КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ

«ВІННИЦЬКИЙ ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

(назва кафедри)

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Методика наукових досліджень»

на тему: «Антигерой у сучасній прозі»

студентки __ курсу, ____ групи

спеціальність
«______________»
(ПІБ)____________

Викладач: _______________

м. Вінниця – 2023 рік

 2

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

1. ОБРАЗ АНТИГЕРОЯ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ. ІСТОРИЧНИЙ

КОНТЕКСТ І СУЧАСНІСТЬ..................................................................................6

2. АНТИГЕРОЙ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ПРОЗИ..............9

3. ВІДМІННОСТІ МІЖ АНТИГЕРОЄМ ТА КЛАСИЧНИМ

ПЕРСОНАЖЕМ (на прикладі конкретних творів)...........................................13

ВИСНОВКИ..............................................................................................................17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................19

 3

ВСТУП

Постановка проблеми. Сучасна проза відрізняється різноманітністю

персонажів, серед яких особливе місце займають антигерої. Антигерої - це
персонажі, які відхиляються від традиційних норм класичного героя і мають
негативні риси. Вони стають центральними фігурами у сучасних літературних
творах, але їхню природу, роль та значення не досліджено повністю.
Феномен антигероя в українській літературі досліджують багато
літературознавців, критиків та науковців в Україні. Цей феномен став
актуальним у межах розвитку української літератури у ХХ-ХХІ століттях. Деякі
з них, наприклад, Олег Лишега, Єгор Попович, Оксана Забужко, Михайло
Слабошпицький та інші, вивчають антигероя як художній образ, який
відображає складність сучасного світу та виклики, з якими стикаються
українські письменники. Вони аналізують роль антигероя в розкритті проблем
соціальних, політичних та моральних, а також досліджують його взаємодію з
іншими художніми персонажами та сюжетами.
Належні ознаки образів героя та антигероя повсякчас знаходяться у полі
інтересів інтернаціональної наукової спільноти. Їх репрезентації
досліджувались у психології (A.Trice та W.Indick), а також полiтoлoгiї та
кyльтyрoлoгiї: образи героя та антигероя в інформаційному просторі протидії
тероризму (В.Б. Пєтухов), архітипічне підгрунтя образу героя (М.А. Шарапова).
Дана роботи є актуальною темою, яка привертає увагу дослідників
літератури. У цій галузі було проведено значну кількість досліджень та
опубліковано численні статті, монографії та збірники наукових праць.
Один з ранніх внесків у дослідження антигероя у сучасній прозі було
зроблено в роботі І. К. Бабича "Антигерой у романі ХХ століття". В цьому
дослідженні автор аналізує роль антигероя в романах ХХ століття та з'ясовує
його функцію в літературному творчості.
 4

Інший важливий внесок було зроблено в роботі О. С. Литвиненка

"Антигерой як феномен сучасної української прози". Автор досліджує роль
антигероя в українській літературі, зокрема у прозі останніх десятиліть, та
розглядає його значення для сучасного суспільства.
Також слід зазначити роботу М. В. Кривошапки "Антигерой у сучасній
українській літературі: проблеми дослідження". У цьому дослідженні автор
аналізує підходи до визначення антигероя, розглядає його роль у сучасній
українській літературі та виявляє проблеми, пов'язані з дослідженням
Мета дослідження. Метою цього дослідження є аналіз та розуміння ролі
антигероя у сучасній прозі. Основною метою є виявлення особливостей
характеру, мотивації та функцій антигероя в літературних творах, а також
визначення його впливу на сюжетну лінію та сприйняття читачем.
Предметом дослідження є антигерой у сучасній прозі. Дослідження
спрямоване на вивчення його характеристик, ролі та значення в літературних
творах різних авторів.
Об'єктом дослідження є сучасна проза, яка включає різноманітні жанри
та твори різних авторів, де зустрічаються антигерої.
Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:
- Вивчити та проаналізувати теоретичні підходи до визначення антигероя
та його ролі в літературі.
- Проаналізувати різні типи антигероїв у сучасній прозі та виявити їхні
особливості.
- Встановити зв'язок між характеристиками антигероя та його впливом на
сюжетну лінію та сприйняття читачем.
- Дослідити еволюцію антигероя в сучасній прозі та виявити тенденції
його розвитку.
- Проаналізувати реакцію читачів на антигероїв та їхнє сприйняття.
 5

- Зробити висновки про значення антигероя у сучасній прозі та його вплив

на літературний процес.
Для роз’яснення поставлених завдань було використано наступні методи
дослідження:
 Літературний аналіз: було проведено детальний аналіз сучасних
українських та зарубіжних прозових творів, що містять антигероїв. Цей аналіз
допоміг виявити особливості характеру, мотивації та функцій антигероя, а
також встановити їхній вплив на сюжет та сприйняття читачем.
 Теоретичний аналіз: було проаналізовано різні теоретичні підходи
до визначення антигероя та його ролі в літературі. Цей аналіз дозволив з'ясувати
різні трактування поняття антигероя та розуміння його значення в сучасному
літературному контексті.
 Контент-аналіз: було проведено аналіз різних наукових досліджень,
статей та монографій, що стосуються теми антигероя у сучасній прозі. Цей
аналіз допоміг зробити огляд попередніх досліджень та врахувати погляди
інших дослідників у своїй роботі.
 Порівняльний метод: застосовуючи даний метод, ми порівняли
праці різних літературознавців, літературні твори та дослідили підходи і
бачення антигероя у сучасній прозі. Цей метод допомагає виділити різні
інтерпретації та дослідження даної теми.
Структура та обсяг роботи: робота складається зі вступу, трьох питань,
висновків та списку використаної літератури.
Дана робота спрямована на розширення нашого розуміння антигероя у
сучасній прозі та його ролі в літературному творчості.
 6

1. ОБРАЗ АНТИГЕРОЯ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ.

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ І СУЧАСНІСТЬ

Концепт образу антигероя у літературі досліджували багато літературних

критиків та літературознавців протягом багатьох років. Наукові дослідження на
цю тему проводились в рамках різних наукових шкіл та теоретичних підходів.
Деякі імена, пов'язані з дослідженням концепту антигероя, включають Жана-
Поля Сартра, Євгена Івановича Зам'ятина, Михайла Михайловича Бахтина та
інших. Кожен з цих дослідників мав свій унікальний підхід до розуміння та
аналізу концепту антигероя у літературі.
Феномен антигероя в культурі досліджують такі сучасні вчені, як: О.
Гриценко, Є. Кононенко, О. Різник, М. Рябчук, В. Солодовник, М. Стріха, С.
Тримбач, Т. Шумейко. Цю тему в різних контекстах аналізували Дж. Кемпбел,
Дж. Нахбар, К. Лоуз, О. Ранк, Л. Стрейт, а також Д. Воронік, Н. Ковтун, С.
Кримський, О. Лосєв, Е. Мелетинський, Г. Почепцов, В. Самойлова, Ю.
Соколова та ін. О. Дарморіз, досліджуючи даний феномен у контексті міфології,
розглядає міф про героя й авторський міф [4, с. 202–208].
Належні ознаки образів героя та антигероя повсякчас знаходяться у полі
інтересів інтернаціональної наукової спільноти. Їх репрезентації
досліджувались у психології (A.Trice та W.Indick), а також полiтoлoгiї та
кyльтyрoлoгiї: образи героя та антигероя в інформаційному просторі протидії
тероризму (В.Б. Пєтухов), архітипічне підгрунтя образу героя (М.А. Шарапова).
У літературі поняття "атигерой" трактується як персонаж, який
відрізняється від традиційного героя [5, с. 123]. Атигерой може мати свої
недоліки, незвичайні риси або бути відмінним від ідеального образу героя. Цей
термін можна також використовувати для опису персонажів, які не виявляють
типової "героїчності" або не прагнуть до самовиховання та досягнення вищих
цілей. Атигерой може відображати звичайні аспекти людської життя, такі як
 7

боязнь, жадність, розчарування або невпевненість, що дає можливість читачам

легше ідентифікуватися з таким персонажем. Уявні атигерої також можуть
притаманні жартівливий склад поведінки та іронічне ставлення до себе та подій.
Концепція атигерою може розглядатися як засіб для створення більш
реалістичних і складних характерів у літературі.
Поняття антигероя виникло в художньому мистецтві, особливо в
початкових стадіях романтизму та реалізму, коли класичні героїчні образи стали
штучними та неправдоподібними [3, с. 39 ] Автори почали створювати
персонажів, які були ближчими до реального життя, зі своїми вадами,
слабкостями і моральними суперечностями.
Історичний контекст виникнення поняття антигероя пов'язаний зі змінами
в суспільстві і визначальними епохами мистецтва. Один з перших і
найвідоміших антигероїв, Дон Кіхот, створений Мігелем де Сервантесом, виник
у 17 столітті на початку періоду Старовинного Режиму у Іспанії.
Основа діяння антигероя — нігілістичний бунт, позбавлений суспільної
мети [8, с. 292]. Найчастіше історія завершується трагічно, але не для того, щоб
показати, що зло завжди буде переможене, возвеличуючи моральні якості героя,
а для того, щоб зобразити справедливе покарання за скоєне антигероєм.
У сучасній критиці термін «антигерой» застосовують до морально
роздвоєних персонажів без чітких соціально-етичних принципів [7, с. 44 ].
Класичні приклади літературних антигероїв — Емма Боварі Г. Флобера,
Гекльберрі Фінн Марка Твена, Доріан Грей О. Вайлда, Чичиков М. Гоголя,
Остап Бендер І. Ільфа і Є. Петрова, Арсен Люпен М. Леблана.
У сучасному контексті, антигерої часто використовуються в літературі,
кіно, телебаченні та інших медійних форматах для того, щоб показати
складність людської натури, підкреслення негативних сторін героїв або зробити
насмішку зі стереотипів жанру.
 8

В цілому, образ антигероя є інноваційним і важливим культурним

явищем, що дозволяє переглянути традиційні уявлення про героїзм та сприяє
більш комплексному розумінню людської природи. Використання такого образу
дозволяє розкрити глибинні психологічні аспекти персонажа, його внутрішні
конфлікти, а також показати, що герої не завжди бездоганні, а можуть мати свої
недоліки і протиріччя. В результаті, антигерой стає більш реалістичним і
зрозумілим для глядача, а також допомагає подати більш глибоке розуміння
людської природи та її складних проявів.
 9

2. АНТИГЕРОЙ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ПРОЗИ

Однією з важливих ознак постмодерністської прози є маргінальність.

Маргінальність (від латинського margo – край, межа) – поняття на
означення периферійності, пограничності статусу індивіда або певного явища
його соціальної життєдіяльності стосовно загальноприйнятої системи цінностей
у суспільстві [6, с. 10 ]. Катогорія маргінальності була введена в науковий обіг
на означення соціального стану мігрантів в умовах міського середовища у 1928
р. представником Чиказької соціологічної школи Р.Парком. Основу класичної
концепції маргінальності заклали послідовники вченого - Е. Стоунквіст, Є. Б.
Рейтер, П. Крессі, У. О. Браун. Якщо в американських дослідженнях
маргінальний індивід розглядається як продукт “стику культур” (марґінал – це
“культурний гібрид”), то європейська наукова думка (праці К. Мангейма, Т.
Веблена, М. Фуко) пропонує розглядати маргінальну особистість як “індивіда
на узбіччі”, акцентуючи соціально-психологічні витоки маргінальності [9, с.
214].
Постмодерна свідомість, з одного боку, є виявом феномена маргіналізму в
силу своєї установки на периферійність свідомості суб’єкта, факультативність
поняття соціальної норми. З іншого боку, концепт децентрації, виголошений
Ж.Деррідою, знімає саму ідею центру структури, а отже, підриває
самототожність поняття маргінального.
Носіями категорії маргінальності найчастіше є злочинець, збоченець,
хвора, зокрема божевільна, людина тобто антигерой. Проблему божевілля як
вияву маргінальності розглядали М.Фуко, Ж.Лакан, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі та ін.
В мистецтві маргінальний статус часто сприймається як обов’язковий для
особистості творця. Зокрема, М.Фуко вбачав у художній літературі найбільш
яскраве й послідовне втілення маргінальності, “інакшості”, якої позбавлені
тексти іншого характеру. Звісно, на перший план при такому підході він
 10

висував твори, що є свідомим відхиленням від поняття норми – твори де Сада,

Ніцше тощо.
Більшість дослідників маргінальності наголошують на тому, що в ній
закладено високий творчий потенціал. За словами В. Тернера, “...
маргінальність і низьке становище в структурі – це умови, в яких часто
народжуються міфи, символи, ритуали, філософські системи й витвори
мистецтва”.
У літературознавстві концепти антигероя, антагоніста та лиходія є
важливими для аналізу сюжету та характерів у творах.
Антигерой - це головний герой, який має непозитивні риси характеру, не
відповідає загальноприйнятим настановам геройства. Він може бути морально
неврівноваженим, жорстоким, егоцентричним або некомпетентним. Антигерой
зазвичай відображає недосконалість людської натури, а його дії та рішення
можуть призводити до негативних наслідків [3, с. 56].
Антагоніст - це персонаж або сила, що стоїть на шляху головному герою і
його цілям. Антагоніст може бути ворогом, супротивником або просто
перешкодою для героя. Його мета зазвичай протилежна до мети головного
героя, і він робить усе можливе, щоб завадити йому досягти своїх цілей [3, с.
58].
Наприклад, у повісті «Туман» Стівена Кінга місіс Кармоді виступає як
антагоніст, а не злодій. Вона є релігійною фанатичкою-проповідницею, яка під
час Апокаліпсису звалила на свої доволі міцні плечі тягар «рятівниці» всього
людства. Вона вважає себе Божою обраницею, якій необхідно пролити невинну
кров як жертву. Незважаючи на те, що читачі можуть вважати її переконання
безглуздими, сама героїня щиро вірить у свою місію та вважає, що це єдиний
шлях до порятунку. Отже, конфлікт між місіс Кармоді та головним героєм
можна розглядати як типове протистояння між антагоністом та протагоністом.
 11

Справжніми злочинцями в цій історії є анімалістичні чудовиська, які вирвалися

з таємної лабораторії та спричинили Апокаліпсис.
Лиходій - це персонаж, який проявляє злочинну поведінку та має
негативні мотиви. Лиходій часто виступає у ролі антагоніста, тобто ворога
головного героя. Він може вчиняти зловмисні дії, злочини або просто
протидіяти герою своїми діями та планами. Зазвичай лиходій має
харизматичний або привабливий образ, який сприяє багатогранності його
характеру [3, с. 60].
Усі ці концепти часто використовуються у літературі для побудови
складних та цікавих сюжетів, а також для створення взаємодії між персонажами
та зростання конфлікту у творі.
Антигерой є важливим елементом сучасної прози, оскільки він
протистоїть типовому образу героя, який зазвичай є морально сильним,
бездоганним і успішним. Антигерой часто має недоліки, вади характеру і
несподівані риси, які його відрізняють від класичного героя. Він може бути
саркастичним, цинічним, аморальним або неконвенційним у своїх діях.
Антигерої часто є більш реалістичними, адже вони відображають
людський розмах і помилки. Вони можуть бути комплексними персонажами, з
досвідом травм або внутрішніми конфліктами, що робить їх більш близькими до
читача. Вони дозволяють письменникам досліджувати теми швидкоплинності і
відносності моральних норм, а також підняти питання про власну ідентичність і
моральный вибір.
Антигерой акцентує увагу на складності людської натури, реалізуючи такі
явища, як невпевненість, моральна деградація та імпульсивність. Цей персонаж
може мати самовпевненість, але неосяжні цілі, або навпаки, може прагнути до
нездійсненних мрій, що додає непередбачуваності та інтриги до сюжету.
 12

Антигерой часто є антитезою традиційного героя, висвітлюючи його

недоліки і проблеми. Це дає можливість авторам звернутися до складних тем,
таких як моральний вибір, самоідентифікація та важкі життєві обставини.
Використання антигероя в прозі дозволяє побачити світ історії з нового
ракурсу, створюючи емоційне зв'язок з читачем та спонукаючи його
переосмислити свої погляди на справжні героїчні якості. Цей підхід дозволяє
авторам створювати зміст, який має вищу реалістичність та глибшу
психологічну пристрасність.
 13

3. ВІДМІННОСТІ МІЖ АНТИГЕРОЄМ ТА КЛАСИЧНИМ

ПЕРСОНАЖЕМ (на прикладі конкретних творів)

Антигерой і класичний герой - це два протилежних типи літературних або

кінематографічних персонажів, які мають важливі відмінності.
Класичний герой зазвичай володіє позитивними рисами, такими як
мужність, справедливість, відвага та самопожертва. Він часто представляє
ідеали та цінності, які суспільство вважає важливими. Класичний герой
зазвичай бореться за добро, перемагає зло і завжди діє в інтересах загального
блага. Він може бути символом надії та натхнення для інших персонажів та
глядачів.
Антигерой, навпаки, має негативні риси та часто виконує неправильні або
морально сумнівні дії. Він може бути самовпевненим, егоїстичним, злочинним
або несправедливим. Антигерой може мати свої мотивації та цілі, які не завжди
збігаються з загальноприйнятими нормами. Часто антигерой викликає співчуття
або симпатію, оскільки його поступки та рішення можуть бути наслідком його
життєвих обставин або внутрішньої боротьби.
Класичний герой зазвичай примхливий, вірний своїм принципам і часто
виступає у ролі лідера або символу справедливості. Антигерой, натомість, може
бути більш складним та реалістичним персонажем, який демонструє людські
недоліки та слабкості.
Основні відмінності між антигероєм та класичним персонажем твору
можна розрізними за наступними ознаками:
1. Моральність: Класичний герой зазвичай представляє моральність, яка
відповідає загальноприйнятим нормам та цінностям. Наприклад, Гаррі Поттер у
серії романів Джоан Роулінг є класичним героєм, який бореться проти зла та
представляє добро.
 14

Антигерой, натомість, може мати моральну амбівалентність або вчиняти

неправильні дії. Наприклад, Холмс МакНейл у романі "Горець" Джеймса Елроя
є антигероєм, який працює на поліцейському відділі, але використовує
незаконні методи для досягнення своїх цілей.
2. Мотивація: Класичний герой часто має благородну мотивацію, таку як
захист слабких або боротьба за справедливість. Наприклад, Кетніс Евердін у
трилогії "Голодні ігри" Сьюзен Коллінз є класичним героєм, яка виступає проти
жорстокої системи та бореться за свободу.
Антигерой може мати особисті мотиви, які не завжди відповідають
загальним цілям або нормам. Наприклад, Патрік Бейтмен у романі
"Американський психопат" Брета Істона Ілліса є антигероєм, який вчиняє
жорстокі вбивства з приводу своєї власної задоволеності.
3. Розвиток персонажа: Класичний герой зазвичай пройшов шлях еволюції
та розвитку, ставши сильнішим і мудрішим. Наприклад, Лісбет Саландер у
трилогії "Дівчина з татуюванням дракона" Стіга Ларссона [10] є класичним
героєм, яка переживає особистий розвиток та навчається використовувати свої
навички для боротьби зі злом [5, с. 122].
Антигерой може залишатися незмінним або навіть погіршуватися
протягом історії. Наприклад, Роберт Невіл у романі "Компанія" Макса Баррі є
антигероєм, який залишається безцільним та безнадійним протягом всього
роману.
Основні відмінності між антигероєм та класичним героєм можна
проілюструвати аналізуючи роман "Гра Престолів" Джорджа Р. Р. Мартина.
Еддард Старк є класичним героєм, представником благородства, чесності
та справедливості. Він володіє мужністю та вірністю своїм принципам. Еддард
дбає про благо своєї родини та народу, виступає за справедливість і бореться
проти корупції. Він визначається моральною прямотою і готовий пожертвувати
своїм комфортом для досягнення загального блага.
 15

Тирион Ланністер є антигероєм, персонажем з негативними рисами, але

водночас викликає співчуття та симпатію. Він фізично відмінний (має горб), і
його часто зневажають члени його родини. Тирион виявляється розумним,
лукавим та майстерним у веденні політичних ігор. Він не завжди діє морально
чи справедливо, але часто використовує свою інтелектуальну перевагу для
захисту себе та інших від небезпеки.
Важливо зауважити, що герої та антигерої можуть мати багатогранність та
розвиток протягом історії, а їхні дії та мотиви можуть бути залежними від
контексту твору.
Сергій Жадан, український письменник, в своїх творах використовує
складні сюжети та незвичайних персонажів. Хоча він часто працює з
антигероями, але суттєві відмінності між антигероєм та класичним героєм
можна відшукати в його романі "Ворошиловград".
Ворошиловград - це історія про людей, які живуть у важких умовах на
сході України, поруч із війною та змінами в суспільстві. Антигерої у Жадана
часто не мають стандартних якостей героя, таких як хоробрість, справедливість
чи безсмертя. Натомість вони виявляються звичайними людьми, які знаходяться
в складних ситуаціях та борються зі своїми внутрішніми демонами.
У романі "Ворошиловград" Жадан створює антигероя на прикладі
головного героя Валентина. Валентин - звичайний чоловік, що загубив свою
роботу через фабричні зміни, із гострим почуттям власної непотрібності та
некомерційності. Валентин не має великих досягнень чи героїчних вчинків, але
через взаємодію з іншими персонажами він досліджує свій внутрішній світ та
шукає свою ідентичність.
Василь, головний герой роману "Ворошиловград". Він представлений як
невдаха, який не має сталої роботи, живе у маленькому містечку та хворіє на
епілепсію. Василь намагається шукати своє місце у світі, але зустрічає
перешкоди та невдачі на своєму шляху. Він є невпевненим у собі, але в той же
 16

час має душевну силу та внутрішню жагу до самореалізації. Це антигерої, які є

недосконалими та зі своїми недоліками, але мають певний потенціал для
самореалізації.
Класичним героєм у романі можна назвати Вовчика. Він є лідером групи
молодих людей, які виступають проти системи, політики та корупції. Вовчик
вважає, що вони можуть змінити світ і привести до кращого майбутнього. Він
має сильну волю, відвагу і готовий жертвувати собою для досягнення своєї
мети. Класичні риси героя виявляються в його впевненості, самовідданості і
відданості ідеї.
Отже, головна відмінність між антигероєм і класичним героєм полягає в
їхніх моральних характеристиках та способах дій. Класичний герой представляє
ідеали та бореться за добро, тоді як антигерой може мати негативні риси та
вчиняти сумнівні дії, хоча його можна сприймати з розумінням та співчуттям.
 17

ВИСНОВКИ

Під час написання реферату "Антигерой у сучасній прозі" було проведено

аналіз ролі та значення антигероя в сучасних українських та світових
літературних творах. Дослідження показало, що антигерой - це персонаж, який
відхиляється від традиційних норм класичного героя та має негативні риси.
На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:
1. У сучасній прозі літератури спостерігається чітка тенденція до
впровадження антигероя як головного персонажа. Антигерой відрізняється від
класичного героя, оскільки в нього відсутні типові героїчні риси, характерні для
позитивного героя.
2. Антигерой у сучасній прозі часто має вади, відчуття неповноти або
внутрішні конфлікти, що відображають його людську природу. Він може бути
жорстоким, самодоволенним, аморальним або навіть злочинцем. Але в той же
час, антигерой приваблює читача своїм реалізмом та незвичайністю.
3. Антигерой в сучасній прозі зображується як продукт свого середовища
та суспільства. Він є відбиттям вад, протиріч і проблем сучасного світу. Його
характер та дії можуть розкривати соціальні, політичні або моральні проблеми
суспільства.
4. Використання антигероя у сучасній прозі дає авторам можливість
висловити свою критику або сатиру на суспільні явища, стереотипи та норми.
Це створює простір для задумливої літератури та спонукає читача до глибокого
осмислення сучасного світу.
В цілому, дослідження показує, що антигерой у сучасній прозі
виявляється потужним літературним засобом, що дозволяє авторам висловити
свою власну точку зору та створити глибокі та запам'ятовуючі образи для
читачів. Використання антигероя відкриває нові перспективи для літературних
 18

досліджень і пропонує читачам новий погляд на збагачення літературного

досвіду.
 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бєлова А. Д. Поняття “стиль”, “жанр”, “дискурс”, “текст” у сучасній

лінгвістиці. Іноземна філологія. К.: Вища школа. 2002. № 32-33. С. 7–14.
2. Воробйова О.П. РІЧ як антиконцепт у творах художнього
модернізму: лінгвофілософські аспекти естетики негативності. Вісник КНЛУ.
Серія: Історія. Економіка. Філософія. 2013. № Вип. 18. С. 11–22.
3. Герой і антигерой / за ред. Д. В. Затонського. Київ : Наукова думка,
1965. 176 с.
4. Дарморіз О. Міфологія : [навч. посібник]. Львів : ЛНУ ім. Івана
Франка, 2010. 248 с.
5. Єщенко Т. А. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч. Посіб. К. : ВЦ
“Академія”, 2009. 264 с. (Альма-матер).
6. Кондратенко Н. В. Український модерністський і
постмодерністський дискурс: комунікативно-прагматичний та
текстовосинтаксичний аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора
філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова”. Київ. 2012. 40 с.
7. Котова І. А. Образна складова концептів ГЕРОЙ/АНТИГЕРОЙ в
англомовному кінодискурсі. Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету
iм. В. Н. Каразiна. 2014. № 1103. №. 78. С. 41–48.
8. Котова І. А. Поняттєва та ціннісна складові концептів
ГЕРОЙ/АНТИГЕРОЙ в англомовному кінодискурсі. Наукові записки
Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла
Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство). 2013. № 18. С. 289–295.
9. Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : Навч. посіб. – 2-ге вид.,
перероб. і доп. К. : Знання, 2008. 423 с.
10. Ларссон Стіг. Дівчина з татуюванням дракона.- М .: Ексмо; СПб .:
Доміно, 2011. 624 с.
 20

11. Легкий М.З. Форми художнього викладу в малій прозі І. Франка

[Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец.
10.01.01 «Українська література». Львів, 1997. 17 с
12. Меркотан Л. Засоби реалізації категорії інтертекстуальності.
Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана
Огієнка. Філологічні науки. 2013. № 32 (1). С. 76-79.
13. Рябчук М.М. Наративні моделі сучасної української прози (Софія
Андрухович, Любко Дереш, Таня Малярчук, Світлана Пиркало, Наталка
Сняданко, Марина Соколян ) [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд.
філол. н. спец. 10.01.01 «Українська література». К., 2011. 21 с.