Політична система Ірану

Іран — ісламська республіка. Діє конституція, схвалена на всенародному

референдумі 2-3 грудня 1979 р., з наступними поправками, прийнятими на
референдумі 28 липня 1989 р. Нова конституція замінила конституцію 1907
року, ухвалену внаслідок конституційної революції 1905 року, яка визначила
Іран як конституційну монархію.

Економічний розвиток Ірану

Іран — аграрно-індустріальна країна з розвинутою нафтовою

промисловістю. Основні галузі: нафтова і нафтопереробна, текстильна,
цементна, конструкційних матеріалів, харчова, металообробна, чорна і
кольорова металургія. У структурі промисловості Ірану провідне місце
займає гірничовидобувна промисловість, яка, зокрема, забезпечує
високий рівень прибутків від експорту нафти. Транспорт: автомобільний,
залізничний, морський, повітряний. Гол. мор. порти в Перській затоці:
Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк (нафтовий термінал), Абадан,
Бендер-Махшехр і Чахбехар у Аравійському морі. На Каспійському морі:
Ензелі, Ноушехр. Навігація здійснюється по оз. Урмія і р. Карун, яка через
Шатт-ель-Араб сполучається з Перською затокою.
Найбільшою авіакомпанією, зайнятою міжнародними перевезеннями, є
Iran air, внутрішніми — Iran Aseman Airlines. Польоти в зону Перської
затоки, Франкфурт, Лондон і Париж здійснює також компанія Kish Air. У
країні в 1999 р. діяло 288 аеропортів, з них тільки 112 мали посадочні
смуги з твердим покриттям.
Економіка Ірану— вісімнадцята у світі за обсягом національного
виробництва (ПКС). Обсяг ВВП в 2015 році склав $416,5 млрд. (ПКС: $1 357
млрд.)
Майже половина всіх бюджетних коштів (45 %) поступає від експорту сирої
нафти. Іран володіє другим за обсягом після Саудівської Аравії запасом
нафти (18 млрд тонн) і займає 5,5 % на світовому ринку торгівлі
нафтопродуктами. З 2008 року Іран торгує своєю нафтою на власній біржі в
євро і ріалах.
Останні роки особлива увага приділяється диверсифікації економіки
завдяки розвитку таких галузей як точне машинобудування, автомобільне
машинобудування, ракетно-космічна промисловість, а також індустрія
інформаційних технологій.

Політика та економіка Афганістану

Афганістан — аграрна країна. Частка продукції сільського господарства у

ВВП близько 52,6 %, промисловості — близько 25,5 % (1990). ВВП — $ 3,1
млрд(1987). ВВП на душу населення — $155-160 (1987). Головні галузі
промисловості: нафтова та газова, текстильна, хімічна, харчова, килимова.
Експорт: природний газ, сухофрукти, килими, каракуль. Імпорт: машини,
нафтопродукти, текстиль. Зовнішньоторговельні партнери — країни СНД,
Японія, Пакистан, Чехія, Словаччина, Індія. Транспорт г.ч. автомобільний.
Мережа автомобільних доріг має протяжність 21 000 км, з них 2800 км з
твердим покриттям. Прокладено два газопроводи: з Туркменістану в
Шінданд і з Узбекистану в Баграм. В Кабулі — міжнародний аеропорт.
До 1930-х років промисловість в Афганістані була надто слабо розвинена.
Після 1932 приватний Афганський національний банк (Банк-і-Меллі) почав
будівництво ряду промислових об'єктів — бавовняної фабрики в Хумрі,
цукрового заводу в Баглані і ткацької фабрики в Кандагарі.
У п'ятирічних економічних планах починаючи з 1956 акцент робився на
стимулювання державного сектора. Були споруджені або модернізовані
гідроенергетичні вузли в Суробаї, Хумрі, Наглу, Дарунті, Махіпарі і інш.
Усього вироблялося бл. 430 млн кВт·год. електроенергії, з них приблизно
58 % на ГЕС, а 42 % — на ТЕС. Були побудовані цементні заводи в Джабаль-
ус-Сіраджі і Хумрі.
У кінці 1960-х — на початку 1970-х років виникли нові галузі промислового
виробництва, включаючи виробництво родзинок і випуск м'ясних
консервів, текстильних виробів і виготовлення лікарських препаратів.
Туризм став важливим джерелом надходження валюти, в 1978 Афганістан
відвідали понад 100 тис. іноземних туристів.
Внаслідок військових дій, які тривають понад 20 останніх років економіка
Афганістану прийшла в повний занепад. Приблизно третина населення
покинула країну, і станом на початок XXI ст. на території Пакистану
залишаються бл. 1,2 млн, а території Ірану — 1,4 млн афганських біженців.
Зруйновано багато підприємств, порушені транспортні і торгові зв'язки між
окремими частинами країни і іншими державами. У 1998 вся економіка
країни, крім сільського господарства, залежала від транзитної торгівлі.
У 2016 р. країна стала членом СОТ.