Моя зустріч із «стариганом з крилами»

Чи бувають сни реальністю? Чи можуть настільки повно відобразитись щастя й

любов, печаль і горе, якщо не наяву? Хіба може фантастика стати правдою? Не знаю,
проте істиною свідчу, що трапилось зі мною уві сні після прочитання оповідання
«Стариган з крилами» Ґ. Гарсія-Маркеса…

Вода підіймалась вгору й униз. Хвилі бились об маленькі піщинки, переганяючи

одна одну. Я ходив заморським берегом, розглядаючи веретено панорами хмар і
сонячного проміння. Раптом я побачив старого чоловіка, що закутався в кожух.

-- Пане, чому Ви сидите в куртці? Сонце так пече, що земля шкварчить під ногами!

Він підняв очі, глибоко зазирнувши в мої, оглянувся (чи хто не підгляда) і скинув
кожуха. Із спини в старигана стирчали довгі-предовгі крила. Вони були пошматовані й
скуйовджені, у синцях та припеченій крові.

-- Чи впізнаєш мене? Я – янгол найвищого та єдиного Бога, що послав Сина Свого –

Христа. Про мене писав Маркес, як йому оповідано було.

-- Вовіки слава Господу Нашому! Істинно так! То вся історія – не вигадка? Вас справді
цькували, жбурляли каміння, недоїдки, залишали на спеці, висмикували пір’я, ставили
тавро? Чому? Чому небесне створіння, що є Божим слугою, кинуто на поневіряння в
людях?

-- Справді, люди жорстокі, прагнуть всього земного, але любові в серці не мають. Тому
я прийшов. З’являюсь у різних селищах, терплю жахливі збочення. Ангел-мандрівник
— моє звання. Раніше, зустрівши мене, приймали з радістю Адам та нащадки Сифа,
Авраам, Лот. Проте диявол має дедалі більшу силу у світі, тому важливо викривати
навіяне ним лицемірство, дурість, усіляку неправду в людях…

-- Проте хто найбільше винний у катуваннях і муках?

1
-- Найчастіше жорстокі ті, що знаходять. Наприклад, Пелайо та Елісенда вирішили
допомогти мені, але, відчувши запах легкої наживи, виставили на витрішки всього за 5
сентаво. Спочатку тримали на повідці, потім у клітці, не зупинили насилля й засилля
людей, що бачили в мені центр зцілення. Згодом лишають у курнику. Від болю та
відчаю я хотів злетіти й бігав по городині, їхній хаті, кличучи на поміч. Натомість
вигнали віником.

Не сподобався й Гонзага, місцевий священник. Чому він гадає, що людська мова

може виразити ту, якою мовиться з Богом? Нема іншої мови в Бога, крім мови серця.
Він не хотів її знати, зло перемогло в ньому. За своєю довгою рясою він ховав лиш
лицемірство й гордість. Гадаєте, педро хотів помогти мені? О ні, навіть не намагався.
Прийшов до клітки одного разу й кричав латиною, упиваючись пихою, що
найголовніший серед священників.

-- Чому жителі селища наситились хлібом і видовищами, нічого не навчившись? Невже

вони не здатні змінитись?

-- Бог знає, мені невідомо. Проте вони показали приклад того, як приймаються гості. За
їхнім одягом та обличчям, а не походженням! Приходили, гадаючи не допомогти, не
милосердствувати, як заповідав Ісус, а нажитися на горі – вилікуватись або
познущатись. Бог не хоче, аби хтось повторив помилки того покоління. Через
видатного колумбійського письменника ця історія розійшлася всім світом,
зворушивши мільйони душ. А тобі повідано це, аби пішов і розказав почуте, аби учні
Божі могли розуміти значення цієї притчі, бо для народу – історіями, а обраним – з
поясненням, адже так робив Христос. На знак певності в моїх словах даю тобі
пір’їну…

Тік-ток, тік-ток, бом-бом-бом. Шоста година… Уже… Ах! А такий прекрасний

сон був! Злізаю з ліжка, сідаю за робочий стіл, а там – пір’їна. Золота така,
облицьована надписом «На свідчення про Мандрівного Янгола».

2
3