Дорослі, які пережили токсичний вплив

родичів

Шеррі Кемпбелл
 У багатьох родинах трапляються токсичні особи, які маніпулюють, оббріхують і
принижують своїх рідних. Перед ними слід поставити кордони — вважає Шеррі Кемпбелл
(США), спираючись на багаторічний досвід роботи з такими клінічними ситуаціями.
У практичному посібнику відома консультантка і психотерапевтка дає покрокові
інструкції, як дистанціюватися від родинного насильства, зцілитися після пережитого і
захистити своє право на щасливе життя, гармонію і повагу.
Книжку вперше перекладено українською мовою. Вона стане в пригоді всім, хто
цікавиться прикладною психологією, а насамперед людям, котрі прагнуть вийти за межі
токсичних стосунків і потребують професійної підтримки.
 Шеррі Кемпбелл
Дорослі, які пережили токсичний
вплив родичів

Як захистити особисті кордони,

реагувати на критику й позбутися
сорому після розриву стосунків?
Присвячується
моїй чарівній доньці Лондон.
Ти — моя «причина». Люблю тебе.
 Дякуємо за підтримку українських видавництв та бажаємо
вам приємного читання.

Нагадуємо про те, що даний твір захищений Законом України

«Про авторське право і суміжні права».
Поширення та копіювання цього твору без згоди
правовласника є порушенням авторського права та
переслідується законом.
Цей файл є захищеним цифровим водяним знаком.

Цю книгу купив користувач: lilia.lukasevych@gmail.com

(Замовлення № 37340, 2024-01-04 00:43:00)

ВІДГУКИ ПРО КНИГУ

«Шрозірвав
еррі Кемпбелл написала книгу, яку має прочитати кожен, хто
стосунки з токсичними рідними. Її книга містить
важливі елементи, вкрай необхідні для подолання сорому, пережитого
в дитинстві, і стане читачам своєрідним путівником крізь усі етапи
емоційного зцілення, який допомагає встановити особисті кордони, що
розширюють можливості. Кожен розділ її книги містить змістовний
аналіз найбільш поширених проблем, з якими стикаються дорослі, що
пережили токсичну динаміку сімейних стосунків».

— Кім Саїд, автор книги «Як уникати контакту як справжній

бос!» (How to Do No Contact Like a Boss!)

«Шеррі Кемпбелл написала низку обов’язкових до прочитання

книг про правильність підтримання стосунків з токсичними рідними і
про уміння любити себе після їх розриву. Її остання книга — це
черговий шедевр, який знайде відгук у серці кожного, кому потрібна
допомога в подоланні токсичних стосунків. Цю книгу обов’язково
повинен прочитати кожен фахівець у сфері психічного здоров’я, адже
зазвичай інформації та відомостей про цю психологічну травму
недостатньо. Прочитай цю книгу і підпишись на Кемпбелл у
соціальних мережах для здобуття знань, що сприятимуть твоєму
розвитку!»
 — Ден Пірс, засновник проєкту Mentally Fit і учасник проєкту
Thrive Global

«Жодна інша прочитана мною книга про самодопомогу не сприяла

у розірванні стосунків з моєю токсичною сім’єю, зціленні й подоланні
наслідків їх розриву. Я крок за кроком дотримувався плану Шеррі
Кемпбелл. Лише за кілька тижнів її праця полегшила біль, що ятрив
мою душу все життя. Ця книга буде корисною і для тих, хто пережив
таку психологічну травму, і для лікарів, які займаються цією
проблемою. Ця книга допомогла мені пробачити моєму батьку, з яким
я не мав стосунків, перш ніж він помер. Вона також допомогла мені
дізнатися шокуючу правду, якої я ніколи не знав. Те, що сталося, я
можу описати як щось божественне. Я був емоційно травмованою
дитиною, прагнув збагнути власну цінність. Сьогодні я абсолютно
сформований, більш емоційно зрілий дорослий чоловік з надійними
кордонами, впевнений у власній самодостатності».

— Том Дутта, відзначений нагородами канадський головний

виконавчий директор, автор світових бестселерів, спікер TED, радіо- і
кінопродюсер

«Слова Шеррі Кемпбелл, сповнені співчуття й емпатії, полонять

читача, даючи йому чітке розуміння того, як насправді зцілитися від
токсичних стосунків. Кемпбелл ділиться власним болісним досвідом із
боку жінки, яка вирвалася з токсичного оточення й щиро розповідає
про пережите. Вона дає читачам поради, які заповнюють усі
фрагменти головоломки. Вона доводить, що здобуття свободи від
нав’язливої, токсичної сім’ї, повноцінне життя, в якому панує мир і
злагода, реальне. Я настійно рекомендую книгу „Дорослі, які
пережили токсичний вплив родичів“ кожному, хто шукає справжньої
свободи для власного життя».

— Джулі Локун, докторка філософії в галузі освіти,

сертифікована лайф-коучка і фасилітаторка мрій у компанії Crown &
Compass Life Coaching, LLC

«Шеррі Кемпбелл пропонує унікальний і життєвий підхід до того,

чим насправді є розрив із токсичними рідними. Вона пояснює, що таке
токсичне насильство в сім’ї, як воно впливає на формування почуття
сорому й розгубленості, які супроводжують людину все життя, а також
пропонує читачу практичні кроки до зцілення власного життя, щоби
назавжди зупинити насильство. Кемпбелл не лише фахівчиня, а й
людина, яка теж пережила насильство, що зріднює її з тими, хто
відчуває таке. Кемпбелл вважає, що читачам, які намагаються
подолати таку психологічну травму, потрібен інший уцілілий більше,
ніж фахівець, щоби повністю розібратися в усіх тонкощах звільнення
від токсичного насильства з боку сім’ї. Ця книга дасть тобі змогу
відчути те, що тобі ніколи не дозволяли ні відчувати, ні говорити».

— Джек Кенфілд, співавтор серії книг «Курячий бульйон для душі.

Думай позитивно. 101 історія, що мотивує» і «Правила успіху: як
дістатися від точки А до точки Б» (The Success Principles: How to Get
from Where You Are to Where You Want to Be)

«Кілька років тому перед інтерв’ю із Шеррі Кемпбелл я наївно

запитала: „Напевно, нелегко було зважитися викреслити власну сім’ю
зі свого життя?“, на що вона миттю відповіла: „То був не вибір, то була
необхідність, щоби вижити“». Для мене це стало моментом прозріння.
Завдяки власному досвіду і знанням, Кемпбелл підтримує тих, хто
переживає токсичний сімейний досвід, і дає їм дієві поради, як
зцілитися, витримати і, зрештою, досягти успіху. Як людина, яка
пережила психологічне насильство, Кемпбелл є ідеальним голосом,
здатним допомогти людям, які переживають цю незбагненну
психологічну травму й почуття сорому, нав’язане сім’єю. Вона
допомагає їм встановити життєво важливі кордони, які дають змогу
вирватися на свободу. Я з великим задоволенням рекомендую останню
книгу Кемпбелл «Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів».

— Робі Людвіг, докторка психології, телеведуча, психотерапевтка

й авторка

«Іноді найкращим рішенням для психологічного здоров’я є

встановлення надійних кордонів від токсичних людей, навіть якщо
вони — твої рідні. У цій книзі Шеррі Кемпбелл застосовує співчуття,
власний досвід і прямий підхід, щоби назавжди змінити твоє життя. У
ній міститься безліч інформації про токсичних рідних, тому кожен, хто
її прочитає, здобуде надзвичайно корисні знання про те, як
психологічно й емоційно підготуватися до розриву стосунків із
рідними, пережити втрату таких стосунків і зберегти здорові кордони.
Кемпбелл вчить нас, що зцілення від непорозуміння полягає не в тому,
аби змусити інших зрозуміти тебе, а в тому, аби мати мужність
вистояти самотужки попри всі труднощі».

— Джулі Хефнер, авторка книги «Піклування про власне тіло й

душу» (Nourishing Your Body and Soul
 ПЕРЕДНЄ СЛОВО

О
дні з найскладніших проблем психотерапії, як не дивно,
пов’язані з болісними переживаннями, яких зазнає людина, що
бореться з токсичним впливом партнера, батька / матері або
члена сім’ї, котрий вчиняє психологічне насилля. Емоційні страждання
можуть бути інтенсивними й нерегульованими, виражатися через
почуття безнадійності, депресії, постійного занепокоєння або тривоги.
Як учасник системи виживання, іноді ти можеш відчувати вплив
дезадаптивних моделей, які виражаються невпевненістю в собі й
самопожертвою, нехтуванням власними потребами, приглушенням
радості, втратою міцної внутрішньої опори, зневірою у власних силах і
вчинками власного істинного голосу.
Як фахівчиня з нарцисизму, я часто стикаюся з парами й рідними,
які переживають зраду, насильство, зневагу, пригнічення, тиск,
байдуже ставлення, контроль і презирство. Життя в токсичній сім’ї, де
постійно порушуються незаперечні кордони, може запустити в системі
виживання людини такі захисні механізми, як відданість за будь-яку
ціну, виконання нереалістичних очікувань і вимог, самосаботаж і
підпорядкування, сильний гнів або інтенсивне пригнічення почуттів.
Такі дезадаптивні моделі формуються на ранніх етапах розвитку
дитини, коли емоційні потреби не задовольняються належним чином, а
негативний досвід формує основу самооцінки дитини (одночасно з
природою дитини і її темпераментом), згодом набуваючи характеру
несвідомих реакцій на постійні відомі загрози й загрози з боку сім’ї,
які супроводжують її все життя.
Тож я безмежно рада, що моя колега, докторка Шеррі Кемпбелл,
написала цю неймовірну книгу. У книзі «Дорослі, які пережили ток-
сичний вплив родичів» її голос звучить чітко, виразно і глибоко--
метафорично, що є результатом мудрості, здобутої і з особистого, і з
професійного досвіду. Відверто і витончено Шеррі ділиться з нами
особистими життєвими викликами, які містять напружену боротьбу й
рішучу силу. Вона також ділиться з нами зухвалими і важливими
підходами до здорової адаптації й корекції фундаментальних
упереджень та емоційно викривлених моделей мислення, які
виникають унаслідок тривалого впливу негативних життєвих ситуацій.
Шеррі нагадує нам, що ідеальних сімей не існує і що негаразди в сім’ї
можуть ще довго даватися взнаки після їх закінчення. Вона доводить
нам, що хоч суперечки й розбіжності є частиною взаємодії між
людьми, ми маємо чітко розрізняти типові конфлікти, які можна
вирішити за допомогою діалогу, і нестійкі токсичні стосунки, в яких
встановлення кордонів є запорукою емоційного здоров’я і
благополуччя.
Ця книга вчить мистецтву встановлювати кордони:
переосмислювати й коригувати кількість і глибину спілкування з
токсичними рідними. Яскраво висвітлюючи найактуальніші питання й
болісні таємниці, які мучать багатьох людей усе життя, Шеррі
пропонує тобі відчинити двері у світ, де твоє почуття скорботи
зможуть зрозуміти й допоможуть подолати. Це світ, в якому тобі не
доведеться «шукати власне серце в бюро знахідок»; світ, у якому ти,
нарешті, зможеш узяти «ручку в руку й написати сценарій до свого
життя».
Шеррі присвятила багато років клінічній практиці як фахівчиня,
консультантка і психотерапевтка, написавши попередньо кілька книг.
Книга «Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів» — це
неперевершений посібник, який не лише нагадає тобі про пережитий і
домінантний досвід, а й запропонує ефективні стратегії зцілення тих
старих і глибоко вкорінених емоційних ран, які досі лунають у стінах
твоєї емоційної пам’яті. Це стратегії, які можуть трансформувати
деструктивні життєві моделі в здорові і стійкі.
Я сміливо рекомендую книгу докторки Кемпбелл як безцінний
ресурс для кожного, хто нині бореться з проблемами, пов’язаними з
токсичними сімейними стосунками, або з наслідками розриву
токсичних стосунків. Книга «Дорослі, які пережили токсичний вплив
родичів» допоможе здобути емоційну свободу, відродити й оновити
розуміння власних можливостей… допоможе знову дихати на повні
груди.

— Венді Т. Бехарі,

авторка світового бестселера «Роззброєння самозакоханого»

(Disarming the Narcissist)
 ВСТУП

Ти маєш право

Р
ішення про розрив стосунків із сім’єю — це непорушний вибір
тіла, розуму й духу. Встановлення безконтактних кордонів або ж
розрив стосунків вимагає цілковитої віри в те, що нарізно вам
буде краще. Розрив стосунків — це заборона будь-яких прямих і
непрямих контактів — фізичних, усних чи письмових — з іншою
особою або групою осіб. Таке рішення необхідно ухвалювати з вірою в
те, що, розірвавши стосунки із сім’єю, з тобою не просто все буде
гаразд, а значно краще. Твоє визначення фрази «все гаразд» може
відрізнятися від твоїх сподівань або початкових уявлень, але запевняю
тебе: почуватися здоровим і щасливим цілком можливо й за таких
обставин.
Безконтактні кордони, які я допоможу встановити і навчу
дотримуватися за допомогою цієї книги, сприятимуть створенню
емоційної і психологічної безпеки, якої ти потребував усе життя. Ці
кордони допоможуть тобі відчути свободу від тиску з боку сім’ї, якої
ти так довго прагнеш. Ці кордони будуть достатньо міцними, аби
захистити тебе від твоїх кривдників. Встановивши кордони, ти зможеш
спокійно насолоджуватися життям, вільним від постійного насильства,
контролю, драматизму й маніпулятивних ігор, притаманних токсичній
сімейній системі, частиною якої ти є.
Із власного досвіду знаю, що розрив сімейних стосунків має два
протилежні емоційні боки. З одного боку, розрив сімейних стосунків
дарує абсолютну свободу. Ми відчуваємо гордість за те, що, нарешті,
відстояли власне право на те, аби нас любили саме такими, якими ми є.
З іншого боку, ми відчуваємо приховану невпевненість у собі й
токсичний сором, що завдає нам страждань на нашому життєвому
шляху наодинці, коли ми запитуємо себе, чи не припустилися раптом
жахливої помилки.
Чому ми так почуваємося? А тому що це наша сім’я. Хто не
потребує або не хоче мати люблячу сім’ю? Кожен із нас прагне цього.
На жаль, система, до якої належать токсичні рідні не визнає
жодних правил, крім власних. У токсичних сім’ях немає можливості
альтернативи. Токсичні сімейні системи закриті до змін і нових ідей.
Для них не є характерними гнучке мислення або поведінка.
Толерування — це мовчазна згода на насильство. Мовчазна згода
негативно впливає на розвиток особистості, свободу, любов і щастя, на
які кожен із нас має право й заслуговує на те, щоби їх знайти.
Токсична динаміка сімейних стосунків переважно ґрунтується на
парадигмі групового мислення, за якою будь-яке мислення і прийняття
рішень всередині сімейної системи категорично виключає творчість,
незалежність або індивідуальну відповідальність кожного члена сім’ї.
Токсична сімейна система ефективна завдяки своїй кількості, що
особливо дієво, коли методом залякування є групове цькування, де
ти — безневинна дитина. До такого типу залякування тебе готували з
раннього дитинства.
Як лікарка, дослідниця, учениця і практикиня, я не розумію, як
приналежність до системи, яка заважає розвитку індивідуальності або
індивідуальної відповідальності, може допомогти комусь стати на
шлях істинного пізнання, розвитку і прийняття себе таким, яким він є
насправді. Очевидно, почуття власної гідності стало чимось
незбагненним, що ти прагнеш відчути і зрозуміти, але не можеш, адже
сімейна система, частиною якої ти є, не дає тобі можливості
відокремитися і вирватися з її пазурів природним шляхом. Щоби
сформувати почуття власної гідності, ти маєш вирватися на волю.
Шукаючи спосіб вирватися з токсичної сім’ї і зцілити власне
життя, я зрозуміла, що більшість інформації, яку я знала, не
заохочувала й не пропонувала розірвати такі стосунки. Інформація
здебільшого була присвячена розумінню токсичності, різним типам
токсичних людей, впливу токсичних рідних на нас, а також впливу
токсичної сімейної системи на ефективність нашого функціонування в
суспільстві. Прочитана і вивчена мною інформація неабияк посприяла
особистому розвитку, але у всій тій інформації я не знайшла нічого, що
б допомогло мені подбати про себе повністю. До того ж ніхто не мав
відповіді на запитання, які я ставила собі, намагаючись розібратися з
власною психічною травмою, адже наукова література вчить, що
підтримка бодай якихось сімейних стосунків є невід’ємним
складником подолання нашого душевного болю.
Проблема в тому, що я знала: якщо продовжуватиму терпіти бодай
якісь прояви насильства, вони продовжуватимуться й надалі. Хоч для
декого збереження стосунків із токсичною сім’єю може бути
прийнятним, багато хто з нас знає: саме збереження таких стосунків не
дасть нам змоги розвиватися і зцілюватися.
Збереження таких стосунків означало б продовжувати бути
замкненою, наляканою, толерантною до насильства, виснаженою
версією самої себе. Яка від цього користь? Я жила так роками, і жодні
пошуки не допомогли мені ні зцілитися, ні позбутися мого болю.
Можливо, як і я, ти переконаний у тому, що необхідно залишатися
«хорошою людиною» й підтримувати бодай якийсь зв’язок із
токсичною сім’єю. Однак та «хороша» версія тебе була б абсолютно
нещирою і шкідливою — ні, не сім’ї, а тобі самому. Залишатися
«хорошою людиною» означає бути поруч із тим, хто й досі знущається
з тебе.
Щоб остаточно розірвати стосунки, можуть знадобитися роки, адже
ми не уявляємо, як це може вплинути на нас і на наше життя. Думка
про невідоме життя на самоті непокоїть і лякає. Щоб наважитися
розпочати процес власного зцілення, я мала відчути, що хтось дійсно
розуміє мій біль, мої внутрішні конфлікти і страхи. Я хотіла й мала
зрозуміти, що відчуває людина, яка переживає процес розриву
стосунків із сім’єю, а також з якими викликами або складнощами вона
стикається, ухвалюючи такі рішення. Саме тому в цій книзі я ділюся
власною історією, яка подарувала мені свободу і водночас налякала до
глибини душі.
На шляху до зцілення після розриву стосунків я почувалася
самотньою першопрохідницею. Мені довелося прожити і пройти цей
шлях наосліп, але тепер я знаю, як це зробити,— і це дає мені
можливість запропонувати щось особливе й цінне кожному, хто
зіткнувся з такими самими проблемами під час своїх пошуків. Я
особливо вірю, що ми не можемо зцілитися, поки терпимо насильство.
Саме тому я і багато інших людей розривають стосунки, про що я
писала у своїй книзі «Це ж твоя сім’я: як розірвати стосунки з
токсичними рідними й полюбити себе» (But It’s Your Family: Cutting
Ties with Toxic Family Members and Loving Yourself in the Aftermath),
котра вийшла у 2019 році. Я висвітлюю тему «Наслідки розриву
стосунків», бо, чуючи фрази «розрив стосунків» або «відсутність
контактів», люди автоматично думають, що ті, хто розриває
стосунки — злі, ображені, незрілі, недоброзичливі, розпещені,
заздрісні, дорослі діти, які ставляться жорстоко й нерозумно до своїх
рідних. Така думка є абсолютно помилковою. Розрив стосунків немає
нічого спільного зі злістю, ненавистю, впертістю, невмінням прощати,
зіпсованістю або жагою помсти. Розрив стосунків — це виключно
турбота про себе.
Порушуючи цю тему, я не маю на меті зруйнувати чиюсь сім’ю. Я
не можу зруйнувати сім’ю, яка вже є токсичною й зруйнованою. Моя
мета — пролити світло на цю важливу тему і запропонувати здорові,
практичні варіанти турботи про себе. На мою думку, розрив стосунків
значною мірою полягає в тому, щоби зберегти сім’ю в майбутньому
поколінні — після того, як хтось, як-от ти або я, вирішить, що насилля
в сім’ї має зупинитися на ньому.
Розрив стосунків із токсичними рідними дарує надію й робить
життя зрозумілим. У цій книзі я розповім і про можливості, і про
виклики, які приходять разом із розривом стосунків. Звичка не
довіряти самому собі була закладена в тебе ще в ранньому дитинстві.
Недовіра до себе надзвичайно заважає тобі, людині, яка пережила
насильство, вживати необхідних заходів для самозахисту. Та недовіра
може нагадувати повільну кровотечу, якщо постійно сумніватися в
правильності прийнятого рішення або відчувати на собі
несправедливий осуд і критику з боку суспільства, яке не може
зрозуміти, що є ті, кому необхідно розірвати стосунки з власною
сім’єю. Оскільки тебе виховували невпевненим у собі, не дивно, що ти
сумніваєшся: ти занадто чутливий або занадто суворий щодо власних
кордонів. Я знаю, що зцілення від цієї невпевненості в собі має
вирішальне значення для повноцінного, радісного і сповненого любові
життя. Згодом ти зможеш розібратися зі своїм почуттям розгубленості,
провини, тривоги, самотності й печалі. Ліки і набір навичок, описані в
цій книзі, пропонують тобі встановити нові кордони й опанувати нові
способи мислення.
Найбільший подарунок зробиш для себе (якщо розірвеш стосунки з
токсичними рідними) — це можливість постійно лікувати свої душевні
рани, щоб відновитися повністю. Твої базові потреби закладаються
при народженні і вони мають бути закриті. Базові потреби дітей (і це
неповний перелік) — отримувати достатню кількість часу, любові й
уваги, а також щоб їх чули, приймали і розуміли. Якщо ці потреби не
задовольняються, то відмотати час назад, щоби дати можливість будь-
яким зовнішнім любовним стосункам зцілити або закрити твої базові
потреби, не вдасться. Учені наївно припускають, що ми шукаємо
стосунки поза сім’єю, щоби задовольнити власні базові потреби в
любові, прийнятті й емоційній підтримці. Хоч романтичні стосунки є
фундаментальними, необхідними й важливими для нашого загального
благополуччя, я вірю, що звалювати на плечі іншого такий тягар, як
задоволення потреб, котрими знехтувала твоя сім’я, не лише
недоречно, але й неможливо. Припускати, що хтось може закрити
базові потреби, які здатна задовольнити лише сім’я, в якій ми
народилися,— емоційно небезпечно й нерозумно. Проаналізувавши
таку інформацію, можна помилково припустити, що інші люди можуть
залікувати наші рани й задовольнити наші базові потреби, а насправді
ми самостійно маємо навчитися заліковувати власні рани й закривати
власні потреби.
Зцілення приходить через ретельний аналіз пережитого в минулому
й того, як пережите привело тебе до цього моменту. Твоя
найважливіша робота як людини — це відновлення власного життя.
Моя єдина моральна мета полягає в тому, щоб допомогти тобі
прийняти і зберегти твоє бажання зцілитися. Я розповім про ті
неочікувані труднощі, які спіткали мене й інших, і надам путівник,
який допоможе тобі продовжувати дбати про себе, не озираючись у
минуле. Твоїй деструктивній сім’ї немає місця в процесі твого
зцілення. Найкраще зцілення — це те, яке ти здобуваєш самостійно. Я
дозволяю тобі:

Розірвати стосунки з токсичними рідними.

Покинути й розірвати стосунки з кожним, хто регулярно завдає
шкоди твоєму благополуччю.
Відчувати і гніватися, дбати про себе і свої потреби, і не
довіряти, отримавши пропозицію пробачити.

Дбати про власне життя так, як вважаєш за потрібне, нікому й

нічого не пояснюючи.

Щоб нагадувати собі про це щоразу, в разі потреби, завантаж цей

безкоштовний інструмент із сайту http: // www.newharbinger.com /
49289, роздрукуй його і розмісти в будь-якому зручному для тебе місці.
 ЧАСТИНА 1

Примирення з власним рішенням

 Розділ 1

Розрив стосунків — це самозахист

Р
озриваючи стосунки, ти робиш внесок у власний захист і
свободу. Метою розриву стосунків не є заподіяння шкоди, болю
або смутку рідним. Приймаючи таке рішення, ти не завдаєш
шкоди своїм родичам, натомість ти робиш щось важливе для себе.
Втім, свободу таку отримати — це не з «гори скотитися». Вона завжди
має зворотний бік — потворний і болісний, тому насамперед пам’ятай,
що ти робиш це заради себе.
Потреба розірвати стосунки з рідними: батьками, братами /
сестрами, дорослими дітьми або іншими родичами — має спільні
причини. Іронія долі в тому, що ці причини майже не відрізняються від
тих, через які б ти розірвав стосунки з токсичним другом, коханою
людиною або колегою. Нижче наведено кілька поширених причин,
через які ти, ймовірно, або вже розірвав стосунки з токсичними
рідними, або маєш намір це зробити:
• емоційне насильство й маніпуляції (перекручування подій, тиск,
обман, наклеп, домисл, навішування ярликів, відволікання,
звинувачення, присоромлення, різкий осуд, дорікання, драматизація,
бомбардування любов’ю, перебільшення, шпигування, вторгнення в
особисте життя, контроль або надмірна сварливість);
• фінансове насильство;
• фізичне насильство;
• сексуальне насильство;
• залежність і зневага;
• різні або суперечливі цінності;
• слабкі кордони;
• брак взаємоповаги;
• брак відданості й чесності;
• колективне цькування — одна людина піддається різкому осуду з
боку всієї сім’ї;
• розпускання пліток.
Маю надію, що, ознайомившись із загальними причинами, через
які багато хто вирішує розірвати стосунки із своїми родичами, ти
відчув певне полегшення. Це і є причини розриву стосунків. Вони
дають змогу тобі зрозуміти, що ти не самотній. На щастя, причини
значно легше зрозуміти, ніж способи, оскільки способи вимагають дій,
що в таких емоційно напружених ситуаціях завжди викликає страх і
тривогу.
Нижче наведено корисні рекомендації, як повідомити рідним про
те, що ти більше не підтримуватимеш із ними зв’язок, встановивши
безконтактні кордони:
• Поговорити (наперед знаючи, що розмова не дасть позитивний
результат).
• Написати лист з обґрунтуванням власного рішення.
• Припинити спілкування без пояснення причин.
• Розірвати стосунки. Заблокувати. Стерти. Видалити.

Інсайт :
Немає ідеального способу розірвати стосунки. Важливо те, що ти
розриваєш їх через безвихідь.

Хвилинка на роздуми:
Подумай, який реальний, але не обов’язково безконфліктний спосіб
розірвати стосунки буде для тебе найменш болісним і найбільш
простим. Запиши, як плануєш дбати про себе? Від чого конкретно ти
захищаєшся? Які моделі поведінки будуть витіснені з твого життя?
Фактично запиши, які переваги отримаєш від розриву стосунків.
Опановуючи описаний у книзі процес очищення від негативного впливу
сім’ї на твоє життя, не забувай відповіді на ці запитання.

Основні риси характеру токсичних людей

Щоб краще зрозуміти токсичних рідних, варто проаналізувати
основні риси характеру, які вказують на токсичність людини. Мені
більше до вподоби слово «токсичний», ніж ті ярлики або діагнози, які
наведені в Діагностичному і статистичному посібнику з психічних
розладів (DSM-5). Термін «токсичний» пропонує просту
характеристику індивідуума, який демонструє кілька рис характеру, що
належать до різних розладів особистості кластера B, описаного в DSM-
5. Визначивши основні риси твоїх токсичних родичів, ти отримаєш
краще розуміння того, з ким і з чим маєш справу. Ці риси вказують на
те, що вони є токсичними за діагнозом, а не через твої уявлення або
підвищену чутливість, у чому хотіли б переконати тебе рідні. Кожній
людині, ймовірно, властиві кілька з таких рис:
• Відчуття дискомфорту, якщо людина не перебуває у центрі уваги.
• Швидка зміна емоцій.
• Надмірна драматичність.
• Надмірна стурбованість власним зовнішнім виглядом.
• Постійний пошук впевненості або схвалення.
• Надмірна чутливість до критики або несхвалення.
• Низька терпимість до розчарування.
• Прийняття необдуманих рішень.
• Труднощі в збереженні стосунків, які часто є фальшивими або
поверховими.
• Погрози або спроби самогубства для привертання до себе уваги.
• Перебільшення досягнень і здібностей.
• Віра в те, що кращий від інших.
• Зверхність.
• Очікування особливих привілеїв і беззаперечної відповідності
очікуванням.
• Використання інших у власних інтересах.
• Заздрість і приниження інших.
• Зарозуміла й пихата поведінка.
• Вимога особливого ставлення до себе.
• Труднощі з контролем над емоціями й поведінкою.
• Нездатність впоратися зі стресом, адаптуватися до змін (чи те й
інше).
• Саркастичний і «колючий» характер.
• Ухиляння від дорослих обов’язків, пасивна й безпорадна
поведінка.
• Великий страх бути покинутим.
• Песимістичний або негативний погляд на життя.
• Перебування наодинці є нестерпним.
• Байдужість до добра і зла.
• Постійна брехня або обман із метою використання інших.
• Безсердечне, цинічне і зневажливе ставлення до інших.
• Використання чарівності або дотепності заради особистої вигоди
або задоволення.
 • Надмірна самовпевненість.
• Періодичні проблеми із законом, а саме злочинна поведінка.
• Часте порушення прав інших через залякування і шахрайство.
• Брак співчуття до інших або докорів сумління після заподіяння
іншим шкоди.
• Нездатність усвідомлювати негативні наслідки власної поведінки
або робити висновки з них.
Маю надію, що ознайомлення зі списком підтвердить правильність
рішення розірвати стосунки або, можливо, підсилить сміливість таке
рішення прийняти. Цей список підтверджує, що насильство й
маніпуляції, з якими ти зіткнувся, є реальними.

Недосконалі або токсичні рідні

Токсичні риси характеру або негативну поведінку періодично
проявляє кожен із нас, адже ніхто не досконалий. У цьому розділі я
зосереджуся саме на батьках, але отримані знання ти можеш
застосувати й до інших токсичних рідних. Усі батьки ненавмисно
шкодять власним дітям. Життя складне і навіть найбільш достойні
батьки не завжди можуть забезпечити емоційну підтримку власним
дітям. Якщо у тебе є діти, напевно, ти маєш власні ситуації, пов’язані з
вихованням дітей, про які ти глибоко жалкуєш. Хоча такі звичайні
помилки у вихованні дітей не роблять тебе токсичним.
Такі незначні випадки є прийнятними й нормальними. Різниця в
тому, що, як здоровий батько / матір, ти почуваєшся жахливо, коли
завдаєш болю власним дітям. Притаманне тобі почуття провини й
каяття мотивує тебе усунути заподіяну шкоду. Ти не виправдовуєш
власне почуття сорому, перекладаючи провину на своїх дітей.
Однак токсичні батьки саме так і чинять. Їхньому вразливому
самолюбству легше звинувачувати у власних негараздах інших. Вони
змушують твою невинну свідомість вірити в те, що якби ти був
кращою дитиною та / або менше вимагав, вони були б кращими
батьками. Тобі, дитині, важко навіть уявити, що батьки можуть
помилятися. Діти несвідомо вбирають у себе й ототожнюють себе із
соромом, який несправедливо на них звалюють за дії й ситуації,
причиною яких вони не були. Хоча щоразу, коли тебе присоромлюють,
ти, дитина, починаєш вірити в те, що ти «поганий».
 З часом я, та й багато інших уцілілих від насильства, приймаємо
сувору реальність, яка полягає в тому, що наші рідні насправді ніколи
не любили й не люблять нас. Вони не любили й не люблять нас не
через те, що ми були поганими дітьми, братами / сестрами або
двоюрідними братами / сестрами, а через те, що ніколи не цінували
любов як таку. Єдине, що цінують твої токсичні рідні,— це влада.
У моєму випадку моя матір любила мене нещиро. Я завжди
відчувала, що її любов до мене вимушена. Вона любила мене, тому що
я була її обов’язком. Я знаю, що це правда, адже завжди відчувала на
собі її зневагу й бачила її несхоже ставлення до інших членів сім’ї. Я,
безумовно, відчувала періодичні прояви її доброти й уваги
(необхідність для ефективної маніпуляції), які змушували мене вірити
в те, що вона мене любить, але глибоко в серці я завжди знала правду.
Її нелюбов я бачила у виразі її обличчя, мові її тіла й тоні її голосу.
Твої інстинкти підказують тобі, коли хтось щиро тебе любить, моя ж
матір не викликала в мене таких почуттів.

Хвилинка на роздуми:
Спробуй пригадати, чи відчував ти колись, що тебе по-
справжньому люблять рідні. Проаналізуй власні почуття й
переживання в моменти усвідомлення, що твоя сім’я тебе не любить.

Я переконана, відчуваючи всім серцем, що любові, яку твоя сім’я

мала б тобі дати, не було й немає, ти маєш зробити вибір, який
допоможе тобі захиститися від насильства з їхнього боку.

Інсайт:
Коли ми розриваємо стосунки, ми змінюємося, зцілюємося і стаємо
здоровішими, наші ж токсичні рідні — ні.

Що є найважчим? Страшно ухвалювати рішення, якщо немає

досвіду інших людей, яким довелося пройти через таке. Немає ні
прикладу, ні процедури, якої можна було б дотримуватися, ні
позитивних чи негативних результатів, з якими можна було б
ознайомитися. Тому, перш ніж ухвалювати будь-які доленосні рішення,
надзвичайно корисно дізнатися, скільком людям довелося пройти
через таке. У такому випадку можемо звернутися до статистики.
 Як часто руйнуються сімейні стосунки?
Багато людей мають настільки деструктивних рідних, що здорового
способу миритися з психологічним насильством, яке їм доводиться
терпіти задля збереження стосунків, просто не існує. Згідно з
дослідженням, проведеним у 2015 році в США, понад 40 % людей
дистанціювалися від сім’ї в певний момент свого життя. Хоча
дистанціювання здебільшого стосується розширених сімей,
зустрічається у нуклеарних так само. Повідомляється також, що наразі
10 % матерів дистанційовані принаймні від однієї дорослої дитини.[1]
Шахіда Арабі, авторка книги «Зцілення дорослих дітей від
нарцисизму» (Healing Adult Children of Narcissistics), провела
дослідження, в якому взяли участь 700 учасників. Вони повідомили,
що мають:
• нарцистичну матір — 36 %;
• нарцистичного батька — 22 %;
• токсичних батька і матір — 14 %;
• батька / матір, яким властивий дефіцит співчуття, — 86 %;
• батька / матір, яким властивий егоцентризм, — 84 %;
• батька / матір із завищеним почуттям власної гідності — 76 %;
• батька / матір, яким властива надмірна лють у відповідь на
критику або незначні зауваження, — 74 %.[2]
Понад 800 осіб узяли участь у дослідженні, проведеному в межах
спільного проєкту Центру сімейних досліджень Кембриджського
університету (Велика Британія) і благодійної організації Stand Alone,
під назвою «Приховані голоси: дистанціювання від сім’ї в дорослому
віці» (Hidden Voices: Family Estrangement in Adulthood). Серед
учасників були батьки, які дистанціювалися від своїх дітей, і діти, які
дистанціювалися від своїх батьків, завдяки чому вдалося пролити
світло на проблему дистанціювання поколінь із двома різними точками
зору. У результаті дослідження було виявлено:
• понад 50 % дорослих дітей, які дистанціювалися від одного зі
своїх батьків, стверджують, що саме вони розірвали стосунки;
• лише 5–6 % батьків стверджують, що саме вони розірвали
стосунки зі своєю дитиною;
• 79 % дорослих дітей, які дистанціювалися від своїх батьків, не
вбачають можливості підтримувати повноцінні стосунки зі своєю
матір’ю;
 • 71 % дорослих дітей, які дистанціювалися від своїх батьків,
стверджують, що вже ніколи не зможуть підтримувати повноцінні
стосунки зі своїм батьком.[3]
На запитання про те, чого б вони хотіли від своїх батьків, дорослі
діти відповіли, що хотіли би ближчих, позитивніших та ніжніших
стосунків. Також вони хотіли б, аби їхні матері були менш
прискіпливими й осудливими, а також, завдаючи їм болю, визнавали
це. Ті самі дорослі діти хотіли б, щоби їхні батьки більше цікавилися
їхнім життям, а також захищали від інших членів сім’ї, враховуючи
чоловіків / дружин або партнерів.[4]
Цілком ймовірно, що ти поділяєш думки й почуття тих, хто брав
участь в опитуванні для цих досліджень. Маю надію, усвідомивши те,
що майже 40 % людей не спілкувалися з власною сім’єю певний період
часу, допоможе тобі зрозуміти причини власного рішення. Ти можеш
запитати себе: «Чому я не знав, наскільки високою є статистика
розриву стосунків?» Спробуй уявити тепер, якою б вона була, якби
кожен, хто опинився в такій ситуації, повідомив про насильство над
собою — це було би значно вище за 40 %. Багатьом зручніше не
повідомляти про насильство через те, що вони є жертвами відкритих
або прихованих маніпуляцій, спрямованих на нерозголошення
сімейних таємниць.

Мовчазна епідемія сімейного дистанціювання

Про дистанційоване від сім’ї життя бракує інформації, і причина
цього полягає в тому, що більшість уцілілих від насильства воліють
замовчувати пережите. Саме тому про сімейне дистанціювання
говорять рідко, його часто неправильно розуміють. Деякі вцілілі не
говорять про дистанціювання відверто, боячись завдати шкоди власній
гідності. Інші бояться здатися жорстокими, треті вважають за краще
тримати сімейні проблеми в таємниці, уникаючи зайвого сорому або
осуду.
Мета цієї книги — поєднати мій особистий досвід дистанціювання
від сім’ї, досвід багатьох моїх пацієнтів і підписників, а також мої
професійні знання в цій галузі задля допомоги тим, хто
дистанціювався від власної сім’ї, жити наповненим глибоким змістом і
метою життям. Я прагну вивести твоє почуття сорому й розгубленості
з темряви на світло, щоб його обговорити, вивчити, вирішити,
підтвердити і зцілити. Я знаю, що ти можеш змінитися й обернути те,
що завдає тобі шкоди, на щось дивовижне й надзвичайно корисне.
Для досягнення цього, ти маєш пишатися власними рішеннями,
прийнятими в минулому чи майбутньому, захищаючись від родичів, які
завдають глибокої шкоди твоєму психологічному здоров’ю і
благополуччю. Що б не спіткало тебе і твою сім’ю в майбутньому,
поважай себе за прийняті рішення, які дають тобі змогу управляти
власним життям.
 Розділ 2

Чому тобі досі боляче?

Р
озірвавши стосунки, ти й далі відчуваєш біль. Причиною твого
болю є не прагнення стосунків або спілкування із сім’єю, а твоя
зневіра в те, що хтось із сім’ї, особливо батько / матір, брат /
сестра, доросла дитина, двоюрідний брат / сестра, бабуся / дідусь,
спокійно сприймає відсутність власних дітей, онуків, братів / сестер,
двоюрідних братів / сестер або батьків у своєму житті. Розум
відмовляється вірити в те, що токсичні рідні воліють ніколи більше не
бачити тебе або твоїх дітей, ніж просто вибачитися, бо ти не дав себе
образити. Це досить потужна зброя, яка може зупинити на власному
шляху. Саме в такі моменти ти розумієш, що твоя сім’я не відчуває
докорів сумління. Витримати таке — це як проковтнути пісок.
Я ніколи не могла би подумати або уявити, скільки всього мені
доведеться вивчити про реалії життя після розриву стосунків із
токсичними рідними. Я дізналася і хочу, щоби ти також знав, що
відчувати радість від наново здобутої свободи й одночасно сумніви, які
приходять разом із рішенням розірвати стосунки, є цілком нормальним
явищем. Цей внутрішній конфлікт яскраво показаний у діснеївському
мультфільмі «Рапунцель: Заплутана історія», який я раджу
переглянути. Постав себе на місце головної героїні, Рапунцель, яка
тікає від матері Готель і схожа до твоєї сім’ї. Задля здобути свободи,
Рапунцель має зрадити власну матір, щоб у такий спосіб пізнати себе.
Вирвавшись із неволі з вежі-в’язниці, куди її примусово ув’язнила
матінка Готель, Рапунцель мчить униз, до землі, якої їй заборонили
торкатися. Саме перед тим, як наблизитися до землі, Рапунцель
завмирає — її охоплює страх. Повільно й обережно вона ступає на
траву, пересвідчитися, що вона безпечна. Упевнившись, що загрози
немає, вона зістрибує на траву й починає радісно співати.
Підстрибуючи, широко розводячи руки і вдивляючись у безкраї
простори свого нового життя, вона шоковано вигукує: «Я не вірю, що я
це зробила». Вона бачить світ абсолютно не таким, як раніше. Вона
бачить світ, де є свобода і немає обмежень, неволі й утиску.
 За мить вона здригається від смутку, обіймає себе руками і з жахом
бурмоче: «Що ж скаже моя матінка?» Охоплена страхом, вона
похитується на місці. Однак уже за мить Рапунцель мчить, радісно
підкидаючи ногою купу листя, яке розлітається довкола, і нестримно
вигукує: «Це так весело!» Її настрій різко змінюється: вона то сидить
на гілці дерева, невиразно називаючи себе поганою донькою й
говорячи, що хоче додому, то падає й котиться з пагорба, радісно
вигукуючи, що ніколи не повернеться назад. Лежачи обличчям донизу
в абсолютній зневірі, підсумовує, що вона — нікчемна людина.
Найближчої миті вона вже радісно гойдається на власному волоссі,
співаючи на всю околицю. Однак радість її швидко минає. Рапунцель
починає плакати, вона відчуває спустошення і провину за власну
нещирість, у якій її переконала матінка Готель. Хлопець, з яким вона
втекла, підходить до неї й говорить, що вона, неначе воює сама з
собою.
Мінливі й суперечливі емоції, які відчуває Рапунцель, — це саме
те, що відчуває людина, розірвавши стосунки. Розмірковуючи про
«зраду» щодо власної сім’ї й системи емоційної неволі, в якій вона нас
тримає, ми стаємо заручниками радісного почуття свободи й
жахливого почуття провини і сумнівів. Однак варто зауважити
парадоксальність ситуації. Раджу тобі запитати себе ось що: «Як я
можу зрадити те, що кривдить і зраджує мене?» Чи можемо ми
зректися зради? Я так не вважаю. Не вважає так і Рапунцель. Однак
саме через такий внутрішній конфлікт, спричинений розривом
стосунків із сім’єю, всередині нас починається боротьба.
Найбільш зрозумілим прикладом такого конфлікту для нас є
Стокгольмський синдром: заручник відчуває почуття довіри або
прихильності до викрадача. Причиною загострення таких почуттів
тими, хто пережив насильство з боку сім’ї, є те, що люди, до яких вони
одночасно прив’язані і від яких тікають, є тими самими людьми, яких
вони мають насправді любити (їхня сім’я).
Як і Рапунцель, позбавившись токсичного впливу власної сім’ї, ти
спостерігатимеш то підвищення, то падіння рівня впевненості в собі:
по-перше, внаслідок того, що глибоко в серці ти боїшся, адже дійсно
можеш виявитися тією жахливою, підлою людиною, якою тебе
вважають рідні; по-друге, боячись покарання умовної «карми» за
презирство до власної сім’ї. Однак, подібно до Рапунцель, ти,
ймовірно, ніколи не почувався настільки сильним внутрішньо, як після
рішення обрати себе, встановивши невідворотні кордони між собою і
своєю дисфункційною сім’єю.
Незважаючи навіть на неминучу появу низки нових проблем, моє
життя і багатьох моїх пацієнтів, інших уцілілих із плином часу лише
покращилося. Ти зрозумієш, що, дистанціювавшись від токсичних
рідних, бажання мати сім’ю не зникне — саме таку сім’ю, про яку ти
завжди мріяв.
Сім’я має дарувати тобі почуття захищеності, впевненості в собі та
потреби, які деінде і в жодних інших стосунках неможливо реалізувати
повною мірою. Такі сімейні стосунки відіграють фундаментальне
значення для загального благополуччя кожної людини.
Дистанціювання від близьких сімейних стосунків може стати
причиною виникнення почуття незахищеності й нестабільності. Хоча
твоє сімейне оточення не було безпечним, твоя сім’я все ж була певним
фундаментом, основою й цінністю, частиною якої ти був. Ти все ж не
знав, що буває краще.
Тож приготуйся до невідомого. Для пристосування до таких
колосальних змін, потрібен час. Іноді твої рідні можуть не виходити в
тебе з голови, а іноді ти можеш і не згадати про них, що є нормою.
Однак пов’язаність із цими людьми залишається — біологічно або
через усиновлення,— твої з ними стосунки розвиватимуться на
емоційному, ментальному й духовному рівнях навіть під час
дистанціювання.

Інсайт:
Іноді варто відпустити те, що тебе вбиває, навіть якщо воно
вбиває тебе під час спроби його відпустити.

Тиша післядії
Найкращою (хоч для декого, мабуть, і найгіршою) частиною
післядії є тиша. Дивною є тиша там, де має панувати емоційний
сімейний гамір. Однак, після усвідомлення, що рідні вбачають у
твоєму небажанні спілкуватися з ними проблему в тобі, а не в собі, все
стає на місця. У твоєму мовчанні вони вбачають конкуренцію і часто
намагаються перевершити тебе.
 Тиша післядії спричинила певне полегшення. Як і багато інших
уцілілих, я не маю жодного бажання ні відповідати на телефонні
дзвінки, ні розглядати можливість зустрітися з власною сім’єю. Надто
багато маю прикладів того, як моя стара модель, за якою я «чіплялась
за минуле», призводила лише до подальшого насильства наді мною. Я
полюбила розлуку з власною сім’єю й почуття захищеності, що
відбулося за відсутності стосунків із нею. Однак варто визнати, що
іноді тиша викликає самотність, збентеження і біль. У разі відчуття
такого, знай: ти не самотній.

Моя пацієнтка Джина страшенно дратується, коли її сестра

надсилає її доньці подарунки на свята і дні народження, але ніколи не
вітає зі святами саму Джину. Так реагував би кожен. На перший
погляд, така реакція схожа на лицемірство, оскільки Джина вирішила
розірвати стосунки з рідною сестрою. Однак під дію впливу
безконтактних кордонів потрапляють і діти того, хто розірвав
стосунки.

Хоча токсичні рідні не замислюються над тим, як налагодити

стосунки так, щоб, скажімо, хтось на кшталт Джини почувався
комфортно, коли її сестра будує здорові стосунки зі своєю
племінницею. Ти маєш бути готовим до того, що твої токсичні рідні не
хотітимуть брати на себе відповідальність, працювати над власною
поведінкою або взаємодіяти з тобою і твоїми цінностями. Концепція
любові для них — це гра «око за око». Вони живуть за принципом:
«Якщо викреслиш мене зі свого життя, я вчиню так само з тобою,
але все одно намагатимуся впливати на твоїх дітей, оскільки вони мої
племінники / племінниці або онуки». На жаль, конкурентні й емоційні
ігри лише посилюють бажання ще більше зміцнити безконтактні
кордони з такою ріднею.

Інсайт:
Чи безневинні родичі? Ні, якщо вони токсичні.

Хвилинка на роздуми:
Задумайся про таке: твої токсичні рідні — це люди, які
добровільно й навмисно є учасниками системи (на роботі, під час гри,
у стосунках), нездорової для тебе та інших. Усвідомлення цього —
важливий етап твого зцілення. Наступний етап — усвідомлення того,
чому твої рідні так поводяться?

Міцні зв’язки переслідуватимуть тебе

Іноді бракує слів, щоб описати почуття, які виникають у результаті
дистанціювання від власної сім’ї. Усвідомлення того, що тебе не
помічають або ж ти нічого не значиш для тих, кому маєш бути
найважливішим, лякає й ізолює. Упродовж дорослішання такі почуття
глибоко вкорінюються в переконання стосовно себе самого.
Можливість упоратися з такими бурхливими емоціями є характерною
рисою становлення особистості після розриву стосунків. Змінити й
позбутися емоцій і нездорового ставлення до себе, сформованого
вихованням, досить складно, але можливо.
Я не знаю, чи є наукове підтвердження цьому, але я вірю, що
генетичний зв’язок між нами має емоційне підґрунтя. У разі
задоволення власним рішенням розірвати стосунки задля власної
безпеки, частинка тебе однаково сумуватиме за тим, чого ніколи не
отримував, але мав би отримати; частинка, яка запитуватиме, чи був / є
проблемою саме я. Частинка тебе буде вразливою до маніпуляцій і
насильства з боку твоїх рідних навіть після розриву стосунків, адже,
незважаючи на твій вік, знання й життєвий досвід, ти залишаєшся
їхньою дитиною, братом / сестрою, племінником / племінницею,
онуком / онукою або батьком / матір’ю. Переживаючи нестерпний біль,
бажання звернутися за підтримкою до сім’ї є цілком природним. Таке
природне бажання любити сім’ю і відчувати її любов у відповідь
бентежить. Ти можеш запитувати себе: «Чи потрібна мені все ще їхня
любов і підтримка? Чи правильно я роблю, розриваючи стосунки?»

Інсайт:
Ти тяжієш до звичного, адже отримуєш помилкове почуття
впевненості в собі або захищеності. Більшість уцілілих несвідомо
вибирають біль, що вже відчували, а не альтернативу невідомості.

Рішення розірвати стосунки із сім’єю не комфортне для

самопочуття. Сумніви мучитимуть тебе впродовж усього процесу.
Такий внутрішній конфлікт є природним і нормальним, адже від
природи ти — турботлива й любляча людина. Розрив стосунків — це
не одне з тих рішень, у якому можна не сумніватися перед прийняттям.
Однак маю надію, що це не завадить тобі прийняти рішення, яке
позбавить тебе насильства й маніпуляцій, жертвою яких ти став.

Впевненість не потрібна
Одного разу під час інтерв’ю мене запитали: «Завдяки яким
умінням Ви можете допомогти іншим розвинути впевненість у собі,
аби вони могли розірвати стосунки зі своїми токсичними рідними?» Я
відповіла, що стосунки я розірвала не з місцем, в якому почувалася
вправною або впевненою. Як і багато інших уцілілих, я розірвала
стосунки через постійну психологічну шкоду з боку моєї сім’ї,
настільки нестерпну, що я не мала іншого розумного вибору. Я
пояснювала: рішення розірвати стосунки формувалося, змінювалося й
розвивалося впродовж сорока п’яти років безуспішних спроб зберегти
стосунки з сім’єю. Врешті, рішення звелося у два варіанти:
залишитися в палаючій будівлі або стрибнути. Зрештою я вирішила
скористатися шансом побудувати для себе щасливіше і здоровіше
життя. Брехня, зрада й жорстокість, які звалювалися на мене впродовж
усього життя, були настільки підлими і свідомими, що єдиним
розумним вибором для мене був самозахист. Я не хотіла розривати
стосунки, але довелося. Основа мого рішення — не впевненість, а
бажання вижити.
Відчувати невпевненість, розриваючи стосунки, цілком
природно — немає доказів, досвіду, які б допомогли зрозуміти:
рішення спрацює на твою користь, чи зробить твоє життя ще гіршим.
Невпевненість у собі, спричинена таким рішенням, примушує
нещадно сумніватися у власних силах. Ти починаєш пошук гарантій у
ситуаціях, де їх бути не може. Саме тому варто ще раз переглянути
перелік токсичних рис характеру (Розділ 1), які вже тривалий час
заважають тобі ухвалити таке рішення. За допомогою списку згадаєш
накопичені образи, завдані твоєю сім’єю. Той перелік вартий довіри.
Він стане корисним помічником на твоєму життєвому шляху.

Петля роздумів
Свої думки про сім’ю Шерон порівняла з перебуванням у петлі, яка
немає початку і кінця. У тій петлі її думки й почуття кружляють у вирі
причин і способів, які могли б пояснити поведінку її рідних. Однак
пошук відповідей не може вгамувати її біль.
Якщо отримані відповіді не призводять до полегшення, емоції,
через нездатність зрозуміти, що поганого чи неправильного вона
зробила в минулому чи тепер своїм батькам і сестрам, переливають
через край. Зазвичай Шерон озвучує власні думки: перелічує все те
хороше, що зробила для своєї сім’ї, потім перелічує все те погане, що
заподіяли їй батьки і сестри. Двоє з трьох її сестер наклали на себе
руки. Незважаючи на те, що ці факти допомагають зрозуміти, що
проблема не в ній, вона досі сумнівається у власній цінності.
Як і Шерон, ти можеш ставити запитання, на які відповідей немає:
• Чому моїм батькам або брату / сестрі було байдуже?
• Чому мої рідні не допомогли мені?
• Чому жодні дії не змогли донести до моїх рідних того, що, мабуть,
їм варто подивитися на себе?
• Чому я, очікуваний сенс життя моїх батьків, не заслуговую такої
жертви?
Такий тип нескінченної петлі роздумів відомий тим, хто відчув, що
таке токсична сім’я. Зрозуміло, тобі складно усвідомити, чому любові
твоїх рідних недостатньо, аби щиро вибачитися і внести певні
корективи у власну поведінку, як би це зробила нормальна здорова
людина для налагодження стосунків.
Як найрідніші можуть бути такими байдужими? Відповідь болісна:
їм байдуже.
Чи можлива така байдужість у цілому? Відповідь, знову-таки,
болісна: так, можлива.
Необхідно розуміти, що саме нездатність виявляти співчуття або
турботу до інших, особливо до кровних родичів, відрізняє недосконалу
людину від токсичної.
У кривдників бувають хороші моменти. У них бувають дні, коли
вони роблять і говорять правильні речі. На жаль, усі їхні зусилля
спрямовані заплутати тебе й подарувати хибну надію.

Інсайт:
Якщо в кривдника хороший день, це не означає, що він не кривдник.
 Ти тримаєшся подалі від власної сім’ї, розуміючи, що вона для тебе
означає, й у твоєму розумінні сім’я не джерело насильства чи
маніпуляцій. Тому ти маєш пообіцяти собі, що ніколи більше не
терпітимеш знущань із боку рідних, які мали би міцно любити й
оберігати тебе.

Як позбутися невпевненості в собі

При розриванні стосунків нормальним явищем є запитання й
невпевненість у собі. Вони є частиною процесу зцілення. Неможливо
позбутися природної людської потреби в турботливій, люблячій сім’ї.
До того ж, навіть повністю дистанціювавшись від кривдників і
відчувши задоволення від ухваленого рішення, ти однаково
відчуватимеш порожнечу. Цілком логічно було би відчувати нестачу
любові, нестачу надійного клану. Ти відчуваєш брак упевненості в
собі, доброти, співчуття, довіри, стабільності й захищеності — всього
того, що дають члени здорових сімей.
На жаль, яким би остаточним не було твоє рішення здобути волю,
ти несвідомо потребуватимеш дозволу або принаймні якогось
вербального схвалення з боку рідних — розірвати з ними стосунки.
Однак із досвіду ти знаєш, що твої рідні ніколи не скажуть: «Ми
ставилися до тебе жахливо, тому цілком зрозуміло, що ти хочеш
дистанціюватися від нас, щоб отримати шанс відчути й пізнати щастя і
любов, на які ти заслуговуєш». Ти знаєш, що ніколи не почуєш від них
таких слів. Таке прагнення вказує на необхідність встановлення
кордонів, які допоможуть провести лінію не лише між тобою і твоїми
токсичними рідними, але й між старими прагненнями й очікуваннями,
а також життям, яке ти почнеш будувати, щойно розірвеш стосунки.
 Розділ 3

Сприймай кордони як благо

О
собисті кордони — це звичайні вказівки, правила або межі, які
ти встановлюєш для створення прийнятних, безпечних і
безперешкодних способів поведінки інших до тебе. Одним із
складників особистих кордонів є твоя реакція на ймовірне порушення
встановлених меж. На жаль, коли справа стосується встановлення
кордонів, то формується враження, що встановлювати їх нам
дозволено щодо будь-кого й будь-чого, крім власної сім’ї. Який у
цьому сенс? Чому люди, які є «членами сім’ї», звільняються від
відповідальності?
Наше суспільство вважає: люди, котрі встановлюють кордони тим,
хто їх виховав, або тим, з ким вони виросли, є жорстокими. Особливо
засуджують тих, хто вже в дорослому віці встановлює кордони
стосовно власної сім’ї. Таке твердження підсилює власну нездорову
модель поведінки, яка полягає в непомічанні відповідальності інших
учасників твого життя, коли щось йде не так. Натомість ти можеш
рефлекторно, критично й нещадно аналізувати себе у пошуках
помилок. Ти можеш навіть не здогадуватися, що інші можуть нести
певну відповідальність саме через те, що тебе не навчили
встановлювати жодних кордонів.
Чітко визначені кордони допомагають розірвати стосунки і
зберігати дистанцію в майбутньому. Фізичні кордони є бар’єром, через
який хороші речі потрапляють всередину, а погані залишаються
назовні. Емоційні кордони менш помітні неозброєним оком, але не
менш важливі, особливо всередині сім’ї, де емоційні кордони нечіткі,
якщо їх не зробити такими. Емоційні кордони передбачають
дистанціювання власних почуттів від почуттів інших.

Інсайт:
Кордони — це констатування власної самоповаги.

Ймовірно, твої рідні відчуватимуть зневагу внаслідок кордонів, які

ти встановиш між вами. Однак це не має тебе обходити. Йдеться про
речі, з якими їм доведеться розібратися (або не доведеться). Не
дозволяй їм порушувати твої кордони, беручи на себе відповідальність
за їхні почуття, дозволяючи їхнім почуттям впливати на твої,
жертвуючи власними потребами, щоби догодити їм, дозволяючи їм
звинувачувати тебе в їхніх проблемах або брати на себе
відповідальність за їхні проблеми. Як дізнатися, де мають пролягати
мої кордони? Відповідь проста: дослухайся до власного болю. Коли
боляче, ти маєш проаналізувати, що ти готовий терпіти, а що ні.
Причиною розриву стосунків із сім’єю є не холодне серце,
бездушність чи недоброзичливість. Насправді все навпаки. Причиною
встановлення кордонів є турбота й захист власних ран, а також
прагнення захистити інших.
Після встановлення кордонів стосовно токсичних рідних перед
тобою відкривається можливість вибору і шляхи, які допоможуть тобі
зцілитися й досягти успіху в бажаний для тебе спосіб. Коли на тебе не
тисне твоя сім’я, ти можеш бути щасливим, бути самим собою,
говорити «ні», висловлювати власну думку, любити того, кого бажаєш,
робити те, що хочеш і говорити те, що потрібно говорити,— усе це ти
можеш робити вільно. Саме таким життям ти мав би жити завжди.

Інсайт:
Причина встановлення тобою кордонів полягає в тому, що тобі не
байдужі такі цінності, як справедливість і сенс справжньої любові.

Знайти підтримку інших, коли йдеться про розрив стосунків із

сім’єю, досить складно, адже багатьом не зрозуміла твоя потреба в
цьому. Але тобі не обов’язково відчувати розуміння інших, щоб
отримати дозвіл на те, щоб зробити щось важливе для тебе.

Позбудься потреби в отриманні дозволу

Найбільш потрібний крок на шляху до зміни власного життя
завжди найважчий. Такий крок відбувається в процесі усвідомлення,
що зцілення неможливе в оточенні, що отруює, тоді ти встановлюєш
перший кордон на шляху до розриву стосунків із власною сім’єю.
Розрив стосунків — це складний процес, який вимагає неабиякої
рішучості. Це нелегкий і болісний процес, адже, дистанціювавшись від
сім’ї, незважаючи на вік, потребуєш відчуття, що маєш на це дозвіл і
необхідну підтримку.
Дуже прикро, що натепер багато людей відмовляється давати такий
дозвіл. У своїй книзі «Кордони» (Boundaries) Клауд і Таунсенд пишуть,
що є вагомі причини, чому тобі потрібна підтримка у встановленні і
збереженні власних кордонів із боку найрідніших:
• Однією з твоїх первинних потреб є потреба в любові та
приналежності. Для побудови і збереження стосунків, люди готові
терпіти неймовірні страждання.
• Страх самотності змушує багатьох із нас роками триматися за
власну дисфункційну сім’ю. Ті, хто наважуються на такий крок,
практично не отримують підтримку — ні з боку церкви, ні з боку
більшості терапевтів, ні навіть із боку друзів. Відсутність підтримки
лише підсилює страх встановлювати й дотримуватися кордонів, які
можуть визволити тебе, адже ти помилково (але цілком зрозуміло)
вважаєш, що роблячи щось правильно, підтримка тебе не має інших
обтяжувати.
• Тобі необхідна підтримка, щоби розвіяти страх, який говорить:
встановивши правильні та здорові кордони стосовно власної сім’ї, ти
більше не відчуєш любові.[5]
Встановлення постійних кордонів має два боки: ні твоя
деструктивна сім’я не дозволить тобі це зробити, ні ті, хто вірить, що в
кожній людині є щось хороше. Натомість тобі доведеться боротися з
прагненням інших вирішити твою проблему за тебе, аби їм не
довелося хвилюватися через динаміку у твоїй сім’ї. У зв’язку з цим
виникає питання: «Чому когось має хвилювати динаміка в моїй сім’ї?
Через особисте почуття дискомфорту від того, що щось не
вписується в класичні межі?» Насправді дехто, найімовірніше,
спробує нав’язати власне бачення миру між тобою і твоїми рідними,
але не заради твого комфорту, а заради власного. Ти не потребуєш
схвалення і дозволу інших на те, щоб встановити необхідні кордони
для власного захисту. Єдиний дозвіл, якого ти потребуєш,— це твої
внутрішні почуття, які підказують, що потрібно захистити самого себе.
Коли йдеться особисто про тебе, я заохочую тебе насамперед
прислухатися до себе, а не до інших. Позбутися потреби отримувати
дозвіл, аби встановити необхідні тобі кордони — нелегкий, але
сміливий крок. Дозволу, який ти даєш собі, предостатньо, адже це твоє
життя, а не чиєсь.

Інсайт:
Твої кордони можуть бути міцнішими, ніж твої сумніви.

Твоїй сім’ї не сподобаються встановлені тобою кордони. Коли

йдеться про стосунки з тобою, вони вважають, що мають право діяти
на власний розсуд, адже їм байдуже, що ти відчуваєш у стосунках між
вами. Тому настав час вирішити для себе: що ти готовий терпіти, а що
ні.

Визначай межі толерантності

Найкраще у кордонах — це розмежувальна лінія між твоїми діями
й діями іншої людини. Саме в точці відокремлення тебе від інших, твої
інстинкти сповіщають про неналежне порушення чогось священного у
твоєму особистому / емоційному просторі. Встановлення кордону
задля захисту того священного простору допоможе тобі уникнути
болю та / або непорозуміння в цьому питанні в майбутньому.
Перебуваючи у деструктивних стосунках, які поглинають твій простір,
ти береш на себе відповідальність за неправильні речі й неправильних
людей. Однак кордони бувають не лише чорно-білими. Вони мають
передбачати певну гнучкість, у межах розумного. Нижче наведено
кілька порад щодо критеріїв оцінки ступенів толерантності, яких варто
дотримуватися, встановлюючи кордони:
• Визначай особисті кордони: маєш вирішити, що ти готовий
терпіти, а що ні.
• Прислухайся до почуття образи: таке почуття сигналізує про
нав’язування тобі власних очікувань, поглядів, вимог або цінностей без
твоєї згоди або зацікавленості.
• Говори відверто або мовчи: є два методи встановлення кордонів.
По-перше, будь відвертим із людиною / людьми, які порушують твої
кордони, повідомивши їх про те, що відчуваєш, коли їхня поведінка
викликає в тебе дискомфорт. Такий метод найкраще працює у
взаємних та відкритих для зворотного зв’язку стосунках. Другий
метод — мовчання — найбільш ефективний у стосунках із токсичними
людьми, тому що токсична людина використовуватиме всі твої дії та
слова проти тебе.
• Ти маєш права: почуття страху і провини становлять найбільшу
небезпеку, коли йдеться про встановлені кордони толерантності. Ти —
доросла людина і, не почавши відстоювати правду, не зможеш
повністю розпоряджатися власним життям й управляти ним.
• Поважай власні почуття: чим уважніший до власних почуттів і
чим активніший до своєї самосвідомості, тим легше тобі
встановлювати правильні кордони, які дадуть можливість гідно дбати
про власне життя.
• Шукай поради: якщо ти не розумієш, чи ти надто чутливо
реагуєш на чиїсь слова або вчинки, чи боїшся, що неправильно щось
зрозумів, перш ніж встановити кордони, про які згодом можеш
жалкувати, порадься з кимось.
• Будь терплячим: встановлення кордонів — це мистецтво і наука.
Кордони повинні бути стратегічними, тобто ти маєш чітко донести до
своїх рідних власні потреби й обмеження, а також вибудувати
спілкування, отримуючи якнайменше негативної реакції у відповідь.
Починати корисно зі встановлення незначних кордонів, наприклад:
«На жаль, цього тижня я дуже зайнятий, тому не зможу
поспілкуватися». Здобуваючи невеликі успіхи, розвинеш впевненість,
яка допоможе тобі почати встановлювати ще більш значні кордони,
наприклад: «У разі поганого ставлення до мене, я припиню
спілкуватися з тобою».
Якщо ти не борониш власне життя, тебе охоплює почуття параної,
самотності й страху. Ти відчуваєш нікчемність, а не позитив насправді.
Кордони дають відчуття наявності емоційних м’язів, необхідних для
повноцінного життя. Якщо встановлення або бажання встановлювати
кордони здається тобі чимось неправильним, для подолання таких
почуттів ти маєш докласти зусиль.

Інсайт:
Проблеми, що приносять у твоє життя інші,— це не твої
проблеми.

Що можна, а чого не потрібно робити після розриву стосунків?

 Розірвавши стосунки, дбай про себе щосили. Не відповідай на
дзвінки, електронні чи звичайні листи; не реагуй на подарунки,
листівки чи інші форми контакту, ініційовані твоєю сім’єю. У разі
екстреної ситуації з тобою, найімовірніше, зв’яжеться хтось, кого твоя
сім’я використовуватиме для зв’язку з тобою (незабаром розглянемо
цю тему детальніше). Відповідай на такі дзвінки, але повідомляй того,
хто з тобою зв’язується, про встановлені тобою кордони із твоєю
сім’єю. Виражай подяку тій людині за турботу й надану інформацію.
На цьому все. Пам’ятай, що твоя найголовніша робота — це турбота
про себе. Проявити вірність після розриву стосунків маєш лише до
себе і найближчих людей.

Безвихідь перекрученого абсурду

Ситуація ускладнюється, коли пояснюєш іншим, чому, на твою
думку, в тебе не було іншого вибору. Такі моменти — це час для
глибокого аналізу і віри в те, що ти ухвалив правильне для себе
рішення, навіть якщо інші переконують тебе в діаметрально
протилежному, змушуючи погодитися з їхніми часто безглуздими
аргументами.
Ніхто, крім тебе, не може вилікувати дисфункцію твоєї сім’ї. Однак
після розриву стосунків тобі часто зустрічатимуться люди з браком
досвіду токсичності у стосунках, які намагатимуться допомогти. Твоє
непохитне дотримання встановлених кордонів постійно дратуватиме
саме таких помічників. Спересердя вони помилково сприймають тебе
впертим, не здатним пробачати — і клубок проєкції розмотується.
Вони несвідомо вірять, що відновлення стосунків із своєю сім’єю
покладе край насильству над тобою. Чим це обернеться для тебе?
Поверненням на початок.
Така нелогічність, абсурдне перекручення неодмінно завдасть
шкоди твоїм емоціям і здоровому глузду. Такі помічники не
замислюються над тим, що задля ухвалення настільки виваженого
рішення, як розрив стосунків, ти проробив неабияку роботу, пережив
біль і поставив усі необхідні запитання. Я часто розмірковую над ось
таким парадоксом: у виникненні безконтактних кордонів між дитиною
й батьками чи будь-яким молодшим і старшим членом сім’ї,
винуватцем ситуації вважається саме молодший член сім’ї; однак у
кордонах встановлених батьками чи старшими членами сім’ї, через
нестачу поваги з боку власної дорослої дитини або молодшого члена
сім’ї (наприклад, племінника або онука), їх сприймають як хороших
батьків, дядьків / тіток або дідусів / бабусь. Це безглуздо.
У майбутньому є ймовірність зіткнутися з таким сліпим
лицемірством, коли намагатимешся з’ясувати, що таке «сім’я» та якою
має бути динаміка в сім’ї. Тобі доведеться проаналізувати таке
лицемірство, щоб, зіткнувшись із лицемірами, ти зміг розібратися в
собі та продовжувати непохитно триматися істини, основою якої є
власний досвід.

Хвилинка на роздуми:
Задумайся про лицемірство, притаманне твоїй сім’ї. Запиши всі
правила, яких твої рідні суворо дотримуються стосовно тебе, але не
дотримуються самі. Опиши, який негативний вплив це має на тебе
(наприклад, стосунки мають односторонній характер і не приносять
тобі користі).

Аналіз недієвих уявлень про сім’ю

Стереотипні уявлення про сім’ю, які склалися в суспільстві,
можуть завдати шкоди тим, хто встановлює необхідні кордони
стосовно власних кривдників. Розуміючи це, ми бачимо, що
кривдникам важко підтримати твоє рішення, адже вони не визнають,
що не цінують власну сім’ю, і не бажають, щоби хтось так про них
думав. Через настороженість багатьох людей до цієї теми, уцілілим від
насильства доводиться виборювати можливість бути зрозумілими.
Твоя сміливість боротися і рішуче протистояти такому відкритому
неприйняттю свідчить про неабияку токсичність твого сімейного
оточення. Твоє бажання змінити відданість власній сім’ї на такий тип
аналізу є доказом того, що твоя сім’я токсична. Однак, з якихось
причин, кривдники цього не розуміють. Саме тому так важко
усвідомити цінність сім’ї та причину, чому ж така велика кількість
людей залишається бранцями контролю й експлуатації з боку
безсердечних рідних.
Підсумок: вчинки мають наслідки. Кожен внесок, зроблений
людиною у світ, матиме відповідний наслідок. У своїй книзі
«Кордони» (Boundaries)[6] Клауд і Таунсенд пишуть: ігнорування
рідними закону сіяння і жнив призведе до наслідків. Закон причини й
наслідку звучить так: кожен, хто навмисно завдає шкоди іншому, має
серйозні наслідки. Вирішуючи врятувати або захистити когось від
наслідків, зумовлених його вчинками, ти робиш його безсилим. Рідні,
які морально кривдять і маніпулюють тобою, наражають себе на
закономірні наслідки, які відповідають їхнім вчинкам. До чого
призводить їхнє погане ставлення? До втрати стосунків.
Сім’ї, члени яких люблять і поважають одне одного, і в яких є
здорові кордони — це сім’ї, у яких панує любов і взаємоповага; сім’ї, у
яких ставляться з розумінням до індивідуальних відмінностей
кожного. Ти зростав не в такому оточенні, тому не маєш відчувати
провину за те, що змушуєш своїх токсичних рідних відповідати за їхні
вчинки. Якщо ти позбавиш їх можливості відповідати за скоєне —
вони не матимуть змоги зробити висновки.

Відміна сімейних зв’язків як вид кордону

Одним із найпотужніших моїх кордонів, який, я вірю, може бути
корисним та цілющим і для тебе, було усвідомлення, що для мене,
дорослої людини, мої токсичні рідні — просто люди, яким я не
зобов’язана підкорятися. Коли ти — дитина, батьки або старші члени
сім’ї (брати й сестри, тітки й дядьки, бабусі й дідусі, двоюрідні брати й
сестри) мають найбільшу владу в стосунках. Вони — твій світ, але не
обов’язково завдяки їхнім вчинкам. Вони більші, старші й можуть
самостійно жити. Ти ж маєш наслідувати їх і виконувати їхні вказівки.
Ти береш із них приклад, шукаєш їхньої любові, схвалення, підтримки,
настанови, уваги й турботи. Ти маєш поводитися тихо й не
скаржитися. Тобі заборонено сумніватися в них чи суперечити їм. Як
вони скажуть, так і буде. Ти щосили намагаєшся поводитися так, щоб
задовольнити їхні очікування, аби вони були щасливі й пишалися
тобою.
Однак ці правила діють лише у випадку проживання під їхнім
дахом. Я ніколи не забуду той день, коли перестала вважати власних
батьків і сестру сім’єю. Роки знущань наді мною і важлива подія, яка
продемонструвала всю глибину їхньої жорстокості, дала розуміння, що
вони можуть для мене буди лише просто людьми. Називаючи когось
«матір’ю», «батьком», «сестрою», «братом» тощо, ти надаєш людині
значимість, лідерство і владу у власному житті. Ті сімейні зв’язки вони
здобули в момент твого народження, тому тобі залишалося лише
шанувати їх. Досягнувши повноліття, ти не можеш розлучитися з
власною сім’єю юридично, але ти можеш розлучитися з нею емоційно.
Уже в дорослому віці мені довелося визнати те, наскільки лихими є
мої рідні, тому я перестала називати їх за родинними зв’язками.
Відтоді я називаю їх за іменами. Цей спосіб неабияк допоміг і мені, і
багатьом моїм пацієнтам у психологічному сенсі. Того самого я бажаю
і тобі.

Інсайт:
Якщо твої рідні не заслуговують на владу, яку дають родинні
зв’язки — позбав їх такої влади.

Цей простий кордон нагадуватиме тобі, що твої рідні — звичайні

люди. Він допоможе тобі прийняти їх такими, якими вони є насправді.
Якщо вони більше не беруть участі у твоєму житті як сім’я,
наставники або близькі люди, тобі варто позбавити їх родинних
зв’язків і повноважень, які вони колись мали і які знищили своїм
жорстоким поводженням та маніпуляціями. Як сказав колись мудрий
Дамблдор із серії книг про Гаррі Поттера: «Називай його Волан-де-
Мортом, Гаррі. Завжди називай речі своїми іменами. Страх перед ім’ям
посилює страх перед тим, хто його носить».

Нові шляхи на вершину

У складних емоційних ситуаціях люди здебільшого мають
тенденцію до уникнення ухвалення рішень, а не до рішучих дій. Я
роками уникала ухвалення рішення стосовно власної сім’ї.
Я пропоную кожному з нас кинути виклик бажанню уникати
конфліктів і знайти нові шляхи, які допоможуть нам піднятися на нову
вершину, звідки відкриваються безмежні краєвиди нових
можливостей. Щиро бажаючи піднятися на ту вершину, маєш запитати
себе: «Чи допоможе мені уникнення виходу з токсичних стосунків
досягти тієї вершини?» Ні, не допоможе. Зрештою, аби бути здоровим
і щасливим, доведеться робити все правильне для твого загального
благополуччя.
Немає потреби уникати реальності та закінчувати власне життя в
ролі безнадійно боязкого підлабузника, що боїться конфліктів. Страх
тримає біля людей і обставин, які тебе руйнують. Потрібна неабияка
хоробрість, щоби кинути виклик актуальній ситуації. Для цього
потрібна колосальна самоповага, особливо коли прямуєш усупереч
усталеному переконанню, що «сім’я — це все». Для когось сім’я
дійсно може бути всім, але не для кожного. Остання група має бути
так само поважаною за її рішення покинути токсичну сім’ю, як інші
заслуговують на повагу, коли бережуть стосунки з їхніми здоровими
сім’ями.

Інсайт:
Оточення має право на власну думку про тебе і твої дії, проте
вони не мають права вказувати тобі, які рішення або дії ти маєш або
не маєш робити. Таке рішення залежить виключно від тебе.

Хвилинка на роздуми:
Задумайся про силу, яку б ти відчув, припинивши зважати на те,
що думають про тебе інші. Перелічи дії, спрямовані на самозахист,
які можуть розширити твої права й можливості.

Ті права й можливості тобі знадобляться. У деструктивних сім’ях

конфлікт вирішується за допомогою поведінкової парадигми «око за
око, зуб за зуб». Тому, коли станеться щось погане, твоя сім’я
шукатиме помсти. Найчастіше ініціатором розриву початкових
стосунків між тобою і сім’єю є саме токсична сім’я, яка відштовхує
тебе за зневажання насильства й маніпуляцій з її боку. Стосунки
залишаються розірваними лише в тому випадку, якщо ти відстоюєш
себе і приймаєш гідне себе рішення не намагатися виправити шкоду,
заподіяну не тобою, зберігаючи натомість мовчання. Твоє мовчання
дає твоїм рідним можливість вибору і простір для відновлення
стосунків, але токсичні люди вибирають помсту, а не відновлення
стосунків. Як протистояти їхнім діям, я розповім у наступних розділах.
А поки що спробуй зрозуміти цінність цього кордону, адже він дає
змогу досягти неважливості: вірять чи розуміють тебе інші; рівня, де
значення має лише твоя мужність і психологічна стійкість, а також твої
дії, спрямовані на захист від кривдників, які погіршують твоє життя.
 Розділ 4

Потреба у смутку

У
разі потреби встановлення здорових і невідновних кордонів,
аби захиститися від насильства й маніпуляцій із боку токсичних
рідних, ти маєш бути готовим до неабиякого емоційного болю.
Це значно складніше, ніж здається. Ба більше, перебування в такому
стані спричиняє почуття відчаю. Твої почуття відчаю і печалі цілком
виправдані.
Ти втрачаєш щось, що вкрай важливе для базового функціонування
твого життя. Рідко трапиться людина, яка добровільно вибрала би
шлях, на який ти змушений був стати — розірвати стосунки з власною
кров’ю, щоб захистити своє психічне здоров’я і спокій. Однак тепер ти
знаєш: встановлюючи правильні кордони, ти здобуваєш більше шансів
на щастя в житті.
На жаль, багатьом не зрозуміло і натомість мало хто поспівчуває
тобі чи твоєму болю. Дехто наївно говоритиме, що саме ти є причиною
власного болю, адже сам вирішив розірвати стосунки, а, на його думку,
цього не слід було робити. Причиною таких суджень з боку інших є
невігластво — вони навіть не уявляють, що тобі довелося пережити.
Якщо ти не відчуваєш підтримки, права впадати у відчай, твоє
почуття образи й неприйняття глибоко осідає у твоєму тілі,
погіршуючи загальний стан твого здоров’я і благополуччя. Якщо тобі
забороняють сумувати й плакати в обставинах, що склалися, тебе
охоплює почуття глибокого болю і внутрішньої ізоляції. Причиною
болю, невидимого очам інших, є здорове вирішення конфліктів у
сім’ях більш доброзичливим, цивілізованим і грамотним способом. У
часи лиха, здорові члени сім’ї насамперед апелюють до почуттів. Вони
сумують, потребують спілкування, розуміння, співчуття. Помста їм не
потрібна. Вони продовжують шукати відповідь на запитання: «Як
знайти щире й надійне порозуміння?» У твоєму випадку було і,
найімовірніше, буде інакше, тому ти маєш право сумувати й плакати
через реальність, яку створила твоя сім’я.

Інсайт:
 Смуток — це джерело твого зцілення.

Лише після встановлення між тобою і твоїми рідними запобіжних

кордонів, ти зможеш почати сумувати. Особливістю розриву стосунків
є можливість розпочати пошук себе, лише позбувшись негативного
впливу конфліктних рідних. Раджу не нехтувати почуттям власного
відчаю. Зосередься на створенні сповненого любові й позитиву зв’язку
всередині себе.

Ти маєш право на власні почуття

Твої батьки або інші рідні не любили тебе так, як ти цього
потребував і заслуговував, тому ти маєш повне право пережити це і
плакати з цього приводу. Ти маєш право злитися й ображатися на своїх
рідних за брехню й суворе недооцінювання тебе як важливої і значимої
людину в їхньому житті й у суспільстві в цілому.
Коли твоє бажання виразити почуття відчаю, гніву й розчарування
наражалося на шаблонну, сповнену критики, байдужу або
несправедливу реакцію, ти не відчував турботи, любові, справжнього
наставництва з боку тих, хто мали би бути твоїми однодумцями й
друзями. Натомість ти часто почувався розгубленим, непотрібним і
розчарованим, не розуміючи, як звернутися до них із своїми щирими
почуттями й думками. Практично неможливо не втратити себе, якщо:
• Тебе занадто критикували й емоційно травмували у власному
домі, а твої обґрунтовані скарги на жорстоке поводження рідні
вважали «абсолютним божевіллям». Таке ставлення спричинило появу
в тобі гострого почуття невпевненості в собі, розгубленості, сорому й
ненависті до себе.
• На жаль, як частина токсичної сім’ї, ти вчишся відкладати
почуття відчаю, караючи себе за «жахливі» (але справедливі) думки
про власну сім’ю.
• Дорослішаючи, ти не мав змоги спілкуватися і сумувати разом з
іншими. Не дозволяли тобі сумувати й наодинці. Твоя сім’я не дала
тобі почуття єдності, почуття опори, на які можна було б опертися в
момент найбільшої потреби.
• Не було вибачень чи взаємних зусиль, спрямованих на
залагодження проблеми. Ніхто навіть не намагався позбавити тебе
відчуття того, що ти всім байдужий і непотрібний.
 Ти маєш розуміти, що практично неможливо зберегти здоровий
глузд, не кажучи вже про адекватний погляд на те, ким ти є, якщо ти
змушений стримувати кожне жахливе почуття задля збереження
«щастя» власної сім’ї. Ти маєш право і заслуговуєш на проживання
необхідних тобі почуттів для зцілення.

Етапи здорового відчаю

Нижче наведено кілька практичних кроків, які допоможуть тобі
подолати почуття відчаю:
1) Прийняти й витримати той факт, що твоя сім’я вчиняла щодо
тебе психологічне насильство і зневажала твою гідність. Перелічи
все заподіяне тобі та пригадай, у яких ситуаціях ти не отримував
схвалення або співчуття, якого прагнув і на яке заслуговував
принаймні з огляду на елементарну людську порядність. Один із
найкращих способів пригадати — це скласти список під назвою «Йди
до дідька». Мої пацієнти часто його складають. Починай кожне
речення зі слів «Йди до дідька за те, що…» і закінчуй болісним,
гнівним або неприємним спогадом. Така вправа допомагає позбутися
почуття того, що ти жертва, а також зайвого в житті. Вона перекладає
відповідальність на відповідних людей. Вона також показує сфери, у
яких ти міг би розвиватися, адже ти можеш гніватися на себе за те, що
довго залишався пасивним або смиренним до рідних, які, на твою
думку, мали над тобою владу.
2) Припини поспішати, переконувати, чіплятися, захищати,
пояснювати і триматися за токсичні стосунки через страх
залишитися непотрібним. Прагнення самовиправдання живе в
кожному з нас, але ми маємо вміти приборкувати його. Таке бажання
може переконати тебе в тому, що якщо продовжувати говорити сім’ї
про її токсичне ставлення до тебе, вона, зрештою, почує тебе — і ти
отримаєш схвалення, якого так прагнув. Насправді цього не станеться.
Твої рідні сперечатимуться, заперечуватимуть, перекручуватимуть і
називатимуть тебе божевільним. Тож як розірвати токсичні стосунки?
Необхідно позбутися прагнення самовиправдання. Відчуття зростання
сили виправдати себе, потрібно спрямувати в інші справи. Попрацюй у
саду, прогуляйся, побігай, запиши власні бажання й поділись ними зі
своїм психотерапевтом або близьким другом, помолись або звернись
до всесвіту. Щоразу помічаючи зациклення на несправедливості, яка є
у твоїй сім’ї, спрямовуй власні думки, енергію й увагу на себе і своє
життя.
3) Відмовся від думки про те, що втрата стосунків вказує на твою
неважливість. Це така собі розмова із самим собою. Нагадуй собі: те,
що хтось належить до сім’ї, не означає, що вони завжди керуються
критеріями правди та чесності. Можливо, їхня непримирима поведінка
стосовно тебе є відображенням їх неблагополуччя, але аж ніяк не твоєї
цінності. Якщо нагадуватимеш собі цю істину досить часто, вона може
стати реальністю, в якій ти зможеш утвердитися.
4) Познайомся з власним почуттям болю і приниження; зрозумій
власну невпевненість в собі та внутрішнього критика. Як би нам того
не хотілося, переступити через власні емоції неможливо. За своєю
суттю людські емоції є «прохідними» енергіями — вони з’являються і
зникають. Коли емоції з’являються, ти можеш навчитися відчувати їх,
не реагуючи на них. Засвоївши такі вміння, розвинеш у собі здатність
управляти власними емоціями. Не кожну емоцію, яку ти відчуваєш,
варто виражати. Керуючись лише емоціями, ти нічого не досягаєш,
натомість часто відчуватимеш сором і безсилля. Щоби пізнати себе,
дій поступово і ґрунтовно. Опанувавши самоконтроль, ти позбавиш
своїх токсичних рідних можливості завдавати тобі шкоди в
майбутньому.
5) Плач, ридай, сумуй, розмахуй руками, кричи, страждай і будь
стійким. Така порада, здається, суперечить попередній, але коли твоє
серце насправді розбите, іноді корисно дати волю власним почуттям,
побувши наодинці. Кричи щосили, проклинай богів, лютуй, гнівайся,
ридай, бійся, відчувай біль. Це нормально. Мета відчаю — вивільнити
накопичену негативну, непродуктивну енергію. Якщо відчуваєш, що
застряг за захисними стінами, які не дають тобі можливості сумувати,
вдайся до способів, які допоможуть зруйнувати ці стіни. Наприклад,
можна орендувати «Кімнату гніву». Такі кімнати обладнані м’якими
стінами, важкими мішками тощо, які допомагають позбутися
внутрішнього негативу. Ще один спосіб дати волю власному почуттю
відчаю — писати листи, не надсилаючи їх, або вести уявні розмови з
родичами, котрі зробили тобі боляче. Яку форму повного відречення
ти не вибрав би, гарантую тобі позитивні зміни. Не підкоряючись
журбі, найголовніше, що ти отримаєш,— честь бути для себе самого
тією омріяною підтримкою, якої ти завжди чекав від сім’ї.
 6) Виявляй і викорінюй голоси, зумовлені не власним вибором, а
маніпулятивними діями твоїх рідних. Негативні й неправдиві
наративи, які чув про себе, котрі продовжують лунати у твоїй голові,
втратять свою силу, поки ти у відчаї. Проаналізуй негативні
висловлювання, які чув про себе від власної сім’ї; спробуй замінити ту
неправду більш коректними, позитивними твердженнями про те, ким
ти є насправді в своєму розумінні й інших. Якщо почуваєшся
невпевненим у собі або нерішучим, такі позитивні, більш конкретні
твердження відновлять твої сили.
7) Приділяй собі достатньо часу, любові та уваги, які необхідні для
того, щоби дослухатися до болю, який управляє твоїм почуттям
відчаю. Бажання перестати перебувати у відчаї є природним, тому що
відчай насправді завдає болю. Однак похапцем, зазвичай, не завершити
такі складні процеси, тому ти знову і знову можеш проживати почуття
відчаю. Відчуваючи неприязнь, злість, огиду, розчарування —
відпусти. Дозволь собі прожити ці емоції. Лише тоді, коли дозволяєш
щось інше, сильні почуття можуть з’являтися і зникати. Не квапся,
відкрий своє серце, прислухайся до своїх емоцій, спробуй засвоїти
урок і дозволь собі прожити емоції.
8) Докладай зусиль, щоби позбутися тієї провальної версії про себе,
якої звик дотримуватися. Негативне, фаталістичне мислення,
зумовлене страхом, нав’язливими ідеями і тривогою — невід’ємний
складник токсичної сімейної системи. Щоби позбутися негативної й
заснованої на страху версії, почни доброзичливо й терпляче
спілкуватися із собою. Беручи за основу власні страхи, уяви найгірший
сценарій розвитку подій. Максимально деталізуй його. Потім уяви
найкращий сценарій розвитку подій, аналогічно деталізуючи його.
Щойно твій уявний найгірший сценарій реалізується у твоїй
підсвідомості, ти побачиш, як він поступово зникає. Його джерелом є
емоції, які… то з’являються, то зникають. Чим глибше усвідомлення,
що твій найгірший сценарій розвитку подій існує тільки у твоїй уяві,
тим більшим є бажання працювати над удосконаленням найкращого
сценарію і дій, необхідних для його реалізації.
9) Люби себе, як власну дитину. Найважливіший складник смутку
— щире співчуття до себе, як до власної дитини чи домашнього
улюбленця. Люби себе абсолютно і повністю. Стався до себе
доброзичливо й терпляче. Підбадьорюй себе. Поважай себе і процес
власного зцілення. Люби себе, відпочивай, приділяй собі час і увагу:
ти потребуєш цього і заслуговуєш на це.
Проживаючи процес смутку й розвиваючись (триває все життя), ти
починаєш помічати світло, яке пробивається крізь хмари відчаю, які,
як ти вважав, ніколи не розвіються. З часом твоє почуття безнадії
зміниться почуттям надії. Коли з’являється надія, твоє життя
автоматично наповнюється позитивом.
Далі ми розглянемо всі переваги, на які ти можеш розраховувати,
проживаючи процес відчаю.

Інсайт:
Почуття відчаю лікує душу, очищає емоційний стан, допомагає
заново поглянути на себе, своє життя і стосунки.

Смуток сприятиме руху вперед

Почуття смутку — це безперервний і важливий процес, який
необхідно пройти, щоби дистанціюватися від сім’ї, яка завдала тобі
чимало страждань і болю. Почуття смутку допоможе зрозуміти, що
здорового завершення стосунків не існує, але ти можеш їх закінчити
самостійно. Стосунки завершуються не розривом, а твоїм особистим
рішенням їх закінчити. Ухваливши беззаперечне рішення, ти зможеш
використати насильство й маніпуляції своєї рідні задля остаточного
прийняття своєї нової реальності. Прийняття такої реальності
передбачає заборону впускати у власне життя деструктивних рідних і
їхній отруйний вплив. Почуття відчаю має безліч позитивних
наслідків:
• Ти потрапляєш у світ можливостей з усвідомленням того, що
більше не є заручником сім’ї, яка тебе стримувала.
• Ти починаєш помічати, що з тобою постійно відбувається щось
хороше; з’являється почуття наповненості й задоволення від життя і
стосунків.
• Ти знаєш, як правильно розпоряджатися власними кордонами, і
тобі більше не доводиться звинувачувати інших, коли щось йде не так,
натомість ти розірвав стосунки, які більше не приносять тобі користі.
• Кожен твій день — це життя у власних хоробрих, скромних і
водночас сильних променях.
• Життя не зупиняє тебе — воно тебе пробуджує.
 • Ти знаходиш і будуєш сильну спільноту людей, які підтримують і
люблять тебе так, як ти завжди того бажав, адже навчився любити
себе, що є фундаментом повноцінного життя.
До тебе приходить усвідомлення того, що життя — це дар.
Через почуття відчаю приходить усвідомлення того, що є ті, хто
ніколи не вибачається за заподіяну шкоду суто за власним небажанням.
Річ не в тім, що вони не можуть вибачитися, вони просто не хочуть.
Таке складно прийняти, але твої рідні не зможуть переступити через
власну гординю для демонстрації емоційного інтелекту, зробивши все
необхідне для налагодження стосунків із тобою. Для них вибачення —
це приниження. Вибачення вони розцінюють як поразку, а не як
перемогу, яка приносить відновлення.

Інсайт:
Завдяки чистому сумлінню навіть найбільшу душевну порожнечу
ти обов’язково зможеш здолати.

Туга за родичами є надзвичайно важливою. Сумуючи, та все ж

продовжуючи працювати над собою і водночас дозволяючи собі
журитися за чимось втраченим, стаєш більш стійким. Після розірвання
стосунків із сім’єю у твоєму серці залишається порожнеча. Така
порожнеча іноді нагадуватиме про себе, особливо коли перебуваєш у
соціальному оточенні. Завжди будь готовий відчувати, плакати і
зцілювати таку порожнечу.
Поступово, залежно від рівня твого аналізу, ти усвідомиш:
незважаючи на рівень віри в те, що твоїм рідним потрібно змінитися,
ти не здатен змінити емоційно незрілих людей. Таке усвідомлення
допомагає рухатися вперед і займатися власним життям. Завдяки
самосвідомості, яка щойно зародилася, встановленим кордонам і
бажанню рухатися вперед, ти зможеш і надалі любити і дбати про себе,
притягуючи здорові стосунки, яких ти завжди прагнув.
Ти гідний здорових стосунків; ніхто не створений для життя в
соціальній порожнечі. Втім, саме порожнечу (якою б необхідною вона
не була) породжує розлука із сім’єю. Більш докладно розглянемо цю
тему в наступному розділі.
 Розділ 5

Соціальна порожнеча від розриву родинних зв’язків

М
аю надію, що ця книга допоможе тобі зрозуміти, що
порожнеча, яка утворилася всередині тебе, не може
заповнитися лише тому, що ти встановив кордони з рідними.
Рідні, які мали би заповнити ту порожнечу, так і не стали частиною
твого життя. А тепер, з появою безконтактних меж, це взагалі навряд
можливо, і це несе із собою і свободу, і втрати. Переживаючи відчай, а
водночас працюючи над зціленням й осмисленням власного болю, ти
не маєш підтримки. Ти залишився сам на сам. Процес відчаю потрібен
для заповнення порожнечі у твоєму серці. Позбутися болю від
усвідомлення того, що ти не є частиною власної сім’ї й не вписуєшся в
неї так, як на це заслуговуєш, досить складно. Коли встановлюєш
кордони, рівень насильства з боку твоєї сім’ї знижується, але
порожнеча у твоєму житті стає більшою. Процес відчаю допомагає
прийняти цю подвійну й суперечливу реальність такою, якою вона є,
навіть якщо на якомусь рівні це прийняття назавжди розбиває серце.

Інсайт:
Розрив стосунків із сім’єю залишає глибоку порожнечу в душі.

Для пояснення, що ж це за порожнеча, візьмемо для прикладу вежі-

близнюки Всесвітнього торгового центру, зруйновані 11 вересня 2001
року. При народженні твої батьки мали стати двома міцними,
незламними, непорушними вежами, які мали захищати, надихати і
справедливо ставитися до тебе і всієї сім’ї, як це передбачають
батьківські обов’язки. Однак своїх обов’язків вони не виконали. Вони
стали джерелом хаосу, конфліктів і болю, які зруйнували сімейну
систему.
На місці, де стояли вежі, тепер розташовані меморіальні фонтани.
Тож, повертаючись до нашої аналогії, варто сказати: після років
маніпуляцій, постійних спроб то втекти, то повернутися (у черговий
раз відчувши емоційне насильство) ти, я і багато інших, нарешті,
досягли готовності відмовитися від пекла всередині сімейної системи,
заради заспокійливого шуму прохолодних вод порожнечі.
Відвідуючи меморіал пам’яті жертв 11 вересня, я помітила, що
поки одні вдивляються в порожнечу, на місці якої зараз стоять фонтани
на честь загиблих, інші дивляться вгору, ніби стверджуючи, що тих
величних і дивовижних веж дійсно більше немає. Падіння тих чудових
веж настільки немислиме, що й досі, після стількох років, у нього
неможливо повірити. Те саме стосується і втрачених життів усіх дітей,
які заслуговували й потребували двох сильних, чудових, незламних,
міцних, люблячих батьків і рідних, які б підтримували їх упродовж
усього життя.

Хвилинка на роздуми:
Задумайся над порожнечею, яка є у твоєму житті, і проаналізуй,
що ти відчуваєш на особистому, соціальному й емоційному рівнях.

Якщо система твоєї сім’ї отруєна плітками, маніпуляціями й

налаштуванням братів / сестер, батьків та інших рідних одне проти
одного,— вона обов’язково дасть тріщину і, зрештою, розвалиться. Те,
що зовні здається надійним і незламним, може виявитися заслабким
для збереження його від руйнування. Твоя безпорадність і
незахищеність у соціальному світі стає помітною для оточення в разі
остаточного руйнування дисфункційної сімейної системи. Серед
викликів, які можуть завадити тобі пережити почуття спокою і
впевненості в правильності твого рішення розірвати стосунки, є
небажані соціальні й міжособистісні втручання, які так чи так можуть
проявлятися впродовж усього твого життя. Створюється враження, що
один тип втручань ти замінюєш на інший, адже люди зазвичай
втручаються в те, що, на перший погляд, є не зовсім зрозумілим для
них у міжособистісному чи соціальному плані.
Аби навчити тебе, що робити в разі виникнення таких ситуацій, я
поділюся тим, з чим зіткнулася я й інші. Підготовка і вміння реагувати
на такі втручання стане важливим складником твого зцілення.

Інсайт:
До того, хто дистанціювався від токсичної сім’ї, часто
ставляться, як до залежного, який протверезів. Але інші ставлять цю
тверезість під сумнів до кінця його життя. Такій людині важко
відчути до себе довіру або розуміння.

Нерозуміння з боку інших

Створення свободи має власну ціну. Рідко зустрінеш когось, хто
щиро говорить про своїх деструктивних родичів, тому люди
здебільшого не можуть зрозуміти, чому хтось воліє мати мінімальний
рівень стосунків із сім’єю або абсолютно відмовитися від них. Якщо
під час першої зустрічі з незнайомою людиною ти маєш порівняно
здоровий, нормальний і успішний вигляд, то вона відразу припускає,
що ти з міцної й люблячої сім’ї, де панує підтримка. Людей шокує,
коли їхні припущення кардинально відрізняються від твоєї реальності.
Поділившись власним досвідом, люди зазвичай розповідають якусь
особисту історію для переконання в тому, що тобі необхідно
підтримувати стосунки бодай з одним членом сім’ї. Зазвичай вони
радять підтримувати стосунки із сім’єю, щоби потім не довелося
«жалкувати». Своїми порадами вони натякають на те, що, на їхню
думку, встановлюючи кордони з рідними, ти робиш страшенну
помилку. Серед тих, хто це радить, часто зустрічаються терапевти, які,
можливо, і досліджували або вивчали токсичних людей, але не мають
реального життєвого досвіду виживання в умовах такого типу
психічного травматизму. Не фахівці чи теоретики з психології
найбільше розуміють твій стан. Бажаючи знати, як саме подолати
психологічний стрес і постійне почуття порожнечі, пов’язане з
розривом стосунків з токсичною сімейною системою, краще послухай
і візьми за приклад історії інших уцілілих.

Інсайт:
Люди, які найкраще розуміють твій досвід, вже його пройшли.

Яким би безневинним не було нерозуміння, з яким ти стикаєшся в

суспільстві, воно є небажаним вторгненням, яке часто ятрить рану, що
завдала твоя сім’я. Тому ситуація, яку ти переживаєш, не лише
приносить біль, але й розчарування, а твоє почуття відчаю
загострюється ще більше. Щоразу, коли ти чуєш небажаний коментар
щодо твого рішення розірвати стосунки, я дозволяю тобі ігнорувати
висловлювання на кшталт:
 • «Твої рідні вчиняють так ненавмисно».
• «Твої рідні просто не усвідомлюють того, що завдають тобі
болю».
• «Тобі просто треба пробачити й забути».
• «Ти, мабуть, неправильно розумієш своїх рідних або їхню
поведінку».
• «Ти просто занадто чутливий».
Такими хибними припущеннями і стереотипами люди відверто
ігнорують правду й силу твого болю. Вони не розуміють, що їхній
лицемірний підхід, який полягає у примушуванні тебе змінити
ретельно продумані й обґрунтовані тобою рішення, мало чим
відрізняється від того, що ти відчував, коли твоя сім’я виставляла тебе
на глум щоразу, коли не погоджувалася з твоїми рішеннями. Такий
байдужий і нав’язливий підхід може змусити тебе повірити, що ніхто
не розуміє тебе, твою унікальну ситуацію, що неабияк загострює
почуття самотності.

Хвилинка на роздуми:
Ти довіряєш власним уявленням чи дозволяєш іншим нав’язувати
тобі свої? Запиши свою відповідь і задумайся: ніхто не знає й не
розуміє твоїх кривдників краще, ніж ти сам. Ти не зобов’язаний нікому
й за жодних обставин пояснювати або виправдовуватися за приховані
знущання, яких ти зазнав.

На жаль, коли до твого болю ставляться легковажно, ти несвідомо

замикаєшся в собі. Сумніватися щодо того, чи варто ділитися з кимось
своєю ситуацією, цілком природно, особливо коли знаєш, що
наштовхнешся на непорозуміння. Навіщо ділитися? Заради того, щоби
почути, як хтось наводить приклади з власного життя, які жодним
чином не стосуються пережитого тобою? Це, безумовно, заважає
довіряти людям і прагнути зближення з ними.
Критика з боку суспільства може стати на заваді розвитку
особистості. Якщо люди не готові розуміти і співчувати твоїй історії,
порушується спокій, який ти намагаєшся встановити у власному житті.
Тому ти маєш право подумати, чи порозумієшся з такими людьми. З
власного й досвіду своїх пацієнтів я помітила: щойно ти викреслюєш
сім’ю зі свого життя, починаєш краще розуміти, як багато інших
людей, членів сім’ї не лише не привносять нічого у твоє життя, а
навпаки, обкрадають його. Усвідомлення цього може налякати. Може
здатися, що твої стосунки проходять через очищення, а ти нічого не
можеш вдіяти, для порятунку бодай якоїсь їх частини. Тебе може
турбувати, чи залишиться бодай хтось поруч із тобою після
завершення такого очищення. Такі почуття є нормальними й
закономірними, адже після розриву стосунків із сім’єю часто
руйнуються й інші стосунки.
Попри всі деталі й докази пережитого тобою інформація, якою ти
ділишся, може бути недостатньо ясною, щоб інші зрозуміли тебе й
перейнялися твоїми переживаннями. Тож ти знову переживаєш уже
знайомий біль і самотність через рану, завдану твоєю сім’єю. Коли не
маєш розуміння з боку інших, починає здаватися, що з тобою щось не
так. Ти почуваєшся диваком. Ти відчуваєш негатив, осуд. Такі
соціальні ситуації можуть викликати в тебе відчуття, ніби
незадоволена внутрішня потреба, закладена твоєю токсичною сім’єю,
лише зростає, адже ти відчуваєш, як, через нерозуміння з боку інших,
між вами виникає певна перепона. Опираючись таким почуттям,
дозволяй собі:
• не пояснювати власне рішення стосовно сім’ї іншим людям, за
винятком загальних фактів;
• працювати над власним зціленням, не потребуючи схвалення
твого вибору іншими;
• приймати й цінувати любов, яку проявляють до тебе інші, навіть
якщо вони не можуть повною мірою пройнятися твоєю історією;
• пишатися тим непростим рішенням, яке ти прийняв, щоби
захистити власний спокій від токсичної сім’ї;
• мати болісний сімейний досвід за єдиний доказ, достатній для
прийняття тобою рішення.
Ти маєш бути готовим до того, що багато хто співчуватиме, але
мало хто зможе співпереживати тобі чи твоїм обставинам. Хто б тебе
не любив, почуття самотності на певному рівні не буде для тебе
чимось дивним, адже багато з того, через що ти пройшов, можеш
зрозуміти лише ти сам або споріднена душа, яка пережила таке саме.

Вторгнення в приватне життя

 Ти також можеш зіткнутися із зацікавленням оточення, яке
ухвалить, що ти щось приховуєш про свою сім’ю. Зростання цікавості
цих людей призводить до зростання їхньої настирливості. Хоч би як ти
не намагався уникнути розголосу, замовчуючи чи відмовляючись
говорити, нова тема зазвичай викликатиме ще більшу цікавість.
Боятися такої цікавості — цілком нормально, адже допитливі люди
провокують дістати на поверхню твої слабкості. Я завжди поважала
потребу в недоторканності приватного життя і відчувала її в
спілкуванні з іншими. Я ніколи не розпитувала би про те, що могло б
викликати в людини почуття дискомфорту. Однак ті, хто намагається
зберегти біль власної сім’ї в таємниці, часто стикаються з тим, що
люди рідко поважають їхню приватність. Вони все рівно розпитують.
Такі люди зазвичай не мають на меті нічого поганого, але це не
означає, що їхня допитливість не завдає шкоди.
Їхня нав’язливість може нагадувати надокучливе сімейне оточення,
в якому ти виріс, що може викликати в тебе неприємні почуття. У
токсичній сім’ї не існує такого поняття як повага до приватного життя.
Досвід життя в токсичній сім’ї змусить тебе шукати захисту від
оточення та їхньої допитливості, але це нормально, це здоровий
процес.

Інсайт:
Ти маєш повне право оберігати власну історію. Не побувавши на
твоєму місці, людина може лише осудити.

Найкраща стратегія в боротьбі з допитливістю оточення і

внутрішньою порожнечею — це надання загальної інформації про своє
дитинство й сім’ю. Для відволікання уваги від себе, варто
скористатися тим, що люди здебільшого люблять розповідати про себе.
Цікавлячись сім’єю або іншою особистою інформацією про
співрозмовника, ти зможеш легко перевести розмову на нього.
Змінювати теми й переводити розмову в інше русло задля власного
спокою і збереження приватності досить легко. Якщо співрозмовник
не може контролювати власну цікавість і продовжує розпитувати,
делікатно скажи йому: «Ну, зараз не час і не місце для такої розмови».
Можливо, тобі доведеться сказати: «Це не дуже приємна для мене
тема, яку я вважаю за краще не обговорювати. Але я вдячний, що ти
запитав». Не варто перейматися почуттями й думкою інших щодо
твоєї ситуації.

Страждання під час світських подій і зустрічей

Саме під час світських подій (свята, весілля, дні народження,
ювілеї й сімейні зустрічі) порожнеча через біль, завданий твоєю
сім’єю, може загостритися через дії твоєї сім’ї, сім’ї твоїх друзів або
коханої людини. Для тих, хто пережив сімейний аб’юз, світські події й
зустрічі є джерелом задоволення природної потреби в сім’ї.
Нові знайомі, з якими ти проводиш час, а також їхні родичі і друзі
прагнуть дізнатися про тебе більше. На жаль, вони часто ставлять
запитання про твою сім’ю саме тоді, коли тобі найбільш боляче
відповідати на такі запитання з урахуванням емоційного стану. Такі
ситуації можуть спричинити небажання спілкуватися з іншими сім’ями
під час свят чи інших важливих подій — реакція, яку тобі, ймовірно,
доведеться пропрацювати. Бажання нових знайомих дізнатися про тебе
більше є цілком природним. Однак, на жаль, саме важливі події є
чудовим майданчиком для початку розмови. Зважай на те, що люди
здебільшого не намагаються порушити болісну для тебе тему.

Інсайт:
Ти маєш право оберігати біль, що живе в тобі, від впливу різних
збудників, щоби джерело того болю не посилювалося.

Втім, ти маєш дбати про себе так, як вважаєш за потрібне в такі

хвилини. Я, наприклад, обираю святкування Дня матері наодинці з
донькою. Я не проводжу цей день з іншими людьми і їхніми матерями.
Не існує такого дня, коли б мені хотілося, щоби мене розпитували про
мою матір або нагадували про її роль як матері чи бабусі в той час, як
за моєю спиною продовжуються постійні знущання, плітки й
маніпуляції. У День матері я прагну привітати себе як матір і жінку,
відзначити прекрасні і близькі стосунки, які я маю зі своєю донькою, і
те, якою дивовижною людиною вона стала. Так я заповнюю
порожнечу, яка живе в мені, а не продовжую її розсікати.
Маю надію, що ці поради допоможуть тобі адаптувати важливі
події й зустрічі до твоїх потреб. Соціальне життя, безумовно, проявляє
ті сфери, у яких порожнеча, причиною якої стала твоя сім’я, що робить
тебе уразливим. Це порожнеча, яку ти маєш навчитися заповнювати
заново.

Хвилинка на роздуми:
Запиши зміни, які тобі доведеться зробити щодо світських
зустрічей чи свят, щоби краще дбати про себе.

Коли після розриву стосунків ти почнеш будувати стосунки з

новими друзями й коханими, ти зіткнешся з певними надзвичайно
болісними відчуттями: ніби чогось бракує, що раніше було незнаним,
але тепер ці відчуття — очевидні. Так, порожнеча, спричинена твоїми
токсичними рідними, лише збільшується.
Наприклад, багато уцілілих стикаються з тим, що нові друзі й
кохані ніколи не побачать, як їх люблять і обожнюють їхні рідні — ні в
особистому житті, ні в громаді. Коли ти бачиш, як твоїх нових друзів
або коханих люблять, шанують і обожнюють їхні рідні, в тебе
формується уявлення про них, їхню цінність як особистостей, а також
постає до них любов. Чим частіше ти бачиш прояви любові інших до
тих, кого любиш, тим більшою стає твоя любов до них. Це щось
дивовижне.
Спостереження за такою взаємодією допомагає тобі переконатися,
що ти обрав дійсно хорошу людину для спільного проведення часу. На
жаль, вступаючи у нові стосунки, людина, яку ти покохав, ніколи не
побачить тебе в оточенні людей, які мали би бути твоїми найбільшими
шанувальниками й найближчою підтримкою, власне твоєю сім’єю.
Нові друзі й кохані ніколи не зможуть насолодитися тими внутрішніми
дотепними жартами, грайливими, ласкавими і змістовними розмовами
про тебе, які насправді можливі лише в сім’ї, яка тебе виховала. Ти, як
і ті, хто тебе любить, позбавлений найважливіших і повноцінних
стосунків у житті, які можливі за щирої взаємодії.
На соціальному рівні ніщо й ніхто не впливає на формування нашої
значимості більше й сильніше, ніж сім’я. Однак твій досвід не такий.
Це простір болю, де бракує частини, яка її поглиблює. Така
порожнеча — це нова форма родини, з якою ти матимеш стосунки в
майбутньому. Вона замінює їх присутність у твоєму житті. Вона може
подарувати затишок і спокій. Розуміння соціального оточення
допомагає нам усвідомити, яких частин не вистачає, і навчитися
виявляти прогалини, де ті частини мають бути. Саме ті прогалини й
мають стати для нас місцем відчаю, а згодом наповнитися новою
енергією, що дарує зцілення. Оточення применшуватиме твій досвід,
але це не вплине на його істинність. Ти можеш навчитися триматися за
те, що для тебе є правдою.

Недооцінка твого досвіду

Немає нічого гіршого, ніж недооцінювання твоїм оточенням, яке
тебе не розуміє, болю, який ти переживаєш через дистанціювання від
сім’ї. Хочеш ти того чи ні, але тема сім’ї завдає душевного болю. А як
інакше? Дивно, як люди, оцінюючи твоє життя ззовні, можуть
припускати, що розрив стосунків із сім’єю й порожнеча, яку він
спричинив, якось можуть втрачати важливість. Однак, з огляду на
запровадження тобою належних гарантій розриву стосунків, люди
очікують, що ти здатен пережити розрив на емоційному рівні. Адже,
на їхню думку, саме ти розірвав стосунки зі своєю сім’єю.
Люди з такою байдужою й необізнаною позицією ніколи не
плавали в тих водах, у яких ти ледь не потонув. Болісне рішення про
розрив стосунків — це рішення, яке так чи так тобі доведеться
обмірковувати й переживати щодня до кінця твого життя. Однак
твоєму оточенню, що ненавмисно применшує твій біль, непросто це
зрозуміти. Не розуміють вони й того болю, який нікуди не зник, адже
твої рідні продовжують тебе кривдити.
Цілком природно задаватися питаннями, коли чуєш: «Ти ще не
оговтався?» або «Тебе не повинна дивувати поведінка твоєї сім’ї». Ти
виріс у маніпулятивному оточенні, де тебе змушували брати під сумнів
власну версію дійсності, тому тобі боляче спостерігати за тим, як це
повторюють інші. З огляду на те, як влаштований мозок, нам значно
легше повірити в щось негативне, ніж у щось позитивне. Негативні
думки обробляються в абсолютно іншому відділі мозку, бо вони більші
та їх важче розбити на частини. Тому тобі необхідно бути
наполегливішим, щоби відчути власне почуття справедливості, яке
змушує тебе надмірно пояснювати, чому ти дистанціювався від
токсичної динаміки власної сім’ї.
Звісно, було б добре, якби не доводилося проходити через це, але
оскільки сім’я — це те, що визначає кожного з нас як особистість на
соціальному рівні, деякі зі згаданих моментів є неминучими. Варто
поспостерігати за власним соціально-емоційним кліматом і повчитися
орієнтуватися в ньому так, щоби потім не довелося борсатися в чужих
думках, судженнях і недооцінюваннях. Розуміння концепції, яку я
називаю «рекламним щитом» сім’ї, допоможе тобі стати на шлях
захисту твого внутрішнього світу.

Демонтаж рекламного щита сім’ї

Як частина суспільства, ти, підтримуючи зв’язок із рідними, навіть
на мінімальному рівні (навіть з одним членом сім’ї), не зобов’язаний
здійснювати аналіз, про який ми щойно говорили, принаймні
перебуваючи біля «рекламного щита» (метафорично кажучи), на якому
написано, що ти є членом сім’ї. Відвертаючи увагу від основи
маніпуляцій, котра є видимою лише всередині сім’ї, токсичні сім’ї
стежать за тим, щоби фасади їхніх «рекламних щитів» мали
максимально привабливий, здоровий і нормальний вигляд.
Підтримуючи зв’язок із сім’єю, ти можеш зазнавати психологічних
тортур, але ти маєш цей «рекламний щит», який захищає тебе від
суспільства. За таких обставин варто поводитися нещиро, надягати
фальшиву посмішку й робити вигляд, що брехлива реклама твоєї сім’ї
є правдою. Тож саме твоя нещирість рятує тебе від аналізу з боку
суспільства. Яка в цьому користь?
Ти, зрозуміло, можеш підтримувати зв’язок зі своїми кривдниками,
тому що така брехлива реклама дає тобі почуття більшої захищеності.
Значно легше ховатися за брехнею, ніж зіткнутися з негативним
ставленням до себе з боку суспільства. Це цілком зрозуміло. Попри
ймовірні переваги такого життя я вважаю, що кожен із нас
запрограмований на щирість, індивідуальність і відстоювання того, що
є правильним. Як здорова людина, ти щосили будеш прагнути стати на
шлях життя, яке ґрунтується на принципах істини, чесності й точності.
Розірвавши стосунки й позбувшись «рекламного щита» сім’ї, ти
можеш не відчувати сорому за власне рішення, але це не означає, що
інші не намагатимуться присоромити тебе за те, що ти вирішив
позбутися того щита. Однак цей крок є серйозним викликом, адже
відсутність такого щита звільняє тебе від утисків і маніпуляцій із боку
твоєї сім’ї, але відрізає від інших, залишаючи на стежині одиноким, де
ти не вписуєшся в суспільство. Як той, хто пережив насильство, ти
знаєш, що легше мати справу з наївними судженнями й
недооцінюваннями з боку оточення, яке не має жодного впливу, ніж
жити брехливим, безглуздим і сповненим страждань життям у
деструктивній сім’ї.

Інсайт:
Де є бажання, там завжди є вихід.

Протистояння тиску підкоритися

Люди зазвичай осуджують протилежне. Я закликаю тебе сміливо
йти вперед, адже повноцінне життя неможливе в умовах емоційного
рабства, яке притаманне токсичній сімейній системі. Мені подобається
фраза Ральфа Волдо Емерсона, який сказав: «Бути великим — значить
бути незрозумілим». Процес твого зцілення полягає в прийнятті того
факту, що ті, хто не пережив того, що пережив ти, не можуть і не
зобов’язані погоджуватися з тими кордонами, які тобі довелося
встановити, ти ж, зі свого боку, не зобов’язаний погоджуватися з
їхніми помилковими судженнями. Якщо ти погоджуєшся з їхніми
помилковими судженнями, ти дозволяєш обманювати себе дурням.
Протистояння таким судженням іноді завдає душевних страждань, але
з власного досвіду я знаю, що це можливо.

Інсайт:
Зцілення ран, спричинених нерозумінням із боку оточення, полягає
не в тому, щоби змусити їх зрозуміти тебе, а в тому, щоби мати
сміливість вистояти наодинці, попри всі труднощі.

У своїй книзі «Заклик до сміливості» (The Call to Courage)[7]

авторка Брене Браун пише, що наша велика культура завжди
використовуватиме тиск, щоби змусити нас підкорятися. Тож якщо ти
не готовий протистояти такому натиску й боротися за те, у що віриш,
твій єдиний вибір — це неповноцінне життя. Ти, фактично, здаєшся,
відстоюючи припущення, що ти не гідний більшого — власного
незалежного самосприйняття, на відстані від рідних, які прагнуть
контролювати тебе й маніпулювати тобою. Браун стверджує, що
протистояння великій культурі вимагає великої сміливості.

Хвилинка на роздуми:
 Задумайся над тим, яким було б твоє життя, якби ти був
сміливим. Що для тебе означає бути сміливим?

Розрив стосунків із токсичними рідними — це правильний вибір.

Шлях до повноцінного життя починається рішенням зіткнутися з
невизначеністю, узяти на себе емоційний ризик, залишатися собою під
час трансформації власного життя й вірити в те, що тобі це до снаги.
Готовність бути достатньо сміливим, щоби бути самим собою,
незважаючи на ставлення до тебе, сприяє формуванню в тобі почуття
гідності. Турбота про те, як тебе сприймає оточення, і думка
суспільства про те, що є соціально й морально правильним, менш
важлива, ніж турбота про власний внутрішній стан. Це сміливий крок.

Вплив твоєї сім’ї на формування думки про тебе

Чому тема сім’ї так часто порушується ледь не з кожним
співрозмовником? Адже сім’я відіграє важливу роль у необхідності
розповісти про себе іншим. Кожна людина, абсолютно усі, є плодом
власної сім’ї. На психосоціальному рівні сім’я ототожнює й
характеризує тебе. Люди, які прагнуть пізнати тебе і краще тебе
зрозуміти, намагаються аналізувати сім’ю, з якої ти вийшов. Знаючи
більше про сім’ю людини, можна краще її зрозуміти. Однак дозволь
мені нагадати тобі, хто ти є: ти жертва, яка вижила. Сильна, смілива,
яскрава жертва, яка вижила в умовах токсичного насильства з боку
сім’ї.
Почуття натхнення й відчуття повноцінного існування, приходить
тоді, коли ти вирішуєш сміливо підходити до життя, пишатися власним
життєвим шляхом і процвітати в новій манері життя, яку ти для себе
обрав — життя, у якому немає «рекламних щитів». Ба більше, ти
несвідомо починаєш надихати інших жити так, як вони того хочуть.
Твоє зцілення дає необхідний дозвіл і схвалення тим, хто застряг у
ситуації схожій до тієї, з якої ти вийшов і дозволяє задуматися про
кращу турботу для себе. Ти можеш бути прикладом надії, особливо для
скептиків. Багато хто не погодиться з твоїм рішенням зцілити власне
життя, що просто означає, що ти не підхожий приклад для
наслідування таким людям.
Окрім розчарування, яке ти відчуваєш через несправедливий осуд,
ти можеш виявити приховану перевагу в тому, що тебе не розуміють.
Що, безумовно, робить життя цікавим і змушує тебе шукати нові
можливості для розвитку. А найголовніше — формує твою стійкість.
Почуватися впевненим у собі й відчувати, що тебе розуміють, не
завжди є перевагою. Негативні судження — це складні перешкоди, які
ти можеш подолати. Так, тобі це до снаги!
Я дивлюся на це так: пологи — це завжди складний процес, але,
подолавши його, ти створюєш щось прекрасне. Якби твоя дитина
залишалася в темряві утроби, вона ніколи не змогла би побачити
світло. Те саме стосується й розриву стосунків із дисфункційною
сім’єю. Розрив стосунків — це твоє відродження. Мій власний досвід
нерозуміння з боку оточення дав мені сміливість написати мої книги,
запропонувати читачам реальний, щирий приклад того, як бути
уцілілою і фахівчинею з психології, яка повністю розуміє їхній шлях.
Адже я не просто вивчала цю тему через медичний інтерес, а пережила
і продовжую переживати її особисто.
Ось кілька способів, які допоможуть відродитися з мужністю:
• Розкрий суть власного почуття страху. Емоції, яких ти
уникаєш,— це ті емоції, які потребують особливого аналізу з твого
боку. Розкрий їхню суть: записавши, намалювавши, розібравши або
опрацювавши їх, поговоривши з другом, якому ти довіряєш, або з
терапевтом. Коли емоції знаходять дзеркало (іншу людину) або вихід,
вони легше проживаються.
• Посиль емоційний контроль, приборкавши схильність до
хвилювання. Хвилювання шкодить твоєму психічному здоров’ю.
Важко не піддатися надмірним емоціям, коли твої почуття сильніші,
ніж того вимагає ситуація. Нагадай собі, що в цьому процесі
відродження немає нічого невідкладного. Якщо ти відчуваєш, що не
можеш контролювати власні емоції, дистанціюйся від оточення;
розмова може й має зачекати.
• Визнач і дай назву власному страху. Коли тобі страшно, визнач
джерело свого страху і, визначивши реальний він чи раціональний,
прийми рішення щодо необхідності вжити заходів для його подолання
або приборкування.
• Уяви позитивний результат від подолання свого страху. Коли
тебе сковує страх, зміни своє негативне мислення, уявивши більш
позитивний результат, якого ти хочеш досягти. Тоді прокручуй той
позитивний результат у своїй голові, доки він не стане твоєю
реальністю.
• Сформуй у собі віру в те, що ти зможеш подолати страх. Коли
тобі здається, що страх неможливо подолати, уяви, як саме ти його
долаєш. Що ти відчуваєш, коли стикаєшся зі страхом? Тепер уяви, як
би ти почувався, успішно подолавши таку складну ситуацію. Якщо ти
можеш про це мріяти, ти можеш цього досягти.
• Зроби рішучий крок і зустрінься зі своїм страхом віч-на-віч.
Коли твоя уява стикається з реальністю, час діяти відповідно до того,
що ти репетирував у своїй голові. Уявна репетиція нічим не
поступається реальним діям, адже тепер ти знаєш, на що ти здатен.
Страх дає тобі змогу бути самим собі героєм.
• Розвивай толерантність до страху, стикаючись зі страхами
щодня. Протистояння страху — це щоденна практика. Долаючи
незначні страхи, як-от відхилення непривабливого запрошення, ти
здобуваєш упевненість у тому, що зможеш подолати серйозніші
страхи, до прикладу, встановлення кордонів щодо токсичних людей,
які є у твоєму житті. Ніколи не мрій про життя, вільне від страху, бо
без нього ти не зможеш розвиватися.
Ти не зобов’язаний проявляти свою увагу, відданість чи любов до
того, хто вчиняє стосовно тебе психологічне насильство. Йдеться і про
твою сім’ю, і про твоє оточення. Ти не зобов’язаний належно або із
симпатією ставитися до тих, хто знущався над тобою, погано до тебе
ставився або соромив тебе перед іншими — надто, якщо вони
продовжують ігнорувати твої почуття і здорові кордони, які ти для себе
встановив. Якщо твої кривдники, стверджують, що намагаються тобі
допомогти, вони в жодному разі не стають виключенням із цього
правила. Ти маєш право встановити кордони й щодо ширшого
оточення, привчивши кожного, що ти відстоюватимеш те, що, на твою
думку, є справедливим для тебе. Вони можуть або змиритися з цим,
або йти собі далі. Щойно ти усвідомиш, що маєш на це право, ти
зможеш почати процес зцілення.
 ЧАСТИНА 2

Твоє особисте зцілення стало можливим

 Розділ 6

Душевні травми від почуття невпевненості в собі та

меншовартості

Н
е зазнаючи постійного негативного впливу від родичів, ти
здобуваєш психологічний простір, який дає тобі змогу
зрозуміти причину й характер твоєї універсальної,
непродуктивної думки, яка нашіптує, що ти недостатньо хороший. Ти
виріс у сім’ї, яка змушувала тебе сумніватися у кожному твоєму кроці,
думці, вчинку, дії, реакції й емоції. Сила маніпуляцій із боку твоєї сім’ї
впливала і впливатиме на тебе, тому ти, імовірно, боїшся, що ніколи не
зможеш позбутися цього впливу.
Як би парадоксально це не звучало, але віра в те, що тебе не
люблять і не цінують, буде перешкодою на шляху до твого зцілення.
У випадку боротьби будь-якої поведінки за своє існування, вона
стає синдромом. Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів,
страждають від синдрому «меншовартості», причиною якого є
невпевненість у собі. Негативні переконання щодо себе міцно
укоріняться в тобі, адже твоя цінність була заснована виключно на
тому, аби робити щасливими інших і зберігати спокій, навіть коли тебе
звинувачували в тому, що саме ти був проблемою. Ймовірно, ти звик
перепрошувати навіть тоді, коли не робив нічого поганого. Певною
мірою ти відчуваєш, що ніколи не зможеш бути достатньо хорошим,
щоби догодити або отримати похвалу від тих, кого любиш. Саме тому
й вважаєш, що ти неважливий.

Інсайт:
Любителі догоджати іншим часто починають із того, що
догоджають батькам або іншим родичам.

Коли жодні твої дитячі зусилля, метою яких є отримання почуття

любові й безпеки з боку сім’ї, не дають того контакту, на який ти
заслуговуєш і якого потребуєш, у тобі формується душевна травма. Ти
запитуєш себе, що з тобою не так, що люди, любов яких має бути
гарантованою у твоєму житті, не проявляють її до тебе. Це і є душевна
травма.

Усвідомлення душевних травм

Дистанціювання від сім’ї залишить на твоїй психіці рубці, які і є
маркерами душевної травми. Душевні травми з’являються тоді, коли
хтось дуже близький, як-от член сім’ї, завдає тобі сильного емоційного
болю, сила якого вражає твою душу. Душевні травми проявляються у
вигляді таких почуттів:
• «Я недостатньо хороший».
• «Мене не люблять батьки чи інші рідні».
• «Я дивний, дурний, нікому не потрібний, тягар, самотній,
потворний (список можна продовжити)».
• «У мені забагато поганого чи замало хорошого».
Від якої б душевної травми ти не страждав, запевняю тебе, що вона
впливає на те, ким ти є, на твою повсякденну поведінку.

Хвилинка на роздуми:
Опиши свої душевні травми. Опиши свої почуття щодо них і
запиши приклади того, як вони впливають на твоє повсякденне
життя. За допомогою цієї вправи ти, подивившись на свої травми з
боку, зможеш зрозуміти, що вони були завдані тобі й не мають нічого
спільного з тим, ким ти є насправді.

Усталені почуття невпевненості в собі є настільки міцними, які

можуть стримати твоє бажання відчувати, вірити й досягати бажаного,
що робить тебе залежним від твоєї сім’ї. Основна мета будь-якої
токсичної сім’ї — це не дозволити жодному її члену вирватися з кола
дисфункції, чого можна досягти за допомогою свідомого створення
почуття невпевненості в собі.
Зважаючи на притаманну дітям вразливість, незрілий мозок,
недосвідченість і залежність від сім’ї, у них досить легко викликати
такі токсичні почуття, як сором і сумніви. Проходячи процес власного
зцілення, я зрозуміла, що «погана поведінка» дитини, яка виховується
в токсичній сімейній системі, найімовірніше, є здоровою, природною
реакцією на ворожі емоційні ігри. На жаль, у дитинстві ти не міг цього
зрозуміти. У токсичних сімейних системах емоційні ігри замінюють
час, любов, увагу, виховання або зв’язок, які необхідні для почування
дітей здоровими і впевненими в собі. Через сильне почуття
невпевненості в собі ти вступаєш у доросле життя, погано розуміючи,
що таке любов, але добре знаючи, що таке страх, а також сильне
почуття сорому й нерозуміння себе. Необхідно зрозуміти, чому ти став
тим, ким ти є.

Інсайт:
Зцілення душевних травм починається з твоїх зусиль, які
спрямовані на зміну твого мислення і сприйняття себе.

Депрограмування психологічного насильства є важливим кроком

на шляху до твого зцілення. Якщо пропустиш цей крок, неправда, яку
говорили про тебе, триматиме тебе в заручниках, почуття
невпевненості в собі ще довго даватиметься взнаки після розриву
стосунків із твоїми кривдниками. Депрограмування передбачає аналіз
потрясіння, яке спричинило твої душевні травми. Ти маєш
ідентифікувати своїх кривдників і проаналізувати неправду, в яку вони
змусили тебе повірити про тебе самого, щоб почати говорити собі
справжні факти.
Майже кожна токсична сім’я демонструє певний рівень дисфункції
у верхній ланці — у вихованні дітей. Токсичність зазвичай
починається або заохочується твоїми наставниками. Не кожен
токсичний дорослий мав токсичне виховання. Такі фактори, як
залежність, психічні захворювання й генетика, можуть спричинити
токсичність у дорослому віці, навіть якщо дорослий мав достатньо
хороше виховання. Однак більшість із тих, хто в дорослому віці стає
токсичним і маніпулятивним, дійсно виховувався токсичними
батьками або опікунами. Нижче наведено кілька прикладів сімейних
систем, у яких душевні травми передаються з покоління в покоління:
• Деякі батьки віддають перевагу одній дитині перед іншою,
створюючи конфлікт.
• Формуючи почуття невпевненості і зберігаючи маніпулятивний
контроль над усіма членами сім’ї (нуклеарної, розширеної), батьки у
токсичних сім’ях послуговуються принципом «управляй і переважай».
• Деякі батьки надмірно прив’язуються до своїх дітей і живуть за
їхній рахунок.
 • Деякі батьки надмірно контролюють і критикують своїх дітей.
• Деякі батьки кривдять, нехтують і відмовляються від своїх дітей
або обурюються тим, що їм доводиться нести за них відповідальність.
• Деякі батьки заздрять своїм дітям, вбачаючи в них небажаних
конкурентів.
• Чимало токсичних батьків виховують у своїх дітях всеосяжне
почуття обов’язку перед ними. Навіть після встановлення кордонів
вони претендують на особисте життя своїх повнолітніх дітей, разом з
онуками, на яких вони абсолютно не мають претендувати. Дітей варто
виховувати вільними, а не заручниками батьківських вимог.
• Деякі батьки практикують декілька або всі перелічені пункти.
Через згадані причини і не лише ці, кохання стає болісною й
бентежною темою для вцілілих, які вже давно виросли. Тож аналіз
виховання й батьківського піклування про тебе допомагає зрозуміти, як
дисфункція твоєї сім’ї вплинула на тебе, на формування невпевненості
в собі та ймовірних конфліктних стосунків з іншими родичами.
Твій психосоціальний розвиток впливає на твоє почуття гідності. У
своїй книзі «Токсичні батьки: Подолання їхнього шкідливого спадку і
відновлення життя» (Toxic Parents: Overcoming Their Hurtful Legacy
and Reclaiming Your Life)[8] Сюзен Форвард пише: як і хімічна отрута,
емоційна травма, завдана дитині сім’єю, проникає в її єство, а з віком
емоційний біль зростає. Проаналізувавши соціальний та емоційний
розвиток у дитинстві, ми можемо краще зрозуміти причину такого
болю і його тривалого впливу на нас. Психосоціальна теорія розвитку
особистості, запропонована Еріком Еріксоном,[9] може пояснити, як,
коли й чому з’явилося твоє руйнівне почуття невпевненості в собі.
Його теорія пояснює причину такого тривалого впливу емоційної
травми на людське життя. З власного досвіду знаю: коли людина
усвідомлює, як, чому, коли й де їй було завдано шкоди, вона починає
впевненіше рухатися до власного зцілення.

Невпевненість у собі формується в ранньому дитинстві

Цей перший етап життя триває від народження до вісімнадцяти
місяців. Саме на цьому етапі ти починаєш розуміти: можеш ти
довіряти своїм батькам / опікунам і навколишньому світу або ні. Якщо
тобі дають постійну, очікувану й надійну турботу, в тебе може
сформуватися вроджене почуття впевненості в тому, що твої
найважливіші потреби (потреба в їжі, гігієні, обіймах, розраді, захисті)
будуть задоволені. З розвитком почуття довіри в дитинстві, формується
й чеснота надії. Еріксон використовує термін «чеснота», щоб описати
низку позитивних якостей, які виходять за межі старого
богословського поняття. Надія ґрунтується на усвідомленні того, що з
появою нових викликів оточення зможе стати джерелом підтримки.
Однак, якщо тобі дають непостійну, неочікувану й ненадійну
турботу, в тебе формується почуття недовіри. Якщо ти зростав у
психологічно дисфункційній сім’ї, в тебе, ймовірно, не сформувалася
така важлива чеснота, як надія, бо в тебе не сформувалося почуття
довіри. Якщо немає надії — формується почуття страху.
Легко зрозуміти, що зерна невпевненості в собі закладаються саме
на першому етапі життя. На цьому етапі твій голос — єдиний ресурс
для задоволення твоїх найбільш важливих і базових потреб. Якщо на
твій плач, метою якого було задоволення потреби в їжі, не реагували
або реагували роздратовано через необхідність витрачати час і
зусилля, ти розумів, що твій голос не здатен вплинути на події або
гарантувати безпечне й очікуване задоволення твоїх базових потреб.
Таке загальне почуття недовіри породило тривогу й загострило
невпевненість в собі у найбільш вразливому віці, що призвело до
хронічного занепокоєння і тривожності.
Ти не пам’ятаєш ті ранні етапи, тому що вони є довербальними.
Ти не пам’ятаєш ті ранні етапи, тому що вони є довербальними й
докогнітивними, але вони не передують формуванню сприйняття.
Щоб оцінити, наскільки вдало або невдало ти пройшов той етап,
можна ознайомитися з деякими основними фактами.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
• Чи є в тебе глибокі сумніви щодо кохання і стосунків?
• Чи віриш ти, що можеш розраховувати на підтримку оточення у
скрутну хвилину? Чи, може, ти відчуваєш, що маєш задовольняти
власні потреби самотужки?
• Чи забагато ти береш на себе в житті та / або стосунках, для
послаблення почуття страху і тривоги?
 • Чи віриш ти, що твій голос здатен впливати на інших?
• Яке почуття переважає у твоєму житті: позитивне почуття
надії чи почуття страху?

Наслідки небезпечної прив’язаності до опікунів

Якщо ти мав емоційно дистанційованих батьків, яким ніколи було
будувати з тобою необхідний і здоровий зв’язок, то, найімовірніше, у
тебе не сформувався зв’язок із ними або почуття прив’язаності до них.
Відсутність у ранньому дитинстві доступної або нормальної, здорової,
міцної турботи й уваги з боку батьків (або головного опікуна в разі
відсутності біологічних батьків) може спричинити проблеми у твоєму
настрої, поведінці й соціальних стосунках, які психологи називають
розладами прив’язаності. Розлади прив’язаності формуються на
першому етапі життя і прогресують із віком. Оскільки на першому
етапі життя формується довіра, необхідна для розвитку здорової
прив’язаності, цілком ймовірно, що саме на цьому етапі формуються й
розлади прив’язаності. Я опишу різні типи прив’язаностей, для більш
ретельного аналізу й можливості розібратися, який тип або типи
найбільше властиві саме тобі. Це допоможе тобі визначити і
встановити спосіб, завдяки якому ти, як дорослий, навчишся будувати
здорову, безпечну прив’язаність уже сьогодні.

Безпечний тип прив’язаності

Якби тобі пощастило мати емоційно близьких батьків на першому
етапі життя, який запропонував Еріксон, у тебе сформувався би
безпечний тип прив’язаності до них. Наявність у тебе безпечної
прив’язаності свідчила б про те, що твої батьки задовольняли твої
базові потреби, тому твоє життя почалося б із впевненості в тому, що
ти можеш діяти незалежно, і віри в те, що люди доброчинні, відкриті й
заслуговують на довіру. Важливо: діти можуть мати безпечний тип
прив’язаності навіть, якщо лише один із батьків зважає на їхні
потреби. Чимало одиноких матерів і батьків виховують дітей, які
мають безпечний тип прив’язаності.
Діти, які мають безпечний тип прив’язаності, виростають
впевненими в собі і ця впевненість є природною і справжньою, а не
такою, що з’являється або зникає залежно від життєвих перипетій.
Однак це не стосується тих із нас, кого виховували емоційно зациклені
на собі батьки.
Є також і небезпечні типи прив’язаності. Проаналізуємо основні з
них.

Дезорганізована або дезорієнтована прив’язаність

Дезорганізована прив’язаність властива тим, хто пережив певний
вид насильства в дитинстві. Наприклад, тебе могли залишити без
підтримки в тяжку хвилину або ж твій опікун застосовував емоційне
або фізичне насильство чи залякування для покарання тебе з метою
змусити добре поводитися. Опікунам цього типу властиве байдуже й
незадоволене ставлення, а не демонстрація любові до тебе. Тобі
здається, що твоїм опікунам байдуже до того, де ти і що з тобою, тому
ти почуваєшся нікому не потрібним.
Мій батько нагадував людину з роздвоєнням особистості. Я ніколи
не могла й досі не можу точно спрогнозувати: він веселитиметься чи
веселощі його роздратують, і він знову перейде в режим емоційного і
фізичного насильства. У мене, безумовно, більше спогадів про те, що
поруч із ним мені було страшно, а не спокійно. Він бив нас, смикав,
доводив веселощі (лоскотання або боротьбу) до фізичного
дискомфорту; він міг розлютитися через будь-яку дрібницю. До того ж
він використовував дивні теорії природного здоров’я для
маніпулювання й контролю, ризикуючи моїм тілом, розумом та
емоціями. Він знущався над моїм тілом, змушуючи мене приймати
проносне завбільшки з кінську пігулку, ще коли я була зовсім
маленькою. Усе це було заради якоїсь примарної користі для мого
здоров’я. Коли я користувалася вбиральнею, те проносне спричиняло в
мене кровотечу, але я дуже боялася розповісти про це комусь, а
надто — йому. Моє здорове травлення було зруйновано. Через жахливі
болі в шлунку я пропустила багато шкільних занять. Мій батько,
побачивши, що майже з усіх предметів у мене двійки, одразу сказав
мені, що я невдаха. Я йому повірила.

Інсайт:
Якщо діти не можуть зрозуміти або знайти відповіді на те, що з
ними відбувається, вони автоматично звинувачують у всьому себе.
 Коли Карина була зовсім маленькою, матір дуже часто залишала її
наодинці з молодшим братом, щоби погуляти з друзями, розважитися
або зустрітися з черговим залицяльником. Карину залишали за старшу
в домі. Вона пам’ятає, як серед ночі зателефонувала батьку,
зрозумівши, що матері досі немає вдома,.. злякалася, що та померла. Її
матір не померла, а просто відключилася й залишилася ночувати в
когось вдома. Батько приїхав і забрав Карину та її брата до себе
додому. А матір згодом покарала її за той дзвінок батьку.

Хвилинка на роздуми:
Пригадай кілька моментів із власного дитинства, коли ти зазнавав
насильства, почувався розгубленим, збентеженим, наляканим або
проігнорованим. Запиши їх у свій щоденник для розуміння, чи цей тип
прив’язаності властивий тобі.

Тривожно-амбівалентна прив’язаність
Причиною тривожно-амбівалентного типу прив’язаності є
конфліктні батьки. Якщо ти мав такий тип виховання, то ніколи не
знав, чого чекати наступної хвилини. Мої батьки, наприклад, мали не
один шлюб, а в проміжках між ними мали велику кількість партнерів.
Мені і моїй сестрі довелося познайомитися з більшістю тих людей.
Батька майже не було в нашому житті, але коли він з’являвся, то
здавалося, що ставався потужний ураган, тому що він завжди
приносив із собою страждання й конфлікти. Він з’являвся і зникав,
коли сам того хотів, але від нас очікував відповідного ставлення до
себе — як до батька.
Окрім своїх природних лікувальних «протиотрут», батько постійно
виховував у нас химерні духовні погляди. Після «духовного читання»,
в якому він брав участь, він сказав мені, що в минулих життях я була
його коханкою. Такі слова з уст батька є жахливим злочином. Вони
викликають розгубленість і є недоречними. Він сказав мені, що
причиною нелюбові до мене моєї матері в цьому житті були ревнощі з
минулих життів, у яких він завжди обирав мене як свою коханку, а не
її. Його спотворена самозакоханість неабияк лякала мене, викликала у
мене суперечливі почуття і страшенну тривогу. Я ніколи не розуміла,
чи любив він мене і як саме, чи йому було до мене абсолютно байдуже.
Я не розуміла, чи дійсно моя матір ненавиділа мене, чи була її
ненависть пов’язана з тим, що в минулих життях мій батько обирав
мене, а не її. Я була надто юною, щоб зрозуміти, що все це означало, і
щоб задуматися над тим, чи не були його слова звичайною вигадкою.
Моя матір натомість ставила свої романтичні стосунки вище за нас,
своїх дітей, що намагалася компенсувати, кажучи мені: «Щоразу, коли
ти почуваєшся самотньою, я поруч; я, мов той Дж. Цвіркун, який
сидить на плечі». Уявний Дж. Цвіркун був поганою заміною матері.
Моя матір була то привітною і жвавою, то байдужою, сварливою,
жалюгідною, незадоволеною, хворою й роздратованою, що викликало
в мене почуття невпевненості й тривоги поруч із нею. Її
заклопотаність поглинала її.

Джек виріс поруч із батьком, який був радше диктатором над

усією сім’єю, ніж батьком. Батько Джека вимагав чистоти у
будинку, тихого й ідеального упорядкування, що не відповідало
потребам нормальних, здорових, непосидючих дітей. Джек завжди
боявся, що своїми діями міг викликати в батька істинну, жахаючу
лють, яка не має для дитини жодного сенсу. Джек розумів, що його
бачитимуть, але не чутимуть. Тому Джека охопив страх. Джек
навчився не бути собою поруч із батьком задля убезпечення себе від
непередбачуваності й імовірного емоційного насильства. Навіть
сьогодні Джек стверджує, що, перебуваючи поруч із батьком, він
переживає суперечливі почуття: тіло заклякає, і він стає дуже
тихим. Його суперечливість є рефлекторною. Вона змушує його діяти
дуже обережно.

Хвилинка на роздуми:
Пригадай кілька моментів із власного дитинства, пов’язаних із
суперечливістю або непередбачуваністю. Запиши їх у свій щоденник
для розуміння, чи цей тип прив’язаності властивий тобі.

Така вправа може допомогти тобі зрозуміти, чому ти переживав

тривожні й суперечливі почуття — спочатку в сім’ї, а потім і в
суспільстві. Все, що стосувалося поведінки твоєї сім’ї, викликало
суперечливі, болісні і тривожні почуття, тебе охоплював сильний
страх, розгубленість і тривога, а не надія чи довіра.
 Тривожно-уникаюча прив’язаність
Характерною рисою тривожно-уникаючого типу прив’язаності є
відстороненість і емоційна недоступність опікунів. Зазвичай такі
батьки пояснюють брак виховання зі свого боку тим, що відстань між
вами допоможе тобі швидше стати самостійним і відповідальним. У
дорослому віці ти можеш здаватися незалежним, але при цьому в
глибині душі переживати сильну тривогу, відчуваючи, що хтось стає
занадто близьким до тебе на емоційному рівні. До того ж, через брак
емоційного зв’язку зі своїми опікунами, а також через те, що ніхто не
навчив тебе етиці спілкування чи поведінки (ефективної моделі під
назвою «дзеркальне відображення»), у тебе можуть виникнути
труднощі з розпізнаванням, ідентифікацією, комунікацією та
вираженням власних емоцій, якщо тебе попросять їх описати.
На думку мені спадають два приклади такого типу прив’язаності:
Річард, поліцейський, і Ліза, пожежниця у відставці. Кожен із них
виріс у сім’ї, де батьки майже не займалися вихованням дітей з метою
виховання їх максимально незалежними. У дорослому віці кожен із
них побував у шлюбі з токсичним партнером, який згодом
зруйнувався. Майже десять років вони не мали жодних стосунків. Ліза
і Річард почуваються розумово й на емоційному рівні розгубленими.
До того ж їм важко пояснювати або висловлювати власні думки,
почуття чи ідеї. Намагаючись розібратися, чи є їхні почуття
правильними, неправильними, безглуздими, зрозумілими чи
розумними, вони демонструють сильну розгубленість. Обидва завзяті
читачі й аналітики. Вони у пошуку ресурсів, які можуть допомогти їм
визначити й обґрунтувати те, що вони переживають усередині.
Оскільки Річард і Ліза майже не мали психологічного дзеркального
відображення через відсутність у їхньому житті опікунів, вони бояться
людей і не довіряють власному розумінню свого емоційного стану.
Річард і Ліза воліють бути на самоті, ніж наражатися на ризик і
невизначеність, які є природними для здорових стосунків.

Хвилинка на роздуми:
Пригадай кілька моментів із власного дитинства, поводження
опікунів відсторонено або емоційно недоступними щодо тебе. Запиши
їх у свій щоденник, щоб зрозуміти, чи цей тип прив’язаності
властивий тобі.
 Кожен із згаданих небезпечних типів прив’язаності має власні рівні
травми, які викликають глибоке почуття невпевненості в собі і нестачу
довіри в стосунках, які зберігаються впродовж усього життя. Цей тип
болю впливає на всі наявні чи потенційні стосунки.

Вплив твоєї душевної травми на любов

Дисфункційній динаміці сімейних стосунків не властива взаємна
здорова любов, брак якої часто згубно впливає на твоє до неї
ставлення. Джерелом наших основних форм любові в дорослому віці
зазвичай є наші незадоволені дитячі потреби. Ти можеш любити інших
через потребу в любові у відповідь. Також любов до інших ти можеш
використовувати для заповнення порожнечі, яка ятрить твою душу. З
іншого боку, ти можеш намагатися абсолютно уникати любові.
Усе набуває сенсу, коли ти розумієш, як саме ти навчився
прив’язаності. Коли ти любиш, то любиш від своїх ран, а не від
почуття безпеки. Та душевна травма змушує тебе жити в страху
втратити кохання і в тривозі перед імовірною небезпекою. Тобі легше
почуватися впевненим і щасливим, коли тебе люблять, але якщо або
коли любов минає, ти одразу втрачаєш контроль над собою й
почуваєшся абсолютно непотрібним і розгубленим. Щоразу, коли
любов минає, навіть якщо ініціатором розриву стосунків виступаєш ти,
якимось спотвореним чином підтверджується твій найбільший страх,
що, ймовірно, твоя сім’я мала рацію стосовно тебе: тебе неможливо
любити. Або ж ти робиш висновок, що любов, яку інші відчувають до
тебе, недостатньо сильна, глибока чи значуща, щоби спонукати їх
докласти необхідних зусиль для створення міцних стосунків із тобою.
Інсайт:
Якщо ти маєш небезпечний тип прив’язаності, твій найбільший
страх полягає в тому, що ти не заслуговуєш на таку любов, яка варта
часу, думок, зусиль чи відданості іншої людини.

Жити з таким почуттям всепоглинаючої невпевненості в собі, яке

впливає на кожну сферу твого життя, надзвичайно складно. Любов і
прив’язаність є далеко не єдиними проблемами, які є у світі. Почуття
єдності добре доповнює почуття щастя, але як налагодити зв’язок з
іншими, якщо є страх перед любов’ю і прив’язаністю? Воно допомагає
зрозуміти, що є причиною сильної, постійної тривоги, яку ти
відчуваєш для можливості почати працювати над її зціленням.

Життя, сповнене фундаментальної тривоги

Зважаючи на маніпулятивну й токсичну сімейну динаміку,
частиною якої ти є, ти, ймовірно, переживаєш почуття тривоги, що є
результатом браку безпеки і стабільності, а також наявної
невпевненості в собі, невизначеності й розгубленості, які переживав
усе своє дитинство. Намагаючись визначити свій тип тривоги, я не
змогла знайти його опис ні в DSM-5, ні в будь-якій іншій психологічній
літературі. У дослідженнях чи діагнозах, які стосувалися тривоги, я
розпізнала в собі певні симптоми, але нічого чіткого, що могло б
пояснити те, що я відчувала, не знайшла. Тому я вигадала власний
термін, який, гадаю, стане тобі у пригоді — «фундаментальна
тривожність». Фундаментальна тривожність є радше питанням
прив’язаності, а не нейрохімії. Якщо фундамент твоєї основної
прив’язаності нестійкий — нестійкий і ти. Сюзен Форвард стверджує,
що «непередбачувані батьки сприймаються дитиною, як жахаючі боги.
Як діти, ми повністю залежимо від своїх богоподібних батьків. Якщо
ми не знаємо, коли вдарить наступна блискавка зневаги, насильства чи
маніпуляції, ми живемо в страху. Страх перед її ударом і тривога від
незнання, коли вона вдарить, глибоко вкорінюється й росте в нас у
міру нашого дорослішання».[10] Поки ти дорослішав, та тривога
породила почуття сорому й невпевненості, які почали посилюватися
ще до того, як ти зрозумів, що відбувається.

Інсайт:
«Кожен дорослий, який пережив насильство, навіть найбільш
успішний, всередині залишається маленькою дитиною, яка переживає
почуття безсилля і страху». [11]

Наука і прив’язаність
Без наукових доказів того, як працює прив’язаність, тим, хто
пережив насильство, залишаються лише суб’єктивні теорії, які не
обов’язково обґрунтовують їхній досвід так, аби суспільство
сприйняло їх як доказові. Тому я хочу вийти за межі психологічної
теорії й перейти до короткого обговорення наукової теорії.

Інсайт:
Якщо тобі вдається пов’язати теорії зі своєю ситуацією за
допомогою наукових доказів, зростає твоя впевненість у тому, що те,
що відбувається всередині тебе, є реальним.

У дослідженні під назвою «Страх перед любов’ю: прив’язаність,

насильство й мозок, що розвивається» (Fear In Love: Attachment, Abuse
and the Developing Brain)[12] дослідники стверджують, що біль і
травматичний досвід, отримані в дитинстві, дійсно впливають на
мозок дитини. Наукові дані доводять, що емоційний розрив між
батьками й дитиною неабияк впливає на зчитування мозком і
використанням генетичного матеріалу в міру дорослішання. Попри ще
не зовсім сформоване розуміння дослідниками, як такий ранній
життєвий досвід змінює мозок, вони знають, що мозок реагує зміною
власної структури, експресії генів і функцій.
У неперевершеній книзі «Тіло веде лік», яку написав Бессель ван
дер Колк, наводиться теорія про те, що діти мають біологічний
інстинкт прив’язаності.[13] Якими б не були твої батьки або опікуни:
люблячими і турботливими або відстороненими, байдужими,
відчуженими чи жорстокими — ти однаково виробиш стиль подолання
труднощів, основою якого буде прагнення задовольнити бодай якусь
свою потребу. У дитинстві ти не вмів контролювати реакцію власної
генетики на потребу в прив’язаності. Бессель ван дер Колк стверджує,
що «страх збільшує потребу в прив’язаності, навіть якщо джерело
розради є джерелом страху».[14] Ти змушений був шукати
прив’язаності до свого опікуна, навіть якщо отримував лише
випадкову підтримку або повністю був неприйнятим. Дослідження
Бесселя ван дер Колка свідчить і про те, що невизначеність, з якою ти
жив, сильно вплинула на твою стресову систему. Як може дитина
почуватися в безпеці та спокої, якщо її ніхто не захищає? Навіть через
роки після того, як дитинство закінчилося, найменший натяк на
небезпеку здатен реактивувати твою реакцію на стрес. Реакція на стрес
запускає порушені мозкові ланцюги, виділяючи в організм величезну
кількість гормонів стресу. Це проявляється як неприємні, болісні
відчуття, гостра фізична нудота або нездужання, задишка, підвищення
кров’яного тиску, що часто призводить до агресивних або
імпульсивних дій. Такі реакційні моменти ти переживаєш як паніку;
життя й любов здаються тобі незрозумілими і всепоглинальними, тому
ти почуваєшся неконтрольованим і виснаженим. Такі реакції,
надходячи з травмованого мозку, стають джерелом основоположної
тривожності. Травма виникає у момент потрапляння у стресові умови
або ситуації, які у ту мить перевищують твої можливості впоратися з
ними. Саме тому ти не здатен опанувати ті емоції, які могли б
допомогти тобі відновитися. Неспроможність опановувати такі емоції
спричиняє душевні травми, які залишаються на все життя. Травма
назавжди залишається в глибинах мозку. Саме тому її так легко
активізувати.
У наведеній нижче таблиці перелічено відмінності між
травмованим мозком і мозком, що зцілився.

На прикладі цього списку можна побачити, як сильно відрізняється

здоровий мозок від того, що зазнав серйозної травми. Навіть якщо тебе
травмували в дитинстві, на щастя, такий підхід до життя не є
остаточним. Є способи, які можуть допомогти розпочати зцілення
мозку.

Інсайт:
Хоча усвідомлення того, що травма змінює мозок, пригнічує,
варто пам’ятати, що зцілення також може змінити мозок.

Щоби зцілити емоційну травму, варто почати аналізувати

відповідні спогади з дитинства на предмет їхньої значущості та
спостерігати за тим, як вони активують твою стресову систему.
Спогади, які постійно на тебе впливають, відомі як «емоційні
тригери». Їх можна визначити за такими супутніми почуттями, як
страх, сором і невпевненість у собі. Емоційні тригери включають, але
не обмежуються, спогадами, досвідом, подіями, конфліктами або
труднощами, які, незважаючи на поточний настрій, запускають сильні
реакції. Запитання для самоаналізу, які я запропонувала в цьому і
продовжу в наступному розділі, допоможуть тобі визначити твої
емоційні тригери. У наступних розділах ти дізнаєшся, як саме їх
відновлювати.
 Розділ 7

Як формується токсичний сором?

Т
оксичний сором — це почуття спустошення, викликане
пережитою травмою. Токсичний сором формується на другому
етапі життя (про який я розповім далі) і прогресує з віком.
У своїй сім’ї я була вигнанкою. Неприязнь із боку сім’ї, особливо
матері, я відчула в дуже ранньому віці. Я всіх дратувала. Презирство
до мене швидко поширилося й на інших рідних, які беззаперечно
вважали, що зі мною «щось не так». Це тривало й після мого
дорослішання. Майже все своє доросле життя я почувалася, ніби під
час полювання на відьом. Мене регулярно використовували,
знущалися наді мною й робили з мене цапа-відбувайла.
Біль, який я переживала через таке ставлення, неабияк зашкодив
моєму почуттю власної гідності, вибору стосунків і загальному
баченню життя й людей. Я вважала себе поганою, зіпсованою, тягарем
і «якоюсь не такою», адже саме це я постійно чула про себе, направду
мені було соромно за себе.
Токсичний сором сприймається як стійке, ірраціональне почуття
власної нікчемності, приниження й ненависті до себе. Почуття сорому
глибоко проникає в людську психіку й може сковувати твою здатність
мислити раціонально. Почуття токсичного сорому, яке може викликати
найменший подразник, виникає зненацька. Воно змушує тебе
почуватися емоційним заручником, який не здатен відновити контроль
над власними емоціями й реакціями. На жаль, така неспроможність до
самоконтролю лише посилює почуття сорому.
Токсичний сором — це не кінець світу. Чи відчуєш біль, відкривши
«скриньку Пандори»? Так, буде боляче. Однак, відкривши її, ти
почнеш бачити правду крізь брехню. Тому я закликаю тебе відкрити ту
«скриньку Пандори» й повністю в неї поринути. У ній лежить правда,
а також твоє зцілення й почуття спокою. Щойно ти звільнишся від
сорому, твоє життя суттєво зміниться на краще.

Самостійність або сором і сумніви

 Другий етап твого психосоціального розвитку, згідно з Еріксоном,
триває від півтора до трьох років. На цьому етапі твоїм завданням є
пізнання самостійності й усвідомлення себе як незалежної від опікунів
особистості. Також на цьому етапі ти найбільш вразливий до
формування в тобі почуття сорому.
На цьому етапі ти маєш розвивати такі чесноти, як впевненість,
рішучість і воля (на думку Еріксона, пізнавати самостійність і робити
щось для себе). Еріксон стверджує: «Дуже важливо, щоби батьки
давали своїм дітям можливість досліджувати межі власних здібностей
у заохочувальному оточенні, яке толерантно ставиться до невдач. Якщо
дітей критикують, надмірно контролюють або не дають можливості
самоствердитися, вони починають почуватися неповноцінними, а
також сумніватися у власних здібностях або переживати почуття
сорому».[15] Якщо цей етап дитина проходить благополучно, в неї
формується думка: «Я можу покластися на себе».
Якщо ж цей етап ти проходиш недобре, через суворе покарання за
старання, через зневагу за невдалу спробу, через кепкування, бо вперто
намагався закрити власні потреби, у тобі вкорінюється сором. Сором є
чи не найбільш деструктивним з-поміж усіх емоцій, адже він не минає
самостійно. У дорослому віці ти намагаєшся позбутися сорому
кількома способами. З одного боку, ти звинувачуєш у власних
обставинах або наслідках власних дій інших, що може спричинити в
тебе появу ознак самозакоханості. Як і твоя токсична сім’я, ти,
імовірно, страждаєш від незрілості, влаштовуючи дитячі істерики в
дорослому віці. З іншого боку, якщо в дитинстві ти більш спокійно
реагував на дисфункційне виховання, то ти, ймовірно, вбирав у себе
сором, який відчував, і переконував себе в тому, що саме ти був
джерелом проблем власних батьків, що змусило тебе звинувачувати
самого себе.
Є три шляхи виходу з другого етапу розвитку:
1) зі здоровим почуттям самостійності;
2) егоцентрична самозакоханість, що провокує звинувачення у
власних проблемах інших;
3) самопринижувальна емпатія, за якої в усьому звинувачують себе
і прагнуть догодити іншим.

Хвилинка на роздуми:
 Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи виховувався ти в оточенні, яке толерантно ставилося до
невдач?
2) Ти відчував заохочення досліджувати й перевіряти кордони чи
тобі доводилося бунтувати проти жорстких правил / підкорятися
їм?
3) Наразі тобою управляє жага пригод чи страх вийти із зони
комфорту?
4) Тобі, дорослому, дозволено бути незалежним. Чи змушують
тебе твої родичі закривати їхні потреби й не дистанціюватися від
них?
5) Чи маєш ти спогади про те, як тебе соромили, принижували
або критикували?
6) Ти ухвалюєш рішення самостійно чи тобі потрібна думка
оточення, перш ніж реалізувати власний задум?

Тримай відповіді напохваті, адже, зрозумівши процес власного

розвитку на цьому етапі, ти зможеш почати зцілюватися. Якщо цей
етап ти почав, не маючи довіри, а закінчив, відчуваючи сором, то
подальші кроки будуть ще складнішими. У подальшому сором лише
посилюватиметься, впливаючи ще дужче на твоє життя.

Ініціатива або почуття провини

Третій етап, згідно з Еріксоном, триває від трьох до п’яти років. На
цьому етапі важливо бути цілеспрямованим. На цьому етапі ти вчишся
доповнювати власну незалежність винахідливістю і творчістю; стаєш
менш егоцентричним і більш соціальним, а також розвиваєш почуття
безпеки, набуваючись здатності керувати іншими та приймати
рішення. І навпаки, якщо твої спроби проявити ініціативу стримуються
критикою або контролем, у тебе розвивається почуття провини й
сорому за це бажання управляти собою й іншими, за бажання
дистанціюватися від власних рідних.
На цьому етапі ти також маєш багато запитань, адже зростає твоя
жага до знань. Якщо на твої запитання батьки реагували несерйозно,
збентежено або роздратовано, в тебе сформується почуття провини і
приниженості за власну допитливість. Якщо на цьому етапі ти мав
здорове виховання, у тебе сформується чеснота рішучості. Якщо
сімейна система, в якій ти виховуєшся, є деструктивною, то прояв
ініціативи — це особливий вид зради.
І я, і багато моїх пацієнтів пам’ятають огидні погляди на собі.
Психологічна література називає це «нарцисичним поглядом». Той
погляд (вираз огиди), ймовірно, був одним із найбільш смертоносних
видів зброї твоїх родичів, яким вони давали тобі зрозуміти, що ти не
гідний, або соромили тебе до глибини душі. Щоби виразити осуд, їм не
потрібні були жорстокі слова чи фізичні покарання. Їм достатньо було
просто подивитися на тебе з огидою.
Велика кількість зерен почуття провини, посіяних на цьому етапі
розвитку, викликає почуття тривоги, яке може уповільнити твою
взаємодію з іншими, що загальмує розвиток твоїх творчих здібностей і
на цій стадії, і подальших. Легко помітити, як на цьому етапі
формується сором’язливість, яка проявляється через страх зробити або
сказати щось, з чим не згодні інші. Страх і перенесене на тебе почуття
провини вчать тебе мовчати. Кожна дитина має відчувати певне
почуття провини, інакше вона ніколи не навчиться самоконтролю й не
виховає у собі сумління. Однак надмірне почуття провини руйнує
ініціативу й почуття приналежності.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи почуваєшся ти тягарем у стосунках із коханою людиною,
друзями чи сім’єю?
2) Чи аналізуєш ти всі свої думки, вчинки, почуття і слова?
3) Чи почуваєшся ти ніяково або винувато, коли отримуєш
подарунки або компліменти, легко роблячи таке для інших?
4) Чи здається тобі, що ти ходиш навшпиньки перед іншими,
намагаючись стати таким, яким би вони хотіли тебе бачити?
5) Чи мав / маєш ти право на власний голос і власну унікальну
думку, ініціативу, перспективи чи бажання у власній сім’ї? Чи
дозволено тобі таке у твоїх теперішніх стосунках?
 6) Чи уникаєш ти ставлення запитань, щоби не мати «дурний»
вигляд в очах оточення?

Заохочуючи тебе поміркувати над цими запитаннями, я визнаю, що

дати на них відповідь може бути нелегко, адже вони спричиняють у
тебе почуття сорому й невпевненості в собі. Однак такий
самоаналіз — це корисне заняття. Воно допоможе тобі повністю
усвідомити, як почуття сорому і провини, які поглинули тебе,
вплинули на тебе ще на початку твого життя. Розуміння цієї концепції
допоможе тобі проаналізувати інші етапи твого розвитку й те, як ти
став тим, ким є сьогодні.

Старанність або почуття неповноцінності

Четвертий етап життя триває від п’яти до дванадцяти років.
Основне завдання — набутися компетентності, вмілості, розвивати
навички у сферах, які є важливими для тебе, твоєї сім’ї або
суспільства.
На цьому етапі для багатьох токсичних родичів надзвичайно
важливими є такі зовнішні якості, як оцінки, спортивні успіхи,
популярність або зовнішність. У моєму випадку зовнішність була і є
надзвичайно важливою для мого батька і для моєї матері. Я
неодноразово чула, як вони соромили людей за колір шкіри й расову
приналежність; за те, що з віком ті набирали вагу (в них збільшувався
живіт); за те, що в них з’являлися зморшки, тощо. Я із сумом озираюся
на своє дитинство і згадую, скільки негативу й образ я чула про інших
і про себе.
Критичні думки про те, що таке вміння, було закладено у твою
свідомість на цьому конкретному етапі розвитку. Якщо цей етап ти
проходиш благополучно, в тебе з’являється віра, що тобі все до снаги.
Однак, якщо на цьому етапі тебе ніхто не підтримував і не
підбадьорював, у тебе, найімовірніше, сформувалися нереалістичні
очікування щодо результатів, тому ти не проявляєш ініціативу, адже
сумніваєшся у власних здібностях і почуваєшся неповноцінним
порівняно з іншими.

Хвилинка на роздуми:
 Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи підтримували тебе за твої ідеї, захоплення, чи зважали на
них? Чи підтримують тебе зараз?
2) Чи нав’язували тобі думку, що ти не відповідаєш якомусь
шаблону, встановленому твоїми батьками?
3) Чи говорили тобі колись, що ти можеш досягти в житті
всього, чого забажаєш?
4) Чи відчував ти, що тебе люблять за те, ким ти є, а не за твої
успіхи або зовнішність?
5) Як ти почувався в дитинстві: повноцінним чи неповноцінним?
Як ти почуваєшся зараз?

Джерелом почуття неповноцінності є почуття сорому, яке ти відчув

на ранніх етапах. Кожен етап спирається на попередній, з огляду на
загальний стан психічного й емоційного здоров’я або його брак.
Токсичні сімейні системи функціонують за рахунок того, що змушують
та / або прагнуть, аби інші відчували неповноцінність. Такі системи
ґрунтуються не на любові. Вони ґрунтуються на тому, в чиїх руках
влада є, а в чиїх — немає, хто правий, а хто — ні. Щоби система
працювала, ті, у чиїх руках немає влади, мають залишатися
безправними. Така система є дисфункційною. Почуття
неповноцінності, найімовірніше, було закладено в тобі, аніж є
вираженням того, ким ти є насправді. Мета запитань для роздумів —
допомога тобі побачити дію концепцій контролю і влади у твоєму
житті, а також зрозуміти, як та минула програма впливає на тебе
сьогодні і як її подолати.

Самосвідомість або плутанина ролей

П’ятий етап триває від дванадцяти до вісімнадцяти років. На цьому
етапі ти пізнаєш і приміряєш на себе ролі, які ти виконуватимеш у
дорослому віці. Еріксон допускає, що на цьому етапі формуються дві
індивідуальності: сексуальна і професійна. Впродовж усього
юнацького життя ти намагаєшся зрозуміти, який ти у ролі молодика.
Ти визначаєш свою сексуальну орієнтацію, пізнаєш сексуальне життя,
дізнаєшся, що таке сексуальний потяг, починаєш замислюватися про
романтичні стосунки.
Якщо ти проходиш благополучно цей етап, у тебе формується
чеснота надійності, метою якої є відданість іншим. Така відданість
допускає й передбачає толерантне ставлення до філософських і
моральних відмінностей між тобою й іншими. Неспроможність
сформувати самосвідомість у сім’ї чи суспільстві звучить так: «Я не
знаю, ким хочу бути, коли стану дорослим», «Я не знаю, хто я» або
«Мене не люблять і не приймають таким, яким я є». Це призводить до
плутанини ролей. Нерозуміння свого місця у світі породжує безліч
негативних почуттів.
Якщо ти не мав у підлітковому віці чіткого уявлення про самого
себе, у тебе могли розвинутися харчові розлади, ти міг вести безладне
статеве життя або опиратися сімейним чи суспільним нормам
поведінки. Якщо батьки не дають тобі здорової любові, підтримки і
прийняття, ти починаєш самостійно позбавляти себе цього. Нездорова
верхівка сім’ї (батьки або опікуни) спричиняє ефект «стікання»
нездорової підвладної частини сім’ї (діти). У дорослому віці нестача
любові проявиться невдалим вибором стосунків, адже ти вибиратимеш
коханих, партнерів, друзів чи місце роботи, яке позбавлятиме тебе саме
того, чого тобі бракувало (підтримки, наставництва, взаємності,
визнання, вдячності) у твоєму токсичному сімейному оточенні.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи засуджували тебе за те, що ти гнівався?
2) Чи відчував ти, що тебе приймають таким, яким ти є?
3) Чи протистояв ти в підлітковому віці покладеними на тебе
очікуваннями? Чи відмовлявся ти ставати тим, ким, як тобі казали,
ти повинен стати? Чи відмовлявся ти ставати тим, ким тебе
змушували стати, аби не дати деспотичним членам сім’ї можливості
контролювати тебе і твоє життя?
4) Як доросла людина, ти продовжуєш протистояти очікуванням
чи відмовляєшся від них?
5) Чи впевнений ти у власній особистості?
 6) Чи хвилює тебе твоя особистість?

Це нормально — чинити всупереч тому, що тобі велять (наприклад,

ким бути або стати), якщо ти відчуваєш, що не маєш вибору в цих
питаннях. Так ти повертаєш собі право вибору, яке має належати тобі.
Озирнувшись у минуле й усвідомивши, яким молодим ти був, коли
почався негативний вплив на тебе, ти краще зрозумієш, чому твоє
почуття неповноцінності завжди було таким сильним. Як почуватися
сильним, якщо тебе виховали з думкою про твою неповноцінність? Ні
спротив проти сім’ї, як вчинила я, ні мовчазна згода й дотримання
жорстких сімейних правил не допоможе тобі почуватися сильним.
Однак, провівши самоаналіз на цих етапах, я відчула себе сильнішою.
Я зрозуміла, що стала жертвою токсичної системи і що моя
невпевненість у собі та подальша поведінка були не причиною моїх
проблем, а радше симптомом дисфункції, в якій я виховувалася. Нехай
ця істина надихне тебе. Проблемою був не ти, а та токсична система,
яка сформувала твої уявлення про себе.

Близькість або самотність

Шостий етап, згідно з Еріксоном, триває від вісімнадцяти до
сорока років. На цьому етапі в тебе формується здатність віддавати і
приймати любов. Ти починаєш ділитися собою з іншими більш
особистим, досліджуючи стосунки, які ведуть до довготривалих
зобов’язань із кимось, хто не є членом твоєї сім’ї. Успішним
завершенням цього етапу є формування чесноти міцної любові. Міцна
любов — це любов, кожен учасник якої готовий працювати над собою і
стосунками, щоби вони могли тривати, а любов — розвиватися.
Якщо цей етап ти проходиш невдало, то є ймовірність того, що в
майбутньому ти уникатимеш близькості й остерігатимешся
довготривалих зобов’язань або відчайдушно прив’язуватимешся і
триматимешся за любов, стримуючи її в такий спосіб. Так чи інакше,
ти дізнаєшся, що любов завдає болю. Дітей, які виховуються в сім’ях,
що вчиняють фізичне чи психологічне насильство, вчать, що любов і
насильство можуть співіснувати. На жаль, таке хибне переконання
впливає на те, як ти сприймаєш любов у дорослому віці. Ти звик
триматися за віру в те, що ті, хто завдавав тобі болю, любили тебе,
тому в дорослому віці ти сприймаєш насильство чи маніпуляції з боку
оточення як щось нормальне. У такій ситуації сором, укорінений у тобі
всередині, заново підтверджується тими, кого ти вирішив любити ще в
дитинстві, що посилює твоє почуття токсичного сорому й погіршує
твоє уявлення про себе.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи боїшся ти розриву стосунків через сприйняття цього як
відчуття самотності?
2) Чи вважаєш ти любов слабкою і віриш, що випробування й
невдачі руйнують її?
3) Чи можеш ти довірити іншим виконувати роботу, яка
необхідна твоїм стосункам? Чи можеш ти довірити іншим вирішення
конфліктних ситуацій?
4) Чи можеш ти довірити собі роботу, необхідну для підтримання
любові в стосунках?
5) Чи завжди, будуючи стосунки, ти маєш план «Б» на той
випадок, якщо щось піде не за планом?
6) Чи любиш ти себе? Чи знаєш ти, що ти привабливий?

Токсична система сімейних стосунків маніпулює твоїм уявленням

про любов і близькість, перекручуючи і спотворюючи його. Замість
того, щоби дарувати тобі почуття любові та спокою, стосунки часто
стають причиною утворення захисних стін або, навпаки, змушують
тебе почуватися жалюгідним і невпевненим у тому, як правильно
захистити власне серце. Щоби зцілити спотворену версію любові, яку
тобі навіяли в дитинстві, тобі необхідно проаналізувати власні
уявлення про любов і замінити їх на правильні. Побачивши правду, як
було в тебе на початку, ти починаєш відкритіше ставитися до себе й до
ідеї любові, а також сміливіше — до можливості віддавати і приймати
любов.

Генеративність або інертність

Сьомий етап триває від сорока до шістдесяти п’яти років. На цьому
етапі в тебе виникає сильне бажання створювати чи розвивати щось,
що залишиться після тебе. Ти часто «віддаєш» іншим або працюєш
над створенням позитивних змін, які принесуть їм користь. Ти
віддячуєш суспільству, виховуючи власних або чужих дітей, працюючи
на виробництві, беручи участь у громадських заходах і організаціях.
Генеративність — це турбота про майбутнє і твій внесок у світ.
Завдяки генеративності в тобі формується відчуття того, що ти є
значущою і вагомою ланкою в загальній картині життя. Успіх на цьому
етапі викликає почуття корисності й реалізованості, а нездатність
віддячити змушує почуватися неважливим і, ймовірно, малозначущим
учасником подій у цьому світі. Не знайшовши можливості зробити
внесок у життя інших, ти ризикуєш стати інертним і непродуктивним.
Якщо на цей етап ти тягнеш за собою стійкий спадок, який залишила
тобі твоя токсична сім’я, ти почуваєшся відірваним або незалученим у
життя власної спільноти і власного внутрішнього світу. Ти також
почуваєшся відірваним від суспільства в цілому.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй такі запитання й запиши відповіді на них у свій
щоденник. Не обмежуйся простими відповідями «так» або «ні», а
опиши, як пережите впливає на тебе і твоє життя.
1) Чи здається тобі, що ти не маєш мети?
2) Чи заважають тобі страх і токсичний сором досягти того
успіху в житті, якого б тобі хотілося?
3) Як ти можеш використати пережите на благо?
4) Чи вважаєш ти недоліки або прогалини, які є у твоєму житті,
можливостями для отримання знань і особистісного розвитку?
5) Чи можеш ти контролювати власне життя зараз? Якщо ні, що
тобі заважає?

З власного досвіду знаю, що цей етап можна пройти успішно,

навіть якщо ти виховувався у вкрай дисфункційній сім’ї. Свій біль
мені вдалося перетворити на свого конкурента, наставника і музу. Я
зрозуміла, що лише від мене залежить, яким буде фінал моєї історії. Те
ж саме можеш зробити ти, і тобі це під силу!

Інсайт:
 Сімейна дисфункція передається з покоління в покоління. Мов та
лавина, вона зносить і засипає все, що трапляється на її шляху. Це
триває доти, доки хтось — ти — не вирішить, що з нього досить, і не
знайде в собі мужності розвернутися й подивитися насильству у вічі.

Ти можеш стати тією людиною, яка принесе мир і психологічне

здоров’я власним дітям та наступним поколінням. Візьми досвід
власної дисфункційної сім’ї і зроби з нього щось проактивне й
позитивне. Перетвори своїх внутрішніх ворогів на силу і
цілеспрямованість.

Цілісність его або розпач

З віком (65 років +), після досягнення восьмого етапу розвитку в
похилому віці, продуктивність більшості з нас знижується, і ми
починаємо вчитися жити «як пенсіонери». На цьому етапі ти
підсумовуєш власне життя і вирішуєш: реалізувався ти чи ні. Успіх на
цьому етапі формує чесноту мудрості, яка дає змогу поглянути на
прожите життя крізь призму завершення й повноти, що, зі свого боку,
допомагає прийняти й наблизитися до завершення життя більш
позитивно. Еріксон стверджує: якщо ти розцінюєш своє життя як
непродуктивне, то відчуваєш провину й сором за власне минуле,
вважаєш, що не досягнув життєвих цілей. Ти проживаєш цей останній
етап життя із сильним почуттям розпачу, що викликає депресію, а в
багатьох — глибоку безнадійність.
Я готова запевнити тебе, що ти побачиш, як із наближенням смерті
твої токсичні родичі впадатимуть у розпач. З віком їхня поведінка стає
гіршою й дошкульнішою, адже вони цінували неправильні речі. Вони
закінчать власне життя з усвідомленням того, що за їхнім катафалком
не їхатиме вантажівка з грошима і статусом, які вони, ймовірно,
накопичили. Ніхто не оцінить належно їхнє вміння контролювати,
використовувати, кривдити і знущатися. У спадок рідним вони не
залишать свою любов до них і ставлення, яке могло би окриляти. У
спадок вони не залишать нічого. Їхнє життя закінчиться розпачем.
Вони продовжуватимуть скаржитися на те, що життя й люди були
несправедливими, ніхто й ніколи не робив достатньо для них. Вони
триматимуться власної спотвореної й помилкової думки про те, що
саме вони є жертвою. Коли настане час прощатися з життям, вони
нарешті зрозуміють, що їхня жорстокість змусила рідних розірвати з
ними стосунки.
Чи бажаєш ти собі такого? Сумніваюся. Ти не повинен прожити чи
закінчити власне життя на самоті — у відчаї, розпачі, позбавленим
любові, замкненим, скривдженим чи зневіреним.

Інсайт:
Ти можеш вирішити зцілити себе і жити, надихаючи інших
зцілювати їхні рани.

Змінюватися ніколи не пізно

З віком змінюватися важче, адже емоційні тригери й почуття
сорому більш стійкі. Проте це робить зцілення ще більш цінним.
Сподіваюся, що моя історія подарує тобі надію. Мені було майже
тридцять, коли я відчула, що готова до серйозних змін, яких я
потребувала. Я чітко усвідомлювала, що повторюю створену завдяки
сорому дисфункцію, яку в мені виховали в дитинстві. Я безліч разів
падала, пережила розлучення й сімейні негаразди, поки нарешті
вирішила процвітати як фінансово незалежна, здорова емоційно мати-
одиначка. То був болісний, сповнений труднощів, принизливий і
самотній шлях, але я його пройшла.

Інсайт:
Іноді для відчуття спокою, необхідна готовність діяти більш
рішуче й розірвати зв’язок із людьми, місцями й речами, які в спадок
передають токсичність.

Я зрозуміла, що маю зіткнутися з реальністю власного нездорового

виховання, а не продовжувати бути фахівчинею в тому, як
функціонувати в умовах дисфункції власної сім’ї. Я не хотіла, щоби
«функціонування в умовах дисфункції» стало моєю звичайною
моделлю стосунків із сім’єю чи будь-ким іншим. Я прагнула до життя,
де є емоційне задоволення. Того ж я бажаю і тобі.
Далі ми почнемо разом прокладати для тебе той шлях.
Його початок — звільнення від токсичного сорому.
 Розділ 8

Позбудься токсичного сорому

З
гідно з теорією розвитку особистості, запропонованою
Еріксоном, глибоке почуття токсичного сорому, яке ти відчуваєш,
виникло на другому етапі твого життя і відтоді постійно
розвивається. Для можливості позбавитися згубного впливу
токсичного сорому, ти маєш вміти розпізнавати почуття сорому, коли
воно з’являється, що значно складніше, ніж здається на перший
погляд. Зазвичай ти не можеш розпізнати активність сорому через те,
що відчуття сорому було і є звичним явищем у твоєму повсякденному
житті. Аби щось побачити, треба спершу це визначити.
Що таке токсичний сором? Це отруйна суміш болісних почуттів,
яка провокує каяття, непереборний страх, ненависть до себе, почуття
приниження, жалюгідності чи брак самоцінності. Прояви токсичного
сорому можуть впливати на всі твої думки, почуття, стосунки й
поведінку. До таких проявів належать:
• низький рівень самоповаги й постійна самокритика;
• почуття постійної жалюгідності;
• самосаботаж;
• хронічне й непереборне прагнення догоджати іншим;
• почуття ірраціональної провини за те, в чому ти зовсім не винний;
• гнівна, захисна поведінка, бажання догоджати або остерігатися;
• згода на менше, ніж хотілося би у кар’єрі, стосунках тощо;
• синдром самозванця («Якби люди знали, хто я насправді, я б їм не
подобався»);
• дисфункційні моделі стосунків;
• притаманність сумніватися або недовіра людям;
• страх сорому — хронічний страх бути осоромленим.
На жаль, сором може завадити тобі переживати найпрекрасніші
емоційні стани, які пропонує життя: довіра, задоволеність, радість,
свобода, любов, реалізованість, творчість і щастя. Однак, з особистого
й досвіду пацієнтів, можу сказати, що токсичний сором має здатність
зцілювати. Ми можемо стати цілісними в тому, хто ми є.
 Розуміння власної цілісності — ключ до зцілення від токсичного
сорому
Бажання прожити почуття цілісності є природним і підсвідомим
прагненням, яке є основою людського життя. Проте концепцію
цілісності часто неправильно розуміють. Цілісність — це не відчуття
постійного стану благополуччя, щастя, рівноваги, прийняття, спокою
чи любові. Такий стан — це нездійсненна мрія. Почуття рівноваги,
спокою й щастя — це чудово, але вони є лише частиною того, що
значить бути цілісним.
Цілісність, за визначенням,— це сукупність усіх необхідних
компонентів. Щоби бути цілісним, ти маєш прийняти не лише
хороший, а й важкий, сумний, сердитий, жахаючий і гнівний бік
самого себе. Істинна цілісність містить у собі хороше й погане, образи
і вдячність, зламане і зцілене, красиве й потворне, любов і біль.

Інсайт:
Ти гідний любові, особливо у складні моменти.

У понятті цілісності міститься його зміст. Цілісність відображає

твоє єство. Як люди, ми здебільшого прагнемо, щоби нас любили
такими, якими ми є, як цілісну особистість, а не за наші послужливі чи
корисні риси. Якщо ти всього-на-всього послужливий і корисний, ти не
є цілісним. Ти демонструєш частковий і нещирий бік себе.

Нещирий ти
Сором формує в тобі нещирість. Нещирість супроводжується
смутком або страхом, що викликає непереборне почуття порожнечі,
жалюгідності, зубожіння й самотності. Віднайти шлях власної
цілісності, можливо, починаючи з роботи над своєю нещирістю, яку
довелося виховати у собі, щоби вижити. Щоби заслужити любов, тобі
доводилося прикидатися тим, ким, на твою думку, ти мав бути, хоча, з
огляду на постійно мінливі й непередбачувані потреби твоїх
деструктивних рідних, ти знав, що правила гри можуть змінитися
будь-якої миті. Оскільки насильство й маніпуляції були у твоєму житті
від його початку, ти ніколи не мав можливості стати тим, ким ти міг би
стати, якби виховувався в більш здоровому оточенні.
 Хвилинка на роздуми:
Поміркуй, чому нещирість стала частиною тебе — частиною,
яка, всупереч твоїм істинним бажанням, змушує тебе бути тим, ким,
на твою думку, хочуть бачити тебе інші.

Ти отримуєш шанс розібратися в собі тільки тоді, коли

відмовляєшся вживати отруту сім’ї, яка нехтувала твоїм
благополуччям та особистісним розвитком. Однак, навіть почавши
самостійне життя, цілком нормально продовжувати підсвідомо жити
під їхнім керівництвом. Ти намагаєшся приносити користь усім, окрім
себе. Страх перед думкою і схваленням інших може перетворити тебе
на в’язня, який догоджає іншим, на нещирого тебе.

Страх перед думкою інших

Страх перед тим, що подумають і як відреагують інші, коли ти
скажеш їм про своє ставлення до них,— це твоя друга натура, яка є
наслідком емоційного насильства. У токсичній сім’ї ціною такої
відвертості є різкий осуд. Оскільки ти звик до такого ще в дитинстві,
логічно, що, розпочавши процес зцілення, ти, найімовірніше,
намагатимешся максимально поліпшити власне спілкування із
значущими для тебе людьми. Щоби не втратити їхньої любові, ти
проходитимеш болісні внутрішні емоційні й фізичні навантаження.
Колись мій страх перед спілкуванням з іншими був настільки сильним,
що викликав у мене фізичне нездужання. Я не мала досвіду й не знала,
як можна закінчити конфлікт між мною й кимось іншим
взаємопорозумінням. У моєму дитинстві конфлікти завжди
закінчувалися тим, що мене відштовхували.
Зі зрозумілих причин страх говорити про свої потреби чи труднощі
стає настільки сильним, що ти абсолютно нікому нічого не
розповідаєш. Найсумніше те, що це робить тебе непомітним і не дає
іншим змоги дізнатися, чого ти потребуєш і чим вони можуть
допомогти.

Інсайт:
Якщо ти йдеш проти себе справжнього, ти відчуваєш образу, тоді
як інші навіть не підозрюють, що ти страждаєш.
 Адам виріс поруч із дуже токсичною матір’ю, тому він віддає
перевагу самоті, адже йому важко довіряти людям та їхнім намірам
стосовно нього. Уже багато років Адам живе один і мало спілкується
зі своїми сусідами, хоча вони й перебувають у дружніх стосунках.
Якось сусіди запросили його на вечірку з нагоди Суперкубка. Жодна з
команд, яка грала того року, не подобалася Адаму, і, зрештою, все,
чого він хотів,— це залишитися вдома і працювати у власному
будинку. Те запрошення на вечірку неабияк занепокоїло його. Адам
боявся, що, побачивши припарковану перед його будинком машину,
сусіди подумають, що він відштовхнув їх або осудять його,
сприйнявши за «дивакуватого одинака», який віддає перевагу самоті,
а не їхній вечірці. Щоби якось заспокоїтись, Адам відклав хатню
роботу і пішов дивитись Суперкубок, який його не цікавив, до
неподалік розташованого бару.

Зауваж, Адам не пересічний громадянин. Він зробив блискучу

кар’єру в галузі кримінального права завдяки роботі над багатьма
резонансними справами. Однак у той момент підсвідомість Адама
взяла гору й оволоділа його емоціями. Він пішов проти себе
справжнього, щоб уникнути осуду й неприйняття, які, на його думку,
могли відчути до нього його сусіди.
Ті, хто пережив насильство, живуть із дисфункційною думкою:
«Якщо я не робитиму те, чого хочуть інші, я втрачу їхню любов».
Звучить знайомо?

Хвилинка на роздуми:
Проаналізуй себе й подумай, яким могло було твоє життя і
стосунки, якби ти залишався вірним самому собі.

Щоби постійно догоджати іншим, відповідати їхньому ідеалу й

робити все те, знаючи, що немає жодних гарантій того, що догодити
комусь взагалі можливо, потрібна шалена емоційна енергія. Це
виснажує. Ймовірно, у тебе були моменти роздратування, коли ти
відчував, що просто хочеш бути самим собою, не відчуваючи за те
страху.

Пошук себе справжнього

 Навчаючись жити цілісним життям, тобі необхідно відкрити
правду, яка криється за унікальною історією твого дитинства. Саме
завдяки процесу пізнання власного розвитку ти зможеш заново
відкрити СЕБЕ справжнього. Бути справжнім — це не прагнення
догодити іншим чи жити за чужими стандартами. Бути справжнім —
це бути вірним власним переконаннями, не йдучи на компроміси.
Однак важливо розуміти, що такий пошук, найімовірніше, перш ніж
дати тобі полегшення, спровокує твій біль. Щоби віднайти себе
справжнього, необхідно прибрати павутиння неправди, яку тобі
говорили щодо того, ким ти є, і послабити захист, який ти створив для
захисту від реальної чи ймовірної шкоди.
Почавши аналізувати неправдиву і спотворену версію, яку моя
сім’я створила про мене, я спершу неабияк сердилася. Найпоширеніша
їхня брехня, якій я щиро вірила, полягала в тому, що мої рідні були
хорошими, а я — поганою. Я вірила в ту брехню, бо була дитиною.
Діти вірять тому, що їм говорять їхні рідні, адже іншого досвіду, який
допоміг би їм оцінити ту брехню, у них немає. «Погана» — таку роль
дала мені моя сім’я. Роль тієї, яка сприймається як проблема. Якщо
немає «цапа-відбувайла» (людини, котру можна звинувачувати й до
якої можна прискіпуватися), токсичність не має влади в сімейній
системі. Потрібна бодай одна людина, яку провокаціями й
маніпуляціями можна змусити винести травму назовні, щоби тільки в
ній вбачали причину проблем сім’ї. Такий сценарій звільняє решту
членів сім’ї від відповідальності за наслідки їхніх знущань. Я не
вибирала таку роль. Гадаю, ти теж. Цапа-відбувайла — справжню
жертву — сім’я вважає кривдником, а справжніх кривдників —
жертвами.

Хвилинка на роздуми:
Пригадай, у яку неправду, яку говорили тобі твої рідні про тебе,
ти повірив.

Я прошу запитати себе, що, на твою думку, сталося б, якби ти

постав перед членами власної сім’ї, яка самознищується, убогим, злим,
щирим, налаштованим на боротьбу або розлюченим. Де б тоді була
їхня любов до тебе? Більшість тих, хто пережив насильство, можуть
підтвердити, що необхідної їм любові вони не отримали. Ті різні
емоційні стани й настрої, які вони виражали, були названі
«проблемою». Для токсичних сімейних систем характерна абсолютна
відмова аналізувати або визнавати біль, якого вони завдають. З
власного досвіду ти знаєш, що твої рідні воліли ігнорувати біль, що
ховався за твоїм гнівом, потребами, правотою, розчаруванням і сумом.
Вони все перекручували для заперечення істинності твоїх слів. Замість
того, щоби дбати про тебе або проявляти зацікавленість і турботу до
твоїх почуттів, вони уникали тебе.

Шарон розповіла мені історію про те, як під час сварки, коли вона
була ще підлітком, вона сказала своїй матері, що ненавидить її. Її
матір і досі хвалиться тим, що у відповідь на слова Шарон сказала:
«Ти можеш ненавидіти мене, але я завжди тебе любитиму». Гарно
звучить, на перший погляд, чи не так? Однак за цією історією
ховається дуже сильне, злісне й навмисне прагнення матері Шарон
спровокувати саме таку негативну реакцію з її боку.
Матір Шарон спровокувала її ненависть до себе, щоби потім
переграти сценарій і показати себе в ролі «хорошої матері». Шарон
також розповіла, що її матір зазвичай розповідає цю історію
привселюдно, адже вважає її гордістю свого виховання.
Це ідеальний спосіб показати Шарон у ролі цапа-відбувайла. Її
матері подобається вигадувати неправдиву історію про те, що вона
була турботливою й самовідданою матір’ю, а Шарон — жахливою,
ненависною, неконтрольованою донькою, що абсолютно не відповідає
дійсності.
Коли матір не могла прийняти або зрозуміти почуття вже
дорослої Шарон, вона глузливо відповідала:
«Жодні мої слова або дії не влаштовують тебе». Це
найяскравіший приклад перекладання провини на іншого. Ніщо в
реакції матері на негативні почуття Шарон не змінилося й у
дорослому житті. На щастя, Шарон зрозуміла, що її емоційно
маніпулятивна матір реагує так щоразу, коли виноситься на
обговорення якась неприємна правда про неї. Такий тип стосунків
доводить до божевілля. На жаль, так вони працюють.

Зрозуміти, що твої рідні токсичні, не так уже й складно.

Найважче — це визнати, що вони токсичні; що це їхня сутність, яке не
зміниться. Така реальність спричиняє глибоке почуття втрати й
безнадійності, адже її прийняття означає остаточне завершення
стосунків. Однак прийняття такої невтішної й болісної реальності не
означає, що, навіть після розриву стосунків, твої емоційні стосунки із
сім’єю будуть завершені. Частиною прийняття власної сім’ї такою,
якою вона є насправді, є усвідомлення того, що ти завжди будеш
пов’язаний із нею на емоційному рівні; ти завжди будеш пов’язаний із
завданою шкодою й бажанням чогось іншого. Після розриву стосунків
змінюється те, що ти переводиш стосунки зі своїми кривдниками в
активний стан емоційного мовчання. Зникають суперечки, емоційні
ігри, маніпуляції, плітки, різкий осуд, потреба захищати себе. Більше
немає вербальних чи фізичних конфліктів. Таке емоційне мовчання
істотно обмежує можливості твоєї безсердечної сім’ї продовжувати
вносити хаос у твоє життя.

Інсайт:
Корисніше адаптувати життя, в якому немає кривдників, ніж
змінювати власну поведінку, пристосовуючись до їхньої зневаги.

Коли ти розриваєш стосунки, у тебе з’являється можливість для

пошуку, пізнання і відновлення себе справжнього. У тебе з’являється
можливість навчитися бути цілісним, не відчуваючи сорому і провини.
Настав час почати дарувати людині, якою ти є сьогодні, підтримку, якої
потребуєш і на яку заслуговуєш за те, що, попри сім’ю, яка тебе
виховала, ти самостійно і витримано пройшов такий довгий шлях.

Особисті права
Щоби віднайти свою цілісність, себе справжнього, ти маєш
проаналізувати почуття болю і невпевненості, які зачіпають твою
принижену нещиру особистість, основою якої є сором. Такий аналіз
спонукає переосмислити власні права — ті важливі й необхідні
особисті права, які ти ніколи не визначав, адже дозволу такого не
давали. Перебуваючи у токсичній сім’ї, толерантне ставлення до себе
можливо здобути лише у випадку замовчування правди. Поблажливе
ставлення відчуваєш лише тоді, коли береш на себе відповідальність за
недобросовісні дії рідних. Ти змушений бути ніби на сцені та грати
проблему. З часом сором за виконання такої ролі робить із тебе
бездумного актора, який повільно вмирає зсередини від прихованої
люті до несправедливості й лицемірства такої гри. Однак виконуєш
несправедливі правила для збереження єдиного почуття впевненості,
яке можеш мати,— впевненості у власній сім’ї. Тим часом твої рідні
завойовують любов і похвалу за гідну Оскара гру: вміння справлятися
з такою складною людиною, як ти; демонстрація того, наскільки
важкою і відповідальною виявилася для них така роль!
Поки ти не зійдеш із тієї сцени й не відмовишся від ролі, яку тобі
нав’язали, справжнє зцілення неможливе. Неможливо по-справжньому
полюбити себе, якщо тобі забороняють бути собою. Гра на сцені
допомагає тобі відповідати образу, але основою твоїх дій є твоя
нещира особистість. Ця частина тебе бентежить і вводить в оману,
адже вона несправжня. «Бути собою» на тій сцені означає грати і
старатися, а не бути чи мати. Гнів, який ти відчуваєш до сім’ї, яку
боїшся, тобі доводиться стримувати в її присутності, навіть якщо вона
вдає, що любить тебе. Така нещира гра є джерелом твоєї невпевненості
в собі. Тож зійди зі сцени і відстоюй право бути собою.
Ти гідний позбутися почуття сорому, яке ніколи не було твоїм. Ти
гідний відчувати важливість, значущість, незамінність і достойність.
Ти гідний того, щоби тебе поважали й закривали твої потреби. Ти
гідний усього того, що недоотримав.
Перелічені стратегії мають за основу твої особисті права як
людини, які допоможуть подолати токсичний сором:
• Люби себе, приділяй собі час і увагу, яких тобі бракувало в
дитинстві. Присвячуй собі час так, як ти вважаєш за потрібне.
• Відмовся від себе нещирого, який відчайдушно намагається бути
таким, і стань вірним собі. Уяви, ким або яким ти міг бути, не маючи
страху бути відкинутим, непідхожим, знехтуваним або
розкритикованим. Уяви себе впевненим і сміливим та щодня, крок за
кроком, втілюй це бачення в життя. Аби відчути себе більш впевненим,
достатньо просто змінити поставу. Доведено: злегка випнуті груди,
підняте підборіддя і розправлені плечі сприяють збільшенню кількості
хімічних речовин у мозку, які відповідають за формування почуття
сили і щастя.
• Підвищуй почуття власної гідності, говорячи про потреби,
бажання та емоції. Намагайся говорити про свої потреби з позиції
сили, а не з позиції почуття провини за те, що вони в тебе взагалі є.
Говори іншим про свої потреби ввічливо, але прямо. Навчися
висловлювати свою думку, використовуючи менше слів. Тобі більше не
потрібно читати семінар на тему того, чого ти потребуєш.
• Навчися розпізнавати, коли ти занадто багато віддаєш у
стосунках. Відчувши, що всю роботу в стосунках робиш ти, зупинись.
Зроби крок назад і залиш невелику дистанцію між собою й іншою
людиною. Помітивши таку зміну, та людина зазвичай починає
докладати зусиль, щоб зблизитися із тобою. Якщо вона нічого не ро-
бить, можливо, такі стосунки тобі непотрібні, що також нормально.
• Нагадуй собі, що не потрібно бути ідеальним. Щоразу, піймавши
себе на бажанні бути ідеальним, намагайся зрозуміти, що відбувається;
спробуй заспокоїтися, поговоривши із самим собою. Нагадуй собі, що
бути досконалим неможливо та й не потрібно. Відверто кажучи, чим
«досконалішим» ти ставатимеш, тим менш доступним здаватимешся
оточенню. Саме твої недоліки роблять тебе привабливішим, роблять
тебе ближчим. Перебувати поруч із людиною, яка вважає себе
досконалою, не дуже приємно.
• Викорінюй та аналізуй емоції та спогади, якими нехтуєш і які не
приймаєш. Коли тригери активуються, не опирайся їм, натомість
спостерігай за ними деякий час. Коли активується тригер, завжди
з’являється можливість чомусь навчитися. Зазвичай тригери
активуються, щоби повідомити про потрібність встановлення певних
кордонів. Перш ніж ухвалити рішення про те, як краще діяти, я
пропоную емоцію, яка все спричинила відкласти на одну добу.
• Відмовляйся від стосунків, у яких тебе експлуатують і
зневажають. Перебуваючи в односторонніх стосунках, ти
безпосередньо відтворюєш токсичну систему, в якій виріс. Звертай
увагу на те, що відбувається, роби нотатки, щоби не помилитися, і
поступово дистанціюйся від того, хто, на твою думку, використовує
тебе. Нагадуй собі, що ти гідний кращого.
Докладай зусиль, щоби позбутися страху самотності, який змушує
тебе підлаштовуватися й залишатися в нездорових стосунках. Бути
одному, безперечно, страшно й самотньо. Однак бути самотнім і ще
більш нещасним можна й у нездорових стосунках. Часто ті з нас, хто
дистанціювався від сім’ї, чіпляються за будь-які стосунки, що можуть
заповнити ту внутрішню порожнечу, яку вони відчувають. Якщо ти
самотній, налаштуйся на те, що ти не сам по собі, а із собою. Якщо ти
можеш насолоджуватися власним товариством, ти стаєш менш
залежним від стосунків як єдиного способу наповнити власну чашу.
• Говори про власні почуття розпачу, розчарування і гніву. Ти маєш
право й повинен спілкуватися з іншими. Стосунки не можуть
розвиватися, зцілюватися, змінюватися чи зміцнюватися без
спілкування. Треба ризикувати бути вразливим, хоч це і страшно, для
створення стосунків, які працюватимуть на тебе, а не проти тебе. Тож
говори те, що повинен сказати.
• Замість того, щоб захищатися, вчись говорити: «Дякую», «Я
тебе розумію» або «Напевно, ти маєш рацію». Якщо ти виріс у
токсичній сім’ї, де життя нагадувало постійні судові тяганини, ти
можеш швидше, ніж інші, вдаватися до самозахисту. Це пов’язано не з
тим, що помилки для тебе нестерпні, а радше із тим, що брехня, яку
розповідали про тебе в минулому, сприймалася як правда, а твої
спроби виправдовуватися були недієвими. Відчувши, що починаєш
захищатися, втрачаєш розуміння, що саме відбувається: у тебе
активується тригер чи тобі справді потрібно захищатися. Для
сповільнення власної захисної реакції, спробуй відповідати фразами:
«Я тебе розумію», «Я слухаю», «Дякую, що поділився» або «Я
подумаю». Згодом, опинившись наодинці, ти зможеш проаналізувати
свої емоції, зрозуміти свою позицію, а вже опісля поділитися
проаналізованими думками.
• Навчись розпізнавати несвідому реакцію на сором. Якщо ти
відчув раптовий різкий напад сорому,— значить твою поведінку
«запустив» тригер. Зосередьтеся на тому, щоб твої думки не впали в
«кролячу нору», де кожна негативна думка будується одна на одній.
Почуття сорому можна стримати, лише проаналізувавши його. Коли
контролюєш власні думки, їх стає легше розуміти. Розуміння дає тобі
можливість повернутися на шлях зцілення.
• Визнай, що відчуваєш почуття тривоги, яке викликає почуття
занепокоєння, і докладай зусиль для заспокоєння. Почуття тривоги
розвивається швидко, мов лісова пожежа, збиваючи з пантелику.
Відчувши почуття тривоги, дозволь собі пережити його, одночасно
нагадуючи, що воно заважає тобі оцінювати ситуацію тверезо. Такого
самонагадування зазвичай достатньо для зменшення тривожності.
• Замінюй думки, які спричиняють почуття сорому, позитивними
антиподами. Оскільки в тобі виховали жорстокого внутрішнього
критика, тобі необхідно змінити спосіб спілкування із самим собою,
аби не стати самому собі новим кривдником. Якби ти був своєю
дитиною, як би ти розмовляв із собою? Якщо б ти не став розмовляти
із своєю дитиною так, як розмовляєш із собою, зупинись. Уяви, яким
тоном ти б розмовляв із своєю дитиною, і застосуй той тон до себе.
• Уникай тих, хто підсилює твоє почуття сорому — тих, хто
критикує, принижує й ображає тебе. Якщо ти хочеш знизити рівень
почуття сорому, ти маєш виявити тих, хто змушує тебе переживати
таке почуття, і не пускати їх у своє життя. Твій внутрішній критик
переживає достатньо сорому. Не варто триматися за стосунки чи
обставини, які спричиняють у тебе почуття сорому. Запевняю тебе: на
зміну тому, що ти відпустиш, прийде щось схоже або навіть краще.
• Знімай напруження в тілі за допомогою масажу, фізичних вправ,
йоги або медитації. Чимало людей, які пережили такий тип сімейної
травми, страждають від емоцій і переживань, які несвідомо
зберігаються в тілі через напруження. Такі люди також страждають від
астми, хронічного головного болю, проблем зі шлунком, сном, болем у
горлі й аутоімунними захворюваннями. Позбутися таких проблем
допоможуть вправи, спрямовані на зняття напруженості.
• Відкрито приймай і поринай у любов і доброту, яку дарують тобі
інші. Як би складно тобі не було, коли на твоєму шляху зустрічаються
доброта й любов, не відвертайся від них. Я вірю, що любов здатна
зцілити будь-яку рану.
Проста істина: кожна дитина має законне право на те, щоб її сім’я
помічала, розуміла, сприймала серйозно й поважала її. Якщо у твоєму
житті було інакше, ти маєш навчитися твердо відстоювати свою
потребу в тому, щоби тебе помічали, розуміли, сприймали серйозно й
поважали ті, кого ти вирішив впустити у своє життя. Варто
дотримуватися думки, що свій емоційний внесок у любов ти вже
сплатив. Не варто виправдовувати насильство. Припини вважати себе
безсилим і почни активно брати на себе відповідальність за власне
життя. Неможливо повернутися назад і змінити те, чого ти не отримав.
Однак ти можеш вирішувати, хто буде у твоєму житті сьогодні і яке ти
хочеш отримати ставлення до себе.
Я закликаю тебе бути більш чесним, шанобливим і свідомим
стосовно себе й негативних наслідків, яких завдала тобі твоя сім’я. Це
допоможе тобі стати менш деструктивним до себе й людей, які є у
твоєму житті. Замість того, аби ігнорувати й дозволяти іншим
ігнорувати або виправдовувати те, що сталося з тобою, розплющ свої й
очі інших на ту величезну шкоду, якої завдають обурливі подвійні
стандарти, що існують в сімейній системі та у суспільстві. Подвійні
стандарти полягають у тому, що розрив стосунків із сім’єю вважається
морально неправильним, але розрив стосунків із кривдниками, які не є
членами сім’ї, є морально прийнятним і навіть заохочується. Люди є
люди, але рідні, які чинять насильство, не повинні мати більше влади,
ніж інші кривдники.
Ти навчишся любити і тебе любитимуть лише тоді, коли почнеш
щиро виявляти свої почуття й думки. Це непросте завдання для того,
хто виріс у психологічно маніпулятивній сім’ї.
Зіпсована динаміка стосунків, яка склалася у твоїй сім’ї, вплинула
на все твоє життя. Для подолання наслідків тієї динаміки, необхідно
навчитися стримувати бажання розривати стосунки для свого захисту,
якщо розрив не є виправданим. І навпаки, тобі, ймовірно, доведеться
навчитися припиняти нездорові стосунки — не терпіти зневагу значно
довше, ніж ти мав би. Або ж тобі доведеться докласти зусиль для
абсолютної відмови від любові й стосунків.
Межа, яка розділяє бажання залишитися, продовжити або
припинити стосунки, здається надзвичайно розмитою, адже тебе не
навчили довіряти власним інстинктам. Бажання залишатися в
стосунках надто довго, припинити надто рано або не підтримувати їх
взагалі є наслідком комплексного посттравматичного стресового
розладу (кПТСР). У своїй книзі «Комплексне ПТСР. Керівництво з
відновлення після дитячої травми» Піт Вокер пише, що кПТСР — це
«складна форма посттравматичного стресового розладу. Це синдром,
який формується у випадку благополучного проходження
психосоціальних стадій. Від більш відомого посттравматичного
стресового синдрому комплексний ПТСР відрізняє п’ять
найтиповіших симптомів: емоційні регресії, токсичний сором,
самозречення, злісний внутрішній критик і соціальна тривожність».[16]
До симптомів кПТСР також належать регресії, тригери й реакції на
душевні травми, які характерні і для інших форм посттравматичного
стресового розладу. Тож розглянемо симптоми кПТСР більш детально.

Емоційні регресії
 Емоційні регресії — це раптові й часто тривалі переживання таких
емоційних станів, як насильство, маніпуляції або зречення. Такі
емоційні стани включають, але не обмежуються, почуття
непереборного страху, сорому, відчуженості, паніки, люті, скорботи й
депресії. Коли тобі страшно, ти можеш відчувати сильну тривогу й
паніку, а дехто навіть може задумуватися про самогубство. Коли тебе
охоплює відчай, ти можеш переживати стан глибокого заціпеніння,
який характеризується нездатністю рухатися (стан ступору) або
прагненням сховатися подалі від усього світу. Яким би не був тригер,
ти починаєш поводитися регресивно. Якщо ти емоційно стурбований,
ти зазвичай почуваєшся вразливим, слабким, недосвідченим і
абсолютно безпорадним. Такі спровоковані емоційні стани зазвичай
вдало доповнені почуттям приниження, нищівного токсичного сорому
й думками, як-от: «Що зі мною не так?», «Чому я такий?» або «Чому
мене так важко любити?» Такі надзвичайно болісні регресії
повертають тебе в ті моменти, коли тебе соромили чи змушували
почуватися негідним.

Зневага батьків — джерело токсичного сорому

Якщо у твоєму дитинстві батьки, брати / сестри або інші рідні
реагували на твою потребу в любові й спілкуванні зневажливо або
дратівливо, ти почувався вкрай невпевненим і самотнім. Зневага в очах
і поведінці рідних травмує дітей і, в кращому випадку, є згубною для
дорослих. Зневага — це токсичне поєднання словесних і емоційних
образ, наклепів, роздратування, неприязні чи гніву, які
використовуються для знесилення та / або контролю інших. Член сім’ї,
який гнівається, викликає страх. Член сім’ї, який виказує до тебе
неприязнь, провокує у тобі сильне почуття сорому. Почуття сорому
навчило тебе не вимагати й не шукати спілкування чи уваги з боку
сім’ї, адже переживати неприйняття було надто боляче.

Самозречення
Такі типи дисфункційної сімейної динаміки суперечать твоїй
потребі в спілкуванні й прийнятті, змушуючи тебе в дорослому віці
боятися, що твоя потреба в спілкуванні ніколи не буде задоволена.
Емоційна зневага викликає аналогічну реакцію. Якщо твоя сім’я
постійно ігнорувала або відштовхувала тебе, ти був змушений
боротися з неконтрольованим почуттям страху й безпорадності
самостійно, без будь-якої підтримки. Якщо ти зрікаєшся себе, ти
активно пригнічуєш, ігноруєш і відштовхуєш те, ким ти є, а також
власні права й потреби. Оскільки твої потреби і бажання не були на
першому місці, коли ти на них наполягав, ти вирішив не закривати їх.
Натомість ти мусив закривати потреби інших і дотримуватися
стандартів, які мали особливе значення для системи, що панувала у
твоїй сім’ї. Складне поєднання вимушеного страху й сорому зумовлює
появу буркотливого внутрішнього критика — жорстокого
внутрішнього голосу, який звинувачує тебе в тому, що від тебе
відреклися.

Злісний внутрішній критик

Життя кожного з нас починається з віри в те, що ми є центром
власного всесвіту, в якому все, що з нами відбувається, ми сприймаємо
під єдиним кутом зору — власним. Тож якщо тебе люблять і
підтримують, якщо ти почуваєшся найулюбленішою дитиною у світі,
ти віриш у те, що так воно і є. Твоя віра в це настільки сильна, що,
зіткнувшись із сигналом ззовні, який суперечить твоїй вірі, ти
обурюєшся, адже той негативний сигнал суперечить тому, що тобі
прищепило твоє здорове виховання. Таке обурення допомагає тобі
підтримувати оригінальне й позитивне уявлення про себе, яке у тобі
виховали.
Якщо ж твоє дитинство проходить у токсичній атмосфері,
самосприйняття, найімовірніше, буде зруйновано почуттям зневаги до
тебе, що змушує вірити й повністю приймати негативні сигнали, які
надходять ззовні. Через таке внутрішнє сприйняття негативних
зовнішніх сигналів, ти, либонь, не заперечуватимеш проти поганого
ставлення до себе навіть тоді, коли знатимеш, що варто було би так
зреагувати. Негативні сигнали, які ти вловлюєш зараз, співзвучні тому,
що говорить твій внутрішній критик, який сформувався у тобі ще в
дитинстві.

Інсайт:
Не члени сім’ї, у якій діє токсична сімейна система, несуть
відповідальність за жорстоке ставлення до тебе, а ти сам є своїм
найлютішим ворогом.

На жаль, таке самокритичне і стримуюче оточення, в якому тебе

вчили сприймати себе, впливає на всі твої стосунки і відносини. Якщо
ти самокритичний, у тобі живе безліч негативних рис, яких важко
позбутися. У таблиці порівнюються риси, які є характерними для
токсичної та здорової сімейної системи.
 Інсайт:
Приписування негативних рис змушує абсолютно здорову людину
вважати себе безпорадною, що є немислимим.

Соціальна тривожність
У тих, хто виховується в сім’ї, де панує токсична система, зазвичай
формується сильний страх перед людьми. Якщо ти переживаєш
емоційне насильство, навколо тебе формується товстий захисний шар,
причиною появи якого є травма і зрада. Така броня неабияк впливає на
сприйняття тих, хто прагне бути ближчими до тебе. Справа не у твоїй
сором’язливості, неприступності чи навмисній вибагливості до себе в
соціальних ситуаціях, а в тому, що ти просто намагаєшся захистити
себе. Ти часто непокоїшся і тривожишся через те, як тебе розуміють
або неправильно сприймають інші.
У соціальній перспективі досить складно визначити, коли варто
послабити оборону, а коли — посилити. Я раджу давати можливість
іншим отримувати твою довіру і не засуджувати їх, а також те, як вони
тебе сприймають, поки не буде підстави відгородитися від них. Повір,
коли хтось поруч з тобою перебуває тривалий час, рано чи пізно він
виявить своє справжнє єство.

Подолання кПТСР за допомогою техніки трьох «П»

Те, що ти не отримав від рідних, можна отримати завдяки
методиці, яку багато дослідників називають «перезавантаженням» —
прекрасне вміння, яке варто опанувати. Наприклад, якщо ти
переживаєш емоційну регресію, негативного внутрішнього критика
можна замінити чимось більш продуктивним і позитивним. Щоби
позбутися негативних спогадів про дитинство, спробуй техніку трьох
«П» (піймати, перевірити, поміняти).
Відчувай, що починаєш впадати в регресивний емоційний стан:
1) Усвідомивши, що думаєш про щось негативне, піймай власні
думки. Піймавши власні думки, ти повинен…
2) Перевірити їх на наявність доказів, запитавши себе, чи є твої
думки й емоції результатом виключно актуальних обставин / травм чи
обставин / травм з минулого, чи і те, й інше. Аналізуючи свої думки,
спробуй спуститися на один рівень і визначити, допомагає чи заважає
твій спосіб мислення. Якщо ти виявиш, що твої думки здебільшого
пов’язані з травмами, завданими тобі в минулому, а твої ключові
потреби наразі закриті, ти можеш…
3) Поміняти свої думки, основою яких є страх, на більш позитивні
й справжні.
Чим частіше ти практикуєш позитивні та продуктивні розмови із
самим собою, тим швидше ти повністю зміниш своє життя на краще.
Техніка трьох «П» пропонує дієву формулу, яка дасть тобі можливість
перезавантажити свої думки на внутрішню мову любові, співчуття,
терпіння і взаєморозуміння, що допомагає розвинути гнучкість
мислення. Техніка трьох «П» — це чудовий спосіб заново навчитися
контролювати свої емоційні реакції та більш імпульсивні висновки
щодо будь-якої ситуації.

Подолання кПТСР за допомогою перевиховання

Ще одним ефективним і практичним рішенням для
перезавантаження емоційних тригерів є «перевиховання» — турбота й
піклування про себе, яких тобі ніколи не давала твоя сім’я. Ти можеш
навчитися бути для себе «здоровою матір’ю» і «здоровим батьком».
Тут основна увага приділяється батькам. Однак отримані знання ти
також можеш застосувати до братів / сестер й інших родичів, які
негативно впливали на тебе в дитинстві. У реальному житті матері й
батьки мають набір якостей, які перетинаються з традиційними
гендерними стереотипами розподілу ролей на «виховательку» й
«захисника». Кожен із нас має потребу у виконанні опікунами цих
фундаментальних ролей, тому я раджу тобі взаємодіяти з цими
основними енергіями в будь-якій формі, яку ти хочеш їм надати: тій,
яка має стать, і тій, яка немає, у людській або тваринній подобі,
ангельській або божественній.

Здорова жіноча / материнська енергія

Бажання й потреба мати сповнену співчуття, безумовну любов і
підтримку жіночої / материнської енергії є інстинктивними. Травма,
завдана матір’ю, є болісною; мабуть, найбільш болісною з-поміж усіх
можливих. Не отримати материнську любов означає бути позбавленим
ніжних, теплих, надійних обіймів, які змушують почуватися так, ніби
навколо тебе зведений мур. Здорова материнська енергія першою
починає дарувати тобі любов, обійми, захист, виховання; вона першою
починає проганяти твої страхи й полегшувати твій біль. Твоя матір
першою виявляє особливе місце в цьому світі для твого унікального
призначення. Вона допомагає тобі зрозуміти твою справжню цінність.
Вона заохочує твоє прагнення бути не таким, як усі, і вирізнятися з-
поміж інших. Вона бореться за твоє щастя й допомагає тобі ніколи не
відмовлятися бути тим, ким ти є.
Метою здорового материнства є формування глибокої віри в те, що
ти важливий і заслуговуєш на безумовну любов. Більшості з тих, хто
пережив насильство, ніхто не прищепив і не сформував цю частину
самоповаги.

Інсайт:
Почуття «я хочу до мами» не має ні вікових, ні часових, ні
дистанційних обмежень.

Ведення щоденника — це чудовий спосіб самовиховання. У разі

потреби з кимось поговорити, виникає природний інстинкт поговорити
з мамою — з людиною, яка, здавалося б, ніколи не стане тебе
засуджувати. Якщо твоя матір була токсичною або не захищала тебе
від інших рідних, які вчиняли стосовно тебе насильство, ймовірно, ти
не будеш до неї звертатися. Щоденник може стати ефективною
заміною. Кожна деталь твого внутрішнього світу, записана в
щоденнику, має голос, який буде беззаперечно почуто — так, ніби ти
маєш нетоксичну матір. Коли ти ведеш щоденник, замість того, щоб
соромити себе за болісні емоції, які ти переживаєш, ти даєш їм
безумовно турботливу розмову і виховання, які їм потрібні. Ведення
щоденника допомагає налагодити зв’язок з вразливістю і створює
простір для твоєї травмованої частини, аби комунікувати й
об’єднуватися, аби краще в усьому розібратися.
Перелічу кілька способів, які допоможуть тобі налагодити зв’язок
із твоєю внутрішньою жіночою / материнською енергією:
• Огорни себе прекрасною жіночою / материнською енергетичною
підтримкою.
• Займайся різними фізичними навантаженнями, наприклад,
танцями, йогою, медитацією або фізичними вправами, для
налагодження зв’язку із своїм тілом.
• Почни займатися розмовною терапією.
• Виховуй / люби своїх дітей, друзів і коханих так, як вони цього
потребують і заслуговують.

Здорова чоловіча / батьківська енергія

Відважність і сміливість набувають значення з плином життя.
Здорова батьківська / чоловіча енергія — це твій неперевершений
захисник. Якщо ти мав пасивного, зневажливого, тиранічного або
жорстокого батька, ти, найімовірніше, почувався незахищеним,
наляканим, остерігався конфліктів або вважав, що для чоловіка, який
мав би бути твоїм супергероєм, ти не існуєш. Перераховані навики
допоможуть тобі виправити ті стосунки всередині самого себе:
• Ухвалюй рішення, коли це стосується твоїх стосунків, фінансів і
кар’єри.
• Розвивай рішучість, сміливо заявляючи про те, ким ти є.
• Говори про особисті потреби.
• Спрямовуй гнів у позитивне русло, встановлюючи чіткі кордони.
Якщо ти відважний, тобі легко зрозуміти, хто з твого оточення
щирий, а хто — ні. Це дар. Чоловіча енергія забезпечує чіткість —
жодних пліток або драм, лише чіткість. Такий тип чіткості допомагає
тобі бути більш розбірливим і дистанціюватися від людей і ситуацій,
які не можуть і не допомагають бути справжньою, жвавою, енергійною
людиною, якою ти був народжений.

Цілющі афірмації
Афірмації — це фрази, які ти повторюєш про себе пошепки, вголос
або в письмовій формі для підбадьорення, пожвавлення й емоційної
підтримки себе. Афірмації допомагають перезавантажити твій мозок,
щоб він почав працювати більш продуктивно. Афірмації, установки і
вправи ефективні в боротьбі з проблемами, пов’язаними з кПТСР.
Такий перелік фраз / афірмацій може перезавантажити тебе й
допомогти тобі стати люблячим і шанобливим членом сім’ї, якої ти
ніколи не мав:
• Я — хороша людина.
• Я докладаю максимум зусиль, щоб бути завжди на своєму боці.
 • Я не мушу бути досконалим, щоб заслуговувати на свою любов і
захист.
• З моїми почуттями все гаразд.
• Я завжди радий себе бачити.
• Гніватися — це нормально.
• Помилятися — це нормально, адже так я вчуся.
• Я можу попросити про допомогу й допомогти собі самостійно.
• Я можу мати власні вподобання і смаки.
• Я тішу свій погляд.
• Я маю право обирати цінності.
• Я надзвичайно пишаюся собою.

Хвилинка на роздуми:
Спробуй пригадати негативні вербальні й невербальні сигнали, які
ти отримував від своєї сім’ї, що суперечили позитивним сигналам,
наведеним у цьому списку. Така вправа допоможе зрозуміти різницю
між здоровим сигналом, який надходить від здорового члена сім’ї, і
нездоровим сигналом, який отримував ти.

Найважливішою частиною перезавантаження є рішуча відмова від

будь-яких форм самозвинувачення, самозречення й негативних розмов
із самим собою. Розмова із самим собою є найважливішою й найбільш
значущою з-поміж усіх форм. Зрештою кожен із нас самостійно
визначає власну цінність.

Інсайт:
Ти маєш протистояти тому, щоби бути жертвою виховання, яке
ти мав, але не применшувати того, що ти був жертвою.

Терпець, співчуття й позитивний внутрішній тренер забезпечують

ефективність процесу зцілення. Ти можеш навчитися долати страхи й
почуття паніки, отримуючи менші травми й менше засуджуючи себе,
що допоможе тобі насолоджуватися мандрівкою у своє нове життя.
Найцінніше те, що саме тобі належить повна заслуга, що ти налагодив
власне життя. Зусилля, які ти докладаєш задля зцілення, варті того,
щоби ти ними пишався. Я, безсумнівно, пишаюся тобою.
 Як зцілитися від пережитого насильства з боку сім’ї
Ті, хто стали жертвами токсичних сімейних систем, потребують
якомога більше інформації про реалії їхнього заплутаного й
жорстокого виховання. Тобі заморочили голову, тому ти сумнівався
через те, що було поза межами твого контролю. Саме тому
усвідомлення того, що ти можеш контролювати, допоможе тобі знову
почуватися в безпеці. Усвідомлення того, як і чому розрив стосунків з
рідними завдавав і продовжує завдавати стільки болю і збивати з
шляху, є безцінним.

Інсайт:
Якщо ти не можеш описати, що тобі довелося пройти, ти не
можеш почати зцілювати своє життя.

Для зцілення мені виявилося недостатньо професійних знань із цієї

проблеми, знань про те, чого чекати від своєї деструктивної сім’ї,
оприлюднення своєї історії на всю країну й намагання жити з нею. Я
могла би брехати і вдавати, що мені байдуже до болю, якого завдає
мені моя сім’я, а також стверджувати, що той біль не має наді мною
жодної влади. Однак усе це було б неправдою. Подобається мені те чи
ні, але ті люди — моя сім’я, і коли вони вчиняють жорстоко і
злостиво — спілкуюся я з ними чи ні, очікую від них того чи ні,— мені
стає боляче. Якщо рідні кривдять тебе, ти страждаєш не як дорослий.
Ти страждаєш як чиясь дитина, син / донька, рідний брат / сестра,
онук / онука, племінник / племінниця, батько / матір або двоюрідний
брат / сестра. Коли інші очікують від тебе, що ти «впораєшся», бо «ти
знаєш своїх рідних», вони ненавмисно применшують твій минулий і
теперішній досвід. Саме тому травма, завдана тобі сім’єю,
проявляється. Якщо ти не знаєш, що саме так це працює, ти не можеш
зцілитися. Ось чому я описала теорію психосоціального розвитку
Еріксона. Та інформація допоможе краще усвідомити, коли, чому і як
почалася твоя емоційна травма і як вона розвивалася в міру твого
дорослішання.
Для зцілення, необхідно також навчитися не піддавати себе
нещадній критиці за власне рішення розірвати стосунки. Багато з нас
піддалися жорстокому самоаналізу щодо обґрунтованості пережитого
й почуттів, які його супроводжують. Сумніватися, чи дійсно те, що
тобі довелося пережити, було настільки серйозним, щоб віддалитися
від сім’ї,— природно і нормально.
Схоже, що якщо твоє дитинство було не зовсім поганим, для декого
сімейна ситуація, від якої ти дистанціювався, може виявитися
недостатньо вагомою для розриву стосунків, що завдає ще більшого
болю тобі. У сучасному світі, на жаль, для дітей стало надто
нормальним проходити через численні одруження й розлучення їхніх
батьків, а також переживати такі травми, як розбещення, зрада, спірне
розлучення, фінансове і фізичне насильство, а також залежності, які
руйнують сімейну систему. Оскільки такі випадки трапляються досить
часто, вони більше не розглядаються як вагомі причини для розриву
стосунків із рідними. Якщо твоя ситуація не була такою ж
ненормальною (як, скажімо, ситуація письменниці Тари Вестовер, яка
написала книгу «Учениця» (Educated), щоби поділитися своєю
надзвичайною й жахливою історією[17]), насильство, яке ти пережив,
суспільство може сприйняти неправильно, а твоє рішення розірвати
стосунки, найімовірніше, не підтримати. Якщо батьки займаються
благодійністю або є членами батьківського комітету, насильство, яке
вони вчиняють, не дуже помітне, тому чимало тих, і я серед тих, хто
пережив насильство, не знаходять підтримки для здійснення того
самого, що зробила Тара Вестовер, щоб віддалитися від своєї сім’ї.
У своїй книзі «Хоробрість дикої природи» (Braving the Wilderness)
Брене Браун пише про біль, якого завдає тобі сім’я, а також думку
суспільства з цього приводу. Йдеться про таке: «Попри наявні
проблеми: бідність, насильство, порушення прав людини — бути
непотрібним своїй сім’ї все ще залишається однією з найбільш
болісних травм. А все тому, що ця травма може розбити наше серце,
наш дух і нашу гідність. Коли щось зі згаданого отримує ушкодження,
є лише три виходи, які я спостерігала у своєму житті й роботі:
1) Ти відчуваєш постійний біль і шукаєш полегшення,
приглушуючи його та / або завдаючи болю іншим.
2) Ти заперечуєш власний біль, що призводить до передавання його
тим, хто поруч, а також своїм дітям.
3) Ти наважуєшся прийняти свій біль, а також працюєш над
вдосконаленням співчуття до себе та інших, що дає тобі можливість
помічати біль, який є у світі, в особливий спосіб».[18]
 Мета — дістатися до третього етапу. Щоби дійти до цього етапу
під час процесу зцілення, нам можуть знадобитися час і зусилля.
Задумуючись над процесом зцілення, ми часто припускаємо, що нам
це не до снаги. Повір мені: така думка є цілком нормальною. Той факт,
що ти починаєш процес свого зцілення, не означає, що ти маєш
розпочати таку серйозну життєву трансформацію, як забіг. Ймовірно,
ти захочеш максимально пришвидшити процес зцілення для подолання
болю. Я розумію. На жаль, у випадку роботи над душевними травмами
й емоційними регресіями, які їх супроводжують, легких шляхів не
існує. Запам’ятай: слово «зцілювати» — це дієслово, яке означає, що
воно завжди в дії. Тож зробімо ще один крок до зцілення твоєї
емоційної самотності й почуття ізольованості.
 Розділ 9

Емоційна самотність і почуття ізольованості

Л
юди, котрі не контактують із твоєю сім’єю (хоча нібито твоя
сім’я за всіма ознаками здається ідеальною або «нормальною»
ззовні), помилково вважають, що твоя сім’я — хороша, а твоє
рішення розірвати з нею стосунки — неправильне. На жаль, тим, хто
пережив аб’юз, у багатьох аспектах легше, якщо є очевидні причини,
як-от залежність або психічне захворювання, тому що тоді вкрай
потрібні прийняття та підтримка приходять природніше та від щирого
серця. Важко зрозуміти або довести приховані випадки насильства,
яких не помічає і не розуміє оточення. У тебе немає ні слів, ні вагомих
доказів, які могли б довести те, що є прихованим. Через брак
очевидних доказів психологічного насильства над тобою, ти
переживаєш почуття самотності й ізольованості, які мають два різні
джерела: сім’ю і суспільство. Однак є багато токсичних батьків,
братів / сестер та інших, які здаються соціально взірцевими: вони
доброзичливі, приділяють час, займаються благодійністю й жертвують
собою заради тих, хто поруч, але вдома перетворюються на «домашніх
монстрів».

Хвилинка на роздуми:
Пригадай, як довго ти виправдовував насильство, оскільки не був
упевнений, чи воно «достатньо реальне».

Зростаючи і почуваючись непотрібним, чужим, відчуваючи, що

тебе контролюють, критикують, використовують і відверто
знущаються над тобою, ти переживаєш насильство і почуття
покинутості. Таке ставлення достатньо погане, щоб встановити чіткі
кордони. Зрештою, не існує способу відректися від токсичної сім’ї або
залишитися в ній, не почуваючись покинутими. Почуття покинутості
не завжди означає, що тебе залишили в кошику на чиємусь порозі і ти
більше ніколи не побачиш своїх родичів. Джерелом почуття
покинутості є усвідомлення того, що ти непотрібний, що ти заважаєш,
дратуєш або не заслуговуєш на те, щоби бути гідним чийогось часу,
любові й уваги.
Якщо ти переживаєш сильне почуття самотності й безпричинної
ізольованості у своїх дорослих стосунках, це означає, що тобі варто
зробити паузу й вилікувати власні травми.

Елісса — одна з моїх пацієнток, яка переживає почуття

покинутості навіть тоді, коли не є покинутою. Вона може сидіти на
дивані поруч зі своїм хлопцем, але думати, що між ними немає зв’язку.
Вона стверджує, що «він десь далеко», тому що після довгого
робочого дня він млявий і тихий. Його мовчазна поведінка турбує її.
Коли вона це йому говорить, він засмучується, не розуючи, як і чому
вона так почувається; адже, на його думку, вони просто спілкуються
й насолоджуються спільним вечором. Він говорить: «Я ж не
настільки мовчазний, що ми взагалі не розмовляємо, тому я не
розумію, що відбувається. Вона змушує мене думати, що я постійно її
розчаровую».

Елісса виросла поруч з емоційно закритими батьками. Саме тому

вона потребує, щоб її утішали, приділяли їй увагу і приймали,— вона
потребує того, чого не мала раніше.
Такі проблеми свідчать: у тих важливих стосунках, які ти мав у
дитинстві, ти не отримував ні підтримки, ні піклування. Як і Елісса, ти
маєш навчитися самостійно заліковувати травми у своєму серці,
інакше, попри любов, увагу чи розраду з боку іншої людини, ти
однаково переживатимеш розчарування.

Травма, завдана тим, що від тебе відреклися

У дивовижній книзі «Від покинутості до зцілення» (The Journey
from Abandonment to Healing),[19] яку написала Сьюзен Андерсон,
детально описується сила почуття покинутості й відчаю, що
супроводжують людину, яка намагається подолати такий стан,
упродовж усього її життя. Між відчаєм, спричиненим тим, що від тебе
відреклися, і відчаєм, який відбувається після смерті, є величезна
різниця. Коли йде з життя хтось із твоїх близьких, він іде не для того,
щоби завдати тобі болю або дошкулити (якщо це не самогубство, що
не є предметом нашої теми). Коли хтось іде з життя через хворобу,
нещасний випадок, насильство або вік, це є природною частиною
життя; це і не його, і не твоя провина. Інакше кажучи, твої недоліки не
є причиною його природної смерті.
З іншого боку, почуття покинутості є наслідком втрати тобою
когось, кого ти сильно любиш і потребуєш, але знаєш, що та людина
вирішила не бути з тобою, не мати тебе у своєму житті. Такого
неприйняття достатньо, щоб змусити тебе невимовно страждати і
переживати сильний душевний біль. Коли хтось, кого ти любиш,
вирішує не бути з тобою, ти не просто втрачаєш стосунки з тією
людиною, ти втрачаєш основну віру в те, що ти є значущим і гідним.
Андерсон стверджує, що відчай, спричинений тим, що від тебе
відреклися, є своєрідним синдромом. Те, як ти обертаєш страх і гнів
проти себе, робить відчай, причиною якого стало те, що від тебе
відреклися, специфічним. Така схильність до самонападу суттєво
відрізняє відчай через те, що від тебе відреклися, від відчаю через
смерть. Ті, від кого відреклися, чуйні, турботливі й готові до любові.
Дехто може страждати через те, що від нього відреклися, так довго, що
це може завадити знайти і зберегти любов.[20] Травма, спричинена тим,
що від тебе відреклися, змушує тебе сумніватися в тому, що тебе
можливо любити і приймати, коли йдеться про кохання і стосунки.
Такий невидимий або уявний особистий недолік слугує основою для
формування в тебе почуття ненависті до себе. Саме тому твоя травма
надто болісна.

Аналіз почуття ненависті до себе — ключ до почуття любові

до себе
Основною причиною ненависті до себе є травма, яка містить (але
не обмежується) сексуальне, фізичне або емоційне насильство, відмову
від тебе або зневагу до тебе. У тому, хто почувається покинутим,
прокидається первісний страх, який говорить: ти назавжди залишишся
самотнім, ніхто не захистить тебе й не задовольнить твої
найнагальніші потреби. Такий страх породжує сильний гнів. Ти
лютуєш через те, що тобі доводиться переживати постійну тривогу,
самотність і відчай. Ти не розумієш, чому ти не можеш втримати
любов іншої людини.
Таке почуття безпорадності спричиняє сильну ненависть до себе.
Через те, що твоїм токсичним родичам необхідна причина, щоб
любити, легко зрозуміти, чому ти навчився ненавидіти й критикувати
себе, концентруватися лише на власних недоліках і слабкостях і,
найгірше, пояснювати і виправдовувати те, що від тебе відреклися. Ти
фактично пішов проти самого себе. Ти живеш, вважаючи, що маєш
якийсь жахливий недолік у своєму характері, але зовсім не розумієш,
що то за недолік. Однак щоразу, стикаючись зі страхом бути
покинутим, відразу починаєш вірити в те, що ти надто недосконалий,
щоб тебе любили.

Інсайт:
Якщо тебе постійно критикують родичі, ти не перестаєш їх
любити,— ти перестаєш любити себе.

Сила почуття емоційного відторгнення, яке з’явилося в тебе після

того, як від тебе відреклися, здатна змусити тебе не помічати
жорстокого ставлення до тебе. Натомість таке почуття змушує тебе
сумувати й нав’язливо тягнутися до рідних, які відреклися від тебе
емоційно. Ти помилково вважаєш, що якби твоя сім’я могла просто
любити тебе, твоє життя було би безхмарним. На жаль, твоя сім’я
розраховує на твою нав’язливу тугу за нею, адже так ти залишаєшся
під її впливом, постійно шукаючи й потребуючи її схвалення. Така туга
є запорукою того, що ти несвідомо продовжуватимеш дозволяти своїй
сім’ї маніпулювати тобою, адже навіть у дорослому віці ти постійно
намагатимешся налагодити стосунки з рідними, роблячи все можливе,
щоби бути «хорошим» у їхніх очах.

Інсайт:
Іронія полягає в тому, що твої токсичні родичі очікують від тебе
досконалості навіть тоді, коли самі є далекими від зразкових батьків,
братів / сестер, бабусь / дідусів тощо.

Оскільки ти знаєш, яким спустошливим є відчуття того, що від тебе

відреклися, ти ніколи не змусиш іншу людину відчути або пережити те
саме. На жаль, чимало тих, хто пережив насильство, не наважуються
прийняти таке важливе рішення, яке було би на користь їхньому
психічному здоров’ю, побоюючись, що, розірвавши стосунки, вони
зречуться власної сім’ї. Варто пам’ятати: є велика різниця між
встановленням кордонів стосовно тих, хто вчиняє насильство і змушує
тебе почуватися покинутим, та розривом стосунків через те, що ти
розлютився.

Чи відрікся ти від власної сім’ї?

Розриваючи стосунки з токсичними родичами, ти не відрікаєшся
від них. Ти встановлюєш кордони, щоби вони більше не могли
відректися від тебе. Твої токсичні родичі добре знаються на тому, як
відректися від когось на емоційному рівні. Вони можуть не мати
докорів сумління й не зважати на жорстокість власних дій, вирішивши
не помічати негативних наслідків власного ставлення. Вони не
помічають шкоди, яку завдають, тому що вважають її виправданою. Їм
всього-на-всього бракує співчуття. Їм не важлива й не потрібна правда.
Така захисна реакція дає можливість твоїм родичам підтримувати
імідж порядних і турботливих. Ті, кому доводиться збирати себе
докупи, сприймають їх жорстке заперечення власного свавілля й
маніпуляцій як бездушність. За іронією долі, ти можеш почуватися
покинутим навіть після розриву стосунків із власними кривдниками,
бо щодня, коли твоя сім’я ставить власну правоту вище за стосунки,
які могла би мати з тобою,— це ще один день, який загострює твоє
почуття покинутості.

Інсайт:
Ті, хто пережив насильство з боку рідні, мають серце сироти.

Травми, отримані внаслідок того, що твоя сім’я відреклася від тебе,

повністю можуть не загоїтися. Вони, ймовірно, ховатимуться під
шаром віри в себе впродовж усього дорослого життя. Це особливо
актуально під час проведення часу в оточенні інших та їхніх родин —
тобі постійно щось нагадує про сім’ю. Важко стримуватися, коли
бачиш взірцевих батьків знайомих, які допомагають своїм дітям і
безкорисливо ставляться до них, або коли бачиш, як вони та їхні
брати / сестри, двоюрідні брати / сестри й інші родичі демонструють
щиру любов одне до одного і ставлять інтереси одне одного на перше
місце. Такі тригери нагадують тобі про те, чого ти ніколи не мав.
На щастя, травми, отримані внаслідок того, що твоя сім’я
відреклася від тебе, не є невиліковними. Є ефективні методи, здатні
вилікувати травми, якими варто скористатися:
 • Напиши листа людині / людям, які відреклися від тебе, а потім
спали його. Такий ритуал допомагає вивільнити бажання налагодити
стосунки й бути зрозумілим. Якщо ти не можеш отримати цього у
власній сім’ї, віддай це Всесвіту.
• Напиши листа зі словами підтримки й турботи тим вразливим
емоціям, які спричинили почуття глибокого жалю. Звернення до своїх
вразливих емоцій — це чудовий спосіб заспокоїти їх та
попрактикуватися розмовляти з собою позитивно.
• Дозволь собі відчути палітру емоцій, спричинених тим, що від
тебе відреклися. Відкрите висловлювання своїх почуттів у токсичних
сім’ях неможливе без покарання й перекручування сказаного. Відчувай
те, що маєш відчувати.
• Ідентифікуй ту частину себе, яка страждає, скажімо, свою
внутрішню дитину. Проаналізуй ту частину себе, яка страждає, і
подаруй їй любов і співчуття.
• Постався до своєї внутрішньої дитини як до здорової, сильної та
здібної. Уяви, що твоя внутрішня дитина — такий собі внутрішній
негідник. Та твоя внутрішня дитина пережила чимало й заслуговує на
те, щоб її визнали за її силу й наполегливість.
• Склади список надійних методів, які допоможуть тобі
впоратися з думками й емоціями. Складання списків — це
надзвичайно потужний інструмент. Він допоможе розкрити об’єктивне
бачення, а також почуття надії й нових ідей для майбутнього.
• Поговори й втіш те, що болить, заспокоївши свої емоції, які
спричиняють паніку. Втішання й заспокоєння надзвичайно важливі для
зцілення. Обов’язково роби це для себе щоразу в моменти потреби.
Щойно ти почнеш лікувати травми, отримані через те, що тебе
зреклися і відштовхнули, ймовірно, з’явиться бажання бути
прийнятим. Мати потреби й бажання, щоб той болісний досвід, який
ти пережив, визнали,— це нормально і природно. Народившись у сім’ї,
де домінує усталена дисфункція, ти, ймовірно, свідомо або підсвідомо
відчуваєш потребу у втручанні будь-кого й отриманні відчуття
захисного щита над тобою.

Хвилинка на роздуми:
Чому твоя сім’я, яка завдала тобі болю, не визнала його? Як те
невизнання вплинуло на тебе?
 Коли ті, хто пережив насильство, зокрема і я, емоційно заряджені,
багато тих, хто має значення в нашому житті, не бачать нашого
бажання, щоб вони прийняли нас у тому емоційному стані, у якому ми
перебуваємо, з такою ж ніжністю й лагідністю, які б вони проявили до
дитини. Запам’ятай: коли тобі боляче, «доросле резюме» твоїх
досягнень не має значення. Значення має лише співчуття. Ти
потребуєш бути почутим і серйозного ставлення до пережитого тобою
болю. Підтримка з боку інших дає розуміння і взаємозв’язок. Вона
породжує довіру. Вона дає тобі міцну й безпечну можливість
розповісти правду пережитого тобою, не боячись, що тебе проженуть.
Звучить просто, але багато тих, хто пережив насильство, не можуть
знайти здорові й сповнені підтримки стосунки в дорослому віці.

Побудова емоційно обґрунтованих стосунків

Ті, хто пережив насильство, зазвичай вирішують будувати стосунки
з тими, хто уникає емоційної близькості та непослідовно проявляє
любов. Бажання бути з недоступними на емоційному рівні людьми не
дає тобі змоги вирватися з дисфункційної сімейної моделі, яка
викликається болісними тригерами почуття любові — змушує думати,
що любов тобі недоступна. Ті, хто пережив насильство, понад усе
бажають бути в стосунках, де є емоційне задоволення й підтримка.
Чому ж їх так важко знайти? Нижче наведено кілька причин:
• Ти зазнав насильства з боку сім’ї. Переживати біль, завданий у
дитинстві, несвідомо шукаючи стосунки з людьми, які схожі на тих,
хто тебе виховав, цілком природно. Той жах, у якому ти виріс,— це
нездорова версія прив’язаності, яка приваблює тебе, тому що вона
емоційно заряджена. Такі вкрай заряджені емоції дурманять, як і
бажання їх подолати. Саме таке одурманення тримає тебе на гачку.
• Ти чесний і переживаєш біль, коли тебе розпитують. Дитинство в
умовах постійної критики й перекручених версій реальності змушує
тебе страждати від глибокої невпевненості в собі й тривоги щодо того,
чи приймуть, сприймуть і повірять інші твоїм думкам, почуттям та
ідеям. Через такі страхи ти досить часто витрачаєш свою енергію,
намагаючись змусити інших повірити у твою версію подій.
• Ти віриш, що любов можлива лише завдяки досягненням. Багатьох
навчили, що любов треба заслуговувати і що вона розподіляється
залежно від успішності. Таку дисфункційну формулу ми несвідомо
застосовуємо до наших дорослих стосунків. Ми часто вибираємо тих,
хто дозволяє нам нести тягар відповідальності, а також звинувачує нас,
коли ми обурюємось, що нам доводиться це робити.
• Ти схильний до перфекціонізму. Постійно думаючи, що ти не
досягнув достатньо або не є самодостатнім, ти можеш відчувати
гіперактивність, яка сигналізує іншим про те, що тебе можна
використовувати. Змушуючи тебе почуватися недосконалим, ти
несвідомо переходиш до дій. Є такий вислів: «Перфекціонізм — це
травма, що стосується кожного».
• Ти часто намагаєшся вирішувати проблеми інших. Токсичні
родинні системи влаштовані навпаки. Токсичні батьки, брати / сестри,
дядьки / тітки, а також дідусі / бабусі не вбачають нічого поганого в
тому, щоби перекладати надмірний стрес і проблеми на своїх дітей та /
або інших рідних. Таке піклування про свою сім’ю швидко переростає
в хронічну звичку бути опікуном або тим, хто вирішує всі проблеми.
• Ти маєш проблеми з рішучістю і встановленням кордонів. У
сім’ях, де панує психологічне насильство, неможливо бути рішучим.
Щоразу, коли ти намагався постояти за себе, твої зусилля,
найімовірніше, ігнорували, висміювали або карали. Тому, вступаючи в
стосунки, ти боїшся критики, неприйняття, а також бути покинутим і
покараним (КНПП). Через КНПП ти боїшся встановлювати кордони.
• Ти уникаєш ситуацій, які можуть призвести до того, що тебе
зречуться. Через виховання в страху, що від тебе відречуться, у тебе
сформувалася потреба робити все можливе й неможливе, щоб тебе не
зреклися, навіть жертвувати тим, що є найкращим для тебе. Саме тому
твої стосунки будуть співзалежними. Ти так сильно боїшся, що від
тебе відречуться, що вчишся вибирати фальшиве почуття безпеки
замість справжньої любові.

Хвилинка на роздуми:
Проаналізуй основні причини, які змушують тебе у дорослому віці
вибирати стосунки, які не приносять задоволення. Подумай, що ти
можеш змінити. Ти заслуговуєш на здорові, щасливі стосунки, завдяки
яким ти почуватимешся важливим, значущим і коханим. Якщо тебе
не визнають, важко почуватися гідним.
 Усе згадане є частиною моделей, які ґрунтуються на невизнанні
думок інших. Така модель поведінки має місце тоді, коли той, кого ти
любиш, заперечує, применшує, критикує або ігнорує твої емоційні
переживання, ідеї, почуття, біль, потребу в спілкуванні або думки.
Усвідомлювати, що ті, кого ти любиш, не чують, не розуміють,
применшують твої переживання або ігнорують твої потреби —
надзвичайно боляче. Немає нічого поганого в тому, щоб мати потреби.
Однак надмірна вибагливість або потреба у втішанні з боку інших,
також не є ознакою здорової поведінки й часто призводить до того, що
тебе починають зневажати; відбувається те, чого ти намагаєшся
уникнути, адже ти здаєшся жалюгідним. Постійні потреби — одна з
головних причин, через які руйнуються стосунки.
Якщо ти маєш забагато потреб, ти відштовхуєш людей.
Жалюгідність проявляється через невпевненість у собі — нарікання,
брак почуття щастя, постійні пошуки розради й неможливість закрити
твої емоційні потреби. Під час процесу зцілення найбільше твоє
бажання — це втримати тих, кого ти любиш. Тому ти маєш працювати
над залагодженням своїх проблем, які пов’язані з надмірною
вибагливістю. Ти значно збільшуєш свої шанси знайти стосунки, які
приносять емоційне задоволення, навчившись цінувати, заспокоювати
і дбати про себе. Далі наведено декілька способів, які навчать тебе
цінувати себе:
• Визнай свої сильні сторони, досягнення, успіхи і старання.
• Прийми свої внутрішні переживання: думки, почуття, емоційні
стани.
• Визнач тригери, які змушують тебе почуватися неповноцінним.
• Розстав пріоритети у своїх потребах і, за можливості, самостійно
закривай їх.
• Будь доброзичливим до себе.
• Розмовляй із собою про щось позитивне.
• Прийми свої обмеження, недоліки й помилки; ти всього-на-всього
людина.
• Не порівнюй себе з іншими.
• Будь уважним до своїх почуттів і потреб.
• Приймай себе без дорікань.
• Стався до себе як до друга.
• Люби себе так, як тебе ніколи не любили.
 Інсайт:
Розвиватися можливо лише окремо від людей, які самі не
розвиваються.

Коли пропускна спроможність твоєї толерантності до незрілої,

дитячої динаміки, яка притаманна твоїй сім’ї, вичерпується остаточно,
тебе охоплює почуття розчарування й самотності. Почуття самотності
змушує багатьох людей, які пережили насильство, свідомо або
несвідомо, шукати заміну, яка би заповнила порожнечу, створену
сім’єю. Такий спосіб відновлення того, що було зруйновано, є
нормальним і природним, але не завжди здоровим. Жодна людина,
якою б чудовою вона не була, не здатна усунути або вилікувати
травми, завдані тобі твоєю сім’єю. Коли ти повністю приймаєш свої
невтішні обставини, твоя потреба у зовнішньому зціленні або
компенсуванні тобі того, що би ти міг або повинен був отримати,
зменшується. Зрештою ти усвідомлюєш, що маєш сім’ю. Ти також, як
би важко тобі не було, визнаєш, що твоя сім’я тебе підвела. Пропускна
спроможність надії обмежена і токсична система сімейних стосунків
твій запас надії вичерпує. Якщо ти це визнаєш, твоя надія зможе тебе
зцілити.
 Розділ 10

Подолання почуття пригніченості

У
дитинстві легше повірити в те, що тебе неможливо полюбити,
ніж у те, що твої родичі не здатні тебе полюбити. Тому в тебе
з’являється почуття пригніченості. Якщо ти почуваєшся
пригніченим, це не означає ні те, що тебе ніхто не любить, ні те, що
тебе неможливо полюбити. Тебе просто не любить рідня, яку можливо
полюбити або яка здатна полюбити. Щоби позбутися почуття
пригніченості, тобі доведеться прийняти цей факт.
У тебе є родина, члени якої токсичні, тому жодна інша людина чи
сім’я не здатна залікувати ті травми, яких завдали тобі твої рідні. Лише
твоя рідня може це зробити, але вона цього не зробить. Є хороша
новина, яка полягає в тому, що, прийнявши таку реальність, ти
зрештою відчуєш полегшення. Особисто для мене полегшенням є те,
що я більше ніколи не побачу на екрані свого телефону ім’я, від якого
в мене підскакує тиск. Однак прийняти таку реальність мені спершу
теж було дуже важко. Після багатьох років страждань я нарешті
зрозуміла, що в моїй сім’ї не було здорових стосунків, за які варто було
би боротися. Здорових стосунків у тій динаміці просто не було й
немає.
Процес прийняття розплутує неясність, у якій ти виріс і яка
налаштувала тебе проти самого себе. Дистанціювавшись від сім’ї,
усвідомлюєш, що насправді ти не був пригніченим; цей опис пасує
краще твоїм деструктивним рідним. Усвідомлення, що для спокійного
життя не обов’язково мати міцну сім’ю (хоч ти можеш і хотіти її), а
також усвідомлення, що для побудови здорових стосунків (яких ти
бажаєш) зцілитися можливо, приносить полегшення.

Інсайт:
Не можна ставитися до людей так, як ставилися до тебе родичі, і
називати це любов’ю.

Втрата себе справжнього ніколи не мала би стати умовою для

здобуття любові від своєї сім’ї. Намагаючись позбутися почуття
пригніченості й почавши жити наповненим життям, ти поступово
почнеш відчувати радість від того, що не боїшся бути самим собою.

Важливість терапевтичних стосунків

Ти можеш стати тою люблячою людиною у своєму житті, якої
ніколи раніше не мав. Для цього тобі доведеться пізнати себе і взяти на
себе зобов’язання навчитися любити себе та приймати любов до себе.
Я — психологиня за фахом та освітою, тому, безумовно, вірю у
важливість самоаналізу. Я також не вважаю, що мені не потрібно
проходити процес зцілення лише тому, що я психологиня. Я пишаюся
тим, що я — терапевтка, яка відвідує терапевта. Як терапевтка, я маю
можливість постійно жалкувати з приводу того, що не мала сім’ї, про
яку мріяла і боротися із суспільним несхваленням, з яким я стикаюся
через розрив родинних стосунків. Оскільки більшість членів моєї сім’ї
ще живі, я не можу повноцінно їх оплакати. Під час терапії я можу
відверто говорити про неприязнь до своїх родичів та їхніх витівок,
якщо я її відчуваю. Якщо я хочу любити своїх рідних, а натомість
наштовхуюсь на їхню вперту, дратівливу відмову любити і приймати
мене, мої почуття любові до них змінюються на почуття розчарування,
покірності й розпачу. Такими справжніми почуттями й переживаннями
ті, хто пережив насильство, можуть відкрито й без осуду ділитися під
час терапії, де тема розриву стосунків не є чимось забороненим,
чимось, про що прийнято мовчати.
Терапія — це територія, де можна бути максимально відвертим. Це
місце, де можна отримати необхідний відгук і підтримку, які
допоможуть тобі розвинути сміливість і розуміння, необхідні для
покращення твого самопочуття й життя. Терапія не дає тобі знову
піддатися ілюзії, що одного дня або якимсь чином твої токсичні родичі
зможуть стати тими людьми, яких ти так сильно потребував і досі
потребуєш — проникливими, відкритими, розуміючими, зрозумілими,
чесними, доступними, корисними, люблячими, чуйними, здатними
підтримати, прозорими, відвертими й безконфліктними членами твоєї
сім’ї. Почнімо з того, що таких рідних ти ніколи не мав.
Завдяки терапевтичним стосункам ти отримуєш стабільність,
послідовність і турботу, яких не мав на першому етапі життя, коли
формування таких чеснот, як довіра й надія, було життєво необхідним.
Саме такі стосунки дають тобі можливість бути і вразливим, і
сміливим. Як і багатьом моїм пацієнтам, мені не завжди є про що
поговорити на початку сеансу, але я отримую не менше користі від
терапії, просто перебуваючи в здорових, чесних і турботливих
стосунках. Саме загальний вплив послідовності й стабільності
терапевтичних стосунків (які мала забезпечити твоя сім’я), а не
подробиці будь-якого окремого сеансу, забезпечує настільки потужне
зцілення і трансформацію.

Хвилинка на роздуми:
Яку користь, на твою думку, можуть принести тобі
терапевтичні стосунки?

Відновлення пригнічення
Перш ніж позбутися почуття пригніченості, ти маєш відновити й
збагатити це відчуття, щоб чомусь навчитися. Усе, приховане тобою
від власної свідомості, може спричинити хаос у твоєму житті.
Беручись за будь-який вид самоаналізу, ти маєш проявити терплячість
для зцілення. Зцілення себе — це не одноразовий випадок, коли за
семінар вихідного дня можна повністю відновити своєю пригніченість,
а процес тривалістю в життя, який вимагає твоєї ненастанної уваги і
відданості.

Інсайт:
Будь достатньо сміливим, щоб дивитися в очі своїй пригніченості
навіть тоді, коли тобі боляче.

Переживаючи почуття самотності й постійну увагу суспільства до

власного рішення розірвати стосунки, легко зрозуміти, яка саме
частинка тебе є пригніченою.
Хоч це прикро й несправедливо, оскільки стосунки розірвав ти, то
багато хто вважатиме, що ти сам собі завдав болю. Вони проєктують
на тебе думку: ти не маєш права страждати, бо саме ти розірвав
стосунки. Перебуваючи під тиском таких тлумачень, ти постійно
почуватимешся так, неначе тобі треба відшукати своє серце в бюро
знахідок. Причиною цього є те, що ти стоїш на роздоріжжі між своїм
рішенням і більшою частиною суспільства, що заважає тобі отримати
пошукуване. Тому ти почуваєшся «знайденим» у своєму рішенні
розірвати стосунки, але «загубленим», коли намагаєшся знайти
підтримку і прийняття. Багато хто не розуміє: ухваливши рішення
розірвати стосунки із сім’єю, ти на своєму досвіді переконався, що не
можеш зцілитися, ані намагаючись змінити когось іншого, ані чекаючи
і сподіваючись, що колись твоя рідня сама зміниться.
Єдине місце й людина, на яку ти можеш впливати,— це ти сам.
Найпотужнішим усвідомленням є те, що кожен із нас є стартовою
точкою для власної трансформації. Твоя трансформація більше не
полягає ні в очікуванні того, що зміниться твоя сім’я, ні в очікуванні
того, що суспільство прийме твоє рішення.
Щоб змінити своє життя, варто почати з аналізу обмежувальних
переконань про себе, які були в тебе закладені.

Негативний вплив обмежувальних переконань

Обмежувальні переконання — це помилкові переконання стосовно
себе самого, які негативно впливають на твоє життя. Негативні
переконання стосовно себе спричиняють страх і стримують твої дії,
слова й поведінку. Маючи обмежувальні переконання з дитинства, в
доросле життя ти забираєш емоційні тригери в таких сферах:

Прийняття себе
Ти ростеш із помилковим переконанням, що ти поганий. Ти маєш
навчитися стримувати це всеосяжне почуття, обриваючи йому шлях.

Хвилинка на роздуми:
Як і чому, на твою думку, ти вважаєш себе поганим? Як
навчитися стримувати таку модель мислення й нагадувати собі, що
ти, напевно, не ідеальний, але досить хороший?

Чітке розуміння себе

Сім’ї, в яких панує психологічне насильство, виховують дітей
такими, якими, на думку дітей, хочуть бачити їх інші. Проблема
співзалежності полягає в тому, що вона поміщає тебе в стосунки з
самим собою, які ґрунтуються на хронічній зневазі до себе. Оскільки
ти ніколи не відчував схвалення в тій сімейній системі, частиною якої
був, ти, ймовірно, борешся із сильним і постійним почуттям
занепокоєння щодо правильності своїх дій, а також того, чи можеш або
повинен ти робити щось інакше або краще для всіх, окрім себе.

Хвилинка на роздуми:
Обміркуй таке: зцілення відбувається тоді, коли ти відмовляєшся
від думки про те, що маєш вписатися в якесь місце або певну групу
людей.

Співчуття до себе
Оскільки ти виховувався в атмосфері, де не було співчуття, ти
ніколи не знав, що гідний його. Брак співчуття до себе — один із
ключових чинників, який спонукає тебе в дорослому віці любити
неправильних людей.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, що ти відчуваєш, намагаючись поставити свої
потреби на перше місце. Чи відчуваєш ти сором, провину, егоїзм,
страх?

Гнів і лють
Сім’я, заснована на деструктивній системі, прищеплює тобі віру в
те, що, якщо ти гніваєшся,— ти поганий. Саме в такі моменти тебе
починають називати психічнохворим та / або неконтрольованим.
Насправді гнів є здоровою емоцією доти, доки його не пригнічують.
Якщо гнів пригнічується, він переходить у лють. Зазвичай ті, хто
пережив насильство, розповідають, що їхні родичі можуть
провокувати в них таку лють, яку не здатен спровокувати більше ніхто
у світі. Чому? Тому що в токсичних сім’ях доводиться пригнічувати всі
свої почуття. Зрештою, якщо постійно провокувати те, що
пригнічується, воно вирветься назовні. У цьому є сенс. Гнів виникає
через необхідність встановлення кордонів. Лють настає у моменти
постійного нехтування кордонами. Гнів дає можливість зрозуміти тобі,
що з тебе досить. Він з’являється для допомоги у протистоянні та
встановленні того, що є непорушним. Чим краще ти захищатимешся,
тим більше інші поважатимуть тебе і тим менше гніву ти
відчуватимеш у собі. Гнів — це єдина емоція, яка здатна творити
зміни, бо це єдина емоція, яка підштовхує тебе встановити
справедливість у відповідь на несправедливість.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй про те, як ти можеш довіряти своєму гніву. Як ти
можеш зробити так, щоб твій гнів допомагав тобі, а не шкодив?

Здатність почуватися комфортно в стосунках

Оскільки ти не звик до люблячого оточення, є ймовірність, що тобі
буде важко почуватися «комфортно» в стосунках. Зі свого досвіду
скажу: я можу черпати любов зі стосунків, але мені дуже важко
почуватися в них комфортно, покладатися на їхню стабільність. У
моєму житті стосунки спричиняли радше тривогу, ніж спокій. Коли я
закохана, мені важко довіряти стабільності та / або намірам інших
людей настільки, щоб віддати себе повністю. Я дівчина, в якої завжди є
план Б.
Катастрофічне мислення — це стара звичка, яку важко позбутися,
тому що мене, як і тебе, очевидно, навчили очікувати й отримувати від
людей найгірше. Подолати таке мислення дуже складно. Ти або можеш
почуватися комфортно в стосунках, або ні. Усе залежить від того,
наскільки серйозною є твоя проблема з довірою й почуттям
покинутості. Хороша новина полягає в тому, що, найімовірніше, ти
можеш отримувати від стосунків якщо не комфорт, то любов.
Ось що я зрозуміла: чим більш всестороннім і справжнім буде твоє
життя й чим сильнішим буде твій зв’язок із своєю метою поза межами
любовних стосунків, тим комфортніше ти почуватимешся в стосунках
із самим собою. Чим комфортніше тобі з тим, ким ти є, тим
комфортніше ти почуватимешся з іншими.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, чи здатен ти почуватися комфортно,
перебуваючи у стосунках. Що ти можеш зробити для покращення цієї
здатності?

Здатність розслаблятися
Тобі прищепили думку, що ти ніколи не робиш достатньо. Саме
тому ти постійно чимось займаєшся і показуєш певну діяльність, щоб
довести, що ти намагаєшся бути кращим. Так ти робиш для того, щоб
отримати схвалення від своєї сім’ї, якого ти завжди прагнув, але якого
так і не отримав. Така зайнятість також допомагає відволікатися від
отриманої травми. Розслабляючись, ти, ймовірно, почуваєшся
некомфортно, можливо, навіть егоїстично. Коли ти розслабляєшся, ти
можеш переживати почуття нікчемності. Якщо ти нікуди не
поспішаєш, не прибираєш, не перепрацьовуєш, не досягаєш або не
робиш щось, щоб зробити життя досконалим, у тебе може виникати
відчуття, що ти перестаєш існувати повноцінно.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, наскільки корисним для тебе може бути
прийняття того, що скільки б ти не відволікався на справи, твоя
травма від того не зникне. Що ж тоді?

Здатність до самовираження
Якщо в сім’ї переважала токсична атмосфера, то краще, щоб тебе
помічали, але не чули. Адже так значно складніше зрозуміти, як і коли
себе проявляти. Від тебе явно чи приховано вимагали прийняття
обставини, які відбувалися, і дотримуватися течії дисфункції. Це дало
тобі можливість зрозуміти, що твої потреби й думки не можуть нічого
змінити в житті твоєї сім’ї. Щоб захиститися від болю, багато хто з нас
навчився рефлекторно вимикати свої емоції, для відчуття бодай
якогось прийняття.

Хвилинка на роздуми:
Існує думка, що для зцілення потрібно відновити дух свого голосу.
Як це можна зробити?

Дисципліна й мотивація
Коли виховуєшся в сім’ї, де всі твої старання не цінуються, легко
втратити мотивацію щось робити. Дехто використовує брак мотивації
для боротьби з постійним і надмірним тиском із боку сім’ї для
відновлення контролю над своїм життям.

Хвилинка на роздуми:
 Дай відповідь на таке запитання: як ти впораєшся з питанням
дисципліни чи мотивації?

Здатність дбати про себе

У сім’ях, основою яких є деструктивна система, такі поняття як
«турбота» й «піклування» мають спільну тенденцію: більш чутливий і
вразливий член сім’ї має подбати про закриття потреб токсичного
члена сім’ї. Такий вид систематичного примусу не дає змоги
ефективно закривати потреби всіх залучених осіб. Тобі з дитинства
прищеплювали думку про те, що піклування про себе — це марна
трата часу й сил. Тебе цінували лише тоді, коли ти був емоційним
рабом або прибиральником для членів своєї сім’ї.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, що таке турбота про себе. Чи дозволяєш ти
собі турбуватися про себе?

Здатність сприймати життя як дар

Замість сприймати життя як дар, ти зростав, сприймаючи його як
щось болісне, моторошне, підступне, заплутане й непередбачуване.
Метою токсичної сім’ї є контролювати тебе, щоб запобігти
формуванню в тобі впевненості, необхідної для виходу з-під цього
контролю. Якщо ти не управляєш своїм життям, то сприймати його як
дар дуже важко.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, що ти думаєш про життя. Чи сприймаєш ти
його як дар?

Робота з негативними переконаннями стосовно себе, інших людей і

життя в цілому може завдавати болю: щоби боротися з негативними
переконаннями, їх потрібно бачити повністю. Будь чесним із собою
щодня, день за днем — і настане той день, коли ти зможеш розповісти
історію про подолання всього, що довелося пройти, і тоді твоя історія
зможе стати чиїмось посібником із виживання. Якщо ти навчишся
довіряти собі, довіряти тому, що говорять твої реакції на травму — про
те, що не є й не було правильним, а також довіряти емоційним
тригерам, які дають змогу зцілитися, ти здобудеш емоційну свободу.

Повністю довіряй собі

Людині притаманно любити і прив’язуватися, особливо до тих, хто
є частиною її сім’ї. Як розвиватися, якщо ти не можеш налагодити
зв’язок з іншими? Якби між людьми не бувало справжніх стосунків,
особистісний розвиток був би вкрай незначним. На жаль, стосунки й
маніпуляції не можуть гармонійно співіснувати.
Коли йдеться про налагодження здорових стосунків, чеснота довіри
є ціннішою, ніж любов, адже неможливо безтурботно любити того, до
кого немає довіри. Маніпулювання й довіра — це прямо протилежні
поняття, тому джерелом твого бажання мати стосунки є радше страх,
ніж любов. Якщо ти прив’язуєшся через страх, джерелом твоєї
прив’язаності є травма, а не довіра. Твоя травма містить у собі великі
дари, тому що вона є порталом до твоїх найбільших травм. Без такого
порталу зцілення було б неможливим. Такий портал відкривається
тоді, коли ти емоційно заряджений.

Інсайт:
Якщо ти поважаєш себе, твоє прагнення спокою стає сильнішим,
ніж будь-яка залежність від хаосу, до якого ти звик.

Твоя травма активує у твоїй емоційній системі емоційні

попередження. Емоційний тригер — це те, що активує елементи
спогадів у твоїй свідомості, яка переносить тебе до почуттів,
спричинених початковою травмою. Емоційні тригери є
індивідуальними. Різні речі зумовлюють у різних людей різні емоції.
Однак зазвичай тригери активуються тоді, коли нам здається, що нас
не розуміють, не підтримують, різко осуджують, критикують; коли нам
здається, що про нас не думають або не сприймають серйозно; коли ми
не довіряємо собі; коли почуваємося розчарованими, невпевненими,
непривабливими, нерозумними, покинутими, перебуваємо в
стресовому стані; коли нам здається, що ми не заслуговуємо на довіру;
коли боїмося конфлікту або бути приниженими чи використаними у
власних цілях; коли почуваємося вразливими, а також тоді, коли
відчуваємо наближення раптових змін. Непроаналізовані емоційні
тригери не дають можливості встановити тип довіри, необхідний для
налагодження близькості й стосунків, тому ти маєш навчитися
співпрацювати з ними, а не боротися проти них.

Емоційні тригери — портали до трансформації

Якщо емоційні тригери використовувати правильно, вони діють як
ворота, які можуть вказати тобі, де тобі потрібно встановити свої межі
й кордони. Варто зазначити, що емоційні тригери не удосконалюються
з віком, адже під впливом стресу людина рефлекторно регресує.
Оскільки твої тригери не старіють, джерелом твоєї реакції на актуальні
стресори є емоційно регресивне середовище, у якому ти перебуваєш.
Це не означає, що твої почуття є неважливими в певний момент, але
вони можуть постраждати більше, ніж того вимагає актуальний
стресовий фактор. Саме тому розуміння і виявлення ситуацій, які тебе
провокують, є важливим кроком до твого розвитку.
Ти обов’язково потрапиш під вплив емоційних тригерів, бо хтось
випадково скаже або зробить щось таке, що поглибить твої травми,
тож не встигнеш й оком моргнути — відчуєш, як тебе переповнює
почуття невпевненості або бажання захиститися. Щоб подолати це,
використовуй час як союзника, який допоможе модифікувати твої
емоції. Емоції змушують тебе діяти. Та коли емоції переповнюють,
покладатися можна лише на реальність тієї ситуації, в якій ти
опинився. Час, витрачений на осмислення того, що відбувається, дає
тобі можливість перемикати свої думки й емоції з реактивного в
раціональний режим. Емоційної зрілості можна досягти у випадку
виконання чотирьох кроків, коли в тебе активується тригер:
1) Ідентифікувати причину сімейної травми.
2) Пережити емоції, спровоковані тригером (почуття страху,
покинутості, гніву тощо), не реагуючи на них.
3) Визначити, який вид допомоги або підтримки може знадобитися
для розуміння, що потрібно або чого не потрібно робити перед тим, як
приймати рішення (терапія, ведення щоденника, медитація, фізичні
вправи, молитва, розмова з другом, якому ти довіряєш).
4) Визначити, у якій точці стара травма перетинається з актуальним
тригером для запобігання виникненню більш сильних емоцій, ніж
необхідно, на актуальну ситуацію.
 Перевагою такого процесу є сповільнення твоїх думок, емоцій, а
найголовніше — твого бажання діяти імпульсивно. Такий процес
допомагає тобі жити врівноважено. Зупинившись на хвилину для
осмислення своїх почуттів і думок, часто можеш зрозуміти: людина
або ситуація, яка наразі завдає тобі болю, не має наміру навмисно
ятрити твої старі травми. Через жорстоке ставлення й маніпуляції, які
ти пережив у дитинстві, тобі може здаватися, що інші навмисно
завдають тобі шкоди, адже лише таке ставлення тобі відоме. Таке
хибне переконання може призвести до розриву стосунків, які не
потрібно розривати. Можливо, достатньо лише трохи зусиль, терпцю і
спілкування.
Цілком зрозуміло, що тобі, ймовірно, доведеться боротися з
бажанням розірвати стосунки, коли хтось завдає тобі болю. Однак не
варто встановлювати безконтактні кордони лише тому, що ти
переживаєш токсичний або заплутаний момент у стосунках. Дивно, чи
не так? Безумовно. Однак це не та звичка, яка принесе щастя, і не та,
яка допоможе тобі побудувати довготривалі й довірливі стосунки.
Навчившись добре управляти своїми емоціями, ти зможеш стати
кращим комунікатором і краще дбати про себе й близьких.
Коли ти вчишся жити у важкі моменти, ти готуєш себе до того, щоб
жити й бути відкритим у найважливіших для тебе стосунках. Таким
чином можна зцілити свою пригніченість. Коли ти дбаєш насамперед
про себе, решта автоматично стає на свої місця. Турбота про себе
навчає тебе співчувати собі й любити себе.
 Розділ 11

Формування співчуття й любові до себе

Я
к відомо, токсичні люди не бажають аналізувати себе, тому вони
не здатні співчувати іншим або довіряти сторонній точці зору.
Вони вважають себе вищими за критику. Якщо тебе виховували
ті, хто не проявляв співчуття, ти роками вибираєш собі друзів і
партнерів, які також позбавлені співчуття. Усе це — частина твого
зцілення. Однак варто пам’ятати, що жодні стосунки не є помилкою,
якщо тільки ти не марнуєш свій біль, обираючи варіант нічого не
навчитися. Учись на власних помилках, досліджуючи здатність
співчувати і відновлювальний вплив співчуття на особистісний
розвиток.
Співчуття — це усвідомлення тобою почуттів та емоцій інших. Ти
ставиш себе на місце іншої людини, щоб відчути те, що відчуває вона,
неначе її ситуація відбувається з тобою. Співчуття — це важливий
елемент емоційного інтелекту, який складається з вимірюваних і
таких, що піддаються розвитку, навичок управління як власними, так і
чужими емоціями. Співчуття встановлює міцні емоційні зв’язки між
тобою та іншими. Це почуття значно ширше за прихильність, яка може
розглядатися як симпатія до когось. Співчуття — це співпереживання
людині, яке базується на припущеннях і уяві. Джерелом співчуття є
найбільш болісні моменти твого життя: неприйняття, печаль, біль,
невдачі, почуття приниження або сорому, а також твій дозвіл бути
поміченим. Власне кажучи, твоя історія болю допомагає тобі розуміти
і співпереживати чужому болю.
Одним із найбільш потужних і корисних інструментів для
налагодження співчутливих і важливих стосунків з іншими є
розповісти свою історію. Твоя історія здатна допомогти іншим відчути,
що вони не самотні; відчути, що є ті, хто постраждав або досі страждає
так само, як і вони. Твоя історія сповнена емоцій і переживань.
Емоції — це універсальна мова, яка є спільною для всіх, саме тому
вони здатні об’єднувати нас з іншими. Твоя історія робить тебе
справжнім, вона робить тебе людиною, вона робить тебе близьким, і
вона визначає, хто ти є і як ти став таким. Тож, розповідаючи свою
історію, ти будуєш міцні стосунки і створюєш спільноту для тих, хто
пережив насильство, засновану на співчутті та взаємодопомозі.

Цілющі дари від оприлюднення своєї історії

Бажання поділитися своєю історією перемоги й того, щоб інші
сприйняли твою історію про те, ким ти є,— природне. Розповісти свою
історію — це найважливіше, що ти можеш зробити в цьому житті.
Розповідаючи свою історію у першій книзі «Полюбити себе: Уміння
бути собою» (Loving Yourself: The Mastery of Being Your Own Person), я
сподівалася, що моя сім’я зможе зрозуміти мій біль, почне піклуватися
про мене, розкається; я сподівалася відчути співчуття з її боку, якого я
ніколи не отримувала. Я відчайдушно прагнула відчути, що пережите
має для моїх рідних значення, почути, що їм щиро шкода, і що якимось
чином вони робили все, що могли, з тим, що мали або знали. Як і будь-
яка токсична людина, моя сім’я сприйняла мою книгу не як історію
про мене, а як історію про себе. Якби мої родичі прочитали мої інші
книги, то відчули б те саме і продовжували би висміювати те, що я
пережила. Вони назвали би мене брехухою. Однак я не змогла б такого
вигадати, навіть якби спробувала.
Ділячись своєю історією, я зрозуміла, що ситуація, яка склалася у
моїй сім’ї, не зміниться, як би мої рідні не намагалися її применшити,
виправдати, очорнити або оббрехати, щоби приховати її. Жодна з
перелічених хитрощів не применшує й не змінює правди. Ти не
зобов’язаний обговорювати правду, яка не підлягає обговоренню. Саме
тому чимало пацієнтів та інших людей, які пережили насильство з
боку сім’ї, відчувають величезне полегшення від того, що я розумію їх,
причому не завдяки знанням, а тому, що сама пережила щось
надзвичайно схоже на їхню ситуацію.

Інсайт:
Ніколи не принось свою правду в жертву системі брехні.

Я більше не маю жодної надії на те, що моя історія може

допомогти, дати прозріння, вплинути або змінити мою сім’ю.
Зрозумівши це, я отримала справжню й повну свободу, а також досягла
моєї єдиної / душевної мети, адресатом якої є ти. Книги, які я сьогодні
пишу, присвячені тобі. Моя мета полягає в тому, щоб за допомогою
них ти встановив зв’язок із самим собою і з такими самими, як сам,
щоб ділитися спільним досвідом, де співчуття й розуміння доступні
достатньою мірою. Я хочу, щоб ти і твоя історія знайшли своє місце,
аби ти більше не страждав мовчки. Далі наведено кілька способів, які
допоможуть тобі розповісти твою історію:
• За допомогою письмової форми, навіть якщо написаним ти ні з
ким не поділишся. Щоденник — це надійне місце, в якому можна
повноцінно викласти свої думки. Це особисте місце, де можна
поділитися думками-реакціями і знайти мудрість у своєму болю, перш
ніж комусь про нього розповісти. Якщо ти не ведеш щоденник, ти
можеш писати листи безпосередньо своєму кривднику або просто
робити нотатки в блокноті чи в телефоні.
• За допомогою терапії. Терапевтичні відносини покликані бути
безпечним, обмеженим середовищем, у якому ти можеш позбутися
свого емоційного багажу без осуду. У ньому тебе закликатимуть
шукати сенс твоїх страждань для збільшення твого загального
потенціалу як особистості.
• Завдяки надійному другу або коханій людині. Друзі можуть
допомогти так само, як і терапевт, якщо вони здатні створити
безпечний, неупереджений простір для твого самовираження.

Інсайт:
Чим частіше ти ділишся і висвітлюєш свою історію й чим
частіше її чують і підтримують інші, тим швидше зцілюєшся й тим
міцнішим стає твій зв’язок з іншими, основою якого є взаєморозуміння
і співчуття.

Здатність співчувати має одну непросту особливість. Напевно, зі

свого досвіду ти знаєш, що здатність співчувати може бути як
благословенням, так і прокляттям. Здатність співчувати іншим — це
неймовірне благословення. Вона дає можливість кожному бути
повністю прийнятим з усіма його слабкостями. Співчуття допомагає
тобі зрозуміти, що ти не самотній і з тобою все буде гаразд. Та якщо ти
несвідомо співчуваєш токсичній людині, яка використовує твою
добродушність для того, щоб ще більше використовувати тебе й
маніпулювати тобою, тим самим посилюючи рівень твоєї
невпевненості,— тоді здатність співчувати може стати прокляттям.
 Срібна сторона співчуття полягає в тому, що в тебе може
сформуватися здорове бажання не витрачати на тих, хто є для тебе
токсичними, навіть хвилини свого життя. Здатність надто рано бачити
хороше в інших може бути фатальною. Тобі варто навчитися
співчувати в межах захисного щита. Так твої дії не будуть ґрунтуватися
виключно на любові або видаванні бажаного за дійсне, а радше на
тому, щоби бути сконцентрованим на реальності, яку ти бачиш.

Досвідчений емпат
Як досвідчений емпат, ти можеш вирішувати, кого можна пускати у
своє життя, а кого — ні. У цьому тобі допоможе мудрість, отримана
через прожитий біль. Тобто ти звертаєш увагу на вчинки людини, а не
на її слова. Маніпулятори — це майстри слова. Їхні слова часто звучать
красиво й перспективно, але те, що вони говорять, дуже рідко
збігається з їхніми діями. Метою їхніх слів є спотворення твого
сприйняття. Ти маєш підтримувати зв’язок із своєю реальністю, а не з
тим, що хочеш бачити як свою реальність. Реальність усуває помилкові
надії й не дає тобі застрягнути в «можливості». Якщо твої дії
ґрунтуються на співчутті, ти не використовуватимеш такі захисні
механізми, як заперечення, виправдання, догоджання, а також не
вибиратимеш комфорт замість сміливості. Натомість ти керуєшся
зрілістю, об’єктивністю, здатністю розрізняти, милосердям і
обізнаністю.
Не знаю, наскільки правильною є моя думка, але я вважаю, що
емпати потребують терапії. Якщо ти емпат, твоє життя дуже
напружене — ти багато чого помічаєш, відчуваєш і знаєш. Іноді такі
речі завдають болю, але не забувай: все, що завдає болю, здатне і
зцілювати. Щоб захистити своє вразливе серце, ти маєш довіряти
власній інтуїції й тому, що тобі відомо. Терапія допоможе тобі
відмовитися від звички переводити червоні попередження стосовно
людей у світліші відтінки рожевого шляхом перекручених виправдань і
страхів. Так ти здобудеш мудрість і розуміння, які допоможуть тобі
більше ніколи не виправдовувати маніпуляції будь-якого характеру.
Саме тому ти маєш заборонити іншим визначати, контролювати або
відволікати тебе від правди, яка притаманна твоїй душі.
Нижче наведено кілька способів, які навчать тебе бути емпатом:
 • Встановлюй надійні кордони стосовно кожного, хто безпричинно
ставиться до тебе погано.
• Дотримуйся політики заборони для кожного, хто зневажає твою
правду, звинувачуючи тебе в гіперчутливості або в тому, що ти маєш
«завищені» кордони.
• Залишайся у взаємовигідних стосунках і розривай будь-які інші.
• Довіряй своїм інстинктам, щоб розуміти, хто є токсичним, а хто
ні.
• Не гай час і зусиль, пояснюючи свої рішення тим, хто
відмовляється їх розуміти.
• Використовуй мовчання як суперсилу. Не маючи сказати щось
приємне, краще взагалі нічого не говори.
Якщо ти справді емпат, ти можеш бути кращим другом, кращим
партнером, а також кращим і більш присутнім батьком / матір’ю.
Однак ти не зможеш допомагати або зцілювати інших, якщо не
навчишся спершу допомагати і зцілювати себе. Цапи-відбувайли в
сім’ї — це земні ангели. Ти не тягар, яким тебе називали в минулому.
Тут, у цьому житті, ти маєш особливу місію. Ти не випадково маєш
природний дар співчуття. Сприймай свій співчутливий характер як
дорогоцінний і життєствердний дар, яким він є.

Сила любові до себе

Дива починаються тоді, коли ти починаєш піклуватися і вкладати в
себе. Намагаючись полюбити себе, старайся замінювати критику до
себе співчуттям. Якщо ти любиш себе, ти, не соромлячись і не
принижуючи себе, визнаєш, що тобі є чому вчитися, що життя дасть
тобі саме той досвід, якого потребуєш для розвитку, що людина, якій
тобі найважче довіряти,— це ти сам, а твої рідні не так зрадили тебе,
як відкрили тобі правду про те, ким вони є насправді. Якщо ти
сприймаєш біль саме так, він допомагає зцілитися.
Твій шлях любові до себе — це шлях, який веде до зцілення й
пізнання. Це простір для формування нової свідомості й більш
широкого, а не вузького погляду на свою сім’ю, який вона хоче, щоби
ти мав щодо неї. Любов до себе передбачає розвиток, а не занепад.
Найпрекрасніше в любові — це те, що вона завжди живе в тобі.
Любов, яку ти можеш розвивати в собі, не має меж.
 Інсайт:
Ти маєш вибирати себе навіть тоді, коли інші відмовляються це
робити.

Щоб досягти цього, проаналізуй моделі стосунків, пов’язані з

«любов’ю», в яких ти виховувався, і з’ясуй, як вони впливають на те
бачення любові, яке ти маєш сьогодні. Запам’ятай: ти вчився любити
себе на прикладі того, як тебе любили твої рідні. Якщо в дитинстві ти
не знав, що таке любов, то зрозуміло, чому не вмієш любити себе.
Зверни увагу на такі моделі любові, які можуть проявлятися і у твоєму
житті, і у твоєму серці:
• Поміркуй про любов до себе: за допомогою яких моделей
виражалася або не виражалася любов у твоїй сім’ї, коли ти був
дитиною?
• Чи можеш визначити моделі, притаманні твоїй сім’ї, які тепер
виражаються у твоїх дорослих стосунках?
• Чи була любов, яку ти отримував, здоровою, повноцінною,
шанобливою, послідовною й ненав’язливою?
• Якою, на твою думку, була любов твоїх батьків або інших рідних
одне до одного? Чи були улюбленці та вигнанці?
Такий аналіз може навчити тебе любити себе так, як тебе ніколи не
любили. Нижче наведено кілька дієвих способів, які допоможуть тобі
полюбити себе:
• Дозволь собі відчути всі свої емоції.
• Припини принижувати себе, захищаючи натомість чиєсь
самолюбство.
• Не дозволяй любові, яку ти відчуваєш до когось, змусити тебе
ігнорувати токсичну правду про цю людину, інакше це спричинить
біль.
• Дозволяй собі бути справжнім, чесним і щирим.
• Якщо тобі боляче, пам’ятай, що діаманти формуються під вагою
гір,— час піднесення обов’язково настане.
• Припини шукати схвалення кожного, хто є у твоєму житті.
• Вкладай частинку сьогодення у своє майбутнє. Займайся спортом
навіть тоді, коли не маєш бажання, натомість годинами сидячи в
телефоні. Завжди роби те, що буде корисним для твого майбутнього.
 Навіть просто тримаючи в голові такі методи формування любові
до себе, ти відкриваєш двері бажанню піклуватися про себе. У процесі
зцілення ти почнеш пізнавати свою цінність і відкриєшся новій моделі
любові, яку запропонуєш самому собі. Тепер, коли ти прагнеш
цілісності та благополуччя для себе, є речі, які ти можеш зробити для
їх досягнення.

Важливість турботи про себе

Турбота про себе визначає дії, які ти робиш задля досягнення
оптимального рівня фізичного, емоційного, розумового,
психологічного, соціального й духовного благополуччя. Оскільки ти
зростав у дисфункційній сім’ї, ти тривалий час щиро вірив, що якщо
зможеш знайти правильні слова, найкращі, належно аргументовані
приклади або ілюстрації в потрібний час, підкріплені ідеальним тоном,
відповідними фактами й доказами, які підтверджують, що проти тебе
вчиняли насильство,— то зможеш досягти порозуміння й налагодити
стосунки зі своєю сім’єю. Така формула не була й не буде для тебе
корисною.

Інсайт:
Надмірне роз’яснення — це реакція на травму.

Тобі потрібно почути від фахівців і тих, хто тебе любить, що

припинення насильства з боку сім’ї у разі готовності до цього — це
відважний крок турботи про себе. Май на увазі, що багатьом
терапевтам нічого не відомо про маніпулятивні тактики токсичних
сімейних систем чи про складні динаміки почуття покинутості й
травматичного зв’язку, тому вони можуть неумисно знецінити
пережите тобою. Багато терапевтів помилково звертатимуть увагу
лише на твою реакцію на насильство, а не на саме насильство. Багато
фахівців бояться піти проти традиційного визначення сім’ї.
До того ж твій досвід підказує тобі, що твої рідні намагатимуться
виправдати свій імідж перед терапевтом, одягнувши на себе маски. На
жаль, така виправдана версія того, ким вони є насправді, може
вплинути на сприйняття психотерапевта.
Тому, щоб навчитися турбуватися про себе, ймовірно, доведеться
зробити ще один крок — вибрати індивідуальну терапію для
проведення над собою необхідної роботи, адже увагу під час такої
роботи буде зосереджено саме на тобі. Сімейна терапія рідко буває
ефективною, якщо члени сім’ї маніпулюють і ставлять себе вище за
будь-які докори. Твої рідні отримуватимуть задоволення від процесу
терапії, доки проблеми висвітлюватимуться так, як бачиш їх ти, і вони
відчуватимуть, що терапевт на їхньому боці. Однак, щойно їм
доведеться подивитися на себе і взяти відповідальність за свої вчинки,
їхня поведінка стане огидною і вони негайно припинять терапію.

Інсайт:
Не спілкування є ключем до успішних стосунків, а порозуміння.
Якщо людина відстоює власну обмежену й негнучку думку, то
байдуже, як часто ти з нею спілкуєшся.

Порада, як турбуватися про себе (а вона тобі потрібна від інших,

особливо від фахівців) полягає в тому, що ти маєш припинити постійні
спроби розв’язати невирішувані проблеми зі своїми родичами. Якщо
ти вважаєш, що використання іншого набору слів, кращих прикладів й
іншого тону голосу спонукатимуть твою сім’ю нарешті зрозуміти і
прийняти тебе, знай: цього не станеться. Кожен, хто підбурює тебе
вдосконалити себе, щоб відповідати дисфункції, різко виступає проти
того, що є здоровим і корисним для тебе. Такі поради є надзвичайно
деструктивними. Замість запропонувати тобі протиотруту, вони
подвоюють дозу отрути, застосованої проти тебе. Протиотрута — це
достатня турбота про себе і своє загальне благополуччя, спрямована на
відсторонення когось або чогось, що завдає тобі шкоди. Це твоє право.
Нижче наведено кілька навичок, завдяки яким ти навчишся
піклуватися про себе:
• Поважай свої кордони. Звертай увагу на те, чи не береш ти на
себе забагато, чи не вибачаєшся забагато, чи не стримуєшся забагато,
чи не віддаєш забагато й чи не просиш замало натомість. Делегування
частини своїх обов’язків тим, хто вільний і готовий допомогти, є
нормальним явищем.
• Відпочивай. Багато тих, хто виховувався в сім’ях, де панувало
насильство, не знають, що таке гарний сон. Тривожність і сон, на жаль,
погано поєднуються. Прислухайся до свого організму і привчай себе
відпочивати за допомогою застосунків або інших перевірених методів
сну. Чим більше ти відпочиваєш, тим більш емоційно стабільним ти
будеш й тим більше енергії матимеш для підтримки себе впродовж
дня.
• Харчуйся правильно. Їжа — це можливість підбадьорити себе.
Зазвичай страви, котрі мають природні кольори, приносять більше
користі для твого тіла, розуму і духу. Чим ти годуєш свій шлунок, тим
ти годуєш і свій мозок. Якщо ти хочеш мати здорові, продуктивні
думки, почуватися бадьорим і вміти управляти своїми емоціями, твій
організм має добре харчуватися.
• Займайся фізичними вправами. Неодноразово доведено, що
фізичні вправи краще стимулюють гормони настрою, ніж психотропні
препарати. До того ж фізичні вправи покращують нейропластичність
мозку, що дає тобі можливість повноцінно функціонувати. Рух, яким
би він не був, також є творчим виходом для твоїх емоцій, який
забезпечує фізичний вихід для самовираження й розрядки.
• Роби перерви. Упродовж дня важливо робити короткі перерви на
відпочинок. Більшість із тих, хто виріс у сім’ях, де панувало
психологічне насильство, мають підвищену чутливість. Саме тому час
від часу тобі потрібно бувати на самоті для перезавантаження, адже від
природи ти більш чутливий до болю, шуму, світла, запахів, змін у
довкіллі й соціальних тонкощів, ніж середньостатистична людина.
• Аналізуй себе. Виділяй час на пізнання себе. Більшість тих, хто
пережив насильство з боку токсичної рідні, стають надзвичайно
турботливими й чуйними людьми. Дивовижно, як багато можна
пережити емоційно лише за один день. У такі спокійні моменти
самоаналізу ти нагадуєш собі про те, як важливо любити себе таким,
яким ти є.
• Розважайся. Через твоє виховання, тобі притаманне надто
серйозне ставлення до життя. Тобі прищепили думку, що за кожним
рогом на тебе чигає якийсь фінальний іспит, який ти маєш скласти,
інакше будеш жорстко покараний. Необхідно розслаблятися і весело
проводити час або на самоті, або серед тих, кого ти любиш і з ким тобі
приємно спілкуватися. Розважайся!
• Підтримуй свій дух. Обов’язково виділяй час на підтримку свого
духу в будь-який спосіб: йога, поклоніння, медитація, роздуми,
молитва, відпочинок на природі, читання або ведення щоденника. Під
час таких занять ти усвідомлюєш, що є частина тебе, яка є
досконалою, і та частина тебе є вищою за біль і не потребує змін.
Важливим складником турботи про себе є гордість за те, ким ти був
і ким ти стаєш. Пишайся рішеннями, які тобі довелося ухвалити,
добровільно чи ні, щоби позбутися ганебного свавілля з боку своєї
сім’ї. Пишайся тим, що ти наважився не лише розірвати стосунки, але
й почати процес свого зцілення. Адже ти заслуговуєш на такі чудові
речі:
• бути щасливим;
• бути й почуватися в безпеці;
• відчувати любов тих, хто обожнює тебе;
• почуватися в безпеці завдяки стабільності, яка панує у твоїх
стосунках;
• відчувати любов і підтримку, коли ти завзято чогось прагнеш;
• відчувати підтримку, коли тобі погано;
• отримати можливість бути самим собою;
• мати чуттєві та прекрасні стосунки;
• мати повагу, чути правду і відчувати любляче й доброзичливе
ставлення;
• відчувати повагу до себе;
• жити щасливим і повноцінним життям.
Ти заслуговуєш на все перелічене й на значно більше. Твоє
справжнє зцілення не обмежується ухваленим рішенням розірвати
стосунки. Таке рішення — це лише перший крок. Найбільш смілива
робота відбувається зараз, після ухвалення рішення, відколи ти
опинився в цьому світі без сім’ї. Ухвалення такого сміливого рішення
дає тобі можливість повернути своє життя, гідність і самоповагу, а
також здобути безцінні знання про те, чому й кому ти можеш
дозволити або не дозволити впливати на твоє життя. Почуватися
гідним, знати, чого ти вартий, і нагадувати собі про це постійно є
найвищою мірою турботи про себе. Адже коли ти знаєш, чого вартий,
ти можеш почати налагоджувати здорові й люблячі стосунки, яких
завжди прагнув.
 Розділ 12

Шлях до твоїх найглибших та найміцніших зв’язків

У
міння бути вразливим — це шлях до встановлення міцних і
тривалих стосунків. Брене Браун згадує про «болісну
вразливість», описуючи, як для того, щоб емоційний зв’язок
розвинувся між тобою та кимось іншим, ти повинен дозволити собі
бути поміченим. Однак, коли тебе помічають, ти почуваєшся враз-ли-
вим, особливо якщо тобі нав’язали думку про те, що в тобі завжди було
занадто багато поганого або занадто мало хорошого. Почуття
токсичного сорому й невпевненості в собі змусили тебе пригнічувати й
захищати свої емоції, а не проявляти їх. Водночас Браун стверджує, що
ті, хто насправді усвідомлюють своє значення, мають одну спільну
рису: вони живуть життям, в якому немає обмежень. Люди, які дійсно
усвідомлюють своє значення, не бояться бути недосконалими,
натомість ти, як виходець із вкрай дисфункційної сім’ї, надто
намагаєшся її досягти. Озброївшись сміливістю і співчуттям до себе,
ти зможеш створити міцні й тривалі стосунки.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, що означає для тебе не боятися бути
недосконалим. Чи спробував би ти щось нове, дозволивши собі бути
вразливим? Чи познайомився би ти з новими типажами людей? Чи
спробував би ти жити по-новому, зокрема, жити без обмежень? Як
гадаєш: якби ти спробував жити так, чи змінилося би твоє життя?

Як прийняти слабкості
Раніше, коли я розмірковувала над таким поняттям, як слабкість,
перед моїми очима поставала жахлива картина: я стою оголена перед
натовпом людей, а хтось обводить мої жирові складки червоною
помадою. Слабкості — це слово, яке в багатьох із нас асоціюється з
нашою найбільшою невпевненістю. У маніпулятивних сім’ях такого
поняття, як слабкість, не існує. У таких сім’ях єдиний розумний
вибір — це самозахист. Кривдники атакують твої найслабші місця,
тому тобі доводиться приховувати або маскувати їх, щоб ніхто не міг їх
виявити.
Зцілення змушує тебе оголити ті замасковані вразливі місця.
Слабкості змушують тобі дозволити собі почуватися слабким,
жалюгідним, наляканим або розлюченим. Ти не повинен соромитися
своїх слабкостей. Приймаючи їх, тобі більше не потрібно приховувати,
прикидатися, надолужувати або замовчувати події та емоції, які
роблять тебе тим, ким ти є. Яке полегшення!

Інсайт:
Скористайся можливістю змінити своє мислення. Твої слабкості
не перетворюють тебе у тягар, навпаки, вони роблять тебе
досконалим, справжнім.

Ніщо в житті не здатне змусити тебе почуватися більш вразливим,

ніж маніпуляції, неприйняття або печаль. Нехай усвідомлення цього
стане частиною тебе. Якщо ти виріс у токсичній сім’ї, тригери, здатні
викликати смуток, закладені в тебе глибоко. Переживаючи розрив
романтичних стосунків у дорослому віці, ти не лише відчуваєш біль
від цієї втрати, але заново переживаєш накопичений біль, завданий
тобі тими, хто ніколи не мав би розбивати твоє серце. Дорослому, який
виріс у токсичній сім’ї, іноді буває важко визначити, де закінчуються
старі травми, а де починаються нові. Це не означає, що ти не зцілився.
Це означає, що процес твого зцілення триватиме постійно.

Безцінний досвід, здобутий через печаль

Печаль оголює травми, завдані тобі твоєю невпевненістю.
Печаль — втрата чогось або когось, кого ти любиш — це не що інше,
як травма. Дозволь мені поділитися з тобою особистою історією надії.

Востаннє, коли я намагалася зцілитися від печалі, я зрозуміла щось

неймовірно особливе про себе. Я усвідомила, що, ймовірно, завжди
шукала партнера, який би зцілив мої рани любов’ю. Я шукала такого
партнера, бо мені прищепили віру в те, що подарувати зцілення мені
може лише чиясь любов до мене. Моя ілюзія «чиясь любов здатна
зцілити мене» підживлювала думку, що саме це потрібно мені для
того, щоби суспільство почало сприймати мене як цінну, кохану й
гідну людину. Тому я віддала належне за своє зцілення й те, якою
жінкою я стала завдяки наполегливій праці, іншим людям. Однак то
була не їхня заслуга.
Гадаю, що джерелом моєї давньої звички віддавати іншим
належне за їхню роботу над собою є сильне бажання, щоб хтось
врятував мене так, як здорові батьки захищали і рятували би свою
дитину. Можливо, я віддавала належне іншим, догоджаючи їм, аби
вони почувалися героями. Якби вони почувалися героями поруч зі мною,
відчували, що я потребую їх, вони б так полюбили те «відчуття
героя», що прив’язалися би до мене. З огляду на те, як рано я
зрозуміла, що моїм обов’язком було зробити так, щоб мої рідні
почувалися добре, особливо після найважчих моментів їхнього
насильства стосовно мене, в цьому є сенс. Натомість задоволення
моїх потреб найчастіше спричиняло роздратування й невдоволення.
Проходячи через глибини свого смутку, через нещодавню втрату
стосунків, я, на щастя, пережила прекрасний момент пізнання самої
себе. Я зрозуміла: єдиною людиною, яка насправді любила і своєю
любов’ю повертала мене до життя, була, залишається й завжди буду
я. Через те, що зцілення не приносило мені задоволення, я завжди
вважала, що не зцілюся, хоча робила все можливе для допомоги собі. Я
помилково вважала: якщо те, що я роблю, не приносить мені
задоволення, то я роблю його неправильно. Чомусь я гадала, що не
прогресую; що моє зцілення буде правильним, справжнім і
повноцінним лише тоді, коли прийде від того або тих, хто змусив мене
страждати. Дивно, що ми прагнемо, щоби джерелом нашого зцілення
стало джерело нашого болю. Печаль — складне почуття.
На жаль, моя несвідома звичка віддавати іншим належне за
емоційну роботу, проведену мною, призвела до того, що багато хто з
тих, хто стверджував, що любить мене, переступили через мене, за
що не можу їх звинувачувати. Вони не заслуговували на те, щоби
зцілити мене, але я охоче дозволяла їм це робити. Зараз, озираючись
назад, мені стає сумно, адже ті люди нічого не зробили для того, щоб
зайняти в моєму житті позицію, яка була би вищою за мій
авторитет і значимість. Своїми діями я дала їм можливість
ставитися до мене легковажно й користуватися мною, і вони не
пропустили такої можливості. Було б дивно, якби вони нею не
скористалися. Гарний урок я отримала.
 Я ніколи не забуду ту безцінну мить, коли я усвідомила, що
найбільш довірливі й люблячі стосунки, які в мене були і які ніколи не
зраджували мене,— це мої стосунки із собою. Це усвідомлення
приголомшило мене. Я та, хто була поруч із собою в найважчі,
найпотаємніші й найсамотніші моменти. Саме мені доводилося
втішати й спрямовувати себе, коли я відчувала ненависть до себе,
переживала почуття покинутості, печалі й сорому, а також
сумнівалася в собі.
Подолавши печаль, я домовилася із собою, що більше нікому й
ніколи не віддам належне за своє зцілення й за те, чого я досягла в
житті. Сьогодні я хочу з любов’ю подякувати тим дивовижним
людям, які щедро ділилися своїм часом, безумовною любов’ю й
підтримкою, але не можу приписати їм заслуги свого розвитку, яких
вони і не хочуть, і не потребують від мене.

Як і я, ти, мабуть, ніколи не знав, що можеш похвалити себе за те,

що гідний цього. Зрозуміло, що моя сім’я більше критикувала мене,
ніж хвалила. А я щиро вірила у версію моїх рідних стосовно себе, адже
була дитиною. Усі діти вірять своїм батькам. Хіба в нас є інший вибір?
Коли я подорослішала, то не вірила, що заслуговую на похвалу за те,
що змогла позбутися того хаосу про мене, який мені прищепили в
дитинстві. Можливість володіти силою, яка допомогла мені змінити
своє життя, дарувала мені свободу. Ти теж можеш мати таку силу.

Інсайт:
Ніхто не здатен любити і зцілювати тебе краще, ніж ти сам,
адже єдине, на чому ти розумієшся, кого ти маєш знати найкраще й
любити найбільше,— це ти і завжди маєш бути лише ти.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, як ти переживаєш печаль. Чи дозволяв ти
іншим допомагати тобі почуватися повноцінним? Що з того вийшло?
Який урок ти з того засвоїв?

Уся правда про емоційну силу

Коли йдеться про кордони, якими я відгородилася від
деструктивних сімейних та інших стосунків, аби залишатися здоровою
людиною, багато хто говорить мені, що я дуже сильна. Частина мене
повністю визнає, що я сильна, тому я ціную те, що інші захоплюються
цією рисою в мені. Однак за тою «силою», яку помічають інші,
криється правда, про яку мало хто здогадується. Я визнаю, що
зазвичай вчиняю сміливо. Я визнаю, що роблю те, чого більшість
уникає, але, щиро кажучи, сміливі вчинки даються мені непросто.
Сміливо я вчиняю не тому, що мені так хочеться, а тому, що відчуваю,
що змушена так вчинити. Те, що здається сильним ззовні, не завжди
відповідає тому, що я відчуваю всередині, особливо коли мені
доводиться ухвалювати сміливі рішення. Зазвичай мої сміливі вчинки
супроводжуються почуттям спустошеності, невпевненості, страху,
розгубленості й спантеличеності.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй про те, що ти відчуваєш, коли ухвалюєш сміливі, але
болісні рішення, щоби захистити своє психічне здоров’я і
благополуччя. Що ти відчуваєш, коли тобі кажуть, що ти сильний?

Якщо ти майже не спілкуєшся зі своєю сім’єю, залишатися

сміливим стає ще складніше. Мало що може налякати більше, ніж
сміливе рішення розірвати дорослі токсичні позасімейні стосунки,
адже в такому разі тобі доведеться пережити невизначеність, яка
спричиняє цілковиту самотність. Ти можеш навіть обдурити себе,
повіривши, що саме ти є спільним знаменником усіх твоїх проблемних
стосунків. Якщо бути чесним, ти є частиною проблеми, адже твоя
травма вплинула на твоє вміння обирати. Та якщо ти намагаєшся
вирватися зі стосунків, у яких є емоційне насильство, ти вже чиниш
правильно і сміливо, навіть якщо твій вчинок не дає можливості тобі
відчути задоволення в короткостроковій перспективі.
Я розумію: важко повірити в те, що колись ти направду зцілишся,
адже навіть почуття сміливості не дає можливості відчути
задоволення. Ти знайшов у собі сміливість розірвати будь-які
стосунки, але ти все ще страждаєш від болю, завданого тобі втратою
стосунків, що може змусити тебе повірити в те, що твої травми ніколи
не залікуються. Здається, ніби одна травма накладається на іншу, а
та — ще на одну.
 Таким є процес зцілення від глибоких дитячих травм. Саме так
проходитиме твоє зцілення, тому важливо прийняти те, що печаль буде
невід’ємною частиною твого шляху. Ти ростеш саме під час
найскладніших випробувань. Ріст неможливий, коли все добре.
Неможливо стати ідеальним і сильним, яким ти покликаний бути, не
переживши печалі, яка є важливим складником процесу зцілення.

Чи можливо вилікувати фундаментальні травми повністю?

Щоразу, коли я переживаю щось, що засмучує мене, в мене виникає
запитання: «Чи можливо повністю повернути самоповагу, якої бракує
кожному, хто пережив насильство, і що лежить в основі нашої
природи?» Знаючи, яку роль відіграють мигдалина й гіпокамп у
функціонуванні мозку, я не вірю, що фундаментальні травми, отримані
внаслідок емоційного насильства, можна зцілити повністю. Натомість
я вірю: щоразу, коли вони активуються, ти стаєш сильнішим і
відважнішим воїном. Я вірю, що з часом ти зможеш набути почуття
цінності або значимості завдяки своїм досягненням, невдачам і
стражданням, а також завдяки здатності знову підніматися,
вдосконалювати свої навички і спосіб мислення, будувати сім’ю,
вибирати здоровіші стосунки й розвивати міцне почуття любові й
поваги до того, ким ти є як особистість.
Однак здається, що всередині нас живе якийсь буркотун, який
змушує нас замислитися над тим, чи справді ми гідні або достатньо
хороші. Ми звикли думати, що любов — це щось, що ми повинні
заслужити й заради збереження чого наполегливо працювати. На
порозі будь-якої справжньої втрати чи неприйняття брак власної
гідності, здається, піднімається з глибин нашого єства, незалежно від
того, скільки вже докладено зусиль і зроблено, щоб це побороти.
Що ж тобі з цим робити? Відстоювати почуття гідності, яке не
можеш відчувати в такі моменти спустошення. Мені здається, що
найміцніше я стою на своєму, коли досягаю успіху в чомусь. У такі
моменти я усвідомлюю, що, крім мене, ніхто мені не допоможе, тож
я — це все, що я маю. Лише до себе я можу звернутися по допомогу.
Так завжди було й так завжди буде. Я можу на це покластися. Я
продовжую рухатися вперед і зосереджуюся на своїх подальших
кроках.
 Хвилинка на роздуми:
Поміркуй над тим, чи дійсно ти дбаєш про себе. Якщо так, то як
саме?

Ймовірно, низька самооцінка — це те, що ти можеш почати

розглядати як головний складник своєї особистості. Замість того, щоб
сприймати цю частину себе як щось «погане», спробуй подивитися на
неї як на вразливий, але сповнений щирої любові аспект своєї
особистості — аспект, який є твоїм учителем, що змушує тебе
рухатися вперед і рости, який необхідно постійно тренувати,
шанувати, захищати і плекати.
Тож під час мандрівки цим світом, у якому безліч людей, яких ти
захочеш або не захочеш впустити у своє життя, передусім бережи
найголовніші стосунки у своєму житті — стосунки із самим собою.
Щоб не трапилося з іншими, ти завжди будеш поруч із собою, тож чим
більше ти підтримуватимеш себе цілковито, тим більше ти
ділитимешся собою справжнім з оточенням. День, коли ти зможеш
повністю відкритися іншим,— це день, коли ти зможеш насправді
оцінити, як далеко ти допоміг собі зайти.
Тепер ти знаєш, що можеш покладатися на себе так, як ти
потребував і хотів покладатися на свою сім’ю. Такий рівень
самодопомоги спонукатиме тебе до подолання труднощів, які
неодмінно виникнуть після розриву стосунків.
 ЧАСТИНА 3

Практичні способи подолати наслідки від розриву

стосунків
 Розділ 13

Родичі бувають злопам’ятними

У
цьому розділі викладено попередження: незважаючи на розрив
стосунків і встановлення тобою надійних кордонів на різних
рівнях, а також процес твого зцілення, ситуація у твоїй
токсичній сім’ї та спосіб її функціонування майже не зміняться. Тому
вкрай важливо розуміти, чому твої родичі поводяться саме так, а не
інакше. Можливо, той факт, що ми їх не розуміємо, можна розцінювати
як дар. Однак чим більше ти пізнаєш і засвоюєш інформації, тим
деталізується твоє розуміння і зростає твій потенціал стати здоровою
та повноцінною людиною.

Інсайт:
Найбільша хитрість диявола полягає в переконанні людей у тому,
що їх не існує.

Коли йдеться про сімейні системи, яким притаманне психологічне

насильство, знання стають владою. Твій постійний розвиток — це
величезна, безперервна і важлива частина твого росту. Ти маєш
постійно нагадувати собі, що не ти був причиною або джерелом
жорстокого ставлення до тебе з боку рідних, а їхній вкрай
недосконалий характер. Ті, хто мають психологічну дисфункцію,
страждають від ненависті до себе і глибокого почуття внутрішнього
сорому. Пізнаючи родичів, пам’ятай, що їхня особиста травма ніколи
не давала їм права переносити її на тебе.
Якщо ти намагатимешся зрозуміти токсичних людей так само, як
намагаєшся зрозуміти здорових, ти ще більше заплутаєшся. Значно
легше сприймати токсичних людей як повну протилежність себе. Як
співчутлива людина, ти насамперед дбаєш про інших, натомість
токсичні люди спочатку дбають про себе. У стосунках ти дбаєш про
почуття іншої людини, а їх турбує те, як почуваються вони. Ти думаєш
про те, що ти можеш дати, а токсичних людей цікавить те, скільки
вони можуть отримати.
 Контрінтуїтивність
Коли йдеться про твою сім’ю, достатньо одного слова для
розуміння, з чим ти маєш справу — «контрінтуїтивність». Те, як твоя
сім’я презентує себе іншим, немає нічого спільного з тим, якою вона є
насправді. Пригадай нашу тему про рекламний щит сім’ї. Рекламний
щит токсичної сім’ї — це певна брехня, неправдива реклама, яка
пропонує щось, що має гарний вигляд, але є вкрай дисфункційною. Ти
не уявляєш, від скількох пацієнтів я чула: «Ніхто ніколи не повірить,
якою ненормальною є моя сім’я; її всі люблять». Насправді твої родичі
подібні до мисливців. Вони женуться за владою у вигляді уваги й
емоційних реакцій.

Полювання й підрахунок балів

Сімейні системи, основою функціонування яких є насильство,
мають жадібний та оціночний підхід до свого оточення й сімейного
життя. Їхні діти не застраховані від їхніх маніпуляцій. Власне, саме
діти найбільше страждають від їхнього жорстокого поводження, адже
здобути владу над кимось меншим, більш беззахисним і повністю
залежним від тебе, дуже просто. Діти ще не досягли ні психологічного
розвитку, ні здатності сприймати такі поняття, як «маніпуляція» чи
«емоційне насильство». Ти, дитина, не міг зрозуміти, що твої рідні
витрачають майже всю свою психічну енергію на приховане змагання з
усіма, хто їм трапляється, включно з тобою. Вони вважають, що мають
боротися з потенційними загрозами їхньому вразливому самолюбству
й постійно доводити, що вони кращі й впливовіші, ніж їхнє оточення.
Такий оціночний підхід означає: їхній життєвий шлях сповнений
тривоги, яка спонукає їх перетворювати на пекло життя інших,
особливо твоє. Єдині потреби, які мають значення для твоїх родичів,—
це їхні особисті.

Переможці або переможені

Твоя сім’я має лише два способи подати себе: як переможець або як
переможений. Оскільки твої рідні сприймають світ крізь призму
недоліків, вони роблять усе можливе, щоби бути серед переможців.
Вони не терплять, коли їх принижують або не помічають. Наприклад,
якщо в групі людей комплімент отримає хтось інший, а не вони, то
вони почуватимуться приниженими. Вони відчувають заздрість і
ненависть до того, кому зробили комплімент. Вони прагнуть позбутися
того, кого похвалили, навіть якщо це їхня дитина.
На жаль, будь-яка загроза їхньому вразливому самолюбству має
бути негайно виявлена й ліквідована. Якщо загроза зберігається, її
необхідно знищити в будь-який спосіб. Найбільшу загрозу твої родичі
переживають тоді, коли хтось говорить або робить щось, що змушує їх
почуватися незначними, слабкими або недосконалими. Якщо їх хтось
принижує або ображає, вони вибухають люттю, яку формували
десятиліттями і не заспокоюються, доки не знищують ціль словесно
або емоційно. Така реакція помсти є основою свавілля, до якого
вдається твоя сім’я після того, як ти розриваєш із нею стосунки. Ті, хто
не мав близьких стосунків з абсолютно токсичною людиною, ніколи не
повірять, що вона здатна на потворну, тваринну лють, яка виривається
під час її активації. Якщо така людина вирішить, що ти перейшов їй
дорогу, для неї ти станеш найбільшим кривдником. Щоб змусити тебе
заплатити за заподіяне, вона піде на все можливе.
Коли стаєш об’єктом свавілля такої людини, небезпека полягає не в
тому, що ти не можеш відстояти свої переконання, а в тому, наскільки
злісною й неврівноваженою вона може бути. Ти маєш визнати, що не
існує меж, які твоя сім’я не зможе перетнути. Прагнення знищити
своїх уявних ворогів є чимось звичним. Навіть якщо йдеться про
сім’ю, звикнути до такого виду емоційного насильства майже
неможливо. Розірвавши стосунки, ти сподіваєшся, що їм колись
набридне твоє мовчання і вони перейдуть на когось іншого. На жаль,
травма, завдана їхньому самолюбству тим, що їхня рідна людина
посміла повстати проти них, викликає в них лють.
Якщо ти той, хто йде, можеш бути впевненим, що твоя сім’я не
дозволить тобі піти легко, тому ти маєш підготуватися до того, що на
тебе чекає після розриву стосунків. Наступний розділ допоможе тобі
зрозуміти й підготуватися до типових викликів.
 Розділ 14

Подолання вторинного аб’юзу: подарунки й листівки,

фінансове насильство, хвороби і смерть рідних

І
з власного досвіду, а також досвіду моїх пацієнтів, можу сказати,
що ти швидко зрозумієш: попри розрив стосунків із твого боку,
насильство й маніпуляції з боку твоєї сім’ї зазвичай не
припиняються, однак вони можуть різко зменшитися або змінитися. Я
допоможу тобі розібратися в тих незліченних способах, до яких твоя
сім’я вдасться, щоби, незважаючи на встановлені тобою обмеження,
отримати доступ до твого життя. Я розповім про деякі з їхніх
улюблених і найбільш використовуваних тактик, а також запропоную
приклади й рішення, які допоможуть тобі з цим впоратися.
Вторинний аб’юз — це реакція т. зв. другорядних осіб на прояви
насильства стосовно тебе з боку твоєї сім’ї, власне, на те, чого вони не
бачать, не розуміють і не можуть перевірити. Другорядні особи твого
соціального оточення — це сторонні спостерігачі за стосунками, які
часто не можуть розпізнати підступність емоційного насильства навіть
тоді, коли воно відбувається безпосередньо на їхніх очах.
Вторинний аб’юз проявляється, коли такі другорядні особи
ненавмисно звинувачують, критикують і ставлять під сумнів твою
реакцію на приховані прояви насильства, яке для них є непомітним.
Багато з них намагатимуться напучувати тебе. Їхні розпитування й
тиск — це і є вторинний аб’юз.
Вторинний аб’юз проявляється ще й тоді, коли люди, особисто з
тобою не знайомі, долучаються до сімейної війни проти тебе, бо їх
переконали, що ти — жахлива людина. Через упереджене ставлення до
тебе, такі люди несвідомо допомагатимуть знущатися над тобою. Твої
токсичні родичі майже завжди об’єднують зусилля, щоб цькувати тебе.
У цьому розділі є три загальні напрями вторинного аб’юзу:
подарунки й листівки, фінансове насильство, хвороби і смерть.

Подарунки й листівки
 Після розриву тобою стосунків твоя сім’я може спробувати
повернутися у твоє життя через подарунки або листівки. Зазвичай такі
листівки й подарунки мають завуальований і пасивно-агресивний
підтекст, який не завжди помітний оточенню. Упродовж перших двох
років мого дистанціювання листівки, які мені надсилали, рясніли
нудотно солодкими посланнями, які різко відрізнялися від реального
стану стосунків. Ті подарунки й листівки оминали мою травму, ніби її
ніколи не було. Ти маєш усвідомити, що гіперболізованих слів або
екстравагантних подарунків, які відверто ігнорують наявні проблеми,
недостатньо для щирих вибачень і відновлення стосунків. Твої родичі
майстерно використовують несправжні почуття для досягнення своєї
мети.

Інсайт:
Твої безсердечні родичі надсилають тобі образи в конвертах, які
нагадують любов.

Справжня причина, через яку твої рідні, з котрими ти не

спілкуєшся, засипають тебе подарунками й листівками,— це
прагнення підтримати свій імідж «хороших людей» і зміцнити довіру
до своєї версії про твою жорстокість до них. Надсилаючи такі речі,
вони переслідують свої маніпулятивні цілі, а не намагаються зробити
щось корисне для тебе. Другорядні спостерігачі (твої друзі, діти,
двоюрідні брати / сестри, дядьки / тітки чи кохані) можуть не
розпізнати нудотно солодких почуттів і будуть ними ошукані, ще й
скажуть, що твоя сім’я принаймні докладає зусиль. Їм важко зрозуміти,
що твоїм родичам важливіше мати вигляд добрих людей, аніж бути
добрими. Коли ті, хто нічого не підозрює, обманюються фальшивими
почуттями, вони помилково вважають поганим тебе; дехто може навіть
звинуватити тебе в тому, що ти не реагуєш на зусилля своєї сім’ї.
Помилкові припущення і висновки сторонніх щодо твоєї ситуації є
вторинним аб’юзом.
Той факт, що інші вірять неправдивій версії твоєї сім’ї про тебе та /
або сприймають їхні фальшиві почуття як щирі зусилля, ти маєш
навчитися приймати як частину свого шляху, адже знаєш, що тобі
більше немає чого відстоювати. Спроби переконати того, хто готовий
повірити в брехню про тебе, є марнуванням часу, а також психічної й
емоційної енергії. Ти знаєш правду про свою сім’ю. Якщо любові та
поваги «немає в меню», ти маєш право встати з-за столу. Ти не
зобов’язаний нікому нічого пояснювати.

Фінансове насильство
Фінансове насильство — це улюблена форма вторинного аб’юзу,
яку твоя сім’я, ймовірно, так чи так застосовуватиме. У сім’ях, де
панує психологічне насильство, гроші часто стають зброєю у
вихованні дітей. Ти мало коли щось отримуєш просто так — згодом
отримане тобою використовується як важіль для породження в тебе
почуття провини й зобов’язань. У сім’ях, де панує токсична
атмосфера, до дітей ставляться радше як до товару, яким можна
володіти, ніж як до особистостей, які мають особисті потреби, вимоги,
бажання й почуття. Для такого типу сімейної динаміки гроші — це
засіб для досягнення мети. Такий підхід до побудови сім’ї позбавлений
логіки і пронизаний маніпуляціями. Багато токсичних батьків
розцінюють оплату речей, які потрібні їхнім дітям, як жертву, а не як
звичайну частину батьківських обов’язків.
Під час сеансів я чула про батьків, які скаржилися на те, що їм
доводиться платити за найнеобхідніші речі, як-от шампунь чи їжа. Як
дитина таких батьків, ти постійно відчуваєш, що гроші, витрачені на
тебе,— це тягар, і не тому, що в сім’ї не вистачає коштів і потрібно
економити, а тому, що ти не гідний того, аби на тебе їх витрачали. На
жаль, у дорослому віці тобі важко щось приймати, навіть допомогу, від
кого б вона не була. Як би жахливо це не звучало, але коли ти щось
отримуєш, тобі рефлекторно здається, що ти щось винен. Тому ти
позбавляєш тих, хто тебе любить, тих позитивних почуттів, яких вони
очікують, коли роблять свій внесок у твоє життя.
Більшість людей, яких я знаю або лікувала, отримували фінансову
підтримку, допомогу або подарунки від сім’ї тією чи іншою мірою
впродовж усього життя. Нікому з них не потурали й не дозволяли
зайвого. Фінансове насильство — це не розрив стосунків розпущеними
або заможними дорослими для того, щоби змусити рідних
задовольняти їхні фінансові забаганки. Чому здорові члени сім’ї
(батьки, дідусі / бабусі, брати / сестри й інші родичі) приймають
рішення фінансово підтримувати тих, кого вони люблять, навіть у
дорослому віці? Бо вони хочуть бути впевненими, що ті, кого вони
люблять, незалежно від їхнього віку, забезпечені всім необхідним.
Здорові родичі, які мають достатньо коштів, залюбки вкладають в
успіх і щастя тих, кого вони люблять, пропонуючи підтримку у важкі
моменти, етапи або під час перехідних періодів. На жаль, щойно ти
розриваєш стосунки, гроші стають ефективним засобом
маніпулювання тобою з боку твоєї рідні.
Дозволь мені поділитися власним прикладом фінансового
насильства для демонстрування, як дискредитаційна кампанія,
розгорнута проти тебе після розриву стосунків, впливає на
неупередженість тих, кого наймають для управління фондами й
заповітами і що робити, коли / якщо ти зіткнешся з подібним у своєму
житті.

Нещодавно, коли я довідалася, що моя бабуся залишила мені

частку сімейної спадщини, мною спробували маніпулювати. Жінка,
яка управляє фондом моєї бабусі, раптом надіслала документ, у якому
йшлося про те, що я і мій брат отримаємо доступ до квартальної
звітності та зможемо знімати кошти з основного рахунку. Фонд був
створений для можливості дати одному з моїх родичів вирішувати на
власний розсуд, як витрачати гроші моєї бабусі. Причому вона чітко
дала зрозуміти, що хоче, аби її гроші були підтримкою освітніх
потреб майбутніх поколінь, а саме моїх дітей і дітей мого брата.
Я повідомила управительку фондом про те, що я і той член сім’ї не
ладнаємо, а також висловила занепокоєння, що це може вплинути на
єдність угоди. Управителька запевнила мене, що вона вміє бути
неупередженою і справедливою. Однак кошти, які вона зняла з
основного рахунку як плату за свої послуги, а також той факт, що
мій брат уже двічі знімав значні суми для оплати навчання його
дитини в дорогій приватній середній школі, вказують на протилежне.
Одна з операцій мого брата була проведена за рік до того, як мене
повідомили про можливість використання коштів.
Для підтвердження моїх побоювань, я подала запит покласти на
мій рахунок, відкритий у тому самому банку, що й фонд (для
запевнення, що я не витрачаю гроші на себе), належну суму на освіту
моєї доньки, рівну сумі, яку мій брат зняв для своєї дитини. На мої
електронні запити навіть не дали ввічливої професійної відповіді. Мої
листи проігнорували. Ігнорування з боку управительки фондом —
класичний приклад вторинного аб’юзу. Моя сім’я найняла її, щоб мати
можливість маніпулювати мною з її допомогою.
Небайдужі до мене люди порадили звернутися по юридичну
консультацію, чого я спочатку робити не хотіла. Однак я звернулася
до адвоката, але тільки для того, щоб довести тим, хто мене
підтримував, що мої здогадки були правдою. Гроші моєї бабусі
використовувалися для маніпулювання мною.
Член сім’ї, в руках якого опинилася влада, вважав спрямовані
проти мене дії абсолютно справедливими. Замість щирого вибачення,
прояву людяності чи справедливості, аби залагодити стосунки між
нами, було вибрано помсту, яка поставивила під загрозу освітнє
майбутнє моєї доньки.
Ті трастові документи були надіслані мені, бо та людина хотіла,
щоб я побачила, що вона здатна позбавити мою дитину належних їй
коштів. Однак її помилка в тому, що вона не може відібрати в мене чи
моєї дитини все, що захоче, адже вона не може відібрати в нас нашу
гідність.

Коли ті, кого ти любиш, сумніваються у твоєму баченні насильства,

якого зазнаєш, вони, на жаль, теж вчиняють стосовно тебе вторинний
аб’юз. Ти розумієш, що тебе сприймають ірраціональним і наївним, а
не тим, хто правильно реагує на маніпуляції, яких зазнає.
Нижче наведено три поради, як протистояти фінансовому
насильству:
1) Спостерігай за грою, яка ведеться (дуже важливо).
2) Звертайся по юридичну допомогу для розуміння, що варто й
чого не варто робити.
3) Спокійно рухайся вперед і завершуй розпочате для захисту.
Ось як я поставила крапку в намаганні моєї сім’ї маніпулювати
мною фінансово. Маю надію, мій досвід стане прикладом або зразком
для наслідування, якщо ти раптом відчуєш, що застряг і не знаєш, як
діяти в таких ситуаціях. Я надіслала управительці спадщини такого
листа.

Шановна…
Після сьогоднішньої зустрічі з моїм адвокатом я зрозуміла: хоч я
маю право на цей фонд і гроші, які моя бабуся заповіла мені й моїй
доньці, я не маю жодної вигоди від нього, тому що Вашим клієнтом є
[член моєї сім’ї, в руках якого опинилася дискреційна влада], а не я.
Тепер я розумію, чому Ви не відповідаєте на мої електронні листи з
проханням отримати такі самі виплати на навчання моєї доньки, які
мій брат отримує для своїх дітей. Тому я не маю жодного бажання
отримувати квартальні звіти, адже не хочу бачити, чого мене
позбавляють, що і є наміром тієї особи.
Я радо, смиренно й прихильно подбаю про себе і свою доньку. Для
нас любов — це найважливіша валюта, якою ми ділимося й цінуємо.
Якщо на момент смерті тієї особи мій рідний брат не встигне
витратити всі гроші і на рахунку моєї бабусі залишаться якісь
кошти, я покладу їх на рахунок моєї доньки.
Щиро,

докторка Шеррі Кемпбелл

Маю надію, що моя розповідь була корисною й повчальною. Мій

приклад — лише один із безлічі способів боротьби з фінансовим
насильством, з яким ти, ймовірно, рано чи пізно зіткнешся після
розриву стосунків. Варто пам’ятати, що фінансове насильство — один
з улюблених способів маніпуляції токсичної людини.
Шеннон Томас, авторка книги «Як розпізнати фінансове
насильство: коли гроші — це зброя» (Exposing Financial Abuse: When
Money Is a Weapon), стверджує, що коли гроші використовуються як
зброя, коли токсичні люди приховано або відкрито контролюють усі
кошти,— насильство немає меж. Таке також уможливлюється, коли
токсичні люди обмежують доступ до банківських рахунків і фондів та /
або відмовляються робити однакові внески.[21] Коли йдеться про
фінансове насильство, думка про те, що дитину, незалежно від її віку,
можуть позбавити коштів, спричиняє глибокий страх. Той член сім’ї
так часто згадував про фонд для мого майбутнього, що, навіть при
успішній кар’єрі й особистих коштах, мені було приємно
усвідомлювати: я можу не турбуватися про доньку, якщо зі мною щось
станеться.
На щастя, коли виникають такі ситуації, як фінансове насильство
або маніпуляції з коштами фонду, ти маєш варіанти дій. У мене були
пацієнти, котрі вирішили подати позов до суду; пацієнти, котрі
вирішили повернутися в токсичну атмосферу сім’ї, принаймні
ненадовго й добровільно, щоб не втратити гроші, які могли б їм
знадобитися; пацієнти, котрі, як і я, вирішили відмовитися від грошей
повністю. Ти маєш проаналізувати свою унікальну ситуацію і обрати
варіант, який загалом найкраще відповідає твоїй ситуації. Для цього
поміркуй над такими запитаннями і знайди на них відповіді.
Що зробила би здорова сім’я із заповітом або фондом? Таке
запитання може пролити світло на те, наскільки інакшим був би
результат, якби була безумовна любов і прийняття. Здорові батьки або
члени сім’ї поклали б на рахунок моєї доньки таку саму суму грошей,
яку мій брат узяв для своєї дитини. Крім того, здоровий член сім’ї
обов’язково дав би знати, що завжди допоможе, а також що він, звісно,
шкодує про стан ваших стосунків і про те, що він відіграв у цьому
певну роль.

Інсайт:
У здоровій сім’ї немає ні ігор, ні примусу, ні маніпуляцій.

Чи виграє твоя сім’я, якщо ти відмовишся від грошей? Твоя сім’я

використовує гроші для того, щоб чинити стосовно тебе вторинний
аб’юз, адже боги, яким вона служить і які дають їй владу, надруковані
на зеленому папері. Для твоєї сім’ї гроші — це божество, тому що
гроші дають їй змогу гратися у всемогутність, а також маніпулювати
своїми дітьми, братами / сестрами, онуками й іншими рідними.
Основна мета фінансового насильства — завадити тобі зробити
ключові кроки, необхідні для дистанціювання від нього. На щастя,
гроші — це не твій бог і тобі не потрібно продавати душу, щоб їх мати.
Якщо ти вирішиш відмовитися від грошей, безсумнівно, знайдуться ті,
хто вважатиме, що ти дозволив своїй сім’ї перемогти. Дехто
вважатиме, що для перемоги, ти маєш боротися за те, що твоя сім’я не
дає тобі отримати по праву. Варто пам’ятати: метою розриву стосунків
не є перемога чи поразка. Ти або отримуєш свободу й щастя, або ні.
Тобі просто має бути байдуже, що інші вважають, що ти дозволив
своїй сім’ї перемогти. Насправді мені байдуже, чи вважає моя сім’я,
що вона перемогла. Я нічого не втратила. У мене є все, чого немає в
неї: моя свобода і моє щастя.
 Хвороби і смерть
Ще одна форма вторинного аб’юзу пов’язана з психічними та / або
медичними проблемами, з якими твої токсичні родичі стикаються з
віком. Неможливо з точністю передбачити, що ти відчуватимеш у такі
переломні моменти. Майже кожен, хто пережив насильство в сім’ї,
отримує звістку про погіршення здоров’я або неминучу смерть когось
зі своїх рідних. Твої токсичні родичі скористаються цим як золотим
квитком для повернення у твоє життя. Ось як вони це роблять:

Залучають сторонніх «інформаторів»

Для початку твої родичі, найімовірніше, виберуть когось із
близьких тобі людей, щоб переказати тобі таку новину. Якщо такий
варіант не спрацює, вони виберуть когось іншого, більш нейтрального,
щоб заскочити тебе зненацька. Твої рідні викладуть тій людині версію,
що іншого способу зв’язатися з тобою, крім як через неї, немає, тому
що ти від них «відрікся». Така легенда слугує підґрунтям для
вторинного аб’юзу ще до того, як із тобою зв’яжуться. Твої родичі
хочуть поставити тебе в незручне становище, змусивши
виправдовуватися перед людиною, з якою ти за інших обставин не став
би ділитися такими особистими подробицями — пояснювати причину
розриву стосунків і свої дії в цій ситуації. Твої рідні прагнуть
контролювати твої рішення, щоб принизити тебе й виставити тебе,
мовляв, тобі бракує елементарної людської порядності. Їхній вибір
особи, котра повідомить тобі новину, а також їхня неважлива думка не
мають значення. Це і є вторинний аб’юз.
У таких ситуаціях пошта є прийнятним способом донесення
інформації. Як тобі відомо, твої залежні на емоційному рівні родичі
живуть заради конфліктів. Тому цілком логічно, що вони не стануть
писати тобі й не попросять лікаря або адвоката зв’язатися з тобою,
адже тоді вони не зможуть задовольнити власну потребу в прямій владі
або контролі. На жаль, коли людина, котру мої родичі вибрали для
повідомлення мене про неминучу смерть мого батька, попросила їх
надати детальнішу інформацію про його стан, щоб якомога краще
підтримати й донести до мене таку серйозну інформацію,— вони
єхидно відповіли йому, що якщо я хочу отримати будь-яку інформацію
про стан його здоров’я, я маю зв’язатися з ними особисто. Неминучу
смерть мого батька вони використали для руйнування встановлених
мною кордонів. Для токсичних членів сім’ї не існує дна, яке вони не
зможуть пробити, щоб добитися бажаного — виставити тебе поганим.

Розповсюджують інформацію через соціальні мережі або

інтернет
Про смерть батька я довідалася через інтернет: через два тижні
після його смерті й за два дні до похорону. Моя сім’я вважає рішення
не повідомляти мене про його смерть виправданим і заслуженим. Таке
нелюдське ставлення майже неможливо пояснити тим, хто не пережив
аналогічного токсичного ставлення.
Багато хто помилково вважає, що після розриву стосунків смерть
токсичного члена сім’ї не має відображатися на нас. Нас, фактично,
звинувачують у тому, що нам боляче, адже саме ми встановили
кордони.
Запам’ятай: кожен із нас має право встановлювати кордони для
захисту свого психічного здоров’я і благополуччя.
Я вважаю, що смерть токсичних родичів — це особливий вид
болю. Ті, хто виріс у здоровій сім’ї, знають, що їх любили. У них
залишилися позитивні спогади, до яких вони завжди можуть
повертатися і в них знаходити розраду. Такі спогади, які варто берегти.
Однак, коли з життя йде токсичний член сім’ї, у тебе залишається біль,
жахливі спогади й потрясіння, які потрібно пережити й осмислити
навіть тоді, коли ти проходиш через процес зцілення.
Твій порятунок — це усвідомлення того, що процес зцілення
завжди відбувається всередині. Якщо наше зцілення залежить від того,
чи визнає кривдник свою неправоту, воно ніколи не прийде. У такому
разі ми продовжуємо страждати, чекаючи чогось, що ніколи не
станеться.
Зцілення приходить тоді, коли ми вирішуємо зцілитися. Зцілення
приходить тоді, коли ми вирішуємо зрозуміти сенс наших страждань.
Зцілення — це активний і динамічний процес. Почуття скорботи теж є
активним процесом. Творення щастя — це також активний процес.
Відчувай те, що маєш відчувати.
Вирішуй проблеми в міру їх виникнення.
Зцілюй своє серце турботою і співчуттям до себе. Рух уперед — це
розвиток.
 Не контактуй із токсичними людьми у разі смерті родича
Якщо ти дізнався, що хтось із тих, з ким ти розірвав стосунки,
пішов із життя, просто переведи подих. Ти не зобов’язаний
зближуватися з родичами, які знущалися над тобою, якщо в сім’ї хтось
помер. Той, хто повідомив мене про неминучу смерть мого батька,
надав мені його контактну інформацію, зауваживши, що він не бажає,
щоб із ним намагалися налагодити зв’язок (саме це він сказав мені під
час нашої останньої розмови)! Після довгих роздумів і вагань я
вирішила не контактувати з батьком, адже знала, що це було його
бажанням. До того ж останні слова мого батька, сказані мені сім років
тому, були сповнені неабиякої жорстокості й погроз. Він кинув
слухавку, відтоді я не чула від нього жодної звістки. У той день я
зрозуміла: то була наша остання розмова, адже саме таким було життя
з ним. Він лютував і відгороджувався від мене роками, поки інші
члени сім’ї не змусили мене налагодити з ним стосунки. Усе моє життя
він примушував мене відновлювати з ним стосунки, пробачати йому й
поводитися так, щоб йому було зручно, а це постійно наражало мене
на подальші знущання. Тож чому чи як я можу почуватися в безпеці,
контактуючи з ним?

Хвилинка на роздуми:
Проаналізуй думки й почуття, які виникають, коли ти уявляєш
таку зустріч. Чи відчуваєш ти провину? Чи відчуваєш ти страх?
Якщо так, то чому?

Ти не зобов’язаний очищати чиюсь совість

Якщо дивитися об’єктивно, рак, від якого страждав мій батько,—
очевидно, довго й повільно — так і не спонукав його спробувати
налагодити зі мною стосунки. Тому я не могла зрозуміти, що змінилося
тепер, коли він лежав на смертному одрі. У нього було вдосталь часу
на налагодження зі мною стосунків. До того ж я не уявляла, якою буде
його реакція, якщо я зателефоную йому, і не хотіла знову опинитися в
тих страхітливих, нестабільних і непередбачуваних умовах. Досвід
підказує мені, що він, ймовірно, намагався би завдати мені болю. Якби
він раптом проявив до мене любов, я не впевнена, що вона була би
щирою. Він би використав мої слабкості та природний потяг до нього
як до батька для уникнення відповідальності, знаходячись за крок від
смерті.
Звичайно, я не хотіла, щоб він помер у душевному болі, але,
незалежно від того, чиста його совість чи ні, я не могла дозволити
йому (чи будь-кому іншому) потрапити під мій контроль. Померти з
чистим сумлінням було його особистим завданням, яке він мав
виконати за життя і на виконання якого в нього було вдосталь
можливостей. Той факт, що він помирав, не змінював того, якою
людиною він був.
Мій батько не переніс лоботомію — він захворів на рак. Він
зруйнував майже всі стосунки і професійні перспективи, які були в
його житті. Я вирішила захистити себе і своє серце від ситуації, в яку
ніколи не дозволила би потрапити своїй дитині: знову бути
використаною або емоційно скривдженою ним лише тому, що він
помирає. Усе, що мало турбувати мого батька — це те, щоб я була
насправді щасливою.
Коли хтось із твоїх токсичних родичів опиниться на межі смерті, ти
зіткнешся зі своєю ситуацією, яка відрізнятиметься від того, з чим
стикаються інші. У такій ситуації немає правильних і неправильних
дій, немає формули, яку можна було б застосувати до кожної ситуації.
Слухай своє серце й роби те, що є найкращим для тебе, що б то не
було. Ти нікому не зобов’язаний пояснювати свої рішення.

Інсайт:
Смерть не може змінити людину — її може змінити лише її
особисте рішення змінитися.

Чи вважаєшся ти «безсердечним», зберігаючи безконтактні

кордони в разі смерті?
Якщо ти вирішив дотримуватися встановлених тобою кордонів і
триматися на відстані у випадку смерті, ти не є безсердечним.
Насправді мені було надзвичайно боляче дізнатися про неминучу
смерть мого батька. Мій біль був не просто сильним — він був
нестерпним. Я думаю, що жодна дитина не готова почути, що її батько
або інший член сім’ї помирає, якими б не були їхні стосунки. Така
новина спустошує. Коли я дізналася, що мій батько помирає, мені
довелося пережити силу-силенну непередбачуваних емоцій. Спогади
про те, яким він був, заполонили мої думки, змусивши мене пригадати
весь той біль і шкоду, яку він мені заподіяв, а також щастя, яке я
відчувала в ті рідкісні, щасливі, сповнені надії моменти, які ми з ним
мали. Заплющуючи очі, я бачила його на смертному одрі. Мій біль був
нестерпний.
Я боялася батька все своє свідоме життя. Причиною мого страху
був його вибуховий характер і часті спалахи гніву. Я уявляла його
немічним і хворим, і мені було шкода його, але водночас я відчувала
тривогу. Мене переповнювали дивні відчуття, які не мали жодного
сенсу: мені здавалося, в разі його смерті, моє особисте життя
скінчиться. Ще уявлялося: вмерши, він отримає необмежений доступ
до мого життя, що видавалося мені моторошним і некерованим. Я
також боялася: через моє рішення не контактувати з ним, мене
неправильно зрозуміють. Від самої думки зателефонувати йому мене
нудило від страху. Усе в моєму тілі опиралося, але не через упертість, а
через те, що я знала, якою небезпечною людиною він є.
Хай там що, але він був моїм батьком. І тепер надії для нас більше
не було, хоча… її й не було ніколи. Я завжди жила з величезною дірою
в серці, замість якої мала бути його любляча, надійна й мужня
присутність. Його неминуча смерть нічого не змінила. Вона лише
зробила ту діру вічною. Водночас його смерть подарувала мені спокій,
адже він більше не міг завдати мені болю, і, можливо, завдяки їй ми
отримали можливість побудувати стосунки, яких не мали за життя.
Єдина моя надія — щоб він знайшов спокій.
Переживаючи різні маніпуляції, метою яких є обмеження твоєї
свободи, визнай, що вони завдають тобі болю. Відчувати біль — це
нормально. Мета насильства — завдати болю. Розберімося, чому.

Чому вторинний аб’юз завдає болю?

Вторинний аб’юз завдає болю, бо ніхто не здатен завдати більшого
болю, ніж сім’я. Не такою має бути сім’я. Неможливо звикнути до
таких образ, як фальшиві почуття, подарунки, фінансове насильство чи
маніпуляції, пов’язані з хворобами і смертю, а також необхідність
пояснювати іншим, чому і як такі приховані дії стосовно тебе
вважаються насильством. Це виснажує. Під час процесу зцілення ти
здобуваєш мудрість. Найбільш надійною ознакою того, що ти досягнув
здоровішого психологічного стану, є відсутність у тебе бажання
реагувати на прояви насильства стосовно тебе, якими би
провокативними і болісними вони не були. Згодом зникає будь-яке
бажання якось виправдовуватися перед тими, хто тебе засуджує.

Інсайт:
Якщо ти можеш уникнути хитрощів, за допомогою яких твоя
сім’я намагається повернути тебе,— ти переміг.

Уміння приймати є, можливо, найефективнішим інструментом у

боротьбі із важкими життєвими реаліями. Ти маєш прийняти негативні
реалії, думки й емоції — невід’ємну частину життя, щоб почати їх
сприймати як щось необхідне для здорового психологічного
функціонування. Щоб досягти цього, ти маєш взяти активну участь у
визначенні своїх цілей і цінностей, після чого неухильно
дотримуватися тих цілей і цінностей.
Нижче наведено кілька способів, які допоможуть тобі зцілитися від
вторинного аб’юзу:
• Сприймай вторинний аб’юз як нагадування. Негативний бік
вторинного аб’юзу містить у собі важливий «сюрприз» — нагадування
про те, що твої токсичні родичі, незважаючи на дистанціювання,
продовжуватимуть обманювати і втручатися у твоє життя. Завдяки
потужним компенсаторам прийняття і смирення ти можеш
використовувати завдані тобі образи як трамплін для можливості стати
кращою людиною, серед цінностей якої немає місця маніпулюванню,
заподіянню болю чи безглуздій помсті іншим, зокрема й сім’ї.
• Знай, чого очікувати, щоби потім прийняти це. У токсичній
сімейній атмосфері почуття надії може виявитися фатальним. Щоб
залишатися здоровим, ти маєш змиритися з тим, що твої родичі навряд
чи зміняться, попри вагомі докази, що зміни були б їм на користь.
Якщо ти готовий до насильства, тобі буде легше з ним впоратися.
• Практикуй самовладання. Найбільш ефективною відповіддю на
маніпуляцію є відсутність реакції на неї. Ніколи не відповідай
негативно на ворожі дії деструктивної людини. Повір, що дати відсіч
— це, в кращому разі, лише завдати додаткових ран. Щоб не допустити
цього, практикуй витримку.
• Запам’ятай: мовчання — це ключ до успіху. Ти маєш прийняти
факт: твоя сім’я робитиме все можливе, щоб ховатися в куточках твого
життя — там, де ти навіть не підозрюєш, що тобі бракує захисту, щоби
протягнути свої образи крізь твої кордони. Мета твоїх рідних —
спричинити шок і порушити мир і рівновагу, які ти прагнеш створити.
Коли настає шок, мовчання стає твоєю суперсилою. Інші дії не
принесуть довгострокової користі.
• Переживай, а не пригнічуй емоційний біль. Якщо ти переживаєш
свої емоції й намагаєшся їх прийняти, ти починаєш усвідомлювати, що
можеш більше не брати участь у конфліктах. Особистий і духовний
самоаналіз, який ти маєш здійснити, вимагає величезних зусиль, але
він того вартий. Те, що ти можеш пережити, ти здатен подолати.
Тепер настав час застосувати все те, що ти дізнався, у власному
повсякденному житті. Зцілення — це постійний процес, якого варто
дотримуватися щоденно для забезпечення довготривалої стабільності
у своєму житті. Коли зцілення стає постійним і динамічним процесом
твого життя, ти можеш досягти таких результатів:
• здобути мудрість, джерелом якої є особистий досвід;
• інвестувати більше у свій розвиток;
• не уникати болю, а переживати і приймати його;
• дозволяти собі почуватися скривдженим, шокованим і сповненим
неприязні до жорстокості з боку сім’ї для зцілення від неї.
Токсичні родичі каратимуть тебе за кожен прояв любові до себе,
якого ти їх позбавлятимеш, тому що вони прагнуть контролю.
Люблячи себе, відділися від своїх родичів, які безмірно стримують
твоє життя і твою життєву енергію. Ніхто, абсолютно ніхто, не має
права зазіхати на твоє право бути тим, ким ти хочеш, можеш і бажаєш
бути: ні твоя сім’я, ні твої родичі, ні друзі сім’ї, ні вчителі, ні колишні,
ні будь-хто інший. Приготуйся до того, що твоя сім’я, намагаючись
позбавити тебе права бути вільним від неї, може втягнути у свою гру
будь-кого. У наступному розділі ти отримаєш чіткі вказівки, як
підготуватися до такого.
 Розділ 15

Несправедливе використання людей, свят, соціальних мереж і

важливих подій

К
оли твої родичі навмисно використовують спільні контакти для
створення проблем, вони практикують насильство після розриву
стосунків. Твої токсичні родичі можуть використовувати й інші
засоби для порушення твоїх кордонів, як-от великі зібрання або
соціальні мережі. Насильство, яке відбувається після розриву
стосунків (не варто плутати із вторинним аб’юзом, якого завдають
ненавмисно ті, хто не має стосунку до твоєї ситуації),— це жорстока
форма навмисної маніпуляції, до якої вдається твоя сім’я, щоб
завадити тобі повністю розірвати з нею стосунки. Дехто називає таке
прагнення контролювати життя інших психологічним та / або
емоційним тероризмом. Вчиняючи стосовно тебе насильство після
розірвання тобою стосунків, твої рідні натякають тобі, що ти за
жодних обставин не маєш права сказати їм «ні», а якщо ти так зробиш,
то дорого за це заплатиш.

Хвилинка на роздуми:
Проаналізуй, як твої родичі використовували інших людей, важливі
події або соціальні мережі для порушення твоїх кордонів.

У цьому розділі детально описано методи, за допомогою яких твоя

рідня може здійснювати стосовно тебе насильство після того, як ти
розірвав із нею стосунки.

Трикутник: використання інших для виконання своєї брудної

роботи
Твоя сім’я може не порушувати твої безконтактні кордони
особисто, але для реалізації своєї стратегії помсти вона може навмисно
втягувати інших у трикутник. Найпоширеніший у професійній
літературі термін, яким називають людей, що стали частиною
трикутника,— літаючі мавпи. Лиха Відьма Заходу з книги і фільму
«Чарівник країни Оз» мала армію літаючих мавп — вірних слуг, які
мали знущатися з Дороті та її друзів, щоб ті не змогли зрозуміти, яким
є їхнє самостійне призначення, мрії та життєві цілі (або просто
викрадати їх). Люди, яких твоя сім’я затягла у трикутник, подібні до
тих літаючих мавп. У професійній літературі їх ще називають слугами,
прислужниками, поплічниками й лакеями. Однак я вважаю за потрібне
називати їх «посланцями», адже таких посередників посилають до
тебе з єдиною метою — повернути тему сім’ї у твоє життя,
незважаючи на встановлені тобою кордони.
Хоч багато таких посланців беруть безпосередню участь у
насильстві, у них немає жодних особистих злих намірів стосовно тебе.
Твої рідні можуть бути дуже переконливими, харизматичними та
активно просувати брехню про те, що ти їх нещадно кривдиш.
Оскільки твоя сім’я здається щирою, таким посланцям дуже складно
відрізнити кривдника від справжньої жертви. Посланці помилково
вважають, що ніхто не захоче заподіяти тобі шкоду й не ставитиметься
до тебе так негативно, якщо тільки ти не є жахливою людиною.

Інсайт:
Твої токсичні родичі налаштовуватимуть проти тебе своїх
посланців за допомогою пліток і брехні. Бо вони не здатні реалізувати
свій сповнений ненависті план без вигадок про те, що в тебе
«проблеми з психічним здоров’ям» і ти вчиняєш стосовно них
«насильство».

Чому обрані посланці настільки сліпо вірять у брехню, яку твоя

сім’я просить переказати тобі? Найкраще пояснює це автор Г.Г. Тюдор.
У своїй книзі «Маніпульовані» (Manipulated) Тюдор пише: «Токсичні
люди маніпулюють постійно; щомиті й щодня вони маніпулюють
оточенням. Свої навички вони відточують роками практики. Щодня
вони простягають свої вусики й обвивають ними людей, змушуючи їх
мислити по-своєму. Так вони змушують людей робити те, що вони
хочуть, коли вони хочуть, і робити так постійно».[22] Важлива і
правдива інформація, яку твоя токсична сім’я приховує від тих, кого
вона затягує у трикутник,— це те, як вона кривдила тебе, як довго ти
це терпів і як часто ти виправдовував її насильство, доки вирішив
встановити здорові кордони.
 Твої родичі знають, що мають вибирати тих, хто щиро вірить, що
«добро є в кожній людині», і хто сповідує таку важливу цінність, як
єдність, коли йдеться про сім’ю. Такими посланцями з добрими
намірами може стати кожен, хто:
• навмисно намагається звинуватити або примусити тебе відновити
стосунки з твоєю сім’єю;
• відмовляється прийняти те, що встановлені тобою кордони є
важливими для тебе;
• мінімізує або заперечує пережите тобою насильство;
• розцінює твої кордони як невміння пробачати або впертість;
• навмисно згадує в розмові твоїх рідних, хоча знає, що ти не
спілкуєшся з ними.
Такі люди з добрими намірами вважають, що жодна порядна
людина ніколи не скривдить несправедливо нікого так, як, за твоїми
словами, скривдила тебе твоя сім’я, тому вони вірять, що можуть
наставити тебе на шлях істинний. Твоя сім’я використовує потребу
таких людей бути героями, змушуючи їх вірити в те, що вони роблять
правильно. За «допомогу» своїх посланців твоя сім’я винагороджує
похвалою, лестощами й увагою.
Дієвим рішенням проти маніпуляцій такого типу є заява посланцю:
«Якщо ти продовжуватимеш згадувати мою сім’ю в наших розмовах
або відмовишся справедливо й неупереджено дослухатися, приймати,
визнавати реальність того, що я пережив, я змушений буду розірвати
стосунки також із тобою».
Є родичі, які намагаються зруйнувати життя своїх дітей, братів /
сестер та інших близьких без жодних на те підстав. Такі типи сімей
існують. Багато хто цього не розуміє, тому справжнім жертвам часто не
вірять, навпаки, їх ще більше кривдять завербовані посланці.

Плітки
Не всі спільні знайомі, яких використовують як посланців, є
простодушними або мають добрі наміри. Іноді твоя сім’я вибирає
інших токсичних людей, які полюбляють пліткувати і брати участь у
конфліктах, яким подобається бути в центрі хаосу, які мають такі самі
погані наміри стосовно тебе й готові долучитися до твоєї сім’ї. Їхня
причина може бути в тому, що ти або не подобаєшся їм, або вони
прагнуть вписатися у твою сім’ю. Так чи так, але не намагайся
заперечувати або переконувати посланця у своїй версії історії. Скільки
б ти не намагався пояснювати й доводити правду або вказувати на
помилки в неправдивій інформації, якою оперують такі спільні
знайомі, вони вже отруєні й виконують відведену їм роль між тобою і
твоєю деструктивною сім’єю. Твоє завдання — відступити і
відпустити все, не приділяючи цьому особливої уваги.
Через деякий час колишній посланець може прийти до тебе з
вибаченнями і визнанням того, що ти був правий, і що він не повинен
був дозволити втягнути себе в таку болісну для тебе авантюру. Такі
люди часто відчувають провину за біль, який завдали тобі своїм
недоречним втручанням. Коли або якщо люди, яких втягнули в
трикутник, прийдуть до тебе з вибаченнями, лише ти вирішуватимеш,
прощати їх чи ні. Іноді примирення можливе, іноді — ні. Усе залежить
від серйозності емоційної шкоди, яку вони допомогли завдати тобі.

Наші близькі
Іншими затребуваними посланцями є близькі тобі люди: твій
чоловік / дружина, колишній чоловік / дружина, діти або навіть
найближчі друзі. Саме використання найближчих людей завдає
найбільшого болю. Ніщо не може завдати більшого болю, ніж коли
твої безсердечні родичі вважають, що мають право використовувати
найближчих тобі людей для реалізації своїх планів. Твоя рідня знає, що
таке порушення кордонів є найбільш резонансним і що водночас воно
робить тих, кого ти любиш, учасниками токсичного трикутника.
Таку тактику твої родичі використовують для того, щоби ти
почувався зрадженим близькими людьми. Вони прагнуть підірвати і
знищити мережу підтримки, яку ти створив, залишити тебе самотнім,
щоб у тебе не було іншого виходу, крім як повернутися до них.

Інсайт:
Твої головні прибічники мають не лише підтримувати тебе у
твоєму рішенні розірвати стосунки із сім’єю, а й самі дотримуватися
його.

Твої прибічники повинні дуже чітко розуміти, що такий трикутник

(якими милими, невинними чи щирими не здавалися би наміри твоєї
сім’ї) порушує твої права і є неправильним. Невідновні кордони
стають неможливими, якщо твоя сім’я використовує твою основну
систему підтримки для зв’язку з тобою.

Свята і важливі події

Свята й інші важливі події — це радше певний момент часу, аніж
людина чи стосунки, який можна використати для того для створення
трикутника, через який здійснюватиметься насильство після
розірвання стосунків. Більшість тих, хто пережив насильство з боку
сім’ї, зміг заблокувати їй доступ до свого життя через електронну
пошту, смартфони й соціальні мережі. Однак, якщо твої рідні знають,
де ти живеш, вони використовуватимуть пошту як запасний канал
доступу для порушення твоїх кордонів. Токсичні родичі залюбки
використовують свята, дні народження, ювілеї, сімейні посиденьки
тощо, щоби підкрастися і видаватися хорошими.
Мене часто запитують, що я роблю з подарунками, які мені
надсилають додому. Найчастіше моя відповідь така: «Нічого». Чимало
тих, хто пережив насильство, запитують, чи варто токсичним родичам
повертати подарунки. Я раджу цього не робити, якщо тільки такий
спосіб насильства не є регулярним. Якщо ж він є регулярним, ти
можеш відправити листа, в якому повідомити: їхні подарунки й
листівки є небажаними, а якщо вони продовжуватимуть надсилати, ти
повертатимеш їх або змушений будеш передавати на благодійність. Ти
маєш розуміти, що повернуті тобою подарунки твої рідні,
найімовірніше, використають як доказ твоєї жорстокості та знущань
над ними.
Не варто також відправляти листівку з подякою, якщо подарунок
залишається в тебе. Листівки з подякою не роблять тебе кращою
людиною (якщо тільки ти не намагаєшся довести, що ти хороша
людина) і не допомагають припинити насильство й експлуатацію з
боку твоєї сім’ї. Які б урівноважені дії ти не робив, твої родичі
кривдитимуть і маніпулюватимуть тобою, тому насправді зберегти мир
не вдасться. Будь ласка, не сприймай мою пораду зберігати мовчання
як заклик втратити свій голос або пожертвувати особистою владою.
Сприймай мовчання як свою суперсилу.

Інсайт:
 Якщо ти нічого не робиш, твої токсичні родичі стають
безсилими.

Спільні сімейні події

Розрив стосунків часто передбачає невідвідування подій, на яких
може з’явитися твоя сім’я. Якщо уникнути якусь подію не вдається,
тобі варто скласти план. План може мати приблизно такий вигляд:
• приходь на свято з невеликим запізненням;
• займай себе корисними справами (накривай на стіл, готуй,
прибирай), щоб відволіктися;
• плануй покинути свято трохи раніше;
• якщо назріває конфлікт чи суперечка, збирай речі й спокійно йди
геть;
• тримайся подалі від пліток;
• не вступай у розмову з токсичними родичами або їхніми
посланцями, котрі намагаються використовувати подібні зустрічі як
можливість посперечатися з тобою;
• знайди надійних людей, які допоможуть тобі захиститися.
Насправді, найкращим варіантом для тебе буде пропустити подію.
Ввічливо повідом тих, хто тебе запросив, що ти хотів би відсвяткувати
з ними окремо, адже між тобою і твоєю сім’єю не все гаразд, тому для
всіх буде краще, якщо ти зберігатимеш дистанцію.

Соціальні мережі
Соціальні мережі — це найновіший і найдоступніший інструмент,
яким твоя сім’я може скористатися для здійснення стосовно тебе
насильства після розірвання тобою стосунків.

У мене була пацієнтка Джулі, насильство над якою вчиняли через

соціальні мережі. Завдяки соціальним мережам матір Джулі вдалося
перетворити її весілля на брудну кампанію під назвою «Розділяй і
володарюй». Щотижня перед весіллям Джулі ридала в моєму кабінеті
від зневіри. Через соціальні мережі матір Джулі залякала всіх її
родичів, що якщо вони прийдуть на весілля Джулі, вона викреслить
усіх їх зі свого життя. На жаль, лише деякі рідні Джулі відвідали її
весілля, решта не захотіли брати участь у конфлікті.
 Уся та брехня, опублікована в соціальних мережах на показ сім’ї і
на показ стороннім особам, змусила Джулі почуватися приниженою.
Їй було дуже боляче від того, який вплив на рішення інших мала її
матір, а також від того, як жорстоко повелася її сім’я в один із
найважливіших та найбільш значущих моментів у її житті. Такий
публічний досвід у соціальних мережах приголомшив і позбавив її надії
та віри в людей.
Згодом дехто з родичів Джулі пошкодував про свою поведінку, але
Джулі було завдано стільки шкоди, приниження і зневаги, що їхнє
каяття і спроби вибачитися не змогли вгамувати її біль і відновити
колись близькі стосунки.

Якщо твої рідні кривдять тебе через соціальні мережі, найкраще,

що ти можеш зробити — це заблокувати, прибрати і видалити їх зі
своїх соціальних мереж.

Невпевненість у собі й тривога — результат жорстокого

ставлення після розриву стосунків
Після розриву стосунків насильство набуває регулярного характеру,
тому легко зрозуміти, чому ті, хто його пережив, відчувають
невпевненість у собі й тривогу, а також як і чому розрив стосунків із
сім’єю для багатьох із нас є тихою епідемією. Будь-яка розмова про це
дратує і спричиняє біль. Твоя сім’я хоче, щоб ти знав, що вона ніколи
не відмовиться від спроб контролювати тебе. Твої рідні вважають, що
не можуть програти. Вони докладуть усіх можливих і необхідних
зусиль, щоби потрапити у твоє життя шляхом вторгнення або
приховування від тебе чогось важливого. Насильство, яке відбувається
після розриву стосунків, спрямоване на те, щоби змусити тебе
сумніватися в собі, але є певні дії, завдяки яким ти можеш захистити
себе від нього:
• Змирись із тим, що ти не можеш змінити своїх родичів, але
можеш змінити свою реакцію на них.
• Озброївшись інтуїцією та витримкою, які підказують, коли варто
відступити, з будь-якої потенційної сутички виходять так, щоб твоя
сім’я та її посланці відчували ганьбу і приниження, які вони
намагалися нав’язати тобі.
 • Відпускай кожного, хто посилює твій біль. Сформулюй думку, що
якщо хтось або щось привносить у твоє життя більше негативу, ніж
позитиву, ти можеш його позбутися. Інакше все своє життя ти
житимеш у стані параної, ніколи не знаючи, хто і що знає про тебе, яка
неправда про тебе може з’ясуватися, а також не розуміючи, на кого ти
можеш покластися.
• Припини конфліктувати зі своїми рідними через те, що не
стосується твоїх головних цінностей. Коли твої родичі вважають, що
тобі потрібні або ти маєш розраховувати на певні стосунки, людей або
майно, щоб вижити, вони вірять, що, створивши загрозу таким
важливим для тебе речам і стосункам, ти підкоришся їм.
Ти не несеш відповідальності за щастя своїх рідних. І ніколи не ніс.
Таке життя є надто стресовим для будь-кого. Відчуваючи, що
змушений робити інших щасливими, у дорослому віці ти
намагатимешся всім догоджати. Мені шкода, що тобі прищепили
думку, що ти повинен змінити своє «Я» для задоволення особистих
потреб людей. Ти повинен зрозуміти: пошук свого щастя значно
переважає важкий тягар відповідальності за чуже.
Здорові кордони і правильне мислення допоможуть тобі зрозуміти,
хто і що є важливим для тебе, а також кого і що ти маєш захищати від
маніпуляцій з боку своєї сім’ї. У наступному розділі викладено
відповідні рекомендації.
 Розділ 16

Захист цінних стосунків з нетоксичними рідними

Я
к і чимало тих, хто пережив насильство, ти маєш велику сім’ю і
безліч нетоксичних родичів або близьких друзів сім’ї, якими ти
дорожиш. Зрозуміло, що ти цінуєш свої стосунки з такими
здоровшими рідними, тому хочеш їх захистити і зберегти. На жаль,
підтримувати такі стосунки буває непросто, адже будь-який зв’язок із
сім’єю не дає тобі забути про твою травму. Коли здоровші рідні, не до
кінця розуміючи причину твого дистанціювання, з особистих причин
вирішують підтримувати стосунки з твоїми кривдниками, ти
почуваєшся дещо зрадженим. Через таке почуття зради тобі важко
відокремити теплі почуття до здорових родичів від болісних почуттів
до токсичних.
Емоційна безпека має ключове значення для налагодження й
підтримки таких стосунків. Щоби почуватися в безпеці поруч із
здоровшими рідними, ти повинен навчитися довіряти. Втім,
формування довіри — це непросте завдання. Коли твої нетоксичні
рідні ведуться на маніпуляції, які твої токсичні родичі використовують
у цей момент, розвивати й підтримувати почуття довіри особливо
складно. Твої здоровші родичі нерідко дозволяють собі ділитися з
тобою своїми переживаннями, адже вважають, що пережите допоможе
тобі зрозуміти їхнє розчарування. На жаль, коли вони діляться з тобою,
в тебе виникає хибне враження, що вони на твоєму боці, допоки ти
випадково не дізнаєшся, що вони досі регулярно контактують із твоєю
сім’єю, яка здійснює стосовно тебе насильство.
У такі моменти важко не почуватися зрадженим. Підтримувати
стосунки із здоровшими рідними непросто, адже вони стали
заручниками ситуації, яка склалася, не з їхньої й не з твоєї вини. Ти не
хочеш бути ні тим, хто робить їх заручником ситуації, ні тим, хто
перебуває в стосунках, у яких почувається параноїком через те, що
токсичні родичі втягують нетоксичних у конфлікт. Ти добре знаєш
свою сім’ю. Вона використовуватиме кожного, кого зможе, щоб ти
залишався вигнанцем і цапом-відбувайлом.
 Цап-відбувайло
Щойно ти вирішиш розірвати стосунки із сім’єю, ти миттю
отримаєш роль цапа-відбувайла, якщо до цього не грав її (хоча,
найімовірніше, грав). Якщо ти — цап-відбувайло, твоя сім’я
виставлятиме (або завжди виставляла) тебе в негативному світлі,
зображуючи тебе перед іншими однобоко, що заперечує повноту твоєї
природи. Сімейний цап-відбувайло — це той, на кого сім’я навішує
ярлик психічнохворої, емоційно нестабільної людини або брехуна.
Тобі, до прикладу, могли дати прізвисько «поганий», яке, відверто
кажучи, якби не шкодило тобі в особистому чи професійному плані,
просто викликало би сміх. Однак подібні побрехеньки твої родичі-
експлуататори поширюють, щоб зробити з тебе цапа-відбувайла.
Зазвичай, коли про тебе говорять таким чином, ти почуваєшся
скривдженим. Побрехеньки, які розповсюджує твоя сім’я, є власне
наклепницькою пропагандою. Але багато хто (включно із здоровшими
рідними) не ставитимуть під сумнів і не розбиратимуться в тих
історіях, а також не стануть на твій бік через побоювання накликати на
себе немилість твоєї сім’ї. Ти знаєш: у зневажливій брехні твоєї
токсичної сім’ї немає правди, але ти беззахисний перед нею, адже
будь-яку твою реакцію оточення сприйматиме як доказ того, що в тебе
є проблеми з психічним здоров’ям.
Цілком можливо, що ти був «цапом-відбувайлом» усе своє життя.
Ти був тією дитиною, яка брала на себе всю провину, на якій висів
ярлик «погана дитина», стосовно якої твоя сім’я «змушена» була
застерігати оточення. Найімовірніше, тебе звинувачували у твоїх
проступках, щоб уникнути відповідальності за них. Кожен член сім’ї,
токсичний чи ні, який знав ситуацію зсередини, але змовчав і не
заступився за тебе, так чи так став співучасником спрямованої проти
тебе маніпуляції.
На жаль, ти, ймовірно, повірив у брехню своєї сім’ї. Однак ти міг
помітити: чим більше ти дистанціюєшся від своєї сім’ї, тим більше ти
дистанціюєшся від їхньої брехні про тебе. Таке дистанціювання,
ймовірно, дало тобі змогу побачити: існує інша правда про те, ким ти
є, крім тієї, яку тобі нав’язували з перших днів життя.
Така нова правда може стати справжнім шоком. Те, що ти завжди
внутрішньо вважав або сприймав як правду, насправді було неправдою.
Не був ти ні психічнохворою, ні жахливою людиною, якою твоя сім’я
змусила тебе й багатьох інших вважати. Чи було тобі важко в
дитинстві? Так, бо ти намагався боротися за себе і відстоювати те, у
що вірив. Чи маніпулювали тобою і кривдили тебе емоційно? Так. Чи
гостро ти реагував на прояви насильства й маніпуляції з боку твоєї
сім’ї? Напевно. Твоя сім’я, вірогідно, вгамовувала тебе, пояснюючи
твою боротьбу за себе вигаданими проблемами з психічним здоров’ям
і стабільністю.
Така нова реальність, правда, яку ти почав пізнавати або
відкриваєш для себе зараз, є початком кінця твоїх стосунків із твоєю
маніпулятивною сім’єю й усіма, хто підтримує її пропаганду. Розрив
тобою стосунків свідчить про те, що ти прокинувся. Щойно ти
дізнаєшся правду, вона більше ніколи не опиниться в закутку твоєї
свідомості. Правда мала відкритися. Вона не дозволить тобі ні
ігнорувати її, ні забути про неї. Неможливо приховати правду, яка
рветься назовні.
Сказаної тобою правди буде достатньо для порушення сімейної
системи, яка тримається на брехні, неправдивих наративах, контролі,
почутті провини, запереченні й навішуванні ярликів задля збереження
власної рівноваги. Якщо для токсичної сім’ї правда є
дестабілізаційним чинником, то для тебе вона слугує чинником
стабілізації. Відмінним способом донести свою правду, одночасно
захищаючи й підтримуючи стосунки із здоровшими рідними, є
визначення й обговорення непорушних для тебе питань.

Непорушні кордони розплутують неясність

Здоровші родичі можуть повністю розуміти твою ситуацію або час
від часу намагатися переконати тебе відновити стосунки із сім’єю.
Встановлені тобою кордони здатні розплутати неясність. Для
підтримання нормальних стосунків із здоровшими рідними важливо
дійти згоди, що проблему твоєї токсичної сім’ї порушувати
заборонено. Ти маєш заявити, що цей кордон є непохитним.
Цей кордон захищає не лише тебе — він захищає кожного учасника
трикутника. Якщо здоровші родичі продовжують спілкуватися з
токсичними родичами, тобі необхідно відгородитися кордоном від
негативних пліток про твою токсичну сім’ю, котрими здоровші можуть
вважати за потрібне з тобою поділитися. Такі плітки можуть потішити
твоє самолюбство, але твоєму серцю вони завдаватимуть шкоди. Якщо
здоровші рідні говорять про твою сім’ю щось приємне, тобі,
найімовірніше, болісно таке чути, але не тому, що ти бажаєш своїй
сім’ї зла, а тому, що згадка про сім’ю нагадує тобі про дистанціювання
й насильство, яке стало його причиною.
Кордони позбавляють тебе необхідності пояснювати свої почуття,
міркування й деталі свого болю. На жаль, кордони, які ти встановлюєш
стосовно здоровших родичів, можуть на деякий час спричинити
відчуття, ніби ти не помічаєш слона, який стоїть у кімнаті. Може
навіть здаватися, що ваші стосунки ніколи не будуть абсолютно
щирими і відкритими, тому що тема твоєї сім’ї є небезпечною для
обговорення. У цьому немає нічого страшного. Це всього-на-всього
період адаптації. Встановлені тобою кордони допомагають тобі
визначити і встановити нові правила поведінки в таких стосунках.
Спочатку адаптація може спричинити дискомфорт, але це нормально.
Якщо в тих стосунках є любов, вони варті тимчасового дискомфорту.
Щоби пройти період дискомфорту, намагайся контролювати свої
інстинкти, джерелом яких є цікавість, страх або почуття тривоги,
причиною яких стала твоя сім’я.

Контроль емоцій
Кордони зобов’язують тебе контролювати свої емоції, проявляючи
терпець й самоконтроль. Спочатку, ймовірно, буде важко не цікавитися
тим, що твоїм здоровшим рідним відомо про тебе або про твою
токсичну сім’ю, чого невідомо тобі. Переживати через те, що твої
токсичні родичі негативно відгукуються про тебе перед здоровшими
родичами (або так чинили раніше), переманюючи їх на темний бік,—
це нормально. Найімовірніше, ти маєш рацію. У психологічні війни
завжди залучають невинних пересічних людей, які стають
співучасниками насильства, адже кривдники переважають кількістю.
Як зазначалося в попередніх розділах, твоя рідня охоче схиляє тих,
хто опинився в епіцентрі конфлікту, стати на чийсь бік. Однак ти,
встановлюючи кордони, не змушуєш здоровших рідних стати на твій
бік, навіть якщо тобі дуже того хочеться. Твоє головне завдання —
контролювати свою цікавість про те, що саме про тебе говорили чи
говорять, натомість зосереджуючись виключно на стосунках із тим чи
тими, з ким ти досі спілкуєшся. Зрозуміло, що коли тобі страшно, таке
завдання не є легким. Перейматися через те, що говорять у тебе за
спиною, цілком природно, адже тобі хотілося б спростувати неправду.
Найкращий спосіб підтримувати стосунки із здоровшими
рідними — дозволити їм самостійно пізнати твою сім’ю. Втім, якщо
вони звинуватять тебе в тій неправді, яку твоя токсична сім’я
розповідає про тебе (що буде серйозним порушенням твоїх кордонів),
нагадай їм: твоя заборона обговорювати усе, що стосується твоєї сім’ї,
є непорушною.

Інсайт:
Більшість людей не можуть зрозуміти, як сильно виснажує на
емоційному рівні перебування в центрі деструктивної, принизливої,
ганебної, неправдивої, брудної кампанії.

Ти можеш сказати щось на кшталт: «Дякую, що поділився. Я вірю,

що ти маєш добрі наміри. Я лише хочу нагадати, що коли я чую щось
про свою сім’ю, хороше чи погане, мене це зачіпає й ранить, тому я
віддаю перевагу нічого не чути про неї». У тебе може виникнути
побоювання, що відновлення таких кордонів може спричинити
конфлікт; ти можеш відчути страх, що здоровші рідні відвернуться від
тебе і зроблять тебе «цапом-відбувайлом» за твоє бажання зміцнити
цей кордон. Такі страхи виникають через те, що твоя токсична сім’я
ніколи не поважала твої кордони, і це є однією з головних причин того,
що ти почуваєшся покинутим. Втім, щоб почуватися безпечно в
стосунках із здоровшими рідними та підтримувати ці стосунки роками,
ти повинен чітко окреслити особисті кордони і зробити так, щоб їх
поважали.

Захист свого психічного здоров’я і благополуччя

Завдання твоїх непорушних кордонів — тримати хороше всередині
них, а погане — зовні. Ті кордони толерантності є безпосереднім
проявом твоєї самоповаги; вони визначають, що ти терпітимеш і що не
терпітимеш, щоб захистити власне психічне та емоційне здоров’я.
У мене є пацієнт, на ім’я Тейлор, історія якого стане чудовою
ілюстрацією.
 Тейлор був змушений розірвати стосунки зі своєю залежною від
пігулок матір’ю-алкоголічкою, яка була емоційно жорстокою й
безвідповідальною. Тейлор розпочав терапію, бо зрозумів: доки матір
гнітюче впливає на нього своїми шкідливими звичками, погрозами
покінчити життя самогубством, безгрошів’ям і вимогами звільнити і
врятувати її, він не зможе ні зцілитися, ні подолати свої залежності.
Ми поговорили про кордони, яких він встановив чимало, але його
матір перетнула кожен із них. Вона не залишила йому іншого виходу,
окрім як розірвати стосунки.
Щойно він їх розірвав, він відчув величезне полегшення й отримав
змогу краще контролювати свої залежності, які негативно впливали
на його роботу й особисте життя. Його життя значно покращилося.
Певний час йому вдавалося підтримувати гідні й шанобливі стосунки з
деякими нетоксичними родичами, зокрема з бабусею по материнській
лінії. Бабуся погодилася не згадувати його матір під час їхніх розмов.
Однак згодом її повага до кордонів Тейлора ослабла і вона почала
розповідати йому, нав’язуючи небажані подробиці, що його матір
намагається зав’язати з алкоголем.
Матері Тейлора вдалося вмовити його бабусю передати йому від
неї листівку. Листівка пахла її парфумами й містила безліч фальшивих
слів. Тейлор миттю розгледів її маніпуляцію й швидко знову
відгородився від своєї бабусі кордоном, сказавши, що листівка, яку
передала йому матір, лише довела йому, наскільки токсичною вона все
ще є.
Його бабуся не була в захваті від того кордону, адже він руйнував
її надію на те, що її донька робить значні успіхи. Бабуся натякнула
Тейлору, що через його небажання спілкуватися з нею вона може
зірватися. Такі слова викликали в нього почуття провини і гніву.
Під час терапії ми проаналізували його почуття провини і
зрозуміли, що було його причиною.
Він продовжував відстоювати свої непорушні кордони — і деякий
час усе було добре. Однак бабуся знову порушила його кордон,
надіславши йому відео, яке зняла його матір. На відео вона
нерозбірливо говорила про тверезе життя.
Вона сказала, що якби Тейлор дав їй шанс, це переконало б його
братів і сестер узяти з нього приклад, що дало б їй змогу повернутися
до нормального життя. Вона говорила лише про себе, свої бажання і
про те, що Тейлор — її єдина можливість отримати бажане. Її слова
вкотре спровокували в нього вир емоцій. Сердився він також на
бабусю, хоча й розумів її безнадійні сподівання стосовно доньки, його
залежної матері. Втім, він знову обговорив із бабусею свої непорушні
кордони — сказав їй, що не бажає згадувати свою матір. Він також
попередив: якщо вона не поважатиме його кордонів, він буде
змушений розірвати з нею стосунки.
Тейлор суттєво зменшив спілкування з бабусею. Він втомився від
того, що його називають бездушним і жорстоким через те, що він
встановив здорові кордони.

Інсайт:
Немає нічого дивного в тому, що ти гніваєшся. Твої родичі
кривдили тебе, не відчуваючи ні докорів сумління, ні жалю. А коли ти
нарешті звернувся по допомогу, тебе осудили і присоромили за те, що
ти заговорив, підтримавши натомість твоїх кривдників.

Запам’ятай: ти маєш повне право ставити своє психічне здоров’я на

перше місце в стосунках зі своїми здоровшими рідними.
Конфлікти й необхідність встановлювати й оновлювати кордони із
здоровшими рідними завдають болю. Тобі важко зрозуміти, чому вони
забувають або не розуміють, наскільки сильним є твій біль. Вони,
схоже, не розуміють, що час не може позбавити від болю тої рани, яку
завдала тобі твоя сім’я. Однак кордони можуть. Кордони — це твій
порятунок. Час і дистанція, безумовно, допомагають полегшити біль,
який ти відчуваєш щодня, але вони не лікують. Ліків не існує. Однак,
якщо здоровші родичі дотримуються й поважають встановлені тобою
кордони, підтримувати з ними близькі стосунки цілком можливо.

Як діяти в небажаних, непередбачуваних ситуаціях

Важливо підготуватися до непередбачуваних і небажаних шляхів
отримання інформації про токсичну сім’ю через здоровших рідних, але
не безпосередньо від них. Якщо ти спілкуєшся зі своїми здоровшими
родичами, ти також спілкуєшся з їхніми дітьми й іншими родичами, а
саме двоюрідними братами / сестрами, а також, ймовірно, з їхніми
друзями. Якщо твої здоровші рідні або близькі друзі сім’ї регулярно
спілкуються з твоєю сім’єю, є ймовірність того, що під час розмови
вони можуть нагадати небажану інформацію про твою сім’ю. Їхні діти
або інші родичі / друзі можуть пригадувати, що нещодавно бачилися з
твоєю сім’єю. Такі ситуації зазвичай спричиняють безліч болісних і
неприємних емоцій. По-перше, здорові рідні, стосовно яких ти
встановив кордони, безпосередньо не перетнули жоден із них. До того
ж твої здоровші рідні майже не контролюють розмови, які точаться під
час таких зустрічей і коли хтось може випадково пригадати твою
токсичну сім’ю. Нерозумно змушувати здоровших рідних ходити
навшпиньки, намагаючись зупиняти й контролювати всі подібні
розмови.
У таких ситуаціях найважливіше, знову-таки, контролювати свої
емоції — вміти адаптуватися, бути гнучким і толерантним. Коли ти
перебуваєш у таких некомфортних ситуаціях, у тобі розвивається
стійкість. У тебе з’являється чудова нагода навчитися добре слухати,
стримувати себе, коли йдеться про твою сім’ю, а також приймати тих,
хто вирішив підтримувати з ними стосунки. Якщо людина не росла в
такій токсичній атмосфері, в якій виріс ти, вона, найімовірніше, ніколи
не зрозуміє той рівень токсичності, який панує у твоїй сім’ї. Ти не
зобов’язаний захищати інших від маніпуляцій твоїх рідних. Твій
обов’язок — захистити себе й дозволити іншим навчатися самостійно.
Проаналізуй рівні взаємодії з нетоксичними рідними і визнач, який
із них є найбільш безпечним:
• Високий рівень взаємодії. Високий рівень взаємодії може дати
позитивні наслідки в спілкуванні із здоровшими рідними, якщо вони
поважають і дотримуються встановлених тобою кордонів, які
стосуються розмов про твою сім’ю. Якщо твої кордони не
порушуються, ти почуваєшся в безпеці в таких стосунках, що дає тобі
можливість проводити з ними стільки часу, скільки забажаєш, не
переживаючи за свою безпеку.
• Низький рівень взаємодії. З деякими здоровшими рідними тобі
важко почуватися в цілковитій безпеці. Для підтримання з ними
стосунків, тобі, либонь, постійно доводиться встановлювати й
оновлювати свої кордони, які стосуються розмов про твою сім’ю.
Низький рівень взаємодії дає тобі змогу спілкуватися й навіть
проводити з ними час. Утім, чим більш поверховими будуть такі
стосунки, тим менша ймовірність того, що твої кордони будуть
порушені.
 • Доброзичливий рівень взаємодії. Рівень твоєї взаємодії з
нетоксичними рідними обмежений або мінімальний, адже вони досить
часто зневажають або не розуміють твоїх кордонів. Це люди, яким
подобається бути в центрі й передавати плітки тобі і твоїй сім’ї. З
такими людьми краще спілкуватися якомога рідше. Якщо ти все ж
зіткнувся з ними, будь привітним, але не забувай про безпечні межі
розмови й часу, які ти можеш їм виділити.
• Нульовий рівень взаємодії. Такі рідні також є токсичними. Вони,
ймовірно, намагаються змусити тебе налагодити стосунки з твоїми
рідними, які здійснюють стосовно тебе насильство. Такі стосунки не є
ані безпечними, ані шанобливими. Вони шкідливі й не повинні бути
частиною твого життя.
Єдине, за що ти насправді відповідаєш у своїх стосунках,— це твоє
психічне здоров’я. Твоє завдання — піклуватися про себе заради
інших, а завдання інших — піклуватися про себе заради тебе. Твоє
психічне здоров’я має бути для тебе на першому місці. Запам’ятай: ти
той, хто розриває жахливе коло. Ти достатньо мудрий, щоби зрозуміти,
що можеш застосувати ті жорстокі й маніпулятивні прийоми, які твоя
сім’я застосовувала стосовно тебе, але співчуття, яке живе в тобі, не
дозволяє тобі використати пережите насильство для розірвання того
жахливого кола. Таке коло ти розриваєш завдяки встановленню
кордонів.
Розірвавши стосунки і встановивши чіткі кордони, ти маєш
зробити черговий крок: навчитися повністю покладатися лише на себе.
 ВИСНОВОК

Свобода, яку дає самостійність

Н
астав час навчитися бути самим собою. Маніпуляції, неясність і
почуття провини — у минулому. Тепер є лише свобода, яка
приходить, коли ти покладаєшся на себе. Така свобода
допомагає тобі переосмислити себе і своє життя, не піддаючись впливу
сім’ї, яка забороняє тобі бути собою. Коли сім’я, яка маніпулювала і
кривдила тебе, більше не може забороняти тобі мати і висловлювати
свої думки, переконання й почуття, ти швидко стаєш самодостатнім.
Як самодостатня людина, ти розумієш, що несеш відповідальність за
визначення й оцінку своєї цінності й розвитку як особистості.
Оточення й суспільство більше не визначають твою цінність. Ласкаво
прошу до самостійного життя!
Нижче наведено те, що ти можеш дати собі самостійно, ніколи
більше не залежачи від того, хто зможе або дати, або відмовити тобі в
тому:
• розрахунок на здоровий глузд;
• опанування повсякденних життєвих навичок;
• підтримка почуття власної гідності;
• вміння самостійно ухвалювати рішення;
• право на особисту думку;
• відповідальність за турботу про своє здоров’я.
Самостійність — це вміння покладатися на власні сили для гідного
проживання свого життя. Жити з порожнечею, на місці якої має бути
сім’я,— це ніби намагатися дихати на великій висоті. Твій організм
пристосовується до розрідженого повітря, але, щоб вижити, йому
доводиться докладати набагато більше зусиль. Щохвилини стаючи
самостійнішим, ти адаптуватимешся до порожнечі, на місці якої мала
би бути твоя сім’я.
Зараз ми розглянемо кілька методів турботи, які допоможуть тобі
прийняти переваги, які дає самостійність. Щоб стати самостійним,
чини так:
• Шукай самодостатності. Візьми на себе повну відповідальність
за якість своїх думок, почуттів і емоцій. Розірвавши стосунки, ти взяв
на себе зобов’язання берегти своє психічне здоров’я і благополуччя, не
шукаючи підтримки в токсичних родичів у найважчі та найвразливіші
хвилини життя. Ти прийняв рішення покладатися на себе й інших
небайдужих, здорових і добродійних людей.
• Контролюй свої життєві рішення. Ти — той, хто має право
ухвалювати рішення щодо власного майбутнього. Схвильований ти чи
наляканий, але тепер ти маєш право управляти своїм життям. Розрив
стосунків дає тобі можливість ухвалювати остаточні рішення щодо
всього, що відбувається у твоєму житті. Ухвалювати рішення — це
змога говорити «ні», коли потрібно сказати «ні», і «так», коли хочеться
сказати «так».
• Розвивай нові життєві навички. Самостійність дає тобі
можливість розвивати навички і вміння, необхідні для зрілого,
безпечного і спокійного життя. Переживаючи труднощі й потребуючи
допомоги, не соромся просити про неї. Частиною самостійності є
звернення по допомогу в разі потреби.

Інсайт:
Найбільша винагорода тим, чиї рідні є токсичними,— це
внутрішній спокій, щастя і прекрасне процвітаюче життя.

• Учись контролювати емоції. Чим міцнішою буде гармонія між

тобою і твоїми почуттями, думками й емоціями, тим менший вплив
вони на тебе матимуть. Щоби бути самостійним, навчися зважувати,
перш ніж реагувати. Щойно ти навчишся контролювати свої реакції, ти
станеш майстром із побудови стосунків.
• Бережи свій спокій. Приділяючи час особистому емоційному
благополуччю, ти можеш виявити речі, які тебе не влаштовують, і
вирішити, чи варто їх позбутися. Твої кордони — це твої миротворці.
• Перевіряй своє самопочуття. Один із найпростіших способів
оцінити свій емоційний стан — запитати себе: «Як мої справи? Чи
щасливий я?» Такі турботливі, дбайливі запитання допомагають
зрозуміти, що ти переживаєш. Зрозумівши, що відбувається в тебе
всередині, ти можеш або зробити щось для покращення свого
душевного стану, або розслабитися, знаючи, що в тебе все гаразд.
• Не порівнюй себе з іншими. Почуття задоволеності собою йде
зсередини. Схвалення і визнання можна отримати, зазирнувши
всередину себе. Дуже корисно складати списки якостей, якими ти
володієш і які вирізняють тебе з-поміж інших. У дні, коли тобі
складно, ти можеш зазирнути в список своїх виняткових якостей і
дозволити йому нагадати тобі, якою феноменальною людиною ти
насправді є.
• Довіряй своїм інстинктам. Найімовірніше, ти добре відчуваєш
емоційний клімат своїх стосунків. Це неймовірна якість, яка допомагає
більш повноцінно покладатися на себе. Якщо тобі здається, що хтось
має токсичні якості, то, найімовірніше, ти маєш рацію. Вчись довіряти
собі.

Прийми рішення кожен новий день проживати краще, ніж

попередній
Чим дужче ти любитимеш і плекатимеш своє серце, розум і тіло,
тим більш упевненим ставатимеш, тим більше любові й достатку
притягуватимеш у своє життя. Щойно ти полюбиш людину, яку бачиш
у дзеркалі, незалежно від того, любила її токсична сім’я чи ні,— у тебе
з’явиться запал зробити необхідні кроки для проживання свого життя
так, як ти хочеш. Самостійність — це довіра до себе.

Інсайт:
Довіряй собі. Будь такою людиною, з якою тобі хотілося би
прожити все життя.

Такий настрій допоможе тобі впоратися з труднощами. Життя

завжди підкидатиме несподіванки. Більш глибокі рани завжди активні,
тому їх досить легко активувати. Якщо ти подивишся на це з такої
точки зору, ти отримаєш чудовий подарунок. Чим щиріше ти ставишся
до зцілення, тим легше тобі впоратися з непередбачуваними
життєвими обставинами.

Не цурайся непередбачуваних моментів, які дарують зцілення

Після розриву стосунків в подальші дні тобі доведеться переживати
прекрасні, але непередбачувані моменти, які витягатимуть твій біль на
поверхню. У такі моменти здаватиметься, що твій біль не давнішній, а
радше свіжий, ніби рану було завдано ще вчора. І в такі моменти ти ще
більше починаєш покладатися на себе.
 Подібний момент я пережила під час виступу гурту X Ambassadors
у Музеї Греммі, що в Лос-Анджелесі. Однією з пісень, яку вони
заспівали, була скорочена версія пісні Unsteady («Нестійкий»). Раджу
тобі послухати її. Презентуючи пісню, соліст гурту зазначив: вона —
про відданість, адже, як учасники гурту, вони беззаперечно віддані
одне одному, немов сім’я. Я раптом усвідомила, що члени токсичних
сімей не відчувають відданої любові одне до одного. У тексті пісні я
почула, як дитина благає свою токсичну сім’ю бути здоровою, прийти
й обійняти її, щоб вона змогла відчути підтримку.
Під час виступу слово «нестійкий» несподівано вразило мене,
немов удар блискавки, оголивши мої травми. Яким би стійким не
виглядав або не був світ, який я створила, іноді я почуваюся нестійкою.
У моєму житті не було жодного дня, щоб я не нервувала. Це постійне
очікування того, що земля ось-ось втече з-під ніг. Це кПТСР
(комплексний посттравматичний стресовий розлад), адже насправді
моя земля, мій фундамент, дійсно втекла у мене з-під ніг. Для
більшості людей земля / небо, фундамент / покрівля, лівий / правий
бік, основа життя, яка підтримує, захищає й завжди поруч,— це сім’я.
Почути в останньому рядку пісні прохання подарувати любов, яка
завжди буде поруч, було ще одним підтвердженням реальності — моєї
і твоєї, яка полягає в тому, що наші сім’ї ніколи не «любили» нас так,
щоб ми могли відчути, що нас захищають чи оберігають.
Під час усього виступу я відчувала у своєму тілі дискомфортне
тепло, яке виникає тоді, коли мої слабкості прокидаються. Я
напружилася, намагаючись стримати емоції, які підступили, адже була
в громадському місці. Сльози, однак, накочувалися. Чесно кажучи,
мені важко плакати за себе, бо я ніколи не відчувала, що мене люблять
настільки, щоб за мною можна було плакати. Дивовижно, але
надзвичайно мила незнайомка, яка сиділа поруч зі мною, відчувши мої
емоції, поклала руку мені на плече і тримала її там до кінця пісні. Я
подякувала їй за її співчуття й доброту, доторкнувшись до її руки. У
той момент ми перестали бути незнайомками — ми стали двома
людьми, яких об’єднало спільне пережите. Я рада, що вона була поруч.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй про те, які пісні чи інші сентиментальні тригери,
фільми чи твори мистецтва можуть пробудити твою травму. Якщо
тобі вдалося ідентифікувати тригер, то який саме і як він впливає на
тебе?

Під час того виступу я чітко зрозуміла, що втрата сім’ї — це

минуле, теперішнє й майбутнє: у минулому зародився біль через
відчуття того, що я нікому не потрібна; наразі, розірвавши стосунки, я
все ще переживаю насильство й почуваюся покинутою; у майбутньому
я не бачу жодної надії на відновлення стосунків, любові чи вирішення
проблеми.

Процес зцілення вимагає терпцю

Між процесом зцілення й повним зціленням є велика різниця.
Продовжуючи вчитися повністю покладатися на себе здоровим чином,
тобі необхідно прийняти той факт, що процес твого зцілення
триватиме все життя. Розірвавши стосунки зі своєю сім’єю, не варто
розраховувати на повне «зцілення». Втім, це аж ніяк не означає, що ти
приречений, навпаки, це означає, що ти станеш сильнішим. Можу
сказати: попри те, що зцілення є болісним, воно є найбільш цікавою,
мотиваційною й надихаючою частиною мого життя. Зцілення — це
моя мета й те, заради чого я живу, причина, спосіб і наслідок того, ким
я є і шлях, який я пройшла, щоб стати такою, якою я є та допомагати
іншим робити те саме. Для мене зцілення — це дієслово, що означає,
що воно завжди в дії.

Хвилинка на роздуми:
Поміркуй, як і чи можеш ти перетворити процес свого зцілення на
процес каяття.

Не вважай себе жертвою

Щоб стати самостійним, припини вважати себе жертвою.
Відмовляючись вважати себе жертвою, ти не заперечуєш той факт, що
тебе неабияк скривдили. Ти сьогоднішній — жертва; ти в минулому —
той, кого кривдили. Ти незмінний — жертва; ти той, хто змінюється,—
той, кого кривдять. Ти, гусениця, є жертвою; ти, метелик, є тим, кого
кривдять. Ще вчора тебе могли кривдити, але для тебе, метелика, це
залишилося в минулому і свою «лялечку» ти покидаєш, озброївшись
усією інформацією й деталями, які можеш зібрати для здобуття знань,
які будуть корисними у житті.
Твоя мета — перетворити реальність, яку твої кривдники
обов’язково створюватимуть, у позитивну ціль. Якщо ти вирішив
залишитися у своїй «лялечці», ти не зможеш розвиватися. Запам’ятай:
почуття гіркоти не може й не змінить твій біль. Ось що я знаю
напевно: нарікання на обставини не змінює їх, страх перед ними не
змінює їх, невдоволення ними не робить їх кращими, обурення ними
не виправдовує їх, а уникання їх не змушує твою травму минути. Тому
щоразу, коли твої токсичні родичі жалять тебе або завдають тобі удару,
болю, ти маєш продовжувати рухатися вперед. Ти маєш проаналізувати
і зрозуміти, як їхні нинішні удари впливають на тебе та зробити з того
висновки. Ти маєш дозволити пережитому зміцнити твою здатність
покладатися на себе.

Чи стає тобі бодай трішки краще?

У тебе може постати запитання: «Чи стає мені бодай трішки
краще? Чи завжди я так реагуватиму на свою сім’ю?» Так, тобі стає
краще і так, ти завжди так реагуватимеш на свою сім’ю. Тому раджу
відмовитися від будь-якої надії на те, що одного дня ти зцілишся.
Розрив стосунків із сім’єю — це дуже велика втрата. Прийняття цього
факту не є чимось поганим. Те, що ти переживаєш біль, джерелом
якого є твої травми, не означає, що ти не рухаєшся вперед чи не
виконуєш своєї роботи. Ти продовжуєш жити, маючи певні невирішені
питання. Було б чудово, якби можна було викреслити пережите й
рухатися далі так, ніби нічого не сталося, але людське життя
влаштоване інакше.

Інсайт:
Повне зцілення не приходить тоді, коли зникає біль. Повне зцілення
приходить тоді, коли ти активно лікуєш свій біль.

Твоє зцілення приходить через усвідомлення, а усвідомлення —

через переживання й аналіз. Так буде завжди. Гарантую, що чим
більше ти зцілюватимешся, вчитимешся, розбиратимешся й
пізнаватимеш себе, тим легше тобі буде згодом справлятися зі своїм
емоційним болем і почуттям розчарування. Чим більше мудрості ти
здобудеш, тим міцнішим буде твій зв’язок із собою та іншими. У
процесі зцілення у тобі розвиватиметься більш реалістичне бачення
того, ким ти є на шляху до визволення від рідних, які скривдили тебе.
Для більшості людей сім’я є тією платформою, з якої вони
починають своє життя й до якої повертаються по підтримку. У твоєму
випадку це не так. Ті з нас, хто дистанціювався від своєї сім’ї, мають
жити трохи інакше, але це не означає, що ми не можемо мати таке саме
здорове або навіть здоровше життя, ніж інші — ті, хто виріс у більш
здоровій атмосфері. Чому? Тому що ти самостійно навчився
покладатися на себе.

Інсайт:
Мудрість — це біль, який було зцілено.

Під час процесу зцілення ти вчишся фокусуватися, що допомагає

тобі впоратися з твоїм засадничим почуттям тривожності. Тепер твоїм
фундаментом є власна рішучість зцілитися, а не сім’я, яка тебе
виховала. Така рішучість значно стійкіша, ніж той жорстокий
фундамент, на якому ти виріс. Вкладаючи в особистісний розвиток, ти
змінюєш своє мислення, яке, замість спроб пристосуватися до
божевілля твоєї сім’ї, спрямовує свої зусилля на стабільний процес
твого зростання. Процес зцілення то пришвидшується, то
сповільнюється. Втім, можу тебе запевнити, чим більше ти
зцілюватимешся, тим слабшим ставатиме твоє почуття невпевненості в
собі й токсичного сорому, тим більше ти довірятимеш і
покладатимешся на себе.

Відмова від помсти

У міру того, як твої почуття розчарування, болю і неприязні до свої
сім’ї ставатимуть слабшими, ти помітиш, що почуваєшся більш
живим, ніж будь-коли раніше. На щастя, ти, ймовірно, вже зрозумів:
помста на твоїх рідних не діє. Конфлікти, в яких їм немає рівних,
дають їм можливість процвітати. Однак не варто карати себе за
бажання помститися. Мріяти про помсту сім’ї, яка завдала тобі стільки
болю,— природно й навіть здорово. І взагалі, раджу тобі мріяти про
неї!
 Можу сказати: мрії про помсту, в яких я уявляла, що моїм рідним,
через їхні дії, було так само боляче, як і мені, допомогли мені. Це
викликає почуття балансу. Однак у своїх мріях я помітила одну
помилку: я уявляла, ніби моя сім’я дійсно відчуває біль, який вона
завдала мені, усвідомлює його, а потім розкаюється в тому, що
зробила. На жаль, у реальному житті це трапляється не дуже часто.
Усе-таки мрії здатні зцілювати, бо вони можуть дати тобі певне
відчуття завершеності, а також усвідомлення того, що помста не є
дієвим рішенням, якщо ти дійсно хочеш рухатися вперед. Помста
змушує тебе озиратися в минуле, а не дивитися в майбутнє. Якщо
зцілення ти шукаєш у минулому, воно буде залежати від зовнішніх
чинників. Якщо ти повіриш, що можеш покластися на себе, ти
приймеш те, що зцілення завжди лежить у твоєму майбутньому, а не в
минулому.
Нехай метою твого життя стане пошук і творення щастя, про яке ти
мрієш і на яке заслуговуєш. Якщо ти прагнеш помститися, ти досі
залежиш від необхідності отримати бодай якусь реакцію від своєї
сім’ї, яка б тебе задовольнила. Якщо твоєю метою є особисте щастя й
розвиток, то, щоб досягти бажаного, ти маєш покладатися лише на
власні сили.

Розрада чи реванш
Розрада — це перемога, за якої нещасний (з якого зробили цапа-
відбувайла, над яким знущалися) досягає успіху, незважаючи на
перешкоди, які безкінечно і стратегічно розставляла на його шляху
деструктивна сім’я. Найбільшою твоєю втіхою є розрив стосунків —
позбавлення сім’ї можливості маніпулювати, завдавати тобі шкоди й
контролювати твоє життя.
Розрада — це внутрішній процес (ти), а не зовнішній (вони).
Розрада — це те почуття задоволення, джерелом якого є твій
особистісний розвиток. Це момент розсіяння туману неясності,
основою якої є страх, характерний для токсичної сімейної системи, а
також момент, коли у твоєму житті починають відбуватися дива.
Можу сказати, що моє життя значно покращилося після
дистанціювання від моєї сім’ї, адже завдяки дистанціюванню в мене
з’явилися навички, необхідні для відновлення. Коли зцілююсь я,
зцілюється й моє життя. Кожен новий чудовий дар, диво чи
можливість, які приходять у моє життя, спричиняють почуття каяття,
почуття того, що мій біль помітили, що мене десь хтось почув і
зрозумів. Ти переживаєш подібне. Це те почуття, коли ти розумієш:
твій голос має значення. Тепер мій голос — це інструмент, який я
використовую для покращення життя інших. Я отримала велику
нагоду викласти свої думки на папері; поділитися особистою історією,
знаннями, освітою, досвідом і пошуками з найкращими, спраглими й
гідними серцями, які бажають зцілитися завдяки тому, що написано в
цій книзі. Можливо, я не була важливою у своїй сім’ї, але, як і ти, я
важлива в цьому світі. Найбільша розрада — бути готовим до змін.
Зосередься на собі, своїх цілях і на тому способі життя, який ти для
себе обрав.

Розширюй свої можливості

Відповідальність за своє життя дарує можливості. Коли
деструктивні рідні більше не впливають на твоє почуття гідності,
рішення або емоції, ти отримуєш емоційну й ментальну свободу,
необхідну для відчуття щастя, бути творчим, розкутим і, найголовніше,
мати спокій. Настала твоя черга. Більше не потрібно ні чекати, ні
догоджати, ні переживати, ні бути підвладним почуттю сорому,
провини чи обов’язку. Твої здібності й сила здатні здивувати тебе
самого. Ти виявився достатньо сильним для розриву зв’язку з
фундаментом. Нічого вагомішого за такий вчинок немає. Тепер ти
можеш видихнути, адже найважчу частину шляху ти вже пройшов.
Твоя сім’я була найбільш складною й найбільш важливою групою
людей, яких тобі будь-коли доводилося викреслювати зі свого життя.
Ти, як і кожен, кому доводилося розривати стосунки, маєш
особливі риси, які ти несеш у цей світ і якими маєш право пишатися:
• ти не боїшся дивитися правді в очі;
• ти не боїшся говорити правду;
• ти готовий до важкої емоційної праці заради пізнання себе;
• ти небайдужий до потреб інших;
• ти віриш, що твої почуття допоможуть тобі зцілитися;
• ти обираєш спокій, а не проблеми;
• ти довіряєш своїм інстинктам;
• ти помічаєш брехню, замовчування й недотримання обіцянок;
• ти більше не догоджаєш іншим;
 • ти маєш здорові кордони;
• у тебе велике й чуйне серце;
• ти прагнеш допомагати іншим;
• ти сміливий;
• ти самостійний.
Почуття задоволення, яке виникає від усвідомлення себе й рішень,
які ти ухвалив задля почуття безпеки і прагнення відчути позитивні
емоції, не є егоїстичним, неправильним чи самолюбним. Ти змушений
проявляти сміливість. Тобі вже не потрібно бути таким сміливим, як
колись, у дитинстві; тепер сміливість є невід’ємним складником твого
характеру. Оточенню не обов’язково знати, що ти пережив,— вони й
так відчують твою сміливість. Якщо ти вірний собі, люди відчувають
твою сміливість. Щоб залишитися вірним собі, ти готовий бути
непопулярним у сім’ї.

Нарешті вільний
Як уцілілий, ти витримав тягар дисфункції своєї сім’ї, тому час від
часу ти маєш захоплюватися власною стійкістю. Твоя сім’я не лише не
зламала тебе, але й, сама того не знаючи, навчила тебе бути стійким,
вміти справлятися з емоційним болем і знайти в собі сили врешті-решт
позбутися її негативного впливу. Відверто кажучи, ти переграв свою
сім’ю. Твою чутливість і бажання догодити заради завоювання любові
твої рідні помилково сприймали як слабкість, яку можна використати.
Вони наївно вважали, що ти ніколи не шукатимеш відповідей поза
межами їхнього контролю і впливу й одного дня здобудеш свободу. Та
ти це зробив! Мої тобі вітання! Це неабияке досягнення.
Одна жінка, побачивши рекламу моєї першої книги в Instagram,
прокоментувала: «Приголомшливо! Я мушу прочитати цю книгу.
Дякую, що знайшли в собі сміливість написати й поділитися нею зі
світом, адже чимало з нас переживають подібне й бояться наслідків
або можливої реакції на розрив стосунків. Нетерпляче чекаю, коли
зможу її прочитати». Інша жінка, яка відгукнулася на ту саму рекламу,
написала: «Я мушу її прочитати. Приємно усвідомлювати, що ти не
самотня у прагненні розірвати токсичне коло». Ти не самотній. (Певно,
нам, як тим, хто пережив насильство, варто започаткувати рух
#НеСамотній (#NotAlone) для того, щоби знайти одне одного).
 Своє особисте й дослідницьке життя я оприлюднюю для тебе.
Написання книг не приносить мені жодної видимої користі, адже воно
лише ще більше дратує і злить мою сім’ю. Свої книги я пишу для
можливості стати вільною. Лише уяви, як сильно твоє вміння
толерантно ставитися й інтуїтивно відчувати інших допоможе тобі в
суспільстві, якщо ти будеш вільний від контролю й маніпуляцій із боку
сім’ї. Завжди можна знайти щось хороше, якщо шукати його. Я б не
була собою — авторкою цієї книги, яка допомагає людям у всьому світі
й постійно працює над своїм зціленням,— якби мала бодай якусь
подобу іншого життя. Я вношу зміни в життя інших, які так
відчайдушно хотіла, щоб хтось, будь-хто, вніс у моє життя.
Я радію, віддаючи те, чого ніколи не отримувала сама, й
усвідомлюючи, скільком моїм читачам після прочитання моїх книг
стало легше і краще на душі. Мені приємно думати про те, скільки з
вас почуваються почутими, люблячими і прийнятими бодай кимось.
Можливо, тепер ти знаєш, що ти не самотній. Тебе хтось слухає. Я
слухаю. Мовчазну епідемію розриву стосунків із токсичною сім’єю я
зробила публічною. Якби ти виріс в іншій сім’ї, ймовірно, ти пережив
би менше болю, але заразом ти був би менш проникливим, тямущим і
далекоглядним. Тому використовуй здобуті знання сповна. Не потрібно
приписувати своїм токсичним рідним або їхнім образам успіхи, яких
ти досягнув у житті. Ти сам через усе пройшов, тому вся заслуга
належить тобі.
Я поважаю й захоплююся тобою.
 ПОДЯКА

Я
хотіла би подякувати чудовій команді New Harbinger Publications
за її віру в цю книгу. Чимало дорослих, які пережили токсичний
вплив рідних, почуваються покинутими й самотніми. Я вдячна,
що знайшлося видавництво, яке наважилося заговорити про цю
мовчазну епідемію для подальшої боротьби з нею й заохочення людей
зробити все можливе, щоби насильство в сім’ї закінчилося на них.
Особливу подяку хочу висловити Дженніфер Холдер і Елізабет
Холліс Хансен за те, що допомогли мені зробити цю книгу
максимально якісною. І процес редагування, і обговорення її з вами
приніс мені величезне задоволення. Ви допомогли мені відчути
справжній і непідробний зв’язок із собою і з моїм посланням. Я вірю,
що завдяки нашим спільним зусиллям для кожного, хто читає сторінки
цієї книги, вона стане прекрасним путівником. Дякую за вашу
відданість, час і щиру підтримку мого послання.
Я хотіла би відзначити свою дисфункційну сім’ю, адже якби не те
життя, яке в мене було, я не була б тією людиною, якою я є сьогодні,
жінкою, відображення якої викликає в мене щиру любов. Ваша
нелюбов до мене змусила мене полюбити себе, за що я вам вдячна.
Друзі й близькі, дякую за те, що підтримували мене у важкі
хвилини. Дякую за ваш час, терпець і свободу, яку ви мені дали. Вони
відігравали і відіграють важливу роль у моєму процесі жалю й росту.
Ваша любов до мене окрилює мене й нагадує мені, що я гідна любові.
Такі нагадування є життєво важливими, адже стосунки з вами
зцілюють мою душу.
Найбільшу й найщирішу подяку адресую моїй доньці Лондон.
Бракує слів, щоб описати ту любов, яку я відчуваю до тебе, а також те,
наскільки твоя присутність у моєму житті надихнула мене ніколи не
поводитися з тобою так, як поводилися зі мною. Жодних маніпуляцій,
крихітко. Єдина мова, якою ми спілкуємося,— це любов. Я цінувала,
ціную й цінуватиму кожну мить життя, проведену з тобою.
 ~~~

Докторка наук Шеррі Кемпбелл є ліцензованою психологинею, яка

допомагає здоровим людям розривати стосунки з токсичними людьми,
які є в їхньому житті. Вона — національно визнана фахівчиня з питань
сімейного дистанціювання, мотиваційна спікерка, колишня
радіоведуча власного шоу, яке транслювалося на BBM Global Network і
Tune-In Radio, інфлуенсерка, а також експертка, статті якої регулярно
публікують у ЗМІ.
Авторка передмови Венді Т. Бехарі (фахівчиня з медико-соціальної
роботи) є засновницею й директоркою Центру когнітивної терапії в
Нью-Джерсі, членкинею-засновницею Академії когнітивної терапії й
авторкою книги «Роззброєння самозакоханого» (Disarming the
Narcissist).

Важливий посібник із розриву токсичних сімейних стосунків

Маєш токсичного члена сім’ї? Уже розірвав чи ще тільки плануєш
розірвати стосунки з тією людиною? Процес розриву стосунків із
батьками, братами / сестрами чи іншими рідними може бути болісним
і спричиняти почуття провини й невпевненості. Однак рішення
розірвати такі нездорові стосунки може також значно підвищити твій
добробут і покращити твоє життя. Цей просякнутий співчуттям
посібник допоможе тобі зробити вибір, відчуваючи гордість,
упевненість і віру у свої сили.
У книзі «Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»
йдеться про ефективні інструменти для встановлення кордонів,
подолання осуду й невпевненості в собі після розриву стосунків із
токсичним членом сім’ї. Ти знайдеш стратегії, які допоможуть тобі
позбутися почуття сорому й ганьби, відпустити негативні емоції й
перестати ставити особисті потреби на останнє місце. А
найголовніше — у тебе сформуються навички, які допоможуть тобі
підвищити рівень самостійності, стати впевненішим у собі й
поставити турботу про себе на чільне місце. Ти зможеш позбутися
впливу токсичного члена сім’ї. Ця книга стане твоїм путівником.
«Унікальний і життєвий підхід до того, чим насправді є розрив
із токсичними родичами…
 Ця книга допоможе тобі відчути те, що тобі ніколи не
дозволяли ні відчувати, ні говорити».

— Джек Кенфілд, співавтор серії книг «Курячий бульйон для душі.

Думай позитивно. 101 історія, що мотивує».
Примечания
 1
Adcox S. What Is Family Estrangement? Verywell Family 2021: July
02, 2021. URL: https: / / www.verywellfamily.com / breakdown-of-family-
estrangement-1695444.

(<< back)
 2
Shahida A. Healing the Adult Children of Narcissists: Essays on the
Invisible War Zone. SCW Archer Publishing, 2019. 345 p.

(<< back)
 3
Stand Alone. Hidden Voices: Family Estrangement in Adulthood.
University of Cambridge (n.d.). URL: http: // standalone.org.uk / wp-
content / uploads / 2015 / 12 / HiddenVoices.-Press.pdf.

(<< back)
 4
Там само.

(<< back)
 5
Cloud H., Townsend J., Boundaries: When to Say Yes, How to Say No,
to Take Control of Your Life. Grand Rapids, MI: Zondervan, 1992. 320 p.

(<< back)
 6
Там само.

(<< back)
 7
Restrepo S. Brené Brown: The Call to Courage. Netflix documentary
2019.

(<< back)
 8
Forward S. Toxic Parents: Overcoming Their Hurtful Legacy and
Reclaiming Your Life. New York: Bantam, 1990. 324 p.

(<< back)
 9
Cherry K. Erik Erikson’s Stages of Psychosocial Development.
VeryWell Mind 2020: June 16, 2020. URL: https: //
www.verywellmind.com / erik-eriksons-stages-of-psychosocial-
development-795740 /.

(<< back)
 10
Forward S., Buck C. Toxic Parents. 2002. 324 p.

(<< back)
 11
Там само.

(<< back)
 12
Sullivan R., Lasley E.N. Fear in Love: Attachment, Abuse, and the
Developing Brain. Cerebrum 2010: September 1, 2010. URL: https: //
www.ncbi.nlm.nih.gov / pmc / articles / PMC3574772 / ?report=classic.

(<< back)
 13
Bessel van der Kolk. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and
Body in the Healing of Trauma. New York: Penguin Books, 2014. 464 P.

(<< back)
 14
Там само, 133.

(<< back)
 15
Cherry K. Erik Erikson’s Stages of Psychosocial Development.
VeryWell Mind 2022: August 02, 2022.

(<< back)
 16
Walker P. Complex PTSD: From Surviving to Thriving: A Guide and
Map for Recovering from Childhood Trauma. Lafayette, CA: Azure
Coyote, 2013. 374 p.

(<< back)
 17
Westover N. Educated. New York: Random House, 2018. 352 p.

(<< back)
 18
Brown B. Braving the Wilderness: The Quest for True Belonging and
the Courage to Stand Alone. New York: Random House, 2017. 208 p.

(<< back)
 19
Anderson S. The Journey from Abandonment to Healing: Turn the End
of a Relationship into the Beginning of a New Life. New York: Berkeley
Books, 2014. 352 p.

(<< back)
 20
Там само.

(<< back)
 21
Thomas S. Exposing Financial Abuse: When Money Is a Weapon. New
York: MAST Publishing House, 2018. 237 p.

(<< back)
 22
Tudor H. G. Manipulated. Oklahoma City: Insight Books, 2015. 101 p.

(<< back)
 FB2 document info

Document ID: 8d0ad224-d316-4a2a-bc25-604d3b71433d

Document version: 1
Document creation date: 23.3.2023
Created using: calibre 6.14.1, FictionBook Editor Release 2.6.7
software

Document authors :

Гутман
 About
This file was generated by Lord KiRon's FB2EPUB converter version
1.1.7.0.
(This book might contain copyrighted material, author of the converter
bears no responsibility for it's usage)
Этот файл создан при помощи конвертера FB2EPUB версии 1.1.7.0
написанного Lord KiRon.
(Эта книга может содержать материал который защищен авторским
правом, автор конвертера не несет ответственности за его
использование)
http://www.fb2epub.net
https://code.google.com/p/fb2epub/