Робота на конкурс

«Собори наших душ»

учениці 10-А класу
Дніпровського ліцею №54 ДМР
Козловської Софії Дмитрівни

Моє місто під час війни

24 лютого 2024 року виповнюється рівно два роки від початку повномасштабного
вторгнення. Сигнали повітряної тривоги встигли стати буденністю, але іноді, прогулюючись
вуличками рідного міста, я забуваю як сильно все змінила війна.
Мені пощастило побувати в різних куточках України. Місто славетного лева - Львів, яскрава
столиця - Київ, старовинний Івано-Франківськ, теплий Крим. Але всі дороги завжди
приводили мене до міста мого серця Дніпра. Парк Шевченка, Монастирський острів,
Європейська площа, протяжні мости й повноводна річка – такі рідні для кожного дніпрянина
місця спогадів і дитинства. Дніпро завжди захоплював гостів з інших міст, іноземців,
змушував повертатись знову і знову.
Моє місто було неідеальним, але продовжувало б розвиватись і ставати кращим, якби не
війна. Дніпро з першого дня гордо витримує удари ракет і стримує наступ ворога на фронтах.
Мені боляче бачити зруйновані будинки, спортивні комплекси, торговельні центри, колись
наповнені щасливими людьми та дитячим сміхом. Проте найстрашнішими є знищені вщент
людські долі. Тисячі дніпрян покидають своє місто, сотні втрачають власні будинки, здобуті
важкою працею і сповнені сімейними спогадами. Понад 200 мирних жителів Дніпра і області
вбито.
Але… Якщо вороги думали, що зламають цим волю містян , вони помилилися. Кожен
мешканець Дніпра готовий прийти на допомогу іншому в скрутні часи. Ми об’єднуємося
навколо зруйнованих будівель, облаштовуючи волонтерські центри, допомагаємо
рятувальникам розгрібати завали, разом збираємо допомогу для постраждалих і військових, із
готовністю приймаємо біженців, не залишаємо у біді навіть тваринок. Дніпро – місто сильних
людей, і ми доводимо це не словами, а діями. Наш гнів – наша внутрішня сила, він підіймає
нас з колін і змушує продовжувати чинити опір противнику, відновлюватися.
Я знаю, що після перемоги Дніпро зміниться, стане кращим, ніж був до вторгнення. Моє
місто вже змінилося, бо змінилися люди. Кожен дніпрянин переосмислив свої погляди на
життя, і відтепер ми цінуватимемо кожну хвилину проведену у вільному, рідному місті. Іноді
я мрію про те, яким буде моє місто після перемоги. Чи залишиться воно таким, яким було у
дитинстві? Чи збереже бувалий затишок? Але усе це здається незначним на фоні головної
мрії – мирне небо над Дніпром та Україною.
Я хочу вірити, що скоро ми зможемо веселитися і посміхатися, як раніше, на людних
вуличках такого рідного і коханого Дніпра.