У буденній свідомості досить часто ототожнюються поняття «людина»,

«особистість», «індивід», «особа». У соціології ж ці поняття як синоніми не

використовуються і достатньо чітко розрізняються.
Термін «людина» вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до
людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Тобто
поняття людини вказує на якісну відмінність людей від тварин, на людину — продукт
природи, і слугує для характеристики всезагальних, притаманних всім людям якостей і
особливостей, що знаходить свій вияв у назві «homo sapiens», або «людина розумна».
Термін «особистість» служить для характеристики соціального в людині. Якщо
«людина» — це передусім продукт природи, то «особистість» — продукт суспільства. Але
було б спрощенням розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку. У соціології,
особливо сучасній, особистість трактується переважно як суб’єкт суспільних процесів,
тобто їх активний діяч і творець. Ця активна творча діяльність стає можливою і
продуктивною завдяки опанування особистістю успадкованої від попередніх поколінь
культури. Водночас, на думку соціолога Олени Якуби, не можна відмовлятися від
урахування біологічних особливостей людини, здатних опосередковано впливати на
формування соціальних властивостей індивіда. Особистість, на її думку, доцільно
визначити як усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під
впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до
яких вона належить і в життєдіяльність яких включається. Тому предметом дослідження в
соціології є «homo socius» — «людина соціальна».
Термін «індивід» вживається у значенні «конкретна людина», одиничний
представник людського роду, коли необхідно наголосити, що йдеться не про все людство
загалом і не про будь-яку людину в ньому. Індивід є основою формування особистості.
Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його
людських властивостей. Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистість
завжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті якості, які притаманні даній
людині. Звідси, кожна людина, з одного боку, — індивід (один із роду людей), а з іншого —
особистість (людина, яка має свою індивідуальність). І якщо поняття «людина» та «індивід»
об'єднують всіх людей, то «особистість» відрізняє їх один від одного.
Наука не може дійти до вивчення кожної окремої людини, індивіда, вона оперує
загальними поняттями. В аналізі місця й ролі людини в системі суспільних відносин
найбільш прийнятним поняттям є поняття «особа». Особа – це окрема людина («людський
індивід») як свідомо-вольовий учасник взаємовідносин людей, суб’єкт суспільних відносин,
який має певні соціальні й природні якості.
Але у сфері права, у спеціально-юридичній термінології під категорією «особа» може
розумітись не тільки людина. Юристам відомо, що суб’єкти цивільного права, учасники
цивільно-правових відносин – «особи». Другий розділ чинного Цивільного кодексу України
має назву «Особи» і вказує на їх види – «фізичні особи» (ст. 24), тобто люди, і «юридичні
особи», котрі, на відміну від людей, є не «природніми», а «штучними» явищами. Відповідно
до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою «є організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку».
Під особистістю розуміється усталена сукупність соціально значущих якостей
людини, що характеризують її як члена певного суспільства, соціуму, спільноти тощо.
Особистість – це конкретна людина з огляду на її культуру, характер, поведінку, – людина
як носій певної моралі, моральних принципів, переконань, певних властивостей, поглядів
тощо. У даному плані відповідним інтерпретаційним прикладом зі сфери права може бути
класичне речення «врахування особистості злочинця при призначенні покарання»
(враховується «позитивна характеристика з місця роботи», «сімейний стан» тощо).
Зазначене речення-приклад, при певному логічному перетворенні, може навіть підкреслити
головну смислову особливість понять «особа» і «особистість». Змістовна відмінність даних
термінів стає абсолютно наочною, якщо сказати так: «врахування особистості особи, що
вчинила злочин, при призначенні покарання».