1.

Кодифікація та рекодифікація цивільного законодавства в Україні: досвід та

перспективи.

Термін «рекодифікація» увійшов до «офіційної термінології» вітчизняної цивілістики завдяки

Постанові Кабінету Міністрів України «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення)
цивільного законодавства України» від 17 липня 2019 року № 650. Відтак відбулася низка
конференцій, з’явилися аналітичні та полемічні публікації щодо чинників, мети та перспектив
рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства.

У процесі дискусій з’ясувалося існування розбіжностей у розумінні характеру змін та масштабів

оновлення цивільного законодавства. Більш того, як виявилось, навіть сам характер (очікуваний
результат) оновлення іменується по-різному: «рекодифікація цивільного законодавства»,
«рекодифікація Цивільного кодексу», «модернізація Цивільного кодексу».

Зауважимо, що практично усі Виклики Праву, які нерідко вважають типовими для сучасності,
мали місце ще в часи Стародавнього Риму. Зокрема, проблему систематизації, кодифікації,
рекодифікації та модернізації права з метою адаптації його до потреб часу вирішував імператор
Юстиніан І ще у VI ст. Результатом його зусиль користувались правознавці Європи багато років по
тому. Враховуючи це, звернемося до досвіду римських правознавців.

Першим за часом був створений Кодекс Юстиніана. Спочатку малося на меті лише
впорядкувати конституції, які накопичились за останні сто років, але потім Юстиніан змінив підхід,
визначивши завдання більш широко: не лише обробка законодавства за останні століття, але й
перегляд вже існуючих кодифікованих актів (кодексів).

7 лютого 528 року Юстиніан видав едикт, котрим оголосив склад комісії, а також визначив
завдання останньої. Вона мала обробити матеріали, які увійшли до Кодексу Теодосія, виключити з
нього те, що застаріло, а також доповнити його законодавчими актами більш пізнього періоду. Кодекс
другого, виправленого, видання був опублікований 18 листопада 534 року і набрав чинності 29 грудня
того ж року.

Кодекс Юстиніана поділений на 12 книг, які включають близько 4600 конституцій. Приватному
праву присвячені книги з 2 по 8 (сім з дванадцяти, тобто більше половини загальної кількості). 9 книга
присвячена кримінальному праву, 10-12 - адміністративному. Усі конституції, що увійшли до його
видання, набули сили, ті ж, які з нього були вилучені, втратили чинність .

Концепцію створення Дигесту було визначено у конституції Юстиніана від 15 грудня 530 року
«Deo auctore». Згідно з нею усім авторитетам в галузі права минулого мала надаватись однакова увага
- ніхто не визнається кращим або гіршим у всіх питаннях, але деякі кращі у тому чи іншому. Крім того,
у старих роботах можна було робити виправлення, скорочення та зміну застарілих термінів новими.

16 грудня 533 року комісія доповіла про завершення роботи, а З0 грудня 533 року Дигести
набрали чинності.

Структурою Дигести нагадують Кодекс: книга 1 - загальні положення про право та державу,
книги 2 - 46 присвячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено за схемою преторського
едикту, книги 47-48 - кримінальне право та процес, книга 49 - оскарження, фінансове, військове
право, книга 50 - муніципальне право, завершальні положення. Книги не мають власних найменувань,
у той час як титули, на які поділяються книги, опоряджені заголовками, котрі у багатьох випадках
відтворюють рубрики «постійного едикту», а також нерідко співпадають з назвами відповідних титулів
Кодексу Юстиніана. Титули, у свою чергу, поділяються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного
із творів одного з правників. Якоїсь субординації (за авторитетом, часом написання твору, його
обсягом тощо) не просліджується, але великі фрагменти для зручності поділено на параграфи. Кожен
фрагмент починається зі згадки про те, хто є автором твору, з якого зроблено витяг.

Дигести, з одного боку, охоплюють коло питань ширше, ніж ті, що стосуються приватного
права. Водночас, деякі відносини сфери приватного права залишені для регулювання їх у Кодексі.

Крім того, особливістю Дигестів є наявність у їх тексті інтерполяцій (доповнень, заміни або
уточнень термінів), зроблених комісією при обробці оригінальних текстів завдяки повноваженням,
наданим їй Юстиніаном у конституції від 15 грудня 530 року, аби пристосувати архаїчні положення до
реальних потреб практики.

Протягом останнього року створення Дигестів комісією, з метою методичного супроводу, були
також створені Інституції: елементарний підручник римського права. Структурно вони поділялися на
вступ і чотири книги: 1 - особи, II – речові права, у тому числі спадкування за заповітом, III -
спадкування за законом, загальні положення зобов'язань та контракти, ІV - делікти та норми
процесуального права, деякі положення публічного права.

Книги поділено на титули, титули - на фрагменти. Інституції вийшли друком раніше Дигестів,
але набули чинності одночасно з ними. Середньовічними юристами Кодекс, Дигести та Інституції було
об’єднано у єдину збірку – Corpus juris civilis. Але таке об’єднання є необґрунтованим, оскільки немає
доказів того, що сам Юстиніан мав метою створення єдиного «Суперкодексу». Натомість, були
створені три самостійних законодавчих акти, кожен з яких мав свої джерела та своє призначення:
популярний виклад основних положень приватного права (Інституції), зібрання досягнень римської
правової думки - скоріше, ідей, ніж норм позитивного права (Дигести), збірка правових норм
«прикладного характеру» - Кодекс. Цим пояснюється той факт, що видавши півтори сотні конституцій
після другої редакції Кодексу, Юстиніан за тридцять років так і не провів третю редакцію цього акту. У
цьому не було необхідності: систематизація завершилась закладенням підвалин нової правової
системи. Кожен жив своїм життям: Інституції - навчали, Дигести – забезпечували формування
концептів, Кодекс - працював, забезпечуючи потреби сьогодення. Зауважимо, що лише створення
Кодексу може вважатись кодифікацією - зведенням актів законодавства у нову за формою та змістом
збірку з врахуванням їх переоцінки відповідно до умов нового етапу розвитку суспільства. Що
стосується Дигестів, то їх створення не означало перегляд нормативних актів, оскільки багато
фрагментів належали правникам, не згаданим у законі «Про цитування» і не були нормами права.
Вони стали такими лише після включення їх у Дигести. Отже, тут йдеться про компіляцію, тобто
використання та обробку чужих творів, яка потім визнана законом. Те саме можна сказати і про
Інституції Юстиніана. Отже, систематизацію Юстиніана у цілому можна оцінити як сукупність
кодифікації (Кодекс) та спроби рецепції римського права у формі компіляції з римських джерел
(Дигести та Інституції). При цьому у процесі кодифікації було проведене системне (друга редакція
Кодексу у 534 році) та поточне «точкове» оновлення законодавства (видання Юстиніаном низки
Новел – нових законів). Спроби рекодифікації (тобто масштабної системної переробки кодифікованих
актів із пристосуванням їх до умов соціального життя, що змінилися) римського права мали місце у
Східній Римській імперії вже після смерті Юстиніана, коли з’являється потреба у підготовці спрощених,
більш придатних для потреб практики збірок, внаслідок чого за імператора Лева ІІІ створюють так
звану «Еклогу». Остання являє собою суміш витягів із Дигестів, Інституцій, Кодексу, а також компіляцій
сільськогосподарського, морського та військового законодавства, до яких додано заповіді Мойсея,
відредаговані та подані як юридичні норми. Внаслідок такої переробки Еклога докорінно
відрізняється від римського права, ставши «оновленням», але не «рекодифікацією» законодавства. З
метою повернення до римських «витоків» за імператора Василь Македонянин почав переробку
матеріалів систематизації Юстиніана з метою їх удосконалення та модернізації. Власне, ідея
законодавчих реформ виникла ще у середині ІХ ст., і підготовчі роботи були виконані правознавцями
«університету», ректором і професором якого був Тотій. Але заслугу імператорів македонської
династії вбачають у тому, що вони зрозуміли необхідність перемін, сприйняли ідею правової реформи
та підкріпили її авторитетом імператорської влади. Було створено грандіозну програму перегляду
норм компіляції Юстиніана з погляду оцінки можливості їхнього застосування у нових історичних та
соціальних умовах. В межах цієї програми передбачались своєрідні програма-максимум та програма-
мінімум. Програма-максимум була розрахована на створення універсального Зібрання законів -
своєрідної енциклопедії права. Врешті, її реалізація зумовила створення «Базилік» – зібрання законів
у 60 книгах, до яких пізніше було додано декілька томів схолій. Програма-мінімум передбачала
створення паралельно з реалізацією програми–максимум, розрахованої на десятиліття, компактної та
загальнодоступної збірки законів, яка б містила матеріали, необхідні практикам. Згідно з цією
програмою комісія, очолювана патріархом Тотієм, створила збірку «Ісагога» (котру іноді називають
«Епанагога»). Матеріал у ній поділявся на 40 титулів і включав основні права та правосуддя; вчення
про імператора, патріарха та вищих урядовців; про єпископів та інший клір; про суди, свідків та
документи; про заручини та шлюб; про посаг та дарування між чоловіком та дружиною; про типи
юридичних угод; про заповіти; про будівництво і права сусідів; про злочини та покарання. Проєкт був
завершений вже за правління Лева VI (Мудрого) на початку Х століття. Наслідком було видання
«Базилік» на підґрунті компіляції Юстиніана. Кодекс, Дигести та Інституції були об'єднані в одну
збірку, поділену на 60 книг. Фактично це був перафраз Дигестів, поєднаний з коментарями до Кодексу
Юстиніана. Базиліки не надто схвально оцінили сучасники, піддаючи їх критиці за непристосованість
до потреб юридичної практики, за те, що неможливо дати точну відповідь на те, яка їхня природа: чи
це акт законодавство, чи енциклопедія, чи навчальний посібник з римського права Останньою
спробою вульгаризованої рекодифікації матеріалів Юстиніана було створене близько 1345 року
правознавцем та суддею Костянтином Арменопуло «Шестикнижжя» (Нехаbіblоs), яке містило витяги з
цивільних та карно-правових норм з Базилік, зібрані у 6 книг. Оцінюючи згадані тут спроби кодифікації
та рекодифікації законодавства, можна дійти висновку, що успішними вони були (і можуть бути) за
існування наступних умов: 1) об’єктивна потреба масштабного і системного удосконалення
законодавства; 2) чітко визначені та усвідомлені мета і рівень оновлення законодавства (кодифікація,
рекодифікація, модернізація тощо); 3) високий рівень організації законодавчих робіт («політична
воля»); 4) належним чином розроблена концепція кодифікації чи рекодифікації, якщо така мається на
увазі; 5) існування законодавчих актів належного методологічного рівня, придатних для кодифікації,
рекодифікації тощо. Саме існування усіх названих умов на момент реалізації проєкту Юстиніана дало
позитивний результат. Разом із тим, повторити цей результат не вдавалося ні самому Юстиніану, ні
його наступникам. І так тривало аж до того часу, поки знову не утворилася названа сукупність умов і
не почалися Великі кодифікації (а пізніше - рекодифікації) цивільного законодавства. Навряд чи,
можна беззаперечно стверджувати, що наразі існує така сукупність умов. Радше, може йтися про
існування передумов для рекодифікації, а що з цього вийде, покаже час.

2. Субєкти цивільних правовідносин і сучасна концепція оновлення ЦКУ

У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи,

бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим).
Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами.
До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та
юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади,
іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).
Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається
активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого
покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.
Фізичним, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин
притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна
дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються
саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Концепція цивільного права України формується на основі європейських уявлень про приватне право,
що ґрунтується на рецепції римського приватного права, яке є першоджерелом більшості західних
кодифікацій, з коригуванням відповідно до національних уявлень про окремі інститути. Головні риси
концепції цивільного (приватного) права України у сучасному його розумінні виглядають таким чином:
1. Цивільне право України за своєю сутністю є приватним правом, що охоплює всі відносини за участю
приватної особи – як майнові, так і немайнові. 2. «Приватна особа» є основною категорією цивільного
(приватного) права. На захист прав такої особи спрямовані всі інститути цивільного права. 3. Усі особи,
та інші учасники цивільних відносин є рівними у даних відносинах. 4. Цивільне право України
виходить з можливості всебічної цивільноправової охорони немайнових відносин. 5. Ядром
цивільного права України є Цивільний кодекс, котрий за своєю сутністю є кодексом приватного права і
призначений регулювати всю сукупність відносин у даній сфері. 6. При регулюванні цивільних
відносин використовуються як приватноправові, так і публічно-правові засоби. 7. У визначенні засобів
цивільно-правового регулювання перевага надається договорам перед актами законодавства.
Цивільне законодавство – це система правових форм, у яких виражаються норми, що регулюють
цивільні відносини. В залежності від юридичної сили сформовано таку ієрархічну систему, до якої
входить Конституція України, договори суб’єктів цивільного права, укладені на підставі і на розвиток
положень Конституції України, закони України та ратифіковані міжнародні договори у галузі
цивільного права, підзаконні нормативні акти, звичаї.

3. Обєкти цивільних правовідносин: актуальні питання теорії та практики.

До об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:

— речі (в тому числі гроші й цінні папери);
— інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки;
 — результати робіт, послуги та дії;
— результати інтелектуальної діяльності;
— інформація;
— інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).
Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не
потрібно сприймати саме так.
Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та
обов'язки його учасників.
Речі - це предмети матеріального світу в своєму природному стані або ж предмети, які створені в результаті людської
діяльності відповідно до яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:
· рухомі та нерухомі речі;
· вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту;
Речі не вилучені з цивільного обороту — можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої
Обмежені в цивільному обороті — тобто можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у
цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, який встановлюються законом Вилучені з цивільного
обороту — перебування у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встановлені у законі
· індивідуально-визначені та родові;
Індивідуально-визначені — якщо речі наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних
речей, індивідуалізуючи їх. Родові речі — якщо вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та
вимірюється числом, вагою, мірою
· споживні та неспоживні;
Споживчі речі, які внаслідок одноразового використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді.
Неспоживчі речі призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом
тривалого часу
· подільні та неподільні;
Подільні печі, які можна поділити без втрати їх цільового призначення. Неподільні речі, які не можна поділити без втрати
їх цільового призначення
· головні та приналежності;
Приналежності, речі призначені для обслуговування інших (головних) речей і пов'язані з ними спільним призначенням, є
їх приналежністю (ст. 186 Цивільного кодексу Українии):
· плоди та доходи, продукція, гроші.
Продукцією, плодами та доходами є все те. що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

Гроші як об'єкти цивільних прав

Гроші є загальноприйнятим еквівалентом і можуть виступати у трьох формах:
· готівковий;
· безготівковий;
· валюта.
Гроші, як об'єкт цивільних прав, мають ряд характерних рис:
· За своєю природою гроші належать до родових та подільних речей, але вони можуть бути й
індивідуалізовані;
· На відміну від звичайних речей, властивості грошей визначаються не кількістю грошових знаків, а кількістю
грошових одиниць, які у них виражені;
· Гроші можуть виступати як самостійний об'єкт цивільно-правових відносин наприклад:
банківської позички (ст. 383 ЦК), кредитування (ст. 382 ЦК), дарування (ст. 243 ЦК), схову (ст. 413 ЦК) та ін.,
а можуть бути еквівалентним об'єктом цивільно-правових відносин (договір купівлі-
продажу, перевезення, підряду);
· Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК України).
Цінні папери як об'єкти цивільних прав
Ознаки цінних паперів:
· це документ, що посвідчує певне майнове право, яке можна реалізувати шляхом використання паперу;
· цей документ має суворо формальний характер, тобто повинен мати визначену форму і
встановлені реквізити. Цінні папери випускаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту;
· цінні папери є обороноздатними документами, тобто можуть переходити від однієї особи до іншої. При
передачі цінного паперу до нового власника переходять усі права, що закріплюються у цінному папері.
Виділяють такі групи цінних паперів:
· пайові цінні папери;
· боргові цінні папери;
· похідні цінні папери;
· товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, зазначеним
у документах.
ЦК України не виділяє види цінних паперів, однак, аналізуючи чинне законодавство, слід зазначити, що основні з них
встановлено в Законі України «про цінні папери і фондову біржу». До них, зокрема,
належать: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств;
ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Послуги та інші дії як об'єкти цивільних правовідносин

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або ж результати робіт (ст.177 ЦК). Послуга — це діяльність,
здійснювана з метою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі створенням матеріального блага. Послуги
поділяють на три групи:
· фактичні;
· юридичні;
· змішані.
Для послуг першої групи характерним є те, що уповноважена особа зацікавлена у здійсненні зобов'язаною особою
конкретних фактичних дій (наприклад, перевезенні вантажу — ст. 909 ЦК; зберіганні майна — ст. 936 ЦК тощо). Другу
групу послуг складають дії зобов'язаної особи, що мають правовий характер (наприклад, дії повіреного — ст. 1000 ЦК
або комісіонера — ст. 1011 ЦК). Чинне законодавство України передбачає також випадки, коли правового значення
набувають дії зобов'язаної особи як юридичного, так і фактичного характеру — змішані послуги.
Об'єктом цивільних правовідносин може бути також результат дій (результат робіт). Дії, які є об'єктами цивільних прав,
поділяються на дві групи :
1. Першу групу складають ті, внаслідок яких створюється нова річ або відновлюються чи поліпшуються
властивості існуючих речей. Об'єктом цивільних прав у цьому разі є результати робіт;
2. У других випадках уповноважену особу цікавить виконання роботи особисто зобов'язаним, тобто
уповноважену особу цікавить не робота взагалі, а її кінцевий результат.

Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав

Особисті немайнові блага — це блага, без майнового змісту, вони чітко пов'язані із суб'єктом цивільного права,
визнані суспільством та охороняються цивільним законодавством.Так як вони є приналежні суб'єкту цивільних відносин і
потрапляють у сферу цивільно-правового регулювання, відповідно до цього вони стають об'єктом цивільних прав
Особисті немайнові права притаманні як фізичним, так і юридичним особам. Особисті немайнові права належать кожній
фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису
закону. У ЦК особистим немайновим благам як об'єкту цивільних прав присвячена ст.201. Згідно з цією статтею до
немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством, належать:
· здоров'я;
· життя, честь, гідність, ділова репутація;
· ім'я (найменування);
· авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.
Більшість з перелічених прав є такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості),
проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменування, ділова репутація). Такий
підхід логічно пов'язаний з положеннями ст.ст.26, 94 ЦК, згідно з якими фізична особа може мати усі особисті немайнові
права, встановлені Конституцією і ЦК, а юридична особа — лише ті особисті немайнові права, які можуть їй належати,
тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи. До цього слід додати, що перелік особистих немайнових
благ, наведений у ст.201 ЦК, не є вичерпним. Об'єктами цивільних прав є також немайнові блага, належні фізичній особі,
вказані у книзі другій ЦК та Інших актах законодавства, і немайнові блага, які можуть належати юридичній особі згідно зі
ст.94 ЦК.

4. Сучасні проблеми теорії та практики підстав виникнення, зміни та припинення цив

правовідносин.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а
також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та
обов'язки. Акти цивільного законодавства України не містять якоїсь чіткої класифікації юридичних
фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість
частина. 2 ст. 11 ЦК України містить достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів.
Відповідно до цієї норми підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є: 1) договори та інші
правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів
інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій
особі; 4) інші юридичні факти. При цьому поняття «інші юридичні факти» охоплює такі різні категорії
як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії
(безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). Тому слід мати на увазі, що перелік підстав
виникнення цивільних прав і обов’язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК
України (глави про згадані вище випадки рятування, ведення справ іншої особи, безпідставне
збагачення тощо). Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов’язків можуть бути
юридичні факти, котрі взагалі не згадані у ЦК України.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються лише з настанням певних життєвих обставин
(фактів реальної дійсності), що враховуються законодавством. Такі обставини отримали назву юридичних фактів.
Отже, серед фактів реальної дійсності юридичними фактами є лише ті, з якими норми права пов'язують
виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Наприклад, коли у віддаленій місцевості сталася
повінь, то це не означатиме виникнення юридичного факту, якщо така повінь не спричинила настання якихось
юридично значущих наслідків (наприклад, виникнення страхового правовідношення). Коли ж стихі йне лихо стає
об'єктивною причиною неможливості виконання учасниками договірних відносин своїх обов' язків, то ця обставина
стає фактом, що має юридичне значення, або юридичним фактом, тому що з нею пов'язується настання
відповідних юридичних наслідків. Отже, юридичний факт - головна умова виникнення і динаміки (зміни та
припинення) цивільних правовідносин.

Залежно від правових наслідків, які виникають унаслідок настання того чи іншого юридичного факту, юридичні
факти поділяються на правоутворюючі, провозмінюючі та правоприпиняючі.

Цивільне законодавство містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни чи припинення
цивільних правовідносин

(ст. 11 ЦК). З урахуванням цього юридичні факти класифіковані на певні види.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії - це факти, які породжують, змінюють або припиняють юридичні правовідносини на основі
волевиявлення осіб. За правилом, цивільні правовідносини пов'язані з активними діями їх учасників (укладення
договору, передача майна, видача довіреності тощо). Однак в окремих випадках цивільні правовідносини можуть
бути пов'язані не лише з активними діями, а саме з пасивною поведінкою їх учасників, тобто фактом утримання від
здійснення певної дії. Так, за договором найму житлового приміщення наймач зобов'язаний використовувати
житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла, підтримувати його в належному стані,
тобто проводити поточний ремонт. Утім він не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без
згоди наймодавця (ст. 815 ЦК).

Юридичні дії поділяються на правомірні та неправомірні, причому обидва види дій можуть бути підставою
виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин.

У свою чергу правомірні дії поділяються на юридичні акти - дії, спрямовані на досягнення правового результату, і
юридичні вчинки - дії, які спричиняють правові наслідки незалежно від спрямованості волі учасника цивільних
відносин.

Основне значення серед правомірних дій мають саме юридичні акти. Вони передбачають цілеспрямовані, вольові
дії учасників цивільних правовідносин, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки за
волею осіб. Серед них розрізняють кілька самостійних видів: правочини; акти органів державної влади та органів
місцевого самоврядування; рішення суду.

Правочини, безумовно, є найпоширенішим видом юридичних актів у цивільно-правовій сфері. Згідно із законом
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202
ЦК). Вчиняючи правочин, учасники правовідносин діють для досягнення певної юридичної мети (наприклад, для
отримання майна у власність або користування).

Акти органів державної влади, органів АРК та органів місцевого самоврядування - це владні розпорядження
уповноважених органів, які спричиняють виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин і є
обов'язковими для відповідних суб'єктів (наприклад,
видача фізичній особі свідоцтва про народження, реєстрацію шлюбу, усиновлення, видача громадянину ордера на
житлове приміщення). Вказані акти мають бути видані відповідними органами, які не є безпосередньо учасниками
правовідносин, але з їх виданням виникають права та обов'язки у осіб, відносно яких відповідний акт було видано.

Рішення суду, як правило, є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин тільки в
сукупності з іншими юридичними фактами. При цьому рішення суду стає одним із важливіших фактів, що породжує
правові наслідки. Наприклад, фізична особа може бути оголошена померлою за наявності таких юридичних
фактів: а) якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування; б) строк, протягом
якого людина є відсутньою, становить не менш як три роки; в) є відповідне рішення суду, яке набуло сили, про
оголошення особи померлою. Після набуття чинності рішенням суду виникають відповідні правові наслідки -
відкривається спадщина, визначається коло спадкоємців, кредиторів, склад спадщини тощо.

На відміну від юридичних актів юридичні вчинки - це правомірні дії, що спричиняють виникнення, зміну та
припинення цивільних правовідносин незалежно від волі осіб, які їх вчинили. Так, автор відкриття або винаходу не
обов'язково усвідомлює юридичні наслідки такого вчинку. Безпосередньою метою його діяльності є саме
досягнення наукового результату, але у зв'зку із цим виникає низка цивільно- правових наслідків - автор отримує
певні майнові та немайнові права. На цій підставі створення результату творчої праці є юридичним вчинком, а не
юридичним актом.

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам актів цивільного законодавства, порушують права інших
осіб, тобто цивільні правопорушення. Найпоширенішим прикладом неправомірних дій є дії із заподіяння шкоди. У
результаті вчинення таких дій між особою, яка заподіяла шкоду, та потерпілим виникає цивільне
правовідношення, на підставі якого правопорушник зобов' язаний відшкодувати потерпілому завдані збитки, а
потерпілий має право вимагати цього.

Події - це обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людини. До цієї групи включаються
найрізноманітніші види юридичних фактів, як такі, що повністю не підпадають під контроль людини (стихійні лиха
- повені, землетруси, смерчі, зсуви тощо), так і такі, котрі тією чи іншою мірою пов'язані з людською діяльністю,
однак в силу об' єктивного характеру свого розвитку не можуть бути підкорені волі людини (війни, епідемії,
епізоотії тощо). Самі по собі події не мають нічого юридичного, але закон пов'язує з ними певні юридичні наслідки.
Наприклад, унаслідок смерчу майно, що належало певній особі, було повністю або частково пошкоджене. Проте
власник застрахував його, уклавши договір страхування з відповідною страховою організацією. Внаслідок
виникнення страхового випадку (смерчу) виникає і обов' язок страховика сплатити власнику майна відповідну
страхову суму.

Вище було розглянуто окремі види юридичних фактів (дії та події), які є підставою виникнення юридичних
наслідків. Утім у деяких випадках для виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин необхідна
наявність не одного, а кількох юридичних фактів, тобто їх сукупності. У такому випадку йдеться про юридичний
склад.

У праві розрізняють три види юридичних складів відповідно до того, яким чином пов'язані між собою юридичні
факти, що до них входять:

а) склад із незалежним накопиченням елементів;

б) склад із послідовним накопиченням елементів;

в) альтернативний склад[139].

У першому, найбільш поширеному випадку, юридичний склад моделюється таким чином, що окремі юридичні
факти, які входять до нього, можуть виникати незалежно один від іншого в будь-якій послідовності. Після появи
останнього з необхідної сукупності фактів юридичний склад стає завершеним. Це спричиняє виникнення, зміну або
припинення правовідношення (суб'єктивних прав та обов'язків його учасників). Отже, тут діє принцип
незалежного накопичення елементів складу. При цьому не має значення, який із наведених фактів виник раніше.
Важливим є результат - наявність усіх фактів у сукупності. Прикладом такого правовідношення можна вважати
правовідношення щодо заміни боржника у зобов'язанні (ст. 520 ЦК). Для такої заміни потрібні два юридичних
факти: 1) згода кредитора щодо заміни боржника на іншу особу; 2) договір між первісним та новим боржниками.
При цьому не має значення, який із двох вказаних юридичних фактів виникне останнім - договір боржників або
згода кредитора. Головне - існування обох юридичних фактів. Останній із них і буде тією остаточною "краплею",
яка зробить юридичний склад завершеним і спричинить появу правовідношення щодо заміни боржника у
зобов'язанні

Склад із послідовним накопиченням елементів передбачає певний порядок появи кожного з елементів складу. Цей
принцип діє, наприклад, у разі виникнення правовідношення із відшкодування витрат на стаціонарне лікування
особи, що потерпіла від злочину. Для виникнення юридичних прав та обов' язків сторін необхідна така
послідовність юридичних фактів: 1) заподіяння шкоди потерпілому внаслідок скоєння злочину та 2) здійснення
закладом охорони здоров'я певних витрат на стаціонарне лікування потерпілого. Зрозуміло, що фактичний склад у
цьому випадку може формуватися лише у такій послідовності.

Склад, який моделюється за альтернативним типом зв'язку юридичних фактів, передбачає наявність низки
юридичних фактів, кожен із яких може стати підставою настання юридичних наслідків (виникнення, зміни чи
припинення правовідношення). Прикладом такого зв' язку юридичних фактів може бути виникнення
відповідальності підрядника за незалежну якість роботи. Підрядник буде нести відповідальність за наявності
одного з двох юридичних фактів:

а) виконання роботи з відступами від договору, які її погіршили;

б) виконання з іншими недоліками, які роблять її непридатною для передбаченого в договорі використання. Таким
чином, обов' язок підрядника виникає при наявності першої або другої обставини (альтернативно).
У літературі зазначалося, що в праві існує особлива категорія юридичних фактів - це факти, які мають складну
структуру (складні юридичні факти) і характеризується за допомогою не однієї, а декількох ознак[140]. Такі
складні факти треба відрізняти від юридичного складу як сукупності юридичних фактів. Наприклад, заподіяння
шкоди виступає як єдиний юридичний факт, який тягне за собою виникнення певних юридичних наслідків
(обов'язок особи, яка завдала шкоду, її відшкодувати і право потерпілого на відшкодування). Водночас заподіяння
шкоди характеризується сукупністю таких елементів, як: а) протиправна поведінка; б) шкода; в) причинний
зв'язок між протиправною поведінкою та заподіянням шкоди та г) вина особи, яка заподіяла шкоду. Однак ці
елементи становлять не окремі юридичні факти, а ознаки єдиного складного юридичного факту - факту
заподіяння шкоди потерпілому.

5. Актуальні питання теорії і практики регулювання та охорони особистих немайнових прав.

. За словами Н.С. Кузнєцової, особисті немайнові права фізичної особи посіли своє місце у предметі
сучасного цивільного права України, набули статусу автономного правового інституту, подолавши
багато перешкод, значна частина яких була обумовлена ідеологічними чинниками. [2, c.14] Питання
врегулювання особистих немайнових прав займає у цивілістиці одне із центральних місць. Реальне
забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови
демократичних відносин. Для більш повного аналізу особистих немайнових прав, вважаємо за
необхідне здійснити ретроспективний аналіз виникнення зазначених прав. Історично аналізуючи,
перші згадки про так звані «моральні права» в українській цивілістиці з’явилися у працях Й.О.
Покровського, які містили сміливі на той час ідеї прав особистості, зокрема, право на ім’я, право на
честь, право на охорону інтимної сфери тощо. [3, c.14] Принагідно зауважимо, що у своїх працях
видатний цивіліст наголошував на тому, що чим далі, тим більше ці запити будуть зростати. За
словами вченого, з появою цивільного права виникає й особистість, індивід. Поряд з народом виникає
інша велика держава історії, особистість, що себе усвідомлює. Вона бере у свої руки справу людського
прогресу, вона ставить цілі культурного існування, вона пробуджує та веде за собою інших до більш
благородного буття. Яскраво описує цю особистість вчений, зазначаючи, що «це вона викрадає вогонь
у богів, щоби потім яскравим факелом освітлювати дорогу народові». На розвитку вільних
індивідуальностей лежить сила самого народу, лежить розвиток його культури. І чим більше таких
індивідуальностей, тим вища народна міць, тим багатша його культура. [3, c.24] Першим
дисертаційним дослідженням, що стало першою глибокою фундаментальною працею окресленої
тематики, в якій йшла мова про комплекс особистих немайнових прав, була дисертація К.А. Флейшиц.
Саме нею вперше було констатовано, що особисті немайнові права мають бути включені до предмету
цивільного права. Проводячи подальший аналіз, зауважимо, що у роботі З.В. Ромовської «Особисті
немайнові права громадян СРСР» була доведена необхідність включення до предмету цивільного
права не лише майнових прав, а і особистих немайнових, пов’язаних та не пов’язаних з майновими;
було підтверджено той факт, що такі права, як, наприклад, право на ім’я, право на честь та гідність,
право на власне зображення залишаються поза відносин, що раніше включалися до предмету
цивільного права, підкреслюючи необхідність віднесення особистих немайнових прав, не пов’язаних з
майновими, до предмету регулювання цивільного права. Як зазначають науковці, кінець ХХ століття,
прийняття Україною незалежності, мрійливий настрій науковців сприяли тому, що це стало певною
мірою розквітом української цивілістики і призвело до розробки Цивільного кодексу незалежної
України. Як писав ще класик цивілістичної думки І.О. Покровський, у всякий час, коли виникає будь-
яка кодифікаційна робота, юридична думка оживає. І це зрозуміло: для неї настає час позитивної
творчості, час посіву; від того, яке насіння буде засіяне в соціальний грунт, залежить і якість врожаю.
[3, c c.4] Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2021 71 Цивільний кодекс
України, прийнятий 16 січня 2013 року, є унікальним для нашої країни документом, що містить у собі
світове надбання цивілістики, з урахуванням вітчизняної цивілістичної науки. Розробники кодексу
ставили собі за мету закріпити у новому кодифікованому документі права людини, що містяться у
Загальній декларації прав людини та Європейській конвенції. Слід відзначити, що їм це вдалося.
Більше того, Цивільний кодекс України вказує на невичерпність переліку особистих немайнових прав,
що створює можливість для подальшого розвитку прав у якісній та кількісній площині. [4, c.258] Як
зазначає Н.С. Кузнєцова: «Концептуальною ознакою нового ЦК України є те, що це кодекс приватного
права». [2, c.12] У Цивільному кодексі України особистим немайновим правам фізичних осіб
присвячено окрему Книгу – Книгу другу «Особисті немайнові права фізичних осіб», що складається із
трьох глав. Книгу другу вдало називають «перемогою багатовікових прагнень людства про втілення у
праві понять моральності, справедливості, ідеї самоцінності кожної окремої особистості». [5, c.53]
Важливо відмітити, що жоден із кодифікованих актів сусідніх держав не містить такої детальної
регламентації особистих немайнових прав, присвячуючи цьому питанню здебільшого декілька статей
чи, найбільше, главу. У Книзі другій йдеться про норми, які регулюють особисті немайнові відносини
на засадах рівності, диспозитивності, неприпустимості втручання у сферу особистого життя фізичної
особи, справедливості, добросовісності, розумності тощо, тобто на загальних принципах, що
притаманні цивільному праву. Як зазначають вчені, права фізичної особи як людини відтіснили її
права як власника, як суб’єкта зобов’язань. І це зрозуміло, адже норми, що сприяють формуванню
людини як особи, мають передувати нормам, що сприяють її формуванню як власника чи як
підприємця. Законодавець здійснив надзвичайно важливий крок у новому осмисленні ролі та
призначенні самого цивільного права, «олюднивши» його та піднявши в ієрархії фактично до
основного нормативно-правового акта, яким визначається правовий статус основного учасника
правових відносин – людини (фізичної особи). [6, c.47] Законодавче закріплення загальних положень
про особисті немайнові права у главі 20 ЦК України необхідно розуміти як новий етап у забезпеченні
всебічного розвитку особистості, охорони її життя, свободи, честі, гідності, безпеки та
недоторканності, - стверджують вітчизняні цивілісти. Ми повністю поділяємо такі думки вчених та
вважаємо, що із прийняттям Цивільного кодексу розпочалася нова ера у регулюванні особистих
немайнових відносин і забезпеченні прав фізичних осіб в Україні. Не можна не погодитися зі словами
Н.С. Кузнєцової у тому, що повага до кожної людини як до особистості має стати нормою
повсякденного життя в Україні, а людина повинна бути єдиною абсолютною цінністю, відносно якої
визначаються всі інші цінності. [2, c.14] Більше того, ще І.О. Покровський писав про те, що окрема,
конкретна, жива людина складає кінцеву ціль, «цільового суб’єкта» всього цивільного права; адже
тільки жива людина може страждати та радіти, може мати інтереси. [3, c.6] Прийняття Цивільного
кодексу у 2003 році викликало бурхливий розвиток цивілістичної науки. Так, були захищені дисертації,
присвячені дослідженню особистих немайнових прав або їх окремим аспектам, зокрема, таких
вчених, як С.Б. Булеца, Н.О. Давидова, Н.О. Коротка, Б.К. Левківський, Л.В. Малюга, Е.Е. Мухамєдова,
Р.О. Стефанчук, Л.В. Федюк, С.І. Чорнооченко та ряду інших. Не викликає сумнівів, що прийняття
Цивільного кодексу – це важливий крок вперед у контексті врегулювання особистих немайнових
відносин фізичних осіб. Але, в той же час, важливо усвідомлювати, як зазначає Н.С. Кузнєцова, що ці
права існують та динамічно розвиваються у демократичному суспільстві. [2, c.16] М.Н. Малеїна ще у
1991 році передбачила, що в умовах формування правової держави, подальшого розвитку
міжнародного співробітництва, підвищення пріоритету загальнолюдських цінностей особисті права
громадян набувають дедалі більшого значення, а тому, крім тих з них, які вже традиційно склалися,
можуть виникати нові різновиди, що обумовить подальше удосконалення законодавства. [7, c.122]
Більше того, влучно з даного питання висловлюється І.В. Венедіктова, зазначаючи, що незважаючи на
свою «масовість», переліки особистих немайнових прав, звичайно ж, не є вичерпними і, певно, ніколи
не зможуть бути остаточними. [8, c.285] На сьогоднішній день важливо зауважити, що нині Україна
стоїть на шляху великого процесу рекодифікації цивільного законодавства. Так, за словами спікера
Верховної Ради України Р.О. Стефанчука, зараз ми стоїмо на порозі істотного оновлення Цивільного
кодексу України. Прийдешні зміни мають торкнутися, окрім іншого, і питань особистих немайнових
прав. Вважаємо за необхідне коротко зупинитися на пропозиціях, які висловлені авторами Концепції
оновлення Цивільного кодексу України. Так, перш за все, пропонується скорегувати назву Книги другої
та змінити її на «Особисті немайнові права». Крім того, викладено пропозицію щодо «укрупнення»
особистих немайнових прав шляхом поділу глав на відповідні параграфи. На переконання авторів
Концепції, наведене дозволить усунути прогалини та певні колізії, а також позбавить ЦК України
статей, які не отримали визнання правозастосовної практики.

6. Цивільне право і ІТ сфера: теорія та практика взаємовпливу.

7. Сучасні аспекти теорії і практики цивільно-правового регулювання сфери спорту.