1. Загальна характеристика “Статей конфедерації” 1781 р.

2. Розробка, прийняття та основні риси Конституції США 1787 р.

3. Принципи Конституції США.
4. Характеристика гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової);
5. Законотворчий процес (законодавча ініціатива, прийняття білю, вето);
6. Механізм внесення змін до конституції
7. Проголошення та зміст «Доктрини Монро» 1823 року

Питання 1. Загальна характеристика “Статей конфедерації” 1781 р.

В умовах війни, коли основною метою всіх штатів було досягнення юридичної незалежності від Англії,
об’єктивним і закономірним був процес міждержавного конфедеративного союзу. Робота в цьому
напрямку почалася ще напередодні прийняття Декларації незалежності, коли Перший Континентальний
конгрес призначив комітет для підготовки відповідного договору. Підготовлений ним проект, що
одержав назву Статті конфедерації, був схвалений конгресом 15 листопада 1777 р., однак процес
ратифікації всіма 13 штатами затягнувся більш ніж на три роки, і вони набули чинності тільки 1 березня
1781 року.
Статті конфедерації («перша Конституція США», як їх зазвичай називають. — Л. Б., С. Б.) юридично
оформили й закріпили створення «Союзу між Штатами». Назвою конфедерації, відзначено у першій
статті, буде «Сполучені Штати Америки», що мало розумітись як «держави Америки, які об’єдналися».
У другій статті особливо підкреслювалося, що «кожен штат зберігає свій суверенітет, свободу й
незалежність і будь-яку владу, юрисдикцію і право, за винятком тих, котрі досконало точно делеговані
цією конфедерацією тим Сполученим Штатам, що зібралися в Конгресі».
Органом влади конфедерації засновувався Конгрес (фактично зберігався старий Континентальний
конгрес. — Л. Б., С. Б.), до складу якого входили делегати (від 2 до 7), щорічно призначувані штатами у
встановленому ними порядку. Кожен штат у Конгресі мав один голос. Конгрес формально володів усіма
зовнішньополітичними повноваженнями: оголошував війну й укладав мир, посилав і призначав послів,
укладав міжнародні договори, керував торгівлею з індійськими племенами. У внутрішній сфері його
повноваження були обмеженими. Досить сказати, що він не мав права оподатковування і тим самим був
позбавлений власної фінансової бази. Усі військові та інші заходи Конгресу фінансувалися штатами.
Хоча він формально мав право встановлювати «стандарти грошових одиниць», фактично штати
карбували власну монету. Статті конфедерації також не встановили єдиного громадянства. У період між
сесіями Конгресу його функції переходили до Комітету штатів (13 чоловік по 1 від кожного штату).
Отже, на розгляданому етапі США були конфедерацією — союзом держав, які об’єдналися для
здійснення певної мети. Коли ця мета була досягнута — 3 вересня 1783 р. Англією був підписаний
Версальський мир про надання США незалежності, — конфедеративний союз втратив свою силу.
Майбутні можливі варіанти були такі: розпад і окремий розвиток кожного із штатів або створення союзу
на новій основі.

Статті Конфедерації були створені на п'яти сторінках і складаються з преамбули, тринадцяти статей і
списку підписів.

1. Назва Конфедерації - «Сполучені Штати Америки».

2. Встановлюється суверенітет штатів і гарантуються їх повноваження в тій частині, в якій
вони не передані Конфедерації.
 3. Встановлюються цілі створення Конфедерація, штати зобов'язуються допомагати один
одному.
4. Встановлюється свобода пересування громадян штатів по Конфедерації і обов'язок штатів
екстрадіювати злочинців.
5. Принцип «один штат має один голос в Конгресі» та порядок призначення делегатів в
Конгрес (делегатів визначають легіслатури штатів, одна особа не може бути делегатом
понад три з кожних шести років).
6. Міжнародні відносини є виключною компетенцією Конфедерації, штатам забороняється
мати власні збройні сили (за винятком ополчення) і військовий флот без дозволу
Конгресу.
7. Порядок присвоєння військових звань під час війни (звання нижче полковника
присвоюють легіслатури штатів).
8. Витрати Конфедерації оплачуються з зборів, встановлених легіслатурами штатів і
розподілених по штатах пропорційно вартості землі в штатах.
9. Повноваження Конфедерації: оголошення війни, стандартизація мір і ваги (включаючи
грошовий обіг), розгляд суперечок між штатами.
10. Комітет штатів - орган, що виконує обов'язки уряду в перервах між сесіями Конгресу.
11. Встановлюється порядок прийняття нового члена (Канада (сучасна провінція Квебек)
приймається за замовчуванням, в інших випадках вимагається схвалення дев'яти штатів).
12. Підтвердження зобов'язань, прийнятих на себе Сполученими Штатами до затвердження
Статей Конфедерації.
13. Порядок зміни Статей - зміни повинні бути схвалені всіма штатами.

Причини ухвалення:
0) Відсутність центральної влади;
1) Відмінне законодавство штатів;
2) Відсутність єдиної армії;
3) Відсутність механізму боротьби із лоялістами;
4) Відсутність єдиного банку.
Зміст:
0) Кожен штат зберігає свою свободу та незалежність;
1) Утворення союзу для спільного захисту;
2) Дозвіл вільного пересування між штатами;
3) Принцип спільної зовнішньої політики;
4) Єдина система поштового зв’язку, єдина система мір і ваг, встановлено пропорційну вартість
монет
5) Утворено єдиний законодавчий орган – Конгрес, який був однопалатний. Делегація штату
повинна була налічувати від 2 до 7 осіб, але мала один голос. У період між сесіями Конгрес діяв
його виконавчий орган – Комітет штатів, до якого входили по одному представнику від штату.
Комітет виконував ті функції та обов’язки, які диктував Конгрес.
«Статі конфедерації» забезпечили перемогу у війні та внесли свій у розвиток американською
державності, проте не могли забезпечити подальший розвиток державності.

Питання 2. Розробка, прийняття та основні риси Конституції США 1787 р.

Потреби економічного розвитку країни - необхідність створення єдиного бюджету, внутрішнього ринку,
єдиної митної і тарифної політики, створення збройних сил, воєнного флоту, а також зовнішні причини
– необхідність створення дипломатичної служби, скеровування і фінансування своїх послів й інших
дипломатичних, торгівельних та військових представників у різні країни світу – все це зумовлювало
необхідність створення тіснішого союзу штатів, ніж конфедерація та біли як причини перегляду «статей
конфедерації». У травні 1787 року у Філадельфії була скликана представницька зустріч делегатів від
усіх штатів – конвент. Всього приїхало 55 делегатів (крім представників Род-Айленду), головуючий –
Джордж Вашингтон. Конвент був уповноважений прийняти доповнення до Статей Конфедерації і
вирішити низку проблем, але делегати розпочали розроблення основного закону нової, вищої форми
правління штатів – федерації. Вони визнали, що головною проблемою стало створення єдиної союзної
держави і, що потрібно розширити функції центральних властей: карбувати монету, випускати паперові
гроші, регулювати внутрішню і зовнішню торгівлю, оголошувати війну та укладати мир. Упродовж
декількох місяців філадельфійський конвент розробив проект Конституції США, у травні схвалив його й
опублікував.
Ратифікація відбувалась довго і з великими труднощами. Країна розділилась на табір
федералістів(прихильники Конституції) та антифедералістів. Врешті-решт було досягнуто певного
компромісу: до основного тексту Конституції приймуть доповнення як стосовно гарантій суверенітету,
так і стосовно гарантування прав і свобод громадян. 2 штати все-таки відмовились, але до кінця червня
Конституція була ратифікована 11 штатами , що дало підставу Конвентові 18 вересня 1787 р. затвердити
і ввести в дію доопрацьовану Конституцію, на цьому він завершив роботу. Конституція США –
невелика за обсягом: складається з преамбули(Декларація незалежності) та 7 статей, поділених на 21
розділ. У ній зазначено, що США – союзна федеральна держава(принцип федералізму). Основу
побудови центральних органів становить принцип розподілу влади(2). Третім важливим
конституційним принципом став судовий конституційний нагляд. Конституція США є
прогресивним документом, що завершив початковий етап державного будівництва у країні, що з часу її
прийняття стала федерацією. На відміну від Європи(де існували переважна абсолютні чи
напівабсолютні монархії) в США встановили республіканську форму правління у вигляді
парламентської республіки. Але були і певні недоліки: збереження рабства негрів, абсолютне
ігнорування прав тубільного населення – індіанців, відсутність в її тексті розділу про демократичні
права та свободи громадян, невизначеність та нечіткість певних положень, що згодом дала привід до
різного їх тлумачення. Тож на даний момент діє 27 поправок. Варто звернути увагу і на довге життя цієї
конституції. Мабуть причиною для цього є загальні положення, які не деталізуються, а тому і
лишаються актуальними і в наш час.

Зрозуміло, що завершення війни за незалежність супроводжувалося загостренням класової боротьби.

Вимоги повсталих ґрунтувалися на тому, що, оскільки землі США були звільнені від англійців
спільними зусиллями, вони мають стати суспільною власністю. Також підлягають анулюванню усі
борги, суспільні і приватні. Земля повинна бути безпосередньо розділена між усіма бажаючими і
вилучена з оподаткування тощо. Правлячим колам країни стало зрозумілим, що лише міцна
централізована держава буде в змозі придушити подібні бунти та установити класовий мир у країні.
Тому з 25 травня по 17 вересня 1787 р. в умовах глибокої таємності проходила робота Конституційного
конвенту.
За конституцією 1787 рі встановлювався ряд цензів. Виборче право регулювалося конституціями штатів,
тим самим індіанці, негри, жінки були первісно позбавлені виборчих прав. Для працюючих білих
чоловіків існували віковий (25 років), освітній, майновий цензи та ценз осідлості. У 1787 р. з
трьохмільйонного білого населення країни виборчим правом могли скористатися не більш як 120 тис.
чоловік.
Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повноваження та компетенцію штатів. Так,
податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів, питання зовнішньої торгівлі та
торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Конгресу заборонено вводити подушний
податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого заколоту, вводити дворянські
титули, встановлюватизакони зі зворотною дією. В компетенції окремих штатів перебуває організація
власного уряду, усі місцевісправи, включаючи поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне
законодавство, торгівля в кордонах штату,робітниче законодавство і навіть невеликі збройні сили.
Федеральному уряду втручання у внутрішні справиштатів дозволене виключно для придушення
заколотів і безпорядків.
Законодавча влада:
За конституцією 1789 p., конфедерація перетворювалася у федерацію, встановлювався принцип поділу
властей і їх взаємного контролю. Законодавчу владу представляє двопалатний парламент - Конгрес.
Нижню палату - Палату представників - обирало населення у виборчих округах з рівним числом
виборців. Сенат формувався шляхом виборів - по 2 сенатори від штату, незалежно від кількості виборців
у кожному штаті. До 1913 р. Сенат обирали парламенти штатів, пізніше - усі виборці штату. Обидві
палати отримали рівні права у законодавчій ініціативі та у прийнятті законів.
Його найважливішою прерогативою (винятковим правом, компетенцією) було законодавство
насамперед фінансове (бюджет, податки тощо.). У цій сфері обидві палати наділялися рівними правами
за умови, що законопроекти стосовно податків мали виходити від Палати представників, а Сенат міг
тільки пропонувати поправки до них. Законопроект, прийнятий обома палатами, набував чинності після
підписання його Президентом протягом 10 днів (після закінчення цього терміну законопроект вважався
прийнятим. — Л. Б., С. Б.). Якщо Президент відхиляв законопроект, конгрес міг домогтися його
ухвалення, повторно схваливши 2 /3 голосів в обох палатах, тобто передбачалося відкладене вето
Президента.
(як доповнення) Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повноваження та
компетенцію штатів. Так, податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів,
питання зовнішньої торгівлі та торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Конгресу
заборонено вводити подушний податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого
заколоту, вводити дворянські титули, встановлювати закони зі зворотною дією. В компетенції окремих
штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи поліцію і суд, карне,
цивільне і процесуальне законодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче законодавство і навіть
невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внутрішні справи штатів дозволене виключно
для придушення заколотів і безпорядків.

Виконавча влада:
Головою виконавчої влади ставав Президент. Дискутувалося питання, чи має він обиратися пожиттєво,
чи тільки на чотири роки. Президент виступає главою держави, прем'єр-міністром і
головнокомандуючим в одній особі. Він має бути не молодшим за 35 років. Обирається в ході
двоступеневого позапарламентського голосування. Раз на чотири роки в «перший вівторок після
першого понеділка листопада» обирається колегія виборців, а уже вона і обирає президента. До
складання нині діючої двопартійної системи другий тур виборів мав певне значення - кандидатам, щоб
заручитися голосами колегії виборців, доводилося домовлятися з ними, йти на певні поступки.
Президент призначає міністрів та вищих чиновників зі згоди Конгресу (частину затверджує Сенат,
частину - палата представників), але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність
президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію президентові,
опираючись на підтримку конгресу. Також зі згоди Сенату затверджуються посли та члени Верховного
Суду країни. Сенат же затверджує міжнародні договори, укладені президентом. У виключному віданні
Палати представників - закони з регулювання внутрішньої і зовнішньої торгівлі, грошова емісія, трудове
законодавство, військові витрати, зовнішні позики, правила натуралізації та набуття громадянства.
Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент не має права
законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття закону зберігає право президентського
вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент
президента вирішується у Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів.
За конституцією 1787 р. встановлювався ряд цензів. Виборче право регулювалося конституціями штатів,
тим самим індіанці, негри, жінки були первісно позбавлені виборчих прав. Для працюючих білих
чоловіків існували віковий (25 років), освітній, майновий цензи та ценз осідлості. У 1787 р. з
трьохмільйонного білого населення країни виборчим правом могли скористатися не більш як 120 тис.
чоловік.
Судова влада:
Третьою гілкою влади стала судова. Конституція встановлювала Верховний Суд для перегляду законів,
прийнятих Конгресом. Члени Верховного Суду призначаються сенатом за поданням президента, їх
посада є пожитєвою, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною». Членам Верховного Суду не можна
зменшувати заробітну плату. Згідно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про
неконституційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною
особою чи організацією на тій підставі, що цей закон порушує якусь гарантію, встановлену
конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача.
Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повноваження та компетенцію штатів. В
компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи
поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне законодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче
законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внутрішні справи штатів
дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.

Форма державно-територіального устрою. Територіально організація влади в державі здійснювалася

на основі принципу федералізму, який поширювався не тільки на політичний, але й на правовий устрій.
Штати мали гарантовану федеральною владою, рівноправність, у тому числі у сфері законодавства і
права. Разом із тим їм заборонялося видавати закони, котрі «обмежують привілеї чи недоторканність
громадян Сполучених Штатів». Від «Статей Конфедерації» зберігався інститут загального
міжгромадянства: громадянин одного штату вважався і громадянином будь-якого іншого, як і всієї
держави. Суверенітет штатів був обмеженим: як і раніше, вони не мали права виходу з федерації чи
можливості розірвати правові зв’язки з нею. Штати зберегли права на власний конституційний устрій,
свою організацію влади й управління. В усіх штатах організація внутрішньої влади була побудована за
єдиним з федерацією зразком: законодавчі повноваження — двопалатним зборам (дуже рідко
однопалатним), виконавчі — губернаторові, якого в переважній більшості випадків обирало населення
штату. У штатах зберігалася і своя судова система. Законодавчі повноваження штатів були суттєво
обмежені як сферою загальнофедеральної компетенції, так і прямими заборонами в конституції. Крім
цього, Конгрес США зберігав т. зв. «повноваження, які маються на увазі» з видання законів, а виконавча
влада — право охороняти штат від «безладу», що значною мірою звужувало реальні права штатів, не
пов’язані з місцевими справами.

Питання 3. Принципи Конституції США

Питання 4. Характеристика гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової);

Законодавча влада:
Питання законодавчої влади врегульоване у ст. 1, поділеній на 10 розділів. Органом законодавчої влади
є Конгрес Сполучених Штатів, який складається з 2 палат – палати представників і сенату.
Палата представників складається з делегатів, обраних населенням штатів по виборчих округах на 2
роки. Делегатом може бути особа, яка досягла 25-річного віку, є впродовж останніх 7 років
громадянином США і на момент виборів – мешканцем штату, де його обирають. Для виборів на
території кожного штату створюються виборчі округи – на кожних 30 тис. мешканців, при ньому кожен
штат повинен мати хоч би 1 представника. Отже, кількість представників від штату у нижчій палаті була
неоднаковою, бо залежала від кількості населення. Палата представників обирала голову-спікера й
інших посадових осіб, їй належало право починати й проводити процедуру імпічменту.
 Сенат США складався з делегатів від кожного штату-по 2 незалежно від кількості населення.
Сенаторів обирали законодавчі збори штатів на 6 років, кожен сенатор мав 1 голос. На 1 засіданні
сенату вони розділялись (за жеребкуванням) на 3 групи: першу третину переобирали через 2 роки;
другу-через 4; третю-через 6. Кожні 2 роки замість вибулої третини сенаторів обирали нові штати.
Таким чином кожні 2 рокиповністю переобиралась палата представників і третина сенаторів.
Сенатором могла бути особа, яка досягла 30-річного віку, впродовж останніх 9 років була громадянином
США і на момент виборів-мешканцем штату. Головою сенату за посадою був віце-президент США.
Сенат обирав і заступника голови – на випадок, коли віце-президент відсутній на засіданні. Сенат мав
виняткове право здійснювати судочинство у справах імпічменту, порушених нижчою палатою; присуд
обмежувався лише усуненням із посади та позбавленням права обіймати будь-яку «почесну,
відповідальну чи прибуткову посаду на службі Сполучених Штатів», але потім особа могла бути
притягнена ще до кримінальної відповідальності.
На чергові засідання Конгрес збирався не рідше ніж раз на рік, його делегати отримували за службу
винагороду, визначену законом. Недоторканність на них поширювалась лише під час присутності на
сесіях Конгресу та дороги «туди-назад», окрім випадків державної зради, тяжкого кримінального
злочину або порушення громадського порядку. Жоден делегат не міг бути призначений упродовж часу,
на який його обрано, на посаду в державній службі, й навпаки.
Розділ 7 Конституції: «Білль, ухвалений палатою представників чи сенатом, перш ніж стати законом,
подається на розгляд Президентові Сполучених Штатів». Якщо Президент схвалював законопроект, то
підписував, і той ставав законом. В іншому випадку повертав його із своїми запереченнями в ту палату,
звідки він надійшов. Повторне голосування (для прийняття позитивного рішення) потребувало 2/3
голосів. Повторно схваливши законопроект, одна палата передавала його в іншу, де повторно
обговорений і схвалений 2/3 голосів він ставав законом-без підпису Президента. Президент для підпису
чи повернення білля мав 10 днів (не зачислюючи неділь).
Компетенція Конгресу:
• Видавати, відміняти і доповнювати закони й інші нормативні акти;
• Запроваджувати і стягувати податки, мита, данини й акцизні збори;
• Робити позики від імені США;
• Регулювати торгівлю з іноземними державами, між окремими штатами та з індіанськими
племенами;
• Карбувати гроші, регулювати їх вартість, визначати одиниці мір і ваги;
• Створювати підлеглі Верховному суду судові органи;
• Формувати поштові служби та шляхи;
• Оголошувати війну;
• Набирати й утримувати війська;
• Створювати й утримувати флот тощо.
Грошові витрати зі скарбниці повинні робитися лише відповідно до передбаченого законом
призначення, і періодично «мають публікуватися докладні звіти про державні прибутки і витрати»
(розд.9). Жоден штат не міг без згоди Конгресу обкладати митом або іншими зборами імпорт і експорт
товарів, ухвалювати будь-які тоннажні збори.

Виконавча влада:
Головою виконавчої влади ставав Президент. Дискутувалося питання, чи має він обиратися пожиттєво,
чи тільки на чотири роки. Президент виступає главою держави, прем'єр-міністром і
головнокомандуючим в одній особі. Він має бути не молодшим за 35 років. Обирається в ході
двоступеневого позапарламентського голосування. Раз на чотири роки в «перший вівторок після
першого понеділка листопада» обирається колегія виборців, а уже вона і обирає президента. До
складання нині діючої двопартійної системи другий тур виборів мав певне значення - кандидатам, щоб
заручитися голосами колегії виборців, доводилося домовлятися з ними, йти на певні поступки.
Президент призначає міністрів та вищих чиновників зі згоди Конгресу (частину затверджує Сенат,
частину - палата представників), але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність
президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію президентові,
опираючись на підтримку конгресу. Також зі згоди Сенату затверджуються посли та члени Верховного
Суду країни. Сенат же затверджує міжнародні договори, укладені президентом. У виключному віданні
Палати представників - закони з регулювання внутрішньої і зовнішньої торгівлі, грошова емісія, трудове
законодавство, військові витрати, зовнішні позики, правила натуралізації та набуття громадянства.
Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент не має права
законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття закону зберігає право президентського
вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент
президента вирішується у Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів.
За конституцією 1787 р. встановлювався ряд цензів. Виборче право регулювалося конституціями штатів,
тим самим індіанці, негри, жінки були первісно позбавлені виборчих прав. Для працюючих білих
чоловіків існували віковий (25 років), освітній, майновий цензи та ценз осідлості. У 1787 р. з
трьохмільйонного білого населення країни виборчим правом могли скористатися не більш як 120 тис.
чоловік.
Повноваження:
1. Призначав міністрів (секретарів), які відповідали тільки перед ним;
2. Був головнокомандувачем збройних сил;
3. Здійснював представницькі функції;
4. Призначав членів Верховного суду США та суддів федеративної системи;
5. Здійснював помилування тощо.

Судова влада:
Третьою гілкою влади стала судова. Конституція встановлювала Верховний Суд для перегляду законів,
прийнятих Конгресом. Члени Верховного Суду призначаються сенатом за поданням президента, їх
посада є пожитєвою, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною». Членам Верховного Суду не можна
зменшувати заробітну плату. Згідно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про
неконституційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною
особою чи організацією на тій підставі, що цей закон порушує якусь гарантію, встановлену
конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача.
Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повноваження та компетенцію штатів. В
компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи
поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне законодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче
законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внутрішні справи штатів
дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.
Судова система США мала два рівні:
1) федеральний (Верховний суд, апеляційні суди (їх 11), окружні суди (89);
2) судові системи кожного штату (Верховний суд штату, суди першої інстанції та місцеві суди).
Верховний суд є найвищою судовою інстанцією США, єдиним судом, створення якого передбачено
Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції в жодному іншому суді. Конгрес має
право встановлювати кількість суддів Верховного суду та в певних межах вирішувати, які справи
підлягають розглядові в ньому, але він не може змінити прав, наданих Верховному судові
Конституцією.

Питання 5. Законотворчий процес (законодавча ініціатива, прийняття білю, вето);

 Розділ 7 Конституції: «Білль, ухвалений палатою представників чи сенатом, перш ніж стати законом,
подається на розгляд Президентові Сполучених Штатів». Якщо Президент схвалював законопроект, то
підписував, і той ставав законом. В іншому випадку повертав його із своїми запереченнями в ту палату,
звідки він надійшов. Повторне голосування (для прийняття позитивного рішення) потребувало 2/3
голосів. Повторно схваливши законопроект, одна палата передавала його в іншу, де повторно
обговорений і схвалений 2/3 голосів він ставав законом-без підпису Президента. Президент для підпису
чи повернення білля мав 10 днів (не зачислюючи неділь).
Його найважливішою прерогативою (винятковим правом, компетенцією) було законодавство
насамперед фінансове (бюджет, податки тощо.). У цій сфері обидві палати наділялися рівними правами
за умови, що законопроекти стосовно податків мали виходити від Палати представників, а Сенат міг
тільки пропонувати поправки до них. Законопроект, прийнятий обома палатами, набував чинності після
підписання його Президентом протягом 10 днів (після закінчення цього терміну законопроект вважався
прийнятим. — Л. Б., С. Б.). Якщо Президент відхиляв законопроект, конгрес міг домогтися його
ухвалення, повторно схваливши 2 /3 голосів в обох палатах, тобто передбачалося відкладене вето
Президента.

Питання 6. Механізм внесення поправок до Конституції США

У 1789 р. був обраний перший конгрес і перший президент США. Ним став Дж. Вашингтон. Під тиском
демократичних елементів у вересні 1789 р. були прийняті 10 перших доповнень до конституції. Вони
набрали чинності у грудні 1791 р. і дістали назву «Білля про права».
Цей документ не скасовував рабовласництва, але вводив у молодій республіці основи буржуазної
демократії. Уже перша поправка встановлювала свободу віросповідання, свободи слова і друку та право
на подання петицій. Друга - право народу зберігати і носити зброю. Третя - визначала порядок
розміщення військ на постій у житлах цивільних громадян. Четверта встановлювала порядок обшуків і
затримань. П'ята поправка визначала права підсудного, якому загрожує смертна кара, зокрема право
відмовлятися від надання показань, які можуть зашкодити тому, хто їх надає. Заборонялося двічі
притягати особу до відповідальності за одним звинуваченням. ІШоста поправка гарантувала права
звинуваченого у карному злочині на адвокатську допомогу, на дотримання судової процедури і на суд
присяжних та визначала право на швидкий судовий розгляд справи. Сьома поправка стосувалася
майнових позовів на суму, не меншу за 20 доларів. Восьма поправка забороняла «надмірні» штрафи і
застави для досудового звільнення та накладення «жорстоких і надзвичайних покарань». Дев'ята
поправка стверджувала, що «перечисления в Конституції певних прав не повинне тлумачитися як
заперечення чи зменшення інших прав, що зберігаються за народом», десята - надавала штатам
можливість збільшувати громадянські права свого населення звиш загальнофедеральних.
Ці поправки не зачіпали основ работоргівлі. Водночас десята поправка теоретично надавала
законодавчим органам окремих штатів право скасовувати рабство на території власної юрисдикції.
Отже, у 10 поправках відбилися три головні ідеї американської визвольної війни: народовладдя,
громадянська рівність, засудження колоніальної політики. На жаль, наприкінці XVIII ст. ці ідеї
історично не могли бути реалізовані у повному обсягу. Фактично конституція була прийнята голосами
2% населення, або близько 8% дорослих білих чоловіків.

Питання 7. Проголошення та зміст «Доктрини Монро» 1823 року

У ній було визначено довготривалі цілі зовнішньої політики США. Подібно до традиції президента
Джеферсона, в цій доктрині було закріплено незалежність США від європейських урядів (від «Старого
світу»), було сформульовано існування двох політичних сфер (англ. two spheres), визначено принцип
невтручання (англ. non-intervention) США в європейські конфлікти, запропоновано припининення всіх
колоніальних кампаній в західній півкулі (англ. non-colonization).
Визначною рисою доктрини було проголошення того, що спроби подальшої колонізації або втручання у
внутрішні справи держав, розташованих на обох Американських континентах, розглядатимуться США
як акт агресії безпосередньо проти США та призведуть до військового втручання з їхнього боку. В той
самий час доктрина містила положення про те, що США не втручатимуться у внутрішні справи
існуючих колоній або європейських країн. Доктрина була проголошена в той час, коли багато з-
поміж латиноамериканських держав знаходилися на межі проголошення незалежності від Іспанської
імперії. А саме — доктрина народилася 2 грудня 1823 року, коли Джеймс Монро виголосив сьоме
звернення до Конгресу.[1] США, приєднуючись до побоювань Великої Британії, намагалися
унеможливити отримання влади над колишніми іспанськими колоніями будь-
якою європейською державою.[2]
Загалом уся доктрина зводилася до трьох принципів: поділ на сфери впливу Америки та Європи;
неколонізація; неінтервенція. З доктриною Монро рахувався весь світ, вона стала ідеологічною основою
нового політичного порядку для решти територій Америки та змінила роль Європи в Західній півкулі

Економічні причини

Доктрина Монро була документом, який захищав не лише територіальні, а й економічні інтереси країни.
У той час американська економіка переживала складний, але цікавий період розвитку. Тут одночасно
розвивалися як ферми, так і великі рабовласницькі плантаціонние господарства. Другі хоч і були
засновані на праці рабів, але були пов’язані з ринковими відносинами.

Починаючи з 1812 року, коли була англо-американська війна, в країні відбувся промисловий переворот,
що став поштовхом для розвитку капіталізму. Використовуючи нові винаходи, американці змогли
досягти великих висот у видобутку і використання бавовняної культури. Можна сказати, що бавовна
став культурою № 1 в Америці, однак він сильно схуд плантації, тому необхідні були нові землі, щоб
вести успішну зовнішню торгівлю.

Тенденція до експансії притаманна будь-якій країні, але особливості розвитку Америки, її географічні та
соціально-економічні умови стали причинами проголошення доктрини Монро США.