СОЦІОЛОГІЯ

КОНЦЕПЦІЯ «СОЦІОЛОГІЗМУ» ТА
ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ФАКТУ Е.
ДЮРКГЕЙМА
Підготувала студентка
4-го курсу
43-С групи
Сугак Катерина
Еміль
французький соціолог, засновник соціології як академічної
дисципліни та професії, основоположник структурного

Дюркгейм
функціоналізму. Перший професор соціології в університеті м.
Бордо, Франція (1887). Найбільш відомі праці: "Правила
соціологічного методу" (1896), "Самогубство" (1897) та ін.
Будучи духовним послідовником Огюста Конта, Еміль
Дюркгейм, разом з тим, поділяв далеко не всі його
погляди. Вчений вважав, що Конт — проголосивши — не
зумів виконати свою ж програму — заснувати вивчення
суспільства на науковому фундаменті.
В основі вчення Дюркгейма — концепція
соціологізму (принцип специфічності й
автономності соціальної реальності). Суспільство
становить особливу надіндивідуальну реальність,
яка поєднує людей в єдине ціле і встановлює між
ними солідарність особливого роду, а тому відмінна
від звичайної механічної суми індивідів.
Об'єднуючись у групи, люди відразу починають
підпорядковуватися правилам і нормам, які
Дюркгейм назвав "колективною свідомістю". Ця
особлива соціальна реальність диктує свої
установки кожному індивідові у вигляді суспільних
очікувань, вимог і принципів моралі.
СОЦІАЛЬНІ ЯВИЩА, ЯКІ ПОРОДЖЕНІ КОЛЕКТИВНИМИ ДІЯМИ ІНДИВІДІВ І ЧЕРЕЗ ЦЕ Є ЯКІСНО
ВІДМІННИМИ ВІД ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ НА РІВНІ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ, ЕМІЛЬ
ДЮРКГЕЙМ НАЗВАВ "СОЦІАЛЬНИМИ ФАКТАМИ".
Роль соціальних фактів у поведінці людей вчений продемонстрував у своїй книзі
"Самогубство". У ній Дюркгейм довів, що навіть такий вчинок, як самогубство,
який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками,
насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які
виникають у процесі спілкування людей між собою.

Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є
менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп
(атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж
сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж
під час воєн і революцій).

Виходить самогубство є більш характерним для представників одних соціальних

груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним.
Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою
вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.
Величезний статистичний матеріал дозволив
ученому дійти висновку: "Склад індивідів, які
утворюють певне суспільство, з року врік
змінюється, а кількість самогубств, однак,
залишається постійним до того часу, доки не
зміниться саме суспільство". З того часу багато
держав навіть засекретили статистику
самогубств як стратегічну інформацію, яка
показує ступінь згуртованості нації.
ЕМІЛЬ ДЮРКГЕЙМ ЗАКЛИКАВ: "ВИВЧАТИ
СОЦІАЛЬНІ ФАКТИ ЯК РЕЧІ", ТОБТО ВИЗНАВАТИ
ЇХ НЕЗАЛЕЖНЕ ВІД ДОСЛІДНИКА ІСНУВАННЯ І
ДОСЛІДЖУВАТИ ЇХ ТАК САМО ОБ'ЄКТИВНО, ЯК
ВЧЕНІ ВИВЧАЮТЬ СВІТ ПРИРОДИ.

Центральною проблемою у творчості Дюркгейма була

проблема соціальної солідарності, тобто з'ясування того, які
ж зв'язки об'єднують людей у суспільство. У властивому для
XIX ст. дусі протиставлення "нового" суспільства
"традиційному", він виділяє два типи солідарності, що
цементують суспільство: механічна й органічна.
Механічна солідарність — властива традиційному суспільству,
характеризується тим, що особистість ніби поглинається
колективом. Для такого суспільства характерний високий рівень
репресивності та насильства, а також низький рівень розподілу
праці і, оскільки усі займаються тими самими видами діяльності,
мала різноманітність індивідів. Еміль Дюркгейм наводить вислів
одного антрополога: "Хто бачив одного туземця Америки — бачив їх
усіх".
Із розвитком суспільства і поглибленням
розподілу праці в індустріальному
суспільстві виникає органічна
солідарність, яка ґрунтується на
співробітництві та кооперації членів
суспільства. Обмін продуктами праці
передбачає, що партнери беруть на себе
взаємні зобов'язання — це форма
соціальної взаємодії. Чим глибшим є
розподіл праці у суспільстві — тим
більша у ньому різноманітність, тим
толерантнішими є люди, тим ширша база
для демократії.
Теорія
Основоположником теорії аномії став відомий французький соціолог Е. Дюркгейм. Термін «аномія»
мислилася їм у двох сенсах. По-перше, стан аномії може характеризувати суспільство, в якому
нормативні стандарти поведінки, а також існуючі в ньому переконання або серйозно ослаблені, або

аномії
повністю відсутні. По-друге, стан аномії може бути застосовано і до пояснення стану окремої людини, у
випадках, якщо він соціально дезорієнтований і переживає почуття ізольованості від суспільства. У
періоди аномії у безлічі людей стирається межа між справедливістю і несправедливістю, законністю і
беззаконням, зникає уявлення про можливе і неприпустиме. Згідно Е. Дюркгейму, аномія - основна
причина девіантної поведінки.
THANK YOU