Стороженко Олександра Іванівна

Група: БЗХТ-20
4 курс заочної форми
Варіант 3
Питання до теми 1
2. Класифікація композиційних матеріалів.
Це гетерофазні (що складаються з різних за фізичним та хімічним
властивостям фаз) системи, отримані з двох і більше компонентів із
збереженням індивідуальності кожного з них.
При цьому:
• склад, форма і розподіл компонентів "запроектовані" заздалегідь;
• компоненти присутні в кількостях, що забезпечують задані властивості
матеріалу;
• матеріал має нові властивості, що відрізняються від властивостей
складових його компонентів;
• матеріал є однорідним в макромасштабі і неоднорідним в мікромасштабі
(компоненти розрізняються за властивостями, між ними існує явна межа
розділу).
Компонент, безперервний у всьому обсязі матеріалу, називається
матрицею; переривчастий, роз'єднаний в об'ємі композиції, - армуючим
елементом. Поняття "армуючий" означає "введений в матеріал з метою зміни
сто властивостей" (не обов'язково зміцнюючої).
Матричними матеріалами можуть бути метали і їхні сплави, органічні та
неорганічні полімери, кераміка та інші речовини. Підсилюють або армуючими
компонентами найчастіше є тонкодисперсні порошкоподібні частинки або
волокнисті матеріали різної природи.
Композиційні матеріали володіють таким комплексом властивостей, який
недосяжний в традиційних металевих і полімерних матеріалах. Вони значно
перевершують їх по питомій міцності, опору втоми, жароміцності та іншим
фізичним і спеціальним властивостям.
 Класифікують КМ за такими основними ознаками: матеріалом матриці та
армуючих елементів, геометрії компонентів, структурі і розташуванню
компонентів, методу отримання.
Загальна назва, як правило, відбувається від матеріалу матриці. КМ з
металевою матрицею називають металевими КМ, з полімерною - ПКМ, з
неорганічної - неорганічними КМ. Матеріали, що містять два і більше різних за
складом або природі матричних матеріалу, називають поліматричного.
Характеристика КМ за матеріалом матриці та армуючих елементів вказує
на їх природу. Назва полімерних КМ складається зазвичай з двох частин: у
першій вказується матеріал волокна, друга частина - слово "пластик" або
"волокна". Наприклад, матеріали, армовані скловолокном, називаються
склопластиками або стекловолокніти; металевими волокнами - металопластик
(мсталловолокнітамі); органічними волокнами - органоіластікамі; вуглецевим
волокном - вуглепластика (углеволокнітамі) і т.д.
Відповідно з геометрією армуючих елементів КМ діляться на порошкові
(гранульовані), волокнисті і пластинчасті.
До першої групи належать КМ типу псевдосплавів і інші композиції,
одержувані з сумішей різних порошків. До другої - КМ, армовані
безперервними і дискретними волокнами. До третьої - безперервними і
дискретними пластинами (наприклад, шаруваті КМ, що представляють собою
набір з чергуються листів фольги зі сталі, алюмінію і титану). Максимальний
розмір дискретних волокон і пластин в матеріалах другої і третьої груп
порівняємо з характерним розміром зразка КМ.
Відповідно до класифікації за структурою і розташуванню компонентів
КМ розділяються на групи із каркасною, матричної, шаруватої і комбінованою
структурою.
Питання до теми 2
12. Класифікації сплавів.
Для виготовлення машин і технологічного обладнання використовують
дуже велику кількість сплавів. Найголовнішими з них є сплави на основі заліза,
алюмінію, міді. Сплави на основі цинку, титану, ніобію, цирконію, та інших
металів використовують рідше. Усіх сплавів налічується кілька тисяч, їх
кількість і постійно збільшується, оскільки різні галузі промисловості ставлять
перед конструкційними матеріалами все нові вимоги щодо властивостей.
1. За кольором сплави, як і метали, поділяють на чорні та кольорові.
ДДйбвршог групи належать сплави на основі заліза, до другої -на основі
кольорових металів.
На основі заліза виробляють сплави, які називають чавунами та сталями.
Сплави на основі кольорових металів поділяють на сплави на основі
алюмінію, міді, нікелю тощо. На практиці найчастіше використовують
алюмінієві та мідні сплави.
2. За властивостями сплави поділяють на легкі, важкі, легкоплавкі,
трудноплавкі, жаростійкі, жароміцні, магнітні, немагнітні та ін.
Легкі сплави мають малу густину (це сплави на основі алюмінію, берилію
тощо), важкі - велику (сплави на основі свинцю, олова тощо).
Легкоплавкі сплави мають низьку температуру плавлення. Це сплави на
основі натрію, калію та інших металів.
Трудноплавкі сплави отримують на основі металів, які мають високу
температуру плавлення (вольфрам, молібден, ніобій, тантал).
Жаростійкі сплави витримують нагрівання до високих
температур без навантаження, жароміцні - з навантаженням.
Магнітні сплави мають магнітні властивості, немагнітні їх не мають.
Питання до теми 3
25. Як розрізняються види корозії за механізмом процесу?
Корозія  це гетерогенний окисно-відновний процес, що відбувається
самочинно на межі поділу двох фаз: метал  газ чи метал  розчин і поєднує, як
правило, хімічну взаємодію та електрохімічні явища.
Корозію класифікують за різними ознаками. По-перше, за механізмом її
перебігу, пов'язаного з особливостями, що супроводжують корозійне
руйнування металів. По-друге, – за характером руйнування, тобто за тими
зміненнями, що відбуваються з поверхнею і структурою матеріалу внаслідок
протікання корозійних процесів.
 Залежно від механізму перебігу процесу розрізнюють:
 хімічну корозію,
 електрохімічну корозію.
Хімічна корозія спостерігається при взаємодії металу з корозійним
середовищем, при якій електрони, що вивільняються внаслідок окиснення
металу, передаються безпосередньо атомам окиснювального компонента, що
міститься у корозійному середовищі, а продукти корозії утворюються саме на
тих ділянках, що кородують. Причиною хімічної корозії є термодинамічна
нестійкість металів за даних зовнішніх умов, внаслідок чого за рахунок
зменшення термодинамічного потенціалу (енергії Гіббса) відбувається
самочинний перехід металу в стійкіший (окиснений) стан при перебігу реакції
загального вигляду:
метал + окиснювальний компонент середовища  продукт корозії.
Очевидно, що при хімічній корозії окисник, що міститься у середовищі,
вступає з металом у взаємодію, утворюючи з ним хімічну сполуку, яка у
більшості випадків розташовується на поверхні у вигляді плівки. Якщо плівка
достатньо щільна, вона сповільнює подальше транспортування окисника до
поверхні металу, тобто спричиняє ефект самогальмування процесу корозії.
Хімічна корозія  це процес самочинного руйнування металів у
атмосфері окиснювальних газів за умов високих температур чи у середовищі
рідких неелектролітів.
Хімічній корозії притаманні певні ознаки:
 безпосереднє передавання електронів атомами металів окиснику, що
знаходиться у корозійному середовищі;
 відсутність у системі електричного струму.
Залежно від умов перебігу хімічна корозія поділяється на типи:
 газова корозія, яка виникає при високих температурах у атмосфері
сухих агресивних газів (F2, Cl2, SO2, NO2, H2S тощо), наприклад:
корозія двигунів внутрішнього згоряння, деталей турбін, ракетних
двигунів;
  корозія у неелектролітах  струмонепровідних рідинах (Br2, нафта і
нафтопродукти).
Для прикладу розглянемо схему корозії металу в атмосфері кисню:
nMe + 0,5mO2  MenOm.
Згідно із законами хімічної термодинаміки цей процес може самочинно
відбуватися лише за умов зменшення енергії Гіббса (G < 0). Для більшості
металів при їх взаємодії з оточуючим середовищем змінення енергії Гіббса має
від’ємне значення (G < 0), що свідчить про можливість самочинного
протікання корозійних реакцій при атмосферному тиску. А умова G > 0, за
якою корозія самочинно не відбувається, виявляється тільки за дуже низьких
тисків. Наприклад, при 298 К хімічна корозія срібла у кисні термодинамічно
неможлива (G > 0 ) і припиняється, лише якщо Р ~ 10Па.
Таким чином, більшість металів можуть піддаватися хімічній корозії за
наявності сухого О2. Однак термодинаміка, вказуючи на можливість
самочинного перебігу корозійних процесів, не дає остаточної відповіді на
питання, чи відбуваються вони насправді. Для цього необхідно розглянути ще і
кінетичні закономірності.
На швидкість корозії впливають такі чинники:
 характер продуктів корозії: утворення суцільних хімічно стійких
поверхневих плівок на металі значно сповільнює, а іноді й зовсім припиняє
хімічну корозію, але крихкі, малопластичні чи розчинні плівки сприяють
швидкому руйнуванню металу;
 температура: з підвищенням температури інтенсивність корозії зростає,
що зумовлюється прискорюванням дифузії газів через поверхневу плівку та
утворенням тріщин, через які газ проникає у метал і окислює його;
 природа навколишнього середовища: швидкість корозії збільшується,
якщо у повітрі міститься значна кількість агресивних домішок, які при
взаємодії з металом утворюють на його поверхні розчинні сполуки;
 властивості металу: чим активнішим є метал, тим швидше і легше він
кородує.
 Електрохімічна корозія полягає у взаємодії металу з корозійним
середовищем, яке має специфічну особливість: окиснення атомів металу і
відновлення окиснювального компоненту корозійного середовища
локалізуються на різних ділянках, де відповідно перебігають окремо анодна і
катодна напівреакції окисно-відновного процесу.
Електрохімічна корозія  це руйнування металів у середовищах з
іонною провідністю, при якому відбувається просторове перенесення
електронів і виникнення електричного струму.
Залежно від умов перебігу розрізняють такі види електрохімічної корозії:
 контактна корозія, яка спостерігається при тривалому контакті двох металів,
що мають різні значення електродних потенціалів;
 атмосферна корозія  руйнування металів у вологому повітрі при звичайних
температурах;
 корозія у ґрунті, коли метал контактує з вологим ґрунтом, яка містить
розчинений кисень та інші речовини;
 корозія при нерівномірній аерації відбувається, коли розчинений у воді
кисень має неоднаковий доступ до різних ділянок металу;
 щілиста корозія  підсилене руйнування металів у щілинах, отворах, зазорах
та каналах;
 корозія під напруженням, що спричиняється одночасною дією на метал
корозійного середовища і механічного навантаження;
 фретинг-корозія, яка виникає внаслідок тертя корозійного середовища по
поверхні металу;
 корозійна кавітація  руйнування металів, зумовлене ударною дією
корозійного середовища, наприклад, руйнування гребних гвинтів суден або
лопатей турбін;
 біокорозія, що відбувається під впливом продуктів життєдіяльності
мікроорганізмів;
 корозія під дією зовнішнього електричного струму  руйнування підземних
металевих комунікацій та споруд блукаючими струмами. Найчастіше цей
вид електрохімічної корозії спостерігається при роботі електричного
 рейкового транспорту за рахунок витоку струму на стиках заглиблених у
ґрунт рейок. У цьому випадку можливе розгалужування струму, частина
якого піде через вологий ґрунт. Якщо на шляху проходження струму
знаходиться підземна металева споруда, то ділянка конструкції, у яку
входить блукаючий струм, буде катодом, а місце його виходу  анодом.
Технічні метали обов'язково забруднені різними домішками, а сплави
містять ще більшу кількість сторонніх включень (у тому числі й атомів
легуючих елементів), що пояснює структурну і термодинамічну неоднорідність
поверхні. З іншого боку, корозійне середовище з різних причин теж має певну
гетерогенність. Тому електродні потенціали, що виникають на окремих
ділянках поверхні металу у струмопровідному середовищі, можуть суттєво
відрізнятися між собою. Це створює передумови для роздільного перебігу
процесу окиснення (на ділянках з меншим значенням електродного потенціалу)
і процесу відновлення (на тих ділянках поверхні, які мають більш додатне
значення електродного потенціалу). З урахуванням іонної провідності
корозійного середовища зрозуміло, що при електрохімічній корозії утворюється
корозійний гальванічний елемент (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Корозійний гальванічний елемент

 Як випливає із визначення, процеси іонізації атомів металу і відновлення
окиснювального компонента із корозійного середовища відбуваються хоч і
одночасно, однак не в єдиному акті (на різних ділянках), а їх швидкості
залежать від величин електродних потенціалів металу.
Сутність електрохімічної корозії полягає у анодному розчиненні металу
на ділянках з меншим значенням електродного потенціалу і катодному
відновленні окисника із навколишнього середовища на ділянках з більшим
значенням електродного потенціалу, завдяки чому самі катодні ділянки
зберігають свою цілісність. Умовно цей процес записується за допомогою
напівреакцій:
() A: Me0  zē  Mez+ ,
(+) K: Ox + zē  Red.
Окисниками при електрохімічній корозії найчастіше виступають О2 і Cl2 у
вологому повітрі, йони Н+ , Fe3+, NO3 тощо. Взагалі середовищем
електрохімічної корозії може бути:
 електроліт (водні розчини кислот, солей, лугів, морська вода);
 вологий газ;
 вологий ґрунт.
Всі окисники, які сприяють перебігу катодної реакції відновлення,
називаються деполяризатор, а катодний процес  деполяризація.
Здебільшого на катодних ділянках спостерігається іонізація (відновлення)
кисню:
 у нейтральному чи лужному середовищі:
при рН ≈ 7: О2 + 2Н2О + 4ē  4ОН , 0 = +0,815 В;
при рН ≤ 7: О2 + 2Н2О + 4ē  4ОН , 0 = +0,401 В;
 у кислому середовищі:
О2 + 4Н+ + 4ē  2Н2О, 0 = +1,229 В,
 а також виділення водню:
2Н+ + 2ē  Н2.