Каденюк Леонід Костянтинович

Леоні́д Костянти́нович Каденю́к (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область, Українська РСР —
31 січня 2018[2], Київ, Україна) — український льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч,
генерал-майор авіації, перший і єдиний космонавт незалежної України, народний депутат України
4-го скликання (2002—2006), Народний Посол України, Герой України (1997), кавалер ордена «За
заслуги» III ступеня (2011)[3], кавалер ордена «За мужність» (1998)[3]. Почесний громадянин міста
Чернівці[3]. Генерал-майор Збройних Сил України, Президент Аерокосмічного товариства України,
радник Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, радник та
помічник Президента України з питань авіації і космонавтики. Почесний доктор Чернівецького
Національного університету імені Ю. Федьковича[4]. Удостоєний медалі «За космічний політ»
(1997).

Мрія про космос в Леоніда Каденюка зародилася в 10 років, коли весь світ облетіла звістка про
політ Юрія Гагаріна. І він зробив усе, щоб ця мрія стала реальністю: закінчивши середню школу зі
срібною медаллю, вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків,
здобув диплом льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування і експлуатація літальних
апаратів».

У 1976 році був оголошений набір до Загону радянських космонавтів у групу багаторазової
космічної системи «Буран», і Леонід вирішив спробувати свої сили. Після тривалих фізичних і
психологічних тренувань із 9000 претендентів було відібрано дев’ятьох. Каденюк – у їхньому числі.
Через що усім довелося пройти на шляху до мети, згадувала пізніше на вечорі його пам’яті, який
відбувся у березні 2018 року в КМДА, дружина космонавта Віра Каденюк: «Над ними проводили
різні експерименти. Ось один: людину клали на стіл, пропускали через неї струм, доки серце не
зупинялося. А тоді проводили реанімаційні заходи, щоб побачити, як швидко можна «запустити»
серце і чи можна це зробити взагалі. Як їм потім пояснювали, це робилося для того, щоб зрозуміти,
що буде, якщо в космосі раптом космонавта вдарить струмом, як швидко людина прийде до тями.
Отакі були тести. І це лише один, а їх були сотні».

Згодом Леонід Каденюк пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію льотчик-

випробувача та космонавта-випробувача. Це теж було пов’язане з ризиком для життя. «Кожного
разу, коли їм привозили необкатаний літак, з якого треба було витиснути все – це був ризик. Часто
проводили таке випробування, коли літак піднімали на максимальну висоту і там вимикали
двигун. І коли літак починав падати, на мінімальній висоті треба було запустити двигун знову і
вирівняти літак. Але це не завжди вдавалося. А ще був експеримент, коли льотчика садили в кабіну
і її оббризкували радіоактивною речовиною, щоб подивитися, як поведе себе льотчик чи машина. І
дуже часто після таких випробувань льотчика просто витягували з кабіни, бо він не розумів, де він і
що відбувається. І Льоня через це також пройшов. Із 50 льотчиків-випробовувачів загону, у якому
служив Леонід, в живих лишилося семеро. І ми, жінки, у військовому містечку, де жили, понад усе
боялися моменту, коли починали вити сирени. Бо це означало, що знову хтось розбився, і кожна
молила Бога, щоб це був не її чоловік»,- розповідала пані Віра.
Здобув другу вищу освіту, закінчивши в 1989 році Московський авіаційний інститут за
спеціальністю «інженер-механік». Досконало знав різні типи космічних кораблів та літав більш ніж
на 50 типах літаків різного призначення, здебільшого — винищувачах. Загалом провів у небі
більше 2 400 годин.

Після розпаду Радянського Союзу постало питання, як бути далі, але він, не роздумуючи, вибрав
Україну. У 1995 році увійшов до групи космонавтів Національного космічного агентства України.
Коли з’явилася програма україно-американського космічного співробітництва і шанс на політ
українця на борту американського космічного корабля, написав заяву про бажання взяти участь у
конкурсі. І знову він став найкращим серед претендентів – це визнала як українська комісія, так і
американська.