ТЕМА 3

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

1. Загальні засади призначення покарання.

Необхідною передумовою, необхідною умовою призначення покарання є вчинення

особою злочину, прямо передбаченого в законі про кримінальну відповідальність. Лише
тоді, коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний вчинив злочин,
який йому ставиться в провину, коли цьому злочину буде дана у вироку суду правильна
кваліфікація, створюється правовий, законний фундамент, основа для призначення
покарання.

Призначаючи покарання, суд зобов’язаний керуватися загальними засадами

призначення покарання, передбаченими ст. 65 КК України.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ – це встановлені законом критерії

або умови, якими суд повинен керуватися при призначенні покарання у кожній
кримінальній справі. Інакше кажучи, яка б кримінальна справа не розглядалася, яке б
покарання не визначалося винному, суд зобов’язаний виходити з цих загальних критеріїв
у всіх без виключення випадках. Але найголовніше, як необхідна передумова правильного
призначення покарання є встановлення в діях винного певного, конкретного складу
злочину і його правильна кваліфікація.

Відповідно до ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання складаються з

наступних трьох критеріїв:

1) у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає

відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного і обставин, які

пом’якшують і обтяжують покарання.

Дослідження названих обставин в судовому засіданні і їх докладний виклад у вироку є

неодмінною (обов’язковою) умовою призначення справедливого, законного і
обґрунтованого покарання.

Детально проаналізуємо названі вище критерії.

1. Суд призначає покарання в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини

кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті
Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. При відносно-певній санкції,
наприклад, де вказані мінімум і максимум покарання, суд може призначити покарання
лише в цих межах. При відносно-певній санкції, де вказаний лише максимум покарання,
мінімумом є та нижча межа, яка встановлена в загальній частині (наприклад, для
позбавлення волі на певний строк – 1 рік; для виправних робіт – 6 місяців).

Ні за яких умов суд не може призначити покарання вище того максимуму (вищої
межі), який встановлений в санкції статті КК. Якби суд пішов по цьому шляху, він би
грубо порушив принцип законності. Проте нижче за максимум санкції (нижчої його межі)
суд за наявності обставин, передбачених ст. 66 КК України, має право призначити
покарання. У цьому знаходить свій вираз принцип гуманності і соціальної справедливості.

2. Суд призначає покарання в точній відповідності з положеннями Загальної частини

КК.

Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, які

передбачені в Загальній частині КК і відносяться як до злочину і умов відповідальності за
нього, так і до покарання, його цілей, видів, умовам їх застосування і т.ін.

Наприклад, визначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати

ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не був доведений до
кінця (ст. 15 КК України).

При призначенні покарання співучасникам суд зобов’язаний врахувати ступінь і

характер участі особи у вчиненні злочину (ст. 29 КК України). Призначаючи покарання,
суд зобов’язаний виходити з тих цілей, які визначені в ч. 2 ст. 50 КК України, строго
керуватися системою і видами покарань, вказаних в ст. 51 КК України. Призначаючи
покарання за сукупністю злочинів і вироків, суд визначає його на підставах і в порядку,
передбаченому ст. ст. 70 і 71 КК України. Суд зобов’язаний враховувати і інші положення
Загальної частини КК, зокрема, надані йому широкі можливості в звільненні від
кримінальної відповідальності і покарання на підставі ст. ст. 45-49, 79-80 КК України.

3. Призначаючи покарання, суд зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого

злочину, особу винного і обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину – це не індивідуальна ознака конкретного

суспільно небезпечного діяння, а ознака, що характеризує певні види або групи злочинів.
Критерієм диференціації злочинів на категорії є вид і розмір покарання, виражені в такому
суворому виді покарання, яким є позбавлення волі. Якщо можна так виразитися, мірилом
тяжкості злочинів виступає саме покарання у виді позбавлення волі.

У п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України важливою вимогою загальних засад призначення

покарання є вимога урахування особи винного, оскільки обставини, що її характеризують,
мають вельми важливе значення при обранні покарання.

Багато ознак особи злочинця не враховуються при призначенні покарання, оскільки

офіційно, на законодавчому рівні вони не є обов’язковими при кваліфікації суспільно
небезпечного діяння. Проте, соціальна зовнішність злочинця, ступінь його небезпеки для
суспільства, спосіб життя, сімейний стан, стан здоров’я, наявність психічних відхилень,
що не впливають на кримінальну відповідальність, поведінка під час вчинення злочину і
після нього, наявність судимостей, відношення до суспільно корисної праці, етичність,
уміння співіснувати в суспільстві, відношення до членів трудового колективу та інші
обставини завжди повинні враховуватися при призначенні покарання.
2. Обставини, що пом’якшують покарання.
Відповідно до статті 65 Кримінального кодексу України (далі - КК України) особі, яка
вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й
достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Загальні положення застосування обставин, які пом'якшують покарання
Як випливає із змісту статті 66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які
його пом'якшують, визнаються:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального
правопорушення;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення
кримінального правопорушення;
3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;
4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;
5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних
чи інших обставин;
6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через
матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного
хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і
гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку
потерпілого;
8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності
організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального
правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.
Наведений перелік обставин у статті 66 КК України, які пом'якшують покарання, не є
вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують,
й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення
злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи;
позитивна характеристика за місцем праці, навчання чи проживання; стан її здоров'я;
наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні.
Згідно з частиною 3 статті 66 КК України, якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує
покарання, у т. ч. прямо не визначена у частині 1 статті 66 КК України, передбачена в
статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його
кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що
його пом'якшує. Так, не може бути врахована як вказана обставина вчинення злочину під
впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або
аморальними діями потерпілого, при засудженні особи за статтями 116 і 123, в яких вона є
обов'язковою ознакою складу злочину.
Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною
статтею Особливої частини КК України за вчинене кримінальне правопорушення,
визначаються статтею 69 КК України.
За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь
тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд,
умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне
правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої
в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК Україниу, або перейти до
іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини КК України за це кримінальне правопорушення. У
цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі,
встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення
кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в
розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав,
передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір
якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті
(санкції частини статті) Особливої частини КК України.
2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати
додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті)
Особливої частини КК України як обов'язкове, за винятком випадків призначення
покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне
покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини
першої статті 66 КК України, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при
визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати
двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання,
передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини
цього Кодексу (стаття 691 КК України).
3. Обставини, що обтяжують покарання.
Відповідно до статті 67 КК України , при призначенні покарання обставинами, які його
обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою

(частина друга або третя статті 28);
3) вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної
ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності;

4) вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з виконанням потерпілим

службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, особи з

інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на
психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також
вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини або у присутності
дитини;

6-1) вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя

або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких
відносинах;

7) вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного

перебувала у стані вагітності;

8) вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в матеріальній,

службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення кримінального правопорушення з використанням малолітнього або особи, що

страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших
надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного

сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих
засобів.

Перелік цих обставин є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не

визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком
обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши
мотиви свого рішення у вироку.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини,
не зазначені в частині першій цієї статті.
Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої
частини КК України як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його
кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що
його обтяжує. Адже тоді це значить порушити відомий принцип права - не можна судити
за те саме двічі.

Отже увага суду до обтяжуючих обставин у кримінальному провадженні дозволяє повною

мірою підійти до з’ясування обставин вчиненого злочину та, як наслідок,
індивідуалізувати покарання. Існування обставин, які обтяжують покарання, впливає на
всі обставини справи, вирок суду та обсяг покарання, суд має право на суворість при
призначенні покарання, навіть за наявності альтернатив, за умов вмотивованості та
законності вироку.

+++
У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі
пропозиції Ради національної безпеки і оборони, відповідно до українського
законодавства, Указом Президента України 24 лютого 2022 року № 64 у країні введено
воєнний стан, а згодом прийняті Закон України «Про внесення змін до Кримінального
кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної
безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 2113-
IX та Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за мародерство» від 3 березня 2022 року № 2117-IX, які
посилили кримінальну відповідальність за ряд злочинів в умовах воєнного стану. У
відповідності до норм зазначених законів вчинення злочину в умовах воєнного стану
визначено як обставину, яка обтяжує покарання або впливає на кваліфікацію
злочину
4. Обставини, що характеризують тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та
особу правопорушника.
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й
повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід грунтується на загальних
засадах призначення покарання (див. ст. 65 КК), серед яких від суду вимагається
індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують і
обтяжують покарання. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК у кожному кримінальному
провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості
злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та
обтяжують покарання. До обставин, які характеризують особу обвинуваченого,
пом'якшують та обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі: а) всі
наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з
обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака
злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при
призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує (див. ч. З ст. 66 і ч. 4 ст. 67
КК); б) у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (див. ст. 69
КК), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували
винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість
виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного
судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання,
громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан
здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості); в) обставини, які складають
соціально-психологічну характеристику обвинуваченого; г) обставини, що впливають на
забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав
(наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою
ведеться судочинство, тощо).
На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають
встановленню за п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК, може бути вказано у самій нормі Особливої частини
КК. Зокрема, у ч. 2 ст. 201 КК встановлення особи, яка раніше була судима за цей злочин,
визнається кваліфікуючою обставиною. У цьому випадку необхідно витребувати завірену
у встановленому порядку копію (чи копії) вироку суду, який набув чинності і в якому
встановлено вчинення особою цього злочину.
5. Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та кримінальне
правопорушення, вчинене у співучасті.
Загальні положення

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів

кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального
правопорушення (стаття 26 Кримінального кодексу України).
Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального
правопорушення та замах на кримінальне правопорушення (частина друга статті 13
Кримінального кодексу України).
Види співучасників

Відповідно до статті 27 Кримінального кодексу України співучасниками кримінального

правопорушення, поряд із виконавцем, є:
· організатор;
· підбурювач;
· пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами
кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що
відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила
кримінальне правопорушення, передбачене Кримінальним кодексом України.
Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення
(кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.
Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію
або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала
приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної
організації.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином
схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або
усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими
співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила
кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального
правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально
протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти
приховуванню кримінального правопорушення.
Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування особи, яка вчинила кримінальне
правопорушення, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів
кримінального правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним
шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили такі діяння,
підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та
396 Кримінального кодексу України.
Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення
неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне
правопорушення. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках,
коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого кримінального правопорушення.
Особливості кримінальної відповідальності співучасників

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за

статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає вчинене ним
кримінальне правопорушення.
Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за
відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої
частини Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальне правопорушення,
вчинене виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального
правопорушення, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що
обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини Кримінального
кодексу України як ознаки кримінального правопорушення, що впливають на
кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці
обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого кримінального правопорушення інші
співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому
кримінальному правопорушенні.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене
виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Види незакінченого кримінального правопорушення
Готуванням до кримінального правопорушення є підшукування або пристосування
засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення кримінального
правопорушення, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення
кримінального правопорушення.
Готування до кримінального проступку або злочину, за який статтею Особливої
частини Кримінального кодексу України передбачене покарання у виді позбавлення волі
на строк до двох років або інше, більш м’яке покарання, не тягне за собою кримінальної
відповідальності (стаття 14 Кримінального кодексу України) .
Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння
(дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального
правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу,
якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не
залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі
дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але
кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин,
що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення
кримінального правопорушення до кінця (стаття 15 Кримінального кодексу України).
Кримінальна відповідальність за незакінчене кримінальне правопорушення

Кримінальна відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на

кримінальне правопорушення настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої
частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчене
кримінальне правопорушення (стаття 16 Кримінального кодексу України).
Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до
кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене
нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення (частина друга статті
17 Кримінального кодексу України).
Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне
правопорушення, вчинене у співучасті

Відповідно до статті 68 Кримінального кодексу України:

При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись
положеннями статей 65-67 Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості
вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та
причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.
За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати
половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання,
передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої
частини Кримінального кодексу України.
За вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може
перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду
покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої
частини Кримінального кодексу України.
Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин
не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки
України, передбачених у статтях 109-1142 Кримінального кодексу України , проти миру,
безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині
першій статті 442 та статті 443 Кримінального кодексу України.
При призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення суд,
керуючись положеннями статей 65-67 Кримінального кодексу України, враховує характер
та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.
6. Призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом.

Відповідно до ст. 69 КК України, суд може:

1) Призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, уста- новленої в санкції
статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин;

2) перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції

статті (санкції частини статті) Особливої части- ни КК України за цей злочин;

3) не призначати додаткового покарання, що передбачене в санк- ції статті (санкції

частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин як обов’язкове.

При цьому суд не може призначити покарання нижче від найниж- чої межі, встановленої
для такого виду покарання у Загальній частині КК України.

Можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передба- чено законом

обумовлено наявністю двох груп чинників:

1) Повинна бути встановлена наявність кількох обставин, що пом’якшують покарання та

істотно знижують ступінь тяжкості вчине- ного злочину, наприклад, вчинення злочину під
впливом сильного ду- шевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних
обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого
збитку;

2) Повинна бути встановлена наявність даних про особу винного, які свідчать про її
відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з’явився із зізнанням,
вважається сумлінним працівни- ком і порядною людиною в колективі)1.

З прийняттям чинного КК України мало місце обмеження щодо за- стосування цієї статті,
зокрема, воно стосувалось злочинів невеликої тяжкості, до яких положення цієї статті на
той час не застосовувались. Дане обмеження неодноразово критикувалось в науці
кримінально- го права, оскільки виходило, що особи, які вчинили злочин невеликої
тяжкості, мали менший обсяг прав та привілеїв, ніж особи, що вчинили тяжчі злочини. З
приводу цього питання навіть було винесено рішен- ня Конституційного суду України, в
якому вказувалось на те, що дане обмеження є неконституційним, тому згодом було
внесено відповідні зміни до даної статті і наразі не існує жодних обмежень в застосуванні
цієї статті в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Хоча в той же час не можна сказати, що дана стаття може застосо- вуватись до всіх без
винятку злочинів, оскільки в 2014 році внаслідок прийняття ряду антикорупційних
поправок до законів України, було додане нове обмеження щодо застосування цієї статті.
Відповідно до внесених змін, положення ст. 69 КК України не застосовується у разі
вчинення особою корупційного злочину. На нашу думку, дане нововве- дення є
доцільним, оскільки відображає політику держави, націлену на боротьбу з корупційними
злочинами та невідворотністю покаран- ня за їх вчинення.

Однак, не дивлячись на ці всі зміни та доповнення до даної статті, вона все одно ще досі
містить ряд недоліків.

По-перше, це стосується норми про те, що повинна бути наявність кількох обставин, що
пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Передусім мова йде про обстави- ни, визначені в ст. 66 КК України, однак не слід
забувати, що при при- значенні покарання суд, може визнати такими, що його
пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в даній статті. Проте, якщо буде наявна лише
одна така обставина, незалежно від того, наскільки б вона не знижувала ступінь тяжкості
вчиненого злочину, суд не зможе засто- сувати ст. 69 КК України.1 Вважаємо, що
встановлення в даній статті обов’язковості наявності не менше ніж двох підстав є
неправильним підходом, оскільки цілком може мати місце ситуація, коли достатньо і
однієї обставини, внаслідок якої ступінь тяжкості вчиненого злочину був би істотно
зниженим.

По-друге, надаючи суду право призначити основне покарання нижче від найнижчої його
межі, зазначеної в санкції, закон встанов- лює і певні обмеження в його застосуванні. Так,
у разі вчинення злочи- ну, за який в санкції статті Особливої частини КК України
передбачене основне покарання у виді штрафу у розмірі понад три тисячі неоподат-
ковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених ч. 1 ст. 69 КК
України, хоча і може знизити розмір штрафу, але не більше ніж на чверть від найнижчої
межі, встановленої в санкції. Також, у ви- падках, коли в санкції статті (частини статті)
Особливої частини КК України разом із основним покаранням у виді штрафу в розмірі
понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян передбаче- но й
обов’язкове додаткове покарання будь-якого виду, суд, незалежно від наявності підстав,
визначених у ч. 1 ст. 69 КК, не може застосувати ч. 2 ст. 69 КК і зобов’язаний призначати
це додаткове покарання.1 На нашу думку, дані положення щодо застосування ст. 69 є
доцільними і спрямовані вони передусім на обмеження суддівського розсуду та за-
безпечення принципу невідворотності кримінального покарання. Од- нак вказані
обмеження повинні бути дещо розширені, передусім щодо застосування даної статті до
осіб, які вчинили особливо тяжкі злочи- ни.2 Адже наразі, цілком можлива ситуація, коли
особі, яка вчинила, наприклад, такий злочин, як умисне вбивство, може бути призначене
покарання у виді позбавлення волі на строк, менший, ніж 7 років, а то й взагалі може бути
призначений більш м’який вид покарання.3 Вва- жаємо, що з метою недопущення
зловживань з боку суддів при виник- ненні таких ситуацій необхідно обмежити
суддівський розсуд, одним з таких способів:

а) Виключити можливість застосування ст. 69 КК України до осіб, які вчинили особливо

тяжкий злочин. Однак в такому випадку поста- не питання про порушення рівності осіб,
які вчинили злочин, перед законом та судом. Тому в науці кримінального права існує
альтерна- тивний спосіб обмеження суддівського розсуду;

б) Встановити обмеження за якого при засудженні повнолітніх осіб за вчинення особливо

тяжких злочинів суд може призначити по- карання нижче від найнижчої межі,
передбаченої кримінальним законом, але що становить не менше двох третин
мінімального покарання, передбаченого в санкції статті Особливої частини КК України.1

Отже, положення ст. 69 КК України слід доповнити відповідною частиною, в якій буде
передбачений один з перерахованих вище спо- собів обмеження суддівського розсуду при
призначенні покарання за особливо тяжкі злочини, враховуючи той факт, що вчинення
особливо тяжкого злочину, навіть за наявності обставин, що істотно знижують ступінь
тяжкості вчиненого посягання, становить достатньо значну суспільну небезпеку.

Висновки. Загалом, можна спостерігати позитивні зрушення з приводу внесення змін та

доповнень до положень, що регулюють при- значення більш м’якого покарання, ніж
передбачено законом. Однак, якщо проаналізувати судову практику, то при застосуванні
ст. 69 КК України, все ще існує ряд проблем. Найвагоміші з них – це, по-перше,
встановлена необхідність наявності, як мінімум двох обставин, що пом’якшують
покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчине- ного злочину. Вважаємо, що з
метою забезпечення принципу справед- ливості, необхідно змінити текст даної статті
наступним чином: «За наявності однієї або кількох пом’якшуючих покарання обставин,
що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного
суд ...». Також, до вагомих проблем правового регулю- вання особливостей призначення
більш м’якого покарання, ніж пе- редбачено законом, відноситься проблема застосування
положень ст. 69 КК України до осіб, які вчинили особливо тяжкий злочин. На нашу
думку, для вирішення цього питання, необхідно обмежити право суд- дівського розсуду,
одним з запропонованих вище варіантів

7. Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було

застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було
встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, учинених до постановлення цього
вироку, то в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених
нею кримінальних правопорушень має вирішуватися залежно від того, чи залишається
незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з
випробуванням, на момент постановлення нового вироку і яке рішення ухвалює суд у
новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього
вироку.

У разі, коли попередній вирок залишився незмінним й ухвалене в ньому рішення про
звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а
новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально,
положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з
урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок – попередній, за
яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй
призначено покарання, що належить відбувати реально, – виконується самостійно.

У разі встановлення судом, що кримінальні правопорушення за новим вироком були

вчиненні особою до постановлення декількох попередніх вироків, за які особа засуджена
до покарань, що належить відбувати реально, остаточне покарання призначається на
підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими частинами 1–3 цієї статті,
тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного
чи часткового складання призначених особі покарань за новим вироком та попередніми
вироками.

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі

Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника на вирок місцевого та ухвалу
апеляційного судів у кримінальному провадженні за обвинуваченням раніше судимої
особи у крадіжці, вчиненій повторно, та закінченому замаху на крадіжку, вчинену
повторно (ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України).

8. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив
нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком,
повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком
(частина перша статті 71 КК України).

Невідбутою частиною покарання слід вважати:

1. покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті

75, 79 КК України);
2. частину покарання, від якого особу звільнено умовно-достроково (стаття
81 КК України);
3. невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного судом особі в
порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82 КК
України);
 4. частину покарання, від відбування якого звільнена вагітна жінка або жінка,
яка має дитину (дітей) віком до трьох років (стаття 83 КК України);
5. невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії (стаття 86 КК
України);
6. невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом в порядку заміни
довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (стаття 87
КК України);
7. частину будь-якого основного покарання, невідбуту засудженим;
8. додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком.

Характерні особливості призначення покарання за сукупністю вироків

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може

перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в
Загальній частині КК України. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний
строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен
перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних
правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може
бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При
складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих
покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків,
визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за
попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно
призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається

шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має
бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також
від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив
два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові
кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 КК України, а
потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних
правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за
попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій статті 71 КК України.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення

При складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю

вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з
такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

  один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або
арешту;
 два дні обмеження волі;
 три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних
робіт;
 вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту

відповідають:

 а) два дні обмеження волі;

 б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні
виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для
військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт
(частина перша статті 72 КК України).

Особливості правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення

При призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень або вироків у виді виправних р

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною ді

Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі де

Обчислення строків покарання

Види покарань та їх строки визначені в статтях 51-64 КК України. Суд, керуючись цими
нормами Закону, в кожному конкретному випадку призначає за вчинене кримінальне
правопорушення певний вид і розмір покарання. Виконання призначеного судом
покарання вимагає точного обчислення строку такого покарання. Строки покарання
відповідно до статті 73 КК України обчислюються у роках, місяцях та годинах. При заміні
або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається
обчислення строків покарання у днях.

Призначення строку покарання у роках передбачає закінчення строку покарання в

останній день року, обчислюваного з дня призначення покарання. Якщо строк покарання
було призначено в місяцях, то його закінчення припадає на відповідний день місяця,
враховуючи початок строку покарання і його закінчення.

9. Правила складання покарань та зарахування строків попереднього ув’язнення.

Обчислення строків покарання.

Зарахування строку попереднього ув'язнення за загальними правилами

Зарахування строку попереднього ув'язнення регулюється ст. 72 КК України.

Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до

позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій ст. 72
КК України, а саме:
1) одному дню позбавлення волі відповідають:
а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;
б) два дні обмеження волі;
в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
г) вісім годин громадських робіт;
2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту
відповідають:
а) два дні обмеження волі;
б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;
3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для
військовослужбовців або три дні виправних робіт;
4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При призначенні покарань, не зазначених у частині першій ст. 72 КК України, суд,

враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити
засудженого від його відбування.

Зарахування строку попереднього ув'язнення з урахуванням положень "закону Савченко"

У зв'язку з прийняттям Закону України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про
внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та
зарахування строку попереднього ув’язнення" (далі - Закон № 2046-VIII)
положення Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII «Про внесення зміни до
Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку
попереднього ув'язнення у строк покарання» (так званий “закон Савченко”) (далі - Закон
№ 838-VIII) можна застосовувати тільки в окремих випадках.

Так, згідно з постановою Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі №
663/537/17, якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017
року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання
застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія
Закону № 838-VIII).

Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час
зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72
КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який
«іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).

Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час
зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72
КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії
кримінального закону в часі.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували
застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після
набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення
у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-
VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування
до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №
2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5
КК України не допускається.

Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час
зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72
КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).

Звільнення засудженого від відбування покарання шляхом зарахування строку

попереднього ув’язнення

Суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього
ув’язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або
перевищує фактично призначене йому основне покарання. У разі якщо до винесення
вироку строк попереднього ув’язнення, відбутий особою, перевищуватиме
співвідношення, максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений
Особливою частиною Кримінального кодексу для злочину (злочинів), у якому (яких)
підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти за
ініціативою суду або за ініціативою особи, яка звільняється, або її захисника (законного
представника) чи прокурора. Таке звільнення допускається на стадії судового розгляду
кримінального провадження і на стадії досудового розслідування такого кримінального
провадження