII ст. Окрім

загальноєвропейських рис, бароко в Україні мало свою специфіку. Цей
напрям ґрунтувався тут на власних національних джерелах: києво-руських і
фольклорних, що проявлялися на різних рівнях напряму – „високому”,
„середньому” та „низовому”. Як зазначають дослідники, українське бароко
мало самобутній національний характер, у ньому відбулося часткове
повернення до геоцентризму, релігійне забарвлення отримали більшість
світоглядних пошуків. Природа сприймалася як відображення Бога, ідея
мінливості, рухливості, мандрування душі і тіла зайняли провідне місце в
естетиці українського бароко. Окрім того, фахівці підкреслюють
демократичність українського бароко, що ґрунтувалась на ідеях
православних братств, патріотичного руху всіх верств українства загалом.

„В українському бароко злилися в одне ціле відродженські ідеї,

меланхолійність і смуток, динаміка форм на противагу спокою, велич
пишноти й багатого убрання”, – характеризує українську барокову культуру
Д.Кучерюк. У культуру українського бароко приходять загадкові, дивакуваті
характери. Відчуваючи протиріччя між тілесним та духовним, багатством і
бідністю, життєвим благом і моральними нормами, вони прагнуть до
аскетичного самообмеження, духовного життя, хоча не заперечують
розкошів і насолод світу. Як підкреслює А. Макаров у книзі „Світло
українського бароко”, ідеал бароко – „аскет-філософ, тобто людина, якій
близька і зрозуміла антична любов до всього живого, але чию душу
переповнює водночас жага небесного, вічного, невмирущого”. Саме таким
ідеалом своєї доби став народний просвітитель та мандрівний філософ Г.С.
Сковорода. Він сформувався у межах філософії Києво-Могилянської
академії, що була теоретичним виразом культури українського бароко –
яскравої і надзвичайно самобутньої сторінки в контексті європейської
культури і, зокрема, європейського бароко.

На мою думку, Григорій Сковорода був дивним чоловіком. Маючи близько

тридцяти шести років, він починає вести життя “інока в миру” – пише в
своєму дослідженні “Від бароко до постмодерну: есеї” Леонід Ушкалов. Він
одягається зі смаком, але дуже просто, їсть тільки плоди і молочні страви, та
й то аж після заходу сонця, спить не більше чотирьох годин на добу, уникає
жіночого товариства”. У шкільних підручниках його образ радше нагадує
“іконний глянець”, ніж живого чоловіка, який прагнув не бути “впійманий
світом”.

Відомий дослідник творчості Г. Сковороди – Л. Ушкалов, довів, що він

належав бароковій добі,і йому властивий був особливий тип богомислія –
“духовної премудрості”, що органічно поєднувала в собі філософію,
богослов'я та “релігійно-містичні розважання”. Сковорода продовжував
міркувати над найголовнішими аспектами людського буття і Божого
промислу щодо людини і світу. Як вихованець духовної академії, він
сповідував метафізичне вчення про триіпостасного Бога: Бога-Отця, Бога-
Сина і Бога-Святого Духа. Якщо ж поглянути на творчість Григорія, то
можемо помітити, що у центрій його творчості височить постать Ісуса
Христа. Для щоденного життя Сковороди понад усе були євангельські
заповіти, морально-етичний кодекс християнина. Однак і третя Особа Святої
Трійці – Дух Святий – був невід'ємною частиною свідомості українського
мислителя, тому це і визначило його життєвий вибір. Це був його шлях, шлях
творчого розвитку християнського богослов'я, яке з рабів робить людей
“синами й друзями Божими”.

Хочу зазначити, що у світі барокової культури Г. Сковорода постає у всій

своїй складності, багатогранності виявів, безмежності й мінливості. Як і вся
барокова література, існуючий світ для нього – це простір Всесвіту і світ
людини, і Біблія. Він переконаний, що у біблійних текстах потрібно шукати
потаємний, прихований зміст. Мислитель прагне віднайти людську сутність
всередини себе, тому цей процес самопізнання, по суті є прагненням
осягнути в собі Бога. Отже, самопізнання є богопізнання.

Г. Сковороді належить близько 20 філософських діалогів і трактатів, кілька

прозових і поетичних перекладів з античної літератури, у яких він прагнув
розкрити красу живої української мови, намагався зрозуміти добра чи ззла за
своєю натурою людина. Ще одним з джерел його творчості стала Біблія, яку
він знав з раннього дитинства, але усвідомив її особливу роль набагато
пізніше. До Біблії у нього було подвійне ставлення: поклоніння і
непримиренне бажання трактувати її по- своєму.

Добро і зло. Вічний пошук. Цими категоріями у своїй творчості переймався

Григорій Сковорода. Для нього важливим був такий стан, як відчай, гріх,
страх, самотність, щастя, ненависть, свобода. У вірші „De libertate” він
уславив і свободу і „отця вольності” Богдана Хмельницького, який очолив
визвольну війну українського народу 1648- 1654 рр.:
„Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золоте є?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане – герою!”.

Мотиви вольності, свободи зустрічаємо й в „Пісні – 9-тій”, „Пісні 12-тій” і у

„Пісні – 20-тій”.

У висновках хочу зазначити, що порівняно з попередниками Григорій

Сковорода утверджує гуманістичні ідеали у різних формах поезії. Особливо
він виділяється глибиною філософських роздумів, силою думки. Духовна
спадщина Г. Сковороди, спрямована на утвердження нерозривності слів і дій,
викриття бездуховності, захист прав і свободи людини, що є надзвичайно
актуальною в наш час.

Використані джерела:

1. https://md-eksperiment.org/post/20140315-poetichna-spadshina-g-
skovorodi-v-konteksti-yevropejskogo-baroko
2. http://litopys.org.ua/popovych/narys18.htm
3. “ Барокова парадигма творчості Григорія Сковороди” Тетяна Шевчук
( https://dyvoslovo.com.ua/wp-content/uploads/2016/03/10-1111.pdf )
4. “Рецепція творчості Г. Сковороди в українській літературі 1920-1940-х
років” Наталія Пелешенко
(http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11230/Peleshenko_
Retseptsiya_tvorchosti_Skovorody%20.pdf )