Даша путішествінніца наша

Травматичний шок і
синдром тривалого
здавлювання
Хирургия
Ужгородский национальный университет (УжНУ)
29 pag.
Document shared on www.docsity.com

Downloaded by: oleksij-dyadenchkk (j120tttrv@gmail.com)
Травматичний шок.
Синдром тривалого
стиснення.
Підготувала
студентка
4 курсу 16
підгрупи
ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК - ЦЕ ВИКЛИКАНИЙ
ТРАВМОЮ ВАЖКИЙ, НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ ЖИТТЯ СТАН
ПОТЕРПІЛОГО

Шок - це типовий, патологічний процес, що фазово
розвивається, а також виникає внаслідок розладу
нейрогуморальної регуляції, викликаних
екстремальними впливами (механічна травма, опік,
електротравма та інші) і характеризується різким
зменшенням кровопостачання тканин, непропорційних
рівню обмінних процесів, гіпоксією і пригніченням.
Чинники виникнення шоку:

-зменшення об'єму циркулюючої в судинах
крові;
-недостатня продуктивність серця, його
помпової функції;
-втрата судинами здатності до автономної
регуляції тонусу і розподілу крові.

Травматичний шок найчастіше виникає внаслідок великих та комбінованих
пошкоджень із крововтратою. У разі комбінації поранення кісток і органів
черевної порожнини травматичний шок розвивається у 80-100% постраждалих.
При пораненнях і ушкодженнях тазу крововтрата досягає 2,5 л, при
ушкодженнях кінцівок – до 2 л. Саме втрата великих об’ємів крові і сильне
больове подразнення є основними факторами, що викликають шок.
Розвитку травматичного шоку сприяють нервова та фізична втома, переляк,

охолодження, наявність хронічних захворювань (туберкульозу, хвороби серця,
обміну речовин тощо). Шок часто спостерігається у дітей, які погано переносять
крововтрату, та літніх людей, які дуже чутливі до больових подразнень.
Шок може виникнути одразу після травми, але можливий і пізній шок – через 2-4
години, частіше за все внаслідок неповного проведення протишокових заходів
та його профілактики.
Травматичний шок зустрічається у 5-10 % травмованих, та у 30-50 % потерпілих

з тяжкими травмами.
Летальність при травматичному шоці від 10 до 40 %.

Стадії травматичного шоку
Нейроендокринна (рефлекторна) →
пусковий механізм шоку;
Серцево-судинна (гемодинамічна) →
централізація кровообігу;
Метаболічна → гіпоксія клітин, ацидоз →
некроз клітин .

Клінічна класифікація шоку:
первинний, виникає безпосередньо після
травми;
вторинний розвивається переважно під
дією допоміжних агресивних зовнішніх чи
внутрішніх чинників
(температурних, больових подразнень);

КЛІНІЧНА КАРТИНА
В перебігу травматичного шоку є дві фази.
Перша фаза – еректильна, виникає у момент травмування.
Внаслідок надходження больових імпульсів від зони ураження виникає
різке збудження нервової системи, підвищується обмін речовин, у
крові збільшується вміст адреналіну, прискорюється дихання,
спостерігається спазм кровоносних судин, посилюється діяльність
ендокринних залоз (гіпофіза, надниркових залоз). Ця фаза шоку дуже
короткочасна і проявляється вираженим психомоторним збудженням.
Згодом захисні властивості організму виснажуються, компенсаторні
можливості згасають і розвивається друга фаза – торпідна (фаза
загальмованості). В цій фазі виникає пригнічення діяльності нервової
системи, серця, легенів, печінки, нирок.
Токсичні речовини, що накопичуються у крові, викликають параліч
судин та капілярів. Знижується артеріальний тиск (АТ), надходження
крові до органів різко зменшується, посилюється кисневе
голодування. Все це дуже швидко може призвести до загибелі
нервових клітин та смерті постраждалого.

Клінічні прояви торпідної фази шоку:
I ступінь – легкий шок
Хворий загальмований, маскоподібне обличчя,
температура тіла нормальна, больова чутливість
знижена. Частота пульсу до 100 хв, систолічний АТ
вище 95 мм рт. ст. ЧДД – 25 за хв
II ступінь – шок середньої важкості
Загальмованість, млява реакція на навколишнє,
шкіра бліда, холодна, зіниці слабо реагують на
світло. Частота пульсу 120-140 хв, систолічний АТ
нижче 70-90 мм рт. ст. ЧДД до 30 хв, дихання
поверхневе.
III ступінь – важкий шок
Хворий на запитання відповідає неохоче, шкіра та
слизові ціанотичні, холодний дрібний піт, зіниці
розширені, мляво реагують на світло, сухожильні
та шкірні рефлекси знижені.Пульс більше 130 хв,
ниткоподібний, систолічний АТ 70-50 мм рт. ст.
Задишка до 40 хв.
Важкий шок, при подальшому посиленні процесу
перетворюється на термінальний стан (IV ступінь).

Термінальний стан- в залежності від ступеня пригнічення життєвих
функцій поділяють на передагонію, агонію і клінічну смерть.
Передагонія характеризується різко зниженим (нижче 50 мм рт. ст.)
АТ, відсутністю пульсу на периферичних артеріях, частим
поверхневим чи періодичним диханням по типу Чейн-Стокса, чи
Біота), різкою блідістю чи синюшністю шкірних покривів. Свідомість
відсутня чи поплутана.
Агонія: відсутність свідомості, дихання рідке, судомне, з відкритим
ротом з різким вдохом і швидким видохом (гаснінг-дихання) з
участю допоміжних м'язів. Очні рефлекси відсутні та реакція на
зовнішні впливи. Не контрольований сечопуск і дефекація.
Визначається брадиаритмія.
Клінічна смерть: відсутня свідомість, зупинка серця, відсутнє
дихання, арефлексія, розширені зрачки, які не реагують на світло.
Період клінічної смерті триває 5-7 хвилин (якщо не надавати
допомогу), а потім наступає біологічна смерть.

Діагностика шока:
1.Визначення артеріального систолічного та
діастолічного тиску.
2. Пульс.
3. Визначення центрального венозного тиску
(ЦВТ) (в нормі 40-100 мм вод. ст.).
4. Визначення погодинного діурезу (в нормі
25-30 мл).
5. Визначення електролітів крові.
6. Визначення ОЦК.

Діагностика шоку:
Тест наповнюваності капілярів, або симптом «білої плями», дозволяє
оцінити капілярну перфузію. Його проводять шляхом натискання на ніготь
пальця, шкіру чола, мочку вуха. У нормі колір поновлюється через 2 сек. ,
при «+» пробі – через 3 і більше секунд.
Центральний венозний тиск (ЦВТ) – показник тиску наповнення правого
шлуночка, що відображає його насосну функцію. У нормі ЦВТ коливається
від 6 до 12 см водяного стовпа. Зниження ЦВТ нижче цих меж свідчить про
гіповолемію. При дефіциті ОЦК один літр ЦВТ зменшується на 7 см. вод. ст.
Погодинний діурез – відбиває рівень тканинної перфузії чи ступінь

наповнення судинного русла. У нормі протягом години виділяється 0,5 – 1
мл/кг сечі. Зниження діурезу менше 0,5 мл/кг/година свідчить про
недостатнє кровопостачання нирок.

Об‘єм діурезу при шоці
І- ІІ ступінь важкості шоку - діурез
становить менше ніж 20 - 30 мл на
год;
III - IV важкості шоку - діурез
зменшується до 10 - 0 мл на 1 год.

Перша медична допомога надається на місці катастрофи або на полі бою у вигляді
само- та взаємодопомоги. Першу медичну допомогу у військово-польових умовах може
надавати санітар або санітар-інструктор. Необхідно зупинити зовнішню кровотечу за
допомогою здавлюючої пов’язки або джгута, виконати знеболення, іммобілізацію
травмованої кінцівки підручними засобами, накласти асептичні пов’язки на відкриті рани
та місця опіків.

Перша медична допомога надається на місці катастрофи або на полі бою у
вигляді само- та взаємодопомоги. Першу медичну допомогу у військово-
польових умовах може надавати санітар або санітар-інструктор. Необхідно
зупинити зовнішню кровотечу за допомогою здавлюючої пов’язки або джгута,
виконати знеболення, іммобілізацію травмованої кінцівки підручними
засобами, накласти асептичні пов’язки на відкриті рани та місця опіків.

Долікарська допомога надається фельдшером, який контролює правильність
проведених заходів та усуває наявні недоліки.
Доцільно послідовно виконати такі дії:
зупинити кровотечу шляхом накладання джгута, стискуючої пов’язки, тампонади рани
тощо. У разі підозри на внутрішню кровотечу – холод на уражену ділянку;
забезпечити прохідність дихальних шляхів (видалити сторонні тіла з верхніх
дихальних шляхів, надати потерпілому положення, що виключає попадання в дихальні
шляхи вмісту шлунка);
знеболити: ввести хворому анальгетики (ненаркотичні, а при тяжкому пораненні –
наркотичні); ушкодженій кінцівці надати положення, при якому створюється менше
умов для посилення болю; провести надійну іммобілізацію ушкодженої частини тіла. За
відсутності або недостатній ефективності знеболювальних засобів постраждалому
можна дати випити небагато алкоголю: 30-50 мл спирту, 100-150 мл горілки або
коньяку, 200-300 мл вина (про це потрібно повідомити співробітників швидкої допомоги
або стаціонару, куди буде доправлений постраждалий);
у разі наявності пошкоджень на тілі потрібно провести заходи з профілактики
ускладнень: закрити наявні рани первинною пов’язкою, виконати транспортну
іммобілізацію у випадках переломів або великих пошкоджень тканин;
зігріти потерпілого – укутати теплими речами, щоб уникнути переохолодження, яке є
додатковим шокогенним фактором. Особливо важливо про це пам’ятати у холодну
пору року і при наданні допомоги дітям;
потерпілому у свідомості, якщо у нього виключена травма черевної порожнини, можна
дати гарячий солодкий чай, рясне пиття (1/2 чайної ложки питної соди і 1 чайну ложку
кухонної солі на 1 л води);
дуже важливо створити обстановку психологічного комфорту – пораненого необхідно
заспокоїти, вселити впевненість у сприятливому перебігу подій.

Дії, які повинні бути виключені при травматичному шоку:
постраждалого не можна залишати самого;
не можна без гострої необхідності переносити потерпілого. Якщо
це все-таки є необхідним заходом, то діяти потрібно вкрай
обережно – це дасть змогу виключити додаткове травмування і
погіршення загального стану пацієнта;
не можна витягати з рани осколки, ніж та інші предмети – це
може посилити біль, кровотечу, шоковий стан;
у жодному разі не можна намагатися вправляти самостійно або
випрямляти пошкоджену кінцівку – це може поглибити
травматичний шок внаслідок посилення кровотечі і болю;
у жодному разі не можна поїти і годувати пацієнта з
пошкодженими органами черевної порожнини. Хворому з
травмою живота можна лише змочувати губи вологою хусткою.

Перша лікарська допомога постраждалим у стані травматичного шоку включає
такі дії:
1. Оцінка стану постраждалого, показників вітальних функцій (дихання, кровообігу)
та, у разі необхідності, початок реанімаційних заходів.
2. Контроль правильності проведених фельдшером заходів та усунення зазначених
недоліків.
3. Оцінка ступеня тяжкості травматичного шоку та тяжкості крововтрати.
Транспортування в стаціонар постраждалого у шоковому стані повинне бути вкрай
обережним, щоб не завдати йому нових больових відчуттів та не збільшити тяжкість
шоку. Краще за все транспортувати у спеціальній реанімаційній машині, в якій можна
проводити ефективні заходи, спрямовані на ліквідацію порушень показників
гемодинаміки і дихання та боротьбу з болем.

Невідкладні заходи під час транспортування постраждалого:
оцінити вітальні функції (дихання, пульс, АТ). У разі необхідності
провести реанімаційні заходи: штучне дихання та масаж серця;
виконати зупинку зовнішньої кровотечі (якщо це не було зроблено на
попередньому етапі);
встановити катетер у вену (якщо цього не було зроблено раніше).
Цей захід є обов’язковим у випадку, коли у постраждалого
діагностується травматичний шок ІІ ступеня тяжкості та вище. При
тяжких пораненнях та ознаках вираженої крововтрати (ІІІ-ІV клас)
часто потрібно катетеризувати 2-3 вени для того, щоб проводити
інфузію у високому темпі;
розпочати інфузію кристалоїдів (0,9% NaCl, розчин Рінгера,
реосорбілакт1). При цьому слід пам’ятати важливе правило:
Ніколи не починайте інфузійну терапію з введення колоїдних
розчинів!

Реанімаційне відділення стаціонару:
1. Усунення нервово-больового компонента ушкодження: введенням наркотичних
та ненаркотичних анальгетиків, місцева анестезія розчином новокаїн,
нейролептанальгезія - введення дроперидолу та фентанілу лікувальний наркоз.
2. Усунення наслідків крово-, плазмовтрати; поповнення ОЦК:
*Інфузійні середовища: ізотонічні кристалоїдні розчини (0,9 % розчин NaCl, розчин
Рінгера, Трисоль),р-н глюкози 5%, колоїди.
*Об'ємозамінні розчини: для покращення реологічних властивостей крові
(Поліглюкін, Реополіглюкін ),інфузійні середовища із газотранспортною функцією
(Рефортан).
*Трансфузійні середовища: природні колоїдні об'ємозамінні розчини:
свіжозаморожена плазма; альбумін, Еритроцитарна маса.
*Катетеризація периферичної вени та центральних вен.
3. Усунення розладів газообміну: штучна вентиляція легень.
4. Усунення метаболічних порушень:
*купірування ацидозу (розчин Натрію бікарбонату 4% внутрішньовенно крапельно)
*поліпшення реологічних властивостей крові (трентал, гепарин, курантил)

*інгібітори протеолітичних ферментів - Трисоль  Вітамінотерапія (Vit C 2000мг, В1
та В6 5% - 5-7 мл, В12 - 0,01% - 1,0)
*гормонотерапія (гідрокортизон 1000 мг, тиреоїдин по 0,1 - 1-2 таб,
метилтестостерон 5% - 3-5 мл для чоловіків, синестрол 1% - 3-5 мл для жінок)

СИНДРОМ ТРИВАЛОГО РОЗЧАВЛЕННЯ (ЧАСТО
ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ ПІД НАЗВОЮ КРАШ-СИНДРОМ,
СИНДРОМ ЗДАВЛЕННЯ) – ЦЕ СТАН, ЯКИЙ РОЗВИВАЄТЬСЯ
В ПОСТРАЖДАЛОГО ВНАСЛІДОК ТРИВАЛОГО (4-8 ГОД І
БІЛЬШЕ) СТИСКАННЯ АБО РОЗЧАВЛЕННЯ М’ЯКИХ
ТКАНИН ТІЛА.

• Причинами його виникнення є тривале здавлення частин тіла
(переважно кінцівок), зазвичай уламками зруйнованих споруд,
масивами грунту, накладеним із метою зупинки кровотечі
джгутом, тривалим позиційним стисканням кінцівки масою
власного тіла внаслідок тяжких отруєнь, які супроводжуються
тривалою втратою свідомості.

Причинами його виникнення є тривале здавлення
частин тіла (переважно кінцівок), зазвичай
уламками зруйнованих споруд, масивами грунту,
накладеним із метою зупинки кровотечі джгутом,
тривалим позиційним стисканням кінцівки масою
власного тіла внаслідок тяжких отруєнь, які
супроводжуються тривалою втратою свідомості.

Класифікація синдрому тривалого здавлення (за Е.А. Нечаєвим, Г.Г.
Савицьким, 1989)
1.По виду компресії:
- різними предметами, грунтом, плитами і тд.
позиційне ( частинами свого тіла)
2. Локалізацією здавлювання:
голова
грудна клітка
живіт
таз
кінцівки(сегменти)
3. За поєднанням СТЗ з пошкодженням:
- внутрішніх органів
- кісток та суглобів
-магістрасудинних та нервів
4. За ступенем тяжкості: легка, середня, важка.
5. За клінічним перебігом:
- Період компресії
-Посткомпресійний( ранній 1-3 доби, проміжний 4-18 доби, пізній після 18
доби).
6. Комбіновані ушкодження: СТЗ і термічні ушкодження, СТЗ і радіаційні
ушкодження, СТЗ та отруєння.
У періоді компресії в більшості постраждалих зберігається
свідомість, однак виникають депресія, апатія, сонливість, інколи
збудження. Потерпілі скаржаться на біль, спрагу, задуху.
• Після звільнення кінцівки (ранній післякомпресійний період)
потерпілий скаржиться на біль в ушкодженій частині тіла, загальну
слабкість, запаморочення, нудоту, спрагу. При огляді частин тіла, які
перебували під дією компресії, спостерігаються різні трофічні зміни в
м’яких тканинах. Виникають травматичні неврити, плексити, набряк
м’яких тканин ушкоджених ділянок (супроводжується
плазмовтратою та розвитком гемоконцентрації), знижується
артеріальний тиск, виникає тахікардія. Розвивається гіперкоагуляція
та ознаки формування тромбогеморагічного синдрому. Перебіг цього
періоду характеризується ознаками ендогенної інтоксикації. Часто
спостерігаються явища дихальної недостатності (респіраторний
дистрессиндром). У крові зростає вміст калію, фосфору, міоглобіну,
сечовини, креатиніну. Зменшується кількість добової сечі. Вона
набуває лаково-червоного забарвлення, зумовлене наявністю
гемоглобіну та міоглобіну, має високу відносну щільність та кислу
реакцію. Пізніше сеча стає темно-бурою. У ній визначають велику
кількість білка, лейкоцитів, еритроцитів, циліндрів, кристалів
гематину, аморфного міоглобіну.
закономірностями перебігу цього періоду є шок, гостра ниркова
• Проміжний період характеризується проявами поліорганної
недостатності, які зумовлюють тяжкість перебігу гострої
ниркової недостатності, прогресуванням гнійно-некротичних
процесів у м’яких тканинах та ступенем ендогенної
інтоксикації. Розвиваються анемія, вторинні пневмонії,
плеврити, ателектази, міокардіодистрофія, міокардити,
токсичний гепатит, інтоксикаційний парез кишок,
тромбогеморагічний синдром та ін. • У пізньому періоді
переважають місцеві симптоми над загальними. Функції нирок
поступово відновлюються, нормалізується водноелектролітний
баланс, повністю зникає набряк ушкодженої кінцівки. У зоні
компресії виникає атрофія м’язів, контрактури, ішемічні
неврити, які супроводжуються вираженим больовим
синдромом.

Надання першої допомоги:
- перед звільненням кінцівки від здавлення накладають джгут вище
місця ушкодження.
-після звільнення від здавлення, не знімаючи джгута, бинтують від
основи пальців до джгута і тільки після цього обережно знімають
джгут.
-в/м вводять знеболюючий засіб. Забезпечують зігрівання
постраждалого ( укутують у ковдру, дають тепле пиття).
-при наявності поранень накладають асептичну повязку, при наявності
кісткових ушкоджень проводять іммобілізацію кінцівки шинами.
Терміново доправляють хворого до лікувальної установи.

-Знеболення (наркотичні анальгетики, новокаїнову блокаду - 200-400 мл
теплого 0,25% розчину новокаїну проксимальніше рівня здавлення) 
+Інфузійна терапія (обсязі не менше 2 літрів на добу – етап до моменту
розвитку гострої ниркової недостатності, розчин глюкози 5 % з вітамінами
групи B і С до 1000 мл, альбумін 5%-200 мл (5%-10%), розчин
гідрокарбонату натрію 4 % - 400 мл, дезінтоксикаційні препарати
(гемодез), низькомолекулярні декстрани (реополіглюкін, реомакродекс),
гідроксиетиленкрохмаль (ГЕК) - NB! контроль діурезу)
- Стимуляція діурезу призначенням діуретичних засобів (до 80 мг лазиксу
на добу, еуфіліну).
-Застосування дезагрегантів та засобів, що покращують мікроциркуляцію
(курантил, трентал, нікотинова кислота)
-Для профілактики тромбоутворення та ДВС-синдрому призначається
гепарин по 2500 ОД п/к 4 р/добу.
-Антибактеріальна терапія для профілактики гнійних ускладнень,
введення антибіотиків широкого спектру дії у складі новокаїнових блокад.
-Серцево-судинні препарати за показаннями.
-Для олужнення сечі та боротьби з ацидозом дають лужне пиття.
-Детоксикація через шлунково-кишковий тракт (Промивання шлунка через
зонд, ентеросорбція (пероральний прийом порошку активованого вугілля),
лікувальна діарея (сифонні клізми з відмиванням токсинів із товстої
кишки).

Хірургічне лікування
Фасціотомія
Показання до її виконання: виражений прогресуючий набряк кінцівки
з порушенням лімфо- та кровообігу (при компенсованій або
декомпенсованій ішемії)
Некректомія
Виділяють некректомії: первинну, вироблену як самостійне втручання
або на завершальному етапі фасціотомії вторинну, необхідність якої
може виникнути у віддаленому післяопераційному періоді при
прогресуванні некротичних у рані.
Ампутація
Показанням до ампутації є: травматичне руйнування кінцівки
тотальний ішемічний некроз прогресуюча ранова інфекція при
безуспішності інших методів детоксикації повторні аррозивні
кровотечі з магістральних судин при великих гнійних ранах

Дякую за
Увагу!


Даша путішествінніца наша

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Даша путішествінніца наша

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Травматичний шок і

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Чинники виникнення шоку:

Document shared on www.docsity.com

Розвитку травматичного шоку сприяють нервова та фізична втома, переляк,

Травматичний шок зустрічається у 5-10 % травмованих, та у 30-50 % потерпілих

Летальність при травматичному шоці від 10 до 40 %.

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Погодинний діурез – відбиває рівень тканинної перфузії чи ступінь

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

*поліпшення реологічних властивостей крові (трентал, гепарин, курантил)

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

Document shared on www.docsity.com

You might also like