Professional Documents
Culture Documents
21.02.2022 ыдпзк
21.02.2022 ыдпзк
Особливості
цього процесу.
Уже перший похід Отгона І в Італію (951 р.) завершився приєднанням Ломбардії. Після
другого походу в 962 р. папа був вимушений коронувати Оттона І імператорською
короною, а сам папа став васалом імператора. Так, в 962 р. виникла Римська імперія на
чолі з німецьким королем, який отримав титул імператора (з кінця XIII ст. вона стала
іменуватися «Священною Римською імперією» германської нації). Ця держава
проіснувала до 1806 р. Імперія включала до свого складу, крім власне німецьких земель,
Північну та частину Середньої Італії, деякі слов'янські землі, а також частину Південної
та Південно-Східної Франції.
Починаючи з Отгона І імператори значну частину свого часу проводили в Італії,
залагоджуючи непрості відносини з папами та місцевими феодалами. Ця постійна
відсутність імператорів у власних німецьких землях дозволяла крупним феодалам
нарощувати свою силу, зміцнювати свою незалежність від центральної влади.
Зміцнення королівсько-імператорської влади означало поштовх до розвитку феодальних
відносин у суспільстві. Політика Генріха І стосовно створення важкоозброєної кінноти
стимулювала процеси феодалізації, оскільки рицарі-кіннотники поповнювали клас
феодалів. Оттонівська церковна політика сприяла закріпаченню колись вільних селян-
общинників. їх прошарок різко скорочується, вони зберігаються, головним чином, на
окраїнах імперії - у Фрісландії, в Тіролі. Феодальна експлуатація в Х-ХІ ст. здійснюється
переважно у формі панщини, до якої додаються численні оброчні платежі. Поширення
панщини означало встановлення найбільш тяжкої форми залежності селян - особистої.
Адміністративна і судова влада поступово зосереджується у феодальній вотчині, що
дозволяє її власникові здійснювати позаекономічний примус щодо селянства.
Перші королі нової франконської (Салічної) династії (1024-1125) -Конрад II та Генріх III
намагалися зберегти позиції центральної влади за нових соціальних умов. Так, Конрад II
пробував спертися на дрібне рицарство в своєму протистоянні з крупними феодалами.
Останнім було заборонено довільно конфісковувати лени своїх васалів. Генріх III
виступив у ролі покровителя «приватних» монастирів, що перебували у приватному
підпорядкуванні великих феодалів. Королівській владі протистояв союз феодальних
магнатів з римським папством.
Імператор Генріх IV (1056-1106) першим відчув на собі усю силу новоутвореного союзу.
В 1070 р. розпочався заколот верхівки саксонської знаті, невдоволеної спробами
імператора перетворити усю Саксонію на королівський домен. Після придушення цього
виступу (1071 р.) в 1073-1075 pp. прокотилося величезне повстання саксонських селян. У
1077 р. Генріх IV був змушений капітулювати. Він прибув до папського замку у Каноссу,
щоб покаятися і визнати власну неправоту. Йому нав'язали підписати акт, названий
«Диктат папи». У 27 статтях вказаного документа проголошувалося, що папі і нікому
іншому належить право призначення, зміщення і переводу єпископів, вирішення
найважливіших юридичних суперечок, суду і накладення на імператорів та князів
церковних покарань, звільнення підданих від присяги монархам тощо. Ніхто не має права
судити папу, а князі й імператори на знак покори намісникові Христа повинні цілувати
його пантофлю. Князі виступають безпосередніми васалами «апостольської» кафедри, з
рук якої вони отримують на ленних засадах князівське, королівське та імператорське
право, приносячи папі ленну присягу у васальній вірності.
Тривала боротьба між імператорсько-королівською та папською владами завершилася
тимчасовим компромісом - так званим Вормським конкордатом 1122 р., укладеним між
Генріхом V та папою Калікстом II. Встановлювався особливий порядок виборів
єпископів у Німеччині (за участю імператора) та в Італії і Бургундії (без такої участі).
Вормський конкордат фактично руйнував основи імперської церкви.
Головною відмінною рисою феодального права Німеччини був партикуляризм, тобто відсутність
цілісної національної системи загальнонімецького права і існування численних і різнорідних
правових укладів, які належали або до певної території (ленне, земське, міське право), або до
певного кола осіб (станам). Ця ситуація була наслідком політичної роздробленості Німеччини,
соціальної та етнічної різнорідності областей, що входять до її складу, звідси розподіл права на
земське - право земель і ленне право, поширювалося тільки на благородних, "вільних панів".
Повільне твердження феодальних відносин зумовило тривале збереження пережитків звичаєвого
права. Майже в кожному князівстві і в великих містах були свої збірники кримінального і цивільного
права. У XIII в. почалися спроби кодифікації права в Німеччині та процесу формування
загальнонімецького права на основі рецепції римського приватного права.
Найчисленніший правовий масив складали норми звичаєвого права германських племен. Разом
з указами і розпорядженнями правителів князівств старе звичаєве право германських племен,
колись жили в межах області, утворили "земське" право - Ландрехт. У Ландрехт входили
як постанови про земському світі і привілеї, так і норми, загальні для всього населення даної
землі, за якими воно судилося в судах графств і сотень. Особлива роль у формуванні
общегерманского права належала приватним кодифікація звичаєвого права, дія яких виходило за
рамки окремих земель.
Питання 5.
А) саксонське зеркало
Саксонське зерцало є збіркою правових норм, якими користувались у XIII ст. у Східній
Саксонії (північно-східна Німеччина). Воно складене суддею та вченим Еріхом фон
Репков у 1221-1235 рр., тобто за своєю юридичною природою є приватною
кодифікацією. Ці обставини зумовили специфіку джерел Саксонського зерцала. Його
основою є звичаєве право, законодавство Священної Римської імперії (див., наприклад,
Земське право, кн.2, ст.68), римське право.
Більшість норм Саксонського зерцала були викладені в казуїстичній формі, е повтори
(наприклад, щодо статусу міністеріалів), не завжди логічною є послідовність у
розташуванні норм.
Основну частину Саксонського зерцала склав звід Земського права у 3 книгах, які
нараховують відповідно 71, 72, 91 статтю. Другу частину - звід Ленного права утрьох
главах, які включають відповідно 133, 70, 23 статті. Такий розподіл, підкреслений ще й
різними мовами (Земське право написане німецькою мовою, а Ленне - латиною), був
викликаний становим характером саксонського суспільства. Земське право було
адресоване усім вільним особам, підсудним суду шефенів (присяжних). Ленне право
регулювало відносини виключно у привілейованому стані феодалів.
основна частина Саксонського зерцала є зводом Земського права. Загалом все вільне
неблагородне населення мало назву шефени. Різниця у статусі інших вільних людей
залежала від того, на яких умовах вони користувалися землею (знайдіть у тексті
Земського права норми, які стосуються чиншовиків, ландзасів, біргельдів), а також,
чиїми васалами вони були. Ієрархічні сходи вільного населення особливо виразно
демонструють різні види та обсяг композиції та вергельду за тілесні ушкодження.
Знайдіть відповідні норми у Земському праві і складіть табличку даних.
Саксонське зерцало містить перелік осіб, позбавлених земських прав: актори,
незаконнонароджені, наймані бійці, злодії-рецидивісти, дезертири, особи, які потрапили
у королівську немилість. З'ясуйте, яких саме обмежень зазнавали ці особи.
Правосуб'єктність учасників правових відносин залежала від походження та від віку.
Значна частина норм Земського права була присвячена шлюбу та сім'ї. Зверніть увагу на
те, що порядок укладання шлюбу не регламентується, оскільки - це область регулювання
канонічного права. Разом з тим Саксонське зерцало дещо суперечить постановам
римського папи щодо шлюбу. Левова частка норм сімейного права регулює майнові
відносини подружжя, батьків та дітей. Протягом шлюбу встановлювався режим
спільного володіння майном, хоча розпоряджався ним чоловік. Без дозволу чоловіка
жінка не могла управляти будь-яким майном. Разом з тим, право охороняло майнові
права жінки.
Зверніть увагу на те, що Саксонське зерцало стояло на сторожі майнових прав, зокрема
права власності вільного населення. Ніхто не міг бути позбавлений майна безпідставно і
не інакше, як за судовим рішенням. Саксонське зерцало містить порівняно небагато норм
зобов'язального права, що зумовлене слабкістю товарно-грошових відносин у тогочасній
Німеччині.
Значне коло постанов стосується спадкування. Зверніть увагу на відсутність інституту
заповіту, нерівноправність спадкоємців. Норми спадкового права були спрямовані на
збереження землі в руках чоловіків.
Нарешті, Саксонське зерцало детально регламентувало підстави для притягнення до
кримінальної відповідальності. Як позитивні, прогресивні для свого часу моменти слід
відзначити наявність обставин, що виключають або пом'якшують кримінальну
відповідальність, появу понять рецидиву, різних форм вини, заборону відповідальності за
родичів (знайдіть відповідні норми). Певне коло осіб перебуває під особливою охороною
кримінального права (духовенство, жінки, євреї). Разом з тим покарання за більшість
видів злочинів вражають своєю жорстокістю (злочини проти привілеїв короля; злочини
проти власності; злочини проти особи.)
Ленне право:
Після падіння Римської імперії державні інститути захисту населення, підтримання
правопорядку та, найголовніше, - стягнення податків були зруйновані. Правителі
варварських королівств не мали можливості оплачувати адміністративно-судову
діяльність своїх підлеглих. Ось чому вони надавали своїм воїнам, замість оплати, право
збирати податки та мита в межах певної території. Це право в Німеччині мало назву
"лен". Здебільшого леном була земля з селянами, що на ній жили. Вони мали утримувати
свого властителя. Але як лен могло використовуватися місто, суд, переправа через річку.
Розквіт ленного права припадає на ХП ст., а вже у XIII ст. королівська влада потроху
повертає собі прерогативи. Наприклад, право вищого суду, право на розробку корисних
копалин уже належали правителю держави. Разом з тим ленне право зберігалось.