Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

//////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

В. І. Горевий, А. М. Куліш, В. Д. Чернадчук

ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕС
Практикум
Навчальний посібник

Третє видання, виправлене і доповнене

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Суми
Сумський державний університет
2013

1
УДК 67.9(4Укр)404я73
ББК 34.53-4я73
Г 67

Рецензенти:
М. І. Іншин – доктор юридичних наук, професор, начальник науково-
дослідницької лабораторії з розроблення законодавчих та інших
нормативно-правових актів Харківського національного університету
внутрішніх справ;
М. М. Бурбика – доктор юридичних наук, заступник прокурора
Сумської області, старший радник юстиції;
М. І. Логвиненко – кандидат юридичних наук, начальник
Територіального управління державної судової адміністрації Сумської
області

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний

посібник для вищих навчальних закладів
( лист № 1.4/18-2856.1 від 24.12.2008 р.)

Горевий В. І.
Г 67 Господарський процес. Практикум : навчальний посібник /
В. І. Горевий, А. М. Куліш, В. Д. Чернадчук. – 3-тє видання,
виправлене і доповнене. – Суми : Сумський державний
університет, 2013. – 308 с.
ISBN 978-966-657-453-7

Пропонований навчальний посібник є спробою систематизованого викладення

дисципліни «Господарський процес» як у теоретичному, так і практичному аспектах.
Навчальний посібник підготовлений авторами на базі чинного господарського
процесуального законодавства, праць учених-юристів і практиків, рекомендацій,
роз’яснень, листів і оглядів Президії Вищого Господарського Суду України.
Призначений для студентів вищих юридичних навчальних закладів,
викладачів, практичних працівників.

УДК 67.9(4Укр)404я73
ББК 34.53-4я73
© Горевий В. І., Куліш А. М.,
Чернадчук В. Д., 2013
© Сумський державний
ISBN 978-966-657-453-7 університет, 2013

2
 ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................8

Розділ 1. Вступ до господарськоого процесу................................10

1.1. Предмет і метод господарського процесу.................................10
1.2. Принципи господарського процесу...........................................13
1.3. Джерела господарського процесу..............................................25

Розділ 2. Досудове врегулювання господарських спорів..........32

2.1. Господарсько-правова відповідальність підприємств..............32
2.2. Досудове врегулювання господарських спорів........................36
2.3. Урегулювання розбіжностей, що виникають при
укладенні, зміні та розірванні господарських договорів................41
2.4. Претензії, що випливають із договору перевезення.................42

Розділ 3. Окремі питання господарського процесу....................53

3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам.........53
3.2. Учасники господарського процесу............................................59
3.3. Судові витрати.............................................................................68
3.4. Процесуальні строки...................................................................76

Розділ 4. Докази в господарському процесі.................................89

4.1. Поняття і види доказів................................................................89
4.2. Призначення і проведення судової експертизи........................94
4.3. Підстави звільнення від доказування........................................96
4.4. Належність доказів і допустимість засобів доказування.........97
4.5. Оцінка доказів..............................................................................98
4.6. Запобіжні заходи………………………………………………..99

Розділ 5. Позов у господарському процесі..................................107

5.1. Поняття позову та його елементи.............................................107
5.2. Форма і зміст позовної заяви.....................................................108
5.3. Порядок подання позовної заяви. Ціна позову.
Відзив на позовну заяву....................................................................110
5.4. Відмова у прийнятті та повернення позовної заяви................112
5.5. Об’єднання позовних вимог. Відмова від позову.

3
Зустрічний позов...............................................................................115
5.6. Забезпечення позову..................................................................120
Розділ 6. Вирішення господарських спорів................................129
6.1. Прийняття позовної заяви. Порушення провадження
у справі. Права представників суб’єктів господарювання............129
6.2. Відкладення розгляду справи. Зупинення
провадження у справі........................................................................134
6.3. Залишення позову без розгляду. Припинення
провадження у справі........................................................................136
6.4. Рішення господарського суду...................................................138
6.5. Ухвала суду та її зміст. Окрема ухвала....................................140

Розділ 7. Перегляд судових рішень в апеляційному

порядку..............................................................................................151
7.1. Право апеляційного оскарження. Подання
апеляційної скарги............................................................................151
7.2. Порядок розгляду апеляційної скарги. Постанова
апеляційної інстанції.........................................................................154

Розділ 8. Перегляд судових рішень в касаційному

порядку .............................................................................................162
8.1. Подання касаційної скарги........................................................162
8.2. Порядок розгляду касаційної скарги........................................164

Розділ 9. Перегляд рішення, ухвали, постанови

господарського суду за нововиявленими обставинами............170
9.1. Поняття нововиявлених обставин.............................................170
9.2. Порядок подання заяви (внесення подання) про
перегляд судового рішення..............................................................174

Розділ 10. Виконання рішення, ухвали, постанови

господарського суду........................................................................186
10.1. Загальна характеристика інституту виконання
судових рішень..................................................................................186
10.2. Наказ господарського суду і порядок його
виконання...........................................................................................190
10.3. Відповідальність за ухилення від виконання
рішення, ухвали, постанови господарського суду..........................194

4
10.4. Відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
Зупинення виконання судового рішення. Поворот виконання
рішення, постанови...........................................................................196

Розділ 11. Провадження у справах про банкрутство................205

11.1. Учасники провадження у справах про банкрутство..............205
11.2. Строки провадження в справах про банкрутство..................215
11.3. Порядок порушення провадження у справах про
банкрутство........................................................................................218
11.4. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника.......224

Додатки.............................................................................................240
Додаток А. Структурні підрозділи, посадові особи
відповідальні за ведення претензійної роботи................................241
Додаток Б. Журнал реєстрації претензій, які заявляються
підприємством...................................................................................242
Додаток В. Журнал реєстрації претензій, які заявляються
до підприємства.................................................................................243
Додаток Г. Журнал реєстрації позовних заяв, які
пред’являються підприємством.......................................................244
Додаток Д. Журнал реєстрації позовних заяв, які
пред’явлені до підприємства............................................................245
Додаток Е. Претензія щодо стягнення штрафу та збитків за
постачання немаркованої продукції, а також
продукції (товару) без тари або в неналежній
тарі (упаковці)....................................................................................246
Додаток Ж. Претензія про сплату вартості забракованої
продукції (товарів), штрафу і збитків..............................................247
Додаток И. Претензія про сплату неустойки за
недопоставку (прострочення поставки) продукції.........................249
Додаток К. Претензія щодо сплати вартості
продукції (товарів), якої не вистачає...............................................250
Додаток Л. Претензія про сплату штрафу за прострочення
повернення (неповернення) тари.....................................................251
Додаток М. Претензія про стягнення штрафу за поставку
некомплектної продукції, її вартості...............................................252
Додаток Н. Відповідь на претензію................................................254
Додаток П. Відповідь на претензію................................................254
Додаток Р. Супровідний лист до проекту договору......................255

5
Додаток С. Супровідний лист до проекту договору.....................256
Додаток Т. Протокол розбіжностей до договору...........................256
Додаток У. Протокол узгодження розбіжностей
за договором......................................................................................257
Додаток Ф. Угода про зміну договору...........................................257
Додаток Х. Угода про розірвання договору...................................258
Додаток Ц. Претензія до Управління залізниці та
постачальника у зв’язку з нестачею (пошкодженням,
псуванням, втратою) вантажу..........................................................260
Додаток Ш. Претензія до автотранспортного
підприємства про нестачу вантажу при централізованій
доставці .............................................................................................261
Додаток Щ. Позовна заява про стягнення неустойки за
недопоставку (прострочення поставки) продукції (товарів).........263
Додаток Ю. Позовна заява про стягнення вартості продукції
(товару), якої не вистачає.................................................................264
Додаток Я. Позовна заява про стягнення вартості
нестачі вантажу при перевезенні вантажів
автотранспортом................................................................................266
Додаток A. Позовна заява до вантажовідправника та
Управління залізниць про стягнення вартості вантажу,
якого не вистачає...............................................................................267
Додаток B. Позовна заява про стягнення штрафу та
збитків за поставку недоброякісної
продукції (товарів)............................................................................269
Додаток C. Позовна заява про стягнення штрафу за
прострочення повернення (неповернення) тари.............................271
Додаток D. Ухвала про порушення провадження у справі...........273
Додаток E. Відзив на позовну заяву...............................................274
Додаток F. Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви........275
Додаток G. Ухвала про повернення позовної заяви......................276
Додаток H. Ухвала про порушення провадження у справі...........277
Додаток J. Ухвала про порушення провадження у справі............278
Додаток K. Довіреність....................................................................280
Додаток L. Ухвала про продовження розгляду справи та
відкладення її розгляду.....................................................................281
Додаток M. Ухвала про відкладення розгляду справи..................283
Додаток N. Ухвала про відкладення розгляду справи...................284
Додаток P. Ухвала про відкладення розгляду справи...................286

6
Додаток Q. Рішення.........................................................................289
Додаток R. Рішення..........................................................................290
Додаток S. Наказ про примусове виконання рішення...................294
Додаток T. Ухвала про призначення справи до розгляду.............295
Додаток U. Постанова про залишення апеляційної
скарги без змін...................................................................................296
Додаток V. Ухвала Вищого господарського суду України...........302
Додаток W. Постанова Вищого господарського суду
України...............................................................................................303
Додаток X. Ухвала про порушення провадження у
справі про банкрутство.....................................................................304
Додаток Y. Ухвала про затвердження звіту ліквідатора і
ліквідаційного балансу.....................................................................306

7
 ВСТУП

Правова регламентація господарської діяльності має

спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно
обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.
Світовий досвід показує, що на саморегулівний механізм
ринку не можна покладатися, сам по собі він не може забезпечити
здорових суспільних відносин і не гарантує тривалої економічної
стабільності. Держава має всіляко підтримувати підприємництво,
особливо малий та середній бізнес, забезпечувати громадянське
порозуміння у справах справедливого розподілу прибутків,
використовуючи правові засоби, які посилюють мотиваційне
значення тих чи інших цілей господарської діяльності.
У процесі здійснення господарської діяльності між
суб’єктами господарювання виникають, функціонують і
припиняються різноманітні відносини. Здійснення господарської
діяльності може супроводжуватися виникненням конфліктів, що
призводить до суперечностей і господарських спорів. У багатьох
випадках ці спори розглядаються в господарських судах за
ініціативою однієї зі сторін договору шляхом подання позовної
заяви.
Господарський суд – одна з гілок судової влади, на яку
Конституцією України покладено здійснення правосуддя в
господарських відносинах. Здійснюючи судочинство в
господарських відносинах, господарські суди покликані не лише
розглядати справи у спорах із метою захисту прав та інтересів
учасників господарських правовідносин, що охороняються
законом, але й сприяти зміцненню законності в господарських
правовідносинах.
Навчальна дисципліна "Господарський процес" відіграє
важливу роль у підготовці фахівців за спеціальністю
"Правознавство".
Сприяти успішному засвоєнню теоретичних знань і
практичних навичок із цієї дисципліни покликаний пропонований
навчальний посібник. Його автори мали на меті розглянути
найбільш важливі питання господарського процесу і особливо
звернути увагу на практичну діяльність господарських судів та
працівників юридичних служб суб’єктів господарювання.

8
 Навчальний посібник містить матеріал в обсязі,
передбаченому програмою навчальної дисципліни, який викладено
у стислій, систематизованій і доступній для студентів формі.
У другому видані враховані зміни у чинному законодавстві ,
а також норми закону «Про судоустрій і статус суддів» та
«Судовий збір».
Навчальний посібник стане в нагоді не лише студентам
вищих навчальних закладів, але й практичним працівникам.
Навчальний посібник підготовлений авторським колективом
у складі: Горевого В. І., доцента кафедри права Сумського
державного університету (вступ, розділи 2, 5, 6, 9, 10),
Куліша А. М., д-ра. юрид. наук, професора , декана юридичного
факультету СумДУ (розділи 3, 4, 7), Чернадчука В. Д.,
д-ра. юрид. наук, професора кафедри цивільно-правових дисциплін
та банківського права Української академії банківської справи
Національного банку України (розділи 1, 8, 11).

9
 РОЗДІЛ 1

ВСТУП ДО ГОСПОДАРСЬКОГО
ПРОЦЕСУ

1.1. Предмет і метод господарського процесу

Господарський процес, як і будь-яка навчальна дисципліна,

характеризується двома основними ознаками – предметом
правового регулювання і методом правового регулювання.
Предмет і метод – це "обличчя" будь-якої галузі права,
навчальної дисципліни, оскільки предмет правового регулювання
відповідає на запитання, що саме, тобто яке коло суспільних
відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового
регулювання – на запитання, яким чином, на яких засадах
здійснюється таке регулювання.
З урахуванням чинного законодавства та праць учених,
розглянемо більш докладно предмет і метод правового
регулювання в межах господарського процесу.
До прийняття Господарського процесуального кодексу
України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України і
відповідно йшлося про арбітражний процес чи арбітражне
процесуальне право. Але з часу прийняття у 2001 році
Господарського процесуального кодексу України мова йде про
господарський процес, господарське судочинство або господарське
процесуальне право. Тому в навчальних закладах України, які
готують спеціалістів за спеціальністю "Правознавство",
навчальним планом передбачаються такі дисципліни, як
"Господарський процес", "Господарське судочинство" або
"Господарське процесуальне право".
Розкриваючи зміст поняття "господарський процес", слід
зауважити, що термін "процес" у перекладі з латини означає "хід,

10
рух вперед". Визначаючи поняття господарського процесу,
необхідно зазначити, по-перше, що це визначений нормами
господарського процесуального права постійний рух справи, який
виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними
Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це
встановлена нормами господарського процесу форма діяльності
господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи
порушених прав організацій та громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
Предметом господарського процесу є господарські та інші
спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для
них підвідомчості та підсудності.
Установлені нормами господарського процесу порядок
порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх
перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов
господарського суду називаються господарською процесуальною
формою. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона
забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності і
гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна
форма є інструментом, за допомогою якого досягається законність
у діяльності господарських судів1.
Господарська процесуальна форма є нормативно
встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні
такі ознаки:
- нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна
форма встановлюється законодавством, яке забезпечує єдність
нормативного регулювання господарського процесу і неможливість
регулювання зазначеної сфери підзаконними нормативно-
правовими актами;
- безперечність, що означає обов’язковість дотримання форм
реалізації процесуальних норм у діяльності учасників
господарського процесу;
- системність, яка відображає необхідність структурувати
господарський процесуальний регламент у єдине ціле;
- універсальність, яка відображає застосування господарської
процесуальної правової форми для вирішення різних справ,

1
Боровик С. С. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах
України / С. С. Боровик, В. В. Дунь, С. М. Мудрий. – К. : Оріяни, 2001. – С. 24-25.

11
підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної
диференціації.
Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК
України визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до
господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК), установлює коло
справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК), правила
підсудності справ у системі господарських судів України (ст. 13,
15, 16 ГПК), склад учасників господарського процесу (ст. 18–31
ГПК), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки (ст. 32–
43 ГПК) тощо.
Господарський процес – це порядок, який опосередковує
захист майнових прав і законних інтересів суб’єктів
господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми
господарського процесу. Господарський процес можна визначити і
як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які
здійснюють господарський суд та інші учасники господарського
судочинства у зв’язку з підготовкою до розгляду, розглядом і
вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою
якого є відновлення порушеного права суб’єкта господарювання
або учасника господарських відносин.
Господарський процес є послідовним рухом, який має кілька
стадій. Стадія господарського процесу – це сукупність
процесуальних дій у конкретній справі, об’єднаних однією
спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної
мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору, по суті,
перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до
виконання тощо.
Господарському процесу, як зазначає В. С. Щербина,
притаманні метод субординації (централізоване, імперативне
регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється
на владно-імперативних засадах) та метод координації
(децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому
регулювання визначається також знизу, на його хід і процес
впливає активність учасників суспільних відносин)1.
Іншим методом, як зазначає І. А. Балюк, визнають
імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке
сполучення зумовлене тим, що, з одного боку, господарський

1
Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика,
М. І.Тітов, В. С. Щербина та ін. – Х. : Консум, 2001. – Ч. 2. – С. 23–24.

12
процес є владною діяльністю господарського суду щодо
застосування норм матеріального і процесуального права, що
передбачає владні засади в механізмі господарського регулювання,
а з іншого – формою примусового здійснення суб’єктивних прав в
основному в тих галузях права, які базуються на рівності та
диспозитивності їх суб’єктів1.
Таким чином, господарський процес – це сукупність
правових норм, які регулюють досудовий порядок урегулювання
господарських спорів; порядок здійснення правосуддя в спорах,
що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських
договорів, при їх виконанні та на інших підставах, передбачених
чинним законодавством; регламентує порядок визнання
недійсними актів на умовах, зазначених у законодавстві; визначає
порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими,
притаманними йому методами.

1.2. Принципи господарського судочинства

Термін "принцип" у перекладі з латинської означає "основа,

база, засади". Принципи визначають основні засади права,
спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ
організації правосуддя, а також правового статусу учасників
судового процесу. Зміст принципів закріплюється у відповідних
правових нормах. З розвитком держави і права принципи
розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних
інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства. З огляду на це у
юридичній літературі принципи господарського судочинства
визначають як основні правила діяльності господарського суду,
основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і
відносини, що виникають у галузі судочинства.
Зміст цих принципів виражений й закріплений у Законі
України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарському
процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів
знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а
в кількох правових нормах, і найчастіше в процесуальних, які
характеризують зміст цього принципу. Тому для правильного
1
. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.-метод. посібник /
І. А. Балюк. – К. : КНЕУ, 2002. – С. 28.

13
розуміння змісту певного принципу потрібно проаналізувати всі
правові норми, у яких відображені основні положення
господарського судочинства1.
У законодавстві принцип виражає в загальній формі
об'єктивно обумовлену вимогу до учасників суспільних відносин,
яка служить засобом самообмеження державної влади й системи
управління з метою досягнення цілей правового регулювання.
Отже, виконання завдань господарського судочинства
залежить від правильного застосування господарським судом
норм матеріального й процесуального права.
Проблему принципів господарського судочинства відносять
до однієї з центральних, які досліджувалися наукою
господарського (раніше – арбітражного) процесу. У юридичній
літературі висловлюються різні думки щодо поняття, кількості,
класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу
як основних положень, що у своїй сукупності характеризують
найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його
основних інститутів2.
Під принципами господарського процесу розуміють
основні засади (загальні керівні положення), що визначають
характер організації господарського суду та його діяльності щодо
здійснення правосуддя в господарських відносинах 3.
Проте багато вчених під принципами господарського
процесу розуміють закріплені в законодавстві загальні керівні
положення про господарські суди, що відображають найбільш
важливі якісні особливості цієї процесуальної системи,
визначають сутність і призначення всіх її основних інститутів і
правил судового розгляду спорів 4.
За своєю юридичною природою принципи господарського
процесу є нормами права, які відрізняються від звичайних норм
більш загальним характером.

1
Боровик С. С. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах
України / С. С. Боровик, В. В. Дунь, С. М. Мудрий. – C. 33.
2
Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины : учебное пособие
/ С. В. Васильев. – Х. : Эспада. – 2001. – С. 23–40.
3
Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. – Ч. 2. – С. 26.
4
Гусакян Р. Е. Арбитражний процесс : учебное пособие / Р. Е. Гусакян,
В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 25.

14
 Принципи знаходять свій вияв і реалізацію у всій діяльності
господарських судів, на всіх етапах господарського процесу.
Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої
діяльності господарських судів. Тому дійсний зміст кожного з цих
принципів та їх значення можуть бути розкриті лише в
результаті аналізу відповідних норм законодавства про
господарські суди та практику їх застосування.
У той самий час правильне уявлення про сутність і зміст
кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому
допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил
господарського процесу та відповідно обґрунтованого
застосування їх на практиці.
Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного
господарського процесуального законодавства. Вони є
відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із
недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у
праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого
процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня
відповідна норма.
Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності:
вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку
господарського судочинства, служать критерієм оцінки
обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного
законодавства.
На нашу думку, заслуговує на увагу запропонований
В. Ф. Тараненко, поділ принципів залежно від об'єкта
регулювання на дві групи:
1) принципи, які визначають організацію та устрій
господарського суду (організаційні принципи);
2) принципи, які регулюють діяльність господарського суду
(функціональні принципи)1.
До організаційних принципів належать:
1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими
виключно Президентом України. Судді призначаються на посаду
Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції
впродовж тридцяти днів із дня отримання такого подання в порядку,
встановленому Законом України " Про судоустрій і статус суддів ".

1
Гусакян Р. Е. Арбітражний процес. – С. 27.

15
Перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом
України строком на п'ять років.
2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи.
Відповідно до ст. 4 – 6 ГПК України справи в місцевих
господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка
справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії
й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох
суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих
господарських судів здійснюється апеляційними господарськими
судами, а саме колегією у складі трьох суддів. Перегляд у
касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних
господарських судів здійснюється Вищим господарським судом
України – колегією суддів у складі трьох суддів або більшої
непарної їх кількості.
3. Принцип самостійності судів, незалежності
недоторканності суддів і підлягання їх тільки законові. Цей
принцип закріплений у ст. 129 Конституції України та в ст. 6,
47, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7
липня 2010 року.
Згідно зі ст. 6 зазначеного закону суди здійснюють
правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є
незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють
правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи
при цьому верховенство права. Звернення до суду громадян,
організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є
учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних
справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів
у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання,
зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово
або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи
впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою
відповідальність, установлену законом.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів
відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.
Відповідно до ст. 47 закону суддя у своїй діяльності щодо
здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного
впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі
Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом

16
верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення
правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність,
установлену законом.
Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті
справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків,
установлених законом.
Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу
його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана
невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участі судді
та вжити необхідних заходів для усунення загрози.
Незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, обрання,
притягнення до відповідальності та звільнення;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення судочинства, визначеним
процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7) окремим порядком фінансування та організаційного
забезпечення діяльності судів, установленим законом;
8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням
судді;
9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;
10) визначеними законом засобами забезпечення особистої
безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх
правового захисту;
11) правом судді на відставку.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування,
їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та
їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати
на неї.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених
Конституцією України гарантій незалежності судді.
Ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
передбачає недоторканність суддів. Суддя є недоторканним. Суддя
не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи
заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

17
 Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке
встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність,
повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.
Суддя не може бути підданий приводу чи примусово
доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише
Генеральним прокурором України або його заступником.
Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до
кримінальної відповідальності здійснюється Вищою
кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої
постанови Генерального прокурора України.
Проникнення в житло або інше володіння судді чи його
службове приміщення, особистий чи службовий транспорт,
проведення там огляду, обшуку чи вилучення, прослуховування
його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд,
вилучення його кореспонденції, речей і документів можуть
провадитися лише за судовим рішенням.
Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні
злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа
не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає
чи обіймав посаду судді.
За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та
в порядку, встановлених законом.
4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей
принцип закріплений у Конституції України, ст. 12 Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» та в ст. 3 ГПК України,
відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною
мовою. Судочинство і діловодство в судах України провадиться
державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у
судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують
державну мову в процесі судочинства та гарантують право
громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови
або мови, якою вони володіють.
У судах поряд із державною можуть використовуватися
регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України
"Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов
меншин" у порядку, встановленому процесуальним законом.
Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин

18
гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів
Державного бюджету України.
5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу.
Цей принцип закріплений у п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України і
в подальшому його розвинуто в ст. 11 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів ». Ніхто не може бути обмежений у
праві на отримання в суді усної або письмової інформації про
результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною
у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в
порядку, встановленому законом.
Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків,
установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу
та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть
використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в
залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також
транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за
вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених
процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового
процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому
процесуальним законом.
Відповідно до ст. 4 - 4 ГПК України розгляд справ у
господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це
суперечить вимогам про охорону державної, комерційної чи
банківської таємниці, або коли одна зі сторін обґрунтовано вимагає
конфіденційного розгляду справи і подає відповідне клопотання
до початку розгляду справи по суті. Наявність хоча б однієї з цих
ознак тягне за собою обмеження дії принципу гласності. Про
розгляд справи на закритому засіданні або про відхилення
клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес
фіксується технічними засобами й відображається у протоколі
судового засідання.
Проте, на думку В. С. Щербини, якщо щодо державної,
комерційної чи банківської таємниці, дотримання якої
забезпечується державою шляхом відповідного правового
регулювання, такі обмеження є цілком зрозумілими й
виправданими, то ще одна ознака – наявність обґрунтованих
заперечень однієї чи обох сторін – суперечить принципу гласності
і зводить нанівець його значення. Суб'єктивний характер,

19
невизначеність цього критерію ускладнюють його застосування
на практиці, тому від нього, на думку автора, варто було б
відмовитися1.
До функціональних принципів належать такі:
1. Принцип законності – є конституційним принципом,
оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи
державної влади (до яких належить і господарський суд)
зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в
спосіб, передбачений Конституцією й законами України. Принцип
законності як основну засаду судочинства встановлено також і в п. 1
ч. 3 ст. 129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої
специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя.
Завдання полягає в гарантуванні незалежності, недоторканності
суддів (ст. 126 Конституції України, ст. 47,48 Закону України «Про
судоустрій і статус суддів») і їх підкоренні тільки закону, а також
забезпеченні умов, виключаючи сторонній вплив на суддів.
Засобом правосуддя є принцип здійснення правосуддя в точній
відповідності до законів. Особливості дії принципу законності в
господарському судочинстві полягають передусім у зобов'язанні:
- розглядати всі спори, неухильно дотримуючись
господарько-процесуальних норм;
- вирішувати господарські спори та інші віднесені до
компетенції господарських судів питання в чіткій відповідності до
закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні
відносини. Причому господарський суд має право визнати
недійсним повністю або у відповідній частині договір, який
суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні
вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів
державного управління, який не відповідає чинному
законодавству.
Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те,
що рішення, постанови, ухвали господарського суду можуть
бути перевірені в апеляційному та касаційному порядку за
заявою сторони, за поданням прокурора, як це передбачено ГПК
України. Керуючись принципом законності, господарські суди
вивчають і узагальнюють господарську судову практику, вносять
пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Вищий
господарський суд України з метою забезпечення однакового
1
Там само. – С. 35.

20
вирішення спорів і жорсткого додержання законів дає керівні
роз’яснення.
2. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу.
Цей принцип закріплений у п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції
України, ст. 4 - 2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV
ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 установлює, що сторони
користуються рівними процесуальними правами). Останнє
положення означає, що закон установлює рівні можливості сторін
і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Реалізація
зазначеного принципу передбачає, що, по-перше, суд при
вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального
права щодо всіх учасників однаковою мірою, безвідносно до
того, між якими сторонами розглядається спір; по-друге,
правовий статус учасників господарського процесу визначається
лише процесуальними положеннями.
Будучи обумовленим демократизмом процесуальної форми,
принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і
законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на
іншу, обмеження будь-чиїх процесуальних прав. Це дозволяє сторонам
вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізовувати
надані їм законом права й виконувати покладені на них обов’язки.
3. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду
своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до цього принципу сторонам у господарському процесі
забезпечуються широкі можливості в обстоюванні зайнятих ними
в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти,
які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати
докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати
аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору,
знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу
свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі
доказів, їх перевірці, заявляти у зв’язку з цим різні клопотання,
ставити одне одному та іншим учасникам процесу запитання.
Цей принцип закріплений у п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції
України (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх
доказів та в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4 - 3
ГПК України. З метою забезпечення реалізації цього принципу

21
ч. 3 ст. 4 - 3 ГПК України передбачено, що господарський суд
створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі,
необхідні умови для встановлення фактичних обставин і
правильного застосування законодавства.
Зазначений принцип тісно пов'язаний з процесуальною
рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового
матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування
обставин справи. Засади змагальності передбачають:
- залежність дій суду від вимог позивача й заперечень
відповідача, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених
сторонами;
- можливість вільного використання засобів доказування;
- право кожної сторони доводити факти, які
обґрунтовують її вимоги та заперечення;
- можливість надання сторонами додаткових доказів на
пропозицію господарського суду.
Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського
процесу.
Однак, визначаючи закріплення цього принципу як
позитивне й прогресивне явище, слід відзначити непослідовність
законодавця у вирішенні цього питання, яку можна пояснити
недоліками законодавчої техніки. У класичному розумінні
принцип змагальності означає, що суд не повинен зі своєї ініціативи
збирати докази на користь тієї чи іншої сторони у разі, коли
доказів, наданих сторонами, недостатньо для вирішення спору, а
має розглядати справу за наявними доказами. Проте ст. 38 ГПК
України зобов'язує суд витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи й матеріали, необхідні
для вирішення спору. Очевидно, що витребування подібних доказів
є можливим лише за клопотанням сторін у випадках, коли
сторони з різних причин неспроможні подати ті чи інші докази.
Витребування доказів може мати місце за ініціативою сторін або
прокурора, але не з ініціативи господарського суду.
4. Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає
вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін.
Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України). Спрямованою на запобігання
можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного

22
ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за
якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає
відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь
у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що
викликають сумнів у його неупередженості (ч. 1 ст. 20 ГПК
України). На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові
інститути і норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов
за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному і
касаційному порядку; право господарського суду виходити за
межі заявлених вимог тощо.
5. Принцип диспозитивності. Цей принцип прямо не
закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському
процесі не викликає сумнівів і заперечень. Він полягає в
можливості для учасників господарського процесу і в першу чергу
сторін розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними
правами, активно впливати на процес із метою захисту своїх
прав і інтересів. Так, позивач має право до прийняття рішення у
справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір
позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір
позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або
частково чи не визнати його взагалі. Особливістю дії цього
принципу в господарському процесі є його певна обмеженість,
зумовлена тим, що господарські спори, які вирішуються
господарським судом, частково зачіпають не лише приватноправові, а
й публічно-правові інтереси. Тому господарський суд не приймає
відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання
позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або
порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ч. 6
ст. 22 ГПК України).
6. Принцип солідарності господарських інтересів сторін.
Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що
окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 3 ст. 5 цього Кодексу,
можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови
додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів
порядку їх досудового врегулювання.
7. Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал,
постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в ст. 13
Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Судове рішення,

23
яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем
України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими
до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними
і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території
України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових
рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання
на території України за умов, визначених законом, відповідно до
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
Невиконання судових рішень тягне за собою
відповідальність, установлену законом.
8. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує
діяльність господарського суду як судового органу, спроможного в
короткі, визначені Господарським процесуальним кодексом
України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів
господарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при
вирішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно
та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для
правильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у
господарській діяльності, які виявлені при розгляді справи.
Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та
взаємодії з іншими принципами він забезпечує правильне й
своєчасне вирішення господарським судом своїх завдань у
короткі строки при мінімальному витрачанні коштів як
господарського суду, так і учасників спору.
9. Принцип безперервності судового розгляду. Судове
засідання з кожної справи має відбуватися безперервно. До
закінчення розгляду розпочатої справи або до відкладення її розгляду
суд не повинен розглядати інші справи. Якщо у ході судового
розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд
справи, має бути розпочате нове засідання.
Безперервність у розгляді однієї судової справи має певне
значення для формування внутрішнього суддівського
переконання, забезпечує врахування судом усіх обставин справи
та цілісність вражень суду від матеріалів справи, зосереджує увагу
суддів тільки на одній справі та її обставинах.

24
 1.3. Джерела господарського процесуального права

Джерелами господарського процесу є нормативно-правові

акти, які містять правові норми, що регулюють процедуру
досудового врегулювання господарських спорів та процедуру
господарського судочинства.
Юридичною основою норм, яка безпосередньо регулює
організацію і порядок діяльності господарських судів, є
Конституція України, в якій закріплені принципові положення, що
мають основоположні значення для господарського судочинства.
Усі інші джерела господарського процесу класифікуються за
двома підставами – за юридичним значенням і за предметною
спрямованістю.
За юридичним значенням виокремлюють такі джерела:
закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету
Міністрів України, рішення органів державного управління та
інших органів.
Предметна спрямованість нормативних актів поділяє їх на
такі групи:
1) спеціалізовані акти (нормативні акти, які регулюють
господарське судочинство);
2) інші акти (нормативні акти, які регулюють відносини в
іншій сфері, але містять окремі норми, які зачіпають питання
господарського судочинства або визначають особливості розгляду
деяких категорій спорів)1.
У ст. 6 Конституції України закріплено принцип здійснення
державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову.
Ст. 8 Конституції проголошено, що Конституція має
найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого
закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду
відповідності Конституції, в усіх необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

1
Кройтор В. А. Джерела господарського процесуального права : довідковий
посібник / В. А. Кройтор. – Х. : Еспада, 2003. – С.3.

25
 Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також
на чинному законодавстві, яке не суперечить їй:
- якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність
додаткової регламентації її положень законом;
- якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в
дію Конституції, після цього суперечить їй;
- якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не
врегульовані, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або
Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить
Конституції України;
- якщо Укази Президента України, які внаслідок їх
нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами
при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції
України.
Постановою пленуму Верховного Суду України від 01
листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя" зазначено: якщо зі змісту конституційної
норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень
законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той
закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
У розділі VIІІ Конституції закріплені принципи організації
судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і
недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх
призначення та обрання, основні засади судочинства.
Основними нормативними актами, які регулюють
організацію, компетенцію та порядок діяльності господарських
судів, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та
Господарський процесуальний кодекс України.
Закон України " Про судоустрій і статус суддів " визначає
правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя
в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги
щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок
здійснення суддівського самоврядування, а також установлює
загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші
питання судоустрою.
Господарський процесуальний кодекс України містить
норми, які регламентують увесь господарський процес.
Як зазначає В. А. Кройтор, значення ГПК України полягає в
тому, що встановлений ним порядок вирішення спорів у сфері

26
підприємницької та іншої економічної діяльності гарантує
дотримання законності, рівності сторін, створює необхідні умови
для встановлення істини у кожному спорі, оперативного
відновлення порушених прав учасників економічних відносин.1
До джерел господарського процесу належить і Закон України
"Про Конституційний Суд України". Відповідно до ст. 22
зазначеного Закону рішення Конституційного Суду обов’язкові до
виконання на всій території України всіма державними органами,
органами місцевого самоврядування і регіонального управління,
установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими
особами, громадянами, їх об’єднаннями.
Діяльність господарського суду регулюється й деякими
нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства
України. Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України
"Поняття позовної давності", позовна давність – це строк, у межах
якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого
цивільного права або інтересу.
Відносини, пов’язані зі справлянням державного мита з
позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що
подаються до господарських судів, урегульовані Декретом
Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про
державне мито".
Деякі норми господарського процесу містяться в Законі
України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом". Норми цього Закону передбачають
особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними
стосовно норм ГПК України.
Законодавство, що регулює відносини, які виникають через
недобросовісну конкуренцію, обмеження та попередження
монополізму в господарській діяльності, регламентується главою 3
ГКУ, Законами України "Про Антимонопольний комітет України",
"Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про природні
монополії", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та ін.
Окремі норми зазначених вище законів є також спеціальними щодо
норм ГПК України.
Слід зауважити, що положення ст. 3 ГК України не
поширюються на відносини, у яких беруть участь суб’єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо
1
Там само. – С. 5.

27
результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо
інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на
обов’язковість якого надано Верховною Радою України1.
До джерел господарського процесу відносять і закони, які
містять окремі норми, що стосуються провадження у
господарських судах. Ними є Закони України "Про кооперацію",
"Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про
інвестиційну діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність",
"Про сільськогосподарську кооперацію", "Про фермерське
господарство" та ін.
Господарські суди України вирішують господарські спори на
підставі міжнародних договорів. Наприклад, Угоди про порядок
вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської
діяльності (укладена 20 березня 1992 р. у м. Києві, яка
ратифікована Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.). Ця
Угода чинна в межах СНД.
У ст. 4 ГПК зазначено, якщо в міжнародних договорах
України згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені
законодавством України, то застосовуються правила міжнародного
договору.
Господарський суд у випадках, передбачених законом або
міжнародними договорами, застосовує норми права інших держав.
У разі відсутності законодавства, що регулює спірні
відносини за участі іноземного суб’єкта господарської діяльності,
господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.
Важливе значення для розгляду господарських справ,
удосконалення правозастосовчої практики господарських судів
мають керівні роз’яснення Вищого Господарського Суду України,
який дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні
роз’яснення з питань застосування законодавства України щодо
вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз’яснення
можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони
надаються з метою запобігання в процесі розгляду господарських
спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню
правових норм щодо практики застосування положень окремих
законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська

1
Галянтич М. К. Господарське право України : підручник / М. К. Галянтич,
С. М. Грудницька, О. М. Міхатулін та ін. – К. : МАУП, 2005. – С. 118.

28
чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини,
захист права власності тощо.
Роз’яснення Вищого Господарського Суду не є офіційним
тлумаченням. Останнє – це сформульоване у спеціальному акті
роз’яснення змісту й мети правових норм, яке здійснюється
уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. І тому
офіційне тлумачення є загальнообов'язковою вказівкою щодо
правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до
ст. 147 Конституції України право офіційно тлумачити
Конституцію та закони України надане лише Конституційному
Суду України. Роз’яснення ж Вищого Господарського Суду
України можна віднести до нормативного тлумачення норм права,
яке має такі види:
- автентичне – зміст норми права роз’яснює той самий
орган, який її установив;
- легальне – загальнообов’язкове тлумачення змісту дає
орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на
це уповноважений чинним законодавством.

Запитання для самоконтролю

1. Чим об’єктивно підтверджується існування

господарського процесу?
2. Що є предметом господарського процесу?
3. Що являє собою метод господарського процесу?
4. На які групи класифікують принципи господарського
судочинства?
5. Що є стадією господарського процесу?
6. Які принципи господарського судочинства віднесені до
організаційних?
7. Які принципи господарського процесу належать до
функціональних?
8. Яке місце в системі джерел господарського процесу
займають роз’яснення Вищого Господарського Суду України?

29
 Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком опорно-логічні схеми:

а) організаційні принципи;
б) функціональні принципи.

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Конституція України // ВВР України. – 1996. – № 30. –

Ст. 141.
2. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР
України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
3. Закон України " Про судоустрій і статус суддів " // ВВР
України. – 2010. – № 41-42,43. – Ст. 529.
4. Закон України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкротом" // ВВР України. – 1992. –
№ 31. – Ст. 440.
5. Закон України "Про захист від недобросовісної
конкуренції "// ВВР України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
6. Господарський кодекс України // Голос України. – 2003. –
14 березня.

Навчальна література

1. Боровик С. С. Захист прав суб’єктів господарювання в

арбітражних судах України / С. С. Боровик, В. В. Дунь,
С. М. Мудрий. – К. : Оріяни, 2001. – 228 с.

30
 2. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины
: учебное пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2001. – 368 с.
3. Гусакян Р. Е. Арбитражный процесс : учебное пособие /
Р. Е. Гусакян, В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996.
4. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – 544 с.
5. Галянтич М. К. Господарське право України : підручник /
М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатулін та ін. – К. :
МАУП, 2005. – 424 с.
6. Кройтор В. А. Джерела господарського процесуального
права : довідковий посібник / В. А. Кройтор. – Х. : Еспада, 2003. –
264 с.
7. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін.– Х. : Консум, 2001.
– Ч. 2. – 432 с.
8. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України : наук. практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – Х. : Консум, 2003. – 320 с.
9. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
331 с.

31
 РОЗДІЛ 2

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ
ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

2.1. Господарсько-правова відповідальність підприємств

Більшість учасників господарських правовідносин

зацікавлена в правомірній поведінці – як власній, так і своїх
контрагентів. Це відповідає і моральним засадам суспільства, і
прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування
будь-якої юридичної (у т. ч. господарсько-правової)
відповідальності має для правопорушника негативні наслідки.
Проте відсутність правопорушень – це ідеальний, а не реальний
стан суспільного (у т. ч. економічного) життя. Причини різні:
- низька правосвідомість частини учасників господарського
життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок
захисту власних інтересів;
- наявність недоліків у чинному законодавстві (прогалин,
застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує
адекватного сучасного стану економічних відносин правового
регулювання;
- прийняття необґрунтованих нормативно-правових актів без
відповідного прогнозування результатів їх застосування та
збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних
учасників господарського життя;
- неправомірна поведінка (у т. ч. зловживання своїм
становищем) посадових осіб уповноважених державних органів
(податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого
самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені

32
застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його
межі;
- нестабільність господарського життя, особливо поява в
ньому непередбачуваних явищ, у т. ч. різкі зміни в правовому
регулюванні;
- безпечність, некомпетентність частини учасників
господарського життя, у результаті чого приймаються рішення
(зобов’язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на
невдачу;
- інші чинники1.
Відповідно до ст. 216 ГК України відповідальність за
правопорушення, здійснене у сфері господарювання, полягає в
застосуванні до правопорушників правового впливу (санкцій) на
підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими
законодавчими актами чи договором. Застосування господарських
санкцій має гарантувати захист прав і законних інтересів громадян,
підприємств і держави.
Господарсько-правовій відповідальності притаманні як
загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної
відповідальності), так і специфічні (видові) риси.
До родових ознак слід віднести:
- юридичну підставу – закон;
- фактичну підставу застосування господарсько-правової
відповідальності – правопорушення;
- зміст – негативні наслідки, яких зазнає порушник
(застосовуються до порушника);
- можливість застосування державного примусу для
покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.
Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в
господарських правовідносинах виявляються специфічно. Так,
юридичною підставою господарсько-правової відповідальності
може бути не лише закон (нормативно-правовий акт
уповноважених органів держави), але й укладений з дотриманням
вимог закону договір (ч. 1 ст. 216 ГК України), у якому
конкретизуються передбачені законом штрафні санкції (якщо закон
установлює межу – мінімальну чи максимальну – або не забороняє
сторонам самостійно визначати розмір чи різновид певних санкцій)

1
Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій / О. М. Вінник. – К. : Атіка,
2005. – С. 314.

33
або встановлюються не передбачені законом санкції за конкретні
порушення договірних зобов’язань (за відсутності відповідних
заборон у законі).
Правопорушення як фактична підстава юридичної
відповідальності в господарському праві також має свої
особливості. Відомо, що класичним складом правопорушення є
сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки;
негативних наслідків такої поведінки; причинного зв’язку між
протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків; вина
правопорушника. Проте в господарському праві наявність усіх
чотирьох елементів є необхідною для застосування, як правило,
однієї форми відповідальності – відшкодування збитків. У інших
випадках достатньо наявності лише протиправної поведінки, а в
разі застосування штрафних санкцій – ще й вини. Частиною 2
статті 218 ГК України закріплюється принцип презумпції вини:
учасник господарських відносин повинен нести відповідальність за
порушення встановлених законом або договором зобов’язань, якщо
не доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення
господарського правопорушення або належне виконання
договірних зобов’язань виявилося неможливим унаслідок дії
непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за
даних умов здійснення господарської діяльності).
Сама протиправна поведінка як основний елемент складу
господарського правопорушення може виражатися в конкретному
факті (нестача поставленої продукції) або в такому загальному
результаті господарської діяльності, що визначається законом як
негативний (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів
природокористування).
Господарсько-правова відповідальність, як і будь-яка інша
юридична відповідальність, забезпечується державним примусом.
Однак цей примус може виявлятися в різний спосіб: явно
(винесення господарським судом рішення про стягнення з
порушника договірних зобов’язань штрафних санкцій) та/або
приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію
неналежного асортименту; відмова від пролонгації договору на
новий термін з огляду на порушення іншою стороною договірних
зобов’язань впродовж строку дії договору).
Характерними ознаками господарсько-правової
відповідальності є:

34
 - сфера застосування – господарські правовідносини
(господарсько-майнові та/або господарсько-організаційні);
- юридична підстава – акти господарського законодавства та
господарські договори;
- фактичні підстави – господарське правопорушення, склад
якого залежить від виду господарсько-правової відповідальності;
- презумпція вини порушника та особливість визначення
вини (про що мова йтиме далі);
- суб’єктами господарсько-правової відповідальності є
учасники господарських правовідносин (суб’єкти господарювання,
суб’єкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та
учасники господарських організацій, власники майна суб’єктів
господарювання; контрагенти суб’єктів господарювання за
господарськими договорами);
- спрямованість господарсько-правової відповідальності
переважно на майно порушника й лише в окремих випадках – на
особу порушника (примусова реорганізація та примусова
ліквідація);
- змістом господарсько-правової відповідальності є заходи
впливу (санкції) – майнової (відшкодування збитків, штрафні
санкції, конфіскація) та/або організаційної (призупинення дії або
анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації,
примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що позначаються на
економічних інтересах порушника;
- порядок застосування – залежно від виду та форми
господарсько-правової відповідальності:
а) судовий або претензійно-позовний (ст. 222–223 ГК
України);
б) безпосередньо кредитором в оперативному порядку
(ст. 235–237 ГК України);
в) спеціальний – уповноваженими органами (ст. 238 ГК
України).
Господарсько-правова відповідальність – це майново-
організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на
економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі
вчинення ними господарського правопорушення.

35
 2.2. Досудове врегулювання господарських спорів

Основна мета досудового врегулювання господарських

спорів – усувати або попереджати негативний вплив на
виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом
застосування до них правових норм.
Відповідно до ст. 5 ГПК України сторони застосовують
заходи досудового врегулювання господарського спору за
домовленістю між собою. Це може бути передбачено цивільно-
правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно
обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спору
можливе також за умови волевиявлення кожного з учасників
правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо
такого врегулювання спору. Обрання певного засобу правового
захисту є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи
з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом
обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує
можливість реалізації права на судовий захист.
Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК
України, якщо інше не встановлено чинним на території України
законодавством, що регулює конкретний вид господарських
відносин.
Пред’являючи претензії, одне підприємство вказує іншому
на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають
його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно,
посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини
справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо
підприємство-контрагент задовольняє пред’явлену претензію, то
відпадає потреба передавати справу для розв’язання до судових
органів.
Претензійна робота на підприємстві спрямована на
вирішення завдань:
- відновлення порушених прав та захист законних інтересів
підприємства;
- виявлення причин та умов невиконання завдання і
зобов’язання, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок
майна, безгосподарності та інших порушень;
- попередження порушень державної, планової, договірної
дисципліни та чинного законодавства;

36
 - поліпшення економічних показників господарської
діяльності підприємства;
- відшкодування за рахунок винних осіб завданих
підприємству збитків.
Практика юридичних служб визначила загальні методи й
прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному
підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про
порядок організації та ведення претензійно-позовної роботи, де
визначався б підрозділ або посадова особа, що має підготувати
претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова
особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали,
необхідні для пред’явлення претензій або підготовки відповіді на
неї (додаток А ).
До функцій юридичної служби належать: контроль за
правильністю претензійної роботи; підготовка керівництву
пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі
підрозділів і посадових осіб.
На кожному підприємстві мають бути організовані належна
реєстрація та облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує
зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично
аналізувати стан справ на підприємстві: установлювати причини
пред’явлення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі
розробляти необхідні пропозиції та заходи щодо їх усунення. Як
правило, на підприємстві претензії та позови реєструють юридичні
служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В першому
журналі ведеться облік претензій і позовів, пред’явлених
підприємством, у другому – пред’явлених до підприємства
(додатки Б – Е).
Підприємства, що порушили майнові права та законні
інтереси інших підприємств, зобов’язані поновити їх, не чекаючи
пред’явлення претензії, якщо пред’явлення її передбачене
договором. Якщо пред’явлення претензії не передбачене
договором, сторона, права якої порушені, має право за їх захистом
звернутися безпосередньо до господарського суду, якщо інше не
передбачено законом.
Підприємства, права і законні інтереси яких порушені, з
метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих
прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.
У претензії зазначають:

37
 1) повне найменування і поштові реквізити заявника
претензії та підприємства, яким претензія пред’являється; дата
пред’явлення та номер претензії;
2) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію;
докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні
нормативні акти;
3) вимоги заявника;
4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
5) перелік документів, що додаються до претензії, а також
інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в
оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи,
які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із
зазначенням про це в претензії.
Претензія підписується повноважною особою підприємства,
організації або їх представником та надсилається адресатові
рекомендованим або цінним листом або вручається під розписку
(додатки Е–М).
Претензія розглядається в місячний строк, який
відраховується з дня одержання претензії, якщо інше не
передбачено договором.
У тих випадках, коли обов’язковими для обох сторін
правилами або договором передбачено право повторної перевірки
забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем,
претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів),
розглядаються впродовж двох місяців, якщо інше не передбачено
договором.
Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її
розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх
подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу
поштового обігу. При цьому хід строку розгляду претензії
зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення
строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений
строк не надійшли, претензія розглядається за наявними
документами.
Під час розгляду претензії підприємства та організації за
необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову

38
експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового
врегулювання спору.
Підприємства та організації, що одержали претензію,
зобов’язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.
Про результати розгляду претензії заявника повідомляється в
письмовій формі.
У відповіді на претензію зазначають:
1) повне найменування й поштові реквізити підприємства,
яке дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь;
дату й номер відповіді; дату й номер претензії, на яку дається
відповідь;
2) коли претензію визнано повністю або частково – визнану
суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї
суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не
підлягає грошовій оцінці;
3) коли претензію відхилено повністю або частково – мотиви
відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти й
документи, що обґрунтовують відхилення претензії;
4) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
Коли претензію відхилено повністю або частково, заявнику
мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із
претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують
відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.
Відповідь на претензію підписується уповноважною особою
підприємства, організації або їх представником та надсилається
рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку
(додатки Н, П).
Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано
платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у
платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.
Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків
у порядку, встановленому Національним банком України.
У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше
розглядаються претензії, що виникають через:
- порушення договорів поставки продукції (товарів),
сировини і матеріалів, устаткування і машин;
- порушення договору перевезення вантажів залізницею,
морським, річковим, повітряним та автомобільним транспортом;
- невиконання або неналежне виконання договору підряду;

39
 - порушення умов надання підприємством різних послуг;
- розірвання договорів оренди майна і землі.
Узагальнення й аналіз результатів розгляду судових справ,
вироблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є
одним із функціональних обов’язків юридичних служб.
Систематично юридична служба повинна аналізувати претензійну
роботу та узагальнювати її результати. Така робота має
плануватися. Узагальнення результатів дає змогу визначити та
здійснити заходи з усунення недоліків у господарській діяльності
підприємства. У загальному аналізі, де розкриваються невиробничі
витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з
відшкодування збитків шляхом отримання грошових сум за
пред’явленими претензіями. Поряд із цим юридична служба
поглиблено вивчає окремі категорії справ.
Особливу увагу на підприємстві слід приділяти категоріям
справ, що викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши й
узагальнивши претензійну та судову практику за окремими
категоріями справ або підбивши підсумки цієї роботи за певний
період, юридична служба подає матеріали з відповідними
висновками і пропозиціями керівництву підприємства.
Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується
обговорювати на засіданнях керівництва підприємства. При цьому
роботу з підготовки цих матеріалів слід виконувати разом із
працівниками відповідних служб і структурних підрозділів з метою
поглибленого вивчення причин спорів.
Порядок досудового врегулювання господарських спорів не
поширюється на спори:
- про визнання договорів недійсними;
- про визнання недійсними актів державних та інших органів,
підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і
порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та
організацій;
- про стягнення заборгованості за опротестованими
векселями;
- про стягнення штрафів Національним банком України з
банків та інших фінансово-кредитних установ;
- про звернення на заставлене майно.

40
 2.3. Урегулювання розбіжностей, що виникають при
укладенні, зміні та розірванні господарських договорів

Відповідно до ст. 10 ГПК України спори, що виникають при

укладенні господарських договорів, можуть бути подані на
вирішення господарського суду. У господарській діяльності
склалася певна практика щодо досудового врегулювання
розбіжностей, які виникають під час укладення певних категорій
господарських договорів.
Ініціатива укладення договору може виходити від будь-якої
зі сторін, яка готує проект договору і надсилає його контрагенту
супровідним листом (додатки Р, С). Іноді виникає ситуація, коли
умови, сформульовані однією стороною, не зовсім задовольняють
бажання й наміри іншої сторони, і тоді можуть виникнути
розбіжності, які розглядаються уповноваженими особами
підприємства чи організації. За наявності заперечень щодо умов
договору підприємство чи організація, які одержали проект
договору, складають протокол розбіжностей (додаток Т), про що
робиться запис у тексті договору, і надсилають другій стороні два
примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним
договором.
Підприємство чи організація, які одержали протокол
розбіжностей, повинні його розглянути й вжити заходів щодо
врегулювання розбіжностей з іншою стороною, внести до договору
всі прийняті розбіжності (додаток У), а ті розбіжності, що
залишилися неврегульованими, передати на розгляд
господарського суду. Якщо сторона, яка отримала протокол
розбіжностей, не погоджується з ними і не передає їх до
господарського суду, то договір вважається неукладеним.
При здійсненні господарської діяльності нерідко виникає
необхідність на тих чи інших підставах змінити або розірвати
достроково господарський договір. Відповідно до ст. 11 ГПК
України підприємство чи організація, які вважають за необхідне
змінити або розірвати договір, надсилають пропозиції про це
другій стороні за договором.
Підприємство, організація, які одержали пропозицію про
зміну чи розірвання договору (додатки Ф, Х), відповідають на неї
не пізніше ніж за 20 днів після одержання пропозиції. Якщо
підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи

41
розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у
встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,
заінтересована сторона має право передати спір на вирішення
господарського суду.
Слід погодитися з думкою М. І. Тітова, що на сьогодні не
можна визнати обґрунтованими підстави для відміни претензійного
порядку врегулювання господарських спорів. Добровільне
погашення боргів має стати обов’язковим процесом у діяльності
керівника як державного, так і приватного підприємства.
Збереження процедури досудового врегулювання господарських
спорів є додатковою гарантією невтручання державних органів у
господарську діяльність підприємств, а також реальною допомогою
в зростанні правосвідомості підприємців. Збереження досудового
врегулювання господарських спорів надалі ефективно допомогло б
підприємцям у встановленні надійних партнерських відносин, що,
безумовно, впливало б і на темпи переходу до ринкової економіки.
Не викликає жодного сумніву також і думка автора про те,
що тільки з поглибленням ринкових перетворень, суттєвим
зростанням правосвідомості підприємців, коли честь фірми для них
буде важливішою, ніж сумнівний прибуток, а також із появою
інших об’єктивних чинників може виникнути потреба в зміні
процесуальних відносин, зокрема, у введенні альтернативного
порядку досудового врегулювання деяких категорій господарських
спорів та розширенні переліку спорів, що можуть розглядатися
господарським судом без додержання сторонами обов’язкового
досудового врегулювання1 .

2.4. Претензії, що випливають із договору перевезення

Відповідно до ст. 925 ЦК до пред’явлення перевізникові

позову, що випливає із договору перевезення вантажу,
обов’язковим є пред’явлення йому претензії в порядку,
встановленому законом, транспортними кодексами (статутами)
(додатки Ц, Ш).
Це означає встановлення претензійного порядку
врегулювання спорів, що випливають із порушення перевізником
1
Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. – Ч. 2. –
С. 62.

42
договору перевезення. У разі недотримання цього порядку позови
відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду у судовому
порядку1.
Згідно з транспортним законодавством претензії можуть
пред’являтися впродовж шести місяців, а претензії щодо сплати
штрафів і премій – впродовж 45 днів. Перевізник зобов’язаний
розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про
задоволення або відхилення її впродовж трьох місяців, а щодо
претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів
транспорту за одним документом, – упродовж шести місяців і
претензії щодо сплати штрафу або премії – впродовж 45 днів.
Транспортні статути і кодекси передбачають імперативне
правило, відповідно до якого передача права на пред’явлення
претензії іншим юридичним особам або громадянам не
допускається, за винятком випадків передачі такого права
вантажовідправником одержувачу, вантажоодержувачем
вантажовідправнику, а також вантажовідправником і
вантажоодержувачем своїм вищим організаціям (ст. 133 Статуту
залізниць України, ст. 160, 163 Статуту автомобільного транспорту
Української РСР).
Спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють
перевезення на окремих видах транспорту, визначають момент
початку перебігу претензійних строків, а також особу, яка має
право пред’являти претензію до перевізника, і порядок
пред’явлення претензій.
Так, згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України право на
пред’явлення претензій і позовів до залізничного перевізника
мають: у разі втрати вантажу – відправник (за умови пред’явлення
вантажної квитанції і документів із відміткою станції про
неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і
вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження
вантажу – одержувач (за умови подання накладної, комерційного
акта і документа, що засвідчує кількість і вартість вантажу); у разі
прострочення доставки вантажу – одержувач (за умови подання
накладної).

1
Харитонов Є. О. Цивільне право України : підручник / Є. О. Харитонов,
Н. О. Саніахметова. – К. : Істина, 2005 – С. 609.

43
 У разі прострочення доставки вантажу право на
пред’явлення до залізниці претензій і позовів має зазначений у
накладній одержувач вантажу.
Згідно з ч. 2 ст. 925 ЦК позов до перевізника може бути
пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі
повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію
або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.
Це правило деталізоване в транспортних статутах і кодексах.
Зокрема ст. 136 Статуту залізниць України передбачає, що позови
до залізниць можуть бути пред’явлені лише або в разі повної чи
часткової її відмови задовольнити претензію, або в разі
неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк – у
двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня
закінчення строку, встановленого для відповіді.
До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу,
застосовується позовна давність в один рік з моменту, який
визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) – ч. 3
ст. 925 ЦК.
Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах,
пов’язаних із перевезеннями у закордонному сполученні,
встановлюються міжнародними договорами України,
транспортними кодексами (статутами).
Спори, що виникають з договору перевезення, у тому числі в
прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним із
відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським
судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом
і Правилами пред’явлення та розгляду претензій покладено розгляд
претензії. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії
пред’являються компетентним органам залізниць, перелік яких
наведений у додатку 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода
розуміє всі залізниці однієї держави. Додаток № 19 до Угоди
визначає таким компетентним органом в Україні Головне
комерційне управління Укрзалізниці. Водночас необхідно мати на
увазі, що наведений у п. 19 названого додатка перелік претензій,
які розглядаються цим компетентним органом, є невичерпним.
Отже, претензії та позови, що виникають з інших правових підстав,
ніж зазначені в згаданому п. 19 (зокрема, про стягнення в порядку
регресу на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування"
виплаченої страховиком суми відшкодування за договором

44
страхування вантажу в міжнародному перевезенні), мають
пред’являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до
органу, зазначеного в додатку 19 до Угоди.
Радою з питань залізничного транспорту держав – учасниць
Співдружності Незалежних Держав 26–27 травня 1994 р.
затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на
залізницях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав,
Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської
Республіки. Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-
претензійної роботи в разі, коли згідно з транспортними
документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є
структурна одиниця об’єднання (підприємства), яка не має статусу
юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись
об’єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого
права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає
наявності переуступного напису і в тих випадках, коли з
претензією до залізниці за дорученням об’єднання (підприємства)
звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою.
Такий підрозділ разом із документами, що обґрунтовують
претензію, повинен додати до претензії належним чином завірений
витяг із положення про структурний підрозділ, доручення або
нормативний акт об’єднання (підприємства), які свідчать про
надання підрозділові права на пред’явлення претензії до залізниці.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення господарсько-правової відповідальності

та розкрийте її родові ознаки.
2. Що є юридичною підставою правової відповідальності?
3. Чи передбачене в Господарському процесуальному
кодексі досудове врегулювання спору?
4. У яких випадках є необхідним дотримання досудового
врегулювання господарського спору?
5. Які вимоги ставлять до претензії?
6. Які вимоги ставлять до відповіді на претензію?
7. Які претензії можуть випливати із договору перевезення?
8. Строки для пред’явлення та розгляду претензій, що
випливають із договору перевезення.

45
 Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) суттєві умови договору поставки;
б) зміст претензії.

2. Вирішити завдання.
Завдання 1. Швейна фабрика згідно з договором поставки
зобов’язана була поставити універмагу "Дитячий світ" швейні
вироби. У договорі зазначалося, що зимовий асортимент товару має
бути відправлений не пізніше ніж 01 листопада. Проте фабрика
порушила умови договору і відправили універмагу швейні вироби
тільки 29 грудня. 28 лютого наступного року юрисконсульт, який
обслуговує універмаг, виявив, що жодних санкцій за порушення
умов договору до фабрики вжито не було, підрахував суму
неустойки за прострочення в доставці товару і в той самий день
відіслав фабриці претензію з пропозицією про перерахування суми
неустойки. Фабрика заперечувала проти висунення до неї вимог,
посилаючись на те, що універмаг пропустив строк на пред’явлення
претензії. Універмаг, вважаючи, що строк на заяву претензії не
порушений, оскільки рахував його з часу отримання поставленого з

46
простроченням товару, пред’явив позовну заяву до фабрики про
стягнення неустойки.
Як вирішить спір господарський суд? Обґрунтуйте рішення.

Завдання 2. Згідно з договором автотранспортного

перевезення продукція перевозилася в супроводі експедитора
вантажоотримувача.
Під час транспортування сталась аварія (автомашина
перевернулася), внаслідок якої частина вантажу була пошкоджена,
а інша розкрадена. Під час аварії експедитор, який супроводжував
вантаж, одержав травму і був відправлений з місця аварії в
лікарню. Заявлену вантажоотримувачем претензію про
відшкодування вартості пошкодженого і розкраденого вантажу
автотранспортне підприємство відхилило, зазначивши, що воно не
відповідає за зберігання вантажу, оскільки останній перевозився в
супроводі експедитора вантажоотримувача, а вина АТП в аварії не
доведена.
Вантажоотримувач пред’явив позовну заяву. Вирішіть
справу.

Завдання 3. ТОВ "Виноградар" 20 вересня 2010 р.

відвантажило на адресу Печерського оптово-роздрібного торгового
підприємства м. Києва два вагони винограду і вагон яблук. Вантаж
був завантажений товариством і ним же опломбований. Строк
доставки вантажу установлений – 2 дні, строк транспортабельності
– 4 дні. Вантаж прибув у м. Київ 23 вересня 2010 р. у
непошкоджених вагонах, але на вагоні з яблуками висіла пломба
станції "Роздільна" Одеської залізниці.
На прохання вантажоодержувача складений комерційний
акт, у якому, крім прострочення в доставці вантажу, зазначене
часткове псування винограду і нестача двох ящиків яблук. ОРТП
заявило претензію до управління залізниці про стягнення штрафу
за прострочення доставки вантажу, а також вартості зіпсованого та
такого вантажу, якого недостає. Залізниця претензію відхилила,
зазначивши у відповіді, що:
1. Прострочення в поставці вантажу виникло з вини станції,
яка затримала відправку вантажу на 1 добу, а тому й повинна нести
відповідальність.

47
 2. За псування вантажу залізниця не відповідає, оскільки
вантаж, хоча й прибув із порушенням строків поставки, але в
межах його транспортабельності, зазначеного ТОВ.
3. За втрату 2 ящиків яблук залізниця також не відповідає,
оскільки, по-перше, вантаж був відвантажений ТОВ, а, по-друге, за
масою втрата вантажу не перевищує встановлених норм природної
втрати.
ОРТП звернувся з позовною заявою до господарського суду.
Яке рішення має винести останній?

Завдання 4. Електротехнічний завод надіслав 10 липня

2010 р. будівельному концерну, розташованому в іншому місті,
листа з пропозицією придбати зайве обладнання, зазначивши його
найменування, кількість і ціну. Концерн отримав лист 14 липня,
прийняв пропозицію і сповістив про це завод 15 липня. Однак лист
з вини пошти затримався в дорозі і потрапив на завод лише 23
липня. Представник концерну приїхав на автомобілі за
обладнанням, але завод 22 липня передав його фабриці. Концерн
пред’явив позов у господарський суд про вилучення у фабрики
обладнання на тій підставі, що він придбав його раніше, а також
про стягнення завданих заводом збитків.
Покажіть на цьому прикладі стадії укладення договору. Яке
рішення має винести господарський суд? Яким вимогам має
відповідати оферта?

Задача 5. Виробниче об’єднання 13 травня 2010 р.

пред’явило позовну заяву про відшкодування вартості пряжі,
забракованої через наявність недоліків, і штраф за поставку
неякісної продукції.
Пряжа була отримана ВО 12 вересня 2010 р. Виробниче
об’єднання 10 грудня 2010 р. повідомило виготовлювача про
виявлені в процесі переробки пряжі приховані дефекти і просило
направити представника для складання акта. Не звертаючи уваги на
неодноразові телеграми, представник виготовлювача не з’явився,
тому покупець викликав представника державної інспекції з питань
якості текстильної сировини. В акті експертизи від 07 лютого
2011р. зазначені приховані дефекти.

48
 Господарський суд відмовив у позовній заяві, посилаючись
на те, що минув строк позовної давності, який, на його думку,
почав діяти з 03 жовтня 2010 р.
Чи правильно вирішив справу господарський суд?

Завдання 6. Холодильний комбінат звернувся з позовною

заявою до перевізника (управління залізниці) і постачальника
(м’ясокомбінату) про стягнення з відповідача вартості
недопоставленого м’яса на суму 800 грн. Вантаж прибув у
непошкодженому вагоні, але без пломби м’ясокомбінату. Під час
розвантаження виявилося, що вагон був завантажений до повної
місткості і нестача кількості вантажу не змогла б вміститися, м’ясо
(туші) порізів та інших пошкоджень не мало. Ці обставини були
підтверджені експедитором м’ясокомбінату і відображені в
комерційному акті.
Хто повинен у цьому випадку нести відповідальність за
нестачу вантажу?

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Господарський кодекс України // ВВР України. – 2003. –
№ 18, 19, 20, 21–22. – Ст. 144.
3. Закон України "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо досудового врегулювання
спорів" // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 5. – С.
8–10.
4. Закон України "Про транспорт" // ВВР України. – 1994. –
№ 51. – Ст. 446.
5. Закон України "Про автомобільний транспорт" // ВВР
України. – 2001. – № 22. – Ст. 105.
6. Закон України "Про залізничний транспорт" // ВВР
України. – 1996. – № 40.
7. Про практику застосування господарськими судами
законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної

49
власності: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду
України від 27.06.08 р. № 01-8/383/1.
8. Про практику Верховного Суду України у справах зі
спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оренду
землі: Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України
від 06.06.08 р. № 01-8/354.
9. Про деякі питання судової практики застосування Статуту
залізниць України, інших норм транспортного законодавства:
Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від
29.11.07 р. № 01-8/917.
10. Про практику застосування законодавства у розгляді
справ, що виникають з корпоративних відносин: Рекомендації
Вищого Господарського Суду України від 28.12.07 р. № 04-5/14.
11. Про внесення змін та доповнень до роз’яснення президії
Вищого Господарського Суду України від 29.05.02 р. № 04-5/601
"Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з
перевезення вантажів залізницею": Роз’яснення Вищого
Господарського Суду України від 29.09.08 р. № 04-5/225.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі за
конституційним зверненням Товариства з обмеженою
відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо
офіційного тлумачення положення частини другої статті 124
Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)
від 09.07.2002 р. № 1-2/2002.
13. Статут залізниць України // Офіційний вісник України. –
1998. – № 14. – С. 548.
14. Статут автомобільного транспорту УРСР.

Навчальна література

1. Бакалінська О. Актуальні проблеми захисту ділової

репутації суб’єктів господарювання у конкурентному праві
України // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 7. –
С. 8–11.
2. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.-
метод. посібник. – К. : КНЕУ, 2002. – 248 с.
3. Беляневич О. Про форми захисту прав суб’єктів
господарювання // Українське комерційне право. Науково-
практичний журнал. – К., 2007. – № 8. – С. 62–69.

50
 4. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій /
О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2005. – 624 с.
5. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навчальний посібник / В. І. Горевий. – 2-ге вид.,
випр. і доп. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2008. – 319 с.
6. Горевий В. І. Окремі питання щодо участі юридичних
служб підприємств в економіко-правовому механізмі
природокористування й охорони довкілля / В. І. Горевий //
Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 92–95.
7. Горевий В. І. Участь юридичної служби у відшкодуванні
збитків, заподіяних суб’єкту господарювання (підприємництва)
контрагентами / В. І. Горевий, А. М. Куліш // Підприємництво,
господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 39–42.
8. Долгополов А. М. Організація юридичної служби на
підприємствах / А. М. Долгополов. – К. : МАУП, 2000. – 72 с.
9. Домбровський С. Ф. Організація правової роботи та
юридичного обслуговування підприємств, установ, організацій. –
Х. : Консум, 2005. – 396 с.
10. Кройтор В. А. Претензии и иски в практике разрешения
хозяйственных споров : научн.- практ. пособие / В. А. Кройтор. – Х.
: Эспада, 2001. – С. 73–152.
11. Медведєв А. Особливості відповідальності за порушення
вимог законодавства про захист економічної конкуренції в
Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9. –
С. 44–47.
12. Минюк Д. Юридична відповідальність суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок її
застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2007. –
№ 6. – С. 84–87.
13. Олександров Д. Правові аспекти, що виникають при
купівлі-продажу об’єктів промислової власності у складі цілісного
майнового комплексу // Підприємництво, господарство і право. –
2007. – № 4. – С. 112–116.
14. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина. – Х. : Консум, 2001. –
432 с.
15. Харитонов Є. О. Цивільне право України : підручник /
Харитонов Є. О, Саніахметова Н. О. – К. : Істина, 2005. – С. 609–
611.

51
 16. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2006.
–331 с.
17. Щербина В. Проблеми захисту прав та інтересів суб’єктів
господарювання (матеріально-правовий та процесуальний аспект) /
В. Щербина // Українське комерційне право: науково-практичний
журнал. – К., 2007. – № 8. – С. 12–20.

52
 РОЗДІЛ 3

ОКРЕМІ ПИТАННЯ
ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

3.1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає

розмежування кола справ між судами, судами і адміністративними
органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут
підвідомчості, визначає властивості справ (характер
правовідносин), за якими їх вирішення віднесене до компетенції
того чи іншого органу.
У юридичній літературі існують різні погляди щодо
розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори
підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ,
віднесених до ведення цих органів на підставі прямої вказівки
закону. Інші вважають, що юридичні норми, сукупність яких
утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію
певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних
правовідносин) справ, за якими їх вирішення віднесене до
компетенції того чи іншого органу.
Підвідомчіст – це визначена законом сукупність
повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених
до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє
враховувати характер спірних правовідносин і відносити
вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того
чи іншого органу. Це надає змогу не виходити тільки з того, що
вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми
інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості
використовується для визначення кола справ, віднесених саме до

53
ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ,
віднесених до ведення інших органів.
На думку Р. Е. Гукасяна, В. Ф. Тараненко, критеріями, що
визначають підвідомчість справ господарському суду, є
суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька
діяльність)1. Цей підхід поширений і в українській юридичній
літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два
критерії – суб'єктивний (суб'єктивний склад) і об'єктивний (певний
характер спірних матеріальних правовідносин).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує
всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а
також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності і ним,
а у випадках, передбачених чинним законодавством, може
вирішувати спори і розглядати справи за участі державних та
інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами
підприємницької діяльності.
За об'єктивним критерієм – це коло справ, визначених ст. 12
ГПК України:
1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав,
а також у спорах про визнання недійсними актів із підстав,
зазначених у законодавстві, крім:
- спорів, що виникають при погодженні стандартів і
технічних умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів
на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не
можуть бути встановлені за угодою сторін;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства
України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання
інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету
України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими
актами до їх компетенції.
Отже, підвідомчість господарських спорів господарським
судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним

1
Арбитражный процесс : учебное пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и
В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 50.

54
органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру
спірних правовідносин, суб'єктивного складу учасників спору.
При вирішенні питань щодо підвідомчості спорів за участі
фізичних осіб, які здійснюють чи здійснювали підприємницьку
діяльність, необхідно враховувати, зокрема, таке. Громадяни, які
займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у
встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію
підприємця, не набувають статусу підприємця. Отже, спори за
участі таких громадян, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними
підприємницької діяльності, не підвідомчі господарським судам. З
моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта
підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою,
спори за участі такого громадянина, у тому числі пов'язані зі
здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі
судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли
провадження у відповідних справах було порушене до настання
зазначених обставин. Якщо в державній реєстрації громадянину
було відмовлено або її не проведено у встановлений строк, справи
зі спорів про визнання недійсним акта відповідного державного
органу про відмову в реєстрації громадянина як суб'єкта
підприємницької діяльності або про спонукання провести таку
реєстрацію підвідомчі суду, а не господарському суду.
Справи зі спорів про відшкодування моральної шкоди,
завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або
викладені неправдиво, підлягають розгляду господарськими
судами лише за умови попереднього спростування цих відомостей
за рішенням суду загальної юрисдикції або добровільно особою,
яка їх поширила.
На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування
повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі
загальних судів, щодо розгляду господарських справ, підсудність
означає розмежування компетенції між різними ланками
господарських судів та між окремими судами однієї ланки.
Підсудністю називається розмежування компетенції щодо
розгляду справ між окремими господарськими судами 1. Таке
розмежування здійснюється за двома ознаками:

1
Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ
господарським судам» від 08.02.1996 р. № 02-5/ 62 (зі змінами, внесеними Роз'ясненням
ВГСУ від 31.05.2002 р. № 04-5/609).

55
 1) за родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом –
за допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій
ланці підсудна конкретна справа.
Загальні положення родової підсудності зазначені в ст. 13
ГПК України;
2) територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням
сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати
компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна
підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК
України. При встановленні територіальної підсудності необхідно
керуватися таким. Територіальна підсудність справи за участі
відокремленого структурного підрозділу юридичної особи
визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за
місцезнаходженням відокремленого підрозділу, якому надано
право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної
особи. Оскільки цей підрозділ діє в межах наданих йому
повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього
підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його
діяльності. У разі відсутності у відокремленого підрозділу
відповідних повноважень та (або) коли спір не пов’язаний із
діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа
надсилаються за підсудністю – у господарський суд за місце-
знаходженням юридичної особи.
З територіальної підсудності зроблено три винятки, які
охоплюються поняттям виключної підсудності. Виключна
підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена
до підсудності конкретного суду, що виключає можливість
розгляду цих справ у будь-якому іншому суді. Так, справи, що
виникають з договору перевезення, у яких одним із відповідачів є
орган транспорту, розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням цього органу. Справи в спорах про право
власності на майно, або витребування майна з чужого незаконного
володіння, або про усунення перешкод у користуванні майном
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього
майна. Місцезнаходження цього майна має бути достовірно
встановлене й підтверджене документально. У разі неможливості
подання позивачем такого підтвердження підсудність справи
визначається на загальних підставах згідно зі статтею 15 ГПК
України. Справи у спорах про порушення майнових прав

56
інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за
місцем вчинення порушення. Справи у спорах, у яких відповідачем
є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний
банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації,
а також справи, матеріали яких містять державну таємницю,
розглядаються господарським судом міста Києва.
Справа, яку прийняв господарський суд до свого
провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні
обставини справа не може бути розглянута господарським судом,
ст. 17 ГПК України встановлює правила передачі матеріалів справи
з одного господарського суду до іншого.
Якщо справа не підсудна даному господарському суду,
матеріали справи надсилаються господарським судом за
встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів із дня
надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу
справи, яка може бути оскаржена.
Справа, прийнята господарським судом до свого
провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним
розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи
вона стала підсудною іншому господарському суду.
Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в
господарському суді, до підсудності якого належить справа, то
Голова Вищого Господарського Суду України або його заступник
мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні
місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого
місцевого господарського суду.
Підсудність справи про стягнення іноземної валюти
визначається відповідно до ст. 13 ГПК України, виходячи з ціни
позову в національній валюті України – еквіваленті іноземної
валюти згідно з офіційним курсом, установленим Національним
банком України на день подання позову.
Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" стягнення заборгованості з орендної плати
здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчого
напису нотаріуса. Відповідна норма передбачена також
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
29.06.99р. № 1172 Переліком документів, за якими стягнення

57
заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі
виконавчих написів нотаріусів. Щодо угод про оренду майна
інших, крім державної та комунальної, форм власності чинне
законодавство відповідних приписів не містить. Однак якщо такі
угоди нотаріально засвідчені, то заборгованість за ними також
може стягуватися на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Водночас господарським судам слід ураховувати, що відповідно до
ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі
написи, якщо подані документи підтверджують безспірність
заборгованості. У разі наявності спору з приводу стягнення
заборгованості з орендної плати та (або) пені за несвоєчасне
внесення такої плати справа з відповідного спору підвідомча
господарському суду на загальних підставах.
Спори, пов'язані із застосуванням чи порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції, підвідомчі
господарським судам на загальних підставах, якщо інше не
встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами
або угодами. Господарським судам підвідомчі на загальних
підставах справи зі спорів, пов'язаних з визнанням права на майно,
на яке накладений арешт, і про звільнення майна з-під арешту, та з
розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити
стягнення коштів із боржника у разі невиконання рішення з вини
цієї юридичної особи (ст. 59 і 86 Закону України "Про виконавче
провадження") за умови, якщо сторонами в судовому процесі є
підприємства чи організації в розумінні ст. 1 ГПК України. Щодо
скарг, які подаються до суду на підставі ст. 85 Закону України "Про
виконавче провадження" та ст. 121-2 ГПК України, то за змістом
останньої їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким
відповідну справу розглянуто в першій інстанції.
Визначаючи підсудність справи, у якій поєднані майнові та
немайнові вимоги, господарські суди мають виходити з такого.
Якщо заявником об'єднані вимоги про визнання недійсним акта
державного чи іншого органу і повернення стягнутих на його
підставі сум, підсудність спору повинна визначатися з урахуванням
вимог ст. 16 ГПК України. Об'єднання вимог про розірвання чи
зміну умов договору та відшкодування збитків, завданих
невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань,
суперечить правилам ст. 58 ГПК України, і тому такі позовні заяви

58
не повинні прийматися до розгляду відповідно до ч. 5 ст. 63 ГПК
України.
Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи
визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню
господарським судом, до якого звернувся заявник, за місцем
знаходження однієї зі сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи зі спорів, зокрема,
про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським
судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором
здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як передати
майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. У
вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності
справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами
осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів
державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначені
обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У
відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися
згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи
здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся
позивач.

3.2. Учасники господарського процесу

Учасники господарського процесу – це особи, які

здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським
судом передбачені законом процесуальні дії 1. До складу учасників
судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші
особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК
України, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи
інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та
інших органів, коли їх викликано для надання пояснень з питань,
що виникають під час розгляду справи.
Учасники господарського процесу – це суб'єкти, дії яких
можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту
прав та інтересів, що охороняються законом, суб'єктів
господарювання. За змістом господарського процесуального права
1
Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. – Ч. 2. – С. 63.

59
особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники
процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті розгляду
справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на
його перебіг, оскільки наділені комплексом прав, які надають їм
таку можливість1. Інші автори визначають учасників як осіб, що
мають у справі юридичну зацікавленість і з огляду на зазначене
наділені правом впливати на рух господарського процесу2. Їх
інтерес у процесі може бути спрямований на захист своїх прав чи
охоронюваних законом інтересів або на захист прав і
охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених
законом випадках. За цим критерієм виділяють матеріально-
правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий,
функціональний).
Інтерес кожного учасника у справі є юридичним, тобто
таким, що є підставою для участі в справі і водночас відрізняється
від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи
специфічним комплексом процесуальних прав і обов'язків. Цю
обставину слід ураховувати при вирішенні питання про місце в
процесі тієї чи іншої особи.
Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно й
означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки
учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те,
що особа не має юридичного інтересу до процесу і відповідно не
може в ньому брати участь.
З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи
і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити
відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у ст. 20
ГПК України, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у
перегляді в апеляційному чи в касаційному порядку рішення,
ухвали, прийнятих ним або за його участі, а також у новому
розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним
чи за його участі.
Склад учасників судового процесу визначений розділом IV
ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі
функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна
поділити на три групи:

1
Арбитражный процесс : учеб. пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и
В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 66.
2
Балюк І. А. Господарське процесуальне право. – С. 44.

60
 1) особи, які залучаються до процесу із метою захисту своїх
прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);
2) особи, які залучаються до процесу із метою захисту
державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші
органи);
3) особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і
висновків (посадові особи та інші працівники підприємств,
установ, організацій, державних та інших органів, експерт)1.
У юридичній літературі залежно від правового стану
учасників господарського процесу поділяють також на три групи.
Перша група – господарські суди (судді), які безпосередньо
вирішують господарську справу. Друга група – учасники
господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть
участь у справі: сторони (позивач і відповідач), треті особи, які
заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не
заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор,
державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів
відповідно до покладених на них законом функцій. Третя група –
особи, які сприяють здійсненню правосуддя, вони не є учасниками
господарського процесу, і закон визначає їх як інших осіб, які
беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники
підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, у
разі коли їх викликано для надання пояснень з питань, що
виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі,
представники та інші особи2. Існують й інші підходи щодо
класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті
особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у
справі внаслідок покладених на них обов'язків, заявники та інші
заінтересовані особи, що беруть участь у справах про встановлення
фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про
банкрутство3.
Кожен учасник господарського процесу наділений правами і
обов'язками відповідно до мети його участі в процесі.
Серед учасників виокремлюються особи, без яких процес у
конкретній господарській справі неможливий. Обов'язковими

1
Там само. – С. 63.
2
Балюк І. А. Господарське процесуальне право. – С. 44.
3
Арбитражный процесс : учеб. пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и
В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 67.

61
учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя),
який здійснює судову владу, і сторони. Саме наявність двох сторін,
між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є
характерною і визначальною ознакою судового провадження.
Сторонами є особи, між якими виник спір щодо матеріальних
господарських правовідносин. Як зазначалося вище, важливою
ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до
ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за
позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до
господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних
законом інтересів. Але законодавець не визначає, у чому може
полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві,
багато авторів доходять висновку щодо існування матеріально-
правового інтересу і зумовленого ним процесуального інтересу, які
разом і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі1.
Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач,
для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому
рішення господарського суду про задоволення позову
(матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом
відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний
інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за
змістом, має відповідач, для якого матеріально-правовий інтерес
полягає у встановленні рішенням господарського суду відсутності
будь-яких правових обов'язків перед позивачем, а процесуальний –
у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові.
Стосовно правосуддя в господарських відносинах юридичну
заінтересованість підприємств та організацій необхідно розглядати
як об'єктивно існуюче явище, за яким права й обов'язки сторін
залежать від рішення господарського суду. Саме в поширенні дії
рішення господарського суду на права й обов'язки сторін і полягає
сутність юридичної заінтересованості.
Господарське процесуальне законодавство не містить
загального визначення поняття сторін, але визначає, хто може бути
кожною з них: позивачами й відповідачами можуть бути
підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Це
підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому
числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку

1
Абова Т. Е. Разрешение хозяйственных споров / Т. Е. Абова, В. С. Тадевосян–
М., 1968. – С. 17.

62
діяльність без створення юридичної особи і в установленому
порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У
випадках, передбачених законодавчими актами України, до
господарського суду мають право також звертатися державні та
інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької
діяльності.
Позивачами в господарському процесі є підприємства та
організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про
захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного
законом інтересу. Позивач – це особа, яка передбачувано є
володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і
яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки
вважає, що її право порушене або необґрунтовано оспорюється
відповідачем. Таким чином, виходячи з аналізу ст. 1, 2 ГПК
України, розрізняють:
- заінтересовані підприємства та організації, що звертаються
до господарського суду за захистом своїх порушених або
оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим
поняттям охоплюються також і громадяни-підприємці);
- державні та інші органи, які звертаються до господарського
суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.
Відповідачами в господарському процесі є підприємства та
організації, фізичні особи – підприємці, яким пред'явлено позовну
вимогу. Відповідач – це особа, яка, за ствердженням позивача, є
або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його
права, вона внаслідок цього притягується до відповідальності за
позовом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також
передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути,
зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про визнання
недійсними виданих ними актів.
Ст. 21 ГПК України визначає, що сторонами в судовому
процесі – позивачами й відповідачами – можуть бути підприємства
та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Позивач і відповідач є
суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, але
доки не прийняте рішення з приводу їх прав і обов'язків,
господарський суд виходить із наявності спірного права в однієї
сторони та обов'язків в іншої сторони. Тому сторони є тільки
передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних господарських

63
правовідносин, що будуть предметом розгляду в господарському
суді.
Права та обов'язки сторін у господарському процесі визначає
ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними
процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами
справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати
участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та
письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й
міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу,
заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового
процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в
установленому ГПК України порядку, а також користуватися
іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони
мають однакові можливості використання процесуальних засобів
свого захисту.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними
їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і
охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів
до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин
справи.
Крім загальних прав, якими наділені сторони, слід мати на
увазі, що позивач має право до прийняття рішення у справі змінити
підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за
умови дотримання встановленого порядку досудового
врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в
цій частині, відмовитися від позову чи зменшити розмір позовних
вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Господарське процесуальне законодавство припускає
можливість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23
ГПК України), що визначається в юридичній літературі як
процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо
іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.
Господарський суд за наявності достатніх підстав має право
до прийняття рішення залучати за клопотанням сторони або за
своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Таке
клопотання може бути задоволене за умови вживання щодо іншого
відповідача заходів досудового врегулювання спору у випадках,
передбачених ст. 5 ГПК України. Залучення до участі у справі

64
відповідача з ініціативи господарського суду може здійснюватися
незалежно від додержання порядку досудового врегулювання
спору.
Однак ст. 24 ГПК України не зобов'язує господарський суд
задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі
іншого відповідача. Відхилення такого клопотання і задоволення
позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою
для скасування рішення згідно з ч. 3 ст. 104 ГПК України.
Господарський суд, установивши до прийняття рішення, що
позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом,
може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі,
допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
При залученні іншого відповідача чи заміні неналежного
відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається
заново.
Від залучення іншого відповідача та заміни неналежного
відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво, тобто
заміну сторони, яка вибула, її правонаступником (ст. 25 ГПК
України). У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або
встановленому рішенням господарського суду правовідношенні
внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський
суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи
про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу
правонаступника, є обов'язковими для нього тією самою мірою,
якою вони були обов'язковими для особи, яку він замінив.
Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво завжди є загальним:
універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі
правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та
обов'язків незалежно від того, правонаступництво в матеріальному
праві є універсальним чи сингулярним. Види правонаступництва в
матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як
заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого
матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють одне
одного.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає
участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на
предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних
вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

65
 У процесі розгляду господарським судом спору між
позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй
належить право на предмет спору. З метою захисту свого права
така юридична особа може звернутися до господарського суду,
який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа
з самостійною вимогою. Вступ цієї особи в справу можливий на
будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до
прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ
третьої особи у справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої
особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий
тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора
або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України передбачає
можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського
суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо
однієї із сторін (ст. 27 ГПК України). Така третя особа виступає в
процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові
відносини. Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа
може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за
клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського
суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до
прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є в
цієї особи юридичний інтерес до такої справи.
Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть
органи, що діють у межах своїх повноважень, наданих їм
законодавством та установчими документами, через свого
представника. Питання представництва сторін і третіх осіб
визначені ст. 28 ГПК України. Керівники підприємств і організацій,
інші особи, повноваження яких визначені законодавством або
установчими документами, подають господарському суду
документи, що засвідчують їх службове становище.
Представниками сторін можуть бути також інші особи,
повноваження яких підтверджується довіреністю від імені
підприємства, організації, яка видається за підписом керівника та
засвідчується печаткою цього підприємства, організації.
У випадках, коли відокремленому структурному підрозділу,
створеному юридичною особою, статутом, положенням або

66
довіреністю надане право здійснювати в господарському суді
повноваження сторони у справі, такі підрозділи мають право від
імені юридичної особи здійснювати всі процесуальні дії. Але
стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє підрозділ, і
стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи
або на її користь.
Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи і в установленому порядку, набули
статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також громадяни-
кредитори у справах про банкрутство можуть вести свої справи в
господарському суді особисто або через представників,
повноваження яких підтверджується довіреністю.
Стаття 29 ГПК України передбачає участь прокурора в
розгляді справи, а також обсяг і межі його повноважень.
Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом
України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним
кодексом України. Відповідно до ст. 29 ГПК України та ст. 35
Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право брати
участь у судовому процесі, вступаючи у справу в будь-якій стадії,
якщо цього потребує захист інтересів держави або суспільства.
Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому
процесі, визначаються чинним законодавством. Вступати в справу
на будь-якій стадії процесу прокурор може на підставі відповідного
письмового повідомлення господарського суду, якщо справу вже
призначено до розгляду, або з власної ініціативи. Стаття 31 ГПК
України визначає правовий статус експерта як учасника судового
процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватися
й Законом України "Про судову експертизу" у редакції 1994 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу"
експертами можуть бути особи, які мають вищу освіту, пройшли
відповідну підготовку й атестацію як судові експерти певної
спеціальності. Реєстр атестованих судових експертів державних і
підприємницьких структур веде Міністерство юстиції України. У
випадку, якщо господарський суд доручає проведення судової
експертизи підприємницькій структурі або громадянину, йому слід
пересвідчитися, чи можуть вони здійснювати таку діяльність згідно
з вимогами статей 7 та 10 Закону України "Про судову експертизу".
Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у
підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та

67
свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за
відповідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця
експертизи.
Особа набуває права та виконує обов'язки експерта після
оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та
попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок
експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить
неможливим використання висновку експерта як доказу у справі.
Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути
підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії,
калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на
запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування
зазначених у таких документах обставин судом може бути
призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.

3.3. Судові витрати

Судові витрати – це пов’язані з розглядом справи в

господарському суді витрати, що складаються з судового збору і
витрат, пов’язаних із розглядом справи; це витрати, пов’язані із
розглядом та вирішенням справ у порядку господарського
судочинства, що покладаються на сторони, третіх осіб, які
заявляють самостійні вимоги з метою їх відшкодування державі,
спонукаючи їх до врегулювання господарського спору без
втручання держави1.
Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, до
яких віднесені судовий збір; суми, що підлягають сплаті за
проведення судової експертизи, призначеної господарським судом;
витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у
місці їх знаходження; оплата послуг перекладача, адвоката; інші
витрати, пов'язані з розглядом справи. До інших витрат належать
суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського
суду для надання пояснень із питань, що виникають під час
розгляду справи (ст. 30 ГПК України); за проведення огляду і
дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК України)
тощо.
1
Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. С. Щербина та ін. – Ч. 2. – С. 99.

68
 Отже, судові витрати, зазначені ст. 44 ГПК України,
охоплюють:
- судовий збір – обов'язковий платіж за дії, які здійснює
господарський суд, пов’язані з розглядом, вирішенням, переглядом
господарських справ.
- інші судові витрати – це суми, що підлягають сплаті за
проведення судової експертизи, призначеної господарським судом,
за відшкодування витрат, пов'язаних із оглядом і дослідженням
доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача,
адвоката, інших витрат, пов'язаних із розглядом господарської
справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру
спору і визначається окремо у кожній конкретній справі залежно
від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат
виплачуються особам, яким вони призначені.
Позовні заяви, заяви про вживання запобіжних заходів і
заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду
оплачуються судовим збором, крім випадків, установлених
законодавством. Судовий збір справляється з первісних та
зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у
тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково
актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при
укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх
недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство
та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника
після опублікування оголошення про порушення справи про
банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення і
постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за
нововиявленими обставинами. Ставки судового збору встановлені
Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р. статтею 4
пунктом 2.1
У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума
судового збору сплачується чи стягується згідно з ціною нового
позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається
документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених
порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього збору,
відстрочення або розстрочення його сплати.

1
Про судовий збір: Закон України від 8 липня 2011 р.// Голос України вiд
03.08.2011. – № 142.

69
 У разі якщо позивач згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України до
прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не
сплатив судовий збір зі збільшеної суми, господарський суд стягує
з позивача суму недоплаченого судового збору в дохід державного
бюджету. Якщо позивачем завищена ціна позову, або в процесі
розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або
господарський суд відмовив у стягненні певних сум, судовий збір у
цій частині не повертається.
У разі об'єднання господарським судом в одне провадження
кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у
випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного
або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної
суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог
кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним
позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли
позивачі претендують на один і той самий предмет позову.
У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так
і немайнового характеру судовий збір згідно із законодавством
підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів
майнового характеру, так і за ставками, встановленими для
розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.
Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог
немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами
виникнення, судовий збір сплачується як за подання однієї заяви
немайнового характеру. У випадках, коли в позовній заяві
альтернативно викладені майнові або немайнові вимоги,
господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання про
сплату позивачем судового збору у встановленому розмірі або
стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для
повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї
з вимог господарський суд порушує провадження у справі щодо
альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення
судового збору вирішується за загальними правилами.
Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на
предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються
всіма правами і мають усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити
судовий збір із заяви про вступ у справу або про перегляд судового
рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його

70
перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на
них.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет
спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати
судового збору. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають
юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд
рішення господарського суду, на них покладається обов'язок
сплатити судовий збір на загальних підставах.
У випадках здійснення господарським судом заміни сторони
її правонаступником згідно зі ст. 25 ГПК України судовий збір
сплачується правонаступником або стягується з нього
господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним
позивачем.
Відповідно до п. 2. ст. 3 Закону України «Про судовий збір»
судовий збір не справляється за подання: заяви про перегляд
Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення
міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана
Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при
вирішенні справи судом; заяви про скасування судового наказу;
заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку
виконання судового рішення; заяви про поворот виконання
судового рішення; заяви про винесення додаткового судового
рішення; заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в
установленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або
з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три
роки; заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно
для призначення пенсії або одержання допомоги за
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; заяви
про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за
обставин, що загрожували їй смертю або давали підстави вважати її
загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру; заяви про
обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи; заяви про надання неповнолітній особі повної
цивільної дієздатності; заяви про надання особі психіатричної
допомоги в примусовому порядку; заяви про обов’язкову
госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; позовної заяви
про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями,

71
діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади
Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само
незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання,
досудового слідства, прокуратури або суду; заяви про захист прав
малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх
інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору,
згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України,
здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та
піклування або служби у справах дітей.
Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового
збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою
додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про
те, яка саме позовна заява (заява) оплачується судовим збором. У
разі безготівкового перерахування судового збору з рахунку
платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний
на лицьовому чи зворотному боці останнього примірника
платіжного доручення, який видається платнику, зробити
відповідний напис (позначку) про зарахування судового збору до
державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим
підписами посадових осіб і відбитком круглої печатки кредитної
установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення.
Невиконання цієї вимоги є наслідком повернення позовної заяви
або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами
без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 або п. 3 ч. 5 ст. 113 ГПК
України. Якщо позивач сплатив судовий збір готівкою, то в такому
разі не передбачається здійснення кредитною установою будь-яких
написів, крім установлених формою квитанції. У цьому випадку до
позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи,
яка прийняла платіж.
Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд
приймає заяву до розгляду, є факт надходження судового збору до
державного бюджету України, господарський суд у разі
виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування судового
збору до державного бюджету вправі витребувати від позивача або
особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про
перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами,
відповідне підтвердження територіального органу казначейства,
якому судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про

72
порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної
(касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про
перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Платіжні документи подаються до господарського суду
тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів
не можуть бути доказом сплати судового збору.
Судовий збір сплачується до територіальних органів
Державного казначейства України. Платники судового збору у
платіжних дорученнях на перерахування судового збору до
державного бюджету повинні в рядку "одержувач" зазначити
найменування територіального органу казначейства за місцем
знаходження платника та номер рахунка, який відкритий
казначейству в установі банку. Якщо стороною не подані докази
сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі або
документи, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до
розгляду не приймається, і господарський суд із посиланням на п. 4
ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'язаний повернути її заявникові без
розгляду. На цих самих підставах повертаються позовні заяви з
платіжними дорученнями на перерахування судового збору не до
державного бюджету України. Про повернення позовної заяви
виноситься ухвала.
У випадках, коли господарським судом розглядаються
кілька справ за позовними заявами одного й того самого позивача,
останній має право сплатити судовий збір за їх розгляд одним
платіжним документом, який долучається господарським судом до
однієї із справ. У решті справ робиться позначка про суму судового
збору, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи,
у якій знаходиться платіжний документ. Така позначка робиться у
справах у випадках повернення судового збору.
Зазначений порядок подання доказів сплати судового збору
повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли судовий збір
сплачується за позивача (заявника) іншою особою. Порядок сплати
судового збору встановлений ст. 6 Закону України «Про судовий
збір».
Категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору,
зазначені у ст. 5 Закону України «Про судовий збір». До них,
зокрема, належать : державні органи, підприємства, установи,
організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у
випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо

73
захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі — за
позовами, що пов’язані з порушенням їх прав; органи прокуратури
— при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в
суді; Міністерство юстиції України — за подання позовів про
відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України
внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини,
постановлених проти України; позивачі — за подання позовів про
уточнення списку виборців.
Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової
експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським
судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються
витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, у розмірах,
установлених законодавством про службові відрядження. Витрати,
що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку,
встановленому Законом України "Про адвокатуру".
В основу розподілу судових витрат покладений принцип
відповідальності за шкоду тієї особи, яка цієї шкоди завдала. Тому
судових витрат зазнає особа, яка виявилася неправою у спорі.
Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі ст. 49 ГПК України.
Судовий збір покладається:
- у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні
договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття
пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо
господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі
сторін;
- у спорах, що виникають під час виконання договорів та на
інших підставах, – на сторони пропорційно розміру задоволених
позовних вимог.
Якщо спір виник через неправильні дії сторони,
господарський суд має право накласти на неї державне мито
незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому
порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету
пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не
звільнений від сплати судового збору.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський
суд відшкодовує збір за рахунок другої сторони і в тому випадку,
коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

74
 Суми, які підлягають сплаті за проведення судової
експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати,
пов'язані з розглядом справи, накладаються:
- у разі задоволення позову – на відповідача;
- у разі відмови в позові – на позивача;
- у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони
пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи
(аудиту), та розподіл цих витрат мають визначатися господарським
судом з урахуванням ставок і окладів, установлених експертною
установою.
Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до
господарського суду для надання пояснень, відшкодовуються
вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним,
автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові
платежі за державне страхування на транспорті; вартість
попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним
транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо
вони знаходяться за межею населеного пункту; наймання
житлового приміщення, а також добові в розмірах, установлених
законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими
документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні
документи не подані, відшкодовується мінімальна вартість проїзду
між місцем проживання і місцем виклику.
Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються
після виконання експертами, перекладачами та іншими особами
своїх обов'язків у розмірі, що визначається в рішенні
господарського суду. Розподіл між сторонами сум, що підлягають
сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а
також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу
судового збору.
Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними
послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та
інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо
ведення справи в господарському суді, розподіляються між
сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК
України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським
судом шляхом зазначення про це в рішенні, ухвалі, постанові за

75
наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про
надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно
оформленої довіреності, виданої стороною представникові її
інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа,
який підтверджує сплату відповідних послуг.
За кордоном відповідно до Конвенції про вручення за
кордоном судових та позасудових документів у цивільних або
комерційних справах (до якої приєдналася Україна) під час
судового розгляду судових витрат має нести заінтересована
сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати
розподіляються господарським судом на загальних підставах згідно
з ч. 5 ст. 49 ГПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат,
господарський суд має враховувати, що розмір їх відшкодування ,
крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно
завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин
конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей
розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для такої
справи.
Якщо суддя не прийняв рішення щодо розподілу судових
витрат чи повернення судового збору з державного бюджету, то за
заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому
процесі, а також з власної ініціативи він на підставі ст. 88 ГПК
України має право прийняти додаткове рішення чи ухвалу щодо
справи.

3.4. Процесуальні строки

Розглядаючи господарські справи, господарські суди

забезпечують не тільки правильне, але й своєчасне їх вирішення.
Цьому сприяє встановлення процесуальних строків, тобто періоду
часу, впродовж якого має бути вчинена певна процесуальна дія
господарським судом, сторонами, іншими учасниками
господарського процесу. Встановлення процесуальних строків є
гарантією забезпечення якнайшвидшого відновлення порушених
прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських
правовідносин. Значення процесуальних строків полягає в тому, що
вони забезпечують стабільність і визначеність господарських

76
процесуальних правовідносин, реальність судового захисту прав
суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість підготуватися й
виконати певні процесуальні дії. Тому правове регулювання
строків розгляду і вирішення справ у господарських судах,
виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій
набувають важливого значення. Отже, важливим засобом
забезпечення захисту прав під час розгляду справи господарським
судом є період часу, впродовж якого здійснюється судовий розгляд
або певні процесуальні дії, які називаються процесуальними
строками.
Під строком у праві розуміють певний період, із
закінченням якого закон пов'язує виникнення тих чи інших
юридичних наслідків. Процесуальний строк – це проміжок часу,
впродовж якого господарський суд, сторони та інші учасники
процесу повинні виконати певні процесуальні дії1. Процесуальний
строк також визначається як установлений законом або
господарським судом проміжок часу, впродовж якого повинна або
може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена
певна частина провадження у справі.
За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України,
процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені Господарським
процесуальним кодексом України. У тих випадках, коли
процесуальні строки не встановлені, вони призначаються
господарським судом.
Строки для вчинення процесуальних дій визначаються
точною календарною датою, зазначенням події, що повинна
неминуче настати, або періодом часу. В останньому випадку дію
може бути вчинено впродовжусього періоду. Перебіг
процесуального строку починається з дня, наступного після
календарної дати або настання події, якими визначено його
початок. Він триває безперервно, до нього зараховуються і
неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК України.
Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками,
місяцями або днями, починається наступного дня після календарної
дати або настання події, якими визначено його початок.
У юридичній літературі виділяють два види строків:

1
Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс України / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. М. Гайворонський. – С. 123.

77
 1) строки господарського судочинства – строки, які звернені
до суду і встановлюють періоди часу, впродовж якого
здійснюються певні частини провадження у справі в
господарському суді;
2) строки окремих процесуальних дій – розрізняються за
суб’єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, впродовж яких
повинні бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюються
законом і мають на меті надання провадженню в господарському
суді оперативності.
Господарським процесуальним кодексом України
встановлені такі процесуальні строки:
- п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справи за
встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК України);
- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про
відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 2 ст. 62 ГПК України);
- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про
повернення позовної заяви і доданих до неї документів без
розгляду (ч. 2 ст. 63 ГПК України);
- триденний строк для винесення й надсилання ухвали про
порушення провадження у справі (ч. 1 ст. 64 ГПК України);
- двомісячний строк для вирішення спору (ч. 1 ст. 69 ГПК
України);
- місячний строк для вирішення спору про стягнення
заборгованості за опротестованим векселем (ч. 2 ст. 69 ГПК
України);
У виняткових випадках за клопотанням сторони з
урахуванням особливостей розгляду спору господарський суд
ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як
на 15 днів (ст. 69 ГПК України);
- п’ятиденний строк для надсилання рішень та ухвал
господарського суду (ст. 87 ГПК України);
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого
господарського суду впродовж десяти днів, а на ухвалу місцевого
впродовж господарського суду – протягом п’яти днів із дня їх
оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в
судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну
частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання
рішення, оформленого відповідно до вимог, передбачених у ст. 84
ГПК України.

78
 Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків,
установлених ст. 84 ГПК України, залишається без розгляду, якщо
апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не
знайде підстав для відновлення строку, про що виноситься ухвала.
Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної
скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного
господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи
відповідно до положень частини четвертої ст. 91 ГПК України.
- триденний строк надсилання сторонам постанови
апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання) із дня її прийняття (ч. 4 ст. 105 ГПК України);
- двадцятиденний строк для подання (внесення) касаційної
скарги (подання) із дня набрання рішенням місцевого
господарського суду чи постановою апеляційного господарського
суду законної чинності (ст. 110 ГПК України);
Касаційна скарга у випадках, передбачених пунктом 1
частини першої ст.107 ГПК України , розглядається впродовж
одного місяця, а у випадках, передбачених п. 2. ч. 1. ст. 107 ГПК
України, - впродовж п’ятнадцяти днів із дня винесення ухвали про
прийняття касаційної скарги до провадження Вищим
Господарським Судом України;
- триденний строк для надсилання сторонам у справі
постанови касаційної інстанції з дня її прийняття (ч. 4 ст. 111-11
ГПК України);
Заява про перегляд судових рішень господарських судів
подається впродовж одного місяця з дня ухвалення судового
рішення господарського суду, щодо якого подано заяву про
перегляд судових рішень господарських судів, або з дня ухвалення
судового рішення, на яке здійснюється посилання, на
підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої
статті 111-16 ГПК України, якщо воно ухвалено пізніше, але не
пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про
перегляд якого подається заява.
Заява про перегляд судових рішень на підставах,
передбачених пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК
України, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли
особі, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про
набуття цим рішенням статусу остаточного.

79
 Судове рішення господарського суду може бути переглянуто
за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора,
третіх осіб, поданою впродовж одного місяця з дня встановлення
обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.
Строк для подання заяви про перегляд судових рішень
господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами
обчислюється:
1) у випадку, встановленому пунктом 1 частини другої статті
112 ГПК України, – з дня встановлення обставин, що мають істотне
значення для справи;
2) у випадках, установлених пунктами 2, 3 частини другої
статті 112 ГПК України, – з дня, коли вирок у кримінальній справі
набрав законної чинності;
3) у випадку, встановленому пунктом 4 частини другої статті
112 ГПК України, – з дня набрання законної чинності судовим
рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для
ухвалення рішення чи винесення ухвали, що підлягають перегляду;
4) у випадку, встановленому пунктом 5 частини другої статті
112 ГПК України, – з дня ухвалення Конституційним Судом
України відповідного рішення.
Заява про перегляд судового рішення подається до
господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона
реєструється з дотриманням порядку, передбаченого частинами
другою, третьою статті 2 – 1 ГПК України.
Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви
та доданих до неї документів.
До заяви додаються документи, що підтверджують
надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату
державного мита.
Заява про перегляд судового рішення господарського суду за
нововиявленими обставинами до розгляду не приймається і
повертається заявникові у разі:
1) подання заяви після закінчення встановленого строку без
клопотання про його відновлення або відхилення такого
клопотання господарським судом;
2) подання заяви без доказів надіслання копії заяви і доданих
до неї документів іншим сторонам;
3) відсутності доказів сплати державного мита у порядку і
розмірі, встановлених законодавством.

80
 Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути
оскаржено.
- місячний строк для розгляду господарським судом заяви,
про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими
обставинами з дня її надходження (ч. 3 ст. 114 ГПК України);
- п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору
рішення, ухвали, постанови за результатами перегляду судових
рішень за нововиявленими обставинами з дня їх прийняття (ч. 6
ст. 114 ГПК України);
- трирічний строк для подання стягувачем наказу до
виконання з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або
закінчення строку, встановленого в разі відстрочення виконання
судового рішення або після винесення ухвали про поновлення
пропущеного строку. У цей строк не зараховується час, на який
виконання судового рішення було зупинене (ст. 118 ГПК України);
- десятиденний строк для розгляду за заявою сторони,
державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю
ініціативою за наявності обставин, що ускладнюють виконання
рішення або роблять його неможливим у судовому засіданні з
викликом сторін, прокурора чи його заступника й у виняткових
випадках, залежно від обставин справи, може прийняти рішення
відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали,
постанови, замінити спосіб та порядок їх виконання (ч. 1 ст. 121
ГПК України);
- десятиденний строк для подання стягувачем до
господарського суду скарги на дії чи бездіяльність органів
Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал,
постанов господарського суду з дня вчинення оскаржуваної дії, або
з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли
дія мала бути вчинена (ч. 1 ст. 121-IІ ГПК України).
Крім Господарського процесуального кодексу України,
окремі процесуальні строки встановлені також Законом України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом ".
У деяких випадках процесуальний строк визначається
шляхом зазначення певної події, до настання якої можливе
вчинення тієї чи іншої процесуальної дії. Так, згідно з ч. 4 ст. 20
ГПК України відвід судді може заявлятися до початку вирішення
спору. Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до

81
прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову.
Шляхи подання письмової заяви згідно з ч. 1 ст. 24 ГПК України
господарський суд має право за наявності достатніх підстав до
прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю
ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Процесуальні дії, строк вчинення яких законодавством не
визначений, здійснюються у строки, призначені господарським
судом, що встановлено ч. 1 ст. 50 ГПК України. Визначаючи
процесуальні строки в таких випадках, господарський суд має
виходити з конкретних обставин справи, з реальності встановлених
строків для вчинення процесуальних дій.
Закінчення процесуальних строків визначене ст. 51 ГПК
України. Строк, який обчислюється роками, закінчується у
відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, який
обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число
останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного
місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа,
строк закінчується в останній день цього місяця.
У випадках, коли останній день строку припадає на
неробочий день, днем закінчення строку вважається перший
наступний за ним робочий день. Частина 3 статті 51 ГПК України
не визначає, як бути у випадку, коли останній день строку
виявиться неробочим не для всіх учасників господарського
процесу, наприклад, для господарського суду – неробочий, а для
сторін – робочий. На думку авторів науково-практичного
коментарю, слід вважати, що в цій частині йдеться про неробочий
день саме для господарського суду. Якщо в останнього цей день
неробочий, то ні господарський суд, ні заінтересовані особи не
мають можливості виконати в цей день будь-які процесуальні дії1.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути
вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву,
відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші
документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього
дня строку, строк не вважається пропущеним.
Згідно зі ст. 52 ГПК України перебіг усіх незакінчених
процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у
справі відповідно до ст. 79 ГПК України. Зупинення провадження у

1
Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс України / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. М. Гайворонський. – С. 125.

82
справі зупиняє і всі поточні процесуальні строки, що не
закінчилися до того часу, коли настала подія, внаслідок якої
господарський суд зупиняє провадження у справі. Зупинення
триває до усунення тієї обставини, що була підставою зупинення
провадження у справі. Такими обставинами можуть бути
неможливість розгляду господарської справи до вирішення
пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські
спори, або відповідного питання – компетентними органами.
Господарський суд може зупинити провадження у справі та в
деяких випадках, передбачених ст. 79 ГПК України, як за своєю
ініціативою, так і за клопотанням сторони чи прокурора, який бере
участь у судовому процесі.
З дня поновлення провадження у справі перебіг
процесуальних строків продовжується. Про поновлення
провадження у справі виноситься ухвала, і перебіг строків
продовжується з дня її винесення, тобто з дня поновлення
провадження у справі.
Стаття 53 ГПК України передбачає можливість поновлення
процесуальних строків. За заявою сторони, прокурора чи зі своєї
ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску
встановленого законом процесуального строку поважною і
відновити пропущений строк, про що зазначається в рішенні,
ухвалі чи постанові господарського суду. Відмінність продовження
від відновлення полягає в тому, що:
- можуть бути продовжені лише строки, призначені
господарським судом;
- питання продовження процесуального строку
господарський суд може вирішувати за заявою сторони, прокурора
чи з власної ініціативи як до його закінчення, так і після.
Якщо строки встановлені законом, то господарський суд не
може змінити їх тривалість, а може відновити за наявності підстав.

83
 Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає матеріально-правовий і процесуальний

інтерес позивача?
2. У чому полягає матеріально-правовий і процесуальний
інтерес відповідача?
3. Що таке процесуальна співучасть?
4. У чому сутність процесуального правонаступництва?
5. Чим відрізняється підвідомчість від підсудності в
господарському процесі?
6. Які критерії визначають підвідомчість справ?
7. Які види процесуальних строків визначені
законодавством?
8. З чого складаються судові витрати?
9. У яких випадках чинне законодавство передбачає
повернення державного мита?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) учасники судового процесу;
б) права сторін у господарському процесі;
в) судові витрати.

84
 Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від
08.07.2010 р. // ВВР України. – 2010 р., № 41, № 41 – 42; № 43;
№ 44 – 45.- Ст. 529.
3. Про державне мито : Декрет КМУ від 21.01.1993 р. // ВВР
України. – 1993 р., № 13. – Ст.113.
4. Про судовий збір : Закон України від 08.07.2011 р.
// Голос України вiд 03.08.2011 – № 142.
5. Про деякі питання практики визначення підсудності справ
та передачі справ з одного господарського суду до іншого :
Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від
26.03.2002 № 01-8/350 // Вісник господарського судочинства. –
2002. – № 3. – С. 125–126.
6. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ,
підвідомчих господарським судам : Роз'яснення Президії Вищого
Господарського Суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 //
Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 95–98.
7. Про доповнення Інформаційного листа Вищого
Господарського Суду України від 18.06.04 р. № 01-8/1172 "Про
практику Верховного Суду України щодо участі прокурора у
розгляді справ, підвідомчих господарським судам" : Інформаційний
лист Вищого Господарського Суду України від 31.03.08 р. № 01-
8/196.
8. Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ
господарським судам : Рекомендації Вищого Господарського Суду
України від 27.06.07 № 04-5/120.
9. Про практику Верховного Суду України щодо
застосування норм законодавства про підвідомчість справ
господарським судам : Інформаційний лист Вищого
Господарського Суду України від 26.03.2004 р. № 01-8/534 //
Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 3. – С. 100–110.
10. Про практику Верховного Суду України щодо участі
прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам :
Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від

85
18.06.2004 р. № 01-8/1172 // Вісник господарського судочинства. –
2004. – № 3. – С. 171–177.
11. Про деякi питання запобiгання зловживанню
процесуальними правами у господарському судочинствi:
Iнформацiйний лист Вищого Господарського Суду України вiд
15.03.2010 р. N2 01-08/140.
12. Про практику Верховного Суду України щодо сплати
державного мита витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу : Інформаційний лист Вищого Господарського
Суду України від 06.09.2004 р. № 01-8/1525 // Вісник
господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 116–127.
13. Про практику Верховного Суду України щодо
застосування норм законодавства про підвідомчість справ
господарським судам : Інформаційний лист Вищого
Господарського Суду України від 21.07.2005 р. № 01-8/ 1281 //
Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 5. – С. 41–57.
14. Щодо питання про необхідність правового унормування
порядку стягнення коштів на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу : Інформаційний лист Вищого Господарського
Суду України від 14.08.2008 р. № 01-8/484.

Навчальна література

1. Арбитражный процесс : учеб. пособие / под ред.

Р. Е. Гукасяна и В. Ф. Тараненко. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 50–
86.
2. Арбитражный процесс : учебник для юридических вузов и
факультетов / под ред. проф. М. К. Треушникова и проф.
В. М. Шерстюка. – М. : ООО "Городец-издат", 2002. – 480 с.
3. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.-
метод. посібник / І. А. Балюк. – К. : КНБУ, 2002. – 248 с.
4. Бабій І. Незалежність судової влади в особі судді –
запорука демократичної держави / І. Бабій // Підприємництво,
господарство і право. – 2007. – №5. – С.160–162.
5. Боровик С. С. Захист прав суб’єктів господарювання в
арбітражних судах України / С. С. Боровик, В. В. Джунь,
С. М. Мудрий. – К. : Оріяни, 2001. – 228 с.

86
 6. Васильєв Г. Представництво прокурором інтересів
держави і суб'єктів господарювання в арбітражі / Г. Васильєв //
Право України. – 1997. – № 9. – С. 43–46.
7. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины
: учеб. пособие / С. В. Васильев. – X. : Эспада, 2002. – 368 с.
8. Городовенко В. Порядок призначення та обрання суддів
на посаду як гарантія незалежності суддів // Підприємництво,
господарство і право. – 2008. – № 7. – С. 145–148.
9. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – 544 с.
10. Дегтярев С. Л. Возмещение убытков в гражданском и
арбитражном процессе : учеб.-практ. пособие / С. Л. Дегтярев. –
М. : Изд-во "БЕК", 2001. – С. 72–161.
11. Ковальова В. Про процесуальні форми проведення
судових експертиз / В. Ковальова // Право України. – 2000. –
№ 8. – С. 73–75.
12. Кройтор В. А. Претензии и иски в практике разрешения
хозяйственных споров : науч.-практ. пособие / В. А. Кройтор. – X. :
Эспада, 2001. – С. 153–217.
13. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина. – X. : Консум, 2001. –
432 с.
14. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України : наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – X. : Консум, 2003. – 320 с.
15. Пушай В. І. Треті особи в арбітражному процесі /
В. І. Пушай // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. –
С. 90–95.
16. Руденко М. Арбітражний суд і прокуратура: історія
становлення та сучасний стан взаємовідносин / М. Руденко // Право
України. – 2000. – № 2. – С. 58–60.
17. Руденко М. Представництво прокуратурою України
інтересів держави у господарському суді: проблеми теорії та
практики / М. Руденко // Право України. – 2001. – № 11. – С. 49–52.
18. Степанова Т. Щодо відстрочки оплати державного мита в
арбітражних судах / Т. Степанова // Право України. – 2000. – С. 49–
52.

87
 19. Фомченков Д. Господарські суди на захисті
інтелектуальної власності / Д. Фомченков // Право України. – 2001.
– № 10. – С. 92–93.
20. Господарське процесуальне право : підручник /
В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос, В. П. Нагребельний та ін. – Суми :
ВТД "Університетська книга", 2003. – 220 с.
21. Шуляк Н. Підвідомчість судових справ щодо визнання
недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання
земельних ділянок юридичним особам / Н. Шуляк // Юридичний
журнал. – 2008. – № 7–8. – С. 93–101.
22. Щербина В. С. Господарське право України : навч.
посібник / В. С. Щербина. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – С. 367–370.

88
 РОЗДІЛ 4

ДОКАЗИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ
ПРОЦЕСІ

4.1. Поняття і види доказів

Для правильного вирішення господарської справи,

прийняття законного та обґрунтованого рішення господарський
суд повинен установити дійсні взаємовідносини сторін із цього
конкретного спору, перевірити обґрунтованість вимог позивача та
заперечень відповідача. Суд має з’ясувати, чи було насправді
порушення прав та інтересів позивача, чи існує справді
обов’язок відповідача щодо відновлення порушених прав. Усі ці
обставини, що стосуються цього спору, можуть бути з’ясовані
господарським судом шляхом вивчення доказів, які містять
інформацію щодо відповідних фактів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-
які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а
також інші обставини, що мають значення для правильного
вирішення господарського спору.
У юридичній літературі пропонуються різні тлумачення
терміна "фактичні дані". За загальним уявленням фактичні дані –
це інформація про факти, а не власне самі факти. Очевидно,
застосовуючи цей термін, законодавець мав на увазі не факти і не
будь-яку інформацію, а інформацію, що відповідає об’єктивній
дійсності, фактичним обставинам справи, тобто об’єктивну,
достовірну інформацію відповідно до фактів. Тому можна
припустити, що фактичні дані є не що інше, як об’єктивна,
достовірна інформація.

89
 На думку Ю. К. Осипова, фактичні дані, які є судовими
доказами, виступають у судовому процесі або у вигляді відомостей
про факти, що цікавлять суд, отриманих за допомогою засобів
доказування з джерел доказів, або у вигляді доказових фактів1.
Співвідношення понять "фактичні дані", "джерела фактичних
даних" потребують з’ясування. Визначаючи докази як відомості
про факти, які отримані з належних джерел, Л. М. Корнєєва
зазначає, що вони є тісно пов’язаними, але не створюють єдності2.
На думку В. Я. Дорохова, фактичні дані та їх джерела, взяті
окремо, не створюють судових доказів; перетворення інформації в
самостійну субстанцію є не що інше, як ідеалізм, а зведення її до
матеріальної форми (тобто визначення доказів як самих джерел
відомостей про факти) є наївний матеріалізм; фактичні дані та їх
джерела об’єднані в єдиному понятті доказу як двох його
необхідних елементів: докази становлять неподільну єдність
фактичних даних (зміст) та їх процесуальних джерел (форми) 3.
Безумовно, інформація не може існувати ні без джерел, ні без їх
носія. Але в цьому разі виникає питання: з джерелом чи з носієм
інформації складають єдність "фактичні дані" у визначенні поняття
"доказ"?
К. І. Комісаров визначає судові докази як отримані в
процесуальному порядку та за допомогою передбачених законом
засобів про факти або власне самі факти, на підставі яких суд
встановлює обставини, що необхідні для правильного вирішення
справи4.
Уявляється, що автор аргументує свою точку зору, виходячи
з того, що пізнання фактів відбувається шляхом їх відображення у
свідомості людей. Відповідно фактичні дані охоплюють відомості
про факти, але, крім цих відомостей, у поняття доказів повинні
входити й самі факти.

1
Осипов Ю. К. Судебные доказательства / Ю. К. Осипов // Советское
гражданское право процессуальное право. – М. : Юрид. лит., 1965. – С. 145.
2
Корнеева Л. М. Источники доказательств / Л. М. Корнеева. – М. : Юрид. лит.,
1985. – С. 7.
3
Дорохов В. Я. Понятия доказательств в современном уголовном процессе /
В. Я. Дорохов // Сов. гос-во и право. – 1964. – № 9. – С. 110–113.
4
Комиссаров К. И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского
судопроизводства / К. М. Комиссаров. – Свердловск, 1971. – С. 56.

90
 Для визначення поняття судових доказів необхідним є
виявлення й урахування ознак, притаманних їм. З цього питання в
юридичній літературі висловлюються різні точки зору
(М. К. Треушніков, П. П. Гурєєв, Ю. К. Осипов, С. В. Васильєв та
ін.).
На думку С. В. Васильєва, з якою погоджуємося і ми,
судовим доказам властиві такі ознаки:
1) судові докази – це відомості про факти;
2) судові докази – це відомості про факти, що належать
встановленню при вирішенні конкретної справи;
3) судові докази – це відомості про факти, отримані за
допомогою передбачених законом засобів доказування;
4) судові докази – це відомості про факти, отримані у
встановленому законом порядку1.
На підставі викладеного судові докази можна визначити як
відомості про факти, які належить встановити для вирішення
конкретної справи, які отримано в порядку, визначеному
господарським процесуальним законодавством і належними
засобами. Судові докази – це поняття, яке охоплює два
взаємопов’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби
доказування як процесуальну форму, за допомогою якої отримують
фактичні дані.
З наведеного визначення випливає, що господарський суд,
розглядаючи справу, повинен оцінити достовірність поданих
даних, оскільки лише на їх підставі може бути прийняте
правильне рішення. Використання ж недостовірних даних як
доказів тягне за собою винесення помилкового рішення.
Засобами доказування господарське процесуальне
законодавство визнає: письмові і речові докази, висновки судових
експертів; пояснення представників сторін та інших осіб, які
беруть участь у господарському процесі (ч. 2 ст. 32 ГПК України).
Наприклад, для перевірки претензії за поставку продукції з
нестачею юридична служба підприємства має провести належну
підготовчу роботу, а саме: збір доказів, які обґрунтовують
пред’явлення претензії. Такими доказами можуть бути:

1
Васильев С. В. Доказывание и доказательства по делам о возмещении вреда,
причиненного личности / С. В. Васильев. – Х. : Факт, 2000. – С. 12–13.

91
 - акт про нестачу, складений відповідно до Інструкції П-6
"Про приймання продукції виробничо-технічного призначення й
товарів народного
споживання за кількістю";
- комерційний акт, а в разі відмови про його складання –
письмові докази оскарження відмови;
- транспортний документ;
- специфікація;
- документ про сплату вартості вантажу;
- розрахунок суми нестачі продукції (товару);
- пломби, якщо транспортні засоби були опломбовані;
- документ про виклик представника постачальника
(виробника), якщо його виклик передбачений нормативними
актами чи договором;
- документи, які підтверджують повноваження осіб, що
брали участь у прийманні продукції (товарів);
- інші документи, які підтверджують часткову витрату,
нестачу, пошкодження вантажу.
Для якісного та швидкого збирання зазначених та інших
доказів юридична служба повинна залучати до цієї роботи
структурні підрозділи, перелік яких наведений у додатку.
Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином
засвідченій копії. Ця вимога стосується також копій, виготовлених
за допомогою копіювальних апаратів. Копії можуть засвідчуватися
нотаріусом, але в господарській судовій практиці, як правило, копії
документів та інших письмових доказів засвідчуються
компетентними посадовими особами чи громадянами-
підприємцями, підписи яких скріплюються печаткою. Якщо для
вирішення спору має значення лише частина документа
(наприклад, статуту підприємства, книги реєстрації комерційних
операцій тощо), подається засвідчений витяг із нього.
У судовій практиці виникло питання щодо можливості
використання як доказів документів, підготовлених за допомогою
електронно-обчислювальної техніки. Як роз’яснив Вищий
арбітражний суд України, якщо документи, які мають значення для
правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені
стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі
документи повинні прийматися арбітражним судом як письмові

92
докази, досліджуватися та оцінюватися за загальними правилами
ГПК України1.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи
відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими
документами, а також в інших випадках на вимогу господарського
суду (наприклад, якщо подані копії документів викликають сумніви
в суду). Так, відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України,
наприклад, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та
комерційний акт подаються лише в оригіналі. Від письмових
доказів слід відрізняти письмові пояснення представників сторін та
інших осіб, які беруть участь у господарському процесі. Під
іншими особами мають на увазі прокурора, представника третіх
осіб, а також посадових осіб та інших працівників підприємств,
установ, організацій, державних та інших органів, коли їх
викликано для надання пояснень, що виникають під час розгляду
справи.
Відмінність цих засобів доказування від письмових доказів
полягає в тому, що письмові пояснення є формою викладення так
званих особистих доказів, джерелом яких є фізичні особи. Згідно зі
ст. 37 ГПК України речовими доказами є предмети, що своїми
властивостями свідчать про обставини, які мають значення для
правильного вирішення спору. Такими властивостями можуть бути
зовнішній вигляд, внутрішні якості, місцезнаходження та інші
ознаки предмета.
У господарській судовій практиці речові докази
використовуються досить рідко, оскільки необхідні для з’ясування
обставини справи дані, як правило, фіксуються у відповідних
документах. Наприклад, для того щоб довести факт поставки
продукції неналежної якості, немає потреби надавати суду для
дослідження саму продукцію. Доказом у цьому випадку може бути
належним чином складений акт приймання продукції за якістю або
висновок експертизи2.
Якщо подані сторонами докази є недостатніми,
господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств
документи і матеріали, необхідні для вирішення справи. У тих
1
Пункт 2.1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18
вересня 1997 р. № 02-5/289 “Про внесення змін та доповнень до роз’яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 25.02.92 р. № 01-6/244 “Про деякі питання
практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України”.
2
Притика Д. Арбітражний процес / Д. Притика. – С. 111.

93
випадках, коли подання доказів ускладнюється, господарський суд
може провести огляд і дослідження письмових і речових доказів у
місці їх знаходження. За результатами огляду та дослідження
складається протокол, який підписується суддею. Цей протокол
додається до матеріалів справи (ст. 39 ГПК України).
Стаття 40 ГПК України регулює питання, пов’язані з
поверненням письмових і речових доказів. Якщо в підприємств та
організацій, що подали до господарського суду оригінали
письмових доказів, виникла потреба отримати їх назад, вони
можуть звернутися до господарського суду з відповідним
клопотанням. У такому разі оригінали повертаються після
вирішення господарського спору за умови подання засвідчених
копій цих доказів. Речові докази, які знаходяться в господарському
суді, після вирішення спору повертаються тим підприємствам та
організаціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні,
за якою господарський суд визнав право на ці речі.

4.2. Призначення і проведення судової експертизи

Одним із засобів доказування в господарському процесі є

висновок судового експерта. Господарський суд призначає судову
експертизу для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні
господарського спору та потребують спеціальних знань. Не можна
погодитися з практикою призначення так званих науково-правових
(юридичних, економіко-правових) експертиз, до яких інколи
вдаються господарські суди з метою роз’яснення питань
тлумачення і застосування правових норм, оскільки суддя, який має
юридичну освіту і певний практичний досвід, має спеціальні
професійні знання в галузі права.
ГПК України не передбачає випадків, у яких призначення
експертизи є обов’язковим. Питання про призначення експертизи
вирішує суддя під час підготовки справи до розгляду з
урахуванням конкретних обставин справи та характеру тих фактів,
що підлягають установленню (п. 5 ст. 65 ГПК України).
Призначення судової експертизи можливе й на стадії вирішення
господарського спору. У цьому випадку господарський суд має
право зупинити провадження в справі (ст. 79 ГПК України).

94
 Учасники господарського процесу мають право пропонувати
господарському суду питання, які мають бути роз’яснені
експертом. І тут дуже важливо визначити коло питань, тобто
предмет експертизи. Остаточне коло питань, які мають бути
роз’яснені судовим експертом, формулює суд. При цьому він може
відхилити питання, що були запропоновані учасниками
господарського процесу; вносить у формулювання питань
редакційні зміни, не змінюючи при цьому їх змісту; ставить нові
питання незалежно від питань, запропонованих учасниками
процесу.
Проведення експертизи має бути доручене компетентним
організаціям (науково-дослідним установам, аудиторським
організаціям тощо) чи безпосередньо спеціалістам, які володіють
необхідними для цього знаннями. Права, обов’язки і
відповідальність судового експерта визначаються Законом України
"Про судову експертизу" та нормами ГПК України, які надають
йому досить широкі повноваження щодо ознайомлення з
матеріалами справи, участі в огляді та дослідженні доказів.
Судовий експерт має право знайомитися з матеріалами справи,
брати участь в огляді та дослідженні доказів.
Висновок судового експерта має містити докладний опис
проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та
обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом
питання. Висновок подається господарському суду в письмовій
формі, а його копія надсилається сторонам. Якщо під час
проведення судової експертизи встановлюються обставини, які
мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких
судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він
викладає свої міркування також щодо цих обставин.
Вважається, що деякі проблеми призначення судової
експертизи не знайшли чіткого й остаточного вирішення в чинному
законодавстві. Це стосується, наприклад, підстав виклику експерта
до господарського суду1. Як випливає з ч. 3 ст. 31 ГПК України, він
викликається для давання мотивованого висновку на поставлені
йому запитання. Але такий висновок, як зазначається в ст. 42 ГПК
України, подається господарському суду в письмовій формі, і копії
надсилаються сторонам. У такому разі викликати експерта для дачі
висновку немає сенсу. А от у випадках недостатньої ясності чи
1
Притика Д. Арбітражний процес. – С. 113.

95
неповного висновку господарський суд міг би спершу викликати
експерта для роз’яснення висновку, а вже потім вирішувати
питання щодо призначення додаткової експертизи. У зв’язку з цим
було б доцільним ч. 3 ст. 31 ГПК викласти в такій редакції:
"Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою арбітражного суду
з’явитися на його виклик і дати роз’яснення щодо висновку
експертизи або дати додатковий мотивований висновок щодо
поставлених йому питань. Роз’яснення та висновок робляться в
письмовій формі"2.
Висновок судового експерта для господарського суду не є
обов’язковим і оцінюється судом за загальними правилами,
установленими ст. 43 ГПК України. Відхилення господарським
судом висновку судового експерта має бути мотивованим у рішенні
суду.

4.3. Підстави звільнення від доказування

Підстави звільнення від доказування наведені в ст. 35 ГПК

України, де зазначаються факти, які хоча й мають значення для
правильного вирішення спору, проте не потребують підтвердження
доказами.
Незважаючи на те що такі факти покладені в основу вимог
позивача чи заперечень відповідача, сторони звільняються від їх
доказування. Факти, про які йдеться в ст. 35 ГПК України, є
загальновідомими, преюдиціально встановленими. Їх наявність
означає не тільки звільнення заінтересованих осіб від доказування
(доведення), але й заборону їх оспорювати чи спростовувати в
такому процесі.
Так, не потребують доказування обставини, визнані
господарським судом загальновідомими (стихійні лиха,
надзвичайні події, явища суспільного життя тощо).
Визнання факту загальновідомим залежить від суду, який,
посилаючись на нього в рішенні, повинен зазначити про визнання
такого факту загальновідомим.
Факти, що встановлені рішенням господарського суду
(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у
2
Там само.

96
яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної
справи, що набрало чинності, є обов’язковим для господарського
суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для
вирішення спору.
Таке саме значення для господарського суду має вирок суду з
кримінальної справи, що набрав чинності, але тільки з питань, чи
мали місце певні дії та ким вони вчинені. Факти, які відповідно до
закону вважаються встановленими (призюмовані), не доводяться
під час розгляду справи. Таке припущення може бути спростоване
в загальному порядку.

4.4. Належність доказів і допустимість засобів доказування

Сторони в господарському процесі вільні в наданні

господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості.
Проте, вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди
виходять з того, що важливе практичне значення для правильного
та об’єктивного вирішення господарського спору мають положення
господарського процесуального законодавства щодо належності
доказів і допустимості засобів доказування.
У ч. І ст. 34 ГПК України зазначається, що господарський
суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Цю
вимогу закону щодо належності доказів позивач має враховувати
вже при складанні позовної заяви, а відповідач – при надсиланні
відзиву на позовну заяву. Практичне значення принципу
належності доказів полягає в тому, що витребування та аналіз
доказів, які не стосуються справи, уповільнює процес і призводить
до зайвих витрат коштів. З іншого боку, відсутність необхідних для
розгляду справи доказів призводить до неможливості встановити
істину й винесення незаконного та необґрунтованого рішення.
Тому важливого значення надають стадії підготовки матеріалів до
розгляду в засіданні господарського суду, на якій суддя в
необхідних випадках викликає представників сторін для уточнення
обставин справи і з’ясовує, які матеріали можуть бути подані
додатково; витребує від сторін та інших підприємств та організацій
документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору,
або знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх
знаходження; вирішує питання про призначення судової

97
експертизи; проводить огляд і дослідження письмових та речових
доказів у місці їх знаходження тощо1.
Обставини, що мають значення для справи, можуть бути
підтверджені будь-якими доказами, передбаченими в ГПК України.
Проте для певного кола суб’єктів матеріальних правовідносин у
встановлених законодавством випадках такі обставини мають
бути підтверджені лише за допомогою певних засобів
доказування. Тому в ст. 34 ГПК України зазначається, що
обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України
обставини, що можуть бути підставою для матеріальної
відповідальності залізниці, вантажовідправника,
вантажоодержувача під час залізничного перевезення,
засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми,
які складають станції залізниць. Інші випадки наведені в ст. 130
Статуту залізниць України, згідно з якою підставою для
покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за
позовом одержувача є вантажна квитанція з позначкою станції
призначення про неприбуття вантажу і документів, що
підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу (якщо
одержувач не має можливості пред’явити вантажну квитанцію, він
подає довідку станції відправлення про прийняття вантажу до
перевезення з позначкою станції призначення про неприбуття
вантажу). Подаючи до залізниці позов у разі недостачі, псування
або пошкодження вантажу, одержувач повинен подати накладну,
комерційний акт і документ, що засвідчує кількість і вартість
відправленого вантажу. Якщо в складанні комерційного акта
відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує
скаргу про цю відмову.

4.5. Оцінка доказів

Рішення з господарського спору має прийматися в цілковитій
відповідності до норм матеріального й процесуального права та
фактичних обставин справи, достовірності встановленими
господарським судом. Тому, розглядаючи справу, суд з’ясовує,
1
Притика Д. Арбітражний процес. – С. 115.

98
зокрема, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що
беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються.
Рішення господарського суду може ґрунтуватися лише на тих
доказах, які були предметом дослідження та оцінки судом.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та
об’єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому жодні
докази не мають для господарського суду заздалегідь установленої
сили.
Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що
визначення достовірності й сили доказів здійснюється самим
судом, що закон не містить указівок відносно того, який із доказів
має більшу силу, який меншу, який доказ є більш достовірним, а
який менше. Закон дає можливість суду самому оцінити кожен
доказ, і критерієм при цьому є внутрішнє переконання судді
(суддів). Подібний підхід до оцінки доказів забезпечує пошук
істини. Неможливо в законі заздалегідь правильно визначити
достовірність і силу того чи іншого доказу, оскільки це залежить
від кожного конкретного випадку.
У господарському процесі трапляються випадки, коли одна
сторона визначає фактичні дані й обставини, якими інша сторона
обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Проте, як зазначається в
ч. 3 ст. 43 ГПК України, таке визначення фактичних даних й
обставин для господарського суду не є обов’язковим, хоча в разі
згоди суду інша сторона звільняється від обов’язку доводити
визнані обставини.

4.6. Запобіжні заходи

Відповідно до ч. І ст. 43 ГПК України особа, яка має підстави

побоюватися, що надання потрібних для неї доказів стане згодом
неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її
права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право
звернутися до господарського суду з заявою про вживання
запобіжних заходів до подання позову.
Господарський процесуальний кодекс України не містить
визначення поняття запобіжних засобів. Але аналіз норм кодексу

99
дозволяє їх визначити як заходи, спрямовані на забезпечення
збереження доказів до звернення особи до господарського суду.
Запобіжні заходи як правова категорія потребують ґрунтовного
дослідження, практика їх застосування породжує низку
проблемних питань, які потребують свого вирішення.
Запобіжні заходи вбачаються як заходи, які спрямовані на
запобігання господарському правопорушенню, вони є
профілактичними заходами, що здійснюються з метою
попередження порушень прав юридичних та фізичних осіб й
усунення перешкод для здійснення цих прав. Якщо позовна заява –
це захист та поновлення вже порушеного права, то заява про
вжиття запобіжних заходів – це охорона права, попередження
правопорушення та забезпечення можливості подальшого захисту
порушених прав1.
У Господарському процесуальному кодексі України підстави
застосування запобіжних засобів визначені нечітко. Аналіз ч. І ст.
43 ГПК України дає можливість такими підставами вважати:
1) побоювання особи, що надання потрібних для неї доказів
стане згодом неможливим або утрудненим;
2) переконаність особи, що її права порушені або існує
реальна загроза їх порушення.
І в першому, і в другому випадках особа має намір
звернутися до господарського суду із позовом. Отже, відсутність
наміру звернення з позовом до господарського суду унеможливлює
застосування запобіжних засобів. Однак визначення наведених
підстав є досить суб’єктивним, вони є описовими, оцінними
категоріями, що дозволяє їх неоднозначно тлумачити.
Особа, яка звертається до суду із заявою щодо застосування
запобіжних засобів, має довести їх обґрунтованість.
На практиці господарські суди стикаються з
необґрунтованістю і недоведеністю заяв про вжиття запобіжних
заходів, не завжди є підстави та необхідність щодо їх застосування.
Як свідчить судова практика, позивачі дуже часто просять суд
вжити заходів щодо забезпечення позову (відповідно до ст. 66, 67
ГПК України) і, як правило, необґрунтовано. Крім того, введення

1
Бояринцева М. А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних засобів /
М. А. Бояринцева // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 209.

100
запобіжних засобів призведе до збільшення звернень до суду та
навантаження на суддів2.
Стаття 43-2 ГПК України передбачає такі види запобіжних
заходів:
- витребування доказів;
- огляд приміщень, у яких відбуваються дії, пов’язані з
порушенням прав;
- накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої
вжиті запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
До вжиття запобіжних заходів подається заява, яка повинна
містити:
- найменування господарського суду, до якого подається
заява;
- найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити
запобіжних заходів, їх поштові адреси;
- документи, що підтверджують за заявником-громадянином
статус суб’єкта підприємницької діяльності;
- вид і суть запобіжного заходу;
- обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття
запобіжних заходів;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до
заяви;
- підпис заявника або його представника, якщо заява
подається представником.
До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються
документи, які підтверджують сплату державного мита у
встановлених законом порядку і розмірі, а також її копії відповідно
до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів.
Розмір державного мита за подання заяви визначений Декретом
Кабінету Міністрів України "Про державне мито". При цьому
нормами ч. 3 ст. 43 ГПК України не передбачаються сплати витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У статті
43 ГПК України не передбачений обов’язок заявника повідомляти
контрагента (особу, щодо якої заявник просить вжити запобіжних
заходів) про подання заяви до господарського суду, але
встановлено необхідність надати суду копії заяви відповідно до
кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. До
обов’язків господарського суду не входить надсилання копії заяви,
2
Бояринцева М. А. Цит. пр. – С. 209.

101
а повідомлення про вжиття запобіжних заходів відбувається
шляхом надсилання копії ухвали про вжиття запобіжних заходів
відповідно до ч. 5 ст. 43 ГПК України.
Заявник повинен подати відповідну позовну заяву впродовж
десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів.
Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як
заходи забезпечення позову.
Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не
пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, у районі
діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з
повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не
перешкоджає розгляду справи.
У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття
запобіжних заходів розглядається лише за його участі без
повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжних заходів.
Господарський суд має право вимагати від заявника додати
до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або
загрозу порушення його прав.
Господарський суд може зобов’язати заявника забезпечити
його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти
зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит
господарського суду. Розмір застави визначається господарським
судом із урахуванням обставин справи, але не повинен бути
більшим від розміру заявленої шкоди.
Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить
ухвалу, у якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх
обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така
призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо
якої необхідно вжити запобіжних заходів, негайно після її
винесення. У разі винесення ухвали за участі заявника без
повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжних заходів,
копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжних
заходів, негайно після її виконання.
У разі відсутності підстав, установлених ч. І ст. 43 ГПК
України, а також невиконання вимог, передбачених ст. 43 ГПК
України, господарський суд виносить ухвалу про відмову в
задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.
Суддя, встановивши, що заяву про вживання запобіжних
заходів подано без додержання вимог, викладених у ч. 3 ст. 43 ГК

102
України, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про
залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає
йому строк для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до
вказівок судді у встановлений строк не виконає всі зазначені у ч. 3
ст. 43 ГК України вимоги та не сплатить державне мито, заява
вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя
виносить мотивовану ухвалу.
Ухвала про вживання запобіжних заходів виконується
негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вживання
запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в
повному розмірі.
На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участі
заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжних
заходів, остання впродовж десяти днів з дня отримання копії
ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про
скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє
виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів. Заява про
скасування вжиття запобіжних заходів розглядається впродовж
трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх
вживання. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду
заяви. За результатами розгляду заяви господарський суд виносить
ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних
заходів або її зміну чи скасування.
На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про
відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а
також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття
запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути подано
апеляційну скаргу. Подання апеляційної скарги на ухвалу про
вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної
ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування
запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної
ухвали.
Запобіжні заходи припиняються в разі:
- неподання заявником відповідної позовної заяви у строк,
установлений ч. 3 ст. 43 ГПК України;
- відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з
підстав, передбачених ч. І ст. 62 ГПК України;

103
 - невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК
України;
- винесення господарським судом ухвали про скасування
ухвали про вжиття запобіжних заходів.
У разі припинення запобіжних заходів та повернення заяви
відповідно до п. 1 ст. 43 ГПК України заява повертається
заявникові, але постає питання про повернення державного мита.
Вважається, що державне мито не повинно повертатися, оскільки
судом були вчинені процесуальні дії, вжито запобіжних заходів та
припинено їх у результаті бездіяльності заявника.
У випадку припинення запобіжних заходів, або у випадку
відмови від позову, або у випадку набрання чинності рішення щодо
відмови в задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжних
заходів, має право на відшкодування шкоди, завданої вживанням
цих заходів.
У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди,
завданої вжиттям запобіжних заходів, у першу чергу здійснюється
за рахунок цієї застави. Застава повертається заявникові повністю,
якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо
відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом
затверджено мирову угоду сторін.
У випадках, передбачених пунктами 2-4 ч. 9 ст. 43 ГПК
України, а також під час розгляду справи по суті господарський суд
може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої
вжиттям запобіжних заходів.

Питання для самоконтролю

1. Що є доказами в судовому процесі?

2. Що ви розумієте під письмовими доказами?
3. Як подаються письмові докази до господарського суду?
4. Що таке письмові пояснення в господарському процесі?
5. Яким чином юридична служба бере участь у збиранні
доказів?
6. Перерахуйте основні докази при поставці продукції з
нестачею.
7. Суть судової експертизи.
8. Які обставини не потребують доказування?

104
 9. Яким чином господарський суд оцінює докази?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) ознаки судових доказів;
б) докази при поставці продукції з нестачею;
в) докази при поставці неякісної продукції.

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. –

1992. – № 6. – Ст. 56.
2. Рекомендації Вищого Господарського Суду України "Про
внесення змін і доповнень до деяких роз’яснень президії Вищого
Арбітражного суду України та рекомендацій президії Вищого
Господарського Суду України" від 16.01.2008 р. № 04-5/5.
3. Роз’яснення президії Вищого Арбітражного Суду України
від 18.09.1997 р. № 02-5/ 289 "Про внесення змін та доповнень до
роз’яснення президії Вищого Арбітражного Суду України від
25.02.1992 р. № 01-6/244 "Про деякі питання практики
застосування Арбітражного процесуального кодексу України".

105
 4. Про Закон України "Про внесення змiн до статті 41
Господарського процесуального кодексу України щодо
призначення судових експертиз".
5. Iнформацiйний лист Вищого Господарського Суду
України вiд 23.03.2010 р. N2 01-08/202.

Навчальна література

1. Бояринцева М. А. Проблеми теорії та практики вжиття

запобіжних засобів / М. А. Бояринцева // Вісник господарського
судочинства. – 2003. – № 4. – С. 209.
2. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины
: учеб. пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2002. – 368 с.
3. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навчальний посібник / В. І. Горевий. – Суми :
Університетська книга, 2008. – 319 с.
4. Притика Д. М. Арбітражний процес : навчальний посібник
/ Д. М. Притика. – Х. : Консум, 2000. – 147 с.
5. Притика Д. М. Арбітражний процес : навчальний посібник
/ Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина. – Х. : Консум, 2001. –
432 с.
6. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України : наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – Х. : Консум, 2003. – 320 с.
7. Степанова Т. В. Речові докази як засоби доведення й
особливий вид доказів у господарському процесі / Т. В.
Степанова // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. –
С. 202–205.
8. Степанова Т. В. Місце судових доказів у процесі розгляду
господарських спорів / Т. В. Степанова // Вісник господарського
судочинства. – 2001. – № 4. – С. 183–186.
9. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми: ВТД "Університетська книга",
2006. – 331 с.

106
 РОЗДІЛ 5

ПОЗОВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ
ПРОЦЕСІ

5.1. Поняття позову та його елементи

У багатьох випадках законні претензії контрагентами не

задовольняються (відхиляються повністю або частково, або у
встановлений у договорі строк відповідь на претензію не
надходить). Тоді починається основна стадія розгляду
господарського спору – подання позовної заяви до господарського
суду.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не
передбачено чинним законодавством.
Позов – це вимога позивача до відповідача, спрямована через
суд, про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права
чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній
законом процесуальній формі.
Для того щоб позов мав змогу виконати роль засобу
порушення судової діяльності, він повинен мати певні складові
частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової
діяльності, індивідуалізують позов. За ними проводиться
класифікація позовів на види, встановлюються межі судового
розгляду й предмет доказування. Елементи позову мають важливе
значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для
організації захисту відповідача проти позову, що важливо для
забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у
господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які
суд повинен дати відповідь у рішенні.

107
 Позов складається з трьох частин (елементів) – предмет,
підстава та зміст1.
Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача
до відповідача, відносно якої суд має винести рішення. Така вимога
повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду.
Правильне визначення предмета позову має важливе практичне
значення, ним визначається суть вимоги, на яку суд повинен дати
відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводиться
класифікація на окремі категорії справ.
Матеріально-правова вимога позивача має спиратися на
підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач
обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні
факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову
складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність
спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до
позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі
доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Зміст позову – це вид судового захисту, за яким позивач
звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення:
про визнання права; про відновлення становища, яке існувало до
порушення права, і припинення дій, які порушують право; про
присудження до виконання обов’язку в натурі; про компенсацію
моральної шкоди; про припинення або зміну правовідношення; про
стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках,
передбачених законом або договором, – неустойки (штрафу, пені), а
також іншими засобами, передбаченими законом.
Усі елементи позову тісно взаємопов’язані. Юридичні факти,
які підтверджують суб’єктивне матеріальне право та є підставою
позову, визначають юридичну природу матеріально-правової
вимоги, яка складає предмет позову. Водночас матеріально-правова
вимога зумовлює процесуальну форму захисту – зміст позову.

5.2. Форма і зміст позовної заяви

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій

формі й підписується повноважною посадовою особою
1
Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика. – Х. : Консум,
2000. – С. 118.

108
позивача або його представником, прокурором чи його
заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності
або його представником.
Дотримання відповідної форми позовної заяви та відповідність її
змісту вимогам закону має суттєве значення для підготовки справи до
розгляду, а також подальшого правильного та швидкого її розгляду.
Позовна заява повинна містити:
- найменування господарського суду, до якого подається заява;
- найменування (для юридичних осіб) або ім’я та по батькові
за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження
(для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб),
ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх
наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні
номери за їх наявності (для фізичних осіб – платників податків).
- документи, що підтверджують за громадянином статус
суб’єкта підприємницької діяльності;
- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій
оцінці: суми договору (у спорах, що виникають при укладенні,
зміні та розірванні господарських договорів);
- зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох
відповідачів, зміст позовних вимог щодо кожного з них;
- виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований
розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на
підставі якого подається позов;
- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання
спору, якщо такі проводилися;
- відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до
розділу V-1 Господарського процесуального кодексу;
- перелік документів та інших доказів, що додаються до
заяви.
У позовній заяві можуть бути зазначені й інші відомості,
якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (додатки
Щ–С).
Наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені
результатами розгляду справи.
У позовній заяві може бути зазначене клопотання про
розстрочення, відстрочення тощо.

109
 5.3. Порядок подання позовної заяви. Ціна позову.
Відзив на позовну заяву

Відповідно до ст. 1 і 2 ГПК України, п. 3.1 Роз’яснення № 02-

5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування
Господарського процесуального кодексу України" господарський суд
порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і
організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи, державних та інших
органів, що звертаються до господарського суду у випадках,
передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи
їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах
держави. У встановлених законодавчими актами України випадках
справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є
суб’єктом підприємницької діяльності.
ГПК України не дає органу управління права подавати до
господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому
підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд
правом порушувати справу з власної ініціативи. Справи позовного
провадження в господарському суді порушуються шляхом подання
позовної заяви. Відповідно до ст. 61 ГПК України питання про
прийняття позовної заяви вирішується суддею.
Подати позов означає звернутися до господарського суду із
заявою, яка повинна містити прохання до господарського суду про
розгляд спору про право. Але якщо сторони домовилися між собою
щодо окремих категорій спорів відповідно до ст. 5 ГПК України, вони
вживають заходів досудового врегулювання господарського спору, і в
цьому випадку для подання позову необхідним є дотримання правил
досудового врегулювання спорів. Крім цієї вимоги, необхідно також
урахувати і правила щодо підвідомчості та підсудності господарських
спорів згідно з розділом ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. І ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи
його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам
копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих
документів у сторін немає. Такий самий обов’язок покладається на
позивача в разі залучення до участі в справі іншого відповідача,
замінити господарським судом неналежного відповідача.
Відповідно до ч. І ст. 57 ГПК України до позовної заяви
додаються документи, які її підтверджують:

110
 1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського
спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу з кожним із
відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні чи
розірванні договорів, – договір, проект договору, лист, який містить
вимогу про укладення, зміну чи розірвання договору, відомості про
пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку,
відповідь іншої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у
спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, –
копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на
претензію, якщо відповідь одержано);
2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до
неї документів;
3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;
3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу;
4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
До заяви про визнання акта недійсним додається також копія
оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.
До позовної заяви, підписаної представником позивача,
додається довіреність чи інший документ, що підтверджує
повноваження представника позивача.
Для правильного оформлення позову необхідно визначити ціну
позову, яка визначається за правилами ч. І ст. 55 ГПК України:
- у позовах про стягнення грошей – стягуваною сумою або
сумою, оспорюванню за виконавчими чи іншими документами, за
якими стягнення здійснюється у безспірному (безакцептному)
порядку;
- у позовах про витребування майна – вартість майна, що
витребується;
- у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, –
загальною сумою всіх вимог;
- у позовах про стягнення іноземної валюти – в іноземній
валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу,
встановленого Національним банком України на день подання позову.
У ціну позову включаються також зазначені в позовній заяві
суми неустойки (штрафу, пені), а у разі їх відсутності – суми,
визначені суддею. Ціну позову визначає позивач. У випадках
неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

111
 Відповідач має право після одержання ухвали (додаток D) про
порушення справи надіслати відзив (додаток Е):
- господарському суду – відзив на позовну заяву і всі
документи, що підтверджують заперечення проти позову;
- позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере
участь у судовому процесі, – копію відзиву.
Відзив підписується повноважною особою відповідача або його
представником.
Відзив має містити: найменування позивача і номер його
справи; мотив повного або часткового відхилення вимог позивача з
посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують
відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що
додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і
доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам,
прокурору).
До відзиву, підписаного представником відповідача, додається
довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження
представника відповідача.
Відзив на позовну заяву відіграє важливу роль у
господарському процесі, оскільки містить мотивовані пояснення
відповідача, якими повністю або частково визнаються, відхиляються
або спростовуються позовні вимоги, і це дає можливість:
- судді – при підготовці справи до розгляду детально
ознайомитись із запереченнями відповідача проти позову та
визначитися з порядком ведення судового засідання;
- позивачу – ознайомитися із запереченнями відповідача проти
позову та визначитися, чи доцільно надалі підтримувати позовні
вимоги, чи є необхідність зміни підстави або предмета позову,
зменшення позовних вимог тощо.

5.4. Відмова у прийнятті та повернення позовної заяви

Відповідно до п. 3.2 роз’яснення Вищого арбітражного суду

України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики
застосування Господарського процесуального кодексу України"
питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має
право відмовити у її прийнятті у випадках, передбачених ст. 63 ГПК.

112
 Так, на підставі п. 1 ст. 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті
позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду,
зокрема, коли його вирішення чинним законодавством віднесене до
компетенції іншого органу.
Суд повертає позовну заяву, якщо в провадженні
господарського суду або іншого органу, який у межах своєї
компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими
самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або є
рішення цих органів із такого спору, а також якщо позов подано до
підприємства або організації, які ліквідовані.
Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала
(додаток F), яка надсилається сторонам, прокурору чи його
заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше ніж за п’ять днів з дня
надходження заяви.
До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що
надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.
Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути оскаржено. У
разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день
першого звернення до господарського суду.
Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви,
встановлений ст. 63 ГПК, є вичерпним. Так, ГПК не передбачає права
судді на таку відмову, за мотивами, що позов поданий до
підприємства або організації, які згідно з чинним законодавством не
можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обставини
виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає.
Суд не має права повернути позовну заяву також з мотиву недодання
документів, що є доказами, оскільки позивач може їх надавати, а суд –
вимагати їх надання до закінчення розгляду справ.
Згідно з п. 3.3 зазначеного вище роз’яснення Вищого
арбітражного суду недодержання вимог ст. 54 і 57 ГПК щодо форми,
змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки,
передбачені ст. 63 ГПК.
Господарським процесуальним кодексом передбачені умови, за
наявності яких суддя не приймає позовну заяву і повертає її без
розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на
подання позову, а лише про те, що позовна заява не може бути
прийнята до розгляду господарським судом доти, доки не будуть
усунені підстави, які зумовили повернення заяви. Суддя повертає

113
позовну заяву і додані до неї документи без розгляду у випадках,
передбачених ч. І ст. 63 ГПК, а саме:
- позовну заяву підписано особою, яка не має права її
підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;
- у позовній заяві не зазначено повного найменування сторін, їх
поштових адрес;
- у позовній заяві не зазначені обставини, на яких ґрунтується
позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві
обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної
суми;
- не подано докази сплати державного мита у встановлених
порядку та розмірі;
- порушено правила об’єднання вимог або об’єднано в одній
позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і
сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і
взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
- не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної
заяви і доданих до неї документів;
- до внесення ухвали про порушення провадження у справі від
позивача надійшла заява про врегулювання спору;
- не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Суддя повертає позовну заяву не пізніше ніж за п’ять днів із дня
її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення
позовної заяви може бути оскаржено.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному
зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після
усунення допущеного порушення.
Якщо до позовної заяви відокремленого підрозділу не доданий
документ, що підтверджує відповідні його повноваження,
господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ч. І ст. 63
ГПК.
Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що
підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної
заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63
ГПК. У цьому випадку суддя господарського суду в процесі
підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від
позивача чи відповідача.

114
 Відповідно до роз’яснення Вищого господарського суду № 04-
5/609 від 31.05.2002 р. та Рекомендацій Президії Вищого
господарського суду № 04-5/212 від 10.02.2004 р. господарським
судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів
у справах про банкрутство в разі подання як доказу сплати державного
мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про
порядок обчислення та справляння державного мита1.
У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування
державного мита до державного бюджету України господарський суд
має право згідно з п. 4 ст. 65 ГПК витребувати від позивача чи
кредитора відповідне підтвердження територіального органу
Державного казначейства України.
Несплачені у встановлених порядку та розмірі суми державного
мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу можна стягнути за результатами розгляду справи.
Якщо передбачені в п. 2-6, п. 10 ч. І ст. 63 ГПК підстави
повернення позовної заяви виявлені господарським судом після
прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розгляду по
суті.
Щодо підстав повернення позову, зазначених у п. 1 і 3 ч. І ст. 63
ГПК, то в разі їх виявлення після прийняття позовної заяви позов із
урахуванням конкретних обставин підлягає залишенню без розгляду
згідно з п. 1 ч. І ст. 81 ГПК або ж провадження зі справи припиняється
відповідно до п. 3 ч. І ст. 80 ГПК.
Суддя повертає позовну заяву не пізніше ніж за п’ять днів із дня
її надходження, про що виносить ухвалу (додаток G). Ухвалу про
повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення
позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до
господарського суду в загальному порядку після усунення допущених
порушень.

5.5. Об’єднання позовних вимог. Відмова від позову.

Зустрічний позов

У ст. 58 ГПК України зазначено, що в одній позовній заяві

може бути об’єднано кілька вимог, пов’язаних між собою підставою
1
Затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від
22.04.1993 р. № 15.

115
виникнення або поданими доказами. Суддя має право об’єднати
кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті
самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про
порушення справи або в рішенні.
Об’єднання вимог позивачів обумовлено здебільшого такими
причинами:
- об’єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;
- спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим самим
судом;
- оперативність провадження стосовно вирішення спору і
зменшення судових витрат;
- правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих
позовних вимог.
Об’єднання кількох позовних вимог має на меті забезпечити
належну організацію розгляду господарської справи, щоб суттєво не
ускладнювати її розгляд.
При об’єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те,
що вони мають бути пов’язані між собою підставою виникнення або
поданими доказами. Пов’язаними між собою підставою виникнення є
ті вимоги, які виникають з одних і тих самих правовідносин.
Як зазначає М. Й. Штефан, зв’язок однорідних вимог, які
можуть бути об’єднані, обумовлюється особливостями спірних
матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних
цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних
правовідносин, урегульованих різними галузями права, і спрямовані
на досягнення різної мети, особливо коли їх розгляд пов’язаний з
різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та
вирішення справи, тоді об’єднання видається недоцільним1.
Згідно з роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України
№ 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики
застосування Господарського процесуального кодексу України" (п. 3,
4) позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог,
пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами
(зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за
користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта
державного органу і про відшкодування заподіяної у зв’язку з його
виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару,

1
Штефан М. Й. Цивільний процес : підручник / М. Й. Штефан. – К. : Ін Юре. – 1997.
– С. 296.

116
одержаного за кількома транспортними документами і оформленого
одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним
розрахунковим документом; про спонукання до виконання
зобов’язань за господарським договором і про застосування заходів
майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право
об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть
участь ті самі сторони, надане також судді. Якщо позивач порушив
правила поєднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме
з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить
вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (ст. 58 та
п. 5 ст. 63 ГПК).
Господарський суд повинен повернути позовну заяву без
розгляду, якщо позов поданий одночасно до залізниці та
вантажовідправника (вантажоодержувача) і в цій позовній заяві
об’єднані вимоги, які ґрунтуються на комерційному акті, з вимогами,
обґрунтованими іншими документами. Суддя має право об’єднати
кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті
самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про
порушення справи або в рішенні.
Таким чином, право на об’єднання кількох позовних вимог
мають як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на
об’єднання кількох справ.
Частиною 4 ст. 22 ГПК передбачені права позивача збільшити
або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Але ці
права можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої
інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших
інстанціях. Зазначені права можуть бути використані позивачем також
під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування
рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд
суду першої інстанції.
Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової
вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин,
якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Так, якщо
вимога про визнання угоди недійсною замінюється вимогою про
розірвання договору і наводяться інші підстави відповідної вимоги, то
має місце зміна предмета і підстави позову. Під збільшенням розміру

117
позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією самою
вимогою, яку було заявлено у позовній заяві1.
Згідно з ч. 4 ст. 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про
прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до ч. 5 цієї самої
статті приймає рішення про задоволення позову в разі визнання його
відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв’язаний заявами
позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог
та відповідача – про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК у
разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують
чиїсь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної
чи фізичної особи, яка не є учасником цього судового процесу), спір
підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.
Згідно зі ст. 60 ГПК відповідач має право до початку розгляду
господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний
позов для спільного розгляду з первісним позовом. Відповідач не
обмежується якимось терміном на подання ним зустрічного позову у
межах строку вирішення спору.
У разі подання відповідачем зустрічного позову і необхідністю
у зв’язку з цим дослідження в стислі терміни додаткових доказів або
проведення додаткових процесуальних дій застосовуються положення
69 ГПК.
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. М. Гайворонський звертають
увагу на те, що зв’язок зустрічного позову з первісним можливий у
різних формах. Зустрічний позов може бути поданий на той самий
матеріальний об’єкт, що й первісний. Наприклад, первісному позову
про усунення перешкод користування правом власності
протиставляється аналогічна зустрічна позовна вимога.
Зустрічний позов може бути пов’язаний з первісним позовом
обставинами виникнення незалежно від різних умов вимог. Так,
позову покупця про стягнення штрафу за несвоєчасну поставку
продукції може бути протиставлений зустрічний позов про стягнення
вартості відвантаженої продукції, від сплати якої позивач
відмовляється, обґрунтовуючи це втратою інтересу до неї через
несвоєчасну поставку2.

1
П. 3.7. роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від
18.09.1997 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського
процесуального кодексу України”.
2
Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс України /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. М. Гайворонський. – С. 137.

118
 Зв’язок зустрічного позову з первісним, на думку інших
авторів, може бути зумовлений різними причинами і відповідно мати
різний зміст:
- відповідач протиставляє вимогам позивача однорідну вимогу,
строк якої настав, подаючи її для зарахування первісної вимоги;
- задоволення зустрічного позову виключає повністю чи
частково задоволення первісного позову;
- закон припускає й інші випадки взаємного зв’язку між
первісним і зустрічним позовами, якщо їх спільний розгляд
забезпечить більш швидке й правильне вирішення спору1.
У практиці господарського судочинства відсутність
обмежень для подання зустрічного позову в ході вже розпочатого
господарського процесу дає відповідачу можливість
необґрунтовано затягувати терміни розгляду первісного позову.
Зокрема, позивач, одержавши зустрічний позов на одному з
останніх судових засідань, відчуватиме дефіцит часу для
підготовки заперечень за ним, якщо зацікавлений вирішити спір у
цілому в межах загальних строків, установлених ст. 69 ГПК
України.
В аналогічній ситуації може опинитися й господарський суд,
якому також знадобиться час для вивчення нових вимог і доказів,
особливо, якщо справа є складною. А оскільки чинне
законодавство не регламентує ні строки, ні кількість зустрічних
позовів, що можуть бути заявлені в межах одного судового
засідання, відповідач має можливість заявити їх не відразу, а
послідовно, затягуючи тим самим розгляд первісного спору2.
При прийнятті зустрічного позову до розгляду кожен із
позовів (первісний і зустрічний) зберігає самостійне значення, і
вони підлягають вирішенню господарським судом спільно в
одному процесі. За кожним із них суд повинен дати відповідь у
своєму рішенні про задоволення зустрічного позову або про
відмову в позові повністю чи частково.

1
Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины / С. В. Васильев. – С.
150–151.
2
Новицький В. В. Терміни пред’явлення зустрічного позову та критерії їх
встановлення / В. В. Новицький // Вісник господарського суду. – 2003. – № 4. – С. 213.

119
 5.6. Забезпечення позову

Відповідно до ст. 66 ГПК України заходи до забезпечення

позову застосовуються господарським судом за заявою сторони,
прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи
господарського суду як гарантія реального виконання рішення
суду.
Клопотання про забезпечення позову може бути подане
також третіми особами із самостійними вимогами на предмет
спору, оскільки ці особи користуються правами позивача в процесі
( ч. 3 ст. 26 ГПК).
Перелік осіб, які вправі порушувати питання про
забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК, є вичерпним.
Забезпечення позову як засіб запобігання можливим
порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів
юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за
основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу,
включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови в апеляційному
або в касаційному порядку.
Умовою застосування заходів щодо забезпечення позову є
достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові
суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент подання
позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або
погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Отже,
найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії
попередньої підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК).
Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було
відхилене повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо
змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, у
задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона
повторно звертатися до господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що
належать відповідачеві;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються
предмета спору;

120
 - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа
або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у
безспірному порядку.
Про забезпечення позову господарський суд виносить
ухвалу, яка надсилається органам Державної виконавчої служби,
особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або податковим
органам, установам банків, кредитно-фінансовим установам, у яких
знаходиться виконавчий документ. Наказ про вжиття заходів до
забезпечення позову не видається. Обираючи, який саме засіб
забезпечення позову слід застосувати в тій чи іншій справі,
господарський суд повинен виходити з такого.
У позовному провадженні при накладенні арешту на грошові
суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром
суми позову та можливих судових витрат.
Накладення господарським судом арешту на рахунки
боржника чинним законодавством не передбачене.
За позовами про визнання права власності або витребування
майна арешт може бути лише накладений на індивідуально
визначене майно.
У провадженні зі справ про банкрутство арешт може бути
накладений на все належне боржникові (закріплене за ним) майно
незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби.
Арешт на майно громадянина-підприємця може бути
накладений на загальних підставах, за винятком майна, на яке
згідно з Цивільним процесуальним законодавством України не
може бути звернене стягнення.
За позовами про витребування майна в ухвалі про
накладення арешту на майно боржника господарський суд повинен
чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет
відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт
на автомобіль, не зазначивши його видових ознак ("Волга", "Лада",
"Москвич" тощо), державного реєстраційного номера, номера
двигуна та ін., що відрізняло б саме цей автомобіль від будь-якого
автомобіля взагалі1.
Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні
дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії
забороняється вчиняти. За наявності підстав для застосування

1
Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23.08.1994 р. “Про
деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову із наступними змінами.

121
такого заходу забезпечення позову господарський суд може
заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його в
будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів
або перерахування авансом певних сум тощо.
Таке правило слід застосовувати й до інших осіб, яким на
підставі ст. 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета
спору.
Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено (ст. 67
ГПК). У цих випадках господарський суд має дотримуватися правил,
передбачених розділами XII і ХІІ-1 ГПК.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як
гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не
повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни
способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в
забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися
певні обставини, що спричинились до застосування заходів
забезпечення позову1.
Згідно зі ст. 66, 67 ГПК господарський суд має право за
власною ініціативою вжити заходів щодо забезпечення позову в разі,
якщо невживання цих заходів може утруднити чи зробити
неможливим виконання рішення суду.
Аналіз практики застосування господарськими засобами
забезпечення позову свідчить, що найчастіше застосовуються
накладення господарським судом арешту на майно або грошові суми,
які належать відповідачеві на праві власності. Застосовуючи арешт,
господарський суд забороняє відповідачеві, а також іншим особам, у
яких перебуває майно відповідача, розпоряджатися ним: воно не може
бути продане, передане в користування або управління іншим особам,
обміняне, подароване, здане в оренду, заставлене тощо. Але
накладення арешту, як правило, не є перепоною в користуванні
майном, на яке такий арешт накладений, якщо це не тягне за собою
знищення або зменшення його цінності2.

1
Там само.
2
Булгакова І. В. Деякі питання забезпечення позову в господарському процесі /
І. В. Булгакова // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 201.

122
 Питання для самоконтролю

1. Що таке позов?
2. Охарактеризуйте елементи позову – предмет, підставу, зміст.
3. Які вимоги висувають до позовної заяви?
4. Як визначається ціна позову?
5. Які вимоги висувають до відзиву на позовну заяву?
6. У якому разі можлива відмова в прийнятті позовної заяви?
7. У яких випадках повертається позовна заява?
8. Що таке об’єднання позовних заяв?
9. Як ви розумієте зустрічний позов?
10. Які передбачені заходи забезпечення позову?
11. Яка умова застосування заходів забезпечення позову?

Практичні завдання

1. Складіть позовні заяви до господарського суду:

а) за поставку неякісної продукції;
б) за поставку продукції з нестачею.

2.Вирішіть завдання.
Завдання 1. Між ТОВ "Спектр" і приватним підприємством із
виготовлення меблів укладений договір про виготовлення для офісу
товариства столів. Товариство перерахувало аванс, як і передбачалося
договором. Однак підприємство роботу з виготовлення столів не
розпочало, а переказані гроші повертати відмовилося. Товариство
вирішило подати позов до господарського суду. Однак у прийнятті
документів йому було відмовлено з посиланням на те, що копії
документів, на підставі яких заявник обґрунтував свої вимоги, не були
засвідчені нотаріусом.
1. У яких нормативно-правових актах регламентується
порядок оформлення і подання копій процесуальних документів?
2. Чи підлягають нотаріальному посвідченню копії документів,
що подаються до господарського суду? Перелічіть, яких саме
документів.
3. Що можна порадити в цій ситуації заявнику?

123
 Завдання 2. З вини орендаря сталася пожежа, якою було
пошкоджено частину орендованого приміщення. За договором оренди
в разі пожежі чи іншого пошкодження майна з вини орендаря він
повинен відшкодувати суму орендної плати за час виконання
ремонтних робіт, а також вартість ремонтних робіт, що повинні
здійснюватись орендодавцем. Однак орендар відмовився
відшкодувати збитки.
1. Хто несе ризик випадкової загибелі майна?
2. Чи відповідають законодавству наведені положення
договору оренди?
3. Чи задовольнить господарський суд вимоги орендодавця?

Завдання 3. Один із банків м. Києва звернувся до

господарського суду із позовом про визнання неправомірними дій
арбітражного керуючого. Неправомірні дії арбітражного керуючого,
на думку позивача, полягали в невнесенні вимог банку, які, крім того,
частково були забезпечені заставою, до реєстру вимог кредиторів.
Заперечуючи проти вимог позивача, арбітражний керуючий пояснив,
що не вніс вимоги банку в реєстр, тому що банк не повідомив про свої
грошові вимоги до боржника в місячний строк після опублікування
оголошення про порушення справи про банкрутство і не надав
документів на підтвердження цих вимог.
1. Які повноваження має арбітражний керуючий згідно з
чинним законодавством?
2. Який порядок виявлення грошових вимог кредиторів?
3. Який порядок задоволення грошових вимог кредиторів при
ліквідаційній процедурі?
4. Яким має бути рішення суду?

Завдання 4. Між ТОВ "Атлант" і державним підприємством

укладений договір оренди складських приміщень строком на один рік.
Плату за користування приміщенням передбачалося вносити
щомісяця. Оскільки впродовж п’яти місяців орендар не сплачував
орендних платежів, орендодавець надіслав йому повідомлення про
дострокове розірвання договору з вимогою звільнити приміщення. У
відповіді орендар повідомляв, що одностороння відмова від виконання
зобов’язань заборонена, і погрожував звернутися до суду з позовом
про усунення перешкод у користуванні приміщенням.

124
 1. Чи передбачає законодавство випадки дострокового
розірвання договору оренди?
2. Чи може таке розірвання відбуватися в односторонньому
порядку?
3. Що можна порадити орендодавцю в цій ситуації?

Завдання 5. Приватне підприємство впродовж року торгувало

горілчаними виробами, не придбавши ліцензії на здійснення цього
виду діяльності. Податкова інспекція подала до господарського суду
позов про ліквідацію підприємства. Підприємство проти позову
заперечувало, посилаючись на те, що торгівля без ліцензії не може
бути підставою для ліквідації підприємства.
1. Які підстави передбачені законодавством для ліквідації
суб’єктів господарювання?
2. Чи може торгівля без ліцензії бути підставою для ліквідації
підприємства?
3. Чи має право податкова інспекція подавати такий позов?
4. Яке рішення має прийняти суд?

3. Складіть опорно-логічну схему за зразком

125
 Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Інформаційний лист Вищого господарського суду України
"Про Закон України "Про внесення зміни до статті 67
Господарського процесуального кодексу України щодо
забезпечення позову" від 21.10.08 р. № 01-8/633.
3. Інформаційний лист Вищого Господарського Суду
України "Про практику застосування господарськими судами
законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної
власності" від 27.06.0р. № 01-8/383/1.
4. Інформаційний лист Вищого Господарського Суду
України "Про практику Верховного Суду України у справах зі
спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оренду
землі" від 06.06.08 р. № 01-8/354.
5. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-
5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування
Господарського процесуального кодексу України".
6. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-
5/611 від 23.08.1994 р. "Про деякі питання практики застосування
заходів до забезпечення позову".
7. Рекомендації Вищого Господарського Суду України "Про
внесення змін до деяких роз’яснень Вищого арбітражного суду

126
України та президії Вищого господарського суду України" від
22.10.07 р. № 04-5/198.

Навчальна література

1. Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право

Украины : учеб. пособие / Н. А. Абрамов. – Х. : Одиссей, 2002. –
256 с.
2. Бакалінська О. Актуальні проблеми захисту ділової
репутації суб’єктів господарювання у конкурентному праві
України / О. Бакалінська // Підприємництво, господарство і право.
– 2008. – № 7. – С. 8-11.
3. Боровик С. С. Захист права суб’єктів господарювання в
арбітражних судах України / С. С. Боровик, В. В. Дунь,
С. М. Мудрий . – К. : Оріяни, 2001. – 228 с.
4. Булгакова І. В. Деякі питання забезпечення позову в
господарському процесі / І. В. Булгакова // Вісник господарського
судочинства. – 2005. – № 3. – С. 197–203.
5. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины
: учебное пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2002. – 368 с.
6. Горевий В. І. Окремі питання щодо участі юридичних
служб підприємств в економіко-правовому механізмі
природокористування й охорони довкілля / В. І. Горевий //
Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 92–95.
7. Горевий В. І. Участь юридичної служби у відшкодуванні
збитків, заподіяних суб’єкту господарювання (підприємництва)
контрагентами / В. І. Горевий., А. М. Куліш // Підприємництво,
господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 39–42.
8. Господарський процесуальний кодекс з постатейними
матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. : Юстиніан, 2002. – 544 с.
9. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навч. посібник / В. І. Горевий. – Суми :
Університетська книга, 2008. – 319 с.
10. Кройтор В. А. Претензии и иски в практике разрешения
хозяйственных споров : науч.-практ. пособие / В. А. Кройтор. – Х. :
Эспада, 2001. – С. 218–341.
11. Медведєв А. Особливості відповідальності за порушення
вимог законодавства про захист економічної конкуренції в

127
Україні / А. Медведєв // Підприємництво, господарство і право. –
2008. –
№ 9. – С. 44–47.
12. Минюк Д. Юридична відповідальність суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок її
застосування / Д. Минюк // Підприємництво, господарство і право.
– 2007. – № 6. – С. 84–87.
13. Новицький В. В. Терміни пред’явлення зустрічного
позову та критерії їх встановлення / В.В. Новицький // Вісник
господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 212–213.
14. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика. – Х. : Консум, 2000. – Ч. ІІ. – 416 с.
15. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України : наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – Х. : Консум, 2003. – 320 с.
16. Притика Д. М. Арбітражний процес: законодавство та
практика застосування : навч. посібник / Д. М. Притика, М. І. Тітов.
– Х., 2000. – Ч. І. – 544 с.
17. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук., В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
331 с.
18. Щербина В. Проблеми захисту прав та інтересів суб’єктів
господарювання (матеріально-правовий та процесуальний
аспекти) / В. Щербина // Українське комерційне право: науково-
практичний журнал. – 2007. – № 8. – С. 12–20.

128
 РОЗДІЛ 6

ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ
СПОРІВ

6.1. Прийняття позовної заяви. Порушення провадження

у справі. Права представників суб’єктів господарювання

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня

її надходження, виносить і надсилає сторонам ухвалу про
порушення провадження у справі, у якій зазначається про
прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в
засіданні господарського суду, про час і місце його проведення,
необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду на засіданні
(додаток D, H, J).
Ухвала надсилається також іншим підприємствам та органам
у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та
висновки або їх посадові особи викликаються до господарського
суду.
Слід мати на увазі, що справи юридичних осіб у
господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах
повноважень, наданих їм законодавством та установчими
документами, через свого представника. Керівники підприємств,
інші особи, повноваження яких визначені законодавством або
установчими документами, подають господарському суду
документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші
особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені
підприємства. Довіреність видається за підписом керівника та
посвідчується печаткою підприємства (додаток К).

129
 Відповідно до Загального положення про юридичну службу
остання представляє в установленому законодавством порядку
інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду
правових питань і спорів. Із цього випливає, що працівникам
юридичних служб, як і іншим представникам підприємства,
видається довіреність для ведення справ у господарських судах.
Працівники юридичної служби підприємства, представляючи
інтереси останнього в господарському суді, мають право
ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги,
знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів,
заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення
господарському суду, подавати свої доводи й міркування з усіх
питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти
клопотань і доводів інших учасників судового процесу, а також
користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК
України.
Працівники юридичної служби зобов’язані в період судового
засідання добросовісно користуватися належними їм
процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та
охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів
для всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин
справи.
Юридична служба підприємства або його законний
представник повинні знати, що спір має бути вирішений
господарським судом у строк не більше двох місяців від дня
одержання позовної заяви (ст. 69 ГПК України).
У виняткових випадках голова господарського суду або
заступник голови господарського суду має право продовжити строк
вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням
обох сторін або клопотанням однієї сторони, погодженим із іншого
стороною, спір може бути вирішений в більш тривалий строк. Про
продовження строку вирішення спору виноситься ухвала (додаток
L).
Вирішення спорів у господарських судах відкрите, за
винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони
державної, комерційної чи банківської таємниці або коли сторони
або одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного
розгляду справи й подають відповідне клопотання до початку
розгляду справи по суті. Про розгляд справи на закритому засіданні

130
або про його відхилення з цього приводу виноситься ухвала.
Судовий процес фіксується технічними засобами та відображається
в протоколі судового засідання.
Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок проведення
засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома
суддями – суддею, який головує на засіданні. Суддя оголошує
склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу
їх права та обов’язки і сприяє здійсненню належних їм прав. На
засіданні заслуховуються представники позивача, відповідача та
інші особи, які беруть участь у засіданні.
Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським
судом документи не подані, справа може бути розглянута за
наявними в ній матеріалами.
Згідно зі ст. 65 ГПК України суддя господарського суду з
метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення
господарського спору вчиняє в необхідних випадках такі дії з
підготовки справи до розгляду:
- вирішує питання про залучення до участі у справі іншого
відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;
- викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у
тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для
уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали можуть бути
подані додатково;
- зобов'язує сторони, інші підприємства, установи,
організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати
певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх
знаходження тощо); витребує від них документи, відомості,
висновки, необхідні для вирішення спору, або знайомиться з
такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;
- вирішує питання про призначення судової експертизи;
- здійснює огляд і дослідження письмових та речових доказів
у місці їх знаходження;
- вирішує питання про визнання явки представників сторін
на засідання господарського суду обов'язковою;
- вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для
надання пояснень по суті справи;
- вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на
підприємстві, в організації;

131
 - вирішує питання про вживання заходів до забезпечення
позову;
- вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і
своєчасного розгляду справи.
Відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду
України "Про деякі питання практики застосування Господарського
процесуального кодексу України" від 31.05.1997 р. № 02-5/289,
суддя господарського суду, розпочинаючи судовий розгляд, має
встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи,
які беруть участь у справі, але не з’явилися на засідання. Вищий
господарський суд у роз’ясненні від 31.05.2002 р. № 04-5/609
звертає увагу на те, що розгляд справи за відсутності будь-якої із
сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання
суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого
суду або постанови апеляційного суду.
Згідно із п. 5 ст. 83 ГПК України суддя господарського суду,
у разі нез’явлення на засідання суду представника позивача, якщо
його присутність була визнана обов’язковою, вправі притягти
позивача до відповідальності, або залишити позов без розгляду, або
вжити обох цих заходів одночасно.
Відповідно до п. 1 ст. 77 ГПК України суддя має право в разі
нез’явлення представника відповідача за викликом господарського
суду відкласти розгляд справи.
Згідно з роз’ясненням Вищого господарського суду України
від 31.05.2002 р. № 04-5/609 суддя господарського суду має право
вжити заходів, передбачених п. 5 ст. 83 ГПК України або ст. 90
ГПК України, в яких відповідно зазначено про стягнення в дохід
Державного бюджету України з винної сторони штрафу або
винесення окремої ухвали.
Засідання господарського суду можна поділити на три
частини – підготовчу, розгляд справи по суті та прийняття рішення
в справі.
На думку В. С. Васильєва, підготовча частина судового
розгляду є системою процесуальних дій, спрямованих на
встановлення можливості розгляду справи по суті.
В. С. Васильєв зазначає, що в підготовчій частині слід
вирішити два завдання:
1) установити наявність або відсутність умов, які є
необхідними для забезпечення правильного вирішення справи в

132
судовому засіданні. Саме на це спрямовані вимоги закону, що
передбачають здійснення процесуальних дій щодо перевірки явки
учасників процесу і вирішення питання з розгляду справи за
відсутності когось із них; щодо виявлення згоди на розгляд справи
суддею одноособово; щодо вирішення питань про відвід; щодо
відкладення розгляду справи;
2) створення необхідних умов для всебічного, повного та
об’єктивного дослідження доказів у справі, для здійснення
судочинства на основі змагальності й рівності сторін. На це,
передусім, спрямовані вимоги закону, що регламентують
процесуальні дії щодо роз’яснення учасникам їхніх процесуальних
прав і обов’язків; щодо вирішення судом заяв і клопотань осіб, які
беруть участь у справі1.
У цій частині здійснюються такі процесуальні дії:
- голова відкриває судове засідання й оголошує, яка справа
підлягає розгляду;
- встановлюються особи, які з’явилися на засідання;
- голова оголошує склад суду, інших учасників розгляду
(прокурора, експерта, секретаря), роз’яснює особам, що беруть
участь у справі, їх права та обов’язки;
- суд розглядає заяви осіб, які беруть участь у справі;
- розглядає питання про відкладення розгляду справи (за
наявності підстав).
Основною частиною судового засідання є розгляд справи по
суті, де вирішуються такі завдання:
- визначення обсягу та межі дослідження обставин справи в
судовому засіданні;
- встановлення наявності чи відсутності підстав для
припинення провадження у справі в стадії судового розгляду.
Наприклад, голова здійснює процесуальні дії щодо виявлення
наявності бажання позивача відмовитися від своїх позовних вимог
або бажання сторін укласти мирову угоду;
- дослідження доказів у справі, які входять у структуру
господарського процесуального доказування. До структури також
входять дії щодо встановлення предмета доказування, збору,
надання та оцінки доказів.

1
Васильев В. С. Хозяйственное судопроизводство Украины / В. С. Васильев:
учеб. пособие. – Х.: Эскада, 2002. – 368 с.

133
 Для цієї частини властиве здійснення таких процесуальних
дій:
- доповідь голови, з’ясування питань щодо підтримки
позивачем своїх позовних вимог, визнання відповідачем вимог
позивача, укладення мирової угоди;
- встановлення порядку дослідження доказів;
- заслуховування пояснень осіб, що беруть участь у справі;
- дослідження письмових доказів;
- дослідження речових доказів;
- дослідження висновку експерта.
Провівши дослідження матеріалів справи і оцінивши всі
наявні докази, господарський суд може дійти відповідного
висновку по суті спору і прийняти рішення.
На судовому засіданні складається протокол. У протоколі
судового засідання зазначаються:
- рік, місяць, число і місце судового засідання;
- найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;
- номер справи й найменування сторін;
- відомості про явку в судове засідання представників сторін,
інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;
- відомості про роз’яснення господарським судом сторонам
та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав
і обов’язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження
перекладача про відповідальність за свідомо неправильний
переклад, судового експерта – за давання свідомо неправильного
висновку або відмову від давання висновку;
- усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть
участь у справі;
- усні роз’яснення судовими експертами своїх висновків і
відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

6.2. Відкладення розгляду справи.

Зупинення провадження в справі

Розгляд справи згідно зі ст. 77 ГПК України може бути

відкладений Господарським судом у межах строків, установлених
ст. 69 ГПК України, коли за якихось обставин спір не може бути
вирішений на цьому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

134
 - нез’явлення на засідання представників сторін, інших
учасників судового процесу;
- неподання витребуваних доказів;
- необхідність витребування нових доказів;
- залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна
неналежного відповідача;
- необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій
зазначаються час і місце проведення наступного засідання (додатки
М, N, Р). Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах
установленого строку вирішення спору з подальшим зазначенням про
це в рішенні або ухвалі.
Відмова позивача від позову, визнання позову
відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в
адресованих господарському суду письмових заявах, що
долучаються до справи. Ці заяви підписуються позивачем,
відповідачем або обома сторонами відповідно.
До прийняття відмови позивача від позову або
затвердження мирової угоди сторін господарський суд
роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій,
перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у
представників сторін.
Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків
сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача
від позову або про затвердження мирової угоди сторін
господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє
провадження в справі.
У разі визнання відповідачем позову господарський суд
приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії
відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав
і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Господарський суд
зупиняє провадження в справі в разі неможливості розгляду
цієїсправи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що
вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними
органами.
Господарський суд має право зупинити провадження в справі
на підставі ст. 79 ГПК України за клопотанням сторони або за своєю
ініціативою у випадках:
- призначення господарським судом судової експертизи;

135
 - надсилання господарським судом матеріалів до слідчих
органів;
- заміни однієї з сторін її правонаступником унаслідок
реорганізації підприємства, організації.
Господарський суд поновлює провадження в справі після
усунення обставин, що зумовили зупинення. Про зупинення
провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала.

6.3. Залишення позову без розгляду.

Припинення провадження в справі

Залишення позову без розгляду характеризуються тим, що за

його розв’язання мають місце деякі передбачені законом
перешкоди, які цілком можуть бути усунуті1.
Господарський суд залишає позов без розгляду у випадках,
які передбачені ст. 81 ГПК України:
- позовну заяву підписано особою, яка не має права
підписувати її, або особою, посадове становище якої не зазначене;
- у провадженні господарського суду або іншого органу,
який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського
спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих
самих підстав;
- позивач не звертався до установи банку за одержанням з
відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства
мала бути одержана через банк;
- позивач без поважних причин не подав витребувані
господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору,
або представник позивача не з'явився на виклик на засідання
господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню
спору;
- громадянин відмовився від позову, який було подано в його
інтересах прокурором.
Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, у
якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами
господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету,

1
Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина
та ін. – С. 133.

136
а також про стягнення штрафів, передбачених у п. 4 і 5 частини
другої ст. 83 ГПК України.
Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути
оскаржено.
Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без
розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до
господарського суду в загальному порядку.
Залишення позову без розгляду характеризується тим, що до
його розв’язання мають місце деякі передбачені законом
перешкоди, які можуть бути усунені. Залишення позову без
розгляду є закінченням провадження у справі без винесення
рішення, що не перешкоджає можливості повторного звернення
зацікавленою стороною до суду з такою самою позовною заявою,
після усунення умов, які послужили обставинами для закінчення
заяви без розгляду.
Відповідно до ст. 80 ГПК України господарський суд
припиняє провадження у справі, якщо:
- спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
- відсутній предмет спору;
- є рішення господарського суду або іншого органу, який у
межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими
самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
- позивач відмовився від позову і відмову прийнято
господарським судом;
- сторони уклали угоду про передачу цього спору на
вирішення третейського суду;
- підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;
- сторони уклали мирову угоду, і вона затверджена
господарським судом.
У випадках припинення провадження у справі повторне
звернення до господарського суду зі спору між тими самими
сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не
допускається.
Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в
якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами
господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету,
а також можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів,
передбачених у п.п. 4 і 5 частини другої ст. 83 Господарського
кодексу.

137
 Ухвалу про припинення провадження у справі може бути
оскаржено.

6.4. Рішення господарського суду

При вирішенні господарського суду по суті (задоволення

позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд
приймає рішення. Рішення викладається в письмовій формі та
підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі
розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням,
зобов’язаний викласти в письмовій формі свою окрему думку, що
приєднується до справи.
Господарський суд, приймаючи рішення, має право:
- визнати недійсним повністю чи в певній частині пов’язаний
з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
- виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для
захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із
самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання
заінтересованої сторони;
- зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки
(штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила
зобов’язання;
- стягувати в дохід Державного бюджету України з винної
сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених
господарським судом на сторону;
- відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Прийняте рішення оголошується суддею в судовому
засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя
може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення,
про що зазначається в протоколі судового засідання.
Рішення господарського суду набуває чинності після
закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Якщо в
судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну
частини рішення, воно набуває чинності після закінчення
десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого
відповідно до ст. 84 ГПК України.

138
 У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного
подання рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після
розгляду справи апеляційною інстанцією.
Рішення господарського суду складається зі вступної,
описової, мотивуючої і резолютивної частини (ч. І ст. 84 ГПК)
(додаток Q, R).
У вступній частині зазначаються найменування
господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення,
найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів),
представників сторін, прокурора та інших осіб. При розгляді
справи на підприємстві про це також зазначається у вступній
частині рішення.
Описова частина має містити стислий виклад вимог
позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань
сторін та їх представників, інших учасників господарського
процесу, опис дій, виконаних господарським судом.
У мотивуючій частині зазначаються обставини справи,
встановлені господарським судом, причини виникнення спору;
докази, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди
сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд
відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов
договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд
керувався, приймаючи рішення.
Резолютивна частина має містити висновок про задоволення
позову або про відмову в позові повністю чи частково за кожною із
заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або
ненастання якихось обставин (умовне рішення). Уявляється також,
що результативна частина рішення не повинна викладатися
альтернативною (наприклад, стягти у відповідача певну суму або в
разі відсутності коштів на його рахунку – звернути стягнення на
належне йому майно). Якщо такі альтернативні вимоги містяться в
позовній заяві, господарський суд має визначити предмет позову і
вирішити спір залежно від характеру зобов’язань відповідача.
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення
вказується: найменування сторони, на користь якої вирішений спір,
і сторони, з якої здійснене стягнення грошових сум або яка
зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а
також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці
виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню,

139
найменування рахунку, з якого підлягають стягненню грошові
суми; точне найменування майна, його визначальні ознаки,
вартість цього майна; місце його знаходження; строк виконання
рішення, якщо воно накладається на сторони, або про видачу
наказу про примусове виконання рішення (додаток S):
найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про
стягнення коштів у безспірному порядку, а також сума, що не
підлягає стягненню1.

6.5. Ухвала суду та її зміст. Окрема ухвала

У ст. 86 ГПК України зазначено, якщо господарський спір не

вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення,
припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду
тощо), господарський суд виносить ухвалу.
Ухвала господарського суду має містити:
1) найменування господарського суду, номер справи і дату
винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу
позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора,
інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);
2) стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого
виноситься ухвала;
3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
4) висновок із розглянутого питання;
5) вказівку на дії, які повинні вчинити сторони, інші
підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові
особи у строки, визначені господарським судом.
Ст. 87 ГПК передбачено, що повне рішення та ухвали
надсилаються сторонам , прокурору, третім особам, які брали
участь у судовому процесі, але не були присутні на судовому
засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення
не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням
вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Ст. 90 ГПК України передбачає винесення господарським
судом окремої ухвали. У ній зазначено, якщо господарський суд
виявить при вирішенні господарського спору порушення
законності або недоліки в діяльності підприємства, установи,
1
Там само. – С. 136–137.

140
організації, державного чи іншого органу, він виносить окрему
ухвалу.
Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам,
установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим
особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання
вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі,
передбачених частиною першою ст. 119 Господарського кодексу.
Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому
кодексом порядку.
Якщо при вирішенні господарського спору господарський
суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій
порушення законності, що містять ознаки дії, визначеної в
кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт
повідомлення органам внутрішніх справ або прокуратури.
З метою однакового застосування ст. 90 ГПК України
президія Вищого арбітражного суду України дала роз’яснення від
02.12.1992 р. № 01-6/1444 "Про практику застосування ст. 90
Арбітражного процесуального кодексу України", яким, зокрема,
визначила зразок окремої ухвали.
Окрема ухвала має бути обґрунтованою. Непереконлива,
немотивована, поспішно винесена, вона підриває авторитет
господарського суду, знижує попереджувальне і виховне значення
прийнятого процесуального документа. Переконливість окремої
ухвали обумовлюється чіткістю і послідовністю викладення,
високою юридичною і загальною культурою документа.
Конкретність окремої ухвали означає, що її описова частина має
свідчити про негативні обставини, встановлені господарським
судом, а резолютивна – містити конкретні рекомендації щодо їх
усунення.
Достовірність окремої ухвали полягає в тому, що викладені в
ній факти повинні бути встановлені господарським судом в
результаті всебічного, повного, об’єктивного дослідження в
господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Підставою надсилання окремої ухвали є виявлення
господарським судом порушень законодавства або недоліків у
діяльності підприємств чи організацій1.

1
Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М Притика, М. І. Тітов, В.С. Щербина
та ін.– С. 136–137.

141
 Як зазначено в рішенні президії Вищого арбітражного суду
України від 07.09.1995 р., арбітражна практика виходить з
неприпустимості випадків надсилання окремих ухвал щодо
незначних, несуттєвих недоліків, а також недоліків, стосовно яких
вживаються або вжиті відповідні заходи1.
Відповідно до ст. 88 ГПК України господарський суд має
право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у судовому
процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення,
ухвалу, якщо:
1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто на засіданні
господарського суду, не прийнято рішення;
2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат
або про повернення державного мита з бюджету.
Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в
установленому порядку.

Питання для самоконтролю

1. Які органи юридичних осіб ведуть справи в господарських

судах?
2. Які дії вчиняє суддя господарського суду з метою вирішення
господарського спору?
3. За наявності яких обставин суддя господарського суду відкладає
розгляд спору?
4. У яких випадках позовна заява залишається без розгляду?
5. Якими правами наділений суддя господарського суду при
прийнятті рішення?
6. Зміст рішення господарського суду.
7. Зміст ухвали господарського суду.
8. У чому полягають особливості окремої ухвали?

Практичні завдання

1. Побудуйте структурно-опорні схеми за зразком:

1
Про результати вивчення практики застосування арбітражними судами ст. 90
Арбітражного процесуального кодексу України : Рішення президії Вищого арбітражного
суду України від 07.09.1995 р. // Інформаційний вісник. – 1995. – № 4. – С. 30.

142
 а) відкладення розгляду справи;
б) припинення провадження у справі;
в) залишення позову без розгляду;
г) ухвала суду.

2. Оформіть ухвали:
а) про відкладення розгляду справи;
б) про припинення провадження у справі.

3. Вирішіть завдання
Завдання 1. На підставі рішення обласної ради
новоствореній фінансово-промисловій групі було надано в
користування 38 га земель ТОВ "Славутич" та 79 га земель
спеціалізованого плодово-ягідного сільськогосподарського
кооперативу "Яблунька".
Фінансово-промислова група згідно з рішенням
оцінювальної комісії відшкодувала збитки первинним власникам
землі, однак відмовилася відшкодовувати втрати
сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарський
кооператив "Яблунька" звернувся з позовом до господарського
суду про відшкодування витрат сільськогосподарського
виробництва на його користь.
1. Визначте коло суспільних правовідносин. Чи підлягає позов
задоволенню?
2.Визначте розмежування понять "збитки
сільськогосподарського виробництва" і "втрати
сільськогосподарського виробництва".
3. Вирішіть справу.

143
 Завдання 2. ВАТ "Експорт" звернулося до господарського
суду з заявою про визнання ТОВ "Сервіс" банкрутом, оскільки
згідно з актом звірення проведених рахунків заборгованість
останнього в розмірі 24000 грн не була сплачена впродовж трьох
місяців.
Яку ухвалу має винести господарський суд?
Які умови встановлені для порушення провадження у справі
про банкрутство? Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання 3. Державне авіабудівне підприємство, не маючи

можливості (через відсутність необхідних коштів) впродовж
останнього півріччя розплатитися зі своїми кредиторами, а також
через відмову міністерства, до відання якого входило це
підприємство, надати останньому фінансову допомогу, звернулося
до господарського суду з заявою про порушення щодо
підприємства справи про банкрутство. До заяви були додані: копії
установчих документів підприємства, балансовий звіт за останній
фінансово-господарський рік, перелік кредиторів підприємства.
1. Який сенс підприємству - боржнику стати ініціатором
порушення відносно себе справи про банкрутство?
2. Які фактичні підстави для порушення справи про
банкрутство?
3. Які документи в цьому разі мають бути подані разом із
заявою?
4. Які судові процедури можуть бути застосовані до
підприємства-боржника?
5. Які особливості провадження у справі про визнання
банкрутом державного підприємства?

Завдання 4. Машинобудівний завод послав 5 травня

будівельному об’єднанню, розташованому в іншому місті, лист із
пропозицією придбати зайве обладнання, зазначивши його
найменування, кількість і ціну. Об’єднання одержало лист 10
травня, прийняло пропозицію заводу і письмово повідомило про це
11 травня. Але лист з вини пошти затримався в дорозі і
доставлений на завод лише 20 травня. Представник об’єднання 24
травня приїхав на автомобілі за обладнанням, але завод уже продав
це обладнання фабриці 19 травня. Об’єднання подало позов до
господарського суду про відібрання у фабрики обладнання

144
(оскільки воно придбало його раніше, ніж фабрика), а також про
стягнення з заводу всіх збитків.
Покажіть на цьому прикладі, які є стадії укладення
договору. Яке рішення має винести господарський суд?

Завдання 5. Тракторний завод уклав договір із меблевим

об’єднанням на поставку тари для упакування меблів. У свою
чергу, об’єднання зобов’язалося поставити заводу тарні ящики, які
є матеріалом для виготовлення пакувальної тари. Проте об’єднання
порушило строк виконання прийнятого зобов’язання в частині
поставки тарних ящиків. Претензія тарного заводу про стягнення
неустойки за прострочення в сумі 25 тис. грн об’єднанням була
відхилена на тій підставі, що між заводом і об’єднанням був
укладений договір поставки і що в ньому передбачена умова,
відповідно до якої постачальник за недопоставку продукції не несе
відповідальності. Тарний завод просив господарський суд стягнути
з об’єднання 25 тис. грн неустойки.
Чи є підстава для звільнення об’єднання від
відповідальності? Яке рішення має винести господарський суд?

Завдання 6. Підприємство звернулося до господарського

суду із позовною заявою до управління залізниці про
відшкодування 2900 грн збитку, який склала вартість недостачі
м’яса, що надійшло на його адресу за кількома накладними.
Установивши, що позивачем не була названа адреса відповідача, а
також не були подані докази про надіслання копій позовної заяви
відповідачу і не сплачене державне мито, господарський суд у
прийнятті позовної заяви відмовив.
Чи правильні дії господарського суду? На яких підставах
господарський суд має право відмовити в прийнятті справи до
розгляду? Як належало діяти господарському суду в такому
випадку?

Завдання 7. До господарського суду м. Києва надійшла

позовна заява від Дарницького плодоовочевого комбінату про
стягнення 1800 грн з відділу позавідомчої охорони при районному
відділі внутрішніх справ Дарницького району м. Києва.
Ознайомившись із змістом позовної заяви і доданих до неї
документів, господарський суд повернув її, посилаючись на те, що

145
комбінат не виклав у заяві всіх обставин справи, а також не надав
доказів, на підставі яких позивач обґрунтував свої вимоги.
Чи законні дії господарського суду? Хто і в якому порядку
має право відмінити їх?

Завдання 8. Управління "Водбуд" за договором підряду з

ТОВ "Україна" проводило роботи з ремонту парникового
господарства. Після закінчення виконання зазначених робіт
управління звернулося до ТОВ із проханням оплатити виконані
роботи.
ТОВ "Україна" відмовило провести кінцевий розрахунок з
управлінням у зв’язку з наявністю окремих недоліків у виконаних
роботах.
Управління звернулося до господарського суду з позовною
заявою про стягнення 9150 грн з товариства "Україна".
Господарський суд позовну заяву задовольнив, але в рішенні
зазначив, що оскільки парники ТОВ не здані за актом, то 9150 грн
можуть бути стягнуті з ТОВ після того, як останнє прийме ці
роботи.
Чи правильне рішення господарського суду? Які вимоги
висуваються до рішення господарського суду?

Завдання 9. ТОВ, використовуючи за договором оренди

екскаватор, який належав будівельному тресту, проклав траншею
для укладення водопровідних труб. Роботи проводилися за
нарядом, який був виданий посадовою особою ТОВ. Під час роботи
була пошкоджена лінія зв’язку, що завдало шкоди їх власнику.
Представники вузла зв’язку за участі депутата сільської ради
склали акт, у якому зазначили, що порядок проведення робіт не був
погоджений з установою зв’язку (роботи проводилися без
представника останньої). Керівництво ТОВ знало про місце
проходження ліній зв’язку на своїй території. Вузол зв’язку склав
кошторис на ремонт пошкодженої ланки і подав позов до
господарського суду про стягнення з ТОВ 11 500 грн збитків. До
суми витрат позивач вніс вартість будівельно-монтажних робіт і
матеріалів: риття і засипання траншеї та її вартість, накладні
витрати тощо.
ТОВ, не заперечуючи факту пошкодження кабельного
зв’язку, заперечив розмір позову, стверджуючи, що нести

146
відповідальність за це порушення повинен не він, а власник
джерела підвищеної небезпеки – будівельний трест.
Яке рішення має прийняти господарський суд?

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про внесення змін та доповнень до роз’яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 01.03.1994 р. № 02-5/215
"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із
відшкодуванням шкоди" : рекомендації Вищого Господарського
Суду України від 29.12.2007 р. № 04-5/239.
3. Про деякі питання практики застосування окремих норм
чинного законодавства у вирішенні спорів : інформаційний лист
Вищого Господарського суду України від 29.08.2001 р. № 01–
8/034 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С.
121–126.
4. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних
з орендою земельних ділянок : Інформаційний лист Вищого
Господарського суду України від 30.11.2007 р. № 01-8/918.
5. Про результати вивчення практики застосування
арбітражними судами статті 90 Арбітражного процесуального
кодексу України : рішення президії Вищого арбітражного суду
України від 07.09.1995 р. // Інформаційний вісник. – 1995. – № 4. –
С. 30.
6. Про результати вивчення та узагальнення судової
практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних із
охороною навколишнього природного середовища: Узагальнення
судової практики Вищого Господарського Суду України від
01.01.2009 р.
7. Про деякі питання практики застосування у вирiшеннi
спорiв окремих норм процесуального права (за матеріалами справ,
розглянутих Верховним Судом України) : інформацiйний лист
Вищого Господарського Суду України вiд 15.01.2010 р. № 01-
08/12.

147
 8. Про деякi питання практики застосування у вирiшеннi
спорів окремих норм процесуального права (за матерiалами справ,
розглянутих Верховним Судом України): інформацiйний лист
Вищого Господарського суду України вiд 09.03.2010 р. № 01-
08/129.
9. Про внесення змiн та доповнень до роз'яснення президії
Вищого арбiтражного суду України вiд 27.06.2001 N 02-5/744 "Про
деякi питання практики вирiшення спорiв, пов'язаних iз
застосуванням законодавства про охорону навколишнього
природного середовища": рекомендацii' Вищого Господарського
Суду України вiд 25.03.2009 р. № 04-06/44.
10. Про практику застосування господарськими судами
законодавства про захист прав на об'єкти авторського права i
сумiжних прав (за матерiалами справ, розглянутих у касаційному
порядку Вищим Господарським Судом України) : інформацiйний
лист Вищого Господарськиого Суду України вiд 31.05.2010 р.
№ 01-08/322.
11. Про зобов'язання виконувати умови договорів, укладених
на пiдставi акцепту тендерних пропозицiй, у частині оплати
продукції харчування на підставі цін, визначених у додатках до цих
договорів : постанова Вищого Господарського Суду України від
14.09.2010 р. № 4/258-09.
12. Про спонукання укласти додаткову угоду про внесення
змін до договору про постачання електричнотїс енергії : постанова
Вищого Господарського Суду України вiд 14.09.2010 р. № 2-
4/5134-2009.
13. Про зобов'язання виконати умови попереднього договору
щодо укладення договору купiвлi-продажу нерухомого майна:
постанова Вищого Господарського Суду України вiд 14.09.2010 р.
№ 32/227.
14. Про внесення змiн та доповнень до роз'яснення президії
Вищого господарського суду України вiд 31.05.2002 N 04-5/608
"Про деякi питання практики розгляду справ за участі iноземних
пiдприємств i органiзацiй": рекомендацiї Вищого Господарського
Суду України вiд 09.11.2009 р. № 04- 06/159.
15. Про доповнення рекомендацiй президії Вищого
господарського суду України вiд 28.12.2007 р. № 04-5/14 "Про
практику застосування законодавства у розглядi справ, що

148
виникають з корпоративних вiдносин": рекомсндації Вищого
Господарського Суду України вiд 28.12.2009 р. № 04- 06/190.
16. Узагальнення судової практики розгляду господарськими
судами справ у спорах, пов'язаних iз земельними
правовiдносинами : узагальнення судової практики Вищого
Господарського Суду України вiд 01.01.2010 р.
17. Про деякi питання практики застосування у вирiшеннi
спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі
залізничного транспорту (за матерiалами узагальнення судової
практики у справах, розглянутих господарськими судами України):
інформацiйний лист Вищого Господарського Суду України вiд
02.02.2010 р. № 01-08/71.
18. Про практику застосування господарськими судами
земельного законодавства : рекомендації Вищого Господарського
Суду України вiд 02.02.2010 р. № 04-06/15.
19. Про деякі питання, пов’язані із застосуванням частини
другої статті 82 ГПК України : інформаційний лист Вищого
Господарського Суду України від 23.11.2001 р. № 01-8/1272 //
Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 138.

Навчальна література

1. Беляневич О. Про форми захисту прав суб’єктів

господарювання / О. Беляневич // Українське комерційне право.
Науково-практичний журнал. – 2007. – № 8 – С.62–69.
2. Боровик С. С. Захист прав суб’єктів господарювання в
арбітражних судах / С. С. Боровик, В. В. Дунь, С. М. Мудрий. – К. :
Оріони, 2001. – 245 с.
3. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины
: учебное пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2002. – 368 с.
4. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / укладач В. Є. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – 544 с.
5. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навчальний посібник / В. І. Горевий. – Суми :
Університетська книга, 2008. – 319 с.
6. Кройтор В. А. Претензии и иски в практике разрешения
хозяйственных споров: науч.-практ. пособие / В. А. Кройтор. – Х. :
Эспада, 2001. – С. 218–341.

149
 7. Минюк Д. Юридична відповідальність суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок її
застосування / Д. Минюк // Підприємництво, господарство і право.
– 2007. – № 6. – С.84-87.
8. Носік Ю. Проблеми виконання судових рішень про
майнові стягнення : інформаційно-правовий аспект / Ю. Носік //
Юридичний журнал. – 2008. – № 6. – С. 25–28.
9. Олександров Д. Правові аспекти, що виникають при
купівлі-продажу об’єктів промислової власності у складі цілісного
майнового комплекс / Д. Олександров // Підприємництво,
господарство і право. – 2007. – № 4. – С. 112–116.
10. Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М Притика,
М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін.– 416 с.
11. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
331 с.
12. Шуляк Н. Підвідомчість судових справ щодо визнання
недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання
земельних ділянок юридичним особам / Н. Шуляк // Юридичний
журнал. – 2008. – № 7–8. – С.93–101.

150
 РОЗДІЛ 7

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ

7.1. Право апеляційного оскарження. Подання апеляційної

скарги

Кожне рішення, що його прийняв господарський суд, має

бути законним і обґрунтованим. Рішення, яке не відповідає
вимогам закону і обставинам справи, є таким, що ущемляє права та
інтереси підприємств і організацій, отже, не відповідає основним
засадам судочинства і завданням господарського суду1.
Апеляція є одним із видів оскарження рішень суду, які не
набрали чинності, і передбачає новий розгляд справи по суті судом
другої (вищої) інстанції та винесення нового рішення у справі. У
порядку апеляції суд вищої інстанції перевіряє суть рішення
місцевого суду, повторюючи спочатку дослідження доказів, що є у
справі, та знову поданих, після чого або затверджує оскаржуване
рішення, або, відмінивши його, приймає нове2.
Об’єктами перевірки в цій стадії господарського процесу є
рішення, ухвали і постанови господарського суду, що приймаються
в процесі та за результатами вирішення господарського спору.
Апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського
суду мають право подавати сторони в справі. Апеляційна скарга
подається через місцевий господарський суд, який розглянув

1
Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В.С. Щербина. – Ч. 2. – С. 147.
2
Степанова Т. В. Окремі питання апеляційного оскарження в господарському
судочинстві / Т. В. Степанова // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 3. – С.
206.

151
справу, і який у п’ятиденний строк надсилає одержану скаргу або
подання разом зі справою відповідному апеляційному
господарському суду.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого
господарського суду впродовж десяти днів, а на ухвалу місцевого
господарського суду – впродовж п'яти днів з дня їх оголошення
місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні
було оголошено лише вступну та резолютивну частину
рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання
рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК.
Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків,
установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо
апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не
знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється
ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання
апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів
апеляційного господарського суду, склад якої визначений під
час реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої
статті 91 ГПК.
Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги визначені ст. 94
ГПК України. Апеляційна скарга подається в письмовому вигляді й
має містити:
- найменування апеляційного господарського суду, до якого
вноситься скарга;
- найменування місцевого господарського суду, який
прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;
- вимога особи, яка подає апеляційну скаргу, а також
підстави, з яких порушені питання про перегляд рішення, з
посиланням на законодавство і матеріали, які є в справі або подані
додатково;
- перелік документів, доданих до скарги;
Апеляційна скарга підписується особою, яка подала скаргу,
або її представником. До скарги додаються докази сплати
державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні в справі.
Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні
в справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у справі
відсутні. Сторона в справі, отримавши апеляційну скаргу, має
право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка
подала скаргу. Натомість відсутність відзиву на апеляційну скаргу

152
не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського
суду.
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і
повертається апеляційним судом, якщо:
- апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її
підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;
- до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій
стороні (сторонам);
- до скарги не додано документів, що підтверджують сплату
державного мита в установлених порядку й розмірі.
Після усунення зазначених обставин сторона в справі має
право повторно подати апеляційну скаргу. На ухвалу про
повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга.
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається
судом також у випадках:
- подання скарги після закінчення встановленого для цього
строку;
- за відсутності заявленого клопотання про відновлення
цього строку;
- якщо до винесення ухвали про прийняття скарги до
провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її
відкликання.
Відповідно до ст. 98 ГПК України про прийняття апеляційної
скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить
ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги.
Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у
розгляді справи або вступив у розгляд справи (додаток Т).
Особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від
неї до винесення постанови. Разом з тим апеляційний
господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо
це суперечить законодавству або порушує права та охоронювані
законом інтереси фізичних та юридичних осіб. Про прийняття
відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить
ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржене
іншою стороною.

153
 7.2. Порядок розгляду апеляційної скарги. Постанова
апеляційної інстанції

У процесі розгляду справи апеляційний господарський суд

розглядає справу повторно за наявними в справі й додатково
поданими доказами. Апеляційний суд не пов’язаний доводами
апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість
рішення місцевого суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції
не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом
розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга розглядається впродовж двох місяців з
дня надходження справи разом із скаргою до апеляційної інстанції.
В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами
розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей,
передбачених у розділі ХІІ ГПК України. З цього випливає, що
правила, які встановлені для розгляду справи в першій інстанції,
застосуванню апеляційним судом не підлягають. Не
застосовуються апеляційним судом правила про об’єднання
позовних заяв, про подання зустрічного позову, видання наказу. На
відміну від розгляду в місцевих господарських судах перегляд в
апеляційному порядку рішень місцевих судів здійснюється
апеляційним господарським судом колегією суддів у складі трьох
суддів. Суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою
залучати до участі в справі іншого відповідача, якщо суд першої
інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов’язків.
Засідання суду апеляційної інстанції складається з трьох
взаємопов’язаних частин: підготовча, розгляд скарги (подання) по
суті, винесення та оголошення постанови.
У призначений для розгляду час головуючий відкриває
засідання, оголошує склад суду, роз’яснює учасникам у справі їх
права та обов’язки, визначає порядок ведення засідання, з’ясовує,
чи мають учасники процесу заяви, клопотання, відвід складу суду,
експерта і перекладача, керує засіданням, сприяючи повному і
всебічному з’ясуванню всіх обставин справи.
Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної
скарги має право:
- залишити рішення місцевого господарського суду без змін,
а скаргу без задоволення;

154
 - скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове
рішення;
- скасувати рішення повністю або частково і припинити
провадження в справі чи залишити позов без розгляду повністю або
частково.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого
господарського суду згідно зі ст. 104 ГПК України є:
- неповне з’ясування обставин, що мають значення для
справи;
- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які
місцевий господарський суд визнав установленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого
господарського суду, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм
процесуального права може бути підставою для скасування або
зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до
прийняття неправильного рішення. Порушення норм
процесуального права є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:
- справу розглянуто господарським судом у незаконному
складі колегії суддів;
- справу розглянуто господарським судом за відсутності
будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце
засідання суду;
- господарський суд прийняв рішення про права й обов’язки
осіб, які не були залучені до участі в справі;
- рішення не підписане будь-яким із суддів або підписане не
тими суддями, які зазначені в рішенні;
- рішення прийняте не тими суддями, які входять до складу
колегії, що розглядала справу;
- рішення прийняте господарським судом з порушенням
правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків,
коли в процесі розгляду справи її підсудність змінилася (ч. 3 ст. 17
ГПК України).
В апеляційному порядку можуть бути оскаржені також
ухвали місцевого господарського суду у випадках, передбачених

155
ГПК України та Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про
відмову в прийнятті позовної заяви або заяви про порушення
справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви
про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження в
справі, припинення провадження в справі, про залишення позову
без розгляду або залишення заяви в провадженні справи про
банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого
господарського суду.
Розгляд апеляційної скарги (подання) закінчується
винесенням постанови апеляційної інстанції (додаток U).
Відповідно до ст. 105 ГПК України в постанові мають бути
зазначені:
1) найменування апеляційного господарського суду, який
розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата
прийняття постанови;
2) найменування сторін і найменування особи, яка подала
скаргу (подання);
3) найменування місцевого господарського суду, рішення
якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення,
прізвища судді (суддів);
4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського
суду;
5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу
(подання);
7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією,
доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази,
мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
8) у разі скасування або зміни рішення місцевого
господарського суду – доводи, за якими апеляційна інстанція не
погодилася з висновками суду першої інстанції;
9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання);
10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни
рішення.

156
 Постанова набирає чинності з дня її прийняття. Постанова
надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її
прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в
касаційному порядку.

Питання для самоконтролю

1. Що ви розумієте під апеляцією?

2. Що є об’єктами апеляції?
3. Строк подання апеляційної скарги.
4. Які вимоги висувають до апеляційної скарги?
5. У яких випадках апеляційна скарга не приймається до розгляду?
6. Які особливості перегляду справи в апеляційній інстанції?
7. Права апеляційної інстанції.
8. Що повинна містити постанова апеляційної інстанції?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) форма і зміст апеляційної скарги (подання);
б) повернення апеляційної скарги (подання);
в) повноваження апеляційної інстанції;
г) постанова апеляційної інстанції.

157
 Тести

1. У який термін місцевий суд надсилає одержану апеляційну

скаргу або подання до апеляційного господарського суду:
а) триденний;
б) п’ятиденний;
в) двотижневий;
г) місячний?

2. У який термін апеляційна скарга подається з дня прийняття

рішення місцевим судом:
а) п’ятиденний;
б) десятиденний;
в) двотижневий;
г) місячний?

3. Зміст апеляційної скарги – це:

а) найменування апеляційного господарського суду, до якого
подається скарга (подання);
б) найменування Вищого господарського суду;
в) найменування сторони у господарському спорі;
г) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання).

4. Апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду

апеляційним судом, якщо:
а) апеляційна скарга (подання) підписана особою, посадове
становище якої не зазначене;
б) до скарги (подання) не додані докази надсилання її копії
іншій стороні (сторонам);
в) до скарги не додані документи, що підтверджують сплату
державного мита;
г) скаргу (подання) подано після закінчення строку,
встановленого для її подання.

5. Строк розгляду апеляційної скарги (подання) становить:

а) десять днів;
б) два місяці;
в) місяць;
г) два тижні.

158
6. Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної
скарги (подання) має право:
а) зменшити розмір позовних вимог;
б) залишити рішення місцевого суду без змін, а скаргу
(подання) без задоволення;
в) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове
рішення.

7. Підставою для скасування або зміни рішення апеляційною

інстанцією може бути:
а) неповне з’ясування обставин, що мають значення для
справи;
б) невідповідність висновків, викладених у рішенні
місцевого господарського суду, обставинам справи;
в) недоведеність обставин, що мають значення для справи,
які місцевий господарський суд визнав встановленими;
г) апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має
права її підписувати.

8. У постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені:

а) найменування сторін і найменування особи, яка подала
скаргу (подання);
б) стислий виклад суті рішення місцевого суду;
в) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
г) перелік документів, доданих до скарги (подання).

9. У постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені:

а) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання);
б) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
(подання);
в) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни
рішення;
г) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу
(подання).

159
 Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
2. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ,
підвідомчих господарським судам : роз’яснення Президії Вищого
Господарського Суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 //
Юридичний вісник України. – 2002. – № 30. – С. 24–26.
3. Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК
України : роз’яснення Президії Вищого Господарського Суду
України від 28.03.2002 р. № 05-2/1486 // Вісник господарського
судочинства. – 2003. – № 1. – С. 60.
4. Про доповнення Інформаційного листа Вищого
Господарського Суду України від 24.03.04 р. № 01-8/517 "Про
практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень, ухвал,
постанов за нововиявленими обставинами" : Інформаційний лист
Вищого Господарського Суду України від 31.03.2008 р. № 01-
8/195.
5. Щодо оскарження рiшень органів мiсцевого
самоврядування, пов'язаних з розпорядженням земельними
дiлянками : інформацiйний лист Вищого Господарського Суду
України вiд 23.06.2010 р. № 05-05/357.
6. Про залишення без розгляду апеляційної скарги з тих
пiдстав, що ухвали про порушення провадження у справі
оскарженню не підлягають : Постанова Вищого Господарського
Суду України від 14.09.2010 р. № 25/100.
7. Про вiдмову у прийняттi до розгляду апеляційної скарги
на ухвалу про відкладення розгляду справи : Постанова Вищого
Господарського Суду України вiд 14.09.2010 р. № 25/100.
8. Про вiдмову у прийняттi до розгляду апеляцiйної скарги
на ухвалу про відклалення розгляду справи: Постанова Вищого
Господарського Суду України вiд 14.09.2010 р. № 25/100.

Навчальна література

1. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины

: учеб. пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2002. – 368 с.

160
 2. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – 544 с.
3. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп. – Суми :
Університетська книга, 2008. – 319 с.
4. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. – Х. : Консум,
2000. – Ч. 2. – 416 с.
5. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
331 с.

161
 РОЗДІЛ 8

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ

В КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ

8.1. Подання касаційної скарги

Сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у

справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та
обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на:
1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду
в апеляційному порядку та постанови апеляційного
господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного
розгляду;
2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в
частині першій статті 106 ГПК, після їх перегляду в апеляційному
порядку та постанови апеляційного господарського суду ухвалені
за результатами апеляційного розгляду.
Судом касаційної інстанції є Вищий Господарський Суд
України.
Касаційна скарга подається до Вищого Господарського Суду
України через місцевий або апеляційний суд, що прийняв
оскаржуване рішення чи постанову, який у п’ятиденний строк ыз
дня її надходження зобов’язаний надіслати справу разом із справою
до касаційної інстанції. Подання касаційної скарги обмежене
строком в один місяць з дня набрання чинності рішення місцевого
господарського суду чи постанови апеляційного суду.
Касаційна скарга подається у письмовому вигляді і повинна
містити:
1) найменування касаційної інстанції;

162
 2) найменування місцевого або апеляційного господарського
суду, рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття
рішення або постанови;
3) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони
(сторін) у справі;
4) вимоги особи, що подає скаргу, із зазначенням суті
порушення або неправильного застосування норм матеріального чи
процесуального права;
5) перелік доданих до скарги документів.
Не допускається посилання в касаційній скарзі на
недоведеність обставин справи. Касаційна скарга підписується
особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником.
До скарги додаються докази сплати державного мита і надання
копії скарги іншій стороні в справі.
Сторона в справі, отримавши касаційну скаргу, має право
надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, яка подала
скаргу. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не є перешкодою
для перегляду судового рішення, що оскаржується.
Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається
судом, якщо:
- касаційна скарга підписана особою, яка не має права її
підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначене;
- скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або
апеляційний суд, що прийняв рішення або постанову;
- до скарги не додані докази надіслання її копії іншій стороні
(сторонам) у справі;
- до скарги не додані документи, що підтверджують сплату
державного мита в установлених порядку та розмірі;
- у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного
застосування норм матеріального чи процесуального права.
Після усунень зазначених обставин сторона в справі має
право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести
касаційне подання в загальному порядку.
Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження
суд виносить ухвалу, у якій повідомляє про час і місце розгляду
скарги (подання). Ухвала надсилається всім учасникам судового
процесу (додаток V).
Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається
судом також у випадках:

163
 - подання скарги після закінчення встановленого для її
подання строку, за відсутності заявленого клопотання про
відновлення цього строку або відхилення такого клопотання;
- якщо до надіслання рішення про прийняття скарги до
провадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її
відкликання.
Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від
неї до ухвалення постанови касаційною інстанцією. Разом із тим
касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги,
якщо це суперечить законодавству або порушує права і
охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги
касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення чи постанову
господарського суду не оскаржено іншою стороною.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанцій норм матеріального і процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові
господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.2. Порядок розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга розглядається впродовж двох місяців з дня

надходження справи разом із касаційною скаргою до Вищого
Господарського Суду України.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної
скарги має право:
- залишити рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
- скасувати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове
рішення;

164
 - скасувати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм
процесуального права, які є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення;
- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної
інстанції повністю або частково і припинити провадження в справі
чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
- змінити рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції;
- залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або
постанов.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування
норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм
процесуального права є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду, якщо:
- справу розглянуто судом у незаконному складі колегії
суддів;
- справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін,
не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;
- господарський суд прийняв рішення або постанову, що
стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в
справі;
- рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або
підписані не тими суддями, які зазначені в рішенні або постанові;
- рішення прийняте не тими суддями, які входили до складу
колегії, що розглядала справу;
- рішення прийнято господарським судом із порушенням
правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків,
передбачених ч. 4 ст. 17 ГПК України.
За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає
постанову (додаток W).
У касаційному порядку можуть бути оскаржені також ухвали
місцевого або апеляційного господарського суду у випадках,
передбачених ГПК України та Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

165
 У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про
відмову в прийнятті позовної заяви або заяви про порушення
справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви
про порушення справи про банкрутство, зупинення, припинення
провадження в справі, про залишення позову без розгляду або про
залишення без розгляду заяви в провадженні у справі про
банкрутство справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Питання для самоконтролю

1. Хто має право подати касаційну скаргу і до якого органу?

2. Які вимоги висувають до касаційної скарги?
3. У яких випадках касаційна скарга не приймається до розгляду?
4. Право касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної
скарги.
5. Які підстави скасування або зміни рішення місцевого або
апеляційного суду?
6. Зміст постанови касаційної інстанції.

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) зміст касаційної скарги;
б) випадки неприйняття до розгляду касаційної скарги;
в) права касаційної інстанції;
г) зміст постанови касаційної інстанції.

Тести

166
1. Касаційна скарга (подання) повинні містити:
а) найменування касаційної інстанції;
б) найменування особи, що подає скаргу (подання);
в) посилання на недоведені обставини справи;
г) перелік доданих до скарги (подання) документів.

2. Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається

судом у випадках, якщо:
а) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має
права її підписувати;
б) скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або
апеляційній господарський суд, що прийняв рішення чи постанову;
в) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії
суддів;
г) до скарги (постанови) не додані докази надіслання її копії
іншій стороні (сторонам) у справі.

3. Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається

судом у випадках, якщо:
а) касаційна скарга (подання) підписана особою, посадове
становище якої не зазначене;
б) скаргу (подання) подано після закінчення строку,
встановленого для її подання;
в) у скарзі (поданні) не зазначені сума і порушення.

4. Місцевий або апеляційний суд зобов'язаний надіслати скаргу

(подання) разом зі справою до Вищого Господарського Суду у
такий строк:
а) п’ятиденний;
б) десятиденний;
в) двотижневий;
г) місячний.

5. Касаційна скарга може бути подана (внесена) впродовж:

а) десяти днів;
б) двох тижнів;
в) місяця;
г) двох місяців.
6. Касаційна інстанція не має права:

167
 а) встановлювати обставини, що не були зазначені в рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним;
б) вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу;
в) залишати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції без змін;
г) збирати нові докази.

7. Касаційна інстанція має право:

а) встановлювати обставини, що не встановлені в рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним;
б) залишати рішення першої інстанції або постанову
апеляційної інстанції без змін;
в) змінювати рішення першої інстанції або постанову першої
інстанції;
г) вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.

8. Касаційна скарга (подання) розглядається:

а) у десятиденний строк;
б) у місячний строк;
в) у двомісячний строк.

9. Підставою для скасування або зміни рішення або постанови

може бути таке:
а) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії
суддів;
б) рішення прийняте не тими суддями, які входили до складу
колегії, що розглянула справу;
в) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін,
не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;
г) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів.

168
 Список рекомендованої літератури

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України //

Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 36. – С. 188.
2. Про деякі питання практики застосування розділу XII-1
Господарського процесуального кодексу України : роз’яснення
Президії Вищого Господарського Суду України від 28.03.2002 р.
№ 04–5/367 // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. –
С. 87–89.
3. Про практику застосування господарськими судами
законодавства про захист прав на об'єкти промислової власності
(за матеріалами справ, розглянутих у касацiйному порядку Вищим
Господарським Судом України) : інформацiйний лист Вищого
Господарського Суду України від 15.07.2010 р. N 01-08/415.
4. Про доповнення Інформаційного листа Вищого
Господарського Суду України від 19.03.04 р. № 01-8/493 "Про
практику Верховного Суду України щодо перегляду ухвал Вищого
Господарського Суду України про повернення касаційних скарг" :
інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від
05.06.2008 р. № 01-8/350.

Навчальна література

1. Васильев С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины

: учебное пособие / С. В. Васильев. – Х. : Эспада, 2002. – 368 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Є. Беляневич. – К. :
Юстініан, 2002. – 544 с.
3. Горевий В. І. Організація юридичної служби на
підприємстві : навч. посібник / В. І. Горевий. –2-ге вид., випр. і доп.
– Суми : Університетська книга, 2008. – 319 с.
4. Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І.
Тітов, В. С. Щербина та ін.– Ч. II. – 416 с.
5. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
331 с.

169
 РОЗДІЛ 9

ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ, УХВАЛ,

ПОСТАНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО
СУДУ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ
ОБСТАВИНАМИ

9.1. Поняття нововиявлених обставин

Розділ XIII Господарського процесуального кодексу України

передбачає перегляд рішення, ухвали, постанови господарського
суду за нововиявленими обставинами.
Господарський суд може переглядати прийняте ним судове
рішення, яке набрало судової сили за нововиявленими
обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли
бути відомі заявникові. Зазначені дії господарського суду є
окремою стадією господарського процесу. Ця стадія відрізняється
від перевірки рішення ухвали, постанови в порядку нагляду за
умовами, підставами, процесуальним порядком та суб’єктами
перегляду. Ця стадія покликана сприяти виникненню законних і
обґрунтованих рішень, захисту прав та інтересів суб’єктів
господарської діяльності.
Характерним для перегляду рішення, ухвали, постанови за
нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність чи
необґрунтованість судового акта виникає у зв’язку з виявленням
обставин, які господарський суд не міг урахувати під час розгляду
справи, оскільки вони не були і не могли бути відомі ані особам,
що брали участь у справі, ані господарському суду; про існування
цих обставин стало відомо лише після прийняття відповідного

170
судового акта. Перегляд рішення, ухвали, постанови за
нововиявленими обставинами не пов’язаний з судовою помилкою,
оскільки в основу судового акта, що переглядається, були
покладені правильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі
доказів1.
Істотне значення для справи мають обставини, що пов’язані з
матеріалами справи, яка розглянута господарським судом,
впливають на оцінку вже досліджених ним доказів і мають, таким
чином, значення для об’єктивного розгляду господарського спору.
Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази.
Зокрема, ними можуть бути: скасування рішення або вироку суду,
що мали преюдиційне значення при прийнятті рішення
господарським судом, що набрав чинності; завідомо неправдиві
показання свідків у судовій справі; завідомо неправдивий висновок
експерта; фальшиві документи або речові докази тощо 2.
Як зазначає І. А. Балюк, нововиявлені обставини – це
юридичні факти (фактичні обставини), які існують у момент
розгляду справи і мають суттєве значення для її вирішення та які не
були і не могли бути відомі ні заявнику, ні господарському суду,
який їх розглядав 3.
Нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин,
що виникли після вирішення справи, а також обставини, що
зазнали змін після прийнятого рішення господарського суду. Згідно
зі ст. 112 ГПК України їх виявлення не може бути підставою для
перегляду рішення господарського суду.
Нововиявлені обставини необхідно також відрізняти від
нових доказів, які не були своєчасно надані господарському суду
учасниками господарського процесу. Нові докази, виявлені після
прийняття рішення, ухвали, постанови можуть свідчити лише про
те, що обставини справи з’ясовані неповно, висновки
господарського суду не відповідають обставинам справи, тобто є
підстави для перевірки судового акта в порядку нагляду.
Згідно з роз’ясненням Президії Вищого Господарського Суду
України № 04-5/563 від 21.02.2005 р. "Про деякі питання практики
перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими

1
Там само. – Ч. II. – C. 161–162.
2
Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс України / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. М. Гайворонський. – C. 234.
3
Балюк І. А. Господарське процесуальне право. – С. 128–129.

171
обставинами" судове рішення на підставі ст. 112 ГПК України
може бути переглянуте за таких підстав:
1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути
відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) установлені вироком суду, що набрав законної сили,
завідомо неправильний висновок експерта, завідомо
неправильний переклад, фальшивість документів або речових
доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або
необґрунтованого рішення;
3) установлення вироком суду, що набрав законної сили,
вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено
незаконне або необґрунтоване рішення;
4) скасування судового рішення, яке стало підставою для
ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають
перегляду;
5) установлена Конституційним Судом України
неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого
положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо
рішення суду ще не виконане.
Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору
або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою
для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу
XIII ГПК.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є
фактичними даними, що в установленому порядку спростовують
факти, які були покладені в основу судового рішення. Ці обставини
мають бути належним чином засвідчені. Так, підставою для
перегляду рішення за нововиявленими обставинами може бути
скасування рішення чи вироку суду, які відповідно до частини
третьої і четвертої ст. 35 ГПК були обов'язкові для господарського
суду щодо фактів або певних подій і покладені ним в основу
судового рішення.
Якщо нововиявлені обставини пов'язані з виявленням фактів
подання експертом завідомо неправильного висновку, який був
покладений в основу судового рішення, або завідомо
неправильного перекладу документів чи пояснень учасників
процесу, або подання фальшивих документів тощо, такі факти
також мають бути підтверджені у встановленому законом порядку.

172
 Днем виникнення зазначених обставин слід вважати день,
коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо
нововиявлена обставина пов'язана з вироком чи рішенням суду,
днем виникнення такої обставини вважається день набрання
чинності вироку чи рішення суду, які покладені в основу
відповідного судового акта, або день, коли заявникові стало чи
мало стати відомим про набрання чинності вироку або рішення.
Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що
встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані
сторонами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі
перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК
господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового
рішення без зміни. У той самий час заінтересована сторона не
позбавлена права оскаржити судове рішення в апеляційному
порядку з дотриманням вимог ГПК, зокрема, ст. 101 цього кодексу.
Скасування чи зміна нормативного акта, на якому
ґрунтувалося судове рішення, може вважатися нововиявленою
обставиною лише за умови, якщо в акті, яким скасовано чи змінено
попередній, зазначено про надання йому зворотної сили.
До нововиявлених обставин слід відносити прийняття
Конституційним Судом України рішення про визнання законів та
інших нормативно-правових актів, зазначених у п. 1 ст. 13 Закону
України "Про Конституційний Суд України", такими, що не
відповідають Конституції України 1.
Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок
Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень
Конституції України та законів України, у тому числі й у випадку,
коли це тлумачення суперечить роз'ясненням Верховного Суду
України з питань застосування законодавства або
рекомендаційному роз’ясненні Вищого спеціалізованого суду з
питань застосування законодавства щодо розгляду справ
відповідної судової юрисдикції.

1
Про Конституційний Суд України: Закон України // ВВР України. – № 49. –Ст.
272.

173
 9.2. Порядок подання заяви (внесення подання) про
перегляд судового рішення

Відповідно до ст. 113 ГПК України Судове рішення

господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими
обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою
впродовж одного місяця з дня встановлення обставин, що стали
підставою для перегляду судового рішення.
Строк для подання заяви про перегляд судових
рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими
обставинами обчислюється:
1) у випадку, встановленому пунктом 1 частини другої
статті 112 ГПК, – з дня встановлення обставин, що мають істотне
значення для справи;
2) у випадках, установлених пунктами 2, 3 частини другої
статті 112 ГПК, – з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав
законної сили;
3) у випадку, встановленому пунктом 4 частини другої
статті 112 ГПК, – з дня набрання законної сили судовим
рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою
для
ухвалення рішення чи прийняття ухвали, які підлягають
перегляду;
4) у випадку, встановленому пунктом 5 частини другої
статті 112 цього ГПК, – з дня ухвалення Конституційним Судом
України відповідного рішення.
Заява про перегляд судового рішення подається до
господарського суду, який прийняв судове рішення, де вона
реєструється з дотриманням порядку, передбаченого частинами
другою, третьою статті 2 – 1 ГПК.
Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії
заяви та доданих до неї документів.
До заяви додаються документи, що підтверджують
надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату
державного мита.
Заява про перегляд судового рішення господарського суду
за нововиявленими обставинами до розгляду не приймається
і повертається заявникові у разі:

174
 1) подання заяви після закінчення встановленого строку без
клопотання про його відновлення або відхилення такого
клопотання господарським судом;
2) подання заяви без доказів надіслання копії заяви і доданих
до неї документів іншим сторонам;
3) відсутності доказів сплати державного мита у порядку і
розмірі, встановлених законодавством.
Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути

оскаржено.
Доказами, що підтверджують виконання зазначених дій,
можуть бути поштова квитанція, розписка посадової особи сторони
(сторін) у господарському спорі про одержання копії заяви, про
перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за
нововиявленими обставинами тощо.
У роз’ясненнях Президії Вищого Господарського Суду
України № 04-5/563 від 21.05.2002 р. "Про деякі питання практики
перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими
обставинами"1 зазначено, що судове рішення господарського суду
може бути переглянуте за нововиявленими обставинами виключно
за заявою сторони, поданням прокурора. Отже, господарські суди
не вправі переглядати судове рішення за правилами розділу XIII
ГПК за власною ініціативою.
У перегляді судового рішення за нововиявленими
обставинами необхідно враховувати такі особливості правового
статусу учасника судового процесу, за заявою (поданням) якого
здійснюється цей перегляд.
Статтею 25 ГПК передбачена можливість процесуального
правонаступництва внаслідок реорганізації підприємства чи
організації. Оскільки правонаступництво можливе на будь-якій
стадії процесу, правонаступник також вправі звернутися до
господарського суду із заявою про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами.
Статтями 26 і 27 ГПК третім особам надані рівні зі
сторонами процесуальні права. Отже, із заявою про перегляд
1
Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за
нововиявленими обставинами : роз’яснення Президії Вищого Господарського Суду
України від 21.05.2002 р. №4-5/563 // Збірник поточного законодавства, нормативних
актів, арбітражної та судової практики. – 2002. – № 23, 24. – Ст. 50–52.

175
судового рішення за нововиявленими обставинами може
звернутись і третя особа.
Відповідно до статті 113 ГПК судове рішення може бути
переглянуте за нововиявленими обставинами за поданням
прокурора. Зі змісту ст. 121 Конституції України, ст. 2 ГПК та
ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" випливає, що прокурор
може внести подання про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами лише у справах, в яких стороною є
держава в особі органу державної влади чи органу місцевого
самоврядування, якому законом надано й повноваження органу
виконавчої влади.
Слід також мати на увазі, що згідно з частиною першою
ст. 29 ГПК прокурор може за своєю ініціативою вступити в
порушену за позовом інших осіб справу на будь-якій стадії її
розгляду для представництва інтересів держави. З метою вступу у
справу прокурор може звернутися, зокрема, з поданням про
перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або
повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за
позовом інших осіб. Отже, прокурор може повідомити
господарський суд і взяти участь у перегляді судового рішення за
нововиявленими обставинами і у випадках, коли заява про такий
перегляд вже прийнята судом.
Обов'язковою умовою такої участі є перегляд судового
рішення зі справи, стороною в якій є держава в особі органу,
уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
За змістом частини другої ст. 113-1 ГПК ухвалу про
прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами слід надсилати прокурору, який брав участь у справі,
хоча б він і не подавав заяву про перегляд рішення за ново-
виявленими обставинами.
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
відрізняється від його перегляду в апеляційному та касаційному
порядку певними особливостями процесуальних форм розгляду. У
перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами слід
враховувати такі особливості процесуальної форми зазначеного
перегляду.

176
 Судове рішення може бути переглянуте за нововиявленими
обставинами лише після набрання ним чинності у передбаченому
ГПК порядку.
Можливість перегляду рішення за нововиявленими
обставинами не обмежена якимось певним строком з дня
прийняття рішення.
Згідно з частиною першою ст. 114 ГПК перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим
господарським судом першої інстанції, який прийняв це рішення.
Що ж до ухвал і постанов апеляційної й касаційної інстанцій,
якими змінене чи скасоване рішення суду першої інстанції, то їх
перегляд за нововиявленими обставинами здійснюється не
місцевим судом, а судом тієї інстанції, яким змінене або прийняте
нове судове рішення (частина друга ст. 114 ГПК).
У випадках, коли після перегляду судового рішення в
апеляційному або касаційному порядку воно було залишене без
змін, перегляд його за нововиявленими обставинами здійснюється
тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення
незалежно від того, що воно було предметом перегляду в
апеляційному та касаційному порядку.
Якщо згідно зі ст. 91 ГПК справа надіслана або має бути
надіслана разом із апеляційною скаргою до апеляційного
господарського суду, а до місцевого господарського суду
надходить заява про перегляд його рішення за нововиявленими
обставинами, то місцевий господарський суд повинен своєю
ухвалою відправити заяву разом зі справою до апеляційної
інстанції.
Якщо згідно зі ст. 109 ГПК справа разом із касаційною
скаргою має бути надіслана до касаційної інстанції, а до місцевого
або апеляційного господарського суду надходить заява про
перегляд його рішення за нововиявленими обставинами, то
відповідно до вимог ст. 114 ГПК місцевий або апеляційний
господарський суд здійснює перегляд судового рішення за
нововиявлених обставин. Після такого перегляду справа
надсилається до касаційної інстанції.
У випадках, коли справу вже надіслано до касаційної
інстанції, а до місцевого або апеляційного господарського суду
надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами, відповідний суд письмово повідомляє про це суд

177
касаційної інстанції і виносить ухвалу про відкладення вирішення
питання про прийняття зазначеної заяви до провадження до
повернення матеріалів справи з суду касаційної інстанції (абзац
шостий п.п. 3.2 п. 3 в редакції Рекомендацій Вищого
Господарського Суду № 04-5/141 від 25.04.2008)1.
Після одержання згаданого повідомлення суд касаційної
інстанції:
- якщо касаційну скаргу не прийнято до провадження,
виносить ухвалу про відкладення вирішення питання щодо її
прийняття до закінчення місцевим або апеляційним господарським
судом перегляду судового рішення за нововиявленими
обставинами (п.п. 3.2 п. 3 в редакції Рекомендацій Вищого
Господарського Суду № 04-5/141 від 25.04.2008);
- якщо касаційну скаргу вже прийнято до провадження, то
таке провадження зупиняється на підставі частини першої ст. 79
ГПК, а матеріали справи повертаються до відповідного місцевого
або апеляційного господарського суду для здійснення перегляду
судового рішення за нововиявленими обставинами (п.п. 3.2 п. 3 в
редакції Рекомендацій Вищого Господарського Суду № 04-5/141
від 25.04.2008).
Якщо касаційна інстанція за результатами розгляду
касаційної скарги скасувала судове рішення місцевого або
апеляційного господарського суду, а в заяві йдеться про
нововиявлені обставини, що за своїм змістом передбачені абзацами
першим та другим п. 1.4 зазначеного Роз’яснення, місцевий або
апеляційний господарський суд на підставі ст. 17 ГПК надсилає
заяву зі справою до касаційної інстанції. В інших випадках
перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
здійснюється судом першої або апеляційної інстанції відповідно до
ст. 114 ГПК.
ГПК не надає господарському суду права повертати заяву
(подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами, якщо суд вважає, що таких обставин немає. У цих
випадках судове рішення має бути залишене без змін, про що
виноситься ухвала.
Повернення заяви (подання) про перегляд судових рішень
може бути здійснене господарським судом виключно з підстав,
визначених у частині п'ятій ст. 113 ГПК. Після усунення обставин,
1
Рекомендації Вищого Господарського Суду № 04-5/141 від 25.04.2008.

178
які були підставою для повернення заяви (подання), її (його) може
бути подано повторно.
У разі подання стороною заяви або внесення прокурором
подання про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами з пропуском строку, встановленого частиною першою
ст. 113 ГПК, без клопотання про його відновлення, господарський
суд має повернути заяву (подання) згідно з пунктом 1 частини
п'ятої ст. 113 ГПК. За клопотанням сторони (прокурора) цей строк
може бути відновлений відповідно до вимог ст. 53 ГПК за
наявності поважних причин його пропуску.
Переглядатися за нововиявленими обставинами можуть
лише ті ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та
касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені згідно зі ст. 20, 24–
27, 31, 41, 58 ГПК і подібні, перегляду за нововиявленими
обставинами не підлягають.
Подання до господарського суду заяви про перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами особою, яка не має на це
права, або внесення прокурором подання про перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами з порушенням його
компетенції, визначеної ст. 36-1 Закону України "Про
прокуратуру"1, або подання стороною заяви чи внесення
прокурором подання на ухвалу господарського суду, яку не може
бути оскаржено, виключають перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами. Тому в зазначених випадках
господарський суд повинен відмовити у прийнятті заяви (подання)
і винести з цього приводу відповідну ухвалу. Ця ухвала
оскарженню не підлягає.
Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування
чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має
випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення
господарським судом на основі цієї оцінки наявності або
відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для
правильного вирішення спору або розгляду справи про
банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати
судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що
ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену
судом у судовому рішенні, що переглядається.
1
Про прокуратуру: Закон України // ВВР України. - 1991 р.- № 53.- Ст. 793.

179
 Законом не передбачене здійснення перегляду судового
рішення за нововиявленими обставинами в повному обсязі. Отже,
господарський суд вправі переглянути судове рішення за
нововиявленими обставинами лише в тих межах, у яких ці
обставини впливають на суть рішення.
У зв'язку з визначеними у ГПК повноваженнями Вищого
Господарського Суду України як касаційної інстанції слід
ураховувати таке.
Згідно з частиною другою ст. 111-7 ГПК касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні або постанові господарського
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази. Ці обмеження
поширюються і на права касаційної інстанції в перегляді рішення
за нововиявленими обставинами. Отже, Вищий Господарський Суд
України може переглядати судове рішення за нововиявленими
обставинами лише у випадках, коли цей перегляд не пов'язаний із
дослідженням фактичних даних, на підставі яких суд установлює
наявність чи відсутність нововиявлених обставин (ст. 32 ГПК ).
Вищий Господарський Суд України може переглядати судові
рішення за нововиявленими обставинами лише у випадках,
передбачених абзацами першим та другим п. 1.4 Роз'яснення
Президії Вищого Господарського Суду України від 21.05.2002 р.
У випадках звернення до касаційної інстанції із заявою
(поданням) про перегляд судового рішення за нововиявленими
обставинами, якщо за своїм змістом ці обставини, не пов'язані з
випадками, передбаченими абзацом першим цього пункту, а
стосуються виключно дослідження нововиявлених фактичних
даних, Вищий Господарський Суд України згідно зі ст. 17 ГПК має
свою ухвалою передати заяву зі справою до місцевого або
апеляційного господарського суду відповідно до вимог ст. 114
ГПК.
Якщо заявник або прокурор чи інша сторона в справі не
згодні з результатами перегляду судового рішення за
нововиявленими обставинами, вони не позбавлені права на
загальних підставах звернутись із заявою або поданням про
перегляд судового рішення, прийнятого за результатами цього

180
перегляду відповідно в апеляційному чи касаційному порядку
згідно з частиною сьомою ст. 114 ГПК.
У разі скасування судового рішення за результатами його
перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається
господарським судом на загальних підставах за правилами,
встановленими ГПК. Якщо такий розгляд неможливо здійснити в
тому самому судовому засіданні, він відкладається в порядку,
передбаченому ст. 77 ГПК.
У прикінцевих та перехідних положеннях Закону України від
21 червня 2001 р. № 2539-ІІІ "Про внесення змін до Арбітражного
процесуального кодексу України"1 не визначена компетенція
господарських судів щодо перегляду ними за нововиявленими
обставинами судових рішень арбітражних судів. У той самий час у
прикінцевих та перехідних положеннях Закону України від 21
червня 2001 р. № 2538-ІІІ "Про внесення змін до Закону України
"Про арбітражний суд"2 містяться приписи про те, що арбітражні
суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя набувають статусу місцевих господарських судів
(п. 2), а Вищий Арбітражний Суд України набуває статусу Вищого
Господарського Суду України як вищого спеціалізованого суду і
касаційної інстанції (п. 7).
З огляду на ці приписи перегляд судового рішення
арбітражного суду Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя за нововиявленими обставинами мають
здійснювати відповідні місцеві господарські суди в порядку,
встановленому ГПК.
Оскільки Вищий Господарський Суд є касаційною
інстанцією, перегляд рішень Вищого арбітражного суду України за
нововиявленими обставинами має здійснювати господарський суд
міста Києва в порядку, встановленому ГПК, а перегляд постанов
Вищого арбітражного суду за нововиявленими обставинами має
здійснювати господарський суд Автономної Республіки Крим,
області, міст Києва і Севастополя, який до набуття статусу
місцевого господарського суду прийняв рішення зі справи в першій
інстанції.

1
Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон
України // ВВР України.- 2001 р.- № 36.- Ст. 188.
2
Там само.

181
 За результатами розгляду заяви (подання) про перегляд
судового рішення за нововиявленими обставинами господарський
суд виносить ухвалу.
Відповідно до ст. 114 ГПК, рішення і ухвали, що набули
чинності і прийняті судом першої інстанції, переглядаються
господарським судом, який прийняв ці судові рішення.
Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал
апеляційної й касаційної інстанції, якими змінене або скасоване
судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї
інстанції, яким змінене або прийняте нове судове рішення.
Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали,
постанови за нововиявленими обставинами розглядаються
господарським судом у судовому засіданні у місячний строк із дня
їх надходження.
Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не
є перешкодою для розгляду заяви.
За результатами перегляду судового рішення приймаються:
1) рішення – у разі зміни або скасування рішення;
2) постанова – у разі зміни або скасування постанови;
3) ухвала – у разі зміни чи скасування ухвали або залишення
рішення, ухвали, постанови без змін.
Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами
перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами,
надсилаються сторонам, прокурору в п'ятиденний строк із дня їх
прийняття.
Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами
перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами,
можуть бути переглянуті на загальних підставах.
У разі скасування судового рішення за результатами його
перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається
господарським судом за правилами, встановленими Господарським
кодексом України.

182
 Питання для самоконтролю

1. Який порядок і строк подання заяви (внесення, подання)

про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами?
2. Що розуміється під нововиявленими обставинами?
3. У яких випадках заява, подання прокурора повертаються
заявникові?
4. Який порядок перегляду судових рішень за
нововиявленими обставинами?
5. Яке рішення приймає господарський суд за результатами
перегляду справи?

Практичне завдання

1. Побудуйте структурно-опорну схему "випадки повернення заяви,

подання" за таким зразком.

Тести

1. Судове рішення господарського суду може бути переглянуте за

нововиявленими обставинами в такі строки:
а) десятиденний;
б) двотижневий;
в) місячний;
г) двомісячний.

183
2. Заява, подання прокурора до розгляду не приймаються і
повертаються заявникові в таких випадках:
а) подання після закінчення встановленого строку;
б) подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї
документів іншій стороні (сторонам);
в) у заяві (поданні) не визначено суті порушення або
неправильного застосування норм матеріального чи
процесуального права;
г) відсутності доказів сплати державного мита.

3. Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали,

постанови за нововиявленими обставинами розглядаються
господарським судом у строк:
а) десятиденний;
б) двотижневий;
в) місячний;
г) двомісячний.

4. За результатами перегляду судового рішення приймаються

(видаються):
а) рішення;
б) постанови;
в) наказ;
г) ухвала.

5. Рішення, ухвала, постанова надсилаються стороні (сторонам) у

строки:
а) триденний;
б) п’ятиденний;
в) десятиденний;
г) місячний.

Список рекомендованої літератури

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001.– № 36. – Ст. 188.

184
 2. Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал,
постанов за нововиявленими обставинами : роз’яснення президії
Вищого Господарського Суду України від 21.05.2002 р. №4-5/563 //
Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної
та судової практики. – 2002. – № 23, 24. – Ст. 50–52.
3. Про доповнення інформаційного листа Вищого
Господарського Суду України від 24.03.04 р. № 01-8/517 "Про
практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень, ухвал,
постанов за нововиявленими обставинами" : інформаційний лист
Вищого Господарського Суду України від 31.03.08 р. № 01-8/195.
4. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду
рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами :
інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від
23.03.2004 р. № 01-8/517 // Вісник господарського судочинства. –
2004. – № 3. – Ст. 81–99.
5. Про практику Верховного Суду України щодо перегляду
рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами :
інформаційний лист Вищого Господарського Суду України від
06.10.2005 р. № 01-8/1745 // Вісник господарського судочинства. –
2005. – № 6. – Ст. 48–63.

Навчальна література
1. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Є. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – С. 442–435.
2. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. – Х. : Консум,
2000. – Ч.II. – С. 416.
3. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України: наук.-практ. коментар / Д. М. Притика.,
В. М. Гайворонський. – Х. : Консум, 2003. – С. 320.
4. Степанова Т. В. Про деякі проблеми реалізації стадії
перегляду судових актів за нововиявленими обставинами у
господарському процесі / Т. В. Степанова // Вісник господарського
судочинства. – 2005. – № 6. – С. 151–153.
5. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний та ін. – Суми : Університетська книга, 2006. –
С. 331.

185
 РОЗДІЛ 10

ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, УХВАЛИ,

ПОСТАНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО
СУДУ

10.1. Загальна характеристика інституту виконання судових

рішень

Виконання судових рішень (додаток R) – це самостійний,

особливий інститут господарського процесуального права.
Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією
господарського процесу і здійснюється в процесуальній формі.
Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови
господарського суду, що набрали чинності, є обов'язковими на всій
території України і виконуються в порядку, передбаченому
Законом України «Про виконавче провадження» 1. Цей Закон
визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому
виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Виконавче провадження – це сукупність дій органів і
посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче
провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у
спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими
нормативно-правовими актами, виданими згідно з цим Законом та
іншими законами, а також рішеннями, що відповідно до цього
Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження має різні тлумачення:
1
Про виконавче провадження:Закон України // ВВР України. – 1999. – № 24. –
Ст. 207.

186
 - як інститут адміністративного процесу, тобто сукупність
норм, що регулюють відносини, які виникають між органами й
посадовими особами державної виконавчої служби, та іншими
суб'єктами виконавчого провадження (наприклад, стягувачем і
боржником) з приводу примусової реалізації виконавчих
документів;
- як процедуру вчинення дій державним виконавцем,
розпочинаючи з відкриття виконавчого провадження до його
закінчення;
- як конкретну справу, що перебуває у відділі державної
виконавчої служби та має свій реєстраційний номер1.
Законом України «Про державну виконавчу службу»2
визначені основи організації та діяльності державної виконавчої
служби і встановлене її головне завдання – повне й неупереджене
примусове виконання рішень судів та інших органів.
Виконання судових рішень, постанов, ухвал одні автори
розглядають як завершальну стадію господарського процесу, інші –
цивільного процесу.
Однак існує точка зору щодо належності виконавчого
провадження до адміністративного процесу. Господарський
процесуальний кодекс України взагалі не висвітлює це питання,
оскільки відповідний розділ називається «Виконання рішення,
ухвали, постанови». Виконання судових рішень в окремих, прямо
встановлених законодавством випадках проводиться не лише
спеціально створеними органами (державними виконавцями), але й
органами банківських установ та ін.
Ураховуючи зазначене, М. І. Тітов визначив виконання
судових рішень як самостійне й важливе процесуальне
провадження з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним
рішенням), яке має свої стадії: порушення виконавчого
провадження; добровільне та примусове виконання; поворот
виконання; припинення виконавчого провадження3.
Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому
провадженні є:
1
Фурса С. Я. Законодавство України про виконавче провадження: наук.-практ.
коментар / С. Я. Фурса , С. В. Щербак. – К. : «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 99.
2
Про державну виконавчу службу: Закон України // ВВР України. – 1998. –
№ 36–37. – Ст. 243.
3
Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. С. Щербина та ін. – С. 166.

187
 - суд, судді, державний виконавець;
- сторони у справі (стягувач і боржник) та їх представники;
- інші особи, що беруть участь у справі;
- особи, у яких знаходиться майно або грошові суми борж-
ника;
- особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці
майна, експерти, перекладачі, представники органів внутрішніх
справ тощо.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в
інтересах якої видано виконавчий документ. Як правило,
стягувачем є позивач, але ним може стати і відповідач, якщо в
позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на
користь відповідача. Стягувачем може бути й третя особа із
самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом
задоволені.
Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана
за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші
обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або
через законних чи договірних представників.
Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського
суду чинності означає, що наявність чи відсутність прав і фактів,
які лежать в їх основі, встановлена судом остаточно, і ці
встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за
вимогою уповноважених осіб. Рішення, постанова, ухвала
господарського суду, що набрали чинності, набувають таких
правових наслідків, як неспростовність, виключність,
преюдиційність, здійсненність і обов'язковість для всіх
підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду набувають
чинності негайно після їх прийняття, але законодавець передбачив
не негайне виконання рішення, а лише негайне набрання чинності
рішенням, ухвалою, постановою господарського суду після їх
прийняття.
Як зазначалося вище, ст. 115 ГПК України передбачає, що
рішення, ухвали, постанови обов'язкові до виконання на всій
території України в порядку, встановленому Законом України «Про
виконавче провадження».

188
 За змістом ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи
бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо
виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів
розглядаються господарським судом. Слід зазначити, що
виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є
невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди
не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи
бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв'язку з
цим така скарга не підлягає оплаті державним митом. Згідно з ч. 2
ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний
виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку,
передбаченому законом. У той самий час відповідно до положень
ст. 121-2 ГПК України представляти в судах Державну виконавчу
службу мають органи, визначені в ст. 3 зазначеного Закону.
Встановлений у ч. 1 ст. 121-2 ГПК України десятиденний строк для
подання скарги є процесуальним і тому, відповідно до вимог ст. 53
ГПК України може бути відновлений за наявності поважних
причин його пропуску.
В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів
Державної виконавчої служби господарський суд повинен
зобов'язати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій
стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання
цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак
може бути підставою для його відкладення.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, у якій
господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і
залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо
здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або
визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган
Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо
він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає
доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду
є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди
не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи
бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв'язку з
цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.
Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче
провадження» у разі, якщо викладена у виконавчому документі

189
резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний
виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий
документ, із заявою про роз'яснення такого рішення чи змісту
документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ,
зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний
строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне
роз'яснення рішення чи змісту наказу. Роз'яснення рішення, ухвали
здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК
України. В ухвалі про роз'яснення судових рішень господарський
суд може визначити порядок та умови здійснення виконавчого
провадження.

10.2. Наказ господарського суду і порядок його виконання

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення

господарського суду здійснюється на підставі виданого ним наказу,
який є виконавчим документом (додаток S). Наказ видається
стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим
рішенням чинності. Наказ про стягнення державного мита
надсилається до місцевих органів державної податкової служби.
Отже, дата видачі наказу має збігатися з датою набрання рішенням
господарського суду чинності згідно з вимогами ст. 85 ГПК, а
строк дії наказу повинен відповідати ст. 118 ГПК, згідно з якою цей
строк має становити три роки.
Проте з деяких категорій спорів, наприклад, про визнання
недійсними актів ненормативного характеру, визнання угод
недійсними, про визнання недійсними установчих документів, такі
накази не видаються. Виконання рішень про визнання та
перетворення проводиться відповідними органами та службовими
особами на підставі копій рішень господарського суду.
Наказ видається на виконання не тільки рішення, але й
ухвали чи постанови господарського суду. Наприклад, при
винесенні ухвали про залишення позову без розгляду та
повернення державного мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України)
або постанови апеляційної інстанції щодо розподілу між сторонами
судових витрат у разі скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст.
105 ГПК України).

190
 За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають
право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними
спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення
місцевого господарського суду за результатами його перегляду в
апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна
інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати
господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ,
зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з
вимогами ст. 122 ГПК України.
Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому
рекомендованим чи цінним листом.
У разі повного або часткового задоволення первісного й
зустрічного позовів згідно з ч. 3 ст. 116 ГПК України накази про
стягнення грошових сум видаються окремо за кожним позовом.
Якщо ж судове рішення прийняте на користь кількох
позивачів або проти кількох відповідачів або якщо виконання має
бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням
тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним
наказом.
Згідно зі ст. 66 та 67 ГПК України господарський суд вживає
заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної
ухвали. Пунктом 2 частини 2 статті 3 Закону України «Про
виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього
Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали господарського
суду. Отже, ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної
та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення
позову, у тому числі накладення арешту на майно або грошові
кошти, підлягає виконанню органами Державної виконавчої
служби або іншими органами виконання судових рішень
відповідно до вимог ст. 2, 3, 6 Закону України «Про виконавче
провадження», а наказ при цьому не видається. У цьому Законі
зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у
випадках, передбачених законом1.
Статтею 117 ГПК України визначені вимоги до наказу
господарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого
документа, встановленим Законом України «Про виконавче

1
Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду від 10.02.2004 р. № 04-
5/212.

191
провадження». Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому
документі мають бути зазначені:
1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування
органу (господарського суду), посадової особи (судді), що видали
документ;
2) дата і номер рішення, за яким виданий виконавчий
документ;
3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище,
ім'я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх
місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання
(для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської
діяльності стягувача та боржника за його наявності (для
юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер
стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб –
платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду
чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які
ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти
примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження
боржника та його місце роботи (для фізичних осіб),
місцезнаходження майна боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення господарського суду;
5) дата набрання чинності рішенням;
6) строк подання виконавчого документа до виконання.
Наказ підписується суддею господарського суду і
засвідчується печаткою цього суду.
Господарським процесуальним кодексом визначений
порядок виправлення помилок у наказі та визнання наказу таким,
що не підлягає виконанню. Господарський суд, який видав наказ,
може за заявою стягувача або боржника виправити помилку,
допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким,
що не підлягає виконанню, і стягнути на користь боржника
безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд
розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з
повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка
стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До
розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою
зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.
Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу,
а в разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок

192
боржника відсутній повністю чи частково внаслідок його
припинення добровільним виконанням боржником чи іншою
особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким,
що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення
за таким наказом уже відбулося повністю або частково,
господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його
користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви
надсилається стягувачеві і боржнику в п'ятиденний строк з дня її
винесення.
Законодавством установлений строк для подання наказу до
виконання. Виданий стягувачеві наказ може бути поданий до
виконання не пізніше трьох років із дня прийняття рішення,
ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого в разі
відстрочення виконання судового рішення, або після винесення
ухвали про поновлення пропущеного строку для подання наказу до
виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання
судового рішення було зупинене.
У разі пропуску строку для пред’явлення наказу до
виконання з причин, визнаних господарським судом поважними,
пропущений строк може бути відновлений.
Заява про відновлення пропущеного строку подається до
господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява
розглядається на засіданні господарського суду, про час і місце
якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка
боржника і стягувача в судове засідання не є перешкодою для
розгляду заяви.
За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка над-
силається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено у
встановленому ГПК України порядку.
Визначаючи наказ господарського суду одним із основних
процесуальних документів, законодавець передбачає в ст. 120 ГПК
України порядок його відновлення в разі втрати. На випадок
втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо
стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до
закінчення строку, встановленого для подання наказу до
виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути
додані:

193
 - довідка установи банку, державного виконавця чи органу
зв'язку про втрату наказу;
- у разі втрати наказу стягувачем – довідка стягувача,
підписана керівником чи заступником керівника та головним
(старшим) бухгалтером підприємства, організації, про те, що наказ
втрачено і до виконання не подано.
Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. Дублікат
наказу має повністю відповідати за змістом та формою первісно
виданому наказу і є чинним. На ньому робиться позначка
«Дублікат».
У разі пропущення передбаченого строку (згідно зі ст. 119
ГПК України) стягувач може звернутися до господарського суду із
заявою про відновлення пропущеного строку, додавши до неї заяву
про видачу дубліката наказу. Встановивши, що строк пропущено
стягувачем із поважних причин, господарський суд повинен
винести ухвалу про його відновлення й видачу дубліката наказу.
Звичайно, у такому випадку в цьому наказі зазначаються нові
строки виконання. Господарський суд при вирішенні питання про
видачу дубліката наказу з'ясовує всі обставини його втрати,
перевіряє, чи не виконане вже рішення, чи не втратило воно
чинності та чи не скасоване (змінене) з тих чи інших підстав. У разі
часткового виконання рішення зміна загальної суми стягування не
допускається, а лише ця стягнена сума береться стягувачем і
господарським судом до уваги і зараховується в подальшому
виконанні.
За відсутності клопотання про поновлення пропущеного
строку або якщо причини пропущення строку господарським судом
не визнані поважними, заява про видачу дубліката наказу не може
бути задоволена. Таким чином, дія строку давності при виконанні
судових рішень виявляється в тому, що наказ господарського суду
втрачає чинність і не підлягає виконанню.

10.3. Відповідальність за ухилення від виконання рішення,

ухвали, постанови господарського суду

Одним із важливих чинників виконання рішень, ухвал,

194
постанов господарського суду є їх обов'язковість для підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності, а також для
посадових осіб. З метою запобігання невиконанню рішень, ухвал,
постанов господарського суду чинне законодавство передбачає
відповідальність за ухилення від виконання підприємством,
установою чи організацією, яким ці документи або наказ подані до
виконання.
Згідно з ч. 5 ст. 83 ГПК України господарський суд має право
стягувати в дохід державного бюджету України з винної сторони
штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за ухилення від учинення дій, покладених судом на
сторону. Про стягнення штрафу виноситься ухвала.
Встановлена відповідальність стосується підприємств,
установ і організацій, які є сторонами в справі у випадку, якщо
вони не виконують вимоги господарського суду, встановлені ним у
процесі підготовки розгляду справи відповідно до ст. 65 ГПК
України або в процесі розгляду справи відповідно до ст. 38, 66 ГПК
України. Відповідальність може покладатися на сторону у справі за
ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови, лише
винесених за результатами розгляду справи.
Під ухиленням від виконання рішення, ухвали, постанови
господарського суду на практиці розуміють такі дії чи
бездіяльність, які свідчать про свідоме небажання виконати
рішення, винесені судом у межах його повноважень. Доказами
ухилення у вигляді дій можуть бути, зокрема, лист установи банку
чи податкової інспекції про відмову від виконання наказу
господарського суду, виконання його рішення, письмова відмова
підприємства, установи чи організації від виконання покладеного
на неї господарським судом обов'язку (наприклад, подання
документів). Доказами ухилення від виконання у вигляді
бездіяльності можуть бути залишення без розгляду та виконання
наказів чи рішень господарського суду, якими підприємство,
установа й організація зобов'язуються здійснити певні дії.
Відсутність відповіді підприємства, установи чи організації, до
яких звернені вимоги про їх виконання, не є доказом їх ухилення
від виконання цих вимог. Передбачена ч. 5 ст. 83 ГПК України
відповідальність може бути застосована лише у випадку точного

195
встановлення факту невиконання визначених господарським судом
вимог, який підтверджується відповідним чином1.
Притягнення до зазначеної відповідальності не звільняє
сторону від обов'язку виконати дії, покладені на неї господарським
судом. Якщо сторона і після притягнення до відповідальності і далі
ухиляється від виконання законних вимог господарського суду, то
останній має право знову вирішити питання про застосування
відповідальності. Слід мати на увазі, що ч. 5 ст. 83 ГПК України
встановлює максимальний розмір штрафу, який може бути
стягнений з винної сторони. Тому можна погодитися з думкою
М. І. Тітова про те, що при неодноразовому притягненні сторони до
встановленої відповідальності загальний (сумарний) розмір штрафу
не повинен перевищувати передбаченого цією статтею розміру. У
кожному випадку стягнення штрафу господарський суд виносить
відповідну ухвалу, яка може встановлювати конкретний строк
виконання покладеного на сторону обов'язку2.

10.4. Відстрочення або розстрочення виконання судового

рішення. Зупинення виконання судового рішення. Поворот
виконання рішення, постанови

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що

ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за
заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи
його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який
видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це
питання на судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи
його заступника та у надзвичайних випадках залежно від обставин
справи може відстрочити або розстрочити виконання рішення,
ухвали, постанови, змінити спосіб і порядок їх виконання.
Відстрочення – це відкладення чи перенесення виконання
рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Розстрочення означає виконання рішення частинами,
встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі.

1
Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник / Д. М. Притика,
М. І. Тітов, В. С. Щербина. – X. : Консум, 2001.– Ч. II. – С. 174.
2
Там само. – С. 175.

196
Строки виконання кожної частини мають визначатися
господарським судом.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід
розуміти прийняття господарським судом нових заходів для
реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку й
способом, раніше встановленим. Наприклад, зміна способу
виконання рішення можлива шляхом видозміни форми виконання
(грошової чи майнової), зазначеної в рішенні, тобто за відсутності в
боржника майна в натурі, присудженого позивачеві, або грошових
коштів, достатніх для покриття його заборгованості. Підставою цієї
дії можуть бути конкретні обставини, пов'язані з неможливістю
виконання сторонами рішення вчасно або встановленим
господарським судом способом. Зміна способу та порядку
виконання рішення, ухвали, постанови може мати місце,
наприклад, у випадках, коли боржник не виконує певних дій,
зазначених у рішенні суду, або якщо в боржника відсутнє майно,
яке він має віддати стягувачеві. У першому випадку суд може
надати стягувачеві право виконати за рахунок боржника ці дії з
подальшим поверненням витрат, а в іншому – стягнути вартість
майна.
Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК
України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не
обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочення чи
розстрочення виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про
відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу й
порядку виконання рішення, господарський суд має враховувати
матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини
відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в
економіці держави та інші обставини справи.
При відстроченні або розстроченні виконання рішення,
ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може
вжити заходів щодо забезпечення позову. Вони можуть бути
застосовані як з ініціативи господарського суду, так і за заявою
сторони або прокурора. Порядок застосування, перелік заходів
щодо забезпечення позову та інші питання регулюються розділом
X ГПК України.
Заяву про надання відстрочення, розстрочення, зміни
способу й порядку виконання рішення слід розглядати за
правилами ГПК України. Заявник має подати докази надіслання

197
другій стороні копії цієї заяви та доказів на її обґрунтування.
Сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви.
Відстрочення, розстрочення або заміну способу та порядку
виконання господарський суд за власною ініціативою чи за заявою
сторони повинен здійснювати лише в тих випадках, коли є
достатньо доказів про те, що у сторін із поважних причин немає
можливості виконати рішення у встановлений строк чи
встановленим способом, але, перш за все, має враховувати такі самі
наслідки і для стягувача в разі затримання виконання рішення та не
допускати їх настання.
Про відстрочення або розстрочення виконання рішення,
ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання
виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому
порядку. У разі необхідності ухвала надсилається установі банку за
місцезнаходженням боржника або державному виконавцю. Ухвала
про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу
та порядку виконання рішення, ухвали, постанови має бути
виконана на підставі Закону України «Про виконавче
провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не
видається1.
Питання про відстрочення або розстрочення виконання
постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за
наявності обставин, передбачених ст. 121 ГПК України, вирішує
сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй
відомі до винесення ухвали або постанови за результатами
перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих
випадках припис про відстрочення або розстрочення, зміну способу
та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у
резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.
В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано
стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або
постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про
відстрочення або розстрочення, зміну способу та порядку
виконання цієї ухвали вирішує господарський суд першої інстанції.
Ухвала про відстрочення або розстрочення виконання
рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали,
постанови має бути виконана на підставі ч. 2 ст. 3 Закону України

1
Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду України від 10.02.2004 р.
№ 04-5/212.

198
«Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому
випадку не видається.
Мирова угода, укладена сторонами в процесі виконання
судового рішення, затверджується виключно господарським судом
першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Ця ухвала
не може бути оскаржена у встановленому для інших ухвал порядку.
Суд касаційної інстанції на підставі ст. 121-1 ГПК України та
ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою
сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою має
право зупинити виконання оскарженого рішення господарського
суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Відповідна заява чи подання розглядаються колегією суддів без
повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. Про
зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після
закінчення перегляду оскарженого судового рішення
господарський суд може поновити виконання судового рішення,
про що виноситься ухвала.
Питання про поновлення виконання судового рішення
розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття
постанови, про що зазначається в постанові касаційної інстанції.
Ухвала про поновлення виконання судового рішення може бути
винесена після закінчення перегляду оскарженого судового
рішення й ухвалення судом касаційної інстанції постанови.
Гарантією захисту майнових прав суб'єктів господарювання є
передбачений ст. 122 ГПК України поворот виконання рішення,
постанови господарського суду. Ця стаття регулює підстави та
порядок повернення майна, грошових сум та інших предметів,
одержаних стягувачем при скасуванні чи зміні рішення, згідно з
яким вони були передані стягувачеві. Рішенню про повернення
майна та інших предметів передує перегляд судового рішення в
апеляційному чи касаційному порядку або перегляд справи за
нововиявленими обставинами. Повернення майна та інших
предметів як наслідок перегляду справи може мати місце в разі
ухвалення нового рішення про повну або часткову відмову в
задоволенні позову чи припинення провадження у справі,
залишення позову без розгляду.
В основу повороту виконання покладене загальне положення
цивільного права: особа, яка одержала майно за рахунок іншої
особи з підстав, що згодом відпали, зобов'язана повернути його.

199
Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника,
порушених виконанням рішення.
Апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині
своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції
видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення
згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.
Наказ про повернення стягнутих грошових сум, майна або
його вартості видається господарським судом за заявою боржника,
до якої додається довідка, підписана керівником або заступником
керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму,
стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку
або майно вилучене державним виконавцем.
Якщо не виконані рішення або постанови змінені чи
скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову відмову
в позові, або провадження у справі припинене, або заяву залишено
без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або
часткове припинення стягнення за зміненим чи скасованим у
відповідній частині рішенням, постановою.
При повороті виконання позивач зобов'язаний повернути
відповідачеві гроші чи те майно, яке від нього одержав за
скасованим рішенням. У разі неможливості повернення в натурі
наказ суду має передбачати відшкодування вартості цього майна.

Питання для самоконтролю

1. Якими нормативними актами врегульоване виконання

рішень господарських судів?
2. Назвіть учасників процедури виконання судових рішень.
3. Охарактеризуйте наказ господарського суду як
виконавчий документ.
4. У чому сутність виконавчої діяльності?
5. Який установлено порядок видання дубліката наказу
господарського суду?
6. У чому полягає відмінність між відстрочення та
розстрочення виконання судових рішень?
7. Що розуміється під заміною способу й порядку виконання
рішення господарського суду?

200
 8. Яку передбачено гарантію захисту майнових прав
суб'єктів господарювання?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) учасники процесуальних правовідносин у виконавчому
провадженні;
б) зміст виконавчого документа;
в) зміст наказу.

Тести

1. У наказі господарського суду має бути зазначено:

а) найменування господарського суду;
б) дата прийняття рішення;
в) резолютивна частина рішення;
г) номер справи.

2. У наказі господарського суду має бути зазначено:

а) дата видачі наказу та строк його дії;
б) виклад суті рішення господарського суду;
в) найменування стягувача і боржника;
г) найменування і номери рахунків у банках;

3. Строк для подання наказу до виконання:

а) три місяці;

201
 б) півроку;
в) рік;
г) три роки.
4. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:
а) довідка установи банку;
б) довідка державного виконавця про втрату наказу;
в) копія рішення господарського суду;
г) довідка стягувача (у разі втрати наказу стягувачем), що
наказ втрачений і до виконання не поданий;

5. Суд касаційної інстанції може зупинити виконання оскарженого

рішення господарського суду за:
а) заявою сторони;
б) поданням прокурора;
в) своєю ініціативою;
г) ініціативою установи банку.

6. Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому

провадженні є:
а) суд, державний виконавець;
б) стягувач і боржник;
в) інші особи, що беруть участь у справі;
г) представники банків.

7. Наказ про стягнення державного мита надсилається до:

а) стягувача;
б) боржника;
в) податкової служби;
г) установи банку.

8. У виконавчому документі мають бути зазначені:

а) назва документа (наказ), дата видачі та найменування
органу (господарського суду), посадові особи (судді), що видали
документ;
б) резолютивна частина рішення господарського суду;
в) дата набрання чинності рішенням;
г) строк подання виконавчого документа до виконання.
9. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:
а) довідка установи банку;

202
 б) довідка державного виконавця;
в) довідка установи банку;
г) довідка органу зв’язку.
Список рекомендованої літератури

Нормативні акти

1. 1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР

України. – 2001. – № 36. – Ст. 111.
2. Закон України «Про державну виконавчу службу» // ВВР
України. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243.
3. 3. Закон України «Про виконавче провадження» // ВВР
України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
4. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал,
постанов господарських судів України : Роз'яснення Президії
ВГСУ від 28.03.2002 № 04-5/365 // Збірник поточного
законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової
практики. – 2002. – № 17. – С. 24.
5. Про Закон України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Законів України
«Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче
провадження» : лист ВАСУ від 11.12.2000 р. № 01-8/739 // Вісник
господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 101.
6. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про
роботу арбітражних судів у 2000 році : Лист ВАСУ від 07.06.2001р.
№ 01-8/665 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. –
С. 155.
7. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал,
постанов господарських судів України : роз'яснення Президії
Вищого Господарського Суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365
// Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 3. – С. 82–84.
8. Про деякі питання практики застосування статті 121-2
Господарського процесуального кодексу України : інформаційний
лист Вищого Господарського Суду України від 19.03.2004 р. № 01-
8/492 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 133.
9. Про практику Верховного Суду України у справах зі
спорів, пов'язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов
господарських судів : інформаційний лист Вищого Господарського

203
Суду України від 21.07.2005 р. № 01-8/344 // Вісник господарського
судочинства. – 2005. – № 5. – С. 76–93.

Навчальна література

1. Арбитражный процесc: учебник / под ред. проф.

М. К. Треушникова и проф. В. М. Шерстюка. – М. : ООО «Городец-
издат», 2002. – 480 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. :
Юстиніан, 2002. – 544 с.
3. Кононенко О. Правове забезпечення виконання судових
рішень / О. Кононенко // Право України. – 1998. – № 9. – С. 16–18.
4. Кузь О. Визнання і виконання рішень іноземних судів і
арбітражів / О Кузь, І. Обідна // Право України. – 2001. – № 9 – С.
71–75.
5. Притика Д. М. Арбітражний процес : навч. посібник /
Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина. – X. : Консум, 2001. –
432 с.
6. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України: наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – X. : Консум, 2003. – 320 с.
7. Руденко М. Проблемні питання прокурорського нагляду
за законністю виконання рішень арбітражних судів / М. Руденко //
Право України. – 2000. – № 7. – С. 43–46.
8. Тітов М. Про деякі проблеми виконавчого провадження /
М. Тітов // Право України. – 1999. – № 11. – С. 64–67.
9. Фурса С. Я. Виконавче провадження в Україні :
навчальний посібник / С. Я. Фурса, С. В. Щербак. – К. : Атіка, 2002.
– 480 с.
10. Фурса С. Я. Законодавство України про виконавче
провадження: наук.-практ. коментар / С. Я. Фурса, С. В. Щербак. –
К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 976 с.
11. Чернадчук В. Д. Господарське процесуальне право
України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос,
В. П. Нагребельний. – Суми : Університетська книга, 2006. – 331с.

204
 РОЗДІЛ 11

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО

БАНКРУТСТВО

11.1. Учасники провадження в справах про банкрутство

Учасники провадження в справах про банкрутство – це

особи, які при вирішенні справи про визнання боржника банкрутом
господарським судом здійснюють передбачені законом
процесуальні дії. Учасниками провадження є такі учасники
господарського процесу, які мають юридичний інтерес у справі та
внаслідок цього наділені правом впливати на рух арбітражного
процесу. Їх інтерес до процесу може бути спрямований на захист
своїх прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб у
передбачених законом випадках. За цією ознакою розрізняють
матеріально-правовий інтерес та інтерес суспільний (державний,
службовий, функціональний).
Інтерес кожної особи, яка бере участь у справі, є юридичним,
тобто таким, що є підставою для участі в справі та одночасно
відрізняється від інтересів інших осіб, які беруть участь у справі,
що передбачає наділення особи специфічним комплексом
процесуальних прав та обов'язків. Цю обставину важливо
враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи
іншої особи.
Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно і
означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки
особи, що бере участь у справі. Відсутність можливості такого
впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до
процесу і відповідно не може брати участі в ньому як учасник1.
1
Арбитражный процесс : учебное пособие. – М. : Юрид. лит., 1996. – С. 66–67.

205
 Склад учасників процесу нормативно закріплений у розділі
IV ГПК України, а також у Законі України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». До
нього входять сторони, а також інші особи, які беруть участь у
процесі у випадках, передбачених законодавством. Таким чином,
до учасників процедури банкрутства законодавством віднесені:
кредитори, боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна,
керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках,
передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні
в справі про банкрутство, зокрема, Фонд державного майна
України, державний орган з питань банкрутства, представник
органу місцевого самоврядування, представник працівників
боржника тощо.
Слід зазначити, що участь третіх осіб у розгляді справ про
банкрутство не передбачена; це суттєво відрізняє процедуру
банкрутства від процедури судового розгляду справ позовного
провадження. Перелік учасників процедури банкрутства,
передбачений Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дещо
відрізняється від учасників процедури в законодавстві інших країн.
Це звичайна законодавча практика, оскільки коло таких учасників
визначається залежно від мети, завдань та інших умов формування
законодавства, що регулює процедуру банкрутства. Але введення
до складу учасників процедури арбітражних керуючих повністю
відповідає світовій практиці організації процедури банкрутства і
враховує позитивний досвід удосконалення відповідного
законодавства Росії, яке також передбачає участь у процедурі
банкрутства арбітражних керуючих (на різних стадіях провадження
– тимчасового керуючого, зовнішнього керуючого, конкурсного
керуючого)1.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
суб'єкт банкрутства (банкрут) – це боржник, неспроможність
якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена
господарським судом.
До суб'єктів банкрутства віднесені юридичні особи:

1
Притика Д. М. Арбітражний процес. – С. 203.

206
 - суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом»);
- банки. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» законодавство про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом під час розгляду судом
справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом)
застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України
«Про банки і банківську діяльність»;
- споживчі товариства, благодійні чи інші фонди (ч. 4 ст. 5
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом»);
- юридичні особи – підприємства, що є об'єктами права
державної власності, які не підлягають приватизації, у частині
санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку
з переліку таких об'єктів (ч. 5 ст. 5 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом»);
- гірничі підприємства (гірничодобувні підприємства, шахти,
копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики,
шахтовуглебудівні підприємства), створені в процесі приватизації
та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави
становить не менше ніж 25 відсотків, і продаж акцій яких
розпочався. Стосовно цієї категорії справи про банкрутство можуть
бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання
плану приватизації (розміщення акцій) (ч. 6 ст. 5 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом»);
- юридичні особи – підприємства, що є об'єктами права
комунальної власності, якщо стосовно них виключно на
пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого
самоврядування не прийняте рішення щодо незастосування
процедури банкрутства;
- суб'єкти підприємницької діяльності – громадяни (ст. 47–49
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом»).
Не можуть бути суб'єктами банкрутства відокремлені
структурні підрозділи юридичної особи – філії, представництва,

207
відділення тощо (ст. 1 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
казенні підприємства (ч. 7 ст. 5 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
юридичні особи – підприємства, що є об'єктами права комунальної
власності, якщо стосовно них на пленарному засіданні відповідної
ради органів місцевого самоврядування прийняте рішення щодо
обмеження сфери застосування процедури банкрутства (ч. 8 ст. 5
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом»).
Сторонами в процедурі банкрутства є кредитори
(представник комітету кредиторів) та боржник.
Боржник – суб'єкт підприємницької діяльності,
неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед
кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових
внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,
податків і зборів (обов'язкових платежів), упродовж трьох місяців
після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення
неплатоспроможності боржника постановою суду він визнається
банкрутом. Боржники можуть ініціювати порушення справи про
банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її
настання.
Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у
встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо
грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із
заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної
податкової служби та інші державні органи, які здійснюють
контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових
внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,
податків і зборів (обов'язкових платежів).
На підставі аналізу законодавства Б. М. Поляков дійшов
висновку про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі,
вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості,
привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної
заборгованості1.
Ініціюючий кредитор – це кредитор (кредитори), з
ініціативи якого (яких) порушена справа про банкрутство. Не

1
Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутства /
Б. Поляков // Право України. – 2001. – № 7. – С. 39–40.

208
можуть бути ініціюючими кредиторами особи, перед якими
боржник несе відповідальність за заподіяння шкоди життю і
здоров'ю; з виплати авторської винагороди; засновники (учасники)
боржника – юридичної особи за зобов'язаннями, що випливають з
такої участі, а також особи, чиї вимоги забезпечені заставою.
Вимушені кредитори – це кредитори, що звертаються до
господарського суду після опублікування в офіційному
друкованому органі оголошення про порушення справи про
банкрутство або при визнанні боржника банкрутом і відкритті
ліквідаційної процедури.
Заставні кредитори – це кредитори, вимоги яких повністю
забезпечені заставою (мається на увазі застава, що виникла на
підставі договору або закону відповідно до ст. 1 Закону України
«Про заставу»). Заставні кредитори не мають права звертатися із
заявою про порушення провадження, однак зобов'язані подавати
свої вимоги до господарського суду (під страхом втрати права
вимоги) після публікації оголошення, тобто бути вимушеними
кредиторами. Водночас заставні кредитори мають право на
погашення своїх вимог у першу чергу (п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом») та право вето (дають письмову згоду)
на укладення мирової угоди (ч. 3 ст. 35 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом).
Поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника,
які виникли після порушення провадження в справі про
банкрутство. Вимоги таких кредиторів погашаються в процедурі
банкрутства без визнання господарським судом. У випадку
відкриття ліквідаційної процедури кредитори поточної
заборгованості зобов'язані звернутися до господарського суду, і
тоді погашення їх заборгованості здійснюється нарівні з іншими
кредиторами.
Привілейовані кредитори – це кредитори, чиї вимоги не
потребують визнання господарським судом і погашаються
впродовж усієї процедури банкрутства. Вони можуть звернутися до
суду із заявою про визнання їх кредиторами і в цьому випадку
користуються правами реєстрових кредиторів. Але навіть якщо ці
кредитори не звертаються до господарського суду, їх вимоги на
відміну від вимог інших кредиторів не вважаються погашеними,

209
тобто погашення їх вимог здійснюється незалежно від визнання їх
судом. З іншого боку, на їх вимоги не поширюється дія мораторію,
і такі вимоги погашаються у процедурі банкрутства.
Привілейованими кредиторами є громадяни у зв'язку з виплатою
заробітної плати, відшкодуванням шкоди життю і здоров'ю. Такі
вимоги погашаються в другу чергу (п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом).
Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника,
які виникли до порушення провадження в справі про банкрутство
та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До
конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до
боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови
виникнення таких вимог до порушення провадження в справі про
банкрутство.
Кредитори погашеної заборгованості – це такі кредитори,
вимоги яких погашені на підставі строку, встановленого
спеціальними нормами закону. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 31 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» вимоги, заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання, а також незадоволені за
недостатністю майна, вважаються погашеними.
Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий
санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в
установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали
господарського суду.
Розпорядник майна – фізична особа, на яку у встановленому
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» порядку покладаються
повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням і
розпорядженням майном боржника на період провадження в справі
про банкрутство в порядку, встановленому законом.
Розпорядник майна має право:
- скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом
дорадчого голосу;
- аналізувати фінансове становище боржника та
рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового
оздоровлення боржника;

210
 - звертатися до господарського суду у випадках,
передбачених зазначеним вище законом;
- одержувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених
Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом";
- залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на
договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів
боржника, якщо інше не передбачено законом або рішенням
комітету кредиторів;
- подавати в господарський суд заяву про дострокове
припинення своїх обов'язків;
- здійснювати інші повноваження, передбачені Законом
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом».
Розпорядник майна зобов'язаний:
- розглядати разом із посадовими особами боржника копії
заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до
господарського суду у зв'язку з порушенням справи про
банкрутство та надіслані боржнику в установленому законом
порядку;
- вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
- повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог
боржником та внесення визнаних вимог до реєстру вимог
кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
- вживати заходів для захисту майна боржника;
- аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну
діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
- виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до
банкрутства;
- скликати збори кредиторів;
- надавати державному органу з питань банкрутства
відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про
підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
- надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт
про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника,
пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності
боржника;

211
 - виконувати інші функції, передбачені Законом України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом».
При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна
зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси
боржника та його кредиторів. Він несе відповідальність за
неналежне виконання своїх повноважень відповідно до
законодавства. Повноваження розпорядника майна припиняються з
дня затвердження господарським судом мирової угоди чи
призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.
Керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до
рішення господарського суду організовує здійснення санації
боржника.
Керуючий санацією має право:
- розпоряджатися майном боржника з урахуванням
обмежень, передбачених законом;
- укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-
правові, трудові та інші угоди;
- подавати заяви про визнання угод, укладених боржником,
недійсними.
Керуючий санацією зобов'язаний:
- прийняти в господарське відання майно боржника та
організувати проведення його інвентаризації;
- відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та
розрахунків із кредиторами;
- розробити та подати на затвердження комітету кредиторів
план санації боржника;
- організувати ведення бухгалтерського і статистичного
обліку та фінансової звітності;
- здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської
заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти
позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також
з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору
субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність;
- розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника,
які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі
розпорядження майном боржника та санації;
- заявляти в установленому порядку заперечення щодо
заявлених до боржника вимог кредиторів;

212
 - звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної
реалізації плану санації;
- повідомляти в десятиденний строк із дня винесення
господарським судом відповідної ухвали державний орган із
питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової
угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від
обов'язків;
- забезпечувати визначення початкової вартості майна
шляхом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна в
процедурі санації;
- здійснювати інші повноваження, передбачені Законом
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом».
Ліквідатор – фізична особа, яка відповідно до рішення
господарського суду організовує здійснення ліквідаційної
процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує
задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому
законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює
повноваження:
- приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів
щодо забезпечення його збереження;
- виконує функції з управління та розпорядження майном
банкрута;
- здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з
законодавством;
- аналізує фінансове становище банкрута;
- виконує повноваження керівника (органів управління)
банкрута;
- очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
- висуває щодо третіх осіб вимоги про повернення
дебіторської заборгованості банкруту;
- має право отримувати кредит для виплати вихідної
допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації
банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» за рахунок коштів, одержаних від
продажу майна банкрута;
- з дня визнання боржника банкрутом та відкриття
ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про

213
звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України
про працю. Вихідна допомога звільненим працівникам банкрута
виплачується ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів,
одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї
мети кредиту;
- заявляє в установленому порядку заперечення за
заявленими до боржника вимогами поточних кредиторів за
зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про
банкрутство і є неоплаченими;
- з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом», подає до господарського суду заяви про визнання
недійсними угод боржника;
- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та
повернення майна банкрута, що знаходиться в третіх осіб;
- передає у встановленому порядку на зберігання документи
банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів
підлягають обов'язковому зберіганню;
- реалізує майно банкрута для задоволення вимог, внесених
до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом»;
- повідомляє про своє призначення державний орган із
питань банкрутства в десятиденний строк із дня прийняття рішення
господарським судом та надає державному органу з питань
банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо
підприємств-банкрутів;
- здійснює інші повноваження, передбачені Законом України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом».
Таким чином, на різних стадіях процедури банкрутства
арбітражний керуючий наділяється повноваженнями щодо
розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим
оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж
майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію.
Арбітражний керуючий вправі давати приписи, що мають
обов'язкову силу для боржника, накладати заборону на дії
адміністрації з відчуження майна боржника, здійснення інших
господарських операцій підприємства, або навіть особисто очолити

214
неплатоспроможне підприємство на час проведення окремих
процедур банкрутства. Арбітражний керуючий на кожну із стадій
провадження в справах про банкрутство призначається
господарським судом за пропозицією кредиторів з-поміж осіб, які
підготовлені Агентством з питань банкрутства та отримали в
установленому порядку ліцензії на цей вид діяльності.
Арбітражний керуючий реєструється як суб'єкт підприємницької
діяльності і отримує винагороду за участь у процедурі банкрутства.
Закон не передбачає точного переліку вимог до арбітражного
керуючого, встановлюючи лише умови, за додержанням яких він
може бути залучений до участі в процедурі: мати юридичну чи
економічну освіту або володіти спеціальними знаннями, не бути
заінтересованою особою стосовно боржника чи кредитора.
Арбітражний керуючий несе відповідальність за неналежне
виконання своїх повноважень у встановленому законом порядку.

11.2. Строки провадження в справах про банкрутство

Аналізуючи тривалість окремих етапів процедури

банкрутства, зручно спиратися на те, що основні строки процедури
обчислюються від таких подій:
- дати надходження до суду заяви про порушення
провадження в справі про банкрутство;
- дати проведення підготовчого засідання;
- дати проведення судового засідання, на якому виноситься
ухвала про санацію боржника або про визнання його банкрутом.
За ознакою події, від якої відраховуються процесуальні
строки у справах про банкрутство, їх можна умовно поділити на
групи.
Від дати надходження заяви до суду обчислюються строки
першої групи:
- на винесення ухвали про порушення провадження в справі
про банкрутство або ухвали про повернення заяви чи ухвали про
відмову у прийнятті заяви – 5 днів;
- строк надання боржником відзиву на заяву – до дати
проведення підготовчого засідання;

215
 - дата проведення підготовчого засідання – 30 днів (може
бути проведене пізніше ніж через 30 днів із дати надходження
заяви кредитора до суду).
Друга група строків обчислюється з дати проведення
підготовчого засідання суду:
- строк на публікацію оголошення про порушення справи про
банкрутство боржника – 10 днів. Слід зазначити, що суттєвими
особливостями публікації оголошення є стислість відведеного на
неї строку та можливість його розміщення не тільки в центральних
офіційних друкованих органах, а й у друкованому органі обласної
ради за місцем знаходження боржника;
- дати складення розпорядником майна реєстру вимог
кредиторів, який має бути складений та поданий до господарського
суду на затвердження не пізніше ніж за два місяці та десять днів
після дати проведення підготовчого засідання суду;
- дати попереднього засідання суду, яке має відбутися не
пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання
суду;
- дати скликання перших загальних зборів кредиторів, які
мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати
проведення підготовчого засідання суду;
- дати засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про
санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження в
справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців
після дати проведення підготовчого засідання суду.
Третя група строків обчислюється з дати проведення
засідання, на якому виноситься ухвала про санацію боржника або
про визнання його банкрутом:
- строки на складення плану санації – до 3 місяців;
- строки на оцінку плану санації комітетом кредиторів – 4
місяці;
- строк на подання схваленого комітетом кредиторів плану
санації на затвердження господарського суду – не пізніше 5 днів із
дня проведення засідання комітету кредиторів;
- строк, по закінченні якого господарський суд, не
одержавши на затвердження плану санації, може відкрити
ліквідаційне провадження , – 6 місяців;

216
 - звичайні та подовжені строки проведення процедури
санації – 12 або 18 місяців;
- звичайні та подовжені строки санації містоутворювальних
та особливо небезпечних підприємств – 12 місяців або від 2 до 10
років;
- звичайні та подовжені строки санації окремих суб'єктів
підприємницької діяльності;
- звичайні та подовжені строки ліквідаційної процедури – 12
або 18 місяців.
Четверта група строків, які обчислюються:
а) з дати прийняття арбітражним керуючим рішення про
відмову від виконання договорів боржника:
- строк, упродовж якого контрагенти за угодами, від
виконання яких відмовився арбітражний керуючий, можуть
заявляти свої вимоги, – 30 днів;
б) із дня завершення процедури санації:
- строк, упродовж якого керуючий санацією зобов’язаний
надати комітету кредиторів письмовий звіт, – за 15 днів до
закінчення санації;
- строк, що відводиться на розгляд комітетом кредиторів
звіту керуючого санацією, – 10 днів від дати його надходження;
- строк, що відводиться на подання схваленого комітетом
кредиторів звіту керуючого санацією до господарського суду, – 15
днів (у разі порушення цього строку суд може відкрити
ліквідаційне провадження).
Таким чином, максимальна тривалість процедури
банкрутства для звичайного суб'єкта банкрутства, тобто такого,
який не належить до суб'єктів банкрутства, щодо яких встановлені
подовжені строки провадження, за умови, що вона вбирає в себе і
максимально можливу за тривалістю процедуру санації, яка потім
припиняється, і максимально можливу за тривалістю ліквідаційну
процедуру, становить 3 роки та 6 місяців.
У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо
тривалості строків. Так, М. І. Тітов вважає, що положення ст. 11
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» щодо встановлення граничного
терміну в три місяці та десять днів на скликання перших зборів
кредиторів є недостатньо обґрунтованим, оскільки залишає
господарському суду на розгляд заяв кредиторів і їх визнання чи

217
відхилення не більше двох місяців і десяти днів. Підстави для
такого висновку дає практика судового розгляду справ даної
категорії. Для того щоб рішення зборів кредиторів точно
відповідали волевиявленню всіх можливих кредиторів, тобто для
того щоб реалізувати принцип справедливого врахування інтересів
кожного з кредиторів, господарському суду необхідно розглянути
вимоги всіх без винятку кредиторів, які звернулися з вимогами до
боржника і винести відповідні ухвали про розмір визнаних вимог.
При цьому для розгляду вимог кредиторів необхідно призначити
судове засідання, вислухати сторони, перевірити докази, повно та
всебічно вивчити матеріали, надані кредитором на підтвердження
своїх вимог, що потребує об'єктивно більш тривалого часу. На
практиці до одного боржника надходить у середньому не менше
десяти заяв кредиторів. А тому встановлення досить стислого
строку на розгляд всіх можливих заяв від потенційних кредиторів
може позбавити господарський суд реальної можливості виконати
вимоги закону або щодо повноти судового розгляду вимог
кредиторів, або щодо строків проведення процедури банкрутства,
що є однаково неприпустимим. І в цій частині закон потребує
певних змін1.

11.3. Порядок порушення провадження в справах

про банкрутство

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і

розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Справа про
банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні
вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були
задоволені боржником упродовж трьох місяців після встановленого
для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом».
За загальним правилом заява про порушення справи про
банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій
формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою
особою, повноваження якої визначені законодавством або
1
Притика Д. М. Арбітражний процес. – С. 212–213.

218
установчими документами), громадянином – суб'єктом
підприємницької діяльності (його представником) і повинна
містити:
- найменування господарського суду, до якого подається
заява;
- найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника,
його поштову адресу;
- найменування кредитора, його поштову адресу, якщо
кредитором є юридична особа, якщо кредитор – фізична особа, у
заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його
проживання;
- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника
податків і зборів (обов'язкових платежів);
- виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність
боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а
також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені),
реквізитів розрахункового документа про списання коштів з
банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату
його прийняття банківською установою боржника до виконання;
- перелік документів, що додаються до заяви.
Боржник подає заяву до господарського суду за наявності
майна, достатнього для покриття судових витрат. Однак ч. 5 ст. 7
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом» передбачено, що боржник
зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з
заявою про порушення справи про банкрутство в разі виникнення
таких обставин:
- задоволення вимог одного чи кількох кредиторів призведе
до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в
повному обсязі перед іншими кредиторами;
- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих
документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію
боржника, ухвалив рішення про звернення до господарського суду
із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою
банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити
вимоги кредиторів у повному обсязі.
Заява боржника додатково має містити такі відомості:

219
 - суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями в
розмірі, який не оспорюється боржником;
- розмір заборгованості із страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за податками і
зборами (обов'язковими платежами);
- розмір заборгованості із відшкодування шкоди, заподіяної
життю та здоров'ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги
працівникам боржника, виплати авторської винагороди;
- відомості про наявність у боржника майна, у тому числі
грошових сум і дебіторської заборгованості;
- найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове
і кредитне обслуговування боржника.
До заяви боржника додаються:
- рішення власника майна (органу, уповноваженого
управляти майном) боржника про звернення боржника до
господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених ч. 5
ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»;
- бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний
керівником і бухгалтером підприємства-боржника;
- перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням
його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права
застави;
- рішення загальних зборів акціонерного товариства,
учасників товариств із обмеженою чи додатковою
відповідальністю, яке визначає уповноважену особу акціонерів,
учасників товариства з обмеженою чи додатковою
відповідальністю, якщо це питання було вирішене ними;
- протокол загальних зборів працівників боржника, на якому
обрано представника працівників боржника, уповноважену особу
акціонерів або учасників товариств із обмеженою чи додатковою
відповідальністю для участі в арбітражному процесі під час
провадження в справі про банкрутство, а в разі неможливості
скликання таких зборів – рішення конференції (зборів)
представників працівників боржника, уповноважених осіб
акціонерів або учасників товариств із обмеженою чи додатковою
відповідальністю;
- інші документи, які підтверджують неплатоспроможність
боржника.

220
 У разі якщо справа про банкрутство порушується за заявою
боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.
Заява кредитора додатково має містити такі відомості:
- розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням
розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;
- виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання
боржника перед кредитором, із якого виникла вимога, а також
строк його виконання;
- докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму
в триста мінімальних розмірів заробітної плати;
- докази обґрунтованості вимог кредитора;
- інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.
До заяви кредитора додаються відповідні документи:
- рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги
кредитора до боржника;
- копія неоплаченого розрахункового документа, за яким
відповідно до законодавства здійснюється списання коштів із
рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою
боржника про прийняття цього документа до виконання із
зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий
лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які
підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;
- докази того, що вартість предмета застави є недостатньою
для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою в разі,
якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву,
забезпечена активами боржника.
Заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній
заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим
кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до
боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява
підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги. При
проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів
представляє комітет кредиторів.
До заяви кредитора – органу державної податкової служби
чи інших державних органів, які здійснюють контроль за
правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і
зборів (обов'язкових платежів), – додаються докази вжиття заходів

221
щодо отримання заборгованості за обов'язковими платежами у
встановленому законодавством порядку.
Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення
справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих
до неї документів.
Суддя господарського суду приймає заяву про порушення
справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» та Господарського процесуального
кодексу України.
Суддя господарського суду відмовляє в прийнятті заяви про
порушення справи про банкрутство, якщо:
- боржник не внесений до Єдиного державного реєстру
підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів
підприємницької діяльності;
- подано заяву про порушення справи про банкрутство
ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі
перетворення) юридичної особи;
- стосовно боржника юридичної чи фізичної особи – суб'єкта
підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;
- якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення
справи про банкрутство, у сумі становлять менше трьохсот
мінімальних розмірів заробітної плати;
- вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.
У разі відмови в прийнятті заяви виноситься ухвала, яка
надсилається заявнику не пізніше п'яти днів з дня надходження
заяви разом із заявою та доданими до неї документами. Цю ухвалу
може бути оскаржено у встановленому порядку. У разі скасування
цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення
до господарського суду.
Суддя не пізніше п'яти днів із дня надходження повертає
заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї
документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо:
- заяву підписано особою, яка не має права її підписувати,
або особою, посадове становище якої не зазначене;
- у заяві не подані повне найменування сторін, їх поштова
адреса та інші відомості, перелічені в ст. 7 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом»;

222
 - не подано доказів щодо сплати державного мита у
встановлених порядку та розмірі;
- заявник не дотримав тримісячного строку;
- з інших підстав, передбачених ст. 63 Господарського
процесуального кодексу України, з урахуванням вимог Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом».
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з
нею до господарського суду в загальному порядку після усунення
допущеного порушення. Якщо про порушення справи про
банкрутство подається кілька заяв і одна заява повертається без
розгляду, суддя розглядає інші заяви. Ухвала про повернення заяви
про порушення справи про банкрутство без розгляду може бути
оскаржена у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заява
про порушення справи про банкрутство може бути відкликана
заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі
оголошення про порушення справи про банкрутство або після
такого опублікування, якщо впродовж місячного строку не
надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення їх вимог. Суд
виносить ухвалу про відкликання заяви, якщо це не порушує права
боржника та кредиторів.
Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про
банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження
виносить і надсилає сторонам та державному органу з питань
банкрутства ухвалу про порушення провадження в справі про
банкрутство (додаток Х), в якій зазначається про прийняття заяви
до розгляду, про введення процедури розпорядження майном
боржника, призначення розпорядника майна, а також дата
проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не
пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про
порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачене цим
Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство
призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна
призначається на підготовчому засіданні.

223
 До дати проведення підготовчого засідання боржник
зобов'язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на
заяву про порушення справи про банкрутство.
Відзив боржника має містити:
- наявні в боржника заперечення щодо вимог заявника
(заявників);
- загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами,
у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також
заборгованості зі страхових внесків на загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування, за податками і зборами
(обов'язковими платежами);
- відомості про наявне в боржника майно, у тому числі й
кошти на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних
установах, поштові адреси банків або інших фінансово-кредитних
установ.
На підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи,
заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень
боржника. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили
бажання взяти участь у санації боржника, суддя на підготовчому
засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до
офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його
рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.
Газетне оголошення має містити повне найменування боржника,
його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу
господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника
майна.

11.4. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника

Відповідно до Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо
боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:
- розпорядження майном боржника;
- мирова угода;
- санація (відновлення платоспроможності) боржника;
- ліквідація банкрута.
З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в
ухвалі господарського суду про порушення провадження в справі
про банкрутство (додаток Х) або в ухвалі, прийнятій на

224
підготовчому засіданні, зазначається про введення процедури
розпорядження майном боржника і призначається розпорядник
майна в порядку, встановленому Законом України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом». Розпорядження майном боржника – це система
заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і
розпорядженням майном боржника з метою забезпечення
збереження й ефективного використання майнових активів
боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
Ухвала суду про призначення розпорядника майна може
бути оскаржена у встановленому порядку. Розпорядник майна
призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк
може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням
комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника
(органу, уповноваженого управляти майном) боржника.
Після призначення розпорядника майна і до припинення
процедури розпорядження майном органи правління боржника не
мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:
- реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення,
перетворення) і ліквідацію боржника;
- створення юридичних осіб або про участь в інших
юридичних особах;
- створення філій та представництв;
- виплату дивідендів;
- проведення боржником емісії цінних паперів;
- вихід зі складу учасників боржника юридичної особи,
придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;
- про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках,
холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших
об'єднаннях юридичних осіб.
Керівник або орган управління боржника виключно за
погодженням із розпорядником майна укладає угоди щодо:
- надання нерухомого майна в оренду, під заставу, внесення
зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського
товариства або розпорядження таким майном іншим чином;
- одержання та надання позик (кредитів), поручительства і
надання гарантій, відступлення вимоги, переведення боргу, а також
передання в довірче управління майна боржника;

225
 - розпорядження іншим майном боржника, балансова
вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості
активів боржника.
Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-
господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом».
Призначення розпорядника майна не є підставою для
припинення повноважень керівника чи органу управління
боржника. Повноваження керівника боржника або органів
управління боржника, покладені на них відповідно до
законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені в
разі, якщо вони не вживають заходів щодо забезпечення
збереження майна боржника, створюють перешкоди діям
розпорядника майна чи допускають інші порушення законодавства.
У такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання
обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду
тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в
порядку, визначеному законодавством та установчими
документами, нового керівника боржника. Про припинення
повноважень керівника або органів управління боржника
господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в
установленому порядку.
З дня винесення господарським судом ухвали про
припинення повноважень керівника боржника або органів
управління боржника розпоряднику майна впродовж трьох днів
передаються бухгалтерська та інша документація боржника,
печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
Санація – це система заходів, що здійснюються під час
провадження в справі про банкрутство з метою запобігання
визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на
оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а
також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів
шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і
капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої
структур боржника.
Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у
строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження
майном, установленого відповідно до цього Закону, має право

226
винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення
керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше ніж
дванадцять місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи
керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути
продовжений ще до шести місяців або скорочений.
Комітет кредиторів приймає рішення про погодження
кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів),
схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого
санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані
комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником
органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим
санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала
повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства,
якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.
Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський
суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності в
нього ліцензії. Ухвала про проведення санації та призначення
керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення, але може
бути оскаржена у встановленому порядку.
З дня винесення ухвали про санацію:
- керівник боржника відсторонюється від посади в порядку,
визначеному законодавством про працю, управління боржником
переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого
ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»;
- припиняються повноваження органів управління боржника
– юридичної особи, повноваження органів управління передаються
керуючому санацією. Органи управління боржника впродовж трьох
днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення
керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому
санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і
штампів, матеріальних та інших цінностей;
- арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника
щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в
межах процедури санації, у разі якщо вони не перешкоджають
виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних
кредиторів.
Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове
припинення процедури санації тягне за собою припинення

227
повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про
що зазначається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового
припинення процедури санації у зв'язку з укладенням мирової
угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією
продовжує виконувати повноваження керівника (органів
управління) боржника до призначення в установленому порядку
керівника (органів управління) боржника.
У разі визнання господарським судом боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією продовжує
виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору
або призначення його ліквідатором у встановленому законом
порядку.
Впродовж трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію
боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету
кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації
розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим
санацією в чотиримісячний строк із дня винесення господарським
судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачене законом.
Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету
кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два
тижні до проведення комітету кредиторів дає можливість
попередньо ознайомитися з планом санації. План санації
вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке
рішення було підтримане більш як половиною голосів кредиторів –
членів комітету кредиторів.
Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол
засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією до
господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів із дня
проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання
комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які
голосували проти порядку і строків погашення заборгованості,
передбачених у плані санації. Господарський суд затверджує план
санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути
оскаржена у встановленому порядку.
Якщо впродовж шести місяців із дня винесення ухвали про
санацію до господарського суду не буде подано плану санації
боржника, господарський суд має право прийняти рішення про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який

228
передбачає більший строк санації боржника, ніж початково
встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є
підстави вважати, що продовження строку санації і виконання
плану санації забезпечить відновлення платоспроможності
боржника.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за
наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий
санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і
повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення
засідання комітету кредиторів. Звіт керуючого санацією,
розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету
кредиторів надсилаються до господарського суду не пізніше п'яти
днів після дати проведення засідання комітету кредиторів. До звіту
керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і за
наявності скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого
комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні.
Звіт та скарги кредиторів розглядаються на засіданні
господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються
керуючий санацією та кредитори, які подали скарги. Якщо комітет
кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у
зв'язку з виконанням плану санації і відновленням
платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає
затвердженню господарським судом. У разі встановлення
господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів
господарський суд може відмовити в затвердженні звіту керуючого
санацією.
Про затвердження звіту керуючого санацією, або про
відмову в затвердженні зазначеного звіту, або про продовження
санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала,
яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії
провадження в справі про банкрутство. Під мировою угодою у
справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником
і кредиторами стосовно відстрочення та (або) розстрочення, а
також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка
оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за
умовами мирової угоди заборгованість зі сплати страхових внесків
на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

229
 Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів
приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів –
членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі
кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника,
висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені
кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені
боржника керівником боржника або арбітражним керуючим
(керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження
органів управління та керівника боржника і підписують її.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог,
забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг,
визначених ст. 31 Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає
затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі
господарського суду про припинення провадження в справі про
банкрутство і набирає чинності з дня її затвердження
господарським судом та є обов'язковою для боржника (банкрута),
кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та
наступних черг.
Арбітражний керуючий впродовж п'яти днів із дня укладення
мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про
затвердження мирової угоди. До заяви про затвердження мирової
угоди додаються:
- текст мирової угоди;
- протокол засідання комітету кредиторів, на якому було
прийняте рішення про укладення мирової угоди;
- список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера
(коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;
- зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх витрат,
відшкодування яких передбачене в першу чергу згідно зі ст. 31
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом», вимог кредиторів, забезпечених
заставою;
- письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в
голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти
укладення мирової угоди, за їх наявності.

230
 Про дату розгляду мирової угоди господарський суд
повідомляє сторони мирової угоди. Господарський суд
зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні
кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової
угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував
за укладення мирової угоди. Господарський суд має право
відмовити в затвердженні мирової угоди в разі:
- порушення порядку укладення мирової угоди,
встановленого Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
- якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
Про відмову в затвердженні мирової угоди господарський
суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому
порядку. У разі винесення господарським судом ухвали про
відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається
неукладеною.
Затвердження господарським судом мирової угоди є
підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
З дня затвердження господарським судом мирової угоди
припиняються повноваження арбітражного керуючого
(розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Керуючий
санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів
управління) боржника до призначення в установленому порядку
керівника боржника (органів управління). Винесення
господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової
угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими
умовами.
За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода
може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують
підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним
законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є
підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство,
про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути
оскаржена у встановленому порядку.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням
господарського суду в разі невиконання боржником умов мирової
угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання
мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не
тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

231
 Ліквідація – припинення діяльності суб'єкта
підприємницької діяльності, визнаного господарським судом
банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних
судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. У випадках,
передбачених Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,
господарський суд приймає постанову про визнання боржника
банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. У постанові про
визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває
ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку,
передбаченому для призначення керуючого санацією.
Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка
виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого
санацією боржника. Строк ліквідаційної процедури не може
перевищувати дванадцяти місяців, але господарський суд може
продовжити цей строк на шість місяців.
За клопотанням ліквідатора, погодженим із комітетом
кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної
комісії. У разі ліквідації державного підприємства або
підприємства, у статутному фонді якого державна частка становить
більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає
членами ліквідаційної комісії представника державного органу з
питань банкрутства та в разі необхідності – органу місцевого
самоврядування.
У ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає
скарги на дії учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші
повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так,
наприклад, дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути
оскаржені до господарського суду власником майна (органом,
уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка
відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо
або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права
власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором,
оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до
ліквідаційної маси. Відповідно до ч. 13 ст. 30 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» у разі невиконання або неналежного виконання
ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням

232
комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і
(за пропозицією комітету кредиторів) призначає нового
ліквідатора.
Після завершення всіх розрахунків із кредиторами ліквідатор
подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого
додаються:
- показники виявленої ліквідаційної маси (дані її
інвентаризації);
- відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з
посиланням на укладені договори купівлі-продажу;
- копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-
передачі майна;
- реєстр вимог кредиторів із даними про розміри погашених
вимог кредиторів;
- документи, які підтверджують погашення вимог
кредиторів.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та
думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить
ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного
балансу (додаток U).
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після
задоволення вимог кредиторів не залишилося майна,
господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної
особи – банкрута. Копія цієї ухвали надсилається органу, який
здійснив державну реєстрацію юридичної особи – банкрута, та
органам державної статистики для виключення юридичної особи з
Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а
також власнику (органу, уповноваженому управляти майном),
органам державної податкової служби за місцезнаходженням
банкрута.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі
вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може
продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд
може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що
звільнилася від боргів, лише у випадку, якщо в неї залишилося
майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування
згідно із законодавством.
У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що
ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи

233
ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів,
він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.
Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають
внесенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати
господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує
відсутність у банкрута майна.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте учасників провадження в справах про

банкрутство. У чому їх особливості?
2. Які строки провадження в справі про банкрутство
відраховуються від дати подання заяви?
3. У яких випадках боржник зобов'язаний звернутися до
господарського суду із заявою про порушення провадження справи
про банкрутство?
4. Які додатки до заяви має додати кредитор?
5. Які рішення може прийняти суддя за результатами
розгляду заяви?
6. У яких випадках суддя відмовляє в прийнятті заяви?
7. Які судові процедури застосовуються щодо боржника?
8. Який порядок укладення мирової угоди?
9. Яку ухвалу виносить господарський суд після
заслуховування звіту ліквідатора?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) суб'єкти банкрутства;
б) права розпорядника майна:
в) обов’язки розпорядника майна;
г) права керуючого санкцією;
д) обов’язки керуючого санкцією;
ж) повноваження ліквідатора.

234
 Тести

1. Суб'єкти банкрутства – це:

а) суб’єкти підприємства;
б) банки;
в) фізичні особи;
г) споживчі товариства.

2. До суб'єктів банкрутства належать:

а) філії;
б) гірничі підприємства;
в) представництва;
г) суб’єкти підприємницької діяльності (громадяни).
3. Розпорядник майна має право:
а) скликати збори кредиторів;
б) аналізувати фінансове становище боржника;
в) надавати господарському суду звіт про свою діяльність;
г) одержувати винагороду.

4. Розпорядник майна зобов’язаний:

а) розглядати разом із посадовими особами боржника копії
заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;
б) вести реєстр кредиторів;
в) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень
на договірній основі спеціалістів;
г) повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог
боржником.

5. Розпорядник майна зобов’язаний:

235
 а) аналізувати фінансове становище боржника;
б) скликати збори кредиторів;
в) вживати заходів для захисту майна боржника;
г) надавати звіт господарському суду про свою діяльність.

6. Керуючий санацією має право:

а) розпоряджатися майном боржника;
б) укладати від імені боржника мирову угоду, трудові
договори;
в) скликати збори кредиторів;
г) подавати заяви про визнання угод, укладених боржником,
недійсними.

7. Керуючий санацією зобов’язаний:

а) прийняти в господарське відання майно боржника;
б) організувати проведення інвентаризації;
в) укладати від імені боржника цивільно-правові угоди;
г) відкрити спеціальний рахунок для проведення санації.

8. Керуючий санацією зобов’язаний:

а) розробити та подати на затвердження комітету кредиторів
план санації боржника;
б) організувати ведення бухгалтерського обліку;
в) здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської
заборгованості перед боржником;
г) заявляти заперечення щодо заявлених до боржника вимог
кредиторів.

9. Повноваження ліквідатора:
а) приймати до свого відання майно боржника;
б) вживання заходів щодо забезпечення збереження майна
боржника;
в) подавати заяви про визнання угод, укладених боржником,
недійсними;
г) аналізувати фінансовий стан банкрута.

10. Повноваження ліквідатора:

а) виконувати повноваження керівника банкрута;
б) укладати від імені боржника мирову угоду;

236
 в) отримувати кредит для виплати вихідної допомоги
працівником, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута;
г) очолює ліквідаційну комісію.

11. Заява про порушення справи про банкрутство має містити:

а) найменування господарського суду, до якого подається
заява;
б) найменування боржника, його поштову адресу;
в) виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність
боржника;
г) перелік документів, що додаються до заяви.

12. Суддя господарського суду відмовляє в прийнятті заяви про

порушення справи про банкрутство, якщо:
а) боржник не внесений до Єдиного реєстру підприємств та
організацій України або реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності;
б) подано заяву про порушення справи про банкрутство
ліквідованої юридичної особи;
в) заяву підписано особою, яка не має права її підписувати,
або особою, посада якої не зазначена;
г) вимоги кредиторів повністю забезпечені.

13. Ухвали в разі відмови в прийнятті заяви виносяться не пізніше:

а) трьох днів;
б) п’яти днів;
в) десяти днів;
г) двох тижнів з дня надходження заяви до господарського
суду.

14. Суддя повертає заяву без розгляду, якщо:

а) не подано доказів щодо сплати державного мита;
б) вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою;
в) заявник не дотримав тримісячного строку;
г) заяву підписано особою, посадове становище якої не
зазначене.

Список рекомендованої літератури

237
 Нормативні акти

1. 1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ.

– 2001. – № 36. – Ст. 111.
2. Закон України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» // ВВРУ. – 1999. – № 42–
43. – Ст. 378.
3. Щодо деяких питань розгляду справ про банкрутство :
інформацiйний лист Вищого Господарського Суду України вiд
05.02.2010 р. N 05-06/520/78.
4. Про введення процедури розпорядження майном та
призначення арбiтражного керуючого розпорядником майна :
Постанова Вищого Господарського Суду України вiд 14.09.2010 р.
N l/48-Б.
5. Про незаконнi дil державного виконавця щодо накладення
арешту на рахунки боржника : Постанова Вищого Господарського
Суду України вiд 14.09.2010 р. N 3/135-09.

Навчальна література

1. Арбитражный процесс : учебник / под ред. проф.

М. К. Треушникова и проф. В. М. Шерстюка. – М. : ООО
«Городец-издат», 2002. – 480 с.
2. Балюк І. А. Господарське процесуальне право : навч.-
метод посібник / І. А. Балюк. – К. : КНЕУ, 2002. – 248 с.
3. Бірюков О. Захист прав кредиторів у справах про
банкрутство : український та світовий досвід / О. Бірюков //
Українське комерційне право. Науково-практичний коментар. – К.,
2007.
4. Господарський процесуальний кодекс України з
постатейними матеріалами / уклад. В. Е. Беляневич. – К. :
Юстініан, 2002. – 544 с.
5. Поляков Б. М. Право несостоятельности (банкротства) в
Украине / Б. М. Поляков. – К. : Концерн «Видавничий дім «Ін
Юре», 2003. – 440 с.
6. Поляков Б. М. Закон Украины «О восстановлении
платежеспособности должника или признання его банкротом»:
научн.-практ. комментарий / Б. М. Поляков / под общ. ред.

238
Д. Н. Притики. – К. : Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. –
272 с.
7. Постатейный комментарий к Федеральному закону «О
несостоятельности (банкротстве)» / под общ. ред.
В. В. Витрянского. – М. : Статут, 2001. – 411 с.
8. Притика Д. М. Господарський процесуальний кодекс
України: наук.-практ. коментар / Д. М. Притика, М. І. Тітов,
В. М. Гайворонський. – X. : Консум, 2003. – 320 с.
9. Степанов В. В. Несостоятельность (банкротство) в России,
Франции, Англии, Германии. – М. : Статут, 1999. – 204 с.

239
 ДОДАТКИ

240
 Додаток А
( обов’язковий)

Структурні підрозділи, посадові особи,

відповідальні за ведення претензійної роботи

Назва структурного
підрозділу, Види претензій
посадової особи
1 2
1. Відділ (служба) Про стягнення санкцій за прострочення або
матеріально- недопоставку сировини, матеріалів, комплектуючих
технічного виробів, порушення асортименту, нестачу,
забезпечення пошкодження та ін.
Про стягнення санкцій за непідставну відмову від
отримання або недовибірку передбаченої договором
2. Відділ (служба) продукції, прострочення повернення або
збуту (продукції) неповернення тари; незабезпечення тарою;
використання неоплаченої продукції, яка прийнята
на відповідальне зберігання, та ін.
Про стягнення санкцій за прострочення доставки
3. Відділ (служба) вантажів; самовільне заняття орендованого
транспорту рухомого складу; невиконання плану перевезення та
ін.
4. Відділ (служба) Про стягнення санкцій за прострочення поставки
механіка, або недопоставку машин і обладнання, техніки,
енергетика, запасних частин, поставку неякісного або
інженера некомплектного обладнання, техніки та ін.
Про стягнення санкцій за поставку неякісної,
5. Відділ (служба)
немаркованої продукції; за поставку некомплектної
технічного
продукції низької якості, яка передбачена
контролю
договором, та ін.
Про стягнення дебіторської заборгованості; за
6. Бухгалтерія
несвоєчасну оплату продукції згідно з договором та
(фінансовий відділ)
ін.
Про відшкодування збитків, які заподіяні
7. Землевпорядна
вилученням або тимчасовим зайняттям земельних
служба
ділянок; про відновлення родючості земель та ін.

241
 Додаток Б
( обов’язковий)

ЖУРНАЛ
реєстрації претензій, які пред’являються підприємствам

Кому Сума претензії, Строк Результат

Дата Корот-
у тому числі Досу- розгляду
пред’яв- для Пред’
Пре- Кий дове
Пор лена відпо- задоволено явлення При-
ном. д’я- зміст попе-
претен- неус- пе- віді задово- част- позо- мітка
влен- претенз разом штраф ред-
зія тойка ня на пре- лено ково або ву
ня ії ження
тензії відхилено
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

242
 Додаток В
( обов’язковий)

ЖУРНАЛ
реєстрації претензій, які пред’являються до підприємства

№ Сума претензії, Якому

пор у тому числі структур-
. Ким Дата
Корот- ному Дата
пред’яв- надход- Дата Строк
кий підроз- направ-
лена ження пере- для Примі-
зміст ділу лення
прете- прете- неус- дава- відпо- тка
прете- разом штраф пеня переда- відпові-
нзія нзії тойка ння віді
нзії на прете- ді
зія для
розгляду
1 2 3 4 5 6 7 8 9 11 12 13 14

243
 Додаток Г
( обов’язковий)

ЖУРНАЛ
реєстрації позовних заяв, які подаються підприємством

Сума претензії, Дата

Заява
у тому числі отри- Дата
Дата Назва Зміст про
Назва Резуль- мання передачі При-
№ подання госпо- Позо- перег-
відпо- тат, дата рішен наказу в мітка
пор. позовно дарсько- вної неус- ляд
відача разом штраф пеня розгляу ня, бух гал-
ї заяви го суду заяви тойка рішен-
на- терію
ня
казу
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

244
 Додаток Д
( обов’язковий)

ЖУРНАЛ
реєстрації позовних заяв, які подані до підприємства

Дата Сума претензії, Дата і Пере

Назва Ким Зміст у тому числі
№ подання результат гляд При-
господар подана позовної
пор. позовної неус- розгляду рішен мітка
ського суду заява заяви разом штраф пеня
заяви тойка заяви ня
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

245
242
 Додаток Е
( обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
щодо стягнення штрафу та збитків за постачання немаркованої
продукції, а також продукції (товару) без тари або в неналежній
тарі (упаковці)

Сума __________________ грн

За накладною №______ від "____"__________________ 20__ р.

на нашу адресу надійшла відвантажена Вами продукція
(товари)____________________ у кількості_____________________ на
суму______________________ грн.
Ваш рахунок №_____ від "_____"____________ 20__ р. нами
оплачено повністю.
Згідно з договором №_____ від "___"_____________ 20___ р.,
ДСТ, ТУ_____________________________________продукція повинна
відвантажуватися_____________________________________________.
При прийманні за якістю встановлено, що продукція (товари) не
маркована, надійшла без тари (упаковки) (або в неналежній тарі
(упаковці)) ________________________________________________,
що підтверджується актом №____ від "____" ______________ 200__ р.,
складеним за участі представника________________________________
посвідчення №___ від "____"_____________ 200__ р.
Керуючись________________________________________,прошу
сплатити штраф у сумі ________________________ грн, відшкодувати
збитки в сумі_________________________ грн згідно з калькуляцією,
разом ______________грн, які перерахувати на наш розрахунковий
рахунок №_____ у ___________________________м.___________.
(назва банку)

Додатки:
1. Накладна №____ від "____" _________________ 20____ р.
2. Акт приймання №____ від "____"_____________ 20____р.
3. Посвідчення представника ______№____від "___"_________20___р.
4. Телеграма про виклик представника постачальника.
5. Розрахунок суми претензії.
246
Продовження додатка Е

6. Виписка з договору, ДСТ, ТУ.

7. Калькуляція.
8. Інші документи, що обґрунтовують претензію, на ______________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Ж
( обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
про сплату вартості забракованої продукції (товарів), штрафу і
збитків

Сума __________________грн

Згідно з договором №________ від "___"_____________ 20__ р.

за накладною №___________ від "_____"________________20___р. на
нашу адресу Вами було поставлено продукцію (товар)
_____________________________________________________________
(найменування)
у кількості_________________ на суму________________________ грн
Вантаж прибув __________________________________________
(стан перевізних засобів)
у вагоні (контейнері) за ________________________________________
(стан пломб)
пломбами ____________________ в ______________________упаковці.
(відправника, залізниці) (стан упаковки)
Ваш рахунок №_________ від "___" ____________ 20___ р.
оплачено повністю.

247
Продовження додатка Ж
При прийманні _______________________________________________
(найменування продукції, товару)
за якістю встановлено _________________________________________,
(опис некомплектної продукції)
що підтверджується актом №______ від "___" _________ 20___ р.,
складеним за участі представника _______________________________,
(громадськості, іншої організації)
що діє на підставі посвідчення №______ від "___"___________ 200__р.
Враховуючи, що у встановлений (узгоджений) термін дефекти
продукції (товару) не усунені, і керуючись _______________________,
пропоную Вам перерахувати на наш поточний рахунок №_____ у
_____________________________________________________________
(назва банку)
м. ______________________ вартість забракованої продукції (товару)
______________ грн (якщо рахунок оплачений), штраф у
розмірі______ %, що становить ________грн, завдані нам збитки в
сумі________________________ відповідно до рахунку, що додається,
разом __________________________________________________грн.
Продукцією, прийнятою нами на зберігання, просимо
розпорядитися в
______________________________________________________ термін.

Додатки:
1. Копія договору.
2. Акт приймання продукції (товару) №___ від "___"_________ 20__ р.
3. Посвідчення представника №_____ від "___"______________20__ р.
4. Залізнична накладна №______________________________________.
5. Розрахунок суми претензії, збитків.
6. Платіжне доручення №____ від "_____"________________ 200__ р.
7. Телеграма з вимогою усунення дефектів постачальником.
8. Виписки із ДСТ, ТУ.
9. Інші документи, що обґрунтовують претензію, на________________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

248
 Додаток И
( обов’язковий)
Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
про сплату неустойки за недопоставку
(прострочення поставки) продукції

Сума __________________ грн.

Відповідно до укладеного договору №_____________________

від "___"__________20__р.
Ваше підприємство зобов’язане було поставити нам в
______________20___р.
(квартал, місяць)
_____________________________________________________________
(найменування продукції, товару)
у кількості ________________на суму ________________________ грн.
Фактично за зазначений період поставлено___________________
____________________________________________________у кількості
(найменування продукції, товару)
_______________________на суму___________________________ грн.
Таким чином, Вами недопоставлена у визначений за договором
строк________________________________________________________
(найменування продукції, товару)
у кількості__________________ на суму ______________________ грн.
Відповідно до викладеного і керуючись_____________________,
прошу провести доставку продукції і перерахувати на наш поточний
рахунок №____в ______________________________________________
(назва банку)
м. __________________неустойку в розмірі_______________ відсотків,
що становить суму ________________________________________грн.

Додаток:
1. Копія договору №_______ від "______" ________________ 20___ р.
2. Розрахунок неустойки.
3. Реєстр рахунків на відвантажену продукцію (товар).

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________

(підпис) (ініціали, прізвище)

249
 Додаток К
( обов’язковий )

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
щодо сплати вартості продукції (товарів), якої не вистачає

Сума __________________ грн.

За ____________накладною № _____від "___"_________20___ р.

(вид накладної)
на нашу адресу надійшла відвантажена Вами продукція (товар)
_______________________________________________, що оплачений
(найменування)
нами платіжним дорученням № ____ від " ___" ___________20____ р.
Вантаж прибув_______________________________________
(стан вагона або контейнера, пломб, маркування тощо)
і виданий залізницею без перевірки в порядку ст. ______ Статуту
залізниць, про що свідчить відмітка станції призначення на
зворотному боці залізничної накладної.
Під час приймання вантажу за участі представника ___________
_____________________________________________________________
(громадськості, іншої організації)
було виявлену нестачу_________________________________________
(найменування продукції, товару)
у кількості_______________ на суму__________________________ грн.
Просимо вартість продукції, якої не вистачає, у сумі __________
________________________грн із нарахуванням___________ % річних
у сумі_____________________грн за користування чужими коштами, а
разом _________________________________грн перерахувати на наш
розрахунковий рахунок № _____ в ______________ м. _____________ .
(назва банку)

Додаток:
1. Залізнична накладна № ___ від "____"__________ 20____ р.
2. Акт приймання № _____ від "____"_____________200___ р.
3. Посвідчення на представника громадськості (іншої організації) №__
від "__"___________ 20___ р.
4. Розрахунок суми претензії.
5. Телеграма про виклик вантажовідправника.
6. Інші документи, що обґрунтовують претензію, на ______ сторінках.
250
Продовження додатка К

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Л
(обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
про сплату штрафу за прострочення повернення
(неповернення) тари

Сума __________________ грн.

За ____________накладною № ___від "____"__________20___ р.

Вам було відвантажено_________________________________________
(найменування продукції, товару)
в __________________________________________________________ .
(найменування тари)
Згідно з договором (сертифікатом) №_______________________
від "____"____________ 20___ р. ______________________ у кількості
(найменування тари)
________підлягає поверненню в строк до "_____" __________20___р.
Фактично______________ Вами повернуто "___"________20__р.
(найменування тари)
у кількості _________________ не повернуто______________________
(кількість) (кількість)
Відповідно до ____________________ та договору №_______ від
"___" __________ 20__ р. просимо повернути _____________________
(найменування тари)
у кількості __________________, відвантажити на нашу адресу вантаж
і сплатити штраф у розмірі ___________________грн згідно з доданим
розрахунком. Зазначену суму просимо перерахувати на наш
розрахунковий рахунок №___ в ____________м.__________________.
(назва банку)

Продовження додатка Л
251
 Додаток:
1. Копія рахунку про відвантаження продукції (товару) в тарі.
2. Копія договору (сертифіката).
3. Копія документів про фактичні дати повернення тари.
4. Розрахунок суми претензії.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток М
(обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
про стягнення штрафу за поставку некомплектної продукції,
її вартості

Сума __________________ грн.

Згідно з договором №______ від "______"_____________20___р.

за накладною №_______ від "_____"_________________ 200____р. на
нашу адресу Вами було поставлено продукцію (товар) ______________
(найменування)
у кількості ___________________на суму______________________грн

Вантаж прибув ________________________________________

(стан пломб)
у вагоні (контейнері за _________________________________________
(стан пломб)
пломбами _____________________ у ____________________ упаковці.
(відправника, залізниці) (стан упаковки)

Продовження додатка М

252
 Ваш рахунок №______ від "____"____________20___р. оплачено
повністю.
При прийманні __________________________________________
(найменування продукції, товару)
встановлено__________________________________________________,
(опис некомплектної продукції)
що підтверджується актом №_____ від "_____" ____________ 20___ р.,
складеним за участі представника________________________________
(громадськості, іншої організації)
який діє на підставі посвідчення №_____ від "___"___________20___р.
Враховуючи викладене та відповідно до ____________,
пропоную Вам доукомплектувати продукцію (товар) або перерахувати
на наш розрахунковий рахунок №________ у ____________
м.______________
(назва банку)
вартість оплаченої некомплектної продукції ___________________ грн,
штраф у розмірі _______ відсотків, що становить _____________ грн, а
разом _________________________________________ грн.

Додаток:
1. Копія договору.
2. Акт приймання продукції (товару) №___ від "__"__________20___р.
3. Посвідчення представника № від "____"_________________200__ р.
4. Телеграма про виклик постачальника і доукомплектування
продукції.
5. Накладна №________________________ .
6. Платіжне доручення №___ від "___"____________________ 200__ р.
7. Розрахунок суми претензії.
8. Інші документи, що обґрунтовують претензію, на__________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Н

253
 (обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

Відповідь
на претензію

На задоволення претензії № _____ від "___"____________20__р.

переказуємо на рахунок Вашого підприємства ____________________
_________________________________________________________грн.
Додаток: ксерокопія доручення від «___» ___________20 ___ р.
№ __________.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток П
(обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

Відповідь
на претензію

Претензія № ________від "___" ________ 20___р. про сплату

неустойки за недопоставку продукції (товарів) розглянута і підлягає
задоволенню на суму__________________________грн, яку спишіть у
встановленому законодавством порядку.
Остання сума претензії задоволенню не підлягає, у зв’язку з тим
що ___________________________________________________
(описуються підстави відмови часткового задоволення претензії)

Продовження додатка П
254
 Додатки:

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Р
(обов’язковий)

СУПРОВІДНИЙ ЛИСТ ДО ПРОЕКТУ ДОГОВОРУ

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

Надсилаю Вам проект договору № ______________від

"____"____________20___р. зі специфікацією на _____________ у
20___р. Прошу підписати договір та специфікацію й один
примірник договору зі специфікацією повернути нам у _______
строк.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток С
255
 (обов’язковий)

СУПРОВІДНИЙ ЛИСТ ДО ДОГОВОРУ

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

Повертаю Вам підписаний договір № _______________від

"____" ____________ 20__ р. та зі специфікацією на
_______________ в _________році з протоколом розбіжностей.
Прошу прийняти пропозиції за умовами договору, підписати
протокол розбіжностей і один примірник повернути на нашу адресу
у _______ строк.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Т
(обов’язковий)

ПРОТОКОЛ
розбіжностей до договору _________________

від "____" ______________ 20___ р.

Редакція постачальника Редакція покупця Примітки

1 2 3

Постачальник Покупець
________________________ _______________________
М.П М.П.

Додаток У
256
 (обов’язковий)

ПРОТОКОЛ
узгодження розбіжностей за договором

від «____» ________________ 20___ р.

між______________________________________________

Редакція Узгоджена редакція

Редакція покупця Примітки
постачальника пункту договору
1 2 3 4

Постачальник Покупець
________________________ _______________________
М.П М.П.

Додаток Ф
(обов’язковий)

УГОДА
про зміну договору № _______ від "___"__________20___ р.

м. _________________ "____" _________ 20___ р

Замовник ______________________________________________
в особі ______________________________________________________,
що діє на підставі статуту, з одного боку, і
Виконавець ____________________________________________
в особі ______________________________________________________,
що діє на підставі статуту, з іншого боку, склали цю угоду про таке:
1. Замовник і Виконавець у зв’язку з __________________________
(мотиви і причини, у зв’язку з якими

_____________________________________________________________
сторони вирішили змінити договір)

_____________________________________________________________

Продовження додатка Ф
257
дійшли згоди змінити і доповнити договір № ___ від "____"
________200 ___ р.,
виклавши його в такій редакції:
" п. ____"____________________________________________________
" п. ____" ____________________________________________________
" п. ____" ____________________________________________________
2. Зобов’язання, змінені цією Угодою, виконання яких сторонами
вже почалося, мають бути виконані в такому порядку:
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
3. Ця угода складена у двох примірниках (по одному – для кожної
сторони).
4. Ця угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами.
5. Юридичні адреси, банківські реквізити, підписи сторін.

Постачальник Покупець
(виконавець) (замовник)
________________________ _______________________
М.П М.П.

Додаток Х
(обов’язковий)

УГОДА
про розірвання договору № ___ від "___" ___________ 20___ р.

Замовник ______________________________________________
в особі ______________________________________________________
що діє на підставі Статуту, з одного боку, і
Виконавець ____________________________________________
в особі ______________________________________________________
що діє на підставі Статуту, з іншого боку, склали цю Угоду про таке:
1. Замовник і Виконавець у зв’язку з __________________________
(мотиви і причини, у зв’язку з якими

_____________________________________________________________
сторони вирішили змінити договір)

_____________________________________________________________

Продовження додатка Х
258
дійшли згоди розірвати договір № ____ від "____" ________________
20___ р.
2. З моменту набрання чинності цією Угодою сторони не вважають
себе пов’язаними будь-якими правами і зобов’язаннями.
3. Зобов’язання, що випливають із порядку виконання договору
№ ___ від "____"_________________200___ р., повинні бути виконані
в такому порядку:
Замовник ______________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
Виконавець ____________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
у двох примірниках (по одному – для кожної сторони).
5. Ця угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами.
6. Юридичні адреси, банківські реквізити, підписи сторін.

Постачальник Покупець
(виконавець) (замовник)
________________________ _______________________
М.П М.П.

259
 Додаток Ц
(обов’язковий)

Дата___________________ Управлінню залізниці_____________

№_____________________ Адреса__________________________
Вантажовідправникові_________________________________________
Адреса_______________________________________________________

ПРЕТЕНЗІЯ
до Управління залізниці та постачальника у зв’язку
з нестачею (пошкодженням, псуванням, утратою) вантажу

Сума __________________ грн

Відповідно до договору №_____ від "___"_____________20__р.

вантажовідправником на нашу адресу за залізничною накладною №___
відвантажено продукцію (товари)________________________, у вагоні
(контейнері)____________________ за пломбою___________________
(відправника, перевізника).
При видачі з перевіркою вантажу у зв’язку з (несправним
перевезенням, порушенням пломб, технічною несправністю
транспортного засобу) ________________________________________
встановлено нестачу (псування, пошкодження, втрату вантажу) у
кількості _______. Вартість нестачі відповідно до цього розрахунку
становить_______________________грн. Нестачу продукції (товару)
підтверджено комерційним актом №_________________________ від
"___"___________20___ р. (у разі відмови станції від складання
комерційного акта – скаргою на ім’я начальника відділення дороги та
актом приймання). Пошкодження вантажу та уцінка підтверджені
актом експертизи №______ від "___" ___________ 20__ р.
Рахунок постачальника №____ від "___" ________ 20___р.
оплачено повністю.
На підставі ст. ____________________ Статуту залізниць прошу
перерахувати вартість нестачі (втраченого, пошкодженого, зіпсованого
вантажу) у сумі _______________грн на наш розрахунковий рахунок
№_________________ у ________________________________________
(назва банку)

м. _____________ і ______________ % річних, починаючи від дня

пред’явлення претензії до дня перерахування грошей на наш
розрахунковий рахунок.
260
 Продовження додатка Ц

Додатки:
1. Залізнична накладна № _____ від "____"__________ 20____р.
2. Комерційний акт № _____ від "____"_______________ 20____ р.
3. Акт експертизи.
4. Рахунок постачальника №_____ від "___" _____________20___ р.
5. Розрахунок суми претензії.
6. Інші документи, що обґрунтовують претензію, на _____________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Ш
(обов’язковий)

Дата____________________ Кому____________________
№______________________ Адреса__________________

ПРЕТЕНЗІЯ
до автотранспортного підприємства про нестачу вантажу
при централізованій доставці

Сума __________________грн.

Вашим підприємством прийнято від ______________________

для доставки на нашу адресу централізованою доставкою за товарно-
транспортною накладною №___ від "____"________________ 20___р.
продукція (товари) _____________ у кількості_________________ на
суму_________________ грн.
При прийманні вантажу від водія автомашини виявлено
нестачу ______________________ у кількості__________________ на
суму________________ грн, що засвідчується підписом у товарно-
261
 Продовження додатка Ш

транспортній накладній, завіреній водієм автомашини та нашим

представником (у разі відмови водія автомашини складається акт і
робиться запис у накладній вантажоотримувачем).
Вартість продукції, якої не вистачає, згідно з доданим
розрахунком становить _________________ грн.
Рахунок постачальника №____ від "___" _____________ 20__ р.
оплачено повністю.
Керуючись ст.___________ Статуту автомобільного транспорту
України, прошу перерахувати вартість продукції (товару), якої не
вистачає, у сумі _____________ грн, а також____________ % річних,
починаючи від дня пред’явлення претензії до дня нарахування коштів
на наш поточний рахунок:
№_______ в_________________________ м. ______________________.
(назва банку)

Додатки:
1. Товарно-транспортна накладна №___ від "___"_________ 20__ р.
2. Рахунок постачальника.
3. Акт приймання продукції за кількістю (у разі відмови водія від
свідчення запису в накладній).
4. Розрахунок суми претензії.
5. Інші документи, що підтверджують претензію, на __________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

262
 Додаток Щ
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про стягнення неустойки за недопоставку
(прострочення поставки) продукції (товарів)

Сума ________________________________ грн.

Відповідно до договору №_____ від "___" ____________20___р.

відповідач повинен був поставити нам у 20__ р.____________________
(найменування продукції, товару)

у кількості____________________________________________________
Свої зобов’язання за договором відповідач не виконав.
Фактично зазначений період відповідач поставив_____________
_____________________________________________________________
(найменування продукції, товарів)

у кількості _______________ на суму _________________________ грн,

недопоставивши ______________________________________________
(кількість і найменування продукції, товарів)

на суму __________________________________________________ грн

За недопоставку продукції (товарів) згідно з п.___________ або
п.____________ Договору відповідач зобов’язаний сплатити неустойку
в сумі____________ грн
(див. розрахунок, що додається).
Заявлену нами претензію №___ від "___"___________20__р. про
сплату неустойки в сумі_________________________________ грн
відповідач залишив без задоволення (відповіді), мотивуючи це таким:
_____________________________________________________________
Відмову відповідача від задоволення претензії вважаємо
необґрунтованою _____________________________________________
(зазначити причини)

263
 Продовження додатка Щ

Враховуючи викладене, просимо Господарський суд за

недопоставку продукції (товарів) стягнути з відповідача неустойку в
сумі ________________________________грн і повернення витрат на
державне мито ____________________________________________ грн.

Додатки:
1. Копія претензії та доказ надсилання її відповідачу.
2. Копія відповіді на претензію (якщо є).
3. Копія договору.
4. Виписка і специфікація.
5. Розрахунок неустойки.
6. Поштова квитанція на надсилання копії позовної заяви відповідачу.
7. Доручення про перерахування держмита.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Ю
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про стягнення вартості продукції (товару), якої не вистачає

Сума ________________________________ грн.

264
 Продовження додатка Ю

При прийманні продукції (товарів), яка прибула на нашу

адресу за накладною №_______________ від "___"_________________
20__ р. у вагоні (контейнері, автофургоні) №_______________ ,
відправленому
____________________________________________________________,
(найменування вантажовідправника)

установлено нестачу ________________________________________ на

суму ____________________________________________________ грн,
(найменування продукції)

що підтверджується актом приймання №___ від "___"_______ 20___р.,

складеним за участі представника _______________________________
(громадськості, іншої організації)

Нестача сталася внаслідок_______________________________

(зазначити причини)

Рахунок відповідача №_____ від "____"_____________ 20___ р.,

виставлений за поставлену продукцію (товар), нами оплачений
повністю.
Заявлену нами претензію №__ від "____"_____________20___ р.
відповідач відхилив (залишив без відповіді), мотивуючи таким:
_____________________________________________________________
Вважаємо відмову відповідача від задоволення претензії
необґрунтованою _____________________________________________
(зазначити причини)

На підставі викладеного та керуючись______________________,

просимо стягнути з відповідача на нашу користь________________
грн, що становлять вартість продукції, якої не вистачає,
____________________ % річних за користуванням чужими коштами в
сумі_____________________ грн, і повернення витрат на державне
мито _________________ грн, разом _________________________грн.

Додатки:
1. Копія претензії та доказів її надсилання відповідачу.
2. Відповідь на претензію.
3. Акт приймання продукції №____ від "____"___________ 20___р.
4. Посвідчення представника громадськості (іншої організації).
5. Розрахунок суми претензії.
6. Доручення про перерахування держмита.
7. Докази надіслання копії позовної заяви відповідачу.
8. Інші документи, що обґрунтовують позовні вимоги, на ________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

265
 Продовження додатка Ю

підприємства ____________ ___________

(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток Я
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про стягнення вартості нестачі вантажу
при перевезенні вантажів автотранспортом

Сума ________________________________ грн.

При прийманні продукції (товару), яку доставив відповідач на

автомашині № ____ за товарно-транспортною накладною №____ від
"___"___________ 20___р. в порядку централізованих перевезень
вантажів, установлено нестачу _______________________________
місць вагою__________________________________________________.
Факт нестачі засвідчений розпискою приймальника вантажу та
водія на товарно-транспортній накладній, а також приймально-
здавальним актом, складеним за участі тих самих осіб.
Заявлену нами претензію №___ від "____"____________20___ р.
про оплату вартості вантажу, якого не вистачає, відповідач відхилив
(залишив без відповіді), мотивуючи таким:
_____________________________________________________________

266
 Продовження додатка Я

Вважаємо відмову відповідача від задоволення претензії

необґрунтованою
_____________________________________________________________
(зазначити причини)

На підставі викладеного та керуючись ст.____________ Статуту

автомобільного транспорту, просимо стягнути з відповідача на користь
позивача ________________ грн, що становлять вартість вантажу,
якого не вистачає, _______________ % річних у сумі
_________________грн, за користування чужими коштами та у
відшкодування витрат на державне мито _________________________
грн, а разом ______________________________________ грн.

Додатки:
1. Копія претензії та доказів її надсилання відповідачу.
2. Відповідь на претензію.
3. Товарно-транспортна накладна №___ від "____"_________ 20____р.
4. Приймально-здавальний акт.
5. Копія рахунку.
6. Доказ надіслання копії позовної заяви відповідачу.
7. Доручення про перерахування держмита.
8. Інші документи, що обґрунтовують позовні вимоги, на __________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток А
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
267
 Продовження додатка А

Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
до вантажовідправника та Управління залізниць
про стягнення вартості вантажу, якого не вистачає

Сума________________________________ грн

Згідно з договором №___ від "_____"____________ 20___р.

вантажовідправником ____________________________ на нашу адресу
відвантажено продукцію (товари). При перевірці та видачі вантажу,
який надійшов за залізничною накладною №____________________
від "____" ___________ 20___ р. у вагоні (контейнері)______________
встановлено нестачу продукції (товарів)__________________________
в кількості_____________________ місць, вагою __________________.
Нестачу продукції (товару) підтверджено комерційним актом
№____ від "____" ___________ 20___ р.
Вартість нестачі вантажу згідно з розрахунком становить
______________________грн.
Нашу претензію №____ від "___"____________ 20___ р. про
стягнення вартості вантажу, якого не вистачає, відповідач відхилив
(залишив без відповіді), мотивуючи
таким:___________________________________________
Співвідповідач відхилив (залишив без відповіді), мотивуючи
таким:_______________________________________________________
_____________________________________________________________
Вважаємо відхилення претензії відповідачем і співвідповідачем
необґрунтованим на таких підставах:_____________________________
Керуючись ст. __________ Статуту залізниць, просимо стягнути
з винної сторони на користь позивача вартість вантажу, якого не
вистачає, в сумі________________________________ грн та витратити
на держмито______________________________________________ грн.
При задоволенні позову з перевізника просимо стягнути також
__________ % річних, а при задоволенні позову з вантажовідправника
__________________ % річних за користування чужими грошовими
коштами.

268
 Продовження додатка А

Додатки:
1. Копія претензії та квитанції, що підтверджують її відправлення
відповідачу та співвідповідачу.
2. Відповіді на претензію.
3. Залізнична накладна №___ від "____"___________ 20___ р.
4. Рахунок____________________________________________________
5. Комерційний акт №____ від "_____" _____________ 20____ р.
6. Розрахунок суми позову.
7. Квитанція надсилання копії позовних заяв відповідачу та
співвідповідачу.
8. Доручення на оплату держмита.
9. Інші документи, що обґрунтовують позовні вимоги, на __________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

Додаток В
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про стягнення штрафу та збитків
за поставку недоброякісної продукції (товарів)

Сума ________________________________ грн

269
 Продовження додатка В

Згідно з накладною №_____ від "_____" _____________20___ р.

відповідач поставив нам у кількості ______________________________
(найменування продукції, товару)

на суму__________________________________________________ грн.
Рахунок відповідача №____ від "___"_______ 20___ р. нами
оплачено повністю.
При прийманні продукції (товарів) за якістю встановлено
____________________________________________________________,
(опис недоброякісної продукції)

що підтверджується актом № ____ від "___"_________ 20___р.,

складеним за участі представника _______________________________,
який діє на підставі посвідчення №_____ від "___" __________ 20__ р.
Заявлену нами претензію №_____ від "___" __________ 20___р.
відповідач відхилив (залишив без відповіді), мотивуючи таким:
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
Вважаємо відмову відповідача від задоволення претензії
необґрунтованою
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
(зазначити причини)

На підставі викладеного та керуючись ___________________,

просимо стягнути з відповідача на нашу користь штраф у сумі ____
грн, збитки в сумі _______________ грн, разом_______________ грн та
на відшкодування витрат на держмито ______________________грн.
Додатки:
1. Копія претензії та доказ її відправлення відповідачеві.
2. Відповідь на претензію.
3. Акт приймання №_____ від "____"_____________ 20__ р.
4. Посвідчення представника громадськості (іншої організації) № ____
від "___"_________ 20___ р.
5. Розрахунок штрафу.
6. Калькуляція розміру збитків.
7. Доручення про перерахування держмита.
8. Доказ відправлення позовної заяви відповідачу.
9. Інші документи, що обґрунтовують позовні вимоги, на __________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

270
 Додаток С
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про стягнення штрафу за прострочення повернення
(неповернення) тари
Сума ________________________________ грн

За рахунком №___________ від "___"______________ 20____р.

відповідно до договору №_______ від "_____"____________ 200____ р.
відповідачеві було відвантажено_________________________________
(найменування продукції, товару)

у____________________________________________________________
(найменування тари)

Згідно з зазначеним договором №__ від "___" _________20___р.

________________________ у кількості___________________________
(найменування тари)

підлягало поверненню не пізніше "_____"_________________ 20___ р.

Фактично тару повернуто "____"___________20__ р. у кількості
__________________ з простроченням _____________________ днів,
не повернуто ________________________________________________.
(кількість)

Заявлену нами претензію №___ від "___"____________ 20___ р.

про сплату штрафу за прострочення повернення (неповернення) тари
відповідач відхилив (залишив без відповіді), мотивуючи таким: ______
_____________________________________________________________
Вважаємо відмову відповідача від задоволення претензії
необґрунтованою _____________________________________________
(зазначити причини)

Продовження додатка С
271
 На підставі викладеного та керуючись______________________
та Інструкцією про порядок повернення тари з-під_________________,
(найменування продукції)

просимо стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі

_________________________________________________________ грн.

Додатки:
1. Копія претензії та доказ її відправлення.
2. Відповідь на претензію.
3. Копія договору №_____ від "_____"______________ 20___ р.
4. Копія рахунку №_______ від "_____"________________ 20___ р.
5. Доказ відправлення копії позовної заяви відповідачу.
6. Доручення про перерахування держмита.
7. Інші документи, що обґрунтовують позовні вимоги, на __________
сторінках.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

272
 Додаток D
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА
про порушення провадження у справі

______________________ ____________________

Суддя _________________________________________________,
розглянувши матеріали за позовом______________________________,
_____________________________________________________________
визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до
розгляду. Керуючись ст. 64, 65 Господарського процесуального
кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Порушити провадження в справі і прийняти позовну заяву до

розгляду.
2. Справу призначити до розгляду на засіданні на _______________
о ____ год. ___ хв.
Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду в кімн.
№ _______.
3. Зобов’язати _____________________________________________

Суддя_____________________ ________________________

(ініціали, прізвище)

273
 Додаток Е
(обов’язковий)

Дата______________________
№________________________
До господарського суду
________________________________
Позивач_________________________
Адреса__________________________
Банківські реквізити ______________
Відповідач_______________________
Адреса __________________________
Банківські реквізити_______________

ВІДЗИВ
на позовну заяву

До господарського суду з позовною заявою № ______________

від __________ 20___ р. звернувся позивач________________________
_____________________________________________________________
(указати, що конкретно просить позивач)

Прохання позивача, викладені в позовній заяві, нами

відхиляються повністю (або частково) ___________________________
( зазначати підстави на відповідні конкретні факти

_____________________________________________________________
стосовно спору, що виник та нормативно-правові акти)

На підтвердження викладеного додаються:

1. _____________________________________________________
2. _________________________________________________та ін.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

274
 Додаток F
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА
про відмову у прийнятті позовної заяви

______________________ ____________________

Суддя _________________________________________________,
розглянувши матеріали за позовом_______________________________
до___________________________________________________________
про_________________________________________________________,

ПОСТАНОВИВ:

Керуючись п. __ ст. 62 Господарського процесуального кодексу

України, суд

УХВАЛИВ:

1. У прийнятті позовної заяви відмовити.

2. Позовні матеріали повернути позивачу.
3. Відповідно до п. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про державне мито" від 21.10.1993 р. № 7-93 державне мито у сумі
___________грн, перераховане за платіжним дорученням № _______
від ____________ , підлягає поверненню.

Суддя_____________________ ________________________

(ініціали, прізвище)

275
 Додаток G
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА
про повернення позовної заяви

______________________ ____________________

Суддя _________________________________________________,
розглянувши матеріали за позовом_______________________________
_____________________________________________________________
до___________________________________________________________
про _________________________________________________________,

ПОСТАНОВИВ:

Керуючись п. __ ст. 63 Господарського процесуального кодексу

України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні матеріали повернути позивачу.

2. Відповідно до п. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про державне мито" від 21.10.1993 р. № 7-93 державне мито у сумі
____грн, перераховане за платіжним дорученням № ____ від
_________ , підлягає поверненню.

Керівник (голова, директор тощо)

підприємства ____________ ___________
(підпис) (ініціали, прізвище)

276
 Додаток Н
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА
про порушення провадження у справі

21 серпня 2007 р. Справа № 19/309

Суддя Тимошенко О. М., розглянувши матеріали справи за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід» про
стягнення в сумі 59 680 грн 68 коп. визнав подані матеріали
достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.
Керуючись ст. 64, 65 Господарського процесуального кодексу
України, суддя

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у

справі.
2. Справу призначити до слухання в судовому засіданні на
20 вересня 2007 р. об 10:30 год.
3. Засідання відбудеться в приміщенні господарського суду
Рівненської області за адресою: м. Рівне, вул. Яворницького, 59 в залі
судового засідання (каб. № 26).
4. Сторонам за один день до засідання (п. 2 цієї ухвали) подати
через канцелярію суду:
а) позивачу – копію довідки про внесення до ЄДРПОУ;
безпосередньо в судове засідання надати для огляду оригінали
документів;

Продовження додатка Н
277
 б) відповідачу – відзив на позов; документальне обґрун-
тування; копію довідки про внесення до ЄДРПОУ;
5. Явку повноважних представників сторін для участі в судовому
засіданні визнати обов’язковою.
6. Попередити сторони, що за ухилення від вчинення дій,
покладених судом на сторону, настає відповідальність, передбачена п.
5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимошенко

Додаток J
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА
про порушення провадження в справі

06.08.2007 р. № 04/142-38

Суддя господарського суду Волинської області С. Т. Філатова,

розглянувши матеріали за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю «БІО ЛАТ» до Приватної виробничо-комерційної
фірми «Гранд-Агро» про стягнення 299 217,11 грн, визнав подані
документи достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.

Продовження додатка J
278
 Керуючись ст. 64, 65 Господарського процесуального кодексу
України, суддя

УХВАЛИВ:

1. Порушити провадження у справі і прийняти позовну заяву до

розгляду.
2. Справу призначити до розгляду на 25.09.2007 р. на 11.20 год.
3. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду
(м. Луцьк, пр. Волі, 54а).
4. У ході підготовки справи до розгляду зобов’язую сторони подати
до 01.09.2007 р. до господарського суду:
4.1. Позивачу – статут, докази повноважень особи, що підписала
позовну заяву (довідка про внесення до ЄДРПОУ), обґрунтування
позовних вимог з посиланням на конкретні положення відповідних
нормативних актів.
4.2 Відповідачу – довідку про внесення до ЄДРПОУ на момент
подання позову, пояснення (обґрунтовані доведення та заперечення)
по суті позовних вимог.
5. Явку повноважних представників позивача і відповідача в судове
засідання визнати обов’язковою.

Відповідачу надіслати ухвалу суду рекомендованим листом з

повідомленням про вручення.
Суд попереджає, що відповідно до ст. 83 ГПК України
господарський суд має право стягнути в дохід Державного бюджету
України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподаткованих
мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених
господарським судом на сторону.
Ухвала надсилається сторонам рекомендованим листом. У разі
неподання витребуваних судом документів та неявки в судове
засідання спір буде розглянутий за наявними в справі матеріалами та
до сторін будуть застосовані санкції, передбачені п. 5 ст. 83 ГПК
України.

Суддя С. Т. Філатова

Додаток К
279
 (обов’язковий)

Кутовий штамп або

фірмовий бланк
№___ дата ____ ____________ ___р.

ДОВІРЕНІСТЬ

Директор товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок"

Петренко Сергій Іванович, що діє на підставі статуту товариства,
довіряє юрисконсульту товариства Скрипченко Олені Володимирівні
(паспорт серії МА № 743137, виданий Ковпаківським РВ СМУ УМВС
України в Сумській області 14.12.2002) вести від імені товариства в
усіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних
організаціях цивільні справи в усіх судових установах з усіма правами,
якими наділений законом позивач, відповідач, треті особи, у тому
числі з правом закінчення справи мировою угодою, визнання чи
відмови повністю або частково позовних вимог, зміни предмета
позову, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа з
правом одержання майна і грошей.
Довіреність видана на два роки без права передоручення та
дійсна до десятого березня дві тисячі дев’ятого року.

Підпис С. І. Петренко
Печатка

Додаток L
280
 (обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА
Про продовження розгляду справи та відкладення її розгляду

19 жовтня 2007 р. Справа № 19/39

Суддя Тимошенко О. М., розглянувши матеріали справи за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» до
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід»
про стягнення в сумі 59680 грн 68 к.;
e засіданні брали участь:
- від позивача – Жолудь І. О.;
- від відповідача – Либусь О. В.,

ПОСТАНОВИВ:

Позивач просить стягнути з відповідача 59 680,68 грн – суми

основного боргу, пені, збитків від інфляції та 3% річних за
невиконання умов договору № 14-СТ від 16.04.2007 року.
Відповідач у відзиві, на позовну заяву проти суми основного
боргу не заперечив. Поряд з цим зазначає, що позивачем неправильно
обраховані суми пені та 3% річних, а отже, просить в цій частині в
позові відмовити.
У процесі розгляду справи в судовому засіданні позивач
погодився з доводами відповідача щодо допущеної помилки при
здійсненні розрахунку штрафних санкцій та заявив усне клопотання
про відкладення розгляду справи для надання можливості подати
Продовження додатка L
281
 уточнений розрахунок. Представник відповідача проти
відкладення розгляду справи не заперечив.
Зважаючи, що встановлений ст. 69 ГПК України двомісячний
строк розгляду спору закінчується 20.10.2007, сторонами подане
спільне клопотання про подовження розгляду справи у більш тривалий
строк.
Зазначене вище клопотання судом задоволене.
Керуючись абз. 4 ст. 69, п. 3 ст. 77, ст. 86 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Продовжити розгляд справи № 19/309 у більш тривалий строк.

2. Розгляд справи відкласти на 02 листопада 2007 р. на 11.00 год.
3. Позивачу подати уточнений розрахунок штрафних санкцій.

Суддя О. М. Тимошенко

282
 Додаток М
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА
про відкладення розгляду справи
20 вересня 2007 р. Справа № 19/309

Суддя Тимошенко О. М., розглянувши матеріали справи за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» до
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід»
про стягнення в сумі 59680 грн 68 к.;
у засіданні брали участь:
- від позивача – Бушта В. О.;
- від відповідача – не з’явився,

ПОСТАНОВИВ:

Відповідач на судове засідання не з’явився, витребовуваних

судом документів не подав, однак надіслав клопотання про
відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити
явку представника на засідання.
За наведених обставин розгляд справи підлягає відкладенню.
Керуючись п. 1, 3 ст. 77 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Розгляд справи відкласти на 19 жовтня 2007 р. на 10.00 год.

2. Відповідачу виконати вимоги ухвали суду від 21.08.2007 р.
Попередити сторони, що за невиконання вимог господарського
суду передбачена відповідальність згідно з п. 5 ст. 83 Господарського
процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимошенко
283
 Додаток N
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА
про відкладення розгляду справи

13 червня 2006 р. Справа № 6/34-71

За позовом Волинського природоохоронного міжрайонного

прокурора в інтересах держави в особі Світязької сільської ради
Шацького району до Товариства з обмеженою відповідальністю
«АТП-Центр» (м. Луцьк) про знесення самочинно збудованого
будинку.

Перший заступник голови господарського

суду, суддя В. А. Пахолюк

Представники:
- від позивача – не прибув;
- від відповідача – Шемет І. К. – дов. від 22.05.2006 р.
У засіданні суду взяв участь помічник Волинського
міжрайонного прокурора Балас Л. В.

Суть спору:
Волинський природоохоронний міжрайонний прокурор
звернувся до суду з позовом в інтересах позивача – Світязької
сільської ради Шацького району та просить суд винести рішення, яким
зобов'язати відповідача – ТОВ «АТП-Центр» за його рахунок знести
самочинно збудований будинок відпочинку на території бази
відпочинку «Автомобіліст» у районі турбази «Світязь» Шацького
району.

284
 Продовження додатка N

В обґрунтуванні своїх вимог посилається на те, що відповідач,

будуючи будинок на території бази відпочинку «Автомобіліст» без
проектної документації та дозволу місцевої інспекції державного
архітектурно-будівельного контролю, а також за відсутності
правовстановлювальних документів на право користування земельною
ділянкою, вчинив самочинне будівництво, яке підлягає знесенню на
підставі п. 9.11 Регіональних правил забудови, ст. 29 Закону України
«Про планування та забудову територій» та ст. 376 Цивільного кодексу
України.
Відповідач – ТОВ «АТП-Центр» вимоги суду відповідно до
ухвали від 05.04.2006 р. не виконав, витребуваних документів та
письмових пояснень по суті заявленого позову не подав.
Водночас відповідач у судовому засіданні проти позову
заперечує, розгляд справи просить зупинити, посилаючись на те, що до
суду подано позов про визнання права власності, та у зв'язку з цим
просить залучити до участі в справі відповідачем – ТОВ «Атланта-
сервіс», яке є власником спірного об'єкта.
Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу
України господарський суд за наявності достатніх підстав має право до
прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю
ініціативою до участі в справі іншого відповідача.
Оскільки ухвалою господарського суду порушене провадження
в справі за позовом ТОВ «Атланта-сервіс» до Світязької сільської ради
про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, суд
дійшов висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та у
зв'язку з цим залучення до участі в справі відповідачем Товариства з
обмеженою відповідальністю «Атланта-сервіс».
Водночас у судовому засіданні постало питання про
витребування в сторін додаткових документів у справі, що мають
значення для правильного її вирішення.
Згідно з п. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу
України Господарський суд відкладає розгляд справи внаслідок
необхідності витребування додаткових доказів, що мають значення для
справи.
Керуючись ст. 24, п. 3 ст. 77 Господарського процесуального
кодексу України, Господарський суд

285
Продовження додатка N

УХВАЛИВ:

1. Розгляд справи відкласти на 31.07.2006 на 14 год.

2. Залучити до участі в справі відповідачем ТОВ «Атланата-сервіс»,
яке знаходиться за адресою: Луцький район, смт. Торчин,
вул. Франка, 4.
3. Відповідачу ТОВ «Атланата-сервіс» подати письмові пояснення
по суті заявленого позову, документи, що підтверджують звернення в
установленому порядку для отримання дозволу на проведення
будівництва та результати їх розгляду, наявні документи щодо
здійсненого будівництва, статутні документи.
4. Відповідачу ТОВ «АТП-Центр» подати довідку про внесення до
ЄДРПОУ, статутні документи.
5. Явка представників сторін на судове засідання обов'язкова.

Перший заступник голови суду,

суддя В. А. Пахолюк

Додаток Р
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА
про відкладення розгляду справи

02.06.06 Справа № 16/104

286
Продовження додатка Р

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Комфорт-

Сервіс"(м. Київ) до Закритого акціонерного товариства "Будівельної
компанії "Пріоритет" (м. Дніпропетровськ) про стягнення
113 087 грн 92 к.

Суддя Т. В. Загинайко

Представники:
- від позивача – Приміч М. В. – юрисконсульт, дов. від
11.04.06р.;
- від відповідача – Зибін А. О. – представник, дов. від 03.10.05 р.
№ 1-10/2005.
Суть спору:
Позивач просить стягнути з відповідача 107 549 грн 15 коп., що
становить: 101 209 грн 03 к. – заборгованість за виконані роботи
відповідно до договору підряду від 17.02.2003 р. № 17/02-01,
4 214 грн 73 к. – пеня та 2 125 грн 39 к. – інфляційні.
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 5334 від 18.04.2006 р.)
позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що договір від
17.02.2003 р. № 17/02-01, на який посилається позивач у позовній
заяві, був укладений між ЗAT БК "Пріоритет" та ТОВ "Комфорт-
сервіс"; відповідач не отримував від ТОВ "Комфорт-сервіс" жодних
повідомлень про реорганізацію або відступлення права вимоги за
договором; що стосується позивача, то ніяких відносин із ним
відповідач не має.
У подальшому відповідач доповнив відзив на позов (вх. № 6362
від 04.05.2006 р.) та зазначив, що відповідач виконав обов'язок щодо
сплати 95% вартості робіт у сумі 1 922 971 грн 57 к.; щодо обов'язку
сплати 5% виконаних робіт, які повинні бути сплачені після одного
гарантійного року, то це зобов'язання припинене на підставі ст. 601
Цивільного кодексу України, а саме: зарахуванням зустрічних
однорідних вимог; відповідно до частини 2 ст. 601 Цивільного кодексу
України зарахування зустрічних однорідних вимог може
здійснюватися за заявою однієї сторони; заява про таке зарахування
була надіслана позивачу 01.02.2006 р.; на цей момент угода про
зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.09.2005 р. № 63 не
визнана судом недійсною, а отже, вона є правомірною.

287
 Продовження додатка Р

23.05.2006 р. позивач збільшив позовні вимоги (заява від

23.05.2006 р., вх. № 7456) та просить додатково стягнути з відповідача
4425 грн 47 к. – пені та 1113 грн 30 к. – інфляційних.
У зв'язку з необхідністю витребування нових доказів спір не
може бути вирішений на цьому судовому засіданні, і розгляд справи
підлягає відкладенню.
Керуючись п. 3 ст. 77, ст. 86 Господарського процесуального
кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відкласти розгляд справи на 13.06.2006 р. на 12 год. 00 хв.,

каб. № 7.
2. Відповідачу надати відзив на заяву про збільшення позовних
вимог, докази на підтвердження наявності недоліків у роботі позивача
та суми витрат на усунення недоліків (оригінали для огляду, належним
чином засвідчені копії у справу).
Явка повноважних представників сторін на судове засідання
обов'язкова.
3. Роз'яснити сторонам, що згідно з п. 5 ст. 83 Господарського
процесуального кодексу України за ухилення від вчинення дій,
покладених господарським судом на сторону, з винної сторони
стягується штраф до 1700 грн.

Суддя Т. В. Загинаймо

288
 Додаток Q
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІШЕННЯ

"____" ____________20 ___ р. Справа № ____________

За позовом______________________________________________
_____________________________________________________________
До відповідача __________________________________________
_____________________________________________________________
Про стягнення __________________________________________
_____________________________________________________________
Суддя__________________________________________________
Представники:
від позивача ____________________________________________
від відповідача __________________________________________
У засіданні брали участь _________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
Суть спору:_____________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
Керуючись ст. _____________ Господарського процесуального
кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

289
 Продовження додатка Q
_____________________________________________________________
________________________________________

Суддя _____________________ _____________________

(П./б.)

Додаток R
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

11.10.2007 № 404/142-38

Господарський суд Волинської області розглянув матеріали у

справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО
ЛАТ" до приватної виробничо-комерційної фірми Гранд-Агро" про
стягнення 299 217,11 грн.
Суддя: Філатова С. Т.
Представники:
- від позивача – Жолудь І. О., дов. № 252 від 24.09.2007 р.;
- від відповідача – Михайловський С. В. – дов. від 01.12.2006 р.

Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ"
звернулося з позовом до приватної виробничо-комерційної фірми
"Гранд-Агро" про стягнення 299 217,11 грн, у т.ч. 274 659 грн на

290
 Продовження додатка R

повернення коштів, сплачених за договором купівлі-продажу № 02-БА

від 14.03.2007 р., 14 304,85 грн пені за період з 01.04.2007 р. по
24.07.2007 р. згідно з п. 4.1 договору, 7726,71 грн інфляційних втрат за
період із квітня по червень 2007 р., 2526,55 грн 3% річних за період із
01.04.2007 р. по 24.07.2007 р. згідно зі ст. 625 ЦК України.
Позовні вимоги обґрунтовує (заява про правове обґрунтування
позовних вимог № 301 від 04.10.2007 р.) посиланням на ч. 2 ст. 693 ЦК
України, якою передбачено, що, якщо продавець, який одержав суму
попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк,
покупець мас право вимагати передання оплаченого товару або повернення
суми попередньої оплати.
Розгляд спору відкладався згідно зі ст.77 ГПК України через
неявку відповідача та неподання витребуваних судом доказів.
У судовому засіданні відповідач у поясненні від 11.10.2007 р.
повідомляє, що заборгованість у сумі 299 217,11 грн визнає повністю,
пояснює її важким фінансовим становищем підприємства.
Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін та
дослідивши додані до матеріалів справи документи,

ПОСТАНОВИВ:

14.03.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю

"БІО ЛАТ" та приватною виробничо-комерційною фірмою "Гранд-
Агро" був укладений договір купівлі-продажу № 02-БА, згідно з яким
продавець (відповідач) зобов'язується передати в строки, визначені
цим договором, у власність покупця (позивача) добриво NPK
16:16:16, позивач зобов'язується прийняти товар і оплатити його
вартість. Сума договору становить 274 659 грн.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що позивач проводить
передоплату товару впродовж 2 днів з дня підписання договору
шляхом перерахування коштів у розмірі суми договору на
розрахунковий рахунок відповідача.
На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу
кошти в сумі 274 659 грн за платіжним дорученням № 51 від
20.03.2007 р. згідно з рахунком фактурою № СФ-00000ІЗ від
14.03.2007 р.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання
можуть виникати, зокрема, з господарського договору та в результаті дій
суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків. Унаслідок

291
 Продовження додатка R

укладення договору та дій позивача з відправлення продукції між сторонами

виниклі зобов'язання, урегульовані ст. 655 ЦК України, згідно з якою одна
сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у
власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або
зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову
суму.
Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що відповідач зобов'язаний
передати товар позивачу на умовах і в строк, зазначений у цьому договорі,
впродовж 10 календарних днів з моменту отримання коштів на рахунок
продавця, тобто до 30.03.2007 р.
Відповідач поставку товару не здійснив, що призвело до
звернення кредитора з позовом до суду.
Заборгованість на день розгляду спору становить 274 659 грн,
підтверджується договором купівлі-продажу № 02-БА від14.03.2007 р.,
платіжним дорученням № 51 від 20.03.2007 р., рахунком-фактурою №
СФ-0000013 від 14.03.2007 р., визнається відповідачем у поясненні від
11.10.2007 р. та підлягає стягненню з приватної виробничо-
комерційної фірми "Гранд-Агро" на підставі п. 2 ст. 693 ЦК України,
ст. 193 ГК України, згідно з яким, якщо продавець, який одержав суму
попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, то
покупець має право вимагати передання оплаченого товару або
повернення суми попередньої оплати. Учасники господарських відносин
мають виконувати господарські зобов'язання належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог,
що в певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються
одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків,
передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка
виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим
договором не було виконане належним чином.
На підставі ст. 230–232 ГК України учасник господарських
відносин зобов'язаний сплатити в разі невиконання або неналежного
виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді
грошової суми (неустойка, штраф, пеня) у розмірі, передбаченому
законом або договором.
Вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 14 304,85 грн за
період з 01.04.2007 р. по 24.07.2007 р. обґрунтовані та підлягають
задоволенню згідно зі ст. 230–232 ГК України, п. 4.1 договору.

292
 Продовження додатка R

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який

прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення
інфляційних втрат у сумі 7726,71 грн за період з квітня по червень
2007 р., 2526,55 грн 3% річних за період з 01.04.2007 р. по 24.07.2007
р. згідно зі ст. 625 ЦК України вважати обґрунтованими.
Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати зі
сплати державного мита в сумі 2823,86 грн та 118 грн платежу за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід віднести
на нього відповідно до ст. 49 ГПК України.
Беручи до уваги викладене, керуючись ст. 625, 655, п. 2, 3 ст.
693 ЦК України, ст. 174, 193, 230–232 ГК України, ст. 44, 49, 82–85
ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми "Гранд-
Агро" (м. Луцьк, вул. Кафедральна, 10; р/р 26008010000818 у
Волинській філії "УніКредит Банк" м. Луцьк, МФО 300744, код
ЄДРПОУ 21738483) на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "БІО ЛАТ" (с. Шаповалівка Конотопського району
Сумської області, пл. Жовтнева, 4; р/р 26004009118000 в AT "Каліон
Банк Україна", МФО 300379, код ЄДРПОУ 34072544)
3. 274 659 грн основного боргу, 14 304,85 грн пені, 7726,71 грн
інфляційних втрат, 2526,55 грн 3% річних, 2823,86 грн витрат на
сплату державного мита та 118 грн платежу за інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
4. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Суддя С. Т. Філатова

293
 Додаток S
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

НАКАЗ

"____" __________20 ___ р. № _____________

Про примусове виконання рішення

На виконання рішення господарського суду від _________________

СТЯГНУТИ__________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
________________________________________________________

Наказ дійсний для подання до ______________________

Суддя_____________________ ____________________
(ініціали, прізвище)

294
 Додаток Т
(обов’язковий)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про призначення справи до розгляду

27.11.2007 Справа № 19/309

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Судді-доповідача Якімець Г. Г.
суддів Дубник О. П.
Оришин Г. В.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю «Агро-Захід» № 01-07 від 16.11.2007 р. на рішення
господарського суду Рівненської області від 02.11.2007 року, суддя
Тимошенко О. М. у справі № 19/309 за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» (с. Шаповалівка
Конотопського району Сумської області) до відповідача Товариства з
обмеженою відповідальністю «Агро-Захід» (м. Рівне) про стягнення
58197,52 грн, на підставі вищенаведеного та керуючись ст. 86, 98 ГПК
України,

УХВАЛИВ:

1. Прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю «Агро-Захід» № 01-07 від 16.11.2007 р.
2. Призначити справу до розгляду на судовому засіданні на
15.012008 р. о 12 год. 40 хв. у приміщенні Львівського апеляційного
господарського суду за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 81.

295
 Продовження додатка Т

3. Скаржнику надати суду довідку з Державного казначейства про

зарахування державного мита в дохід державного бюджету,
сплаченого платіжним дорученням № 1639 від 16.11.2007 р.
4. Позивачу – подати суду обґрунтований відзив на апеляційну
скаргу.
Ухвала надсилається рекомендованим листом, тому неявка
повноважних представників на судове засідання не є перешкодою для
розгляду апеляційної скарги по суті відповідно до вимог ст. 75 ГПК
України.

Суддя-доповідач Г. Г. Якімець
Судді О. П. Дубник
Г. В. Оришин

Додаток U
(обов’язковий)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Про залишення апеляційної скарги без змін

18.02.2008 Справа № 19/309

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Якімець Г. Г.
суддів Дубник О. П.
296
 Продовження додатка U

Оришин Г. В.
секретаря Горбач Ю.Б.,

за участі представників:
від позивача: – Бушта В. О.;
від відповідача (скаржник) – Новіцька О. С.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю «Агро-Захід» № 01-07 від 16.11.2007 р. на рішення
господарського суду Рівненської області від 02.11.2007 р., суддя
Тимошенко О. М. у справі № 19/309 за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» (с. Шаповалівка
Конотопського району Сумської області) до відповідача Товариства з
обмеженою відповідальністю «Агро-Захід» (м. Рівне) про стягнення
58 197,52 грн,

ПОСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від

02.11.2007 у справі № 19/309 позов ТзОВ «БІО ЛАТ» задоволено
частково (уточнені позовні вимоги задоволені повністю), стягнено з
ТзОВ «Агро-Захід» на користь ТзОВ «БІО ЛАТ» 54 100 грн –
основного боргу, 2731,68 грн – пені, 1365,84 грн – відсотків за
користування чужими грошовими коштами.
Суд першої інстанції свій висновок мотивує тим, що відповідач
зобов’язання згідно з договором № 014-СТ від 16.04.2007 перед
позивачем не виконав, товар упродовж 5 робочих днів з дати
надходження оплати не передав та, керуючись ст. 526 ЦК України,
визнає підставними вимоги позивача про стягнення з відповідача
сплаченої за товар суми в розмірі 54 100 грн. Поряд із цим
господарський суд, керуючись ст. 611, ч. 2 ст. 536, ч. 1 ст. 1048 ЦК
України визнає такими, що підлягають стягненню пеню та відсотки за
користування чужими грошовими коштами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ
"Агро-Захід" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати
рішення господарського суду Рівненської області від 02.11.2007 р. у
справі № 19/309, зазначаючи про те, що судом не в повному обсязі
з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Зокрема,
скаржник відмічає, що не мав можливості виконати свої зобов'язання
та передати товар покупцеві, оскільки позивач в односторонньому
297
 Продовження додатка U

порядку відмовився від його виконання. Крім того, скаржник вважає

неправомірними нарахування пені та відсотків за користування
чужими коштами.
Представник скаржника (відповідача) в судовому засіданні
вимоги апеляційної скарги та додаткових обґрунтувань апеляційної
скарги (вих. № 15-2/1-юр від 15.02.2008 р.) підтримав у повному
обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог
апеляційної скарги заперечив, з підстав наведених у відзиві на
апеляційну скаргу, зокрема зазначала про те, що позивачем 19.04.2007
року перераховано на рахунок відповідача 100% ціни договору –
54 грн платіжним дорученням № 233, чим виконав свої обов’язки
щодо оплати товару, відповідач, порушуючи умови договору № 14-СТ
від 16.04.2007 р., товар упродовж 5 робочих днів із дати надходження
оплати не передав. Крім того, представник позивача зазначив, що
07.08.2007 р. на адресу відповідача заявлялася претензія щодо
невиконання останнім умов договору, проте вона залишена без
відповіді.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши
доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази в справі,
вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з
такого.
16 квітня 2007 р. між Товариством з обмеженою
відповідальністю «БІО ЛАТ» (у тексті договору – Продавець) та
Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід» (у тексті
договору – Продавець) укладений договір № 14-СТ купівлі-продажу
сільськогосподарської техніки.
Відповідно до умов зазначеного договору (п. 1.1 договору)
відповідач (продавець) зобов’язувався передати у власність позивача
(покупець) сільськогосподарську техніку (товар), найменування,
кількість та вартість якої визначається в специфікації № 1, що є
невід’ємною частиною цього договору, а покупець зобов’язується
прийняти товар і сплатити його вартість на умовах цього договору.
Згідно зі специфікацією № 1 до договору від 16.04.2007 р. № 14-
СТ відповідач зобов’язувався передати позивачу обприскувач ОПШ-
2000 зі штангою шириною захвату 21,6 м у комплекті з цінним
маркером, міксером, системою промивання бака, штангою з активною
підвіскою, важільним гідравлічним складанням в кількості 1 шт за
ціною 541 00,00 грн.
298
 Продовження додатка U

19 квітня 2007 р. позивачем перераховано на рахунок

відповідача 54 100,00 грн, що підтверджується дорученням № 233 і не
заперечується відповідачем.
Відповідно до п. 3.6 Договору відповідач зобов’язаний передати
товар позивачу впродовж 5 робочих днів із дати надходження оплати
товару. Проте станом позовної заяви (20.08.2007) товар позивачу
переданий не був.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами
виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші
правочини.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення,
у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь
другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати
роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від
певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов’язку .
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має
виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами
ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності
таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог,
що звичайно ставляться.
Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від
зобов’язання або одностороння зміна умов не припускається, якщо
інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК
України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати
товару, не передав товар у визначений строк, покупець має право
вимагати передання оплаченого товару.
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення
зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або
законом, зокрема, сплата неустойки. Пунктом 7 договору визначено,
що за порушення строків передачі товару продавець сплачує покупцю
пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за
кожен день прострочки виконання зобов’язання.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме заяви про уточнення
позовних вимог, позивачем проведений розрахунок пені в розмірі
подвійної облікової картки НБУ.
Разом з цим ч. 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що на суму
попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536
цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня
299
 Продовження додатка U

фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми

попередньої оплати. Частина 2 ст. 536 ЦК України вказує, що розмір
процентів за користування чужими грошовими коштами
встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного
законодавства.
Слід зазначити, що визначення розміру процентів, передбачених
ч. 3 ст. 693 та ст. 536 ЦК України, не врегульоване законодавством та
не визначено укладеним між сторонами договором.
Частиною 1 статті 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні
відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного
законодавства або договором, вони регулюються тими правовими
нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що
регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Правова природа сплати процентів за користування чужими
грошовими коштами є подібною за змістом з правовою природою зі
сплати процентів за договором позики, оскільки предметом даних
правовідносин є грошові кошти, які знаходяться в іншої особи, та за
користування якими слід сплачувати проценти.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець
має право на одержання від позичальника процентів від суми позики,
якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок
одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не
встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні
облікової ставки Національного банку України.
Позивачем нараховані проценти за користування чужими
грошовими коштами в розмірі облікової ставки НБУ за період з
27.04.2007 по 17.08.2007 в сумі 1365,84 грн. Правильність нарахування
процентів судом перевірена.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача
суми пені в розмірі 2731,68 грн та процентів за користування чужими
грошовими коштами в сумі 1365,84 грн є обґрунтованими.
Слід також зазначити, що ухвалою від 15.01.2008 р. Львівський
апеляційний господарський суд зобов'язував відповідача надати суду
докази відмови позивача від прийняття товару і докази поставки
товару на територію (склад) позивача згідно з п. 3.1 договору № 14-СТ
від 16.04.2007 р., які ТзОВ «Агро-Захід» суду не надані.
З огляду на наведене доводи скаржника про скасування рішення
місцевого суду є безпідставними.

300
 Продовження додатка U

Рішення місцевого суду прийняте згідно з вимогами чинного

законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не
вбачає.
Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 02.11.2007

р. у справі № 19/309 залишити без змін, а апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Захід» – без
задоволення.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття і може бути
оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий – суддя Г. Г. Якімець

Судді О. П. Дубник
Я. В. Дух

301
 Додаток V
(обов’язковий)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

"____" _____________20 ___ р. Справа № ______

Вищий Господарський Суд України у складі колегії суддів:

головуючого _________________________________________________
суддів_______________________________________________________
за участі представників сторін
____________________________________________________________,
розглянувши на відкритому судовому засіданні касаційну скаргу на
рішення (ухвалу, постанову)____________________________________
від__________________________________________________________
у справі______________________________________________________
за позовом ___________________________________________________
до___________________________________________________________
про__________________________________________________________

ПОСТАНОВИВ:

Керуючись ст. 113-3 (111-4, 111-6) Господарського

процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Головуючий ________________________
(ініціалі, прізвище)
Судді ________________________
(ініціалі, прізвище)
________________________
(ініціалі, прізвище)

302
 Додаток W
(обов’язковий)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"____" _____________20 ___ р. Справа № ____________

Вищий Господарський Суд України у складі колегії суддів:

головуючого _________________________________________________
суддів_______________________________________________________
за участі представників сторін
____________________________________________________________,
розглянувши на відкритому судовому засіданні касаційну скаргу на
рішення (ухвалу, постанову)____________________________________
від__________________________________________________________
у справі______________________________________________________
за позовом ___________________________________________________
до___________________________________________________________
про__________________________________________________________
ПОСТАНОВИВ:

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського

процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Головуючий ________________________
(ініціалі, прізвище)

303
 Продовження додатка W

Судді ________________________
(ініціалі, прізвище)
________________________
(ініціалі, прізвище)

Додаток Х
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про порушення провадження в справі про банкрутство

14.11.2007 Справа №3/142-07

Суддя господарського суду Сумської області В. І. Кіяшко,

розглянувши матеріали за заявою кредитора – ЗАТ "Сула" до
боржника – Товариства з обмеженою відповідальністю
"Втортехнаплюс" (40007, м. Суми, вул. Кірова, 6, код 21138671) про
порушення справи про банкрутство, визнав подані матеріали
достатніми для прийняття заяви до розгляду.
Керуючись ст. 64, 65 Господарського процесуального кодексу
України, ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом", суддя
УХВАЛИВ:

1. Порушити провадження в справі про банкрутство і прийняти

заяву до розгляду.

304
 Продовження додатка Х

2. Призначити заяву до розгляду на судове засідання на 26.11.2007

о 12 год. 30 хв.
3. Запропонувати боржнику подати відзив на позовну заяву в
обґрунтування позиції в справі.
4. Зобов’язати державний орган з питань банкрутства підготувати
пропозиції щодо кандидатури ліквідатора боржника з-поміж осіб, які
мають ліцензію арбітражного керуючого і не менш як за три дні до
судового засідання подати її Господарському суду Сумської області.
5. Копію даної ухвали надіслати кредитору, боржнику, державному
органу з питань банкрутства, органу, що здійснив державну
реєстрацію юридичної особи – боржника, органу ДВС.

Суддя В. І. Кіяшко

305
 Додаток Y
(обов’язковий)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу

11.08.2008 Справа № 7/123-07

Господарський суд Сумської області у складі головуючого –

судді Гордієнка М. І., розглянувши матеріали справи за заявою
кредитора – Державної податкової інспекції в м. Суми до боржника –
Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортехніка – плюс"
(40007, м. Суми, вул. Черепіна, 12, код 32247656) про визнання
банкрутом, за участі представників:
від кредитора – Черниш А. Г.;
від боржника – Білякова Н. В.,

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалою судді господарського суду Сумської області від

14.11.2007 р. порушено провадження в справі № 7/123-07 за заявою
кредитора ДПІ в м. Суми до боржника – Товариства з обмеженою
відповідальністю "Втортехніка – плюс" про визнання банкрутом
відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Постановою господарського суду Сумської області від
26.11.2007 р. боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну
процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного
керуючого Білякову Наталію Вікторівну (ліцензія АБ № 347698 від
12.03.2005 р.).
Згідно зі ст. 32 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
ліквідатор подала до суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута, у
Продовження додатка Y
306
якому зазначається, що кредиторські вимоги не були погашені через
відсутність майнових активів у банкрута.
З урахуванням відомостей, що містяться у звіті ліквідатора та
ліквідаційному балансі, суд вважає за необхідне затвердити звіт
ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута та припинити
провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 32, 40 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", суд

УХВАЛИВ:

1. ЗАТВЕРДИТИ звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута

– Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортехніка-плюс"
(40007, м. Суми, вул. Черепіна, 12, код 32247656).
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Втортехніка-плюс"
(40007, м. Суми, вул. Черепіна, 12, код 32247656) ліквідувати як
юридичну особу.
3. Провадження у справі 7/123-07 ПРИПИНИТИ.
4. Копію ухвали надіслати: кредитору, управлінню статистики,
органу, що здійснив державну реєстрацію юридичної особи –
банкрута, ліквідатору, Державному органу з питань банкрутства.

Суддя М. І. Гордієнко

Навчальне видання
307
 Горевий Володимир Іванович,
Куліш Анатолій Миколайович,
Чернадчук Віктор Дмитрович

ГОСПОДАРСЬКИЙ ПРОЦЕС
Практикум
Навчальний посібник

Третє видання, виправлене і доповнене

Художнє оформлення обкладинки В. І. Горевого

Редактор Т. Г. Чернишова
Комп’ютерне верстання А. С. Луцик

Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 17,90. Обл.-вид. арк.19,09. Тираж 300 пр. Зам. №

Видавець і виготовлювач
Сумський державний університет,
вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.

308