Семінарське заняття з предмету «сімейне право»

На тему «Початок дії та строк дії шлюбного договору. Визначення у

шлюбному договорі правового режиму майна.»

Початок дії та строк дії шлюбного договору.

1. В ст. 95 СК України визначається початок дії шлюбного договору. У

свою чергу коментована стаття присвячена визначенню питання про строк
його дії. Треба зазначити, що строк дії шлюбного договору може
визначатися: а) безпосередньо сторонами в договорі; б) за правилами,
встановленими в законі, якщо сторони це питання спеціально в договорі не
обумовили.
2. Строк дії шлюбного договору може сторонами не визначатися. Строк дії
не є істотною умовою шлюбного договору, тому його невизначення
сторонами не впливає на долю договору. Шлюбний договір вважається
укладеним і без визначення в ньому строку його дії.
За таких обставин строк дії шлюбного договору буде визначатися за
правилами, встановленими цивільним законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 631
ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть
здійснити свої права і виконати свої обов´язки відповідно до договору.
Реалізація прав та виконання обов´язків, що випливають із шлюбного
договору, в першу чергу здійснюються протягом існування шлюбу. Проте
окремі права та обов´язки можуть виходити "за межі" шлюбу та існувати
після його припинення (аліментні обов´язки колишнього подружжя, права
та обов´язки, що пов´язані з поділом колишнім подружжям спільного
майна тощо). Таким чином, існування невиконаного обов´язку та
нереалізованого права, що випливають із шлюбного договору, є
свідченням того, що строк дії шлюбного договору не закінчився.
3. Законодавство надає можливості сторонам визначити строк дії
шлюбного договору на власний розсуд.
При цьому сторони мають право визначити строк дії договору в цілому або
лише його окремих частин (окремих прав та обов´язків). Так, сторони
можуть передбачити, що шлюбний договір буде чинним протягом перших
п´яти років після реєстрації шлюбу. Сплив вказаного строку свідчитиме
про припинення дії договору. Після цього відносно подружжя автоматично
відновлюється дія норм чинного законодавства, у той час як договірний
режим припиняється.
Сторони можуть передбачити у шлюбному договорі строк тривалості
окремих майнових прав та обов´язків. В першу чергу це може стосуватися
аліментних відносин подружжя, батьків та дітей. Нерідко сторони
домовляються про те, що один з подружжя бере на себе обов´язок
утримувати другого з подружжя протягом певного строку. Наприклад,
чоловік згоден надавати дружині утримання до досягнення дитиною 10
років. При цьому строк дії шлюбного договору в цілому сторонами не
визначається, а тривалість прав та обов´язків встановлюється лише
відносно надання утримання. За таких обставин досягнення дитиною
десятилітнього віку свідчитиме про припинення прав та обов´язків
подружжя, що стосуються утримання, у той час як шлюбний договір в
цілому зберігатиме свою чинність.
В ч. 3 ст. 631 ЦК України вказано: сторони можуть встановити, що умови
договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його
укладення.
Це правило є актуальним і при укладенні шлюбного договору. Нерідко
сторони визначають правовий режим майна, набутого до реєстрації шлюбу,
зокрема про передання роздільного майна у спільну часткову або сумісну
власність подружжя. Може існувати і дещо інша ситуація. Якщо шлюбний
договір укладається подружжям, то сторони можуть визначити в ньому
режим майна, набутого після реєстрації, але до укладення шлюбного
договору.
4. За шлюбним договором сторони можуть визначити свої права та обов
´язки на період існування шлюбу, а також на випадок його припинення.
Хоча такі поняття, як "шлюб" та "шлюбний договір" є тісно пов´язаними,
вони не є тотожними і певною мірою існують автономно. Тому
припинення шлюбу не впливає на долю прав та обов´язків, що випливають
із шлюбного договору, якщо сторони визначили такий строк їхньої дії. Без
сумніву, сторони можуть домовитися, що дія шлюбного договору
зберігатиметься лише на час існування шлюбу. Разом з тим вони можуть
встановити чинність договору або окремих його умов і після припинення
шлюбу. В першу чергу, це може пов´язуватися із встановленням
аліментних прав та обов´язків сторін (їх дітей), що виникатимуть після
розірвання шлюбу. Певні права та обов´язки, що виникли за договором за
час шлюбу, можуть зберігати свою чинність і після його розірвання.
Наприклад, сторони встановили, що дружина набуватиме право на
одержання утримання від чоловіка до досягнення дитиною 8-річного віку
навіть у випадку розірвання шлюбу.

Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

1. Сенс шлюбного договору полягає в створенні подружжям власних

(відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх
права та обов´язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних
договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК
України. Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в
цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна
знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до
конкретної подружньої пари. Однак реальне значення мають лише ті
положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від
передбачених в законі.
Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин
подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються
лише основні напрямки такої ініціативи.
В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим
майна дружини та чоловіка, можна об´єднати в кілька груп. Це умови
щодо:
• зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та
чоловіка на режим спільності майна;
• зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на
режим роздільності майна;
• визначення порядку користування майном дружини та чоловіка.
2. В СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Згідно з
ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить
дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Разом з тим
закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на
майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України (ч. 2
коментованої статті). Це означає, що набуте за час шлюбу майно не буде
належати подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість за
бажанням сторін майно може належати подружжю на праві спільної
часткової власності (з визначенням часток кожного з подружжя в праві на
майно) або кожному з подружжя окремо - на праві приватної власності.
Подружжя може домовитися, що майно, набуте за час шлюбу, буде
належати сторонам на праві спільної часткової власності. У такий спосіб
дружина та чоловік погоджуються, що набуте ними майно буде спільним.
Однак, на відміну від чинного законодавства, сторони своєю домовленістю
встановлюють розмір часток кожного з них в праві на це майно, тобто
перетворюють спільну сумісну власність у спільну часткову. Розмір часток
дружини та чоловіка може бути різним - рівним або нерівним. Така
домовленість тягне важливі юридичні наслідки як для самого подружжя,
так і для третіх осіб. Встановлені договором сторін частки у спільному
майні будуть ураховуватися у випадку його поділу, а також звернення
стягнення на майно, що належить кожному з подружжя за їх особистими
боргами. З урахуванням установлених часток буде здійснюватися
спадкування майна кожного з подружжя тощо.
Передбачений законодавством режим спільності майна, набутого за час
шлюбу (ст. 60 СК України), може бути змінений за бажанням дружини та
чоловіка на режим роздільності. Подружжя може включити до шлюбного
договору положення, що повністю виключає можливість виникнення в
майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за
час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності
(роздільне майно). Проте важко уявити сім´ю, в якій кожен з подружжя
веде свій окремий господарський бюджет та в якій гроші одного з
подружжя не змішуються із грошима іншого. Тому подружжя може
домовитися, наприклад, про те, що до роздільного буде належати не все, а
лише найбільш цінне майно, набуте сторонами за час шлюбу (нерухоме
майно, автомобілі тощо).
Подружжя в шлюбному договорі може встановити режим роздільності
щодо весільних подарунків. З урахуванням того, що такі речі можуть
даруватися подружжю разом, згідно з законом вони мають належати до
спільного майна подружжя (ст. 60 СК України). Натомість у шлюбному
договорі сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю
на весілля, будуть складати роздільне майно дружини або чоловіка.
Сторони можуть також домовитися про те, що подаровані у зв´язку із
весіллям речі, будуть належати їм на праві спільної часткової власності з
рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на
майно.
3. Згідно із ч. 3 коментованої статті сторони можуть домовитися про
можливий порядок поділу їх майна. Предметом поділу може бути як
майно, що є наявним на момент укладення шлюбного договору, так і
майно, яке буде набуте подружжям у майбутньому. За цією ознакою
шлюбний договір відмежовується від договору про поділ майна подружжя,
оскільки предмет останнього складає виключно наявне майно (див. ст. 69
СК України та коментар до неї). У свою чергу лише в шлюбному договорі
може визначатися порядок поділу майна, яке буде набуте подружжям у
майбутньому. За цих підстав у шлюбному договорі нерідко закріплюється
посилання на певну умову - "якщо буде набуте певне майно", "якщо шлюб
буде розірвано", "якщо дитина буде мати певні здібності", "якщо один з
подружжя захворіє" тощо. Вказані обставини у разі їх настання будуть
впливати на порядок та умови поділу майна подружжя.
4. В коментованій статті (ч. 1, ч. 4) відзначається, що в шлюбному договорі
сторони можуть передбачити порядок використання належного їм
спільного або роздільного майна. Введення до сімейного законодавства
терміну "використання майна" вбачається безпідставним. Виникає питання
щодо співвідношення цього терміну з традиційним поняттям цивільного
права -"користування майном". Як відомо, правомочність користування
майном є одним з елементів суб´єктивного права власності, натомість
юридичний зміст терміну "використання майна" не має визначення. З
урахуванням цього більш обґрунтованим необхідно вважати застосування
поняття "користування майном подружжя".
Право користування майном нерозривно пов´язане з правом володіння,
оскільки користуватися тим, чим не володієш, неможливо. У цивільному
праві володіння традиційно розуміється як правомочність власника
фактично панувати над річчю, а користування - правомочність вилучати з
речі її корисні властивості. Володіння та користування майном тісно зв
´язані між собою. Користування річчю припускає факт володіння нею на
законній підставі. У свою чергу володіння є передумовою та підставою для
користування майном. Укладаючи шлюбний договір, подружжя може
внести в нього умови, що стосуються володіння та користування як
спільним, так і роздільним майном.
Умови про порядок володіння та користування роздільним майном
подружжя передбачають передачу цього майна власником у користування
другого з подружжя, членів сім´ї та родичів. При цьому для другого з
подружжя (інших зазначених осіб) майно власника в юридичному плані
буде чужим майном. Незалежно від того, скільки років другий з подружжя
користується майном, що належить його дружині/чоловікові, він не
набуває щодо нього права власності. У цьому випадку виникає конструкція
права користування чужою річчю (сервітут). Наприклад, дружина постійно
користується дачею, що належить на праві приватної власності її
чоловікові і яка була набута ним до шлюбу. Незалежно від часу
користування дружина не стає власником цієї речі. Проте вона може
набути інше право - право користування чужою річчю (сервітут). Згідно з
ч. 1 ст. 401 ЦК України сервітут може бути встановлений договором
сторін. Не буде суперечити закону встановлення сервітуту в шлюбному
договорі.
Сторони в шлюбному договорі можуть передбачити, що майном, яке
належить одному з них на праві власності, вони будуть володіти та
користуватися спільно. Зазвичай про передачу роздільного майна у спільне
користування у сім´ї можна судити за фактичними діями дружини та
чоловіка. Тому така передача може і не закріплюватися спеціальним
договором подружжя. Однак включення такого пункту до шлюбного
договору створює юридичний обов´язок власника передати майно в
користування зазначеній у договорі особі, а ця особа набуває права
вимагати виконання укладеного договору.
У шлюбний договір можуть включатися умови про порядок користування
не лише роздільним, а й спільним майном подружжя. Так, сторони можуть
закріпити в договорі, що якщо за час шлюбу вони куплять будинок на
березі моря, то дитина дружини або чоловіка від першого шлюбу буде мати
право проживати в ньому протягом одного літнього місяця.
Можна припустити, що подружжя у шлюбному договорі буде визначати
порядок користування не будь-яким, а лише особливо цінним майном
(нерухомістю, автотранспортом тощо). Подружжя може домовитися про
порядок утримання та ремонту спільного або роздільного майна та
включити інші умови щодо користування таким майном.
Ліплянський Віталій
24 група