Тема 1. Предмет та завдання психіатрії та наркології, історія розвитку.

Організація
допомоги хворим із психічними порушеннями. Особливості структури психіатричної
лікарні й диспансеру. Принципи догляду за психічно хворим.

Завдання до самостійного опрацювання теми:

1. Зіставлення комп’ютерної презентації змісту закону «Про психіатричну допомогу»

2000 р.

2. Провести аналіз законодавства різних країн щодо надання психіатричної допомоги.

Законодавства різних країн щодо надання психіатричної допомоги може

відрізнятися в кожній країні, проте основні аспекти, які зазвичай включаються у
законодавство щодо психіатричної допомоги, включають:

1. Процедури госпіталізації: Закони визначають, які умови потрібно виконати для

госпіталізації пацієнтів у психіатричних лікарнях, включаючи процедури
затримання та допуску до лікування.

 Україна: Госпіталізація на примусовій основі може здійснюватися на основі

рішення медичної комісії та без участі суду.

 США: У багатьох штатах потрібно судове рішення для примусової

госпіталізації.

2. Права пацієнтів: Закони мають захищати права осіб, які отримують психіатричну
допомогу, включаючи право на конфіденційність, гідність, та інші права.

3. Лікування на примусовій основі: Закони визначають, у яких випадках і за яких

умов може бути проведено лікування на примусовій основі, зазвичай для захисту
самої особи або оточуючих.

 Україна: Може бути здійснене на підставі погрози для себе чи інших.

 Німеччина: Вимагає обов'язкового судового рішення для лікування на

примусовій основі.

4. Система оцінки та діагностики: Законодавство може регулювати процес оцінки

та діагностики психічних розладів та встановлення критеріїв для госпіталізації.

 Україна: Використовує МКБ-10 для класифікації психічних розладів.

 Канада: Використовує DSM-5 та Інші системи для діагностики психічних

 розладів.

5. Проведення психотерапії та лікування: Закони можуть визначати, хто має право

надавати психіатричну допомогу, і які види лікування доступні.

6. Медикаментозне лікування: Законодавство може регулювати використання

психотропних ліків та контроль за їхнім призначенням.

7. Попередження зловживання: Закони можуть містити заходи для попередження

можливого зловживання правами у сфері психіатричної допомоги.

3. Провести аналіз найбільш прогресивних форм організації психіатричної служби в

різних країнах.

Прогресивні форми організації психіатричної служби найкраще розглянути на прикладі

різних країн:

Фінляндія:

 Фінляндія активно розвиває психічне здоров'я на робочому місці і школах.

 У них також важлива підтримка психічного здоров'я через Інтернет, мобільні

додатки та онлайн-поради

Норвегія:

 В Норвегії існує акцент на інтеграцію психічної охорони у загальну систему охорони

здоров'я. Це означає, що психіатрична допомога надається разом з іншими
медичними послугами.

 Звертають увагу на захист прав пацієнтів та психічну реабілітацію з акцентом на

спільноту.

Канада:

 Канада працює над інтеграцією психіатричної допомоги у загальну систему охорони

здоров'я та долає бар'єри доступу до неї.

 Зокрема, розвивають мережу телемедицини для психіатричної консультації у

віддалених районах.

США:

 Спеціалізовані психіатричні госпіталі та клініки в США надають широкий спектр

 послуг у сфері психічного здоров'я, але доступ до них може бути відносно
обмеженим через високу вартість.

Україна:

 Україна реформує систему психіатричної допомоги, акцентуючи на

деінституціоналізації, тобто перехід від госпіталяльного утримання до умов життя в
спільноті.

 Також розробляється національна програма з попередження психічних розладів

серед молоді та підтримки психічного здоров'я.

Ізраїль:

 Ізраїль має одну з найнижчих стигм навколо психічних розладів, а також великий
фонд психічного здоров'я для надання психотерапевтичної допомоги населенню

4. Зіставлення алгоритму проведення недобровільної госпіталізації хворого з

психічними розладами.

Процедура недобровільної госпіталізації хворого з психічними розладами в Україні

регулюється Законом України "Про психіатричну допомогу". Основні етапи цієї процедури
включають:

1. Оцінка стану хворого психіатром або психіатричним комісією.

(Згідно статті 14) Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до
психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника,
якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні
в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри
вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який
забезпечує її життєдіяльність.

2. Якщо лікар-психіатр вирішує госпіталізувати особу до психіатричного закладу в

примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 Закону, особа підлягає
обов'язковому огляду комісією лікарів-психіатрів у психіатричному закладі протягом
24 годин.

Якщо комісія визнає госпіталізацію недоцільною і особа не бажає залишатися в

 психіатричному закладі, ця особа повинна бути негайно виписана.

3. У випадку, коли госпіталізація вважається доцільною, представник психіатричного

закладу, де перебуває особа, протягом 24 годин повинен подати до суду, що
знаходиться в місці розташування психіатричного закладу, заяву про госпіталізацію
особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах,
передбачених статтею 14 Закону.

4. До заяви, в якій мають бути викладені підстави госпіталізації, додається висновок

комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування необхідності госпіталізації в
примусовому порядку.

5. Перед винесенням судом рішення, лікування може проводитися за рішенням лікаря-

психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

6. Керівник психіатричного закладу зобов'язаний негайно повідомити членів сім'ї,

інших родичів або законного представника особи про її госпіталізацію до
психіатричного закладу в примусовому порядку.

7. У разі відсутності інформації про членів сім'ї, інших родичів або законного
представника особи, яку госпіталізовано, та їх місце проживання, ця інформація
повинна бути передана органам внутрішніх справ за місцем проживання особи..

8. Госпіталізація хворого до психіатричного закладу для подальшого спостереження та

лікування.

9. Постійна медична та юридична оцінка стану пацієнта з метою прийняття відповідних

рішень щодо продовження або припинення госпіталізації.

10. Забезпечення прав та інтересів пацієнта згідно із законом, включаючи право на

оскарження рішень про госпіталізацію

5. Створення реферату на тему «Внесок українських вчених в розвиток психіатричної

науки».

Психіатрія являє собою одну з важливих галузей медицини, спрямовану на вивчення і

лікування психічних розладів та захворювань.Україна завжди відзначалася багатим
науковим спадком у медицині, і внесок українських учених у розвиток психіатричної науки
мав суттєвий вплив на міжнародному рівні.

Один із перших вчених, який вніс важливий внесок у розвиток психіатричної науки в
Україні, був Іван Бехтерєв. Він був психологом і нейрофізіологом, і його дослідження в
області психофізіології та нейропсихології відкрили нові горизонти у розумінні роботи
людського мозку та психічних розладів. Бехтерєв вперше описав поняття "рефлексу" та
розробив методи дослідження в цій галузі. Він також вніс важливий внесок у розвиток
психіатричної практики, сприяючи розробці нових методів лікування психічних розладів.

Ще одним видатним українським психіатром був Павло Флоренський. Він присвятив

своє життя вивченню психіатрії та нейропатології і створив важливі роботи в цих галузях.
Флоренський також активно працював над розробкою нових методів діагностики і
лікування психічних захворювань.

Також варто відмітити таких видатних вчених:

Сергій Корсаков (1854-1900): Відомий психіатр та нейропатолог, який спеціалізувався

на вивченні алкоголізму та інших психічних захворювань. Він створив термін "синдром
Корсакова", що став важливим у психіатричній класифікації.

Георгій Стародубов (1888-1935): Вчений, який розвивав психіатричну геронтологію,

вивчав проблеми старіння і деменції серед літнього населення. Його дослідження сприяли
розвитку геронтопсихіатрії.

Сергій Корнєєв (1892-1962): Цей психіатр та нейрохірург спеціалізувався на

дослідженні та лікуванні нейрохірургічних аспектів психічних розладів. Його роботи з
корекції психічних порушень були важливими у розвитку психохірургії.

Юрій Варсанофій (1928-2015): Цей психіатр вивчав питання психофармакології та

лікування психічних розладів за допомогою ліків. Він активно сприяв розвитку
психофармакології в Україні.

Яків Фрумкін (1879-1965) був видатним українським психіатром, який вніс значний
внесок у психіатрію. Він активно досліджував шизофренію і нейрологічні захворювання,
розробивши нові методи діагностики і лікування, що сприяли покращенню як медичної, так
і наукової практики в галузі психіатрії.

Висновок: Внесок українських вчених в розвиток психіатричної науки був важливим і

значущим. Їхні дослідження і відкриття дали поштовх для подальшого розвитку цієї науки
та покращення методів діагностики і лікування психічних розладів як на території України,
так і в усьому світі.

6. Опрацювання Постанови Кабінету Міністрів «Про порядок проведення попередніх

та профілактичних психіатричних оглядів» та інших підзаконних (щодо Закону
України «Про психіатричну допомогу») актів.

 Цей Порядок регламентує організацію психіатричних оглядів для осіб, які можуть
представляти небезпеку через психічний стан.
 Огляди виконуються лікарями-психіатрами в медичних закладах або фізичними
особами - підприємцями, які мають ліцензію на цю діяльність.Огляд проводиться
лікарем-психіатром, який пройшов тематичне удосконалення за відповідною
програмою згідно з чинним законодавством.

 Строки: попередній психіатричний огляд проводиться під час прийняття на

роботу, періодичний психіатричний огляд проводиться щорічно, позачерговий
психіатричний огляд - на вимогу роботодавця у випадку виникнення психічного
розладу в проміжок часу між оглядами.

 Мета - визначити придатність особи до певних видів діяльності з вимогами до

психічного здоров’я.

 Огляд включає психіатричний огляд та лабораторні тести на наркотики.

 Особа повинна надати документи для проведення огляду.

 У разі незгоди з результатами, особа може пройти додаткове обстеження.

 Результати огляду можуть бути оскаржені у судовому порядку.

 Організаційно-методичне забезпечення здійснює Державний Інститут психіатрії,

судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків.
Тема 2. Етіологія та патогенез психічних захворювань. Методи психіатричного
дослідження. Класифікація психічних розладів, поняття психопатологічного
симптому,синдрому та хвороби, регістри психічних розладів. Загальні принципи
лікування, реабілітації та експертизи психічних захворювань і розладів

Завдання до самостійного опрацювання теми:

1. Зіставлення комп’ютерної презентації «Психотропні препарати в практиці

сімейного лікаря»

2. Зіставлення алгоритму проведення діагностики та лікувальної тактики щодо

соматичного хворого при виявленні в нього ознак психічного розладу.

1. Оцінка симптомів: Лікар спеціалізується на соматичних захворюваннях і має виявити

ознаки психічного розладу, такі як зміни в настрої, думках, поведінці та способі
спілкування

2. Збір історії хвороби: Лікар з'ясовує, коли почалися симптоми психічного розладу, які
події можуть бути пов'язані з їх появою, і чи було в минулому подібних ситуацій.

3. Фізичне обстеження: Лікар проводить загальне фізичне обстеження для виключення

соматичних захворювань, які можуть бути причиною психічних симптомів.

4. Лабораторні дослідження: Проводяться лабораторні аналізи крові та інших

біологічних рідин для виявлення можливих фізіологічних причин психічних
симптомів, таких як хвороби щитовидної залози або рівень речовин у крові.

5. Консультація психіатра: У випадку виявлення психічних симптомів лікар може

направити пацієнта на консультацію до психіатра для більш детальної оцінки та
розробки лікувальної тактики.

6. Лікування: Після отримання діагнозу та визначення причин психічних симптомів

лікар розробляє лікувальну тактику, яка може включати медикаментозну терапію,
терапію психотерапією та інші методи відповідно до діагнозу та потреб пацієнта.

7. Моніторинг і реабілітація: Після початку лікування важливо встановити моніторинг

за пацієнтом та проводити реабілітаційні заходи для відновлення психічного
здоров'я та покращення якості життя.

3. Створення реферативного огляду на тему «Медико-соціальна реабілітація психічно

хворих» з використанням для аналізу літературних джерел (кирилицею та
латиницею) за останні 5 років.

Медико-соціальна реабілітація психічно хворих є важливим аспектом у сучасній

медицині та соціальній роботі. Вона спрямована на поліпшення якості життя та соціальної
адаптації людей з психічними розладами.

Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що за статистичними даними у 25 %

населення земної кулі протягом життя розвивається одне або декілька психічних розладів.

Один із ключових аспектів медико-соціальної реабілітації психічно хворих - це доступ

до адекватної медичної допомоги. Важливість цього питання досліджується у працях таких
українських вчених, як Г. Воронков та Й. Поліщук

Медико-соціальна реабілітація також включає в себе питання професійної та соціальної

реінтеграції психічно хворих осіб. Вивчення цього аспекту проводиться в роботах Я.
Фрумкіна, який досліджує можливості і перешкоди для повернення до професійної
діяльності та нормального життя пацієнтів.

На міжнародному рівні, проблема медико-соціальної реабілітації психічно хворих

також активно вивчається та обговорюється. Зарубіжні дослідження та роботи вчених, таких
як Ж. Сміт та М. Лі, надають додаткову інформацію та порівняльний аналіз підходів до
реабілітації у різних країнах

Реабілітаційне відділення функціонально входить до складу загально лікарняної

системи медико-соціальної реабілітації пацієнтів з вадами психічного здоров’я, яку об’єднує
Центр медико-соціальної реабілітації пацієнтів лікарні.

Реабілітаційне відділення спрямоване на надання пацієнту комплексу медико-

соціальної реабілітації залучаючи висококваліфікованих фахівців для досягнення
максимальної ефективності реабілітаційних програм.

Це також включає вибір та надання реабілітаційної трудової терапії та соціального

супроводу відповідно до уніфікованих стандартів, розроблених лікарнею, для різних форм
захворювань з розладами психіки та поведінки.

Реабілітаційне відділення також проводить різні трудові заходи, щоб індивідуально

адаптувати пацієнтів до нормальних умов життя, зокрема шляхом створення і
впровадження реабілітаційних програм.

Додатково, реабілітаційне відділення здійснює диференційовану трудову терапію,

визначає можливість відновлення працездатності, перекваліфікації, здобуття трудової
зайнятості та побутової адаптації, враховуючи потреби самостійного функціонування
пацієнта.

Крім того, важливим аспектом є формування у пацієнта позитивного ставлення до

реабілітаційної трудової терапії та сприяння підвищенню їх соціальної активності під час
проведення цих заходів.
 Загалом, медико-соціальна реабілітація психічно хворих є складною та актуальною
темою, яка вимагає подальшого дослідження та вдосконалення практичних підходів до
покращення якості життя цієї вразливої групи населення

4. Провести аналіз найбільш ефективних підходів до надання допомоги психічно

хворим з окремими патологіями.

Аналіз найбільш ефективних підходів до надання допомоги психічно хворим з окремими

патологіями передбачає вивчення та оцінку спеціалізованих методів та технік, які
допомагають краще розуміти та лікувати конкретні психічні порушення. Це важливий
аспект в психіатричній практиці, оскільки різні порушення можуть вимагати різних підходів
до лікування та психотерапії.

 Наприклад, для лікування депресії, однієї з найпоширеніших психічних патологій,

доказано ефективність когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) та фармакотерапії,
також важливою є підтримка соціального оточення пацієнта. У випадку
посттравматичного стресового розладу (ПТСР) ефективними можуть бути методи
експозиційної терапії та емоційної регуляції.

 Для шизофренії, іншої серйозної психозової патології, підходи включають

антипсихотичні препарати та психосоціальну реабілітацію для поліпшення якості
життя пацієнта.

 З іншого боку, лікування тривожних розладів може включати когнітивну поведінкову

терапію, релаксацію та прийом препаратів.

 Для лікування розладів аутистичного спектра, діти можуть отримувати інтенсивну

поведінкову і комунікативну терапію, яка спрямована на розвиток соціальних
навичок та зменшення репетитивних поведінок.

 Лікування анорексії та булімії часто включає психотерапію, що базується на

когнітивно-поведінковому підході, та медичну підтримку для відновлення фізичного
стану пацієнта.

 При постійних порушеннях настрою, таких як біполярний розлад, рекомендують

комбіноване лікування: стабілізуючі препарати для настрою і психотерапію.

 У випадках посттравматичного стресового розладу, ефективні підходи включають

терапію відновлення трауми (посттравматичну терапію) і використання методів
зниження стресу.
  В лікуванні синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю(ADHD) може бути
застосована психоосвіта, психосоціальні інтервенції та ліки для полегшення
симптомів.

5. Функціональний діагноз в психіатрії.

Функціональний діагноз в психіатрії - це визначення психічного стану, розуміння

психічного розладу або психічної проблеми основної природи, яка не пов'язана з
органічними або фізіологічними відхиленнями. Функціональний діагноз психічного розладу
описує, як психічна проблема впливає на функціонування особистості та її здатність до
соціальної адаптації.

У психіатрії обмеженість нозологічного (синдромологічного) діагнозу особливо виразно

усвідомлюється у зв'язку із завданнями реабілітації психічно хворих. У зв'язку з цим
розробляється теорія функціонального діагнозу, який складається з клінічної, психологічної
і соціальної частин (М. Кабанов). Функціональний діагноз допомагає з'ясувати, в якої
особистості і в якому середовищі (соціальне мікросередовище) виникає хвороба.

Цей тип діагнозу ставиться, коли психічна проблема або розлад виникає без явних
органічних чи фізіологічних відхилень, таких як ураження мозку або хімічні дисбаланси в
організмі. Замість цього, функціональний діагноз акцентує увагу на психологічних,
соціокультурних та психосоціальних чинниках, які можуть призвести до виникнення
психічного розладу.

Прикладами функціональних діагнозів в психіатрії можуть бути такі стани, як

депресивний розлад, тривожність, шизофренія, булімія, аутизм і багато інших психічних
розладів, які не мають очевидних органічних причин. Функціональний діагноз важливий
для розуміння та вибору належного методу лікування та психотерапії, спрямованих на
полегшення симптомів і покращення якості життя пацієнта.

Функціональний діагноз в психіатрії визначається на основі спостережень, інтерв'ю з

пацієнтом, а також за допомогою стандартних клінічних критеріїв, які встановлені у
класифікаціях психічних розладів, таких як "Діагностичний і статистичний посібник
психічних розладів" (DSM-5) або "Міжнародна статистична класифікація хвороб і
споріднених здоров'ю проблем" (МКХ-10).

Основні характеристики функціонального діагнозу включають:

1. Симптоми та синдроми: Лікар аналізує симптоми, які пацієнт відчуває або виявляє,
такі як настрій, думки, переживання, зміни в поведінці та інші. Вони можуть
включати такі речі, як тривожність, депресія, денні або нічні кошмари, галюцинації
тощо.
2. Тривалість та інтенсивність: Лікар оцінює, як довго тривають симптоми і наскільки
вони впливають на здатність пацієнта до нормального функціонування.
Інтенсивність симптомів також важлива для визначення тяжкості психічного
розладу

3. Функціональне втручання: Один із ключових аспектів функціонального діагнозу - це

виявлення того, як психічний розлад впливає на здатність особи до виконання
різних щоденних завдань і функцій. Це може бути зв'язано з роботою, соціальними
відносинами, особистим доглядом, навчанням і т. д.

4. Виключення органічних чи медичних причин: Лікар відділяє функціональний

діагноз від тих станів, які мають органічні або медичні корені. Це важливо для
визначення, чи психічний розлад є результатом фізіологічних або біологічних
причин, чи ж це є психічним порушенням.

5. Відповідність до діагностичних критеріїв: Діагноз повинен відповідати

встановленим клінічним критеріям, які визначені в медичних довідниках, таких як
DSM-5 або МКХ-10. Це допомагає лікарям однозначно ідентифікувати конкретний
психічний розлад.