1.

Для своєї доповіді я обрала богослужебну музику Лесі Дичко, а саме її

«Урочисту Літургію». Чому саме її, адже в доробку композиторки представлені 3
Літургії і «Урочиста» є серед них останньою? Такий вибір пов’язаний в певній мірі з
фактом створення цієї Літургії, адже вона стала, свого роду, квінтесенцією усієї
сакральної, зокрема богослужбової, музики композиторки.
2.Леся Дичко була першою, хто ще у 1980-ті роки звернувся до написання
духовної музики на канонічні тексти. Вона взяла на себе сміливість відродити
давні традиції української літургійної музики, які обірвались на початку ХХ ст.
із творчістю Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця,
Якова Яциневича, Станіслава Людкевича...
Релігійна тема у доробку мисткині органічно відобразила особливості
сучасного етапу у відродженні та розвитку канонічної літургічної музики в
професійному українському музичному мистецтві, як, зрештою, і в усьому
духовному житті українського суспільства. Це повернення до відкинутих
попередньо цінностей, передусім до релігійних ідеалів, як до найвищого
символу духовності у їх національно-ментальному прояві. З одного боку, це
медитативність, особистісний, інтимний характер сприйняття Божества,
вишукана простота і просвітленість колориту рівною мірою властива як
музичним, так і живописним культовим полотнам і особливе тяжіння до
чуттєвої краси, здебільшого вираження через неоромантичні тенденції,
фольклорні орієнтири та демократизм музичної інтонації.
3.Історія Створення
“Урочиста літургія”, завершена у 1999, створена на основі відбору матеріалу
двох попередніх Літургій. Вона була створена композиторкою у співпраці з
диригентом Миколою Гобдичем. Ця Літургія сприймається як твір (принаймні
зовні) набагато більш традиційний, у порівнянні з попередніми. Це твір у
якому, незважаючи на синтезування елементів різних історичних та жанрових
традицій, а саме вітчизняної церковної музики, фольклору (гетерофонії),
сучасного музичного мистецтва, риси основної жанрової моделі збережені
достатньо, тобто увібрав у себе практично всі обов’язкові складові
православного Богослужбового обряду.
4.22 номери літургії укладені у дві частини: Літургію оголошених (№№
1–10) та Літургію вірних (№№ 11–22). При цьому номери “Мирна єктенія”, “У
царстві Твоїм”, “Херувимська”, “Вірую”, “Отче наш”, “Нехай повні будуть
вуста наші” та “Многії літа” наділені значенням центральних, “вузлових”
частин циклу, решта, розташовуючись навколо них, вкупі з ними утворюють
цілісну інтонаційно-жанрової систему, розгалуженість якої відходить від
номерної структур в бік складних ієрархічноінтонаційних зв’язків
симфонічного жанру. Так, наприклад, єдина інтонаційно-жанрова лінія
простежується:
− між усіма єктеніями циклу;
 − між “Єдинородний Сину” та “Святий Боже”, що об’єднуються рисами
лірницької традиції та народного романсу;
− через послідовне використання прийомів варіантного розвитку у
номерах “Благослови, душе моя, Господа” та “Прийдіть, поклонімось” або
“Алілуя”, “Прийдімо, поклонімось”, “Нехай будуть повні вуста наші”, “Многая
літа”.
Урочиста Літургія Л. Дичко
Леся Василівна Дичко – перша композиторка в Україні, що внесла в суворий
канон церковної літургійної музики певні новації, які стосуються колористики
барв сучасної гармонії (сонористики), засобів поліфонії та особливого
вокального озвучування молитов. Цим вона зробила неймовірний прорив,
повністю модернізувавши українську духовну хорову музику у природній їй
неофольклорні стилістиці.
В Літургії Лесі Дичко наявні три параметри сучасного твору –
індивідуальна техніка композиції, фольклорна орієнтація стилю та семантична
навантаженість хорової фактури (традиційні барокові музично-риторичні
фігури).
На мою думку, у духовній музиці Лесі Дичко особливо виявляється
тенденція тяжіння до світлих образів, що розкриває її світогляд композитора-
оптиміста, який прагне інтегрувати в сакральну українську музику багато
народних елементів – в образному, жанровому та інтонаційному плані.
Яскравим зразком цього є її «Урочиста Літургія».
Зосередимось на особливостях структури та образів конкретних номерів
Літургії.
Неймовірної краси музика п’ятого номеру «У царстві твоїм» змушує
поринути в світ звукового вихору, який все більше і більше закручує сяючими
кластерними гармоніями. Тут є solo тенора та альта, яких хор підтримує
нетерцієвими співзвуччями mormorando. У партії цих голосів звучить проповідь
самого Бога, який каже: «Блаженні убогії духом, бо їх є Царство Небесне.
Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться…».
№7 «Святий Боже» відрізняється співучою, кантиленною мелодією у
солюючого альта на фоні статичних акордів у партії хору та його середнього
епізоду.
№11 «Херувимська пісня» звучить soprano solo, тут згадуються небесні
створіння: «…Його в славі проводять ангельські чини невидимо».
Літургії Лесі Дичко притаманна сонористична техніка, яка направлена на
утворення яскравого фонізму, барвистого звучання музики. В першу чергу це
відбувається завдяки кластерним співзвуччям, які прикрашають твір. Ще один
цікавий сучасний прийом композиторської техніки – це алеаторна
імпровізаційність, завдяки якій музичне мереживо хорової тканини неначе
дихає, рухається, є легким та польотним. По-друге, неофольклорна орієнтація
стилю Літургії – ще одна її родзинка. Композиторка використовує тут засоби
музичної виразності, які характерні для фольклору: нестала кількість голосів,
ладова мінливість, паралельний рух голосів чистими інтервалами; поспівки в
неширокому діапазоні, а також вільний розмір, який безсумнівно
підпорядковується тексту. З епохи бароко духовна музика має свої таємниці та
символи: у творі Лесі Дичко можна спостерігати інтонації, які несуть
семантичне значення: швидкі висхідні і низхідні рухи голосів – виражають
політ ангелів (№6 «Співаємо Тобі»; номер «Алилуя», № 21 в Коді в момент
перегукувань між жіночими і чоловічими партіями голосів на слова «На многії
літа»); трелеподібний рух (як наприклад, в № 3 в момент імпровізаційного
епізоду на слова «Хвали, душе моя», «Співатиму Богові моєму»; № 14 на слова
«Свят» (алеаторичний прийом)) – нагадує сміх, веселощі; мотив спокути гріхів
– це висхідна трьохступенева секвенція, яка базується на поступовому русі (№
13, середній розділ Agitato, на слова «У славі судити живих і мертвих» − dis-e-
fis, e-fis-gis; №14 на слова «Отцю і Сину» − es-f-ges, f-ges-as; №16 на словах «…
у спокусу, але визволи…» - e-fis-g, fis-gis-a); висхідний тетрахорд – осягнення
волі Господньої (№5 на слова «Бо велика нагорода буде вам на Небесах», №8
на слова «Нехай буде, Господи, милість твоя на нас»,№9 на слова
«Зміцнюйтеся Господом», №13 на слова «Вірую в єдиного Бога», в епізоді
Recitativo «Що від Отця походить»).
Отже, на завершення, принагідно буде додати, що аналізуючи «Урочисту
літургію» Л. Дичко, слухаючи її звукові барви, переплетіння голосів,
виконавець має повністю поринути всередину цих променів тепла і світла її
духовної музики; при цьому особливою переконливістю сповнюється вислів
Лесі Василівни: «Духовність – це найбагатший скарб людини, її божественного
єства».
8.Дякую за увагу!
Список використаних джерел:
Серганюк Л. І., Серганюк Ю. М. Хорова творчість Лесі Дичко як оригінальний
концепт мистецького новаторства (???рік)
Козаренко О. Сакральна творчість українських композиторів XX ст. в контексті
національних музично-семіотичних процесів / Калофоnіа. ― Львів :
Видавництво Львівської Богословської Академії, 2002. ― С. 150―172.
Коменда О. І. Духовні теми і жанри в українській музиці кін. ХХ ст. – поч. ХХІ
ст. / Студії мистецтвознавчі. – Число 4 (16). Театр. Музика. Кіно. – К.: Вид-во
ІМФЕ, 2006. С. 51 – 55.
Yudin A. "Solemn Liturgy" Lesya Dychko - Masterpiece of Ukrainian Choral Music
(Pedagogical Considerations) / Intellectual Archive – Volume 8, №1, 2019. – с. 60–
65.
Бондар Є. Художньо-стильовий синтез як феномен сучасної хорової творчості:
автореф.дис. … док. мистецтвознавства. Одеса, 2020. с.40