Морфологія ХХ століття – перша тема нашої розмови.

І відразу зазначу, що термінологія, яку я

застосовую, не є випадковою, адже розмова про те, яким чином витворюється форма цього
українського ХХ століття, є безсумнівно ключовою. Чому? На це є декілька причин. Найголовніша
причина полягає в тому, що це століття, яке не є очевидним в своїй цілісності. На сьогодні існує
чимало концепцій, які по-різному розкривають його генезис та характер його обігу і значення
окремих періодів та етапів. І, поза всяким сумнівом, це триватиме надалі. Оцей період
узгодженості уявлення про українське ХХ століття триватиме, він набуватиме актуальності в
подальшому, і я так собі гадаю, що це одна з найголовніших наших самопроблем, оскільки ми
стикаємося не з результатом, а з процесом, який ще тримає. Друга причина полягає у тому, що
українське ХХ століття дійсно має доволі цікаву архітектурну. Вона може уявлятися нами як певна
пластична конструкція. І в цьому сенсі я зазначу, що місце в ліційній залі, де я зараз перебуваю,
який ви бачите навколо мене, є певним натягом на те, яке місце посвітається століттям українській
культури та мистецтві. Насправді важливо визначати цей структурний компонент, цей гешталь
століття, пов'язаний із тим, яким чином часопростір, яким чином різні культурно-історичні та
мистецькі вектори формують ось цей от рельєф українського ХХ. Між іншим, Гавріан Янаць
зазначує, що про архітектурніку та рельєф українського ХХ століття писали і згадували чимало
українських та зорубіжних дослідників. Також можу констатувати, що ця тема і ця проблематика є
однією з найголовніших та найбільших трояндів. Ну і зрештою, третім питанням є те, що нам
робити з часу простору, що нам робити з заповіданням астрономічного та культурологічного часу,
що робити з цим, що уявлення істориків, культурологів та істориків мистецтва доволі істотно
різняться щодо того, чим власне є українське ХХ століття. Загалом ці три проблеми складатимуть
такий ідейний каркас нашої розмови і, ще раз наголошую на тому, що, на мій погляд, найбільш
коректно його називати саме морфологією українського ХХ століття. і організувати саме
морфологію українського ХХ століття. В аналізі українського ХХ століття істота значення вона з вами
має три терміни, які є почасти базовими. І знову наголошую на тому, що ми з цією проблемою вже
стикалися в минулих розмовах, але я маю про неї сказати ще раз, оскільки в даній розмові вона
також і ключовою. Це поєднання трьох дослідницьких візій. Візії історичної, візії культурологічної
та візії мистецької. Чому ми маємо це розглянути і згинути на цю вагу окремості? Є простої
причини, що проблематика українського ХХ століття пов'язана з поєднаннями цих трьох типів
генетик. Зазначу побіжно, що ми говоримо про абсолютно уявні конструкції, ми говоримо про
речі, які існують, поза всяким сумнівом, першочергово в уяві дослідника. Вони аргументуються,
вони визначаються силою аргументу, але поза тим вони є дискутивними. Ну отож, що визначає
відмінності між цими трьома категоріями і як вони, в свою чергу, визначають архітектоніку та оцей
згаданий попередньо пластичний рельєф українського ХХ століття. Насамперед, ми говоримо про
те, що в кожній з цих трьох систем координат домінуючим явищем є питання дистанції до об'єкту,
який ми саме досліджуємо. В історика ця дистанція є найбільшою, приблизно в 30-50 років. Для
історичної цеху, для історичної методології аналізу, це є найбільш комфортна форма дистанції, для
того, щоб досліджувати певне явище. Оптика історика, тобто спосіб його бачення проблеми,
налаштована саме так, щоб відчувати актуальність певної проблеми на такій відстані або
приблизно на такій відстані. Оцей уявний часопростір дає підставу старочному цеху витворювати
типологічні конструкції, формувати периодизаційні схеми, робити компаративний аналіз і,
зрештою, на цій основі будувати свої висновки. Історик працює, використовуючи художню
інструментальну нову, широким маском. Він формує пласти та нашарування і на цій підставі
робить свої висновки. Більш близькою до станції, яка підходить набагато ближче до об'єкту, що ми
з вами досліджуємо, працює культуролог. При цьому специфіка його візії полягає ще в тому, що на
відміну від історика він отримує абсолютно інакшу специфіку своєї оптики. Його бачення є
баченням горизонтальним. Воно насправді досліджує факти події та явища, показані у контексті.
Це є ключовий компонент, який пов'язаний з тим, що вивчає культурологія, і на що вона спрямовує
свої головні вісти та своє бачення. Ще раз, культуролог – це контекстуаліст, це дослідник, який
вивчає факти, події та явища, показані у контексті. Відповідно, горизонт подій, розгляд явищ та
фактів, які розглядаються не самі по собі, а в антуражі, в взаємозв'язку з тим, що є поряд, позаду,
потвердо і так далі. Оце є та оптика, якою використовується культуролог. І вона змінює уявлення
про специфіку ХХ століття. Вияві історика – це типологія, вияві культуролога – це контекст. Ну і
зрештою ми маємо сказати про мистецький компонент, який ще ближче знаходиться до об'єкту,
який ми аналізуємо, оскільки класична парадигма бачення історика мистецтва або
мистецтвознавця полягає в аналітиці самого об'єкту мистецького, шедевру, твор або автор. В
такому ступені близькості до предмету аналізу, звичайно, процеси та яви, що стоюють інакше.
Мистецтво знавця передусім хвилює питання художньої мови. Його хвилює питання тієї
мистецтвої аналітики, яка дає йому можливість, зробивши певні запити, отримати відповіді на ці
запитання. Як працює цей автор? Що він може сказати своєму поколінню? Через що він розмовляє
зі своїм поколінням? Якими є його головні мистецькі треки та художні засоби? І так далі, і так далі.
От весь цей компонент важливих і сумнівних питань насправді не існує для істориків. Його візії,
вони просто не прописані. Відповідно, нам з вами в розмові про українське ХХ століття доведеться
чітко розграничувати, розмежувати ці три ділянки. Чому так? Бо такою є наша з вами художньо-
мистецька дослідницька парадигма. По-іншому ми не можемо. Розмова про все це взагалом буде
розмовою ні про що. Тому в побудові модульних завдань, в побудові тих тем, які я вам далі буду
пропонувати, завжди буде фігурувати оця от троїстість нашого бачення. Водночас ми спираємося
на ту периодозаційну схему та ту пластику широкого мазка в лапках, яку пропонує нам історичний
цех. Паралельно з цим ми, звичайно, з вами користуємося контекстуальними типами та формами
аналізу, якими користується культурологія. І водночас ми з вами переважну більшість явищ
будемо розглядати як явища, показані в контексті. І зрештою обов'язковим компонентом наших
розмовок буде розмова про мистецтво, про його конкретність. Конкретність, ще раз повторюю,
виражена через розмову про художню мову передусім. Зазначу на маргінесах, що ці три типи візії
все ж таки є доволі мовними. І ви маєте усвідомлювати той факт, що це є наш з вами
інструментарій для аналізу. Він є суб'єктивним, він в багатьох речах продовжує сьогодні
досліджуватися та ввідозмінюватися. Ви також про це маєте знати, бути свідомими цього. Але
поза тим, на мою особисту думку, у нас немає більш принагідного та якісного інструментарію для
того, щоб коректно аналізувати усе доволі складне українське ХХ століття. Ще одна проблема, яка
має бути попередньо нам узгоджена, це проблема періодизації українського ХХ століття. Це
проблема періодизації українського ХХ століття. Наголошую на тому, що проблема ця також
матиме для нас з вами оцю от троїсту структуру, пов'язану з специфікою відчуття етапності та
генетики в історичному, культурологічному та мистецькому контексті. Поза всяким сумнівом ми
маємо сказати про домінування історичної хронології як основи цієї розмови. І паралельно з цим
ми також маємо констатувати те, що і культурологічні, і мистецькі форми еволюції цього періоду є
доволі відмінними від того, що хочуть бачити історики та що вони хочуть аналізувати. історики та
що вони хочуть аналізувати. Я не буду наголошувати на проблематиці, яка пов'язана з історичними
рамками українського ХХ століття, оскільки, власне, це не є предметом нашого знального аналізу.
Але побіжно, говорячи про проблематику культури і мистецтва, ми все одно будемо зачепати
питання історичного каркасу, питання того, яким чином формулюються дати, звідки вони
виникають і чому вони є саме такими. Говорячи про цю проблему, ми маємо з вами визначити
вкотре проблематику умовності будь-якої перерозв'язані. Я наголошую ще раз на тому, що ми
говоримо про абсолютно уявну конструкцію. ми говоримо про абсолютно уявну конструкцію. В
лапках фізиці реального часу, в фізиці реального часу просто розвичайно ніяких періодів не існує.
Вони існують виключно в уяві дослідника і тримаються, ще раз повторюсь, силою аргументу. Отже,
що ми з вами робимо? Аргументуємо свій власний каркас. Аргументуємо ту систему такої
художньо-генетичної спадщини, яка може бути для нас придатною для аналітики українського ХХ
століття. Я вважаю, це не є надто простим завданням і знову ж таки наголошую на тому, що воно,
як і усі попередні наш вами питання, є дискусійним. Воно продовжує тривати і продовжує
визначатися.