Франсуа Куперен був представником знаменитого музичного роду Франції.

З 11
років був органістом в церкві Сен-Жерве (обов’язки - 400 служб на рік). Потім працює
в Королівській капелі Людовіка 14 (гра на клавесині, заняття з хором хлопчиків,
виступи на концертах, з часом - вчитель на клавесині для королівських дітей).
Наступна посада - придворний клаверист Людовіка 15 у Версалі.
Творча спадщина Куперена - хоч і невелика, але дуже цінна. Ці невеликі за обсягом
твори написані для одного, двох або трьох інструментів, а масштабні композиції являю
собою серію масштабних п’єс. Небагато є вокальних творів. Також писав невеликі
мотети та ніколи не обирав великі жанри, такі як меси та ораторії. Крім того, нічого не
написано для оркестру та музичного театру. Через невеликі розміри композицій
Куперен шліфував кожну з них до мілких деталей та перетворював на шедевр фантазії
та вигадливості.
Творча спадщина Куперена свідчить про продовження і французьких, і італійських
музичних традицій. Він використовував усе, що відповідало його художнім інтересам,
навіть якщо це суперечило правилам національних пріоритетів.
Автор найважливішого клавесинного трактату - “Мистецтво гри на клавесині”. У цій
роботі Куперен висвітлює питання положення корпусу, рук, розшифрування мелізмів,
використання аплікатурних принципів, вправи для розвитку рук, окремі музичні твори,
їх фрагменти та передмови до цих творів.
Основну частину творчого доробку Ф. Куперена складають твори для клавесина.
Протягом усього життя композитор створював зовсім не схожі одна на одну серії
клавесинних п’єс, що визначаються як ordres – «порядки». Двадцять сім виданих
зразків композиційної рівноваги («порядку») утворили чотири Книги, надруковані,
відповідно, у 1713, 1716, 1722, 1730 роках. Ці двадцять сім «порядків», що вміщують
233 п’єси, складають безцінний заповіт композитора.
Спираючись на досвід своїх попередників і старших сучасників, Куперен створив
оригінальний клавесинний стиль, що вирізняється тонкістю і витонченістю письма,
відточеністю мініатюрних форм (рондо або варіації), великою кількістю
орнаментальних прикрас (мелізмів), які відповідають природі клавесинної звучності.
Цей вишукано-філігранний стиль багато в чому споріднений зі стилем рококо у
французькому мистецтві XVIII ст. Французька бездоганність смаку, почуття міри,
ніжна гра фарб і звучностей панують у музиці Куперена, виключаючи підвищену
експресію, сильні та відкриті прояви емоцій. "Я віддаю перевагу тому, що мене
зворушує, тому, що вражає мене".
Більшість п'єс має програмні назви, що відображають багатство фантазії
композитора, образно-конкретну спрямованість його мислення. Це жіночі портрети
(Галантна", "Наївна", "Легковажна"), пасторальні, ідилічні сцени, пейзажі ("Очерет”,
"Бджілки", “Збиральниці винограду), п'єси-характеристики станів людини (Щасливі
думки", "Почуття"), гротескний ярмарковий театр ("Козлоногі сатири", "Пантоміма",
"Витівки фокусників"). У передмові до першої збірки п'єс Куперен пише: "Складаючи
п'єси, я завжди мав на увазі певний предмет - різні обставини мені його підказували.
Тому назви відповідають ідеям, які були в мене під час твору". Знаходячи для кожної
мініатюри свій, індивідуальний штрих, Куперен створює нескінченну безліч варіантів
клавесинної фактури - детально розробленої, повітряної, ажурної тканини.
 Перша книга творів для клавесина 1713 р. представляє зібрання п’єс, створених
протягом попередніх 20 років. Чотири з п’яти «ордрів» Першої книги діляться на дві
частини: перша містить танці, які можна назвати сюїтою, а друга складається з
харáктерних п’єс. У Першій книзі знаходиться і п’єса «Щасливі думки» (Les idées
heureuses), яку дослідники вважають автопортретом композитора:
1. Визначення характеру виконання як Tendrement, sans lenteur («Ніжно, не повільно»).
2. Використання низького регістру. Для Куперена низький регістр – це знак
приналежності твору до сфери значущого для нього та інтимного.
3. Ідея зв’язаності пальців. Ф. Куперен дає пораду виконавцям у «Мистецтві гри на
клавесині»: «Необхідно тримати пальці якомога ближче до клавіш. Потрібно
домагатися найтіснішого зв’язку між звуками під час виконання…»
4. Лютневий стиль (style luthé) - жодна нота не звучить одночасно з іншою.
Друга книга характеризується більшою внутрішньою єдністю. Вона набагато більш
експериментальна й має найвідоміші твори такі як – «Менестрандіз» і «Таємничі
барикади». У цій книзі п’єси, що утворюють кожен «ордр», менш численні, але більш
розгорнуті.
Третя книга - найбільш поетична й витончена. У ній можливості звучання клавесина
розширюються за рахунок п’єс, призначених для виконання на двох клавесинах або
використання інструмента, що супроводжує клавесин. Тут є Чотирнадцятий ордр –
один із найпрозоріших і світлих творів Куперена. Він складається з восьми п’єс:
«Закоханий соловей»; Дубль; «Перелякана коноплянка»; «Жалісні славки»
; «Соловей-переможець»; «Джульєтта» для двох клавесинів; «Дзвін Кітери»;
«Дрібниця».
Четверта книга має найбільш незвичайні та зворушливі п’єси композитора, зокрема
його власний портрет (La Couperin). Ця Книга вийшла, коли композитор був серйозно
хворий. Тому тут позначилися настрої смутку, скорботи, самотності. Особливо це
відчутно в трьох останніх ордрах. Автор експериментує з формою, шукає нові ефекти
звучання інструмента. Приховані шари розгортання його духовного життя яскраво
видно у Двадцять п’ятому ордрі, який складається лише з п’яти п'єс: «Мрійниця»;
«Таємнича»; «Монфлабер»; «Муза-переможниця»; «Блудні тіні».