Бронзова відрубана рука – символ комунікації британців

за часів залізного віку

На сьогодні палеолінгвістам вдалося розшифрувати лише одне слово –
“доля/вдача”.
Символ “відрубаної руки” з листової бронзи, зроблений 2100 років
тому, містить напис, який, ймовірно, відноситься до божества “доброї
долі” (Наукове співтовариство Аранзаді).
Нові археологічні дослідження можуть допомогти з'ясувати, якою мовою
розмовляли доісторичні британці та інші західноєвропейці задовго до появи
нових мов.
Археологи в Іспанії розкопали стародавній напис, який може дати уявлення
про те, якою могла бути ця доісторична мова.
Напис, який, як видається, був написаний ранньою формою найдавнішої
збереженої мови Західної Європи, баскської, відкриває можливість з'ясувати
потенційний мовний статус не лише стародавньої Іспанії, але й інших частин
доісторичної Західної Європи - включаючи Британію та Ірландію. Адже
генетичні дослідження останнього десятиліття вказують на те, що південна
та атлантична Європа (включаючи Іспанію та Британію) були колонізовані
одночасно неолітичними мігрантами з Близького Сходу.
Археологічні дані свідчать, що вони увійшли до Греції близько 6800 року
до н.е., досягли Італії, Іспанії та західної Франції приблизно у 6000, 5600 та
4800 роках до н.е. відповідно - і прибули до Британії та Ірландії у період між
4300 та 4100 роками до н.е.
Нещодавно знайдений археологами стародавній напис баскською мовою
став першим в історії і по-особливому важливим, адже деякі палеолінгвісти
вважають, що багато мігрантів з Близького Сходу, які колонізували
Середземномор'я та Атлантичну Європу в ранньому неоліті, скоріш за все,
розмовляли спорідненими баскськими мовами.
Палеолінгвістичні дані з інших регіонів Європи свідчать про те, що ці мови
та інші неолітичні лінгвістичні системи були занесені мігрантами не лише до
Іспанії, але й, ймовірно, до Сардинії та Франції, а також, можливо, на
Сицилію, Італійський півострів та в інші регіони.
Генетичні дані свідчать, що той самий неолітичний міграційний рух з
Близького Сходу, який колонізував південну Європу, потім рушив на північ
уздовж Атлантичного узбережжя і, зрештою, дібрався через море до Британії
та Ірландії.
 Тому цілком ймовірно, що ранньонеолітичні народи Британії та Ірландії
розмовляли мертвими мовами, якими послуговувалися за часів раннього
неоліту на півдні Європи та в Атлантичній Франції.
На сьогодні з усієї ранньонеолітичної групи мов представлена лише
баскська. І нещодавно знайдений напис, розкопаний на півночі Іспанії, є
єдиним відомим прикладом тексту, написаного давньою баскською мовою -
ймовірно, тою, якою послуговувалися наші предки.
Напис складається з 40 літер без пробілів (ймовірно, утворюючи
щонайменше шість слів). Хоча він був написаний близько 100 років до н.е.
(тобто, в кінці залізного віку), він може допомогти палеолінгвістам зрозуміти
зв'язок між ранньою баскською мовою і мертвою (потенційно спорідненою з
баскською) мовою в Іспанії, яка називається іберійською.
На відміну від більшості збережених західноєвропейських мов (окрім
баскської та саамської), як іберійська, так і рання баскська були
неіндоєвропейськими мовами. Розуміння зв'язку між ранньобаскською та
іберійською мовами може також допомогти прояснити інші давні (нині
мертві) доіндоєвропейські мови Західної Європи, такі як палеосардинська,
палеокорсиканська, аквітанська (південно-західна Франція) і, можливо,
етруська та сіканська (центральна Сицилія).
На сьогодні все, що відомо про ці мови - це лише кілька географічних назв
та назв річок.
“Розуміння взаємозв'язку між баскською та іберійською мовами може
стати ключем, який дозволить нам почати відтворювати лінгвістичну
каптину більшої частини неолітичної Європи”, - говорить один з провідних
палеолінгвістів Іспанії, професор Хоакін Горрочатегі з Університету Basque
Country.
Напис, знайдений на півночі Іспанії, був розкопаний на території великого
доісторичного поселення, втягнутого у військовий конфлікт під час римської
окупації Іспанії. Напис зберігся лише тому, що був похований під завалами
будівлі, зруйнованої під час нападу римлян.
Сам напис був зроблений на символічній бронзовій руці з листової сталі.
Подібно до традиційних символів руки, що досі використовуються на
Близькому Сході, в Північній Африці та єврейському світі, це, схоже, був
свого роду талісман на удачу. Схоже, він був прикріплений до зовнішньої
сторони вхідних дверей одного з будинків у поселенні залізного віку.
Наразі палеолінгвістам вдалося визначити приблизне значення лише
одного слова - переважно “доля/вдача”.
 Розташування цього конкретного слова в написі дозволяє припустити, що
це цілком може бути ім'я божества удачі - наприклад, кельтського бога
Суцеллоса, або давньогрецької богині Тихе, або римської богині Фортуни.
Але символ руки також міг бути пов'язаний з відомою регіональною
традицією залізного віку відрубувати руки мертвим ворогам і потенційно
використовувати їх як талісмани удачі або перемоги.
Поселення знаходилося на вершині гори (на висоті близько тисячі метрів)
всього за п'ять миль від сучасного баскського міста Памплона. Воно було
добре укріпленим, політично важливим і, ймовірно, мало населення близько
500 осіб. Сьогодні гора називається Ірулегі (баскською “три скелі”) - і
справді, стародавнє поселення на її вершині було б додатково захищене
скелями з трьох боків.
Тому можна припустити, що Ірулегі (або подібна давня версія цього опису)
була назвою поселення ще в залізному віці.
Розкопками Ірулегі керував Маттін Айестаран з Баскської дослідницької
організації, Наукового співтовариства Аранзаді та Університету Basque
Country.
Наукова стаття про бронзову руку та напис на ній публікується сьогодні, у
вівторок, у британському археологічному журналі “Antiquity”.