Вступ

У період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг

зміцнитися. Тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагались встановити
у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес
дістав назву «радянізація». Радянізація включала колективізацію, індустріалізацію,
культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Населення західноукраїнських земель до 17 вересня мало надію, що визволителі

принесуть у їхній край справедливий правопорядок, повагу до місцевих звичаїв. Однак
перше знайомство з радянською владою виявилося для західних українців переважно
негативним досвідом, у результаті якого багато з них зробили висновок, що
«більшовицької влади слід уникати будь-якою ціною».

Націоналізація
Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім
постійних місцевих органів влади у формі Рад. Погіршувала ситуацію політика
звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх власників підприємств та
управлінців. Здійснювалася націоналізація промисловості, реквізовувались цінності у
банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури та інші
навчальні заклади, залізничний транспорт та всю сферу його обслуговування, ліси, надра
тощо було оголошено державною власністю.

Індустріалізація
Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили економічний
потенціал регіону.
Індустріалізація краю передбачала:

– включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного

промислового комплексу;

– модернізацію існуючої промисловості;

– освоєння місцевих природних ресурсів;

- розвиток традиційних нафтогазової, харчової та деревообробної

галузей і створення нових, зокрема машинобудівної,
металообробної, електротехнічної;

– зміну соціальної структури населення

За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і середніх
промислових підприємств.
Порівняно з індустріалізацією 30-х років цей процес у Західній Україні мав свої
особливості:

– значно вищі темпи промислового розвитку;

 – відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва лісовій і
нафтодобувній;

– були створені нові для західних областей галузі індустрії;

– визнання пріоритетності розвитку краю спричинило спрямування

сюди найсучаснішого устаткування і обладнання;

– індустріалізація успадкувала і традиційні вади радянської системи

промисловості.

На кінець 50-х років розвиток промисловості Західної України досягнув рівня східних
областей України.

Колективізація

Колективізація на селі незважаючи на гучні заклики чи навіть перші примусові кроки

властей, мешканці сіл не поспішали записуватися до колгоспів. Колективізація на
західноукраїнських територіях мала декілька цілей:
– встановити тотальний контроль держави над селянством;

– уніфікувати розвиток сільського господарства західноукраїнських

земель з центральними і східними регіонами УРСР;

– зламати приватно-власницькупсихологію місцевого населення;

– позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.

Із середини 1948 року влада розпочала примусову колективізацію сільського

господарства. У колгоспи, чисельність яких досягла 7190, об'єднали 1,5 млн селянських
дворів, або 98 % від їхньої загальної кількості. Незважаючи на запевнення владців, що
колективізацію здійснюють на «добровільних засадах», колективізація проводилась
притаманними для радянської системи методами: примус, шантаж, залякування,
провокації, висилки до Сибіру.

Наймасовішим
видом репресій стали депортації. Адміністративне переселення здійснювалося без
суду і слідства. Тисячі чоловіків, жінок, дітей загинули під час депортацій від голоду,
знущань, внаслідок непристосованості до природнокліматичних умов. Як зазначають
деякі дослідники, за весь довоєнний період радянської історії більш інтенсивними були
лише репресії епохи колективізації.

«Культурна революція»

Важливим заходом радянізації була «культурна революція». Культурна революція

передбачала нав'язування суспільству комуністичної ідеології.
Складові "культурної революції"
• формування нової системи освіти, яка б охоплювала все населення
• Ліквідація неписьменності.
• Ідеологізація освіти та всіх сторін життя.
• Направлення на постійну роботу понад 15 тис. учителів різних спеціальностей і
східних і центральних областей України.
• Забезпечення підручниками і наочними посібниками.
• Створення мережі професійно-технічної та вищої освіти.
• Розбудова вищої школи та ії русифікація.

Доля Української греко-католицької церкви

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка
мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником
національно-визвольної боротьби. За короткий час було закрито церковні освітні
установи, розгромлено метрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано
близько 2 тис. священиків, монахів і монахинь. Зрештою всі греко-католицькі церкви
закрили і 50 священиків засудили на різні строки ув'язнення. Ліквідація УГКЦ була
складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом нова
влада намагалась підірвати духовну опору національно-визвольного руху.

Процес радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 50-х років.