Отже, друга італо-ефіопська війна - війна між Італійським королівством та Ефіопською

імперією, яка тривала з 1935 по 1936 рр. Ця війна вважається передвісницею Другої
світової війни.

Причини війни
Ефіопія була найбільш зручним об'єктом для реалізації планів Беніто Муссоліні, який
прагнув встановити контроль над середземноморським басейном та північчю Африки,
й на те було кілька причин:
-До того часу Ефіопія залишалась практично єдиною цілком незалежною країною
Африки. -Захоплення Ефіопії дозволило б об'єднати італійські колонії Еритрею та
Сомалі.
-Ефіопія була слабкою у воєнному відношенні
-Перемога над Ефіопією дозволила б змити ганьбу поразки при Адуа під час першої
італо-ефіопської війни.

Підготовка Італії до загарбання Ефіопії

Після приходу до влади фашистів Італія вступила на шлях відкритої боротьби проти
незалежних держав, підготовка до нападу на Ефіопію тривала декілька років, а
розпочалася в 1925 р. Італія з початку війни зосередила на кордонах Ефіопії близько
500 тис. солдат, майже 400 літаків, 400 танків і 800 гармат.
В італійських колоніях Еритреї, Сомалі, Лівії зосереджувались війська, відновлювались
та будувались нові військові бази, аеродроми, морські порти. Для ведення війни Італія
різко збільшила закупки зброї, літаків та стратегічної сировини. У цій війні італійськими
військами широко застосовувалась заборонена хімічна зброя: іприт і фосген. Ефіопія
неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скаргами на порушення Італією договору про
ненапад.

Міжнародна реакція

Стурбовані військовими приготуваннями Італії в Аф­риці, Велика Британія і США 1935 р.

оголосили заборону на експорт зброї як до Італії, так і до Ефіопії, не розріз­няючи
агресора та його жертву. Продовжуючи через посередників торгувати з Італією, США
одночасно попереджали, що не допомагатимуть жертві агресії. Інші західні держави,
боячись за свої колонії в Африці, холодно поставилися до закликів Ефіопії про
допомогу. З великих держав тільки Радянський Союз підніс голос на захист ефіопського
народу. СРСР закликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність
виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй.
Отже, політика західних держав дала Італії змогу розгромити Ефіопію.

Вторгнення в Ефіопію

Вночі на 3 жовтня 1935 р. без оголошення війни італійські війська напали на Ефіопію з
Еритреї й Сомалі; одночасно авіація Італії почала бомбардування міста Адуа.
Зазнаючи гострої нестачі в постачанні, озброєні головним чином гвинтівками застарілих
зразків, мисливськими руш­ницями та списами, ефіопські війська чинили загарбникам,
що використовували танки, літаки й, отруйні речовини, героїчний опір протягом семи
місяців. Усунувши маршала Де Боно, Муссоліні у грудні 1935 року віддав наказ новому
командувачу, застосувати хімічну зброю, порушуючи Женевську конвенцію 1925 року.
Італійська авіація систематично здійснювала рейди у глибину ефіопської території,
завдаючи бомбових ударів по мирних цілях.

5 травня 1936 р. італійські війська ввійшли в столицю Ефіопії Аддис-Абеба. Імператор

змушений був залишити країну, в телеграмі генеральному секретарю Ліги Націй він
писав, що зробив це лише через неспроможність продовжувати опір агресорові, й
просив не визнавати загарбання фашист­ською Італією території країни. 9 травня
Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля —
«ефіопським імператором». Також перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії
Німеччини. Коли Ефіопія в котрий раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер
оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію
Німеччини і введення її військ у Рейнську демілітаризовану зону. Ці дії остаточно
поховали Версальський мирний договір.

Підсумок війни

-Італія анексувала Ефіопію

-Ефіопія, Італійська Еритрея й Італійське Сомалі були об'єднані в Італійську Східну
Африку.
-Економіні санкції, введені 18 листопада Радою Ліги Націй проти Італії, було скасовано
-Ефіопські партизани продовжували боротьбу до 1941 року
Перемога у війні зробила Муссоліні однією з найбільш видатних та значущих фігур
європейської політики, а сама війна показала неефективність Ліги Націй як інструмента
врегулювання міжнародних конфліктів.