Collège unique: la fin d’une utopie ?

Le débat autour de l’enseignement secondaire pour tous se durcit au moment où le ministère va

faire le bilan de sa grande consultation nationale

Дебати про середню освіту для всіх посилюються, оскільки Міністерство готується
підбити підсумки процесу національних консультацій.

L’an 2000 verra-t-il sonner le glas du “collège unique”, qui pendant un quart d’un siècle a
cristalisé tous les espoirs de la démocratisation de l’enseignement et, semble-t-il, toutes les
utopies ? En janvier dernier, la ministre déléguée à l’enseignement scolaire, Ségolène Royal, a
lancé une consultation nationale sur le collège. Les conclusions de cette enquête, qui seront
rendues publiques le 18 mai prochain, sont pessimistes: le collège unique pour tous, c’est-à-dire,
sans filières de sélections, sans passe-droit pour les meilleurs, sans voies de garage organisées,
est un échec. En clair, il ne fonctionne pas. Les enseignants ne parviennent pas à enseigner. Les
mauvais élèves ne progressent pas, les bons perdent leur temps. Certes, tout le monde arrive au
brevet, mais dans quelles conditions !

Чи пролунає 2000 рік смертельним дзвоном для "єдиного коледжу", який протягом чверті
століття викристалізував усі надії на демократизацію освіти і, здавалося б, усі утопії? У січні
минулого року міністр освіти Сеголен Руаяль розпочала національні консультації щодо
коледжу. Висновки цього опитування, які будуть оприлюднені 18 травня, песимістичні:
єдиний коледж для всіх, тобто без селективних потоків, без особливого ставлення до
найкращих і без організованих шляхів, - це провал. Простіше кажучи, це не працює. Вчителі
не можуть навчати. Погані учні не прогресують, хороші - марнують час. Це правда, що всі
проходять бревет, але за яких умов!

Préférant éviter de parler de “réforme”, Ségolène Royal annonce pour la rentrée prochaine des
“décisions politiques”. Mais comment aménager une institution si discrétitée ? Le collège unique
pose aujourd’hui crument les questions que les penseurs de l’école agitent de façon de plus en
plus polémique. Des questions simples: l’école doit-elle obligatoirement mener l’essentiel d’une
classe d’âge au baccalauréat ? Doit-elle doper les faibles aux dépens des forts ou bien proposer,
très tôt, des parcours diversifiés selon les aptitudes des enfants ? Doit-elle servir de tremplin
social, de passeport pour l’emploi ou d’éducation haut de gamme ? Doit-elle s’adapter aux
problèmes sociaux ou servir une exigence d’excelence ? Deux chapelles s’affrontent : les
pédagogues qui ont promu le collège, et les philosophes républicains “résistants”, comme ils se
définissent eux-mêmes, attachés aux principes de Jules Ferry.

Надаючи перевагу уникненню розмов про "реформу", Сеголен Рояль оголошує про
"політичні рішення" щодо початку нового навчального року. Але як можна реорганізувати
таку непомітну установу? Сьогодні єдиний коледж жорстоко ставить питання, які шкільні
мислителі піднімають у все більш полемічній манері. Прості питання: чи повинні школи бути
зобов'язані приймати більшість дітей певної вікової групи до бакалаврату? Чи повинна вона
розвивати слабких за рахунок сильних, чи пропонувати різноманітні шляхи з самого
раннього віку, відповідно до здібностей дітей? Чи має вона слугувати соціальним
трампліном, перепусткою до працевлаштування або до якісної освіти? Чи має вона
пристосовуватися до соціальних проблем, чи задовольняти попит на досконалість? Існує два
протилежні табори: освітяни, які просувають коледж, і "стійкі" філософи-республіканці, як
вони самі себе називають, які дотримуються принципів Жюля Феррі.
Institué par la loi Haby de 1975 — “pour assurer une formation secondaire à tous les enfants” —
le collège unique s’est vu imposer une double mission : accueillir tous les élèves de l’école
primaire et les faire progresser au même rythme, avec les mêmes enseignants, les mêmes
programmes, les mêmes méthodes pédagogiques. Il s’agissait d’apprendre aux jeunes à mieux
vivre ensemble. Or ce brassage social n’a pas résisté à la “massification”: la population scolaire a
doublé en une génération. Ce n’est pas faute de réformes. La dernière, lancée par François Bayrou
en 1995, est d’ailleurs toujours en cours d’application. “Mais aucun gouvernement n’a mésuré
l’ampleur des moyens qu’il fallait déployer, explique François Dumont, responsable du Snes, le
principal syndicat enseignant du secondaire. En fait, le collège unique n’a jamais été vraiment mis
en place. Il tient de l’utopie.” La fin du tabou ? Rue Grenelle, Ségolène Royal elle-même avoue
aujourd’hui “la nécessité de trouver d’autres principes”.

Створений відповідно до закону Хабі 1975 року - "забезпечити середню освіту для всіх
дітей" - єдиний коледж мав подвійну місію: прийняти всіх учнів початкової школи і
забезпечити їхній розвиток в однаковому темпі, з тими самими вчителями, за тими самими
навчальними програмами і методами навчання. Мета полягала в тому, щоб навчити молодь
жити краще разом. Але ця соціальна суміш не витримала "масовізації": кількість учнів
подвоїлася за одне покоління. Це сталося не через брак реформ. Остання з них,
започаткована Франсуа Байру в 1995 році, все ще триває. Але жоден уряд ніколи не
вимірював масштаб ресурсів, які необхідно було задіяти", - пояснює Франсуа Дюмон, голова
Snes, головної профспілки вчителів середніх шкіл. Насправді, єдиний коледж так і не був
реалізований. Це утопічна мрія. Кінець табу? На вулиці Гренель сама Сеголен Руаяль тепер
визнає "необхідність пошуку інших принципів".

Il était temps d’y songer. Principal d’un établissement de la Sarthe, Marie-Danielle Pierrelée, qui a
créé une structure d’accueil pour les jeunes en rupture scolaire à Saint-Denis (93), accuse le
système actuel d’être faussement démocratique. “Ce n’est qu’une machine à sélectionner et à
détruire. Le collège est conçu pour l’élève moyen. Tous ceux qui s’écartent de la norme sont mal
traités.” Il est vrai que les ficelles ne manquent pas pour se débarrasser des “nuls”. Regroupés
dans des classes de faible niveau grâce aux jeux des options, ou aiguillés hâtivement en
quatrième “technologique”, les cancres se font oublier des établissements soucieux d’attirer une
clientèle de choix. A la fin de la troisième, en l’absence d’une politique globale, “l’orientation est
laxiste ou sélective, selon les cas”, soulignait en octobre 1997 l’inspecteur général Alain Dulot
dans un rapport remis au ministère. L’échec scolaire s’enracine : les taux de redoublements en
troisième est passé de 53,6 % en 1975 — avant l’instauration du collège unique — à 60 %
aujourd’hui. Un quart seulement des jeunes placés en quatrième d’aide et de soutien — sorte
d’année de rattrapage — réjoignent la voie générale. Conclusion : la réussite des élèves reste
“fortement corrélé à leur origine sociale”, notent sans détour les services statistiques du ministère
de l’Education. Collège unique, collège “inique”? [...]

Настав час про це замислитися. Марі-Даніель П'єрреле, директорка школи у французькому

регіоні Сарта, яка створила центр прийому для молодих людей, що кинули школу в Сен-Дені
(93 роки), звинувачує нинішню систему в тому, що вона є хибно демократичною. "Це не що
інше, як машина для відбору та знищення. Коледж розрахований на середньостатистичного
учня. До тих, хто відхиляється від норми, ставляться погано. Це правда, що не бракує
способів позбутися "невдах". Згруповані разом у класах нижчого рівня за допомогою
факультативів або кинуті на "технологічний" четвертий рік, двієчники забуваються школами,
які прагнуть залучити до себе добірну клієнтуру. Наприкінці третього року навчання, за
відсутності загальної політики, "керівництво є слабким або вибірковим, залежно від
конкретного випадку", - підкреслив Генеральний інспектор Ален Дюло у звіті, поданому до
Міністерства у жовтні 1997 року. Академічна неуспішність стає укоріненою: рівень
другорічництва на третьому курсі зріс з 53,6% у 1975 році - до запровадження єдиного
коледжу - до 60% сьогодні. Лише чверть молодих людей, які потрапляють до quatrième
d'aide et de soutien - своєрідного корекційного року - продовжують навчання в
загальноосвітній школі. Висновок: успішність учнів залишається "тісно пов'язаною з їхнім
соціальним походженням", як прямо зазначає департамент статистики Міністерства освіти.
Коледж унікальний, коледж "inique"? [...]

Alors, pourquoi cette crise ? On n’a pas su maîtriser la “massification”, dit François Dubet,
président du comité de pilotage de la consultation sur les collèges. L’augmentation des effectifs
et la diversité des profils des élèves ont bouleversé la “nature” même de l’institution scolaire. Or
les enseignants n’ont pas été formés en conséquence et sont déboussolés. Bref, on ne sait plus
comment transmettre le savoir, soutient Dubet. “Il faut, dès l’école primaire, imposer la maîtrise
d’une culture générale exigeante et rétablir une politique d’orientation par filières d’après les
gouts et des aptitudes des élèves”, répond Charles Coutel, président de l’Association des
professeurs de philosophie de l’enseignement public. Il faut encore, clament les champions de la
tradition républicaine, éviter que les problèmes sociaux ne viennent contaminer l’instruction. Sans
renier les grands principes les pédagos en appellent au pragmatisme : “On ne peut plus enseigner
comme dans les années 50 selon la formule du cours magistral, insiste François Dubet. Si nous
voulons une école pour tous, nous devons parler aux élèves tels qu’ils sont et non tels qu’on
voudrait qu’ils soient.” C’est cette “troisième voie” qui gagne les collèges, synthèse de l’école
sanctuaire des uns et de l’école “psychosociale” des autres. L’heure est aux groupes de niveau et à
l’aide individualisée — credo du ministère — en vue de tempérer les néfastes effets de
l’hétérogénéité. Le collège aura droit à un enterrement discret.

То чому ж криза? За словами Франсуа Дюбе, голови керівного комітету консультацій щодо
коледжів, ми не змогли контролювати "масовізацію". Збільшення кількості учнів та
різноманітність профілів навчання змінили саму "природу" навчального закладу. Але вчителі
не пройшли відповідної підготовки і дезорієнтовані. Коротше кажучи, вони більше не
знають, як передавати знання, стверджує Дюбе. "Починаючи з початкової школи, ми
повинні нав'язати оволодіння вимогливою загальною культурою і відновити політику
профорієнтації, засновану на смаках і схильностях учнів", - відповідає Шарль Кутель,
президент Асоціації викладачів філософії державних шкіл (Association des professeurs de
philosophie de l'enseignement public). Поборники республіканської традиції також
стверджують, що не можна допустити, щоб соціальні проблеми забруднювали освіту. Не
заперечуючи головних принципів, освітяни закликають до прагматизму: "Ми більше не
можемо навчати, як у 1950-х роках, за лекційною формулою", - наполягає Франсуа Дюбе.
Якщо ми хочемо створити школу для всіх, ми повинні говорити з учнями такими, якими
вони є, а не такими, якими ми хотіли б їх бачити. Саме цей "третій шлях" набирає обертів у
середніх школах, синтез школи-притулку для одних і "психосоціальної" школи для інших.
Прийшов час рівневих груп та індивідуальної допомоги - кредо міністерства - щоб
пом'якшити згубний вплив гетерогенності. Коледж буде поховано з усіма почестями.

Claire Chartier

L’Express 13/5/99
Faites le compte rendu en 215 mots