Бондарчук Марії

Оповідання

На околиці міста, занедбаний і забутий, ховався старий сад. Він завжди муляв мені очі. Його
високі кам'яні стіни, порослі плющем, таємничо й мовчазно огортали його, немов ховаючи
від сторонніх очей якусь таємницю.
Одного разу я, шукаючи пригод, пробралася крізь щілину в стіні й опинилася в цьому
дивовижному місці. Сонце, пробиваючись крізь густе гілля дерев, створювало на землі
мерехтливі плями світла. В повітрі витав аромат квітів, що тільки почали буяти.
Я чимчикувала по вузьких стежках, оточених пишними кущами та квітучими деревами.
Тиша саду здавалася оманливою, адже десь тут, я відчувала, ховалася якась магія.
Раптом я почула тихий шум. З-за куща троянд явилася маленька дівчинка. Її волосся було
білим, як сніг, а очі сяяли, як зорі. Вона була одягнена в сукню з квітів, що розпускалися й
в'яли на ній з кожним її рухом.
Дівчинка посміхнулася мені й сказала: "Вітаю, я плекаю цей сад. Це місце, де час зупинився,
а мрії стають реальністю. Я покажу його тобі, якщо ти бігмаєшся, що ніхто не дізнається про
це."
Я власкавита її. Вона провела мене по саду, показуючи мені його дива. Я бачила дерева, що
співали пісні, квіти, що розмовляли між собою, і тварин, які не існували в реальному світі.
Чим більше часу я проводила в цьому саду, тим більше відчувала, як змінюються. Мої
тривоги й переживання йшли кудись далеко, а на їхнє місце приходили спокій і щастя.
Нарешті настав час мені прощатися. Дівчинка обійняла мене й прошепотіла: "Ніколи не
забувай про те, що ти бачила й відчула тут. Магія саду завжди буде з тобою, якщо ти
віритимеш у неї."
Я вийшла з саду, але його образ назавжди закарбувався в моїй пам'яті. З того дня я стала
іншою людиною. Я навчилася бачити красу в звичайних речах, вірити в дива й плекати в
своєму серці доброту й любов.
Загадковий сад став для мене нагадуванням про те, що світ сповнений таємниць, які чекають
на те, щоб їх відкрили. І якщо ми будемо відкритими до нового й щирими у своїх почуттях,
то й у нашому житті може трапитися справжня магія.