Тема 11

Комунікативно-стилістичні якості мовлення

Усі літературно-мовні одиниці — від фонеми і до тексту —
сформувались у мові з певними, тільки їм властивими функціями. Це
комунікативно-стилістичні функції — комплекс тих якостей (ознак,
прикмет, особливостей) мовлення, яких досягають найдоцільнішим з усіх
поглядів використанням мови, її ресурсів у кожній конкретній
мовленнєвій ситуації.
Комунікативні можливості української літературної мови незмірно
широкі, вони становлять основу культури мови і культури мовлення
окремої людини, а також усього народу. Рівень розвитку мови в суспільс-
тві завжди визначається рівнем освіченості народу і сферою, обсягом і
стилістикою використання ним рідної чи нерідної мови. Тільки за
сприятливих соціальних умов життя народу формується й розвивається
такий феномен, як достатня чи висока культура мовлення кожного з носіїв
певної мови.
До соціальних чинників, умов, якими визначається перспективне
використання мови, а отже, і її розвиток, належить оволодіння носіями
мови нормативністю, правильністю, точністю, логічністю, чистотою,
простотою, виразністю, стислістю, образністю, доречністю, етичністю,
естетичністю, милозвучністю та іншими якостями мови і мовлення.
Характеризувати мовлення окремої особи, певної групи чи всього народу
можна не тільки за цими найсуттєвішими позитивними ознаками, а й за
іншими. Мовлення також буває: правдиве, продумане, вдумливе,
вмотивоване, ґрунтовне, переконливе, непереконливе, правильне,
неправильне, гостре, відверте, пряме, збуджене, набридливе; точне —
точніше — менш точне — не зовсім точне, дохідливе — складне, сухе —
емоційно-нейтральне — емоційно-об- разне, логічне — алогічне, виразне
— невиразне, стисле — громіздке, голосне — притишене — тихе, уповіль-
нене — прискорене, стилістично доречне — недоречне, погрозливе,
імперативне, закличне, бажальне, шепеляве, заїкувате тощо.
Реалізацією якостей мовлення, гармонійним поєднанням їх
забезпечується індивідуальна, колективна і всенародна культура мовлення.
Мовлення щоразу позначене сукупністю певних якостей, бо мислення й дії
людини залежать від її особистісної природи й соціальних умов життя.
Окрема особа спроможна засвоїти тільки найголовніше з того, що наявне в
розвиненій мові і в навколишній дійсності. Навіть усе людство впродовж
свого існування пізнає себе і світ не абсолютно, а тільки в його
найсуттєвіших виявах, обсягах і якостях. Кожна з комунікативних ознак
літературного мовлення (нормативність, точність тощо) не виявляється
окремо, тобто літературне мовлення не може бути тільки точним, не
будучи водночас і нормативним, логічним, стислим тощо.