МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Сумська філія
кафедра юридичних дисциплін

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
з навчальної дисципліни «Теорія держави та права»
обов’язкових компонент
освітньої програми першого (бакалаврського) рівня вищої освіти

262 Правоохоронна діяльність

(правоохоронна діяльність)

за темою – «Механізм і апарат держави»

Харків 2023
 ЗАТВЕРДЖЕНО СХВАЛЕНО
Науково-методичною радою Вченою радою Сумської філії
Харківського національного Протокол від 29.08.2023 р.
університету внутрішніх справ №7
Протокол від 29.08.2023 р. № 7

ПОГОДЖЕНО
Секцією Науково-методичної ради
ХНУВС з юридичних дисциплін
Протокол від 29.08.2023 р. № 7

Розглянуто на засіданні кафедри юридичних дисциплін Сумської філії

Харківського національного університету внутрішніх справ (Протокол
від 29.08.2023 р. № 1)

Розробник:
1. Професор кафедри юридичних дисциплін Сумської філії ХНУВС,
кандидат юридичних наук, професор – Шуміло О.М.

Рецензент:
1. Заступник директора – начальник відділу навчально-методичної
роботи Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх
справ, кандидат юридичних наук, доцент – Науменко К. С.
 План лекції
1. Механізм держави: поняття, структура.
2. Поняття, ознаки, елементи апарату держави.
3. Поняття, ознаки органу держави. Класифікація органів держави.
4. Загальна характеристика законодавчої, виконавчої, судової влади.

Література:
Основна:
1. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навч. посіб. – 4-те
вид. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник.
– К.: Кондор, 2008. – 477 с.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник.
– Харків: Еспада, 2006. – 776 с.
4. Теліпко В.Е. Універсальна теорія держави і права: Підручник. – К.:
БІНОВАТОР, 2007. – 512 с.
5. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.
Зайчука, Н.М. Оніщенко. – 2-е вид., перер. і допов. – К.: Юрінком Інтер,
2008. – 688 с.
6. Теорія держави і права. /За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петрішина,
В.Д. Ткаченка. – X., 2002.
7. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ.
навч. закл. / Авт.-упоряд. Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2007. – 228 с.

Додаткова:
1. Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної
конституційної моделі // Право України. – 2005. – № 4 – С. 10-15.
2. Бородін І. Судова влада у теорії поділу влади // Право України. – 2012. –
№ 10. – С. 11-14.
3. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України.
– 2012. – № 5. – С. 8.
4. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. –
К.: Ін Юре, 2002. – 668 с.
5. Голосніченко Д. Формування та розподіл повноважень за римським
публічним правом // Юридична Україна. – 2014. - №4. – С. 9
6. Голосніченко Д. Теоретичні засади визначення повноважень омбудсмана //
Юридична Україна. – 2017. - №.8. – С. 9.
7. Зубачова І. Історія становлення судової влади та її роль у системі поділу
державної влади // Юридична Україна. – 2016. - № 9. – С. 4
8. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади
й управління зарубіжних країнах. – X., 1998. – 245 с.
 1.Механізм держави: поняття, структура.
Для забезпечення оптимального рівня державного керівництва
суспільством в кожній країні створюється реальна організаційна структура за
допомогою якої забезпечується функціонування державної влади. Для дієвої
реалізації своїх функцій державі необхідна ціла сукупність спеціальних
установ, постійно діючих в межах своїх повноважень. До того ж це не просто
механічне з’єднання окремих складових частин, а чітко організована, строго
впорядкована цілісна система, в основі якої лежить спільність кінцевих цілей
та задач, які стоять перед різними державними структурами й посадовими
особами.
Засобом реалізації мети держави є його завдання; способом реалізації
функцій держави виступає механізм держави.
Як зазначає Зайчук О.В. категорія «механізм держави» змінювалась у
ході розвитку суспільства і держави. У вітчизняній юридичній літературі XX
ст. поняття «механізм держави» почало застосовуватись у 20—30-х pp. після
обґрунтування необхідності механізму диктатури пролетаріату. Її зміст
складала діяльність партії, яка через державу та недержавні організації
проводила свій політичний курс. У 60—80-х pp. з'являється концепція
політичної системи суспільства як механізму здійснення політичної влади
державою та недержавними структурами.
У сучасній теорії держави відсутнє єдине розуміння механізму
держави.
О.Ф. Скакун вказує, що механізм держави – це цілісна, ієрархічна,
реально працююча система державних органів, підприємств, установ, за
допомогою якої реалізуються завдання і функції держави.
М.С. Кельман надає наступне визначення механізму держави – це
система всіх державних організацій, які створюються для організації і
безпосереднього здійснення завдань і реалізації функцій держави.
Найпоширенішим є його визначення як сукупності органів та
організацій, що реалізують функції держави [19, С. 96]. Однак існують і інші
погляди на механізм держави:
— це державний апарат та інші державні інституції;
— система державних органів, установ, підприємств, за допомогою
яких виконуються функції держави;
— це структурно оформлена система засобів державного впливу на
суспільство, що складається з державних органів, публічних служб, процедур
прийняття державних рішень та ресурсного забезпечення;
— сукупність органів держави, спеціально створених для реалізації
функцій держави;
— сукупність органів, що здійснюють управління суспільством та
забезпечують державну діяльність;
— система органів держави, що є взаємодіючими і взаємопов'язаними
та які здійснюють функції держави;
— категорія, що може бути розглянута у вузькому та широкому
смислі.
Таким чином, в сучасних умовах поняття «механізм держави» має
самостійне значення у понятійному ряду теорії держави і права. Щоправда,
воно використовується переважно у вітчизняній юридичній науці. Інші
дослідники держави частіше користуються такими категоріями, як державна
влада, інститути держави, форма держави, форми правління. Однак, думку
Зайчука О.В., саме механізм держави визначає специфіку державного
розвитку України та забезпечує сприйняття держави як цілісного явища. Ця
категорія пов'язує елементи держави у єдину систему і надає їм динамічного
смислу.
Зайчука О.В. вказує, що механізм держави — це система нормативно
визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для
реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у
відповідній сфері діяльності. Отже, механізм держави являє собою систему
державних організацій, завдяки яким реалізується державна влада,
забезпечується державне керівництво суспільством.
Всі державні організації тісно пов’язані між собою. Кожна з них
виконує відповідні завдання, є частиною загального механізму, в якому всі
органи діють узгоджено, в рамках єдиної системи. Механізм держави
визначається його суттю. Цей необхідний зв'язок може бути
охарактеризований як зв'язок причин і наслідку, який опосередковується
впливом форми держави. Так, за умов антидемократичного режиму цей
механізм включає систему органів, установ, через яку політичні сили, що
стоять при владі, реалізують державну владу, забезпечують свою економічну,
політичну, ідеологічну перевагу і здійснюють державне керівництво
суспільством. У ньому втілюється матеріальна сила влади, він завжди існує у
відповідній формі, яка забезпечує реальність цієї сили.
На механізм держави впливає стан економічного базису,
співвідношення політичних сил, цілі, завдання і функції держави, відповідно
до якого утворюється державний механізм і вносяться необхідні зміни.
2.Ознаки механізму держави.
Як самостійна юридична категорія, механізм держави
характеризується наступними ознаками:
— це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій
притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі.
Ієрархія просліджується в розчленованості державного механізму на різні
державні органи, блоки, підсистеми, що знаходяться у супідрядності один від
одного і повинні діяти скоординовано – разом, злагоджено і без – збоїв. Одну
із підсистем утворюють вищі органи держави (парламент, уряд, глава
держави), іншу – центральні органи виконавчої влади (міністерства,
комітети, фонди). Існує підсистема виконавчої влади місцевого рівня:
державні адміністрації на чолі з їх головами. Судові і правоохоронні органи
(прокуратура, ОВС, служба безпеки) становлять свою внутрішню, ієрархічну
структуру;
— первинними структурними елементами механізму є створені
державою формування (органи, організації);
— наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та
залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;
— цілісність системи – побудована на єдиних принципах, має єдині
завдання і цілі діяльності. Кожний із суб’єктів механізму держави як його
системний елемент органічно зумовлений всіма іншими його елементами і
функціонуванням системи в цілому;
— функціонуюча система – перебуває в динаміці, розвитку завдяки
використанню набору способів і прийомів для управління суспільством;
— важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне
управління;
— забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими,
організаційними засобами, що складають основу його функціональної
діяльності;
— легітимна система – визнана народом, діє на основі та у межах
права.
Структура механізму держави.
Зайчук О.В. вказує, що структурно механізм держави складається з
трьох рівнів.
I рівень становлять державні підприємства, установи та
організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій
держави. Їх основним призначенням є створення необхідних економічних
умов функціонування держави та суспільства. У спеціальній літературі їх
називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є
самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм
властиві функції.
Державні підприємства — це створені на основі загальнодержавної
власності структурні утворення, які забезпечують виробничу діяльність.
Вони володіють часткою державної власності на праві повного
господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи,
є суб'єктами підприємницької діяльності, які несуть самостійну майнову
відповідальність.
Державні установи та організації забезпечують невиробничу
діяльність у сфері освіти, культури, виховання, науки, охорони здоров'я,
соціального забезпечення. Як правило, вони не є прибутковими і
функціонують за рахунок коштів державного бюджету.
II рівень механізму держави складає державний апарат.
III рівень становлять структури спеціального призначення. Це
контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи
виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету,
створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують
реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій.
Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної
цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання
вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб.
Кравчук М.В. до структури механізму держави відносить: державні
підприємства, установи та апарат держави.
Так, державні підприємства – це самостійні господарюючі суб’єкти,
котрі мають самостійний баланс та права юридичної особи і здійснюють
виробничу, науково-дослідницьку, комерційну діяльність для отримання
відповідного прибутку.
Державні установи – це такі державні організації, які здійснюють
безпосередню практичну діяльність для виконання функцій держави в різних
сферах: економічній, соціальній, культурній, охоронній, керуючись при
цьому статутом, наділені правами юридичної особи і мають визначену
структуру та специфічні повноваження.
Апарат держави – це частина організацій держави, що наділені
владними повноваженнями для управління суспільством з метою виконання
функцій держави.
2.Поняття, ознаки, елементи апарату держави.
 У літературі можна зустріти ототожнення «механізму» і «апарату»
держави. Тим часом поняття механізму держави ширше поняття апарат
держави за складом і структурою. Механізм держави повинен розглядатись
не як проста сукупність складових його елементів, а як система цих
елементів, функціонально спільних, погоджених між собою і системою в
цілому, що перебувають в постійній дії, відновленні з метою підтримки своєї
основної функції – управління.
Апарат держави (державний апарат) О.Ф.Скакун – це відділена від
суспільства спеціально створена і юридично оформлена система органів
держави та їх підрозділів, що здійснюють управління суспільством
(державну владу) з метою виконання завдань і функцій держави і
спираються, у разі потреби, на легалізований державний примус.
Апарат держави Л.Луць – система органів держави, що забезпечують
державну владу шляхом виконання завдань та реалізації функцій держави.
Ознаки державного апарату:
- Функціонує як ієрархічна (підпорядкування вище стоячого
органу нижче стоячому) система органів.
- Складається з органів, які наділені державно-владними
повноваженнями (законодавчих, виконавчих, судових тощо).
- Для забезпечення владних повноважень використовує засоби
управління та примусу.
- Має структурно-функціональну будову (структуру апарату являє
собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення
складових елементів апарату).
- Наявність чиновників, які реалізують повноваження від імені
держави на професійній основі.
- Фінансування з бюджету.
Структура апарату держави
О.Ф. Скакун:
1. Державні органи як колективні утворення, окремі підрозділи яких
діють відносно автономно (адміністрація області).
2. Самостійні посадові особи, уповноважені здійснювати державну
владу і управління на принципах єдиноначальності і мають у своєму
розпорядженні певний допоміжний апарат (надзвичайний і уповноважений
посол).
Кельман М.С., Луць Л.:
1. Органи законодавчої влади – «первинні» органи держави, які є
основою для всіх інших.
2. Органи виконавчої влади – виконавчо-розпорядчі органи, які
здійснюють повсякденну оперативну роботу щодо державного управління
суспільними процесами в інтересах суспільства (мають допоміжні державні
установи).
3. Органи судової влади – органи, що вирішують спори про право,
які виникають в різних сферах суспільного життя.
4. Правоохоронні органи (контрольно-наглядові органи) – державні
органи, спеціально уповноважені здійснювати контроль і нагляд за
додержанням нормативно-правових актів.
Принципи організації та діяльності апарату держави
Відомий вираз Гельвеція – «знання принципів права компенсує
незнання деяких фактів» - підтверджує важливість вивчення принципових,
основних начал будь-якої діяльності. Забезпечення максимального
функціонування механізму держави потребує, щоб він будувався й діяв на
основі визначених принципів, які мають об’єктивний характер.
Принципи апарату держави – це основні ідеї та положення, що
закріплюються нормативно і покладаються в основу його функціонування.
1. Принцип демократизму – державний апарат формується за волею
більшості населення, виражає і виконує волю громадянського суспільства.
2. Законність – державний апарат організовує діяльність і діє на
основі законів.
 3. Гуманізм – виявляється в тому, що державний апарат допомагає
здійснювати всім верствам населення їх суб’єктивні права, охороняє і
захищає основні права людини ігромадянина.
4. Принцип оптимальної побудови – забезпечує вірне ставлення до
структури апарату держави, формулювання його завдань і функцій. Адже
громіздкий, ускладнений апарат не може забезпечити чіткості, якості,
простоти управління, а спрощений підхід до апарату держави не забезпечить
комплектності та єдності процесу управління суспільством.
5. Принцип ефективності його функціонування, який дозволяє
забезпечити прийняття апаратом тих рішень, які відповідають інтересам
суспільства,ь досягти чіткості та повноти формулювання покладених на
державні структури повноважень тощо.
6. Принцип високої компетентності та професіоналізму гарантує
високий рівень вирішення важливих питань державного життя.
7. Принцип політичної лояльності (від анг. відданість, вірність) –
виявляється в позапартійності посадових та службових осіб, не політичність
діяльності державних органів.
8. Принцип розподілу влади – це ідея побудови й здійснення
єдиної державної влади на основі чітко кого розмежування її різних гілок –
законодавчої, виконавчої, судової – з метою запобігання монополізації
владних повноважень в руках однієї гілки.
Ідея поділу влади в загальному вигляді висловлювалась ще античними
мислителями – Платоном, Арістотелем, Полібієм, Лікуртом. Але принцип
розподілу влади традиційно пов’язують з ім’ям Ш. Монтеск’є, який
стверджував, що зосередження влади в одних руках веде до «жахливого
деспотизму», й пропонував розподілити державну владу на три гілки:
законодавчу (парламент), виконавчу (король й міністри), судову (незалежний
суд) («гілка влади» Монтеск’є називає «галузь влади» в праці «Дух законів»).
Політичне обґрунтування принципу поділу влади на три галузі
полягає в тому, щоб поділити і збалансувати державно-владні повноваження
між різними державними органами, виключити узурпацію влади –
зосередження всіх повноважень або більшої їх частини у віданні єдиного
органу державної влади або посадової особи і тим самим запобігти сваволі.
Влада в демократичній державі у вигляді її трьох галузей (законодавчої,
виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи
«розділеною», влада в державі повинна залишатися цілісною, єдиною.
У вітчизняній історії ще задовго до Ш. Монтеск’є були спроби
(«Пакти і конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний
проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади на три
галузі.
Зміст принципу розподілу влади:
1. Функціонує в умовах демократичного режиму (що не дає змоги
концентрувати владу в одному центрі).
2. Конституційне визначення принципу розподілу влади.
3. Конституційне встановлення співвідношення повноважень усіх
гілок влади.
4. Законодавче закріплення компетенції законодавчих, виконавчих,
судових органів.
5. Чітка визначеність процедури передачі владних повноважень.
6. Невтручання органів однієї гілки влади в діяльність іншої.
7. Наявність системи стримувань і противаг.
Принцип поділу влади не абсолютний. Його не слід сприймати як
догму і не враховувати реальні зміни, що відбулися в системі державної
влади після його проголошення і конституційного закріплення. У більшості
конституційних держав, у яких принцип розподілу влади покладений в
основу організації державної влади, є державні органи, котрі формально не
належать до жодної з класичних галузей влади. Ці державні органи мають
особливий статус: в Україні Президент одноособовий державний орган,
контрольно-наглядові органи: Рахункова палата, Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини, прокуратура тощо. Деякі вчені називають їх
додатковими галузями влади на відміну від основних галузей – законодавчої,
виконавчої, судової.
3.Поняття, ознаки органу держави. Класифікація органів
держави.

Механізм держави складається з різних частин, що мають

специфічний устрій і виконують властиві їм функції. Основним елементом
його механізму є орган держави.
Державний орган є основним структурним елементом державного
механізму, першоосновою державного апарату.
Конституція України 1996 р. взагалі не вживає термінів «державний
орган» чи «орган держави», хоча вони трапляються в чинних законах та
інших нормативних актах, зокрема й у прийнятих на її основі, наприклад,
«державний орган» - у Законі України «Про громадянство України» в
редакції Закону від 16 квітня 1997 р. (розділ V Закону: «Повноваження
Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні
питань громадянства»).
Натомість, Конституція України 1996 р. використовує термін «органи
державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої,
виконавчої та судової влади: «Народ здійснює владу безпосередньо і через
органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).
Тож у чинному законодавстві України паралельно вживаються два
терміни. Подібна ситуація зумовлює непевну термінологічну ситуацію - адже
незрозуміло, який сенс вкладає в них законодавець - однаковий чи ні?
Подібне ми можемо спостерігати і у науковій літературі, де
використовуються терміни: «орган держави» і «орган державної влади». Це
взаємозамінні терміни, розглянуті в різних зрізах. У першому випадку
акцентується увага на структурній організації держави, у другому – на
сутності влади, що яскравіше виявляється у вищих ешелонах його
структурної організації.
 Кожен державний орган – це структурно уособлена ланка, відносно
самостійна частина державного апарату, яка виконує певні завдання, функції
держави.
Орган держави – це окремий службовець чи структурно-
організований державою або безпосередньо народом колектив державних
службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-
технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання
конкретних завдань і функцій держави.
Структура органу держави:
1. Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції держави –
має державно-владні повноваження, які виконує відповідно до статуту
(центральний апарат Міністерства економіки має ряд департаментів, що
займаються управлінням у межах своєї компетенції).
2. Допоміжний апарат – не має державно-владних повноважень, а
лише забезпечує виконання державним органом своїх повноважень
(допоміжний апарат глави місцевої державної адміністрації – це його
секретаріат).
Ознаки органу держави.
Він володіє рядом загальних ознак, які відрізняють його від
наддержавних органів громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки
державний орган виступає в межах своєї компетенції як офіційний виразник
інтересів усього суспільства. Всі державні органи обов`язково створюються і
функціонують відповідно до норм права й на підставі їх наділяються
владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами
не тільки переконання, а й примусу. Крім того, за ознаками спеціалізації
державні органи в механізмі держави структурно відокремлені. Вони
реалізують свої повноваження, функціонально взаємодіючи між собою.
Існує ряд специфічних ознак державних органів.
О.Ф. Скакун визначає наступні ознаки:
 1. Формується державою чи безпосередньо народом (наприклад
парламент) у відповідності до закону і функціонує на його основі.
Має передбачені конституцією функції, які виконує від імені держави.
При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною.
Так, якщо Президент України, Верховна Рада України беруть участь у
реалізації практично всіх функцій держави, то Міністерство закордонних
справ є органом спеціальної компетенції, воно утворене з метою
забезпечення реалізації зовнішніх функцій. Ця ознака, зокрема, дозволяє
відокремити органи державної влади від органів місцевого самоврядування,
які згідно з Конституцією України не входять до системи органів державної
влади, а їх утворення обумовлене необхідністю здійснення завдань та
функцій місцевого самоврядування;
2. Володіє державно-владними повноваженнями, які дозволяють
державним органам здійснювати юридичні зобов’язальні дії:
а) видає нормативні і індивідуальні акти
б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням обов’язків,
передбаченими цими актами.
в) забезпечує і захищає ці обов’язки від порушень шляхом
застосування мір виховання, переконання, а в разі необхідності - державного
примусу.
4. Функціонально взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації
своїх повноважень, керуючись принципом: «дозволено тільки те, що прямо
передбачено законом» не відноситься до діяльності державних органів.
5. Складається із службовців, які знаходяться в особливих відносинах
один з одним, порядок використання ними владних повноважень
встановлюється законом і дістає конкретизацію в інструкціях,
розпорядженнях.
Державний службовець – працівник державного органу, організації,
установи, підприємства, що здійснює у встановленому законом порядку
трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору, який
одержує заробітну плату з державних засобів відповідно до займаної посади,
і підпорядкований службовій дисципліні.
Властивості державного службовця:
- є громадянином певної держави;
- займає штатну посаду в органі держави;
- виконує завдання і функції держави;
- здійснює повноваження в межах і в порядку, що встановлені законом;
- отримує зарплату з бюджету.

6. Має необхідну базу - майно, яке знаходиться в його оперативному

управлінні, джерело фінансування – державний бюджет.
7. Має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності.
У структурно-організаційному плані орган державної влади являє
собою певним чином організований колектив людей (одну особу), який
характеризується певними ознаками, що в сукупності дозволяють
відмежувати органи державної влади від інших державних інституцій та
недержавних організацій - органів місцевого самоврядування, громадських
організацій, господарських товариств тощо.
Доцільно навести характеристику органу держави, яку дає Л. Луць:
1) орган державної влади є елементом апарату держави;
2) складається із державних службовців;
3) наділений державно-владними повноваженнями
Державно-владні повноваження - необхідний атрибут усіх органів
держави, що знаходить відображення в їхнім конституційному найменуванні
- «органи державної влади». Державно-владний характер повноважень
органів державної влади виявляється в тім, що:
а) рішення, які приймає орган державної влади, обов'язкові для
виконання всіма громадянами, іноземцями, особами без громадянства,
органами, установами і організаціями, їхніми посадовими особами, на яких
поширюється компетенція цього органу;
 б) для забезпечення виконання прийнятих рішень орган державної
влади наділяється необхідними матеріальними засобами;
в) виконання рішень органу державної влади, прийнятих у межах його
компетенції, забезпечується не лише застосуванням різноманітних засобів
переконання, заохочення, організаційно-масової роботи тощо, а й
можливістю застосування відповідних засобів державного примусу.
Своє юридичне вираження державно-владні повноваження органу
знаходять у його компетенції.
Компетенція органу державної влади - це складне правове явище, що
обумовлює обґрунтування у спеціальній юридичній літературі різних
підходів щодо визначення її елементів. Так, одні вчені до компетенції органу
відносять його предмети відання, права та обов'язки, інші - функції та
повноваження, предмети відання, повноваження й територіальні межі
діяльності органу3, юридично встановлені повноваження, права та обов'язки4
або лише визначені конституцією чи законом повноваження органу.
4) наділений матеріальними засобами, необхідними для здійснення
повноважень;
Видає обов’язкові для виконання юридичні акти;
5) має юридично-визначену форму та компетенцію.
З урахуванням названих вище ознак орган державної влади можна
визначити як організаційно відокремлену і відносно автономну складову
частину єдиного державного апарату, що являє собою колектив громадян
(одну особу), які мають спеціальний статус, заснований у встановленому
законом порядку для виконання завдань і функцій держави, наділений з цією
метою відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються
у визначених законом правових та організаційних формах.
Види органів держави.
Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути
поділені за різними критеріями.
• За способом утворення: виборні (представницькі органи);
 призначувані(наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі
органи);
що успадковуються (спадковий монарх).
• За строком функціонування:
постійні — створюються без обмеження строку дії; тимчасові —
створюються для досягнення короткострокових цілей.
• За територією дії:
загальні(загально федеральні у федеративній державі) —
поширюються на всю територію держави;
суб’єктів федерації у федеративній державі;
місцеві — діють в адміністративно-територіальних одиницях.
• За характером компетенції:
органи загальної компетенції — уряд;
органи спеціальної компетенції — міністерства тощо.
• За порядком здійснення компетенції: колегіальні — парламент
(Верховна Рада);єдиноначальні — президент.
• За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовні;
правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.
• За принципом поділу влади: законодавчі;
виконавчі; судові.
• За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент);
виконавчі(уряд);
правоохоронні(міліція, органи безпеки);
судові(суди — вищі і місцеві);
контрольно-наглядові(прокуратура, державні інспекції).
Державні підприємства, установи відрізняють від органів державної
влади:
1. Не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями
державної влади.
2. Безпосередньо створюють матеріальні чи духовні блага.
 3. Мають специфічну організаційну структуру – трудові колективи
робітників та службовців на чолі з керівником.
4. Мають суворо визначене коло повноважень.
5. Керуються у своїй діяльності власним статутом, складеним
відповідно до законодавства.
6. Утримуються не винятково за рахунок коштів державного
бюджету.

4. Загальна характеристика законодавчої, виконавчої, судової

влади.
Законодавча влада – це галузь державної влади, делегована народом
своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати
закони.
З точки зору теорії держави, законодавчі органи будь-якої з держав
характеризуються наступними загальними ознаками, які конкретизуються
національним законодавством та відображають особливості певної
держави.
1. Представницький характер органів законодавчої влади означає
виборність останніх. На їх основі народ передає владу своїм представникам
і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу
Верховна Рада, Державна Дума, Конгрес, Сейм.
2. Первинний характер законодавчих органів зумовлюється їх
важливістю у апараті держави як представника народу.
3. Верховенство — це забезпечення повновладдя народу та
наявність сумісних і політико-юридичних обмежень законодавчої влади,
викликаних залежністю від волі виборців.
4. Це делегована колегіальна влада, якій народ передає частину
повноважень, рішення у межах якої приймаються після обговорення
відповідного питання шляхом голосування.
Законодавча влада реалізується парламентом.
 Парламент – єдиний представницький орган народу і єдиний
законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи
держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики і бере участь у
її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.
Виконавча влада – вторинна підзаконна галузь, яка має
універсальний, предметний, організуючий характер, направлена на
забезпечення виконання законів й інших актів законодавчої влади.
Ознаки виконавчої влади:
1. Має підзаконних характер. Всі дії та акти відповідних органів
засновуються на законі, не повинні йому суперечити, направлені на
виконання законів. Звідси їх назва – виконавчі.
2. Універсальний та предметний характер.
Універсальність відображає той факт, що виконавча влада, її органи
діють безперервно, будь-де, на всій території держави.
Предметний характер означає, що виконавча влада, на відміну від
законодавчої та судової, має інший зміст, оскільки опирається на людські,
матеріальні, фінансові, інші ресурси, використовує інструмент службових
просувань й систему заохочення.
3. Реалізується через уряд та його органи на місцях. Назва уряду
встановлюється конституцією та законодавством (Рада, Кабінет Міністрів),
очолю прем’єр-міністр, канцлер, голова Ради міністрів (Італія).
4. Органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-
правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів тощо.
Судова влада – специфічна, незалежна гілка державної влади, яка
здійснюється шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального
розгляду й вирішення в судовому засіданні спору про право.
Ознаки судової влади:
— основною функцією діяльності судової влади є здійснення
правосуддя;
— виключність повноважень суду, що полягає у неможливості
інших суб'єктів здійснювати правосуддя та делегування судових
повноважень;
— незалежність органів судової влади від інших державних
структур та їх підпорядкованість виключно закону;
— діяльність судових органів здійснюється у особливій формі
розгляду і вирішення цивільних, адміністративних, господарських та
кримінальних справ у судових засіданнях;
— діяльність судових органів здійснюється відповідно до вимог
суворого дотримання визначеної процесуальним законодавством процедури
розгляду справ та винесення рішень;
— основними принципами діяльності судової влади є рівність прав
громадян на судовий захист; гласність, змагальність, обов'язковість рішень;
— результатом розгляду справ судовими органами є винесення
індивідуального акта, що має форму рішення, вироку, постанови чи ухвали та
вміщає індивідуально-владне обов'язкове веління;
— можливість оскарження прийнятих рішень зацікавленими
особами;
— можливість здійснювати функцію захисту прав і свобод людини
та громадянина шляхом їх гарантування та поновлення;
— акти, що є результатом розгляду справ, приймаються судовими
органами від імені держави;
— повноваження у сфері правосуддя реалізуються одноособово
суддею чи судовою комісією у межах судової процедури;
— у країнах загального права (Канада, Англія, США) суд здійснює
не лише правосуддя, а й має правотворчі повноваження;
— наявність спеціального статусу суддів, що забезпечує їх
незалежність та можливість прийняття рішень лише на основі закону;
— призначенням судової влади є стримання інших гілок влади у
межах конституційної законності та права шляхом здійснення
конституційного нагляду і судового контролю;
 — судові органи мають системний характер, тобто складаються з
органів, що діють у сфері конституційної, загальної, господарської та
адміністративної юстиції.
Принцип поділу влади доповнює система «стримувань і противаг»,
яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх
взаємного стримування і підтримки відносної рівноваги сил.
Засоби стримувань і противаг:
1. Діяльність глави держави (дострокове припинення Президентом
повноважень парламенту чи уряду.)
2. Вотум недовіри (недовіра парламенту уряду).
3. Вето (від лат. Veto- забороняю; право, що означає повноваження
особи чи групи осіб в односторонньому порядку заблокувати прийняття того
чи іншого рішення).
4. Імпічмент (процедура відсторонення від посади
високопоставленого державного чиновника).
5. Наявність суду конституційної юрисдикції.
6. Діяльність уповноваженого з прав людини (омбудсмана).
Омбудсман – в деяких державах посадова особа, на яку покладені
функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в
діяльності органів виконавчої влади й посадових осіб. Офіційна назва в
країнах – різна.
7. Участь парламенту і президента у формуванні вищих судових
органів.