архів електронного видання

Коли закон на Вашому боці Спробувати

Оформити передплату
або замовити у регіонального партнера

№37 Перейти до змiсту номера

Подписаться на анонсы свежих
номеров издания:
ОК

Дивитись всi номери

Останнi номери:
Захист публічних осіб від образливих
№07
висловлювань

Ольга Просянюк, к. ю. н., адвокат, керуючий партнер, АО "AVER LEX"

Катерина Сташків, адвокат, заступник керівника судового департаменту, АО
"AVER LEX"

Компетентна думка

Захист честі, гідності та ділової репутації: склад правопорушення

Захист юридичних осіб, щодо яких поширено недостовірну інформацію

№06
Спростування недостовірної інформації в реаліях українського правосуддя

Наклеп в Інтернеті, у соціальних мережах. Як діяти?

Наклеп в Інтернеті. Як захистити себе?

Судовий погляд

Дифамаційні спори: остання судова практика

Відповідальність політиків за публічні висловлювання: на чиєму боці судова практика?

Право на вільне вираження поглядів vs захист авторитету судової влади: практика ЄСПЛ і
ситуація в Україні №05

Діяльність публічних осіб, до яких відносяться особи, які обіймають державні посади та/
або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у
суспільному житті, досить часто є предметом обговорень у суспільстві, а тому і
інформація, поширена щодо цих осіб, може бути доволі різноманітною. Нерідко у
публічних виступах, в засобах масової інформації або під час інтерв'ю можна почути
висловлювання образливого характеру в бік конкретного держслужбовця, політика чи
іншої публічної особи. Іноді такі висловлювання стають підставою для судових позовів.

Перш ніж перейти до питання способів захисту права та інтересів особи внаслідок
поширення щодо неї образливих висловлювань, розберемося, що ж таке є "образа". На
сьогодні в законодавстві України відсутнє визначення поняття "образа" або "образливі
висловлювання".
№04
У постанові Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист
гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"
(далі – постанова Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009) ми також не знайдемо відповіді на це
питання.

Тому звернемося до юридичної енциклопедії, яка дає таке визначення поняттю

"образа": це умисне приниження честі й гідності особи, виражене в непристойній формі.
Це вживання інвективної (різкої, лайливої) лексики, застосування непристойних жестів,
міміки тощо. Аналогічне визначення образи містилося у ст. 126 Кримінального кодексу
України 1960 року, якою передбачалась кримінальна відповідальність за вчинення
однойменного злочину "образа".

У словнику української мови під "образою" розуміється зневажливе висловлювання,

негарний вчинок тощо, що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття №03
гіркоти, душевного болю.

Отже, зважаючи на вищевикладене, можна зробити висновок, що образливі

висловлювання – це висловлювання, які мають негативний характер,
виражаються в зневажливій, непристойній, принизливій чи брутальній формі та
принижують честь і гідність особи.
Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття
3), та встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та
законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68).

Кожен має право на повагу до його гідності та честі (ст. 297 ЦК України), а також право Дивитись всi номери
на недоторканість своєї ділової репутації (ст. 299 ЦК України). Порушення цих прав є
підставою для настання відповідальності, передбаченої законодавством. Слід зазначити,
що кримінальна відповідальність за образу чинним Кримінальним кодексом України, на
відміну від Кримінального кодексу України 1960 року, не передбачена. Публічна особа,
як і будь-який громадянин, мають право захистити свої права, порушені внаслідок Спробувати
поширення образливих висловлювань, шляхом звернення до суду з позовом про захист
гідності та честі, а також про захист своєї ділової репутації.
Оформити передплату
Як зазначив Пленум ВСУ у своїй постанові № 1 від 27.02.2009, "вибір способу захисту
особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на або замовити у регіонального партнера
недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої
порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права,
визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини".

Часто позивачі для захисту своїх порушених прав внаслідок поширення про них
інформації образливого характеру заявляють позовні вимоги про зобов'язання
відповідача вибачитись за відповідні висловлювання. Напевно, такий спосіб захисту
порушених немайнових прав, як вибачення, найбільше б морально задовольнив
позивача. Однак аналіз судової практики свідчить про те, що суди в більшості випадків
відмовляють у задоволенні вимог, пов'язаних із вибаченням (хоча в реєстрі судових
рішень можна побачити судові рішення, які прийняті за останні роки, про задоволення
цих вимог), посилаючись на те, що такий спосіб судового захисту не передбачений
законодавством. Така позиція судів базується на аналогічних роз'ясненнях, викладених
у п. 26 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009.

На жаль, постанова Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 не містить роз'яснень щодо

належного способу захисту в разі поширення саме образливих висловлювань. Як
свідчить судова практика, у разі поширення образливих висловлювань позивачі іноді
заявляють вимоги про визнання образливими та такими, що принижують честь і
гідність, відповідні висловлювання, які судами здебільшого задовольняються.

Часто образливі висловлювання поширюються разом з інформацією, яка є

недостовірною, або ж сама недостовірна інформація вважається позивачем
образливою. У таких випадках належним способом захисту порушеного права
вбачається спростування недостовірної інформації (право на відповідь).

Як відомо, у такій категорії справ позивач повинен довести не лише ті обставини, які
визначені в п. 15 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009, а й довести, що висловлювання
є твердженням, а не оціночним судженням, і що інформація є негативною по
відношенню до нього. Одним із доказів, яким можуть доводитись ці обставини, може
стати висновок експертного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження.

На вирішення експерта можуть бути поставлені не лише питання про те, чи є

висловлювання фактичним твердженням або оціночним судженням та чи
міститься у висловлюванні інформація негативного характеру щодо певної особи,
однак і питання про те, чи містяться в тексті висловлювання образливого
характеру щодо певної особи або чи виражено в брутальній, принизливій або
непристойній формі висловлювання щодо певної особи.

Відповідно до положень статті 30 ЗУ "Про інформацію" особа звільняється від

відповідальності за висловлення оціночних суджень, якими, за винятком наклепу, є
висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також
висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані,
зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання
гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Як

зазначено в п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009, відповідно до статті 277 ЦК
України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання,
критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і
поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на
відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній
судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен
має право на свободу вираження поглядів.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 41 рішення від 08.07.86 у справі "Лінгенс проти
Австрії" зазначив, що "свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10,
становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових
умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи.

За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації"

чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи
незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги
плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство"
неможливе".

У пункті 45 цього рішення Європейський суд визнав, що спірні висловлювання є

оціночними судженнями заявника (також щодо оціночних суджень див. рішення від 25
червня 1992 р. у справі "Торґейр Торґейрсон (Thorgeir Thorgeirson) проти Ісландії",
рішення від 29 березня 2005 р. у справі "Українська Прес-Група" проти України", рішення
від 21 липня 2005 р. у справі "Грінберґ (Grinberg) проти Росії").
Тобто з цього рішення вбачається, що навіть образлива форма висловлювання не
перешкоджає віднесенню його до оціночного судження.

Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини оціночне

судження в образливій формі тільки тоді не тягне за собою відповідальності як за
висловлення оціночного судження, коли воно має під собою достатнє фактичне
підґрунтя і не є надмірним, з огляду на ситуацію та обставини, за якими відбувалось
поширення таких висловлювань (див. рішення від 01.07.97 у справі "Обершлік
(Oberschlick) проти Австрії (№ 2)").

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЗУ "Про інформацію" якщо особа вважає, що оціночні судження

або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті
немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на
відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової
інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу
оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі,

що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий
спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати
завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 ЗУ "Про інформацію" та п. 19 постанови Пленуму ВСУ
№ 1 від 27.02.2009).

Захищаючи в судовому порядку гідність, честь чи ділову репутацію публічної особи, слід
також пам'ятати, що вирішення таких спорів має свої особливості.

Так, Пленум ВСУ в пункті 21 своєї постанови № 1 від 27.02.2009 надав роз'яснення, що
при розгляді такої категорії справ суди повинні враховувати положення Декларації про
свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі – Декларація), схваленої
12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також
рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради
Європи про право на недоторканість приватного життя.

Посилаючись на положення вказаних актів, Пленум ВСУ зазначив, що межа допустимої

критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж
окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого
висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

ВИСНОВОК:

З власної практики участі у судових спорах про захист гідності, честі та ділової репутації
публічних осіб хотілось би зауважити, що незважаючи на наявність певних нюансів під
час розгляду такої категорії справ, про які вказано вище, образливі висловлювання не
повинні залишатися поза увагою особи, якої вони стосуються, і реагувати на них
потрібно відповідними правовими способами, що своєю чергою може стати певним
стримуючим фактором для особи, до якої пред'явлено вимоги, надалі поширювати
інформацію образливого характеру.

Перейти до змiсту номера

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне
видання ЮРИСТ&ЗАКОН

Контакти редакції: uz@ligazakon.ua

© Інформаційне агентство "ЛІГА:ЗАКОН", 2010–2023.
© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2007–2023.
© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 1991–2023.
bigmir)net
Все права на материалы, размещенные на ligazakon.ua, охраняются в соответствии с законодательством
Украины. Разрешается републикация новостей ligazakon.ua в полнотекстовом виде и цитирование
интервью, Интернет-конференций, авторских, аналитических статей в объеме не более 500 знаков для
производства одного информационного материала. При этом обязательной является ссылка на
"ЛІГА:ЗАКОН" как источник информации, а для Интернет-ресурсов – ещё и прямая гиперссылка на текст
материала, не закрытая от индексации поисковыми системами. Гиперссылка должна быть размещена в
первом или втором абзаце материала. Подробнее правила републикации.
Для иллюстрирования материалов и создания рекламных макетов используются фотоизображения и
иллюстрации Thinkstock