Законодавче забезпечення є важливою складовою інституційного

механізму землекористування, яка визначає ступінь участі в економічному

обороті природних ресурсів, у тому числі земельних, та їх обмежень.

Обмеження у використанні земельних ділянок встановлюються

законом, нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до закону,
договорами або рішенням суду, які включають:

 умови, за яких будівництво або освоєння земельної ділянки може бути

розпочато і завершено протягом певного періоду часу
 заборона певних видів діяльності
 заборона зміни цільового призначення земельної ділянки або ландшафту
 умови, пов'язані з будівництвом, ремонтом та утриманням доріг або
ділянок доріг
 умови, пов'язані з дотриманням екологічних вимог або виконанням
певних робіт
 умови надання прав на полювання, рибальство та збір дикорослих
рослин у визначений час та у визначений спосіб

Законодавче регулювання встановлення обмежень використання земель

в Україні базується на:

1. Конституція України

2. Земельний кодекс України

3. Закон України «Про державний земельний кадастр»

4. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме

майно та їх обтяжень

5. Закон України «Про землеустрій»

6. Постанова Кабінету Міністрів України №1051 та додатки до неї

Досвід земельних реформ у більшості розвинених країн свідчить, що

сучасні законодавці використовують адміністративно-правові обмеження
приватної власності на землю разом з інструментами економічного впливу
для регулювання господарської діяльності відповідно до економічних потреб.
У конституційному, цивільному та земельному законодавстві Польщі, Чехії,
Словаччини, Угорщини та Німеччини існують обмеження права власності на
землю для так званих суспільних інтересів. В Австрії питання вирішується в
«Законі про передачу землі» від 13 грудня 1919 року. Такі дозволи надаються
Земельною комісією і залежать від того, чи не суперечить передача землі
спільним інтересам середніх і дрібних землевласників. Іспанське
законодавство також обмежує права землевласників як необхідне обмеження
для інших власників у здійсненні їхніх прав власності: Конституція Іспанії
1978 року встановлює, що власність обмежується соціальними функціями
відповідно до закону. У багатьох країнах (Угорщина, Франція, Хорватія,
Швейцарія) сервітутні права на землю не можуть бути самостійним об'єктом
цивільних прав, а є доповненням до права власності.

При обмеженні використання землі та обтяженні необхідно

дотримуватися таких принципів:

 Забезпечення безпеки держави

 Поєднання державних та місцевих інтересів
 Раціональність
 Забезпечення збалансованого співвідношення між економічними та
екологічними інтересами суспільства
 Охорона земель.

Об'єктивність земельних інтересів визначається загальною взаємодією

індивідуальних або колективних суб'єктів з навколишнім природним
середовищем. У будь-якому випадку, свідома діяльність людей як
землевласницьких соціальних суб'єктів спрямована на задоволення
конкретних земельних та інших інтересів у суспільному житті. Це
цілеспрямована діяльність кожного індивіда, стимульована реалізацією
конкретного інтересу. Об'єктивно функціонуючою формою такої реалізації
земельних інтересів соціальними суб'єктами є власне існуючі суспільні
земельні відносини, без яких реалізація земельних інтересів неможлива.

Обмеження прав на землю має бути розділене відповідно до критеріїв

характеру вигод, які обмеження надає власникам (користувачам) земельної
ділянки, над якою обмеження є домінуючим. Зокрема, відповідно до цього
критерію рекомендується розділити ці обмеження на права на землю
наступним чином:

a. дорожні обмеження, включаючи право проїзду на велосипеді, право

проїзду на транспортному засобі за існуючим маршрутом і право
переганяти худобу за існуючим маршрутом
b. водні включає в себе: право прокладати водопровідні труби на земельній
ділянці з іншої природної водойми або через іншу земельну ділянку, право
проведення худоби від водойми через іншу земельну ділянку і т.д.
c. будівництво, включаючи: право встановлювати будівельні ліси і
складувати будівельні матеріали з метою ремонту будівель і споруд
d. інші обмеження (надання особам, інтереси яких встановлені, обмеження,
пов’язані з правом прокладати і експлуатувати лінії електропередачі,
комунікації, трубопроводи та інші лінійні комунікації).

Згідно з критеріями того, як встановлювати обмеження прав на землю,

їх можна розділити на наступні:

a. обмеження прав на землю, методом встановлення якого є контракт

b. обмеження прав на землю, методом встановлення якого є рішення суду.

Вимоги землевласників по всьому світу формуються з урахуванням

деталей землі. Землевласники повинні бути не тільки користувачами землі, а
й піклуватися про її збереження. Таким чином, право власності на землю
супроводжується введенням певних зобов'язань і обмежень щодо її
власників, які вони повинні виконувати.

Право земельного сервітуту – це право власника або користувача

земельної ділянки чи іншої зацікавленої особи на обмежене платне або
безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно
до статті 98 Земельного кодексу України. Загальне розмежування сервітутів
проводить наступним чином: земельні сервітути та водні сервітути. Земельні
сервітути гарантують право проїзду на велосипеді та право проходу а також
право проїхати на транспортному засобі по існуючій дорозі або прогнати по
ній худобу. Якщо такі дії вчиняються без придбання (вилучення) земельних
ділянок, то їх слід розглядати як різновид сучасного дорожнього сервітуту,
право на прокладання та експлуатацію ліній електропередач, комунікацій,
трубопроводів та інших лінійних комунікацій.

Розглядаючи водні сервітути, варто зазначити, що до них належать:

 право на подачу води з чужої землі або через таку ділянку

 право на отримання води з природних водойм, розташованих на
прилеглих ділянках, і відповідне право проходу;
 право на подачу води тваринництву з таких водойм та відповідне право на
прогін
 право відводити воду в сусідні ділянки або з них.

Землевласники та ті, хто лише користується землею, що діють на

підставі водного сервітуту, повинні проводити узгодження своїх дій
відповідно до статей 46-48 Водного кодексу України 1995 року, які
встановлюють чітку межу між загальним правом водокористування, що
здійснюється без дозволу, та приватним водокористуванням.

Стаття 102 Земельного кодексу України передбачає підстави для

розірвання земельного сервітуту, але прямо не вказує орган влади або особу,
яка прийняла рішення про розірвання. Очевидно, що таке рішення
допускається у формі згоди на припинення сервітуту, погодженого
приватними власниками, місцевою владою, відповідною державною
адміністрацією, в залежності від питання про право власності на землю.
Згідно зі статтею 101 ЗК, сервітут як право відчуженню не підлягає. Поряд з
цим дія земельного сервітуту зберігається і в разі переходу прав на земельну
ділянку, де встановлено земельний сервітут, до іншої особи.

Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна

система про землю, що знаходиться в межах України, її цільове призначення,
обмеження на її використання, а також дані про кількісні та якісні
характеристики землі, її оцінку та розподіл між власником і користувачем.

Статті 2 та 3 визначають, що державний земельний кадастр

проводиться з метою надання інформації органам державного та місцевого
самоврядування, фізичним та юридичним особам та визначає наступне:
обов'язок вносити інформацію про всі свої об'єкти до Державного земельного
кадастру; уніфікація методології ведення Державного земельного кадастру;
об'єктивність, достовірність і повнота інформації в Державному земельному
кадастрі; внесення інформації до Державного земельного кадастру тільки
відповідно до законодавства України; відкритість і доступність; відомості,
отримані з Державного земельного кадастру, законність, поширення та
зберігання їх надходжень; безперервність внесення інформації про зміну
об'єкта Державного земельного кадастру до Державного земельного
кадастру; безперервність внесення інформації про зміну об'єкта Державного
земельного кадастру до Державного земельного кадастру

Основним завданням ведення Державного земельного кадастру,

викладеним у статті 195, є, зокрема, ведення Державного земельного
кадастру, яке виконується неналежним чином. У дослідженні було
відзначено, які проблеми ведення Державного земельного кадастру існують
наразі:

a. повнота інформації про всі земельні ділянки не гарантується - за даними

державної земельної комісії, станом на 2020 рік лише близько 10
 мільйонів земельних ділянок перебувають на розгляді у Державному
земельному кадастрі
b. єдина просторова система координат і система опису ділянок не
застосовувалися - єдина національна геодезична система координат USK-
2000, № 1259 від 22.09.2004 наразі належним чином не впроваджена у
земельно-кадастровій діяльності, а процедура кадастрового визначення
(нумерації) ділянок контролюється ненормативним документом
Державної земельної комісії
c. не введена єдина система і достовірність інформації про земельний
кадастр - неможливо перевірити достовірність інформації про земельний
кадастр, оскільки ведення окремих складових земельного кадастру
здійснюється різними органами влади без створення єдиної інформаційної
системи. Не існує ефективного механізму усунення помилок та контролю
якості даних, що призводить до накопичення великої кількості
дезінформації в земельному кадастрі

Нинішній стан державного земельного кадастру України

характеризується значною кількістю проблем. До них відносяться недостатня
достовірність і повнота наявної кадастрової інформації про землю,
недостатня автоматизація процедур, що дозволяють обмінюватися
кадастровою інформацією, невідповідність одного нормативного правового
акта іншому і т.д. Щоб уникати помилок у Державному земельному кадастрі,
пропонуються наступні кроки:

 створення електронного документа

 підготовка Заяви стосовно пропозиції внесення змін до Державного
земельного кадастру
 до матеріалів Заяви варто додати зазначення нюансів стосовно можливості
внесення змін до Державного земельного кадастру відомостей стосовно
земельної ділянки у випадку виникнення технічних помилок, документів,
що посвідчують особу, присвоєних податкових номерів, електронних
документів, витягу з Державного земельного кадастру про надання
інформації про земельну ділянку, проектно-технічної документації з
управління земельними ресурсами, розробленої для цієї ділянки

Сучасна економічна діяльність невіддільна від раціонального

використання земельних ресурсів. Важливий елемент економічного розвитку,
земельні ділянки, потребують систематичного регулювання та контролю. У
зв'язку з цим Державний земельний кадастр відіграє важливу роль у
забезпеченні ефективного використання землі та захисті прав власності.
Проте нинішній методологічний підхід до встановлення правових обмежень
у системі Державного земельного кадастру може потребувати покращень для
забезпечення більшої прозорості, ефективності та відповідності сучасним
вимогам сталого розвитку. Таким чином, пропонуються загальні можливості
для поліпшення:

1. Прозорість і доступність інформації. Одним з ключових елементів

удосконалення методологічного підходу є забезпечення прозорості та
доступності інформації в системі Державного земельного кадастру.
Визначення чітких принципів і процедур необхідна для забезпечення
доступу до інформації про обмеження на земельні ділянки. Використання
сучасних інформаційних технологій та електронного управління створює
ефективний і прозорий механізм моніторингу та управління обмеженнями.
2. Розгляд питань сталого розвитку та екологічної безпеки.
Удосконалення методологічного підходу дозволяє також враховувати
принципи сталого розвитку та екологічної безпеки при встановленні
правових обмежень. Встановлення екологічних стандартів та стандартів
класифікації земель дозволить ефективно регулювати та обмежувати
землекористування з метою збереження природних ресурсів та
біорізноманіття.
3. Зміна гнучкості та адаптивності. Сучасна економічна та соціокультурна
динаміка вимагає, щоб державна кадастрова система була гнучкою та
адаптованою до змін. Методологічний підхід повинен забезпечити механізм
швидкої зміни правових обмежень у разі економічних, екологічних чи
соціальних змін. Такий підхід робить систему більш реактивною та
ефективною.
4. Введення в сучасні технології. Використання передових технологій,
таких як штучний інтелект, блокчейн і географічні інформаційні системи,
може значно спростити процес встановлення та моніторингу правових
обмежень. Автоматизація процесу та забезпечення цифрової та фізичної
ідентифікації ділянок сприяє більш точному та ефективному управлінню
кадастром.

Удосконалення методологічного підходу до встановлення законодавчих

обмежень у системі Державного земельного кадастру є актуальним
завданням забезпечення сталого розвитку та ефективного використання
земельних ресурсів. Прозорість, дотримання екологічних принципів,
гнучкість, пов'язана зі змінами, і використання сучасних технологій є
ключовими факторами успішного вдосконалення систем землеустрою.