Тема: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

План
1. Поняття та елементи договору купівлі-продажу
2. Зміст договору купівлі-продажу

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р., гл. 54
_____________________________________________________________________
1. Поняття та елементи договору купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або
зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і
сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Купівля-продаж — один з найважливіших інститутів цивільного права.
Відома нам історія правового регулювання цього договору налічує майже
чотири тисячі років. В процесі багатовікового розвитку правових систем
відбувався своєрідний природний відбір норм про купівлю-продаж. Випадкові,
невдалі положення з часом відсівалися, поступаючись місцем більш
обґрунтованим і якісним, підвищувався рівень юридичної техніки. Правові
норми, що спочатку регулювали тільки купівлю-продаж, поступово набули
характеру загальних, початкових положень для інших цивільно-правових
правочинів. Завдяки цьому інститут купівлі-продажу зробив величезний вплив
на формування договірного права всіх правових систем: в історичному аспекті з
нього вийшла практично вся загальна частина зобов'язального права. У свою
чергу, загальні положення договірного права майже цілком розповсюдили
свою дію на відносини з купівлі-продажу.
Сьогодні купівля-продаж — це найпоширеніший договір у цивільному
обороті. Переміщення матеріальних благ в товарній формі, що становить
основу будь-якого зобов'язання, в договорі купівлі-продажу виступає в
найбільш чистому вигляді, є його безпосереднім змістом. Особливе значення
цього інституту в сучасному праві обумовлене великою гнучкістю, масштабністю
сфери його застосування, адже по суті купівля-продаж — найбільш
універсальна форма товарно-грошового обміну. Прогрес техніки і науки,
ускладнення економічного життя суспільства не лише ведуть до виникнення
нових правових форм, але також виявляються в розвитку таких традиційних
інститутів, як купівля-продаж. Платна уступка патентних прав, передача цінних
паперів, відчуження повітряних суден і космічних апаратів — всі ці дії
набувають форми купівлі-продажу.
1
 Договір купівлі-продажу грає провідну роль в опосередкуванні
міжнародних економічних відносин, у сфері зовнішньої торгівлі. Його
регулюванню служить безліч міжнародних конвенцій і угод, серед яких головне
місце займає Конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-
продажу товарів.
Основу українського законодавства про купівлю-продажі складає глава 54
ЦК. Її відрізняє достатньо високий рівень юридичної техніки, вдале поєднання
традиційних положень і нових норм, відсутніх в колишньому ЦК. Правове
регулювання договору стало повнішим і детальнішим, внаслідок чого різко
зменшилася необхідність в численних підзаконних актах. Поряд з ЦК України
значну роль в регулюванні відносин купівлі-продажу відіграють спеціальні
закони, а також підзаконні нормативні акти: укази Президента, постанови
Верховної ради, акти окремих органів виконавчої влади. Деякі з них мають
загальне значення для всіх або багатьох різновидів купівлі-продажу, інші
поширюються лише на її окремі види.
ЦК України трактує купівлю-продаж як загальне родове поняття, що
охоплює всі види зобов'язань з відчуження майна за певну купівельну ціну.
Відповідно такі самостійні договірні типи стали розумітися як різновиди
договору купівлі-продажу (н-д, поставка, контрактація, енергопостачання). Це
дозволило законодавцеві сформулювати ряд загальних положень (ст.655—697
ЦК України), що можуть бути застосовані до всіх випадків платного відчуження
майна. Проте сфера дії договору купівлі-продажу дуже широка, аби можна було
обмежитися тільки цими загальними нормами.
Таким чином, в рамках загального поняття купівлі-продажу
законодавець виділяє її окремі різновиди, регульовані § 2—6 глави 54 ЦК:
роздрібну купівлю-продаж, поставку, контрактацію, постачання
енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна.
Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки вважається
укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди за усіма істотними умовами.
Договір купівлі-продажу може бути і реальним.
Купівля-продаж платний договір: підставою виконання зобов'язання з
передачі товару є отримання зустрічного задоволення у вигляді купівельної
ціни, і навпаки. Проте платність зобов'язання не рівнозначна його
еквівалентності. Ринкова економіка забезпечує еквівалентність товарного
звернення лише на макрорівні, що не виключає нерівності зустрічних надань з
окремих правочинів.. Наявність суб'єктивних прав і обов'язків у обох сторін
договору купівлі-продажу дозволяє характеризувати його як взаємний
(синалагматичний).
Зверніть увагу!!! Договір купівлі-продажу породжує зобов'язання з
платного відчуження майна за купівельну ціну у вигляді грошової суми, що
дозволяє відмежовувати його від інших договорів цивільного права. Так,
2
договір дарування передбачає безоплатне відчуження майна. У договорі міни
як зустрічне задоволення виступають не гроші, а інші товари. За договором
оренди майно передається не у власність, а у тимчасове володіння і (або)
користування. На відміну від купівлі-продажу предметом підрядних договорів
є не речі самі по собі, а результати діяльності підрядника, що мають
уречевлену форму. Основним змістом рентного договору є обов'язок
боржника здійснювати періодичні виплати отримувачеві ренти, боржникові,
що передав, у власність певне майно. Загальний розмір цих виплат (на відміну
від ціни в купівлі-продажі) зазвичай не піддається визначенню і не
знаходиться в особливій залежності від вартості переданого майна, а самі
виплати можуть проводитися не тільки в грошовій, але і в натуральній
формі.
Т.ч., основними відмінними ознаками зобов'язання з договору купівлі-
продажу є: платність, безповоротна зміна власника майна і обумовлена цим
сплата купівельної ціни у вигляді грошової суми.
Елементи договору купівлі-продажу. У цивілістиці до елементів договору
традиційно відносять його сторони, предмет, ціну (у платних договорах), строк,
форму і зміст, тобто права і обов'язки сторін.
Сторонами договору купівлі-продажу — продавцем і покупцем —
можуть виступати будь-які суб'єкти цивільного права: громадяни, юридичні
особи або держава. Проте можливість їх участі в окремих видах купівлі-
продажу може бути обмежена як природою самого договору, так і
особливостями правового становища суб'єкта (обсягом правоздатності,
характером речових прав на майно тощо).
Держава, що володіє цільовою правоздатністю, не може виступати
стороною договорів купівлі-продажу, орієнтованих на участь підприємців або
громадян-споживачів (н-д, договорів роздрібної купівлі-продажу, поставки,
контрактації, енергопостачання). Найбільш типові випадки безпосередньої
участі держави у договорах купівлі-продажу пов'язані з постачанням товарів
для державних потреб (зокрема, в державний резерв), продажем підприємств
або іншої нерухомості, а також продажем державних цінних паперів.
Можливість укладення договорів купівлі-продажу громадянами
визначається обсягом їх право- і дієздатності. Участь в окремих видах купівлі-
продажу, передбачених ЦК України, обумовлена наявністю у громадянина
статусу підприємця (н-д, в договорах поставки або контрактації).
Обмежено дієздатні особи мають право самостійно вчиняти тільки дрібні
побутові правочини, а інші — лише з дозволу піклувальника. Малолітні, крім
того, мають право набувати майна на засоби, надані законними
представниками або з їх згоди третіми особами. Неповнолітні можуть також
самостійно розпоряджатися своїми заробітком, стипендією або іншими
доходами.
3
 Купівля-продаж рухомого майна між подружжям не обумовлена будь-
якими спеціальними вимогами і підлягає загальним нормам § 1 гл.54 ЦК. Якщо
ж купівля-продаж пов'язана з відчуженням спільного майна подружжя третім
особам, потрібна їх спільна згода, яка, за загальним правилом, презюмується,
продаж нерухомості між подружжям пов’язаний з додатковими
формальностями (ст.65 СК України)).
За загальним правилом, продавцем в договорі купівлі-продажу може
виступати тільки особа, що володіє правом власності (господарського відання
або оперативного управління) на майно. Але у ряді випадків закон допускає
продаж майна особою, що не є його власниками. Так, комісіонер, що продає
або набуває майна для комітента, виступає в договорі купівлі-продажу від свого
імені (ст.1011 ЦК України). Продаж майна, на яке звернене стягнення в силу
застави (ст.590, 591 ЦК України), зазвичай здійснюється виконавцем або
безпосередньо — шляхом проведення торгів, або через комісійні магазини. У
такому ж порядку проводиться і продаж арештованого майна несправного
боржника.
Предметом договору купівлі-продажу, тобто товаром, за загальним
правилом, може виступати будь-яке майно, не вилучене з цивільного обороту.
Речі є найбільш поширеним, традиційним об'єктом купівлі-продажу, на
який орієнтовано правове регулювання цього інституту. Товаром можуть бути
будь-які речі: рухомі і нерухомі, визначені родовими або індивідуальними
ознаками, споживні і неспоживні, подільні і неподільні (зокрема складні).
Єдиним виключенням з переліку можливих товарів є гроші (окрім іноземної
валюти), що обумовлене самою природою договору купівлі-продажу.
Предметом купівлі-продажу, за загальним правилом, є речі, які на
момент укладення договору вже належать продавцеві на праві власності.
Питання про можливість купівлі-продажу майбутніх речей (т.т. таких, які існують
в природі, але належать не продавцеві, а третім особам або ще не існують
зовсім) раніше в цивілістиці було дискусійним. Ч.1 ст.656 ЦК України позитивно
вирішує це, оскільки містить загальну норму, що дозволяє укладати договір
купівлі-продажу відносно майбутніх речей (якщо інше не встановлене законом
або не обумовлене характером товару).
Згідно ч.4 ст. 656 ЦК України купівля-продаж цінних паперів і валютних
цінностей здійснюється відповідно до § 1 гл. 54 ЦК України, якщо законом не
встановлені на цей рахунок спеціальних правил. Відносно цінних паперів такі
правила передбачені Закону України «Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні», а обіг валютних цінностей регулюється Законом України
«Про валюту і валютні операції».
Купівля-продаж речей, обмежених в обороті, можлива, якщо вона не
порушує їх спеціального правового режиму. Це означає, що покупцем такого
товару може бути тільки особа, спеціально уповноважена на володіння
4
відповідною річчю.
Майнові права також включені до предмету договору купівлі-продажу
ч.2 ст.656 ЦК України. Можливість купівлі-продажу майнових прав
вітчизняними юристами довгий час ставилася під сумнів. Дійсно, «купівля-
продаж майнових прав втрачає свої відмінні риси, зливаючись частково з
уступкою прав у зобов'язаннях. Проте широке розповсюдження правочинів
платної уступки майнових прав (в першу чергу біржових операцій, договорів
уступки патентних прав, а також купівлі-продажу часток в праві спільної
часткової власності на нерухоме майно) у результаті схилило законодавця до
необхідності їх врегулювання. На жаль, залишено без відповіді питання про те,
які конкретно права можуть бути предметом купівлі-продажу. Адже майнове
право — поняття не менш широке, ніж річ. Такі права можуть існувати і в
рамках зобов'язань, і поза ними (н-д, речові права), можуть мати як відносний,
так і абсолютний характер (н-д, виключні права).
Принципова можливість відчуження деяких речових прав у відриві від
продажу відповідної речі випливає з тлумачення гл.32, 33, 34 ЦК України. Проте
практиці такі випадки поки не відомі, і навряд чи вони набудуть широкого
поширення. Адже платна уступка прав володіння і користування (або тільки
користування) на певний час охоплюється поняттям найму речі. Тому найбільш
поширеним випадком купівлі-продажу речових прав є платне відчуження
частки у праві спільної часткової власності на річ (як правило, нерухому).
Майнові (перш за все виключні) права на результати творчої діяльності
можуть бути предметом купівлі-продажу у випадках, коли це не суперечить
природі таких прав і не заборонено спеціальним нормативним актом. Основна
відмінність купівлі-продажу від передачі патентних прав за ліцензійними
договорами полягає в повноті їх уступки, що приводить до зміни власника.
Можливість купівлі-продажу зобов'язальних прав зв'язана з цілим
поряд обмежень, обумовлених природою цих прав.
По-перше, предметом договору не можуть виступати майнові права
продавця відносно самого себе. Уступка таких прав (н-д, права вимагати від
«продавця» виконання певної роботи) означала б одночасне прийняття на себе
кореспондуючих обов'язків перед «покупцем». Отже, у цей момент виникає
зобов'язання (у нашому прикладі — з договору підряду), характер якого
визначається природою прав, якими поступаються, але не має нічого спільного
з купівлею-продажем.
По-друге, більшість договорів цивільного права носить взаємний
характер, тобто кожна сторона має і права, і обов'язки. Вони настільки тісно
пов'язані, що розірвати їх — означає зруйнувати зміст договору. Проте
предметом купівлі-продажу можуть бути лише майнові права, але не обов'язки
(єдиний виняток — продаж підприємства). Тому продати майнові права,
засновані на взаємному договорі, можна тільки у тому випадку, якщо
5
продавець вже виконав усі належні йому обов'язки. Так, замовник за
договором підряду може продати право вимагати передачі результату робіт,
що належить йому, якщо він вже сплатив ці роботи авансом. В односторонніх
договорах (н-д, позика речей) вказане обмеження відпадає. Крім того,
предметом купівлі-продажу не можуть виступати окремі, одиничні права
вимоги (або їх елементи), «вирвані» з контексту відповідного договірного
зобов'язання. Це привело б до «часткової» цесії, яка недопустима.
По-третє, продаж прав вимоги грошового характеру, що випливають з
договорів про передачу товарів, виконання робіт або надання послуг,
здійснюється у формі договору про уступку грошової вимоги (ст.1077 ЦК
України), а не купівлі-продажу. Отже, предметом продажу можуть бути права
вимоги натурального характеру з договорів, і права, що виникають з
недоговірних зобов'язань. Таким чином, сфера застосування договорів купівлі-
продажу майнових прав є досить вузькою. Практично вона зводиться до
біржових операцій, уступки виключних прав і платному відчуженню часток в
праві власності на нерухомість.
Купівля-продаж нематеріальних благ також неможлива, оскільки вони
зазвичай є атрибутами, що індивідуалізують особу їх носія (володаря), або є
необхідними умовами її існування, а тому в принципі не можуть відчужуватися.
Допустима платна передача лише прав на деякі нематеріальні блага, н-д, за
договором комерційної концесії, але не самих благ. Так, можна передати право
використання імені в комерційних цілях (шаховий комп'ютер «Каспаров»), але
при цьому ім'я не змінить свого носія, тобто не буде продано.
Результати інтелектуальної діяльності — винаходи, промислові зразки
тощо — також є нематеріальними благами і не можуть виступати предметом
продажу як такі (на відміну від прав на них). Неможливість їх відчуження
обумовлена самою природою цих об'єктів: вони є результатом віддзеркалення
буття, дійсності, свідомості людини і в цьому сенсі належать всім і не належать
нікому.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути і право вимоги, якщо
вимога не має особистого характеру.
За положеннями ст.6581 ЦК України, сторони договору купівлі-продажу
можуть домовитися, що одна сторона придбає в іншої право розірвати цей
договір в односторонньому порядку.
Договір купівлі-продажу є розірваним, якщо сторона, яка набула право
розірвати договір, протягом визначеного строку не заявить вимогу про
виконання договору. Сторони можуть обумовити розірвання договору купівлі-
продажу вчиненням цією стороною певних дій або настанням певних обставин
протягом визначеного строку або у визначений час.
Ціна договору купівлі-продажу є його істотною умовою лише у випадках,
6
прямо передбачених, н-д в роздрібній купівлі-продажі, при продажі товару в
розстрочку або продажу нерухомості, зокрема підприємства. У інших видах
договору купівлі-продажу умова про ціну може бути і відсутньою, що не
впливає на дійсність правочину. Тут застосовується правило ч.1 ст.691 ЦК
України.
Ціна в договорі купівлі-продажу, як правило, узгоджується самими
сторонами, тобто є вільною (договірною). При цьому порядок визначення ціни
може бути різним. Вона може встановлюватися безпосередньо, тобто шляхом
вказівки на певну грошову суму, що сплачується за одну одиницю товару або за
вагу товару, що продається (н-д, 10 000 тис. грн. за 1 т товару). Також можливо і
фіксація цін шляхом вказівки на порядок їх визначення (з використанням
додаткових критеріїв) без вказівки конкретної. Останній спосіб найчастіше
застосовується в господарській практиці підприємців.
Зазвичай ціна товару встановлюється в українських гривнях, проте
можливе її визначення і у валюті іншої країни.
Свобода визначення ціни сторонами договору купівлі-продажу не є
абсолютною і у ряді випадків прямо обмежена законом. Так, в публічних
договорах роздрібної купівлі-продажу ціна товарів, що продаються, за
загальним правилом, встановлюється однаковою для всіх споживачів. У
договорах приєднання свобода визначення ціни трансформується в можливість
погодитися із запропонованою контрагентом ціною або взагалі відмовитися від
укладення договору.
Крім того, ціни на деякі групи товарів, що представляють особливе
значення для держави, можуть безпосередньо встановлюватися або
регулюватися державою.
Строк договору купівлі-продажу, за загальним правилом, не є його
істотною умовою. Проте для договорів поставки або продажу товарів в кредит з
розстрочкою платежу термін виконання відповідних зобов'язань набуває
особливого значення. Тому ЦК України відносить його до істотних умов цих
договорів.
Строк договору купівлі-продажу може бути визначений сторонами
календарною датою, закінченням періоду часу, вказівкою на подію, яка
неминуче повинна наступити (н-д, відкриття навігації), або моментом вимоги.
Якщо ж термін договору сторонами не встановлений, його слід визначати
виходячи із загальних правил ст.530 ЦК України з урахуванням вимог ст.663 та
692 ЦК України.
Форма договору купівлі-продажу визначається його предметом,
суб'єктним складом і ціною. Всі договори продажу земельної ділянки, єдиного
майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого
майна повинні під загрозою недійсності укладатися у письмовій формі,
7
нотаріально посвідчуватися та реєструватися у відповідних державних органах
(ст.657 ЦК України), крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в
податковій заставі.
Відносно форми договорів купівлі-продажу рухомих речей
застосовуються загальні правила ст.206-208 ЦК України.
Порядок укладення договору купівлі-продажу регулюється загальними
нормами гл.53 ЦК України. Проте для окремих різновидів купівлі-продажу
закон встановлює особливі правила. Такі, зокрема, норми про публічну оферту
(ст.699 ЦК України).

_____________________________________________________________________
2. Зміст договору купівлі-продажу
Права і обов'язки продавця. Основним для продавця є обов'язок з
передачі товару покупцеві, конкретний зміст якої розкривається в § 1 гл. 54 ЦК
України. Структурно цей параграф розпадається на групи статей, що регулюють
окремі умови договору купівлі-продажу, пов'язані, зокрема, з передачею
товару. Спочатку законодавець формулює відповідну умову, потім визначає
наслідки її порушення (відповідальність).
Обов'язок по передачі товару покупцеві включає цілий ряд умов (вимог)
і припускає передачу товару:
а) шляхом вручення товару або надання його в розпорядження
покупця;
б) разом з приналежностями і документами, що стосуються товару;
в) у певній кількості;
г) за погодженим асортиментом;
д) відповідній комплектності і в комплекті, якщо таке передбачене;
е) встановленої якості;
ж) вільним від прав третіх осіб;
з) у тарі і упаковці.
А. Вирішенню цього питання служить ст.664 ЦК України. Вона регулює
різні способи передачі товару покупцеві залежно від того, в якому місці
відбувається передача товару, і на якій із сторін лежить обов'язок з його
перевезення. Якщо договір передбачає обов'язок продавця з доставки товару
покупцеві, такий вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві
(п.1. ч.1 ст. 664 ЦК України). У випадку, коли товар передається покупцеві
безпосередньо в місці знаходження товару, відповідний обов'язок продавця
вважається виконаним у момент, коли товар наданий в розпорядження
8
покупця (п.2 ч.1 ст.664 ЦК України). Нарешті, якщо договір не передбачає
обов'язку продавця з доставки товару покупцеві або з передачі товару в місці
його знаходження, продавець вважається таким, що виконав свій обов'язок у
момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки
покупцеві (ч.2 ст.664 ЦК України). Зрозуміло, всі ці правила застосовуються,
якщо договором купівлі-продажу не встановлене інше.
З нормами ст.664 ЦК України тісно пов'язано визначення моментів
виникнення права власності на товар у покупця і переходу на нього ризику
випадкової загибелі або пошкодження товару. За загальним правилом, ризик
випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить на
покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено
договором або законом (ч.1 ст.668 ЦК України).
Ч.2 ст.668 ЦК України передбачає випадок розщеплення моментів
переходу права власності і ризику випадкової загибелі. Зокрема, таке може
мати місце у разі продажу товару в процесі його транспортування. За загальним
правилом, в цьому випадку ризик випадкової загибелі переходить на покупця з
моменту укладення відповідного договору купівлі-продажу. А ось право
власності у нього виникне пізніше: у момент видачі йому товару перевізником.
Втім, сторони легко можуть уникнути несприятливих наслідків, визначивши в
договорі моменти переходу права власності і ризики випадкової загибелі
одноманітно.
Отже, належним виконанням обов'язку з передачі товару покупцеві може
виступати як фактична передача (зокрема перевізникові або організації зв'язку),
так і символічна, а також передача шляхом вручення товаророзпорядчих
документів.
Невиконання продавцем обов'язку по передачі товару дає покупцеві
право відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування
заподіяних збитків (ч.1 ст.665 ЦК України). Якщо ж предметом купівлі-продажу
була індивідуально-визначена річ, покупець також може вимагати від
продавця виконання обов’язку в натурі, тобто вимагати відібрання у нього цієї
речі (ст. 620 ЦК України).
Б. Товар повинен передаватися покупцеві разом з приналежностями і
документами, що стосуються товару (ч.2 ст.662 ЦК України). Приналежностями
в цивільному праві називаються речі, що не мають самостійного господарського
значення і покликані обслуговувати головну річь, але не пов'язані з нею
конструктивно (н-д, чохол для захисту комп'ютера від пилу). Перелік
документів, що підлягають передачі разом з товаром, може бути вельми
широким і визначається законом, іншими правовими актами або самим
договором. Зазвичай до таких документів належать сертифікати якості, технічні
паспорти, інструкції з експлуатації, ремонту, зберігання, керівництво із порядку
збирання, налагодження товарів тощо. Особливе значення обов'язок з передачі
9
супутніх документів набуває відносно продажу технічно складних виробів (і в
першу чергу промислового устаткування), нормальне користування якими без
відповідної інформації зазвичай неможливо.
Невиконання продавцем обов'язку з передачі приналежностей до товару
і документів, що відносяться до нього, за загальним правилом, дає покупцеві
право відмовитися від виконання договору купівлі-продажу і вимагати
відшкодування збитків (ст.666 ЦК України). Проте, на відміну від невиконання
обов'язку з передачі самого товару, тут покупець спочатку повинен призначити
продавцеві розумний строк для усунення допущених порушень. І лише якщо
продавець не передасть приналежності і документи в зазначений строк, у
покупця виникає право на розірвання договору і відшкодування збитків.
В. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в кількості,
визначеній в договорі купівлі-продажу.
Для встановлення кількості товарів в договорі необхідно перш за все
вибрати одиницю вимірювання кількості. Такими є міри ваги (тонна прокату),
об'єму (барель нафти), довжини (метр рейки), площі (квадратний метр
поліетиленової плівки). Часто кількість товарів визначається поштучно, рідше -
грошовому виразі, коли ціна є не тільки масштабом вартості, але і мірою
кількості (н-д, партія олівців на загальну суму 1 тис. грн.).
Кількість товару, що продається, може встановлюватися або фіксованою
цифрою, або шляхом вказівки на спосіб визначення кількості (н-д, продаж
шпалер в кількості, необхідній для обклеювання конкретного приміщення).
Останній варіант досить часто використовується в договорах поставки і
енергопостачання.
Порушення продавцем умови про кількість товару (ст.670 ЦК України)
може виражатися як в передачі меншої, ніж узгоджене (недопоставка), так і
більшої кількості товарів (надмірна поставка). У першому випадку покупець має
право на власний вибір вимагати або передачі йому необхідної кількості
товару, або розірвання договору (і те і інше може супроводжуватися стягненням
збитків). У другому випадку покупець зобов'язаний прийняти узгоджену в
договорі кількість товару, але доля надлишків вирішуватиметься особливо.
Перш за все, покупець зобов'язаний повідомити продавця про передачу зайвої
кількості товарів. Отримавши повідомлення покупця, продавець має
можливість розпорядитися зайвими товарами (перепродати іншому, забрати
собі тощо). Якщо ж він цього не зробить, покупець має право або прийняти
надлишок (сплативши його за ціною договору), або вимагати, щоб продавець
розпорядився ним, тобто звільнив покупця від зайвих товарів.
Вказані правила носять загальний характер і застосовуються, якщо
договором або додатковою угодою між сторонами не передбачене інше.
Г. Договір купівлі-продажу може передбачати обов'язок продавця
10
передати товар покупцеві в узгодженому асортименті.
Асортимент — це об'єднання (угрупування) однорідних товарів, що
розрізняються за видами, моделями, розмірами, кольорами і іншими ознаками
(ч.1 ст.671 ЦК України). Умова про асортимент не є істотною для договору
купівлі-продажу, якщо його відсутність може бути заповнена за допомогою ч.2
ст.671 ЦК України. Але в той же час асортимент є кількісним показником, а
кількість — частина істотної умови купівлі-продажу. Проте законодавцеві все ж
таки не можна дорікнути в непослідовності, адже асортимент характеризує не
одиницю (штуку) товару, а їх групу (партію). Саме тому для укладення договору
купівлі-продажу досить визначити лише загальну кількість товарів, без їх
розбивки на окремі види.
Умова про продаж товарів в асортименті може бути пряма передбачено
договором або випливати з суті зобов'язання. Так, очевидно, що велика партія
одягу, що продається підприємству роздрібної торгівлі, повинна включати
предмети різного розміру, фасону, кольору, тобто поставлятися в асортименті.
Якщо асортимент в договорі не визначений, але з суті зобов'язання
випливає необхідність передання товарів в асортименті, продавець може або
самостійно визначити асортимент, виходячи з відомих йому потреб покупця,
або відмовитися від виконання договору (ч.2 ст.671 ЦК України).
Порушення продавцем умови про асортимент полягає в передачі товарів,
повністю або частково не відповідних узгодженому в договорі асортименту.
Передача товарів в асортименті, який повністю не відповідає договору, дає
покупцеві відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений,
- вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч.1 ст.672 ЦК
України). Якщо ж невідповідність асортименту переданих товарів договору є
частковою, тобто разом з товарами потрібного асортименту передані товари, не
передбачені договором, покупець має право: а) відмовитися від усього товару;
б) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від
решти товарів; в) вимагати заміни частини товарів, що не відповідає
асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; г) прийняти
весь товар (ч.2 ст.672 ЦК України). Всі ці дії покупця можуть супроводжуватися
стягненням з продавця збитків.
Ч.4 ст.672 ЦК України містить важливе правило, за яким покупець, що не
повідомив продавця про відмову від товарів в розумний строк, вважається
таким, що прийняв їх. Питання про ціну, за якою повинні оплачуватися прийняті
покупцем товари, що не відповідають умові про асортимент, регулюється ч.5
ст.672 ЦК України.
Д. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар відповідної
комплектності і в комплекті, якщо такий передбачений.
Комплектність товару — це наявність у ньому усіх необхідних складових
11
частин (агрегатів, вузлів, деталей тощо), тобто сукупність багатьох речей, що
характеризуються спільністю їх функціонального призначення. Так,
комплектність комп'ютера зазвичай припускає наявність системного блоку,
вінчестера, дисплея, клавіатури і ін.
На відміну від приналежностей, речі, що входять до комплектності товару
необхідні для безпосереднього використання товару за призначенням і
зазвичай конструктивно пов'язані одні з одними. Можна побачити якісь
паралелі між комплектністю і асортиментом. Проте асортимент припускає
розбиття товарів по видах усередині одного роду, а комплектність — це
наявність різнорідних речей, що використовуються спільно, як складові
частини, елементи єдиного цілого.
Умова про комплектність товару в більшості випадків визначається
сторонами шляхом посилань на відповідні нормативно-технічні документи
(державні, галузеві стандарти, технічні умови тощо), рідше — перерахуванням
всіх складових елементів товару. Якщо комплектність товару не встановлена у
договорі тим або іншим способом, вона визначається звичаями ділового
обороту або вимогами, що зазвичай пред'являються (ч.2 ст.682 ЦК України).
Наслідки передачі товару з порушенням комплектності істотно
відрізняються від порушення умови про асортимент. Так, покупець
некомплектного товару має право вимагати від продавця відповідного
зменшення купівельної ціни або доукомплектування товару в розумний строк
(ч.1 ст.684 ЦК України). І лише, якщо вимога про доукомплектування товару не
виконана, покупець набуває додаткових прав за своїм вибором: вимагати
заміни некомплектного товару на комплектний або відмовитися від договору і
вимагати повернення сплаченої грошової суми (ч.2 ст.684 ЦК України). Таким
чином, обсяг прав покупця некомплектного товару вужчий, ніж у випадку
порушення умови про асортимент.
На відміну від комплектності товарів комплект — це досить довільне і
обумовлене ситуативними вимогами сторін об'єднання в одну групу
різнорідних товарів, функціонально і конструктивно не пов'язаних один з
одним. Типовий приклад комплекту товарів — набір продуктів, що придбають в
магазині. За бажанням покупця такий набір може включати різні поєднання
речей.
Умова про комплект товарів визначається самими сторонами договору за
їх бажанням, оскільки ніякими нормативними актами неможливо передбачити
обов'язкових вимог до складу комплекту. Основною вимогою, що
пред'являється до передачі комплекту, є одночасність вручення усіх речей, що
входять в нього (ч.1 ст.683 ЦК України).
На відміну від норм про асортимент або комплектність, ст.683 ЦК України
не містить диспозитивних правил, що дозволяють вирішити долю договору
купівлі-продажу, в якому не визначений склад комплекту товарів, який
12
продається. Оскільки об'єктивних критеріїв визначення змісту комплекту
товарів не існує, закон не в має можливості заповнити цю прогалину у
волевиявленні сторін. Отже, відсутність домовленості сторін про комплект (але
не комплектності) товарів повинна розглядатися як неукладення відповідного
договору, якщо не узгоджена кількість товарів різного роду.
Порушення умови про комплект (тобто передача не всіх товарів, що
входять в комплект) зазвичай не заважає покупцеві користуватися вже
переданими товарами, оскільки їх якість не страждає від такого порушення.
Тому виглядає достатньо дивним правило ч.3 ст.684 ЦК України, яке прирівнює
наслідки цього порушення до порушення умови про комплектність товару. В
результаті цього порушуються права покупця комплекту товарів. Адже якби він
набував товарів не в комплекті, а окремо, невиконання договору відносно
одного з товарів відразу ж давало б покупцеві права, передбачені ст.665 ЦК
України.
Е. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, якість якого
відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч.1 ст.673 ЦК України).
Умова про якість товару належить до звичайних умов договору і в
більшості випадків встановлюється самими сторонами. При цьому якість товару
може визначатися різними способами: за зразком, за описом (специфікації), на
основі стандарту, по попередньому огляду і ін.
Визначення якості за описом (відносно складних промислових товарів —
по специфікації) означає, що товар повинен відповідати усім параметрам,
експлуатаційним характеристикам, зафіксованим в його описі. Часто опис
товару включає і креслення, принципові схеми пристрою товару, його
зображення (н-д, в каталозі посилкової торгівлі). Зразком називається
екземпляр товару, який являється еталоном якості для товарів, що продаються.
У сфері бізнесу при визначенні якості за зразком сторони зазвичай відбирають
декілька екземплярів товару, які зберігаються у сторін договору (іноді третьої
особи) і використовуються при вирішенні суперечок про якість. Продаж товарів
за зразком набуває широкого поширення і в роздрібній торгівлі, де має свою
специфіку. Визначення якості товару шляхом відсилання до відповідного
стандарту — найбільш поширений спосіб як в національному, так і в
міжнародному торговому обороті. Стандартизація товарів дозволяє чітко
визначати їх якість на високому професійному рівні, уникаючи при цьому
надмірної описовості. Попередній огляд як спосіб визначення якості товару
зазвичай застосовується в аукціонній торгівлі, при продажі предметів
антикваріату, творів мистецтва, інших індивідуально-визначених речей. У цьому
випадку продавець гарантує покупцеві ту якість, яку останній схвалив в
результаті огляду товару. Часто умова про якість визначається не одним, а
декількома з вказаних способів одночасно.
За відсутності у договорі умови про якість продавець зобов'язаний
13
передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду
звичайно використовується (ч.2 ст.673 ЦК України). А якщо покупець при
укладенні договору повідомив продавця про конкретну мету придбання товару,
він повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно
до цієї мети. Наявність тієї або іншої мети покупки, що є мотивом здійснення
правочину, зазвичай не впливає на дійсність договору. Але в результаті
включення цієї мети в договір вона набуває характеру його істотної умови.
У ряді випадків закон обмежує автономію волі сторін при формулюванні
умови про якість товару. Як правило, це пов'язано з потребою забезпечення
суспільних інтересів у сфері господарського обороту або захисту прав
споживачів (ч.4 ст.673 ЦК України). В Україні такі вимоги містяться в різних
стандартах: державних (ДСТ), галузевих (ГСТ), стандартах підприємств (СП).
Якість товару не може залишатися незмінною вічно, тому важливо
визначити період часу, протягом якого вона буде достатньою для нормального
користування річчю. Більш того, з часом якість товару може погіршитися
настільки, що використання речі стане небезпечним для життя, здоров'я або
майна покупця. Тому, необхідно визначити момент, коли товар почне
представляти загрозу для покупця. Ці проблеми вирішуються шляхом
встановлення гарантійних строків, строків придатності і строків служби
товару.
Гарантійний строк — це період часу, протягом якого товар повинен
відповідати цілям його звичайного використання.
Тривалість договірних гарантій якості товарів визначається гарантійними
строками, які можуть встановлюватися як угодою сторін договору (а також
самим виготовлювачем товару), так і обов'язковими для них вимогами
нормативних актів (в першу чергу — ДСТ). У останньому випадку гарантійні
строки носять відносно-імперативний характер, тобто можуть бути змінені
договором лише у бік їх збільшення, і виступають як звичайні умови договору
купівлі-продажу. Якщо ж гарантійний строк на товар не встановлений ні
договором, ні ДСТ, то через ч.1 ст.675 ЦК України товар повинен відповідати
вимогам щодо його якості в момент його передачі покупцеві.
За загальним правилом, гарантійний строк починає спливати з моменту
передання товару покупцеві. Проте, якщо покупець не мав можливості
використовувати куплений товар у зв’язку з обставинами, що залежать від
продавця (зокрема через виявлені в ньому недоліки), перебіг гарантійного
строку припиняється на весь час дії відповідних обставин (ч.2 ст.676 ЦК
України).
Стосовно складних речей, тобто комплектних товарів, гарантія якості
розповсюджується і на всі складові товару (комплектуючі вироби), якщо інше не
передбачене договором купівлі-продажу (ч.3 ст.675 ЦК України). Тому
гарантійний строк на них, як правило, вважається рівнозначним гарантійному
14
строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним.
Строк служби товару часто невиправдано змішують з строком його
придатності. Ці поняття дійсно мають багато спільного, оскільки і один і інший
строк визначає період безпечного використання товару. Але із Закону України
«Про захист прав споживачів» слідує ряд практично важливих відмінностей цих
термінів. Так, строк служби встановлюється відносно неспоживних товарів
тривалого користування, тоді як строк придатності встановлено на товари
споживні і, як правило, швидкопсувні (продукти харчування, парфумерія,
медичні засоби тощо).
Строк служби товару починає спливати з дня продажу товару споживачеві
і лише при неможливості встановити його — з дня виготовлення товару. Строк
придатності спливає з дня виготовлення товару.
Строк придатності завжди визначається одиницями часу (періодом,
датою), а строк служби товару може обчислюватися і іншими одиницями
вимірювання (н-д, кілометрами при визначенні строку служби автомобіля).
В межах строку придатності товару продавець або виготовлювач
відповідає за будь-які його недоліки (з урахуванням положень ст.678, 679 ЦК
України), тоді як їх відповідальність в межах строку служби (але після
закінчення гарантійного строку) обмежена істотними недоліками, що виникли
внаслідок їх вини (Закон України «Про захист прав споживачів»).
Таким чином, строк служби товару можна визначити як період,
протягом якого покупцеві забезпечена можливість безпечного використання
неспоживчого товару за призначенням. Строк придатності — це період, після
закінчення якого споживний товар вважається непридатним для використання
за призначенням і не може бути реалізований.
Наслідки порушення умови про якість товару регулюються ст.678-680 ЦК
України і залежать від таких чинників, як наявність або відсутність гарантії
якості, характер і строки виявлення недоліків товару.
За загальним правилом, продавець відповідає тільки за недоліки товару,
які виникли до моменту його передачі покупцеві або з причин, що існували до
цього моменту (ч.1 ст.679 ЦК України). Але розподіл між сторонами обов’язку
доведення цього факту тісно пов'язаний з наявністю договірних гарантій якості
на товар. У відсутність таких гарантій (встановлених договором або ДСТ)
покупець зобов'язаний довести, що недоліки виникли ще до моменту передачі
йому товару (або з причин, що існували до цього моменту). Якщо ж на товар
встановлена договірна гарантія якості, ситуація прямо протилежна. Для
звільнення від відповідальності продавець вимушений доводити, що недоліки
товару виникли після його передачі покупцеві (унаслідок порушення покупцем
правил використання або зберігання товару, дій третіх осіб або непереборної
сили).
15
 Чим більше часу проходить між моментами передачі покупцеві товару і
пред'явленням ним продавцеві вимог, пов'язаних з недоліками товару, тим
складніше суду з'ясувати дійсні обставини справи. Крім того, тривалий строк
використання товару до пред'явлення претензій з його якості породжує сумніви
у тому, що недоліки товару виникли ще до його передачі покупцеві. Аби
уникнути подібних складнощів ст.680 ЦК України встановлює граничні строки
виявлення недоліків проданого товару. Їх значення в тому, що претензії
покупця до якості товарів можуть бути пред'явлені і за відповідних умов
підлягають задоволенню, тільки якщо недоліки товарів були виявлені протягом
строків, передбачених вказаною статтею.
Як правило, по товарах, на які не встановлений гарантійний строк або
строк придатності, претензії з якості можуть бути заявлені, якщо недоліки
проданого товару були виявлені в розумний строк, але в межах двох років, а
щодо нерухомого майна – в межах трьох років від дня передання товару
покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо
встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець
володів нерухомим майном до укладання договору, зазначені строки
обчислюються від дня укладання договору.
Строки для виявлення недоліків товару, що перевозився або був
відправлений поштою, обчислюються від дня одержання товару в місці
призначення.
Спеціальні правила, орієнтовані на захист покупця, встановлені ч.3 ст.680
ЦК України відносно недоліків комплектуючих виробів.
Стаття 678 ЦК України наводить поділ недоліків товару на, умовно
кажучи, істотні і звичайні (неістотні). Під істотними недоліками слід розуміти
такі дефекти, які не можна усунути взагалі або усунення яких пов’язане з
непропорційними витратами або затратами часу, або що виявляються
неодноразово або з’являються знову після їх усунення (ч.2 ст.678 ЦК України).
Решта недоліків товару вважається звичайними. Наслідки їх виявлення в товарі
різні.
Наявність в проданій речі звичайних (неістотних) недоліків не дає права
покупцеві на розірвання договору, так само як і на заміну товару. Можливості
покупця в цьому випадку обмежені правом вимагати відповідного зменшення
купівельної ціни, або безоплатного усунення недоліків товару в розумний
строк, або відшкодування власних витрат на усунення недоліків товару (ч.1
ст.678 ЦК України).
Виявлення в товарі істотних недоліків додатково дає покупцеві право на
розірвання договору або на заміну дефектного товару доброякісним (ч.2 ст.678
ЦК України). Аналогічні правила застосовуються і відносно товарів, що входять
до складу комплекту.

16
 Ж. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар вільним від прав
третіх осіб (ст.659 ЦК України).
Якість товару, в найширшому сенсі слова, залежить не лише від його
природних фізичних, конструктивних, технологічних властивостей, але і від
міцності правових підстав володіння ним, тобто титулу. Адже однією з основних
відмінних особливостей купівлі-продажу є зобов'язання продавця з
перенесення на покупця права власності на річ. Якщо титул продавця
небездоганний, він не зможе забезпечити покупцеві можливість
безперешкодного володіння, користування і розпорядження купленим
товаром. Тому збитковість титулу власника-продавця означає в той же час і
юридичну дефектність самого товару.
Умова про передачу речі, вільної від прав третіх осіб, є звичайною
умовою договору купівлі-продажу і регулюється ст.659-661 ЦК України.
Положення цих статей носять імперативний характер і не можуть бути змінені
угодою сторін, про що, зокрема, зазначає ч.2 ст.661 ЦК України.
Дана умова вважається порушеною, якщо товар, що продається,
обтяжений правами третіх осіб (речовими або зобов'язальними). Наявність
таких обтяжень, може привести навіть до вилучення речі на користь третіх осіб
за рішенням суду, тобто до евікції. Обтяження можуть існувати у відношенні не
тільки речі, але і її окремих складових частин (комплектуючих), приналежності,
а також документів.
Наслідки вказаних порушень розрізняються залежно від характеру
обтяження речі. Покупець має право вимагати розірвання договору купівлі-
продажу або відповідного зменшення ціни товару, обтяженого правами третіх
осіб. Вказана вимога підлягає задоволенню, якщо тільки продавець не доведе,
що покупець сам знав або повинен був знати про існування цих прав. Коли ж
обтяження товару полягають не в наявності суб'єктивних прав, а лише у вимогах
(претензіях) третіх осіб, поки що невизнаних судом, вимога покупця
задовольняється, якщо продавець не доведе, що до моменту передачі товару
йому не було відомо про такі вимоги.
Як і в нормах про якість товару, обов'язковою умовою задоволення вимог
покупця служить виникнення відповідних обтяжень товару до моменту його
передачі. Тому продавець не відповідатиме за дефектність титулу, що виникла
після того, як товар перейшов до покупця.
У разі пред'явлення позову про витребування товару продавець на
вимогу покупця зобов'язаний вступити в справу на стороні останнього (як третя
особа без самостійних вимог). Ухилення від виконання цього обов'язку
позбавляє продавця права доводити неправильність ведення справи покупцем
(ч.3 ст.660 ЦК України). Тому у разі програшу справи покупцем продавець
залишиться беззбройним перед особою відповідного регресного позову. Якщо
ж покупець не залучив продавця до участі в справі, останній може звільнятися
17
від відповідальності, якщо доведе, що, взявши участь в справі, він міг би
запобігти вилученню проданого товару у покупця.
У разі вилучення товару третьою особою у покупця продавець
зобов'язаний відшкодувати йому заподіяні збитки, якщо тільки не доведе, що
покупець знав або повинен був знати про можливу евікцію (ч.1 ст.661 ЦК
України).
3. За загальним правилом, продавець зобов'язаний передати покупцеві
товар в тарі і (або) упаковці (ч.1 ст.685 ЦК України). Цей обов'язок не
розповсюджується на продаж товарів, які за своїм характером не вимагають
затарювання або упаковки.
Упаковка і тара служать цілям захисту товарів від дії навколишнього
середовища (а іноді і захисту самого навколишнього середовища від шкідливих
властивостей товару) і полегшення їх обороту (продажу, перевезення,
зберігання).
Обов'язок по затарюванню або упаковці товару може встановлюватися як
угодою сторін договору купівлі-продажу, так і через обов'язкові вказівки
законодавства. Конкретні способи упаковки (затарювання) товарів
визначаються або нормативним актом, який передбачає обов'язковість
упаковки (затарювання), або самим договором купівлі-продажу. Якщо ж вони
не встановлені ні законом, ні договором, товар повинен бути упакований
звичайним для нього способом, а якщо і такий відсутній, то способом, що
забезпечує збереження товару (ч.2 ст.685 ЦК України).
Умова про упаковку (затарювання) товару може бути порушена
продавцем як в результаті невикористання упаковки (тари) взагалі, коли це
необхідно відповідно до договору або нормативного акту, так і в результаті
використання неналежної упаковки (пошкодженою, вживаною для інших
товарів, такою, що не забезпечує збереження товару тощо). При таких
порушеннях покупець має право вимагати від продавця відповідно: а) упаковки
(затарювання) товару або б) заміни неналежної упаковки (тари).
Замість пред'явлення продавцеві вказаних вимог покупець може
скористатися правами, передбаченими ст.678 ЦК України. Таким чином,
законодавець фактично прирівняв умову про упаковку (тару) до умов про якість
товару.

18