327. Гр. А. було визнано обвинуваченим за ч. 2 ст.

383 КК України за те, що він

направив у поліцію завідомо неправдиве повідомлення про одержання неправомірної
вигоди міським головою Г. Під час досудового розслідування було встановлено, що А.
повідомив такі факти, які стали йому відомі зі слів інших осіб. Б. та З. під час допиту
підтвердили, що дійсно серед певної групи людей йшли розмови про те, що міський
голова Г. неодноразово одержував неправомірну вигоду. На підставі таких даних суд
виніс щодо А. виправдувальний вирок.
Чи правильне рішення суду? Надайте визначення поняттям «завідомість» та
«неправдивість». Чи може особа, яка подає заяву про вчинення кримінального
правопорушення, помилятися в оцінці вчиненого або правовій кваліфікації? Чи має право
працівник поліції відмовити в реєстрації заяви про вчинення кримінального
правопорушення?
Стаття 383 ККУ
Предметом цього крим.правопорушення є певна інформація (неправдиві відомості
про нібито вчинене крим. правопорушення), яка в будь-якій формі (усно, письмово, за
допомогою технічних засобів тощо) доводиться до відома службових осіб відповідних
органів.
Об’єктивна сторона – активна поведінка, це дії, які полягають: а) у неправдивому,
тобто такому, що не відповідає в цілому або хоча б частково дійсності, повідомленні про
вчинення крим. правопорушення, яке б) доводиться до відома певних адресатів: суду,
прокурора, слідчого або до органу досудового розслідування чи до дізнавача, який згідно
зі ст. 401 КПК наділяється повноваженнями слідчого. Склад крим. правопорушення є
формальним. Діяння визнається закінченим із моменту надходження до зазначених
адресатів і отримання ними неправдивого повідомлення про вчинення крим.
правопорушення.
Якщо таке повідомлення хоча і було спрямоване до вказаних адресатів, але з причин,
що не залежать від волі винного, не дійшло до них (не було ними отримано), вчинене
кваліфікується лише як замах на злочин (ч. 2 ст. 15 і ч.ч. 1 або 2 ст. 383 КК). Не
виключається і можливість добровільної відмови (ст. 17 КК) від доведення цього злочину
до кінця (напр., у випадку, коли після направлення такого повідомлення у письмовій
формі поштою особа вжила певних заходів для того, щоб воно не дійшло до адресата).
Зміст повідомлення складають відомості (інформація) про вчинення саме крим., а не
будь-якого ін. (напр., адмін.) правопорушення.
Неправдивість цього повідомлення характеризує лише фактичні обставини крим.
правопорушення, а не юрид. його оцінку (напр., відомості можуть стосуватися події крим.
правопорушення або особи, що начебто його вчинила, окремих обставин його вчинення,
обвинувачення у крим. правопорушенні, яке дійсно вчинене, але не тією особою, що
обвинувачується, чи у вчиненні більш тяжкого крим. правопорушення, ніж те, яке в
дійсності вчинила звинувачена особа, тощо).
Неправдиве повідомлення: а) може виходити від власного імені, бути анонімним чи
від імені ін. особи; б) здійснюється в будь-якій формі (усно, письмово, за допомогою
технічних засобів); в) спрямовується до певних адресатів (до суду, прокурора, слідчого,
дізнавача, органу досудового розслідування). Якщо таке повідомлення спрямовується до
ін. адресатів (напр., за місцем праці звинуваченої особи чи до громад. організації з метою
її дискредитації), склад крим. правопорушення, передбачений ст. 383 КК, відсутній.
Якщо особа повідомляє правдиві відомості про дійсно вчинене крим.
правопорушення, але помилково вважає, що його вчинила певна особа, чи помиляється
щодо юрид. оцінки діяння, ознаки злочину відсутні.
Відповідальність за ч. 2 ст. 383 КК тягнуть за собою ті самі дії: а) поєднані з
обвинуваченням у тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) чи особливо тяжкому (ч. 6 ст. 12 КК) злочині;
б) пов’язані зі штучним створенням доказів обвинувачення (напр., підробленням
документів); в) вчинені з корисливих мотивів (прагнення незаконно отримати майнові
вигоди чи уникнути матеріальних витрат).
Суб’єктивна сторона – лише прямий умисел, бо особа діє завідомо, усвідомлюючи
тим самим неправдивий характер повідомлення і бажаючи його спрямувати до
відповідних органів.
Суб’єкт – будь-яка особа 16-річного віку.
Чи має право працівник поліції відмовити в реєстрації заяви про вчинення
кримінального правопорушення?
Частиною 1 статтею 214КПКУкраїни передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор
невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене
кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела
обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення,
зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати
заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно положень ч. ч. 2, 4 ст. 214КПКУкраїни досудове розслідування починається з
моменту внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та
ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з
Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним
антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює
контроль за додержанням податкового законодавства.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та
реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані
прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та
реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не
допускається.
Отже, законодавство не містить винятків щодо наявності у слідчого, дізнавача,
прокурора права відмовити у внесенні до ЄРДР заяви про вчинення кримінального
правопорушення.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в
узагальненні від 12 січня 2017 року N 9-49/0/4-17 "Про практику розгляду скарг на
рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час
досудового розслідування" роз'яснив, що визначений ч. 1 ст. 214КПКУкраїни обов'язок
слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб'єктами такої заяви (повідомлення) на
предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка
полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. У разі якщо зі
звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування
питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій,
визначених КПК України, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою
відомостей свідчать про відсутність ознак злочину, такі відомості мають бути внесені до
ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК
України. Разом з тим, обґрунтованою є практика слідчих суддів, які визнають
протиправною бездіяльність слідчих та прокурорів із невнесення відомостей про
кримінальне правопорушення до ЄРДР, якщо заява, яка, на думку особи, що її подала,
містила відомості про кримінальне правопорушення, однак була розглянута в
порядку Закону України "Про звернення громадян".
 329. Слідчий ДБР неодноразово без поважних причин відмовляв Г., який тримався
під вартою за підозрою в умисному вбивстві, у зустрічі з його захисником. Коли ж така
зустріч відбулася, слідчий за допомогою технічних засобів прослухав розмову
підозрюваного з адвокатом і використав отриману таким чином інформацію для
здійснення досудового розслідування.
Як слід кваліфікувати діяння слідчого: за ст. 374 чи ст. 397 КК або за їх
сукупністю? У якому співвідношенні між собою знаходяться ці норми і за якими ознаками
відрізняються діяння, передбачені цими статтями КК?
В діях слідчого наявні ознаки кримінального правопорушення передбачено ст.
374 Порушення права на захист та 397 Втручання в діяльність захисника чи представника
особи, що відносяться до групи кримінальних правопорушень проти правосуддя.

Стаття 374 ККУ.

Конституція України проголошує право підозрюваного/обвинуваченого та
підсудного на захист (ч. 2 ст. 63). Цей конституційний припис розкривається в ст. 20 КПК,
де вказується, що підозрюваний/обвинувачений, виправданий та засуджений мають право
на захист, яке полягає у наданні йому можливості давати усні або письмові пояснення з
приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту
участь у крим. провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також
реалізовувати ін. процесуальні права, передбачені КПК.
Потерпілим від цього крим. правопорушення є: а) підозрюваний (ст. 42 КПК); б)
обвинувачений (підсудний) (п. 19 ч. 1 ст. 3, ст. 42 КПК).
Об’єктивна сторона крим. правопорушення виявляється в активній або пасивній
формі поведінки (дії або бездіяльності) та полягає у вчиненні одного з альтернативно
передбачених у диспозиції діянь: а) недопущення захисника до участі у крим.
провадженні; б) ненадання своєчасно захисника; в) ін. грубе порушення права на захист.
Склад крим. правопорушення за ч. 1 ст. 374 КК є формальним. Крим. правопорушення
визнається закінченим із моменту вчинення одного із зазначених діянь.
Право на захист реалізується через дотримання прав підозрюваного/обвинуваченого
(ст. 42 КПК). Безпосередньо право на захист також здійснюється через реалізацію функцій
захисника (адвоката) та законного представника (ч. 5 ст. 22, ст. 44, ст. 45 КПК). Саме тому
недопущення чи ненадання своєчасно захисника порушують право на захист
підозрюваного/обвинуваченого (підсудного). Захист цього права пов’язується із
застосуванням ст. 6 Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод
(далі – Конвенція) щодо забезпечення захисту права на справедливий суд. Конвенція як
частина національного зак-ва розширює перелік процесуальних прав обвинуваченого у
вчиненні крим. правопорушення, який має щонайменше такі права: a) бути негайно і
детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини
обвинувачення, висунутого проти нього; б) мати час і можливості, необхідні для
підготовки свого захисту; в) захищати себе особисто чи використовувати юрид. допомогу
захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх кошті для оплати
юрид. допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього
вимагають інтереси правосуддя; г) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб
їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що
й свідків обвинувачення; д) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не
розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача (ч. 3 ст. 6 Конвенції).
Важливою при цьому стає практика ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні (Can v. Austria,
§ 53; Gregačević v. Croatia, § 51; Iglin v. Ukraine, § 65; Galstyan v. Armenia, § 84; Kröcher
and Möller v. Switzerland, dec. та ін.). Ефективне здійснення права на захист
підозрюваного/обвинуваченого (підсудного) є однією із головних підвалин судового
розгляду (абз. 10 інформаційного листа ВССУ від 25 вересня 2015 р. «Про судову
практику забезпечення права на захист у кримінальному провадженні», рішення ЄСПЛ –
Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, § 262; Krombach v. France, § 89).
Недопущення захисника означає невиконання слідчим, прокурором або суддею
(присяжним) обов’язку з надання захисника підозрюваному, обвинуваченому. Такий
обов’язок зазначених осіб випливає з прав підозрюваного/обвинуваченого та захисника як
сторони захисту в змагальному крим. процесі (ст. 42 КПК). Блокування участі захисника
може бути пов’язане із його недопущенням на вимогу підозрюваного/ обвинуваченого до
першого допиту, неотриманням правової допомоги за рахунок держави та ін.
Ненадання своєчасно захисника (несвоєчасне надання) означає невиконання слідчим,
прокурором або суддею (присяжним) обов’язку надання захисника
підозрюваному/обвинуваченому у передбачених КПК часових та просторових межах. Так,
підозрюваний/обвинувачений має право на першу вимогу мати захисника і побачення з
ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність
спілкування, а також після першого допиту – мати такі побачення без обмеження їх
кількості та тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та ін. процесуальних дій;
на відмову від захисника в будь-який момент крим. провадження (п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК,
рішення ЄСПЛ Salduz v. Turkey, § 54–55). Слідчий, прокурор та суддя мають й ін.
обов’язки щодо своєчасного залучення захисника (статті 46, 48, 49, 50 КПК).
Ін. грубе порушення права на захист означає невиконання слідчим, прокурором або
суддею (присяжним) ін. обов’язків стосовно забезпечення захисту прав
підозрюваного/обвинуваченого або його захисника. До такого грубого порушення права
на захист може бути віднесено: унеможливлення реалізації відмови від захисника в будь-
який момент крим. провадження; невиконання обов’язку надати затриманій особі чи
особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або
особами, які можуть запросити захисника, надати можливість використати засоби зв’язку
для запрошення захисника та ін.
Відповідальність за ч. 2 ст. 374 КК тягнуть за собою ті самі дії, якщо вони були
вчинені: за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК) або потягли за собою такі
наслідки, як засудження невинного чи ін. тяжкі наслідки (шкода життю, здоров’ю, великі
матеріальні збитки тощо). За наявності наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 374 КК, склад
злочину є матеріальним і визнається закінченим із моменту їх настання.
Суб’єктивна сторона – лише прямий умисел: суб’єкт усвідомлює, що вчиняє грубе
порушення права на захист, та бажає діяти таким чином (ч. 1 ст. 374 КК). Псих. ставлення
до наслідків злочину (ч. 2 ст. 374 КК) може виражатися як в умисній, так і в необережній
формі вини, але крим. правопорушення в цілому залишається умисним (див. § 1 цього
розділу).
Суб’єкт – спеціальний: дізнавач (ст. 401 КПК), слідчий (ст. 40 КПК), прокурор (ст.
36 КПК) або суддя чи присяжний (ст. 31 КПК).

Стаття 297
Конституція України проголошує право на професійну правничу допомогу (ст.ст. 29,
59). Цей конституційний припис розкривається в положеннях процесуальних кодексів та
законів, які гарантують забезпечення цього права підозрюваному/обвинуваченому
(підсудному), потерпілому, свідку, цивільному позивачу та відповідачу, сторонам у різних
юрисдикційних формах судовогорозгляду, а також під час виконання (відбування) крим.
покарань (ст. 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Потерпілим від крим. правопорушення, передбаченого ст. 397 КК, є: 1) захисник у
крим. чи адмін. провадженні (ст. 45 КПК, ст. 271 КУпАП); 2) представник потерпілого,
цивільного позивача та відповідача, інтересів фізичних і юрид. осіб у судах під час
здійснення цивільного, господарського, адмін. та конституційного судочинства та в ін.
держ. органах, перед фізичними та юрид. особами (ст. 45 КПК, ст. 15 ЦПК, ст. 16 ГПК, ст.
57 КАС, ст. 270 КУпАП); 3) представник інтересів фізичних і юрид. осіб, держави, органів
держ. влади та місцевого самоврядування в іноземних, міжнар. судових органах, якщо ін.
не встановлено зак-вом іноземних держав, статутними документами міжнар. судових
органів та ін. міжнар. організацій або міжнар. договорами, згода на обов’язковість яких
надана ВРУ (ст. 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»); 4) захисник з
надання правової допомоги під час виконання (відбування) крим. покарань (ст. 78 КВК).
Об’єктивна сторона крим. правопорушення виявляється в активній або пасивній
формі поведінки (дія або бездіяльність) і полягає у вчиненні одного з альтернативно
передбачених у диспозиції діянь, а саме: а) перешкоджання в будь-якій формі здійсненню
правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги; б)
порушення встановлених законом гарантій їх діяльності; в) порушення професійної
таємниці їх діяльності.
Таке втручання в діяльність захисника чи представника особи має незаконний
характер, бо здійснюється без передбачених законами процедур та дозволів. При цьому
діяльність захисника чи представника особи має бути законною і відповідати положенням
процесуальних та ін. спец. законів.
Склад цього крим. правопорушення є формальним, воно визнається закінченим із
моменту вчинення одного із зазначених у ч. 1 ст. 397 КК діянь.
Учинення в будь-якій формі перешкод щодо здійснення правомірної діяльності
захисника чи представника особи – це порушення їх процесуальних прав, передбачених
законом, що заважають надавати їх клієнту правову допомогу. Такими перешкодами є:
заборона захиснику користуватися процесуальними правами
підозрюваного/обвинуваченого, захист якого він здійснює (крім передбачених законом
випадків); заборона представнику користуватися процесуальними правами потерпілого,
інтереси якого він представляє (крім передбачених законом випадків); невиконання
законних вимог захисника органами держ. влади та місцевого самоврядування або їх
службовими особами тощо (ст.ст. 46, 58 КПК, ст. 64 ЦПК, ст. 61 ГПК, ст. 60 КАС, ст. 270,
ст. 271 КУпАП).
Порушення встановлених законом гарантій діяльності зазначених осіб означає
порушення законодавчих вимог, які забезпечують належну діяльність адвоката (ст. 23
Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Таким порушенням можуть бути:
втручання і перешкоджання здійсненню адвокатської діяльності; проведення стосовно
адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій без відповідного дозволу;
проведення огляду; розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із
здійсненням адвокатської діяльності, тощо.
Порушення професійної таємниці включає в себе порушення правил дотримання
адвокатської таємниці, який виконує функції захисника чи представника особи (ст. 22
Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Такими порушеннями можуть
бути дії, спрямовані проти адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у
трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, у
вигляді: здійснення спостереження за ними з метою одержання даних у провадженні, в
якому адвокат бере участь; зобов’язання дати правдиві показання на допиті у
відповідному провадженні; обшуку приміщень, які їм належать, з метою полегшеного
одержання доказів; вилучення документів або електронних носіїв, на яких можуть
зберігатися доказові дані, тощо.
Відповідальність за ч. 2 ст. 397 КК тягнуть за собою ті самі дії, вчинені службовою
особою з використанням свого службового становища. За ч. 2 ст. 397 КК карається спец.
вид службового зловживання, тому додатково кваліфікувати таке діяння ще й за ст. 364
КК не потрібно. За сукупністю таке діяння службової особи кваліфікується за умови
настання тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК та ч. 2 ст. 397 КК).
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, особа усвідомлює, що перешкоджає
здійсненню правомірної діяльності захисника чи представника особи, та бажає діяти
таким чином.
 Суб’єкт крим. правопорушення за ч. 1 ст. 397 КК – загальний, будь-яка особа
16-річного віку, а за ч. 2 ст. 397 КК – спеціальний, службова особа.

332. Родичі обвинуваченого К. звернулися до експерта У, який проводив експертизу

за даною справою, з проханням підготувати висновок, який не відповідав дійсності і
свідчив на користь К. За підготовку такого висновку експерту пообіцяли грошову
винагороду. У. погодився з цією пропозицією і після отримання грошей підготував і
спрямував до суду завідомо неправдивий висновок.
Вирішить питання, за якою нормою КК підлягає відповідальності експерт У.: за ч. 3
ст. 3684 або за ст. 386 КК чи за їх сукупністю? Чи потрібно кваліфікувати дії У. ще й за
ч. 2 ст. 384 КК?
Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги
Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста,
примушування їх до відмови від давання показань чи висновку
Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу
2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині,
або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з
корисливих мотивів

Стосовно ст. 368-4 ККУ Підкуп особи, яка надає публічні послуги
У цій статті передбачена крим. відповідальність за два взаємопов’язані між собою
корупційні злочини: 1) у ч.ч. 1 і 2 – за дії загального суб’єкта, який підкуповує спец.
суб’єкта (далі – активний підкуп); 2) у ч.ч. 3 і 4 (та частково в ч.ч. 1 і 2) ‒ за дії спец.
суб’єкта, якого підкуповують (далі – пасивний підкуп). Спец.суб’єктом пасивного підкупу
виступає особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних
послуг (аудитором, нотаріусом, приватним виконавцем, експертом, оцінювачем, третейським
суддею або іншою особою, яка провадить професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних
послуг, а також незалежним посередником чи арбітром під час розгляду колективних трудових
спорівм).
Предметом цих крим. правопорушень виступає неправомірна вигода.
Об’єктивна сторона активного підкупу характеризується вчиненням загальним
суб’єктом хоча б однієї з альтернативно зазначених у ч. 1 ст. 3684 КК дій стосовно особи,
яка надає публічні послуги: а) пропозиція надати їй або третій особі неправомірну вигоду,
б) обіцянка надати їй або третій особі таку вигоду; 3) надання їй або третій особі
неправомірної вигоди. Під третьою особою розуміється фізична або юрид. особа.
Пропозиція виражається у висловленні особі, яка надає публічні послуги, наміру
надати неправомірну вигоду, а обіцянка, крім того, – у повідомленні про час, місце, спосіб
надання неправомірної вигоди (відповідно до п. 3 примітки до ст. 354 КК). Надання
неправомірної вигоди виражається у фактичній передачі неправомірної вигоди без-
посередньо спец. суб’єкту або визначеній ним третій особі.
При вчиненні зазначених дій загальним суб’єктом неправомірна вигода має спец.
призначення – вона пропонується, обіцяється або надається за вчинення особою, яка надає
публічні послуги, з використанням наданих їй повноважень певного діяння (дії або
бездіяльності) в інтересах того, хто її підкуповує, або в інтересах третьої особи. Отже,
активний підкуп завжди спрямований на задоволення незаконного інтересу загального
суб’єкта шляхом протиправного використання спец. суб’єктом наданих йому повноважень
із надання публічних послуг. Обов’язковою ознакою діяння є його обумовленість
неправомірною вигодою, бо загальний суб’єкт пропонує, обіцяє або надає неправомірну
вигоду під умовою, що спец. суб’єкт здійснить обумовлене діяння з використанням
наданих йому повноважень (неправомірна вигода обмінюється на зловживання
повноваженнями).
Активний підкуп вважається закінченим: 1) з моменту передачі спец. суб’єкту
інформаційного змісту пропозиції або обіцянки неправомірної вигоди незалежно від того,
чи погодився він з ними (усічений склад крим. правопорушення), або 2) з моменту
одержання спец. суб’єктом хоча б частини такої вигоди (формальний склад крим.
правопорушення).
Суб’єктивна сторона активного підкупу – прямий умисел, за якого особа
усвідомлює, що здійснює підкуп особи, яка надає публічні послуги.
Суб’єкт активного підкупу – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єкт
активного підкупу може бути звільнений від крим. відповідальності на підставі ч. 5 ст. 354
КК (див. докладно про це § 1 цього розділу).

Об’єктивна сторона пасивного підкупу характеризується вчиненням особою, яка

надає публічні послуги (аудитором, нотаріусом, приватним виконавцем, експертом,
оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка провадить професійну діяльність,
пов’язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи арбітром під час
розгляду колективних трудових спорів) хоча б однієї з таких дій: а) прохання надати їй або
третій особі неправомірну вигоду (ч. 1 ст. 3684 КК); б) прийняття пропозиції надати їй
або третій особі таку вигоду (ч. 3 ст. 3684 КК); в) прийняття обіцянки надати їй або
третій особі неправомірну вигоду (ч. 3 ст. 3684 КК); г) одержання такої вигоди для себе
чи третьої особи (ч. 3 ст. 3684 КК).
Прохання неправомірної вигоди є пропозицією домовитись про обмін такої вигоди
на зловживання повноваженнями з надання публічних послуг. Прийняття пропозиції
або обіцянки – це підтвердження досягнутої домовленості про надання неправомірної
вигоди. Одержання неправомірної вигоди – фактичне її отримання, у тому числі
через посередників, дії яких кваліфікуються як співучасть у вчиненні крим.
правопорушення загальним або спец. суб’єктом.
Усі зазначені дії особи, яка надає публічні послуги, характеризуються
обумовленістю, згідно з якою вона приймає на себе зобов’язання щодо вчинення
(невчинення) діяння шляхом протиправного використання для цього наданих їй
повноважень в інтересах того, хто підкуповує, або в інтересах третьої особи в обмін на
надання їй неправомірної вигоди загальним суб’єктом. Відповідальність настає незалежно
від того, чи виконав спец. суб’єкт ці зобов’язання та чи збирався він їх виконувати.
Відповідно до домовленості між загальним і спец. суб’єктами неправомірна вигода
може надаватись до або після вчинення обумовленого діяння або одна частина вигоди –
до, а ін. – після його вчинення.
Пасивний підкуп вважається закінченим: а) з моменту передачі загальному суб’єкту
інформаційного змісту прохання неправомірної вигоди (усічений склад крим.
правопорушення); б) з моменту прийняття особою, яка надає публічні послуги, пропозиції
або обіцянки неправомірної вигоди (усічений склад крим. правопорушення) або в) з
моменту одержання нею хоча б частини такої вигоди (формальний склад крим.
правопорушення).
Фактичне вчинення особою, яка надає публічні послуги, діяння в інтересах
особи, яка підкуповує, або третьої особи в обмін на неправомірну вигоду не
охоплюється ст. 368-4 КК і за наявності ознак ін. крим. правопорушення потребує
додаткової кваліфікації за ін. статтями КК (зокрема, за ст.ст. 3652, 366 КК).
 Суб’єктивна сторона пасивного підкупу – прямий умисел, за якого особа, яка надає
публічні послуги, усвідомлює, що її підкуповують. Крім того, усі зазначені дії (крім
одержання) вчинюються з метою одержання неправомірної вигоди.
Суб’єкт пасивного підкупу спеціальний – особа, яка надає публічні послуги -
аудитором, нотаріусом, приватним виконавцем, експертом, оцінювачем, третейським суддею або
іншою особою, яка провадить професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, а
також незалежним посередником чи арбітром під час розгляду колективних трудових спорів.
Обставини, що обтяжують відповідальність, зазначені у ч.ч. 2 і 4 ст. 3684 КК. Це
вчинення активного або пасивного підкупу: повторно (див. п. 4 примітки до ст. 354 КК)
або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою (див. ч.ч. 2 і 3 ст. 28
КК).

Стосовно ст. 386 ККУ Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта,

спеціаліста, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку

Потерпілими від крим. правопорушення є: а) свідок (ст. 65 КПК); б) потерпілий (ст.

55 КПК); в) експерт (ст. 69 КПК); г) їхні близькі родичі (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК).
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивільний позивач або відповідач, спеціаліст,
перекладач, понятий та захисник не можуть бути потерпілими від цього крим.
правопорушення. Якщо зазначені в ст. 386 КК дії вчинюються щодо захисника чи
представника особи, які надають правову допомогу, то залежно від конкретних обставин
справи вчинене може бути кваліфіковане за ст.ст. 397 або 398 КК.
Об’єктивна сторона крим. правопорушення полягає в активній поведінці особи –
діях, що можуть здійснюватися в одній із таких альтернативно визначених у диспозиції
форм, як: 1) перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого чи експерта до органів
досудового розслідування, суду чи до слідчої комісії ВРУ; 2) примушування зазначених
осіб до відмови від давання показань або висновку шляхом погрози вбивством,
насильством, знищенням майна або розголошенням ганебних відомостей; 3)
примушування цих осіб до давання завідомо неправдивих показань або висновку тими
самими способами; 4) підкуп указаних осіб із метою перешкоджання їх з’явленню до
відповідних органів чи з метою їх схиляння до відмови від давання або до давання
завідомо неправдивих показань чи висновку; 5) погроза вбивством, насильством,
знищенням майна чи розголошенням ганебних відомостей щодо зазначених у ст. 386 КК
осіб із помсти за надані ними раніше показання чи висновок.
Перешкоджання – активна протидія потерпілому з’явитися за викликом до слідчо-
судових органів, яка здійснюється або шляхом створення різного роду перешкод
(відібрання одягу, зачинення у приміщенні, відмова у видачі грошей на дорогу тощо), або
шляхом псих. Впливу на його свідомість та волю (напр., залякування розірвати близькі
стосунки). Перешкоджання у вигляді погрози вбивством, застосування фізичного
насильства чи здійснене шляхом знищення майна потерпілого кваліфікується за
сукупністю крим. правопорушень проти життя, здоров’я чи власності особи і за ст. 386
КК.
Примушування – це такий псих. вплив на свідомість і волю потерпілого, який
спрямований на його схиляння до вчинення (невчинення) дій, зазначених у ст. 386 КК, яке
здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або
розголошенням ганебних відомостей.
Підкуп – це схиляння потерпілого до вчинення (невчинення) дій, зазначених у
ст. 386 КК, шляхом пропозиції надати певні майнові годи чи позбавити від
матеріальних витрат або фактичного надання матеріальної винагороди. За наявності
необхідних умов як суб’єкт, так і потерпілий від крим. правопорушення,
передбаченого ст. 386 КК, у разі такого підкупу можуть нести відповідальність і за ст.
354 КК, а якщо підкуп здійснюється стосовно експерта – за ст. 368-4 КК.
 Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є певна обстановка його вчинення –
при провадженні досудового розслідування, судового розгляду цивільних, господарських,
адмін. та крим. справ, а також при розслідуванні слідчою комісією ВРУ (ст. 89
Конституції України).
Склад крим. правопорушення є формальним. Крим. правопорушення визнається
закінченим із моменту вчинення однієї із зазначених у законі дій незалежно від того, чи
вдалося фактично перешкодити з’явленню потерпілого до слідчо-судових органів,
примусити або схи- лити його до відмови від виконання покладених на нього обов’язків.
Поза межами об’єктивної сторони цього діяння перебувають і дії, які є фактичною
реалізацією змісту тих погроз, що висловлювалися винним на адресу потерпілого та які
(за умови їх реального здійснення) підлягають самостійній кваліфікації.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел і спец. мета – перешкодити потерпілому у
виконанні його обов’язків чи помститися за їх належне виконання в минулому.
Суб’єкт – будь-яка особа 16-річного віку.
У нашому випадку У є експертом, стосовно якого здійснюється підкуп, тобто він є
потерпілим, а сам відповідальності за це не може нести.

Стосовно ст. 384 ККУ Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу
Предметом цього крим. правопорушення є інформація, яка міститься у показаннях
свідка або потерпілого, висновку експерта, звіті про оцінку майна, перекладі або в ін.
доказах. Отже, недостовірна інформація, за допомогою якої вводиться в оману суд або ін.
уповноважений орган, знаходить своє вираження (закріплення) у певній процесуальній
формі: показання, висновок, звіт, переклад, ін. докази.
Об’єктивна сторона – активні дії, які альтернативно перелічені у ч. 1 ст. 384 КК і
полягають: 1) у складанні для надання або 2) наданні органу, що здійснює досудове
розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій
чи спец. тимчасовій слідчій комісії ВРУ завідомо неправдивих: а) показань свідка або
потерпілого; б) висновку експерта; в) звіту оцінювача про оцінку майна; г) перекладу,
зробленого перекладачем, або 3) у поданні завідомо недостовірних або підроблених
доказів.
Склад крим. правопорушення є формальним, діяння визнається закінченим із
моменту вчинення однієї із названих дій. Способом його вчинення є обман, який полягає у
свідомому перекручуванні даних об’єктивної дійсності (показань, висновку, звіту,
перекладу або доказів), що робить їх неправдивими (недостовірними, підробленими).
Висновок експерта (ст.ст. 101, 102 КПК, ст. 102 ЦПК, ст. 98 ГПК, ст. 101 КАС) стає
неправдивим, якщо хоча б одна з його частин (вступна, дослідна або заключна) містить
дані, які не відповідають дійсності.
Подані органу, що здійснює досудове розслідування, суду або Вищій раді
правосуддя докази є недостовірними або підробленими, якщо вони не відповідають
дійсності (ст.ст. 20, 46, 56, 58 КПК, ст. 268 КУпАП, ст. 43 ЦПК, ст. 44 КАС, ст. 42 ГПК).
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони діяння є обстановка його вчинення –
під час досудового розслідування (дізнання або досудове слідство), судового розгляду,
виконавчого провадження, діяльності Вищої ради правосуддя або слідчої комісії ВРУ.
Відповідальність за ч. 2 ст. 384 КК тягнуть за собою ті самі дії, якщо вони поєднані:
а) з обвинуваченням у тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) чи особливо тяжкому (ч. 6 ст. 12) злочині;
б) зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. аналіз ст. 383 КК); в)
вчинені з корисливих мотивів (прагнення набути майнові вигоди або уникнути
майнових витрат).
Суб’єктивна сторона – лише прямий умисел, суб’єкт діє завідомо, усвідомлюючи
тим самим неправдивість складеної чи наданої ним інформації, та бажає діяти таким
чином. Однією з обставин за ч. 2 ст. 384 КК є вчинення цього діяння з корисливих
мотивів.
Суб’єкт – спеціальний. У разі складання чи надання: 1) неправдивих показань –
свідок або потерпілий; 2) неправдивого висновку – експерт; 3) неправдивого звіту про
оцінку майна – оцінювач; 4) неправильного перекладу – перекладач; 5) недостовірних або
підроблених доказів – будь-який учасник судочинства (провадження), здатний за своїм
процесуальним статусом подавати докази.
Особа, яка склала для надання або надала неправдиві показання, висновок, звіт
про оцінку майна або переклад, але не була попереджена про крим. відповідальність
за вчинення таких дій (у формі розписки або присяги) або таке попередження не було
належним чином процесуально оформлене, не може нести відповідальності за ст. 384
КК.

Висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не

зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо
неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. Відповідне положення
міститься у постанові Великої Палати від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18.

335. Суддя С. розглянув справу щодо обвинувачення Г. у вчиненні злочину,

передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Незважаючи на те, що Г. має судимість за крадіжку, суддя
С., постановив вирок, за яким призначив покарання – 5 років позбавлення волі – та
звільнив засудженого Г. від відбування покарання із випробуванням (ст. 75 КК),
встановивши йому іспитовий строк 2 роки. Вирок був оскаржений прокурором і згодом
скасований. Як виявилося пізніше, дружина Г. через свою знайому К. дала судді С. 1000
дол. США за те, щоб її чоловіку була обрана міра покарання, не пов’язана з позбавленням
волі.
Як слід кваліфікувати діяння судді С., дружини Г. та К.? Як співвідноситься між
собою ч. 3 ст. 368 та ч. 2 ст. 375 КК? Чи наявна сукупність кримінальних правопорушень
у діянні судді С.? Чи зміниться рішення, якщо буде встановлено, що суддя постановив все
ж таки законне рішення?
Стосовно судді С.
КС, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, виходив із того, що в
статті 375 ККУ не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення,
ухвала або постанова судді є "неправосудними", а також не розкрито зміст сполучення
слів "завідомо неправосудний", що може призвести до неоднозначного розуміння складу
злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою.
У рішенні наголошується, що стаття 375 Кодексу має відповідати вимогам
юридичної визначеності, ясності, недвозначності та передбачуваності. Це є гарантією
здійснення суддею правосуддя на засадах верховенства права та ефективної реалізації
кожним конституційного права на судовий захист.
Встановлення кримінальної відповідальності за постановлення "завідомо
неправосудного" судового рішення створює ризики та можливості для впливу на суддів.
На думку КС, конституційні приписи щодо незалежності суддів нівелюються
внаслідок юридичної невизначеності статті 375 Кодексу.
Зрештою КС постановив, що стаття 375 ККУ суперечить принципу верховенства
права, а саме такому його елементу, як юридична визначеність, та не узгоджується з
принципами незалежності суддів, обов’язковості судового рішення, а отже, суперечить
частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126, частині першій, пункту 9
частини другої статті 129 Конституції України.
 Враховуючи виключення ст. 375 з ККУ відповідно до вимог ЗУ Про внесення змін
до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо
усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень від 13.07.2023 р.,
розглядатимемо питання відповідальності судді з точки зору ст. 368 ККУ.
Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди
службовою особою.
Предметом цього крим. правопорушення є неправомірна вигода (див. примітку до
ст. 3641 КК). Якщо до останньої належать предмети, збут і придбання яких утворює
самостійний склад крим. правопорушення (напр., зброя, боєприпаси тощо), вчинене
кваліфікується за сукупністю відповідних крим. правопорушень.
Об’єктивна сторона полягає в активній формі поведінки і виражається в таких
альтернативно зазначених у ч. 1 ст. 368 КК діях, як: 1) прийняття службовою особою
пропозиції щодо надання їй або третій особі неправомірної вигоди – виявлення нею в
будь-якій формі (усно, письмово, за допомогою технічних засобів тощо) згоди
(готовності) прийняти (одержати) таку вигоду особисто або через посередників у
відповідь на висловлення (виявлення) особою, яка її пропонує, наміру (бажання) надати
таку вигоду; 2) прийняття службовою особою обіцянки щодо надання їй або третій особі
неправомірної вигоди – виявлення нею в будь-якій формі згоди (готовності) прийняти
(одержати) таку вигоду особисто або через посередників у відповідь на висловлення
(виявлення) особою, яка її обіцяє, наміру (бажання) її надати з повідомленням при цьому
про час, місце та спосіб надання такої вигоди; 3) одержання неправомірної вигоди –
фактичне (реальне) отримання (прийняття) службовою особою особисто або через
посередників наданої їй ін. особою (вигодонадавачем) такої вигоди або хоча б її частини з
метою володіти, користуватися та розпоряджатися нею на свій власний розсуд; 4)
прохання надати неправомірну вигоду – звернення до службової особи в будь-якій формі,
крім вимагання, до потенційного вигодонадавача з пропозицією надати цій службовій або
третій особі і готовності прийняти ними неправомірну вигоду, тобто схиляння
(підбурювання) особи, до якої звернене це прохання, до надання такої вигоди.
Із зазначеного випливає, що будь-які дії, передбачені ст. 368 КК, припускають
наявність, як мінімум, двох сторін – одна з яких (вигодонадавач) пропонує, обіцяє чи
фактично надає неправомірну вигоди і тим самим схиляє (підбурює) ін. до прийняття такої
пропозиції, обіцянки чи до одержання такої вигоди, а ін. (вигодоодержувач) ‒ приймає
зазначену пропозицію, обіцянку або фактично одержує неправомірну вигоду чи сама
звертається з проханням (схиляє) надати їй таку вигоду.
При цьому для кваліфікації дій за ст. 368 КК не має значення: а) чи вчиняються вони
безпосередньо службовою особою або вона діє через посередників; б) чи прийняла вона
пропозицію, обіцянку надати їй неправомірну вигоду, прохала про її надання або
фактично одержала її для себе особисто або для ін. (третіх) фізичних чи юрид. осіб; в) чи
здійснила службова особа зазначені дії в т. зв. простій (відкритій, очевидній) або в
завуальованій (прихованій, замаскованій) формі; г) як саме службова особа розраховувала
розпорядитися або фактично розпорядилася одержаною нею неправомірною вигодою.
Обов’язкова умова відповідальності за ст. 368 КК полягає в тому, що прийняття
пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду, фактичне її одержання чи прохання про
її надання здійснюється службовою особою а) за вчинення чи невчинення нею б) в
інтересах вигодонадавача чи в) в інтересах третіх осіб будь-якої дії г) з використанням
наданої їй влади чи службового становища.
Таким чином, прийняття пропозиції, обіцянки, одержання неправомірної вигоди чи
прохання про її надання обумовлені тим, що службова особа: 1) повинна вчинити певні дії
чи утриматися від їх учинення; 2) якщо діяння (дія чи бездіяльність), вчинені службовою
особою, містять ознаки ін. крим. правопорушення, то крім ст. 368 КК вони підлягають
кваліфікації ще і за відповідною статтею КК (напр., за ст. 364 КК); 3) діяння, зумовлені
неправомірною вигодою, здійснюються в інтересах або самого вигодонадавача, або
третіх осіб, які можуть бути як фізичними, так і юрид.; 4) якщо службова особа за
неправомірну вигоду сприяє вигодонадавачу у вчиненні будь-якого крим.
правопорушення, вчинене кваліфікується не тільки за ст. 368 КК, а й як співучасть у
вчиненні відповідного крим. правопорушення; 5) діяння, обумовлені неправомірною
вигодою, службова особа повинна була чи могла вчинити (не вчинити) з використанням
надано їй влади або службового становища. Причому до них належать не лише дії, які
безпосередньо входять до кола службових повноважень (компетенції) службової особи, а
й такі, для вчинення яких вона могла вжити заходів на підставі свого службового
становища, використовуючи для цього авторитет своєї посади, її значущість, впливовість.
Якщо ж неправомірна вигода одержана у зв’язку з виконанням особою не службових, а ін.
(напр., професійних, технічних) функцій, вчинене не може бути кваліфіковано за ст. 368
КК і за певних умов може містити ознаки злочину, передбаченого ст. 354 КК.
Діяння, обумовлені неправомірною вигодою, тобто вчинені (не вчинені) службовою
особою заради її одержання чи у зв’язку з її фактичним отриманням, перебувають поза
межами крим. правопорушення, передбаченого ст. 368 КК, тому прийняття пропозиції,
обіцянки надати таку вигоду чи прохання про її надання визнаються закінченим злочином
із моменту вчинення саме цих дій, тобто є крим. правопорушенням з усіченим складом, бо
порівняно з одержанням такої вигоди момент його закінчення перенесено на більш ранню
стадію – виявлення згоди, тобто прийняття винним самої такої пропозиції, обіцянки чи
висловленням ним прохання про надання такої вигоди.
Одержання ж неправомірної вигоди є крим. правопорушенням із формальним
складом, бо визнається закінченим із моменту фактичного прийняття (отримання)
службовою особою хоча б її частини.
Якщо ж умисел винного, спрямований на фактичне одержання вигоди, не було
реалізовано з причин, що не залежать від його волі (напр., у разі одержання замість
обіцяних грошових коштів т. зв. «ляльки»), вчинене кваліфікується як замах (ст. 15 КК) на
одержання неправомірної вигоди.
Для визнання крим. правопорушення закінченим не має також значення: а) чи була
неправомірна вигода запропонована, обіцяна, одержана або прохання про її надання
висловлено до або після вчинення (невчинення) службовою особою обумовлених такою
вигодою дій; б) чи було заздалегідь обумовлено одержання такої вигоди вчиненням
(невчиненням) певних дій із боку службової особи; в) чи вчинила службова особа певні дії
в інтересах вигодонадавача або третьої особи і г) чи збиралася вона їх виконувати або не
мала такого наміру.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, мета – одержання неправомірної вигоди.
Особливість суб’єктивної сторони полягає в тому, що між умислом вигодоодержувача та
потенційним чи фактичним вигодонадавачем наявний тісний, нерозривний зв’язок, бо
обидві сторони усвідомлюють, що між ними досягнута певна згода стосовно такої вигоди.
Суб’єкт – спеціальний, лише службова особа публічного права. Співучасниками
злочину можуть бути й будь-які ін. особи.
До обставин, що обтяжують крим. відповідальність, закон відносить вчинення дій,
зазначених у ч. 1 ст. 368 КК, якщо їх предметом була неправомірна вигода: 1) в значному
(ч. 2), великому (ч. 3) чи особливо великому (ч. 4) розмірах; 2) або якщо ці дії були
вчинені службовою особою, яка займає відповідальне (ч. 3) чи особливо відповідальне
становище (ч. 4); 3) або вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 3); 4) або
повторно (ч. 3); 5) або були поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3).
1. Предметом одержання неправомірної вигоди в значному (ч. 2), великому (ч. 3) та в
особливо великому (ч. 4) розмірах є вигода майнового характеру, вартісна оцінка якої
може бути виражена в грошовій формі. Розмір (вартість) такої вигоди визначено в п. 1
примітки до ст. 368 КК, згідно з якою вигодою в значному розмірі є така, що в 100 і
більше разів, у великому – в 200 і більше разів, а в особливо великому ‒ в 500 і більше
разів перевищує н.м.д.г. При цьому в ч.ч. 2, 3 та 4 ст. 368 КК установлено відповідальність
не тільки за фактичне одержання службовою особою неправомірної вигоди в зазначених
розмірах, а й за сам факт прийняття пропозиції, обіцянки надати вигоду або прохання
про її надання у відповідному розмірі.

Суддя отримав неправомірну вигоду у вигляді 1000 дол США, що на сього становить
близько 39 500 – 40 000 грн.
Відповідно, значний розмір 1514*100=151 400 грн, у нашому випадку менше, тому
цю кваліфікуючу ознаку ми не розглядаємо.

2. Визначення службової особи, яка займає відповідальне (ч. 3) чи особливо

відповідальне. Відповідно до примітки службовими особами, які займають відповідальне
становище, у статтях 368, 368-5, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті
1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України
"Про державну службу" належать до категорії "Б", судді, прокурори, слідчі і дізнавачі, а
також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники
керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних
підрозділів та одиниць.

Суддя займає відповідальне становище, тому його дії мають бути кваліфіковані за ч.
3 ст. 368 ККУ,

Дружина Г.
В її діях наявні ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 369 ККУ
Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Це крим. правопорушення нерозривно пов’язане з діянням, передбаченим ст. 368
КК, і загальним для них є перш за все предмет злочину – неправомірна вигода. Якщо
запропонована, обіцяна чи надана неправомірна вигода була здобута крим.-протиправним
шляхом або її збут (розповсюдження) містить ознаки певного складу крим.
правопорушення, вчинене кваліфікується за сукупністю відповідних крим.
правопорушень. Так само кваліфікується вчинене і в тому випадку, коли дії, передбачені
ст. 369 КК, є способом схиляння (підбурювання) службової особи до вчинення нею ін.
(крім передбаченого ст. 368 КК) крим. правопорушення (напр., службового підроблення
чи зловживання службовим становищем).
Об’єктивна сторона полягає в активній формі поведінки й виражається в таких
альтернативно зазначених у ч. 1 ст. 369 КК діях, як: 1) пропозиція надати неправомірну
вигоду – висловлення на адресу службової особи (доведення до її відома) з боку винного в
будь-якій формі (усно, письмово, за допомогою технічних засобів тощо) наміру (бажання,
готовності) надати їй або третій особі таку вигоду (див. п. 3 примітки до ст. 354 КК); 2)
обіцянка надати неправомірну вигоду – висловлення наміру (бажання, готовності) надати
таку вигоду з повідомленням при цьому про час, місце, спосіб надання (передачі) такої
вигоди (див. п. 3 примітки до ст. 354 КК); 3) надання неправомірної вигоди – наділення
службової особи чи з її відома та за згодою третьої особи такою вигодою, тобто давання
(вручення, передача) їй особисто або через посередників такої вигоди й одержання
(прийняття, отримання) службовою або третьою особою хоча б частини такої вигоди.
Форма і способи повідомлення про намір (готовність) надати неправомірну вигоду, а
також самого надання такої вигоди можуть бути різними (особисто чи через посередників,
відкрито чи завуальовано, усно чи письмово, за допомогою конклюдентних дій, шляхом
направбільного зв’язку, шляхом відправлення посилки, переказу тощо) і на кваліфікацію
не впливають. Прийняття такої пропозиції чи обіцянки службовою особою, на адресу якої
вони спрямовані, не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього крим.
правопорушення. Тому відмова службової особи від пропозиції чи обіцянки надати їй
неправомірну вигоду не виключає відповідальності особи, яка пропонувала чи обіцяла її
надати. Що ж стосується надання такої вигоди як закінченого злочину, то обов’язковою
його ознакою є прийняття (одержання) службовою особою хоча б її частини. Якщо ж
неправомірна вигода не була прийнята (одержана) службовою особою з причин, що не
залежать від волі особи, яка її надавала, вчинене кваліфікується як замах (ст. 15 КК) на її
надання.
Відповідальність за вказані дії настає за умови, якщо неправомірна вигода
пропонувалася, обіцялася чи надавалася: а) службовій особі або (з її відома та за згодою)
третій особі; б) за (для) вчинення (невчинення) такою службовою особою в) з
використанням влади чи службового становища дії (дій); г) в інтересах того, хто
пропонує, обіцяє, надає таку вигоду або в інтересах третіх осіб (фізичних чи юрид.).
Таким чином, пропозиція, обіцянка чи надання неправомірної вигоди службовій
особі (ст. 369 КК) завжди тісно пов’язані з прийняттям нею цієї пропозиції, обіцянки чи
фактичним одержанням такої вигоди (ст. 368 КК), бо виступають способом схиляння
(шляхом підкупу) службової особи до використання нею своєї влади чи службового
становища для вчинення (невчинення) обумовлених дій в інтересах вигодонадавача або
третіх осіб.
Відповідальність за ст. 369 КК встановлена за крим. правопорушення: а) або з
усіченим складом, коли його об’єктивна сторона вичерпується фактом доведення до
відома службової особи пропозиції чи обіцянки надати їй неправомірну вигоду, б) або з
формальним складом, коли об’єктивна сторона діяння полягає в наданні такої вигоди і
прийнятті (одержанні) хоча б її частини службовою особою. З моменту вчинення цих дій
крим. правопорушення визнається закінченим.
Оскільки за ст. 369 КК вчинення діяння вичерпується самим фактом доведення до
відома службової особи пропозиції, обіцянки про надання неправомірної вигоди чи
фактичним наданням такої, тому для кваліфікації не має значення: а) хто є власником
предмета злочину, який пропонується, обіцяється чи надається як неправомірна вигода; б)
чи діє вигодонадавач за власною ініціативою або від імені (на прохання, за
рекомендацією, дорученням, розпорядженням, наказом) ін. осіб; в) чи діє вигодонадавач у
своїх особистих або в інтересах третіх осіб; г) чи є ці треті особи фізичними або юрид.
Обставинами, що обтяжують відповідальність, є: 1) вчинення діяння повторно (ч.
2); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 3) або організованою групою чи її
учасником (ч. 4); 3) якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає
відповідальне (ч. 3) або особливо відповідальне (ч. 4) становище.
Ознаки службової особи, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне
становище, наведені в пп. 2 і 3 примітки до ст. 368 КК.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел, причому винний усвідомлює, що пропонує,
обіцяє чи надає неправомірну вигоду саме як незаконну винагороду службовій особі за
виконання (невиконання) останньою дій, які вона повинна чи може вчинити з
використанням влади чи службового становища. Відсутність такого усвідомлення (напр.,
внаслідок обману або зловживання довірою) виключає кваліфікація діяння за ст. 369 КК.
У разі вчинення крим. правопорушення, передбаченого ч.ч. 3 і 4 ст. 369 КК, винний
повинен також усвідомлювати, що пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду саме
такій службовій особі, яка займає відповідальне (ч. 3) чи особливо відповідальне (ч. 4)
становище. Якщо ж він не усвідомлював цього, його дії кваліфікуються (за ін. необхідних
умов) лише за ч. 1 ст. 369 КК. У разі ж якщо вигодонадавач помилково вважав, що надає
вигоду службовій особі, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище,
вчинене кваліфікується лише як замах на вчинення крим. правопорушення стосовно саме
такої службової особи. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не
впливають.
 Суб’єкт – будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Спец. вид звільнення особи від
крим. відповідальності за вчинення дій, передбачених у ст. 369 КК, установлений в ч. 5 ст.
354 КК (див. § 1 цього розділу).

У цій ситуації має місце також втручання у діяльність судових органів, що

передбачене ст. 376 ККУ. Втручання, вчинене шляхом пропозиції, обіцянки чи
надання неправомірної вигоди, кваліфікується за сукупністю крим. правопорушень
– за ст.ст. 376 і 369 КК.
Об’єктивна сторона – активна сусп. небезпеч. поведінка особи. Це дії, які
полягають у втручанні в будь-якій формі (спосіб) у діяльність судді щодо здійснення ним
правосуддя.
Втручання – це вплив на свідомість та волю судді, яке є різновидом його схиляння
до вчинення (невчинення) бажаних для суб’єкта дій. Воно завжди є незаконним і пов’язане
не з будь-якою, а лише з діяльністю судді щодо здійснення правосуддя. Способи, форми і
засоби такого втручання можуть бути різними (прохання, рекомендація, вка- зівка,
вимога, залякування; вчинене шляхом безпосереднього контакту із суддею чи через
посередників; усна чи письмова форма втручання, за допомогою технічних засобів тощо).
Склад крим. правопорушення за ч. 1 ст. 376 КК є формальним і воно визнається
закінченим із моменту вчинення зазначених у законі дій незалежно від того, чи
перешкодили вони виконанню суддею службових обов’язків і чи домігся винний
ухвалення неправосудного рішення.
Склад крим. правопорушення за ч. 2 ст. 376 КК може бути як матеріальним (коли
настали такі наслідки, як перешкоджання запобіганню крим. правопорушення чи
затриманню особі, що його вчинила), так і формальним (коли втручання вчиняється з
використанням службового становища). Втручання в діяльність судових органів шляхом
використання для цього службового становища є спец. видом службового зловживання,
тому додаткової кваліфікації за ст. 364 КК не потребує.
Суб’єктивна сторона за ч. 1, а також за ч. 2 ст. 376 КК (коли втручання вчиняється
особою з використанням службового становища) ‒ прямий умисел і спец. мета –
перешкодити судді у виконанні службових обов’язків щодо здійснення правосуддя або
добитися від нього неправосудного рішення. Псих. ставлення до наслідків втручання (ч. 2
ст. 376 КК) може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини, але злочин у
цілому залишається умисним (див. про це § 1 цього розділу).
Суб’єкт за ч. 1 ст. 376 КК – загальний, а за ч. 2 (у разі втручання, яке здійснювалося
з використанням службового становища) ‒ спеціальний, лише службова особа.