Міністерство освіти і науки України

ВСП Тальнівський будівельно-економічний фаховий коледж

Уманського Національного університету садівництва

Будівельне відділення
Циклова комісія спеціальних та профілюючих дисциплін спеціальності:
192 «Будівництво та цивільна інженерія»
освітньо-професійна програма «Опорядження будівель і споруд та будівельний дизайн»

Пояснювальна записка
до дипломного проекту
на тему:
"ДИЗАЙНЕРСКЕ РІШЕННЯ БУДИНОК З ПАНОРАМНИМ ВИДОМ
ЗАГАЛЬНА ПЛОЩА 84,28м2"

Виконав студент 4 курсу, групи БС-42

Біда Альбіна Сергіївна

спеціальності: 192 «Будівництво та цивільна інженерія»

Керівник Головецька А.Л __________________

(підпис)

Рецензент ________________ __________________

м. Тальне 2022року

Відомість креслень основного проекту

Аркуш Назва Примітка

Фасад 1-5, фасад Е-А, , план поверху на відмітці 0,000, план

поверху на відмітці 3,000, генеральний план, експлікація
1
будівель та споруд, техніко-економічні показники, вузол
№1, вузол №2.
Обмірний план, план розташування меблів, план підлоги,
план стелі з елементами освітлення, генеральний план
2 будівлі з позначенням проектую чого приміщення,
розгортка стін, Умовні позначення, візуалізація 1,
візуалізація 2, візуалізація 3, візуалізація 4.
Калькуляція працевитрат, графік виконання робіт, техніко-
економічні показники, вказівки по техніці безпеки, вказівки
3
по виконанню робіт, організація процесів при по клейкі
шпалер.
Календарний план будівництва, графік руху робітників,
техніко-економічні показники, графік використання
4
будівельних машин та механізмів, графік потреби
будівельних матеріалів та конструкцій.
Будівельний генеральний план, розріз 1-1, розріз 2-2,
5 техніко-економічні показники, експлікація будівель та
споруд, знаки безпеки, умовні позначення.
Техніка безпеки при поз лейці шпалер, контроль якості,
6
допустимі відхилення.

Вступ

За останні роки в нашій країні швидкісним темпом розвиваються економіка,

транспорт, а також будівництво. Але все-таки існує ще проблема забезпечення
людей житлом, яка з часом все більше загострюється. Це пов’язано з тим, що
багато будівель, які були побудовані раніше, знаходяться в незадовільному, а
інколи і аварійному стані, існуючої їх потужності на сьогодні недостатньо,
будівлі не відповідають сучасним вимогам.
Тому зараз велика увага приділяється будівництву, яке широко і з повною
ходою розгортається. Цьому сприяє ряд факторів таких, як відхід від типового
проектування і перехід на індивідуальну забудову, можливість повного
врахування всіх побажань замовника, можливість широкого впровадження
сучасних конструктивних та оздоблювальних матеріалів та ін.
Наша країна на чолі з Президентом розгорнула широку програму житлового
будівництва, яка знайшла своє відображення і в м.Тальне. Цьому велику увагу
приділяє міська рада, а також мер міста. Тому будівництво житлового будинку з
приміщеннями громадського призначення є на даний час актуальним.
Так як будинки являються домінуючими в оточуючій забудові, то створено
образ, що більш запам’ятовується. Фасади розроблені індивідуально з
поліпшеним опорядженням сучасними матеріалами.

Зміст
Відомість креслень основного проекту
Вступ.
1. Архітектурно-будівельний розділ
1.1. Вихідні дані _______
 ____
1.2. Генеральний план _______
____
_______
____
1.2.2. Вихідні дані для побудови “Рози вітрів” _______
____
1.3. Розрахунки до архітектурно – конструктивної частини _______
____
1.3.1. Розрахунок глибини залягання фундаментів _______
____
_______
____
1.4. Об'ємно-планувальне рішення будівлі _______
____
1.4.1. ТЕп будівлі _______
____
1.4.2. Експлікасія приміщень _______
____
1.5. Короткий опис прийнятих елементів будівлі _______
____
1.5.1. Монолітні стрічкові фундаменти _______
____
1.5.2. Стіни _______
____
1.5.3. Перегородки _______
____
1.5.4. Перемички _______
____
1.5.5. Вікна _______
____
1.5.6. Двері _______
____
1.5.7. Покрівля _______
____
1.5.8. Підлога _______
____
1.5.9. Експлікація підлог _______
____
1.6. Оздоблення будівлі _______
____
1.6.1. Зовнішнє опорядження _______
____
1.6.2. Внутрішнє оздоблення _______
____
1.7. Відомість розкладки перемичок _______
____
1.8. Специфікація віконних та дверних отворів _______
____
2. Організація середовища:
2.2.3. Вибір стилістичного рішення _______
____
2.3.2. Ергономічні вимоги до спалень _______
____
2.4. Естетичне рішення проекту _______
____
2.4.2. Меблювання _______
____
2.4.4. Освітлення _______
____
3. Організаційно-технологічний розділ:
3.1. Технологічна карта на влаштування тканевих ________
шпалер ___
3.1.1. Галузі застосування ________
___
3.1.3 Підрахунки об¢ємів робіт ________
___
3.1.5 Техніка безпеки ________
___
3.1.6. Вибір інструментів для поклейки шпалер ________
___
3.1.9 ТЕП технологічної карти ________
___
3.1.10 Література ________
___
3.2.8.Техніко-економічні показники ________
___
4. Охорона праці:
4.1. Вимоги безпеки в організації будівництва і ________
виконання робіт ___
4.3. Основні вимоги з охорони праці при виконанні ________
окремих видів опоряджувальних робіт ___
4.4. Безпечна експлуатація будівельного оснащення ________
___
5. Економічно-кошторисний розділ:
Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва ________
___
 Об’єктний кошторис ________
___

1.1. Вихідні дані

Згідно завдання на дипломне проектування розробляється проект на тему:
«Будинок з паноамнив видом площою 84,28м 2» для будівництва в Черкаській
області.
По архітектурно-конструктивним ознакам, це одноповерхова будівля
виконана із газобетонних блоків. Даний панорамний вид має розміри в осях А-Е
13,36 м та в осях 1-5 15,00 м. Висота поверху 3,0 м. Також будівля має горище з
відміткою підлоги 6,0 м. Огороджувальними елементами будівлі являються стіни
із газобетонних блоків, товщиною 400 мм.
Клас будівлі – ІІ. Ступінь вогнестійкості – ІІ. Ступінь довговічності – ІІ.
Проект призначений для будівництва у ІІ кліматичній зоні [3] з наступними
кліматичними умовами:
- температура зовнішнього повітря найбільш холодної п’ятиденки -24оС [6];
- найбільш холодної доби –29оС [6];
- вага снігового покрову – 1200 Па [6];
- швидкісний напір вітру – 33 кгс/м2 [6];
 - зона вологості – ІІ [6].
В районі будівництва глибина промерзання ґрунтів до 1 м [6]. В межах
будівельного майданчика звичайні інженерно-геологічні умови, ґрунти –
суглинок; рівень ґрунтових вод – 6 м.
Напрямок пануючих вітрів – північно-західний [7]. Проект розроблено у
відповідності з п.2.6. ДБН.А.2.2-3-97 «Склад, порядок розроблення, погодження
та затвердження проектної документації для будівництва».

У запроектованій будівлі прийняті слідуючи конструктивні елементи:

1. Фундаменти – монолітні залізобетонні.
2. Стіни зовнішні – газобетонні блоки товщиною 400 мм.
3. Перекриття – монолітні залізобетонні.

4. Дах – з горищем.
1.2. Генеральний план
Під забудову панорамний будинок відведено, вільну від забудови ділянку,
загальною площею 100,00м2.
Генеральний план розроблено у відповідності з завданням замовника в межах
території відведеної під будівництво, яка має правильну геометричну
форму .

На ділянці генерального плану також знаходяться:

№ Назва споруд Площа м2
1 Будинок 120
2 Парасолька 12
3 Газон 80
4 Клумби 60
5 Доріжка 60
6 Столик 20
Горизонтальна прив'язка будівлі здійснюється на підставі дотримання
санітарно-гігієнічних, протипожежиих, демографічних і інших вимог.
Горизонтальна прив'язка будівлі визначається:
 * типом забудови житлового кварталу (відкритий, закритий,
напівкритий, вільна забудова);
* орієнтацією будівлі щодо сторін світу (меридіональна, широтна,
проміжна);
* відстанями до існуючих будівель, споруд, вулиць і доріг, інженерних
мереж, у тому числі, підземних.
Горизонтальна прив'язка - це відстань у метрах від крайніх розбивочних
вісей будівель до границь ділянки або до існуючих будівель (споруд), червоних
ліній, реперів.
Горизонтальна прив’язка будівлі здійснюється за рахунок прив’язки
осі А споруди до червоної лінії на відстані 9,7 м.
Відстані між будівлями та спорудами, а також під’їзди та дороги до них
відповідають санітарним і протипожежним нормам.
Відведення поверхових вод здійснюється за рахунок рельєфу, з мінімальною
ерозією ґрунту.

ТЕП генерального плану.

№ Найменування Одн.вим. Кількість

1 Площа території га 0,035298
2 Площа ділянки м2 352,98
3 Площа забудови м2 120,08
4 Площа озеленення м2 172,9

Площа ділянок з твердим

5 м2 60
покриттям

6 Щільність забудови % 34

7 Коефіцієнт озеленення % 48

Коефіцієнт
8 % 0,51
використаттня території
 1.2.

2. Вихідні дані для побудови “Рози вітрів”

Роза вітрів - це спеціальна кругова діаграма, заснована на векторах, вона
відображає напрямок вітру, яке змінюється протягом усього року. Такі графіки
використовуються дуже часто в кліматології, метеорології, також вони дуже
часто необхідні при плануванні будівництва будівель і злітно-посадочних смуг.
 Повторення напрямки вітрів
Місяць
Пн Пн-Сх Сх Пд-Сх Пд Пд-Зх Зх Пн-Зх

Січень 11 6 10,3 11,9 12,1 6,6 19,7 22,4

Липень 16,6 11,2 5,9 6,3 7,2 6,4 19,6 26,8

Середнє 13,8 8,6 8,1 9,1 9,65 6,5 19,65 24,6

Мал. 3. Ескіз рози вітрів Черкаської області.

1.3.1. Розрахунок глибини закладання фундаментів

Будівництво ведеться в Черкаській області, де глибина промерзання ґрунту

досягає до 1,0 м [ ].
Визначаємо глибину залягання фундаментів:
Розрахункова глибина промерзання:
Нг.з.ф.=Ннор  mt,
де, Нг.з.ф.- глибина залягання фундаментів;
Ннор – нормативна глибина промерзання;
mt – коефіцієнт впливу теплового режиму будівлі.
 У нас mt=0,9, тому що підлога по ущільненому грунту.
Нг.з.ф.=0,9  1=0,9м
Так як, ґрунт під фундаменти суглинок, використовуємо коефіцієнт виду
несучості ґрунтів, k=1,0; звідси розрахункова формула глибини залягання:
Н=1,0  1=1,0м.
Так як будівля має складну архітектурну форму, з перепадами в
горизонтальних відмітках, приймаємо глибину залягання фундаментів, відповідно
до конструктивних особливостей будівлі.
Глибину залягання стрічкових фундаментів встановлюємо відповідно до рівня
підлоги, який вище грунту на 0,75м.
Нзал=1,0+0,75=1,75м.
Отже глибина залягання стрічкових фундаментів становить -1,75м.

Мал. 4. Ескіз перерізу фундаменту.

1.4. Об’ємно-планувальне рішення будівлі.
Згідно завдання на дипломне проектування розробляється проект на тему:
«будинок з панорамним видом площею 84,28м2». По архітектурно-
конструктивним ознакам, це одноповерхова будівля виконана із газобетонних
блоків. Даний будинок має розміри в осях А-Е 15,36 м та в осях 1-3 12,00 м.
Висота поверху 3,0 м. Також будівля має горище з відміткою підлоги 6,0 м.
Огороджувальними елементами будівлі являються стіни із газобетонних блоків,
товщиною 400 мм.
 1.4.1. ТЕП будівлі

№ Одиниці
Найменування показників Кількість
п/п вимір.

1 Площа забудови м2 130,98

2 Загальна площа будівлі м2 84,28

3 Будівельний об'єм будівлі м3 1570,97

4 Поверховість: поверх 1

1.4.2. Експлікація приміщень

№ п/п Назва Площа, м2
1-й поверх
1 туалет 1.64
2 Кухня-столова 19,40
3 Хол 12,07
4 Гостьова 20,10
5 коридор 7.30
6 котельна 3.62
7 Ванна 7,20
8 комора 2.6
9 Тамбур 3,30
10 кімната 8,40
5. Короткий опис прийнятих конструктивних
елементів будівлі.

1.5.1. Монолітні стрічкові фундаменти

Монолітний фундамент — тип фундаменту, який має широке застосування в
будівництві фундаментів цегляних і блокових будинків, будівель з важкими
залізобетонними перекриттями. Монолітну технологію фундаментів
використовують при нерівномірному ґрунті. Основна відмінність монолітного
фундаменту від інших типів — бетонна плита, що становить єдине ціле разом з
опалубкою.
Монолітний фундамент має велику площу опори, що дозволяє йому
витримувати великі навантаження від наземної частини будівлі. Він захищає несучі
конструкції будівлі від деформаційних процесів, які тягнуть за собою руйнування
всієї конструкції.
Стрічковий монолітний фундамент — це стрічковий фундамент з суцільної
залізобетонної смуги, що проходить по всьому периметру будівлі. При будівництві
легких будинків з бруса і колоди роблять мелкозаглубленний стрічковий фундамент
з моноліту, що утворює жорстку горизонтальну раму. Під важкі кам'яні будинки,
гаражі, будинки з підвалами укладають заглиблений стрічковий фундамент.

1.5.2. Стіни (газобетонні)

Вже більше десяти років існує помилкова думка, що стіни нового
будинку потрібно додатково утеплити. Тобто будували, будували, а тепер
давай утеплювати! Але ми готові розвіяти цей міф. Потрібно правильно
вибрати матеріал і товщину стіни з цього матеріалу, щоб не потребувати
додаткових шарів пінополістиролу або ще чого-небудь.
Для чого взагалі робити «доутеплення»? Є дві причини:
Зниження витрат на опалення. Оптимальні для життя умови
забезпечуються стіною в одну-дві цегли, а також газобетоною стіною
товщиною 200 мм і щільністю від D300 до D500 . Утеплення не завжди
вигідно проводити. У деяких випадках окупність теплоізоляції повинна
підтверджуватися економічним розрахунком.
Теплопровідність матеріалів залежить від щільності і вимірюється в
діапазоні від 150 до 600 кг/м 3 . Далі, якщо щільність знижується,
теплопровідність змінюється незначно – з 0,05 до 0,03 Вт/м * С. Чим
менше щільність, тим краще стіна буде акумулювати тепло. Але це не
означає, що газобетонна стіна з блоків щільністю D400 і товщиною 300
кг/м 3 відразу вирішить всі проблеми. Але вона має той же показник
термічного опору, що і мінеральна вата або спінені полімери товщиною
100-150 мм.
Насправді, стіна з легкого бетону щільністю 300-500 кг/м 3 і товщиною від
300 мм до 400 мм, не потребує утеплення. Її має сенс утеплювати тільки для
того, щоб домогтися так званої енергопасивності. А енергопасивність
вимагає, перш за все, вдосконалення інженерних систем, а не створення
трьохсот шарів теплоізоляції.
Якщо Ви будуєте заміський будинок, щоб весело проводити в ньому час
влітку, але не жити цілий рік, споруджуйте стіни з газобетону товщиною не
більше 250 мм. Робити стіни товще просто не має сенсу. Взимку товсті стіни
будуть довго прогріватися, а влітку не дадуть очікуваного ефекту. Ось чому
так важливо застосовувати блоки товщиною 250 мм і не більше.
Якщо Ви будуєте приватний будинок, де маєте намір жити 365 днів у році,
зробіть стіни більш товстими. Вони будуть гірше передавати тепло і є більш
інерційними. Відповідно до нових вимог проектування теплового захисту,
відомого як ДБН В.2.6-31: 2006 «Теплова ізоляція будівель», стіни
з газоблоку Aeroc D300 товщиною 300 мм буде цілком достатньо.
Максимальна товщина стін з блоків D300 – це 375 мм. Така стіна буде
тепліше, ніж стіна завтовшки 300 мм… Не вгадаєте! На 33%! А чи потрібно
взагалі будувати таку стіну? Тільки за умови, що Ви будете жити в цьому
будинку цілий рік.

1.5.3. Перегородки (газобетонні)

Газобетонні блоки - популярний матеріал для влаштування внутрішніх стін і
перегородок. Вони підходять для малоповерхових будинків з газобетону і для
багатоповерхових новобудов з вільними плануваннями.
У чому секрет популярності перегородок з газобетону?
• Блоки відносно дешеві, відмінний варіант для бюджетного облаштування
житла.
• Блоки легкі (важать в кілька разів менше, ніж цегла) і тому зручні в
транспортуванні, розвантаженні і монтажі. Зводити кладку з газобетонних блоків
під силу одній людині. Завдяки малій вазі перегородок знижується навантаження
на перекриття і фундамент, а значить, зменш витрати на конструктив будівлі.
• Блоки легко ріжуться ручною або електричною ножівкою. Можна без
проблем свердлити їх, вирізати з них елементи складної форми, робити скоси і т.п.
 • Блоки укладають на тонкошаровий цементний розчин або поліуретановий
пеноклей. Ці способи укладання в поєднанні з малою вагою блоків і зручністю їх
обробки обумовлюють високу швидкість монтажу перегородок.
• У лінійках провідних виробників газобетону (наприклад, Xella Росія, бренд
YTONG) є продукти, які дозволяють реалізувати самі незвичайні архітектурні
рішення. Зокрема, є дугоподібні блоки для створення напівкруглих перегородок.
Або О-блоки для влаштування шумозахисних і теплоізоляційних оболонок для
вентиляційних каналів або димових труб, що проходять через стіни будинку. Такі
блоки просто вбудовуються в стінну кладку.
товщина перегородки
Зазвичай внутрішні стіни і перегородки зводять з блоків товщиною 100-150 мм,
рідше - 200 мм. Марка по щільності D500. Краще не використовувати менш
щільний газобетон, так як у нього гірше звукоізоляційні властивості. З блоків D500
товщиною 100-200 мм можна споруджувати стіни висотою до 3 м і довжиною до 7
м (без прорізів) без додаткового посилення у вигляді армування.
Якщо ж потрібні більш габаритні перегородки (наприклад, в котеджі з другим
світлом, з великим числом дверних прорізів та ін.), То буде потрібно розрахунок
конструкції на стійкість, згідно СП *. І може знадобитися посилення кладки. Для
цього існують стандартні рішення:
• Армування кожного третього ряду блоків сталевим або композитним прутком
діаметром 8-10 мм. Пруток розміщують в штробі перетином 20х20 мм, виконаної
на верхній поверхні кладки, а потім заливають клейовим розчином. Також можна
армувати перфорованими металевими пластинами, топиться в клейовий шов.
• Кріплення стіни до верхнього перекриття. Цей спосіб підходить в тому числі
тоді, коли існує небезпека перекидання стіни під навантаженням. Або коли з тих
чи інших причин не було виконано армування кладки. Але закріпити газобетонну
стіну можна тільки до перекриття з бетону (у разі перекриття по дерев'яних балках
ця технологія нездійсненна). Є два варіанти кріплення:
1. Металевими куточками. Їх фіксують до перекриття звичайними дюбелями, а
до блокам - спеціальним кріпленням для газобетону. Куточки встановлюють по
одному на кожен блок, стандартний крок між ними - 625 мм. При подальшій
обробці куточки закривають штукатуркою.
 2. Гнучкими зв'язками. Це перфоровані стрічки з нержавіючої сталі, які одним
кінцем розміщують у вертикальному клейовому шві (зазвичай забивають в стінку
блоку цвяхами), а іншим - кріплять дюбелями до перекриття. Витрата зв'язків
такий же - 1 шт. / Блок.

1.5.4. Перемички (газобетонні U-блоки)

Один з найпоширеніших варіантів - виготовлення балок в незнімної опалубки,
в якості якої виступають газобетонні U-блоки марки D500 і вище. Такий спосіб
дозволяє отримати рівну зовнішню поверхню з безперервним візерунком кладки і
підходить для посилення прорізів до 3 м. Технологія пристрою Пристрій
перемичок з U-блоків виконується в кілька етапів: За рівнем верхньої лінії кладки
встановлюється міцна дошка і фіксується підпорами так, щоб перемичка з
газобетону не прогнулися під вагою залитого бетону. Підпірки можна зробити з
багатьох матеріалів - дерев'яних брусків, металевих труб, стовпчиків цегли та ін.
На дошку укладаються лоткові блоки товстою стінкою назовні і так, щоб краю
конструкції заходили на кладку не менше ніж на 25 см з кожного боку.
Вертикальні шви і горизонтальний сегмент опорної частини проклеюються. Для
утеплення конструкції можна покласти всередину блоків від зовнішньої стінки
листи пінополістиролу або мінеральної вати високої щільності. 4. Ще для
виготовлення перемичок над вікнами в будинку з газобетону в'яжеться арматурний
каркас. Для нього використовуються будівельна арматура діаметром 12-16 мм,
покрита антикорозійним складом, в'язальний і кільцева дріт. 5. Замішується бетон
M200 і заливається всередину конструкції, ущільнюється і вирівнюється по
верхній межі блоків. Важливо, щоб суміш з усіх боків покривала арматуру. У ряді
випадків для кращого розподілу навантаження застосовується горизонтальне
армування кладки в попередньому ряду від того, де встановлюється перемичка.
Прибрати дошку, тимчасові підпори і продовжити будівництво можна після того,
як бетон висохне. Терміни залежать від погодних умов і температурного режиму
повітря.

1.5.5. Вікна (металопластикові)

 Металопластикові вікна - один з важливих елементів будинку, який сприяє
створенню комфортних умов проживання.
Вони дають необхідне освітлення і відвертість, дозволяють насолоджуватися
прекрасним видом на навколишню природу. При цьому розмір, форма і колір вікон
мають велике значення в створення неповторного дизайну будь-якї архітектурної
будови.
Коли замовнику розраховують вікно, йому пропонують визначитися з деякими
деталями. Наприклад: профільна система, вид фурнітури, зовнішній вигляд і т.д.
Найчастіше організація-виробник має в своєму арсеналі кілька профільних систем і
не обов'язково одного бренду. Це може бути 3-х і 4-х камерна профільна система
або наявність різної колірної гами або різний дизайн.
Згідно будівельним правилам, мінімальна кількість світла поступає в
приміщення, якщо площа всіх скляних поверхонь у сумі становить 10-12,5%
загальної площі поверхні приміщення. Оптимальні умови освітлення за
фізіологічними показниками досягаються при ширині вікон, рівної 55% ширини
житлової кімнати.
Тому важливо на початковому етапі точно спланувати розміри, вигляд і
розташування вікон, а також план освітленості. Не забудьте і про форму віконних
рам.
Для того щоб навіть сидячи, не додаючи додаткових зусиль можна було
виглянути назовні, верхній край підвіконної стінки повинен перебувати на висоті
90-100 см. Залежно від висоти приміщення верхній край віконного елемента
перебуває на висоті 200-220 см, залишаючи місце для вбудовування віконної
перемички, гардин або ролетної коробки.

1.5.6. Двері
Ми часто чуємо від покупців питання: «Це двері шпоновані або МДФ?» або
«Чим міжкімнатні двері з МДФ відрізняються від дверей з екошпон?». Проблема в
тому, що порівнюються характеристики дверей абсолютно з різних категорій
властивостей товару. Покупці часто плутають назву покриття двері з назвою
матеріалу, з якого ці двері зроблені. Давайте розберемо, що таке МДФ, його плюси
і мінуси стосовно міжкімнатних дверей.
 Дверне полотно міжкімнатних дверей складається з чотирьох елементів
- каркас дверей,
- покриття,
- Скло
- накладки.
Каркас двері і її покриття є основою двері, а скло і накладки - додаток, яке
може бути відсутнім. Раніше ми писали про покриття дверей, а також детально
описували те, які бувають скла у міжкімнатних дверей і варіанти накладок.
В даному матеріалі мова піде про каркасі дверей, а точніше, не про будову
дверного полотна, а копнемо ще глибше і розберемося в питанні матеріалів, з яких
робиться каркас полотна міжкімнатних дверей.
Міжкімнатні двері можуть бути зі скла, пластику, заліза, та з чого завгодно.
Але типові міжкімнатні двері в житлових і громадських інтер'єрах, які виглядають
як дерев'яні, складаються завжди з очищення питної води (склеєних брусків
сосни). Зверху двері можуть бути покриті шпоном, ламінатом, плівками ПВХ або
екошпон, але внутрішній каркас двері завжди буде МДФ і склеєні бруски сосни.
Що таке МДФ?
МДФ - це початкові літери англійського виразу Medium Density Fiberboard
(Пліти) По русски можна розшифрувати як дрібнодисперсних Фракція. Це деревна
плита різної товщини, виготовлена з дуже дрібних порошкоподібних тирси
шляхом пресування. Тирса склеюють парафіном або лігніном під впливом високої
температури і тиску.
Взагалі МДФ - це найпопулярніший матеріал, який дуже широко
застосовується у виготовленні будівельно-оздоблювальних матеріалів і меблів.
Пов'язано це з його відмінними властивостями, що дозволяють легко обробляти
вироби і забезпечують відмінні показники при експлуатації. Але, звичайно ж, є й
інша сторона медалі.
Давайте розберемо всі плюси і мінуси МДФ як матеріалу, що застосовується
при виготовленні міжкімнатних дверей.

1.5.7. Покрівля
 Металочерепиця — це один із найпопулярніших видів покриття покрівлі.
Зовнішній вид матеріалу імітує покриття з натуральної черепиці, тому виглядає
надзвичайно привабливо.
Виробники випускають металочерепицю в різній колірній гамі, тому кожен
забудовник може вибрати матеріал, найбільш підходящий для його будинку.
Переваги металочерепиці
· Невелика вага. Так, квадратний метр покриття з натуральної черепиці важить
приблизно 40 кг, а металочерепиці — 4,5 кг;
· Довговічність (термін гарантії на деякі зразки матеріалу становить 25 років, а
термін служби може досягати півстоліття);
· Нескладна технологія монтажу;
· Пожежобезпечність;

· Чудовий зовнішній вигляд. Забудовник має можливість вибрати не тільки колір

покриття, але і його фактуру (матова, глянцева, металік та інші)
До недоліків металочерепиці можна віднести ту обставину, що під час дощів
покрівля створює багато шуму, а так само досить високу ціну, якщо порівнювати
покрівельні матеріали металопрофіль — металочерепиця.

1.5.8. Підлога
Підлоги є одним з основних елементів будівлі і повинні відповідати ряду
вимог:
забезпечувати тепловий комфорт, особливо у житлових приміщеннях;
бути міцними і надійними, конструкція підлоги повинна бути досить
жорсткою, без прогинів і деформацій;
покриття підлоги повинне бути зносостійким і відповідати функціональному
призначенню приміщень.
Естетичні вимоги до підлог визначаються внутрішнім інтер’єром приміщень.
Розрізняють наступні визначення конструктивних елементів підлоги:
Покриття — «чисту підлогу», верхній шар підлоги, який безпосередньо
піддається експлуатаційним впливам.
Прошарок — проміжний шар підлоги, що зв’язує покриття з нижележащим
шаром підлоги або службовець для покриття пружною постіллю.
 Стяжка — (основа під покриття) — шар статі, службовець для вирівнювання
поверхні нижележащего шару підлоги або перекриття, додання покриттю підлоги
на перекритті заданого ухилу, укриття різних трубопроводів, розподілу
навантажень по нежорстких нижніх шарах підлоги на перекритті.

1.5.9. Експлікація підлог

1 поверх
№ Примі- Загальна
Схема підлоги Елементи підлоги, мм
п/п щення, № площа, м2
Ламінат
Коркова підкладка
Самовирівнююча суміш
Цем.-піщ. Стяжка
1 4, 5, 8. 37,21
Утеплювач Styrodur® 3035CS
Пароізоляція поліетиленова
плівка
З/б монолітна основа
Керамічна плитка
Клей для плитки Ceresit CN 69
Самовирівнююча суміш
Цем.-піщ. стяжка М 100
1, 2, 3, 6,
2 Утеплювач 94,07
7, 9, 10.
Styrodur»ЭКОБОРД
Пароізоляція поліетиленова
плівка
З/б монолітна основа

1.6.1 Зовнішнє опорядження

Штукатурка, фарбування, облицювання дошками. Цоколь - облицювання
штучним каменем
 1.6.2. Внутрішнє оздоблення
Облицювання керамічними плитками, фарбування стін водоемульсійними
фарбами, оклейка шпалерами, шпаклівка, гіпсокартонні конструкції стелі.
1.7. Розкладка перемичок
Застосовуемо U-блок AEROC.
Після монтажу блоків даної форми утворюється U-образний лоток всередині
конструкції. По всій його довжині розміщується металева арматура, після чого
лоток заповнюється бетоном. В результаті ми отримуємо залізобетонну балку,
готову прийняти допустимих навантажень. Газобетон в такому блоці виступає в
ролі теплою опалубки. U-блоки мають різні розміри і ефективно застосовуються в
основі конструкцій дверних і віконних перемичок. Технічні характеристики таких
газобетонних блоків відповідають блокам AEROC аналогічної ширини.
U-блоки для формування перемичок віконних і дверних прорізів
U-блок встановлюються в проектне положення, при цьому вертикальні стики
проклеюються за допомогою клею «Аерок». Якщо з блоків складається
перемичка над віконним або дверним прорізом, то перед їх установкою
монтуються тимчасові підпори. Бокова стінка U-образного блоку, має велику
товщину, повинна знаходитися із зовнішньої сторони стіни. Плече опори
виготовленої з U-блоків несучої перемички на простінки, для отворів шириною до
1800 мм повинна становити не менше 250 мм.

У лоток, утворений
порожниною зістикованих U-блоків встановлюється арматурний каркас.
Арматура повинна бути встановлена так, щоб шар бетону міг захистити її з усіх
боків. Об'ємний каркас виготовляється з гарячекатаної сталевий стрижневою
арматури (періодичного профілю класу А-III; А400С; A500С) діаметром 8,10 і 12
мм. Марку і діаметр арматурних стержнів для виготовлення каркаса приймають
згідно з проектом або розрахунку. Всередину лотка, утвореного порожниною
зістикованих U образних газоблоків рекомендується вкласти теплоізоляцію
ближче до зовнішньої сторони.
Потім порожнину лотка заповнюють бетоном. Бетон повинен бути
ущільнений штикуванням. Підбір складу бетону проводиться в залежності від
розрахункового навантаження. Поверхня ущільненого бетону вирівнюється
врівень з верхньою межею кладки.

1.8. Специфікація віконних та дверних отворів.

Розміри, мм.
Назва
Вікна Двері Марка

К-сть
елементу і
Ширина, Висота, Ширина, Висота, виробу
його ескіз
В Н В Н
1 2 3 4 5 6 7
3400 5200 Вк-1 1
Металопласті
2600 5200 Вк-2 1
кові вікна

Металеві
1000 2500 Д-1 4
двері
1000 2100 Д-2 1
Міжкімнатні
800 2100 Д-3
МДФ двері
700 2100 Д-4 3

2.2 архітектурно-просторового рішення

• Архітектурно-просторове рішення залежить від місцерозташування об’єкту.
Вимоги до проекту передбачають відтворення основних принципів регіональної
архітектури із застосуванням характерних елементів, конструкцій чи
архітектурних форм.
 • Архітектурні композиційні зв’язки між приміщеннями, що забезпечують
виконання основних функцій, визначають основні види архітектурно-
просторових рішень туристичних комплексів: централізована композиція
(одно або багатоповерхова) із розміщенням основних функцій в єдиному об’ємі
або на різних рівнях; блочна композиція (роззосереджена, павільйонна або
зблокована), коли основні функції розміщуються в різних об’ємно-просторових
блоках; подіумна композиція, коли громадська частина споруди розвивається по
горизонталі і є основою для житлової, що розвивається по вертикалі.

• Централізована і блочна композиція може бути: симетрична – центр споруди –

вестибюль, над вестибюлем – приміщення харчування, під вестибюлем (у цоколі)
– приміщення громадського призначення, у бокових крилах – житлові
приміщення; асиметрична – може мати Г-подібну чи якусь іншу форму, але
блокується централізовано навколо головного корпусу.

Архітектурно-планувальна композиція впливає на розташування усього

рекреаційного комплексу. Вибір системи забудови залежить від рельєфу та
природних умов.

• Туристичні притулки, літні кемпінги, дерев’яні будівлі літнього

функціонування проектують висотою не більше 2-х поверхів.

2.3 Вибір стилістичного рішення

Сучасний дизайн будинку створюється відповідно до останніх світових тенденцій.
Використання нового підходу до розробки проектів дає можливість втілити всі
побажання замовника, раціонально витрачати кошти і виконати вимоги до
екологічності, енергоефективності та зручності.
Студія дизайну інтер’єру ЛОФТ відмовляється від стандартних рішень, які вже
давно втратили свою актуальність. Робота з кожним об’єктом – це індивідуальний
підхід від обговорення стилістики і до здачі проекту. Дизайн інтер’єру будинку буде
реалізований в максимально короткі терміни. Кожен етап створення узгоджується з
клієнтом, що гарантує високу ефективність спільної • Створення концепції
майбутнього інтер’єру. Один з перших і головних процесів, під час якого замовник і
дизайнер приходять до того, яким буде дизайн будинку.
 • Фахівці розробляють 2-3 планувальних рішення. Клієнт визначається з
найкращим, вносить корективи.

• Створюється технічний план, який відображає розташування всіх комунікацій.

Без нього неможливо правильно здійснити розстановку конструкцій і меблів.

• Розробляється комп’ютерна 3D-візуалізація. Вона дає можливість подивитися,

як буде в житті виглядати дизайн будинку у Львові або вашому місті. Процес має
на увазі вибір оздоблювальних матеріалів і текстур. В результаті клієнт зможе
побачити, як буде виглядати його приватний будинок після ремонту.

Додаткові елементи проекту

Дизайн студія ЛОФТ надає всю робочу документацію, з якої будуть надалі
взаємодіяти будівельники. До неї відносяться креслення і плани. Виконуються вони за
загальноприйнятими правилами, тому їх можуть використовувати всі бригади.
Інформація обов’язково затверджується з клієнтом і підрядником. План схвалюється
виконробом.

Що враховується під час створення дизайну будинку в ЛЬВОВІ

та інших містах
Кожен проект, який реалізовується студією – унікальний. Незважаючи на
індивідуальний підхід, архітектор-дизайнер слідує класичному плану.

Визначення функціонального призначення приміщень

Дизайн будинку передбачає чітке розуміння того, як буде використовуватися кожна
кімната, і хто буде в ній проживати. Для цього фахівець працює з клієнтом, щоб
зрозуміти його побажання. Наприклад, якщо замовник працює вдома, йому
знадобиться кабінет або окрема зона. Такі дрібниці безпосередньо впливають на
технічне завдання і готовий результат.

Вибір стилістичного напряму

Стиль житлового приміщення безпосередньо залежить від ваших уподобань.
Заздалегідь продумайте, в якій обстановці вам буде найкомфортніше. Фахівці студії
готові запропонувати унікальні рішення в стилі лофт, хай-тек, арт-деко, класика,
мінімалізм.

На піку популярності сьогодні – скандинавська стилістика. Вона передбачає світлі

тони і стриману палітру, натуральне дерево і камінь, багато природного світла. Якщо
ви будете себе комфортно почувати в класичному будинку, то дизайнер запропонує
вам унікальні стилістичні концепції в традиційному виконанні.

Сучасне оснащення
Якщо ви хочете, щоб житло стало енергоефективним або безпечним, то дизайн
будинку можна доповнити грамотно підібраною електрофурнітурою. До такого
обладнання можна віднести наступні системи: клімат-контроль, вентиляція,
сигналізація, мультимедійне та звукове управління світлом.

Вартість створення проекту залежить від площі приміщення. Детальніше ви зможете

дізнатися, зв’язавшись по телефону та електронною поштою або на особистій зустрічі
в офісі студії. Дизайнери представлять портфоліо своїх робіт, щоб ви могли точно
визначитися з побажаннями.роботи.

2.4.. Ергономічні вимоги до спалень

Перш за все, намагайтесь розташовувати предмети інтер’єру таким чином, щоб
проходи між ними були прямими. Чим меншою буде кількість поворотів – тим
меншою буде імовірність травмуватись об кутик комоду чи журнального столика.
Якщо ви вирішити поставити меблі вздовж стіни, у якій міститься дверний отвір, то
зауважте, що відстань до одвірка повинна становити понад 10-15 см.
Продумано оберіть ліжко
Оскільки найважливішим та зазвичай найбільш громіздким предметом інтер’єру
спальні являється ліжко, то до його вибору та вибору місця для нього в кімнаті варто
підходити з особливою увагою. Найголовнішою характеристикою для ліжка є його
комфорт. Тож перш, ніж здійснювати покупку, не відмовляйте собі у можливості
особисто протестувати м’якість матрацу та надійність конструкції прямо у магазині
меблів. Для того, щоб розрахувати ідеальне за розміром ліжко, слід додати до
показника свого росту від 20 до 40 см. Для більшості людей оптимальним вибором є
матрац довжиною 1,9 – 2 м.
Що стосується форми цих меблів – то це справа суто індивідуальна. На сьогоднішній
день різноманіття форм та конструкцій спальних ліжок просто вражає. Та зважаючи на
стандартні варіанти постільної білизни традиційно надають перевагу прямокутним або
ж квадратним моделям.

Визначте найбільш оптимальне місце його розташування

Місце розташування ліжка залежить від габаритів та планування спальної кімнати.
Спеціалісти рекомендують ставити ліжко поряд з глухою стіною без вікон та дверей.
Якщо ліжко двоспальне, то було б добре зробити прохід з трьох боків по 70 см кожен.

У разі розміщення
цих меблів паралельно до вікна бажано залишити близько 80 см вільного простору
між узголів’ям та підвіконням, а якщо перпендикулярно – то 50 см. У вузьких
приміщеннях ліжко краще ставити впоперек.
Для того, щоб пересування по кімнаті не супроводжувалось зіткненнями з
розташованими у ній меблями, варто продумано розрахувати відстань між предметами
інтер’єру. Дизайнери радять залишати півтора метра відстані між комодом та
закінченням ліжка, а між ліжком та, наприклад, туалетним столиком – не менше
метра.
Не забудьте про шафу
Шафа – не найменший за розміром та своєю важливістю елемент дизайну спальної кімнати.
Ідеальним місцем для цих меблів є глухий кут кімнати. Варто не забувати про те, що між шафкою з
розсувними дверцятами та оточуючими її меблями відстань повинна сягати близько метра. Це не
стосується шаф-купе, так як вони не потребують додаткового простору, через що й отримали велику
популярність за останнє десятиліття.

2.4. Естетичне рішення проекту

Структура цілісного естетичного відношення представлена єдністю естетичної
свідомості та естетичної діяльності. Визначення їх сутності та особливостей є однією з
найважливіших проблем естетики.
Естетична свідомість виступає невід’ємною частиною й формою суспільної
свідомості, супроводжуючи людство в процесі його культурного розвитку. Її витоки –
у первісному синкретизмі. В епоху Античності естетична свідомість набула свого
самостійного значення, відіграючи важливу роль в системі виховання особистості.
Сучасна наука визначає естетичну свідомість як особливого роду духовне утворення,
що розкриває багатство естетичного ставлення людини до світу, виражаючи її
активне прагнення до досконалості, гармонії, краси, ідеалу. Особливістю такого
ставлення є емоційність; без неї не може скластися ціннісне відношення людини до
світу. Естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим
різноманітніша практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня
естетична свідомість. Разом з тим специфічними особливостями естетичної свідомості
є її уява, що виступає як ступінь духовності особистості та відповідає уявленням про
досконале, а також пам’ять про естетичне, його найвище вираження.
З усіх форм суспільної свідомості саме естетична у своїх ціннісних орієнтаціях є
найбільш вагомою. Її об’єкт – уесь світ, суб’єкт – особистість, соціальна група, нація,
людство в цілому. Естетична свідомість відрізняється лише відносною самостійністю.
Розвиваючись за своїми специфічними законами, вона відчуває на собі вплив
різноманітних форм суспільного життя і виявляється в духовній потребі, яка виражає
відношення людини до світу та рівень його естетичного освоєння, змушуючи шукати
засоби для задоволення цієї потреби.
Естетичну свідомість у бутті людини та суспільства розглядають як комплекс
почуттів, уявлень, поглядів, ідей і т. д. Розрізняють споживацький, спрямований на
споживання естетичних цінностей, а також творчий, орієнтований на креативну
діяльність, типи естетичної свідомості. Також виділяють два рівні формування й
розвитку естетичної свідомості: повсякденний, який відбиває безпосереднє емоційно-
почуттєве сприйняття світу, та теоретичний (науковий), оформлений в систему
ідей.
Ґрунтом повсякденного рівня естетичної свідомості виступають естетичні почуття.
Вони інтегрують естетичні емоції (радість від спілкування з прекрасним, зустріч з
досконалістю, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), та естетичні
переживання – результати осмислення емоцій. Почуття людини різнобічні за
характером, структурою та психологічними механізмами; естетичні ж можна
визначити як найскладніші з духовних переживань. Вони не природжені, а
формуються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування.
Тільки в процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння людиною
духовного досвіду, зафіксованого в культурі, олюднюються її первинні біологічні
потреби та здібності. Естетичне почуття – це духовне утворення, яке характеризує
певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.
Воно зумовлено всім попереднім досвідом людства, визначає характер
світосприйняття. Міра розвитку естетичного почуття впливає на характер діяльності
людини, зумовлює ступінь її тяжіння до досконалості, гармонії та краси.
Головним засобом формування естетичного почуття є мистецтво; могутній
естетичний потенціал в цьому сенсі має творча праця; неповторні естетичні враження
дає спілкування з природою. Естетичне почуття – основа естетичної свідомості, на
якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного ставлення до світу.
Посередницьку роль між повсякденною й теоретичною свідомістю відіграє смак; він
містить у собі властивості почуттєвої свідомості й систему оцінок, що відбивають
ціннісні орієнтації людини. Естетичний смак – це найбільш свідомий прояв соціальної
спроможності особистості, її зорієнтованості на досконалість, яка формується як
результат виховання та навчання. Естетичний смак є важливою характеристикою
особистісного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської
індивідуальності. Це – не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних
естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального
відбору естетичних цінностей, що визначає напрям саморозвитку особистості.
Естетичний смак – єдність об’єктивного і суб’єктивного. У судженнях смаку
відбиваються якості не лише предмета, а й суб’єкта, що сприймає цей предмет. У
ньому віддзеркалюються інтелект, загальна культура суб’єкта, а також соціальний
стан і національна приналежність.
Естетичний смак – показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє
формуванню особистості. Він співвідносний з художнім смаком, який розвивається в
процесі спілкування з мистецтвом завдяки художній освіті та вихованню. Естетичний
смак не залишається незмінним; суспільні відносини та особливості світу людини
впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку.
Естетична свідомість у цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець,
орієнтир, духовну мету, яка є ідеалом (грец. idea – ідея, первообраз, зразок). Він
складається на теоретичному рівні свідомості. Естетичний ідеал – це конкретно-
чуттєве уявлення про досконале, естетична мета людства. Естетичний ідеал може
виступати як вищий критерій оцінки дійсності з естетичної точки зору. Найбільш
рельєфно він виражений в мистецтві, яке відтворює й активно формує уявлення про
досконале, характерне для певної культурної епохи. У мистецтві естетичний ідеал
митця перш за все втілюється в позитивних образах; крім того він виражається самою
структурою художнього твору, всією його образною будовою, у тому числі через
негативні персонажі та явища.
Естетичний ідеал – надбання суспільства, одна з його духовних сторін. Він мобілізує
людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливості
випередження дійсності, зазначаючи тенденції майбутнього; виступає як норма, зразок
та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм естетичної оцінки
всього, з чим зустрічається людина у світі, що знаходиться у сфері її інтересів.
Естетичний ідеал поєднує реальне та ідеальне. Завдяки цій здатності людина оцінює
дійсність та визначає її естетичну цінність.
Естетичні погляди й концепції, в яких філософськи узагальнюється емоційно-
почуттєвий досвід, також відносяться до теоретичного рівня естетичної свідомості.
Прийнято виділяти три послідовні фази естетичних поглядів і концепцій: канонічну,
нормативну та загальнотеоретичну. Як наукова рефлексія вони виступають основою
естетики й мистецтвознавства.
Інша сторона цілісного естетичного відношення – естетична діяльність. Вона
визначається як емоційно-почуттєва, ціннісна, духовно-практична діяльність,
спрямована на перетворення світу відповідно до уявлень про досконале, на збагачення
сутності людини, її самореалізацію та гармонізацію відносин із суспільством. Це
один з найважливіших механізмів формування цілісної особистості.
Естетична діяльність – необхідний аспект суспільної практики, на основі якої вона
розвивається як естетичне виробництво (творчість, побудова) та естетичне
споживання. Вона співвідносна з усіма видами людської діяльності, але ступінь її
наявності залежить від націлювання особистості на освоєння світу за законами краси,
тобто від розвиненості естетичних потреб та здатності до перетворень, розвитку
естетичних умінь, навичок, знань , а також умов, за яких ця діяльність здійснюється.
Останні можуть сприяти формуванню й реалізації цих якостей та потреб особистості,
або заважати, гальмуючи розвиток естетичного відношення в цілому.
Естетична діяльність одночасно виступає як атрибут будь-якої соціальної діяльності,
коли її результат –довершений продукт, досконалий твір, відточена думка, ідея, і
самостійна діяльність, що спрямована на рішення виключно естетичних задач. Саме
такою є художня діяльність (перш за все професійне та народне мистецтво). Її поява
як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію й логіку. Важко назвати
ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або
опосередковано не було б причетним мистецтво. Універсалізм зумовлює і спосіб його
буття, починаючи з того, що воно залишається в самій же людині, існує в ній не лише
як риса таланту, а й як живе сприймання його буття. Зрозуміло, що кінцева мета
художньо-продуктивного процесу, яким завершується народження образу мистецтва,
– це тільки початок його саморуху в культурі й людському життєтворенні. Потенційна
духовна цінність мистецтва набуває чинності разом із входженням його в культурно-
історичний контекст і простір.
Але художня діяльність, по-перше, не вичерпується мистецтвом (художньою
творчістю), по-друге, художня потреба, якою вона зумовлена, лише один з проявів
естетичної потреби. Універсальність останньої сприяє наповненню естетичним
змістом різноманітних видів людської діяльності утилітарного характеру. Тому поряд
із самостійною (субстанціальною) існує атрибутивна форма естетичної діяльності,
яка відзначається особливим багатством і різноманітністю.
Важливою сферою естетичної діяльності й водночас предметом естетичної насолоди є
природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство
відповідно до свого загального культурного розвитку все більше звертається до
природи як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, бо природа –
унікально талановитий митець, з іншого – своєю діяльністю завдає непоправну
шкоду природі, створюючи загрозу екологічної кризи й власному існуванню. Вихід з
такого протиріччя лежить на шляху переходу від вузькоутилітарного до суто
естетичного, духовного ставлення до природи, як етичної та естетичної норми.
Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю.Праця – це насамперед процес,
що відбувається між людиною й природою, в ході якого перша перетворює другу у
відповідності зі своїми потребами. Цей процес опосередкований метою, до якої прагне
людина. Продукти трудової діяльності мають суспільний зміст і суспільну цінність, бо
в них закріплений досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб життя. Праця
та її результати вносять гармонійність, упорядкованість у довколишній світ людини,
саме в цьому виявляється її естетичний характер. Потенціал праці невичерпний; навіть
у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди намагається творити, виходячи
за межі утилітарних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку можливі для
неї види діяльності. Тому професія не є перешкодою для гармонійного розвитку,
виявлення власного творчого потенціалу. У сучасній культурі наука й техніка
змінюють характер виробництва, що поступово виключає тяжкі, виснажливі та
монотонні процеси. Разом з тим вдосконалюється сама людина: вже сьогодні вона
здатна багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою й
бажаною.
Об’єктом естетичної діяльності є не тільки навколишнє середовище та трудовий
процес, що перетворюються за законами краси, а й сама людина, яка збагачується та
удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню, навичкам і вмінням, що
мають естетичну природу. Серед них – образне мислення, інтуїція, відчуття естетичної
форми, вміння мислити за аналогією та асоціацією, а також уміння організувати своє
життя так, щоб воно приносило насолоду.
Естетична діяльність відіграє значну роль у системі суспільних відносин, перш за все в
зовнішній культурі, яка знаходить свій найяскравіший прояв в етикеті та моді.
Етикет являє собою сукупність правил поведінки в різних сферах життєдіяльності, що
стосуються зовнішніх проявів ставлення до людей (поводження з людьми, форми
звертання й вітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг). Норми етикету
регулюють повсякденні контакти з колегами по роботі, з сусідами, з рідними і
близькими, допомагаючи людям розуміти один одного, без чого були б неможливі
самі відносини у сфері виробництва, побуті, сім’ї. Вони поєднують формальні правила
поведінки, раціональність вкладеного в них змісту, зі здоровим глуздом у заздалегідь
визначених ситуаціях. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике
значення: воно полегшує встановлення контактів, створює гарні та стійкі взаємини.
Вироблений протягом тисячоліть всіма народами відповідно до їхніх уявлень про
людяність, добро, красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність етикет є одним з
найважливіших проявів діалектики морального й естетичного в культурі. Головна
вимога сучасного етикету, який носить гуманістичний і демократичний характер –
гармонія внутрішньої й зовнішньої культури, коли досконалі, красиві форми
зовнішньої поведінки спираються на високу моральну та естетичну культуру
особистості. Поєднання внутрішньої й зовнішньої культури робить поведінку
людини природною, органічною, привабливою, невимушеною.
Кожна людина є об’єктом і суб’єктом естетичної діяльності в моді, яка в найбільш
концентрованому вигляді відображає стан естетичної культури суспільства. Мода в
широкому сенсі – панівне й загальноприйняте ставлення соціуму до зовнішніх форм
культури: способу життя, норм спілкування, стилю одягу, предметів побуту тощо.
Мода як феномен масової свідомості та як сумарний стандарт візуальних ознак стає
втіленням принципу «як у всіх». Підпорядкування моді, проте, зовсім не є свідомим
насильством над собою споживача, навпаки – добровільним вже тому, що значно
полегшує орієнтацію в зовнішньому світі.
Поняття моди визначає критерії краси людської поведінки, які є актуальними саме для
даного часу. Вони стають загальноприйнятими в межах окремої соціальної групи, а то
й суспільства в цілому; на їх основі оцінюється спосіб життєдіяльності індивіда. Одна
з найважливіших функцій моди – поширення й упровадження певних цінностей і
зразків поведінки, формування смаків суб'єкта й управління ними. Мода виступає як
один із засобів соціалізації, ідентифікації, дистанціювання.
Мода доповнює традиційні форми культури через їхнє переломлення сучасністю й
конструює на цій основі нове оточення людини. Американський соціолог Девід
Рісман стверджує, що бажаним продуктом виробничої діяльності – як матеріальної,
так і духовної – в системі сучасного соціального механізму є не річ, а певним чином
спрямована людська поведінка. Необхідність відчуття приналежності, вибору для
наслідування в одязі, манерах, мові є однією з причин культу зірок, підхопленого й
експлуатованого шоу-бізнесом. Найбільш популярними продуктами є ті, які
вживаються зірками та кумирами. Тим самим роль символічної відмінності одного
продукту від іншого може відігравати вже не тільки реальна різниця у
функціональних якостях, але й сам факт вживання й рекламування його популярним
героєм.
Актуальне завдання гуманізації предметно-просторового середовища людини
покликаний вирішувати дизайн (англ. design – проект, малюнок, задум, креслення,
ескіз) – головний і найбільш розвинений вид естетичної діяльності поза мистецтвом.
Необхідність дизайну була обумовлена розвитком масового виробництва та
культури споживання наприкінці ХІХ ст. Дизайн формувався на базі утилітарних
видів художньої творчості, він – результат безмежного розширення сфери
прикладного мистецтва, архітектури, графіки, живопису на промисловій основі.
Мистецтво – своєрідна школа дизайну, останній постійно звертається до виражально-
зображальних засобів просторових мистецтв у пошуках своєї «мови». У дизайні, як і в
мистецтві безумовний пріоритет загальнолюдських цінностей. Але ці види естетичної
діяльності не тотожні, бо задача дизайну – виготовлення продуктів з урахуванням їх
користі, зручності й краси. Вони повинні відповідати своєму призначенню, культурній
традиції функціонування, технології масового виробництва, сучасній стилістиці,
завданням олюднення світу.
Дизайн створює особливу візуальну мову форми, знаками якої виступають пропорції,
оптична ілюзія, співвідношення світла й тіні, порожнечі й об’ємів, кольорів і
масштабу. Форма дизайну – знак матеріалу, технології та якості речі, що виражає її
призначення й характер буття в системі культури. Разом з тим дизайн робить форму
продукту емоційно виразною, естетично осмисленою.
Дизайн – предметний світ, створюваний людиною засобами індустрії перш за все за
законами функціональності, стандартизації та автоматизації.
Дизайн має не тільки власний предмет, а й мету, яка полягає у формуванні
гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні
та духовні потреби людини.
Метод дизайну, його творчий процес – художнє конструювання, передбачає нову
проектну ідею та розробку нової функціональної структури, втілення цієї ідеї та
виразне стилістичне оформлення предмету.
Основні принципи художнього конструювання: 1) комплексне вирішення утилітарно-
технологічних, ергономічних та естетичних завдань (сутність даного принципу
виражена формулою користь + зручність + краса); 2) відповідність умовам
експлуатації та гармонізації з оточуючим середовищем; 3) єдність функції та
конструкції (основним елементом змісту речі є функція); 4) відповідність до
ідеального зразка, бо сучасна стандартизація потребує досконалої моделі.
Дизайнерське проектування – це не прикрашання й оздоблювання виробу, його
зовнішньої форми, а творення предмету як конструкції (Радич). Красу не можна
додати до складної технічної структури. Тому дизайнер (художник-конструктор)
співпрацює з інженером-конструктором вже з підготовчого етапу: вивчення
проектних даних, аналізу характеристик і функцій майбутнього виробу, його аналогів,
формування варіантів ергономічного і конструкторського рішення, вибору технологій
і матеріалів. Основний етап художнього конструювання безпосередньо наближається
до мистецтва. Це – розробка ескізного проекту, який має власну концепцію – основну
образну ідею майбутнього об’єкту. Співпраця дизайнера та інженера продовжується
на стадіях робочого проектування та випуску експериментального зразка.
Продукти дизайну – вироби, що пройшли художньо-конструкторську розробку.
Складність у визначенні сумарного результату дизайнерської діяльності полягає в
тому, що його продуктами виступають найрізноманітніші об’єкти: машини, верстати,
пристрої, товари широкого вжитку, упаковка, інтер’єри, виставкові експозиції тощо. Їх
об’єднує одне: всі вони є продуктами споживання та реалізуються на ринку. Завдяки
нормам соціальних стандартів, що постійно змінюються, а також рекламі вони іноді
стають предметами першої необхідності, принаймні, сприймаються як такі
абсолютною більшістю.
Сьогодні на ринку конкурують вже не стільки самі продукти, скільки їх ілюзорна
новизна. Для сфери виробництва стає життєво необхідним особливий апарат
професійного створення символічних відмінностей, що набудуть цінності для
споживача. Саме в цьому слід вбачати причину розвитку комерційного дизайну.
Не тільки завдяки поліпшенню функціонально-конструктивної структури виробу та
збільшенню комфортності його використання, а й пристосуванню виробу до вимог
моди, створенню нової привабливої упаковки чи логотипу промисловий товар набуває
своєї символічної вартості, значно більшої за його споживчі, утилітарні якості.
Теорія дизайну – технічна естетика зароджується ще в середині ХІХ ст., задовго до
дизайнерського проектування. Сьогодні її визначають як наукову дисципліну, яка
комплексно досліджує соціально-економічні, естетичні, технічні, ергономічні
проблеми формування предметно-просторового середовища та творчу діяльність
дизайнера.

2.5. Меблювання
Специфіка Бдинка багатофункціональність приміщень, що знаходяться в одній
будівлі, зумовили диференціацію меблів за призначенням, побутові (для відпочинку,
сну, роботи за столом, споживання їжі, зберігання одягу); офісні та ресторанні і
спеціальні (обладнання бару, перукарень, довідкових, місць чергових тощо).

Сучасні меблі за характером конструктивної структури підрозділяються на

стаціонарні, комбіновані багатофункціональні (коли один предмет виконує дві та
більше функцій) і трансформовані (в т.ч. секційні).
Вимоги до меблів встановлюються відповідно до комфортності готелів та їхнього
призначення. Комфортність готелів визначає якість і кількість меблевих виробів, а
функціональне призначення готелів - номенклатуру меблів.

При розміщенні меблів обов’язково враховуються норми розривів і проходів між

меблевими виробами. Характер планувальної організації меблів залежить також від
типу функціонального блоку готелю. Так, у вестибулях, бюро обслуговування та
інших приміщеннях великих готельних комплексів, які виконують не одну, а кілька
функцій, меблювання включає предмети різного призначення, що розподіляються по
зонах. Така розстановка створює враження розкритого простору і застосовується для
всіх приміщень цього типу. Групи меблів можуть стояти біля стін або по центру залів
симетрично чи довільно, проте завжди повинні відповідати певному ритму і рівновазі.
У будь-якому випадку важливо знайти типи меблів, що найкраще відповідають
конкретному приміщенню.

При виборі форми предметів устаткування та елементів оздоблення треба враховувати

час і мету перебування клієнтури в певних приміщеннях. У залах з великим
скупченням людей в умовах тривалого їх перебування без руху основні предмети
устаткування - меблі для сидіння і столики - розставляють рівномірно за всією
площею, організовуючи лише невеликі проходи між місцями або рядами. Тут
встановлюють тільки низькі меблі, які сприяють створенню статичності та
врівноваженості композиції. Завдяки рівномірному розподілу невисоких і невеликих
(по відношенню до площ і висоти) предметів - крісел і бенкеток для сидіння, столиків
зі стільцями тощо - вони зорово сприймаються такими, що збільшують площу і
підсилюють враження значущості інтер’єру. Цьому повинна сприяти й художня
виразність решти елементів.

Зональність меблювання зумовлена прагненням максимально розширити простір

приміщення. При вільному розміщенні груп меблів на великій площі приймалень
бюро обслуговування та інших аналогічних приміщень для отримання більшої
просторовості інтер’єру самі групи меблів рекомендується встановлювати компактно.
У сучасних будинках з панорамним видом зазвичай весь перший поверх відводиться
під приміщення громадського призначення і планується повністю або частково
вільним, що полегшує рух відвідувачів. Одним з основних за своєю значущістю
приміщень готельного

комплексу є вестибуль, інтер’єр якого створює перше враження клієнта про готель.
Тому до функціонального розподілу площі, раціональності встановлення
устаткування, художньої якості оздоблення, меблювання і декоративного оформлення
цього приміщення ставляться великі вимоги.

Відповідно до призначення, вестибуль складається з власне вестибуля, його робочої

частини з розташованим тут місцем чергового адміністратора, вітальні, в якій
незначний час знаходиться клієнтура, і суміжних допоміжних приміщень

При вестибулі повинен бути влаштований гардероб. Площа гардеробу визначається за

нормою 0,08 м2 на інвентарне місце його містквсті.

Для розподілу вестибулю на окремі функціональні зони використовують різні засоби і

прийоми, вибір яких залежить від розмірів площі, загального архітектурно-
планувального рішення першого поверху і складу приміщень вестибульної групи.
Серед основних прийомів можна виділити такі: влаштування перегородок різного
типу; використання архітектурних конструкцій (зміна рівня стелі або підлоги тощо);
застосування оздоблювальних матеріалів, кольору і фактури поверхонь тощо;
побутового устаткування, зокрема розташування окремих груп меблів; зміни
колірного і світлового середовища; елементів монументально-декора- тивного
оздоблення й озеленення.

такі, що трансформуються, збло- ковуються, навісні. В результаті такого меблювання

зменшується площа, зайнята меблями, і кількість предметів, полегшується прибирання
приміщень та їхнє естетичне сприйняття.
Меблювання спальні залежить від площі. Прийоми розміщення меблів залежать від
розмірів і конфігурації номера і його житлової площі, розташування віконних і
дверних отворів.
так як і за займаною площею є ліжко. Його розташування визначає розподіл решти
предметів обстановки, а отже, й характер всбош інтер’єру. При мінімальній ширині
приміщення 3,1 м і знаходженні дверей в кутку кімнати ліжко доцільно ставити
паралельно до вікна, при меншій ширині - тільки перпендикулярно до вікна, вздовж
стіни. Вільне розташування ліжка паралельно до вікна, торцем до стіни, зручне в
експлуатації, проте1 неможливе при габаритах одномісного номера, оскільки при
відповідній (встановленій нормами) площі воно заповнить весь простір номера, що
ускладнить пересування по ньому.

Найскладнішим є меблювання однокімнатної спальні, оскільки він поєднує функції

сну, роботи, відпочинку і зберігання речей.

во виносяться в передпокій, який обладнаний вбудованою шафою і вішалкою.

Розстановка предметів меблювання житлового приміщення номера визначається їх
функціональними зв’язками та розташуванням в номері. Так, робочий стіл повинен
знаходитися біля вікна (паралельно або торцем до нього); зона відпочинку (крісло і
журнальний столик) - навпроти дверей; підставка для валіз - ближче до дверей або
блокується з робочим столом.

Розміри функціональних зон номера визначаються з урахуванням розривів між

меблевими виробами однієї зони. Розмір робочої зони в поперечному напрямі
складається з ширини столу (60 см), розриву від столу до стільця (10 см) і ширини
стільця (45 см), що становить 115 см. Загальний розмір зони відпочинку з одним
кріслом дорівнює 150 см (ширина журнального столика - 60 см, розрив від столика до
крісла - 30, ширина крісла - 60 см). Загальний розмір зони сну (135 см) складається з
таких параметрів: ширина ліжка - 90 см (85 см ліжко плюс 5 см розрив від стіни),
розриву 5 см між тумбочкою і ліжком, ширина тумбочки 40 см.
Щоб скоротити кількість предметів, які розбивають своїм виглядом композицію, їх
блокують у великі за розмірами агрегати. Наприклад, можна з’єднати ліжко з нічним
столиком, зробивши останній у вигляді полички, шафки або ящика, пов’язаних з
ліжком; об’єднати в один предмет письмовий стіл і підставку для валіз; поєднати
диван зі столиком і тумбою для ліжка та ін.

ліжок, пристінною шафою; у вітальні розміщення меблів для відпочинку повинно

забезпечувати зручність користування телевізором, а меблі для роботи можуть
охоплювати навісний підвіконний робочий стіл, що є одночасно підставкою для
телевізора.

У вітальні розташовується обідній стіл зі стільцями. При спальні може знаходитися

вбиральня, а в передпокої - підставка для багажу. Трикімнатні номери можуть
розміщуватися на двох рівнях: на першому рівні вітальня, передпокій, санвузол,
кухня-ніша, а на другому - спальня, кабінет, санвузол. Іноді кабінет розташовують на
першому рівні.

(шириною не менше 105 см) і обладнані вбудованою (або пристінною) шафою,

вішалкою і дзеркалом. У багатокімнатних номерах передпокій відокремлюється від
житлової кімнати дверима, а в однокімнатних - простим отвором. У передпокої, що не
має вбудованої шафи, встановлюється вішалка з полицею для капелюхів і підставкою
для взуття, рекомендується повісити дзеркало, виділити місце для платтяної щітки.

Естетична організація середовища, або досягнення краси інтер’єру, охоплює багато

різнопланових завдань. Головні з них - це композиція простору, колірне вирішення та
обробка, поверхонь, господарська (дизайнерська) форма обладнання й меблів, рішення
декоративних деталей, освітлення, озеленення тощо.

Великої уваги в готелях (особливо 4- і 5-зіркових) надається досягненню естетичного

комфорту. Він створюється завдяки художньо-просторовій організації процесу
життєдіяльності людини за допомогою цілої низки засобів. Першочерговим є завдання
проектування композиції простору. Це означає таку побудову інтер’єру приміщення,
за якого окремі елементи сприймаються в певній системі (стильовій єдності). Сьогодні
найпоширеніші три прийоми художньо-просторової організації інтер’єрів готелів -
стиль «ретро», сучасний і змішаний.

Інтер’єр у стилі «ретро» створюється стереотипними елементами минулих століть

(ампір, бароко, рококо та ін.). Сучасний інтер’єр в організації простору відображає
чіткість, простоту, логічність і лаконічність форм, їх функціональну виправданість.
Інтер’єр, вирішений у змішаному стилі, містить елементи двох попередніх прийомів
композиції простору.

Окрім найпоширеніших стилів, інтер’єр може бути створений із врахуванням

національних традицій різних народів. Історія впливу культур дуже давня, але ніколи
він не був настільки масовим і легкодоступним, ніж зараз. Виник навіть термін -
етнос- тиль. Етностиль - це сукупність кольорів, предметів декору, меблів і матеріалів,
характерних для оздоблення будинку тієї чи іншої країни чи регіону.

' їтностилі Сходу. Найпоширенішим сьогодні є японський етностиль із його

гармонійним поєднанням кольорів і лаконічними формами. Це мінімалістсько-
декоративний стиль, в якому нічого не перевантажує увагу, простір сконструйовано
спокійно і виразно. Внутрішнє оздоблення приміщень зводиться до мінімуму меблів та
інших атрибутів.

Японський стиль асоціюється з природними кольорами, переважно в світлих відтінках

(світло-коричневих, кремових, молочних і білих). Стримані світлі кольори характерні
й для японських меблів. Поверхня меблів і стін - гладка, не фактурна, тканини також
кремові і білі, переважно натуральні (бавовна і шовк). Місця для відпочинку
найчастіше розміщуються в центрі кімнати.

Широко застосовуються розсувні стінки і бамбукові меблі. Ієрогліфи -

найпопулярніший атрибут оздоблення приміщення,

комплектів постільної білизни, портьєр, ковдр та ін. Є й відповідний посуд для чайних
церемоній, особливі таці для рибних страв, шкатулки, скульптури прикрашені
елементами японського стилю. В такий інтер’єр чудово вписуються скромні невисокі
меблі, диванчики і столи різної висоти.

Китайський етностиль в епоху рококо фактично завоював Європу, але сьогодні не

настільки популярний, хоча його елементи зустрічаються часто у вигляді китайських
ваз, розписів на стінах, різних скульптурок. Ці елементи можна органічно вплітати в
оздоблення будинку або вивести в окрему кімнату.

Індійський етностиль менше поширений, але надзвичайно екзотичний. Перевага

надається бузковим, малиновим і помаранчевим кольорам. Меблі використовуються
низькі, випиляні з дуже міцної деревини вручну. Деталі оздоблення легко
трансформуються: стільці і столи, ширми і двері часто «міняються ролями».

Етностилі Півдня. Африканський стиль найекзотичніший з усіх етностилів. Меблі

використовують дерев’яні, прикрашені різьбленням, ковані з заліза або плетені з
«ротанга». На підлозі стелять шерстяні килими з традиційним африканським
малюнком. Самобутнє мистецтво передають виготовлені вручну традиційні вироби
художніх ремесел; дерев’яні таці для фруктів, екзотичні скульптури, маски,
стилізовані ліхтарики. Може бути використана оббивка чи розпис в африканському
стилі.

Етностилі Заходу. Французький інтер’єр вирізняється своєю вишуканістю. В ньому

важливі не стільки застосовані кольори і матеріали, скільки їх поєднання з
обстановкою будинку, гармонія старовинних предметів із сучасними. Характерними
елементами декору є картини в гарних оправах, дзеркала в позолочених рамах, килими
і гобелени, оздоблені тканинами стіни, драпіровані штори.

Англійський стиль - це обстановка затишних котеджів, предмети яких доповнювались

упродовж багатьох поколінь, створивши органічний сплав старого і нового. їм
притаманні масивні меблі, оздоблені шкірою, дерев’яні панелі, каміни, стелі з
натурального дуба. Щоб максимально використати денне світло, яке проникає через
неширокі вікна, стіни зазвичай фарбують у сліпучо-жовті, яскраво-червоні або м’які
кремові кольори. Дерев’яні підлоги за-

стелюють товстими шерстяними килимами. Житло прикрашають порцелянові вази,

лампи з абажурами, фаянсовий посуд. На шторах і меблевій оббивці - троянди і
традиційна «клітинка».

Середньоземноморський стиль - яскравий, як природа цього регіону: багато сонця,

моря, рослинності. Від них запозичені і кольори: синювато-зеленкуватий, золотисто-
помаранчевий, коричневий. Буяння кольорів простежується на яскраво пофарбованих
стінах, на підлогах із викладеним візерунком із мармурових або кольорових
керамічних плиток. Характерна деяка грубуватість і нерівність стін, великі вікна
впускають багато сонця.

Натуральність, простота та природність вирізняють скандинавський стиль. Це стиль

без вигадок. Підлоги зі світлої деревини, світлі стіни, прості дерев’яні меблі. Кольори
до підлоги і меблів, якщо і застосовуються, то також світлих натуральних тонів:
сіруваті, світло-коричневі, блакитні, зеленкуваті. Декорування майже відсутнє.
Тканини використовують лляні і бавовняні, в їхніх візерунках найчастіше
зустрічаються клітка або смужка світлих відтінків: синій з білим, зелений зі світло-
коричневим.

Німецький стиль формувався раціональними і прагматичними людьми. Меблі та інші

предмети обстановки не відрізняються декоративною вишуканістю і особливостями,
але зроблені практично і надійно. Німці люблять квіти, вони часто присутні в декорі^
в живому вигляді на підвіконниках.

Етностиль формується впродовж тисячоліть, тому використовувати його потрібно

обережно. Головне уникнути бездушного копіювання. Найцінніше, що можна
запозичити в етностилі, це дрібниці і нюанси. Стиль не зникає безслідно - він
переходить в іншу, нову, сукупність стійких форм. Стилів у чистому вигляді
практично не існує. їхні окремі елементи зустрічаються всюди в усі часи незалежно
від моди.

Одним із найважливіших елементів інтер’єру є колірне вирішення приміщень -

забарвлення стін, підлоги, обробка їх різними матеріалами (пластиком, керамікою,
гіпсокартоном та ін.), що створюється з використанням принципів контрасту і нюансу.

Колірне вирішення визначається багатьма чинниками, серед яких основними є

природні умови, орієнтація, архітектура споруди

та приміщення, призначення приміщень тощо. Звичайно, врахувати вплив усіх цих

чинників на колірне вирішення інтер’єру неможливо, проте деякі комплексів
дозволяють визначити основні вимоги щодо цього. Так, характеризуються
невеликими розмірами і великою насиченістю меблями та устаткуванням; у плані
можуть бути квадратними чи подовженими, тому для них необхідно обирати таку
колірну гаму, при якій вони справлятимуть враження вільних і не стиснутих.

Особливістю приміщень вестибульної групи є єдність внутрішнього простору. Таким

чином, колір може бути використаний як засіб композиційного об’єднання простору
цієї групи приміщень. Водночас цей єдиний простір повинен бути розчленований
кольором на окремі функціональні відособлені зони та приміщення. Кожній групі
приміщень доцільно надати чітку колірну характеристику, що відповідає їх
призначенню.

Важливе значення відіграє колір і як засіб орієнтування мешканців будинка. З цією

метою різним приміщенням і навіть поверхам варто надавати різне забарвлення: так,
абсолютно схожі один на одного майданчики поверхів легко запам’ятовуються.
Використання кольору як засобу орієнтування особливо необхідне у великих домах
комплексах. Кольором можна виділити місце чергового адміністратора, ліфти та
сходи; різну колірну характеристику можуть мати коридори і холи різних поверхів
тощо.

Колірне планування інтер’єру будинку комплексів доцільно вибирати з урахуванням

гігієнічних вимог. Пофарбовані у світлі тони приміщення легко утримувати в чистоті,
а горизонтальні поверхні меблів повинні бути темними, що дозволяє легко помітити
на них пил. Не бажано, щоб оббивка меблів і декоративні тканини були сірих чи бурих
кольорів, які створюють враження недостатньої свіжості.

При виборі кольорових тонів для фарбування стін та обладнання потрібно враховувати
їхні естетичні та психологічні особливості. Людина розрізняє близько 150 кольорових
тонів, які по- різному діють на психіку людини, викликають певні емоції. Наприклад,
вишукані кольорові поєднання яскравих тонів на перший погляд видаються
привабливими. Якщо ж людина перебуває

в приміщенні впродовж тривалого часу, то вони виявляються втомливими для

сприйняття. Тому більш сприятливими вважаються спокійні однотонні кольори.

На основні даних досліджень кольорів, можна оцінити колірне планування інтер’єру

за такими характеристиками:

- діє збудливо, заспокійливо або пригнічуюче;

- сприймається як холодне або тепле, світле або темне;

- створює враження обмеженого або вільного, єдиного або розчленованого об’єму;

- викликає відчуття важкості або легкості декоративних деталей архітектури.

Критеріями оцінки колірного вирішення інтер’єру з цих позицій будуть різні

властивості кольору і характер його дії на людину. Відомо, що теплі кольори
хвилюють, холодні заспокоюють, світлі кольори - веселіші, темні - сумніші. За
ступенем збудження людей кольори розташовуються в тому ж порядку, в якому вони
розташовані в спектрі. Спостерігається перехід стану людини від спокою при
фіолетовому кольорі до збудження при червоному, зелений, що знаходиться в
середині спектра, - це колір фізичної рівноваги. Загалом дані про психологічну дію
кольору зводяться до такого (див. табл. 5):

Таблиця 5

Вплив кольору на емоційний стан людини

Колір Емоції, які викликає колір

сприймається як гарячий, бадьорий,

Помаранчевий стимулює до активної діяльності,
викликає радість

холодний, нагадує про воду, він свіжий,

Блакитний прозорий, зменшує фізичну втому,
заспокоює, регулює ритм серця

теплий, веселий колір, який створює

Жовтий
гарний настрій

освіжаючий, заспокійливо діє на нервову

Зелений систему, зоровий аналізатор; зменшує
яскраве сонячне освітлення

теплий, заспокійливий, але здатний

викликати похмурий настрій, а із сірим
відтінком - насторожує, викликає
Коричневий
занепокоєння; рекомендується
застосовувати в поєднанні із жовтим або
помаранчевим кольорами
 2.6 Освітлення
Зовнішнє освітлення будинку
Напевно Ви бачили багато зображень панорамні виді в розвинених країнах. Перше, що
кидається в очі, це підсвічування фасаду. У середньостатистичного українця часто не
так багато вільних коштів, щоб організувати настільки ж повномасштабне
підсвічування, але досить бюджетне рішення все ж існує. В першу чергу, це
світлодіодна стрічка, але такий підхід не є універсальним і частіше годиться як
тимчасовий захід – в літній період або для організації тематичної вечірки. Якщо тільки
Ви використовуєте не стрічку з рівнем захисту IP68, яка не боїться ані спеки, ані
холоду, ані опадів, після закінчення свята її краще зняти, щоб виріб не постраждав від
погоди, та відкласти його до наступного урочистого приводу.
Куди більш технологічним буде застосування гнучкого світлодіодного неону – він не
тільки не боїться вологи, але й легко переносить морози, а тому може залишатися на
фасаді навіть взимку. Надійно захищений від перепадів температури, пилу і бруду, він
прослужить довгі роки, а власнику не потрібно буде регулярно знімати його та вішати
назад за необхідності, як це було б з стрічкою.
У розрізі застосування різних світлотехнічних виробів може застосовуватися також
акцентне освітлення. Воно не передбачає підсвічування всієї будівлі цілком, а тільки
лише окремих його елементів. Наприклад, вельми популярним рішенням є акцент на
зовнішніх декоративних елементах: нішах, колонах, ліпнині або фігурках, якщо такі є.
Для цих цілей часто застосовують вироби з яскравим теплим білим світлом. Поряд зі
світлодіодними стрічками та гнучким неоном, можуть бути застосовані й спеціальні
світильники, від початку призначені для підсвічування фасадів.
Серед застосовуваних для зовнішнього освітлення технік, слід виділити дві.
 1. Контурна. Вона передбачає розташування світлодіодного шнура таким чином,
щоб він повторював контури будівлі. Найчастіше здалеку результат такої роботи
виглядає досить вражаюче, особливо якщо у Вас в будинку є балкон, сходи з
видимими перилами або двосхилий дах.

2. Прихована. Тут підсвічується не поверхня стін як така, а загальний «рельєф»:

усі виступаючі елементи фасаду, декоративна текстурована кладка або великий
камінь виглядають найбільш виграшно саме в такій інтерпретації. Нижню балку
балкона та карниз даху також можна цікаво подати за допомогою цієї техніки,
заклавши під них світлодіодні трубки.

Освітлення екстер'єру
Вочевидь, не тільки будинок вимагає підсвічування, але й прилегла до нього
територія. Правильніше буде сказати навіть так: ділянка навколо будинку з
утилітарної точки зору підсвічування потребує, а сама будівля – може бути
прикрашена, якщо у господарів достатньо коштів та бажання. Цілком зрозуміло, що
пересування ділянкою повинно бути безпечним у сутінках та вечорами. Таким чином,
в першочергове завдання входить саме освітлення простору, і тільки потім – надання
будь-яких естетичних форм.
Усі екстер'єрні освітлювальні прилади можна розбити на три групи за функціональним
призначенням:
 основні;

 чергові;

 спеціальні.

Розглянемо їх більш детально.

До групи основних відносяться ті прилади, які встановлюються в безпосередній
близькості до хвіртки, ґанку та доріжок. Найчастіше для цієї мети застосовуються
різні вуличні світильники. Якщо мова йде про ґанок, то найчастіше це або настінні,
або підвісні моделі, а біля хвіртки часто ставлять красивий та високий ліхтарний
стовп, світло якого добиває до найближчої будівлі або такого ж стовпа.
Чергові світильники допомагають зручно організувати під'їзд до будинку в темний час
доби або ж виділити за допомогою не дуже яскравого світла стежки на ділянці. До
приладів подібного типу в першу чергу відносяться невеликі світлодіодні стовпчики, а
також тротуарні та ґрунтові світильники. Всі вони займають зовсім небагато місця, але
виконують дуже важливу функцію орієнтування людини в просторі.
Нарешті, до категорії спеціальних можна віднести усі ті прилади, які не ввійшли до
двох попередніх груп. По-перше, це всі види декоративних ландшафтних світильників,
серед яких зустрічають не тільки хитромудрі дизайнерські вироби, а й повноцінні
фігурки: гномики, собачки, мультиплікаційні персонажі та ін. По-друге, сюди ж
відносяться архітектурні прожектори. Залежно від рельєфу та величини ділянки вони
можуть бути задіяні як для фонового, так і для основного підсвічування, а також
освітлення доріжок. Якщо на ділянці відсутні звивисті стежки, рівну ділянку цілком
прийнятно висвітлити уздовж, замінивши одним ґрунтовим прожектором цілу серію
маленьких стовпчиків.
У якості доповнення хотілося б сказати й про більш прогресивні типи приладів: про
світильники, які вкопують до рівня землі, та про бруківку, що світиться. Обидві ці
категорії виробів помітно дорожчі, проте займають зовсім мало місця, маючи знижене
енергоспоживання. Подібні прилади здатні витримати вагу найпростішого садового
приладдя й техніки, людини і навіть автомобіля. Вони відмінно доповнять простір
навколо басейнів та великих клумб, допоможуть позначити контури доріжок або
підсвітити садові скульптури.

Внутрішнє освітлення
При облаштуванні освітлення на дачах багато хто чомусь нехтує загальним
положенням про те, що для кожного типу приміщень потрібний власний тип
освітлення. Відмінності обумовлені не тільки їх розмірами, але і функціональним
наповненням. Розглянемо коротко принципи, необхідні для облаштування окремих
кімнат.
1. Передпокій. Навіть незважаючи на те, що в цій зоні людина часто проводить не
так багато часу, як в інших, вона в чомусь важливіше за них. Згадаємо хоча б два
наступних фактори. Перший вказує на сезон: виходячи з дому, взимку ми часто
подовгу взуваємося, застібаємо верхній одяг тощо, що змушує придивлятися до
дрібниць, а приходячи додому – робимо все те ж саме в зворотному порядку.
Гарне освітлення позбавить нас від неприємних моментів зі шнурки, які не
бажають розв'язуватися капюшоном, котрий відстібнувся. Другий фактор
відповідає за загальну зручність: стоячи перед дзеркалом необхідно зачесатися,
поправити на собі одяг, жінкам – нанести макіяж. Висновок один – в передпокої
необхідно встановити один або два яскравих світлодіодних світильника з
теплим тоном та щільним світловим потоком.

2. Кухня. Безумовно, дане приміщення вимагає особливого освітлення. Місце, де

постійно щось ріжеться, смажиться та вариться просто зобов'язане освітлюватися
не тільки верхнім джерелом. Тут буде цілком доречно розмістити серію
вбудовуваних точкових світильників, «заглиблених» безпосередньо у днища
полиць над мийкою та прилеглими до неї поверхнями. При цьому не зайвим
стане також застосування різних типів світильників: там, де не підійде
вбудовуваний тип, згодяться накладні моделі. Окремо також слід зазначити, що
для умов постійної спеки, яка панує в цьому приміщенні, відмінним рішенням є
люстра з вентилятором. Особливо Ви оціните всі її переваги з настанням літньої
спеки!

3. Вітальня/зал/основна кімната. Залежно від величини будинку дане

приміщення буде мати різні розміри, але для нього було й залишається
традиційним застосування стельових світильників та люстр. Вибирати концепцію
освітлювального приладу будуть вже самі господарі, відповідно до стилю
навколишнього простору, однак центральне джерело світла під стелею потрібно
майже завжди. Якщо ж його промені не охоплюють кімнату цілком, на периферії
можна розмістити невеликі точкові світильники. Вони не будуть перетягувати на
себе увагу, але вирішать основну проблему з нестачею світла у кутках вітальні.

4. Спальня. Тут, навпаки, необхідно влаштувати більш романтичну й

умиротворену атмосферу. Класичну люстру можна доповнити бра, розміщеною
прямо над спальним місцем на стіні. Крім того, затишку додадуть торшери та
настільні лампи, які стоятимуть трохи осторонь від ліжка, але розсіюють світло
таким чином, щоб при ньому можна було читати.
5. Ванна та санвузол. У цих приміщеннях нарівні з кількістю світла важливий
також ступінь захисту приладу від вологи. Вибирайте вироби з високим рівнем
вологозахищеннності – наприклад, настінні світильники з IP65 підійдуть навіть
для монтажу в літній душ та постійної експлуатації. Якщо ж заплановані умови
роботи не є такими агресивними, у ванній можна розташувати лінійні
світильники – вони не тільки компактні, але й особливо доречні над дзеркалом,
перед яким ми теж часто проводимо чимало часу.

6. Комори, підвали та гаражі. У цих приміщеннях найчастіше мова йде зовсім не

про естетику, так що для вузьких ніш вибирати завжди варто лаконічні, злегка
сплощені моделі, а для підвалів та гаражів чудово підійдуть споти – вони мають
можливість обертатися в двох площинах, що часто тут потрібно. Багато хто
влаштовує в таких місцях не тільки склад, але й міні-майстерню, а тому
регульоване направлене джерело світла завжди буде кращим за стаціонарне
верхнє.
 висновки
Важливо розуміти, що заміський будинок відрізняється від звичайної міської квартири
з технічного боку, але це не обов'язково має знаходити своє відображення в усіх
аспектах експлуатаційного. Наприклад, рекомендації щодо внутрішнього освітлення,
висловлені раніше, багато в чому підходять також і для багатоквартирних будинків,
однак навряд чи Ви станете здійснювати зовнішнє підсвічування всіх клумб та стежок
перед своїм під'їздом. Найголовніша технічне відмінність лежить в площині монтажу.
Оскільки приватний будинок за замовчуванням є менш конструктивно досконалою
будівлею, використовувати тут ті ж кабелі, що й у місті, досить ризиковано.
Нинішня кабельна продукція складається з півсотні найменувань, адаптованих до
роботи в різних умовах, а тому має сенс застосувати кожен з них за призначенням. Це
приводить нас до розуміння, що питання організації освітлення повинні бути
розглянуті та затверджені ще на етапі будівництва приватного будинку, щоб
прокладка усіх необхідних комунікацій пройшла якомога менш болісно. Магістральні
кабелі повинні бути броньованими азбоцементними або виготовленими з
ультраміцного ПВХ. Це гарантує надійну роботу всієї проводки на довгі роки.
Кабелі, які ховаються під землю та будуть постійно перебувати там протягом багатьох
сезонів, в обов'язковому порядку повинні бути захищені додатковим шаром ізоляції,
поміщатися у спеціальні труби, а також мати належний рівень захисту. Оптимальним
рішенням для облаштування освітлення в заміському будинку буде повноцінний
проект з технічним дизайном, що охоплює внутрішню та зовнішню частину
електромонтажних робіт.
Наостанок хочемо нагадати Вам, що урізноманітнити освітлення на присадибній
ділянці можна й за допомогою красивої різнобарвної ілюмінації, яка особливо
актуальна на різні свята та під Новий рік. Влітку в альтанці можна зробити інсталяцію
в стилі зоряного неба або густо прикрасити неоновими гірляндами розлогі дерева.
Разом з тим, дуже важливо не забувати, що ландшафтне освітлення покликане
підкреслити усі принади Вашого саду, а не затьмарити їх за допомогою різних

3.1. Технологічна карта на влаштування

тканевих шпалер.
 3.1.1. Галузі застосування
Крок 1. Вибір шпалерного клею
Перший і найважливіший критерій при виборі шпалерного клею - його тип. Він
повинен відповідати типу шпалер. Якщо ви, наприклад, віддали перевагу вінілових
шпалер, шукайте клей з позначкою «для вінілових шпалер». Інший не підійде.
Шпалери можуть взагалі не приклеїтися до стіни, почати пузиритися під час
поклейки або навіть зіпсувати стіну. Шпалери також ділять на «легкі» та «важкі».
Різниця між ними очевидна - до першого типу зазвичай відносять всім знайомі
паперові шпалери, до другого - шпалери з вінілу, текстилю, пробки, з металом,
склом та іншими матеріалами. У чому особливість клею для «важких» шпалер?
Справа в тому, що його склад і консистенція в змозі утримати вагу таких шпалер.
Важливо також пам'ятати, що для шпалер, які вимагають стикування візерунків,
вам потрібно буде купити такий клей, який не охоплюється моментально, інакше
ви не зможете досягти бажаного результату.
Крок 2. Підготовка інструменту
Приготуйте всі необхідні інструменти заздалегідь, щоб під час поклейки не
витрачати час на походи по магазинах.
Вам знадобиться наступні інструменти:
• Рівень (нівелір) для твору вимірів
• Махрова малярська кисть для клею. Тільки з її допомогою клей ляже
рівномірно на поверхню шпалер
• Папір для підлоги. Цей папір стелять на підлогу під шпалери
• Великий стіл. Він стане в нагоді під час розкрою шпалер
• Пластмасові ємності для клею
• Гумовий валик. Його використовують для вирівнювання і надійної фіксації
стиків
• Чистий ганчір'я для витирання рук, одягу, а також пропрасовування шпалер
на стіні. Як дрантя підійде старий одяг з бавовни або інших натуральних, добре
всмоктують вологу, тканин.
• Гострий ніж, ножиці з довгими лезами і лінійка 50-100 см.
 Крок 3. Приготування клею
У минулі часи в якості клею використовувалася борошно і вода. Такий клей
погано тримався, і його якість залишала бажати кращого. Сьогодні технології
більш досконалі. Принцип залишився тим же - порошок заливають водою,
розмішують до однорідної консистенції, потім залишають на 20-40 хвилин в
залежності від виробника і складу. Важливо дотримуватися пропорцію. Занадто
рідкий клей не буде тримати шпалери, так що з водою потрібно бути обережніше.
Крок 4. Нанесення клею
Клей наносять на виворітну сторону шпалер за допомогою кисті. Якщо
шпалери бамбукові, клей наносять на стіну.
Крок 5. Поклейка шпалер технічних пТакий процес як поклейка шпалер
зазвичай відбувається влітку, так як температура повітря сприяє швидкому
висиханню поверхонь. Фахівці рекомендують займатися поклейкой при
температурі + 20-22 градуси. При більш низькій температурі клей висихає довше, а
ось спека веде до появи бульбашок, зморшок і відшарувань.
Також важливо підготувати полотна заздалегідь. Наносите клей, а через 2-5
хвилин прикладаєте шпалери до стіни. Притискуєте, проводите дрантям. Дивіться,
щоб не з'явилися пухирі, зморшки або нерівності. Перші хвилини - це єдиний шанс
пересунути шпалери так, як вам це потрібно, якщо вони лягли неправильно. Внизу
залиште 4-6 мм для горизонтальної полиці плінтуса.
Процес перетворення кімнати не завжди вимагає участі професіоналів. Досить
прочитати кілька корисних статей, скласти для себе приблизну покрокову
інструкцію і приступати до справи. Навіть якщо в перший раз поклейка буде не
такою вдалою, як очікували, не турбуйтеся. Майстерність приходить з досвідом.
Коли ви навчитеся клеїти шпалери самостійно, ви відчуєте всі переваги цієї
навички.

Технологічна карта розроблена на влаштування шпалер.

Роботи виконуються двома ланками по 2 особи.
- Перша ланка виконує ґрунтування стін, грунтом СТ-17 Грунтовка
Глубокого Проникновения СERESIT, валіком. Роботу виконують два майстри,
маляри 3-го розряду. Наприкінці робочого дня, щоб дати час для висихання
ґрунтовки, який триває 4-6 годин, згідно інструкції заявленної виробником.
- Друга ланка з двох майстрів 3-го та 4-то розряду, виконують оклейку
стін тканевими шпалерами.ри
-

- 3.1.2. Технологія й організація виконання робіт

Щоб виконати якісне обклеювання шпалер, необхідно мати такі інструменти:
відвіс, для дотримання вертикальної обклеювання шпалерами, ніж, для різання
шпалер, валик або пензель для клею, а так само щітка для очищення його
надлишків. Стане в нагоді гумовий валик або шпатель, для вирівнювання шпалер,
а так само спеціальний валик для вирівнювання кутів і стиків.
Підготовка поверхонь до обклеювання
По-перше, необхідно видалити старі шпалери. Для полегшення роботи можна
використовувати теплу воду або придбати спеціальні засоби для видалення
шпалер. Спочатку поверхні потрібно перед обклеюванням обробити, щоб зробити
їх рівними і чистими. Якщо поверхня була пофарбована, то фарбу видаляють,
повністю або частково, з наступним вирівнюванням. Потім поверхні потрібно як
слід загрунтувати.
Шпалери треба клеїти тільки на сухі поверхні. Якщо будинок новий, то слід
почекати повного висихання поверхонь, приблизно протягом 6 тижнів. Якщо
поверхні довго не просихають, можна загрунтувати їх розчином шпалерного
клею, роблячи це у відповідності з рекомендацією виробника.
Підготовка шпалер
В даний момент усі сучасні шпалери виробляються без бордюрів і крайок, що
позбавляє від їх обрізки. При виборі шпалер звертайте безпосередню увагу на
символи, які зазначаються на упаковці. Рулони перед обклеюванням слід нарізати
на смуги, ширина яких відповідає висоті обклеюваної поверхні. Шпалери, які
потребують суміщення малюнка, нарізають з припуском. У будь-якому разі,
довжина заготовлених смуг повинна бути трохи більше обклеюваної поверхні. Як
правило, буває достатньо 10 см. Шпалери зручно різати гострим ножем, за
допомогою лінійки, краї шпалер вийдуть рівними, а нарізка не забирає багато
часу. Після заготівлі смуг потрібної довжини, із залишків можна нарізати смуги
для ділянок меншої довжини.
Обклеювання стін
Підготовлені смуги кладуть одну на одну, зазвичай малюнком вниз, але не
більше 10 штук, так, щоб верхні смуги були зрушені до нижніх на 1-2 сантиметри.
Більшу кількість смуг класти не рекомендується — самі нижні можна забруднити
при намазування клеєм. Наносити клей потрібно обережно, щоб не зачепити
лицьову сторону полотна. Для цього під смугу можна підкласти газети або інший
непотрібний папір.
Щоб шпалери добре трималися на поверхні, клей необхідно нанести рівним
шаром на шпалерну смугу і дати просочитися. Для намазування клею
застосовують щітку або валик, розподіляючи клей з поверхні, починаючи з
середини смуги і просуваючись до кінців, проводячи операцію від центру до країв
смуги. Краї смуг необхідно проклеювати як можна краще. Підготовлені смуги
складають для просочування намазаною стороною всередину, причому, більш
щільні шпалери, повинні просочуватися довше. Приблизний час просочування
для паперових шпалер близько 7-9 хвилин, для інших видів шпалер з паперовою
основою, трохи довше, близько 10-12 хвилин. Шпалери з тканинною основою,
скловолокнисті і неткані або флізелінові шпалери клеїти зрнаносити
безпосередньо на оклеювану поверхню. Самі шпалери обробляти клеєм не
потрібно.
Тонкі паперові шпалери треба клеїти обережно. Просочені клеєм, вони
втрачають міцність і можуть порватися. Шелкографічні, а так само вінілові типи
шпалер необхідно добре просочувати клеєм, так як вони бояться згинів, здатних
зіпсувати малюнок.
Температура, сприятлива для обклеювання шпалер повинна бути між 10 і 23
°С, при вологості не більше 70%.
Обклеювати можна двома способами, внахлест на сусідню смугу або встик,
так, щоб між полотнами були відсутні зазори. Для методу встик потрібно
попередньо розмітити поверхню за допомогою відвіса.
 Шпалери обклеюють починаючи із стін з вікнами, попередньо розмітивши
вертикальну лінію для наклеювання першої смуги. Наступні смуги,
рекомендується так само розмічати відвісом.
Найкраще робити обклеювання приміщень удвох. Одна людина прикладає
полотно зверху, другий робочий, на підлозі, поєднує малюнок і крайку з лінією
розмітки на стіні. Потім полотно притискають до поверхні ганчіркою і за
допомогою щітки видавлюють повітряні бульбашки зверху вниз, від центру до
країв полотна. Виступаючий на стиках клей негайно видаляють чистою
ганчіркою.
Кути потрібно обклеювати, розрізавши полотно на дві частини, одну частину
накладають так, щоб вона захопила стіну до кута і кут на 5-10 см. Другу частину
клеять встик на протилежній стороні кута.
Місця, де шпалери склеїлися внапуск потрібно притиснути валиком так, щоб
вони як слід прилягли до поверхні.
Обклеювання ділянок над вікнами і дверима здійснюють із залишків розкрою.
Місця, у яких є електричні розетки і вимикачі, потрібно попередньо знеструмити,
зняти кришки і панелі приладів, а потім повністю обклеїти приміщення. Після
просушування, отвори вирізаються з розміром розеток і вимикачів. Після цього
панелі приладів встановлюються на свої колишні місця.
Бульбашки, що утворилися на шпалерах можна ліквідувати, за допомогою
медичного шприца, ввівши всередину невелику порцію клею і розгладивши
нерівний ділянку.
Для обклеювання стель потрібно використовувати світлі або білі шпалери.
Щоб стелю можна було легко очистити, краще підібрати шпалери, що миються.
Найкращим варіантом буде вибір флізелінових шпалер. Підготовку стелі
здійснюють так само, як і підготовку стін. Використання акрилової грунтовки
може поліпшити якість обклеювання. Можна вибрати марки фірм «Henkel»,
«Pufas» (Німеччина), «Євролюкс» або «Моноліт». Витрата грунтовки приблизно
10 кілограм на 100 квадратних метрів. Поверхня обклеюється через два-три
години, після висихання грунтовки. Клей для обклеювання стелі, повинен
відповідати типу шпалер. Бажано використовувати менш щільні шпалери, так як
вони не схильні до ризику відклеювання під власною вагою. Краще
використовувати прості шпалери з якісною обробкою клеєм. Шпалери на
стелях клеять по напряму світлових променів, з попередньо нанесеними лініями
розмітки. Краще наклеювати шпалери по короткій стороні поверхні, так смуги
зручніше накладати на стелю.
В приміщенні з високими стелями, спочатку рекомендується обклеювати
стелю. Полотна нарізають на 5-10 см довший, спускаючи припуск на стіни.
Надалі, ці припуски закривають шпалерами, при обклеювання стіни.
У приміщеннях з стелями більше 3 м, можна залишити невеликий фриз
близько 20-30 сантиметрів. В такому разі залишають припуск більше на 5 см на
висоті фриза, який потім обклеюється стіновими шпалерами внахлест по
горизонтальній лінії. Як правило, стелю обклеюють втрьох. Змащені смуги
передають двом робітникам, що виконують обклеювання стелі. Одна людина
прикладає до поверхні першу третину смуги, другий, розгортає смугу і прикладає
частину. Це необхідно проробляти точно і акуратно, щоб шпалери згодом не
відклеювалися. Для видалення бульбашок необхідно використовувати щітку,
розгладжуючи полотно від центру до країв. Якщо ви обклеюваєте шпалери
поодинці, то смугу потрібно скласти в гармошку, по черзі розгортаючи і
притискаючи її до стелі, притримуючи однією рукою складену частину, вільною
рукою потрібно притискати полотно до поверхні, одночасно виконуючи
розгладження.

3.1.3 Підрахунки об¢ємів робіт

1)Загальна площа стін S120кв

2). Площі дверей та вікна Sд=1,68м2 Sв=8,07м2.

3). Фактична площа оклеєної поверхні Sф=93,1м2.

4). Площа ґрунтування стін, аналогічна.

3.1.4. Вимоги до якості і приймання

Процес обклеювання стін і стель шпалерами або синтетичними плівками в
основному включає три технологічні операції: підготовку поверхонь до обробки
шпалерами або плівками; заготівлю шпалерних матеріалів і склеювальних
складів; наклеювання шпалер або плівок на поверхні і остаточне оформлення їх
лицьової частини.
• Підготовка поверхонь до обробки шпалерами або плівками проводиться в
приміщеннях, де повинні бути закінчені всі роботи, крім остаточної фарбування
підлог. Обклеювання поверхонь шпалерами або плівками є одним із
завершальних процесів внутрішньої обробки будівель. Плінтуса і наличники у
знову оброблюваних приміщеннях встановлюються і забарвлюються після
наклеювання шпалерних матеріалів. До періоду виробництва шпалерних робіт
повинні бути включені в експлуатацію системи опалення та вентиляції
приміщень. Температура повітря в них повинна бути не нижче +10°С, а відносна
вологість 70%. Лише в цих умовах приступають до виконання загальної
підготовки поверхонь до обклеювання незалежно від типу шпалерних матеріалів,
доповнюючи її у кожному конкретному випадку операціями, що враховують
специфіку їх застосування різноманітної номенклатури. Операції по підготовці
поверхні до поклейки вважаються більш трудомісткими, ніж сама обклеювання.
Тому вони повинні виконуватися з особливою ретельністю, щоб забезпечити
високу кінцеву якість шпалерних робіт.
З цією метою при загальній підготовці насамперед розмивають теплою водою
стіни, знімаючи з них набіли. Потім сталевим шпателем, пемзою, лещадью і т.п.
видаляють бруд, жирові плями, висоли, зачищають нерівності, зашлифовывая їх
теркою або дерев'яною колодкою допомогою закріплення на цих пристосування
шліфувального паперу. При великих обсягах робіт обробку стін здійснюють
затирочної машиною СО-86. Виявлені дефектні місця у панелі, блоки,
перегородках виправляють шляхом нанесення гипсополимерных пастові
грунтовок, шпаклівок або полімерцементних розчинів після попереднього
ґрунтування цих місць полівінілацетатної емульсією 7 %-ної концентрації з
подальшою зачисткою і шліфуванням.
Дерев'яні поверхні оббивають картоном, щілини обклеюють папером або
тканиною-серпянкой. Шви між обшивальними гіпсокартонними листами
закладають пастою, зачищаючи і обклеюючи їх смугами марлі або паперу
шириною 60... 100 мм. Поверхні, підготовлені до поклейки, повинні мати
вологість не вище 8 % і обеспылены до такого стану, щоб при перевірочної
протирання ганчіркою остання не забруднювалась. Після цього приступають до
розмітки верхньої частини стін - кордонів для наклеювання шпалер
пофарбованим шнуром або роликовим пристосуванням з кольоровим грифелем, а
також проклеювання клеєм КМЦ поверхонь ділянками. Щіткою-ручником
наносять клей на верхню частину стін, кутах, по периметру прорізів і ніш
радіаторів і підлоги; кистю-макловицей або хутряним валиком проклеюють всі
інші поверхні, після чого їх обклеюють макулатурою внахлестку під прості
шпалери і впритул під шпалери середньої щільності і щільні. Просохлу
макулатуру ретельно прочищають пемзою і видаляють нерівності і зморшки. При
підготовці поверхонь, обшитих листами індустріального виробництва без
перекосів швів, обклеюють обгортковим папером тільки стики. На цьому етапі в
основному завершуються роботи з підготовки поверхонь до обклеювання
паперовими шпалерами та на паперовій підоснові.
В залежності від підоснови синтетичних плівок поверхні можуть оброблятися
грунтовкою типу "Миловар", складається з брикетного концентрату масою
0,8...0,85 кг, растворяемого перед застосуванням в підігрітій до температури 80 °С
воді об'ємом 8,5 л. Цю ґрунтовку наносять фарборозпилювачами. Поверхні під
обклеювання плівками на тканинній підоснові і безосновних підготовляють так
само, як під високоякісне забарвлення: 2 рази шпаклюють, шліфують і грунтують.
• Заготівля шпалерних матеріалів включає: підбір і сортування шпалерних
матеріалів за кольором, малюнку, відтінкам з урахуванням призначення
приміщень, розмірів, орієнтації по сторонах світла; нарізку полотнищ шпалер
заданої довжини, що передбачає припуск, що забезпечує поєднання малюнків
суміжних полотнищ при наклеюванні на стіну. Якщо шпалери наклеюються
внахлест, то обрізають одну, а впритул дві кромки і здійснюють нумерацію
полотнищ в порядок обклеювання. В даний час практично всі види шпалер при
обсягах робіт понад 1500 м2, як правило, заготовляють централізовано на базах
комплектами з використанням напівавтоматів з програмним управлінням,
виконують наступні операції: обрізання крайок, відмірювання полотнищ по
довжині з нанесенням поперечної перфорації, відлік на спеціальному лічильнику
заданого кількість полотнищ на кімнату, намотування заготовлених шпалер у
рулони і складування на спеціальних стелажах. Комплектують шпалери за
спеціальним картками, в яких вказана довжина полотнищ, їх кількість на кімнату,
квартиру, секцію і об'єкт в цілому. Централізований розкрій шпалер відкриває
додаткові можливості для повної механізації процесу заготівлі шпалер, знижуючи
його трудомісткість і підвищуючи якість шпалерних робіт. Розкрій рулонних
синтетичних плівок зараз здійснюють в будівельних умовах на столах з
допомогою ножів, а при малих обсягах - на підлозі, попарно підбираючи по
малюнку і обрізаючи з одного боку.
• Наклеювання шпалер і синтетичних плівок проводиться наступним чином.
Нарізані по перфорації і пронумеровані полотнища шпалерних матеріалів
укладають в стопку на постеленную на підлозі папір таким чином, щоб кожне
нижче лежачі полотнище виступало на ширину крайки 15...20 мм. До початку
склеювання простими звичайними паперовими шпалерами стіни промащують
клейовим складом у галтелей, наличників, у кутах. Потім на тильну сторону
шпалер наносять клей пензлем або малярським валиком. При великих обсягах
робіт використовують механічне обоесмазочное пристрій в якому обертається
барабан 1 захоплює з ванночки 2 клей і наносить його на тильну сторону шпалер
3. Наклеювання шпалер починають з кута від зовнішньої стіни з віконними
отворами, попередньо перевіривши схилом її вертикальності. Перше полотнище
наклеюють до обох стін, що створює кут, перекриваючи один з них на 40...50 мм.
При наклеюванні перше полотнище в вільно висить положенні підносять до кутку
і до розміченій лінії верху обклеювання, перевіряють по вертикалі і основним
полем приклеюють до однієї із стін пригладжуванням від середини до краю.
Потім уточнюють можливості приклеювання залишку полотнища на іншу стінку,
утворить кут. Наступні полотнища наклеюють внахлестку по черзі в обидві
сторони аналогічно першому. Щільні шпалери наклеюють встик.
У необхідних випадках шви між полотнищами прирізають гострим ножем під
лінійку і розгладжують вологою ганчіркою. У передбачених проектом випадках
зверху на расстонии 50... 100 мм від стелі по периметру приміщення до кромок
шпалер приклеюють шпалерний бордюр або фриз смужками 150... 160 мм. Нижні
кромки полотнищ за розміром 30 мм не покривають клеєм, так як вони згодом
заводяться за плінтуса підлоги або наличники вікон і дверей. Ділянки поверхонь
над дверима, вікнами, в нішах і т.п. обклеюють залишками шпалер, що
утворюються при розкрої полотнищ.
Рулони лінкрусту напередодні використання слід розмочити в гарячій воді з
температурою 50...60 °С протягом 5... 10 хв, щоб при розкачування не ламався
його лицьовий шар. Потім їх розгортають, витримують 8...10 год і нарізають на
полотнища, підбираючи по малюнку. Крайки обрізають з двох сторін на столі
ножем по сталевої лінійки. Готові пронумеровані полотнища складають у стопку
лицьовою стороною вниз. Цей обробний матеріал наклеюють встик клеєм
"Бустилат" безпосередньо на стіни, попередньо проґрунтовані цим же клейовим
складом.
Обклеювання поверхонь миються синтетичними плівками типу изоплен,
пеноплен, поліплен, девілон та іншими на паперовій підоснові виконують
внахлестку з підгонкою малюнка на клейових складах, дотримуючись
послідовність технологічних операцій, подібно описаної для наклеювання
паперових шпалер без макулатурного підшару. Однак перед нарізкою даних
плівок на полотнища, як і інших, їх витримують при рулоні температурі не нижче
18 °С не менше 2 діб. Після цього розрізують на полотнища необхідної довжини,
розкладають у стопки лицьовою частиною вниз і витримують до повного
розпрямлення. На поверхню стін і тильну сторону плівок клейові склади наносять
тонким шаром за допомогою поролонових валиків. Після цього полотнище
приклеюють до стіни, розгладжуючи сухою чистою ганчіркою і видавлюючи при
цьому повітря з-під плівок. Потім всі шви прирізають гострим ножем під
металеву лінійку через два полотна, видаляючи нижню кромку та загладжуючи
верхню.
Обробку стін синтетичними плівками на тканинній підоснові, наприклад
текстопленом, здійснюють за типом виконання шпалерних робіт шпалерами і
плівками на паперовій підоснові, але з деякими доповненнями. На полотнища
плівки, нарізані потрібної довжини, складені в стопу лицьової стороною вниз і
витримані при температурі 18 °С, до розпрямлення рівномірним шаром наносять
клей "Бустилат" малярським валиком або пензлем. Відразу ж після клейовий
промазки їх приклеюють на стіни спочатку внахлестку на кромку раніше
наклеєного полотнища на 30...40 мм і щільно притискають до стіни,
розгладжують зверху вниз пластмасовим шпателем. Після наклейки кількох
полотнищ виконують прирізку швів спеціальними ножами, які дозволяють
прорізати одночасно обидва полотнища без пошкодження поверхні оброблюваної
стіни. Потім кромки прирезанных полотнищ промазують клеєм і приклеюють
встик, протираючи клей, що виступив вологим дрантям або поролоном.
Таким же чином виконують обклеювання бетонних або обштукатурених
поверхонь з вологістю не більше 4 % безосновними плівками типу винистен. В
цьому випадку для приклеювання до поверхні плівок використовують клеючі
каучукові мастики КН-2 або КН-3. Мастику наносять на стіну за добу до
наклеювання товщиною шару не більше 0,8 мм пластмасовим шпателем. Тильну
сторону винистена промащують мастикою двічі: перший шар товщиною 0,5...0,8
мм наносять за 4 год, а другий товщиною до 0,3 мм через 20...30 хв до
наклеювання. Наклеювання полотнищ на стіни виконують встик і при
необхідності їх прирізають.
Оздоблення декоративними самоклеючими плівками на підготовлені поверхні
під масляну фарбу виконують у такій послідовності. Розгорнувши рулон, плівку
розрізають на полотнища за заданими розмірами, складають їх в стопку і
витримують 24 год до наклеювання на стіни. Перед наклейкою з тильної сторони
полотнища знімають частину захисного паперу. Після цього відкритим клейовим
шаром приклеюють по лінії розмітки вгорі стіни. Потім знімають іншу частину
захисного паперу та полотнище повністю наклеюють на поверхню стіни,
розрівнюючи притисненням від його середини до краях ганчіркою. Полотнища
плівки наклеюють внахлестку на 5... 10 мм
Обклеєні шпалерними матеріалами поверхні необхідно оберігати до їх
повного висихання від прямого впливу сонячних променів і протягів. Не
допускають при цьому підвищення температури повітря в обклеєних
приміщеннях на висоті 0,5 м від підлоги вище 23 °С і її зниження до 10 °С. У всіх
випадках температурно-вологісний режим у приміщеннях повинен забезпечувати
висихання обоечной обробки не раніше ніж через добу після обклеювання.
• Контроль якості шпалерних робіт проводиться на етапі підготовки
поверхонь під обклеювання. При цьому контролюють вертикальність і
горизонтальність поверхонь рівнем і схилом, а їх рівність у різних місцях
перевіряють двометровою рейкою. При цьому зазор між поверхнею і рейкою не
повинен перевищувати 2 мм. Вид, сорт, якість і колір шпалер і синтетичних
плівок повинні відповідати вказівкам проекту і затвердженим зразками. На
наклеєних поверхнях не допускається наявність плям, пухирів, перепусток,
доклеек, неточного збігу малюнка і суміжних разнотонности смуг, якщо їх
чергування не передбачено проектом. Перекіс полотен за вертикалі не повинен
перевищувати 5 мм на всю висоту приміщення. Шви ретельно обробляються, щоб
місця з'єднання полотнищ встик не були помітні на відстані 2 м. Перевіряють
правильність виконання наклеювання внапуск: її необхідно здійснюв

3.1.5 Техніка безпеки

1. При виконанні робіт з обклеювання поверхонь слід керуватися чинними
нормативними документами:
- СНиП 12-03-2001. Безпека праці в будівництві. Частина 1. Загальні вимоги;
- СНиП 12-04-2002. Безпека праці в будівництві. Частина 2. Будівельне
виробництво.
2. До початку робіт з обклеювання поверхонь повинен бути завершений комплекс
організаційно-технічних заходів щодо забезпечення безпеки виконання робіт:
- укомплектовані ланки малярів;
- проведено навчання ІТП та членів бригади за технологією і безпечним методам
виконання обклеювальних робіт;
- комісійно прийняті заліки з правил безпеки праці при виконанні цих робіт у ІТП
і робочих бригади;
- видати засоби індивідуального захисту;
- виконано огорожу і електроосвітлення горизонту виробництва робіт.
Освітленість повинна бути рівномірною, без сліпучої дії освітлювальних
пристроїв на працюючих
- закриті дерев'яними щитами всі отвори в перекриттях;
- обладнані пішохідні трапи і сходи шириною не менше 1,0 м, огороджені з обох
боків поручнями висотою не менше 1,1 м, з суцільною обшивкою знизу на висоту
0,15 м і з додатковою огороджувальної планкою на висоті 0,5 м від настилу .
Нещасні випадки виникають через відсутність огороджень, відсутності або
неправильного виготовлення трапів або містків;
- підготовлені і перевірені засоби пожежогасіння.
3. Відповідальність за виконання заходів з техніки безпеки, охорони праці,
промислової санітарії, пожежної та екологічної безпеки покладається на
керівників робіт, призначених наказом.
Відповідальна особа здійснює організаційне керівництво обклеювальну роботами
безпосередньо або через бригадира. Розпорядження і вказівки відповідальної
особи є обов'язковими для всіх працюючих на об'єкті.
4. Робітникам повинні бути створені необхідні умови праці, харчування та
відпочинку. Роботи виконуються в спецвзуття та спецодягу. Всі особи, що
знаходяться на будівельному майданчику, зобов'язані носити захисні каски.
5. Перед початком робіт територія будівництва об'єкта повинна бути
підготовлена з визначенням місць установки побутових приміщень, місць
складування матеріалів і контейнерів для збору сміття.
Проходи і підступи до евакуаційних виходів повинні бути завжди вільні. Весь
будівельне сміття повинен віддалятися в спеціально підготовлені контейнери. Не
допускається скидати його без спеціальних пристроїв.
Санітарно-побутові приміщення, автомобільні та пішохідні дороги повинні
розміщуватися поза небезпечних зон. У вагончику для відпочинку робітників
повинні перебувати і постійно поповнюватися аптечка з медикаментами, носилки,
що фіксують шини та інші засоби для надання першої медичної допомоги. Усі
працюючі на строітельнойплощадке повинні бути забезпечені питною водою.
6. Особа, відповідальна за безпечне проведення робіт, зобов'язана:
- ознайомити робітників з Робочої технологічною картою під розпис;
- стежити за справним станом інструментів, механізмів і пристосувань;
- проінструктувати про особливі заходи обережності, необхідних при експлуатації
риштувань та помосту, подачі матеріалів на робочі місця;
- роз'яснити працівникам їх обов'язки та послідовність виконання операцій.
7. При виконанні обклеювальних робіт необхідно передбачати заходи щодо
попередження впливу на працюючих наступних небезпечних і шкідливих
виробничих факторів:
- підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони;
- гострі кромки, задирки і шорсткість на поверхнях оздоблювальних матеріалів і
конструкцій;
- недостатня освітленість робочої зони.
8. Матеріали і вироби складуються з урахуванням їх маси і здатності
деформуватися під впливом маси вишележащего вантажу. Укладаються таким
чином, щоб вони не заважали проходу робітників. Між штабелями матеріалів і
стіною залишають робочий прохід шириною не менше 60 см. Зазор між стіною і
робочим настилом риштовання не повинен перевищувати 5 см. Для підйому
робітників на підмостки встановлюються драбини з поручнями.
9. За станом усіх конструкцій риштовання встановлюється систематичне
спостереження. Щодня після закінчення роботи підмостки очищаються від сміття.
Допуск робочих до виконання обклеювальних робіт з риштувань дозволяється
після огляду виконробом або майстром спільно з бригадиром справності несучих
конструкцій мостів та огорожі.
10. Працівники, зайняті обклеювальну роботами, повинні бути забезпечені
наступними індивідуальними і колективними засобами захисту:
- спецвзуття та спецодяг;
- бавовняні рукавички;
- для захисту очей - окуляри відкритого або закритого типу;
- для захисту шкіри рук при роботі з клейовими композиціями можуть бути
рекомендовані пасти "ХІОТ-6", ІЕР-1, ПМ-1 і ін. Пасту наносять на чисту шкіру
рівномірним шаром перед початком роботи, після закінчення якої пасту змивають
за допомогою нейтралізують рідин або теплою водою з милом;
- для захисту органів дихання - протипилові респіратори РУ-60мА, РПГ-67А, ШБ-
1, "Лепесток".
11. Перед початком робіт машини і механізми, використовувані для приготуати
назустріч світловому потоку.

3.1.6 Видір інструменту для поклейки шпалер.

 Один з найбільш трудовитрати моментів і складних в будь-якому ремонті - це
поклейка шпалер. Не дарма кажуть, якщо хочете довести сімейне життя до
розлучення - клейте шпалери разом. Здається, що нічого складно в цій справі
немає: наріж паперові шматки, намаж клеєм, так наклей. Але, варто приступити
до виконання роботи, починаються проблеми, яких і не чекаєш. Всі вони
виникають від недосвідченості - воно й зрозуміло, якщо ви не професійний
майстер по обробці приміщень, то звідки взятися навичок і умінь. Найчастіше
багато людей, що затіяли ремонт, йдуть по найбільш простому шляху - наймають
фахівців, які зроблять все за них. Але, тут є і підводні камені: по-перше, це трата
грошей, а по-друге, немає ніякої гарантії, що після таких майстрів, через тиждень-
другий у вас все не відвалиться від стін пластами і тоді взагалі «туші світло». А
так буває, на превеликий жаль, дуже часто. Тому найбільш правильно буде
освоїти техніку поклейки шпалер самостійно і зробити все без залучення
сторонніх людей. Не так все складно, як вам здалося на самому початку читання
нашої статті.
Нижче ми докладно розберемо всі аспекти «шпалерного ремесла», розповімо
які інструменти потрібно мати під рукою і як їх правильно застосовувати. Після
чого, ви вже зможете сміливо приступити в перевірці отриманих знань на
практиці і в підсумку порадіти відмінно зробленому ремонту.
Як поклеїти шпалери своїми руками: інструменти, тонкощі, невеликі хитрості
Спочатку варто розділити роботу на дві частини: підготовчий процес і
безпосередньо поклейка.
У підготовку буде входити:
• з'їм зі стін старих шпалер і зачистка стін;
• штукатурка і грунтовка.
Перший етап потрібно почати з придбання міцної драбини - не користуйтеся
конструкціями зі столу і табуреток, так як дуже легко впасти і поламати собі все,
що можна. Техніка безпеки понад усе.
Відсуньте меблі, а ще краще винесіть її в іншу кімнату, якщо є така
можливість. Старі шпалери потрібно добре намочити теплою мильною водою з
пульверизатора або пройтися по ним мокрою ганчіркою. Після чого почекайте
хвилин 5-10 і починайте знімати їх, піддягаючи шпателем. Якщо шпалери добре
промокли, то віддираються вони зазвичай дуже легко. Тут треба бути уважними -
не залишати навіть маленьких шматочків паперу. Дуже часто під старими
шпалерами є шар газет, їх теж необхідно зняти.
Якщо під шпалерами ви знайшли цвіль або жучків, то потрібно обов'язково
провести обробку стін від паразитів і грибка. У цьому випадку буде найбільш
правильним прибрати весь старий шар штукатурки до плити і обробити вже
безпосередньо її.
Після є два варіанти: або зашити стіни гіпсокартоном, які їх вирівняють
автоматично і залишиться тільки заштукатурити шви, але якщо розміри
приміщення не дозволяють, то буде необхідно стіни заштукатурити, після
вирівняти дрібним наждаком і заґрунтувати. Після чого можна приступати до
другого етапу - безпосередньо наклеювання шпалер.

Для цього вам буде потрібно ряд інструментів:

• більше пластикове відро, краще з кришкою - якщо ви не встигнете за один
день, а клей ще залишиться, то його буде простіше зберегти до ранку;
• міксер-дриль для розмішування клею;
• кисть або валик для нанесення клею на шпалери;
• ганчір'я або губка;
• безпосередньо сам клей;
• шпалери;
• рулетка;
• олівець;
• бульбашковий рівень;
 • схил;
• для шпалер валик;
• для шпалер шпатель;
• гострий ніж (канцелярський або ніж по лінолеуму зі змінними лезами).
Приберіть все розетки і вимикачі, а дроти тимчасово заізоліруйте і заклейте
дірки скотчем. Пол закрийте плівкою або газетами, так буде набагато простіше
потім проводити прибирання, ніж відмивати клей, витрачаючи на це час.
Клей необхідно купувати той, який підходить до конкретних шпалер, а
розводити його потрібно строго по інструкції. Також зверніть увагу, що не завжди
потрібно наносити клей саме на папір, тобто самі шпалери, є варіанти, коли
потрібно покривати їм стіну.
Клей найкраще розмішувати дрилем зі спеціальною насадкою - міксером, тоді
він буде однорідної консистенції.
Для того, щоб відміряти необхідний відрізок шпалер, потрібно рулеткою
заміряти відстань від стелі до підлоги, після додайте до цього ще пів сантиметра.
Розстелите шпалери на підлозі і відрізайте однакові шматки того розміру, який
намітили. Можна нарізати відразу кілька шматків відповідного розміру, щоб
потім не відволікатися.
Детальніше про інструменти для клеєння шпалер
Список інструментів, наведений вище, багатьом здасться надмірним, але це не
так. Давайте докладніше поговоримо, навіщо потрібен кожен з них.
За допомогою олівця ми будемо наносити необхідні нам позначки на стіну і
шпалери. Краще використовувати самий звичайний з м'яким грифелем, щоб
позначки були добре видні. Ну, а хто захоче може придбати спеціальний
будівельний олівець.
Рулетка - з її допомогою змиритися довжина шпалер, беруться заміри ширини,
глибини, висоти, працювати з нею дуже зручне, якщо є фіксатор, а сама досить
жорстка. При можливості замініть її лазерним далекоміром - нижче буде похибка,
а працювати стане ще простіше.
Звичайна лінійка допоможе при невеликих вимірах і необхідності відрізати
невеликі частини матеріалу.
 Без будівельного бульбашкового рівня поклеїти шпалери рівно по
вертикальній лінії навряд чи вдасться. Для того ж самого можна застосовувати
схил або лазерний рівень, якщо у кого є в господарстві такий чудовий прилад.
Канцелярський ніж або ніж для лінолеуму дуже зручний інструмент зі
змінними лезами - в господарстві в принципі незамінний. З його допомогою
можна нарізати з Целікова рулону шпалери потрібної довжини, а також
підрівняти їх знизу після поклейки, підрізати в потрібних місцях. Не забувайте
тільки, що про папір лезо тупиться вкрай швидко, тому потрібно не забувати
замінювати його - робиться дуже просто: відламайте по ризику затупився
шматочок і ось у вас в рука знову гострий ніж.
Крім ножа потрібні і ножиці, з їх допомогу можна відрізати невеликі шматки
шпалер, обрізати якісь непотрібні частини навколо тих же розеток і вимикачів.
Малярський валик допоможе нанести клей на шпалери, він не повинен бути
сильно пухнастий - ворс краще використовувати середньої довжини. Його можна
замінити пензлем широкої середньої жорсткості щетини або щіткою.
Шпалерний валик - він буває тільки гладкий, з його допомогою легко
розправити лист шпалер, наклеєний на стіну, прибрати всі бульбашки повітря.
При покупці варто враховувати, що валики шпалерні зроблені кольоровими
неспроста: жовтий підходить для рельєфного матеріалу, а валик темного кольору
- для гладкого. Є окремий тип інструменту - валик для кутів, що має
конусоподібну форму. З його допомогою дуже легко і просто прибрати всі
нерівності в кутах приміщення при наклеювання шпалер.
Губка з м'якою поверхнею допоможе прибрати патьоки клею, зробить це
акуратно, не пошкодивши папір. Так само її можна замінити на вологу і м'яку
тканину - ганчір'я. Взагалі треба мати під руками і те, і інше: дуже часто з
лицьового боку на шпалери капає клей, його можна зняти саме вологою
ганчірочкою.

Кисті для промазування кутів і складних місць: при поклейке шпалер в будь-
якому приміщенні є складні місця, їх потрібно теж мазати клеєм в будь-якому
випадку, інакше саме там у вас все і відвалиться в результаті. Купіть кисть вузьку
і широку - стануть в нагоді обидві. Ворс у них повинен бути густим.
 Шпалерний шпатель він буде або пластиковим, або зроблений з гуми. Їм теж
можна і потрібно розрівнювати шпалери. Стане в нагоді в місцях, де валик не
може дістатися, та й багатьом їм працювати просто зручніше.
Щітка - тримайте її під рукою, вона замінить валик, кисть, допоможе нанести
клей на шпалери і / або стіну.
Малярський гострий шпатель маленький або середнього розміру - їм
підрівнюють шпалери в районі стелі вздовж плити - набагато зручніше всіх інших
інструментів для цієї мети. Врахуйте, що на ньому не повинно бути слідів
штукатурки, клею - лезо повинно бути повністю чистим. Просто прикладіть
шпатель на стик і проведіть їм із зусиллям по папері.
Малярська ванночка допоможе зняти надлишок клею з кисті, валика. Її розмір
повинен бути більше, ніж у вашого інструменту для нанесення клею: просто
покатайте валик по рифленої поверхні, притискаючи до ванні. Це і розподілить
склад по валику і дозволить прибрати його надлишки.
Після того ка поклеїли шпалери ...
Коли вся робота завершилася, не забудьте всі інструменти відразу ж ретельно
відмити і очистити від залишків клею. У цьому випадку вони вам прослужать ще
дуже і дуже довго.
Промити доведеться все від лінійки до валиків і кистей. Зазвичай будь-який
шпалерний клей, поки не засох, відмінно відмивається звичайною теплою водою,
при необхідності можете користуватися будь-яким засобом для миття посуду.
Очищайте ретельно, промивайте до тих пір, поки всі інструменти не будуть
чистими. Якщо ви упустили момент і клей засох, то замочіть все в теплій воді на
кілька годин, після також отмойте їх в проточній воді. Але, кінцеве, краще до
цього не доводити, тоді вам не буде потреби купувати новий інструмент при
наступному ремонті, у вас вже буде повністю готовий набір для клеєння шпалер.
При поклейке шпалер не поспішайте, робіть все акуратно і ретельно. Якщо
шпалери з малюнком - уважно його поєднуйте і намагайтеся, щоб все виглядало
єдиним масивом, без видимих швів. Не думайте про те, що ви працюєте повільно
- ви не женіться за тимчасовими рекордами в поклейки. Уважно прибирайте все
бульбашки, якщо якийсь виявився занадто стійким, то акуратно проколіть голкою
або трохи надріжте вістрям ножа його і розгладьте. Бульбашки мало того, що
виглядають абсолютно негарно, так ще й ведуть до швидкого відшарування
шпалер.
.

3.1.10.Література
1 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва».

2 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека в будівництві.

3 ЕНиР сборник Е8 "Отделочные покрытия строительных конструкций"

Выпуск 1 "Отделочные работы", Москва 1989.

4 ПОТ РМ-016-2001 «Міжгалузеві правила по охороні праці (правила

безпеки) при експлуатації електроустановок», М., 2001 р.

5 СП 12-135-2002 «Безпека праці в будівництві. Галузеві типові інструкції з

охорони праці», , М., 2002 р.

6 СНиП 3.01.01-85 * "Організація будівельного виробництва".

7 «Технологія будівельного виробництва» І.А. Ганічев. М.: «Стройиздат»,

1972

3.1.9 ТЕП технологічної карти.

 .

3.3.Будівельний генеральний план

3.3.1. Основні принципи проектування будівельного генерального
плану
Будівельний генеральний план являється важливим документом проекту
виробництва робіт (ПВР).
Він являє собою план будівельної площадки, на якому, крім проектуючи і
постійних будівель та споруд, комунікацій, доріг.
В курсовому проектуванні ми розробляємо будівельний генеральний план,
досягаючи при цьому раціонального використання будівельної площадки, що
може бути досягнуто при додержанні таких принципів.
1) об’єм виробництва тимчасових споруд повинен бути мінімальним;
2) розміщувати тимчасові споруди так, щоб виконувались правила
технічної безпеки;
3) тимчасові будівлі і споруди треба щоб були зручні в експлуатації;
 4) протяжність тимчасових водо-, енергомереж повинні бути
мінімальними;
5) склади і площадки потрібно розміщувати так, щоб число
перенавантажень було мінімальним.
Вихідними даними для складування буд. ген. плану є:
- генеральний план ділянки з нанесенням на них постійних і проектуючи
будівель;
- календарний план з графіком, потреби робітників;
- терміни і кількість будівельних машин і механізмів;
- відомість потреби в будівельних конструкціях, виробах;
перелік, кількість і розміри тимчасових споруд і складів.

3.3.5. Визначається потужності електрообладнання

Визначаємо потребу енергозабезпечення і поперечного перерізу дроту


Рзаг.  1,1 k1 
 Pвир  k   Р  k   Р ;
 cos 
2 о. зовн . 3 о.вн . 
 

Р виробниче
Найменування К-сть Потужність Загальна
робіт електро- потужність,
обладнання кВт
Бетономішалка 1 6,5 6,5
Електрозвар. апарат 1 2,0 2,0
Електроінструмент 4 0,2 0,8
Σ=9,3 кВт
Коефіцієнт беремо у Гайовому:
k1=0,5; k2=1; k3=0,8; cosφ=0,65
 9,3кВт 
Р заг.  1,1   0,5   1  2,75кВт  0,8  1,019кВт   10,7 кВт;
 0,65 
Р заг.  l 10,7 кВт  12 м
S   0,05 м 2
Визначаємо переріз дроту Cт  U 50  50
 Приймаємо діаметр дроту по ДСТУ 4809:2007: d=2мм2

4.1 Вимоги безпеки в організації будівництва

і виконання робіт
До початку будівельно-монтажних робіт кожний об'єкт повинен бути
забезпечений проектною документацією з організації будівництва і виконання
робіт.
Без такої документації будівельно-монтажні роботи проводити
неприпустимо.
Проектні рішення з техніки безпеки повинні бути конкретними і відповідати
реальним умовам роботи. В спеціальному розділі проекту проведення робіт
(ППР) повинні бути відображені особливо важливі вимоги правил охорони праці і
заходи щодо забезпечення їх виконання.
Ці заходи повинні містити технічні рішення і основні організаційні заходи
щодо забезпечення безпечного проведення робіт і санітарно-гігієнічного
обслуговування працюючих.
У ППР повинно бути визначено:
1. Місця розміщення тимчасової огорожі, установки кранів, розташування
ліній електропередач, доріг, проходів, санітарно-побутових приміщень.
2. Місця складування будівельних конструкцій і матеріалів.
3. Межі небезпечних зон.
4. Перехідні пішохідні містки і мости для руху автотранспорту через
траншеї.
5. Схеми електропостачання і освітлення будівельного майданчика і робочих
місць, із зазначенням типів світильників і місця їх установки.
6. Технологічна послідовність виконання робіт із зазначенням кількості
робітників, їх спеціальності, необхідних засобів захисту.
7. Підмостки й інші засоби підмощування, вантажопідйомні майданчики із
зазначенням навантажень, що допускаються на них, способів їх кріплення.
8. Безпечні проходи до робочих місць і способи підйому на поверхи будівель,
що зводяться.
 9. Безпечна послідовність вантажопідйомних операцій.
10. Розміри небезпечної зони для руху будівельних машин і транспортних
засобів у межах призми обвалення укосів і виїмок.
11. Крутизна укосів виїмок глибиною більше 5 м.
12. Конструкція кріплення вертикальних стінок котлованів і траншей
глибиною більше 3 м.
13. Способи ущільнення ґрунту поблизу будівельних конструкцій.
14. Перелік особливо небезпечних робіт, на виконання яких робітникам
необхідно видавати письмовий наряд-допуск.
15. Послідовність розбирання ковзного опалублення.
16. Організація робочих місць монтажників будівельних конструкцій.
17. Розташування і зони дії монтажних механізмів
18. Методи і пристосування для безпечної роботи монтажників:
послідовність технологічних операцій при монтажі будівельних конструкцій;
місця і способи тимчасового кріплення елементів, які монтуються;
послідовність установки, закріплення і стропування збірних конструкцій;
технологія демонтажу конструкцій;
машини і механізми для переміщення будівельних матеріалів, конструкцій і
вантажно-захватні пристосування до них;
схеми стропування вантажів, які переміщуються краном;
протипожежні заходи і засоби пожежогасіння;
типи санітарно-побутових приміщень із зазначенням їх складу, кількості та
місць установки;
заходи безпеки при роботі з токсичними речовинами;
заходи щодо зниження виробничого шуму, вібрації та ін.
Для попередження небезпеки падіння з висоти працюючих у ППР повинно
бути передбачено скорочення обсягів операцій верхолазів.
Для попередження небезпеки падіння з висоти виробів і матеріалів при
переміщенні їх кранами повинно бути передбачено:
1) тара для переміщення штучних і сипучих матеріалів;
2) вантажозахватні пристосування;
3) способи стропування;
 4) пристосування для стійкого зберігання елементів конструкцій (піраміди,
касети);
5) способи видалення відходів і будівельного сміття;
6) необхідність використання захисних перекриттів або козирків при
виконанні робіт по одній вертикалі.

4.3. ОСНОВНІ ВИМОГИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ВИКОНАННІ

ОКРЕМИХ ВИДІВ ОПОРЯДЖУВАЛЬНИХ РОБІТ
Приготування розчинів. Закриті приміщення, у яких виконуються роботи з
пилоподібними в’язкими (цемент, вапно, гіпс і т.ін.), а також місця встановлення
машин для роздрібнювання, розмелювання і просіювання матеріалів, що йдуть
для розчинів, повинні бути обладнаними вентиляцією або пристроями, що
попереджають розпилювання матеріалів.
При виконанні робіт з меленим негашеним вапном можуть допускатися до
роботи робітники, які одержали спеціальний інструктаж і пройшли спеціальний
медичний огляд (який повинен повторюватися кожні шість місяців).
Роботи з приготування взимку розчинів з хімічними добавками повинні
виконуватися з дотриманням вказівок, що є спеціальними для кожної хімічної
добавки із вживанням застережних заходів проти опіків, а також проти ушкодження
очей робітників.
Управління механізмами, нориями, живильниками і т.ін. на установках для
перероблення вапна-кипілки, вапна-пушонки, цементу та інших пилоподібних
матеріалів повинне бути винесеним в приміщення, що є недоступним для пилу.
Сховища ямного типу для гасіння вапна (тіста) повинні бути огородженими
або закритими.
Вивантаження вапняного тіста зі сховищ ямного типу повинне виконуватися
механізованим способом без спускання робітників у ями.
Склярські роботи. До самостійної роботи з виконання склярських робіт
допускаються тільки особи, які пройшли навчання, здали іспити кваліфікаційній
комісії і одержали відповідний розряд. Крім спеціального навчання, кожний, хто
приступає до роботи незалежно від виробничого стажу, повинен одержати
увідний інструктаж з безпечних методів робіт безпосередньо на робочому місці.
 Повторення інструктажу э обов’язковим при кожному переведенні на іншу
роботу або об’єкт.
Крім того, склярі повинні протягом 3-х місяців пройти навчання з техніки
безпеки за 6-10-годинною програмою і одержати відповідне посвідчення.
Робоче місце і підходи до нього повинні бути добре освітленими і не
захаращеними. Їх варто постійно утримувати в чистоті. Осколки скла необхідно
збирати в шухляди і видаляти з робочого місця.
Особи, які страждають запамороченням, припадками та іншими подібними
хворобами, не повинні працювати зі сходів і риштувань.
Виконання робіт на висоті більшій 3 м без спеціального огородження можливе
тільки із запобіжним поясом. Користуватися запобіжним поясом, на якому немає
бирки із вказівкою дати випробовування, забороняється.
Інструменти, що застосовуються для склярських робіт, повинні бути добре
закріпленими на ручках. Ручка молотка повинна розширюватися до кінця для
забезпечення міцної хватки. Дерев’яні косинці і лінійки для склярських робіт
повинні бути гладенькими, рівними, з ручкою посередині.
Леза ножів для накладання киту повинні бути тупими і чистими, без слідів
корозії.
При роботі з електрифікованими інструментами слід переконатися в їх
справності, надійності з’єднання і увімкнення їх в електричну мережу, а також у
справності заземлення. Струмопровідний провід не повинен утворювати петлі і
перекручуватися. Його слід захищати від ушкоджень підвішуванням або
прикриттям.
Переносити скло потрібно збоку від нього. Нести скло, тримаючи його перед
собою, а також у горизонтальному положенні забороняється. При перенесенні
скла його беруть однією рукою (обов’язково в рукавицях) знизу, а іншою – зверху.
Під час роботи в жарку погоду на дахах або у жарких цехах може наступити
перегрівання організму (сонячний удар).
При сонячному ударі з’являється сильний головний біль, запаморочення, шум
у вухах, нудота і навіть може наступити непритомність. Температура
підвищується до 38°С і вище. Сприяти перегріванню тіла може товстий щільний
одяг, що не пропускає випаровувань і тепла, що виділяється тілом. Тому при
роботі на сонці потрібно одягати світлий, легкий одяг і світлий головний убір з
великими полями або козирком. У перші дні роботи на сонці, поки організм не
акліматизувався, необхідно робити часті, але короткі перерви в роботі.
Для забезпечення охорони праці необхідно виконувати такі правила:
– для навантаження і розвантаження скла в ящиках і контейнерах дозволяється
застосовувати тільки стандартні стропи відповідної вантажопідйомності.
Стропи повинні піддаватися періодичному огляду не рідше одного разу на 10
днів. Результати огляду повинні наноситися в журнал обліку і огляду строп;
– забороняється зберігати скло не в інвентарних пірамідах, притуляти ящики і
контейнери зі склом до випадкових опор; – забороняється розкроювання скла у
вертикальному положенні (у ящиках); – перенесення скла і піднімання його до
місця встановлення слід виконувати в спеціальних “конвертах”; при підніманні
скла підйомником “конверт” повинен бути закріпленим до огородження
вантажної площадки; – риштування, з яких виконується засклення, повинні
щодня перевірятися майстром; роботи з риштування можна виконувати тільки з
дозволу майстра; – забороняється виконувати розкроювання скла при від’ємній
температурі; перед розкроюванням скло встановлюють у теплому приміщенні і
тільки після повного відігрівання розкроюють; – місця, де виконуються склярські
роботи, повинні бути огородженими; на
огородженнях повинен бути напис, що забороняє вхід у небезпечну зону; –
забороняється спирати приставні драбини на встановлені листи скла; – вакуум-
присоси, що застосовуються при заскленні, повинні мати паспорт заводу-
виготовлювача з вказівкою строку їх придатності.
При перших ознаках теплового удару потерпілого варто перенести в тінь,
розстебнути комір і пояс, покласти холодний компрес на чоло. У випадку
непритомності обличчя і груди потерпілого потрібно збризнути водою і дати
понюхати нашатирного спирту. Після надання першої допомоги потерпілого
потрібно негайно направити до лікаря. Про будь-який нещасний випадок
необхідно негайно довести до відома майстра.
Взимку склярські роботи дозволяється виконувати тільки в утеплених і
опалювальних приміщеннях. Виконувати зовнішні склярські роботи при
від’ємній температурі допускається тільки в тих випадках, коли неможливо зняти і
перенести віконні рами.
Адміністрація і майстер зобов’язані виконувати постійний нагляд за
виконанням робіт, використанням будівельних механізмів, машин,
електрифікованих та інших інструментів з точки зору безпеки; боротися з
причинами виробничого травматизму; зміцнювати виробничу дисципліну,
забезпечувати неухильне виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії
і трудового законодавства; у строк і якісно виконувати розпорядження і вказівки
технічної, санітарної і пожежної інспекцій.
Усі виробничі травми, що викликали втрату працездатності більше ніж на
один робочий день, підлягають розслідуванню і реєстрації. Майстер або
виконавець робіт, який довідався про нещасний випадок, повинен негайно
сповістити про це керівника або головного інженера будівельного управління,
директора підприємства, голову будь-кому або завкому, а потім, разом зі старшим
інженером (інженером) з техніки безпеки і громадським інспектором протягом 24
годин розслідувати причини, що призвели до нещасного випадку, і скласти акт.
При нещасному випадку із смертельним наслідком необхідно припинити роботу до
початку розслідування, а також заборонити змінювати розташування устаткування,
риштування, інструментів до одержання дозволу від комісії, що виконує
розслідування.
На всіх ділянках будівництва, де це потрібно за умовами роботи, у машин і
механізмів, на проїздах та в інших небезпечних місцях повинні бути вивішеними
плакати, попереджувальні написи та інструкції з техніки безпеки.
Адміністрація будівництва зобов’язана забезпечувати робітників спецодягом і
спецвзуттям відповідних розмірів, а також засобами індивідуального захисту у
відповідності до діючих норм.
Індивідуальні засоби захисту перед видаванням повинні бути перевіреними, а
робітники проінструктованими про порядок користування ними.
Керівники робіт (майстри, виконавці робіт) не повинні допускати до роботи
осіб, що не мають відповідного спецодягу, спецвзуття і засобів індивідуального
захисту.
 Штукатурні роботи. Штукатурні роботи дозволяється починати після закінчення
в необхідному обсязі всіх попередніх загальнобудівельних робіт, а також
організаційних підготовчих заходів, позамайданчикових і внутрішньомайданчикових
підготовчих робіт.
Для дотримання правильної технології та організації штукатурних робіт
загально-будівельні організації (ділянки) повинні своєчасно передавати під
опорядження фронт робіт, що відповідає вимогам необхідної будівельної
готовності будівлі в цілому або його окремих частин у відповідності до проекту
виконання опоряджувальних робіт. Передавання об’єкта під опоряджувальні
(штукатурні) роботи оформляють актом здавання-прийняття об’єкта або його
частини, у якому відображена готовність будівельного майданчика і будівлі (див.
розділ 2).
Штукатурні роботи в будівлях допускаються тільки після строків, що
виключають можливість ушкодження штукатурки внаслідок осідання
конструкцій (див. “Якість продукції”).
Штукатурні роботи в залежності від методів організації будівництва, об’єктів і
строків виконання робіт виконують бригадами або ланками різного кількісного і
кваліфікаційного складу.
Несприятливими факторами при виконанні штукатурних робіт можуть бути
забруднення повітря робочим цементним, гіпсовим та іншим пилом,
незадовільний мікроклімат на робочих місцях через контакт із вологим
середовищем, роботи в неопалюваних приміщеннях, протяги.
Основними причинами виробничого травматизму при штукатурних роботах
можуть бути: падіння працюючих із різних риштувань або столиків (роботи на
висоті понад 1 м від підлоги учням заборонені), сковзання по залишках
розбризканого по підлозі розчину, опіки при використанні розчинів із негашеним
вапном, ураження електричним струмом, удари вантажем, що падає, і т.ін.
При штукатурних роботах не можна ставати на випадкові предмети (радіатори
опалення, бочки, ящики і т.ін.). Забороняється застосовувати для просушування
приміщення різного типу відкриті жаровні. При експлуатації електрокалориферів
слід дотримуватись правил налагоджування і експлуатації електричних
установок. Учням заборонено обслуговувати установки, які застосовуються для
просушування приміщень.
Усі учні, які навчаються штукатурних робіт, повинні бути забезпеченими
спецодягом, спецвзуттям, каскою відповідно до встановлених норм. При роботі в
осінньо-зимовий період спецодяг часто буває вологим, тому необхідно
передбачити можливість його просушування.
Заборонено використовувати в розчинах для декоративних кольорових
штукатурок шкідливі для здоров’я пігменти: свинцевий сурик, свинцевий крон,
мідні і миш’якові фарби і т.ін. Перед оштукатурюванням збірних перегородок
необхідно перевірити міцність їх установлення. Не можна виконувати штукатурні
роботи всередині приміщень, якщо в них немає чорних підлог або суцільного
тимчасового настилу. Закриті приміщення необхідно вентилювати.
Штукатури, які виконують набризкування розчину вручну, повинні працювати
в окулярах.
Учням заборонено працювати з розчинонасосом; забороняється перегинати
живильні шланги, затягувати сальники, розбирати механізми, не впевнившись у
тому, що тиск упав до нуля.
Переносні струмоприймачі (інструменти, машини, світильники і т.ін.), які
застосовують при виконанні штукатурних робіт, повинні працювати при напрузі не
більшій 42 В. Всю електропроводку на висоту до 2 м від підлоги вкладають у
гумові трубки, що захищені від механічних пошкоджень дерев’яним коробом.
Електросвітильники з напругою, яка є у звичайній мережі, дозволяється
встановлювати в місцях, що не доступні для тих, хто працює. При штукатурних
роботах, що виконуються на відкритому повітрі і в особливо небезпечних
приміщеннях, напруга повинна бути 12 В.
Для дотримання пожежної безпеки при експлуатації не можна користуватись
електронагрівальними приладами без вогнетривких підставок, а також залишати
їх без нагляду на тривалий час увімкненими в мережу; застосовувати для
опалення приміщень саморобні електропечі; залишати під напругою електричні
кабелі і проводи з неізольованими кінцями.
Облицювальні роботи. Основні джерела небезпеки при облицювальних
роботах – пилоподібні в’яжучі речовини, полімерні мастики і пасти. Для
безпечного виконання облицювальних робіт потрібно мати захисні окуляри і
респіратори.
Облицювальниками можуть працювати особи, не молодші 18 років, які
пройшли спеціальний інструктаж на робочому місці.
Облицювальні роботи слід виконувати з інвентарних риштувань, колисок, що
встановлені на міцну жорстку основу і надійно закріплені. Застосовувати драбини
можна лише для виконання дрібних робіт. Не можна перевантажувати
риштування. Їх стан перевіряють перед початком кожної зміни. Всі пошкодження
і несправності, що виявлені, усувають негайно.
Забороняється скидати матеріали і інструменти з риштувань та колисок.
Матеріали для облицювальних робіт слід подавати на робоче місце
механізованим способом. Облицювальні деталі масою понад 50 кг транспортують і
встановлюють у проектне положення із застосуванням вантажопідйомних
механізмів та пристроїв.
Механізми, пристрої та інструменти повинні бути справними. До роботи з
механізмами і механізованими інструментами допускають лише тих робітників,
які пройшли спеціальну підготовку.
При нанесенні розчину і опорядженні облицювальних матеріалів за допомогою
механізмів (піскоструминних апаратів) робітники-сплавлювачі повинні бути
забезпеченими скафандрами або шоломами, а підсобні робітники – захисними
окулярами і спецодягом.
Заборонено обдувати одяг на собі стисненим повітрям від компресора.
Готувати маси, які виділяють пари, що шкідливі для здоров’я, слід на
відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях. Робітники, які
виконують вказану роботу, повинні бути забезпеченими респіраторами і
гумовими рукавицями.
У приміщеннях, де виконується робота, необхідно забезпечити надійну вентиляцію.
При кам’яній кладці з облицюванням будівель дотримуються правил техніки
безпеки, що передбачені для кам’яних робіт.
При виконанні облицювальних робіт із риштувань на різних рівнях
робітникам не можна розміщуватись на одній вертикалі один під одним.
 При облицюванні поверхонь керамічними плитками найбільшу небезпеку для
робітника становлять: підколювання, підрізування, свердління плиток, робота з
розчинами та мастиками.
Облицювальник, який вкладає плитку, повинен працювати в гумових
рукавицях для того, щоб захистити шкіру рук від роз’їдання розчином.
Сортування плитки та інші підсобні роботи виконують у щільних рукавицях,
рубання і підтесування плитки – у захисних окулярах із склом, яке не б’ється.
Підтесування і рубання плиток виконувати на колінах заборонено.
При роботі з кислотою необхідно одягати гумові рукавиці і захисні окуляри.
Приміщення, де протирають щойно застелену підлогу розчином соляної кислоти,
необхідно провітрювати.
При роботі в затемнених приміщеннях (санвузлах, сходових клітках)
тимчасове освітлення повинне мати напругу не вищу 42 В.
Після закінчення роботи слід привести в порядок робоче місце, очистити
інструменти, прибрати будівельне сміття, в тому числі тару і упаковку від плиток.
Дотримання цих вимог запобігає випадкам травматизму.
З різних видів облицювальних робіт учням старших класів дозволяється виконувати
облицювання поверхонь стін і підлоги керамічною плиткою. Головною умовою
безпеки при цих видах робіт є їх правильна організація, утримання інструменту у
справному стані, навчання школярів охороні праці, контроль вчителів за виконанням
вимог безпеки.
Найбільшу небезпеку становлять: ураження учнів осколками плиток при
підколюванні, підрізанні і свердлінні їх; утворення пилу при приготуванні
розчину і підготуванні поверхонь, шкідливі пари і гази при роботі з розчинами,
мастиками та клеями. Тому виконувати ці роботи їм не рекомендується.
Роботу з облицювальною плиткою слід виконувати тільки справним
інструментом. Для оброблення країв глазурованої і метлахської плитки
застосовують спеціальні різці з твердих сплавів. Учні повинні бути
забезпеченими спецодягом, захисними окулярами і рукавицями. У випадку, коли
роботу виконують сидячи або на колінах, учням видають для обов’язкового
користування під час роботи спеціальні мати або наколінники із матеріалу з
низькою теплопровідністю. Окуляри повинні бути із склом, яке не б’ється,
оскільки при обрізуванні керамічних плиток відлітають шматки кераміки. При
використанні мастик і клеїв слід користуватись лише тими, які мають технічні
паспорти. Застосовувати для розігрівання мастик відкритий вогонь
забороняється, їх розігрівають на водяній бані.
Для полегшення умов праці при облицювальних роботах рекомендується
використовувати різні інвентарні пристосування і транспортні візки (столик-ящик
для розчину і плиток, столики-риштування, візки для транспортування розчину,
мастики та плиток у межах поверху). Приміщення, де обробляють облицювальні
матеріали, повинне мати примусову вентиляцію.
Після закінчення роботи робоче місце потрібно прибрати, інструмент
очистити від розчину і пилу, спецодяг зняти і повісити у відведеному для нього
місці.
Ліпні роботи. Перед початком роботи на висоті щодня потрібно обов’язково
оглянути робоче місце, перевірити міцність риштування, забрати все зайве, що
заважає роботі, перевірити і виправити при необхідності інструмент, особливо
ударний молотки, кулачки, зубила, скарпелі і т.ін. Ручки інструмента повинні
бути гладенько обробленими, на їх поверхні не допускаються вибоїни і відколи.
При пробиванні отворів у стінах або цементних ліпних виробах необхідно
використовувати захисні окуляри і рукавиці. Таких самих правил потрібно
дотримуватись і при заготовлюванні арматури під час її рубання.
Після закінчення роботи необхідно забирати з риштувань всі інструменти або
ж укладати їх так, щоб попередити довільне падіння.
При роботі з електроінструментом для просвердлювання або пробивання
отворів потрібно вжити заходи електробезпеки. Електропроводка повинна мати
надійну ізоляцію, а самі проводи повинні бути підвішеними на висоті не меншій
2,5 м над робочим місцем, 3,5 м – над проходом.
При роботі в затемнених приміщеннях приходитися працювати з електричним
освітленням. Переносні лампи або світильники повинні застосовуватися тільки
заводського виготовлення. Напруга в мережі для переносних світильників
повинна бути не вищою 42 В, а в особливо небезпечних місцях – не вищою 12 В.
Ручні електричні малогабаритні машини (електродрилі, електропробійники і
т.ін.) при перенесенні або перерві в роботі потрібно обов’язково вимикати.
Рубильники повинні мати дверцята, що замикаються на замок. Залишати їх
відкритими категорично забороняється.
При виконанні ліпних робіт приходиться варити клей або формопласт, готувати
гарячі мастила і т.ін. Для цього використовують відкритий вогонь (багаття), печі,
що опалюються дровами або іншими видами палива, чи електронагрівальні
прилади.
Будь-які електронагрівальні прилади не можна залишати без нагляду. Після
закінчення роботи або в обідні перерви їх обов’язково вимикають. Біля кожної
тимчасово поставленої печі повинен знаходитися ящик з піском, бак з водою або
вогнегасник, користуватися яким повинні вміти всі, хто виконує ліпні роботи.
Електропроводка повинна бути виконана у відповідності до правил техніки
безпеки і протипожежної безпеки. Категорично забороняється користуватися
електропроводкою з несправною ізоляцією. Після закінчення роботи прилади
освітлення і нагрівання повинні бути вимкненими.
Дуже часто пожежі виникають від непогашених недопалків, тому нагадуємо,
що палити при виконанні ліпних робіт слід тільки в спеціально відведених
місцях. Кидати куди-небудь палаючі сірники забороняється, вони повинні бути
обов’яз-ково погашеними в воді або піску. Забороняється палити або
використовувати відкритий вогонь на відстані меншій 10 м від балонів з
ацетиленом та іншими пальними газами, а також від газопроводів, пересувних
ацетиленових апаратів.
Первинні засоби пожежогасіння (вогнегасники, азбестові і грубошерсті
полотна, ящики з піском, бочки з водою) повинні знаходитися на видному і
доступному місці. У випадку серйозного загоряння необхідно викликати пожежну
команду.
Робоче місце завжди повинне бути чистим. Роботи, що пов’язані з
пилоутворювальними матеріалами (гіпсом, крейдою, сухим піском і т.ін.), швидко
забруднюють приміщення, тому його необхідно періодично провітрювати.
На одязі і взутті, в яких працює ліпник, збирається багато пилу, тому після
кожного робочого дня їх потрібно вибити, вичистити і провітрити. Одяг не
повинен утруднювати рух при виконанні робіт.
 Після роботи обличчя, руки необхідно ретельно вимити теплою водою з
милом і насухо витерти рушником.
У приміщенні обов’язково повинна бути аптечка з йодом, перекисом водню,
бинтами, ватою. Кожне ушкодження шкіри рук потрібно негайно змазтити йодом
і накласти стерильну пов’язку. Усе це роблять чистими руками. При попаданні в
око потрібно негайно звернутися до лікаря.
Опоряджувально-монтажні роботи. Виконуючи опоряджувальні роботи із
використанням гіпсокартонних листів, необхідно дотримуватись вимог державних
будівельних норм (СНиП Ш-4-80), інструкції з техніки безпеки для оператора, що
працює з монтажно-поршневим пістолетом ПЦ 52-1, правил пожежної безпеки
при виконанні будівельно-монтажних робіт, а також відповідних нормативних
документів пожежного і санітарного нагляду.
Риштування та інші пристосування повинні бути інвентарними і виготовлятися за
типовими проектами. Їх дозволяється експлуатувати тільки після технічного огляду
комісією.
Категорично забороняється скидати будівельне сміття з поверхів. Його
необхідно спускати по закритих жолобах або у тарі за допомогою вертикального
транспорту (підйомників, ліфтів, кранів).
Обслуговувати технологічні комплекти засобів механізації повинні спеціально
навчені робітники, які мають відповідні посвідчення.
Ручні інструменти повинні бути міцними, надійними і зручними в роботі.
Використовувати їх слід тільки за призначенням. При застосуванні механізованих
інструментів необхідно керуватися вимогами, що викладені в паспорті та
інструкції з експлуатації заводу-виготовлювача.
Інструменти необхідно систематично і своєчасно перевіряти і ремонтувати.
Опоряджувальники-монтажники гіпсокартонних листів повинні бути
забезпеченими спецодягом і необхідними засобами індивідуального захисту у
відповідності до існуючих нормативів.
До роботи з монтажно-поршневим пістолетом ПЦ 52-1 допускаються особи не
молодші 20 років, які мають посвідчення оператора, пройшли інструктаж і мають
наряд-допуск на право виконання робіт з ним.
 Виконання робіт у приміщеннях, що межують з поверхнею, у яку виконується
забивання дюбелів, забороняється. Люди з цих приміщень повинні бути
вилученими, а приміщення – закритими.
Небезпечну зону, що виникає при кріпленні металевих напрямних дюбель-
цвяхами до підлоги і стелі за допомогою монтажно-поршневого пістолета ПЦ 52-
1 (у радіусі 10 м від місця пристрілювання і 5 м у глибину від поверхні
забивання), слід відгородити і позначити добре видимими попереджувальними
написами.
Оператору при роботі монтажно-поршневим пістолетом ПЦ 52-1
забороняється забивати дюбелі в ламкі і такі, що легко пробиваються, будівельні
конструкції, а також у великофракційні бетонні конструкції і залишати пістолет
без нагляду.
Щодня після закінчення роботи механізовані інструменти повинні бути
зданими особі, яка відповідальна за їх справність і збереження.
Суворо забороняється їсти в приміщеннях, де вкладаються мінераловатні
плити і безкаркасні перегородки.
Столярні і теслярські роботи. При розпилюванні деревини небезпечно
працювати на круглопиляльних верстатах з ручною подачею тому, що робітник
постійно працює з матеріалом, що подається. На верстатах може статися зворотне
викидання пиломатеріалу, який подається, тому робітник повинен завжди бути
збоку від напрямку подавання матеріалу.
Пиляльний диск огороджують, а позаду пилки встановлюють
розклинювальний ніж. На захисному засобі або перед ним повинен бути
змонтованим противикидальний пристрій у вигляді гальмівних кігтів, секторів
тощо.
Починаючи роботу на верстаті, спочатку перевіряють кріплення пилки, рушійних
пристроїв, надійність дії захисних засобів, пускові пристрої і заземлення.
Пиломатеріал, що обробляється, подають рівномірно, без поштовхів, так, щоб
частота обертання пилки не знижувалась. Не можна пиляти матеріал, товщина
якого перевищує висоту пиляльного диска над столом.
На фугувальних верстатах для запобігання попаданню руки робітника до
ножового вала, його робочу частину закривають автоматично діючим захисним
пристроєм. Знизу ножовий вал огороджують стружкоприймальником, що з’єднаний
з пневматичним транспортом. Огородження верстата блокується з пусковою
апаратурою і гальмом, тобто коли пристрій відводиться на ножовий вал, верстат
відразу ж вимикається.
На рейсмусових верстатах для безпечної роботи ножовий вал спереду і зверху
закривають металевим кожухом. Перед подавальними вальцями влаштовують
противикидальний пристрій із зубчастих секторів. Подавальні вальці, у тому
числі рифлені, не повинні мати тріщин, вибоїн, спрацьованих поверхонь і т.ін. До
початку роботи перевіряють справність захисних пристроїв, відчутність
тремтіння станини (вібрації), міцність кріплення ножів, наявність заземлення
станини і т.ін.
Фрезерні верстати з ручним подаванням найнебезпечніші в роботі. Для того,
щоб запобігти зворотному вимітанню матеріалу, застосовують пристрої з
пружинами, роликами і т.ін. Неробоча частина фрези, ножової головки повинна
мати нерухоме огородження у вигляді кожуха, а робоча частина головки, фрези –
нерухоме огородження, яке відкривається на розмір матеріалу, що обробляється.
Фрезерувати деталі проти шару, особливо по кривій, не можна.
На свердлильних верстатах матеріал, що обробляється, міцно закріплюють для
того, щоб не пошкодити рук. Патрони для кріплення свердел не повинні мати
деталей, які виступають. При свердлінні за розмічанням свердло повинне бути
точно спрямованим до місця свердління.
Техніка безпеки на будівництві. Дерев’яні конструкції, як правило,
виготовляють на підприємствах будівельної індустрії, але часто на будівельних
майданчиках виникає необхідність виконувати ряд операцій з використанням
ручного і механізованого інструмента. Тому дуже важливим для безпечної роботи
є правильна організація робочих місць. Робоче місце столяра обладнується
верстатом з необхідним інструментом і пристроями.
Верстат повинен бути міцно закріпленим на робочому місці, а інструмент
розміщують так, щоб ним легко і зручно було користуватися. Пиломатеріали,
заготовки розміщують поблизу верстата для того, щоб робітник не витрачав
значних зусиль і рухів на їх доставлення до місця роботи.
 Значну увагу приділяють правильному використанню механізованого
інструмента. Ручки ручного інструмента (молотків, пилок, стамесок і т.ін.) мають
бути старанно і добре закріпленими, а їх поверхня повинна бути гладенькою, без
вибоїн і сколів.
Вантажі переносять на носилках по рівній місцевості на відстань, не більшу 50 м.
Не можна переносити їх по сходах або драбинах. На місцях завантаження і
розвантаження лісоматеріалів повинні бути пристрої, які запобігають розсуванню
лісоматеріалів.
Техніка безпеки і організація робочих місць під час монтажу столярних
виробів. Дерев’яні конструкції у проектне положення піднімають стропами,
прикріплюючи їх до конструкції, а потім підвішуючи до гака піднімального
механізму.

4.4. Безпечна експлуатація будівельного оснащення

Експлуатація риштувань.
Риштування - тимчасові допоміжні пристрої, які служать для розміщення
робітників, матеріалів і інструменту при проведенні будівельно-монтажних робіт.
В будівництві застосовуються риштування:
стоячі;
підвісні;
пересувні баштові;
випускні.
Всі основні елементи риштувань повинні бути розраховані на міцність, а
риштування в цілому на стійкість.
Настили риштувань повинні бути виготовлені із сухої деревини хвойних або
листяних порід. Дошки повинні бути завтовшки не менше 50 мм із зазором між
дошками не більше 5мм. При розташуванні настилу на висоті 1,3 м і більше
необхідне улаштування огорож і бортових елементів.
Ширина настилу риштувань залежить від виду виконуваних з них робіт:
малярні - не менше 1 м;
штукатурні - не менше 1,5 м;
цегляна кладка - не менше 2 м.
 Всі будівельні риштування поділяються на інвентарні та неінвентарні.
Інвентарними називаються риштування із металу або дерева збірно-
розбірного типу багаторазового використання і виготовлені за типовими
проектами.
Неінвентарні риштування можна застосовувати тільки у виняткових
випадках з дозволу головного інженера будівельно-монтажної організації, причому
при висоті більше 4 м їх слід споруджувати тільки за затвердженим в
установленому порядку проектом.
Експлуатація драбин, сходнів.
Сходні повинні виготовлятися із щільно збитих щитів шириною 0,6-1,5 м
залежно від призначення і виду виконуваних робіт. По всій довжині на сходні
через кожні 30-40 см набиваються поперечні планки перетином 3х4 см. Ухил
сходнів не повинен перевищувати 60о або мати відношення 1: 3. Завантаження
будівельних матеріалів на сходні не допускається. Щоб уникнути зсуву сходні
повинні надійно закріплюватися на опорах.
Приставні драбини без робочих майданчиків допускається використовувати
тільки для переходу між окремими ярусами будівлі, яка зводиться і для виконання
робіт, які не вимагають від виконавця упору в горизонтальному напрямку.
Приставні драбини повинні бути обладнані нековзними опорами і ставитися в
робоче положення під кутом 70-75о до

горизонтальної площини

Об’єктний кошторис
 Об'єктні кошторисні розрахунки (кошториси) складаються на будівництво

кожного окремого будинку і споруди та визначають загальний розмір всіх

витрат, пов'язаних зі зведенням даного об'єкта. Об'єктні кошториси складаються
на основі локальних кошторисних розрахунків (кошторисів) на окремі види робіт
та витрат по будівлях, спорудах і загальномайданчикових роботах. Узгоджені з
підрядними будівельними організаціями кошторисні розрахунки (кошториси), що
входять в об'єктні кошториси, є підставою для визначення кошторисної вартості
товарної будівельної продукції.
Об'єктні кошториси враховують вартість усіх видів будівельних і монтажних робіт,
витрати на обладнання, прилади та інвентар.

З метою визначення повної кошторисної вартості об'єкта, необхідної для розрахунків

за виконані роботи між замовником і підрядником на поточному рівні цін, в кінці
об'єктного кошторису до вартості будівельних і монтажних робіт додатково
включаються такі кошти на покриття лімітованих витрат:

- на подорожчання робіт, виконаних в зимовий час, і інші подібні витрати, які

включаються до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт;

-інші роботи і витрати, які визначаються у відсотках від вартості кожного виду робіт,
витрат або від підсумку будівельно-монтажних робіт по всіх локальних кошторисів;

- резерв коштів на непередбачені роботи і витрати, передбачений в зведеному

кошторисному розрахунку вартості будівництва, для відшкодування витрат
підрядника, розмір яких визначається за окремим погодженням між замовником і
підрядником.

Якщо вартість об'єкта може бути визначена за одним локальним кошторисом, то

об'єктний кошторис не складається. У цьому випадку роль об'єктного кошторису
виконує локальний кошторис, в кінці якої вказуються кошти на покриття лімітованих
витрат в тому ж порядку, що і для об'єктних кошторисів. При збігу понять об'єкта і
будівництва до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва
включаються також дані з локальних кошторисів.

В об'єктному кошторисному розрахунку в підсумку наводяться показники одиничної

вартості на 1 м3 обсягу, 1 м2 площі будівель і споруд, 1 м довжини мереж тощо
За підсумком об'єктного кошторисного розрахунку (кошторису) у довідковому
порядку зазначаються суми, які є підсумком зворотних сум, визначених в усіх
відносяться до цього об'єкту локальних кошторисних розрахунках (кошторисах).

Об'єктні кошториси, складені за робочими кресленнями, узгоджені з підрядною

будівельною організацією і затверджені замовником, є основою для розрахунків за
виконані роботи. Тому від якості об'єктних кошторисів в значній мірі залежить
правильність визначення ціни будівельної продукції, а отже, і результати виробничо-
господарської діяльності підрядних організацій.

Техніко-економічні показники до кошторису

Найменування показників Одиниця
Кількість
вимірювання
1 2 3
Загальна тривалість реконструкції,
міс. 4
в тому числі:
міс. 1
- тривалість підготовчого періоду

Всього по зведеному кошторисному розрахунку,

тис. грн. 34833,871
в тому числі:
тис. грн. 27584,102
- будівельно-монтажні роботи
тис. грн. 1444,124
- інші витрати
тис. грн. 5805,645
- податок на додану вартість
тис. люд. г. 130,894
- кошторисні трудовитрати будівництва
тис. грн. 1647,790
- кошторисна заробітна плата будівництва

Максимальна чисельність працюючих,

чол. 91
в тому числі:
чол. 76
- робітників
Трудомісткість реконструкції тис. чол. дн. 16,976

Зведений кошторисний розрахунок вартості

будівництва

Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва підприємств, будівель,

споруд або їх пускових комплексів – це кошторисний документ, що визначає повну
кошторисну вартість будівництва всіх об'єктів, передбачених Проектом або Робочим
проектом, включаючи кошторисну вартість будівельних і монтажних робіт, витрати на
придбання устаткування, меблів і інвентарю, а також інші витрати.
Зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва розробляється у складі
Проекту або Робочого проекту за формою, приведеною в додатках (зразкова
номенклатура).

У зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва включається окремими

рядками підсумки прямих витрат і загальновиробничих витрат по всіх об'єктних
кошторисах (об'єктним кошторисним розрахункам) і кошторисних розрахунках на
окремі види витрат.

Позиції Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва повинні мати

посилання на номери вказаних кошторисних документів.

Кошторисна вартість кожного об'єкту, передбаченого проектом (робочим проектом),

розподіляється по графах, що визначають вартість: «будівельних робіт», «монтажних
робіт», «устаткування, меблів і інвентарю», «інших витрат», «загальну кошторисну
вартість».

У зведених кошторисних розрахунках вартості виробничого і невиробничого

будівництва розподіляється по наступних розділах:

Розділ 1. Підготовка території будівництва

Розділ 2. Основні об'єкти будівництва

Розділ 3. Об'єкти підсобного і обслуговуючого призначення

Розділ 4. Об'єкти енергетичного господарства

Розділ 5. Об'єкти транспортного господарства і зв'язку

Розділ 6. Зовнішні мережі і споруди водопостачання, каналізації, теплопостачання і

газопостачання

Розділ 7. Впорядкування і озеленення території

Розділ 8. Тимчасові будівлі і споруди

Розділ 9. Інші роботи і витрати

Розділ 10. Утримання служби замовника і авторський нагляд

Розділ 11. Підготовка експлуатаційних кадрів

Розділ 12. Проектні і дослідницькі роботи

В розділ 1. «Підготовка території будівництва» включаються кошти на роботи і

витрати, які пов'язані з відведенням і освоєнням забудовуваної території.

В розділ 2. «Основні об'єкти будівництва» включається кошторисна вартість будівель,

споруд і видів робіт основного призначення.

В розділ 3. «Об'єкти підсобного і обслуговуючого призначення» включається

кошторисна вартість об'єктів підсобного і обслуговуючого призначення: для
промислового будівництва – будівлі ремонтно-будівельних майстерень,
заводоуправлінь, естакади, галереї, складські приміщення і т.п.; для житлово-
цивільного будівництва – господарські корпуси, прохідні, теплиці в лікарняних і
наукових городках, сміттєзбірники і т.п., а також вартість будівель і споруд соціальної
сфери, призначених для об’єктів виробничого призначення (окремо розташовані
поліклініки, їдальні, магазини, об'єкти побутового обслуговування населення, інші
об'єкти), розташовані в межах території, відведеної на будівництво підприємств.

У розділах 4 – 7 включаються об'єкти, перелік яких відповідає назвам розділів.

В розділ 8 «Тимчасові будівлі і споруди» і споруди в графи 4, 5 і 8 включаються кошти

на зведення і демонтування титульних тимчасових будівель і споруд, необхідних для
забезпечення виробничих потреб будівництв, а також для розміщення і
обслуговування працівників будівництва.

У розділ 9 «Інші роботи і витрати» включаються кошти на покриття витрат замовника

і підрядних будівельно-монтажних організацій, а також на окремі види робіт, які не
враховані в кошторисних нормативах. Вказані кошти визначаються в цілому по
будівництву. Зразковий перелік цих витрат приведений в додатках до вказівок.

У розділ 10 «Утримання служби замовника і авторський нагляд» в графи 7 і 8

включаються кошти в поточному рівні цін, призначені на:

• утримання служби замовника (включаючи витрати на технічний нагляд);

• проведення авторського нагляду проектними організаціями.

У цей же розділ (у графи 7 і 8) включаються кошти на проведення геодезичних
спостережень за переміщенням і деформаціями будівель і споруд, витрати замовника,
пов'язані з проведенням тендерів і введенням об'єктів в експлуатацію.

Витрати, які пов'язані з проведенням тендерів, визначає замовник. Розмір цих витрат,
як правило, не перевищує 0,8 % від загальної кошторисної вартості будівництва.

У розділ 11 «Підготовка експлуатаційних кадрів» включаються (у графи 7 і 8) кошти

на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що знов будуються.

У розділ 12 «Проектні і дослідницькі роботи» включається (у графи 7 і 8) кошторисна

вартість проектно-дослідницьких робіт, кошторисна вартість комплексної державної
експертизи проектно-кошторисної документації, кошторисні витрати, пов'язані з
випробуванням паль.

У зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва після підсумку розділів 1 –

12 включаються:

• кошторисний прибуток;

• кошти на покриття адміністративних витрат будівельно-монтажних

організацій;

• кошти на покриття риски всіх учасників будівництва;

• кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами;

• податки, збори (обов'язкові платежі), встановлені чинним законодавством і не

враховані попередніми складовими вартості будівництва.

• У складі зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва приводяться

(у графах 4-8) наступні підсумки:

• по кожному розділу (за наявності в розділах витрат – по кожному розділу і по

графах);

• сумарні по розділах 1-7, 1-8, 1-9, 1-12;

• "Разом" по розділах 1-12 з урахуванням кошторисного прибутку, коштів на

покриття адміністративних витрат будівельно-монтажної організації, коштів на
 покриття риски всіх учасників будівництва, коштів на покриття додаткових
витрат, пов'язаних з інфляційними процесами;

• "Всього" за зведеним кошторисним розрахунком.

За підсумком зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва .