Professional Documents
Culture Documents
Інструкція з топографічного знімання
Інструкція з топографічного знімання
Інструкція з топографічного знімання
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. ОСНОВНІ ВИМОГИ
1.1.1. Цей нормативний акт — Інструкція з топографічного знімання у масштабах 1:5000,
1:2000, 1:1000 та 1:500 — визначає порядок створення топографічних планів у масштабах 1:500 —
1:5000 для потреб картографування щодо їх змісту і точності.
1.1.2. Технологія створення і технічні вимоги до топографічних планів у масштабах 1:500 —
1:5000 є обов’язковими для всіх суб’єктів діяльності в цій галузі, незалежно від їх відомчого
підпорядкування.
1.1.3. Для розв’язання відомчих завдань можуть створюватися топографічні плани
спеціального призначення із нанесенням додаткової інформації або зняттям другорядної. За
точністю такі топографічні плани повинні відповідати вимогам цієї Інструкції.
1.1.4. Технічні вимоги до топографічних планів спеціального призначення можуть бути
викладені у відомчих нормативно-технічних актах, погоджених з Укргеодезкартографією.
1.1.5. Інструкція розроблена згідно з Основними положеннями (ГКНТА-1.04-01-93,К.,1993р.) і
встановлює технічні вимоги до геодезичної основи, точності, змісту, методів створення та
оновлення топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, методики виконання
топографічних знімань, а також конкретизує вимоги щодо вибору системи координат, висот,
масштабів та перерізу рельєфу в залежності від призначення топографічних планів.
1.1.6. Інструкція передбачає застосування діючих “Умовних знаків для топографічних планів
масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500“ з урахуванням доповнень і пояснень Укргеодезкарто-
графії щодо особливостей їх застосування.
1.1.7. Топографічні плани створюються у графічному або цифровому вигляді. Вихідну топо-
графо-геодезичну інформацію отримують методами, що наведені в п.1.1.8, а також шляхом
перетворення у цифрову форму картографічного зображення.
1.1.8. Топографічні плани масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 створюються шляхом
топографічних знімань або картоскладанням (крім масштабу 1:500) за матеріалами топографічних
знімань більшого масштабу.
Топографічні знімання виконують такими методами:
а) аерофототопографічним:
— стереотопографічне знімання;
— комбіноване знімання;
б) наземним:
— мензульне знімання;
— тахеометричне знімання;
— наземне фототопографічне (фототеодолітне) знімання.
Наземне фототопографічне знімання застосовується як самостійне при створенні топографіч-
них планів кар’єрів та інших гірничих розробок, а в поєднанні з аерофототопографічним – у гірських
районах.
1.1.9. Висота перерізу рельєфу на топографічних планах встановлюється відповідно до табл.
1.
Таблиця 1.
Характеристика рельєфу та Масштаб знімання
максимально переважні кути нахилу
1:5000 1:2000 1:1000 1:500
Висота перерізу рельефу, м
1. Рівнинний, з кутами нахилу до 20 (0,5) 0,5 0,5
1,0 (1,0)
x
2. Горбистий, з кутами нахилу до 40 (1,0) 0,5 0,5
2,0 1,0
до 500 м 1 1 1
від 500 до 1000 м 2 2 2
понад 1000 м 1:40000 — —
П р и м і т к и :
1. При вимірюванні сторін полігонометрії слід уникати переходу від дуже коротких сторін до найдовших.
2. Як виняток, у ходах полігонометрії 1 розряду довжиною до 1 км і в ходах полігонометрії 2 розряду
довжиною до 0,5 км допускається абсолютна лінійна нев’язка 10 см.
3. Кількість кутових і лінійних нев’язок, близьких до граничних, не повинна перевищувати 10 %.
4.1.3 а. В окремих випадках, коли абсолютна лінійна нев’язка і довжина ходу задаватимуться
технічним завданням, кількість сторін у ході, при використанні електронних віддалемірів, треба
розраховувати за формулою:
m β2
M 2 = m s2 n + [S ]2 n + 3 , [ ]
а допустима довжина ходу за формулою: S = M ⋅ T ,
ρ 2
12
де: М— абсолютна лінійна нев’язка; ms— середня квадратична помилка вимірювання довжини
сторони; m β — середня квадратична помилка вимірюваня кута; n — кількість сторін у ході; S — [ ]
довжина ходу; Т— знаменник відносної помилки ходу.
4.1.4. Віддалі між пунктами паралельних ходів полігонометрії даного розряду (класу), що
близькі до граничних, повинні бути не менше:
— у полігонометрії 4 класу — 2,5 км
— у полігонометрії 1 розряду — 1,5 км
При менших віддалях найближчі пункти паралельних ходів повинні бути зв’язані ходами
відповідного розряду.
4.1.5. З метою забезпечення більшої жорсткості мережі треба прагнути до скорочення
багатоступінчастості мережі, обмежуючись розвитком полігонометрії 4 класу і 1 розряду.
4.1.6. На всі закріплені точки ходів полігонометрії повинні бути передані позначки
нівелюванням IV класу або технічним.
У гірській місцевості при забезпеченні знімань з перерізом рельєфу через 2 і 5 м допускається
визначення висот точок ходів полігонометрії тригонометричним нівелюванням.
4.1.7. Вимірювання кутів на пунктах полігонометрії виконують способом вимірювання окремого
кута або способом кругових прийомів за триштативною системою оптичними приладами не нижче
5-секундної точності. Центрування приладу та візирних марок виконують з точністю 1 мм.
Спосіб кругових прийомів застосовують, коли кількість напрямків на пункті більше двох.
Перед початком робіт, але не рідше одного разу на рік, прилади перевіряють і досліджують за
програмою, що викладена в дод. 13.
4.1.8. При вимірюваннях способом окремого кута алідаду обертають тільки за ходом
годинникової стрілки або тільки проти ходу годинникової стрілки.
При вимірюваннях круговими прийомами в першому півприйомі алідаду обертають за ходом
годинникової стрілки, а в другому — в протилежному напрямку.
4.1.9. Кількість прийомів, у залежності від розряду полігонометрії і точності приладу, що
застосовується, наведена в табл. 3.
Таблиця 3
180
При переході від одного прийому до другого лімб переставляють на кут + σ , де: n —
n
кількість прийомів, а σ=10′ або 5′.
4.1.10. Результати вимірювання окремих кутів або напрямків на пунктах полігонометрії мають
бути в межах допусків, що наведені в табл. 4.
Таблиця 4
Елементи вимірювання Допуски при вимірюванні кутів приладами з
точністю
1” 2” 5”
Розходження між значеннями одного і того 6” 8” 0,2’
самого кута, що отримані з двох
напівприйомів
4.3.4. Якщо віддаль між пунктами тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів, які належать різним
побудовам, буде в мережі 4 класу менше 3 км, 1 розряду менше 2 км, 2 розряду менше 1,5 км, то
повинен бути передбачений їх зв’язок.
4.3.5. Кути в тріангуляції 4 класу, 1 і 2 розрядів вимірюють круговими прийомами теодолітами
точністю 2” та 5”.
Кількість прийомів, яка залежить від розряду мережі і типу теодоліта, та допустимі коливання
результатів вимірів наведено в табл. 8.
Прийоми, що не задовольняють установлених допусків, повторюють на тих же установках
лімба.
До обробки приймається середнє значення з основного і повторного прийомів, якщо воно
задовольняє установлені допуски, в противному разі до обробки приймається повторний прийом.
Таблиця 8
Показники Теодоліти точністю 2″ Теодоліти точністю 5”
4 клас 1 розряд 2 розряд 1 розряд 2 розряд
Кількість прийомів 6 3 2 4 3
Розбіжність між результатами 6″ 8″ 8″ 0,2′ 0,2′
спостережень на початковий
напрямок на початку і в кінці
напівприйому
4.4. GPS-СПОСТЕРЕЖЕННЯ
4.4.1. Розвиток геодезичних мереж можна виконувати також з допомогою GPS-спостережень.
Для визначення координат геодезичних пунктів застосовують такі методи GPS-знімання:
— статичний (статичне знімання),
— кінематичний (кінематичне знімання),
— псевдокінематичний (статичний переривчастий).
Вибір методу знімання залежить від вимог до точності визначення пунктів. Приблизні схеми
наведено в дод. 2.
Точність визначення положення геодезичного пункту із застосуванням GPS-знімання наведено
в табл. 9.
На практиці застосовують комбінації з цих трьох методів, виходячи з їх оптимальності для
даного району робіт.
Òàáëèöÿ 9
Частота Довжина бази, Кількість Тривалість сесії, хв. Точність
км супутників визначення(10-6 Д)
Статичне знімання
Одна 1 4 30 5-10
5 25
5 4 60 5
5 30
10 4 90 4
5 60
30 4 120 3
5 90
Кінематичне знімання
Одна 3 5 0,1 10
Дві (Р-код) 100 5 0,1 3
4.5. НІВЕЛЮВАННЯ
4.5.1. Нівелірні мережі для виконання великомасштабних топографічних знімань створюються
шляхом згущення державної нівелірної мережі.
Нівелювання III та IV класів є основним методом згущення державної нівелірної мережі при
виконанні великомасштабних топографічних знімань.
Для визначення висот пунктів знімальної основи, а також для визначення висот пунктів
геодезичних мереж згущення дозволяється розвивати мережі технічного нівелювання.
Густоту та клас точності нівелірних мереж під час топографічних знімань, у залежності від
призначення та масштабів знімань, вибраного перерізу рельєфу місцевості тощо, вказують у
технічному проекті (програмі) робіт.
4.5.2. Нівелірні мережі для великомасштабних топографічних знімань створюють у вигляді
окремих ходів, полігонів або самостійних мереж і, як правило, прив’язують не менше ніж до двох
вихідних нівелірних знаків (марок, реперів) вищого класу.
4.5.3. У містах, площа яких понад 500 км2, створюється нівелірна мережа І класу.
У містах з площею 50-500 км2 створюються системи ліній II класу.
У містах площею від 25 до 50 км2 створюються нівелірні мережі III класу, а в невеликих містах
та населених пунктах площею менше 25 км2 дозволяється створювати нівелірні мережі тільки IV
класу.
4.5.4. Для закріплення ліній нівелювання в основному застосовують стінні репери.
4.5.5. Вимоги до методики нівелювання, приладів та точності робіт описано в діючій Інструкції з
нівелювання I, II, III та IV класів.
У пп. 4.5.6-4.5.30 цієї Інструкції наводяться основні вимоги до нівелювання IV класу, технічного
та тригонометричного нівелювань.
НІВЕЛЮВАННЯ IV КЛАСУ
4.5.6. Нівелювання IV класу виконується нівелірами, що мають збільшення труби не менш 25X,
ціну поділки рівня не більше 25” (контактного — не більше 30”) на 2 мм (див.дод.15) та нівелірами з
самовстановлювальною лінією візування (НЗКЛ, Nі-025) та їм рівноточними.
4.5.7. При нівелюванні IV класу ходи прокладають в одному напрямку. Довжина ліній не
повинна перевищувати 8 км на забудованій території і 12 км на незабудованій.
4.5.8. Перед початком польових робіт виконують польові перевірки та дослідження нівелірів і
компарування рейок (див. дод. 13).
4.5.9. Для нівелювання IV класу застосовують триметрові двосторонні рейки з шашковою
шкалою (див. дод. 15).
Відліки по чорних та червоних сторонах рейок беруть по середній нитці. Для визначення
відстані від нівеліра до рейки проводять відлік по віддалемірній нитці по чорній стороні рейки.
4.5.10. Порядок спостережень на станції такий:
— відлік по чорній стороні задньої рейки;
— відлік по чорній стороні передньої рейки;
— відлік по червоній стороні передньої рейки;
— відлік по червоній стороні задньої рейки.
4.5.11. Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній
сторонах рейок, допускається до 5 мм.
Нерівність відстаней від нівеліра до рейок на станції допускається до 5 м, а накопичення їх у
секції — до 10 м.
4.5.12. Нормальна довжина променя візування 100 м. Якщо нівелювання виконують нівеліром,
труба якого має збільшення не менше 30x, то при відсутності коливань зображень дозволяється
збільшувати довжину візирного променя до 150 м. Висота променя над підстильною поверхнею
повинна бути не менш як 0,2 м.
4.5.13. Нев’язки в ходах між вихідними пунктами та в полігонах повинні бути не більше
20 L (мм) при кількості станцій менше 15 на 1 км ходу і 5 n (мм) на місцевості із значними
кутами нахилу, коли кількість станцій більше 15 на 1 км ходу, де L — довжина ходу (полігону) в км;
n — кількість станцій в ході (полігоні).
4.5.14. Після закінчення нівелювання IV класу здають такі матеріали:
— схему ходів нівелювання;
— журнали нівелювання або його результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації;
— матеріали дослідження приладів та компарування рейок;
— абриси місцезнаходження нівелірних марок, стінних та ґрунтових реперів (у т.ч. раніше
закладених);
— акти здачі знаків нівелювання для нагляду за збереженням;
— відомості перевищень;
— матеріали обчислень та оцінки точності;
— каталог висот;
— пояснювальну записку.
ТЕХНІЧНЕ НІВЕЛЮВАННЯ
4.5.15. Ходи технічного нівелювання прокладають між двома вихідними знаками у вигляді
одиночних ходів або системи ходів з однією або декількома вузловими точками.
Прокладання замкнутих ходів, що опираються обома кінцями на один і той самий вихідний
знак, не дозволяється.
У мережу технічного нівелювання включаються всі пункти планових мереж згущення
(полігонометрії, трилатерації, тріангуляції), які не включені в мережу нівелювання IV класу.
4.5.16. Довжини ходів технічного нівелювання визначають у залежності від висоти перерізу
рельєфу топографічного знімання. Допустимі довжини ходів наведено в табл. 10.
Òàáëèöÿ 10
Характеристика ліній Довжини ходів (у км) при перерізах рельєфу
0,25 м 0,5 м 1 м і більше
Між двома вихідними пунктами 2,0 8 16
Між вихідним пунктом та вузловою точкою 1,5 6 12
Між двома вузловими точками 1,0 4 8
де S сер.
[S ] , n — кількість ліній у ході (полігоні); S — довжина лінії в метрах.
n
В окремих випадках можуть встановлюватися вищі вимоги до точності тригонометричного
нівелювання; при цьому методику роботи визначають на основі спеціальних розрахунків.
4.5.29. Висоти верху візирної цілі і горизонтальної осі приладу над маркою центра знака вимі-
рюють з точністю 1 см.
4.5.30. Після закінчення тригонометричного нівелювання здають такі матеріали:
— журнали вимірювання довжин ліній та вертикальних кутів або їх результати в реєстраторах чи
накопичувачах інформації;
— матеріали дослідження приладів;
— матеріали обчислення перевищень та оцінки точності;
— каталог висот;
— пояснювальну записку.
⎡ f β2 ⎤
⎢ ⎥
mβ = ⎣⎢ n ⎦⎥ ,
N
де: f β — кутова нев’язка в полігоні або ході; n — кількість виміряних кутів; N — кількість полігонів
або ходів; k — кількість вузлових точок.
П р и м і т к а. Оскільки нев’язки полігонів між собою залежні, то приведені формули не досить ефективні.
За малої кількості замкнутих ходів і полігонів (NФ5) вони не відбивають фактичної точності вимірювання кута.
У таких випадках оцінку точності виконують за матеріалами зрівнювання.
[n]
де: [ f ] — сума квадратів кутових нев’язок (у всіх полігонах і ходах, що взяті для розрахунку);
2
β
m=
[w ] , де: w — нев’язка трикутника; n — кількість трикутників у мережі.
2
3n
6.7. Вільні члени бічних і полюсних умов не повинні перевищувати f пол = 2,5m β [δ ]
2
де: δ — зміна логарифмів синусів сполучних кутів трикутників при зміні кутів на 1” в одиницях
шостого знака; m β — середня квадратична помилка виміряного кута для відповідного класу
тріангуляції.
6.8. Для обчислення азимутальної умови в міській тріангуляції і полігонометрії 4 класу, 1 і 2
розрядів треба користуватися формулою:
wаз = ±2,5 m β2 n + 2mi2 + 2mц2 ,
де mi — середня квадратична помилка вихідних азимутів; mц — помилка дирекційного кута, що
виникає через помилку центрування і редукції у процесі прив’язки до нього (mц враховується при
довжині сторони менше 2 км); n — кількість кутів при передачі азимута або кількість трикутників.
6.9. Аналіз вихідної мережі і підготовка списку вихідних координат і висот проводять до початку
обчислювальних робіт.
Аналіз передбачає:
— перевірку суміщення нових і старих центрів вихідних пунктів згідно з актами закладки і шляхом
порівняння кутів і ліній, що виміряні під час прив’язки нової мережі (дані фіксують у спеціальній
відомості);
— аналіз матеріалів зрівнювальних обчислень вихідної мережі.
При цьому особливу увагу треба звернути на мережу, складену з різних геодезичних робіт, а
також на метод зрівнювання. Найбільш слабким треба вважати взаємне положення двох суміжних
пунктів, координати яких одержані із неспільного або багатоетапного зрівнювання різних
геодезичних побудов.
Відносна помилка сторони в найслабшому місці вихідної геодезичної мережі не повинна
перевищувати:
— 1/50 000 при розвитку мережі згущення 4 класу;
— 1/20 000 при розвитку мережі згущення 1 розряду;
— 1/10 000 при розвитку мережі згущення 2 розряду.
6.10. Питання, що пов’язані з вибором вихідних пунктів з метою спільного зрівнювання нової і
старої геодезичної мережі, розв’язують у кожному випадку на основі детального аналізу точності
вихідної мережі і повного випробування виконаної тріангуляції, трилатерації, полігонометрії і
нівелювання.
Вибір вихідних пунктів для спільного зрівнювання треба провести так, щоб не спричинити в
майбутньому додаткової роботи (перекреслювання планів, розмічувальні роботи з перенесення
проектів у натуру і т. ін.).
6.11. Для зрівнювання мереж згущення у місцевій системі слід перетворити координати
вихідних пунктів державної мережі в місцеву систему координат. При цьому мають бути враховані
такі дані:
— довгота осьового меридіана місцевої системи;
— значення координат у місцевій системі початкового пункту;
— вихідний дирекційний кут і система, в якій він заданий;
— значення середньої місцевої рівневої поверхні, до якої віднесені вимірювання.
6.12. Зрівнювання геодезичних мереж проводять методом найменших квадратів.
6.13. Вихідними для зрівнювання геодезичної основи є зрівнені координати пунктів державної
геодезичної мережі 1, 2, та 3 класів, які відповідають вимогам чинних нормативних документів.
При відсутності зрівнених координат пунктів державної геодезичної мережі або у випадку її
деформації через нестабільність вихідних даних і приблизне зрівнювання потрібно провести
місцеве зрівнювання методом найменших квадратів частини державної мережі.
У випадку зрівнювання розрядних мереж згущення для передачі масштабу і орієнтування
потрібно, щоб виділена ділянка вміщувала не менше двох вихідних пунктів зрівненої мережі 1-3
класів.
Прямокутні координати вихідного пункту місцевої мережі до остаточного зрівнювання
державної мережі можуть бути взяті з її попереднього зрівнювання.
6.14. Геодезичну мережу вставляють у твердий контур зрівнених пунктів державної мережі і
пунктів місцевої мережі (наприклад, міської тріангуляції), які раніше брали участь у спільному
зрівнюванні з державною мережею.
6.15. Якщо спільне зрівнювання не було проведено, то потрібно місцеву мережу 4 класу
зрівняти самостійно, прийнявши пункти зрівненої мережі 1-3 класів за вихідні. При потребі
допускається використовувати як вихідні пункти державної геодезичної мережі 4 класу.
При зрівнюванні мережі не допускається розрив у суцільності зв’язків пунктів тріангуляції
місцевої мережі 4 класу з вихідними пунктами державної мережі.
Якщо геодезичну мережу створюють не на всій ділянці, а як доповнення до раніше створеної
мережі, то допускається брати за вихідні пункти тріангуляції і полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів і,
як виняток, вузлові даного розряду.
6.16. Повторне зрівнювання старої мережі будь-якої точності проводять за матеріалами раніше
виконаних вимірювань.
6.17. Зрівнювання геодезичних мереж у населених пунктах слід виконувати так: полігонометрію
4 класу в державній і прийнятій для даного населеного пункту місцевій системах координат, а
полігонометрію 1 і 2 розрядів тільки в місцевій системі.
При зрівнюванні у місцевій і в державній системах координат вихідними приймають одні і ті
самі пункти.
6.18. Зміни координат раніше визначених пунктів із нового зрівнювання не повинні
перевищувати 10 см. Якщо зміни координат перевищують 10 см і мають один знак, можна змінити
значення координат вихідних пунктів на постійну величину.
6.19. Геодезичні мережі згущення, що створені на незначних площах (сільські населені пункти,
робітничі селища і т. ін.), а також теодолітні ходи і різні побудови знімальної мережі допускається
зрівнювати спрощеними способами, тобто роздільним зрівнюванням дирекційних кутів, абсцис і
ординат.
6.20. Обробку мережі нівелювання проводять у повній відповідності з діючими нормативними
документами.
6.21. Обчислювання і зрівнювання нівелювання всіх класів і тригонометричного нівелювання
проводять у Балтійській системі висот 1977 р. і, як виняток, у місцевій системі висот.
Обчислювання, зрівнювання і складання каталогів нівелювання в містах, селищах міського
типу і на промислових комплексах виконують тільки в Балтійській системі висот 1977 р. Якщо
обрано місцеву систему висот, то в каталог вміщують висоти в місцевій і Балтійській системах
висот 1977 р. або тільки в місцевій з зазначенням “ключа” переходу до Балтійської системи висот
1977 р. Прийняту в місті місцеву систему треба зберегти, якщо зрівнені позначки пунктів у
Балтійській системі висот 1977 р. відрізнятимуться від старих позначок більше ніж на 5-6 см, у
противному разі для міста приймається тільки державна система.
6.22. Мережа нівелювання IV класу, яка має достатню кількість вихідних пунктів, може бути
зрівнена спрощеним способом.
6.23. За наявності первинних матеріалів на раніше створену мережу нівелювання нову мережу
того самого класу зрівнюють спільно з нею.
6.24. Лінії нівелювання IV класу зрівнюють після зрівнювання нівелювання вищого класу і при
необхідності переобчислюють висоти пунктів нівелювання раніше виконаних робіт.
6.25. Повторне зрівнювання старих ліній нівелювання IV класу можна проводити спрощеним
способом окремими вставками в опорну мережу вищого класу.
6.26. Після закінчення зрівнювальних обчислень всі матеріали повинні бути належним чином
оформлені для наступного використання при складанні каталогів координат і висот та технічних
звітів про геодезичні роботи.
У пояснювальній записці, яку додають до матеріалів зрівнювання, наводять такі відомості:
— прийнята система координат і висот;
— перелік мереж, що включені у зрівнювання, і їхні технічні характеристики;
— відомості про вихідну основу;
— методи зрівнювання, їх особливості і оцінка точності;
— алфавітний покажчик пунктів.
СКЛАДАННЯ КАТАЛОГІВ
6.27. Каталоги координат і висот пунктів на міста і селища міського типу в державній і місцевій
системах координат, а також каталог висот пунктів нівелювання складають відповідно до вимог
чинних нормативних документів.
На всю нову і раніше виконану геодезичну мережу об’єкта складається зведений каталог
зрівнених координат і висот пунктів тріангуляції, полігонометрії і трилатерації, а також каталог
висот пунктів нівелювання. При незначному обсязі робіт обидва каталоги можуть бути
зброшуровані разом.
Якщо нова мережа створена як доповнення до раніше виконаної, то каталоги складають у
вигляді доповнення до раніше складених каталогів.
6.28. Каталоги координат і висот пунктів складають окремо в державній і місцевій системах
координат. Вони вміщують:
— обкладинку, титульну сторінку і зміст;
— пояснення;
— малюнки типів центрів і реперів;
— список координат і висот пунктів;
— список висот пунктів нівелювання, які не мають координат;
— схему планової геодезичної мережі;
— схему мережі нівелювання;
— аркуш реєстрації змін.
6.29. До каталогів координат включають пункти геодезичної мережі, що закріплені постійними
центрами, а також втрачені пункти геодезичних мереж, що потрібні для збереження геометричних
зв’язків мережі, пункти, закріплені тимчасовими центрами, що є вузловими або вихідними (в т. ч.
при прив’язці стінних знаків).
Втрачені і не знайдені пункти заносять до каталогу окремо.
6.30. Координати пунктів, що знижені в розряді до знімальної мережі, вміщують в окремий
список координат і висот пунктів знімальної мережі.
6.31. Координати пунктів існуючої полігонометрії, які близько розташовані до пунктів
полігонометрії, що створюється на одній вулиці або проспекті, і не зв’язані з нею належним чином
взаємними вимірюваннями, вміщують (при потребі) у каталоги тільки як пункти знімальної мережі.
6.32. Пункти тріангуляції і полігонометрії у списках розташовують в алфавітному порядку в міру
зростання номерів або по спадній величині абсцис; пункти нівелювання розташовують по лініях
ходів.
6.33. До каталогу координат пунктів значення координат заносять з точністю до 0,001 м;
дирекційні кути — до 0,1”, довжини ліній — до 0,001 м.
Координати пунктів знімальної мережі записують з точністю до 0,1 м.
Висоти центрів у Балтійській системі висот 1977 р. або, в особливих випадках, у системі висот
від умовного рівня незалежно від класу нівелювання вписують у каталог з точністю до 0,001 м.
Висоти, що одержані з тригонометричного нівелювання, вписують з точністю до 0,1 м.
6.34. У список координат місцевої системи з пунктів геодезичних мереж заносять дирекційні
кути (в порядку зростання їх величин) і довжини сторін на всі виміряні напрямки.
6.35. Між вписаними в каталог координатами, дирекційними кутами і довжинами сторін повинна
бути точна відповідність.
6.36. Каталог висот пунктів нівелювання складають окремо. Він вміщує:
— обкладинку, титульну сторінку, зміст;
— пояснення;
— список прийнятих скорочень;
— малюнки знаків нівелювання;
— список висот пунктів нівелювання;
— список висот утрачених пунктів;
— аркуш реєстрації змін;
— схему ходів нівелювання.
6.37. Каталоги координат (висот) геодезичних мереж із схемами їх розташування складають у
потрібній кількості примірників, що визначається технічним проектом.
6.38. Після закінчення обчислювальних робіт і складання каталогів матеріали про геодезичні
роботи в містах і селищах міського типу залишаються на зберігання в організації, що виконувала
роботу, а Державному картографо-геодезичному фонду України (Укркартгеофонду) передаються
тільки каталоги координат і висот.
сільськогоспо- план
1,0 фотоплан, стерео- 1:6000-1:10000 100; 70 повна
дарські угіддя (суцільна)
графічний скопічне розріджена
план
2,0 фотоплан, стерео- 1:14000-1:10000 100; 140 розріджена
графічний скопічне
план
Таблиця 14
Вибір масштабу аерофотознімання і фокусної відстані АФА
для планів масштабу 1:2 000
Характеристика Переріз Контурна Знімання Масштаб Фокусна Висотна
ділянки знімання рельєфу, частина рельєфу аерофотознімання відстань підготовка
м плану АФА,мм
сільськогоспо- план
1,0 фотоплан, стерео- 1:6000-1:10000 100; 70 повна
дарські угіддя (суцільна)
графічний скопічне розріджена
план
2,0 фотоплан, стерео- 1:6000-1:10000 100; 140 розріджена
графічний скопічне
план
аблиця 15
Вибір масштабу аерофотознімання і фокусної відстані АФА
для планів масштабу 1:1 000 і 1:500
Характеристика Переріз Контурна Знімання Масштаб Фокусна Висотна
ділянки знімання рельєфу, частина рельєфу аерофотознімання відстань підготовка
м плану АФА,мм
Таблиця 16
Вибір масштабу аерофотознімання і фокусної відстані АФА
для створення цифрових моделей місцевості
Контурне Переріз Контурна Середні Зніман- Середні Масштаб Фокусна
навантаження рельєфу, частина величини ня величини аерофото- відстань
місцевості м плану помилок рельєфу помилок знімання АФА, мм
положення положення
контурних контурних
точок у точок у
плані, м плані, м
Забудовані 0,25 Цифрова 0,05 Цифров 0,03 1:2 500-1:3 500 100
території міст і модель а
селищ контурів модель
міського типу рельєфу
0,5 -“- 0,10 -“- 0,05 1:3 500-1:5000 100
Забудовані 1,0 -“- 0,20 -“- 0,10 1:5000-1:8000 100
території
1,0 -“- 0,30 -“- 0,10 1:8000-1:12000 100; 140
сільських
населених 2,0 -“- 0,30 -“- 0,20 1:8000-1:12000 100; 140
пунктів
Незабудовані 0,5 -“- 0,50 -“- 0,05 1:3500-1:5000 100; 70
території, с/г
1,0 -“- 0,50 -“- 0,10 1:8000-1:12000 100; 70
угіддя
2,0 -“- 0,50 -“- 0,20 1:8000-1:12000 100; 70
Таблиця 17а
Висотні ходи Тригонометричне нівелювання
Знімання рельєфу з перерізом через
2,0 м 5,0 м
Довжина ходу, Нев’язка, м Довжина ходу, км Нев’язка, м
км
Основні 6,0 0,30 12,0 1,0
Знімальні 3,0 0,60 6,0 1,0
7.1.88. Знімальні ходи ув’язують у відповідному розділі журналу топографічного знімання.
7.1.89. Знімання рельєфу на фотопланах або графічних планах виконують за допомогою
мензули і кіпрегеля, а в плоскорівнинній місцевості — і нівеліра.
Висотні точки (пікети), що потрібні для зображення рельєфу, визначають з точок основних та
знімальних висотних ходів і пунктів геодезичної основи.
7.1.90. Пікетні точки під час знімання рельєфу треба визначати на характерних формах
рельєфу — вершинах, вододілах, хребтах, сідловинах,улоговинах, долинах, лощинах та в місцях
зміни крутизни схилу. Крім того, повинні визначатися висоти характерних контурних точок
місцевості (перехрестя доріг, просік, різких вигинів контурів, гребеня дамб, поверхні землі біля
мостів, шлюзів, колодязів та ін.), які підписуються на плані.
7.1.91. На плані визначають урізи води в річках, струмках, каналах та інших водних басейнах
на момент знімання.
Висоти урізів води та характерних точок місцевості визначають з точністю, що прийнята для
визначення висот точок у знімальних ходах.
7.1.92. У рівнинній місцевості при зніманні з перерізом рельєфу через 0,25, 0,5 та 1 м з кутами
нахилу до 2° висоти пікетів визначають горизонтальним променем кіпрегеля з рівнем на трубі або
нівеліром, що встановлюється поряд з мензулою.
Рейки використовують із сантиметровими та двосантиметровими поділками.
7.1.93. При зніманні місцевості з кутами нахилу більше 20 висоти пікетів визначають методом
тригонометричного нівелювання.
Місце нуля вертикального круга кіпрегеля визначається щоденно. Результати визначення
записують у журналі знімання.
7.1.94. У залежності від масштабу знімання і перерізу рельєфу віддалі від інструменту до рейки
і між пікетами не повинні перевищувати величин, що наведені в табл. 18.
Таблиця 18
Масштаб Переріз Максимальна Максимальна Максимальна віддаль від
знімання рельєфу, м віддаль між віддаль до інструменту до рейки при
пікетами,м рейки при зніманні контурів, м
зніманні
чітких нечітких
рельєфу, м
1:5000 0,5 75 250 150 200
1,0 100 300 150 200
2,0 120 350 150 200
5,0 150 350 150 200
1:2000 0,5 50 200 100 150
1,0 50 250 100 150
2,0 60 250 100 150
7.1.95. При зніманні ретельно зображують горизонталями всі форми рельєфу, що характерні
для даної ділянки місцевості, а також ті деталі, які мають особливе значення при використанні
топографічного плану (знімальні точки вибираються так, щоб з них було видно всю площу, що
знімається з точки). Для зображення характерних форм і деталей рельєфу, що не виражаються
горизонталями основного перерізу, використовують напівгоризонталі та допоміжні горизонталі, а
при потребі — встановлені умовні знаки.
7.1.96. Горизонталі креслять олівцем на плані безпосередньо в полі після набору пікетів або
одночасно з ним.
Знімання потрібно проводити суцільним масивом, на кожному квадратному дециметрі планів
масштабів 1:5000, 1:2000 треба підписувати 5-15 висот характерних точок місцевості. Кількість
точок встановлюється технічним проектом. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 підписують висоти
всіх пікетів.
На планах, що використовуються для меліорації земель, підписують до 30 пікетних точок на 1
кв.дм у залежності від вимог замовника.
7.1.97. У процесі знімання рельєфу на кожен планшет складають кальку висот, на яку наносять
пункти геодезичної основи, точки основних висотних і знімальних ходів з їх номерами і висотами,
урізи води та всі пікети, висоти яких підписані на плані.
Перед складанням кальки висот потрібно перевірити правильність обчислень висот точок
ходів, урізів води та характерних точок місцевості (пікетів).
Для планів у масштабах 1:1000 і 1:500 складання таких кальок не обов’язкове.
7.1.98. Рисування рельєфу та дешифрування, як правило, виконують не безпосередньо на
фотозображенні, а на прозорому малодеформованому пластику, що міцно закріплений на
фотоплані. При цьому потрібно домагатися якомога вищої якості креслення.
При оформленні планових основ треба використовувати перевідні самоприклеювальні
зображення букв, цифр, умовних знаків.
7.1.99. Після закінчення знімання план має бути зведений по тих сторонах рамки, до яких
примикають зняті в тому ж році або раніше плани такого ж або більшого масштабу. Інші сторони
рамки вважаються вільними, знімання по них слід продовжити на 1 см за рамку.
Зведення планів виконують згідно з пп. 8.1-8.7 цієї Інструкції.
7.1.100. Топографічне дешифрування при комбінованому зніманні виконують одночасно із
зніманням рельєфу повністю в натурі або перевіркою та уточненням дешифрування, що виконане
камерально при складанні оригіналу плану на універсальному приладі.
У процесі дешифрування наносять об’єкти місцевості, зображення яких відсутнє на фотоплані
(графічному плані), а також зібрані географічні назви.
7.1.101. Фотоплани оформлюють у кольорах, що передбачені “Умовними знаками для
топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500”.
7.1.102. Кожен планшет знімання перевіряють та приймають безпосередньо у полі. Контроль
знімання виконують інструментально.
Контрольні висотні пікети фіксують на кальці висот червоним кольором.
Усі матеріали комбінованого знімання перевіряє, приймає та підписує керівник робіт
(начальник партії).
7.1.103. Після обробки матеріалів комбінованого знімання здають:
— фотоплан (графічний план);
— формуляр до плану;
— журнали знімання та створення висотної знімальної основи;
— кальки висот (для планів масштабів 1:5000 і 1:2000);
— викопіювання зведень по рамках;
— акт перевірки та приймання польових робіт.
На весь об’єкт знімання, крім цього, здають:
— схему розміщення планшетів з розграфленням аркушів планів;
— схему гідрографічної мережі з урізами води;
— схему мережі шляхів сполучення з написами назв найближчих населених пунктів і віддалей до
них у кілометрах;
— список установлених назв населених пунктів, озер, вулиць, площ та інших об’єктів державною
мовою, засвідчений органом місцевої влади;
— пояснювальну записку.
7.2. НАЗЕМНЕ ФОТОТОПОГРАФІЧНЕ ЗНІМАННЯ
7.2.1. Наземне фототопографічне (фототеодолітне) знімання застосовується для створення
топографічних планів у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 районів з гірським та горбистим
рельєфом і, в окремих випадках, у рівнинних районах для інженерних вишукувань.
7.2.2. Точність та зміст топографічних планів, які створюють методом наземного
фототопографічного (фототеодолітного) знімання, повинні відповідати загальним вимогам, що
висуваються до топографічних знімань цих планів.
7.2.3. Щільність пунктів геодезичної основи для фототеодолітного знімання, а також точність їх
визначення в плані і по висоті повинні відповідати вимогам пп. 1.1.16-1.1.25 цієї Інструкції.
Геодезичні виміри з метою визначення координат і висот пунктів знімальної мережі, а також
закріплення пунктів виконують відповідно до вимог пп. 5.1.8-5.1.21 та розділу 5.2 цієї Інструкції.
Пункти знімальної мережі розташовують так, щоб забезпечити можливість зручної прив’язки
фототеодолітних станцій та контрольних точок. При цьому в межах кожного планшета масштабу
1:5000 або 1:2000 повинен бути закріплений на місцевості не менш ніж один пункт геодезичної
мережі або знімальної основи.
7.2.4. Проект розміщення фотостанцій, способів їх геодезичної прив’язки та необхідної
щільності контрольних точок (напрямків) розроблють на картах (планах), масштаб яких може бути
дрібнішим не більше ніж у 5 разів від масштабу створюваного плану. Проект уточнюють на
місцевості.
Потрібну кількість фотостанцій визначають у залежності від форми рельєфу і прийнятого
методу згущення мережі контрольних пунктів і знімань “мертвого простору” (тобто ділянок
місцевості, що не відобразилися на фотознімках).
7.2.5. Граничні відстані фотографування обмежуються вимогами, що пред’являються до
точності планів, і технічними можливостями знімальних камер та стереофотограмметричних
приладів.
Для фотокамер з фокусною відстанню до 200 мм допускаються такі значення граничних
віддалей фотографування:
— для стереоавтографа моделі 1318 — 8 дм у масштабі плану, що складається;
— для стереоавтографа моделі 1318ЕL, Технокарта та Стереоанаграфів моделей 2, 4, 6 — 10 дм
при середній помилці нанесення контурів 0,5 мм і 16 дм — при середній помилці 0,7 мм.
При зніманні в масштабі 1:5000 максимальні віддалі слід обмежувати із врахуванням
можливостей дешифрування.
7.2.6. Базиси фотографування повинні розташовуватися по можливості паралельно до
загального напрямку горизонталей рельєфу ділянок місцевості, що фотографуються. Між кінцями
базисів має бути взаємна видимість.
Вимірювання довжин базисів слід проводити з відносною помилкою не більше 1:2000.
7.2.7. Мінімально допустимі довжини базисів фотографування (у метрах) розраховують за
формулою:
Υ 2mp X 2 max
Bmin = , t min = cos ϕ − sin ϕ ,
f k m y t min fk
де: Y— максимальна віддаль (у метрах) до дальньої межі знімання; mp— середня квадратична
помилка визначення поздовжнього паралаксу, мм не більше ±0,01 мм; my— середня квадратична
помилка визначення положення точки в плані, мм; fк— фокусна відстань фотокамери, мм; X2 max—
найбільше значення фотокоординати X2 У межах робочої частини стереопари; φ — кут відхилення
оптичної осі камери від нормалі до базису.
П р и м і т к а. Фотографування з відхиленням оптичних осей від нормалі до базису (кутом скосу) більшим
ніж 31° 30’ допускається тільки як виняток. При цьому в кожному конкретному випадку розраховують
максимальні віддалі фотографування та довжини базисів.
7.2.8. Максимальна величина перевищення одного кінця базису відносно другого не повинна
бути більше 10 мм у масштабі моделі, в якому передбачається проведення камеральної обробки
матеріалів даної фотостанції.
7.2.9. Під час виконання знімання кожна стереопара повинна забезпечуватися контрольними
точками, що використовуються при камеральній обробці для виключення впливу помилок
зовнішнього орієнтування знімків. Якщо знімання виконують без перекриття, то кожна стереопара
має бути забезпечена не менш ніж чотирма контрольними точками. Для перспективних стереопар
кількість контрольних точок повинна бути не менше п’яти. Для знімання з перекриттям кількість і
місця розташування контрольних точок розраховують у процесі розробки проекту фотознімальних
робіт.
Контрольні точки для лівого і правого кінців базису бажано вибирати спільними.
Контрольними точками можуть бути пункти опорної геодезичної мережі, точки знімальної
основи, а також чіткі контури місцевості, що добре розпізнаються на фотознімках. Максимальна
помилка розпізнавання не повинна перевищувати 0,1 мм.
Пункти опорної геодезичної мережі та точки знімальної основи, що використовують як
контрольні точки, перед фотографуванням маркірують. Маркірувальні знаки мають бути
контрастними відносно фону знімка і не повинні затінятися під час фотографування. Розміри
маркірувальних знаків залежать від віддалі до фотостанцій і не повинні бути меншими ніж 0,15 мм
по висоті і 0,05 мм по ширині в масштабі знімка. Відомості про маркірувальні знаки (форма, розмір,
колір, висота точки спостереження та дата установки) заносять у журнал маркірування.
Абриси (фотознімки) контрольних точок заносять у журнал фототеодолітного знімання.
7.2.10. Прив’язку фототеодолітних станцій та контрольних точок, не суміщених з пунктами
геодезичної основи, здійснюють за допомогою теодолітних ходів, прямих, обернених та
комбінованих засічок та іншими методами в залежності від умов місцевості. При зніманні в
масштабах 1:500 та 1:1000 прив’язка фототеодолітних станцій та контрольних точок оберненими
засічками не допускається.
Під час прив’язки фототеодолітних станцій та контрольних точок за допомогою теодолітних
ходів слід виконувати вимоги цієї Інструкції. При прив’язці фотостанцій висячими ходами на кінці
кожного ходу вимірюють не менш ніж два контрольних напрямки на пункти геодезичної основи.
При прив’язці фототеодолітних станцій способом засічок точність вимірювання горизонтальних
кутів має бути не більше 20”, вертикальних — не більше 30”.
При прив’язці контрольних точок засічками точність вимірювання горизонтальних та
вертикальних кутів має бути не більше 30”.
П р и м і т к а. При камеральній обробці стереопар на аналітичних стереофотограмметричних приладах
типу Стереоанаграф, як виняток, замість координат контрольних точок можна використовувати контрольні
напрямки на них (горизональні та вертикальні кути). Контрольні напрямки вимірюють теодолітами з точністю
10”, при цьому в спостереження обов’язково включають спостереження протилежного кінця базису.
7.2.11. Фотостанції та контрольні точки, які не передбачається закріплювати постійними
знаками, закріплюють на місцевості тимчасовими знаками (металевими трубами, дерев’яними
кілками тощо) з метою збереження їх на час виконання та контролю робіт, а також на випадок
повторення частини робіт.
7.2.12. Робота на фотостанції полягає у виконанні фототеодолітного знімання, вимірювань
довжини, напрямку та кута нахилу базису, виконання вимірювань, що передбачені проектом робіт.
Орієнтування базису слід виконувати не менш ніж по двох пунктах геодезичної основи.
Фотографування з обох кінців базису повинно бути виконане з мінімальним розривом у часі за
майже однакових умов освітлення. Фотографування найкраще виконувати в сонячну погоду. При
цьому рекомендується вибирати для знімання такий час, щоб сонце було позаду і трохи збоку від
фототеодоліта чи знімальної камери.
7.2.13. Після фотолабораторної обробки перевіряють фотографічну та фотограмметричну
якість усіх негативів. Перевірку фотографічної якості проводять за загальною густиною негатива, за
проробкою деталей в найтемніших місцях негатива, за його контрастністю та густиною вуалі.
Негатив вважається непридатним для фотограмметричних робіт, якщо на ньому виявлено
сповзання емульсії, подряпини, плями на робочій частині, відсутність зображення координатних
міток або розходження відстаней між координатними мітками більш ніж на 0,2 мм. При
непридатності одного з негативів перезнімають всю стереопару.
7.2.14. На відбитках фототеодолітних знімків або на фотопанорамах розпізнають всі контрольні
точки. Розпізнавання проводять під стереоскопом (інтерпретоскопом), користуючись польовими
журналами, фотознімками та замальовками. Контрольні точки обводять кружком і підписують.
7.2.15. Польове дешифрування виконують при обході за наміченими маршрутами і при огляді
місцевості з фотостанцій.
При польовому топографічному дешифруванні на відбитках фототеодолітних знімків або на
фотопанорамах розпізнають усі елементи та предмети місцевості, які не можуть бути розпізнані
при камеральній обробці фототеодолітних знімків, а також збирають семантичну та кількісну
інформацію на об’єкти, що дешифруються. Розпізнані на фотопанорамах об’єкти та контури
позначають умовними знаками або написами.
Обов’язковому польовому дешифруванню підлягають:
— населені пункти та окремі будівлі;
— дорожна мережа та інженерні споруди на ній;
— лінії зв’язку і електропередачі високої та низької напруги;
— промислові, сільськогосподарські та культурно-побутові об’єкти;
— гідрографічна мережа.
По закінченні польового дешифрування, як допоміжний матеріал, до віддешифрованих
фотопанорам додають:
— схеми розташування вулиць (будівель) у населених пунктах:
— схеми розташування ліній зв’язку та електропередач, колодязів, підземних комунікацій і т. ін.;
— схеми гідрографічної та дорожної мережі;
— великомасштабні фотопанорами населених пунктів, з віддешифрованими будинками та
спорудами.
7.2.16. Знімання “мертвого простору” (ділянок, які закриті предметами місцевості і не
відобразилися на знімках) виконують або одночасно з виконанням польових фототеодолітних
робіт, або після закінчення камеральної обробки. Визначення меж “мертвого простору” при
одночасному виконанні фототеодолітних і дознімальних робіт проводять шляхом детального
рекогносцирування та стереоскопічного перегляду контактних відбитків.
На забудованих територіях при зніманнях масштабів 1:500-1:2000 дознімання виконують
методами горизонтального і вертикального знімань та дознімання контурів. При зніманні
незабудованих територій або при зніманнях масштабів 1:5000 і дрібніших дознімання виконують, як
правило, методами мензульного та тахеометричного знімань.
7.2.17. Після виконання всіх польових робіт здають:
— карту (або схему) спроектованого і фактично виконаного фототеодолітного знімання;
— негативи і контактні відбитки (фотопанорами) з відміченими на них контрольними точками,
скомпоновані по станціях;
— журнали фотографування, геодезичних вимірювань, маркірування та абрисних замальовок;
— каталоги робочих координат і висот пунктів геодезичної основи, контрольних точок та
фототеодолітних станцій;
— матеріали польового дешифрування та знімання “мертвого простору”;
— дані про визначення елементів внутрішнього орієнтування знімків;
— відомості оцінки якості негативів;
— пояснювальну записку про виконані роботи з рекомендаціями по камеральній обробці;
— акти контролю та приймання робіт.
7.2.18. Камеральну обробку фототеодолітних знімків проводять згідно з вимогами Інструкції з
фотограмметричних робіт при створенні топографічних карт та планів.
П р и м і т к а. При визначенні положення нечітких або другорядних контурів відстані збільшують у 1,5
раза.
Таблиця 22а
Масштаб Переріз Максимальна Максимальна віддаль від Максимальна
знімання рельєфу, м віддаль між пікетами, приладу до рейки при віддаль від
м зніманні рельєфу, м приладу до рейки
при зніманні
контурів, м
1:5000 0,5 60 1000 1000
1,0 80 1000 1000
2,0 100 1000 1000
5,0 120 1000 1000
7.5.16. При зніманні способом лінійних засічок довжини ліній не повинні перевищувати довжини
мірного приладу (20-50 м), а кут засічки при точці повинен бути в межах 30-150°.
Кути кварталів, капітальних будівель та інших важливих контурів визначають засічками з трьох
точок.
7.5.17. Знімання в середині кварталів виконують такими ж способами, що і знімання проїздів.
При неможливості знімання в середині кварталів з точок знімальної основи його виконують з
точок висячих теодолітних ходів. Довжина і кількість ліній у висячих ходах не повинні перевищувати
значень, наведених у табл. 28.
Таблиця 28
Масштаб знімання Допустима довжина висячого ходу, Максимальна кількість ліній
м в ході
1:2000 200 3
1:1000 150 2
1:500 100 2
7.5.18. При виконанні горизонтального знімання всі дані заносять в абрис, який ведуть на
цупкому папері олівцем відповідними умовними знаками. Перерисування абрису забороняється.
7.5.19. Висотне знімання забудованих територій в рівнинних районах виконують нівелірами або
горизонтальним променем теодоліта чи кіпрегеля з рівнем на трубі, а в горбистій місцевості —
похилим променем.
Висотне знімання можна виконувати одночасно з горизонтальним зніманням мензульним
способом або окремо, при наявності планів горизонтального знімання.
7.5.20. Нівелірні ходи, які прокладають для висотного знімання, повинні опиратися на знаки
нівелювання I-IV класу і технічного нівелювання.
Як виняток, допускаються висячі ходи, які прокладають у прямому і зворотному напрямках.
Допустимі нев’язки в ходах або полігонах не повинні перевищувати f h = 50 L мм, а в
коротких ходах (до 2 км)
f h = 10 n ,
де L — довжина ходу в км; n — кількість станцій.
7.5.21. При висотному зніманні вся ділянка знімання повинна бути покрита висотними пікетами,
віддалі між якими для відповідного масштабу не можуть перевищувати значень, наведених у табл.
29. Крім того, пікети повинні бути визначені в характерних місцях, щоб забезпечити відображення
всіх деталей рельєфу.
Таблиця 29
Масштаб знімання Максимальна віддаль між пікетами, м
1:5000 100
1:2000 40
1:1000 30
1:500 20
7.5.22. При нівелюванні по обох сторонах рейок визначають позначки люків колодязів, цоколів
будинків, бетонованих лотків, настилів мостів та верху труб на дорогах. У решті випадків позначки
висот визначають по одній стороні рейки. Довжина візирного променя не повинна перевищувати
150 м.
7.5.23. При нівелюванні проїздів (вулиць) розмітку поперечних профілів виконують сталевою
рулеткою або оптичним віддалеміром через 20, 40, 50 або 100 м у залежності від масштабу плану,
характеру рельєфу і спеціальних технічних вимог. Крім поперечних профілів, на характерних
точках намічують плюсові точки. Віддалі між нівелірними точками поперечних профілів не повинні
перевищувати 40 м на планах масштабу 1:2000 і 20 м на планах масштабів 1:1000 і 1:500.
При нівелюванні поперечних профілів визначають висоти біля фасадної лінії, брівки
(бордюрного каменя), тротуару, осі вулиці (проїзду), брівки і дна кюветів, а також характерних точок
рельєфу.
7.5.24. На вимогу визначають позначки висот на кутах кварталів, входів у будинки (нижньої
сходинки і підлоги), середини в’їздів у двори, низу шляхопроводів, верху і низу підпірних стінок,
укосів, головок трамвайних і залізничних рейок, входів у підвальні приміщення, перетину лотків з
віссю проїзду.
Нівелювання виходів підземних інженерних мереж виконують при наявності спеціального
завдання.
7.5.25. З метою контролю на кожній станції визначають не менше двох контрольних пікетів, що
знаходяться у смузі перекриття і можуть бути одержані з іншої станції.
Розходження між контрольними висотами, що одержані з різних станцій, не повинні
перевищувати 20 мм.
7.5.26. Рисування рельєфу виконують безпосередньо в процесі знімання, а також камерально
по складених абрисах.
На ділянках з густою забудовою дозволяється не проводити горизонталі, а обмежуватися
тільки підписуванням висот точок.
7.5.27. Складання плану за матеріалами знімання, що виконане методом перпендикулярів і
засічок, починається з нанесення на план ліній і всіх точок ходів, які є основами перпендикулярів
або з яких були зроблені засічки. Від цих точок перпендикулярами і засічками наносять точки
контурів і об’єктів місцевості.
Спочатку на план наносять всі головні будівлі і об’єкти, що мають значення орієнтирів.
Внутрішньоквартальну забудову наносять на план після нанесення забудови проїздів. В останню
чергу наносять контури, які визначені з висячих ходів. Правильність нанесення контурів на план
контролюється в процесі складання за контрольними промірами, зробленими під час знімання.
7.5.28. Точки контурів на план дозволяється наносити за допомогою транспортира або тахео-
графа. Якщо полярні відстані до твердих контурів перевищують 6 см у масштабі плану, то їх
накладають за координатами.
7.5.29. Одночасно із складанням плану проїздів і внутрішньоквартальної ситуації на план
наносять висоти.
Висоти пікетів обчислюють безпосередньо у журналі; їх перевіряє інша особа.
7.5.30. Складений план перевіряють на місцевості, порівнюючи з натурою і проводячи
контрольні виміри.
Розходження між відстанями на плані і одержаними при контрольних промірах не повинні
перевищувати 0,4 мм у масштабі плану.
7.5.31. Камеральну обробку рекомендується виконувати за однією з технологій:
— з використанням ЕОМ для обчислення координат точок і складання планів традиційними
методами;
— фотограмметричним методом з використанням АФП “Стереоанаграф”;
— з використанням ЕОМ для побудови цифрових та електронних топографічних планів.
7.5.32. Після виконання знімання забудованих територій здають:
— оригінали планів на твердій основі або на пластику і формуляри;
— абриси горизонтального і висотного знімання;
— польові журнали або результати вимірювання в накопичувачах інформації;
— схеми прокладання ходів знімальної основи;
— каталог координат і висот точок;
— схему розміщення планшетів знімання;
— список назв вулиць, провулків, майданів тощо, затверджений органом місцевої влади;
— викопіювання для виконання зведень по рамках;
— акти польової перевірки і приймання робіт;
— технічний звіт (на об’єкт знімання).
Додаток 8
до Інструкції з топографічного знімання
у масштабах 1:5000,1:2000,1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
Визначення елементів приведення
При розвитку геодезичних мереж згущення і знімальних мереж виникають випадки, коли
вимірювання горизонтальних кутів проводяться при позацентровому положенні осі приладу (цент-
рування) або візирної цілі (редукція).
Елементи центрувань і редукцій визначають графічно на центрувальному листі. Визначення
виконують з трьох станцій таким чином, щоб проектувальні площини перетиналися під кутами,
0 0
близькими до 120 або 60 .
Пректування центра С, осі приладу J і візирної цілі V проводять за допомогою вивіреного
теодоліта при двох положеннях вертикального круга з відстаней, що більші або дорівнюють висоті
знака.
Кожен із дев’яти напрямків відмічають чотирма точками на краях центрувального листа (двома
точками відмічають напрямок, що одержаний при одному крузі, і двома — при другому).
Між кожною парою точок намічають середю точку. З’єднують однозначні середні точки
прямими лініями, одержують пересічення проекцій напрямків із точок стоянки теодоліта на С, J і V.
Якщо замість точок на перетинах одержали трикутники похибок, то вишукувані точки намічають
у середині цих трикутників. Сторони трикутників похибок не повинні бути більше 5 мм при
проектуванні осі приладу і центра пункту і 10 мм - при проектуванні візирного циліндра.
Лінійні елементи центрування l в метрах і редукції l1 вимірюють на центрувальному листі з
точністю до міліметрів від точки С до J і від С до V.
Кутові елементи центрування і редукції будують при проекції осі приладу J і візірної цілі V;
вимірюють їх транспортиром до частки градуса за ходом годинникової стрілки від напрямку на
проекцію центра даного пункту до напрямків, що прокреслені на два інших пункти.
Кут між напрямками на пункти, що визначений як різниця графічно виміряних напрямків, не
повинен відрізнятися від кута, що виміряний на пункті приладом, більше ніж на 2° при l 10см, на
1° при 10 l 20 см і на 0,5° при l 20 см.
При лінійних вимірюваннях елементи центрування віддалемірів і редукції відбивачів
визначають так само, як і при кутових спостереженнях, але на центрувальних листах обов’язково
прокреслюють лінії на всі пункти, до яких вимірювалися відстані.
Поправкою у виміряну відстань за позацентрове положення віддалеміра і відбивача є проекція
відрізку між центром пункта і центром приладу на відповідні напрямки.
Поправки за центрування і редукцію у виміряні лінії одержують безпосередньо з листа ви-
значення.
Додаток 13
до Інструкції з топографічного знімання у
масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
Додаток 15
до Інструкції з топографічного знімання у
масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
Короткі технічні дані про геодезичні прилади
Т е о д о л і т и
Назва групи Тип приладу Середня квадратична Призначення
Рівноточні
похибка вимірювання приладу
прилади, що
горизонт.
відповідають
кута одним прийомом,
групі
не більше
Н і в е л і р и
1. Типи
Позначення типу Коротка характеристика Переважна область
застосування
Н-3 Нівелір точний для визначення перевищень з Нівелювання III та IV
середньою квадратичною помилкою не більше 3 класів, інженерно-
мм на 1 км подвійного ходу геодезичні
вишукування
Н-10 Нівелір технічний для визначення Нівелювання
геодезичної основи
перевищень з середньою квадратичною топографічних зйомок,
помилкою не більше 10 мм на 1 км інженерно-геодезичні
вишукування в
подвійного ходу будівництві
2. Основні параметри
Параметри Норми для типів
Н-3 Н-10
Середня квадратична похибка перевищення на 1 км 3 10
подвійного
ходу, мм, не більше
Середня квадратична похибка перевищення на станції при відстані 2,0 5,0
від нівеліра до рейок 100м, не більше (мм)
Збільшення зорової труби, крат, не менше 30 20
Найменша відстань візування (без насадки на об’єктив), м, не більше 2 2
Коефіцієнт ниткового віддалеміру 100±1% 100±1%
Ціна поділки рівня на 2 мм:
установчого, мін 10±2 10±2
при трубі, сек 15±1,5 15±1,5
Маса, кг, не більше:
нівеліра 3 2
укладального футляра 2,5 2
Р е й к и н і в е л і р н і
1. Типи
Позначення типу, розміри Коротка характеристика Переважна область
(мм) застосування
РН-3,1500,3000,4000 Рейка нівелірна двостороння Нівелювання III та IV класів,
шашкова для нівелювання з інженерно-геодезичні
похибкою 3мм на 1 км ходу вишукування
РН-10, 4000 Рейка нівелірна двостороння Технічне нівелювання, будівельні
шашкова для нівелювання з роботи
похибкою 10мм на 1 км ходу
2. Основні параметри
Параметри Норми для типів
РН-3 РН-10
Ціна найменшого ділення шкали рейки, мм:
основної 10 10
додаткової 10 50
Ширина відлікового поля рейки, мм, не менше 60 60
Допустимі відхилення від номінального значення довжини ±0,2 ±0,5
найменшого інтервалу, мм
Допустима різниця між середньою довжиною метра пари 0,8 1,5
рейок комплекту, мм
Стрілка прогину рейки на всю довжину рейки, мм, не 6 10
більше
Маса рейки, кг, не більше:
при довжині 4000 мм 4,5 4,5
-”- 3000 мм 3,5 —
-”- 1500 мм 2,5 —
Продовження додатка 15
до Інструкції з топографічного знімання у
масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
Т а х е о м е т р и
1. Типи
Позна- Коротка характеристика Переважна область
чення застосування
2. Основні параметри
Параметри Норми для типів
Та3М ТС1010 Elta50 ТаН
Середня квадратична помилка вимірювання
одним прийомом
горизонтальних кутів
вертикальних кутів (зенітних відстаней) 4” 3” 5” 5”
відстаней, мм 5” 3” 5” 5”
5±3.10-6Д 3±2.10-6Д 5±3.10-6Д —
Продовження додатка 15
до Інструкції з топографічного знімання у
масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
С в і т л о в і д д а л е м і р и
1. Типи
Позначення Коротка характеристика Переважна область
застосування
БЛК, Світловіддалемір з імпульсним Полігонометрія 4 класу, 1 і
методом вимірювання 2 розрядів. Теодолітні
СТ5, відстаней і можливістю
встановлення на теодоліти
ходи.
2СТ10 серії 2Т, 3Т
2. Основні параметри
Параметри Норми для типів
СТ5 2СТ10
Дальність, м 5000 10000
Середня квадратична помилка 10+5.10-6Д 5+3.10-6Д
вимірювання відстані
0 0
Граничні кути нахилу ліній, що ±20 ±25
вимірюються
Напруга блоку живлення, В 6-8,5 6-8,5
Ціна одиниці молодшого 1 1
розряду табло, мм
Маса світловіддалеміра, кг 4,5 4,5
Маса світловіддалеміра без 3,8 3,5
основи, кг