Слайд 2

Онкомаркери – це особливі специфічні білки / антигени, які утворюються в крові. У нормі

вони виділяються клітинами в незначній кількості і виконують в організмі різноманітні
функції. Однак, при наявності злоякісного процесу концентрація цих речовин різко зростає –
онкомаркер може виділятися як опухолевими клітинами, так і здоровими тканинами, що
оточують новоутворення.
Основне застосування онкомаркерів у клінічній діагностиці — моніторинг перебігу
захворювання і ефективності лікування
Завдання, що вирішується при використанні онкомаркерів — можливість виявлення пухлини
на ранніх стадіях в комбінації з іншими діагностичними методами, визначати ефективність
лікування та отримувати прогностичну інформацію.

Слайд 3
Переваги та недоліки використання онкомаркерів:
Переваги:
Рання діагностика: Онкомаркери допомагають виявити рак на ранній стадії, коли лікування
ще можливе.
Моніторинг терапії: Після діагностики і хірургічного видалення пухлини, онкомаркери
використовуються для оцінки прогнозу та моніторингу реакції на терапію.
Зручність: Маркери можна вимірювати за допомогою аналізів крові та сечі.
Недоліки:
Недостатня чутливість до ранніх стадій раку обмежує їх ефективність при скринінгу
безсимптомних пацієнтів.
Онкомаркери не є єдиним інструментом – їх результати слід поєднувати з іншими методами
діагностики.
Слайд 4
Мутація клітин на кожній з типів тканин породжує свою пухлину. Ця пухлина починає рости і
виділяє в кров певні гормони і онкомаркери, а також продукти життєдіяльності. Від складу
цих продуктів лікарі-лаборанти і можуть зрозуміти в якому місці з’явився рак.
Сама пухлина виділяє кілька речовин:
1. антигени
2. Ферменти, які виходять в результаті зростання і життєдіяльності ракових тканин
3. Білки плазми крові та продукти розпаду ракових клітин, а також інших біля лежачих
клітин.
Наявність всіх цих антигенів і буде свідчити про наявність пухлини в організмі.
Що показує аналіз? Є невеликий мінус в тому, що не всі маркери виявляють рак на ранній
стадії. І в основному даний аналіз використовують для моніторингу та відстеження ходу
лікування самого захворювання. Так лікарям можна зрозуміти зростає чи ні пухлина, є чи ні
метастази, а після лікування стежать за станом всього організму і дивляться, щоб звір не
повернувся назад.
ПРИМІТКА! Є звичайно й точні маркери, які можуть виявити рак навіть на 1-ій і 2-ої стадії, але
їх не так багато.
Слайд 5
Різновиди
Зазвичай при здачі аналізів лікар призначає відразу на кілька онкомаркерів. Справа в тому,
що на одну хворобу може вказувати відразу кілька показників антигенів, як і один маркер
може виділятися у ракових тканин різних органів.

 Головний – онкомаркер, який має велику чутливість і може визначати пухлину на

ранніх стадіях, але може належати до різних тканин.
 Другорядний – маркер з низькою чутливістю, але більш вузькою спеціалізацією.
Зазвичай застосовують відразу кілька другорядних маркерів разом з головним для
більш точних результатів.
В основному використовуються онкофетальні онкомаркери або білки, які в більшій мірі
знаходяться в тканинах ембріона. Вони необхідні для нормального побудови внутрішніх
органів і зростання дитини в утробі матері. У дорослої людини цих білок має бути менше.
Слайд 6
S100 білок
Даний онкомаркер з’являється в крові у вигляді білка, і по ньому можна визначити злоякісне
утворення на шкіри. При підвищеному онкомаркерів може також символізувати червоний
вовчак.
NSE
Сам аналіз як і багато має один важливий фактор. Обов’язкове умови – це брати кров на
голодний шлунок, а багато лікар радять голодувати до 10 годин перед здачею. Сам фермент
міститься в тромбоцитах і еритроцитах, а також плазмі. В основному аналіз йде на нинішню
активність нейроендокринних пухлин. Але іноді допомагає виявити навіть на ранніх стадіях
нейробластом, ретинобластому і карциному.
Альфа-фетопротеїн (АФП, AFP) – це сироватковий ембріональний протеїн, який
виробляється в ході розвитку ембріона і плоду. За структурою альфа-фетопротеїн схожий з
сироватковим альбуміном у дорослих. Його функцією є запобігання відторгнення плоду
організмом матері. У дітей рівень АФП в крові високий при народженні, потім прогресивно
знижується і до двох років досягає нормальних значень дорослих. Високий рівень альфа-
протеїну у дорослих є ознакою патології.
Підвищення концентрації альфа-фетопротеїну у чоловіків і невагітних жінок відбувається при
гепатоцелюлярної карциноми, метастазах в печінку пухлин інших локалізацій,
новоутвореннях яєчок, легенів, шлунка, підшлункової залози, товстого кишечника. Незначно
підвищується АФП при хронічних гепатитах, цирозі, алкогольному ураженні печінки.
Раково-ембріональний (РЕА, CEA, канцероембріональний антиген) – це ембріональний
глікопротеїн, який продукується в тканинах травного тракту ембріона і плоду. Його функцією
є стимуляція розмноження клітин. Після народження дитини синтез раково-ембріонального
антигену пригнічується, в крові дорослої людини він присутній в невеликій кількості.
Концентрація РЕА зростає при раку легені, молочної залози, підшлункової залози, яєчників,
передміхурової залози, печінки, щитовидної залози, колоректальний карциноми, метастазах
в печінку або кісткову тканину. Підвищення рівня раково-ембріонального антигену після
зниження його концентрації може вказувати на рецидиви і метастазування пухлини. На
концентрацію раково-ембріонального антигену в крові впливають куріння і вживання
спиртних напоїв.
Онкомаркер яєчників СА-125 СА-125 – це глікопротеїн, який використовується в якості
маркера немуцінозних епітеліальних форм злоякісних пухлин яєчників і їх метастазів. У разі
серцевої недостатності рівень СА-125 корелює з концентрацією натрійуретичного гормону,
що може служити додатковим критерієм для визначення тяжкості стану пацієнта. Аналіз
крові на онкомаркер СА-125 призначається в ході діагностики раку яєчників і його рецидивів,
аденокарциноми підшлункової залози, а також для оцінки якості лікування та прогнозу.
Рівень СА-125 підвищується при злоякісних новоутвореннях яєчників (приблизно у 80%
пацієнток, проте на початковій стадії – лише у 50%), матки, фаллопієвих труб, молочної
залози, прямої кишки, шлунка, підшлункової залози, печінки, легенів. Підвищення СА-125
також може відбуватися при запаленні в малому тазу або черевної порожнини, аутоімунних
захворюваннях, вірусних гепатитах, цирозі печінки, кісті яєчників, під час менструації.
Незначне підвищення онкомаркера може спостерігатися в I триместрі вагітності за
відсутності будь-якої патології.
Слайд 7
Онкомаркер молочної залози СА 15-3 СА 15-3 – це глікопротеїн, який виробляється
клітинами молочної залози. На ранніх стадіях пухлин молочної залози онкомаркер
перевищує нормальні значення приблизно в 10% випадків, при наявності метастазів
підвищення рівня СА 15-3 відзначається у 70% пацієнток. Підвищення його концентрації
може випереджати появу клінічних симптомів на 6-9 місяців. Для діагностики раку молочної
залози на початковій стадії онкомаркер 15-3 недостатньо чутливий, проте при вже
виявленому раку він дає можливість спостерігати за перебігом захворювання та оцінювати
ефективність проведеного лікування. Діагностична цінність онкомаркера СА 15-3
збільшується при визначенні його в комбінації з раково-ембріональним антигеном.
Концентрація онкомаркера СА 15-3 зростає при злоякісних новоутвореннях молочної залози,
прямої кишки, печінки, шлунка, підшлункової залози, яєчників і матки, а також при цирозі,
вірусних гепатитах, ревматичних і аутоімунних захворюваннях, патологіях легень і нирок.
Крім того, незначне підвищення рівня СА 15-3 відбувається під час вагітності.
Онкомаркер підшлункової залози СА 19-9 СА 19-9 – це сіалоглікопротеін, який виробляється
в шлунково-кишковому тракті, слинних залозах, бронхах, легенях, передміхуровій залозі, але
використовується переважно для діагностики раку підшлункової залози. Підвищення рівня
СА 19-9 відбувається при раку підшлункової залози, жовчного міхура, печінки, шлунка,
молочної залози, яєчників, матки, а також колоректальний рак. Незначне підвищення
онкомаркера може вказувати на холецистит, гепатит, жовчнокам’яну хворобу, цироз печінки,
аутоімунні захворювання, а крім того, зустрічається приблизно у 0,5% клінічно здорових
людей.
Простат-специфічний антиген (ПСА, PSA) – це протеїн, що виробляється клітинами
передміхурової залози, який служить маркером раку простати. Загальний ПСА є сумою
вільної та зв’язаної з білками фракцій. Показаннями до аналізу на простат-специфічний
антиген є моніторинг перебігу раку простати, виявлення метастазування і контроль
лікування, оцінка стану пацієнтів з доброякісною гіпертрофією простати з метою раннього
виявлення можливого виникнення злоякісної пухлини, профілактичне обстеження чоловіків з
групи ризику (у віці старше 50 років, з генетичною схильністю і т.д.). Зміст простат-
специфічного антигену в крові збільшується при раку передміхурової залози (приблизно у
80% пацієнтів), аденомі простати, інфекційно-запальних процесах, інфаркті або ішемії
простати, травмах або оперативних втручаннях на передміхуровій залозі, гострої ниркової
недостатності, гострій затримці сечовипускання.
Онкомаркер СА 19-9: є вуглеводним антигеном 19-9 (СА 19-9), за допомогою якого
проводять ранню діагностику новоутворень шлунково-кишкового тракту. Найбільш
інформативний аналіз при пухлинах підшлункової залози. Специфічність в цьому випадку
висока і становить 82%. При пухлинних проблемах жовчовивідної системи і печінки
специфічний в 72% випадків.
Онкомаркер СА 19-9 дозволяє визначити: злоякісні процеси шлунково-кишкового тракту (рак
шлунка, кишечника); рак печінки, жовчного міхура і жовчовивідних шляхів; рак жіночих
статевих органів і молочних залоз; рак сечового міхура.
Серед процесів неопухолевой природи СА 19-9 підвищується в разі: запальних змін і
цирротических процесів при захворюваннях печінки; хворобах жовчовивідних шляхів і
жовчного міхура (холецистити, холангітах, жовчнокам’яній хворобі); муковісцидозі
(ураження залоз зовнішньої секреції і проблем дихання).
Слайд 8
Симптоми різних видів раку та їх виявлення
1. Рак молочної залози:
• Симптоми: ущільнення в грудях, зміни розміру або форми грудей, виділення із соска.
• Виявлення: мамографія, клінічне обстеження молочних залоз, самообстеження.
2. Рак легень:
• Симптоми: постійний кашель, біль у грудях, задишка.
• Виявлення: візуалізаційні дослідження (рентгенографія, КТ), бронхоскопія.
3. Колоректальний рак:
• Симптоми: зміни в роботі кишечника, кров у калі, дискомфорт у животі.
• Виявлення: колоноскопія, аналіз калу на приховану кров, ректороманоскопія.
Слайд 9
4. Рак простати:
• Симптоми: утруднене сечовипускання, кров у сечі або спермі, біль у тазу.
• Виявлення: аналіз крові на простатоспецифічний антиген (ПСА), пальцеве ректальне
дослідження.
5. Рак шкіри:
• Симптоми: зміни родимок, новоутворення шкіри, зміни кольору шкіри.
• Виявлення: візуальний огляд, біопсія.
6. Рак яєчників:
• Симптоми: здуття живота, тазовий біль, зміни в роботі кишечника.
• Виявлення: тазові обстеження, УЗД, аналіз крові на СА-125.
Слайд 10
Важливість регулярних обстежень та аналізів для виявлення раку
Регулярні огляди та лабораторні дослідження відіграють ключову роль у ранньому виявленні
раку. Деякі поширені методи перевірки включають:
• Мамографія: скринінг раку молочної залози за допомогою рентгенівського зображення
тканини молочної залози.
• ПАП-тест: скринінг на рак шийки матки шляхом забору та дослідження клітин шийки
матки.
• Колоноскопія: скринінг колоректального раку шляхом огляду всієї товстої кишки за
допомогою гнучкої трубки, обладнаної камерою.
• Тест на простатоспецифічний антиген (PSA): аналіз крові для виявлення раку простати.
Слайд 11
• Рентген грудної клітки та КТ: візуалізаційні дослідження для виявлення раку легень.
• Біопсія шкіри: видалення та дослідження невеликого зразка тканини шкіри для
діагностики раку шкіри.
• Аналізи крові (наприклад, загальний аналіз крові, печінкові проби): загальні оцінки, які
можуть вказувати на аномалії, пов’язані з різними видами раку.
• Тести на онкомаркери: аналізи крові, які визначають специфічні речовини, що
виробляються раковими клітинами.
Регулярні огляди та обстеження відповідно до віку можуть допомогти виявити рак на ранній
стадії, часто до появи симптомів. Раннє виявлення значно підвищує шанси на успішне
лікування та зменшує вплив захворювання на здоров’я людини.
Слайд 12
Аналізи у ранній діагностиці раку
Лабораторні аналізи відіграють вирішальну роль у ранній діагностиці та моніторингу раку.
Різні аналізи крові та інші лабораторні процедури можуть надати цінну інформацію про
наявність раку, його тип і прогресування. Ось деякі загальні лабораторні тести, які
використовуються для ранньої діагностики раку:
1. Загальний аналіз крові (ЗАК): цей тест вимірює кількість і типи клітин крові, включаючи
еритроцити, лейкоцити та тромбоцити. Аномалії кількості клітин крові можуть вказувати на
певні типи раку, такі як лейкемія або лімфома.
2. Пухлинні маркери: онкомаркери - це речовини, що виробляються раковими клітинами
або нормальними клітинами у відповідь на рак. Підвищений рівень цих маркерів може
вказувати на наявність раку або надати інформацію про його прогресування. Приклади:
• Загальний простатоспецифічний антиген (PSA): використовується при раку простати.
• CA-125: пов'язаний з раком яєчників.
• CEA (раково-ембріональний антиген): використовується для колоректального раку.
3. Печінкові проби: ці тести оцінюють стан і функцію печінки. Аномальні результати можуть
свідчити про ураження печінки, яке може виникнути при різних видах раку, особливо при
метастазах у печінку.
4. Ниркові проби: ці тести оцінюють функцію нирок. Деякі види раку, наприклад рак нирки,
можуть впливати на функцію нирок.
5. Дослідження функції щитовидної залози: ці тести вимірюють рівень гормонів щитовидної
залози (вТ3, вТ4) та тиреотропного гормону (ТТГ). Аномалії можуть бути пов’язані з раком
щитовидної залози.
6. Рівень електролітів, глюкози та загального білка. Аномалії можуть вказувати на наявність
раку або його вплив на організм.
7. Цитологія та гістологія: дослідження клітин або тканин, які часто отримують за
допомогою таких процедур, як тонкоголкова аспірація, біопсія або хірургічне видалення.
Цитологія передбачає вивчення окремих клітин, тоді як гістологія досліджує структуру та
організацію тканин. Ці аналізи допомагають підтвердити наявність раку, визначити його тип і
визначити його агресивність.
8. Генетичне тестування: це включає аналіз генів людини для виявлення генетичних
мутацій, пов’язаних із підвищеним ризиком певних видів раку. Генетичне тестування може
допомогти виявити людей зі спадковою схильністю до раку.
9. Проточна цитометрія: ця методика аналізує фізичні та хімічні характеристики клітин. Його
зазвичай використовують для діагностики раку крові, наприклад лейкемії та лімфоми.
10. Рідина біопсія: ця нова техніка передбачає аналіз безклітинної ДНК або інших
біомаркерів, що циркулюють у крові, для виявлення генетичних мутацій або інших змін,
пов’язаних із раком.
Слайд 13
Важливо відзначити, що жоден тест не може остаточно діагностувати рак. Результати
лабораторних тестів, як правило, інтерпретуються в поєднанні з клінічними результатами,
дослідженнями зображень та іншими діагностичними процедурами. Раннє виявлення за
допомогою цих лабораторних аналізів може призвести до своєчасного втручання та кращих
результатів для осіб із ризиком раку або з діагнозом раку.
Слайд 14
Сучасні методи аналізів та їх ефективність у виявленні раку
1. Геномне секвенування:
Секвенування нового покоління (NGS): технології NGS дозволяють швидко та економічно
ефективно секвенувати цілий геном або певні генні області. У діагностиці раку геномне
секвенування допомагає ідентифікувати генетичні мутації та зміни, пов’язані з розвитком
раку. Це допомагає в персоналізованій медицині, керуючи рішеннями щодо лікування на
основі конкретного генетичного профілю пухлини пацієнта.
2. Рідина біопсія:
Рідина біопсія передбачає аналіз таких компонентів, як циркулююча ДНК пухлини (ctDNA),
циркулюючі пухлинні клітини (CTC) або інші біомолекули в крові. Цей неінвазивний метод
дозволяє виявляти та контролювати генетичні зміни в пухлинах. Рідина біопсія особливо
корисна для відстеження еволюції пухлини, оцінки відповіді на лікування та виявлення
мінімальних залишкових захворювань.
3. Імуногістохімія (ІГХ):
ІГХ — це техніка, яка використовується для візуалізації присутності та розподілу специфічних
білків у зразках тканин. Вона зазвичай використовується в раковій патології для ідентифікації
біомаркерів, пов’язаних із конкретними типами раку. Фарбуючи зрізи тканин специфічними
антитілами, IГХ допомагає визначити експресію білків, які можуть вказувати на наявність раку
або прогнозувати реакцію на лікування.
4. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР):
ПЛР - це молекулярний метод, який використовується для ампліфікації та аналізу ДНК. У
діагностиці раку кількісну ПЛР (qPCR) можна використовувати для вимірювання рівнів
експресії конкретних генів або виявлення генетичних мутацій, пов’язаних із раком. Вона
дужа чутлива і може використовуватися в різних цілях, у тому числі для виявлення
мінімальних залишкових захворювань.
5. Мас-спектрометрія:
Мас-спектрометрія — це метод, який використовується для аналізу маси та складу молекул.
У дослідженні раку його можна застосовувати для ідентифікації білкових біомаркерів,
пов’язаних із певними типами раку. Протеомний аналіз із застосуванням мас-спектрометрії
дає змогу виявити ознаки білків, що вказують на рак або специфічну відповідь на лікування.
6. Панелі біомаркерів:
Об’єднання кількох біомаркерів у панелі підвищує чутливість і специфічність виявлення раку.
Наприклад, панелі циркулюючих біомаркерів, таких як мікроРНК, білки або метаболіти,
можуть забезпечити комплексний профіль, який підвищує точність діагностики раку та
оцінки ризику.
7. Метаболоміка:
Метаболоміка передбачає вивчення малих молекул (метаболітів), присутніх у клітинах,
тканинах або рідинах організму. Метаболомічний профіль може допомогти визначити
метаболічні зміни, пов’язані з раком. Аномальні метаболічні ознаки можуть служити
біомаркерами для раннього виявлення та моніторингу відповіді на лікування.
Слайд 15
Висновок
Роль біомаркерів у визначенні ризику розвитку раку значна. Біомаркери є вимірними
індикаторами біологічних процесів, і вони можуть бути генетичними, епігенетичними,
протеомними або метаболічними. Ключові ролі біомаркерів в оцінці ризику раку включають:
• Раннє виявлення: біомаркери можуть сигналізувати про наявність раку на ранніх стадіях,
що дозволяє вчасно втручатися.
• Прогнозування відповіді на лікування: біомаркери допомагають ідентифікувати осіб, які,
ймовірно, реагуватимуть на конкретне лікування, уможливлюючи персоналізовані
терапевтичні підходи.
• Моніторинг прогресування захворювання: зміни в рівнях біомаркерів можуть вказувати
на прогресування або рецидив захворювання, що дозволяє проводити проактивне лікування.
• Оцінка ризику: певні біомаркери можуть вказувати на схильність людини до розвитку
певних типів раку, допомагаючи в оцінці ризику та профілактичних стратегіях.
Хоча ці сучасні лабораторні методи та біомаркери значно покращили діагностику раку,
важливо інтегрувати їх у комплексний підхід, який включає клінічну оцінку, дослідження
зображень та іншу відповідну інформацію.