Заняття 19. Дипломатична діяльність П.

Орлика

Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика

Після смерті Мазепи емігранти вирішили продовжити славетну традицію
виборів гетьмана. І 5 травня 1710 року рада в Бендерах обрала гетьманом
Орлика. Його відразу ж визнали шведський король і турецький султан. З
Карлом XII була негайно укладена навіть спеціальна угода, за якою король
зобов'язувався не складати зброї, аж поки Україна не буде звільнена з-під
московського панування. Проте найголовнішим документом цього періоду
є договір, складений Орликом зі своїми виборцями — запорожцями.
Власне, це мала бути Конституція самостійної Української держави, за яку
боролися українські емігранти. У Конституції наголошувалося на
обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство,
невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому
війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження.
Конституція рекламувала розширення демократичних засад у суспільстві.
Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту — загальної
Ради.Конституція рекламувала розширення демократичних засад у
суспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парламенту —
загальної Ради. До складу цього представницького політичного органу
мали входити вся старшина (генеральна, полкова, сотники), делегати
Запорозької Січі та представники від полків. Характерно, що загальна Рада
мала бути не формальним, а робочим органом. З цією метою планувалося
її збирати тричі на рік — на Різдво Христове, Воскресіння Христове та
Покрову Пресвятої Богородиці.
Орлик робив і практичні кроки на шляху визволення України. Уклавши
договори з кримським ханом (1711 р.)та поляками, він спробував
повернути Правобережну Україну, Успіх супроводжував його похід, аж
поки ті фатальні союзники — татари — не почали грабувати й хапати
бранців. Орликові довелося через султана визволяти населення, захоплене
татарами на Правобережжі.
Ці дії Орлика певною мірою наблизили війну між Росією й Туреччиною,
Війна склалася дуже невдало для розбещеної полтавською перемогою
російської армії. Росія повертала Туреччині Азов і Азовське узбережжя.
Петра І дуже непокоїла діяльність українських емігрантів. Щоб
применшити їхню активність, цар почав тероризувати родичів, які
залишилися в Україні, їх вивозили до Москви й на північ, вимагали писати
до своїх рідних в еміграцію з проханням припинити антицарську
діяльність.
Початок XVIII ст. став переломним у житті Гетьманщини. Спроба гетьмана
І. Мазепи зберегти завдяки союзу зі шведським королем Карлом XII
козацьку автономію зазнала поразки.Орлик залишився вірним своїй ідеї.
Упродовж майже тридцяти прожитих в еміграції років він весь час
намагався спричинити війну між Росією й Туреччиною. Мета залишалася
старою — визволення України. Проживаючи в різних країнах, Орлик
закидав європейські двори меморандумами й нотами, використовував
кожний міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб порушити клопотання
про вирішення українських справ. Зросла могутність Росії після
Полтавської баталії викликала острах у багатьох європейських монархів.
Частина країн була знесилена війнами, інші, як задоволена умовами
Прутського миру Туреччина, просто не хотіли воювати. Орлик так і помер
у вигнанні, а з ним надовго зійшла в могилу ідея незалежної Української
держави, аби воскреснути набагато пізніше.