Лекція №2 (2 год)

Викладач Керницька Г.С.

Спеціалізація: Сестринська справа.

Тема:Темперамент. Характер. Здібності.

План.
1.Темперамент, типи, характеристика їх. Зв’язок типів темпераменту та типів
вищої нервової діяльності. Основні властивості, фізіологічне підґрунтя
темпераменту. Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової
діяльності. Співвідношення темпераменту та групи крові людини.

2.Поняття про характер, структура, зміст. Компоненти характеру, основні риси,

властивості. Акцентуації та формування характеру. Класифікація характерів.
Особливості спілкування залежно від типу акцентуації характеру.

3.Здібності, структура, різновиди. Індивідуальні відмінності у здібностях людей

та їх природні передумови. Інтелект, структура.

1.Поняття про темперамент

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один
від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково
реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються
врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні своїх
почуттів, інші за тих самих обставин нервуються, емоційно збуджуються та
вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні,
легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті
та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того,
наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та
інтереси.
Є люди, які легко пристосовуються до змінених умов життя, інші ж таку зміну
переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових
умов. Різним буває також індивідуальний темп перебігу психічної діяльності:
швидкий, повільний, млявий. Ці особливості людей проявляються в їхній
розумовій та практичній діяльності. Наприклад, двоє виконують одну й ту саму
справу і виконують її однаково добре, але перший працює з ініціативою, з
пристрастю, а другий - не поспішаючи, методично і діловито.
Такі індивідуальні особливості мають назву "темперамент" (від лат.
temperamentum - належне співвідношення частин). Темперамент - це вроджені
форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості
наших реакцій на життєві впливи. Темперамент є динамічною характеристикою
поведінки людини.
Грецький лікар Гіппократ зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються
індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален
дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням
основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) -
людина поводиться як сангвінік, слиз (гр. phlegma) - флегматик, жовта жовч
(гр. choie) - холерик, чорна жовч (гр. melania choie) - меланхолік. Оптимальне
співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом
різних захворювань.
Ця теорія дістала назву гуморальної (від лат. humor - рідина) теорії
темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною.
К. Ciro вирізнив чотири основні типи будови тіла: дихальний, травний,
мускульний та мозковий. Якщо переважає якась із систем, то це приводить до
специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто
кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту.
Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи:
 1) лептосоматик (гр. leptos - слабкий, soma - тіло), для якого
характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий
ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками
(гр. astenos - слабкий);
 2) пікнік (гр. pyknos - товстий, повний) - велика кількість жирової
тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт,
кругла голова на короткій шиї;
 3) атлетик (гр. athlon - боротьба, сутичка) - добре розвинена
мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі
та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;
 4) диспластик (гр. dys - погано, platos - сформований) - будова
безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними
деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).
Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою
тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань,
але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла
вирізнив три типи темпераменту: 1) шизотимік - лептосоматична, чи астенічна,
будова тіла; 2) циклотимік - пікнічна будова тіла; 3) іксотимік - атлетична
будова тіла.
У. Шелдон назвав якості темпераменту залежно від функцій певних органів
тіла: вісцеротонія (лат. viscera - нутрощі), соматотонія (гр. soma - тіло) та
церебрототонія (лат. cerebrum - мозок). Людей, відповідно, назвав
вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Якщо окремі параметри
мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.
Наукове розв'язання питання основ темпераменту вперше дав І.П. Павлов у
своєму вченні про типи нервової системи тварин і людини.
Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за такими основними
якостями:
 1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження і
гальмування;
 2) сенситивність - визначається тим, яка сила впливу необхідна, щоб
викликати в людини реакцію;
 3) реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні
подразники;
 4) активність - характеризується тим, наскільки людина активна під час
подолання перешкод;
 5) темп реакцій - швидкість протікання психічних процесів та реакцій;
 6) пластичність - гнучкість, легкість пристосування до нових умов;
 7) ригідність - інертність, нечутливість до зміни умов;
 8) екстраверсія - спрямованість особистості на довкілля, на навколишніх
людей, предмети, події;
 9) інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та
думках, схильність до самоаналізу, замкненість;
 10) емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібен
вплив, щоб викликати емоційну реакцію.
2. Поняття про характер
Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до
найскладніших у психології. Початок її вивчення та розроблення припадає на
добу Стародавньої Греції і пов'язаний з іменами Платона, Протагора,
Аристотеля, Феофраста (Теофраста). Разом з тим це і вічно нова проблема, тому
що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління
і неодмінними турботами про його виховання.
Термін "характер" грецького походження (від дієслова "дряпати", "писати на
камені, дереві чи міді"). Спочатку він позначав інструмент для того, щоб
виробити карбування, штамп або клеймо, печатку; потім - образ карбування,
штампа, клейма, відбиток печатки, прикмети відбитка. За образом печатки чи
відбитка визначалася, наприклад, цінність монети. У Стародавній Греції образ
карбування почав застосовуватися й до людини, спершу для окреслення рис її
обличчя, а потім - особливостей поведінки.
Під терміном "характер" розуміють стійкі особливості, сукупність стійких
властивостей або ознак, які відрізняють предмети, явища.
У значенні стійкої ознаки, яка вказує на відмінності, слово "характер"
вживається в природничих та гуманітарних науках. У цьому розумінні говорять
про характер хвороби, погоди, живопису, музики, архітектури. Дещо іншого
значення воно набуває, коли говорять про характер людини.
Стосовно людини розкрити її характер - означає показати, які стійкі істотні
риси або особливості їй притаманні, відрізняють її від інших людей,
підкреслюють її індивідуальну своєрідність, визначають поведінку в цілому,
ставлення до себе та інших людей, до діяльності й суспільства; дають змогу
передбачати, як вона вчинить у тих або інших ситуаціях та за певних обставин.
Характер відіграє основну роль у виявленні змісту внутрішнього світу людини,
в ньому проявляється її "Я", її життєва позиція. В характері яскраво і повно
виражена сутність особистості. І хоч особистість не зводиться лише до
характеру, знати характер - це, по суті, знати особистість.

Вирізняють кілька ознак характеру.

По-перше, під характером розуміють якість особистості, дещо особливе в

психічному складі людини, що відрізняє її від інших людей.

По-друге, підкреслюється стійкість характеру і разом з тим його пластичність.

По-третє, визнається вираження характеру в поведінці, або у вигляді

формально-динамічних рис, так званих безпосередніх, первинних, швидких,
емоційно забарвлених реакцій на зовнішні впливи; чи у вигляді усвідомлених
прагнень діяти згідно з моральними нормами та принципами співжиття.

Залежно від того, які ознаки і в якому поєднанні беруться до уваги, термін
"характер" у повсякденній мові та науці використовується в значенні або
здібностей, або темпераменту, або волі, або моральної категорії.

У сенсі здатностей термін "характер" частіше використовується в

повсякденному вжитку. Наприклад, обговорюючи дії тієї чи іншої людини, ми
звичайно кажемо: "Так, він здатний (не здатний) так зробити".

темперамент - це природна основа характеру і тією чи іншою мірою він

представлений у кожній його рисі як її динамічна характеристика. Але зводити
характер до темпераменту неправомірно, оскільки, окрім динамічної
забарвленості, характерологічна дія виражає бачення, оцінки, бажання,
ставлення людини до певного явища. Щоправда, при сприйнятті тієї чи іншої
риси характеру люди нерідко звертають основну увагу на її динамічну
забарвленість, особливо якщо ця забарвленість яскрава, і не помічають
змістової сторони риси, що виявляється. Можливо, що це й дає привід до
сплутування темпераменту і характеру. Так, наприклад, сприймається збоку
реакція людини, яка обурена несправедливістю.
Нерідко характер зводиться до волі, яку називають "хребтом характеру".
Прихильники такого погляду розуміють під характером тільки взаємозв'язки
вольових рис, що, безперечно, збіднює поняття "характер". Значення вольових
рис у структурі характеру, безумовно, велике. Більш того, зовнішньою
візуально "відчутною" стороною рис характеру є дії та вчинки, в здійсненні
яких бере участь воля. У цьому плані заслуговує на увагу висловлювання, що
"немає характеру без волі, немає і волі без характеру" Але, окрім вольових рис,
у структурі характеру необхідно виділяти також моральні, емоційні та
інтелектуальні риси.
Нерідко терміну "характер" надається етичне значення, особливо коли мова йде
про виховання характеру в дітей та юнацтва.
Безперечно, є риси характеру, в яких виявляються норми моральної поведінки.
Це моральні риси. Від них слід відрізняти вольові, емоційні та інтелектуальні
риси, які, незважаючи на те, що також несуть певне моральне навантаження,
передусім мають специфічний психологічний зміст.

Спрямованість - основний компонент особистості, який виражає її "Я" і

становить суспільне обличчя людини, її суть як суб'єкта пізнання та
перетворення світу, як члена суспільства. Спрямованість є системою життєвих
прагнень, яка охоплює те, чого індивід хоче досягти у своєму житті, у чому він
бачить його сенс, що спонукає його досягати поставленої мети і що морально
виправдовує його діяльність та поведінку. Спрямованість втілюється в таких
психічних явищах та їхніх ієрархічних системах, як потреби, інтереси, ідеали,
думки, світоглядні погляди та переконання.

Те, з чого складається спрямованість (уявлення, знання, погляди, оцінки,

бажання, прагнення, схильності, потреби тощо), є субстратом характеру, його
внутрішньою, змістовою, мотиваційною стороною. В кожній рисі характеру
концентровано, у вигляді згустка, наявна певна частка спрямованості, котра
стає доступною сприйняттю відокремлено від системи у відносно постійних
способах поведінки, отже, доступною і незалежній об'єктивній оцінці та
самооцінці, контролю та самоконтролю. Виходячи з цього, характер - це
цілісний компонент особистості, функція якого полягає в об'єктивізації її
спрямованості у формі стійких рис, виражених у специфічних та відносно
константних способах поведінки.
Спрямованість і характер - самостійні структурні одиниці особистості, які
утворюються одночасно з єдиного субстрату, але різними шляхами.
Спрямованість формується як динамічна система життєвих прагнень людини, а
прояв рис характеру мотивується спрямованістю, і разом з тим кожна риса
характеру найбільш точно виражає сутність тієї чи іншої її частини.
На основі морально-психологічної природи, риси характеру поділяють на
моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.
Формування структури характеру починається в дошкільному віці,
продовжується й активізується в підлітковому та юнацькому. У зв'язку з цим у
структурі характеру вирізняють прості і складні риси.
В установленому характері риси, що взаємопов'язані і залежать одна від одної,
утворюють групи, які називають симптомокомплексами. Свого часу Б.М.
Теплов запропонував класифікацію цих груп. За нею виділяють групи рис
характеру особистості, що виражають:

 - ставлення до інших людей, яке виникає у між особистісних конфліктах

і зумовлюється суспільними умовами життя, що складаються історично і
розкриваються у колективі.
 - ставлення особистості до себе залежить від рівня розвитку
самосвідомості, здатності оцінювати себе. Разом з тим деяким людям
властиві негативні риси - нескромність, хвалькуватість, кар'єризм,
гординя, самовпевненість тощо;

 - ставлення до праці є однією з найтонших рис характеру людини.

Важливі риси у ставленні до праці - акуратність, сумлінність,
дисциплінованість, організованість;
 - ставлення до речей буває акуратним або недбалим.

Акцентуйовані риси характеру

Коли кількісний показник тієї чи іншої риси характеру досягає кінцевої межі
норми, виникає так звана акцентуація характеру.

Акцентуація характеру - це межові варіанти норми як результат

підсилення його окремих рис.

Під час акцентуації в індивіда проявляється підвищена вразливість до певних

стресогенних чинників за відносної стійкості щодо інших. Наявність
акцентуацій у людини зазвичай не заважає задовільній соціальній адаптації, але
вони є "ахіллесовою п'ятою", дошкульними місцями найменшого опору.
Підвищений психогенний вплив на ці незахищені сторони особистості
несприятливих елементів середовища призводить до психічних травм.

К. Леонгард виділяє такі типи акцентуацій характеру:

1. Гіпертимний тип. Людей цього типу характеризує надмірна контактність,

балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки. Вони тяжко переносять
умови суворої дисципліни, одноманітну діяльність, вимушену самотність.
2. Дистимний тип. Його характеризує слабка контактність, небагатомовність.
Серед рис, які заважають спілкуванню, - пасивність, уповільненість мислення,
вайлуватість, індивідуалізм.
3. Циклоїдний тип. Такому типу властиві досить часті періодичні зміни
настрою, в результаті цього так само часто змінюється і манера спілкування з
навколишніми.
4. Збудливий тип. Такому типу притаманні низька контактність у спілкуванні,
уповільненість вербальних і невербальних реакцій. В стані емоційного
збудження вони бувають роздратовані, запальні, погано контролюють свою
поведінку.
5. Застрягаючий тип. Його характеризує помірна комунікабельність,
занудність, схильність до моралізації, небалакучість.
6. Педантичний тип. В конфлікти вступає рідко, виступаючи в них скоріше
пасивною, ніж активною стороною. Його позитивні риси - це добросовісність,
акуратність, серйозність, надійність у справах, а непривабливі риси - це
формалізм, занудність.
7. Тривожний тип. Представникам цього типу властиві низька контактність,
невпевненість у собі, мінорний настрій.
8. Емотивний тип. Такі люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі
обраних, з якими встановлюють добрі контакти, розуміють "з півслова".
9. Демонстративний тип. Представники цього типу легко встановлюють
контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Негативні риси: егоїзм,
лицемірство, вихваляння, уникнення роботи.
10. Екзальтований тип. Цьому типу властиві висока контактність,
балакучість, закохуваність.
11. Екстравертований тип відрізняється високою контактністю.
12. Інтровертований тип. Для таких людей характерна низька контактність,
замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствувань.

На тлі акцентуації можуть виникнути різні розлади - девіація поведінки, гострі

афективні реакції, неврози тощо.
К. Юнг запровадив поняття екстраверсії й інтроверсії для позначення двох
протилежних типів особистості. Перший тип людей він назвав екстравертами,
другий - інтровертами. Екстраверсія виключає інтроверсію, і навпаки, але
жодний з цих типів не має переваг перед іншим. Юнг вирізняв чотири основні
психічні функції: мислення, почування, відчування та інтуїцію.

Здібності

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними

умовами успішного виконання певного різновиду діяльності.
Здібності не зводяться до наявності в індивіда знань, умінь, навичок. Вони
проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодівання засобами і
прийомами діяльності.

Здібності тісно пов'язані із загальною спрямованістю

особистості. Співвідношення спрямованості особистості й рівня здібностей
неоднозначне: високий рівень здібностей суттєво впливає на стиль поведінки та
формування особистості. Ще більше значення має той факт, що розвиток
здібностей визначається умовами виховання, особливостями сформованості
особистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей або,
навпаки, призводить до того, що здібності не реалізуються. В основі однакових
досягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть лежати різні здібності,
водночас одна й та сама здібність може бути умовою успіху різних видів
діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей.
Важливими чинниками процесу навчання і виховання є сенситивні періоди,
найсприятливіші для становлення тих чи інших здібностей.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими

дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості
людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші
специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей.

Рівень розвитку здібностей залежить від: 1) якостей знань і умінь, від міри
їхнього об'єднання в єдине ціле; 2) природних задатків людини, якості
природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності; 3) більшої
чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у
здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів.

Задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нервового

апарату - є суттєвими передумовами здібностей людини, але лише
передумовами. Від задатків до здібностей - таким є шлях розвитку особистості.
Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах,
перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності
людини, здібності становлять продукт діяльності. В цьому проявляється
взаємозалежність здібностей людини і її діяльності.

Задатки бувають різних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні

рівня можливих досягнень; вони лише надають своєрідності процесу розвитку
здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієї категорії
задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи.
Інші задатки впливають на змістовий бік здібностей.
Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко
навіть у несприятливих життєвих обставинах. Втім, і найкращі задатки самі
собою, автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і за
відсутності хороших задатків (але не за цілковитої відсутності) людина може за
певних умов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності. Труднощі
багатьох неуспішних учнів є наслідком не їхньої розумової або фізичної
меншовартості, а їхніх уявлень про себе як про нездібних до серйозного
навчання. Ніщо так не сприяє успіхові, як упевненість у ньому, і ніщо так не
визначає невдачі, як свідоме її чекання.

Виділяють дві сторони розвитку здібностей - загальну й особистісну.

Незважаючи на наявність у здібностях загально психологічного, "родового",
вони завжди є суто індивідуальними.

Із здібностями тісно пов'язані нахили, тобто вибіркова спрямованість індивіда

на певну діяльність, що спонукає нею займатися. В основі цієї спрямованості
лежить стійка потреба. Нахили - передумови розвитку здібностей.

Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними

проявами активності й саморегуляції особистості, які є основними
психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних
випадках активність є "надміром енергії", дає змогу безпосередньо, без
особливих зусиль витримувати значне нервово-психічне навантаження.
Активність іншого напряму - планувального характеру - спирається на
довільність: вона проявляється вибірково і найбільш ефективна в тих
різновидах діяльності, які не потребують швидких реакцій, протікають за
спокійних умов.

Здібності характеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто

такі якості, якими люди відрізняються між собою. От чому, коли говоримо про
здібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути
якісними і кількісними.

Якісна характеристика. Кожна здібність людини є складною її властивістю.

Будучи внутрішньою спроможністю людини впоратися з тими вимогами, що їх
ставить певна діяльність, здібність спирається на низку властивостей. До них
насамперед належить життєвий досвід людини, надбані нею знання, вміння та
навички. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні в
неї знання і набуває нових знань, умінь та навичок, необхідних для розв'язання
завдань, які ставить перед нею життя.
Здібна та людина, яка може розв'язати і розв'язує завдання, людина, яка володіє
засобами, необхідними для його розв'язання, технікою роботи в тій чи іншій
галузі. Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички,
на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що лежать у їхній основі. Здібності
розвиваються в процесі формування цих зв'язків, набування людиною знань,
умінь та навичок.

Між здібностями людини і життєвим досвідом є складний взаємозв'язок.

Здібності залежать від досвіду. Відсутність потрібних знань та умінь затримує
розвиток і вияв здібностей.

Кожна здібність є синтетичною властивістю людини, яка охоплює цілу

низку часткових властивостей у певному їхньому поєднанні.

До цих властивостей належать уважність людини, її здатність тривало і стійко

зосереджуватися на завданні, на об'єкті своєї діяльності. Невід'ємними
складовими здібностей людини є чутливість, сприйнятливість до зовнішніх
вражень, спостережливість. Будь-яка здібність включає певні якості пам'яті
людини. Особливо важливе значення при цьому мають такі її риси, як
швидкість запам'ятовування, його міцність, повнота, готовність, точність
відтворення. Зазвичай у людей з високими здібностями спостерігається і добра
пам'ять. Відомі випадки феноменальної пам'яті на зорові враження у видатних
художників (І.І. Левітан та ін.). У багатьох видатних композиторів була гідна
подиву пам'ять на музичні враження: почувши один раз складний музичний
твір, вони могли його записати нотами, пригадати через тривалий час після
сприймання і точно відтворити на роялі (В.А. Моцарт, М.О. Балакірєв, C.B.
Рахманінов та ін.).

Діяльність людини вимагає певного перетворення закріпленого в її

попередньому досвіді, створення нових образів, уявлень. Здатність
перетворювати дійсність в образах, уявленнях є необхідною умовою успіху
виробничої, наукової, мистецької та будь-якої іншої діяльності людини.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини

мислити, розкривати безпосередні зв'язки предметів і явищ об'єктивної
дійсності, доходити глибокого розуміння їхньої суті, їхніх законів. Вагоме
значення мають при цьому такі якості мислення, як широта, глибина, ясність
думки, послідовність, самостійність, критичність, вільність від шаблонних
способів розв'язування завдань, здатність змінювати ці способи відповідно до
конкретної ситуації, швидко зосереджувати сили свого розуму на нових
завданнях і активно, енергійно працювати над їхнім розв'язанням. Якості
мислення і пов'язаної з ним мови посідають важливе місце в структурі
здібностей до наукової, технічної, виробничої, винахідницької, художньо-
літературної, мистецької та іншої діяльності.

Здібності людини мають не тільки різноманітні пізнавальні, а й емоційні

властивості. Скажімо, характерною для музичних здібностей людини є її
емоційна реакція на музичні враження, здатність емоційно відгукуватися на
музику, переживати її. Емоційна вразливість становить характерну рису й
інших мистецьких здібностей. Емоційні компоненти наявні і в структурі
здібностей до наукової та будь-якої іншої творчої діяльності, яка ніколи не
може відбуватися і не відбувається без емоцій.

Успішне виконання людиною тих завдань, що постають перед нею, вимагає

також умінь переборювати труднощі, на які вона натрапляє при цьому. Звідси
зв'язок здібностей людини з її вольовими якостями, а саме: її ініціативністю,
рішучістю, наполегливістю, вмінням володіти собою тощо.

Кількісна характеристика. Кількісні виміри здібностей характеризують

ступінь їхньої вираженості. Найпоширенішою формою оцінення міри
вираженості здібностей є тести. В останні десятиліття українські психологи
розробили велику кількість оригінальних тестів, а також адаптували до наших
умов зарубіжні. В процесі дослідження здібностей вони використовували
систему тестів, які поступово ускладнюються. Ця система дістала
назву батареї тестів (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності).

Види здібностей

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером

діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні
здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою

виявляються в усіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні
розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні
вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння
усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їхнє виконання,
використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей,
яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи,
переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в

окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній,
спортивній тощо).
Здібності, обдарованість, талант

В. Штерна формулює :"Обдарованість - це загальна здатність індивіда

свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність
психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя".
Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково
зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її
єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям
особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Для динаміки
обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що
висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі
навчальна програма. Природною основою індивідуально-психічних
відмінностей і особливостей є тип нервової системи та спеціальні типи вищої
нервової діяльності людини.
Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить
перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна
спеціальна здібність - це синтез певних властивостей особистості, що
утворюють її готовність до активної й продуктивної діяльності. Здібності не
тільки проявляються, а й формуються в діяльності.
Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному
відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що
одна людина обдарована в одній сфері, а інша - в другій, а й у рівні
сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей -
важливе завдання психології.

Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання

здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально
виконати певну складну трудову діяльність.
Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і
педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах
виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і
наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним
видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.

Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у

творчості, що має історичне значення для життя суспільства.
Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія
характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною
минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна
особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку
суспільства.